Податкова система та шляхи її реформування

У прийнятому 18 лютого 1997 року Верховною Радою України Законі України «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"» № 77/97-ВР були визначені лише основні з них.

Для України і для самих громадян дуже важливим є сам факт існування цих принципів, а також реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; відлагоджена та компетентна робота податкових органів тощо.

До принципів побудови податкової системи України належать:

стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності;

обов'язковість;

рівнозначність та пропорційність;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

соціальна справедливість;

стабільність;

економічне обґрунтування;

рівномірність сплати;

компетенція;

єдиний підхід до розробки податкового законодавства;

доступність та зрозумілість норм податкового законодавства;

адміністративна спрощеність;

економічна ефективність;

інфляційна нейтральність;

гнучкість.

Принцип стимулювання підприємницької діяльності й ділової активності передбачає введення податкових пільг при оподаткуванні прибутку, що спрямовується на розвиток виробництва.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», який було введено в дію з 1 липня 1997 року, визначено таку схему оподаткування прибутку, яка є сприятливою для ефективного господарювання підприємств матеріального виробництва, зокрема, шляхом надання можливості відносити до валових витрат затрати на придбання товарно-матеріальних цінностей в міру їх використання. Відповідно до раніше діючого податкового законодавства такі витрати можна було відносити до валових витрат тільки після моменту реалізації продукції.

При одержанні збитків сьогодні підприємству також надано право перенесення збитків на майбутні податкові періоди.

Законом передбачена й індексація збитків, що не перекриті валовими доходами звітного кварталу, що дає змогу вирішити багато проблем підприємств у момент становлення або здійснення інвестиційної діяльності.

Широко застосовуються заходи для стимулювання окремих секторів та галузей народного господарства шляхом надання податкових пільг.

Збільшенню обсягів інвестиційних ресурсів сприяє також порядок визначення амортизації. Найбільш розповсюджений -- прискорена амортизація. Підприємствам надається право переводити частину свого прибутку у неоподатковуваний податком на прибуток амортизаційний фонд. Шляхом зниження податків таким чином проводиться стимулювання інвестиційних та інноваційних витрат підприємств.

Відповідно до Закону платник може вибрати особливий режим оподаткування результатів діяльності, яка здійснюється за довгостроковими договорами (контрактами). У цьому випадку платник може самостійно визначити свої доходи та витрати, виходячи з оціночного коефіцієнта виконання такого довгострокового договору.

Чинне сьогодні законодавство, на відміну від раніше діючого, не створює перепони залученню підприємствами кредитів, у тому числі й довгострокових, при недостатності власних джерел для капіталовкладень. Відповідно до закону до складу валових витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями.

Законом передбачено звільнення від оподаткування доходу, одержаного нерезидентами у вигляді процентів за надані Україні кредити та державні зовнішні запозичення.

Як для юридичних, так і для фізичних осіб, які одночасно одержують доходи та мають майно на території України та за її межами, дуже актуальною є проблема уникнення подвійного оподаткування, 3 метою її вирішення Україна укладає угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування.

З точки зору міжнародного права поняття подвійного оподаткування означає сплату порівняних податків у двох (або більше) державах тим же самим платником податків стосовно одного й того ж предмета та за ідентичні періоди.

Міжнародне подвійне оподаткування характеризується:

ідентичністю об'єкта оподаткування;

ідентичністю платника податків;

ідентичністю податкового періоду;

порівнянністю стягнення податків.

Хоча Україна отримала повний суверенітет і незалежність всього десять років тому, на сьогодні країна вже має добре розвинену мережу угод (конвенцій) про уникнення подвійного оподаткування.

Після здобуття незалежності Україна уклала значну кількість угод про уникнення подвійного оподаткування, в тому числі з державами-членами Європейського Союзу.

Ці угоди є корисним інструментом для розв'язання відповідних проблем і мають вплив на подальший розвиток економічних і комерційних відносин між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами.

З цього питання Україною було ратифіковано 40 угод, з яких 35 -- вже набули чинності, 5 -- були ратифіковані, але чинності не набули, а по відношенню до 8 країн продовжено дію аналогічних актів, які були раніше укладені СРСР.

Так, зокрема, чинності набули угоди з такими країнами і з такого періоду:

Великобританією з 11.08.93.

Польщею з 24.03.94.

Білоруссю з 30.01.95.

Узбекистаном з 25.07.95.

Молдовою з 27.05.96.

Швецією з 04.06.96.

Угорщиною з 24.06.96.

Данією з 21.08.96.

Канадою з 22.08.96.

Норвегією з 18.09.96.

ФРН з 04.10.96.

Китаєм з 18.10.96.

Нідерландами з 02.11.96.

Вірменією 319.11.96.

Латвією з 21.11.96.

Словаччиною з 22.11.96.

Естонією з 24.12.96.

Казахстаном з 14.04.97.

Болгарією з 03.10.97.

Румунією з 17.11.97.

Литвою з 25.12.97.

Фінляндією з 14.02.98.

Туреччиною з 29.04.98.

Індонезією з 09.14.98.

Македонією з 23.11.98.

Бельгією з 25.02.99.

Грузією з 01.04.99.

Чехією з 20,04.99.

Киргизією з 01.05.99.

Австрією з 20.05.99.

Хорватією з 01.06.99.

Росією з 03.08.99.

Туркменістаном з 21.10.99.

Францією з 01.11.99.

США з 05.06.2000.

Ратифіковані, але на даний час ще не набрали чинності угоди з В'єтнамом, Іраном, Італією, Єгиптом та Азербайджаном.

Урядом України були підписані угоди з Люксембургом, Індією, Республікою Корея, Португалією та передані для ухвалення до Парламентів обох країн.

По відношенню до таких країн, як Індія, Ісландія, Італія, Кіпр, Малайзія, Монголія, Швейцарія та Японія діють угоди, які раніше були укладені цими країнами з СРСР.

Порядок застосування угод про уникнення подвійного оподаткування диференційовано в залежності від категорії платників податків та виду податку. Положення зазначених документів стосуються двох видів прямих податків: податку на майно та на доходи юридичних та фізичних осіб.

Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання в Україні, сплачують податок лише на ті доходи, джерело яких знаходиться в Україні. Якщо дана особа згідно з міжнародною угодою має право на вирахування або повне звільнення від податку, то звільнення проводиться за заявою, поданою до податкового органу.

Головна мета укладання угод про уникнення подвійного оподаткування полягає у визначенні, яка держава буде мати право стягувати податки, а яка - надавати відповідні пільги.

Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку.

Суми податку на доход (прибуток), одержані за межами митної території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.

Доходи, одержані за межами митної території України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні.

Суми податку на доходи фізичних осіб, сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку на доходи фізичних осіб в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку на доходи фізичних осіб не може перевищувати розміру сум, що підлягають сплаті цими особами в Україні.

Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за межами митної території України відповідно до законодавства іноземних держав фізичними особами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, які знаходяться за її межами, зараховуються під час сплати ними податку на об'єкти в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку, сплачених за межами України, не може перевищувати суми, що підлягають сплаті цими особами в Україні.

Завдяки таким угодам підприємці обох країн мають гарантії, що їх доходи, одержані від комерційної діяльності на території іншої держави, а також з джерел у цій країні у вигляді дивідендів, процентів та роялті, тобто у вигляді пасивних доходів, не підлягають подвійному оподаткуванню.

До доходів із джерелом їх походження з України належать будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

До дивідендів належать платежі, які провадяться юридичними особами на користь власників або довірених осіб власників корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом частини прибутку.

До дивідендів не включаються виплати юридичних осіб, пов'язані зі зворотним викупом акцій, часток (паїв), раніше емітованих такою юридичною особою.

Проценти -- це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

До процентів включаються:

платіж за використання коштів або товарів, робіт, послуг, отриманих у кредит;

платіж за використання коштів, залучених у депозит;

платіж за придбання товарів у розстрочку.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або у вигляді фіксованих сум. У разі, коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору, або до іншої вартісної бази, не вважаються процентом.

Роялті -- це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми, плівки для радіо- чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання вищезазначених об'єктів власності у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно з чинним законодавством України.

Зарахування сплачених за межами митної території України сум податків з податку на майно та на доходи юридичних та фізичних осіб провадиться за умови письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави щодо факту сплати податку та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податку.

Угоди про уникнення подвійного оподаткування гарантують, що підприємці однієї держави будуть сплачувати податки іншій державі на тих же умовах, що і підприємці цієї ж другої держави. Таким чином створюються передумови для розширення міждержавних відносин.

З метою створення сприятливих умов для поліпшення інвестиційного клімату в державі та налагодження роботи з іноземними компаніями, які сьогодні працюють в Україні, наказом по Державній податковій адміністрації України у 1998 році при Голові Державної податкової адміністрації України було створено Консультативну раду з питань відносин з іноземними компаніями.

Основними завданнями ради є створення сприятливих умов для здійснення іноземними компаніями інвестицій та підприємницької діяльності в Україні шляхом надання цим компаніям повної інформації відносно діючого податкового законодавства України, розгляду спірних питань між платниками податків та органами державної податкової служби України.

Членами цієї ради є провідні фахівці Державної податкової адміністрації України, представники іноземних дипломатичних місій та фінансових організацій.

Рада проводить відбір скарг окремих платників податків з питань неналежного виконання податкового законодавства органами державної податкової служби України, а також звернення іноземних компаній відносно визначення умов оподаткування окремих видіе операцій, які ними проводяться, та в оподаткуванні яких має місце неузгодженість чи нечіткість норм податкового законодавства.

Рішення ради використовуються під час підготовки пропозицій відносно внесення змін до діючого законодавства, інструкцій, порядків, положень, роз'яснень, а також наказів, розпоряджень Державної податкової адміністрації України.

У випадках, коли рішення Консультативної ради мають форму офіційного документа Державної податкової адміністрації України, вони є обов'язковими до виконання органами державної податкової служби України.

Виходячи з необхідності поєднання зусиль по контролю за додержанням податкового законодавства України, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів та до державних цільових фондів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, по запобіганню злочинам та іншим правопорушенням у галузі оподаткування 18 квітня 2000 року між Українським союзом промисловців і підприємців та Конфедерацією роботодавців України та Державною податковою адміністрацією України було укладено договір про співробітництво.

Адже політика Державної податкової адміністрації України й Українського союзу промисловців і підприємців та Конфедерації роботодавців України по дотриманню чинного податкового законодавства України та його вдосконаленню з метою створення прозорих умов господарювання як з боку органів державної податкової служби, так і з боку платників податків є необхідною складовою подолання системної економічної кризи та подальшого просування України шляхом економічних перетворень.

Цей договір розглядається як дійовий інструмент реалізації правових відносин між державою та платниками податків, систематизації та стабілізації податкової політики, зменшення рівня податкового навантаження на суб'єкти господарювання, поліпшення фінансового стану підприємств, їх платоспроможності, зменшення рівня кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств та розв'язання кризи платежів.

Сторони зобов'язалися співробітничати й з метою узгодження підходів до подолання існуючих сьогодні проблем та спільного ініціювання їх вирішення у вищих органах законодавчої та виконавчої влади України періодично, в міру потреби, обмінюватись узагальненою інформацією щодо порушень податкового законодавства, тенденцій розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов'язаних з оподаткуванням.

Заради сприяння зростанню справедливості податкової політики, недопущення подальшого занепаду вітчизняного виробництва та погіршення фінансового стану підприємств Державною податковою адміністрацією України та Українським союзом промисловців і підприємців та Конфедерацією роботодавців України проводитиметься спільна робота по вдосконаленню податкового законодавства та практики його застосування, розробці та втіленню комплексної реформи податкової системи в Україні.

Державна податкова адміністрація України та Український союз промисловців і підприємців та Конфедерація роботодавців України у рамках співробітництва узгоджуватимуть спільну позицію щодо вдосконалення податкової системи, зменшення податкового тиску на роботодавців, товаровиробників та суб'єктів господарювання, як одного із дієвих елементів подолання економічної кризи, та братимуть участь у розробці заходів, спрямованих на збільшення надходжень до бюджету шляхом зменшення податкового тиску та одночасного розширення бази оподаткування.

З метою здійснення співробітництва Державна податкова адміністрація України та Український союз промисловців і підприємців та Конфедерація роботодавців України створили робочу групу для оперативного розгляду конфліктних питань, головним завданням якої є інформування і прийняття узгоджених рішень з таких питань, взаємне інформування і прийняття узгоджених рішень при розгляді відповідних законодавчих та нормативних актів, які повинні сприяти справлянню податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів та до державних цільових фондів, а також покращанню становища національного товаровиробника та зниженню податкового тиску на платників податків.

Основними завданнями зазначеної робочої групи щодо оперативного розгляду конфліктних питань є:

розгляд звернень фізичних і юридичних осіб щодо дотримання податкового законодавства як з боку платників податків, так і з боку органів державної податкової служби України;

участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з питань оподаткування та інших документів, спрямованих на вирішення конфліктних питань та поліпшення умов оподаткування;

прийняття узгоджених рішень по конкретних конфліктних питаннях, в яких опинилися члени Українського союзу промисловців і підприємців та Конфедерації роботодавців України;

розгляд та підготовка пропозицій до проектів нормативно-правових актів з питань оподаткування, які повинні сприяти справлянню податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів.

Робочою групою, яка є постійно діючим координаційно-оперативним органом, проводитиметься робота по оперативному розгляду конфліктних питань, які виникають на практиці між платниками податків та органами державної податкової служби, та прийматимуться рішення щодо їх вирішення.

Звернення фізичних та юридичних осіб вносяться на розгляд робочої групи центральними органами Українського союзу промисловців і підприємців та Конфедерації роботодавців України.

З метою одержання економічної, правової та статистичної інформації, необхідної для забезпечення роботи вищезгаданої робочої групи, в регіонах України будуть створюватись інформаційні структурні підрозділи.

При здійсненні співробітництва Державна податкова адміністрація України та Український союз промисловців і підприємців та Конфедерація роботодавців України будуть створювати тимчасові робочі групи, надавати підтримку один одному у проведенні спільних конференцій, виставок, форумів, семінарів, «круглих столів» з питань оподаткування.

Всі ці заходи будуть створювати сприятливі умови для стимулювання розвитку підприємництва в Україні та поступового збільшення інвестицій у виробництво.

Принцип обов'язковості передбачає впровадження норм по обов'язковій сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що визначені на основі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період та встановлення жорсткої відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

Принцип рівнозначності та пропорційності означає, що зобов'язання перед бюджетом встановлюються для всіх платників з урахуванням їх можливостей та результатів їх діяльності. Цей принцип дуже тісно пов'язаний з принципом соціальної справедливості.

Так, наприклад, податкові вилучення у юридичних осіб проводяться в певній частці від величини одержаного доходу (прибутку) та забезпечуються сплатою рівних податків з однакових сум доходів (прибутку) та пропорційно більших податків з більших сум доходів (прибутку).

Тільки облік потенційних можливостей та досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість в оподаткуванні. Якщо ж податкова політика випливає лише з результатів діяльності, то вона не враховує потенційних можливостей платника податків. Якщо ж вона відштовхується лише від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливають різні фактори як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Необхідно враховувати, що таких факторів існує дуже багато.

Рівнонапруженість досягається різними шляхами: в одних випадках -- шляхом встановлення єдиних для всіх платників ставок податку, а в іншому, навпаки, -- за допомогою їх диференціації.

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних та фізичних осіб -- доходи й споживання, майно й приріст капіталу, ресурсне забезпечення й віддачу вкладених коштів.

Цей принцип передбачає забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених прошарків населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму та застосування диференційованого та прогресивного оподаткування громадян, які одержують високі та надвисокі доходи. Цей принцип випливає зі статті 1 Конституції України.

Основою реалізації цього принципу є встановлення орієнтирів соціальної політики. Вони виступають першорівневими явищами, а податкова політика -- другорівневими. Якщо ці орієнтири встановлені невірно, то і податкова політика не може бути справедливою.

Оскільки абсолютної справедливості не існує, то сьогодні не може бути встановлено абсолютно справедливої податкової політики. Аналогічно це можна сказати і про податкову систему та про податки. Кожний вид податків влаштовує одних платників і зовсім не влаштовує інших.

Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук та введення найбільш справедливого податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури системи оподаткування, яка максимально влаштовувала б всіх платників. Саме усіх, а не одного чи окремі групи платників.

При цьому система оподаткування не може бути надмірно жорсткою для одних і безмірно ліберальною -- для інших платників податків.

Порушення цього принципу в податковій політиці неминуче призводить до напруги в суспільстві, до труднощів у економіці, до неблагополуччя в духовній сфері, підриває авторитет держави в очах народу.

Принцип рівності, недопущення при визначенні обов'язків щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів будь-яких проявів податкової дискримінації означає забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання -- юридичних та фізичних осіб, включаючи нерезидентів.

В оподаткуванні неприпустимим є прояв дискримінації по відношенню до окремих платників податків або категорій платників, а також відносно оподаткування товарів вітчизняного чи імпортного виробництва. Такі прояви призводять до нездорової конкуренції, гальмують розвиток одних суб'єктів і, в той же час, дають більш пільгові умови для зросту інших.

Цей принцип випливає зі статті 24 Конституції України.

Необхідно зазначити, що головним проблемним питанням в процесі реалізації цього принципу є надання податкових пільг тим чи іншим суб'єктам господарювання. Наявність численних пільг та виключень в оподаткуванні є одним із головних дестабілізуючих факторів економіки в цілому і в податковій політиці, зокрема.

Податкова база, яку ми маємо на сьогоднішній день, з лишком може забезпечити наповнення бюджету. Разом із цим, практика безсистемного та економічно необґрунтованого надання пільг ставить державу перед необхідністю постійного розширення податкового поля. Саме в пільговому оподаткуванні окремих платників або категорій платників податків знаходяться корені зростання ставок податків, розширення податкової бази, запровадження нових видів податків, зборів та обов'язкових платежів.

Так, станом на 1 липня 2000 року в цілому по Україні було зареєстровано 749 535 платників податків, з яких 105 632 платників, або 14,1 відсотка, користувались податковими пільгами у І півріччі 2000 року.

Як видно з діаграми, найбільша кількість пільговиків станом на 01.07.2000 зареєстрована з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та плати за землю.

Станом на 1 липня 2000 року по бюджетоформуючих податках, зборах та обов'язкових платежах платниками було отримано 146 295 пільг, що склало в середньому 1,4 пільги на одного платника податків з тих, що користувались пільговим оподаткуванням.

Діаграма даних про кількість отриманих пільг в оподаткуванні станом на 01.07.2000 свідчить про те, що найбільше отримано пільг з податку на додану вартість, податку на прибуток, плати за землю та збору до Державного інноваційного фонду. їх питома вага в загальній кількості пільг відповідно становить 48, 19, 19 та 9 відсотків



Загальна сума податків, не сплачена через отримання пільг в оподаткуванні, за І півріччя 2000 року склала 20 318,9 млн. грн. Середня сума отриманих пільг на одного платника склала 192 тис. грн.

Найбільшу ж питому вагу в сумі отриманих пільг за І півріччя 2000 року мають пільги з податку на додану вартість (82%) та податку на прибуток підприємств (12%).

Негативний вплив на виконання дохідної частини бюджету сьогодні має й те, що діючим законодавством України передбачена можливість застосування спеціальних пільгових режимів оподаткування для суб'єктів підприємницької діяльності вільних економічних зон на період їх функціонування.

В даний час на території України чинним законодавством передбачена наявність 12 спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ), 9 територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР) та 3 технологічні парки (ТП).

Відповідно до законодавства України спеціальна економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок застосування та дії законодавства України.

Ідея створення ВЕЗ в Україні виникла здебільшого в результаті ініціативи місцевих органів влади. Ось чому ВЕЗ варто розглядати як один із засобів вирішення певних місцевих або регіональних проблем.

Відповідно до діючого законодавства сьогодні в Україні діють такі вільні економічні зони:

ВЕЗ «Сиваш» (м. Красноперекопськ та м. Армянськ Автономної Республіки Крим);

ВЕЗ «Порт Крим» (м. Керч Автономної Республіки Крим);

ВЕЗ «Інтерпорт Ковель» (м. Ковель Волинської обл.);

ВЕЗ «Донецьк» (м. Донецьк Донецької обл.);

ВЕЗ «Азов» (м. Маріуполь Донецької обл.);

ВЕЗ «Закарпаття» (Ужгородський та Мукачівський райони Закарпатської обл.);

ВЕЗ «Славутич» (м. Славутич Київської обл.);

ВЕЗ «Яворів» (Яворівський район Львівської обл.);

ВЕЗ «Курортополіс Трускавець» (м. Трускавець Львівської обл.);

ВЕЗ «Миколаїв» (м. Миколаїв);

ВЕЗ «Порто-франко^» (м. Одеса);

ВЕЗ «Рені» (м. Рені Одеської області).

Відповідно до діючого законодавства сьогодні в Україні діють такі території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР):

ТПР в Автономній Республіці Крим;

ТПР у Волинській обл.;

ТПРу Донецькій обл.;

ТПР у Житомирській обл.;

ТПР у Закарпатській обл.;

ТПРу Луганській обл.;

ТПР у м. Шостка Сумської обл.;

ТПР у м. Харкові;

ТПР у Чернігівській обл.

На території України відповідно до чинного законодавства діють такі технопарки (ТП):

66

ТП «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ);

ТП «Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» (м. Київ);

ТП «Інститут монокристалів» (м. Харків).

Технопарк -- це одне з перших в Україні регіональних об'єднань по створенню та запровадженню наукомісткої високотехнологічної продукції.

Технопарки створюються на базі наукових установ.

Основна мета діяльності технопарків -- організація та сприяння розвитку інноваційного бізнесу в різних галузях науки та виробництва, їх діяльність будується на базі науково-технічного потенціалу України та охоплює такі пріоритетні напрями, як нові матеріали, точне приладобудування, енергозберігаючі технології, комп'ютерні технології та телекомунікації, електроніка, біотехнологія, медицина, екологія тощо.

Технопарк являє собою комерційне підприємство, яке знаходиться на самоокупності та є прибутковим.

З метою оптимального використання площ технопарків та досягнення максимального ефекту до реалізації інвестиційних проектів залучаються ті підприємства й організації, які стали переможцями у тендерах.

Пільговий режим дозволяє прискорити освоєння випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції і, тим самим, скоротити строки окупності проектів.

Слід зазначити, що у 1999 році практично діяли тільки 5 ВЕЗ та ТПР. Це, зокрема:

ВЕЗ «Сиваш»;

ВЕЗ «Славутич»;

ВЕЗ «Яворів»;

ТПР у Донецькій області;

ТПР у Закарпатській області.

Відповідно до чинного законодавства інші ВЕЗ та ТПР почали діяти з 1 січня 2000 року.

Постає питання: а чи потрібні ВЕЗ Україні взагалі?

Щоб дати на це питання відповідь, треба ознайомитися з практикою вирішення питань щодо створення і функціонування таких зон в Україні та в інших країнах світу.

Ірландія, Республіка Корея, Угорщина, Польща, КНР і навіть США -- всі ці країни мали або мають у своєму арсеналі таку форму розв'язання певних проблем, як ВЕЗ.

Досвід США, де існує три типи спеціальних економічних зон, становить інтерес для України з огляду на реалії заснування таких зон і керування ними заради просування реформ, спрямованих на створення ринкової економіки.

У США функціонує понад 200 зон і субзон зовнішньої торгівлі, перевагою яких є те, що, знаходячись фізично в США, вони не входять до митної території країни. Початковою метою створення зон митної торгівлі було розширення участі США у світовій торгівлі через забезпечення митних переваг для економічної діяльності в зонах. Однією з основних цілей такої програми в США було підвищення рівня зайнятості населення країни.

У США також існує декілька сот штатних і федеральних зон підприємництва. Перевагою зони підприємництва є те, що вона користується особливими податковими пільгами та іншими видами преференцій. У 80-ті роки зони підприємництва створювалися у США як засіб збільшення зайнятості й активізації економічної діяльності в районах, що потерпають від високого рівня безробіття, невпевненості економічних перспектив.

У США створено цілий ряд наукових парків, де на відносно невеликих територіях зосереджені високотехнічні галузі. Наукові парки утворилися внаслідок зовнішніх ефектів економічної діяльності, які стали результатом концентрації талановитих науковців у провідних університетах, а в деяких випадках -- державного стимулювання, що нерідко заохочує виробників та підприємців розміщувати свої науково-дослідницькі та виробничі потужності в наукових парках з метою залучення ризикового капіталу.

Причини створення спеціальних економічних зон у США суттєво відрізняються від причин створення таких зон у Центральній та Східній Європі, а також у країнах, що розвиваються, де зони є засобом подолання структурної негнучкості економіки цих країн та сприяння інтеграції деяких видів їхньої економічної діяльності у світову економіку. Головною причиною розробки програм розвитку зовнішньої торгівлі та зон підприємництва у США є стимулювання економічної діяльності у вибраних районах. Перші наукові парки не були створені відповідно до урядових програм. Вони просто стихійно розвинулися у сприятливих умовах. Типовим місцем їх розташування стали місцевості з кількома академічними дослідними установами, що постачали нові технологічні ідеї, мали висококваліфікованих фахівців, а також сприятливий клімат та інші бажані умови.

З часом федеральний уряд і органи влади почали підтримувати розвиток такого творчого середовища в різних регіонах США. Незважаючи на докорінні відмінності між концепціями зон зовнішньої торгівлі, зон підприємництва і наукових парків, їх тривале функціонування у США демонструє життєдіяльність цих зон у досягненні цілей держави, навіть в умовах такої великої і відкритої ринкової економіки, як у США.

В Україні заслуговують на увагу також і результати функціонування спеціальної економічної зони «Яворів» на Львівщині.

З моменту створення адміністрації спеціальної економічної зони «Яворів» у Львівській області пройшов рік. За цей рік в районі створено (і знаходиться в процесі створення) ЗО нових підприємств. Загальна сума інвестицій в ці об'єкти склала близько 200 млн. дол. США. Така сума інвестування за такий короткий час свідчить про те, що спеціальна економічна зона «Яворів» вигідно виділяється серед інших територій пільгового оподаткування в Україні.

Територія спеціальної економічної зони «Яворів» знаходиться на перехресті транс європейського транспортного коридору Захід -- Схід, Північ -- Південь та межує з Республікою Польща. Тут знаходяться великі запаси мінеральних та енергетичних ресурсів: сірки, нафти, газу, поташу, керамзитових глин, гіпсу, рідкісних мінералів; також добре розвинена інфраструктура регіону.

Спеціальна економічна зона «Яворів» була створена з метою залучення інвестицій для перепрофілювання вільних виробничих потужностей, активізації підприємницької діяльності, запровадження нових технологій, нарощування обсягів виробництва товарів, робіт, послуг, і, в результаті, збільшення поставок на внутрішній та зовнішній ринок високоякісної продукції, а також для вирішення соціальних та екологічних проблем в регіоні.

Законом України «Про спеціальну економічну зону "Яворів"» передбачено суттєві пільги для суб'єктів господарювання, але ними можуть користуватись лише ті суб'єкти, які реалізують на території Яворівського району інвестиційні проекти, кошторисна вартість яких перевищує 500 тис. дол. США. їм надаються пільги в оподаткуванні щодо прибутку підприємств, податку на додану вартість, мита, плати за землю, зборів до держаних цільових фондів. В умовах такого пільгового режиму вартість продукції, яка випускається цими суб'єктами, знижується за рахунок цього на 50 відсотків.

Серед недоліків, які можуть проявитися на практиці в управлінні деякими регіонами, можна назвати такі:

ВЕЗ певною мірою призводять до дезінтеграції економічного режиму країни;

ВЕЗ одних регіонів країни можуть відібрати ресурси для розвитку в інших регіонів;

ВЕЗ можуть стати причиною розвитку небажаних видів економічної діяльності (так, наприклад, розвитку тих галузей народного господарства, які призводитимуть до забруднення навколишнього природного середовища регіону);

¦ на етапі заснування ВЕЗ, розвиток нездорової конкуренції між регіонами, виражений у тиску з боку регіонів, які бажатимуть мати власні зони з більшою кількістю пільг в оподаткуванні.

Слід зауважити, що пільгові режими оподатковування, які запроваджуються в спеціальних (вільних) економічних зонах України, призводять до ускладнення адміністрування податків та значних втрат бюджету.

У діючих трьох ВЕЗ та двох ТПР 1999 року було надано пільг підприємствам у сумі 59,2 млн. грн.

Поряд з цим, враховуючи сталі тенденції щодо поквартального збільшення у два рази кількості суб'єктів ВЕЗ та ТПР, до бюджету у 2000 році тільки від ВЕЗ та ТПР, які діяли в 1999 році, очікувалось ненадходження близько 168 млн. грн., а з урахуванням створення з 1 січня 2000 року нових ВЕЗ та ТПР, передбачених законодавством, за попередніми розрахунками сума пільг, наданих державою підприємствам, що реалізовуватимуть інвестиційні проекти у ВЕЗ та ТПР у 2000 році, -- від 1400 до 1800 млн. грн.

Подальше створення на території України спеціальних (вільних) економічних зон доцільно проводити лише після досягнення позитивних результатів від їх впровадження у більшості раніше створених економічних зон як по збільшенню надходжень до бюджетів всіх рівнів, росту підприємницької активності, так і по розвитку соціальної інфраструктури у відповідних регіонах.

Що ж стосується вже існуючих зон, то тут потрібний жорсткіший контроль за наданням пільг, належний адміністративний контроль за їх використанням, а відтак -- проведення оцінки їх ефективності. І при цьому можна погодитись з пропозиціям щодо необхідності закриття неефективних ВЕЗ.

Сьогодні Президент та уряд України, виходячи з пріоритетних напрямів реалізації економічної політики, поставили завдання щодо створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом (ЄС), вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ), що дасть змогу модернізувати національну економіку, підвищити ефективність використання ресурсів, сформувати сучасні сектори виробництва і торгівлі та розширити ринки збуту українських товарів і послуг. Це сприятиме отриманню додаткових інвестицій, створенню нових робочих місць, впровадженню нових прогресивних наукових розробок і технологій.

У рамках реалізації пріоритетних напрямів економічної політики слід зосередитись на формуванні належного підприємницького клімату. Адже, виходячи з існуючого зарубіжного досвіду, ВЕЗ створювались переважно для активізації зовнішньої торгівлі, полегшення виходу національних виробників на світовий ринок, цілеспрямованого стимулювання розвитку регіонів, залучення до виробництва наявної робочої сили. На жаль, експортного потенціалу, в силу історичних обставин, в Україні недостатньо. Сировинний та напівсировинний склад експортних товарів не можна назвати пріоритетним у довгостроковій перспективі.

Сьогодні мають місце непоодинокі випадки, коли пільги з оподаткування надаються не лише податковими законами, як це передбачено Законом України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"», а й іншими законодавчими актами. Прикладом цього є такі закони України, як «Про угоди про розподіл продукції», «Про гуманітарну допомогу», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона", "Інститут монокристалів"», «Про банки і банківську діяльність», законодавчі акти щодо створення вільних економічних зон тощо.

Разом з цим найбільше занепокоєння викликає навіть не наявність цих численних податкових пільг і виключень, а й те, що більшість з цих вивільнених сум практично зникають у невідомому напрямку, нічим не підкріпивши економіку нашої держави.

Однак, оскільки надання податкових пільг за своєю суттю є фінансуванням окремих платників податків за рахунок бюджету, то ці кошти повинні мати чітко визначене цільове використання та сприяти розвитку виробництва та соціальної сфери країни. При цьому держава повинна мати можливість контролювати цільове використання коштів, вивільнених у зв'язку з пільговим оподаткуванням, та притягати до відповідальності платників податків, які допустили нецільове використання зазначених коштів.

Саме з цих причин сьогодні, як ніколи, є нагальною проблема, по-перше, перегляду існуючих на сьогодні податкових пільг з метою їх максимального скорочення та, по-друге, запровадження такого механізму їх надання, який би дозволив застосовувати пільги в оподаткуванні виключно з метою соціальної підтримки незахищених верств населення та підтримки пріоритетних галузей народного господарства, інвестиційної та інноваційної діяльності.

З метою вирішення цих проблем доцільно було б розробити проект Закону України «Про податкові пільги», яким визначити загальні засади щодо порядку встановлення, зміни і скасування податкових пільг, напрями їх використання, ведення обліку, контролю за правильністю обчислення та застосуванням пільг в оподаткуванні.

Даним проектом необхідно було б переглянути права органів законодавчої та виконавчої влади щодо встановлення, зміни і скасування податкових пільг. Так, слід зазначити, що існуюча на сьогодні норма Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"», якою передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, які надходять до їх бюджетів, призводить до скорочення доходів не тільки бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, а й Державного бюджету України також.

Це обумовлено тим, що згідно зі статтею 16 Закону України від 29 червня 1995 року № 253/95-ВР «Про бюджетну систему України» з Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва та Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді процентних відрахувань із загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на даній території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України законом про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

Таким чином, у разі надання органами місцевого самоврядування або Верховною Радою Автономної Республіки Крим додаткових пільг в оподаткуванні, які частково надходять до їх бюджетів, а частково до державного бюджету, автоматично зменшується й та частина доходів, яка надходить до державного бюджету.

Крім того, в умовах дефіциту відповідних бюджетів неприпустимою є практика надання органами місцевого самоврядування або Верховною Радою Автономної Республіки Крим податкових пільг окремим платникам податків.

З метою усунення даних колізій доцільно було б законодавчо встановити, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть встановлювати додаткові пільги по податках, які згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік в повному обсязі зараховуються до їх бюджетів, за умови, що на момент прийняття рішення про надання додаткових пільг в оподаткуванні має місце профіцит відповідного бюджету в сумі, не меншій, ніж втрати бюджету від надання таких пільг.

Оскільки ж економічні пільги спрямовані на підтримку пріоритетних галузей народного господарства та окремих категорій платників -- суб'єктів підприємницької діяльності, пільги повинні запроваджуватись лише на певний термін та за умови цільового використання коштів, отриманих від їх надання. При цьому законодавчі акти, якими запроваджуються економічні пільги по окремих видах податків, повинні чітко обумовлювати, на які саме цілі можуть бути використані суб'єктами господарської діяльності кошти, вивільнені у зв'язку з пільговим оподаткуванням.

У разі допущення використання сум коштів, вивільнених у зв'язку із застосуванням економічних пільг, передбачених законами України про оподаткування, не за призначенням, платники податків повинні збільшити податкові зобов'язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суми податків, що мали бути сплачені, а також сплатити пеню, нараховану на такі суми податків, виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов'язання, та за період від дати застосування такої пільги до дати збільшення податкових зобов'язань.

З метою здійснення контролю за правильністю обчислення та цільовим використанням коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, платники податків повинні вести окремий облік даних коштів та надавати органам державної податкової служби відповідну звітність.

Разом з цим законодавчо необхідно закріпити право платників податків використовувати податкові пільги або відмовлятися від їх використання. При цьому податкові пільги, які платник податку не використав, не повинні переноситися на інші податкові періоди, зараховуватись у рахунок майбутніх платежів з податків або відшкодовуватися з бюджетів. У разі відмови платника податків від використання податкових пільг, передбачених законодавством, він повинен робити про це запис в декларації (розрахунку) за кожний податковий період.

Таким чином, прийняття такого законопроекту створило б правові умови щодо перегляду існуючих та встановлення нових економічно обґрунтованих податкових пільг за єдиними критеріями, що, в свою чергу, сприяло б тому, щоб вивільнені від оподаткування кошти у зв'язку із застосуванням податкових пільг стимулювали інвестиційну та інноваційну діяльність суб'єктів господарювання та фізичних осіб, а також підвищенню ефективності виробництва, реальному зниженню цін на товари, роботи, послуги та запобіганню зловживанням і злочинам у сфері оподаткування.

Крім того, перегляд діючих на сьогодні пільг у всьому полі податкового законодавства забезпечив би можливість прийняття нормативно-правових актів щодо зниження ставок оподаткування і, в першу чергу, основної ставки податку на додану вартість.

Принцип стабільності означає забезпечення незмінності податків, зборів та інших обов'язкових платежів, їх ставок (нормативів), а також податкових пільг протягом бюджетного року.

Цей принцип випливає зі статей 1 і 57 Конституції України, оскільки реалізація принципу правової держави передбачає відповідні дії державних установ.

Невід'ємним фактором системи оподаткування повинна бути стабільність, відсутність частих й різких змін її складових.

Реалізація цього принципу сьогодні становить одну з головних проблем в Україні.

Нестабільність системи оподаткування та непослідовність при її реформуванні суттєво заважає та негативно впливає на проведення економічних перетворень у державі, на стабілізацію матеріального виробництва та підвищення його ефективності.

Сьогодні відсутня стабільність податкового законодавства, що є однією з головних причин низького рівня інвестицій, а також високого рівня розвитку тіньового сектора економіки.

На жаль, на сьогодні не завершена робота по створенню правової бази оподаткування, що значно ускладнює роботу як суб'єктів господарської діяльності, так і працівників державної податкової служби України, створює нестабільну ситуацію в країні.

З метою забезпечення стабільності загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, зборів та обов'язкових платежів, кількість їх видів та база їх нарахування повинні встановлюватись не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і бути стабільними не лише протягом бюджетного року, а й у період проведення реформування економіки.

Стабільність податкової політики, по-перше, дає змогу всім суб'єктам господарювання мати стабільні інтереси та виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Часті зміни в податковій політиці призводять до нерівноваги та до невпевненості в своїй фінансово-господарській діяльності підприємств.

В таких умовах ні про яке нормальне фінансове планування не може бути й мови.

По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба також повинна мати достатньо часу на розробку нормативно-правових актів з питань оподаткування та освоєння механізму стягнення того чи іншого податку.

Коли ж податки та порядок їх стягнення постійно змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платника накладається ще й плутанина в роботі органів державної податкової служби.

Необхідно зазначити, що поки принцип стабільності податкового законодавства не буде дотримуватися, дуже важко розраховувати в цілому на зріст в економіці країни.

Однак при цьому необхідно зазначити, що стабільність податкової політики має певні обмеження.74

У зв'язку з тим, що соціально-економічна ситуація в країні постійно змінюється, виникає потреба у відповідних змінах і в податковій політиці. Ці зміни можуть проходити або шляхом проведення податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення системи оподаткування.

Принцип економічної обґрунтованості означає встановлення податків, зборів та інших обов'язкових платежів на основі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами. Реалізація цього принципу -- досить складний процес, який безпосередньо пов'язаний із станом економіки в країні, наявністю стабільності та прогнозованості її розвитку.

Для України це також одне з найбільш проблемних питань, поки в існуючій системі оподаткування фіскальна функція податків переважає над регулюючою.

Економічне обґрунтування полягає не лише в необхідності наповнення бюджету, айв стимулюванні розвитку легального сектора економіки. В іншому ж випадку тіньовий сектор економіки не буде скорочуватись.

Принцип рівномірності сплати податків, зборів та обов'язкових платежів передбачає встановлення строків їх сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат держави. З цією метою необхідно досягти рівномірності сплати податків, зборів та обов'язкових платежів шляхом визначення в податковому законодавстві строків їх сплати.

Цей принцип дуже близький до принципу обов'язковості й багато в чому забезпечується його реалізацією.

При цьому, як свідчить практика, в деяких випадках принцип рівномірності сплати не дотримується й наповнення бюджету здійснюється конфіскаційним шляхом. А це в деякій мірі суперечить нормам податкового законодавства.

Принцип компетенції означає, що встановлення й відміна податків та інших обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів, а також надання пільг їх платникам здійснюється певним органом -- або Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим, або місцевими радами народних депутатів. Цей принцип випливає зі статті 92 Конституції України, згідно з якою податки, збори та обов'язкові платежі встановлюються виключно законами України.

Компетенція місцевих рад по встановленню місцевих податків і зборів випливає зі статті 143 Конституції України.

Реалізація цього принципу виключно важлива із-за існуючої проблеми, коли не лише законодавчими актами встановлюються окремі податки, збори та обов'язкові платежі та надаються пільги їх платникам.