Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти шляхом страхування депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок внесків банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.

Згідно з положенням НБУ “Про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів” резервування коштів, залучених від фізичних осіб, має здійснюватися комерційними банками шляхом вкладання певної частки залучених коштів у державні цінні папери. Цей захід, спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршання фінансового стану комерційного банку, водночас постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб. Створення резерву у вигляді цінних паперів вигідне для комерційного банку тому, що він має гарантований дохід від придбання цінних паперів.

Потенційні вкладники, як і власники депозитних внесків, завжди стурбовані не тільки розмірами відсоткових ставок, але і надійністю тих банківських заснувань, у які вже вкладені кошти, або в який передбачається їх розмістити. Приріст числа вкладників прямо залежить від депозитної політики банку. Депозитна політика банку - це величезний комплекс, що використовує інструменти маркетингу для залучення коштів юридичних чи фізичних осіб шляхом прямої або схованої реклами, чи пропаганди. Депозитна політика банку будується на підставі можливостей банка вигідно розмістити притягнуті кошти.

Стимулювання депозитної політики в першу чергу пов'язано з забезпеченням повної схоронності коштів, розміщених у комерційних банках (аналіз показує, що підвищення відсоткової ставки по значності уступає фактору надійності і має об'єктивні межі, пов'язані з прибутковістю). У зв'язку з цим на перше місце виходить система гарантування внесків населення. Без рішення цієї проблеми прогрес у роботі з коштами населення можливий, але обмежений.

Для зміцнення довіри до банківської системи потрібно підвищення якості наглядової роботи в сфері запобігання банкрутств банків, а також своєчасне застосування санаційних заходів з метою відновлення нормальної діяльності тих з них, що опинилися в проблемній ситуації. При цьому в процесі реструктуризації банків, що потрапили в складне фінансове становище, на пріоритетні позиції повинні висуватися міри, що забезпечують максимальне дотримання прав і інтересів індивідуальних вкладників. У тому числі і нестандартні, наприклад, переказування вкладів у надійні банки, регулярна виплата відсотків при тимчасовому мораторії на повернення основної суми внесків та ін.

2.6 Ведення депозитних рахунків клієнтів

Ведення банками рахунків клієнтів є необхідною передумовою та важливою складовою їх розрахунково-касового обслуговування Весь процес ведення рахунків умовно можна поділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків.

Банки України можуть відкривати клієнтам чотири види рахунків:

*поточні;

*бюджетні;

*кредитні;

*депозитні.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі депозитної угоди між власником рахунку і банком на термін, визначений в угоді. Депозитний рахунок може поповнюватись за рахунок відсотків, нарахованих на депозит. Проведення розрахункових операцій з депозитного рахунку забороняється, як і видача коштів готівкою з нього юридичним особам. Депозитні рахунки для фізичних осіб називаються вкладними. Вкладниками ПриватБанку можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства. Вкладні рахунки відкриваються з видачею вкладникові вкладного документа. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред'явника), ощадний сертифікат, інший виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору ощадного вкладу.

ПриватБанк постійно прагне запроваджувати нові види депозитних рахунків і використовувати прогресивні технології їх обслуговування. Сучасні схеми банківської роботи з депозитними рахунками побудовані на принципах максимальної оперативності і ефективності для клієнтів. Загальні правила відкриття та ведення депозитних рахунків можуть бути індивідуалізовані стосовно кожного окремого клієнта з урахуванням конкретної фінансової ситуації, що склалась у нього і в банку.

2.7 Ведення поточних рахунків клієнтів

Поточний рахунок відкривається підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам для зберігання коштів і здійснення розрахунків. Поточний рахунок призначений для обігу коштів до запитання. Кожне підприємство і його відокремлений підрозділ можуть відкривати один основний поточний рахунок, всі інші поточні рахунки цього підприємства вважаються додатковими. На основному рахунку обліковується заборгованість, яка списується у безспірному порядку. Номери поточних рахунків підприємство (їх власник) повинен повідомити в податкові органи, а також в банки, де відкриті інші рахунки.

Для відкриття поточного рахунку підприємство подає до банку пакет таких документів:

1) заява на відкриття рахунку, підписана керівником та головним

2) бухгалтером підприємства;

3) копія свідоцтва про державну реєстрацію, посвідчену нотаріально;

4) посвідчена нотаріально копія зареєстрованого статуту;

5) копія документа, що підтверджує взяття підприємства на облік податковим органом;

6) картка із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи;

7) нотаріально посвідчена копія документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України. При відкритті поточних рахунків відокремленим структурним підрозділам підприємства до установ банків додатково подаються ще й такі документи:

* копія положення про відокремлений підрозділ, посвідчена нотаріусом чи органом, який створив цей підрозділ;

* клопотання підприємства (органу), яке створило відокремлений підрозділ, про відкриття рахунку.

Фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, відкривають поточні рахунки на своє ім'я.

Для цього вони подають до банків:

* заяву;

* копію свідоцтва про державну реєстрацію;

* картку із зразком підпису, посвідчену працівником банку, що відкриває рахунок, чи нотаріально;

* документ, що засвідчує особу;

* копії документів про взяття на податковий облік та про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, посвідчену нотаріально чи органами, що їх видали.

2.8 Міжбанківські розрахунки через СЕП

Якщо суб'єкти господарювання обслуговуються в різних банках, виникає необхідність міжбанківських розрахунків. Для зручності організація міжбанківських розрахунків проводиться за допомогою електронної пошти. За допомогою електронної пошти можуть пересилатись всі розрахункові документи.

Після вводу документа в комп'ютер провідний економіст здійснює перевірку документа, тобто здійснюється внутрішньобанківський контроль. Якщо в комп'ютер вводиться номер особового рахунку клієнта з помилкою, функцію перевіряючого виконує машина автоматично, шляхом знаходження помилки за допомогою ключа в номері особового рахунку.

Бухгалтерські проводки складаються автоматично машиною, після вводу документа в комп'ютер.

В кінці кожного дня Головне відділення КБ "ПриватБанк" в м. Києві висилає за допомогою електронної пошти виписку по кореспондентському рахунку філії в головному банку про стан кореспондентського рахунку , а на кожне 1 число місяця ПФ КБ "ПриватБанк" за допомогою електронної пошти висилає підтвердження про те, що розбіжностей по стану кореспондентського рахунку із даними Головної Контори немає.

Система електронних платежів (СЕП) Національного банку України -- це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі.

Функціонування СЕП базується на таких принципах:

-- усі операції здійснюються виключно у безпаперовій (електронній) формі;

-- система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

-- оборот коштів у системі здійснюється за принципом «брутто», коли кожний платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;

-- ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників СЕП надається тільки установам НБУ в обмежених, передбачених чинним законодавством випадках;

-- виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

-- платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня;

-- зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Дотримання цих принципів, передусім недопущення овердрафту за коррахунками і забезпечення платежів у режимі робочого часу, позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їй високу ліквідність.

У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній.

На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їхні філії -- учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засобами захисту інформації та електронної пошти.

Середній рівень -- це територіальні управління НБУ, територіальні розрахункові палати (РРП) разом з програмно-технічним комп- лексом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти.

На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, центральна розрахункова палата (ЦРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти. До цього рівня віднесене також територіальне управління НБУ по м. Києву і Київській області, оскільки для банків цього регіону не створювалася окрема розрахункова палата, а їх обслуговування доручено ЦРП.

У загальному вигляді структурну побудову СЕП можна подати так:

Функціональні рівні	Учасники	Функціональні органи	Програмно-технічне забезпечення
Верхній	ОПЕРУ НБУ	ЦРП	Комплекс АРМ-1
Середній	Територіальні управління НБУ	РРП	Комплекс АРМ-2
Нижній	ПриватБанк, його філії	САБ	Комплекс АРМ-3

2.9 Міжбанківські розрахунки через прямі кореспондентські відносини

Кореспондентський рахунок -- це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам. Коррахунки для банків мають таке ж значення, як поточні рахунки для господарських суб'єктів, а відкриття і ведення їх є обов'язковою передумовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків -- важлива складова кореспондентських відносин між банками.

Кореспондентські відносини -- це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами , в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за його порушення.

Укладенню кореспондентського договору між комерційними банками передує уважне вивчення ними один одного, а відкриття коррахунків здійснюється на підставі визначеного комплекту стандартних документів, установлених Положенням про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ 8 жовтня 1998 р.

В українській практиці використовуються коррахунки кількох видів:

-- відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

-- відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;

-- відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ. В практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками;

-- технічні коррахунки, відкриті банкам -- учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах;

-- клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.

Коррахунки, відкриті в комерційних банках, підрозділяються на рахунки «Ностро», «Лоро». «Ностро» називається рахунок, відкритий даним банком в іншому комерційному банку. Рахунок «Ностро» відображається у банку-власника в активі, а в обслуговуючого банку-кореспондента -- в пасиві балансу.

«Лоро» називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку -- його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком «Ностро», а для обслуговуючого банку -- рахунком «Лоро». В обслуговуючого банку-кореспондента «Лоро» відображається в пасиві балансу, а в банку-власника -- в активі балансу.

Кореспондентський рахунок, відкритий даним банком для іноземного банку-кореспондента, в іноземній практиці ще називається рахунком «Востро». Для банків України рахунки «Востро» -- це, власне, те ж саме, що й рахунки «Лоро».

Міжбанківські розрахунки в Україні (тобто ведення коррахунків, формування розрахунково-платіжних документів, їх передавання, транспортування, приймання, оброблення, контроль та захист інформації, списання та зарахування коштів по рахунках тощо), здійснюються із застосуванням електронних засобів. Кожний банк розробляє свою мережу електронних засобів здійснення платежів. Найбільш могутню і широку мережу їх створив НБУ, що й дало йому можливість розробити загальнонаціональну Систему електронних платежів.

3. Готівкові та безготівкові розрахунки

3.1 Касові операції банку та їх облік

Організація касової роботи комерційних банків регламентується Національним банком України за його «Інструкцією з організації емісійно-касової роботи в установах банків України» № 1 від 07.07.94 р.

Обслуговування клієнтів банку здійснює операційна каса..

Матеріально відповідальними особами за зберігання грошей та цінностей є керівник банку, головний бухгалтер і завідувач каси (старший касир).

З кожним працівником каси укладається угода про повну матеріальну відповідальність. Касири операційних кас повинні мати зразки підписів керівників банку і бухгалтерських працівників, уповноважених підписувати приходні та видаткові касові документи, а бухгалтери -- зразки підписів касирів.

Облік і документообіг за операціями кас з приймання готівки

Приймання готівки в касу банку здійснюється на основі приходних документів, які виписуються в одному або в двох примірниках:

а) від підприємств, об'єднань, організацій, установ у сплату будьяких платежів -- за об'явами на внесення готівки (додаток 18) з видачею квитанції, а від громадян -- також за об'явами або за приходними ордерами;

б) внески для зарахування на поточні рахунки різноманітних фондів -- за об'явами на внесення готівки;

в) платежі від населення -- за повідомленнями з видачею квитанції;

г) усі інші надходження грошей, в тому числі й від працівників банку,--за приходними касовими ордерами (додаток 19) з видачею підписаних касиром їх копій з відбитком печатки касира.

Одержавши приходні документи, касир зобов'язаний:

-- перевірити наявність і тотожність підписів операційних працівників наявним у нього зразкам;

-- звірити відповідність сум, зазначених у документі, цифрами і літерами;

-- викликати особу, яка вносить гроші, і прийняти їх поаркушним перерахуванням.

Якщо клієнт здає гроші до каси банку за кількома приходними документами для зарахування на різні рахунки, то касир приймає гроші за кожним документом окремо.

При отриманні готівки на столі касира не повинно бути ніяких інших грошей, крім тих, що приймаються від особи.

Після одержання грошей касир звіряє суму, зазначену в приходному документі, зі сумою, фактично виявленою при рахуванні. При відповідності сум касир підписує об'яву, квитанцію і ордер до неї, ставить на квитанції печатку і видає її особі, яка внесла гроші. Ордер до об'яви касир надсилає відповідальному працівнику, який веде касовий журнал, а об'яву залишає в себе.

У випадку виявлення фальшивих грошей касир повинен терміново доповісти про це керівнику установи банку для вжиття необхідних заходів з обов'язковим повідомленням правоохоронних органів.

Касири ведуть щоденні записи прийнятих і зданих грошових сум в окремій «Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей)».

Наприкінці операційного дня на підставі прийнятих документів касир складає довідку касира приходної каси про суму прийнятих грошей та кількість документів, які надійшли до каси і звіряє суму за довідкою зі сумою прийнятих ним грошей. Довідка підписується касиром, а зазначені в ній касові обіги звіряються з записами в касових журналах операційних працівників.

Отримані протягом операційного дня гроші касир формує у визначеному порядку і разом з приходними документами та довідкою касира приходної каси здає завідувачу каси під розписку в «Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей)».

Завідувач каси звіряє суму прийнятих грошей і кількість приходних документів з довідкою касира і підписує довідку.

Гроші, що надійшли в приходні каси, можуть передаватися завідувачу протягом операційного дня декілька разів. Уся готівка, яка надійшла до закінчення операційного дня, повинна бути оприбуткована в касу і зарахована на відповідні рахунки балансу банку того ж робочого дня.

Облік операцій видаткових кас

Гроші з кас установ банку видаються:

а) підприємствам, організаціям, установам -- виключно за грошовими чеками затвердженої форми;

б) індивідуальним позичальникам, які одержують позики в банку, вкладникам і пенсіонерам -- за видатковими касовими ордерами (додаток 21) і видатковими ордерами, форма яких затверджена Національним банком України. В такому ж порядку оформляється видача грошей на витрати для утримання апарату управління та інші витрати -- видача заробітної плати, премій та матеріальної допомоги, у підзвіт на відрядження і господарські витрати, погашення здійснених господарських, представницьких, канцелярських витрат без одержання авансу.

Видача пенсій або допомоги проводиться на підставі доручень пенсійного фонду без складання касового видаткового ордера.

Для здійснення видаткових операцій завідувач каси видає під звіт касирам необхідну суму. Касир розписується про це в «Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей)». Приймання повних і неповних пачок здійснюється за позначками на накладних з перевіркою за корінцями, а пачки з повними корінцями перераховуються поаркушно. Монета приймається за написами на ярликах, пакетах (тюбиках), а укладена на лотках -- за кружками.

Завідувач каси зобов'язаний перевірити наявність грошей, що залишилися в обіговій (операційній) касі, та переконатися, що залишок з урахуванням виданих сум відповідає даним «Книги обліку готівки обігової (операційної) каси та інших цінностей банку» за рахунком № 100 «Банкноти та монети» та рахунок № 101 «Дорожні чеки» (у касі банку).

Представники підприємств подають операційним працівникам грошові чеки та інші документи на одержання готівки. Операційний працівник після їх перевірки видає особі, яка одержує гроші, для пред'явлення в касу контрольну марку від грошового чека або відривний талон від видаткового касового ордера.

Одержавши видатковий документ, касир зобов'язаний:

-- перевірити підписи посадових осіб банку та їх тотожність зразкам;

-- порівняти суму, проставлену цифрами, і суму, що зазначена прописом;

-- перевірити наявність розписки про одержання грошей на документі;

-- перевірити наявність паспортних даних або іншого документа, що засвідчує особу одержувача грошей;

-- викликати одержувача грошей за номером видаткового документа і запитати про суму грошей, що одержується;

-- звірити номер контрольної марки або талона в касу з номером на видатковому документі та наклеїти контрольну марку або талон відповідно до чека або ордера;

-- підготувати суму грошей і видати її одержувачу та підписати видатковий документ.

У момент видачі клієнтам грошей касирам забороняється обмінювати гроші одного номіналу на інший за вимогою одержувача.

При видачі грошових білетів в упаковці окремими корінцями або окремими аркушами касир зобов'язаний їх перерахувати поаркушно. Це необхідно робити також у випадках вимоги одержувача на перерахування всіх виданих грошей. В цьому разі касир не знімає з виданих пачок і мішків пломби, печатки та гарантійні шви.

На виявлені недостачі або надлишки складається «Акт про недостачі (надлишки) грошових білетів у пачках» у двох примірниках затвердженої форми. Сума недостачі відшкодовується одержувачу грошей і зараховується на рахунок винних касирів для подальшого стягнення, а надлишки прибуткуються в касу і включаються до складу доходів банку на рахунок № 680 «Непередбачені доходи». У кінці операційного дня касир видаткової каси:

-- звіряє суми прийнятих під звіт грошей, видаткових документів і залишок грошей;

-- складає звітну довідку і підписує її;

-- наведені в довідці касові обіги звіряє з записами в касових журналах операційних працівників.

Касир розписується в касовому журналі, а операційні працівники -- у довідці.

Залишок грошей і видаткові касові документи разом із звітною довідкою касир здає під розписку в «Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей)» завідувачу каси, який, перевіривши довідку, підписує її і підшиває в документи дня.

Інкасація грошової виручки

Інкасацію здійснюють на підприємствах, організаціях, установах інкасатори-збирачі банків на основі «Доручень на інкасацію грошей», посвідчення особи і спеціального посвідчення на автомашину. Механізм інкасації полягає в обміні сумок з грошовою виручкою на порожні і виписувані підприємствами (організаціями), що здають гроші, до кожної сумки супровідної відомості у трьох примірниках. При цьому інкасатор-збирач не перераховує готівку грошей, а лише перевіряє кількість сумок і загальну суму виторгу за записами в накладній та копії супровідної відомості на кожну сумку (додаток 22), яку він приймає і розписується в тій, що залишається на підприємстві.

Доставлені в банк сумки з готівкою інкасатор здає бухгалтеру-контролеру, який перевіряє відповідність записів у супровідних відомостях, реєструє належні до приймання від інкасаторів сумки (мішки) в «Журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою і порожніх сумок» у двох примірниках і в міру реєстрації передає накладні (супровідні відомості) касирові.

Про загальну кількість прийнятих за всіма маршрутами сумок (мішків) з готівкою і порожніх сумок складається «Довідка про прийняті вечірньою касою сумки (мішки) з готівкою і порожні сумки», яка разом з першими примірниками журналів обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок зберігається в окремій папці.

Наступного дня зранку касир і бухгалтер-контролер вечірньої каси здають сумки (мішки) з проінкасованою грошовою виручкою і супровідними документами завідувачу операційної каси для звірки документів і попереднього зарахування виручки на розрахунковий рахунок підприємства, а останній -- касирам для перерахування та в бухгалтерію банку для зарахування вже уточненої суми грошей на рахунок підприємства (організації). Супровідні відомості додаються до касових документів дня.

У бухгалтерії банку операції з інкасації готівки відображають на відповідних балансових рахунках.

1. На надходження готівки грошей до її перерахування:

Д-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування»;

К-т рахунку

№ 26 «Кошти клієнтів банку».

2. Зарахування готівки, якщо не виявлено відхилень фактичної наявності від документальної:

Д-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

К-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування».

3. У випадку недостачі, виявленої при перерахуванні (фактична наявність 2200 грн.; за супровідними відомостями і оприбутковано попередньо в касу 2300 грн.; недостача 100 грн.):

а) попереднє зарахування за документами без перерахування:

Д-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 2300 грн.

К-т рахунку

№ 26 «Кошти клієнтів банку» 2300 грн.

б) на виявлену недостачу зменшується попередньо відображена сума інкасованої грошової готівки та її зарахування на розрахунковий рахунок підприємства:

Д-т рахунку

№ 26 «Кошти до запитання клієнтів банку»

(розрахункові рахунки підприємств) 100 грн.

К-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 100 грн.

в) після перерахування готівки її фактична сума 2200 грн. зараховується в касу банку:

Д-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку» 2200 грн.

К-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 2200 грн.

4. У випадках, якщо виявлено надлишок готівки (сума за супровідними відомостями -- 5000 грн., фактична -- 5300 грн., надлишок -- 300 грн.):

а) попереднє, до перерахунку, зарахування готівки на розрахунковий рахунок підприємства:

Д-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 5000 грн.

К-т рахунку

№ 26 «Кошти до запитання клієнтів банку»

(розрахункові рахунки підприємств) 5000 грн.

б) після перерахування додатково зараховується сума виявленого надлишку готівки:

Д-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 300 грн.

К-т рахунку

№ 26 «Кошти до запитання клієнтів банку» (розрахункові рахунки клієнтів) 300 грн.

в) на фактичну суму готівка прибуткується в касу:

Д-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку» 5300 грн.

К-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 5300 грн.

Зберігання і облік цінностей та документів у грошових сховищах

Готівка обігової (операційної) каси та інші цінності повинні зберігатися в грошових сховищах -- спеціально обладнаних охоронною сигналізацією коморах, а в них -- у вогнетривких сейфах під відповідальність керівника, головного бухгалтера і завідувача каси банку.

Ключі відгрошових сховищ повинні знаходитися: перший ключ -- у завідувача каси; другий -- у керівника банку; третій -- у головного бухгалтера.

При розміщенні у декількох сховищах, на стелажах (полицях) цінностей одного і того ж виду або грошових білетів чи монети одного і того ж номіналу по кожному такому сховищу, стелажу (полиці) складається «Опис цінностей» за встановленою формою із зазначенням у ньому дати і суми фактичного вкладення.

Усі бланки суворої звітності (чекові та вкладні книжки, трудові та вкладені у них квитанційні книжки, акції, облігації, сертифікати, векселі тощо) обліковуються на відповідних позабалансових рахунках як у книжках, так і в окремих аркушах.

Бланки суворої звітності, що знаходяться в грошовому сховищі, обліковуються за їх видами в «Книзі обліку залишків бланків суворої звітності» (додаток 23).

Видача цінностей із грошових сховищ здійснюється під розписку в «Книзі обліку видачі з комори та інших грошових сховищ грошових білетів та інших цінностей для обробки, контрольного перерахування, ревізії та повернення у сховище» (додаток 24), записи в якій проводяться за видами цінностей, а грошових білетів з резервних фондів, крім того,-- за номіналом.

Прийняті грошові білети, монети й інші цінності в грошових сховищах обліковуються в «Книзі обліку готівки обігової (операційної) каси й інших цінностей» та «Книзі обліку грошей у резервних фондах». Ці книги заповнює завідувач каси. Стелажі (полиці), візки, сейфи і металеві шафи, незалежно від наявності в них цінностей, повинні бути замкнені на ключ.

Ревізія цінностей

Ревізія грошових білетів, монети та інших цінностей, які знаходяться в грошових сховищах і касах установ банків, а також перевірка стану їх зберігання виконується: не менше одного разу на півріччя;

станом на 1 січня; при зміні керівника, головного бухгалтера або завідувача каси; при зміні службових осіб, відповідальних за збереження цінностей; валютних цінностей -- щомісяця; в усіх інших випадках -- за розпорядженням загальних зборів акціонерів, Національного банку України тощо.

Ревізія проводиться раптово, з перевіркою всіх цінностей, за станом на одну й ту ж дату і в такій послідовності, яка б виключала можливість приховування розкрадання чи недостачі грошей і цінностей. Вона не повинна порушувати звичайного ходу операцій установ банку.

Грошові білети, монети та інші цінності перераховуються повністю; контрольне перераховування здійснюється особисто керівником ревізії.

Після перерахування грошових білетів, монети та інших цінностей, які знаходяться в грошових сховищах, ревізуючі звіряють виявлені цінності з даними книг обліку готівки обігової (операційної) каси й інших цінностей, обліку грошей у фондах та наявності іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті, щоденного балансу, аналітичного обліку і, крім того, перевіряють, чи всі вилучені для ревізії цінності повернені до грошового сховища.

Суми розписок та інших документів, не проведених через бухгалтерський облік, у виправдання залишку каси не приймаються і вважаються недостачею у касира. Виявлені надлишки каси повинні бути оприбутковані й поверненню не підлягають.

Про проведену ревізію цінностей складається акт за підписами всіх працівників, які брали участь у ревізії, і службових осіб, відповідальних за збереження цінностей.

У бухгалтерському обліку операції, пов'язані з ревізією, відображаються проводками.

1. На прибуткування надлишків:

Д-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

К-т рахунку

№ 680 «Непередбачені доходи».

2. Недостачі списуються у видаток по касі на особовий рахунок працівника (касира), в якого виявлена недостача, до її погашення:

Д-т рахунку

№ 355 «Дебіторська заборгованість за розрахунками з працівниками банку» (рахунок 4-го порядку № 3552 «Нестачі та інші нарахування на працівників банку»);

К-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку».

3.2 Особливості виконання операцій банку з іноземною валютою та їх звітність

Під іноземною валютою розуміється як власне іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної держав, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземки валюті або монетарних металах. Під валютній операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, та операції, пов'язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України або за її межі валютних цінностей.

Під торгівлею валютою розуміють купівлю-продаж іноземної валюти за національну або інші конвертовані валюти.

Купівля та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку. При цьому тут складається така система взаємовідносин:

· між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;

· між комерційними банками однієї і тієї ж країни;

· між комерційними банками різних країн;

· між комерційними та центральними емісійними банками;

· між центральними емісійними банками.

У першій ланці з цих сфер валютного ринку ведеться роздрібна торгівля іноземною валютою, а в решті - оптова торгівля. Торгівля валютою може здійснюватись комерційними банками на комісійних засадах або за власний рахунок. Валюти розрізняють за двома ознаками:

1. Конвертованістю:

- вільно конвертована;

- неконвертована.

2. Строковістю:

- касова, або операція спот, при якій розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після укладення угоди;

- строкова, або форвардна угода, що передбачає розрахунок між продавцем та покупцем валюти не раніше, ніж через два робочі дні після її укладення за курсом, зафіксованим в угоді.

Більш складним різновидом форвардної угоди є угода своп, що укладається між банками і дозволяє їм тримати свою валютну позицію закритою, тим самим запобігаючи ризику зміни курсу валюти. Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард. Якщо продаж валюти проводиться на спотовому ринку і одночасно укладається угода про купівлю тієї саиої валюти на форвардному ринку, то це валютна операція своп, що має назву репорт. Якщо ж ідеться про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з одночасним продажем на форварді, то відповідну операцію називають депорт.

Валютна позиція банку буває закритою і відкритою. Валютна позиція називається закритою, якщо сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті, а відкритою, - якщо сума активів та позабалансових вимог не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов'язань.

Валютна позиція відкрита довга - це коли сума активів і позабалансових вимог перевищує суму балансових і позабалансових зобов'язань. Якщо відбувається навпаки, то відкрита валютна позиція називається короткою. Валютна позиція банку визначається щоденно і окремо стосовно кожної іноземної валюти. На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції: - купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як поточні так і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

- одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках; - купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

- надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду:

- погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання, якої здійснюється з гривневого рахунку витрат):

- інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній). Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій. Обрахування загальної величини відкритої валютної позиції проводиться таким чином:

· визначається відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою як різниця між сумою активів за балансовими та позабалансовими рахунками та сумою пасивів за балансовими та позабалансовими рахунками. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус;

· довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною валютою переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ; · загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку у гривневому еквіваленті за кожною іноземною валютою.

Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті є одним із методів управління валютним ризиком. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки: · довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

· коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу. Розмір прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах.

Обмеження величини валютної позиції також може бути досягнене методами штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як строкові валютні угоди, форвардні валютні контракти, валютні ф'ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти. 

Комерційні банки відіграють головну роль на валютних ринках, оскільки вони: · купують і продають іноземну валюту, що сприяє безперебійності розрахунків по міжнародних угодах;

· допомагають учасникам зовнішньоекономічної діяльності уникати чи зводити до мінімуму експозицію до іноземної валюти. Це ситуація, при якій експортер або імпортер піддаються впливу валютного ризику, тобто невизначеності фінансових результатів угоди. 

Це досягається завдяки таким заходам:

1. Введенню банківського рахунку в іноземній валюті.

2. Наданню позички в іноземній валюті.

3. Укладанню форвардних валютних угод. При цьому банк дає згоду продати або купити певну кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному курсу для поставки її в майбутньому. 

Експортери та імпортери можуть уникнути своєї експозиції до іноземної валюти шляхом фіксації зі своїм банком обмінного курсу наступних валютних надходжень або платежів.

Суми контрактів та тривалість форвардного періоду можуть довільними і визначаються в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їхнім потребам. Основним питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень обмінного курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція купівлі-продажу валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не втратити значних коштів на форварді, учасникам бажано мати прогноз зміни валютних курсів і враховувати вплив відповідних чинників на процес формування форвардних валютних курсів.

4. Укладанню валютних опціонів. Вони дають власникам право (але не зобов'язання) купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти по фіксованому курсу обміну. Існує два типи валютних опціонів - опціони покупця і опціони продавця. Опціон покупця дає право купувати, опціон продавця дає право продавати.

Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов'язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.

Для проведення розрахунків за опціонною угодою відводять 2 робочі дні. Тому валютний опціон має бути пред'явлений до виконання його власником не пізніше як за 2 робочі дні до дати розрахунків за умови прийняття рішення про його виконання.

Використання валютних опціонів фірмами для страхування валютних ризиків доцільне у таких випадках: 

· коли час та сума валютних надходжень і платежів точно не визначені, а отже, застосування форвардів та ф'ючерсів неможливе;

· при захисті експортних або імпортних товарів, які чутливі до зміни цін, виражених у конкретній валюті;

· при публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті; · для підтримки комерційної пропозиції на укладання контрактів із зарубіжним партнером, які оцінюються в іноземній валюті.

Для банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування відкритої валютної позиції та захист інвестиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.

3.3 Звітність по касовим операціям

Комерційні банки, які здійснюють касове обслуговування підприємств, організацій, установ і населення, операційні відділи регіональних управлінь НБУ, операційне управління НБУ складають місячні та щоденні звіти про

касові обороти за формами, встановленими Правлінням НБУ. Звіт про касові обороти за місяць складається за такою номенклатурою показників, кожному з яких присвоєно відповідний символ. Звіт про касові обороти за кожний день (форма 747) складається за такою ж номенклатурою показників (символів), крім позабалансових показників (символів).

В установах комерційних банків звіти складаються бухгалтерськими працівниками. Для складання звіту про касові обороти, що проходять через каси установ банків, працівниками бухгалтерії ведеться відомість обліку касових оборотів за номенклатурою щоденного та місячного звіту. За операціями філій, агентств, кас, обмінних пунктів в установах банків ведеться окрема відомість обліку касових оборотів. На підставі звітних касових відомостей і документів, що надаються цими підрозділами установ банків, записи в окремій відомості роблять на день одержання звітності від філій, агентств, кас, обмінних пунктів.

Відповідальність за правильність обліку касових оборотів за відповідними показниками (символами) несе головний бухгалтер установи банку.

Звіти про касові обороти установи банків надсилають електронною поштою до регіональних управлінь НБУ, копії - дирекціям (управлінням) банків.

Працівники регіональних управлінь НБУ перевіряють у звітах наявність необхідних даних та підсумків, їх взаємозв'язок і збалансованість. За всіма символами приходу і видатку робиться логічна перевірка: показники порівнюються з даними попереднього місяця за аналогічний період минулого року. Якщо за окремими показниками звіту мають місце значні відхилення, то вони уточняються в оперативному порядку з установою банку. Після цього працівники регіональних управлінь НБУ складають зведені звіти про касові обороти банків регіону, які електронною поштою надсилаються Національному банку України.

Працівники установ банків, які займаються прогнозуванням касових оборотів, зобов'язані один раз на місяць перевіряти за документами правильність розподілу касових надходжень та видач за символами звіту про касові обороти відповідно до вказівок про зміст символів, викладених у методичних вказівках НБУ щодо порядку складання статистичної звітності про касові обороти банків України.

А також правильність ведення обліку для заповнення даних за балансом. При необхідності вони повинні вжити заходів щодо виправлення помилок в обліку та звітах і недопущення їх у подальшому шляхом інструктування операційних працівників і повторної перевірки обліку касових оборотів.

3.4 Безготівкові міжгосподарські розрахунки

Залежно від форми грошей грошові розрахунки поділяють на:

· готівкові;

· безготівкові.

Організаційно безготівкові розрахунки поділяються на:

* міжгосподарські;

* міжбанківські.

Виокремлюють кілька принципів безготівкових міжгосподарських розрахунків:

1) підприємства всіх форм власності зобов'язані зберігати свої грошові кошти в установах банків, за винятком невеликих за розміром залишків коштів у касі;

2) підприємства мають право вибору банку для розрахунково-касового обслуговування;

3) підприємства самостійно розпоряджаються коштами, які знаходяться на їх рахунках. Без згоди власника рахунку стягнення коштів з рахунку можливе тільки за рішенням суду та в інших випадках, встановлених законодавством;

4) суб'єкти господарювання самостійно обирають форму розрахунків, виходячи з чинних нормативних актів.

У практиці здійснення безготівкових розрахунків беруть участь фінансові та комерційні документи.

Фінансові документи бувають розрахунковими та платіжними. Розрахунковий документ містить доручення або вимогу до банку про перерахування чи зарахування зазначеної суми коштів. Прикладом розрахункових документів є платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, чек, акредитивна заява.

Платіжний документ містить зобов'язання або наказ певній особі виплатити зазначену суму пред'явнику документа (наприклад, вексель). Комерційний документ містить характеристику товарів і послуг і супроводжує їх переміщення від постачальника до покупця (наприклад, рахунок-фактура, коносамент, страховий поліс).

Розрахункові документи повинні містити: назву і номер документа; число, місяць, рік виписки; назву платника і отримувача коштів, номери їх банківських рахунків; назву і місце знаходження банку платника і отримувача коштів; номери їх кореспондентських рахунків; суму платежу; мотиви перерахування коштів; підпис (платника або отримувача), відбиток печатки.

Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.

Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так і при іногородніх розрахунках, а також у розрахунках за товарними і нетоварними платежами.

Під попередньою оплатою слід розуміти оплату товарів чи послуг, готових для відвантаження покупцям одразу ж після отримання платежу і відвантажених (вивезених) не пізніше терміну, зазначеного в договорі (як правило, трьох робочих днів з дня отримання платежу). Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних/депозитних рахунків згідно з режимом використання цих рахунків.

Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки за наявності коштів на поточному рахунку. Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету, державні цільові фонди та інші платежі безспірного характеру приймаються банком незалежно від наявності коштів на

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків, причому як у місцевих, так і іногородніх розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги.

Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Розрахунковий чек -- це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодавця (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів).

Чеки поділяються на два види:

1) чеки для розрахунків між юридичними особами;

2) чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Розрахункові чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, їх облік банки ведуть окремо від чекових книжок.

Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, - один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку з юридичною особою, -- три місяці з дати їх видачі. Строк дії невикористаної чекової книжки може подовжуватися за погодженням з банком-емітентом. Строк дії чека з такої книжки -- 10 днів, не враховуючи дня його виписки.

Внесення в розрахунковий чек виправлень і використання замість підпису факсиміле не дозволяється.

Банк видає чекову книжку госпоргану на підставі його заяви. Для забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі ліміту чекової книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками». Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на це кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок.

У разі не надходження грошей протягом 10 календарних днів з моменту інкасації чека робиться запит банку платника, на що той не пізніше наступного дня повинен дати відповідь.

Якщо в чековій книжці після закінчення строку її дії залишилися невикористані чеки, то вони повертаються до банку і погашаються ним. За бажанням клієнта можна подовжити термін дії книжки.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником і не може бути переадресованим. Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника. Вони бувають:

* покриті (депоновані) і непокриті (гарантовані);

* відзивні і безвідзивні.

Відзивний акредитив -- це акредитив, який може бути змінений або анульований банком покупця без попереднього погодження з постачальником (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-покупця гарантувати платежі по акредитиву). Всі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива платник повідомляє своєму банку, який повідомляє банк постачальника, а останній -- самого постачальника.

Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші передбачені умовами акредитива документи в обслуговуючий банк. Реєстр рахунків подається постачальником до банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка в прийнятті реєстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно - транспортними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і для відображення операцій по рахунку «Акредитиви до оплати» (третій примірник).

Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку «Розрахунки за акредитивами», то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитива. Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та другий разом з документами направляються спецзв'язком банку покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку «Розрахунки за акредитивами» і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими документами передається платнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку «Акредитиви до сплати».

Непокритий акредитив. При виставленні такого акредитива депонування коштів не проводиться, але гарантія платежу при цьому акредитиві є і досягається за рахунок банківської гарантії.

При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному для непокритого акредитива, виставленого в банку постачальника.

Платежі з акредитива проводяться в межах строку його дії повними сумами акредитива або частинами. Видача з акредитива готівки не допускається.