Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах

10000 дол. - 1000 дол.

----------------------------- = 0,1 дол./миль

90000 миль

Припустимо, що за перший рік експлуатації вантажний автомобіль мав пробіг 20000 миль, за другий - 30000 миль, за третій - 10000 миль, за четвертий

- 20000 миль. Річна сума амортизації - 20000 х 0,1 = 2000 і т. д. З цієї формули помітний прямий зв'язок між щорічною сумою амортизації й одиницею роботи (продукції). Акумулювання амортизації прямо залежить від одиниць роботи (продукції). Залишкова вартість щорічно зменшується прямо пропорційно показникові одиниці роботи (продукції) доти, поки не досягне ліквідаційної вартості. Згідно з цим методом кількість вироблених товарів повинна відноситися до певного верстата. Цей метод слід використовувати тоді, коли віддача об'єкта протягом терміну його корисної експлуатації може бути визначена точно.

Таблиця 4. Нарахування амортизації з допомогою виробничого методу (дол. США)

ТЕ	Початкова вартість	Милі	Річна сума амортизації	Акумульована амортизація (нагромаджений знос)	Книжкова (залишкова) вартість
Дата придбання	10000	-	-	-	10000
Кінець 1-го року	10000	20000	2000	2000	8000
Кінець 2-го року	10000	30000	3000	5000	5000
Кінець 3-го року	10000	10000	1000	6000	4000
Кінець 4-го року	10000	20000	2000	8000	2000
Кінець 5-го року	10000	10000	1000	9000	1000

Суть прискорених методів полягає в тому, що на початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують амортизаційні суми, які нараховані в кінці терміну служби об'єкта. Використовуючи ці методи, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють ефективніше, поки вони ще нові (тобто в перші роки їх експлуатації).

Початкова вартість автомобіля становить 10000 дол., залишкова вартість - 2000 дол., термін експлуатації - 5 років. Визначаємо амортизаційну вартість за всі роки 10000 - 2000 = 8000 дол.

Визначаємо суму чисел (1 + 2 + 3 + 4 + 5) = 15.

Визначаємо АВ за перший рік:

КР (кількість років)

АВ = --------- х (ПВ - АВ)

Сума чисел

1. (5 : 15) х 8000 = 2664

2. (4 : 15) х 8000 = 2133

3. (3 : 15) х 8000 = 1600

4. (2 : 15) х 8000 = 1064

5. (1 : 15) х 8000 = 528

Таблиця 5

Термін експлуатації	Початкова вартість	Річна сума амортизації	Нагромаджуваний залишок	Залишкова вартість
1	10000	2664	2664	7336
2	10000	2133	4797	5203
3	10000	1600	6397	3603
4	10000	1064	7461	2539
5	10000	528	7989	2011

Метод зменшуваного залишку.

Початкова вартість 20000 дол., ліквідаційна - 2000 дол., термін - 4 роки.

Необхідно нарахувати амортизацію вантажного автомобіля за роки експлуатації при подвійній нормі амортизації, якщо при рівномірній норма становила 25%.

Таблиця 6

Термін експлуатації	Початкова вартість	Річна сума амортизації	Нагромаджуваний залишок	Залишкова вартість
1	20000	10000	10000	10000
2	20000	5000	15000	5000
3	20000	2500	17500	2500
4	20000	1250	18500	1250

1. Придбано фірмою:

А) Купівельна вартість 10000 дол.

Б) Облікова вартість

Д-т Будівлі 5000 дол.

Д-т Споруди 3000 дол.

Д-т Нематеріальні активи 2000 дол.

К-т Гроші в банку 10000 дол.

2. Придбано будівлі 15000 дол., обладнання 5000 дол.:

Д-т Будівлі 15000 дол.

Д-т Обладнання 5000 дол.

К-т Гроші в банку 20000 дол.

3. Закуплено обладнання 3000 дол. (рахунок не оплачено):

Д-т Обладнання 3000 дол.

К-т Рахунок до оплати 3000 дол.

4. Оплачено чеком обладнання:

Д-т Рахунки до оплати 3000 дол.

К-т Гроші в банку (чекова книжка) 3000 дол.

5. Продано обладнання (кошти не надійшли):

а) Ціна продажу 4500 дол.

б) Вартість придбання 6000 дол.

в) Зношення обладнання 1000 дол.

г) Збитки від реалізації (4500+1000-6000) = 500 дол.

Д-т Рахунки до отримання 4500 дол.

Д-т Зношення ОЗ 1000 дол.

Д-т Збитки від вибуття обладнання 500 дол.

К-т Обладнання 6000 дол.

6. Надійшли кошти на рахунок у банку від продажу обладнання:

Д-т Гроші в банку 4500 дол.

К-т Рахунки до отримання 4500 дол.

7. Продаж обладнання:

а) Ціна продажу (гроші надійшли в банк) 7500 дол.

б) Вартість придбання обладнання 5000 дол.

в) Зношення обладнання 500 дол.

г) Прибуток від реалізації (7500 + 500 - 5000) = 3000 дол.

Д-т Гроші в банку 7500 дол.

Д-т Зношення ОЗ 500 дол.

К-т Прибуток від вибуття обладнання 3000 дол.

К-т Обладнання 5000 дол.

8. Продано 1000 власних акцій акціонерам за ціною 300 дол. кожна

(1000Ч300 = 300000 дол.):

Д-т Гроші в банку 300000 дол.

К-т Акціонерний капітал 300000 дол.

9. Закуплено акції інших фірм 10000 дол.:

Д-т Тимчасова інвестиція 10000 дол.

К-т Гроші в банку 10000 дол.

10. Реалізовано акції інших фірм:

Д-т Гроші в банку 15000 дол.

К-т Тимчасові інвестиції 10000 дол.

К-т Прибуток від тимчасової інвестиції 5000 дол.

11. Здано в оренду частину обладнання 2000 дол. Отримано орендну плату:

Д-т Гроші в банку 2000 дол.

К-т Отримана орендна плата 2000 дол.

Питання для самоперевірки та самоконтролю:

1. Дайте загальну характеристику обліку в США.

2. Які найважливіші облікові принципи використовують у США?

3. Як поділяють необоротні активи в США?

4. Вкажіть на методи оцінки основного капіталу.

5. Як здійснюється облік нематеріальних активів?

6. Вкажіть на особливості організації обліку гудвілу.

7. Як ведеться облік природних ресурсів?

8. Які існують способи обліку основних засобів?

9. Як ведеться облік затрат з експлуатації основних засобів?

10. Дайте характеристику методів нарахування амортизації основних засобів.

11. Від чого залежить розмір амортизаційних відрахувань?

3. Облік матеріальних запасів

3.2.1 Завдання обліку товарно-матеріальних цінностей

Однією з найважливіших статей активу балансу є запаси товарно - матеріальних цінностей (ТМЦ). Від ефективного використання матеріальних запасів залежить величина прибутку фірми та швидкість обороту вкладеного капіталу, тому їх облікові приділяють велику увагу.

З'ясуємо, що таке запаси ТМЦ промислових компаній. Це предмети, які очікують моменту використання у виробництві для створення інших предметів і надання послуг, предмети, які знаходяться в обробці з метою наступної реалізації предмети, які очікують моменту продажу. Іншими словами, до запасів ТМЦ відносять: сировину та матеріали; незавершене виробництво (напівфабрикати); готову продукцію.

Однак, основними завданнями обліку матеріальних запасів є:

- визначення точної величини ТМЦ, які знаходяться в запасах і процесі виробництва;

- надання інформації відповідним підрозділам (відділам) підприємства про наявність тих чи інших ТМЦ;

- надання інформації для визначення необхідних “перезамовлень” для поповнення запасів окремих ТМЦ;

- забезпечення процесу своєчасного визначення відхилень між даними аналітичного обліку та фактичною наявністю ТМЦ.

Порядок обліку ТМЦ у зарубіжних країнах регламентує міжнародний стандарт № 2 “Оцінка та відображення матеріально-виробничих запасів у контексті формування фактичної собівартості ”, який введений у дію з 1 січня 1976 р. Стандарт визначає поняття собівартості (початкової вартості) і методи оцінки.

3.2.2 Оцінка матеріально-виробничих запасів

В умовах ринкових відносин одним з основних методологічних принципів обліку матеріальних запасів є оцінка. Помилка в оцінці матеріальних запасів на кінець поточного року негативно впливає на величину чистого прибутку як у поточному, так і наступному році й тим самим на розмір оплаченого податку з прибутку. Тому державні органи особливо регулюють застосування підприємствами різних методів оцінки матеріальних запасів. Бухгалтери фірм дуже часто стикаються з одного боку з проблемою, найточнішого визначення прибутку, а з другого - з бажанням знизити податок на прибуток.

Існує ряд методів оцінки матеріальних запасів для фінансової звітності.

Основна частина з них ґрунтується або на собівартості, або на ринковій ціні.

Інститут присяжних бухгалтерів США відзначає, що первинною основою обліку матеріальних запасів є собівартість, яка включає в себе такі елементи:

- суму рахунка-фактури, за вирахуванням скидок при покупці;

- суму страхування товарів у дорозі;

- відповідні податки і тарифи.

Інші витрати, які пов'язані з придбанням, прийманням тощо в принципі також повинні входити у собівартість матеріальних запасів. Однак на практиці настільки складно розділити ці витрати між окремими видами, що вони переважно враховуються як витрати звітного періоду (тобто включаються в накладні витрати), а не як елемент собівартості матеріальних запасів.

Протягом року ціни на більшу частину товарів змінюються. Однакова кількість товарів може бути придбана за різними цінами. Тому бухгалтерів більше цікавить рух вартостей, а не фізичне переміщення товарів під час діяльності фірми, оскільки саме вартість дає можливість точніше визначити прибуток.

У зарубіжних країнах використовують різні методи оцінки матеріальних запасів:

1. Метод специфічної ідентифікації;

2. Метод середньої вартості;

3. Метод ФІФО;

4. Метод ЛІФО.

Метод специфічної ідентифікації

Суть методу полягає в тому, що він закріплює фактичну вартість за конкретною одиницею запасу. Згідно з цим методом до кожної одиниці товару прикріплюється табличка з серійним номером. Він найбільше використовується при купівлі та продажу одиниць продукції, які мають велику вартість і продаються у невеликій кількості (автомобілі, важке машинобудування, ювелірні вироби). Якщо ж реалізовано велику кількість, то неможливо визначити, які саме товари продано. При використанні цього методу вартість реалізованих товарів і кінцеві запаси обліковуються за їх фактичною вартістю. Деякі бухгалтери стверджують, що це найточніший теоретичний метод. Але він все таки не одержав широкого застосування через суттєві недоліки. По-перше, за цим методом однакові товари обліковуються в запасах за різною вартістю, а це не завжди зручно. По-друге, виникає можливість маніпулювати прибутком. Так, залежно від того, який з однакових телевізорів купить покупець, прибуток буде змінюватися відповідно до початкової вартості кожного телевізора.

Наприклад:

1. Кінцеві запаси компанії “А” становили

50 х 2 дол. = 100 дол.

50 х 3 дол. = 150 дол.

50 х 4 дол. = 200 дол.

всього 150 од. = 450 дол.

2. Вартість запасів готової готових до продажу (початкові запаси +

закупки) 50 х 1 + 150 х 2 + 100 х 3 + 50 х 4 = 50 + 300 + 300 + 200 = 850.

3. Собівартість реалізованої продукції 850 - 450 = 400 дол.

Метод середньої вартості.

При цьому методі вартість матеріальних запасів вираховують шляхом ділення всієї (повної) вартості товарів (залишок на початок місяця плюс усі товари, які придбані протягом певного періоду) на кількість одиниць цих товарів. У результаті одержують середньозважену вартість одиниці товару. Вартість матеріальних запасів, визначена методом середньої вартості, враховує всі ціни, за якими були придбані товари протягом звітного періоду, і тим самим вирівнюється зростання та зниження цін. Деякі спеціалісти критикують цей метод, вважаючи, що необхідно більше уваги приділяти останнім за часом цінам, оскільки саме вони найбільше впливають на рівень доходу та прийняття управлінських рішень

Вартість запасів

1. Сер. = ---------- = 850 : ( 50 + 150 + 100 + 50 ) = 850 : 350 = 2,43

Кількість одиниць

2. Кінцеві запаси 150 од. х 2,43 = 365 дол.

3. Собівартість реалізованої продукції 850 - 365 = 485 дол.

Метод оцінки запасів за цінами перших закупок ФІФО

За цим методом матеріальні запаси повинні бути списані за цінами придбання відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження, тобто спочатку списуються в розхід матеріали за ціною першої закупленої партії, потім другої, третьої і так згідно черги до повного вибирання загальної кількості даних матеріалів. Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрачання партій матеріалів, що надійшли, тобто при цьому методі враховується рух вартості, а не рух товару. Ефект від використання методу полягає в тому, що матеріальні запаси на кінець звітного періоду оцінюються за цінами останніх закупок, а в собівартості реалізованої продукції використовують ціни перших закупок матеріалів. У період постійного зростання цін метод ФІФО дає найвищий із можливих рівень чистого доходу; відповідно, в період зниження цін спостерігається зворотній процес. Тому основним недоліком методу є те, що він збільшує вплив циклу економічного розвитку на показник доходу. В зв'язку з цим метод ФІФО найкраще використовувати в умовах стабільної економіки при незначних коливаннях цін.

Метод оцінки запасів за цінами останніх закупок ЛІФО

Цей метод протилежний до методу ФІФО, тобто витрачені матеріальні запаси оцінюються за вартістю останнього надходження, потім попереднього і т. д., хоч їх фактичний рух може бути іншим. У період інфляції ЛІФО дає менший прибуток, ніж ФІФО; відповідно - менший податок на прибуток, тому в деяких країнах (Великобританія) використання цього методу заборонено. В період дифляційних процесів він дає більший прибуток, ніж будь-який інший метод. Таким чином, вирівнюється вплив циклу економічного розвитку (підйомів і спадів). Одним із недоліків методу ЛІФО є недооцінка вартості запасів, оскільки в балансі матеріальні запаси оцінюються та відображаються за цінами перших закупок (у попередніх цінах), а ця оцінка дуже часто не співпадає з реальною вартістю матеріальних запасів.

Необхідно здійснити оцінку ТМЦ, витрачених на виробництво, за методами ФІФО та ЛІФО.

Оцінка матеріальних запасів за методом ФІФО (60 одиниць):

12 х 10 = 120

25 х 10 = 250

15 х 9 = 135

8 х 8 = 64

569 дол.

Далі оцінюємо залишок на кінець місяця (12 + 70 - 60 = 22 одиниці).

22 х 8 = 176 дол.

Таблиця 7

Зміст операцій	Кількість	Ціна в дол.	Сума в дол.
1. Залишок на початок місяця	12	10	120
2. Надійшло за документами
№ 1	25	10	250
№ 2	15	9	135
№ 3	30	8	240
3. Всього надійшло	70		625
4. Витрачено на виробництво:
а) Оцінювання за методом ФІФО	60		?
б) Оцінювання за методом ЛІФО	60		?
5. Залишок на кінець місяця:
а) Оцінювання за методом ФІФО	?		?
б) Оцінювання за методом ЛІФО	?		?

Оцінка матеріальних запасів за методом ЛІФО (60 одиниць, що витрачені на виробництво):

30 х 8 = 240

15 х 9 = 135

15 х 10 = 150

525 дол.

Оцінюємо залишок на кінець місяця (12 + 70 - 60 = 22 одиниці).

22 х 10 = 220 доларів

Таблиця 8

Зміст операцій	Кількість	Ціна в дол.	Сума в дол.
1. Залишок на початок місяця	12	10	120
2. Надійшло за документами
№ 1	25	10	250
№ 2	15	9	135
№ 3	30	8	240
3. Всього надійшло	70		625
4. Витрачено на виробництво:
а) Оцінювання за методом ФІФО	60		569
б) Оцінювання за методом ЛІФО	60		525
5. Залишок на кінець місяця:
а) Оцінювання за методом ФІФО	22		176
б) Оцінювання за методом ЛІФО	22		220

Якщо нетто-реалізація за звітний період становила 1000 дол., то за методом ФIФO фірма отримає прибуток 1000 - 569 = 431 дол., а фірма одержить менший прибуток, за методом ЛIФO: 1000 - 525 = 475 дол. Як бачимо, в період зниження цін фірма одержить менший прибуток при оцінці матеріальних запасів за методом ФIФO, ніж за методом ЛIФO.

3.2.3 Методи аналітичного обліку матеріальних запасів

У зарубіжних країнах до методів аналітичного обліку матеріальних запасів відносять:

- метод періодичного обліку;

- метод безперервного (поточного) обліку.

Відповідно до методу періодичного обліку детальний облік матеріальних запасів протягом року не ведеться, а в кінці року повинна проводитися інвентаризація наявних запасів для встановлення рівня запасів на кінець звітного періоду. Собівартість реалізованих запасів не може бути визначена доти, поки не буде завершена інвентаризація, оскільки розрахунок собівартості визначають так: нетто-вартість покупок, плюс рівень запасів на початок звітного періоду, мінус рівень запасів на кінець звітного періоду.

Метод періодичного обліку запасів використовують у багатьох торгових компаніях, бо він не вимагає великого обсягу канцелярської роботи. Основним недоліком цього методу є відсутність деталізованих записів про те, які запаси є в поточний момент. Така інформація дала би можливість керівництву здійснювати оперативне управління матеріальними запасами для того, щоб уникнути відсутності необхідних запасів на складі.

Суть методу поточного (безперервного) обліку ТМЦ полягає в тому, що систематично з надходженням і рухом матеріальних запасів вони строго документуються в кількісно-сумовому вираженні. Метод забезпечує контроль за операціями руху ТМЦ, сигналізує про необхідність нових замовлень матеріалів на поповнення запасів, формує інформацію про оптимальний обсяг замовлення. В результаті цього протягом усього звітного періоду відома величина наявних запасів.

Надходження матеріалів на підприємство оформляється рапортом, який складається в трьох примірниках. Основою для складання рапорту є рахунок - фактура постачальника. Один примірник рапорту надсилають у відділ постачання для звірки з умовами розміщення замовлення, другий передають на склад із матеріалами, а третій залишають у групі приймання. Один примірник рапорту, який спочатку був направлений у відділ постачання, потім передають у фінансову бухгалтерію для розрахунків із постачальниками.

Відпуск матеріалів у виробництво здійснюється за вимогами. Зміст бланку вимоги не дуже відрізняється від тих вимог, які використовуються на українських підприємствах. Вимогу виписують у трьох примірниках. Перший примірник залишається на складі, другий - у групі матеріального обліку, третій

- в особи, котра одержує матеріал. Вимога на основні матеріали відрізняється від вимоги на допоміжні матеріали лише за кольором.

Повернення невикористаних у виробництві матеріалів на склад відображають у вимозі в колонці “Видано” способом “червоного сторно ”.

При поточному методі обліку матеріальних запасів на складі ведуться картки аналітичного обліку за найменуваннями, в яких надходження та відпуск матеріальних запасів реєструють (відображають) по мірі того, як вони здійснюються. Використання поточного методу не виключає необхідності проведення інвентаризації наявності матеріальних запасів у кінці звітного періоду. Облікові записи показують, що повинно бути в наявності, але це не означає, що записи відповідають дійсності, оскільки можуть бути втрати через псування, крадіжки чи інші причини. Картки аналітичного обліку треба призвести відповідно до фактично виявленої кількості запасів.

На практиці зустрічаються й інші методи обліку матеріально-виробничих запасів. При цьому організація обліку спрямована на своєчасне забезпечення керівництва інформацією про наявність і рух матеріалів, зміни мінімальних і максимальних запасів на фірмі загалом та в кожній номенклатурі матеріальних ресурсів для їх ефективного використання.

3.2.4 Особливості інвентаризації товарно-матеріальних цінностей

Інвентаризація в зарубіжних країнах, як і в Україні, проводиться не рідше одного разу на рік. Однак у більшості випадків вона проводиться “циклічним методом ”. Суть цього методу полягає в тому, що зняття залишків здійснюється спеціально підготовленою штатною групою працівників, яка виконує цю роботу краще, ніж люди, котрі залучаються епізодично. Ця група працює за наперед складеним графіком, що дає можливість інвентаризувати кожний вид матеріальних запасів мінімум один раз на рік, а в окремих випадках - найцінніших предметів - частіше, ніж один раз на рік. При цьому графік складається таким чином, щоб інвентаризація конкретного виду матеріалу проводилася в момент його найменшої наявності на складі. Такий метод проведення інвентаризації одержав поширення на підприємствах, де є велика номенклатура матеріалів.

Проведення інвентаризації детально планують і кожному члену інвентаризаційної групи дають спеціальну інструкцію, в якій вказано мету і завдання інвентаризації, організацію робіт щодо зняття залишків, обов'язки та відповідальність кожного члена групи в загальній організаційній схемі підприємства, класифікацію цінностей при внесенні окремих предметів до тієї або іншої групи матеріалів, порядок визначення поточних операцій до дати інвентаризації в процесі зняття залишків тощо.

При проведенні інвентаризації на складі, як правило, виокремлюють предмети, що не мають попиту і втратили свою цінність, а також ті, які належать іншим організаціям або не підлягають включенню в залишки з інших причин. Цінності, що належать компанії, але знаходяться в інших організаціях, повинні бути документально підтверджені.

Щодо незавершеного виробництва передбачається закінчення обробки сировини, тобто завершення процесу до дати проведення інвентаризації там, де це можливо. На матеріали, які залишилися в стадії обробки, складають описи на основі групування затрат за виробами, партіями виробів, у розрізі замовлень, нарядів.

Записи та підрахунки знятої наявності звичайно здійснюються від руки в ярликах, картках, листках або книгах, пристосованих до запису залишків.

Бланки для проведення записів наперед нумерують.

Одним з етапів інвентаризації є попереднє звіряння (зіставлення, порівняння) цифр підрахунку із залишками в картках аналітичного обліку, а якщо вони не ведуться - за ярликами на складі. При виявленні суттєвих розходжень організується розслідування, а інколи - повторна перевірка.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Вкажіть на основні завдання обліку товарно-матеріальних цінностей.

2. Якими методами проводиться оцінка матеріально-виробничих запасів у США?

3. Охарактеризуйте метод специфічної ідентифікації.

4. Охарактеризуйте метод середньої вартості.

5. Охарактеризуйте метод ФІФО.

6. Охарактеризуйте метод ЛІФО.

7. Які методи аналітичного обліку матеріальних запасів використовують у США?

8. Які особливості проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей?

3.3 Облік ліквідних активів

3.3.1 Облік грошових коштів

Необоротні активи включають основні засоби, нематеріальні активи, довготермінові інвестиції, а також витрати майбутніх періодів, які мають бути списані на витрати протягом кількох облікових періодів.

Оборотні активи включають грошові кошти, швидко реалізовані цінні папери (короткотермінові фінансові інвестиції), дебіторську заборгованість, запаси і витрати (витрати майбутніх періодів, які мають бути списані на витрати протягом року з дати складання балансу).

Грошові кошти поділяють на кошти в касі та грошові кошти в банку. В балансі всі грошові кошти показують однією лінією. Це пов'язано з тим, що компанії намагаються тримати якомога менше готівкових грошей, а основним платіжним документом є чеки. Грошову готівку, що є в касі, переважно, використовують для дрібних розрахунків і називають “дрібною касою ” (компенсаційним залишком). До грошових коштів відносять також монети, банкноти, валюту, рахунки в банку, на використання яких нема обмежень.

Сюди відносять також перевідні векселі (перевідний вексель, виданий банком на банк), грошові перекази, чеки, підписані касиром, чеки, завірені банком, персональні чеки (фізичних осіб), ощадні рахунки.

Цікавою є система ведення “дрібної каси”. В компанії, звичайно, є регулярні витрати, сума яких невелика і тому виписувати чек нема потреби (купівля поштових марок, оплата таксі, дрібні збори). Для цього на підприємстві тримають невелику суму грошей, за які відповідає призначена особа. Встановлюють фіксований розмір “фонду дрібної каси ”, який періодично поповнюється, точно на суму витрачених грошей, що знову становить фіксований розмір. При видачі грошей виписують ваучер, на якому вказують дату, суму та назву витрат. Для звірки спів ставляють залишок готівкових грошей і суму ваучера, що повинно дорівнювати фіксованій величині “фонду дрібної каси ”. Якщо при цьому виявлені розходження, то їх відображають на рахунку “Недостача - надлишок грошових коштів ”.

Згідно з американською практикою операції з дрібною касою мають такий вигляд:

1. Утворення “фонду дрібної каси ” (отримання готівкових грошей з банку) Д-т Дрібна каса К-т Грошові кошти (Рахунок у банку).

2. Видачу грошей із дрібної каси оформляють ваучером і в обліку не відображають.

3. Поповнення дрібної каси Д-т Рахунки відповідних витрат Д-т / К-т Недостача - надлишок грошових коштів (якщо це виявлено) К-т Грошові кошти (Рахунок у банку).

У Великобританії операції з обліку дрібної каси відображають по-іншому:

1. Утворення “фонду дрібної каси” (отримання готівкових грошей з банку) Д-т Дрібна каса К-т Грошові кошти (Рахунок у банку).

2. Видача грошей із дрібної каси відображається Д-т Рахунки відповідних витрат К-т Дрібна каса.

3. Поповнення дрібної каси відображають Д-т Дрібна каса К-т Грошові кошти (Рахунок у банку).

3.3.2 Облік короткотермінових інвестицій у цінні ліквідні активи

Найліквіднішими активами є грошові кошти. Наступними щодо ліквідності стоять у балансі короткотермінові інвестиції. Як правило, у фінансово стійких компаніях є певний надлишок готівкових і безготівкових коштів, які необхідні для забезпечення нормального функціонування фінансових важелів. Тому більшість компаній пускають ці кошти в обіг, особливо в період дії високих кредитних ставок - на термінові депозитні рахунки, депозитні сертифікати, в цінні папери. Таке вкладення капіталу називають короткотерміновими інвестиціями в цінні ліквідні папери. Короткотермінові інвестиції відображаються в обліку при їх купівлі за собівартістю придбання. Наприклад, компанія придбала за 10000 дол. казначейський вексель США, що є короткотерміновою позикою державі, термін оплати якої настає через 100 днів. Ця операція буде проведена в бухгалтерському обліку так:

Д-т Короткотермінові інвестиції - 10000 дол.

К-т Каса - 10000 дол.

Доходи за короткотермінові інвестиції відображаються за їх надходженням. При погашенні державою вищезазначеного казначейського векселя сумою 15000 дол. операція відображатиметься в бухгалтерському обліку так:

Д-т Каса - 15000 дол. К-т Короткотермінові інвестиції - 10000 дол. К-т Доходи з процентів - 5000 дол.

При продажу цінних паперів компанії несуть збитки або отримують прибутки залежно від рівня котирування цих паперів на фондовій біржі. Наприклад, фірма А придбала 5 тис. акцій у вигляді вкладеного капіталу фірми Б, купівельна вартість яких становила 35 дол. включаючи комісійні та послуги брокера. Реалізація проводиться за ціною 25 дол. за одну акцію. Ці операції будуть відображені в бухгалтерському обліку так:

1. Придбання:

Д-т Короткотермінові інвестиції - 175000 дол. (35 х 5000).

К-т Каса - 175000 дол.

2. Реалізація:

Д-т Каса - 125000 дол. (25 х 5000)

Д-т Збитки - 50000 дол.

К-т Короткотермінові інвестиції - 175000 дол.

3.3.3 Загальний підхід до управління дебіторською заборгованістю і відображення її в балансі

Під дебіторською заборгованістю розуміють зобов'язання покупців перед компанією. Вона поділяється на поточну (погашену протягом року) та не поточну.

Управління дебіторською заборгованістю відноситься до компетенції фінансового менеджера компанії. Дебіторська заборгованість становить 1/3 величини оборотних активів. Великий вплив на її величину має головний бухгалтер. Можна виділити 5 моментів в управлінні дебіторською заборгованістю.

1. Визнання умов надання кредиту при продажу товарів (його терміну та системи скидок).

2. Визначення гарантій, під які надається кредит. Найпростіший спосіб продажу товарів - це відкриття рахунку, коли за умовами контракту покупцю виставляють рахунок, який він визнає. В балансі це відображається у рядку “Рахунки до отримання ”. Складніший спосіб продажу товарів - це письмове зобов'язання клієнта заплатити гроші, тобто розрахунок векселями. Векселі є звичайні, коли покупець письмово визнає свою заборгованість і зобов'язується заплатити певну суму у визначений час. Перевідні векселі (комерційні) застосовуються в міжнародній торгівлі, коли продавець вимагає від покупця виплатити визначену суму.

3. Визнання надійності покупця чи ймовірності оплати товарів. Це здійснюється на основі опублікованих рейтингів компаній (на основі проведеного аналізу фінансової звітності покупця).

4. Визначення суми кредиту проводиться на основі розрахунків і можливості повторних замовлень.

5. Визначення політики “збору ” дебіторської заборгованості. За визначену плату компанія може передати право на отримання дебіторської заборгованості спеціальній фірмі, яка цим займається. Ця фірма або забезпечить отримання дебіторської заборгованості, або надасть допомогу в страхуванні сумнівних боргів.

Розглянута дебіторська заборгованість поділяється на дві групи: рахунки до отримання та векселі до отримання. Але існує ще дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією: аванси службовцям чи філіалам, дивіденди та проценти до отримання, претензії до державних організацій щодо повернення податків, депозити як гарантії платежів.

Основними правилами класифікації дебіторської заборгованості в балансі є:

1. Розмежування різних видів дебіторської заборгованості.

2. Відображення дебіторської заборгованості в розділі “Поточні оборотні активи ”.

3. Розкриття суми збитків, що пов'язані з дебіторською заборгованістю.

4. Визнання суми дебіторської заборгованості, право на яку передано іншій фірмі.

3.3.4 Облік рахунків до отримання

Рахунки та векселі до отримання є однією з важливих частин ліквідних активів.

Рахунки до отримання - це короткотермінові ліквідні активи, які виникають при продажу товарів у кредит за оптовою чи роздрібною торгівлею.

Їх часто називають комерційним кредитом. Проведення в обліку цих активів відображають так:

1. При пред'явленні покупцям рахунків за відвантажену їм продукцію Д-т Рахунок до отримання К-т Продаж.

2. При поступленні платежів за реалізовану продукцію Д-т Рахунок у банку К-т Рахунок до отримання.

За нормальних умов гроші на рахунки повинні надійти протягом 30-60 днів; це є короткотерміновий кредит.

Існує три проблеми, що пов'язані з рахунками до отримання:

- визнання дебіторської заборгованості за рахунками;

- оцінка дебіторської заборгованості (облік сумнівних (безнадійних) боргів;

- політика ліквідації дебіторської заборгованості.

Визнання дебіторської заборгованості за рахунками. На Заході дебіторська заборгованість широко застосовується як результат існування гнучкої системи скидок. Останні поділяються на торгові скидки та скидки за оплату в зазначений термін.

Торгові скидки - це процентні скидки від базової ціни. Фірми торгують за каталогами і мають загальний список цін. Щоби під час сезонних розпродаж не міняти ціни при продажу товарів постійним клієнтам використовують торгові скидки як процент від основної ціни. При цьому рахунок виставляють на чисту суму, тобто базова ціна - скидка. Тоді дебіторську заборгованість визначають як чисту суму.

Скидка за оплату в зазначений термін залежить від терміну оплати. Ці скидки пропонуються з метою отримання оплати до встановленого терміну.

Наприклад, продавець дозволяє провести оплату протягом 60 днів, а при оплаті протягом 10 днів йому надається скидка 5%.

Скидки за оплату в зазначений термін створюють проблему визнання дебіторської заборгованості. Існує два методи відображення цих скидок у бухгалтерському обліку.

1) Валовий метод. Він є найпоширенішим. У бухгалтерському обліку відображається так:

1. Компанія продає товари на суму 10000 дол. за умови 2/10, n/30

Д-т Рахунок до отримання - 10000 дол.

К-т Продаж - 10000 дол.

2. Покупець оплачує 4000 дол. у період дії скидки (4000 х 2% = 80 дол., які віднімаються із суми 4000 дол.). Ця операція буде відображена

Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) - 3920 дол.

Д-т Скидки - 80 дол.

К-т Рахунок до отримання - 4000 дол.

3. Покупець оплачує решту 6000 дол. після дії скидки, що відображається

Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) - 6000 дол.

К-т Рахунок до отримання - 6000 дол.

2) Чистий метод. При використанні цього методу скидки трактуються дещо по-іншому. Вважають, якщо покупець не скористався скидками, то він несе покарання у вигляді штрафу за отримання товару в кредит, а не за готівку.

Наприклад, компанія продає товари на суму 10000 дол. за умови 2/10, n/30. При цьому скидка розраховується як 10000 х 2% = 200 дол., які віднімають від суми 10000 дол., що відображають так:

1. Компанія продає товари на суму 10 тис. дол. за умови 2/10, n/30 Д-т Рахунок до отримання - 9800 дол.

К-т Продаж - 9800 дол.

2. Покупець оплачує товари на суму 4000 дол. у період дії скидки (4000 х 2% = 80 дол., які віднімаються із суми 4000 дол.). Ця операція буде відображена Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) - 3920 дол.

К-т Рахунок до отримання - 3920 дол.

3. Покупець оплачує решту 6000 дол. після терміну дії скидки. Втрачена скидка визначається 120 дол. (6000 х 2% = 120), що відображається Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) - 6000 дол.

К-т Рахунок до отримання - 6000 дол.

Величину втраченої скидки відображають Д-т Рахунок до отримання - 120 дол.

К-т Втрачені скидки - 120 дол.

Оцінка дебіторської заборгованості (облік сумнівних (безнадійних) боргів).

Проблема оцінки виникає в момент складання звітності. У фінансовому обліку США моментом реалізації продукції вважається її відвантаження, тобто виписка покупцям рахунків.

Рахунки, що не оплачені покупцями в зазначений термін, називаються сумнівними боргами. Їх визначення, як правило, проводять у кінці звітного періоду, перед складанням звіту про прибутки та збитки, і відображають бухгалтерським записом

Д-т Видатки зі сумнівних боргів

К-т Поправка на сумнівні борги.

Рахунок “Поправка на сумнівні борги (Резерв на покриття сумнівних боргів)” і його суму визначають із вартості рахунків до отримання.

В обліковій практиці застосовують два методи підрахунку величини видатків за сумнівні борги.

Перший метод - прямого списання; застосовується рідко, оскільки неможливо визначити відразу, коли заборгованість є безнадійною.

Другий метод - метод нарахування резерву; поділяється на:

а) метод у процентах від нетто-реалізації;

б) метод, де ведеться облік рахунків за термінами їх сплати.

Метод у процентах від нетто-реалізації полягає в тому, що визначається середній процент втрат за сумнівними боргами за три попередні роки. Наприклад, нетто-реалізація за цей строк становила 100000 дол., втрати за сумнівними боргами - 8000 дол., тоді процент втрат за сумнівні борги складатиме 8000 : 100000 х 100 = 8%. Реалізація за звітний період становила 30000 дол., повернення й уцінка - 2800 дол., а скидки від продажу - 200 дол.

Тоді сума сумнівних боргів за звітний період становитиме (30000 - 2800 - 200) х 8% = 2160 дол.

Метод, за яким ведеться облік рахунків за термінами їх сплати, є аналітичнішим і зводиться до розбиття сумнівних боргів.

Картка обліку сплати

Таблиця 9

Покупець	Всього до сплати	Термін не настав	Просрочка від 1 до 30 днів	Просрочка від 31 до 60 днів	Просрочка від 61до 90 днів	Просрочка понад90 днів
А	100	100
Б	200		200
В	300			300
Г	400				400
Д	500					500
Всього	1500	100	200	300	400	500
% сумнівних боргів		1	2	10	30	50

Розрахунок сумнівних боргів

Таблиця 10

Термін сплати	Сума	% сумнівних боргів	Поправка на сумнівні борги
Термін оплати не настав	100	1	1
Термін оплати від 01 до 30 днів	200	2	4
Термін оплати від 31 до 60 днів	300	10	30
Термін оплати від 61 до 90 днів	400	30	120
Термін оплати понад 90 днів	500	50	250
Всього	1500		405

Величина сумнівних боргів за звітний період склала 405 дол. і відображається Д-т Видатки за сумнівними боргами - 405 дол.

К-т Поправка на сумнівні борги (Резерв на покриття сумнівних боргів)- 405дол.

Політика ліквідації дебіторської заборгованості. Компанія може мати потребу в грошах до того, як буде оплачено заборгованість за рахунками. В цьому випадку вона може передати свою дебіторську заборгованість третій особі і таким чином ліквідувати її за певну плату. Існує два способи такої передачі:

- передача дебіторської заборгованості за рахунками під заставу;

- продаж дебіторської заборгованості за рахунками.

При передачі дебіторської заборгованості її власник позичає гроші в кредиторів, виписавши вексель. При цьому він передає під заставу дебіторську заборгованість як забезпечення. Якщо він не може оплатити вексель у зазначений термін, то кредиторам переходить право власності на дебіторську заборгованість. На суму отриманих від кредиторів грошей роблять проводки Д-т Грошові кошти К-т Векселі до оплати.

При продажу дебіторської заборгованості компанія може продати право на отримання дебіторської заборгованості факторній фірмі. Ця фірма бере за послуги один процент і більше від суми придбаної дебіторської заборгованості; таким чином можна позбутися величини сумнівних боргів.

Продаж дебіторської заборгованості може здійснюватися без права подальшого викупу та з викупом. При продажу без права викупу (регресу) факторна фірма бере на себе ризик отримання грошей і можливих збитків. При цьому роблять запис Д-т Грошові кошти К-т Рахунок до отримання - на суму дебіторської заборгованості.

Одночасно по дебету відображають збитки від продажу дебіторської заборгованості, які визначаються як різниця між сумою грошових коштів і рахунком до отримання, тобто оплата послуг факторній компанії.

3.3.5 Облік векселів до отримання

Простий вексель - це беззаперечне зобов'язання заплатити визначену суму грошей на вимогу або у встановлений термін. При обліку векселів важливе значення мають такі показники: а) дата погашення; б) термін векселя; в) позичковий процент; г) сума погашення; д) облікова дисконтна ставка; е) виплата за векселем.

Дата погашення векселя - це дата його оплати; вона безпосередньо вказується на векселі чи визначається іншим шляхом.

Термін векселя є важливим тому, що процентний дохід визначається на підставі точної кількості днів його дії.

Позичковий процент - це плата чи винагорода за користування кредитом.

Його визначають шляхом множення суми займу на процентну ставку та на термін дії векселя. Наприклад, вексель видано на термін три місяці (90 днів) сума векселя становила 1000 дол., а процентна ставка 8. У цьому випадку позичковий процент становитиме 20 дол. (1000 х 0,08 х 3 : 12). Правильніше враховувати дні (1000 х 0,08 х 90 : 360), що також дорівнює 20 дол.

Сума погашення - це загальна сума, що виплачується за векселем в день його погашення і визначається як сума векселя + позичковий процент (1000 + 20 = 1020 дол.).

Облікова дисконтна ставка - це сума вирахуваного позичкового процента. Дисконт визначається так: сума векселя 1000 дол., процентна ставка 8, видано на 90 днів, дисконтується банком за ставкою 10% коли залишилося 60 днів до закінчення терміну векселя (1020 х 0,10 х 60/360 = 17 дол.). Обліковувати вексель означає отримувати авансом позичковий процент. Виплата за векселем визначається як різниця між сумою погашення та дисконтом (1020 - 17 = 1003 дол.). Отримані векселі відображаються в обліку: Д-т Векселі отримані К-т Рахунки до отримання.

Погашення векселя відображають: Д-т Рахунок у банку (Грошові кошти) К-т Векселі отримані К-т Доходи у вигляді процентів.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Як ведеться облік грошових коштів у США?

2. Як ведеться облік короткотермінових інвестицій?

3. Як ведеться облік дебіторської заборгованості?

4. Як проводиться визнання дебіторської заборгованості за рахунками?

5. Як здійснюється оцінка дебіторської заборгованості?

6. Якими методами проводиться підрахунок величини сумнівних боргів?

7. Як здійснюється політика ліквідації дебіторської заборгованості?

8. Охарактеризуйте облік рахунків до отримання.

9. Як ведеться облік векселів до отримання?

3.4 Облік заробітної плати і накладних витрат

3.4.1 Облік заробітної плати і виплат робітникам і службовцям

Заробітна плата в промисловості США складається з прямої та непрямої заробітної плати і виплат робітникам і службовцям, які не пов'язані із затратами робочого часу.

Пряма заробітна плата - це частина оплати праці, що витрачена на виробництво одного виду продукції та безпосередньо відноситься на собівартість калькуляції об'єкта. До прямої заробітної плати можна віднести заробітну плату робітників, безпосередньо зайнятих промисловим виробництвом.

Непряма заробітна плата - це частина оплати праці, що витрачена на виробництво кількох видів готової продукції або прямо не пов'язана з випуском виробів. До непрямої заробітної плати включають заробітну плату деяких категорій працівників виробничих цехів (майстрів, старших робітників, десятників, облікових працівників, експедиторів), допоміжних цехів (ремонтників, комірників, канцелярських працівників), обслуговуючого й управлінського персоналу (двірників, швейцарів, прибиральниць, сторожів, адміністративно-управлінського персоналу, пожежників, працівників складів).

Премії, оплата відпусток, допомога в зв'язку з хворобою, пенсії, оплата святкових і вихідних днів, доплата до погодинної ставки, оплата за простоювання відноситься до виплат робітникам і службовцям, непов'язаних із витратами робочого часу. Ці виплати входять до складу виробничих накладних витрат, бо вони не можуть бути безпосередньо включені у собівартість продукції.

В окремих галузях промисловості дуже важко знайти межу між прямою та непрямою заробітною платою, але американські підприємці надають цьому розмежуванню особливого значення, бо такий облік дає змогу забезпечити ефективний контроль за використанням фонду заробітної плати і розподілом накладних витрат.

Облік використання робочого часу ведуть табельники або спеціально встановлені автомати, а іноді й самі робітники.

Табельник складає картку обліку часу. Картки обліку часу об'єднують із маршрутними листами, щоденними рапортами, робочими нарядами й іншими первинними документами. У них вказують прізвище працівника, номер жетона, зміну роботи, назву цеху, вид і час роботи, кількість відпрацьованих годин, у т. ч. понаднормово. Робітник два рази на день (на початку та в кінці зміни) фіксує в картці час початку і закінчення роботи. В картці враховуються також внутрішньо змінні простоювання. Після закінчення одного виду роботи і переведення робітника для виконання іншої роботи попередня картка обліку часу закривається, а замість неї відкривається нова.

При автоматизованій системі обліку робочого часу окремим виробничим операціям, згідно з технологією виробництва, присвоюють коди. Робітник, приступаючи до виконання роботи (конкретної операції), пробиває в перфокарті свій особовий номер, час, початок і закінчення виконання роботи (операції). Ці дані комп'ютерною мережею автоматично надходять у центральний диспетчерський пункт, який здійснює первинний облік робочого часу, виробітку і нарахованої суми заробітної плати кожного працівника, бригади, дільниці, цеху, загалом на підприємстві. Тут також систематизуються дані про те, на що була використана робоча сила, хід виробничого процесу, обсяги готових виробів і незавершеного виробництва, кількість матеріальних і трудових ресурсів, залишки матеріалів і напівфабрикатів на складі, обсяги виконаних робіт одним працівником за зміну, виконання загалом на дільниці, в цеху, на фірмі (заводі) і т. д.

Щотижня на основі первинних даних відділ обліку та заробітної плати перевіряє достовірність записів, нараховує заробітну плату і складає платіжну відомість.

У платіжній відомості вказується дата, прізвище, сума нарахованої заробітної плати до видачі. Відомість одночасно є реєстром обліку заробітної плати для розподілу її за цехами і виробами.

Після складання та перевірки загальної суми платіжна відомість передають у бухгалтерію, де ведеться облік виплат заробітної плати кожного працівника фірми.

Кожний працівник отримує витяг із платіжної відомості про нараховану заробітну плату й утримання з неї.

Із заробітної плати утримуються федеральні та місцеві податки, добровільні внески, позики, різні види стягнень тощо. В окремих випадках із заробітної плати можуть утримуватися профспілкові внески, внески на соціальне, медичне та пенсійне страхування.

Усі дані платіжних відомостей з виплатою заробітної плати переносяться в особову картку обліку заробітної плати. Заробітна плата виплачується один раз на тиждень або два рази на місяць, залежно від домовленості (договору) між роботодавцем і працівником.

На суму нарахованої заробітної плати складається наступна кореспонденція рахунків: Д-т “Виробництво”, “Постійні виробничі накладні витрати ” К-т “Заробітна плата ”.

На суму утримань із заробітної плати проводять такі бухгалтерські записи: Д-т “Заробітна плата ” К-т “Нарахована заробітна плата до видачі ”, “Прибутковий податок до виплати ”, “Податок на соціальне страхування до виплати ”, “Інші утримання з заробітної плати ”.

Із закінченням звітного періоду бухгалтерія розподіляє суму заробітної плати між цехами, центрами затрат, центрами прибутку для того, щоби надалі включати її в собівартість окремих виробів. Заробітна плата виробничих робітників безпосередньо відноситься на одиницю виробу або замовлення.

Додаткова заробітна плата в США розподіляється трьома основними способами:

1. Загальна сума додаткової заробітної плати за місяць відноситься пропорційно на замовлення й операції за тією ж нормою, яку застосовують при розподілі інших статей накладних витрат.

2. Усі види додаткової заробітної плати можуть бути зібрані на окремих рахунках і розподілені на виробничі операції (замовлення) за спеціальною ставкою.

3. Облік додаткової заробітної плати і її списання на виробництво здійснюється за такою ж методикою, як і облік основної заробітної плати робітників і службовців.

3.4.2 Основні підходи до оплати праці

Однією з головних тенденцій щодо оплати праці є її зростання в розвинутих країнах світу, що зумовлено дією таких факторів:

- зростання витрат на підготовку спеціалістів, підвищення рівня кваліфікації працівників і робочої сили;

- зростання рівня життя в розвинутих країнах, що вимагає все більшого задоволення потреб працівників;

- посилення соціального захисту найманих працівників з боку держави, прийняття законів про оплату праці й охорону прав людини;

- посилення солідарності працівників різних галузей економіки у відстоюванні власних прав на оплату праці;

- зміна поглядів роботодавців на роль і можливості людини в забезпеченні високих результатів виробництва.

Власне, останній фактор покладено в основу практично всіх сучасних теорій щодо визначення принципів управління людськими ресурсами.

У зарубіжній практиці використовують три таких підходи.

Перший підхід сформовано жорсткою ієрархічною системою господарювання, в якій функціонує потужний арсенал важелів тиску на поведінку людини зверху, спонукання її до праці на основі контролю, розподілу матеріальних благ і підпорядкованості вищим щаблям влади.

Другий підхід формується на засадах використання культурного та духовного надбання нації, формування суспільної норми поведінки, ритуалів, що змушують людину підпорядковуватися встановленим канонам і поводитися відповідно до них.

Третій підхід сформований розвитком ринкової економіки як мережі рівноправних відносин за горизонталлю, заснованих на принципах власності, купівлі та продажу продукції і послуг, рівновазі інтересів покупця і продавця, виробника та споживача.

Зокрема, добре відома в Україні адміністративно-командна система господарювання мала чітку ієрархічну підпорядкованість вищим щаблям влади, повнота владарювання яких практично нічим не обмежувалася. Відповідно заробітна плата працівників промислових підприємств та інших ланок народного господарства, як один з економічних важелів впливу на поведінку людини, формувалася не на економічній основі, а на засадах ідеології партійно - державного апарату.

Типовим прикладом використання другого підходу в формуванні мотиваційних важелів впливу на поведінку людини в процесі виробництва слід вважати Японію. В цій країні культурні особливості суспільних відносин, шанобливе ставлення до старших людей, висока якість праці, повага до власника підприємства та приватної власності взагалі зайняли вагоме місце у формуванні принципів оплати праці.

Заробітна плата працівників фірм і корпорацій в Японії формувалася залежно від стажу, посади, ставлення до праці та фірми. Це зумовлено тим, що:

- по-перше, Японія розвивалась як відносно замкнена держава, яка мало спілкувалася з іншими країнами світу;

- по-друге, вихід японської продукції на світовий простір сприяв розширенню зовнішньоекономічних зв'язків, виїзду значної частини японців в інші країни, притоку іноземної робочої сили в Японію.

У країнах Західної Європи та США домінуючі позиції у формуванні мотиваційних механізмів впливу на поведінку людини в процесі виробництва займають важелі ринкової економіки, що є характерним для третього підходу.

США найбільше застосовували в своїй системі господарювання висококваліфіковану робочу силу практично з усіх країн світу, скористалися з того, що роботодавці забезпечували вигідніші умови праці, надаючи вищу заробітну плату, створюючи можливості для професійного самовизначення вчених, спеціалістів високої кваліфікації, суспільного визнання їх успіхів у праці.

Стосовно економічної ситуації в Україні, що виникла в процесі ринкової трансформації адміністративно-командної системи господарювання, зацікавлює ієрархія потреб за Маслоу, згідно з якою основу поведінки людини формують первинні та вторинні потреби.

Первинні потреби визначають фізіологічні вимоги людини: їжа, одяг, безпека життя, праця і захищеність.

Вторинні потреби характеризують соціальні вимоги людини, її самовизначення та повагу в суспільстві.

За теорією Маслоу потреби формуються в ієрархічному порядку. В кожний конкретний момент часу людина прагнутиме до задоволення тієї потреби, яка для неї найбажаніша. Однак основу руху в досягненні певного рівня задоволення потреб становлять первинні потреби. Перш ніж потреби вторинного характеру будуть впливати на поведінку людини, необхідно задовольнити первинні потреби, тобто людина повинна бути забезпечена їжею та житлом, мати надійне оточення та місце праці. Оскільки з розвитком людини як особистості розширюються її потенційні можливості, потреби в самовизначенні ніколи не можуть бути повністю задоволені, а тому процес мотивації поведінки людини через потреби можна вважати нескінченним.

Дослідження процесів задоволення потреб людини, її мотиваційної поведінки у виробничому середовищі, проведені західними спеціалістами, показали, що нема чіткої залежності між послідовністю задоволення потреб. Зокрема, досвід підкреслює, що людина вже на першому щаблі задоволення первинних потреб починає шукати шляхи для задоволення потреб вищого порядку. Це залежить від багатьох факторів, у т. ч. психологічних та емоційного настрою людини. Через це мотиваційну поведінку людини не завжди можна передбачити і спрогнозувати лише на засадах визначення задоволення їх потреб.

Однак дослідження рівня задоволення потреб людини має практичне значення для обґрунтування державної політики з питань заробітної плати. Визначення таких взаємозв'язків у різних країнах світу дає можливість виявити певні тенденції, спрогнозувати міграцію трудових ресурсів.

Хоча чіткої залежності між рівнем задоволення потреб людини та величиною заробітної плати не спостерігається, однак існують певні тенденції, які сформувалися в світовій системі господарювання. Так, в економічно розвинутих країнах світу з високим рівнем життя в більшості населення, зокрема працюючого, первинні потреби задоволені. Мотиваційна поведінка людини в процесі виробництва визначається прагненням задовольнити потреби вищого рівня, в т. ч. придбання нерухомості, комфортного відпочинку, визнання в суспільстві тощо.