Землевпорядне проектування

Польова шляхова мережа в загальній системі з внутрігосподарськими шляхами і шляхами загального користування повинна забезпечувати зручне сполучення поміж господарськими і польовими станами, бригадами і сівозмінними масивами, полями сівозмін, окремими робочими ділянками.

При проектуванні польової шляхової сітки необхідно дотримуватись наступних вимог:

- Найменша протяжність шляхів;

- Прямолінійність;

- Зручність господарського використання;

- Дотримання технічних вимог (допустимий ухил, кут повороту та ін.);

- Узгоджене розміщення з лісосмугами;

- Мінімум витрат на пере устрій;

- Відвернення водної ерозії.

По своєму призначенню польові шляхи підрозділяються на польові магістралі (основні) , лінії обслуговування і допоміжні.

Польові магістралі слугують для сполучення між великими орними масивами і господарськими центрами. По ним з'єднуються основні вантажоперевезення, перегони техніки, а також різні переїзди пов'язані з культурно-побутовим, технічним та іншим обслуговуванням. Ширина польових магістралей повинна забезпечувати двохсторонній рух в напружені періоди виконання сільськогосподарських робіт, і складати в степових районах з великими орними масивами 8-10 м, а при невеликих масивах 6-8 м.

Лінії обслуговування проектують по коротким сторонам полів. Їх використовують для здійснення поворотів агрегатів в період виконання виробничих операцій, заправки, здійснення технічного огляду, переїздів, пов'язаних з культурно-побутовим обслуговуванням механізаторів і технічним обслуговуванням агрегатів, а також для перевезення зібраного врожаю, добрив та інших вантажів. Ширину ліній обслуговування рекомендують в межах 6-10 м з врахуванням ширини захвату агрегатів в транспортному положенні, які використовуються в господарстві.

Допоміжні шляхи проектують уздовж довгих сторін полів. Їх основне призначення - створення умов для вивозу зібраного врожаю, підвезення добрив, обслуговування агрегатів при поперечній обробці, переїздів, пов'язаних з вимушеним технічним обслуговуванням, переїздів на інші поля, сівозміни. У зв'язку з тим що рух на цих шляхах менший для них рекомендують ширину 4-6 м, а в сівозмінах з площами полів 300-100 га 3-4 м.

Важливим питанням, яке вирішують при розміщенні польових шляхів, - густота шляхової мережі. Відстань поміж допоміжними шляхами в поліссі - 550 - 600м, Лісостепу - 650 -800м, Степу - 700 -800м

7.8 Розміщення польових станів

Польові стани слугують для зосередження техніки, короткочасного або тривалого перебування механізаторів. Тут проводять поточний і профілактичний ремонт, технічне обслуговування техніки, заміну причіпних або навісних знарядь, культурно-побутове обслуговування механізаторів, побудова польових станів дозволяє зменшити витрати на перевезення робочої сили.

Розрізняють капітальні польові стани, легкого типу і пересувні. Капітальні польові стани влаштовують в тих випадках коли орні масиви віддалені на 10 км і більше від основного господарського центру.

При незначному віддаленні від господарського центру влаштовують польові стани легкого типу, без капітальних приміщень. Їх використовують головним чином для зосередження техніки і її технічного обслуговування. Пересувні польові стани оборудують вагончиками , і мінімальною кількістю тимчасових споруд, які швидко знімаються.

Розміщення польових станів дозволяє зменшити втрати часу і засобів на переїзд, перевезення, переходи людей, сільськогосподарської техніки, насіння і інших вантажів. Це дає можливість краще використовувати робочий час і створити гарні культурно-побутові умови.

Польові стани розміщують в центрі яким обслуговується масив, поблизу основних господарських дворів, з добрими санітарно-гігієнічними умовами.

Площа ділянки під польовий стан залежить від кількості типу і розміщення будівель. По типовим проектам планування його розміри складають в середньому 1-1,5 га.

Одночасно з розміщенням польових станів уточнюють організацію польового водопостачання. Польове водопостачання має свою мету забезпечення водою в необхідній кількості і хорошою якістю побутові і виробничі потреби.

8. Влаштування території природних кормових угідь

8.1 Задачі і зміст влаштування території природних кормових угідь

Розвиток тваринництва перш за все залежить від створення міцної кормової бази, в першу чергу за рахунок підвищення ефективності використання кормових угідь, які в Україні займають 18% від сільськогосподарських угідь. В багатьох господарствах з метою підвищення продуктивності змішане (сінокосо-пасовищне) використання кормових угідь. В умовах інтенсивного лукопасовищного кормовиробництва пасовищні угіддя часто використовують для скошування травостою на зелений корм. з природних кормових угідь у вигляді сіна, сінажу, трав'яної муки, гранул та інших кормів, заготовляють приблизно 30% всіх кормів які використовуються.

Багаторічні дослідження показують, що продуктивність природних кормових угідь шляхом застосування комплексу заходів може бути збільшена в декілька разів. Загальна умова - правильне використання кормових угідь. Встановлено, що самий високий коефіцієнт перетравлювання, змісту протеїну, кормових одиниць і з'їдаємої трави на пасовищі забезпечується при травленні рослин у фазі кущування і колосіння, коли трава в середньому досягає 15 - 20 см. До цвітіння перше травлення повинно бути закінчено. З іншого боку, дуже важливо зберегти корні, кореневища і нижні частини стеблин, де міститься запас поживних речовин, який має виключно важливе значення для живлення підростаючих паростків.

Правильне використання кормових угідь означає застосування комплексу узгоджених заходів по використанню і догляду за природним травостоєм: загоний випас, періодичне сінокосіння в різні фази розвитку рослин, внесення добрив та інше. Здійснити такий комплекс можливо тільки в системі сінокосо- і пасовищезміни і відповідного устрою території.

В практиці господарств використання кормових угідь характеризується трьома рівнями інтенсивності:

- культурні багаторічні пасовища і сіножаття;

- покращенні пасовища і сіножаття;

- природні пасовища і сіножаттю.

В залежності від застосованих способів регулювання водного режиму розрізняють богарні, осушені, зрошувані пасовища і сіножаття.

Для використання пасовищ певній системі необхідно влаштування території, відповідне вимогам технології і організації всіх виконуючих на пасовищах процесів. Перш за все необхідно закріпити пасовища за фермами, комплексами, видами і групами худоби.

Закріплення пасовищ за фермами, комплексами, різними видами і групами худоби виконується в процесі загальної організації угідь, але уточнюється при устрої їх території.

Випасання худоби на пасовищах проводять окремими групами: велика рогата худоба - гуртами, вівці - отарами, коні - табунами. Кожні групі виділяють окрему ділянку пасовища. Гуртову (отарну) ділянку ділять на дрібні ділянки - загони, в межах яких здійснюють чергування випасу худоби. Для прогону худоби з ферми на пасовищну ділянку влаштовують скотопрогони, які забезпечують доступ тварин до кожного загону. На пасовищних масивах, віддалених від ферми на значну відстань обладнують літні табори для худоби, влаштовують водопій.

Таким чином устрій території пасовищ включає наступні елементи: закріплення пасовищ за фермами і групами худоби; організація пасовищезмін і розміщення їх полів; розміщення гуртових (отарних)ділянок, літніх таборів, скотопрогонів, водних джерел або водопійних пунктів.

До устрою території пасовищ пред'являють слідуючи вимоги:

- безперебійне забезпечення різних видів і груп тварин зеленими кормами на протязі всього пасовищного періоду;

- систематичне відновлення і підвищення продуктивності пасовищ, призупинення процесу ерозії ґрунту;

- усунення далеких перегонів тварин і зменшення продукції, скорочення витрат на перевезення зеленого корму до місця його споживання;

- створення умов для оздоровлення і нагулу тварин, високої їх продуктивності;

- мінімальні капітальні витрати на будівництво таборів, зрошувальних споруд, огорож, скотопрогонів та інше.

8.2 Устрій території пасовищ

Характерна особливість пасовищ - використання їх на місці шляхом стравлювання (поїдання) трави на корні.

В організацію території пасовищ входить:

- визначення кількості і розмірів випасних груп тварин та закріплення за ними гуртових і отарних ділянок;

- встановлення пасовищезмін;

- проектування загонів чергового травлення, літніх таборів;

- розміщення скотопрогонів і джерел водопостачання.

Для проектування необхідно мати матеріали обстеження, які характеризують рослинність на окремих ділянках пасовищ, ступінь їх зволоженості, загальну врожайність зеленої маси і вихід її по місяцям пасовищного періоду, вид і об'єми заходів по покращенню, зрошенню угідь, і відомість, для яких видів тварин більш краще використовувати ті чи інші масиви пасовищ. Необхідно також вивчити:

- існуючу організацію літнього утримання тварин;

- закріплення пасовищ за фермами і випасними групами тварин;

- організацію зеленого конвеєру;

- водопостачання;

- використання літніх таборів;

- застосування загінного способу випасання.

Розміщення гуртових і отарних ділянок

Розміщення гуртових і отарних ділянок включає :

- встановлення кількості гуртів (отар) їх розмірів;

- визначення площі гуртових і отарних ділянок;

- розміщення і закріплення гуртів (отар) за фермами.

В господарствах з високою розораністю земель, де кормові угіддя займають не більше 20 - 25% забезпечення пасовищами всіх тварин неможливе. В зв'язку з цим виділяють види і групи, для яких організують пасовищне утримання, а інші забезпечуються кормами за рахунок кормових чи інших сівозмін.

Гурти, отари, табуни формують з врахуванням статі, віку, породного складу та продуктивності тварин: гурти корів до 100-200 голів, телята -100, молодняк старше року до 200-300 голів. Отари овець формують на 600 - 1200 голів. Розміри гуртів і отар коректують з врахуванням площі і розміщення окремих масивів пасовищ.

Встановивши кількість і розміри гуртів, визначають необхідну для них площу пасовищ. Площу гуртових ділянок встановлюють виходячи з врожайності і отавності закріплених пасовищ, з врахуванням повної забезпеченості тварин зеленою масою на протязі всього пасовищного періоду.

Необхідну площу для задовольняння потреби в зеленій масі можна обчислити за формулою:

Nск mск Tпп (Кпо+ Кл.ск)

Р = ----------------------------------------------- (3.22.)

И пас

Де Р - площа гуртової ділянки, га;

Nск - кількість голів в гурті (отарі);

mск - норма кормління однієї голови на добу, ц;

Tпп - тривалість пасовищного періоду, дні;

Кпо - коефіцієнт пасовищезміни;

Кл.ск- коефіцієнт зайнятості площі під табір, скотопрогони та інше, 0,02-0,03;

И пас - проектна врожайність пасовищ, ц.

Кпо = пз /п з.вип. (3.23.)

пз - загальна кількість загонів;

п з.вип - кількість загонів які використовуються пі випас.

Величини Кп та Кл.ск залежать від прийнятої схеми пасовищезміни.

Добова потреба однієї голови худоби в зеленій масі (mск) складає: для корів і нетелів - 45-55 кг для степової зони та 50-60 кг для лісостепової зони, для молодняку старше року - 25-30 кг для степової зони та 30-35 кг для лісостепової і лісової зон; для молодняку до року - 15 кг для всіх зон.

Тривалість пасовищного періоду залежить від природної зони розташування пасовищ і коливається в межах 150-200 днів. Вона збільшується з півночі на південь і південний схід країни.

При розміщенні гуртових ділянок необхідно враховувати те що:

- найбільш вибагливі до пасовищного корму телята, їм необхідно виділяти пасовища з гарним ніжним травостоєм.

- Для дійних корів відводять найбільш продуктивні пасовища.

- Молодняку старшого віку можна відводити більш сухі пасовища.

- Вівці добре використовують пасовища з низьким травостоєм, але вони чутливі до мокрих місць. Це має значення і для телят.

По різному відносяться групи тварин до переходів. Не бажано великі переходи для телят, корів. Менш чутливі молодняк великої рогатої худоби, вівці.

Для телят виділяють пасовища поблизу ферм (літніх таборів). Відстань від пасовищ до міст стоянки і водопою повинна бути в межах 0,5 - 1 км.

Гуртам корів також відводять пасовища недалеко від ферм або літніх таборів на відстані не більше 1-1,5 км. Гуртам молодняку ВРХ відстань, до місць стоянки і пасовищ, допускається в межах 2,5 км і більше. Вівцям відводять самі віддалені пасовища.

По конфігурації гуртові ділянки повинні бути зручні для організації загінної пастьби худоби. Оптимальна форма витягнутий прямокутник., який дозволяє розмістити два ряди загонів з зручним співвідношенням сторін. В цьому випадку скотопрогін, прокладений уздовж ділянки, забезпечує простоту і зручність перегону худоби в межах гуртової ділянки.

Розміщення загонів чергового травлення при системному випасанні гуртові (отарні) ділянки ділять на загони, які стравлюють почергово по мірі відростання травостою. Розміри загонів встановлюють з таким розрахунком, щоб трави вистачило на визначену кількість днів це створює умови для інтенсивного поїдання (стравлення) травостою і регулярного відпочинку пасовища. При цьому окремі загони звільнюють від випасання декілька разів на протязі пасовищного періоду, надається тривалий відпочинок (24-30 днів) після кожного короткого випасу.

При загінній системі випасання ВРХ на культурних пасовищах в порівнянні з безсистемним випасанням загальна кількість зеленого корму збільшується на 20%, надої молока - на 25%, приріст молодняку ВРХ - на 25 - 30%

При проектуванні загонів чергового травлення вирішують питання:

- визначення оптимальної кількості загонів їх форму і розмір;

- намічають систему їх використання

Загальну кількість загонів визначають по формулі:

Пз = (Тв.тр. / t вип.) + nвід. (3.24.)

Тв.тр - період відновлення травостою, днів;

t вип. - кількість днів випасу в одній загінці;

nвід - кількість відпочиваючих і страхових загонів по схемі пасовищезміни.

Період відновлення травостою залежить від зони розташування господарства, типу пасовищ, які в свою чергу, визначаються кліматом рельєфом, ґрунтовим покривом, рівнем залягання ґрунтових вод. В середньому для лісостепової зони період відновлення травостою коливається в межах 27-30 днів, а при зрошенні - 22-24 дня.. на більшості пасовищ після першого травлення відростання йде швидко (18-22 дня), а в наступні місяці 30-40 днів.

Число днів випасання в одному загоні за один цикл стравлення встановлюють з таким розрахунком, щоб забезпечити більш повне використання травостою і попередити можливість зараження худоби хворобами. Щоб врожайність на пасовищах в наступні роки не погіршувалась , недопустиме часте стравлення. Виходячи з цього при кожному циклі стравлення травостій повинен відчужуватись тільки раз, а число днів випасу в одному загоні рекомендується приймати для богарних пасовищ рівним 3-5 днів (при випасанні овець до 6 днів), для високопродуктивних - 1-2 дні.

Загальна кількість відпочиваючих загонів включає загони, які відведені під повний відпочинок, в яких проводять оранку (боронування), посів трав (підсів), внесення різних добрив, знищення отруйних рослин, а також загони, які використовуються під сінокосіння і які залишені в якості страхового фонду.

Кількість загонів повинна бути кратним кількості ділянок пасовищезміни. Наприклад: для трьохрічної пасовищезміни кількість загонів відповідно може бути рівним 6, 9,12 ...

Форма загону має важливе значення і встановлюється з вимог раціонального випасання худоби і кращого використання пасовищ. Бажана форма загону - прямокутна з співвідношенням сторін 1: 1,5 або 1:2. Мінімальна ширина загону повинна бути не менше ширини розвороту гурту при нормі на одну корову 0,5 -0,7 м. Максимальна довжина неповинна перевищувати 600 - 800 м.

На культурних пасовищах (для любої зони) в якості меж загонів можуть бути: постійні огорожі; постійні електроогорожі; переносні електроогорожі - „електропастух”; природні та штучні межі (річки канави та інші рубежі); умовні межі, зазначені курганами, каменями, вішками ; комбіноване використання вищезазначених засобів.

Можна виділити три схеми внутрішнього устрою пасовищних ділянок .

І схема. Постійну огорожу будують уздовж зовнішньої межі пасовищної ділянки і по обом сторонам скотопрогіну. Для відокремлення загонів один від одного застосовують переносну елоктроогорожу (мал. 3.5.а.)

Малюнок 3.5. Схеми розміщення постійної огорожі на пасовищних ділянках

ІІ схема. Постійні огорожі будують на межах великих загонів, розрахованих на 5-6 денний випас худоби. В їх межах здійснюють сінокосіння та інші заходи, які чергуються по рокам. Великі загони використовують під випасання цілком або частинами. Для цього в процесі випасання за допомогою переносної електроогорожі їх поділяють на декілька більш мілких загонів (мал. 3.5.б.).

ІІІ схема. Постійні огорожі будують на межах всіх загонів, навіть дуже мілких, розрахованих на одно- або двохденне випасання худоби (мал. 3.5. в.).

В першому випадку кількість загонів нічим не обмежена. По мірі травлення травостою проволока переноситься далі і виділяється нова площа для випасання. Ділянка пасовища по конфігурації повинна бути зручною для ділення на мілкі загони. В другому випадку постійні загони по конфігурації повинні бути зручними для розділення їх на 2-3 або більшу кількість тимчасових загонів. Зручно коли вони будуть мати форму прямокутника, який примикає довгою стороною до скотопрогону.

Розміщення літніх таборів

Літній табір - це сезонний додатковий центр, який розміщують на віддалених пасовищах для скорочення відстаней перегонів тварин. Він являється місцем відпочинку, підкормки, проведення інших виробничих процесів, інколи для доїння корів.

Устрій таборів і правильне їх розміщення - важлива умова, яка сприяє підвищенню продуктивності тварин. Наближення табору до джерел кормів сприяє зменшенню втрат продуктивності худоби і зменшує витрати, пов'язані з перевезенням зеленої маси з полів сівозміни до кормушек. Літній табір в господарстві слугує сезонним господарським центром. Разом з навісами для основного виду тварин в таборі проектують приміщення для робочої худоби, складські приміщення для зберігання кормів, навіси для транспортного інвентарю , силосні траншеї, жилі приміщення для обслуговуючого персоналу та інше.

Кількість таборів для великої рогатої худоби в залежності від розміщення пасовищ і кормових сівозмін може бути різною. Проектування двох або більше таборів обумовлено наявністю двох великих пасовищних масивів, віддалених один від одного на значну відстань.

При розміщенні літнього табору додержуються наступних основних вимог:

- табір повинен займати центральне положення в кормовому масиві, щоб холості перегони тварин на пасовище і транспортування зеленої маси з прилеглої сівозміни були мінімальними;

- ділянка, яка відводиться під табір, повинна бути на підвищених, сухих, з деяким ухилом для стоку атмосферних вод, з глибоким заляганням ґрунтових вод, щоб можна було рити силосні траншеї; рельєф на ділянці повинен бути зручним для будівництва, а ґрунти добре водопроникні, щоб при частих зливах в таборі не було грязі;

- розташовувати табір слід по можливості біля водойм, але на відстані, які передбачені санітарними нормами;

- табір повинен мати зручний під'їзд зі сторони основного господарського центру, але в той же час знаходитись на відстані від магістральних шляхів та інших джерел поширення захворювань;

- поблизу табору бажано мати землі, придатні для використання під кормову сівозміну, город, сад.

Орієнтовну площу під літній табір встановлюють з розрахунку 30-50 м2 на одну голову великої рогатої худоби.

Розміщення скотопрогонів

Скотопрогіни поділяються на постійні і тимчасові. Постійні слугують для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв'язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок. В першому випадку їх проектують із розрахунку 20-25 м, в другому 15-20 м для гурта в 100 корів. Огороджені скотопрогіни проектують шириною не більше 10-12 м. в необхідних випадках влаштовують тимчасові скотопрогони на визначений період, але межі не закріплюють. Іноді проектують магістральні скотопрогіни, які з'єднують виробничий центр (ферму) з пасовищами. Для випадків коли худобу переганяють 2 рази в рік (весною і восени ), вони недоцільні: можливе використання польових шляхів.

При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки - вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких - більш широкі.

Розміщення водних джерел і водопійних пунктів

В багатьох господарствах водопостачання на пасовищах влаштовують шляхом механічної подачі води із водних джерел в табори і кожний загін. Для цього в літньому таборі споруджують водонапірну башню. Вода по трубам подається в кожний загін, де встановлені корита. Для корів з трьохразовим доїнням водні джерела проектують тільки в літньому таборі. Для інших груп тварин в залежності від розміру і конфігурації пасовищної ділянки водопійні пункти проектують рівномірно розміщуючи по території пасовища. При квадратній формі ділянки місце водопою бажано розміщувати в центрі ділянки, при витягнутій формі - на протилежних кінцях, для розрахунку кількості водопійних джерел на пасовищах і їх потужності використовують норми потреби в воді різних видів тварин.

Частіше всього худоба забезпечується на пасовищі водою, яка доставляється за допомогою відповідної пересувної установки з автоматичними або напівавтоматичними поїлками. Поїлка може обслуговувати стадо великої рогатої худоби в 100 голів, а самохідні цистерни використовують як водораздатчики при наявності на пасовищах стаціонарних і пересувних поїлок.

При виборі джерела в першу чергу необхідно орієнтуватись на підземні води, які відрізняються доброю якістю і значно поширені на території країни. Підземні води дозволяють організувати джерело водопостачання безпосередньо у літнього табору або на пасовище без побудови коштовних магістральних трубопроводів.

При використанні води із колодязів водопій необхідно обладнати коритами або лотками. Довжина корита для однієї голови великої рогатої худоби при двосторонньому підході повинна дорівнювати 0,5 м, для овець - 0,2 м. при односторонньому підході ці розміри збільшуються в 1,5 рази.

Водопостачання може бути влаштоване шляхом устрою водопійних майданчиків у природних джерел води, але з врахуванням, щоб худоба не входила у воду а пила через огорожу. Підходи до водопою , особливо перезволожені , викладають каменем, крупним піском або гатять лісом.

Вибір джерела водопостачання виконується з розрахунком місцевих умов з обґрунтуванням техніко-економічних розрахунків.

Техніко - економічні показники

Проектне рішення по устрою території пасовищ повинно включати розрахунки, які дозволяють зробити висновок про очікувану економічну ефективність різних варіантів в порівнянні з попереднім використанням кормового угіддя. Її основними показниками являються приріст виходу кормів на одиницю площі, ефективність капітальних вкладень, додатковий чистий дохід, собівартість кормів.

8.3 Устрій території сіножать

Сіножатязміни відрізняються від пасовищезмін тим, що скошування трави на них, як правило, проводиться не в різні строки по рокам на одних і тих же ділянках, а в різні періоди на всьому масиві, однакових по терміну відростання трави. При цьому досягається краща якість травостою і сіна.

Сіножатязміна включає чергування по рокам строків початку збирання трав, скошування трав зі стравленням отави, здійснення заходів догляду (внесення добрив, підсів насіння, знищення буряну та інше).

Устрій території сіножать включає: розміщення масивів сіножатязмін і закріплення їх за бригадами; розміщення полів сіножатязмін, доріг, польових станів і водних джерел.

Схема сіножатязміни повинна враховувати тип сіножаттю, грунтово-кліматичні умови ділянки, а також організаційно-господарські вимоги, зокрема зацікавленість господарства в отриманні корму високої якості - сіна, сінажу, зеленої маси. Звичайно сіножатязміни проектуються 4-6 річної ротації. Наприклад, для суходільних луків з одно укісним використанням рекомендують чергування строків скошування по рокам: 1) колосіння, 2) початок цвітіння, 3) осіменіння, 4) повне цвітіння.

Розміщення полів сіножатязміни. Основними характеристиками полів які мають виробниче значення, являються їх кількість в межах однієї сіножатязміни, розмір, однорідність, конфігурація та компактність. По цим характеристикам вони повинні відповідати вимогам раціональної організації робіт, виконання всіх технологічних процесів по збору і догляду з найменшими витратами.

По розміру поля повинні бути достатньо великими, що сприяє виконанню робіт на сіножатях з меншими витратами, рівновеликими по площі.

Важливо, щоб поля сіножатязміни були однорідними по характеру травостою, ґрунтовим та іншим умовам. Які впливають на строки проведення заходів догляду. Раціональна форма поля - квадрат або прямокутник з розмірами сторін, зручними для виконання механізованих робіт.

Розміщення шляхів. Шляхи проектують з таким розрахунком щоб забезпечувався зручний під'їзд транспортних засобів і техніки до кожного масиву сіножатязміни. Ширину шляхів приймають рівною 3-4 м.

Розміщення польових станів і водних джерел. При великому віддаленні сіножать від господарських центрів доцільно розміщення польового стану. Їх роблять тимчасовими, які обладнані вагончиками для житла і зберігання інвентарю. У випадках коли окремі поля сіножатязміни використовуються для випасання худоби, польовий стан можливо використовувати як літній табір.

9. Впорядкування території багаторічних плодових насаджень

9.1 Задачі і зміст устрою території багаторічних насаджень

Задача устрою території багаторічних плодових насаджень - створення умов, сприяючих їх росту і розвитку, високоефективному використанню техніки, трудових ресурсів для отримання максимальної кількості продукції саду і винограднику при найменших витратах праці і коштів.

Устрій території багаторічних насаджень складається з організації території садів, виноградників, ягідників.

Устрій території багаторічних плодових насаджень включає:

- розміщення порід і сортів;

- кварталів і бригадних ділянок;

- підсобних господарських центрів;

- захисних лісосмуг;

- шляхової мережі;

- водних джерел, зрошувальної сітки,

- плодово-ягідних і виноградних розплідників.

9.2 Устрій території садів

Розміщення порід і сортів.

При устрої території саду виходять із необхідного порідного і сортового складу насаджень, який має виключно важливе значення для ведення галузі. Від цього залежить час початку плодоношення, продовження експлуатаційного періоду, об'єм витрат праці - загальний і по періодам, вихід товарної продукції, в цілому ефективність галузі.

В садах, розміщених поблизу населених пунктів і промислових центрів, консервних заводів, під ягідні культури, як правило, відводять 10-15%, під кісточкові 20-25%, а під насіневі - 60-70%. В інших господарствах ягідники можуть займати мінімальну площу, не більше 5%, а насіневі -80% і більше.

Важливе значення має рівномірне використання робочої сили на протязі року. Одно-двохпорідні сади не забезпечують дотримання цієї вимоги. В насіннєвому саді загальний об'єм робіт приходиться на кінець літа та осені, в кісточковому - на початок і кінець літа, на плантаціях земляники - на червень, смородини та малини - на липень, крижовник - на червень, липень і так далі. Досягти рівномірності витрат праці по місяцям року можливо тільки при правильному співвідношенні площ плодових та ягідних культур, їх порід і сортів.

Вибір ділянки проводиться на основі детальної оцінки і глибокого аналізу природноекономічних умов для кожної культури. Помилки допущені при виборі ділянок під багаторічні насадження, проявляються через декілька років і виправити їх неможливо.

При виборі ділянок під сад, ягідник і виноградник необхідно враховувати морфологічні і біологічні особливості порід і сортів, їх вимоги до рельєфу місцевості, ґрунтів, зволоженню, глибині залягання ґрунтових вод, захищеність ділянки від шкідливих вітрів та ін. Саме істотне значення має рельєф.

В північних районах України (полісся), кращими по рельєфу ділянки для садів являються південні, південно-західні, південно-східні пологі схили підвищень, добре прогріті і захищені від вітрів.

В лісостепових і степових районах країни під сади слід відводити перш за все середні і нижні частини пологих схилів, південно-західної і північно-західної експозиції, в південних районах - ділянки північних, північно-західних і західних схилів захищених від жарких сонячних вітрів. Західні схили більш придатні чим східні.

Для плодових культур більш придатні пологі схили до 5°. Насіневі сади добре ростуть на терасованих схилах до 8 - 10°. Більш круті схили використовують під кісточкові культури і виноградники.

Під ягідники, чагарники і полуницю краще відводити рівнинні ділянки або схили до 5°.

Глибина залягання ґрунтових вод для ягідників повинна бути не менше 1,0 - 1,5 м, для чагарників - 2 м для насіневих і винограднику 4 м.

При виборі ділянки під плодово-ягідні насадження і виноградник необхідно враховувати також організаційно-господарські вимоги: відводити ділянки по можливості суцільним масивом і поблизу населених пунктів.

Першим питанням при устрою території саду вирішують питання по розміщенню порід і сортів плодових культур, так як останні відрізняються поміж собою по терміну дозрівання продукції і проведення догляду за насадженнями, а також по відношенню до ґрунтів, рельєфу і іншим особливостям місцевості. Так яблуня, груша і слива дуже вибаглива до ґрунтів. Яблуня і слива - вологолюбні культури, морозостійкі, їх можна розміщувати на низинних частинах схилу, груша більш засухостійка але не морозостійка її слід розміщувати в середніх частинах пологих схилів, в більш захищених місцях. Персик погано переносить зимові морози і весняні приморозки, тому його висаджують в середніх частинах схилу на південно-західні експозиції. Черешню і вишню можна розміщувати на середніх і верхніх частинах схилу.

Щоб отримати великі врожаї, більшість сортів плодових насаджень необхідно опилити пилком інших сортів. Для нього опилювані і опилюючи сорти розміщують смугами 6-8 рядів основного сорту і 2-3 ряду сорту - опилювача . Також для опилення дерев в саду бажано розмістити пасіки з розрахунку дві бджолосім'ї на 1 га саду.

При розміщенні рядів плодових дерев виходять із необхідної площі живлення і гарного освітлення, враховують вимоги правильного розміщення зрошувальної мережі і ефективного використання техніки. Як правило , ряди дерев розташовують з півночі на південь, щоб забезпечити краще освітлення сонцем.

В практиці садівництва було прийнято висаджування дерев прямокутним, квадратним і шаховим способом, надаючи деревам, оптимальну площу споживання, достатнє освітлення, захищення від вітрів, створення зручностей для механізованих робіт.

Розміщення порід, сортів і рядів дерев - важливий елемент устрою території садів. Але задача може бути вирішена лише в процесі робочого проектування в межах кварталів.

Розміщення кварталів і бригадних ділянок.

Одним з основних елементів устрою території промислового саду - організація мережі кварталів, основних територіально-виробничих одиниць.

Кварталами називають ділянки саду встановленої площі, обмежені шляхами або захисними лісосмугами і зайняті насадженнями декількох взаємоопиляючих сортів однієї породи дерев.

В кварталі., звичайно, розміщують сорти однорідні по часу достигання і тривалості життєвого періоду. Кількість кварталів, їх площа залежить від загальної площі саду.

Квартали проектують у вигляді прямокутників довжиною 400-700 м і шириною 200-400 м за винятком тих випадків, коли їх межі співпадають з ломаними. Загальне розміщення кварталів і їх сторони намічають паралельно прийнятому розміщенню рядів дерев (північ-південь).

Для запобігання ерозії ґрунтів на схилах 1,5-2° орієнтація довгих сторін кварталу - повздовж горизонталей: 3-5° - ряди необхідно розмішувати контурно; на схилах 8° - викопується терасування.

В великих промислових садах квартали розбивають на клітки по 2-3 га розміщуючи поперек рядів, шириною 150-200м.

Квартали саду закріплюють за постійними садівничими бригадами. Розмір бригадної ділянки залежить від складу бригади (на практиці бригада складається з 40-50 чоловік). В інтенсивних садах на одного постійного мастера-садівника припадає до 4 га плодоносного саду. В зв'язку з цим бригадні ділянки рекомендується доводити до 160-180 га.

Якщо бригадні ділянки віддалені від господарського центру більше ніж на 1-1,5 км, проектують підсобні центри - бригадні стани. В них розміщують їдальню, кімнату відпочинку, сараї і навіси для зберігання, пакування і сортирування плодів, господарсько складські приміщення, плодово-ягідні погрузочні і разгрузочні майданчики. Приблизний розмір ділянки під бригадний стан 0,75-1,5 га.

Розміщення захисних лісосмуг.

В садах промислового типу захисні лісові насадження - невід'ємний компонент системи заходів по підвищенню продуктивності багаторічних насаджень, збереженню і покращенню земельних угідь. Їх розміщують смугами навколо саду і усередині його, по сторонам кварталів. Захисні лісові насадження по різному впливають на мікроклімат саду: послаблюють дію вітрів, перешкоджають здуванню снігу, створюють кращі умови для росту і плодоношення плодових дерев, захищають плоди під час дозрівання від сильних вітрів.

Для захисту саду від шкідливих вітрів і створення мікроклімату на території саду застосовують продувні і ажурні лісосмуги: вони мають просвіти в нижній частині або по всій висоті посадок. По зовнішнім межам закладають садозахисні опушки шириною 6-10 м але не більше 15 м . вони складаються з 3-5 рядів. Міжряддя із розрахунку вільного проходу трактору встановлюють в 2,5-3 м, а в ряду 1,5-2 м. усередині садових насаджень, по межам кварталів, закладають більш вужчі лісосмуги - вітроломні смуги, шириною 3-4 м. Звичайно такі смуги проектують в один два ряди, а дороги з двох сторін - шириною до 5 м. (малюнок 3.6.)

В місцях перетину повздовжніх і поперечних лісосмуг передбачають розриви шириною 8-10 м для вільного проїзду машин і агрегатів з кварталу в квартал, а також для посилення циркуляції повітря в безвітряні дні.

Для садозахисних смуг дуже важливо обрати породу. Вони повинні бути морозостійкі, швидко рости, довго віковими і придатними для використання в господарських цілях. По швидкості росту більш всього рекомендують тополь.

Розміщення шляхової мережі.

По своєму призначенню садові шляхи поділяють на: магістральні, які з'єднують основні масиви саду з підсобним господарським центром, населеними пунктами, пунктами збору продукції, шляхами загального користування, залізничними станціями та інше; окружні, розташовані по зовнішнім межам саду, уздовж садозахисних лісосмуг з їх внутрішньої сторони; міжквартальні, розташовані по межі кварталів по обом сторонам вітроломних садозахисних насаджень.

Малюнок 3.6. Розташування захисних лісосмуг, шляхів і плодових насаджень