Аналіз сучасної банківської системи на прикладі ВАТ "Ощадбанк"
Історія створення та діяльність ВАТ "Ощадбанк". Порядок реєстрації в Україні комерційних банків. Розширення ліцензії банку. Основні види операцій, що здійснює банк. Структура і формування капіталу. Міжбанківські розрахунки. Звітність по касовим операціям.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.01.2012 |
| Размер файла | 902,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Акредитив може закриватися достроково за згодою постачальника і покупця, якщо акредитив безвідзивний, або однією стороною, якщо він відзивний.
У разі рівномірних і постійних поставок товарів і наданих послуг покупці можуть розраховуватися з постачальниками в порядку планових платежів, при яких розрахунки здійснюються періодично за домовленістю сторін. Перерахування планових, платежів здійснюється платіжними дорученнями. Планові платежі можуть виконуватися щоденно або періодично, в строки погоджені між постачальником і покупцем. Строк укрупненого планового платежу призначається, як правило, на середній робочий день розрахункового періоду.
Суми кожного планового платежу встановлюються сторонами на наступний місяць (квартал), виходячи з періодичності платежів і обсягу поставок чи надання послуг. При щоденних планових платежах їх розміри визначаються діленням суми поставок за місяць на кількість робочих днів банку в цьому періоді. При безперервному циклі виробництва і реалізації продукції сума планового платежу може розраховуватися, виходячи з числа календарних днів у місяці.
На кожний плановий платіж банку подається окремий документ. Періодично, але не рідше одного разу на місяць покупець і постачальник уточнюють свої розрахунки на основі фактичного відпуску товарів чи надання послуг і проводять перерахунки в порядку, обумовленому в угоді. При цьому різниця, яка виникла, Може перераховуватися окремим дорученням або враховуватися при черговому плановому платежі. Уточнення розрахунків доцільно долучати до останнього платежу місяця з тим, щоб на звітну дату взаємна заборгованість була мінімальною.
3.5 Облік операцій КБ за безготівковими розрахунками
Розрахунки із застосуванням платіжних доручень
Платіжне доручення -- документ, в якому відображено письмове доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів.
При оплаті платіжних доручень в обліку проводиться запис:
Д-т Рахунки платників
К-т Рахунки одержувачів коштів.
За умови обслуговування рахунків одержувачів в інших банках:
Д-т Рахунок платника
К-т 1200.
За даним розділом у системі рахунків бухгалтерського обліку відображаються всі процедури процесу розрахунків:
1. Чекодавець придбаває у своєму банку чекову книжку, сплачуючи послуги за даною операцією готівкою або з коштів поточного рахунку:
Д-т 1001, 2520, 2540, 2541, 2542, 2545, 2600, 2620
К-т «Інші комісійні доходи за операціями з клієнтами»
2. Банк депонує кошти з поточного рахунку на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками»
Д-т 2520, 2540, 2541, 2542, 2600, 2620
К-т 2526, 2550, 2552, 2554, 2602, 2622.
3. По мірі видачі бланків чекових книжок відображає зміст операції за позабалансовими рахунками
Д-т 9910 Контррахунок
К-т 9821 Бланки суворої звітності.
4. Зараховує суму, зазначену в чеку, в разі його надходження від чекодержателя, за умови, що чекодавець і чекодержатель обслуговуються однією установою комерційного банку.
Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки чеками» до відповідного балансового рахунку
К-т 2600 Поточний рахунок
К-т 2620 Поточні рахунки фізичних осіб.
5. Прийняття чека на інкасо
Д-т 9830 Документи і цінності, прийняті на інкасо
К-т 9910 Контррахунок.
6. Відсилання банком чекодержателя чека до банку чекодавця на інкасо
Д-т 9831 Документи і цінності, відіслані на інкасо
К-т 991
та Д-т 9910
К-т 9830 Документи і цінності, прийняті на інкасо.
6. Одержавши чек на інкасо, банк-емітент перераховує гроші банку чекодержателя
Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки чеками»
К-т 1200.
7. Одержання інкасового чека банком чекодержателя
Д-т 9910
К-т 9831 Документи і цінності, відіслані на інкасо
дає підставу банку чекодержателя зарахувати суму, зазначену в чеку на рахунок одержувача
Д-т 1200
К-т 2520, 2540, 2541, 2542, 2600, 2620.
8. Списано за платіжним дорученням клієнта кошти:
-- отримувач і платник обслуговуються в одній установі банку
а) Д-т Рахунок платника
К-т Рахунок отримувача
-- обслуговуються різними установами банків
б) Д-т Рахунок платника
К-т 1200.
9. Відкриття акредитива банком-емітентом:
а) Д-т Поточний рахунок заявника аккредитива
К-т Аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами»
б) Д-т 9802 Акредитиви до сплати
К-т 9910.
10. Надане доручення банком-емітентом іншому банку виконувати акредитив: Д-т Поточний рахунок заявника
К-т 1200
одночасно на суму акредитива здійснюється бухгалтерське проведення
Д-т 9802 Акредитиви до сплати
К-т 9910.
11. Зарахування коштів бенефіціару за акредитивом, що депонований у банку-емітенті, який одночасно є виконуючим банком:
Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами»
К-т Поточний рахунок бенефіціара або
К-т 1200 (за умови, що поточний рахунок бенефіціара відкритий в іншому банку)
одночасно:
Д-т 9910
К-т 9802.
12. Отримане доручення на суму акредитива у виконуючому банку:
Д-т 1200
К-т Аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами».
13. При відкритті непокритого акредитива у банку-емітенті виконується операція:
Д-т 9020 Гарантії, надані клієнтам
К-т 9900.
14. У виконуючому банку сума непокритого акредитива обліковується на позабалансовому рахунку 9802 «Акредитиви до сплати»:
Д-т 9802 Акредитиви до сплати
К-т 9910.
15. Виплата бенефіціару за акредитивом, депонованим у виконуючому банку:
Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами»
К-т Поточний рахунок бенефіціара.
16. Одночасно третій примірник реєстру документів разом із документами, передбаченими умовами акредитива, надсилається до банку-емітента для списання коштів з рахунку 9802 «Акредитиви до сплати»:
Д-т 9910
К-т 9802 Акредитиви до сплати
17. У банку-емітенті при неможливості отримання коштів за непокритим акредитивом з рахунку заявника:
Д-т 2040 Короткострокові кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями
К-т 1200
одночасно на суму виплачених бенефіціару коштів:
Д-т 9900
К-т 9020 Гарантії, що надані клієнтам.
18. Відшкодування банком-емітентом витрат, пов'язаних з виконанням акредитива виконуючому банку:
Д-т 7100 Комісійні витрати на розрахунково-касове обслуговування
К-т 1200.
19. У виконуючому банку зарахування коштів бенефіціару за непокритим акредитивом:
Д-т 1200
К-т Рахунок бенефіціара
Одночасно
Д-т 9910
К-т 9802 Акредитиви до сплати.
20. Отримана плата від банку-емітента за виконання акредитива:
Д-т 1200
К-т 6110 Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів.
За даним розділом не розглядається порядок здійснення розрахунків векселями та порядок розрахунків при здійсненні заліку взаємної заборгованості. За проектом нової редакції Інструкції Національного банку № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», яка планується до затвердження у поточному році, за зазначеними формами розрахунків передбачаються досить конкретні зміни. Думається, що їх краще подати окремим виданням.
3.6 Автоматизація внутрішньобанківських розрахункових та касових операцій
Для автоматизування проведення розрахункових і касових операцій, їх обліку, контролю та складання звітності про рух коштів на рахунках клієнтів і балансових рахунках банку використовується підсистема «розрахункових і касових операцій».
Основними функціями підсистеми є: відкриття особових рахунків, їх перегляд, доповнення й коригування, введення та обробка первинних платіжних документів, формування довідкової фінансової та технологічної інформації про стан особових рахунків.
Для автоматизації розрахунково-касових операцій та контролю за їх здійсненням в інтегрованих банківських системах створюють автоматизовані робочі місця (АРМ),які поділяються на: контролера, операціоніста, технолога, бухгалтера, спеціаліста, касира, інспектора , керівника та адміністратора бази даних.
Сукупність певним чином структурованої інформації, використовуваної під час виконання завдань підсистеми, утворює інформаційну базу (ІБ) розрахунково-касових операцій. ІБ поділяється на внутрішню і зовнішню.
Автоматизація розрахункових операцій виконується за допомогою програмного комплексу ОДБ, який дає змогу в будь-який момент його функціонування дістати інформацію про рух коштів на поточних, кредитних, депозитних та інших рахунках. Залежно від конструктивних характеристик програмного комплексу ОДБ автоматизація проведення розрахункових операцій їх обліку і контролю здійснюється в національній валюті ті валюті інших країн в одному або двох окремих ОДБ. У більшості програмних пакетів ОДБ передбачається, що головними виконавцями автоматизації розрахункових операцій є операціоністи, контролери та технологи, для яких у банківській системі створюються відповідні АРМ.
При автоматизації розрахункових операцій в банківських установах вирізняють операції введення первинних платіжних документів - ППД -та формування відповідних файлів ППД і, власне, розрахункові операції, тобто операції оплати, які приводять до зміни стану залишків і оборотів на відповідних особових і балансових рахунках. Базовою функцією під час автоматизації розрахункових операцій є відкриття нових особових рахунків. А виконує її головний бухгалтер або за його дорученням провідний технолог через меню системи ОДБ.
Пере закріплення особових рахунків - заміна одного відповідального виконавця на іншого здійснюється на АРМ адміністратора БД і головного бухгалтера. Тут можна пере призначати один або кілька особових рахунків, деяку групу або всі балансові рахунки.
Виконання розрахункових операцій, тобто обробка платіжних документів та зміна величини сум залишків і оборотів на відповідних особових рахунках здійснюється запуском відповідної програми. Програма може запускатися як безпосередньо користувачем через відповідний пункт меню, так і в автоматичному режим при виконанні певних умов, наприклад через відповідний інтервал або задані моменти часу, наявності певної кількості необроблених ППД та ін.
Автоматизована обробка касових документів з огляду на їх специфіку виокремлена у відповідний модуль програмно-технологічного комплексу ОДБ. В основу технології автоматизованого опрацювання касових операцій покладено такий принцип - відповідальний виконавець з контролю за рухом коштів на особовому рахунку клієнта підчас воду касових документів перевіряє наявність особового рахунку, наявність на ньому коштів. У момент прийняття чи видачі готівки касир на своєму робочому місці виконує операцію «Оплата», заносячи відповідний запис до робочого файла, де фіксуються зміни залишків коштів на рахунках.
Для виконання режимів автоматизованого обліку операцій з готівкою слугують: АРМ касира, АРМ відповідального виконавця, АРМ бухгалтера, АРМ адміністратора БД. Залежно від повноважень користувача й згідно з паролями доступу до заданого АРМ включаються різні пункти меню.
Ініціалізація касових файлів - це та операція, за допомогою якої адміністратор БД очищає всі касові документи в разі інсталяції модуля «Каса» або підчас аварійних ситуацій. У машинному журналі регламентних робіт ведеться протокол усіх дій, виконаних у цьому режимі із зазначенням дати, часу здійснення операції і табельного номера особи, котра виконала цю операцію.
Робота відповідального виконавця з касовими документами зводиться до виконання ряду процедур, що пропонують користувачеві на екрані. Виконання програми може супроводжуватися відповідними процедурами, які забезпечують коректність технології та достовірність результатів обробки вхідних даних. Так, після створення відповідальним виконавцем одного чи кількох касових журналів до них запускаються касові документи.
Робота касира з касовими документами виконується в режимах «Прибуткова каса» або «Видаткова каса» за допомогою процедури «Оплата документів». Касиру пропонується екран зі списком ще не сплачених касових документів поточного дня, введених всіма відповідальними виконавцями на поточний момент часу. Обслуговуючи клієнта касир вибирає рядок, документ, і натисканням відповідної клавіші, запускає програму оплати документа чи відмови від оплати.
Банки організовують іноді виносні каси, функції яких також автоматизуються. А саме, за таким планом:
1. Програмно-апаратний модуль забезпечує автоматизацію обліку готівкових коштів на робочому місці касира;
2. По каналу зв'язку системи «Клієнт - банк» передаються меморіальні ордери проведень виносної каси;
3. Відповідальний виконавець приймає ці меморіальні ордери й здійснює операцію «Оплата»;
4. Адміністратор БД кілька разів протягом дня та перед закриттям виконує регламентні роботи, створюючи та доповнюючи при цьому касові журнали роботи виносних кас. Такі журнали виносних кас включають в архів касових документів, а надалі використовують під час формування касових звітів.
комерційний банк капітал розрахунок
3.7 Автоматизація масових платежів, електронні гроші
Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко залучаються до обігу і стають важливим інструментом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн.
Аналогічні процеси відбуваються й у банківській сфері України. Особливо важливу роль тут відіграє НБУ. На нього покладено обовязок забезпечити надійне та ефективне функціонування загальнонаціональної платіжної системи. Він бере безпосередню участь у розробці нових платіжних засобів та організації електронного грошового обігу на території України.
Після того, як за допомогою СЕП було розвязано певні проблеми платежів на міжбанківському рівні, багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу “клієнт-банк” щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.
Наступним етапом в Україні повинно стати використання “електронних грошей” як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створені. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи в процесі впровадження. Передусім необхідно відзначити проект, який реалізовує у місті Славутичі київська фірма INT (Міжнародний центр інформаційних технологій).
В Ощадбанку та банку “Україна” вже кілька років працюють системи з використанням карток із магнітною смугою. Вони застосовуються переважно у банківських відділеннях і філіалах столиці. Але досі за допомогою цих карток розрахунки в сфері торгівлі та послуг не виконуються.
Картка використовується як інструмент доступу до рахунку клієнта і здійснення операцій із терміналів, розташованих у банківських установах (вкладні операції, зняття грошей із рахунка через банкомат або кеш-диспенсер, безготівкове перерахування, отримання довідок про стан рахунка). Ощадбанком реалізовано також деякі інші проекти. Наприклад, система розрахунків у Харцизьку Донецької області з використанням карток із магнітною смугою.
Для створення Національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги за допомогою пластикових карток у вересні 1995 року було засноване міжбанківське закрите акціонерне товариство “Українська національна розрахункова картка” (скорочено “Укркарт”). Фундаторами АТ ”Укракарт” стали провідні комерційні банки України під егідою НБУ. На сьогодні кількість банків-акціонерів досягла 20 і загалом вони репрезентують майже 95 відсотків банківської сфери України. Загальний статутний капітал товариства становить понад 500 тисяч доларів США.
Вищим керівним органом товариства є загальні збори, а в період між ними рада товариства (в межах своїх повноважень). Виконавчим органом “Укркаот” є його дирекція, до структури якої входять підрозділи, що відповідають за різні напрями діяльності стосовно реалізації проекту. При дирекції товариства діє технічна рада, що складається з фахівців представників банків-акцінерів і виконує функції консультативного органу для вирішення питань технічної політики.
Основним завданням АТ “Укракарт” є розробка, впровадження і подальша експлуатація в ролі оператора загальнонаціональної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги, а також створення необхідної інфраструктури для обслуговування карток міжнародних платіжних систем (VISA, EUROPAY, Mastercard, AMERICAN EXPRESS і деяких інших). Проект реалізовується товариством у співробітництві з Кабінетом Міністрів України, Національним банком, міжгалузевим НДІ “Ритм”, банкам-акціонерами товариства та іншими зацікавленими організаціями, серед яких державні адміністрації, промислові і торговельні підприємства регіонів.
4. Класифікація та види кредитних операцій банку
Розглянемо основні види кредитів, що надаються вітчизняними банками.
Положенням Нацiонального банку України "Про кредитування" передбачено класифiкацiю кредитiв, що надаються комерцiйними банками, за такими ознаками:
- за строками користування;
- за забезпеченням;
- за ступенем ризику;
- за методами надання;
- за строками погашення.
За строками користування кредити подiляються на:
1) строковi, тобто кредити, наданi на визначений у договорi строк. В свою чергу вони подiляються на короткостроковi (до 1 року включно), середньостроковi (до 3 рокiв) та довгостроковi (понад 3 роки). Строк кредиту, а також вiдсотки за його користування (якщо iнше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платiжних документiв з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та вiдсоткiв за його користування. Короткостроковi кредити можуть надаватися банками у разi тимчасових фiнанасових труднощiв, що виникають у зв'язку iз витратами виробництва та обiгу, не забезпечених надходженнями коштiв у вiдповiдному перiодi. Середньостроковi кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточнi витрати, на фiнансування капiтальних вкладень. Довгостроковi кредити можуть надаватись для формування основних фондiв. Об'єктами кредитування можуть бути капiтальнi витрати на реконструкцiю, модернiзацiю та розширення вже дiючих основних фондiв, на нове будiвництво, на приватизацiю та iнше.
2) кредити до запитання - кредити, що видаються на невизначений строк i якi на вимогу кредитодавця повиннi бути поверненi у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостiйно.
3) простроченi - це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув.
4) вiдстроченi - кредити, стосовно яких на основi клопотання позичальника строки погашення були перенесенi на бiльш пiзний строк.
Розглянемо види кредитів, що надають комерційні банки України в залежності від забезпечення.
За забезпеченням розрiзняють такі види кредитiв:
1) забезпеченi заставою (майном, майновими правами, цiнними паперами);
2) гарантованi (банками, фiнансами чи майном третьої особи);
3) з iншим забезпеченням (поручительство, свiдоцтво страхової органiзацiї);
4) незабезпеченi (бланковi). Бланковi кредити надаються тiльки пiд зобов'язання позичальника погасити позику iз застосуванням пiдвищеної вiдсоткової ставки надiйним позичальникам, якi мають стабiльнi джерела погашення кредиту i перевiрений авторiтет у банкiвських колах.
Наступна ознака класифiкацiї кредитiв, що надаються комерцiйними банками, - за методами надання.
Вiдповiдно до цiєї ознаки розрiзняють:
1) кредити, наданi у разовому порядку;
2) кредити, наданi вiдповiдно до вiдкритої кредитної лiнiї;
3) гарантiйнi кредити (iз заздалегiдь обумовленою датою надання, за потребою).
Рiзноманiтнiсть iснуючих форм i видiв кредитування - не тiльки результат еволюцiї фiнанасової системи, але й намагання знизити тяжкiсть кредитного пресу i таким чином не створювати клiєнтам додаткових труднощiв, що можуть викликати ускладнення з поверненням кредитних коштiв.
Найпростiшою формою кредитування є єдиноразова проплата контракту позичальника за рахунок кредитних коштiв банком чи перерахування всiєї суми кредиту на розрахунковий рахунок позичальника. В цьому випадку позикова заборгованiсть позичальника виникає з моменту перерахування коштiв банком. З цього ж моменту виникає заборгованiсть за процентами. Проценти нараховуються банком з моменту виникнення позикової заборгованостi i до моменту надходження коштiв вiд позичальника у погашення кредиту.
Кредитна лінія - це письмова угода між банком і потенційним позичальником, у якій вказано термін та умови надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених сумах протягом певного часу і на умовах передбачених угодою. Поки діє кредитна лінія, клієнт може у будь-який момент отримати позику без додаткового оформлення та спеціальних переговорів із банкрм. Водночас він може і не скористатися своїм правом на отримання кредиту або взяти лише частину суми. У свою чергу, комерційний банк може відмовитися надавати кредит у рамках затвердженого ліміту, якщо зауважить значне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним умов договору. Як правило кредитні лінії відкриваються на певний час, найчастіше на рік. Більшість з них являють собою тривалі зв'язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації ставки відсотків, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну прологнацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів.
В практицi захiдних банкiв використовується класифiкацiя кредитiв в залежностi вiд їх якiсної характеристики. НБУ за цiєю ознакою подiляє кредити на:
1) стандартнi;
2) нестандартнi;
3) сумнiвнi;
4) небезпечнi;
5) безнадiйнi.
Стандартнi кредити - це кредити незалежно вiд виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно i повному обсязi погашається основний борг, включаючи кредити, пролонгованi у встановленому порядку, але не бiльше двох разiв, iз загальним строком пролонгацiї не бiльше 6 мiсяцiв.
Кредити нестандартнi - кредити, пролонгованi бiльш як два рази або iз загальним строком пролонгацiї понад 6 мiсяцiв; простроченi до 60 днiв забезпеченi кредити, а також простроченi до 30 днiв недостатньо забезпеченi кредити.
Сумнiвнi кредити - це простроченi до 30 днiв незабезпеченi кредити; простроченi вiд 30 до 60 днiв недостатньо забезпеченi кредити, а також простроченi вiд 60 до 180 днiв забезпеченi кредити.
Кредити небезпечнi - простроченi вiд 30 до 60 днiв незабезпеченi кредити; простроченi вiд 60 до 180 днiв недостатньо забезпеченi кредити; а також простроченi понад 180 днiв забезпеченi кредити.
Безнадiйнi кредити - простроченi вiд 60 до 180 днiв незабезпеченi кредити i недостатньо забезпеченi кредити, простроченi понад 180 днiв.
Безнадiйна кредитна заборгованiсть списується за рахунок коштiв резерву страхування активних операцiй. У разi недостатностi коштiв резерву страхування активних операцiй безнадiйна кредитна заборгованiсть погашається за рахунок коштiв резервного фонду, фондiв економiчного стимулювання, iнших фондiв банку, нерозподiленого прибутку минулого року.
Хоча в цілому комерційні банки України почали проводити більш зважену і обережну кредитну політику. Вони не нарощували активність шляхом використання будь-якої можливості отримати прибуток від залучених коштів.
Так, якщо станом на 1.01.96 р. по всіх комерційних банках України кредити, безнадійні до повернення, складали 309 млн.грн., то станом на 1 січня 1998 року - 25 млн.грн., тобто відхилення (зменшення безнадійних кредитів) становить - 284 млн.грн.
В залежностi вiд кiлькостi кредиторiв можна видiлити кредити:
1) наданi одним банком;
2) консорцiумнi кредити;
3) паралельнi кредити.
Консорцiумнi кредити - це кредити, що надаються консорцiумом банкiв. Комерцiйнi банки можуть об'єднуватися у консорцiуми з метою акумуляцiї кредитних ресурсiв, як в нацiональнiй так i в iноземнiй валютi, для здiйснення кредитування програм iз значними обсягами, зменшення кредитних ризикiв, дотримання нормативного показника максимальног розмiру ризику на одного позичальника.
Банкiвськi консорцiуми - це тимчасовi об'єднання банкiв, якi створюються для координацiї дiй при кредитуваннi однiєї, але великої угоди. Координує дiї учасникiв консорцiуму головний банк (лiдер), який представляє iнтереси консорцiуму, але дiє в межах повноважень, якi отримує вiд iнших учасникiв консорцiуму. За органiзацiю консорцiуму головний банк отримує спецiальну винагороду, крiм вiдсоткiв та комiсiйних, що покривають його безпосереднi витрати. Члени консорцiуму несуть солiдарну вiдповiдальнiсть позичальниками. Кожен член консорцiуму автономно оцiнює ефективнiсть проекту i визначає умови участi в ньому або може пропонувати свiй варiант проведення тiєї чи iншої операцiї, для якої створюється консорцiум. На пiдставi цих пропозицiй визначаються загальнi скоординованi дiї.
У консорцiумнiй угодi можуть брати участь не тiльки кiлька банкiв, але й кiлька позичальникiв, якi мають причетнiсть до заходу, що кредитується.
Кредит може надаватися банкiвським консорцiумом таким чином:
- за допомогою акумулювання кредитних ресурсiв у визначеному банку;
- шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банкiв, а кредитування здiйснювати у мiру виникнення потреби у кредитi;
- шляхом змiни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсiв за рахунок залучення iнших банкiв для участi у консорцiумнiй угодi.
Рiзновидом консорцiумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуваннi в угодi беруть участь два або бiльше банкiв, якi самостiйно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують мiж собою умови кредитування, щоб у пiдсумку укласти кредитний договiр iз загальними для всiх учасникiв умовами.
При паралельному кредитуваннi кожен банк може самостiйно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з iншими банками-кредиторами, умов кредитування.
За строками погашення можна видiлити кредити, що погашаються:
1) водночас;
2) у розстрочку;
3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);
4) з регресiєю платежiв (тобто сплата основного боргу і процентів по кредиту здійснюється щоквартально, щомісячно, але в перші періоди суми внесків будуть вище, а в наступних будуть прогресивно скорочуватися);
5) пiсля закiнчення обумовленого перiоду (мiсяця, кварталу).
Порядок, форма погашення кредиту передбачаються у кредитному договорi. Дiючими правилами банку "Україна" передбачено, що погашення кредиту може здiйснюватися одноразово i в розстрочку (частково). Одноразове погашення позички передбачає її повернення в повнiй сумi у встановлений у кредитному договорi строк.
При погашеннi позички в розстрочку передбачається перiодичне погашення суми боргу, пов'язане з надходженням виручки вiд реалiзацiї продукцiї (проведення робiт, надання послуг) та iнших прибуткiв. У цьому разi в кредитному договорi може бути передбачено умовний строк погашення кредиту, конкретнi строки його погашення встановлюються виходячи з позичкової заборгованостi, що фактично склалася, наприклад, на початок кожного кварталу, року з урахуванням специфiки роботи позичальника та ходу реалiзацiї продукцiї.
За характером i способом сплати процентiв видiляють кредити:
1) з фiксованою процентною ставкою;
2) з плаваючою процентною ставкою;
3) зі сплатою процента одночасно з отриманням кредита (дисконтний кредит).
Позики з фiксованою процентною ставкою характернi для стабiльної економiки, однак можуть видаватися на короткий термiн i в умовах iнфляцiї.
Очевидно, що в сучасних нестабільних економічних умовах більшість кредитних угод будуть передбачати в своїх умовах плаваючу процентну ставку.
Якщо надання кредиту відбувається за рахунок коштів, запозичених у Національного банку, то процентна ставка за користування кредитом встановлюється як облікова ставка НБУ плюс маржа (5 - 20%), і зміна процентів за користування кредитом буде залежати від того, наскільки змінюється облікова ставка НБУ.
В залежностi вiд цiльового спрямування кредит може бути виробничим чи споживчим.
Переважна частина кредитiв використовується у сферi виробництва та реалiзацiї сукупного суспiльного продукту i є важливим джерелом формування обiгових коштiв i основних фондiв. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчi цiлi, насамперед це кредити на затрати, пов'язанi з покращенням житлових умов i створенням пiдсобного домашнього господарства, а також на придбання товарiв в кредит i невiдкладнiпотреби.
Споживчий кредит надається тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi фiзичним особам-резидентам України, строк користування споживчим кредитом не повинен перевищувати 10 рокiв.
Нерiвномiрнiсть розвитку кредитних вiдносин комерцiйних банкiв з приватним сектором свiдчить, з одного боку, про потенцiйну спрямованiсть банкiв на спiвробiтництво з недержавними суб'єктами-пiдприємствами та домашнiми господарствами, а з другого - про значнi труднощi, якi iснують на шляху розвитку цього спiвробiтництва. Глибока платiжна криза, що охопила в 1995 роцi всi сфери економiки, погiршення фiнансового стану та кредитоспроможностi приватних пiдприємств, посилення тиску на банки з боку державних структур внаслiдок того, що держава є акцiонером провiдних комерцiйних банкiв ("Україна", Промiнвестбанк, Укрсоцбанк тощо) iстотно ускладнили розвиток кредитних вiдносин комерцiйних банкiв з приватним сектором економiки в 1995-1996 роках.
4.1 Кредитна політика банку
Основний зміст і роль банківської справи - це забезпечити залучення і надійність депозитів та вміле їх розміщення на основі виваженої розумної політики. Всі інші послуги є допоміжними і другорядними. Особливою роллю банківських операцій є надання кредитів, і робота банкірів зводиться до того, щоби вирішити, кому можна довірити гроші вкладників і на які цілі. Дана функція банків являє собою вкрай важливий і надзвичайно чутливий процес. Банк повинен визначити, які кредити він буде надавати, скільки кредитів кожного типу він буде надавати, кому він буде надавати кредити і за яких обставин ці кредити будуть надаватися.
Метою політики банку є підтримання оптимальних співвідношень між кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом. Тому, правильна кредитна політика здатна підвищити якість кредитів, і, звісно, фінансовий стан банку. Все вищезазначене підкреслює необхідність кредитної політики в роботі банків, і в значній мірі при переході до ринкових умов, коли банки націлені на першокласних та багатих клієнтів, які ні кількістю ні якістю не можуть забезпечити всю банківську індустрію.
Основне призначення політики в банку - це забезпечення послідовності дій і дотримання надійності і чіткості позитивної практики в роботі. Принципів обраної політики повинні дотримуватися всі - від голови правління банку до окремо взятого співробітника. Отже, політика, в контексті банківської справи, - це спосіб виконання послідовно пов'язаних дій, де принципи являють собою основу визначення її і спосіб її здійснення. Кредитна політика - це лише одна із сторін широкого спектру політики, яку проводять банки в своїй діяльності. В нашій країні, в період переходу до ринку, коли кредитна політика знаходиться в залежності від фінансової стабільності, спаду економіки, кризи платежів, банки не дотримуються чітких критеріїв у кредитній політиці і не прагнуть розробляти їх самі. По мірі стабілізації економічного простору, фінансової ситуації, і коли держава поступово стає суб'єктом фінансового ринку, банкам необхідно буде самим активно розробляти внутрішню політику, в тому числі і кредитну. Цьому буде сприяти і загострення конкуренції на ринку капіталів.
На вибір стратегічних цілей кредитної політики вітчизняного кредитного ринку впливають перш за все, з однієї сторони, структура банківської системи в регіональному аспекті та привабливість вітчизняної економіки - з іншої. Цей зв'язок виявляється в наступному:
1) нерівномірність регіонального розвитку банківської системи і міжбанківської конкуренції;
2) посилення міжбанківської конкуренції за відсутності значних різниць у процентних ставках по депозитах та кредитах в регіональному аспекті приводять до скорочення маржі і створюють тенденцію більшої привабливості для банків на фінансових та валютних ринках;
3) наявність тенденції падіння питомої ваги дешевих кредитних ресурсів по регіонах створюють передумови до пасивної політики щодо участі банківського капіталу в кредитуванні економіки;
Розробка кредитної політики повинна починатися із загального контексту, в якому визначаються загальні характеристики видів кредиту, які пропонуються банком, характеристику клієнтів і ринків на яких ці кредити будуть розповсюджуватися в відповідності з останніми стратегічними рішеннями, прийнятими в банку. В ньому також може визначитися напрямок галузевого кредитування, а також окремих категорій клієнтів.
Структура кредитної політики комерційного банку.
Кожен конкретний банк в своїй діяльності буде розробляти умови кредитування відповідно до своїх потреб і можливостей з метою надання послуг, які б відповідали потребам ринку. Разом з тим, всі банки повинні вести свою кредитну діяльність і розробляти кредитну політику на основі наступних принципів:
§ мета кредиту повинна бути реальною і розумною;
§ банк повинен глибоко вивчити і зрозуміти можливості і потреби клієнта, а також сферу і ринки його діяльності;
§ при наданні кредиту слід впевнитися в тому, що він може бути погашеним протягом вказаного періоду часу;
§ позика надається тільки для цільового використання на реалізацію конкретного проекту чи господарської операції, аналіз яких свідчить про їх достатню дохідність в умовах економічної кон'юнктури;
§ заборона кредитування певних господарських операцій, зокрема, покриття збитків від господарської діяльності, збільшення розміру статутного фонду боржника, внесення платежів в бюджет і позабюджетні фонди підприємств, які допустили прострочену заборгованість по раніше отриманих позиках;
§ банк повинен пересвідчитися в тому, що він не понесе значних збитків у випадку, якщо боржник буде нездатним погасити свої зобов'язання;
§ кредитор повинен бути повністю впевненим в боржнику.
Якщо боржником виступає банк, то в нього повинна бути достатня капітальна база, його ліквідність повинна бути допустимою, а ризики, які присутні в його кредитному портфелі, повинні бути мінімальними.
4.2 Процес банківського кредитування
Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує розв'язання локального завдання, а разом досягається основна мета позикових операцій -- їх надійність і прибутковість для банку.
Комерційні банки дотримуються таких етапів кредитування
* підготовчий -- вивчення можливостей надання кредиту та проведення переговорів між банком і клієнтом;
* розгляд і вивчення проекту кредитування на підставі офіційно поданих до банку документів, за яким робиться висновок на основі рішення кредитного комітету;
* оформлення кредитної документації (укладення кредитного договору, договорів застави чи іншого забезпечення, формування кредитної справи);
* використання та супроводження кредиту -- подальший контроль під час кредитування (здійснюється моніторинг кредитної операції: дотримання ліміту кредитування, цільове використання кредиту, повнота і своєчасність повернення кредиту і відсотків за його користування, перевірка стану та наявності заставленого майна, контроль за грошовими потоками за рахунками клієнта, фінансовим станом клієнта).
Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Щоб одержати кредит, позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву "кредитна заявка".
Банк, приймаючи рішення про видачу кредиту клієнту, може запросити у позичальника -- юридичної особи -- пакет, який містить такі документи.
Документи на видачу кредиту
1. Лист-заявка клієнта на отримання кредиту (зазначається сума кредиту, термін користування, бажана відсоткова ставка, мета і забезпечення кредиту).
2. Копії установчих документів, засвідчені нотаріально:
* копія статуту;
* копія установчого договору.
3. Картка зі зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально.
Якщо позичальник є клієнтом банку, то згадані вище документи не потребують нотаріального засвідчення, а звіряються з документами справи з юридичного оформлення рахунків клієнта-позичальника.
4. Документи про реєстрацію:
* копія свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності;
* копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій, видана органом державної статистики.
5. Документи про повноваження керівних осіб підприємства-позичальника щодо отримання кредиту з визначенням особи, якій надається право підпису кредитних документів (протокол зборів засновників, накази тощо).
6. Фінансові документи:
* баланси за останній рік, на останню звітну дату, та оперативні поточні зміни (Форма № 1);
* річні звіти про фінансові результати та їх використання за останній рік, на останню звітну дату (Форма № 2);
Якщо підприємство-позичальник існує менше року, то згадані вище фінансові документи подаються за фактичний період його діяльності.
* на останню звітну дату: звіт про рух грошових коштів (Форма № 3), звіт про власний капітал (Форма № 4), звіт про зобов'язання (Форма № 11), звіт про доходи (Форма № 15);
* податкова декларація (без додатків) про прибуток підприємства на останню звітну дату (на вимогу банку);
* розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованості на останню звітну дату та оперативні поточні зміни (зазначати: боржник, сума, призначення платежу, строк виникнення заборгованості та строк планового її погашення);
* копія висновків аудиторської перевірки (при її наявності, на вимогу банку);
* довідка про наявність непогашених кредитів в інших банках;
* копія акта останньої комплексної перевірки податковою адміністрацією (на вимогу банку);
* для клієнтів інших банків: довідка з банку, де відкрито поточний, і в тому числі -- в іноземній валюті, рахунки клієнта, про рух коштів за минулий і за поточний рік;
7. Комерційні документи:
* якщо діяльність позичальника підлягає ліцензуванню -- копія ліцензії;
* техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) проекту або заходу, що кредитується;
* позичальник, який отримує кредит на витрати, що не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою;
* копії контрактів і договорів, рахунків-фактур (інвойсів), вантажних митних декларацій, накладних, актів прийому-передачі, платіжних документів, які підтверджують запитувану суму кредиту;
* копії господарських договорів, угод, доходом від виконання яких передбачається погашення кредиту.
При видачі кредиту на фінансування витрат на будівництво (реконструкцію) позичальник також надає в банк:
* документи на право власності (користування) земельною ділянкою, що виділена під будівництво;
* проект будівництва (реконструкції), що має відповідати встановленим санітарно-гігієнічним, екологічним, пожежним та іншим нормам;
* проектно-кошторисну документацію;
* контракт(и) з будівельною(ими) організацією(ями);
* графік виконання робіт;
* інші документи, враховуючи можливу специфіку процесу будівництва (реконструкції).
8. Документи із забезпечення повернення кредиту та сплати відсотків:
8а. Гарантія (порука) іншого банку:
* договір між банком-кредитором і банком-поручителем;
* установчі документи банку-поручителя, його баланс на останню звітну дату, економічні нормативи, картка зі зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально, копія ліцензії НБУ.
8б. Застава нерухомості.
Правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності заставника на предмет застави, залежно від набуття права власності:
* договори купівлі-продажу, міни, дарчі, засвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами;
* свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами;
* свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріальними конторами;
* свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами;
* свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами;
* свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування;
* свідоцтва про право власності на спадщину та свідоцтва на право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України;
* договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею;
* договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності;
* рішення судів, господарських судів про визначення права власності на об'єкти нерухомого майна;
* витяг із нотаріально засвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним колективом або членом цього колективу і виконкомом міської (районної) ради депутатів трудящих, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію;
* накази органів Фонду державного майна з додатком-переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам.
8в. Застава рухомого майна:
* для застави товарів на складі, в обігу та переробці:
- рахунок-фактура (інвойс), договір купівлі-продажу або інші договори цивільно-правового характеру (міни, поставки), що підтверджують право власності заставника на товари, що передаються в заставу;
- вантажно-митні декларації (імпортні товари), товарно-транспортні накладні або акти прийому-передачі;
- копії платіжних документів, що підтверджують здійснення оплати за товари, які передаються в заставу;
- виписка з рахунків: матеріали, товари, готова продукція;
- складські довідки про наявність товарів, які повинні містити індивідуальні ознаки (найменування, код, кількість, вартість на дату, передбачену договором застави, тощо);
- договір оренди приміщення, в якому зберігаються товари, що передаються в заставу, якщо приміщення не є власністю заставника;
* для застави обладнання:
- рахунок-фактура (інвойс), договір купівлі-продажу або інші договори цивільно-правового характеру (міни, поставки), що підтверджують право власності заставника на обладнання, що передається в заставу;
- вантажні митні декларації (якщо обладнання придбане за кордоном), товарно-транспортні накладні або акти прийому-передачі, копії платіжних документів, які підтверджують здійснення оплати за обладнання, що передається в заставу;
- договір оренди приміщення, в якому міститься обладнання, яке передається в заставу, якщо приміщення не є власністю заставника;
- технічна документація (паспорт) на обладнання;
* для застави транспортних засобів:
- технічний паспорт автотранспортного засобу;
- ключі, якщо транспорт перебуває на зберіганні в банку;
- повідомлення в МРЕВ про заставу автотранспортного засобу. 8г. Застава цінних паперів:
* акції:
- виписка з реєстру акціонерів, що підтверджує право власності заставника на акції, що передаються в заставу;
- розшифровка фінансових вкладень в цінні папери (якщо їх власником є юридична особа);
- розпорядження застави;
- передатне доручення (при заставі);
* облігації, ощадні сертифікати, векселі, інші цінні папери:
- договір купівлі-продажу або інші договори цивільно-правового характеру, що підтверджують право власності заставника на цінні папери, що передаються в заставу, або безпосередньо цінні папери в разі їх передачі через індосамент;
- розшифровка фінансових вкладень в цінні папери (якщо їх власником є юридична особа).
8ґ. Застава майнових прав:
* на депозитний вклад у комерційному банку:
- договір застави майнових прав на контракт, угоду;
- договір застави майнових прав на депозитний вклад;
- договір про відступлення права вимоги;
- договір про депозит.
9. Додатково:
* для майна державних підприємств: дозвіл державного органу, уповноваженого на управління майном державного підприємства, на передачу цього майна в заставу (дозвіл може надаватися шляхом погодження укладеного договору застави);
* для підприємств, які перебувають у процесі приватизації: дозвіл уповноваженого органу приватизації на заставу майна державного підприємства;
* висновки служби безпеки банку про відсутність компрометуючих матеріалів на фірму та її керівництво (перед іншими банками, фірмами).
У разі прийняття кредитним комітетом рішення про надання кредиту в кредитній справі крім зазначених вище документів (щодо заходу, що кредитується, та заставленого майна) мають зберігатися такі документи:
* протокол рішення кредитного комітету банку або філії щодо надання кредиту;
* копія кредитного договору;
* копія(ї) договору(ів) застави;
* експертна оцінка предмета застави незалежним експертом;
* договір (договори) страхування предмета(ів) застави (на вимогу банку, якщо предмет застави підлягає страхуванню);
* при видачі кредиту під заставу рухомого майна -- виписка з Єдиного державного реєстру застав рухомого майна;
* при видачі кредиту, зобов'язання за яким забезпечені порукою, -- договір (договори) поруки;
* акт перевірки та оцінки застави працівниками банку чи філії з висновками;
* копії платіжного(их) доручення(нь) про сплату позичальником комісій з кредитування;
* документально підтверджені перевірки цільового використання кредитних коштів
* щоквартальні перевірки наявності та стану збереження заставленого майна;
* виписки руху коштів за позичковим рахунком позичальника;
* щоквартальні фінансові звіти позичальника за Ф-1, Ф-2;
* листування банку з позичальником щодо кредитування;
* інші документи, що пов'язані із заходом, що кредитується, або наданим у заставу майном.
Кредитний працівник банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що міститься в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для прийняття принципового рішення про кредитування. Вона дає змогу спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначити перспективу його розвитку.
Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінці ризику за позикою.
Банк глибоко й ретельно вивчає фінансовий стан позичальника та оцінює його можливість і здатність повернути позику.
Ураховуючи значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створено спеціальні підрозділи.
Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:
* матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;
* відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;
* інформація про клієнта, одержана за межами цього банку. Вивчаючи кредитну заявку, банк може перевіряти позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясувати ті питання, які не обговорювалися під час попередньої бесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про стан майна клієнта.
Остаточне рішення щодо можливості банку надати позику приймається колегіально-кредитним комітетом банку.
Третій етап процесу кредитування -- підготовка до складання кредитної угоди. Він можливий за умови успішного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто рішення кредитного комітету надати позику.
На цьому етапі банк остаточно визначає умови видачі кредиту, тобто здійснює структурування позики. У процесі структурування банк визначає такі параметри позики: вид кредиту, суму, термін, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики тощо.
Щоб встановити реальні джерела погашених банківських позик, важливо правильно визначити вид кредиту. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і є короткостроковим, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації прокредитованого проекту.
Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.
Важливе значення у структуруванні позики має правильне визначення суми позики. Заниження може призвести до порушення термінів її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення -- до нецільового використання надлишково отриманих у банку коштів.
Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення терміну позики. Якщо будуть встановлені надто напружені терміни повернення позики, то в позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ці терміни будуть надто ліберальними, тобто набагато перевищуватимуть період, протягом якого буде отримана віддача від позики, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.
Більшість банківських позик видається під відповідне забезпечення. Тому банк згідно з чинним законодавством має укласти та оформити угоду про заставу.
Видача й повернення кредиту може здійснюватися різними способами: одноразово, однаковими частками протягом періоду дії кредитної угоди, проведенням поточних грошових операцій позичальника через позиковий рахунок тощо. Тому одним із елементів структурування майбутньої позики є чітке визначення порядку її надання й повернення.
У разі погашення кредиту однаковими внесками необхідно розробити графік платежів за позикою відповідно до термінів обороту капіталу, на формування якого видано позику.
При структуруванні позики значну увагу приділяють розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з відсоткової ставки та комісії за його надання й оформлення. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю й часу.
Після завершення роботи щодо структурування позики банк розпочинає переговори з клієнтом про укладання кредитної угоди. Потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться у кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити вірогідність помилки і забезпечити об'єктивність при ухваленні рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових осіб при вирішенні питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, терміну, ризику тощо.
Подобные документы
Види і порядок створення банків в Україні. Організація діяльності досліджуваного банку. Операції банку з формування власного капіталу, із залучення та запозичення коштів, з обслуговування платіжного обороту, з готівкою, векселями та цінними паперами.
отчет по практике [204,2 K], добавлен 09.10.2012Теоретичні основи, суть, значення та види інвестиційних операцій комерційних банків та основні фактори ризику. Інвестиційна діяльність як гарант стабільності функціонування банківської системи, аналіз її оцінки та основні проблеми і шляхи вдосконалення.
курсовая работа [633,5 K], добавлен 13.10.2010Ресурси комерційних банків: зміст, значення, класифікація. Функції та класифікація власного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку. Порядок формування статутного фонду. Залучені і запозичені кошти комерційних банків.
реферат [42,6 K], добавлен 18.03.2014Депозитні операції: сутність та кваліфікація, принципи організації операцій банку з фізичними особами, нормативно-правове регулювання. Організація депозитних операцій в ВАТ "Ощадбанк": загальна характеристика, аналіз депозитного портфелю "Ощадбанк".
дипломная работа [92,2 K], добавлен 13.08.2008Організаційна структура банків; організація обліково-операційної роботи ВАТ "Ощадбанк". Роздрібний і корпоративний бізнес в банку, обслуговування фізичних осіб, робота з vip-клієнтами. Касова діяльність: операції з іноземною валютою і з цінними паперами.
отчет по практике [2,3 M], добавлен 24.01.2012Види банків, порядок їх створення та організаційна структура. Економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційних банків. Використання прибутку. Основний, додатковий та резервний капітал. Методи прогнозування ресурсів. Депозитна політика банку.
шпаргалка [197,3 K], добавлен 27.11.2010Базові поняття про банк та банківську систему. Види комерційних банків. Проблеми взаємовідносин Національного банку України та комерційних банків. Функції банківської системи. Проблеми інтеграції банківської системи України в світові фінансові структури.
научная работа [45,4 K], добавлен 28.02.2010Види активних операцій комерційного банку. Кредитна діяльність банків України. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій. Процес кредитування. Формування відсоткової ставки за позиками. Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків.
курсовая работа [328,6 K], добавлен 24.02.2009Сутність і основні функції банків, їх значення на сучасному етапі. Структура банківської системи України. Методи та інструменти впливу Центрального банку на ринкову економіку. Проблеми та шляхи удосконалення сучасної банківської системи в Україні.
курсовая работа [37,2 K], добавлен 10.11.2010Порядок реєстрації банківських установ. Створення дочірнього банку, філії чи представництва українського банку за кордоном. Операції банку за основними класифікаційними ознаками. Дослідження банківської системи України за видами банків, їх активами.
курсовая работа [391,8 K], добавлен 07.07.2011
