Главная
Коллекция "Otherreferats"
Банковское, биржевое дело и страхование
Аналіз сучасної банківської системи на прикладі ВАТ "Ощадбанк"
Аналіз сучасної банківської системи на прикладі ВАТ "Ощадбанк"
Історія створення та діяльність ВАТ "Ощадбанк". Порядок реєстрації в Україні комерційних банків. Розширення ліцензії банку. Основні види операцій, що здійснює банк. Структура і формування капіталу. Міжбанківські розрахунки. Звітність по касовим операціям.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.01.2012 |
| Размер файла | 902,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Джерелом надання позик на євровалютному ринку служать вклади, виражені в іноземній валюті, що зберігаються комерційними банками даної країни і використовуються для кредитних операцій на міжнародних ринках позичкових капіталів.
Власні боргові зобов'язання носять переважно короткостроковий характер і можуть випускатися банком у формі векселів, облігацій, акцептів, комерційних паперів, що розміщуються на фондовому ринку.
Здійснббчи операції “репо”, банк продає цінні папери із зобов'язанням викупити їх через певний строк, але за більш високою ціною. Різниця між цінами складає фактчну плату за кредит, який отримує банк. Об'єктом таких операцій, як правило, виступають державні цінні папери, що мають високий рівень надійності та ліквідності.
Зазначені недепозитні способи залучення коштів комерційним банком дозволяють йому оперативно отримати необхідні ресурси у випадку непередбачених виплат (значне вилучення депозитів, надходження заявок на отримання кредитів). Тим самим забезпечується належний рівень платоспроможності банку та підтримується його фінансова стійкість.
2.1 Загальна характеристика банківських ресурсів
Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, учасників банку або з відрахувань від поточного прибутку. В банківському балансі власні кошти знаходяться в різних фондах банку.
Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або шляхом мобілізації коштів від випуску і розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Оскільки комерційні банки створюються переважно на корпоративних засадах, то статутний капітал відповідно у більшості випадків набуває форми акціонерного. Його величина дорівнює сумі випущених банком простих та привілейованих акцій. Подальше збільшення акціонерного капіталу банку можливе за рахунок додаткових випусків акцій або за рахунок банківського прибутку, спрямованого на поповнення величини власних коштів банку. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів при здійсненні витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування, а також як гарантії забезпечення платежів банку за своїми зобов'язаннями.
Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що витікають з основної діяльності банку і за якими не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів у випадку нестачі поточного банківського прибутку. Як правило, резервний капітал використовується для покриття тільки непередбачених видатків.
Нерозподілений прибуток це частина прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. За рахунок коштів нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фондів для розвитку банку розширення його матеріально-технічної бази, матеріального стимулювання персоналу, вирішення соціальних питань та ін.
Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулюючу. Захисна функція полягає у реалізації інтересів вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку виникнення збитків або банкрутства банку. Її значення пов'язане з продовженням діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків. Оперативна функція полягає у забезпеченні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного росту його активних операцій. Регулююча функція пов'язана із встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо дотримання належної величини власного капіталу з метою нормального функціонування банків.
Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких складають депозити.
Під депозитом прийнято розуміти грошові кошти, що віддані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основні види: депозити до запитання, строкові депозити та ощадні депозити.
Депозити до запитання можуть бути вилученні їх власниками у будь-який момент на першу вимогу. При цьому кошти можна вилучити як готівкою, так і у безготівковому порядку шляхом переказу на інший рахунок. Депозити до запитання призначенні в основному для поточних розрахунків. Рух коштів по цих рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження або витрачання коштів з депозитів до запитання здебільшого супроводжується випискою чека, тому ці рахунки ще називають чековими.
Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання у банку коштів, за якими сплачується фіксований процент і, як правило, накладаються обмеження на їх дострокове вилучення. Величина депозиту встановлюється здебільшого круглими сумами і залишається незмінною протягом усього строку зберігання коштів. Розрізняють власне строкові депозити і депозити з попереднім повідомленням про вилучення.
Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по закінченні якого вклад може бути вилучений у будь-який момент. Рівень процентної ставки по таким депозитам, як правило прямо пропорційний терміну зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний обумовлений договором строк подачі заяви. Залежно від строку повідомлення коливається і процентна ставка за депозитами.
Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можливість використання залучених коштів шляхом вкладання їх у різні високодохідні активи, прибутковість яких дає можливість сплачувати вкладникам порівняно високий процент.
Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити не можуть бути використані для поточних розрахунків, а виступають лише як заощадження та засіб отримання доходу у формі фіксованого проценту.
Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій отримання позик на міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують ті банки, що мають тимчасово вільні ресурси, не задіяні у власному обороті. Ці позики носять короткостроковий характер і здебільшого не потребують забезпечення.
Надання позик центральним банком має на меті допомогу комерційним банкам при тимчасовій нестачі у них ресурсів. Воно може здійснюватись у формі переобліку і перезастави комерційних векселів, а також у формі ломбардного кредиту (під заставу державних цінних паперів).
Власні боргові зобов'язання носять переважно короткостроковий характер і можуть випускатися банком у формі векселів, облігацій, акцептів, комерційних паперів, що розміщуються на фондовому ринку.
Здійснюючи операції "репо", банк продає цінні папери із зобов'язанням викупити їх через певний строк, але за більш високою ціною. Різниця між цінами складає фактичну плату за кредит, який отримує банк. Об'єктом таких операцій, як правило, виступають державні цінні папери, що мають високий рівень надійності та ліквідності.
Зазначені недепозитні способи залучення коштів комерційним банком дозволяють йому оперативно отримати необхідні ресурси у випадку непередбачених виплат (значне вилучення депозитів, надходження заявок на отримання кредитів). Тим самим забезпечується належний рівень платоспроможності банку та підтримується його фінансова стійкість.
2.2 Капітал банку, його структура і формування
Власний капітал банку займає незначну частку у загальному обсязі капіталу банку (до 10%), що обумовлено специфікою діяльності комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику.
Власний капітал банку при обчисленні економічних нормативів поділяють на капітал першого та другого рівня (основний та додатковий):
До основного капіталу відносять:
- зареєстрований статутний капітал банку;
- емісійні різниці;
- результати минулих років (нерозподілений прибуток);
- результати минулого року, що очікують затвердження (розподілу).
До додаткового капіталу належать:
- загальні резерви банку;
- резервний фонд;
- результати переоцінки основних засобів;
- результат поточного року (нерозподілений прибуток).
Приват Банк є відкритим акціонерним товариством із затверженим статутним капіталом 1 000 000 748,00 грн. і залученим за рахунок продажу акцій із загальною номінальною вартістю 6810865100,00 грн.
Статутний капiтал банка 7 810 865 848.00 грн.
Резерви банку 1 264 180 829.20 грн.
Результат минулих рокiв 92 492 493.16 грн.
Результат поточного року 850 245 388.07 грн.
Усього Капiтал: 10 017 784 558.43 грн
До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.
Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.
Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.
Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.
Капітал комерційного банку складається з суми основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів.
Основний капітал складається з:
-- фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку;
-- дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу;
-- емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю);
-- резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку;
-- прибутку минулих років.
Додатковий капітал складається з:
-- резервів під стандартну заборгованість інших банків;
-- резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам;
-- загальних резервів;
-- результату переоцінки основних засобів;
-- поточних доходів.
До відвернень належать цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення в асоційовані та дочірні установи. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.
У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак він не може бути меншим від мінімального розміру, встановленого Національним банком України.
Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється НБУ тільки на час створення та при реєстрації комерційного банку. Він не може бути меншим за суму, еквівалентну 1 млн євро.
Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного з участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 5 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%.
Якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 10 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.
Для функціонуючих та новостворених комерційних банків, зареєстрованих НБУ до 1 червня 1999 р., встановлюється такий показник, як норматив капіталу у сумі 5 млн грн., з поступовим нарощенням до 8 млн грн. за станом на 1 жовтня 1999 р. і до 10 млн грн. за станом на 1 квітня 2000 р.
Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України НБУ встановив, що залежно від розміру капітал банків поділяється на три категорії. Найнижча за розміром капіталу перша категорія. До неї належать банки, які порушують такі показники, як норматив капіталу, платоспроможність і достатність капіталу, а також не дотримуються порядку формування загального та спеціального резерву на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій. Цим банкам не рекомендується у будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі).
До другої категорії належать банки, які не входять до першої категорії, але мають від'ємну різницю між сумою доходів та витрат у поточному кварталі. Цим банкам НБУ рекомендує обмежити виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) сумою, що не перевищує 50% понаднормативного капіталу.
Банки, які не входять до категорії першої і другої, належать до третьої категорії. Вони можуть здійснювати виплату дивідендів без обмежень.
Банкам, капітал яких належить до другої і третьої категорій, рекомендується викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі) тільки у межах зазначеного ліміту і тільки за умови, що такий викуп не призведе до порушення банком мінімального розміру статутного капіталу.
Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу -- через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.
При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.
Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування з допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.).
Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій -- звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.
Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).
Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.
Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.
З розширенням кола операцій комерційних банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційного банку з'являється потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.
Перший випуск акцій банку має складатися тільки зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.
Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури -- підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не може бути збитковим, мати прострочених боргів перед бюджетом та кредиторами.
Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. Проспект емісії готується засновниками банку (при першій емісії) та Правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії має бути засвідченим незалежною аудиторською фірмою.
Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України: “Про господарські товариства” та “Про цінні папери та фондову біржу”.
Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.
Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, ухваленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і має бути не меншим 5% від суми отриманого прибутку.
Приклад:
Статутний фонд комерційного банку становить 2000 тис. грн., резервний фонд -- 50% статутного, тобто 1000 тис. грн. (2000? 50/100). Банком за рік отримано прибуток у сумі 1600 тис. грн. Отже, в резервний фонд банку має бути перераховано не менше 80 тис. грн. (1600? 5/100).
Як правило, в перші роки після створення комерційні банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відновлюються відрахування з прибутку для його формування.
Крім резервного фонду, в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.
Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.
Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал-брутто -- це сума усіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто -- це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто -- це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.
Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників. До них належать:
-- рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;
-- специфіка клієнтури. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;
-- характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.
2.3 Бухгалтерська оцінка капіталу банку
У процесі аналізу власного капіталу банку велике значення має питання оцінки його вартості. Оцінка вартості власного капіталу дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.
У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу банку. Кожний з них має як позитивні сторони, так і певні вади.
Перший спосіб -- це визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного капіталу банку. Згідно з цим способом усі активи та зобов'язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, то зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Цей спосіб простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.
Другий спосіб -- спосіб ринкової вартості -- полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб, хоча він корисний і для зовнішніх користувачів -- вкладників та кредиторів банку.
Зауважимо, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи та зобов'язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.
Сутність третього способу -- способу регулювальних бухгалтерських процедур -- полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів. Порядок визначення та склад власного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею визначені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду.
Основні положення Базельської угоди використовують й інші країни, зокрема Україна. Національний банк України при визначенні адекватності власного капіталу банків дотримується положень цієї угоди. При цьому НБУ постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу.
Зауважимо, що цьому способу розрахунку власного капіталу властиві недоліки.
По-перше, розробляючи порядок розрахунку власного капіталу банків, Національний банк України виходить із цілей органу, що здійснює нагляд та контроль за банківською діяльністю, та власної монетарної політики.
По-друге, постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу банку ускладнює порівнянність при здійсненні аналізу фінансового стану банку. Змінюючи правила розрахунку власного капіталу, слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами.
По-третє, зазначений спосіб допускає включення деяких видів боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків до складу власного капіталу. Це може призвести до спотворення результатів діяльності банку, створити враження його благополучної діяльності.
Методологічною основою для розрахунку регулятивного капіталу є положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з ним капітал банку включає основний і додатковий капітал. Складовими основного капіталу є: сплачений і зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку); надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик під час проведення банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінювання активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. НБУ має право визначити інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення.
Згідно з методикою Національного банку України регулятивний власний капітал банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за вирахуванням суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень.
При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України:
1. Основний капітал є постійним джерелом коштів, яке не може передаватися, перерозподілятися чи вилучатися у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінювання активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому у наступних періодах він обов'язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.
2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру того, як банк наближається до неплатоспроможності.
3. Додатковий капітал не обов'язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість менш надійна, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.
4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість зумовлене тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (через віднесення на валові витрати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього.
5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язане з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.
6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов'язане із ризиками, які несе банк, а також із тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток.
7. По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. Збитки виключаються при розрахунку з основного капіталу, а прибутки включаються до додаткового капіталу. Це зумовлено тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується в бік зменшення.
8. Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, під час емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур доволі важко банкам розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу.
9. При розрахунку загальної суми регулятивного власного капіталу додатковий капітал не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Включення ж субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50 % розміру основного капіталу.
2.4 Облік операцій з формування статутного капіталу
Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку.
Статутний капітал банку формується з акціонерного або приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулюється Законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу».
Облік операцій з формування статутного капіталу банку
Для формування статутного капіталу банку, за місцем його створення, в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників.
Внески можуть здійснюватися як до реєстрації, так і після реєстрації статутного капіталу банку. Тому для відображення операцій зареєстрованого, але не сплаченого статутного капіталу послуговуються також рахунком №3530 «Несплачений статутний фонд», а незареєстрованого -- рахунком № 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом».
Розглянемо це на прикладах.
Перший випадок. Облік операцій, коли статутний капітал зареєстровано.
1. На реєстрацію статутного фонду:
Д-т рахунку № 3530 «Несплачений статутний фонд» 120 000 грн.
К-т рахунку
№ 5007 «Несплачений зареєстрований статутний капітал бачку» 120 000 грн.
1. На отримання грошових коштів в міру їх надходження:
Д-т рахунку
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України» 40 000 грн.
К-т рахунку
№ 3530 «Несплачений статутний фонд» 40 000 грн.
3. Одночасно, в міру внесення коштів, на зменшення несплаченого і збільшення сплаченого статутного капіталу до зареєстрованої суми:
Д-т рахунку
№ 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку» 40 000 грн.
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку» 40 000 грн.
Другий випадок. Облік внесення коштів за оголошеним і не зареєстрованим статутним капіталом у розмірі 120000 грн., який реєструється в процесі внесків.
1. На часткове внесення грошей на тимчасовий рахунок:
Д-т рахунку
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України» 40 000 грн.
К-т рахунку
№ 3630 «Внески за не зареєстрованим статутним фондом» 40 000 грн.
2. На відображення реєстрації статутного фонду в процесі внесків:
Д-т рахунку
№ 3530 «Несплачений статутний фонд» 120 000 грн.
К-т рахунку
№ 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку» 120 000 грн.
3. На зарахування коштів, внесених до реєстрації у вже зареєстрований статутний фонд:
Д-т рахунку
№ 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом» 40 000 грн.
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку» 40 000 грн.
4. Подальші операції внесення грошей, за вже зареєстрованим статутним капіталом здійснюються через рахунок № 3530 «Несплачений статутний фонд» (див. операцію 2 першого випадку):
Д-т рахунку
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України» 80 000 грн.
К-т рахунку
№ 3530 «Несплачений статутний фонд» 80 000 грн.
Таким чином, поступово закривається дебет рахунку № 3530 операції 2.
5. Одночасно з операцією 4 відображається наступне збільшення сплаченого статутного капіталу:
Д-т рахунку
№ 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку» 80 000 грн.
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку» 80 000 грн.
Після цієї операції статутний капітал банку сформовано в зареєстрованій сумі 120 000 грн., що і відображено по кредиту рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку».
Забороняється розміщення акцій серед засновників або інвесторів, відповідно до чинного законодавства, за вартістю, меншою за номінальну. У випадках реалізації за вищою ціною, ніж їх номінальна вартість, виникає емісійний дохід, який обліковується на пасивному рахунку № 5010 «Емісійні різниці». Його використання регламентується установчими документами банку.
В обліку ці операції відображають таким чином.
1. На оголошення та реєстрацію статутного капіталу в сумі 120000грн.:
Д-т рахунку
№ 3530 «Несплачений статутний фонд» на суму 120 000 грн.
К-т рахунку
№ 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку» на суму 120 000 грн.
2. На реалізацію (розміщення) акцій в сумі 125 000 грн.:
Д-т рахунку
№ 1200 «Коррахуноку Національному банку України» на суму 125 000 грн.
К-т рахунку
№ 3530 «Несплачений статутний фонд» на суму 120 000 грн.
К-т рахунку
№ 5010 «Емісійні різниці» на суму 5000 гри.
3. Одночасно на суму повністю сплаченого статутного капіталу, тобто на 120 000 грн.:
Д-т рахунку
№ 5001 «Несплачений зареєстрований капітал банку» 120 000 грн.
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку» 120 000 грн.
Банки можуть здійснювати викуп акцій власної емісії у акціонерів, а потім, виходячи з необхідності, їх перепродавати, розповсюджувати серед своїх працівників або анульовувати, що знаходить відповідне відображення в бухгалтерському обліку. Розглянемо це на прикладах.
1. Викуп акцій.
Для обліку руху викуплених акцій в акціонерів у плані рахунків передбачено активний рахунок № з 120 «Власні акції банку у портфелі на продаж, викуплені в акціонерів». При здійсненні цих операцій складають бухгалтерські проводки.
На викуп:
Д-т рахунку
№ 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів» 9000 грн.
К-т рахунку
№ 1200 «Коррахуноку Національному банку України» 9000 грн.
На відображення в межах пасивного рахунку № 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку» на окремому субрахунку «Акції, що перебувають у власному банку»:
Д-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку» 9000 грн.
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку», субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку» 9000грн.
2. Перепродаж викуплених акцій.
Перепродаж за номіналом вартістю 9000 грн. Передбачений бухгалтерськими проводками.
На надходження грошових коштів:
Д-т рахунку
№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку» 9000 грн.
або
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку» 9000 грн.
К-т рахунку
№ 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів» 9000 грн.
Одночасно на відображення за статутним фондом, що акції вже не перебувають у власності банку:
Д-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку», субрахунок «Акції, що знаходяться у власності бачку» 9000 грн.
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку» 9000 грн.
Перепродаж акцій може здійснюватися як за номінальною вартістю, так і за ціною, вищою або нижчою від номіналу. Відображення різниці між ціною викупу та продажу, тобто прибутку або збитку, здійснюється на окремому активно-пасивному рахунку № 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж». Розглянемо ці випадки на прикладах.
Перепродаж акцій за ціною, вищою від номіналу -- за 9500 грн. при номіналі 9000 грн.
На надходження грошових коштів:
Д-т рахунку
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України» 9500 грн.
К-т рахунку
№ 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів (за номіналом) 9000 грн.
К-т рахунку
№ 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж» (в даному випадку прибуток) 500 грн.
Одночасно на відображення за статутним капіталом, що акції вже перебувають у власності банку:
Д-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку», субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку» 9000 грн.
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку» 9000 грн.
Перепродаж акцій за ціною, нижчою від номіналу -- за 8500 грн. при номіналі 9000 грн.
На надходження грошових коштів:
Д-т рахунку
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України» 8500 грн.
Д-т рахунку
.№ 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж» (у даному випадку збиток) 500 грн.
К-т рахунку
№ 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів» (за номіналом) 9000 грн.
Одночасно на відображення за статутним капіталом, що акції вже не перебувають у власності банку:
Д-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку», субрахунок «Акції, що знаходяться у власності
банку» 9000 грн.
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований капітал банку» 9000 грн.
3. Анулювання викуплених акцій.
Д-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку», субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку»;
К-т рахунку
№ 3120 «Власні акції банку в портфелі на продаж, викуплені в акціонерів».
До операцій, пов'язаних із обліком статутного капіталу, належать також операції з нарахування дивідендів акціонерам, індексація акцій та облік витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.
4. Нарахування дивідендів акціонерам за акціями банку.
На суму нарахованих дивідендів:
Д-т рахунку
№ 5040 «Прибуток минулого року, що очікує затвердження», субрахунок «Оголошені дивіденди»;
К-т рахунку
№ 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди».
Виплата нарахованих дивідендів:
Д-т рахунку
№ 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами за дивіденди»;
К-т рахунків:
№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку»
або
№ 1200 «Коррахуноку Національному банку України».
5. Індексація акцій.
Д-т рахунку
№ 5020 «Загальні резерви» (за рахунок прибутку);
К-т рахунку
№ 5000 «Сплачений зареєстрований статутний капітал банку».
6. Відображення витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії.
Д-т рахунку
№ 7104 «Комісійні витрати за операціями з цінними паперами»;
К-т рахунків:
№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку»
або
№ 1200 «Коррахунок у Національному банку України».
2.5 Формування депозитних ресурсів та депозитна політика банку
Більша частина ресурсів ПриватБанку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.
Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові, або строкові, депозити, умовні депозити.
Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).
Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.
Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках.
Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.
Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.
Строкові вклади -- це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні.
За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.
Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший -- у банку.
В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).
У свою чергу, банк бере на себе зобов'язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.
Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.
Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні -- фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за такими ознаками: спосіб випуску; спосіб оформлення; термін обертання; умови сплати процентів.
Депозитний сертифікат -- це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку -- втрату частини ресурсів.
Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.
Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунку.
Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже, внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.
Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.
Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.
Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кредитів. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.
У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.
При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.
Банки можуть заінтересувати вкладників шляхом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за внеском.
Дохід за складними процентами (нарахування процента на процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховується процент і отримана величина приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення терміну дії внеску. З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску.
Подобные документы
Види і порядок створення банків в Україні. Організація діяльності досліджуваного банку. Операції банку з формування власного капіталу, із залучення та запозичення коштів, з обслуговування платіжного обороту, з готівкою, векселями та цінними паперами.
отчет по практике [204,2 K], добавлен 09.10.2012Теоретичні основи, суть, значення та види інвестиційних операцій комерційних банків та основні фактори ризику. Інвестиційна діяльність як гарант стабільності функціонування банківської системи, аналіз її оцінки та основні проблеми і шляхи вдосконалення.
курсовая работа [633,5 K], добавлен 13.10.2010Ресурси комерційних банків: зміст, значення, класифікація. Функції та класифікація власного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку. Порядок формування статутного фонду. Залучені і запозичені кошти комерційних банків.
реферат [42,6 K], добавлен 18.03.2014Депозитні операції: сутність та кваліфікація, принципи організації операцій банку з фізичними особами, нормативно-правове регулювання. Організація депозитних операцій в ВАТ "Ощадбанк": загальна характеристика, аналіз депозитного портфелю "Ощадбанк".
дипломная работа [92,2 K], добавлен 13.08.2008Організаційна структура банків; організація обліково-операційної роботи ВАТ "Ощадбанк". Роздрібний і корпоративний бізнес в банку, обслуговування фізичних осіб, робота з vip-клієнтами. Касова діяльність: операції з іноземною валютою і з цінними паперами.
отчет по практике [2,3 M], добавлен 24.01.2012Види банків, порядок їх створення та організаційна структура. Економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційних банків. Використання прибутку. Основний, додатковий та резервний капітал. Методи прогнозування ресурсів. Депозитна політика банку.
шпаргалка [197,3 K], добавлен 27.11.2010Базові поняття про банк та банківську систему. Види комерційних банків. Проблеми взаємовідносин Національного банку України та комерційних банків. Функції банківської системи. Проблеми інтеграції банківської системи України в світові фінансові структури.
научная работа [45,4 K], добавлен 28.02.2010Види активних операцій комерційного банку. Кредитна діяльність банків України. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій. Процес кредитування. Формування відсоткової ставки за позиками. Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків.
курсовая работа [328,6 K], добавлен 24.02.2009Сутність і основні функції банків, їх значення на сучасному етапі. Структура банківської системи України. Методи та інструменти впливу Центрального банку на ринкову економіку. Проблеми та шляхи удосконалення сучасної банківської системи в Україні.
курсовая работа [37,2 K], добавлен 10.11.2010Порядок реєстрації банківських установ. Створення дочірнього банку, філії чи представництва українського банку за кордоном. Операції банку за основними класифікаційними ознаками. Дослідження банківської системи України за видами банків, їх активами.
курсовая работа [391,8 K], добавлен 07.07.2011
