Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Банківська установа, як суб'єкт господарювання

1.1 Історія створення та організація діяльності банку

Історія розвитку ВАТ „Ощадбанк”

Ощадна справа - це діяльність, безпосередньо пов'язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Кожна людина так чи інакше зацікавлена в розумному заощадженні коштів та збільшенні свого добробуту. З огляду на історію виникнення ощадних кас можна зробити висновок, що і два століття тому люди піклувалися про покращення свого життя так само, як і зараз, і не остання роль у цьому належала саме ощадній справі.

Зародження ощадної справи на території України

Виникнення перших ощадних структур на території України, в Галичині, датоване другою половиною XVIII століття.

У Західній Україні заощадження приватних осіб першими розпочали приймати державні окружні каси губернаторства. 1783 року у Львівському губернаторстві було засновано 18 таких кас.

На підставі спеціального царського привілею в 1843 році у Львові започаткувала діяльність Галицька ощадна каса. Її гаслом було „Працюй та зберігай!”, а символом - мурашка. Гарантував вкладникам повернення коштів і процентів з них крайовий сейм. У цілому ощадні каси на теренах Західної України розвивались як державні установи і контролювались місцевими органами влади.

На території Східної України ощадних кас було небагато і розміщувались вони переважно у великих містах. Першу ощадну касу було відкрито в Одесі у 1782 році.

У 1863 р. розпочала працювати Київська міська ощадна каса як окрема установа. У 1864 р. вкладники мали вже міські ощадні каси Одеси і Харкова, у 1865 - Сум, 1868 - Полтави и Миколаєва. Примітною особливістю східноукраїнських ощадкас того часу було те, що вони не давали позик у приватні руки. Залучені у населення кошти ощадкаси направляли виключно на підтримку державного кредиту.

Розвиток ощадних кас у період з 1895 по 1922 рік

З 1895 року за новим статутом ощадні каси офіційно почали називатись державними. Цим наголошувалося на відповідальності держави за вкладені в них кошти. При Держбанку Росії було створене Управління ощадних кас, якому підпорядковувалися установи ощадкас, незалежно від місця їх функціонування. Клієнт мав право робити внески на книжку в будь-якій частині імперії. Цікаво, що книжки дозволялось видавати також і неповнолітнім.

Залучені кошти ощадкаси вкладали у державні виграшні облігації, закладні листи Земельного банку, облігації залізничних позик, цінні папери акціонерних компаній, переводили у Держбанк, який виплачував півпроцентну маржу.

Подальшого розвитку система заощаджень набула за часів царської Росії, Австро-Угорської імперії, Польщі.

Війна 1914 року негативно позначилась на фінансово-банківській системі Західної України. Подальший розподіл території держави призвів до зруйнування єдиної мережі кас. У період 1917-1921 років ощадкаси Східної України було ліквідовано і відновлено після входження України до Союзу - в 1922 році.

Ощадні каси між двома світовими війнами

У грудні 1922 р. організовують роботу ощадкаси вже радянського взірця. Вони повністю підпорядковуються Наркомфіну, а їх діяльність була спрямована на залучення грошових коштів населення для вирішення державних проблем. У 1923 році в Києві організовано Головну державну трудову ощадну касу, яка взяла на себе керівництво і контроль за розвитком усієї ощадної справи в Україні. Ощадні каси радянського взірця розміщували облігації, проводили вкладні операції, сприяли впровадженню червінців та їх обміну в 1924 році на карбованці, страхували заробітну плату робітників і службовців від знецінення. Після 1932 року ощадкаси перетворились на монопольні кредитні установи, які залучали грошові кошти населення для державних потреб.

Подальшому розвитку ощадних кас завадила війна, яка спричинила закриття та евакуацію ощадних установ, втрату книжок вкладників та інших документів. Обмеження щодо видачі готівки з вкладів були зняті після 19 січня 1944 року, і вклади почали видавати на першу вимогу вкладника.

Розвиток ощадних кас у повоєнний період

Відновлення та розширення функцій ощадних касс тривало і після Другої світової війни. Так, ощадкаси брали активну участь у грошовій реформі 1947 р. Разом з цим вони проводили конверсію облігацій держпозик, що розміщувались у період з 1936 по 1946 роки, в облігації 2%-ої Державної позики 1948 року.

Розвиток ощадної справи в СРСР у 1950-1980 роках

Істотні зміни в діяльності ощадкас відбулись у 1963 році, коли мережу Держтрудощадкас СРСР було передано від Мінфіну Держбанку.

Після цього ощадкаси припинили обов'язкове придбання облігацій, використовуючи кошти вкладників на створення єдиного союзного позичкового фонду.

У зв'язку з тим, що залишки вкладів щорічно передавали Держбанку СРСР, Україна фінансувала п'яту частину союзного позичкового фонду, кошти якого використовувались у загальносоюзних інтересах.

З 1972 року в ощадкасах запроваджується повний госпрозрахунок.

Наприкінці 70-х і особливо у 80-ті роки стрімко зростають доходи населення, і як результат, його заощадження.

Інфляція зумовила реформування банківської системи 1988 року, і мережа ощадкас трансформувалась в установи Ощадбанку СРСР.

Заснування та розвиток Ощадбанку незалежної України

У 1991 році Україна виходить зі складу Радянського Союзу і проголошує свою незалежність. З проголошенням незалежності України Ощадбанк відокремлюється від Ощадбанку СРСР.

31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано в Національному банку України як самостійну банківську установу - Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Його утворено на базі установ Ощадбанку СРСР в Україні, попередником якого з 1922 року були Держтрудощадкаси СРСР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України перетворено у відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (скорочена назва - ВАТ „Ощадбанк”).

Зареєстровано Національним банком України 31 грудня 1991 року за № 4. Ліцензія НБУ № 148 від 16 січня 2002 року на право здійснення банківських операцій. Засновником банку є держава в особі Кабінету Міністрів України.

На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

1.2 Порядок реєстрації банків

Порядок реєстрації в Україні комерційних банків регулюється Законом України "Про банки та банківську діяльність" № 872-XII від 20 березня 1991 року (далі Закон) та Положенням Національного банку України № 77 від 27 березня 1996 року "Про затвердження положень "Про порядок створення і реєстрації комерційних банків" та "Про порядок ліцензування банків в Україні" (далі Положення).\

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону, комерційні банки різних видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових засадах. Згідно з преамбулою Положення, комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю. Отже, доцільно зазначити, що у осіб, які мають намір створити комерційний банк за участю іноземного капіталу, може виникнути доволі просте питання - у якій, власне, організаційно-правовій формі може бути створено комерційний банк, особливо банк за участю іноземного капіталу? На поставлене запитання слід відповідати наступним чином - у ч. 1 ст. 22 Закону насамперед йде мова про пайові засади, під чим слід розуміти саме товариство з обмеженою відповідальністю, так як така юридична каегорія як пай має тотожний сенс з категорією доля, а тому, звертаючи увагу на визначення товариства з обмеженою відповідальністю, яке наведене у ч. 1 ст. 50 Глави 2 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про господарські товариства" № 769/97-ВР від 23 грудня 1997 року, де зазначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство , що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, можна дійти висновку, що у Законі, застосовуючи таке поняття як пайові засади, законодавець саме мав на увазі товариство з обмеженою відповідальністю, що й знайшло своє безпосереднє підтвердження у преамбулі Положення.

Основні поняття і терміни.

Комерційний банк - це фінансово-кредитна установа, яка акумулює тимчасово вільні кошти підприємств, населення та бюджетних установ і здійснює кредитні, розрахунково-касові та інші операції.

Філія банку - це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО, здійснює банківські операції на основі довіреності головного банку і дозволу, виданого регіональним управлінням НБУ за місцем знаходження філії.

Представництво банку - це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські операції. Відкриває поточний рахунок у НБУ.

Територіальне відокремлене безбалансове відділення банку - це підрозділ, який здійснює лише розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.

Пасивні операції банку - операції, за допомогою яких банк формує свої ресурси для здійснення активних операцій.

Активні операції банку - операції, з розміщення вільних коштів з метою отримання прибутку.

Ліцензування - це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення деяких чи всіх банківських операцій.

Доходи банку - загальна сума коштів, отриманих банком від здійснення активних операцій. До них відносяться: отримані відсотки, доходи і комісія від надання послуг, доходи від операцій з цінними паперами, валютою, золотом та інші доходи.

Витрати банку - загальна сума витрат з залучення коштів клієнтів, оплата послуг, амортизаційні відрахування за основними фондами, витрати на утримання апарату управління банку та інші витрати.

Чистий операційний прибуток - це різниця між операційними доходами та операційними витратами.

Прибуток до сплати податку - це різниця між чистим операційним прибутком і відрахуваннями за сумнівними активами, зкорегована на доходи або витрати від непередбачених обставин.

Чистий прибуток після оподаткування - це різниця між прибутком до сплати податку та податком на прибуток.

Прибуток, що підлягає розподілу, - це чистий прибуток після оподаткування за звітний рік, збільшений на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшений на розмір відрахувань до резервного фонду та загального резерву.

Нерозподілений прибуток - це різниця між прибутком, що підлягає розподілу, та сумою виплачених дивідендів власникам банку. Він використовується на капіталізацію банку, тобто на розширення банківського бізнесу.

Порядок та вимоги до реєстрації

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків.

Мінімальний розмір статутного фонду складає:

· для банків з національним капіталом - не менше 1 млн євро;

· для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше 50%, - не менше 5 млн євро; якщо частка іноземного капіталу 50% і більше, - не менше 10 млн євро;

· якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10% і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше 3 млн євро.

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.

Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).

Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирішення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.

До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд повинен бути сплачений: для банків відкритого типу - в розмірі 30%, закритого типу - 50%. Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на кореспондентський рахунок.

У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку у тижневий строк за їх заявою.

Для реєстрації комерційного банку орган управління банком (рада банку) або уповноважена установчими зборами особа у двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

· заяву про реєстрацію;

· установчий договір;

· статут банку;

· протокол установчих зборів;

· економічне обгрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат та прибутку банку на кінець першого року його діяльності;

· висновок аудиторської організації про фінансовий стан і платоспроможність засновників банку;

· бухгалтерську і фінансову звітність акціонерів;

· документи про наявність професійно придатних перших керівних осіб банку;

· копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію (100 неоподатковуваних мінімумів);

· копію звіту про проведення відкритої передплати на акції;

· угоду про надання приміщення для розміщення банку (оренда не менше ніж на п'ять років);

· установчі документи засновників, учасників банку;

· копію свідоцтва про державну реєстрацію засновників;

· копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного комерційного банку.

Протягом наступних двох тижнів регіональне управління НБУ перевіряє зазначені документи і разом з висновком про доцільність створення банку передає їх до НБУ. В НБУ документи розглядають департаменти: банківського нагляду, валютного регулювання, юридичний, а у разі необхідності й інші підрозділи. Вони готують пропозиції та висновки щодо реєстрації комерційного банку і передають їх для розгляду:

а) правлінням НБУ, якщо банк створюється за участю іноземного капіталу;

б) комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, якщо банк створений тільки за участю національного капіталу.

Реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідного запису у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний термін з дня отримання документів.

До розгляду питання про реєстрацію банку кандидати на посаду голови правління і головного бухгалтера проходять співбесіду в НБУ.

НБУ може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі:

· порушення порядку реєстрації комерційного банку;

· невідповідності статуту та інших установчих документів чинному законодавству;

· незадовільного фінансового стану засновників;

· професійної непридатності рекомендованого керівництва банку;

· відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Якщо у діючому банку відбулися зміни в установчих документах, то вони повинні бути зареєстровані в НБУ. Процедура реєстрації змін і доповнень аналогічна процедурі реєстрації банку.

Комерційні банки можуть відкривати філії, представництва та територіальні відокремлені безбалансові відділення, які мають бути зареєстровані в НБУ.

Філія банку - це банківська установа, яка не є юридичною особою. Вона діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО, здійснює банківські операції на основі довіреності головного банку і дозволу, виданого регіональним управлінням НБУ за місцем знаходження філії.

Представництво банку - це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські операції. Відкриває поточний рахунок у НБУ.

Територіальне відокремлене безбалансове відділення банку здійснює лише розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, забезпечення інтересів кредиторів, вкладників НБУ видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій.

Ліцензування - це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення деяких чи всіх банківських операцій. Перелік операцій, що підлягають ліцензуванню, визначається Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Комерційні банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії комерційного банку здійснюють операції згідно з Положенням про філію та лише за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком - юридичною особою. Копія дозволу у 3-денний строк надається регіональному управлінню НБУ за місцем розташування філії та головного банку - юридичної особи.

Новоствореному комерційному банку надають ліцензію у разі дотримання таких умов:

· на час прийняття рішення зареєстрований статутний капітал банку повинен бути повністю сплачений;

· наявність професійно придатних керівних осіб банку;

· наявність підрозділу, що виконує відповідні банківські операції;

· наявність підрозділу внутрішнього аудиту, укомплектованого професійно придатними кваліфікованими кадрами;

· наявність внутрішніх нормативних документів банку, що регламентують відповідні операції;

· забезпеченість необхідним банківським обладнанням;

· відповідність приміщення банку вимогам НБУ;

· наявність угоди про оренду приміщення на строк не менше 5 років або свідоцтва на право власності.

Крім додержання загальних умов для отримання ліцензії, НБУ встановив особливі вимоги.

Вони стосуються наявності:

- технічних умов (для касових операцій - відповідним чином обладнані приміщення, належна організація охорони і т. д.);

- відповідного розміру статутного фонду;

- відповідної кваліфікації працівників;

- відповідного строку діяльності банку;

- відповідних внутрішніх регламентуючих ту чи іншу операцію документів;

- задовільної діяльності комерційного банку.

Так, для ведення рахунків банків-кореспондентів (резидентів) у грошовій одиниці України строк діяльності банку повинен бути не менше 1 року, зареєстрований та сплачений статутний капітал має становити 3 млн. євро.

Для надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку, кредитування юридичних і фізичних осіб та проведення фінансового лізингу необхідно мати відповідні Положення про кредитування, Положення про кредитну раду тощо.

Для залучення депозитів фізичних осіб строк діяльності банку мусить бути не менше 2 років, відсутні сумнівні та безнадійні кредити, не покриті резервами, необхідна наявність зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу у розмірі 3 млн. євро.

Для розширення ліцензії банку необхідно врахувати такі додаткові умови:

· статутний капітал діючого банку повинен бути зареєстрований і фактично сплачений у розмірі, не меншому за встановлений НБУ;

· відповідність формування резервного фонду банку вимогам законодавства та НБУ;

· відповідність формування фонду гарантування вкладів фізичних осіб вимогам законодавства та нормативним актам НБУ;

· відповідність формування резерву покриття можливих втрат за банківськими позичками законодавству України та нормативним актам НБУ;

· дотримання банком економічних нормативів за попереднє півріччя;

· сума сумнівних та безнадійних кредитів не повинна перевищувати розміру фактично сформованого резерву на покриття можливих втрат за позичками банку;

· наявність позитивного висновку зовнішнього аудитора про діяльність банку за попередній звітний рік.

1.3 Ліцензування банківської діяльності

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

1. Зареєстрований статутний капітал комерційного банку має бути сповна сплачений на момент прийняття рішення про видачу ліцензії;

2. Наявність професійно придатних керівних осіб;

3. Наявність підрозділу, який виконуватиме банківські операції, що ліцензуються, а також підрозділу внутрішнього аудиту, керівники яких повинні відповідати вимогам НБУ;

4. Наявність відповідних внутрішніх документів комерційного банку, які регламентують здійснення операцій, що ліцензуються;

5. Забезпечння комерційного банку необхідним обладнанням, комп'ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв'язку;

6. Відповідність приміщення КБ вимогам НБУ.

Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

Національний банк України може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках:

1. Якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2. Якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3. У разі порушення цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;

4. На підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України;

5. Недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов'язаний повернути Національному банку України свою банківську ліцензію. У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, банк припиняє здійснення усіх банківських операцій та вчиняє дії, що забезпечують виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами відповідно до укладених договорів та положень цього Закону.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1. операції з валютними цінностями;

2. емісію власних цінних паперів;

3. організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4. здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5. надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6. придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7. лізинг;

8. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9. випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11. надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Дозвіл надається, якщо:

1. рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2. банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3. банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4. Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

1.4 Організаційна структура та управління банком

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:

-- структурою управління банком;

-- структурою його функціональних підрозділів та служб.

Згідно з положеннями Закону України “Про господарські товариства” структура управління акціонерними і пайовими комерційними банками є такою:

Вищим органом акціонерного та пайового банку є загальні збори акціонерів (учасників). Збори вирішують стратегічні завдання в діяльності банку:

· визначення основних напрямів діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;

· обрання та відкликання членів спостережного, виконавчого та контрольного органів банку;

· затвердження організаційної структури банку, а також внутрішніх положень, що регламентують виконання банківських операцій;

· внесення змін до статуту банку;

· затвердження річних результатів діяльності, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

· прийняття рішення про додатковий випуск акцій (для акціонерного) чи встановлення розміру та порядку внесення учасниками додаткових вкладів для збільшення статутного капіталу пайового банку;

· створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв та затвердження їхніх статутів і положень;

· прийняття рішення про припинення діяльності банку;

· інші питання, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів (учасників) за статутом банку.

Загальні збори скликаються щорічно, не пізніше ніж через місяць після складання балансу банку за звітний рік.

Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні.

Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового -- дирекція. Правління банку (дирекція) вирішують усі питання його поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції зборів акціонерів (учасників). Роботою правління керує голова правління, а дирекції -- генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку. Ні голова правління акціонерного банку, ні генеральний директор пайового банку не можуть бути одночасно головою загальних зборів акціонерів (учасників).

Контроль за діяльністю правління (дирекції) комерційного банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів (учасників). Члени ревізійної комісії обираються зі складу акціонерів (учасників) за винятком посадових осіб. Комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності правління (дирекції) як з власної ініціативи, так і за дорученням зборів та на вимогу акціонерів (учасників) банку. Результати перевірок доводяться до відома вищого управлінського органу банку. Ревізійна комісія також складає висновок по річних звітах та балансах банку, без якого загальні збори не вправі затверджувати баланс. Головне завдання ревізійної комісії -- контроль за дотриманням банком законодавчих та нормативних актів, що регулюють банківську діяльність.

Згідно з положенням НБУ “Про кредитування” вітчизняні комерційні банки зобов'язані приймати рішення про видачу кредиту колегіально. З цією метою вони можуть створювати кредитний комітет, який виконує функції контрольного органу. Кредитний комітет розробляє кредитну політику банку, структуру залучених коштів та їх розміщення, приймає рішення про надання кредитів та про рівень процентної ставки за кредитами.

Комерційні банки за рішенням зборів акціонерів (учасників) створюють спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії. Таким органом є рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка захищає інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку, керуючись чинним законодавством та нормативними актами НБУ. На спостережну раду може покладатися виконання окремих функцій загальних зборів, крім тих, що належать до виключної компетенції вищого управлінського органу банку.

Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує. Департаменти, управління або відділи (залежно від обсягу операцій та масштабності самого банку) формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Так, у структурі одного із найбільших банків України -- Промінвестбанку -- основна функціональна ланка -- департаменти, окремі з яких складаються з управлінь і відділів. Однак найбільшою структурною одиницею у більшості банків є управління.

Незалежно від виду комерційного банку, його масштабності, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій всі вони обов'язково створюють кілька функціональних підрозділів, що виконують базові банківські операції. Так, виконання депозитних операцій та операцій з кредитного і розрахунково-касового обслуговування вимагає створення всіма банками управлінь депозитних операцій, розрахунково-касового обслуговування клієнтів та кредитних управлінь.

Управління депозитних операцій виконує операції з мобілізації грошових коштів від юридичних, фізичних осіб та комерційних банків на депозитні рахунки: укладає договори, веде облік та аналіз депозитних операцій, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку.

Управління кредитних операцій здійснює кредитування юридичних та фізичних осіб. Банк може надавати кредити підприємствам та організаціям різних галузей народного господарства, іншим банкам, своїм філіям, населенню. Специфіка кожного виду кредиту, їх призначення, сфери використання, строк та механізм кредитування обумовлюють створення окремих відділів у межах кредитного управління. Так, відділ загальної організації кредитних операцій визначає загальну політику банку і механізм її реалізації в конкретних економічних умовах; розробляє загальну методику кредитування, оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника; вивчає кредитні ризики і визначає способи їх мінімізації. Відділи короткострокового, довгострокового кредитування та кредитування населення визначають потребу в кредиті, вивчають кредитоспроможність клієнтів, укладають кредитні договори, організовують видачу, контролюють цільове використання та своєчасність погашення відповідно короткострокових, довгострокових та споживчих кредитів.

Слід зауважити, що коли та чи інша операція посідає вагоме місце у структурі активних чи пасивних операцій, то відповідні відділи можуть існувати як самостійні управління. Так, деякі банки організовують облік і аналіз усіх операцій з іншими комерційними банками, своїми філіями та центральним банком через відділ міжбанківських операцій. Розвиток факторингових, лізингових операцій, операцій з пластиковими картками обумовлює необхідність створення відповідних відділів. Крім того, деякі банки формують самостійний відділ оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників, який займається виключно вивченням кредитоспроможності клієнтів та веде відповідну картотеку по кожному з них.

Управління розрахунково-касового обслуговування здійснює відкриття та ведення рахунків клієнтів, безготівкові розрахунки, видачу та приймання готівки через каси банку.

Валютне управління створюється в комерційних банках, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій. Це управління відає веденням валютної позиції банку, відкриттям валютних рахунків клієнтам, здійсненням безготівкових розрахунків по валютних рахунках, купівлею-продажем валют, залученням валютних коштів клієнтів у депозити та кредитуванням клієнтів у іноземній валюті. Як і кредитне управління, залежно від кількості й обсягу окремих операцій створюються окремі відділи в межах валютного управління або самостійні управління.

Управління філіями створюють комерційні банки, що мають філії. Відповідно управління керує діяльністю філій, контролює правильність проведення ними кредитної політики і здійснення кредитних операцій, допомагає впроваджувати нові методи роботи, нові технології виконання окремих банківських операцій.

Сучасний комерційний банк багато уваги приділяє питанням рентабельності та ліквідності, а тому формує структурні підрозділи, які здійснюють поточну діяльність банку та прогнозують його діяльність на перспективу. Таким підрозділом є управління прогнозування діяльності банку та управління маркетингом.

Банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, що не виконують суто банківських операцій. Це -- бухгалтерія, управління кадрами, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ, відділ аналізу та статистики, відділ експлуатації ЕОМ. Серед таких служб деякі створюються в обов'язковому порядку з ініціативи самого банку або за вказівкоюНБУ.

Так, створення підрозділу внутрішнього аудиту є однією з обов'язкових умов для отримання ліцензії на здійснення банківських операцій, а службу безпеки банки формують з власної ініціативи.

Згідно з положенням Закону України “Про господарські товариства” визначення конкретної організаційної структури банку є компетенцією загальних зборів акціонерів (учасників). Однак вищий управлінський орган може передавати вирішення цього питання іншим органам управління (спостережній раді, правлінню банку). Функціонування окремих служб і підрозділів регламентується спеціальними внутрішніми положеннями комерційного банку, які затверджуються органом управління банку.

1.5 Основні види операцій, що здійснює банк

Діяльність комерційних банків у ринкових умовах різноманітна. Банки слід розрізняти насамперед як самостійні господарюючі суб'єкти, що функціонують на засадах комерційного розрахунку, виробляють і продають свій власний продукт з метою отримання прибутку. І хоча результати діяльності банків не набувають безпосереднього матеріального втілення у традиційному розумінні (як продукція промисловості чи сільського господарства), вони носять вартісний характер, маючи у своїй основі суспільні затрати. Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тому, що їхнім продуктом є, з одного боку, надання різного роду послуг шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з другого, створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій (мал.5).

Безготівкові платіжні засобі створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії на основі видачі позик клієнтам, що призводить до загального розширення грошової маси. При зростанні попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє збільшувати грошову масу, а при зниженні попиту зменшувати її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки, що реалізується в еластичній грошовій системі, яка є необхідною умовою відносно стійких темпів економічного росту.

Другою складовою частиною банківського продукту є різного роду послуги, що надаються комерційними банками, депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. В основу їх класифікації може бути покладено кілька критеріїв.

Насамперед залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку, його послуги можуть бути реалізовані у формі проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. При здійсненні пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні грошові кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або здійснення інших операцій, які не пов?язані безпосередньо з рухом грошей так звані збалансовані послуги.

Виходячи із специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції пов”язані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних, та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись іншими фінансовими установами (наприклад, прийом вкладів і видача кредитів спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, деякі види розрахунків поштовими відділеннями). Однак у своїй сукупності ці операції проводяться лише банками, визначаючи їх місце і роль у кредитній системі, а тому є базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб своїх клієнтів у різних послугах і не визначають фундаментальні аспекти суті комерційного банку, можна вважати додатковими (хоча у деяких спеціалізованих банках їм може належати досить значна і навіть пріоритетна частка операцій). До складу додаткових відносяться валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні та деякі інші операції.

Залежно від суб”єктів одержання, тобто клієнтів, банківські операції поділяються на два види: операції, що здійснюються для юридичних осіб, та операції для фізичних осіб. За конкретним змістом ці операції можуть і не відрізнятися між собою (за виключенням деяких нюансів, що вводяться законодавством або самими банками). Головна відмінність полягає у масштабах здійснюваних операцій (обсяги розрахунків, величина коштів, розміщених у депозити, сума наданих позик та ін.).

Основною властивістю операцій комерційних банків є їх продуктивний характер. Акумулюючи тимчасово вільні від обороту кошти, банки перетворюють їх на капітал, тобто непрацюючі ресурси примушують працювати на користь як окремих суб”єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному росту. Організація і своєчасне проведення банками розрахункових операцій забезпечує умови неперервного товарообороту та створює можливості для ефективного переливу капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг також створює умови для нормальної господарської діяльності у різних секторах економіки.

Зростання конкуренції у банківській справі, опанування сучасних технологій, винайдення нових банківських продуктів призводять до постійного розширення складу операцій комерційних банків та зростання їх загального обсягу на фінансових ринках. Однак при всій нинішній розмаїтості та універсальності набору банківських операцій будь-яку з них можна віднести до однієї з трьох основних груп: пасивних, активних чи комісійно-посередницьких.

2. Пасивні операції комерційних банків

Банківські операції відображаються в балансі відповідно в активній і пасивній його частинах (див. баланс).

ВСЬОГО АКТИВ 936099 ВСЬГО ПАСИВ 936099

Баланс банку дає можливість отримувати загальні показники про стан коштів банку і містить дані про розміщення цих коштів (актив), а також про джерела їх утворення (пасив).

Пасивні операції це операції, що пов”язані з формуванням банківських ресурсів. Вони відіграють первинну і вирішальну роль по відношенню до активних операцій, для яких необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме, в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти.

Банківські ресурси це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Виходячи з джерел формування, кошти комерційного банку поділяються на власні і залучені

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб?єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, учасників банку або з відрахувань від поточного прибутку. В банківському балансі власні кошти знаходяться в різних фондах банку.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або шляхом мобілізації коштів від випуску і розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Оскільки комерційнй банки створюються переважно на корпоративних засадах, то статутний капітал відповідно у більшості випадків набуває форми акціонерного. Його величина дорівнює сумі випущених банком простих та привілейованих акцій. Подальше збільшення акціонерного капіталу банку можливе за рахунок додаткових випусків акцій або за рахунок банківського прибутку, спрямованого на поповнення величини власних коштів банку. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів при здійсненні витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування, а також як гарантії забезпечення платежів банку за своїми зобов”язаннями.

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що витікають з основної діяльності банку і за якими не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів у випадку нестачі поточного банківського прибутку. Як правило, резервний капітал використовується для покриття тільки непередюачених видатків.

Нерозподілений прибуток це частина прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. За рахунок коштів нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фондів для розвитку банку розширення його матеріально-технічної бази, матеріального стимулювання персоналу, вирішення соціальних питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулюючу. Захисна функція полягає у реалізації інтересів вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку винекнення збитків або банкрутства банку. Її значення пов”язане з продовженням діяльності банку незалежно від загрози винекнення збитків. Оперативна функція полягає у забезпеченні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного росту його активних операцій. Регулююча функція пов”язана із встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо дотримання належної величини власного капіталу з метою нормального функціонування банків.

Таким чином, власний банківський капітал має важливе значення для забезпечення стійкості банку і ефективності його роботи. Водночас власні кошти, як правило, забезпечують менше 10% потреби комерційних банків у ресурсах, що визначається специфікою їх діяльності та посередницькою роллю на фінансових ринках. Наприклад, власні капітали комерційних банків США складали у 1993р. лише 8,1% від загального обсягу їх ресурсів.

Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких складають депозити.

Під депозитом прийнято розуміти грошові кошти, що віддані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основні види: депозити до запитання, строкові депозити та ощадні депозити.

Депозити до запитання можуть бути вилученні їх власниками у будь-який момент на першу вимогу. При цьому кошти можна вилучити як готівкою, так і у безготівковому порядку шляхом переказу на інший рахунок. Депозити до запитання призначенні в основному для поточних розрахунків. Рух коштів по цих рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження або витрачання коштів з депозитів до запитання здебільшого супроводжується випискою чека, тому ці рахунки ще називають чековими.

Можливість власника рахунку будь-коли вилучити кошти вимагає наявності в обороті банку підвищеної частки високоліквідних активів, які не приносять доходу (готівки в касі, залишків на кориспондентському рахунку в центральному банку та ін.). Тому за депозитами до запитання, як правило, не сплачуються проценти. Водночас банки здебільшого не стягують з клієнтів плату за користування цими рахунками.

Конкуренція між кредитними установами за залучення коштів вкладників на чекові рахунки сприяла появі у ряді країн багатьох їх різновидів, у тому числі і таких, за якими сплачуються проценти. Комерційні банки США, наприклад, відкривають клієнтам ATS рахунки (з автоматичним перерахуванням коштів), що дозволяють підтримувати на депозиті до запитання певний необхідний мінімум, а суми понад нього вкладати у дохідні активи. Якщо ж виникає потреба у коштах для поточних операцій, банк перераховує необхідні суми у зворотньому напрямку на депозит до запитання.

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання у банку коштів, за якими сплачується фіксований процент і, як правило, накладаються обмеження на їх дострокове вилучення. Величина депозиту встановлюється здебільшого круглими сумами і залишається незмінною протягом усього строку зберігання коштів. Розрізняють власне строкові депозити і депозити з попереднім повідомленням про вилучення.

Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по закінченні якого вклад може бути вилучений у будь-який момент. Рівень процентної ставки по таким депозитам, як правило прямо пропорційний терміну зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний обумовлений договором строк подачі заяви. Залежно від строку повідомлення коливається і процентна ставка за депозитами.

Часто внесення коштів на строковий депозит супроводжується видачею клієнту депозитного сертифікату, що являє собою письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів і засвідчує право вкладника на отримання депозиту й нарахованих за ним процентів. Існують різні види депозитних сертифікатів, у тому числі іменні, що не можуть передаватися іншим особам, та на пред'явника, що можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.

Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можливість використання залучених коштів шляхом вкладання їх у різні високодохідні активи, прибутковість яких дає можливість сплачувати вкладникам порівняно високий процент.

Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити не можуть бути використані для поточних розрахунків, а виступають лише як заощадження та засіб отримання доходу у формі фіксованого проценту.

Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної книжки, яка засвідчує його особу та зобов'язує банк проводити відповідні виплати. Оформлення ощадної книжки може бути замінене періодичними виписками з рахунку, які надсилаються клієнту поштою.

Окремим видом ощадних вкладів є депозитні рахунки грошового ринку, що почали відкриватися комерційними банками США у 1982 р. Процентні ставки за цими рахунками щотижня коригуються відповідно до змін ринкової норми проценту. При цьому ощадна книжка не використовується, а також практично відсутні обмеження щодо вилучення коштів вкладниками.

Ощадні депозити, як і строкові, вигідні для комерційних банків, оскільки мають здебільшого тривалий характер розміщення коштів, що дає можливість забезпечити належний рівень дохідності вкладенням цих коштів у довгострокові активи.

Загалом у промислово розвинутих країнах спостерігається тенденція до поступового стирання чітких розмежувань між різними видами депозитів. З'являються рахунки, що поєднують у собі властивості як строкових депозитів, так і депозитів до запитання. Прикладом цього можуть служити НАУ-рахунки, за якими сплачується ринкова ставка проценту, а власник має право виписувати в межах залишку тратти на пред'явника, що приймаються в оплату аналогічно до чеків.

Окрім залучених коштів на депозити, комерційні банки можуть формувати ресурси шляхом отримування позик на грошовому ринку ? на ринку міжбанківських кредитів, у центрального банку, на ринку євровалют, шляхом випуску власних боргових зобов'язань, а також укладанням угод про продаж цінних паперів із зворотнім викупом (“репо”).

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій ? отримання позик на міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують ті банки, що мають тимчасово вільні ресурси, не задіяні у власному обороті. Ці позики носять короткостроковий характер і здебільшого не потребують забезбечення.

Надання позик центральним банком має на меті допомогу комерційним банкам при тимчасовій нестачі у них ресурсів. Воно може здійснюватись у формі переобліку і перезастави комерційних векселів, а також у формі ломбардного кредиту (під заставу державних цінних паперів).