Землевпорядне проектування

При прив'язці ходу до опорних пунктів вимірюють величину нев'язки не рулеткою, а по бусолі. Припустима нев'язка в мензульних проектних ходах вважають рівної 1/200 довжини ходу, що погоджують способом рівнобіжних ліній як і проектний теодолітний хід. Усі проміри з указівкою напрямків ходів і нев'язання в них записують на розбивочному кресленні. Після ув'язування ходу і визначення положення проектних точок на місцевості їх закріплюють знаками.

Точність перенесення проектних точок у натуру мензулою відповідає точності їхньої зйомки, тобто положення проектної точки на місцевості характеризується середньої квадратичної погрішності, що відповідає 0,4 мм на плані. Тому проект переносять у натуру мензулою в тому випадку, коли за умовами проектування не пред'являється строгих вимог до паралельності проектних ліній, що найчастіше буває при перенесенні проекту організації території пасовищ і сіножать. При підвищених вимогах до взаємної паралельності сторін виникає необхідність уживати заходів, що забезпечують потрібну точність. Наприклад, для збереження паралельності сторін АЕ і ВD (див. мал. 3.16.) вимірюють відстань АВ після чого відміряють від точки D цю відстань так, щоб DЕ дорівнювало ВА і таких вимірів може бути дуже багато.

Тому при підвищених вимогах до точності перенесення в натуру межі полів і ділянок застосування мензули стає недоцільним, тим більше що наступні виміри на місцевості, спрямовані на уточнення паралельності межі ділянок, ускладнюють роботу і рішення задачі стає більш простим, якщо застосовувати прийом, ілюстрований мал. 3.17.

Малюнок 3.17.

14.8 Точність площ ділянок перенесених в натуру

Врахувати вплив погрішностей перенесення проекту в натуру на точність площ ділянок дуже важко, тому що частина меж ділянки, перенесених в натуру, може опиратись на раніше прокладені теодолітні ходи, частина - на точки контурів ситуації, одні межі ділянки переносяться в натуру одним методом, інші - іншим методом, визначення одних точок залежить від інших і таке інше.

Точність перенесення проекту в натуру залежить від точності проведених двох основних стадій цього процесу: камерального визначення геодезичних даних для перенесення проекту і польових вимірів при перенесенні проекту.

Камеральне визначення геодезичних даних необхідно тільки при застосуванні графічного або механічного способу проектування. При застосуванні аналітичного способу геодезичні данні отримують в процесі проектування, і їх точність залежить лише від погрішності вимірювань на місцевості.

Якщо проект переносить в натуру тільки мірним приладом, то по плану проміри визначаються з погрішністю, відповідної точності масштабу (0,08 мм або більш заокруглено 0,1 мм). Якщо положення поворотних точок ділянки визначається цими промірами то погрішність площі ділянки, залежна від погрішності визначення промірів по плану виразиться формулою:

M

mP = 0,01 --------- (3.46.)

10000

При перенесенні проекту в натуру теодолітом з мірним приладом, коли для визначення положення точок в натурі прокладають проектний теодолітний хід, погрішності положення цих точок залежать від того, яким способом визначають кути і довжини ліній на плані для прокладання проектного ходу в натурі.

Якщо кути і лінії вираховуються по координатам проектних точок, визначеним по плану, то погрішність площі ділянки буде залежать від погрішностей визначення координат на плані і виразиться формулою:

M

mP = 0,018 --------- (3.47.)

10000

Але часто на лінії проектного теодолітного ходу опираються межі проектних ділянок, і положення точок цих меж визначається графічно від точок проектного ходу. В цьому випадку на погрішності площ ділянок будуть впливати додаткові погрішності положення кожної проектної точки, рівні 0,08?0,1 мм на плані і їх вплив на площу виразиться формулою (3.46.).

Геодезичні данні для проектного теодолітного ходу часто визначають по плану: кути транспортиром, а лінії вимірювачем по масштабу. В цьому випадку вплив погрішностей кутових і лінійних вимірів на погрішність площі буде більше, ніж при вирахуваннях кутів і ліній по графічним координатам проектних точок. Однак, враховуючи, що довжини таких проектних ходів обмежуються певними межами і що проектні ходи після їх прокладання ув'язуються на місцевості, можна прийняти погрішність площ ділянок при цьому методі такими, які отримуються при визначенні кутів і ліній по графічним координатам проектних точок.

Польовий процес перенесення проекту в натуру являється додатковим джерелом погрішностей для площ ділянок.

Погрішності польових вимірів при перенесенні проекту тільки мірним приладом або теодолітом з мірним приладом, коли опорними для перенесення проекту являються пункти раніше прокладених теодолітних ходів, можна прирівняти погрішностям зйомки. Якщо в якості опорних використовуються контурні точки ситуації, погрішність положення яких дорівнює 0,4 мм на плані, то вплив цих погрішностей площ проектних ділянок виразиться формулою:

M

mP = 0,04 --------- (3.48.)

10000

Вплив погрішностей лінійних вимірів в натурі в цьому випадку буде настільки мало в порівнянні з іншими погрішностями, що ними можна або знехтувати, або враховувати, що їх вплив на погрішність площі ділянки виразиться формулою:

 Р

mP = --------- (3.49.)

2000

Якщо перенесення проекту в натуру виконується мензулою з планшета мензульної зйомки або аерофотозйомки і в якості опорних при цьому використовуються пункти аналітичної і геометричної сітей і мензульних ходів, тоді положення кожної проектної точки в натурі, також як і при зйомці, визначиться з середньою квадратичною погрішністю 0,4 мм на плані і вплив цих погрішностей на площі проектних ділянок виразиться формулою (3.48.).

15. Здійснення проекту внутрішньогосподарського землеустрою

15.1 Зміст робіт по здійсненню проекту

Після перенесення проекту в натуру затвердженого у встановленому порядку проекту внутрігосподарського землеустрою, а також вручення господарству необхідної документації важлива задача - його здійснення.

Здійснення проектів внутрігосподарського землеустрою - це практична реалізація розроблених заходів по всім його складовим частинам і елементам.

Всі елементи проекту внутрігосподарського землеустрою з точки зору об'єму витрат і порядку їх здійснення можуть бути поділені на дві групи: не потребуючі значних капітальних вкладень і пов'язані з великими одночасними витратами. До першої групи відносяться землевпорядні заходи пов'язані з організацією і технологією обробки сільськогосподарських культур, системи використання кормових та інших угідь. Здійснення цієї частини проекту, зводиться головним чином до перенесення в натуру меж виробничих підрозділів, угідь, сівозмін, їх полів і робочих ділянок, інших господарських ділянок, польових шляхів і скотопрогонів, встановленню межових знаків, освоєнню територіальної організації і технології ведення сільськогосподарського виробництва.

Основними документами для реалізації в практиці цієї групи елементів служать робочі креслення по перенесенню проекту в натуру і плани переходу до сівозмін, іншим проектним заходам.

Складніше реалізовується друга група елементів проекту яка направлена на меліорацію земель і ефективне використання засобів виробництва, нерозривно пов'язаних з землею. Для реалізації цієї частини проекту необхідно складати проектно-кошторисну документацію (робочі проекти) або складання спеціальних проектів.

Таким чином, вся робота по здійсненню проекту землеустрою включає перенесення проекту в натуру і втілення його в життя, тобто реалізація намічених заходів по можливості в більш короткі терміни, які визначаються об'ємами запланованих заходів і економічними можливостями господарства.

Проект вважається повністю здійсненим при умові реалізації всіх заходів і досягнення запланованих показників розвитку виробництва.

Роботи по здійсненню проектів організовують керівники і спеціалісти сільськогосподарських підприємств. Контроль і допомогу здійснюють сільськогосподарські органи. Проектні інститути ведуть авторський нагляд.

15.2 План здійснення проекту

План здійснення проекту повинен бути реальним і в міру напруженим.

При розробці всіх розділів плану поруч з загальними принципами землеустрою керуються наступними основними вимогами:

- забезпечення інтенсивного використання кожної ділянки;

- необхідна територіальна організація виробництва плануємої продукції в найбільш короткі строки;

- створення сприятливих соціальних умов для життя і продуктивної праці населення не тільки на протязі розрахункового періоду, але і в перехідні роки;

- зниження одноразових капітальних витрат на щорічні витрати на здійснення заходів, досягнення їх швидкої окупності.

План трансформації, покращення і охорони земель, а також інженерного обладнання території складають по встановленій формі. В ньому відображують наступні заходи:

1. Розширення і покращення ріллі.

2. Створення культурних і покрашених пасовищ і сіножать.

3. Закладання багаторічних насаджень.

4. Протиерозійні заходи.

5. Створення виробничих комплексів, ферм, польових станів і літніх таборів, шляхів та водних джерел.

Плани освоєння сівозмін розробляють спільно з спеціалістами господарства, окремо по кожній сівозміні. Також розробляють плани переходу до пасавище- і сіножатезмін.

Затверджений разом з проектом внутрігосподарського землеустрою план його здійснення повинен строго дотримуватись.

15.3 Авторський нагляд

Авторський нагляд включає періодичну перевірку збереження перенесених в натуру елементів проекту, повноту і точність виконання планів його здійснення і надавання практичної допомоги господарству.

В зміст авторського нагляду входить головним чином перевірка ходу виконання складеного раніше плану здійснення проекту по всім розділам.

Авторський нагляд включає наступні етапи: підготовчі роботи, збір і оцінка відомостей в господарстві, розгляд і затвердження отриманих результатів.

РОЗДІЛ 4. Розробка проектів зокремленого землевпорядкування

4.1 Зміст і значення робочого проектування в землеустрої

Робочий проект (РП) є суміщеною стадією проектування, який призначений для погодження, затвердження проектної документації, а також для будівництва об'єкта.

Робочий проект розробляється на основі погодженої планувальної документації, державних програм розвитку галузі, завдань на проектування, архітектурно-планувальних завдань, вихідних даних і технічних умов на підключення до джерел інженерного забезпечення.

Робочий проект складається із:

- пояснювальної записки з техніко-економічними показниками;

- робочих креслень;

- кошторисної документації;

- розділу організації будівництва;

- оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС).

Пояснювальна записка може викладатися на листах загальних даних відповідного розділу робочого проекту.

Усі матеріали робочого проекту видаються замовнику в чотирьох примірниках.

Робочий проект підлягає погодженню з:

- районним відділом земельних ресурсів і органами містобудування і архітектури;

-органами місцевого самоуправління, які видали технічні умови на підключення до джерел постачання або інженерних комунікацій.

Робочий проект до його затвердження підлягає обов'язковій державній експертизі відповідно до діючого законодавства.

До експертизи проектів службою Укрінвестекспертизи залучаються органи охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, органи контролю за охороною праці, інші органи державного нагляду, спеціалізовані служби місцевого самоуправління, представники громадських об'єднань і враховуються їх висновки.

Подання проектної документації на погодження, експертизу і затвердження є обов'язком замовника і виконується за його рахунок. Проектувальник зобов'язаний захищати проектні рішення.

Проектна документація вступає в силу після її затвердження інвестором (замовником).

Перед початком проектування необхідно оформити акт відбору ділянки та отримати завдання на проектування.

Акт відбору ділянки складає комісія в складі: замовника, проектувальника, органів архітектури, органів самоуправління, органів охорони навколишнього середовища і санітарного нагляду, інших органів державного нагляду залежно від специфіки об'єкта.

Завдання на проектування затверджує замовник, а погоджує проектувальник. Зміст завдання на проектування може змінюватися згідно з особливостями об'єктів, що проектуються і умов будівництва.

Після отримання завдання на проектування на об'єкт проектування виїжджають вишукувальники - топографи, ґрунтознавці, геологи, гідрологи залежно від проекту, що буде розроблятися. Після проведення робіт вишикувальники здають звіти головному інженеру проекту, на підставі яких будуть прийматися проектні рішення і проводитися інженерні розрахунки.

Проектувальники детально вивчають всі представлені вихідні матеріали і приступають до проектування. Всі проектні рішення повинні відповідати нормативним документам - ДБН, СНиГІ. Застосовують типові креслення або розробляють індивідуальні, які необхідно погодити в установленому порядку. Особливу увагу на сучасному етапі необхідно звертати на збереження навколишнього природного середовища, для чого розробляється розділ "Оцінка впливу на навколишнє середовище".

Далі проектувальники роблять підрахунки об'ємів робіт запроектованих заходів. Об'єми робіт необхідно підраховувати дуже детально, тому що це впливатиме на вартість будівництва.

Маючи об'єми робіт, складається кошторисна документація. Кошториси бувають локальні, об'єктні та зведений кошторис.

Локальні кошториси складаються на конкретний вид робіт. Наприклад, кошторис на виніс проекту в натуру, культуртехнічні роботи та інші. Об'єктні кошториси складаються на підставі локальних кошторисів на окрему групу робіт. Наприклад, земляні роботи, гідротехнічні роботи та інші. Зведений кошторис складається на підставі об'єктних кошторисів. У зведений кошторис також включаються затрати на проектно-вишукувальні роботи, тимчасові будівлі та споруди, утримання дирекції, авторський нагляд, подорожчання на зимовий характер робіт та інше.

У якості показника економічної ефективності запроектованих заходів приймають строк окупності капіталовкладень. Також, показниками економічної ефективності можуть бути: рентабельність, фондовіддача, собівартість, коефіцієнт земельного використання.

4.2 Види та методика розробки робочих проектів

Робочі проекти дозволяють землекористуванням та землеволодінням , господарським способом та за допомогою підрядних організацій поетапно здійснювати багато розробок, передбачених в проектах міжгосподарського та внутрігосподарського землеустрою, перш всього пов'язані з освоєнням земель, їх покращенням і охороною, розміщенням різних об'єктів будівництва і влаштуванням території угідь.

Основні види робочих проектів:

- впорядкування присадибних земель;

- будівництво внутрігосподарських шляхів та обладнання основних скотопрогонів;

- будівництво ставків і водоймищ;

- устрій лиманів;

- зрошення земель;

- осушення земель;

- рекультивація земель та покращення малопродуктивних угідь зі знятим родючим шаром;

- терасування крутих схилів;

- меліорація солончакових ґрунтів;

- капітальне планування земель з переустроєм ірігаціонної мережи;

- культуртехнічні заходи;

- прискорене залуження крутих схилів;

- будівництво протиерозійних гідротехнічних і протиселевих споруд;

- облісення пісків, ярів, ям та інших земель, непридатних для сільськогосподарського використання;

- створення полезахисних лісосмуг;

- здійснення протиерозійних агротехнічних заходів;

- планування польових станів;

- обладнання джерел польового та пасовищного водопостачання;

- устрій території та закладка багаторічних насаджень;

- створення та устрій території зрошуваних культурних пасовищ та сіножать;

- планування колективних садів;

- освоєння земель та устрій території підсобних господарств, промислових та інших підприємств і організацій.

Більшість робочих проектів складається на основі схем та проектів внутрігосподарського землеустрою.

Зміст робочих проектів в кожному районі і господарстві залежить від зонального розміщення, спеціалізації і міжгосподарських зв'язків, економічних, природних та інших особливостей об'єктів проектування. В перелік елементів включають ті структурні чистини по яким необхідно скласти робочі креслення, кошторисні розрахунки для фінансування і практичної реалізації.

Таблиця 4.1. Перелік елементів деяких робочих проектів

Види проектів	Елементи
Будівництво внутрігосподарських шляхів	Полоса, полотно та кювети шляхів. Мости , труби та інщі об'єкти інженерного обладнання шляхів. Захисні лісосмуги.
Устрій території та закладка плодопитомників	Школа сіянців, школа саженців, маточні насадження, поля сівозмін в школах сіянців саж енців, квартали і елементи внутриквартального устрою, водоймища, тимчасові зрошувачі, осушувачі та інші об'єкти меліоративної мережі. Підсобні господарські центри. Основні, додаткові і допоміжні шляхи, захисні лісосмуги, огорожі і канави.
Створення та устрій території зрошуваних сіножать	Сіножатні масиви та ділянки. Елементи меліоративної мережі. Допоміжні центри. Шляхи і тимчасові скотопрогони.
Здійснення лісомеліоративних заходів	Лісосмуги (полезахисні, водорегулюючі, прибалкові, прияружні). Насадження на пісках і інших не придатних для використання в сільському господарстві землях. Насадження навколо населених пунктів, виробничих центрів, садів, ягідників, виноградників, питомників, інших багаторічних насаджень
Здійснення протиерозійних агротехнічних заходів	Внутрипольовий устрій території сівозмін, посіви сільськогосподарських культур, система обробки ґрунтів.

Порядок і зміст робіт по різним видам проектів відрізняється. Процес проектування ведеться поетапно. Робляться камеральні та польові підготовчі роботи. Аналізується зібраний матеріал і визначається їх повнота і якість, потім складається завдання на розробку проекту, яке затверджується в установленому порядку. При розробці використовують необхідні нормативні документи , інструкції та інше. в заключені виконують техніко-економічні розрахунки.

Складання проекту включає розміщення на плані його елементів і розрахунково-пояснювальну записку.

Записка складається:

- розрахунок об'ємів робіт;

- потреба в робочій силі;

- потреба в матеріальних ресурсах.

Якщо це об'єкти які забезпечують сільськогосподарську продукцію встановлюють :

- плануєму врожайність;

- валові збори та їх розподіл;

- собівартість продукції;

- вартість товарної продукції;

- затрати праці;

- ефективність капітальних вкладень;

- термін окупності.

РОЗДІЛ 5. Регіональні особливості землевпорядного проектування

1. Особливості землевпорядкування в районах розвинутої ерозії ґрунтів

1.1 Протиерозійна агротехніка - важлива ланка в системі ґрунтозахисного землеробства

Заходи протиерозійного захисту, розроблені в проектах внутрігосподарського землевпорядкування (диференційоване використання різних за якістю і еродованістю земель у складі різних угідь і сівозмін, в т. ч. і ґрунтозахисних, правильне розташування полів, лісосмуг, робочих та інших ділянок), значно знижують ерозію ґрунтів. Однак, для більш повного її попередження необхідно систематично застосовувати комплекс агротехнічних і інших протиерозійних заходів, які на еродованих і ерозійно-небезпечних схилах в багатьох випадках мають вирішальне значення для попередження ерозії ґрунтів. Тому, розробка комплексів агротехнічних протиерозійних заходів, які застосовуються залежно від рельєфу і складу ґрунтів окремих полів, робочих та інших ділянок і вирощування на них є обов'язковою складовою частиною проектів організації території та використання ерозійно-небезпечних земель.

До основних протиерозійних агротехнічних заходів, застосування яких диференціюється залежно від грунтово-кліматичних умов і рельєфу, відносяться:

- в районах водної ерозії - на схилах більше 1° проведення всіх видів обробітку ґрунту і посів сільськогосподарських культур поперек схилів;

- на більш крутих схилах - до 6° одночасно з основним обробітком ґрунту впоперек схилу проводять валкування, переривчасте боронування зябу, щілювання, ямкування, на середньо- і сильнозмитих ґрунтах поглиблення одного шару і глибоке розпушування ґрунту, посів сільськогосподарських культур поперек схилів, застосування контурної організації території, інших способів обробітку ґрунту, які забезпечують затримання стоку поверхневих вод, залуження крутих схилів і приярових ділянок, смугове розташування посівів сільськогосподарських культур, снігозатримання і регулювання сніготанення, внесення підвищених норм органічних і мінеральних добрив та ін.;

- при квадратно-гніздовому посіві просапних культур застосовують перехресний обробіток ґрунту спочатку вздовж схилів, а потім - поперек схилів без розриву в часі;

- на парах і під просапні культури на схилах вище 3° застосовують тимчасові буферні смуги культур суцільного посіву;

- в районах вітрової ерозії агротехніка вирощування сільськогосподарських культур повинна забезпечити підвищення стійкості ґрунтів проти видування, зниження швидкості вітру при поверхні землі, зменшення порохозбірних площ і накопичення ґрунтової вологи. Ці умови забезпечуються протиерозійною системою землеробства з широким застосуванням безвідвального обробітку ґрунту зі збереженням пожнивних залишків, смугового розташування сільськогосподарських культур і зменшення кількості обробітків з одночасним збільшенням кількості технологічних операцій, які виконуються за один прохід агрегату, залуження сильноеродованих земель, буферні смуги багаторічних трав, кулісні посіви високостебельних культур, внесення підвищених норм органічних і мінеральних добрив на дефляційних ґрунтах, снігозатримання, регулювання сніготанення.

Перераховані заходи створюють умови відновленню структури в орному шарі, накопиченню продуктивної вологи і підвищення стійкості ґрунтів проти видування.

Безперечно, що протиерозійна агротехніка як важлива ланка ґрунтозахисної системи землеробства буде весь час вдосконалюватися і розвиватися.

1.2. Характеристика основних протиерозійних прийомів і умови їх застосування

Валкування зябу різко зменшує стік талих вод і змив ґрунту, збільшує в ньому запаси продуктивної вологи.

У процесі оранки зябу плугами з подовженим на одному корпусі відвалом утворюються валики висотою 17-20 см (при оранці чотирикорпусним плугом віддаль між валиками 1,4 м, п'ятикорпусним плугом -1,7 м).

Переривчасте боронування зябу забезпечує зменшення поверхневого стоку талих вод і змиву ґрунту, сприяє накопиченню в ньому продуктивної вологи і підвищує врожайність сільськогосподарських культур.

Переривчасті борозни розташовують рядами в напрямі оранки (поперек схилу), утворюючи мікрорельєф, який затримує значну частину талих вод і паводкових опадів.

Щілювання затримує талі води і паводкові опади, а також попереджує змив і розмив ґрунту на схилових землях. Цей прийом ефективний на схилах до 10° з ґрунтами важкого механічного складу (глина, суглинок важкий і середній), які використовуються під кормові вгіддя, багаторічні трави і озимі культури.

Глибину щілин (кротовин) і віддаль між ними встановлюють залежно від крутизни схилу, грунтово-кліматичних умов, особливостей сільськогосподарських культур - відповідно від 0,4-0,5 до 0,5-0,6 м і від 0,8-1,0 до 5,0 м. Слід також відмітити, що кротування на відміну від інших прийомів протиерозійної агротехніки, позитивно впливає в наступні 2-3 роки.

Ямкування зменшує поверхневий стік, запобігає змиву і розмиву ґрунту. Застосовують ямкування в зонах недостатнього зволоження на схилових землях складної форми до кута нахилу 6°. Ямки утворюють мікрорельєф, який затримує опади на поверхні, збільшують запаси вологи.

Залуження застосовують з метою попередження водної і вітрової ерозій сильно змитих і дефляційних ґрунтів. Воно може бути тимчасове і постійне. Тимчасове проводять на невеликих еродованих ділянках полів сівозміни, коли на них розташовані пари або просапні культури, які вимагають інтенсивного обробітку ґрунту. Культури суцільного посіву на цих полях висівають на всій площі.

Постійному залуженню підлягають водопідвідні улоговини, ділянки схилів, на яких змитий орний шар ґрунту, а також ділянки, на яких передбачається створення приярових і прируслових захисних лісонасаджень на весь період до їх насадження.

Смугове розташування сільськогосподарських культур застосовують на схилових землях для попередження водної ерозії ґрунтів і в степових засушливих районах.

Залежно від призначення смуги розташовують перпендикулярно напрямку вітру, який створює порохові бурі, а на ґрунтах, які схильні до водної ерозії - поперек схилу. При одночасній дії вітрової та водної ерозії розташування смуг підпорядковується умовам рельєфу. При підборі культур для смугового розташування враховують ступінь еродованості ґрунтів і захисні властивості сільськогосподарських культур.

На полях і схилах, які зазнають вітрової ерозії, перше місце займають багаторічні трави і озимі зернові, які на протязі більшої частини року захищають грунт від змиву і дефляції. Смуги їх чергують зі смугами зябу, просапних і ярових культур.

Поглиблення орного шару ґрунту застосовують для підвищення водопроникності ґрунту. Якщо товщина гумусового горизонту не дозволяє зразу збільшити глибину оранки, тоді використовують ґрунтопоглиблення.

Досліди показали, що за рахунок поглиблення орного шару на 10 см (з 20 до 30 см) можна в Лісостеповій і Степовій зонах затримати додатково від 10 до 20 мм опадів.

Внесення добрив на еродованих землях дає збільшення урожаю сільськогосподарських культур вище, ніж на не еродованих землях. З підвищенням родючості змитих ґрунтів при внесенні добрив значно зменшується змив ґрунту. Це пояснюється, по-перше, кращим розвитком рослинного покриву, що підвищує його ґрунтозахисні властивості, а по-друге, покращує фізичні властивості змитих ґрунтів.

Заходи по охороні ґрунтів від ерозії і підвищення продуктивності кормових угідь. Корінне покращення і прискорене залуження - радикальні способи покращення випасів застосовують на схилах до 10° з невеликим водозбором і до 6° з великим водозбором; поверхневе покращення проводять шляхом дискування дернини з підсівом трав; безвідвальна оранка пасовищ сприяє акумуляції стоку і покращує умови виростання трав, його застосовують на схилах до 6°; смугове залуження проводять при покращенні пасовищ в пасовищезмінах; регулювання випасання худоби сприяє послабленню ерозійних процесів і підвищенню продуктивності пасовищ.

У комплекс регулювання випасу входять: нормований випас, періодичний відпочинок на сильно еродованих пасовищах з рідким травостоєм, не випасання на зволожених ділянках ранньою весною і після дощів.

Накопичення вологи на вигонах забезпечується снігозатриманням, обвалуванням з метою лиманного зрошення, щілювання вигонів, яке можна поєднувати з весняним підсівом трав після дискування дерну.

1.3 Порядок розробки робочого проекту

Застосування окремих прийомів агротехніки на попередження змиву ґрунту не дає бажаних результатів, а тільки комплексне їх застосування дає можливість захистити ґрунти від ерозії.

Для розробки робочого проекту необхідно спочатку провести польові вишукування (топографо-геодезичні, ґрунтові, гідрологічні). На підставі топографо-геодезичних робіт складається план в горизонталях через 0,5 м в масштабі 1:2000 - 1:1000, після чого необхідно скласти картограму земель по крутизні території. Ґрунтові вишукування дають характеристику по змитості ґрунтів, а гідрологічні - характеристику поверхневого стоку.

Розробку робочого проекту здійснюють на підставі техніко-економічних порівнянь варіантів проектних рішень.

1.4 Робочий проект протиерозійних гідротехнічних споруд та терасування схилів

Протиерозійні гідротехнічні споруди (ГТС) передбачаються у випадках, коли застосування агротехнічних і лісомеліоративних заходів не забезпечує попередження або значного зменшення ерозійних процесів.

Гідротехнічні протиерозійні споруди залежно від призначення поділяються на такі види: водозатримуючі, водонаправляючі, водоскидні та донні.

Водозатримуючі споруди застосовують для затримання поверхневого стоку на водозборах і тим самим створюють умови для зупинки росту діючих ярів і попередження розвитку ерозійних процесів. До них відносяться - водозатримуючі вали-канали, вали-тераси, тераси (водозатримуючого типу), протиерозійні ставки, мікролимани.

Водонаправляючі споруди застосовуються для відводу поверхневих вод, які надходять до вершин ярів або на еродовані схили до водоскидних споруд, а також до задернованих і заліснених схилів балок і долин. До них відносяться: водонаправляючі вали і нагірні канали, вали-розпилювачі і канали-розпилювачі. Функції водонаправ-ляіочих споруд виконують також вали-канали, тераси, вали-тераси.

Водоскидні споруди призначені для закріплення ярів і безпечного скиду паводкових вод від їх вершин і водонаправляючих споруд на дно яру і балок. Це швидкотоки, перепади, шахтні та консольні водоскиди.

Донні споруди призначені для закріплення дна яру і балок від розмиву, затримання виносу ґрунту і пониження базису ерозії, а також створення умов для заліснення. Це загати і напівзагати, менше - донні перепади і пороги.

Перераховані споруди застосовуються як індивідуально, так і в різних конструкціях: швидкотік і перепад разом з донними загатами, тераси з водонаправляючими або водозатримуючими валами-каналами.

Залежно від застосованого будівельного матеріалу гідротехнічні споруди поділяються на земляні, побудовані із місцевих матеріалів (каменю, цегли, дерева), бетону і залізобетону.

Порядок розробки робочого проекту протиерозійних гідротехнічних споруд

При проектуванні споруд необхідно наближатися до мінімальних втрат земель, які відводяться під споруди і збереження або покращення конфігурації полів сівозміни та інших виробничих ділянок.

Розташування протиерозійних гідротехнічних споруд і вибір їх видів для кожного об'єкта проводиться в ув'язці з організацією території примикаючих ділянок, з урахуванням геологічних та гідрологічних умов, виду і степені ерозійних процесів, техніко-економічного аналізу та інженерних (гідравлічних, гідрологічних та інших) розрахунків. Коли проектують протиерозійні гідротехнічні споруди, враховують ймовірність перевищення максимальних витрат або об'ємів стоку за певний період, яку називають забезпеченістю. Як правило всі гідротехнічні споруди розраховують на 1,5 і 10%-ну забезпеченість.

У склад робочого проекту входять: пояснювальна записка, яка відображає природні умови об'єкта (клімат, рельєф, геологію, гідрологію, ґрунти тощо), запроектовані заходи та їх обґрунтування, розрахунки параметрів споруд, організацію будівництва, експлуатацію споруд, відомості об'ємів робіт, робочі креслення, кошторисну документацію і оцінку впливу на навколишнє середовище.

Розробка проектів здійснюється на основі інженерних вишукувань-топографо-геодезичних, геологічних і гідрологічних.

Масштаб зйомки ділянки проектування залежить від виду передбачуваних для проектування споруд і складає - 1:2000.

При проведенні інженерно-геологічних вишукувань описують геоморфологічну будову місцевості, вивчають умови залягання і складу ґрунтів у природному стані, відмічають глибину залягання ґрунтових вод і вихід їх на поверхню. Особливу увагу звертають на сучасні фізико-геологічні процеси: ярову ерозію, площинний змив, суфозію, зсуви, карсти, заболочення тощо. Відбирають проби ґрунту на фізико-хімічні властивості ґрунту і проби води на хімічний аналіз.

При гідрологічних вишукуваннях визначають площу водозбору та максимальні і мінімальні витрати поверхневого стоку.

При проектуванні гідротехнічних споруд проводять гідравлічні (визначення параметрів споруд) і фільтраційні (визначення фільтрації через споруди і ґрунти основи) розрахунки.

2. Робочий проект рекультивації порушених земель та землювання малопродуктивних угідь

2.1 Зміст рекультивації. Види рекультивації

Згідно з ст. 165 Земельного кодексу "Рекультивація порушених земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель ".

Порушеними вважаються землі, які втратили свою господарську цінність або є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище в зв'язку зі зміною ґрунтового покриву, гідрологічного режиму і утворення техногенного рельєфу в результаті виробничої діяльності людини (розробка корисних копалин, проведення будівельних і інших робіт).

Є два види рекультивації-технічна і біологічна.

Технічна рекультивація передбачає підготовку земель для їх подальшого використання в народному господарстві і включає: зняття, складування і зберігання родючого шару ґрунту, а також потенційно родючих порід і при необхідності транспортування їх до нового місця вкладання; селективне формування відвалів, гірничопланувальні роботи по вирівнюванню поверхні порушених земель, виположування відкосів відвалів і виїмок; покриття поверхні рекультивації родючим шаром ґрунту або придатним для створення рекультивованого шару ґрунту; проведення при необхідності протиерозійних, гідромеліоративних і культуртехнічних заходів.

Технічну рекультивацію проводять одночасно з виконанням гірничих, будівельних та інших робіт, які привели до порушування земель, а при неможливості цього - після завершення робіт в строки, встановлені органами, які надають земельні ділянки в користування. При цьому, земельні ділянки, порушені в результаті геологорозвідувальних або інших вишукувальних робіт, приводяться в придатний стан для народного господарства не пізніше ніж в місячний термін після завершення вишукувань (включаючи період промерзання ґрунту).

На ділянках, де в зв'язку з проведенням підземних гірничих робіт проходить просідання поверхні, рекультивацію не проводять до ліквідації підземних пустот.

Біологічна рекультивація включає заходи з відновлення продуктивності земель, які здійснюються після технічної рекультивації. Біологічна рекультивація включає комплекс агротехнічних та інших заходів з відновлення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності сільськогосподарських і лісових угідь, освоєння водоймищ, відтворення флори і фауни, а також усунення негативних дій порушених земель на навколишнє середовище.

Технічну рекультивацію виконують гірничі підприємства, організації, які ведуть будівництво, вишукувальні та інші роботи, пов'язані з порушенням ґрунтового покриву, а біологічну - проводять землекористувачі, яким передають (повертають) землю з виконаною технічною рекультивацією.

Згідно з цільовим використанням порушених земель в рекультивації розрізняють такі напрями: сільськогосподарський, лісогосподарський, рибогосподарський, водогосподарський, рекреаційний, санітарно-гігієнічний і будівельний. Сільськогосподарський напрям рекультивації передбачає створення на порушених землях сільськогосподарських угідь; лісогосподарський - лісонасадження різного типу; рибогосподарський - рибні ставки в пониженнях техногенного рельєфу; водогосподарський - водоймища багатоцільового водовикористання; рекреаційний - об'єктів відпочинку, санітарно-гігієнічний - консервацію порушених земель, які здійснюють негативний вплив на навколишнє середовище; будівельний - приведення порушених земель в стан, придатний для промислового і цивільного будівництва.

У першу чергу підлягають рекультивації ділянки порушених земель, які здійснюють активний несприятливий вплив на навколишнє середовище.

Землювання малопродуктивних угідь -- це комплекс робіт по зняттю, транспортуванню і нанесенню родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід на малопродуктивні угіддя з метою їх покращення.

2.2 Класифікація порушених земель і вибір напрямів їх рекультивації

Оскільки в структурі затрат на рекультивацію найбільшу питому вагу займають земляні роботи, то при визначенні напряму рекультивації необхідно встановити, до якої групи порушених земель по техногенному рельєфу відносяться відновлювальні площі.

Порушені землі бувають при:

- відкритих гірничих роботах;

- переробці корисних копалин;

- підземних гірничих роботах;

- будівництві лінійних споруд.

При відкритих гірничих роботах утворюються:

- котловано-грядові кар'єрні виїмки;

- траншейно-грядові кар'єрні виїмки;

- вирівняні кар'єрні виїмки;

- терасовані кар'єрні виїмки;

- котлованоподібні кар'єрні виїмки;

- западиноподібні кар'єрні виїмки;

- глибинні нагірно-терасовані кар'єрні виїмки;

- природні виїмки;

- відвали внутрішні;

- відвали зовнішні.

Котлованоподібні кар'єрні виїмки утворюються при розробці торф'яних залягань гідроспособом - це чергування котлованів з перемичками глибиною 5-10 м, ухил укосів більше 30°. При суцільному плануванні можуть використовуватися для сільськогосподарського освоєння, а при частковому плануванні - під водоймища багатоцільового використання.

Траншейно-грядові кар'єрні виїмки утворюються при розробці торфовищ машиноформувальним способом, глибиною 1-5 м, ухил укосів більше 45°. При суцільному плануванні використовується під лісонасадження, при частковому -- під водоймища.

Вирівняні кар'єрні виїмки утворилися при розробці торфовищ фрезерним способом, глибиною 1-5 м. При суцільному плануванні можна використовувати під ріллю або сінокоси, пасовища - при частковому плануванні.

Терасовані та котлованоподібні кар'єрні виїмки виникають при розробці корисних копалин глибинного типу. При суцільному плануванні можна використовувати під водоймища, при частковій - під площадки для будівництва відвалів відходів виробництва.

Западиноподібні утворилися при розробці пластів малої потужності (до 5 м). При суцільному плануванні - під ріллю, при частковій - під пасовища, лісонасадження, рибні ставки.

Природні виїмки утворюються в процесі розробки підводних пластів корисних копалин. Використовують їх під водоймища багатоцільового призначення.

Відвали внутрішні утворилися при відсипці порід в межах контуру кар'єру. Можна використовувати під ріллю, сінокоси, пасовища та по бермах - під багаторічні плодові насадження.

Відвали зовнішні відсипаються поза контури кар'єру. Використовуються під сільськогосподарські угіддя.

Землі, порушені при переробці корисних копалин, утворюються в результаті гідротрансформування шлаку. При висоті до 30 м - під кормові угіддя, більше 30 м - як правило під протиерозійні лісонасадження.

Землі, порушені при розробці корисних копалин, утворюють різні провалини - впадини, прогини та ін. в процесі розробки корисних копалин в результаті опускання земної поверхні. Можна використовувати під сільськогосподарські угіддя, а також під водоймища, лісонасадження.

Землі, порушені при будівництві лінійних споруд, утворюють резерви, кавальєри, кювети, канали, дамби. Можуть використовуватися під сільськогосподарські угіддя та ін.

2.3 Порядок розробки робочих проектів рекультивації земель і землювання малопродуктивних угідь

Проектні та вишукувальні роботи по рекультивації земель мають декілька особливостей. При розробці проектів будівництва лінійних споруд топографічну зйомку не проводять, а використовують матеріали виконаних при складанні проектів будівництва споруд.

У інших випадках залежно від умов місцевості застосовують різні методи знімальних робіт -- нівелювання по квадратах, мензульну і тахеометричну зйомки, аерофотозйомку. Масштаб зйомки 1:1000-1:2000.

На топографічних планах гірничих розробок для повного уявлення про елементи кар'єрів, крім рельєфу в горизонталях і відміток точок, показують брівки виступів, траншеї, внутрішні відвали розкритих порід, запобіжні берми, дренажні канали, контури безпечних зон - обрушення, зсуви.

Для інженерно-геологічної та гідрологічної характеристики об'єктів рекультивації використовують технічну документацію по геологічних вишукуваннях, на основі яких складався проект гірничо-видобувного підприємства, будови. При необхідності проводять додаткові вишукування.

При розробці проектів, які включає технічний етап рекультивації, ґрунтові обстеження доповнюють інженерно-геологічні вишукування і проводяться з метою отримання хімічної характеристики ґрунтосумішів, встановлення засолення, вмісту токсичних речовин, підвищення кислотності або лужності.

Коли розробляють проектні пропозиції по біологічному етапу рекультивації, грунтово-агрохімічні вишукування виконують з метою встановлення фактичної потужності нанесеного родючого шару і потенційно родючих порід, вміст гумусу і рухомих поживних речовин, визначення механічного складу і фізико-хімічних показників (рН, сума і склад поглинутих основ, гідролітична кислотність).

Розробляючи проекти землювання малопродуктивних угідь грунтово-агрохімічні обстеження проводять на покрашених ділянках з метою характеристики ґрунтового покриву - за звичайною програмою: на ділянках зняття родючого шару для встановлення потужності гумусових горизонтів, вмісту гумусу по профілю, визначення показників хімічного і гранулометричного складу, від яких залежить придатність шару ґрунту, який знімається для землювання. Необхідно дотримуватися наступних основних вимог, нормативів і правил: з площі, де передбачається будівництво, видобування корисних копалин відкритим і підземним способами, геологорозвідувальні та інші роботи, пов'язані з порушенням Ґрунтового покриву, а при відсутності в період розробки проекту площ для рекультивації - складування родючого шару в тимчасові відвали в місцях, які передбачені проектом.

Якщо проект передбачає збереження родючого шару ґрунту більше одного року, то на буртах передбачають посів багаторічних трав, які попереджають вітрову і водну ерозії. Зберігання ґрунту в буртах необхідно на рівнинних або підвищених місцях, які не підтоплюються поверхневими і ґрунтовими водами.

Зняття родючого шару ґрунту необхідно проводити так: спочатку верхній горизонт на глибину оранки, потім - нижній перехідний горизонт.

Відвали гірничих порід та інших промислових відходів розміщують, як правило, на землях, непридатних для сільськогосподарського використання або незайнятих лісами першої групи.

Відвали мінерального ґрунту при копанні траншей для укладки трубопроводів і підземних споруд, розташованих у смузі відводу земель, представлених на період будівництва, після укладання труб (кабелів) підлягають засипці в траншеї.

Проекти рекультивації земель передбачають:

- розрівнювання гребенів, конусів, засипку ям і планування поверхні до стану, придатного для наступної біологічної рекультивації;

- вкладання потенційно родючих або нетоксичних порід з наступним прикриттям їх родючим шаром ґрунту;

- виположування укосів відкритих виробіток до значення, яке забезпечить постійну їх стійкість;

- хімічна меліорація спланованих площ;

- будівництво під'їзних шляхів, комплекс дренажно-осушувальних і водовідвідних споруд для захисту рекультивованих ділянок від водної ерозії.

На шлами і скельні породи родючий шар ґрунту наносять після попереднього вкладення сприятливих для рекультивації потенційно родючих порід.

При розробці проектів біологічного етапу рекультивації у випадку її сільськогосподарського напряму вирішують такі питання:

- підбір сільськогосподарських культур і сівозмін;

- норми і періодичність внесення органічних і мінеральних добрив, а також при необхідності меліорантів;

- технологію обробітку ґрунту.

Підбираючи культури і розробляючи сівозміни, враховують специфіку технічного етапу і характер рекультивованого шару (потужність, вміст гумусу і рухомих поживних речовин, фізико-хімічні та водно-фізичні властивості), а також приймають до уваги кліматичні умови. Засвоєння рекультивованих земель починають з 3--4-річного вирощування багаторічних трав із заорюванням зеленої маси як сідералів.

При рекультивації вироблених торфовищ передбачають у проектах комплекс заходів, направлених на активізацію біологічних процесів у природному шарі торфу, різко збільшити аерацію з метою прискорення переводу токсичних закисних з'єднань в окисній формі. Для цього передбачають систему обробітку, яка включає первинну глибоку оранку і розробку пласта шляхом фрезування або дискування.

У проектах рекультивації вироблених торфовищ передбачають осушення відкритою або закритою дренажною мережею. Визначаючи об'єми земляних робіт, враховують нерівномірність спрацьовування торфу.

Проекти покращення малопродуктивних угідь знятим родючим шаром ґрунту (землювання) розробляють в основному в тих випадках, коли в зв'язку з відводами земель для несільськогосподарських потреб виникає необхідність у використанні родючого шару ґрунту ділянки, яка відводиться.

Найбільш важливим при розробці проектів землювання є відбір ділянки і обґрунтування запроектованого використання земель, які покращуються, встановлення потужності шару ґрунту, який знімається і який насипається. При відборі ділянки землювання враховують можливість введення її в більш продуктивні угіддя і виключають такі варіанти, при яких така трансформація неможлива. Об'єкт землювання вибирають на невеликих віддалях від ділянки, де беруть родючий шар ґрунту, з метою зниження витрат на транспортування ґрунту.

У якості об'єктів землювання вибирають ділянки, на яких нанесення родючого шару потужністю в декілька дециметрів набагато покращить їх родючість. У зв'язку з цим недоцільно нанесення родючого шару на болотні ґрунти, солончаки. Слідкують за тим, щоб нанесений шар за властивостями, які визначають родючість (вміст гумусу, механічний склад), не був гірший, ніж на ділянках землювання.

При землюванні схилових ділянок, що практикується в зоні розповсюдження чорноземів, в обов'язковому порядку проектують гідротехнічний захист цих земель.

Проектами землювання визначають об'єми робіт з транспортування ґрунту, вирішують питання планування покращених земель, внесення добрив, обробіток Грунту, посів культур-освоювачів, при необхідності - хімічної меліорації. Розробляють технологічну схему виробництва робіт з нанесення родючого шару, кошторисну документацію, потреби машин і механізмів.

3. Робочий проект засипки і виположування ярів

3.1 Причини виникнення ярів

Яри виникають у результаті фізичних процесів у природі і непродуманої господарської діяльності людини.

Значною мірою на розвиток ярів впливає ухил поверхні землі, протяжність, експозиція і форма схилу, а також кліматичні умови (кількість опадів, що випадають, їх розподіл упродовж року, приплив тепла і світла, вологість повітря і залежність від неї інтенсивності випаровування). В результаті дії вказаних факторів у ґрунті утворюються певний водно-повітряний, тепловий і біологічний режими, які впливають на процеси ерозії та ґрунтоутворення.

Яри утворюються в процесі лінійної (ярової) водної ерозії. Розвиток процесів водної ерозії також залежить від водно-фізичних властивостей материнської породи. Найбільш інтенсивно ерозійні процеси розвиваються на лесоподібних суглинках, в той час як на грунтах з високою водопроникністю (коефіцієнт фільтрації) і низькою вологоємкістю (піски) процеси водної ерозії менш інтенсивні. Утворені яри руйнують сільськогосподарські вгіддя, розчленяють їх території на окремі ділянки різної конфігурації, незручні для механізованого обробітку, погіршують транспортні зв'язки.

3.2 Методи боротьби з ярами

Охорона земель від утворення ярів передбачається агротехнічними, лісомеліоративними та гідротехнічними заходами.

Лісомеліоративні заходи - це створення приярових лісових смуг. Вони створюються вздовж бровок діючих ярів на віддалі очікуваного осипання укосу, але не ближче 3-5 м від бровки яру, а при багатовершинних ярах - навкруги кожного верха, якщо відстань між ними не перевищує 100 м. При менших віддалях між верхами проектують одну загальну приярову лісосмугу вище вершин, а площа між ними передбачається під суцільне заліснення або залуження.

Агротехнічні заходи -- це ямкування, щілювання, снігозатримання, кротування, переривчасте боронування тощо.

Гідротехнічні заходи - це будівництво водоскидних і донних споруд, які призначені для закріплення укосів ярів і безпечного скиду паводкових вод від їх вершини на дно яру та інше, а також засипка і вішоложування ярів.

3.3 Порядок розробки робочого проекту засипки і виположування ярів

Засипка і виположування ярів -- ліквідація ярів шляхом засипки їх або виположування укосів, що дає можливість далі проводити механізовані роботи при сільськогосподарському використанні їх. Звичайно засипають і виположують яри глибиною до 5-8 м, рідше-до 10 м.

Існують такі способи засипки і виположування ярів:

- засипка малих ярів ґрунтом, який зрізаний рівномірним шаром 15--30 см з приярової смуги;

- часткова засипка ярів з виположуванням укосів ярів до кута 12° (проводиться до лінії зрізу ґрунту); цим способом виположують укоси ярів на орних землях або пасовищах, розташованих на схилах до 12°;

- часткова засипка ярів з виположуванням укосів ярів до кута 20-25° з метою терасування.

При всіх способах верхній родючий шар ґрунту перед початком засипки знімають з приярової смуги, а потім рівномірно розподіляють по всій його площі, включаючи і засипаний яр.

Перший спосіб необхідно застосовувати, якщо площа поперечного перетину яру складає біля 15 м2, а при наявності привізного ґрунту - і більше. Другий спосіб можна застосовувати при перетині яру від 15 до 250 М , а третій - більше 250 м .

У процесі засипки яру ущільнення ґрунту доводять до кар'єрної щільності. Якщо не можна досягнути цього з якихось причин, висоту засипки збільшують (як правило на 10-15%).

Повну засипку ярів проводять на схилових землях, які далі будуть використовуватися в активній сільськогосподарській сівозміні.

Засипку і виположування ярів з постійним або періодичним потоком води проводять з влаштуванням по дну дренажу.

Не рекомендується виположувувати і засипати яри, які розташовані на зсувних схилах, особливо з застосуванням буропідривних робіт.

Склад робочого проекту наступний:

- пояснювальна записка з основними техніко-економічними показниками, природні умови об'єкта (клімат, рельєф, гідрогеологія, геологія, ґрунти, гідрологія тощо), запроектовані заходи і їх обґрунтування, інженерні розрахунки, відомості об'ємів робіт;

- кошторисна документація з розділом організації будівництва;

- графічні матеріали;

- оцінка впливу на навколишнє середовище.

Розробка проектів здійснюється на основі інженерних вишукувань - топографо-геодезичних, інженерно-геологічних, ґрунтових, гідрологічних тощо.

Топографічну зйомку проводять у масштабі 1:1000-1:2000 з перетином рельєфу через 0,5-1,0 м.

Розробку проектів здійснюють на підставі техніко-економічних порівнянь варіантів проектних рішень.

3.4 Робочий проект організації вирощування сільськогосподарських культур

Робочий проект організації вирощування сільськогосподарських культур в сівозміні розробляється з метою підвищення стійкості землеробства на основі максимального використання біокліматичного потенціалу і впровадження науково обґрунтованої системи землеробства, ефективного використання земельних ресурсів шляхом широкого застосування прогресивних ресурсозберігальних технологій, які забезпечують постійне підвищення родючості ґрунтів і ріст урожайності культур.