Аналіз сучасної банківської системи на прикладі ВАТ "Ощадбанк"

За позичковими рахунками овердрафт нарахування відсотків повинно здійснюватись щоденно, оскільки залишок за рахунком має тимчасові обмеження.

4.6 Автоматизація кредитних операцій

Кредитні операції є основним видом діяльності комерційних банків. Тому вдосконаленню кредитних операцій банки приділяють значну увагу, упроваджуючи комп'ютерні технології для автоматизації функцій управління кредитами, така автоматизація на практиці здійснюється в різних формах, на базі різних апаратних і програмних засобів. Створюються, зокрема, системи, які не лише обробляють інформацію, а й підтримують управлінські рішення, що значною мірою знижує трудомісткість облікових робіт, підвищує вірогідність зведень та якість рішень, що приймаються.

В підсистемі управління кредитами часто застосовують інтерактивний режим виконання комп'ютерних технологій. Для цієї підсистеми характерна також неоднорідність завдань, зумовлена складністю предметної області. Адже банк працює з різними кредитами, тобто йдеться про різні терміни, призначення, способи надання та погашення. Проте практичний досвід показує, що всю сукупність функцій управління кредитами з метою їх автоматизації можна об'єднати в типові комплекси: прогнозування й планування, облік і контроль, аналіз і регулювання. Кожний із цих комплексів виконується на відповідній стадії технології обробки інформації за допомогою закріплених апаратних і програмних засобів, тобто на виділених АРМ.

Розглянемо автоматизовані функції підсистеми управління кредитами за стадіями технології.

Прогнозування й планування.

1. Визначення стратегії кредитування політики.

2. Формування портфеля заявок за кредитами.

3. Розрахунок кредитоспроможності клієнтів.

4. Оцінка ризику під час кредитування.

5. Планування рентабельності операцій.

6. Складання угод про кредит.

7. Складання плану-графіку кредитування.

8. Складання плану-графіку виплати процентів за кредитами.

9. Складання плану-графіку погашення кредитів.

10. Розрахунок резервів за кредитами.

Облік і контроль.

1. Відкриття рахунку.

2. Облік операцій за кредитними рахунками.

3. Нарахування процентів.

4. Контроль за виконанням угод.

Аналіз і регулювання.

1. Формування звітів.

2. Аналіз, підтримання рішень.

Автоматизація розрахунку кредитоспроможності позичальника полягає у визначенні показників, що характеризують акуратність останнього щодо розрахунків за раніше отриманими кредитами, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, а також спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Методика визначення показників кредитоспроможності полягає ось у чому. Згідно з даними бухгалтерської та статистичної звітності клієнта обчислюють значення відповідних коефіцієнтів і порівнюють їх із нормативними. На підставі такого порівняння видаються рекомендації про можливість надання кредиту. Якщо потрібний глибший аналіз, вивчається поточна виробнича діяльність клієнта, беруться до уваги звітні дані за більший проміжок часу і обчислюються додаткові показники.

інформація для обчислень вибирається з документів, що надійшли від клієнта, нормативно-довідкових БД і БД поточної інформації, що містяться на АРМ кредитного відділу. Від клієнта надходять такі документи: заява на кредит, статут підприємства, установчий договір, реєстраційне посвідчення, баланс підприємства, звіт про фінансові результати. Нормативно-довідкову інформацію для встановлення кредитоспроможності беруть із довідника клієнтів, довідника статей балансу, довідника статей фінансового звіту, довідника нормативних показників і методичних рекомендацій НБУ з визначення кредитоспроможності, а також архівних файлів, де містяться відомості про всі видані банком кредити.

Використовуючи інформацію зі згаданих щойно БД, на АРМ кредитного відділу за допомогою спеціального пакета програм обчислюють показники кредитоспроможності позичальника. Згідно з діючими нормативними актами кредитоспроможність позичальника встановлюється за такими показниками, як прострочена заборгованість за позикою; непогашені борги та коефіцієнти - незалежності, фінансової стабільності, маневрування, інвестування, покриття балансу; ефективність використання власних засобів, використання фінансових ресурсів, платоспроможність, ліквідність, рентабельність. Щоразу перелік показників задається через меню.

Для аналізу кредитоспроможності позичальника до відповідного вихідного документа заносяться такі відомості: назва та код клієнта-позичальника; назва та значення показників кредитоспроможності; абсолютне та відносне відхилення розрахункового показника від нормативного; дата, на яку складається документ. У разі потреби може бути обчислена рейтингова оцінка фінансового становища кожного з позичальників, котрі зробили заявку на кредит. Цей показник видається за формою документа «Проранжований перелік клієнтів».

Автоматизація розрахунків під час оцінювання ризику банку у процесі кредитування здійснюється за допомогою спеціального пакета програм АРМ статистичної звітності, який передано Національним банком України до всіх комерційних банків. Цей пакет містить методику розрахунку нормативів ризику, передбачених для визначення Інструкцією про порядок регулювання й аналізу діяльності комерційних банків. Через меню задається перелік нормативів для розрахунків.

4.7 Звітність за кредитними операціями

У відповідності до структури банку звітність за кредитними операціями формується кредитними, валютно-кредитними відділами, управліннями або іншими підрозділами комерційних банків, що здійснюють кредитні операції ведуть їх облік у гривні та іноземній валюті.

НБУ надається звітно-статистична інформація про кредитні операції з метою забезпечення даними для нагляду за діяльністю комерційних банків та їх філій. Нагляд спрямовано на забезпечення стабільності банківської системи і зменшення ризиків діяльності банків. Узагальнена в масштабах банківської системи інформація про кредитні операції (обсяги кредитування, процентні ставки, структура розміщення активів) використовується на державному рівні для складання грошово-кредитної статистики, а також може бути викортана при розробці і реалізації економічних програм діяльності Уряду.

Складання і подання звітності про кредитні операції регламентується Правилами організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затвердженими постановою Правління НБУ №24 від 19.03.2003.

Звітність про кредитні операції формується у вигляді, придатному для обробки і узагальнення засобами обчислювальної техніки -файлів DFB структури. При формуванні звітної інформації використовуються програмні комплекси Національного банку України або сертифіковані програмні засоби операційний день банку. Звітна інформація надається електронною поштою або, в окремих випадках, на паперових носіях. Інформація в усіх формах звітності про кредитні операції наводиться у копійках.

Періодичність подання і склад форм звітності про кредитні операції.

Щоденно подається:

* За файлом 03 «Дані за оборотами про суми і процентні ставки за кредитами і депозитами» -Звіт про суми і процентні ставки за кредитами (ф. №310 -Д);

*за декадами (1-го, 11-го, 21-го числа) за файлом 71 «Дані про активні операції банку» -Звіт про активні операції банку (ф. №617);

Щомісячно подаються:

1. За файлом 04 «Дані за оборотами про суми і процентні ставки за кредитами» -Звіт про суми і процентні ставки за кредитами (ф. №310);

2. За файлом 11 «Дані про класифіковані активи за формами власності» -Звіт про суми і процентні ставки за кредитами (ф.№310);

3. За файлом 14 №Дані про залишки за коштами до запитання, кредитними і депозитними рахунками» -Звіт про залишки заборгованості за кредитами, наданими клієнтам ((класифікація за видами економічної діяльності) (ф. №320);

4. За файлом 30 «Дані про розрахунок резерву на відшкодування можливих втрат» -Звіт про розрахунок резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (ф. №604);

5. За файлом В8 «Додаткові дані для формування звіту про суми резервів за простроченими та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банків в розмірі значень параметрів R013 » -Звіт про формування банками резерву за простроченими та сумнівними до отримання нарахованими доходами (ф. №606).

Звітність про кредитні операції за схемою надання можна поділити на 2 групи. Звітність першої групи надається банком -юридичною особою (головною установою) в обласному розрізі або консолідовано вцілому за банк територіальному управлінню НБУ за місцем розташування головного банку. ТУ НБУ надає цю звітність у НБУ через Центральну розрахункову палату.

Звітність другої групи надається за філіями банку. Згідно принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку головний банк складає зведену звітність в цілому по системі з урахуванням усіх підлеглих структур за винятком взаємних розрахунків. Тому філії банку надсилають всю складену звітність головному банку у вигляді файлів. Файли звітності, що надсилаються до головної установи, банки формують самостійно, згідно облікових даних про кредитні операції.

У звіті про суми і процентні ставки за кредитами (за видами економічної діяльності) (форма 310 -місячна) враховується обсяги і процентні ставки за кредитами (у національній валюті та за кодами валют у гривневому еквіваленті), фактично наданими юридичним та фізичним особам ( у тому числі суб'єктам малого підприємства) за місяць та врахованими на другому класі Плану рахунків «Операції з клієнтами» (розділи 20 «Кредити, які надані суб'єктам господарської діяльності», 21 «Кредити, які надані фізичним особам», 26 «Кошти клієнтів банку») у розрізі:

*резиденти (сума,%);

*нерезиденти (сума,%);

*всього (сума,%).

Під час надання інформації за цією формою враховується кредитні угоди, укладені протягом звітного місяця. Якщо умови кредитної угоди змінюються протягом звітного місяця, то у звіті вказується середньозважена процентна ставка. Під час розрахунку рівня процентних ставок за кредитами не враховуються суми,за якими відповідно до умов угоди не передбачено нарахування процентів.

Інформація про суми і процентні ставки за кредитами, наданими в іноземній валюті включає в себе:

§ суми наданих протягом місяця кредитів згідно з укладеними договорами (сума курсової різниці не включається);

§ суми і процентні ставки за кредитами, що надані банками юридичним та фізичним особам за місяць у гривневому еквіваленті з урахуванням офіційного валютного курсу НБУ за кожним кодом валют за кожний операційний день.

Інформація надається за формами власності (державна, недержавна), а також за видами економічної діяльності (сільське господарство, мисливство, лісове господарство, добувна, обробна промисловість тощо).

Форма №310 -Д «Звіт про суми і процентні ставки за кредитами» містить інформацію про надані і отримані за день кредити на міжбанківському ринку, а також про надані за день кредити клієнтам. Під час надання інформації щодо кредитів в іноземній валюті відображають:

§суми наданих (отриманих на міжбанківському ринку) протягом дня кредитів згідно з укладеними угодами (сума курсової різниці не включається);

§суми і процентні ставки за кредитами, що надані (отримані на міжбанківському ринку) банками юридичним та фізичним особам за день у гривневому еквіваленті з урахування офіційного валютного курсу НБУ за кожним кодом валют за кожний операційний день.

5. Банки як учасники ринку цінних паперів

Комерційні банки в Україні можуть здійснювати всі види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, які дозволені чинним законодавством, а саме:

- управління інвестиціями і фондами;

- брокерська та дилерська діяльність;

- розрахункове обслуговування учасників ринку цінних паперів;

- ведення реєстру та депозитарне обслуговування;

- консультаційна діяльність тощо.

Ринок цінних паперів - це система економічних відносин, пов'язаних з емісією, розміщенням, купівлею-продажем цінних паперів. За своєю структурою ринок цінних паперів є багаторівневим.

Так, на первинному ринку здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, на вторинному ринку відбуваються купівля-продаж цінних паперів, випущених раніше.

Суб'єктами фондового ринку є покупці і професійні учасники.

Продавці на ринку - це емітенти цінних паперів, споживачі інвестиційного капіталу. Емітенти бажають залучити у свій господарський оборот тимчасово вільні кошти покупців цінних паперів для одержання прибутку в кінцевому результаті. Емітентами можуть виступати держава, органи місцевого самоврядування, акціонерні товариства, спільні та іноземні підприємства, банки, біржі та ін.

Покупці ринку цінних паперів виступають у ролі інвесторів. Інвестори поділяються в свою чергу на дві самостійні групи:

- індивідуальні інвестори (фізичні особи);

- інституційні інвестори (фінансово-кредитні установи).

Багато інвесторів об'єднують свої тимчасово вільні кошти і шукають можливості вкласти їх у дохідні цінні папери, заволодіти контрольними пакетами акцій, розмістити свої капітали у різні галузі економіки, для диверсифікації ризикованості вкладень.

Професійними учасниками ринку цінних паперів є брокери і дилери. Вони мають доступ до ринкової інформації, працюють на ринку дуже активно, їх операції мають спекулятивний характер.

Щодо інструментів даного ринку, то ними є цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують право володіння чи кредитні відносини, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випускатиме, та їх власником і передбачають виплату доходу у формі дивідендів [19, с.300].

В Україні діяльність банків на ринку цінних паперів регламентується низкою законів, дозволів, положень, зокрема Законом України “Про банки і банківську діяльність”, “Про заставу”, Указом Президента “Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку”, Постановою НБУ “Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, статутом банку, дозволами Міністерства фінансів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, ліцензіями Фонду державного майна.

На сьогоднішній день банки на ринку цінних паперів працюють за такими напрямками:

- операції з державними цінними паперами;

- купівля-продаж цінних паперів;

- депозитарно-реєстраторські функції;

- операції на ринку приватизації;

- випуск власних цінних паперів.

На ринку державних цінних паперів банки виконують функції інвестора, платіжного агента, дилера, комісіонера, депозитарію державних цінних паперів.

Як торговець цінними паперами банк виконує наступні функції:

- комісійна діяльність з цінними паперами інших емітентів;

- комерційна діяльність з власними цінними паперами та паперами інших емітентів;

- управління фондовими портфелями на довірчих засадах.

Розвиток фондового ринку в Україні призвів до необхідності роботи на ньому депозитаріїв та незалежних реєстраторів. При здійсненні банками таких операцій можна виділити такі напрями як виконання депозитарно-реєстраторського обслуговування власних цінних паперів, депозитарне обслуговування клієнтів банку, виконання функцій депозитарію інвестиційного фонду або інвестиційної компанії та виконання функції незалежного реєстратора.

На ринку приватизації банки виконують функції інвестиційного керуючого, агента фінансових посередників, обліково-розрахункове обслуговування клієнтів при проведенні приватизації, надання консалтингових послуг.

У банках на підставі угод з відділенням Фонду державного майна зберігають бланки сертифікатів, які погашені в ході приватизації.

Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів полягають у випуску цінних паперів, організації їх розміщення, забезпечення ліквідності, виплаті дивідендів акціонерам і доходів за власними борговими зобов'язаннями, веденні реєстру за іменними цінними паперами .

5.1 Пасивні операції банків

Пасивні операції - це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти.

Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (AT) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі AT закритого типу - через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді. При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

Статутний фонд комерційного банку у формі AT створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій - звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується у випадку ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України: "Про господарські товариства" (від 19 вересня 1991 р.) та "Про цінні папери та фондову біржу" (від 24 червня 1991 p.).

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, визначеному зборами акціонерів, а його розмір установлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку, які повинні дорівнювати щорічно не менше як 5% від суми отриманого прибутку.

Крім резервного фонду, в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами акціонерів.

Залучені кошти банку - це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообороту промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відіграють важливу роль в економіці, тому вони є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (процентів), установлення норм обов'язкового резервування і деяких нормативів регулювання банківської діяльності (платоспроможності, ліквідності тощо). Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні.

Банки залучають вільні грошові кошти головним чином шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити бувають до запитання і строкові. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. За вимогою клієнта кошти з його поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо. До вкладів до запитання належать також кредитові залишки за контокорентним рахунком або поточним рахунком з овердрафтом. Для покриття операційних витрат, пов'язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії за ведення поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче від установленого рівня.

Строкові депозити (вклади) - це кошти, які розміщені у банку на певний строк не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками, вони оформляються угодою між вкладником і банком. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску - зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам.

Сертифікат - це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку - втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.

Недепозитні залучені (позичені) кошти банку - це головним чином позики на грошовому ринку, які залучаються у формі між-банківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.

Кошти, отримані комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом, тому що облігації випускаються на певний строк, після закінчення якого ці кошти повертаються інвесторам. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених боргових зобов'язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти, що мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими або позиченими, то другі - залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні внесків роль банку пасивна.

До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі ж самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується законами України від 10 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" і від 24 червня 1991 р. "Про цінні папери та фондову біржу", тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної реалізації усіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їх незабезпеченість, нездатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, Що виникли в більшості банків останнім часом, а також фактична відсутність вторинного ринку цінних паперів.

Основною формою рефінансування комерційних банків є ломбардне кредитування та операції РЕПО. їх частка в загальних кредитах НБУ комерційним банкам становить більш як 76%, у тому числі на операції РЕПО припадає понад 54%, а на ломбардне кредитування - понад 21%. На інші механізми рефінансування (кредити під заставу КОВДП та стабілізаційні) припадає близько 24%.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

У зв'язку з фінансовою кризою, що мала місце в Україні у вересні 1998р., уряд змушений був здійснити конверсію ОВДП, тобто перенести строки погашення своїх зобов'язань за раніше випущеними ОВДП на пізніший термін. У зв'язку з цим були випущені конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП).

Комерційні банки, які беруть участь у процесі конверсії ОВДП в КОВДП, можуть звертатися до НБУ для підкріплення своєї поточної ліквідності за рефінансуванням під забезпечення КОВДП. Це рефінансування здійснюється в розмірах до 50% обсягу замінених ОВДП. Строк кредитування - до 60 днів, процентна ставка - на рівні дохідності КОВДП.

Операції РЕПО - це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через "пряме РЕПО" - купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та "зворотне РЕПО" - обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції "прямого РЕПО" і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм "зворотного РЕПО" державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера з зазначенням терміну-операцій РЕПО та умов його проведення.

5.2 Активні операції банків з цінними паперами

Комерційні банки з метою одержання прибутку проводять активні операції з цінними паперами. Прибуток комерційного банку від активно-пасивних операцій постає у вигляді різниці між прибутками від активних і видатками на пасивні операції. Під активними операціями з цінними паперами мається на увазі вкладення вільних грошових ресурсів у цінні папери.

Такі вкладення можуть мати інвестиційний і спекулятивний характер. Під інвестиційним характером маються на увазі вкладення коштів на довгостроковий період із метою одержання контролю над підприємством (при вкладенні у прості акції підприємства) і/або одержання прибутку у вигляді дивідендів (відсотків) за цінними паперами, а під спекулятивним -- одержання прибутку за короткий час від коливання курсів на цінні папери.

Становлення і швидкий розвиток фондового ринку в Україні створює необхідні передумови для широкомасштабного й ефективного використання у сфері банківської діяльності операцій із цінними паперами. В Україні створилася модель фінансового ринку, на якому мають рівні права у проведенні операцій із цінними паперами як комерційні банки, так і небанківські інвестиційні інститути.

В умовах України система цілей банківського інвестування в цінні папери може бути подана в такому вигляді:

* збереження і приріст капіталу;

* придбання цінних паперів, які мають усі властивості готівки і можуть бути засобом обігу і платежу;

* одержання контролю над діяльністю підприємства через придбання цінних паперів і здійснення перерозподілу власності;

* спекулятивна гра на коливання курсів цінних паперів.

Активні операції комерційних банків дозволяють ефективніше використовувати свої можливості щодо одержання прибутків, підтримуючи при цьому показники ліквідності на необхідному рівні. Таке поєднання прибутковості і ліквідності справляє позитивний вплив на загальний фінансовий стан банку.

Підійти до оцінки інвестиційної привабливості фондових інструментів можна двояко. По-перше, з погляду їх ринкової кон?юнктури, досліджуючи динаміку курсів. По-друге, розглядаючи інвестиційні характеристики цінного папера, що відображають фінансово-економічне становище емітента або галузі, до яких він належить. На Уолл-Стріт поширений жартівливий вислів:

«Інвестиції -- це невдалі спекуляції».

Так історично склалися два напрями в аналізі фондового ринку. Прихильники першого напрямку створили школу технічного аналізу, а послідовники другого -- школу фундаментального аналізу.

Фундаментальний аналіз ґрунтується на оцінці емітента, тобто його прибутків, становища на ринку, в основному через показники обсягу продажу, активів і пасивів компанії, норми прибутку на власний капітал та інші показники, що характеризують ефективність діяльності компанії. Базою аналізу є вивчення балансів, звітів про прибутки і збитки, інших матеріалів, що публікуються компанією.

Крім того вивчається менеджмент компанії, склад керівних органів. Проводиться вивчення даних про стан справ у галузі на підставі використання класифікаторів галузей за рівнем ділової активності і стадіями розвитку, а також якісного аналізу розвитку галузі, аналізу ринків, на які компанія виходить як продавець або покупець.

Технічний аналіз, навпаки, передбачає, що всі незліченні фундаментальні причини підсумовуються і відображаються в цінах фондового ринку. Основне положення, на якому будується технічний аналіз, полягає в тому, що в русі біржових курсів уже відображена вся інформація, яка лише згодом публікується у звітах фірми і стає об?єктом фундаментального аналізу. Основними об?єктами технічного аналізу є: попит і пропозиція цінних паперів, динаміка обсягів операцій з їх купівлі-продажу і динаміка курсів.

Використовуючи фундаментальний і технічний аналіз, можна більш-менш точно розрахувати інвестиційний прибуток, який складається з двох частин.

1. Дивідендних і відсоткових виплат за вкладеннями у цінні папери. Ця складова пов?язана з ефективністю діяльності емітента. Наприклад, розмір дивідендних виплат залежить від загального обсягу отриманого прибутку, пропорцій його розподілу, розміру статутного фонду тощо.

Прибутковість відсоткових і дисконтних боргових цінних паперів обумовлена проспектом емісії. Ця складова прибутку не залежить від діяльності інвестора на ринку цінних паперів і переважає у прибутках консервативних інвесторів, що здійснюють вкладення з метою одержання гарантованого поточного прибутку.

2. Курсової різниці, яка виникає внаслідок спекулятивних, сполучених із ризиком угод або арбітражних угод -- безризикових операцій (за синхронного руху цінних паперів і прав власності на них). Ця складова прибутку безпосередньо залежить від діяльності оператора на фондовому ринку і є переважним джерелом прибутку в агресивного інвестора.

Характер кожної конкретної інвестиційної операції багато в чому визначається типологією інвестора. Типологія інвесторів визначається ставленням до джерела прибутку, рівня прибутковості операції, часу інвестування і ризику. Розглядаючи інвесторів відповідно до цих критеріїв, можна виокремити такі типи інвесторів:

* консервативні інвестори зацікавлені в одержанні стабільного прибутку протягом тривалого періоду, і тому для них кращий неперервний у часі потік платежів у вигляді дивідендних і відсоткових виплат. Ризик за такими вкладеннями мінімальний;

* помірно агресивні інвестори основним пріоритетом вибирають величину прибутку (у вигляді дивідендів, відсотків і курсової різниці), не обмежуючи жорсткими рамками період інвестування, при цьому вони обмежують певний рівень ризику;

* агресивні інвестори передбачають максимальну ефективність кожної операції на ринку, тобто максимальне одержання курсової різниці від кожної угоди, де постійно присутній ризик і період інвестування обмежений;

* стратегічні Інвестори зацікавлені в одержанні контролю над власністю конкретної компанії і розраховують одержати прибуток від використання цієї власності. Крім того, стратегічні інвестори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і набуття контролю в перерозподілі власності.

Найпоширенішими фондовими інструментами для проведення активних операцій із цінними паперами є: державні облігації, муніципальні облігації, корпоративні цінні папери.

Державні облігації -- це облігації, випущені від імені держави в цілому або від імені її окремого органу, тобто емітентом таких облігацій є або держава в цілому, або окремі її органи. Як правило, таким органом є Міністерство фінансів.

Облігації, випущені від імені держави в цілому, випускаються з метою фінансування загальнодержавних і бюджетних потреб. Цим облігаціям у світовій практиці властивий високий ступінь певності, тобто інвестори знають, що вони мають справу з державою, що державне управління значною мірою стабільне й послідовне і що виникнення несподіванок, які б істотно погіршили становище інвесторів, виключається.

Завдяки надійності та певності державні облігації є високоліквідними фінансовими інструментами, їх легко продати і купити в разі необхідності, вони без будь-яких обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов?язань.

Маючи такі характеристики, державні облігації, природно, являють найбільший інтерес для великих інституціональних інвесторів -- комерційних та ощадних банків, фінансових, страхових і трастових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів і компаній. Названі інвестори розпоряджаються великими коштами й тому зацікавлені вкладати їх у надійні, визначені і ліквідні цінні папери.

Водночас державні облігації, як правило, є найменш прибутковими. Відсоткові ставки за державними облігаціями найнижчі серед усіх боргових цінних паперів, вони виконують функцію загальноринкового показника, на основі якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів

Місцеві (муніципальні) облігації випускаються для забезпечення потреб місцевих бюджетів, як правило, з метою будівництва та утримання цілої низки об?єктів, функціонування яких має важливе значення для даної місцевості. Вказані облігації можуть випускатися муніципальними органами всіх рівнів. Вони також вважаються надійними і ліквідними цінними паперами, їх надійність забезпечується двома способами: за допомогою загальної податкової міцності, а також прибутками існуючих об?єктів або нерухомістю тих, що будуються. Через це відсоткові ставки за місцевими облігаціями близькі до відсоткових ставок за державними облігаціями.

Кошти, що надходять від випуску місцевих облігацій, зараховуються в позабюджетні фонди. У більшості випадків прибутки за місцевими облігаціями не оподатковуються або оподатковуються за пільговою ставкою.

Комерційні банки, як правило, є агентами з обслуговування місцевих позик.

До корпоративних цінних паперів належать акції, облігації та векселі підприємств. Це, з одного боку, найризикованіші види вкладення, але з іншого -- вони, як правило, найбільш високоприбуткові.

В Україні склалися специфічні умови, коли помітний великий розрив між світовою і внутрішньою ціною на окремі корпоративні активи.

Структурна криза і повільне проведення реформ в Україні призвели до падіння виробництва, зростання банкрутства підприємств і як наслідок падіння українських фондових індексів.

5.3 Кредитні та позабалансові операції банку з цінними паперами

Основний напрямок активних операцій Банку - комерційне кредитування. Пріоритет віддається надійним і відповідальним позичальникам, насамперед тем, з ким Банк певний час зв'язаний діловими відносинами. При цьому постійно удосконалюються порядок і процедури, пов'язані з підготовкою й реалізацією кредитних угод, проводиться оперативний аналіз кредитного портфеля з метою мінімізації ризиків Банку.

Основні галузі економіки, у які направлялися кредитні ресурси: промисловість і виробництво, транспорт і зв'язок, торгівля, сільське господарство.

Банк активно працює на регіональному ринку з усіма видами пайових і боргових цінних паперів, передбаченими чинним законодавством на підставі ліцензії № АА 318791 від 12.04.2002, виданої ГКЦБ і ФР.

Операції Банку охоплюють усі три основні групи банківських операцій із цінними паперами:

- емісійні - пасивні операції, які здійснюються за допомогою випуску власних цінних паперів (акцій, депозитних сертифікатів) з метою залучення додаткових фінансових ресурсів для подальшого використання їх в активних операціях або для збільшення власного капіталу. У цей час Банк проводить емісію своїх ощадних сертифікатів у рамках програми по погашенню заборгованості населення перед комунальними службами міста за спожиту теплову енергію;

- інвестиційні - активні операції, які здійснюються Банком по розміщенню притягнутих і власних фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів від свого імені з метою або одержання доходу протягом певного часу знаходження ЦП в інвестиційному портфелі Банку, або від їхнього продажу по більш високій ціні;

- клієнтські - посередницькі операції із цінними паперами, які здійснюються Банком з доручення, за рахунок, і на користь своїх клієнтів на підставі як довгострокових договорів, так і на підставі разових замовлень. Банк надає своїм клієнтам на фондовому ринку брокерські послуги з обслуговування операцій купівлі-продажу- міни цінних паперів, а також надає депозитарні послуги хоронителя цінних паперів.

З урахуванням індивідуальних потреб своїх клієнтів, Банком проробляються й пропонуються різні схеми, які оптимізують проведення взаєморозрахунків між підприємствами, підвищують ефективність. Особливе місце при роботі Банку із цінними паперами займають операції з борговими зобов'язаннями українських емітентів.

Крім послуг на фондовому ринку Банк пропонує й класичне банківське обслуговування операцій з векселями:

- кредитні операції - надання коштів клієнтам Банку проти поставки векселів: видача кредитів під заставу векселів, облік векселів, операції репо;

- гарантійні операції - гарантування оплати векселів полягає в наданні Банком забезпечення платежу за векселем за кожне із зобов'язаних за векселем осіб. Гарантія надається шляхом авалювання векселів, або шляхом видачі письмової гарантії Банку;

- довірчі операції - здійснюються Банком у вигляді інкасування векселів, доміціляції й зберігання векселів.

Позабалансові операції банку

Більшість операцій сучасного банку належить до позабалансових, які не є пасивними або активними, тому їх не відображають на балансових банківських рахунках. Питома вага таких операцій у прибутках сучасних банків розвинених країн постійно збільшується. Так, в Японії на них припадає 45 % банківського прибутку, в СІЛА -- 40 %, Англії -- 35 %, Німеччині -- ЗО %, Швейцарії (за найбільшими банками) -- понад половина. Обсяг позабалансових операцій становить у найбільших банків світу 200-300 % суми їх активів.

Позабалансові операції банку поділяють на дві групи. До першої належать трастові, лізингові, факторингові та інші операції, до другої -- гарантійні послуги банку.

Трастові операції -- це операції з виконання довірчих функцій для фізичних і юридичних осіб, тобто управління майном або фондовими цінностями за дорученням клієнтів та в їх інтересах на правах довіреної особи. Такі операції здійснюються на основі угоди, відповідно до якої банк бере на себе зобов'язання розпоряджатися довіреними йому цінностями з прибутком і отримує за це певну винагороду.

Операції з лізингу. Лізинг -- це оренда підприємцями рухомого і нерухомого майна, яке закуповується банком з метою його здавання в оренду. За лізингом можна отримати найрізноманітніші фактори виробництва (комплектуючі, сировину, землю, нафтопереробні комплекси та ін.). Лізинг може бути довгостроковим, середньостроковим, короткостроковим (рейтинг). Рейтинг передбачає також використання фахівців.

Операції з факторингу. Факторинг -- високоефективна форма фінансового маркетингу, що передбачає придбання банком права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, скупленими у різних осіб. Фактично факторингові послуги виражаються у наданні клієнтам кредиту, що погашається через певний час третьою особою.

На практиці здійснюються три види факторингових операцій: оплата платіжних документів за товарно-матеріальні цінності або послуги через тимчасову відсутність у платника коштів і права на одержання банківського кредиту; викуп у підприємства-постачальника дебіторської заборгованості за поставками продукції; викуп платіжних вимог на продукцію, яка відвантажена, із зарахуванням коштів на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника. В результаті таких операцій продавець вимог отримує, як правило, протягом двох-трьох днів 70-90 % необхідної йому суми у вигляді авансу. Залишок суми є гарантією для банку. Послуги з факторингу дорогі, оскільки враховують великий ризик можливої неплатоспроможності клієнтів.

До першої групи позабалансових операцій належать також операції із здійснення ревізій, з бухгалтерського обліку та аналізу фінансового становища фірми; з консалтингу (надання консультацій); з акредитивами (вид банківського рахунка, що дає можливість контрагентові згідно з умовами акредитивного доручення плату за товари чи надані послуги або певну суму готівкою одержати відразу ж після виконання зобов'язань, акредитиви широко застосовуються у зовнішньоторговельних операціях); з кредитними картками (банки отримують доходи як плату за користування кредитною карткою); з обміну валюти (банк має право купувати і продавати іноземну валюту для власного використання і за дорученням клієнта); з охорони цінностей клієнтів у спеціально призначених для цього сейфах.

До другої групи позабалансових операцій належать гарантійні послуги банку. Це операції, в яких банк виступає гарантом своїх клієнтів, а також операції, пов'язані з брокерською справою, тобто банк бере на себе функції брокерської контори -- купує і продає цінні папери своїх клієнтів. До таких операцій належать різні види термінових угод, насамперед ф'ючерси й опціони.

Ф'ючерсні операції-- це строкові біржові угоди щодо купівлі-продажу валюти, золота, сировинних товарів за фіксованою на момент укладення угоди ціною, але з виконанням операції через певний час (до 2-3 років). Опціон -- це зафіксоване біржовою угодою право купувати або продавати цінні папери, товари або валюту протягом певного часу за встановленою ціною.

Особливу групу позабалансових операцій банку становлять операції НІФ, РУФ, СВОП.

5.4 Звітність по операціях з цінними паперами

Активна діяльність комерційних банків на фондовому ринку є вагомим аргументом зростання авторитету банку. В умовах зростаючої конкуренції банки змушені вишукувати ефективні шляхи зростання прибутку. Операції з цінними паперами за умови вигідних вкладень є доволі прибутковими.

Відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про цінні папери та фондову біржу» банкам надано право здійснювати широкий обсяг операцій з цінними паперами.

Насамперед, це операції з випуску та обігу цінних паперів, комісійна та комерційна діяльність з цінними паперами (торгівля цінними паперами за рахунок третіх осіб, розміщення емісійних цінних паперів третіх осіб), надання послуг по зберіганню цінних паперів, депозитний обіг та ведення розрахунків з цінними паперами тощо.

Банки -юридичні особи за операціями з цінними паперами складають та подають наступні форми звітності:

до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку:

* звітність торговців цінними паперами;

* інформація банків акціонерних товариств, що мають державну частку в обсязі 10% і більше акцій у статутному капіталі щодо свого фінансового стану та результатів господарської діяльності;

до Мністерства фінансів:

* звіт про розміщення казначейських зобов'язань (надається ВАТ «Ощадбанк»);

до Національного банку України:

* звіт про стан портфеля цінних паперів (форма №391);

* звіт про формування резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами (форма №691).

Звітність торговців цінними паперами

Відповідно до Порядку подання звітності торговцями цінними паперами, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 10.06.97 №11/1, банки, які мають відповідний дозвіл на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, подають звітність до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Термін подання звітності: квартальної -протягом місяця, наступного за звітним кварталом; річної -протягом кварталу після закінчення року, але не пізніше 1 квітня.

До складу звітності входять такі документи:

* баланс та звіт про фінансові результати банку;

* довідка про укладені та виконані банком угоди по цінних паперах;

* довідка про обсяг укладених та виконаних угод за видами діяльності;

* довідка про цінні папери, які знаходяться у власності (резерв) банку, крім цінних паперів власних випусків;

* довідка про місце здійснення угод.

Звітність складається в електронній формі та на паперових носіях. Крім того, інформація про всі укладені банком угоди з цінними паперами подається на електронних носіях щоквартально до фондової біржі.

Інформація банків -акціонерних товариств, що мають державну частку в обсязі 10% і більше акцій у статутному капіталі щодо свого фінансового стану та результатів господарської діяльності.

Банки -акціонерні товариства, що мають державну частку в обсязі 10% і більше акцій у статутному капіталі за станом на 1 число звітного кварталу щоквартально подають до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію щодо свого фінансового стану та результатів господарської діяльності.

Довідка подається до центрального апарату Комісії в електронній та паперовій формах до 25-го числа місяця, наступного за звітнимм кварталом. Довідка за четвертий квартал подається до 20 лютого року, наступного за звітним роком.

До складу довідки входять: