Аналіз сучасної банківської системи на прикладі ВАТ "Ощадбанк"

* інформація про підприємство;

* інформація про облігації;

* інформація про юридичних осіб, послугами яких користується емітент;

* основні показники фінансово-господарської діяльності.

Довідка складається шляхом заповнення українською мовою таблиць та форм. Основні показники фінансово-господарської ліяльності за попередній період наводяться у довідці за анологічний квартал попереднього року.

Звіт про стан портфеля цінних паперів

Звіт про стан портфеля цінних паперів (форма №391) подається електронною поштою банками -юридичними особами в обласному розрізі територіальним управлінням Національного банку України у встановлений ними термін.

У звіті наводяться дані про вкладення в цінні папери. Враховуючи ліквідність цінних паперів, інформація надається в розрізі портфелів, а саме:

* портфель цінних паперів на продаж;

*портфель цінних паперів на інвестиції;

*портфель пайової участі (вкладення в асоційоваі та дочірні компанії).

Цінні папери на продаж -це цінні папери, що обертаються на активному ринку та придбанні на короткий строк (не більше ніж на 1 рік) з наміром подальшого їх продажу.

Звіт про формування резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами.

Звіт про формування резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами (форма №691) подається електронною поштою банками-юридичними особами (зведені дані -з урахуванням філій, що розташовані в Україні та за її межами) територіальним управлінням Національного банку України установлений ними строк.

Банки здійснюють формування резерву відповідно до Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами та інших вкладень у статутній фонди підприємств, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.99 №629.

Не здійснюється нарахування резерву на суму вкладень на капітал (що не консолідується) в асоційовані та дочірні установи, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10% і більше їх статутних капіталів, на яку зменшується регулятивний капітал.

Банки заповнюють форму звітності окремо для портфеля цінних паперів на продаж та портфеля цінних паперів на інвестиції.

Інформація за даною формою надається щомісячно за балансовими рахунками відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Звіт про розміщення казначейських зобов'язань

Звіт про розміщення казначейських зобов'язань надається електронною поштою та в паперовому вигляда ВАТ «ПриватБанк» Міністерству фінансів два рази на місяць не пізніше третього банківського дня після закінчення звітного періоду, а також наприкінці кожного купонного періоду (не пізніше настурного банківського дня після припинення розміщення казначейських зобов'язань).

У звіті зазначається кількість та вартість розміщених казначейських зобов'язань за звітний період та загалом з рлчптку розміщення, а також залишок нерозміщених казначейських зобов'язань.

6. Лізингові операції

У випадках, коли Банк виступає орендарем і всі ризики та доходи від оренди не передаються орендодавцем Банку, загальна сума орендних платежів, у тому числі платежів, що підлягають виплаті орендодавцю у випадку розірвання орендної угоди, включається до звіту про фінансові результати рівними частинами протягом строку оренди.

У разі надання банком основних засобів в оперативний лізинг відповідно до законодавства складається договір оренди та акт прийому-передачі обладнання. При складанні договору оренди дотримуються необхідні вимоги:

- порядок передачі обладнання;

- строки сплати орендних платежів;

- права й обов'язки орендаря;

- відповідальність сторін.

Облік основних засобів, переданих в оперативний лізинг, ведеться за окремими аналітичними рахунками балансових рахунків для обліку основних засобів.

Протягом строку оренди лізингодавець нараховує амортизацію на основні засоби, передані в оперативний лізинг.

У випадках, коли Банк виступає орендодавцем за лізинговим контрактом, в межах якого всі ризики і вигоди, притаманні володінню, передаються одержувачу лізингу, активи, що передаються у лізинг, відображаються як дебіторська заборгованість за фінансовим лізингом і обліковуються за дисконтованою вартістю майбутніх лізингових платежів.

Дебіторська заборгованість за фінансовим лізингом визнається на дату початку лізингу з використанням ставки дисконту, визначеної на дату лізингової угоди (датою лізингової угоди вважається дата укладення лізингового контракту або дата, коли сторони узгодили основні умови лізингу, залежно від того, яка з них раніше).

Різниця між повною вартістю такої заборгованості та її дисконтованою вартістю являє собою незароблений фінансовий дохід. Цей дохід визнається протягом строку лізингу із використання методу чистих інвестицій (до оподаткування), який відображає постійну періодичну норму доходу. Притаманні витрати, що безпосередньо пов'язані з організацією лізингу, включаються до початкової суми дебіторської заборгованості за фінансовим лізингом, зменшуючи суму доходу, що визнається за період лізингу. Фінансовий дохід від лізингу відображається у складі процентного доходу у консолідованому звіті про фінансові результати.

Збитки від знецінення визнаються у фінансовому результаті по мірі їх виникнення в результаті однієї або кількох подій («збиткові події»), що відбулися після первісного визнання дебіторської заборгованості за фінансовим лізингом. Збитки від знецінення визнаються шляхом створення резерву в розмірі різниці між чистою балансовою вартістю дебіторської заборгованості за фінансовим лізингом і поточною вартістю очікуваних майбутніх грошових потоків (без урахування майбутніх кредитних збитків, які ще не понесені), дисконтованих на внутрішню норму доходності за лізинговим контрактом.

Розрахункові майбутні грошові потоки відображають грошові потоки, що можуть виникнути в результаті вилучення і продажу активів, які є предметом фінансового лізингу.

Коли Банк є одержувачем лізингу, і в основному всі ризики і вигоди, пов'язані з володінням, передаються Банку, активи, одержані в лізинг, обліковуються у складі основних засобів з дати початку лізингу за нижчою зі справедливої вартості отриманих в лізинг активів і поточної вартості мінімальних лізингових платежів. Кожний лізинговий платіж частково відноситься на погашення зобов'язання і частково - на фінансові витрати з метою забезпечення постійної процентної ставки на суму залишку заборгованості за фінансовим лізингом. Відповідні зобов'язання за лізингом за вирахуванням майбутніх фінансових витрат включаються до складу інших зобов'язань. Процентні витрати відносяться на фінансовий результат протягом строку лізингу з використанням ефективної процентної ставки. Активи, придбані за договором фінансового лізингу, амортизуються протягом строку їх корисного використання або коротшого строку лізингу, якщо Банк не має достатньої впевненості в тому, що він отримає право власності на цей актив на момент закінчення лізингу.

Активи, що передані у фінансовий лізинг (оренду), обліковуються банком-лізингодавцем як кредитна операція за балансовими рахунками для обліку кредитів, наданих суб'єктам господарювання. На основні засоби, передані у фінансовий лізинг, амортизація банком не нараховується.

Якщо за умовами договору об'єкт фінансового лізингу (оренди) повертається лізингодавцю (банку), в бухгалтерському обліку банк визнає збільшення за статтею «Основні засоби та нематеріальні активи».

Основні засоби та нематеріальні активи, що отримані лізингоодержувачем (банком) у фінансовий лізинг (оренду), обліковуються за найменшою з оцінок: справедливою вартістю необоротного активу або теперішньою вартістю суми мінімальних лізингових (орендних) платежів. Витрати лізингоодержувача, що пов'язані з оформленням договору про фінансовий лізинг (оренду), включаються до вартості активу під час його первісного визнання і обліковуються за окремими аналітичними рахунками для обліку нематеріальних активів та основних засобів, отриманих у фінансовий лізинг.

Лізингоодержувач (банк) протягом періоду очікуваного використання активу нараховує амортизацію основних засобів і нематеріальних активів, отриманих у фінансовий лізинг (оренду), за відповідним балансовим рахунком витрат.

Під час переходу за умовою договору фінансового лізингу (оренди) основних засобів і нематеріальних активів у власність лізингоодержувача, банк відображає в бухгалтерському обліку збільшення за аналітичними рахунками для обліку власних основних засобів та нематеріальних активів та відповідне зменшення за аналітичними рахунками для обліку активів, отриманих у фінансовий лізинг.

6.1 Факторингові операції

Суб'єкти та об'єкти факторингових операцій. Види факторингу. Механізм проведення факторингової операції.

Факторинг (від англ. factor -- агент, посередник) -- одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася в банківській практиці у 50-х роках.

Факторингова операція -- комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб'єкти та об'єкти факторингових операцій

Суб'єкти -- банк, факторингова компанія, спеціалізовані установи, які скупають рахунки-фактури у своїх клієнтів.

Клієнти -- кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, що уклали угоди з банком чи факторинговою компанією.

Позичальники -- покупці товарів і послуг.

Види факторингу

Прямий -- в операції бере участь лише один фактор -- з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду.

Опосередкований -- в операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера та 2) з імпорту в країні імпортера.

Розкритий -- операція, в якій покупцеві повідомляється про факторингову угоду.

Нерозкритий -- операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжному покупцеві не повідомляється про неї.

Конвенційний -- універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.

Конфіденційний -- обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін.

Механізм проведення факторингової операції

Етапи здійснення факторингової операції

Перший етап. Підготовчий.

Отримання заявки від клієнта.

Оцінка економічного та фінансового стану клієнта.

Другий етап. Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом.

Обов'язки банку: стягнення боргу та функції з його обслуговування; аналіз кредитоспроможності боржників; інкасація, облікові операції та ін.

Обов'язки клієнта: плата за факторингові послуги банку. Плата складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1--2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий аванс.

Визначення методу розрахунку максимальної суми з операцій факторингу.

Методи бувають:

визначення загального ліміту -- для кожного клієнта встановлюється періодично поновлюваний ліміт;

визначення помісячних лімітів відвантажень -- встановлюється сума, на яку протягом місяця будуть відвантажені товари;

страхування по окремих операціях.

Третій етап. Відсилка всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця.

Четвертий етап. Аналітичний.

Вивчення рахунків-фактур.

Вивчення платоспроможності позичальників (триває від 24 годин до 2--3 днів).

П'ятий етап. Оплата рахунків.

Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та ін.) в розмірі 80--90 % суми боргу. Решту процентів -- 10--20 -- банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Шостий етап. Оплата вимог.

Особливості здійснення факторингових операцій

1. Придбання платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80--90 % вартості відфактурованих поставок.

2. Оплата у визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних і процентів за кредит, незалежно від суми виручки, що надійшла від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок банку.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, він виконує роботу, пов'язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

Факторинговий кредит дорожчий за звичайний, оскільки він супроводжується інкасовими, юридичними, обліково-контрольними, інформаційними, консультативними та іншими послугами. Факторинг найбільш вигідний для крупних фірм-експортерів, що мають значні відстрочки платежів і недостатньо готівки. Вони одержують такі переваги від факторингового обслуговування: звільнення від ризику неплатежу, завчасну реалізацію портфеля боргових вимог, спрощення структури балансу, скорочення терміну інкасації вимог до клієнтів, економію на бухгалтерських, адміністративних та інших видатках.

6.2 Інші нетрадиційні послуги банку

Трастові (довірчі) послуги

Трастові послуги - це вид діяльності комерційних банків по управлінню майном, що за домовленістю з клієнтом передається банку.

Трастові послуги - це відносини між заінтересованими сторонами, одна з яких передає, а інша бере на себе відповідальність за управління власністю, майном.

Управління майном за своєю специфікою близьке до банківської справи і пов'язане з виконанням операцій з обліку, збереження цінностей, розміщення грошових коштів, фінансового аналізу тощо.

У трастових операціях беруть участь декілька сторін:

· довірена особа (траст) - суб'єкт, що здійснює управління майном за дорученням на користь довірителя;

· довіритель - юридична або фізична особа, яка передає право управління своїм майном довіреній особі;

· бенефіціар - особа, на користь якої надаються довірчі послуги. Це може бути як сам довіритель, так і третя особа.

Зміст договору про трастове обслуговування може мати багато варіантів, наприклад, розпорядження майном за заповітом, агентські послуги, обслуговування та зберігання коштів тощо.

Види трастових послуг в залежності від характеру розпорядження майном класифікуються таким чином:

· активні операції - власність на майно, що знаходиться в довірчому управлінні, може відчужуватись шляхом продажу, надання застави без згоди довірителя;

· пасивні операції - коли майно, передане в довірче управління, не може використовуватись без згоди довірителя.

Можна виділити два напрями надання трастових послуг:

o на користь фізичних осіб (розпорядження спадком; управління персональними трастами; опікунство на збереження майна; агентські функції);

o на користь юридичних осіб.

Зараз досить поширеним є управління майном на користь пенсійних фондів, страхових компаній.

До розпорядження спадком належать операції з отримання рішень суду, збору та забезпечення зберігання спадку, сплати адміністративних витрат по розрахунках з кредиторами, сплати податків, розподілу майна.

Управління персональними трастами (майном, що було передано банку для управління) передбачає: розміщення коштів; депозитні операції; отримання доходів; виплату доходу клієнтові; облікові операції; фінансовий аналіз.

Агентські послуги дещо відрізняються від трастових тим, що клієнт не втрачає повноважень власника, а лише доручає банку проведення операцій від свого імені. Агентські послуги включають: страхування майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплата рахунків, податків та інші.

Підприємствам комерційні банки надають такі види агентських послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств тощо.

Доходи від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород (щорічні відрахування від доходів трасту, щорічний внесок з первинної суми трасту тощо). Ставки внесків диференційовані залежно від видів трастів та пов'язаних з ними послуг по управлінню трастами.

Посередницькі, консультаційні, гарантійні та інші види послуг

Посередницькі послуги - це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона, що виступає посередником між замовником і виконавцем. Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли банк неспроможний задовольнити кредитну заявку клієнта. Така ситуація може виникнути у випадку перевищення потрібної суми над встановленим лімітом кредитування. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта.

Гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання. До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Плата за надання гарантійних послуг - це комісія. Банківські гарантії, особливо відомих своєю платоспроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту.

Консультаційні послуги для клієнтів комерційні банки надають з питань економічного (фінансового) аналізу і бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, аналізу платоспроможності господарських партнерів клієнта; організації емісії та вторинного обігу цінних паперів; вибору напрямів інвестування коштів тощо. Як правило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з іншими операціями, а саме: кредитними, лізинговими та іншими. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Комерційні банки, володіючи сучасними засобами телекомунікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають різноманітну інформацію, що дозволяє їм займатися інформаційною діяльністю, зокрема:

· одержанням інформації;

· використанням інформації;

· поширенням інформації;

· зберіганням інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на: обмежену та відкриту доступ до якої забезпечується шляхом публікації в офіційних друкованих виданнях).

7. Створення обов'язкових резервів банківською установою

Поряд із дотриманням економічних нормативів комерційні банки зобов'язані формувати обов'язкові резерви. Обов'язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів, за допомогою якого НБУ визначає потребу та здійснює регулювання грошової маси в обігу. Також, обов'язкові резерви дозволяють комерційним банкам підтримувати ліквідність на певному рівні та забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

Формування обов'язкових резервів здійснюється в цілому по консолідованому балансу комерційного банку (юридичної особи) шляхом утримання відповідної суми коштів обов'язкових резервів у національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку та в касі банку за певний період.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками на їх баланс як у національній, так і в іноземній валюті. До залучених комерційними банками коштів відносяться кошти, що знаходяться на депозитних, розрахункових, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також кошти інших загальнобанківських рахунків.

НБУ встановлює норму обов'язкових резервів у певному розмірі від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів.

Потягом 1991-1993 рр. норма резервних вимог була встановлена на рівні 10-15% від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися на окремих рахунках комерційних банків в НБУ. У грудні 1993 р. з метою уповільнення темпів інфляції НБУ підвищує рівень обов'язкових резервних вимог до 20-60% від суми залучених банками коштів. Це призвело до погіршення ліквідності банків та заблокування міжбанківських розрахунків. Для пом'якшення ситуації НБУ на початку 1994 р. знизив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, а в кінці року зобов'язує комерційні банки сформувати додаткові обов'язкові резерви у розмірі 20% від суми пролонгованих та прострочених позик. З 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 11% від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Восени 1997 р. НБУ підвищив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, зменшив частку резервів, яка може бути покрита готівкою в касах комерційних банків. У вересні 1998 року з метою зменшення обсягу гривневої маси на валютному ринку НБУ підвищив норму обов'язкових резервних вимог до 16,5%.

Розрахунковий період дотримання резервних вимог встановлюється, як правило, від двох тижнів до одного місяця. Центральні банки звичайно вимагають додержання резервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період. В Україні цей період складав і 10 днів і 15 днів. З 1998 р. НБУ зобов'язав комерційні банки тримати суму обов'язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках не у середньому за розрахунковий період, а щоденно і заборонив зараховувати на покриття обов'язкових резервних вимог готівку в касі і облігації внутрішньої державної позики.

Обсяг обов'язкових резервів визначається комерційним банком кожен день у розмірі встановленого відсотку від середньоарефметичних залишків залучених банком коштів. Визначена сума коштів обов'язкових резервів повинна знаходитись на коррахунку в НБУ.

Політика резервних вимог - потенційно дуже потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. В країнах із розвинутою економікою цей інструмент використовується рідко. Часті зміни механізму обов'язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. У світовій практиці взагалі спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу.

В Україні із зростанням попиту на гроші НБУ поступово зменшуватиме норму резервних вимог, що сприятиме активізації кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, дасть змогу підтримувати їм реальний сектор економіки.

Порядок визначення та формування обов'язкових резервів

1) До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на поточних, депозитних рахунках юридичних та фізичних осіб, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку.

2) Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов'язкових резервів за звітний період, визначається за формулою середньоарифметичної величини:

де

L1, L2…Ln - сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування за станом на кожне число звітного періоду;

n - кількість календарних днів звітного періоду;

Ls - середні залишки коштів, що використовуються для обрахування обов'язкових резервів за звітний період резервування.

3) Сума залишків коштів на кореспондентському рахунку, що приймається для визначення виконання резервних вимог за звітний період, також визначається за формулою середньоарифметичної величини:

- сума залишків коштів на кореспондентському рахунку за станом на кожне число звітного періоду;

Ks - середньоарифметична сума залишків коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку у відповідному звітному періоді резервування.

4) Сума обов'язкового резерву за звітний період розраховується згідно з установленими нормативами за формулою середньоарифметичної величини:

N - норматив резервування;

L1,2…n · N - сума обов'язкових резервів за кожен день звітного періоду;

ORs - середньоарифметична сума обов'язкового резерву у відповідному звітному періоді резервування.

5) Сума недорезервованих коштів за звітний період визначається за формулою:

- середня сума недорезервованих коштів за звітний період.

6) Крім того, банк має щоденно на початок операційного дня протягом звітного періоду резервування дотримуватися залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку в розмірі, установленому Правлінням Національного банку на відповідний період:



Kd - щоденний нормативний залишок коштів комерційного банку на початок операційного дня;

- сума обов'язкового резерву за попередній звітний період, яку визначено без урахування покриття будь-якими активами банку;

P - ставка щоденного резервування.

Якщо банк не дотримується визначеного НБУ щоденного на початок операційного дня обсягу коштів протягом 3-х звітних періодів резервування поспіль незалежно від дотримання ним вимог обов'язкового резервування за ці звітні періоди в цілому, то територіальне управління Національного банку подає до Департаменту монетарної політики Національного банку та Генеральному департаменту банківського нагляду пропозиції щодо переведення банку в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку, а вони, в свою чергу, подають ці пропозиції Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Контроль за дотриманням банками нормативів обов'язкового резервування

1) Територіальне управління здійснює контроль за повнотою та своєчасністю виконання банками вимог щодо дотримання нормативів обов'язкового резервування як за звітний період в цілому, так і щоденно.

2) Вимоги щодо дотримання банком порядку формування обов'язкових резервів є виконаними, якщо:

банк витримав на своєму кореспондентському рахунку в Національному банку середньоарифметичну суму залишків коштів за звітний період у розмірі, який дорівнює або більше фактичної середньоарифметичної суми обов'язкових резервів (0);

банк витримав на своєму кореспондентському рахунку в Національному банку щоденно на початок операційного дня обсяг коштів у розмірі, установленому Нацбанком.

3) За умови переведення банку в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку, банк повинен перерахувати кошти обов'язкових резервів у повному обсязі на окремий рахунок у Національному банку.

4) Відміна режиму формування банком обов'язкових резервів на окремому рахунку в НБУ здійснюється згідно з рішенням Комісії на підставі виконання банком вимог щодо формування обов'язкових резервів протягом п'яти періодів резервування поспіль.

3. Відповідальність банків за недотримання вимог обов'язкового резервування

За недотримання банком порядку формування обов'язкових резервів Національний банк застосовує адекватні заходи впливу:

1) якщо банк не дотримується нормативів обов'язкового резервування за один звітний період протягом календарного року, то Національний банк надсилає письмове застереження банку щодо необхідності безумовного дотримання вимог обов'язкового резервування та недопущення їх повторного порушення протягом календарного року.

2) За другий випадок порушення нормативу (2 звітних періоди поспіль) протягом півріччя на банк накладається штраф у розмірі процентної ставки НБУ за кредитом овернайт під забезпечення, яка діяла на день застосування заходу впливу, від суми недорезервування, але не більше ніж 1 % від суми зареєстрованого статутного капіталу.

Отже, якщо Д < 0, то сума штрафу (S) встановлює:

S = ,

PS - процентна ставка НБУ за кредитом овернайт під забезпечення.

3) За порушення банком порядку формування обов'язкових резервів три звітних періоди поспіль, або не перерахування ним коштів обов'язкових резервів у повному обсязі на окремий рахунок в НБУ протягом 10 календарних днів після закінчення звітного періоду резервування, до банку застосовуються заходи впливу відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку або інші, адекватні допущеному порушенню, заходи впливу відповідно до статті 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Економічні нормативи регулювання діяльності банку

1. Нормативи капіталу

1) Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)

розмір регулятивного капіталу визначається за формулою:

Кр = ОК + ДК - ВК.

Якщо розмір додаткового капіталу перевищує розмір основного, то регулятивний капітал банку розраховується за формулою:

Кр = 2 ОК - ВК.

Для знову створених банків

а) для місцевих корпоративних банків:

до одного року діяльності - 1 000 000 євро,

до двох років діяльності - 1 110 000 євро,

до трьох років діяльності - 1 200 000 євро,

до чотирьох років діяльності - 1 350 000 євро,

починаючи з п'ятого року діяльності - 1 500 000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних):

до одного року діяльності - 3 000 000 євро,

до двох років діяльності - 3 500 000 євро,

до трьох років діяльності - 4 000 000 євро,

до чотирьох років діяльності - 4 500 000 євро,

починаючи з п'ятого року діяльності - 5 000 000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних):

до одного року діяльності - 5 000 000 євро,

до двох років діяльності - 5 500 000 євро,

до трьох років діяльності - 6 000 000 євро,

до чотирьох років діяльності - 7 000 000 євро,

починаючи з п'ятого року діяльності - 8 000 000 євро.

2) Адекватність регулятивного капіталу (платоспроможність) (Н2) (розраховується банком щоденно, а контроль здійснюється НБУ за формулою середньоарифметичної величини за місяць).

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори (вкладники) банку.

(для діючих банків),

Аі - сума активів і-ої групи (зменшених на створенні відповідні резерви), яка має однакову ступінь ризику;

kі - коефіцієнт ризику.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити: протягом перших 12 місяців - не менше 15 %; протягом наступних 12 місяців - не менше 12 %; надалі - не менше 8 %.

3) Адекватність основного капіталу (Нз)

(розраховується банком щоденно, а контроль здійснюється НБУ за формулою середньоарифметичної величини за місяць). Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від не передбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

.

Групи банків за рівнем достатності

Для забезпечення реальної капіталізації банків всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на:

добре капіталізовані;

достатньо капіталізовані;

недокапіталізовані;

значно недокапіталізовані;

критично недокапіталізовані.

Добре капіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) більше ніж його нормативне значення і становить 8 відсотків та більше.

Достатньо капіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), відповідає його нормативному значенню і становить не менше ніж 8 відсотків або наближається до 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) становить не менше ніж 4 відсотки або наближається до 8 відсотків.

Недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менш ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 6 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 3 відсотки, або наближається до 4 відсотків.

Значно недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу, але не більше ніж 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 6 до 2 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 до 1,3 відсотка;

обсяг активів з негативною класифікацією (сумнівні, безнадійні, прострочені понад 30 днів) перебуває в межах від 45 до 60 відсотків регулятивного капіталу банку.

Критично недокапіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу на суму, що становить понад 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж 2 відсотки;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж 1,3 відсотка;

обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перевищує 60 відсотків регулятивного капіталу банку.

Банкам, що не дотримуються вимог Національного банку, рекомендується розробити програму їх капіталізації та встановлюються такі обмеження:

припинити виплату дивідендів у будь-якій формі;

припинити залучення коштів фізичних та юридичних осіб;

припинити вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

припинити надання бланкових та пільгових кредитів;

припинити подальшу емісію цінних паперів (крім власних акцій).

2. Нормативи ліквідності

(усі нормативи ліквідності розраховуються щоденно, а контроль здійснюється НБУ за формулою середньоарифметичної величини за місяць)

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань , яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строкам та сумами інших джерел і напрямків використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

1) Миттєва ліквідність (Н4)

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

,

Ка - готівкові кошти в касі;

Ккр - кошти банку на кореспондентських рахунках в НБУ та в інших комерційних банках;

Зпот - зобов'язання банку, що обліковуються на поточних рахунках:

кошти до запитання (НБУ, інших комерційних банків, юридичних та фізичних осіб);

кошти бюджету України.

2) Поточна ліквідність (Н5)

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно).

, де

А1,2 - активи первинної та вторинної ліквідності:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;

строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції;

надані кредити.

З - зобов'язання банку:

кошти до запитання;

короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання та вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

3) Короткострокова ліквідність(Н6)

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

, де

ЛА - ліквідні активи:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;

короткострокові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

КЗ - короткострокові зобов'язання:

кошти до запитання;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

3. Нормативи кредитного ризику

Розраховуються та контролюються НБУ щоденно.

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

1) Максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього контрагента (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку:

де

Зк - всі зобов'язання одного контрагента:

а) щодо банків-контрагентів:

строкові депозити, які розміщені в інших банках;

кредити, що надані іншим банкам;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/ депозитами, що надані іншим банкам;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;

б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та фінансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал).

ПЗк - позабалансові зобов'язання, що видані банком одному контрагенту:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

2) Великі кредитні ризики (Н8)

Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом. Кредитний ризик уважається великим, якщо сума всіх зобов'язань контрагента і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку. Тобто, якщо значення нормативу Н7 0,1, то такий кредитний ризик уважається великим. Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою).

,

де m - кількість контрагентів, які мають розмір кредитного ризику 10 % і більше регулятивного капіталу.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,

якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

3) Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

,

Зі - зобов'язання одного інсайдера пред банком:

строкові депозити, що розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами;

акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та фінансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал);

ПЗі - позабалансові зобов'язання перед банком одного інсайдера:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

4) Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.

,

n - кількість інсайдерів, які мають заборгованість перед банком.

4. Нормативи інвестування

(розраховуються щоденно, а контроль здійснюється НБУ за формулою середньоарифметичної величини за місяць)

З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

1) Інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

,

Кінв. - кошти, що інвестуються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;

вкладення в асоційовані та дочірні фінансові установи;

Цпб - сума вкладень у цінні папери на продаж та інвестиції, що випущені іншими банками (за мінусом суми сформованого резерву під знецінення ціх паперів);

Всф - вкладення у статутні фонди інших банків та фінансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з цією інструкцією.

2) Загальна сума інвестування (Н12)

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-яких юридичних осіб.

, де

d - кількість юридичних осіб, в статутні фонди яких інвестуються кошти банку.

5. Норматив загальної відкритої (довга/коротка) валютної позиції уповноваженого банку (Н13)

Визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти, контроль здійснюється НБУ за формулою середньоарифметичної величини за місяць

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус.

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти;

поточні і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах;

одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).

 де

ВВП - загальна величина відкритої валютної позиції банку, визначається як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. За кожною іноземною валютою обчисляється підсумок вимог (балансових і позабалансових) і зобов'язань (балансових і позабалансових) та розраховується відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті.

Размещено на Allbest.ru