Землевпорядне проектування

- водозабезпеченість.

Відділення, за яким закріплюються значні площі кормових угідь спеціалізуються на вирощуванні тих видів худоби, які споживають значну кількість зелених і грубих кормів, потребують випасу (вівці, молодняк великої рогатої худоби, коні). Відділення повинні бути вузькоспеціалізованими. Крім основних галузей, може розвиватись одна, максимум дві додаткові, при цьому кожна повинна мати оптимальну міру концентрації.

Особливе значення має правильне розподілення поміж підрозділами кормових угідь різної якості. Нев'язка кормів, груп тварин приводить до недостатку кормів в одному підрозділів і їх збитку в іншому. Це в свою чергу веде до збільшення площі кормових культур і збільшенню транспортних витрат.

Контролем правильних дій проектувальника служить баланс кормів всіх видів.

Більшість господарств мають по декілька господарських центрів (садиб), що розрізняються по економічному значенню в виробництві. Одним з господарських центрів виділяють, як головний, вважають центральною садибою, останні відносять до садиб відділень.

Крім них, в господарствах находяться допоміжні виробничі центри різноманітного призначення (польові стани, кошари для тварин).

Місця їх розміщення визначають одночасно з розміщенням угідь, сівозмінних масивів, організацій територій сівозмін і природних кормових угідь. Великі тваринницькі комплекси розміщують відособлено від житлових селищ як самостійний виробничий підрозділ який підчиняють дирекції господарства.

Розміщення земельних масивів відділень не може бути виконано правильно без визначення місця їх господарських центрів.

При проектуванні необхідно дотримуватись наступних вимог:

1. Створення найбільш придатного взаємного розміщення садиб відділень їх території для найкращої організації виробництва і управління ним.

2. Дотримання раціонального мінімуму витрат.

3. Забезпечувати добре культурно-побутове обслуговування працівників і службовців.

4. Вимоги будівництва і планування сільських (селищних) пунктів і виробничих центрів

Велике значення мають також відстань від садиби до угідь. Це досягається при її центральному розміщенні

4. Планування використання земель у населених пунктах

Загальним завданням планування і реконструкції сучасних населених пунктів заключається в тому щоб селища представляли правильну комплексну організацію виробничих зон, житлових районів, загальних культурних закладів, побутових підприємств, транспорту, інженерного обладнання і енергетики для створення кращих умов життя.

Виходячи з цього при виборі території необхідно враховувати: природні умови, вітровий режим, рельєф, ґрунти, ґрунтові води, водні ресурси, санітарно-гігієнічні умови місцевості, архітектурно-планувальні вимоги, міжміські і внутрішньо сільські зв'язки населеного пункту.

Для житлової зони найбільш придатні території розміщені на схилах, захищених від дії холодних вітрів. Якщо нема природного захисту забудови від вітрів в вигляді лісових масивів, або підвищень, необхідно створити захисні посадки дерев. При цьому житлова зона павина знаходитись з навітряної сторони по відношенню до виробничої і вище її по рельєфу, (мал.3.1).

Мал.3.1 Розміщення зон насоленого пункту з врахуванням рельєфу

1- напрямок вітру.

ВІТРИ. Вітровий режим характеризує роза вітрів - графічне відображення повторюваності (або сили) їх по напрямку.

Розу вітрів можна будувати по місяцям, по сезонам, а також середньорічні. При цьому повторюваність вітрів виражається в відсотках, які відкладаються від центру по восьми або шістнадцяти напрямках з кутами поміж ними 45° або 22.5°; одну із осей креслення орієнтують по меридіану; відкладені точки на вісях з'єднують. (мал.3.2)

Для рішення питань розміщення території і комплексів будівель сільського населеного пункту необхідно мати дві рози вітрів - літньої і зимової.

При виборі і розміщенні будівель необхідно враховувати інсоляцію і радіацію. Інсоляція - освітлення предмета прямими, не відбитим сонячними променями, радіація - енергетична дія прямих і розсіяних сонячних променів.

Мал.3.2 Роза вітрів.

Сонячні промені вбивають бактерій, стерилізують зовнішнє середовище і підвищують імунобіологічні властивості організму людини.

За допомогою заходів по інженерній підготовці території можливо поліпшити мікроклімат населеного пункту. Так в районах з сильними вітрами поселення захищають вітроломними лісосмугами. В безвітряних районах, навпаки, слід визвати штучні повітряні течії, розміщуючи вулиці по напрямку пануючих вітрів.

Найбільш придатні для населеного пункту територія з південним, південно-західним, або південно-східними схилами, котрі забезпечують кращу освітленість і найбільшу сонячну радіацію, і не потребують великих витрат на інженерну підготовку, тобто рельєф не повинен бути сильно пересіченим.

З рівної, горизонтальної, площадки важко відводити воду.

Для сільських населених пунктів найбільш придатні території з рельєфом, маючи ухил 0,5-5%. Будівництво на сильно пересіченому рельєфі з великим ухилом збільшує вартість будівель і споруд із-за великих витрат на земельні роботи. Ухил більше 8% ускладнює будівництво і збільшує вартість майже в сім разів. Ґрунти будівельного майданчика потрібно розглядати і оцінювати як природну основу для будівель і споруд. Великих витрат вимагає укріплення слабких ґрунтів для підвищення їх несучої можливості. В зв'язку з цим такі заходи повинні бути обґрунтовані техніко-економічними розрахунками і перед тим як проектувати забудову, необхідно найти можливості раціонального розміщення будівельних та інших майданчиків. Зони слабких ґрунтів необхідно використовувати для одноповерхової забудови.

Для населених пунктів необхідно відводити територію з глибиною залягання ґрунтових вод при самому високому їх стоянню не менше 1,5 м. Вибирати під населене місце територію з малою глибиною залягання ґрунтових вод не слід, так як знадобиться проведення меліоративних робіт.

На території населеного пункту повинні бути забезпечені здорові умови для нормальної роботи і життя населення. Непридатні для забудови заболочені землі, а також території на яких були звалища, цвинтарі, скотомогильники та інше. Недопустима також і близькість таких територій до населених пунктів. У всіх випадках вибір території для населених пунктів обов'язково погоджується з державною санітарною інспекцією.

При виборі ділянки для населеного пункту оцінюють природні умови і естетичні можливості. Наприклад, рельєф місцевості можна використовувати для створення красивих під'їздів в населені пункти, розкриваючи мальовничі ландшафти, розмістивши на підвищених місцях суспільний центр із будівель підвищеною етажністю.

Населений пункт завжди прикрашають річки, ставки і зелені насадження. При відсутності річки слід вибрати майданчик так, щоб рельєф її можна було використати для організації штучних ставків. Існуючі зелені насадження поблизу населених пунктів використовують під лісопаркову зону.

При виборі території під населений пункт необхідно враховувати зв'язок поселень з місцем роботи (сільськогосподарськими угіддями); створення придатних умов для управління виробництвом; капітальні вкладення, котрі потрібні для будівництва і благоустрою території.

Вибір території для поселення проводить комісія, головою комісії являється голова райдержадміністрації, в склад комісії входять керівники сільськогосподарського підприємства, районний архітектор, головний землевпорядник району, санітарний лікар, пожежний інспектор і при необхідності галузеві спеціалісти (будівельник, гідротехнік, меліоратор та інші).

Після огляду території комісія складає акт про вибір її для будівництва населеного пункту. До акту прикладається креслення землекористування з позначенням меж вибраного місця, шляхової сітки, водних об'єктів, угідь і масивів сівозмін, існуючих населених пунктів, з вказівкою можливих місць для очисних споруд. Місце вибору затверджує райдержадміністрації.

5. Розміщення внутрішньогосподарських доріг, інженерних споруд і об'єктів

При складанні проекту внутрігосподарського землеустрою потрібно розмістити основні об'єкти інженерного обладнання території і дати їм необхідне обґрунтування. Крім господарських і окремо розміщених виробничих центрів, до таких об'єктів відносять: внутрігосподарські дороги; об'єкти меліоративного будівництва (зрошення і осушення) і основні споруди на них (ставки, водосховища, магістральні канали, колектори), об'єкти водопостачання; основні лісомеліоративні і гідротехнічні протиерозійні об'єкти (лісосмуги, гідротехнічні споруди в ярах і на окремих схилах).

Розміщення таких об'єктів ведеться комплексно і узгоджено з іншими складовими частинами шляхом поступового уточнення прийнятих проектних рішень.

В залежності від характеру розміщення по території і зайнятої площі об'єкти інженерного обладнання можна об'єднати в дві групи: лінійні, маючи значну протяжність, невелику ширину і розосереджене розміщення (шляхи, канали і інші) і площадні, розміщені локально (об'єкти зрошення, осушення, ставки та інші). До цих об'єктів можна віднести слідуючи вимоги:

- створення сприятливих умов для функціонування об'єктів і виконання їх ролі в підвищенні рівня використання землі;

- узгоджене розміщення поміж собою, з іншими складовими частинами і елементами проекту з метою створення умов для правильної територіальної організації виробництва і раціонального використання землі;

- виділення під об'єкти мінімум необхідної площі, в першу чергу малопридатних земель і малоцінних угідь;

- дотримання при розміщенні об'єктів технічних і природоохоронних вимог;

- забезпечення мінімуму капітальних, витрат на будівництво об'єктів і щорічних витрат на їх експлуатацію.

Перелічені вимоги не завжди узгоджуються поміж собою. Тому в кожному конкретному випадку необхідно правильно оцінити значення тієї або іншої вимоги, враховувати ступінь її важливості, щоб виділити головну, вирішальну вимогу і виходячи з цього зробити відповідні висновки при прийнятті проектного рішення.

Проектування об'єктів інженерного обладнання території узгоджуються з наявними прогнозними і проектними розробками на територію господарства і сусідні землекористування.

В зв'язку з переходом сільського виробництва на промислову основу, збільшенням його технічної оснащеності і подальшої інтенсифікації різко зростає роль автомобільних перевезень. В цьому випадку велике значення приділяється розвитку сітки шляхів високої якості яка повинна забезпечувати надійний, зручний, економічний зв'язок господарських центрів з виробничими підрозділами, угіддями і сівозмінами, а також відповідати вимогам раціонального використання земель і охорони навколишнього середовища.

Автомобільні дороги розподіляються на п'ять категорій. Незалежно від інтенсивності руху під'їзні дороги сільськогосподарських підприємств відносять до ІV, а постійні внутрігосподарські шляхи - до V категорії, їх підрозділяють на чотири групи:

1 - головні внутрігосподарські шляхи, з'єднуючі центральні садиби сільськогосподарських підприємств з садибами виробничих підрозділів, іншими сільськими населеними пунктами, а також садиби виробничих підрозділів поміж собою.

2 - під'їзди, шляхи, з'єднуючі садиби виробничих підрозділів і інші населені пункти з тваринницькими комплексами, фермами, допоміжними цехами і іншими об'єктами АПК.

3 - основні польові шляхи, з'єднуючі садиби виробничих підрозділів, комплекси, ферми з сільськогосподарськими угіддями.

4 - шляхи і під'їзди на територію сільських населених пунктів.

При розміщенні внутрігосподарської шляхової сітки вирішують слідуючи питання: визначення напрямку руху; встановлення категорії і типу покриття; розміщення трас і штучних споруд на них. В кінці визначають вартість і черговість будівництва, економічну ефективність капітальних вкладень.

В процесі внутрігосподарського землеустрою проектування шляхів проводиться в тісному зв'язку з розміщенням виробничих підрозділів і господарських центрів, організацією угідь і сівозмін, кормових угідь.

Проектування шляхів розпочинають з вивчення існуючих шляхів і перспективи розвитку шляхової мережі господарства. Для цього використовують матеріали попередніх шляхових обстежень, якщо вони відсутні або не відповідають сучасному стану, то обстеження шляхів проводять спочатку.

В ході обстеження встановлюють:

1. Розміщення шляхів, ширину проїжджої частини і земельного полотна, під покриттям, наявність мостів і їх стан.

2. Враховують можливість проїзду на них в різні періоди року і різні погодні умови.

3. Намічають заходи по реконструкції, ремонту, визначають необхідність нового шляхового будівництва.

4. Відмічають наявність місцевих будівельних матеріалів.

Дані обстежень заносять в спеціальні відомості і відображають на кресленнях.

Розміщення сітки внутрігосподарських шляхів проводять з урахуванням наступних основних вимог:

1. Внутрігосподарські шляхи повинні забезпечувати надійні, безперебійні, щорічні транспортні зв'язки в господарстві з зовнішніми пунктами.

2. Капітальні витрати на будівництво і реконструкцію шляхів і шляхових споруд, а також щорічні витрати, які пов'язані з утриманням і експлуатацією шляхів, повинні бути мінімально необхідними.

3. Шляхова мережа сільськогосподарських підприємств повинна задовольняти виробничим, пасажирським, культурно-побутовим перевезенням з найбільшим економічним ефектом.

4. Відповідати вимогам раціонального і ефективного використання земель, охороні навколишнього середовища.

5. Сприяти створенню умов для раціональної і ефективної організації виробництва і території.

Щоб не утворились масиви незручної конфігурації, ділянки слід розміщувати вздовж меж полів, лісосмуг, магістральних каналів, ліній електромережі та інші.

При встановленні категорії шляхів визначають їх техніко-економічні показники: ширину земляного полотна, проїзну частину, тип покриття. Для внутрігосподарських шляхів технічні нормативи можуть змінюватись в залежності від складу руху та природних особливостей території, пересуванню тракторів та інших умов.

Ширина земляного полотна для внутрігосподарських шляхів встановлюється в залежності від її значення, інтенсивності руху. Для доріг І та ІІ груп приймають ширину земляного полотна 8 - 11 м з шириною проїзної частини 4,5 - 7 м, ІІІ групи - відповідно 6,5 - 8 м та 3,5 - 4,5 м.

Тип покриття внутрігосподарських шляхів залежить від їх значення і характеру перевезень, наявності місцевих будівельних матеріалів.

Шляхи І та ІІ груп проектують з капітальним типом покриття. До них відносяться асфальтно-бетонні, цементно-бетонні, покриття із щебеневих та гравійних матеріалів, оброблених органічними в'яжучими матеріалами та інше. Шляхи ІІІ групи можуть мати перехідне покриття ( щебеневе, з шлаків або гравійні, ґрунтів, оброблених в'яжучими матеріалами), або нижче (ґрунтові або укріплені піском , гравієм, щебенем та інше).

Основними показниками економічного обґрунтування проектних заходів являється капітальні вкладення і експлуатаційні витрати. Зменшення капітальних витрат на шляхове будівництво досягається за рахунок найбільш повного використання існуючих шляхів і найменшій протяжності проектних, вибору економічних розмірів елементів шляхів і споруд, використання місцевих будівельних матеріалів.

Показником ефективності капітальних вкладень слугує коефіцієнт абсолютної ефективності (Еа), який знаходиться по формулі:

 1 Сісн - Спр

Еа = ---- = ---------------- (3.1.)

Ток К

де Ток - строк окупності;

Сісн - щорічні дорожньо-експлуатаційні витрати та інші витрати при існуючому положенні;

Спр - щорічні дорожньо-експлуатаційні витрати при умові реалізації проектного варіанту;

К - капітальні вкладення.

Капітальні вкладення можуть бути економічно доцільні , якщо коефіцієнт економічної ефективності має значення нижче нормативного, тобто Еа ? 0,05.

6. Організація угідь і системи сівозмін

6.1 Поняття про земельні угіддя

Організація угідь і систем сівозмін - корінний захід по використанню землі і охорони природи.

Угіддя - земельні ділянки, які планомірно і систематично використовують для виробничих, культурно-побутових і інших цілей, мають характерні природні, заново набуті властивості.

По характеру виробничого використання та природним властивостям землекористування сільськогосподарського підприємства поділяють на земельні угіддя, які в свою чергу класифікуються на сільськогосподарські та несільськогосподарські.

До сільськогосподарських угідь відносять:

- рілля - саме цінне продуктивне угіддя. До неї відносять землі з найбільш родючими ґрунтами, які систематично використовуються під посіви сільськогосподарських культур, а також чисті пари;

- багаторічні насадження - сільськогосподарські угіддя зайняті культурними деревами, кущами або трав'яними багаторічними насадженнями, призначені для вирощування плодово-ягідної продукції, або винограднику, а також спеціальних технічних і лікарських рослин;

- перелоги - земельні ділянки які раніше використовувались під ріллю, і більше одного року не зайняті посівами сільськогосподарських культур або чистими парами;

- сіножаття - включають земельні ділянки розміщені на лугових ґрунтах з підвищеною вологістю або підлягають штучному регулярному лиманному зрошенню, на яких природна рослинність систематично викошується для заготівлі сіна, сінажу і інших видів корнів;

- пасовища - землі які систематично використовуються для випасу тварин. Вони, як правило, розміщуються на схилах із значним ухилом, або на зволожених степових, напівстепових рівнинах з ґрунтами низької родючості.

Несільськогосподарські угіддя діляться на групи:

1. Передбачені резервом для розміщення сільськогосподарських угідь. До них належать: чагарники, болота, сильно засолені землі, яри, піски та інше.

2. Землі зайняті забудовою, спорудами, захисними лісонасадженнями, водоймами, покриті лісом та інші, тобто землі, які вийшли із сільськогосподарського обробітку на значний час або на завжди.

6.2 Основні вимоги до організації угідь. Трансформація угідь

Головним завданням організації угідь і систем сівозмін - є встановлення такого складу площ і розміщення угідь на перспективу, при яких можливе створення необхідних умов для високо інтенсивного використання землі, а також подальшого розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, галузей.

Склад угідь, поперед усім сільськогосподарських, їх площі тісно пов'язані із спеціалізацією господарства і ступінню концентрації його галузей. Фактично співвідношення угідь один з найбільш важливих факторів визначаючий ступінь виробництва.

З іншого боку становлення на перспективу спеціалізації частіше потребує змін співвідношення угідь і їх розміщення.

Перехід від фактичної структури угідь до проектної проходе шляхом їх часткової трансформації. Трансформація - це перехід угідь з одного виду в інший. При цьому змінюється і розміщення угідь. Основна мета трансформації - перехід менш цінних і не використовуємих земель в більш цінні і продуктивні угіддя. Можливість освоєння нових земель для ріллі і інших угідь. В зв'язку з цим трансформація і розміщення угідь - задача комплексна.

Крім розширення земельних площ, переводу менш цінних угідь в більш цінні, при трансформації, вирішують задачі усунення мілкої контурності, ліквідації вклинювання, вкраплення, роздробленості ріллі і кормових угідь.

Трансформація показує кількісні сторони збільшення площ більш цінних угідь, а також включення сільськогосподарський оббіг невикористаних або мало використовуємих земель. Але вона не дає уяви про якісний склад угідь по проекту. Ці данні необхідні для правильного прогнозування очікуваної врожайності культур і розрахунку ефективності усіх заходів.

Встановлення нової структури угідь шляхом трансформації, їх покращення і розміщення тісно пов'язані і складають єдине ціле. Таким чином під організацією угідь розуміють встановлення їх складу і співвідношення, господарського доцільного розміщення на території.

Її ціль - підвищення інтенсивності використання землі для отримання максимальної кількості сільськогосподарської продукції при збереженні і збільшенні родючості ґрунтів, інших компонентів природної середи.

Запроектований склад і співвідношення (структура) угідь, їх розміщення на території повинні відповідати наступним вимогам:

- безумовне і стабільне виконання державних планових завдань по виробництву сільськогосподарської продукції;

- повне, раціональне та ефективне використання всіх земель у відповідності з їх природними властивостями;

- припине6ння ерозійних процесів та покращення ландшафту;

- відповідне встановлення спеціалізації галузей і їх раціональне співвідношення;

- забезпечення стійкої кормової бази для тваринництва;

- мінімальні витрати на транспортування і зберігання продукції без істотних втрат;

- створення сприятливих умов для підвищення продуктивності праці та високопродуктивного використання машинно-тракторних агрегатів;

- мінімальні капітальні вкладення в освоєння нових земель і підвищення інтенсивності використання земель, які знаходяться в обробці, якнайшвидша їх окупність.

Визначення об'ємів трансформації і покращення земель, розміщення угідь ведуть з врахуванням природних та економічних факторів, дотримуючись перелічених вище вимог.

Способи покращення якості ґрунтів різноманітні. Це осушення, гіпсування солонців, валкування лугових ґрунтів, видалення каменів, здійснення широкого комплексу протиерозійних, гідротехнічних заходів, частіше взаємопов'язаних поміж собою.

Особливе значення приділяється корінному і поверхневому покрашенню кормових угідь. Корінне покрашення корінних угідь - це зміна малопродуктивного травостою культурним. Для цього проводять оранку, або дискування і висівають складні компоненти багаторічних трав.

Поверхневе покращення ведуть на масивах кормових угідь в тих випадках, коли в травостої збереглися цінні кормові трави, що дозволяє проводити заходи з збереженням дернини і підсівом трави.

В результаті організації угідь складають план їх трансформації і покращення. В ньому відображають фактичну структуру угідь, всі зміни, намічених при проектуванні. В результаті приводять експлікацію угідь на кінець розрахункового періоду.

Отримана проектна експлікація, як і план трансформації угідь, являється попередньою. Структуру угідь уточнюють в процесі внутрішнього устрою території сільськогосподарських угідь.

Після встановлення площ і меж різних угідь виділяють масиви, які потребують проведення різних меліоративних, культуртехнічних та особливих заходів по захисту ґрунтів від ерозії та інших шкідливих процесів.

У завершенні проектних дій по організації угідь, виходячи з уточненого їх складу і розміщення, а також планує мого поголів'я тварин в межах виробничих підрозділів, проводять агроекономічні розрахунки по встановленню структури посівних площ, використанню ріллі і кормових угідь:

- визначення потреби тварин в грубих кормах, соковитих, зелених і концентрованих кормах з використанням збалансованих норм кормління;

- встановлюють вихід грубих і зелених кормів з природних, покрашених та культурних кормових угідь з врахуванням їх перспективної продуктивності;

- визначають нестачу у зазначених видах кормів, яка повинна бути поповнена за рахунок посівів кормових культур (в кормових, польових та інших сівозмінах);

- з врахуванням плануємої врожайності кормових культур встановлюють їх площі;

- виходячи з планів виробництва зерна, картоплі, овочів та іншої товарної продукції, а також продукції для внутрігосподарських цілей, перспективної врожайності, визначають структуру посівних площ продовольчих та технічних культур.

Отриманні данні приймають в якості вихідних для організації системи сівозмін та подальшого устрою території як ріллі, так і кормових угідь.

6.3 Типи і види сівозмін

Міцну агротехнічну основу для високої культури землеробства створює введення та освоєння сівозмін. Агротехнічне правильне чергування посівів, чистих або зайнятих парів сприяє підвищенню врожайності, покращенню економічної родючості ґрунту, запобіганню засміченості полів та поширення хвороб.

Проектування системи сівозмін зводиться до визначення типів, видів, кількості сівозмін, розмірів сівозмінних масивів, розміщенню їх по території, закріпленню за бригадами і іншими підрозділами, розробки схеми чергування посівів і парів.

Під типами сівозмін розуміють три основні групи: польові, кормові і спеціальні.

Типи сівозмін в свою чергу підрозділяються на види в залежності від ведучих культур.

До польових відносяться сівозміни, в яких польові культури висівають на площі, яка перевищує 50% відведеного масиву. Так серед польових сівозмін виділяють такі види: зернові, парозернові, зернопросапні, парозернопросапні, а також льняні, бурякові та інші.

В кормових сівозмінах більше 50% площі зайнято посівами кормових культур. Серед них розрізняють прифермські, притаборні, сінокосо-пасовищні.

Спеціальні сівозміни вводять для культур, які відрізняються високою вимогливістю до умов живлення (овочеві культури, конопля) або особливостями їх обробки (м'ята, тютюн, лікарські рослини, мак та інші). Всі перелічені типи сівозмін при великій зосередженості в них ведучої культури можна назвати спеціалізованими ( овочеві, конопляні, тютюнові, рисові, бавовняні та інші). Можливо введення комбінованих сівозмін: овочевокормових, кормопольових та інших.

Польові та кормові сівозміни можуть бути ґрунтозахисними. Такий вид вони набувають за рахунок насичення посівами багаторічних трав, їх смугового розміщення з однорічними культурами, кулісних парів та виконання інших протиерозійних заходів.

На вибір типів і видів сівозмін в визначній кількості і співвідношенні здійснюють вплив наступні умови: спеціалізація господарства і підрозділів; типи утримання і годівлі худоби; концентрація поголів'я; структура сільськогосподарських угідь і їх якість; розміщення основних і допоміжних господарських центрів; наявність еродованих земель і ступінь ерозійної небезпеки; територіальне розміщення масивів ріллі, її конфігурація.

6.4 Проектування системи сівозмін

Основні типи сівозмін в сільськогосподарських підприємствах - польові та кормові. Система сівозмін всередині сільськогосподарського підприємства можлива в різному сполученні: одна польова та одна кормова; одна польова та дві кормових; дві польових та одна кормова; дві польових; дві кормових. Моделювання вимог проектування сівозмін дозволяє встановити доцільне застосування того чи іншого сполучення.

Одну польову сівозміну вводять при компактному масиві і центральному положенні садиби, коли відстань від ріллі складає до 3-х км, а структура використання ріллі не викликає необхідності у виділенні кормових культур в самостійну сівозміну (малюнок 3.3.а.).

землеустрій проектування сільськогосподарський землекористування



Малюнок 3.3. Можливі сполучення сівозмін в сільськогосподарському підприємстві

Одну польову та одну кормову сівозміни необхідні, коли садиба коли садиба знаходиться на краю сільськогосподарського підприємства, а структура використання ріллі дозволяє виділити кормові культури в окрему спеціалізовану сівозміну з послідуючим закріпленням його за механізованою ланкою по виробництву кормів (малюнок 3.3.б.). при такій системі сівозмін забезпечується максимальне приближення посівів вантажомістких та малотранспотувальних кормових культур до міст їх споживання - тваринницьким комплексам та фермам.

Одну польову та дві кормових сівозміни проектують при наявності віддалених пасовищ та організації на них табірного утримання худоби, коли необхідно поповнити дефіцит зелених кормів за рахунок при табірного сінокосо-пасовищної сівозміни. Кормову (прифермську) сівозміну в такому випадку поблизу садиби. Решту ріллі включають в польову сівозміну (малюнок 3.3.в.).

Дві польових та одну кормову сівозміни проектують коли ґрунти різко відрізняються по якості або по ступені еродованості, а в склад посівних площ входять культури з підвищеними вимогами до ґрунтів. при цьому можливо проектування для вказаних вище цілей самостійної кормової сівозміни і двох польових, які відрізняються набором культур (малюнок 3.3.г.).

Дві польових та дві кормових сівозміни (малюнок 3.3.д., 3.3.е.) доцільно для приближення посівів вантажоємких та працеємких культур до населеного пункту і господарському центру.

Дві паралельних сівозміни (малюнок 3.3.ж.) можуть бути введені у випадку, коли сільськогосподарське підприємство обслуговує два населених пункти.

Організація системи сівозмін задача комплексна, потребуюча розгляду питань агротехнічного змісту, кількості, площі та місце розташування масивів для досягнення максимального економічного ефекту. З цією метою визначають пункти складання насінного фонду, зимових кормів, а також місць споживання стравлення тваринами літнього корму; вивчають створену та перспективну організацію праці; виявляють можливість використання в новому проекті меж масивів і полів освоєних сівозмін; після цього по матеріалам ґрунтових і землевпорядних обстежень, а також по земельно-оціночним даним виділяють масиви ріллі обмеженого використання або потребуючих спеціальних ґрунтозахисних заходів.

Проектування починають з сівозмін, площі і місцеположення яких обумовлені особливостями цих орних земель. В зв'язку з цим , місце і площі ґрунтозахисних сінокосо-пасовищних сівозмін визначають наявністю еродованих та ерозійно небезпечних орних масивів; масиви ріллі підвищеної солонцюватості придатні для обмеженого набору сільськогосподарських культур; надмірно зволожені ділянки, якщо вони достатньо великі, виділяють в окремі сівозміни з набором вологолюбних культур; найкращими містами для овочевих сівозмін вважають пойми річок і долини.

Типові схеми різних видів сівозмін підбирають у відповідності із зональними системами землеробства, користуючись рекомендаціями по системі ведення сільського господарства для даної зони, області, республіки. Слід при цьому використовувати результати економічної оцінки ріллі або бонітування ґрунтів. Сівозмінні масиви повинні бути по можливості однорідними. Сівозміни, які включають в себе посіви сільськогосподарських культур підвищеної вибагливості до ґрунтів, розміщують на орних масивах, які характеризуються високими балами економічної оцінки. Враховуючи складність проектування сівозмін, необхідно окремо розглядати методичні підходи до проектування основних типів.

При розміщенні сівозмін на орних масивах необхідно враховувати технологічні групи земель, які встановлюються в залежності від крутизни схилів.

На землях першої групи (від 0 до 3°) проектують польові сівозміни насичені просапними культурами, при цьому на схилах від 1 до 3° дозволяється розміщення прифермських кормових сівозмін з включенням в них просапних кормових культур.

На землях другої технологічної групи (від 3 до 5° і від 5-7°) проектують польові зерно-трав'яні сівозміни без пропашних культур, на схилах 5-7° розмішують ґрунтозахисні сівозміни, кормові - притабірні сівозміни.

Землі третьої технологічної групи (більше 7°) переводять в пасовища або проектують трав'яні сівозміни.

При проектуванні і розміщенні сівозмін необхідно дотримуватись наступного порядку:

1. Спеціальні

2. Кормові

3. Польові

6.5 Організація кормових сівозмін

Основу проектування кормових сівозмін складає важлива економічна вимога: приближення виробництва кормів до місця споживання з метою зменшення транспортних та інших витрат.

Прифермські кормові сівозміни призначені головним чином для виробництва соковитих кормів, в склад яких входять коренеплоди, клубне плоди, кормові баштанні, силосні культури. В ці сівозміни можуть бути включені культури для отримання зеленої маси. Щоб забезпечити агротехнічне правильне чергування культур та правильне використання попередників, включають також зернові культури: овес, ячмінь, кукурудзу, сорго, просо та інші.

Введення кормових сівозмін сприяє скороченню транспортних витрат, створенню умов для закріплення посівів кормових культур за бригадами та перетворенню кормовиробництва в самостійну спеціалізовану ланку, що забезпечує отримання більш високих врожаїв і якісних кормів.

Прифермські сівозміни розміщують поблизу ферм на ґрунтах, придатних для вирощування кормових культур, на масивах, які мають зручний зв'язок з фермами. У випадку виробництва в цих сівозмінах зеленого корму слід забезпечити зручний зв'язок з пасовищами.

Притабірні кормові сівозміни розташовують поблизу літніх таборів. Вони призначені для виробництва зеленого корму та інших видів відгодування в період убого травостою на природних пасовищах. Для цієї мети в першу чергу повинні бути використанні невеликі по площі ділянки, придатні для землеробства, вкраплені в пасовища, а також орні масиви, прилеглі до пасовищ і розташовані на невеликій відстані від табору.

В цих сівозмінах можливо вирощувати силосні культури на площі, необхідної для відгодівлі в пасовищний період, а також інші кормові культури для літнього використання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни призначені для отримання сіна, сінажу, зеленого корму. Їх також використовують для створення високопродуктивних лугів шляхом періодичного заорювання і використання під польові культури та травосуміші багаторічних трав. Тривалість польового періоду (4-5 років) визначається терміном, на протязі якого шар багаторічних трав розкладається. Тривалість лугового періоду може коливатись від 4 до 8 років в залежності від ґрунтових умов, складу травосумішей, клімату та умов використання. Він менший на суходільних луках (4-5 років), довший на низинних (6-8 років). В перші 2-3 роки лугового періоду можливе отримання сіна, а в послідуючім рекомендується випасання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни вводять також на сильноеродованій ріллі, яка потребує тимчасове залуження. Вони являються ґрунтозахисними.

6.6 Організація спеціальних сівозмін

Спеціальними прийнято вважати такі сівозміни, в яких вирощують сільськогосподарські культури, які характеризуються підвищеною вимогливістю до ґрунтів, рельєфу, водному режиму або потребуючі складної технології обробки.

Більшість овочевих культур, конопля, тютюн, мак та інші пред'являють високі вимоги до ґрунтової родючості. Для овочевих сівозмін необхідні пухкі ґрунти легкосуглинистого або супіщаного механічного складу, достатньо забезпечені вологою. Найкращі місця для вирощування - річкові долини і пойми. По рельєфу придатні слабопологі нижні частини схилів, добре обігріті (південні і південно-західні схили), захищені від шкідливих вітрів. Найбільш сприятливі чорноземні ґрунти з вмістом гумусу 5-6% гумусу.

Зважаючи на те, що овочеві сівозміни праце і грузоємні їх розміщують поблизу населених пунктів, тваринницьких комплексів і ферм. Тим самим зводячи до мінімуму транспортні витрати на перевезення людей, вантажів, добрив і різноманітних матеріалів.

Необхідно також вірно підібрати типи сівозмін і їх розміщення з врахуванням біологічних особливостей різних груп культур (таблиці 3.2.).

Таблиця 3.2. Приблизні схеми овочевих сівозмін для різних зон

Зона	Чергування овочевих культур в полях
	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VІ	VІІ	VІІІ
Нечорноземна та лісостепова	Капуста	Картопля	Морква, буряк	Горох	Картопля	-	-	-
	Капуста	Картопля	Хрестоцвіті коренеплоди	Картопля	Вика + овес на сіно	-	-	-
	Багаторічні трави	Багаторічні трави	Капуста	Томати	Цибуля	Хрестоцвіті коренеплоди	Ярі зернові + трави	-
	Капуста рання	Щавель, лук-батун	Щавель, лук-батун	Картопля	Морква, буряк	-	-	-
	Капуста	Томати	Огірки	Цибуля, столові коренеплоди	-	-	-	-
	Картопля рання	Капуста	Морква, буряк	Картопля	Огірки	Зелені культури	-	-
Степова	Огірки, кабачки	Томати	Цибуля, столові коренеплоди	Капуста	Перець, баклажани, картопля	-	-	-
	Багаторічні трави	Багаторічні трави	Огірки, ба баштанні культури	Томати, перець, баклажани	Столові та кормові коренеплоди	Кукурудза	Картопля, зелені культури	Ярі зернові + трави

По виробничим ознакам та подібним способам вирощування овочеві рослини поділяють на:

- клубнеплоди (картопля);

- баштанні (кавун, диня, гарбуз);

- огірки та овочеві гарбузи (кабачки, патисони);

- капустяні рослини (капуста качана, кольорова та інше);

- коренеплоди (морква, буряк, ріпа, редька та інше);

- пасльонові овочі (помідори, баклажани, перець);

- зелені культури (салат, шпинат, кріп та інші);

- цибульні (цибуля, часник);

- бобові (горох, квасоля).

Перелічені групи овочевих рослин ставлять різні вимоги до вологи. Дуже вимогливі - капуста, огірки, редис; вимогливі - томати, баклажани, перець, цибуля; маловимогливі - коренеплоди, бобові, кукурудза, гарбуз; засухостійкі - кавуни, дині.

Також необхідно враховувати вимоги овочевих культур до тепла. По цій важливій ознаці їх поділяють на п'ять груп:

І - найбільш морозостійкі та зимостійкі багаторічні рослини (спаржа, часник, деякі види цибулі, щавель та інші);

ІІ - холодостійкі дворічні рослини (коренеплоди, цибуля, капустині та зелені культури - шпинат салат);

ІІІ - напівхолодостійкі (картопля);

ІV - теплолюбні рослини (томати, огірки, перець, баклажани);

V - жаростійкі культури (кавун, диня, гарбуз, кукурудза, квасоля).

Всі ці різноманітні вимоги часто змушують проектувати декілька сівозмін, щоб розташувати кожний з них з детальним врахуванням фізико-хімічних та механічних властивостей ґрунту, забезпеченості тих чи інших ділянок вологою та теплом.

6.7 Організація польових сівозмін

На проектування польових сівозмін найбільший вплив здійснюють ґрунтові умови, організаційно-господарська структура, розміри орних масивів, набір польових культур і площа пару, організація праці в рільництва, характер рельєфу.

Польові сівозміни мають, як правило, 6-10 полів. Найкращим для господарств вважається організація одної сівозміни на бригадному масиві. Також кількість польових сівозмін в господарстві залежить від:

1. кількість виробничих підрозділів

2. розмірів виробничих підрозділів

3. кількості населених пунктів

4. якості ґрунтів

5. віддаленість земельних масивів

На землях від 0° до 3° польові сівозміни насичені просапні культурами при цьому на орних схилах 0-1° дозволяється обробляти по всім напрямкам на землях 1°-3° - поперек схилу.

По ґрунтовим умовам необхідно вводити декілька сівозмін, в тих випадках, коли в господарстві є крупні орні масиви, розташовані на ґрунтових різностях обмеженого використання. Наприклад, солонцюваті ґрунти малопридатні для посівів кукурудзи та ярової пшениці, але можуть використовуватись під посіви ячменю, донника і деяких багаторічних трав. На грунтах легкого механічного складу обмежені посіви пропасних культур, а на грунтах надмірного зволоження не рекомендують посадку картоплі та інших культур.

В таблиці 3.3. наведенні данні, які характеризують відношення основних польових культур до механічного складу ґрунту. Індексом „Х” відмічені найбільш благоприємні умови для розміщення даної культури, ”Д” - допустиме розміщення, „П” - погане розміщення, прочерк - означає, що розміщення даної культури неможливе.

Таблиця 3.3. Відношення сільськогосподарських культур до механічного складу ґрунту.

Культура	Ґрунти по механічному складу
	Пісчанні	Легко-супес-чанні	Супесчанні	Легко-суглинкові	Суглинкові	Важкосуг-линкові	Глиністі	Важко-глиністі
Пшениця	-	П	П	Д	Х	Х	Д	П
Жито	Д	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Овес	П	Д	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Ячмінь	П	П	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Просо	П	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Кукурудза	-	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Грачиха	П	Х	Х	Х	Х	Д	Д	П
Картопля	-	Х	Х	Х	Х	Х	Д	П
Буряк	-	П	Д	Х	Х	Х	Д	П

Набір польових культур впливає на тривалість ротації сівозміни. Найбільш довга ротація (8-12 років) в плодосімених сівозмінах, в яких посіви озимих і ярових зернових культур чергуються з багаторічними травами і пропасними культурами. Тривалість ротації 6-7 років характерна для пропашних сівозмін. Коротка ротація (3-6 років) властива паро зерновим та іншим спеціалізованим сівозмінам тривалість ротації впливає на розмір сівозмінного масиву.

Висока удільна вага ведучої культури в польовій сівозміні визначає його спеціалізацію. Найбільш поширені - спеціалізовані зернові сівозміни. Їх вводять на віддалених масивах від господарського центру.

Спеціалізовані картопляні сівозміни у зв'язку з великою трудоємністю, чутливістю на органічні добрива і полив розміщують по можливості поблизу господарських центрів, тваринницьких ферм, картоплесховищ, у випадку застосування зрошення - недалеко від місць забору води. Кількість і площа картопляних сівозмін та полів в них повинна бути погоджена з числом спеціалізованих на цій культурі бригад. Оптимальна площа 100-200 га.

Під бурякові сівозміни обирають добре удобрені орні масиви, які відрізняються високою ґрунтовою родючістю, благоприємним тепловим режимом, відсутністю процесів ерозії, а в районах гострого дефіциту вологи - придатні для зрошення. По рельєфу найкращими являються землі з крутизною схилу до 3°, південної, південно-західної та західної експозиції. Оптимальна площа поля 100- 250 га.

Найкращими сівозмінами по виробництву льону вважають 7-8-9-пільні з одним полем льону і двома полями багаторічних трав. У зв'язку з ураженням шкідниками та хворобами, льон необхідно повертати на колишне місце не раніше чім через 7-8-років. Для вирощування льону придатні добре окультурені дерново-підзолисті ґрунти, середньо і легкосуглинкового механічного складу, нормального зволоження, з слабкою кислотністю.

6.8 Проектування позасівозмінних ділянок

До позасівозмінних ділянок ріллі, на яких проектом внутрігосподарського землеустрою передбачається система агротехнічних та організаційно-господарських заходів з чергуванням культур, тільки тимчасово або з вирощуванням беззмінної культури. Це беззмінні посіви кукурудзи; ділянки , які використовуються для конвеєрів зелених кормів при тваринницьких комплексах і фермах; ділянки ріллі постійного залуження, незначні по площі, вкраплені в інші угіддя, віддалені на невеликі відстані від основних орних масивів, відрізняючись від навколишніх їх масивів ріллі по ґрунтовим або іншим вимогам, на яких утворення окремої сівозміни недоцільно.

Основне призначення поза сівозмінних ділянок -отримання високоякісного, дешевого корму, а вимога їх розміщення - максимальне приближення до тваринницьких комплексів і ферм або до інших місць споживання кормів. Найбільш часто в господарствах зустрічаються поза сівозмінні ділянки у вигляді беззмінних посівів кукурудзи на силос.

У випадках коли місце розташування поза сівозмінних ділянок визначено просторовими умовами (ґрунтами, рельєфом, контурністю), в проекті внутрігосподарського землеустрою визначають систему їх використання, яка залежить від природних властивостей кожної ділянки, його площі, конфігурації, віддаленості від господарського центру та інших умов. Повне економічне обґрунтування розміщення поза сівозмінних ділянок і їх використання можливо в ув'язці з всією системою устрою території ріллі.

6.9 Економічне обґрунтування системи сівозмін та поза сівозмінних ділянок

При виборі кращого проектного рішення виникають різні варіанти організації системи сівозмін, які відрізняються вилами, типами і кількістю, схемами чергування культур, розміщенням сівозмінних масивів, а також поза сівозмінними ділянками закріпленням ріллі за виробничими підрозділами.

В якості варіантів проекту можна визнати лише такі логічно обґрунтовані та зіставлені пропозиції, в яких схеми чергування культур агротехнічно витримані, рекомендовані розробленою зональною системою землеробства і забезпечують заданий рівень виробництва зерна, кормів та іншої валової і товарної продукції; сівозміни і культуртехнічні заходи сприяють захисту ґрунтів від ерозії та інших негативних явищ природи.

Для оцінювання варіантів використовують наступні економічні показники:

- вихід валової продукції, яка залежить від попередників і розміщення посіві на грунтах з різними оціночними балами;

- витрати на перевезення вантажів;

- витрати на перевезення робочої сили;

- втрати продукції у зв'язку з подовженням строків виконання сільськогосподарських робіт;

- витрати на невиробничі переміщення техніки.

Вихід валової продукції з врахуванням попередників відрізняється лише в тому випадку, коли змінюють схему чергування посівів або виділяють поза сівозмінні ділянки. Підсумкова посівна площа може бути збільшена у випадку зменшення площі чистих парів, а врожайність збільшиться в порівнянні з середньою при вирощуванні сільськогосподарських культур по кращим для них попередникам.

Вартість валової продукції (ВП) по кожній сівозміні можна визначити по формулі:

Бск

ВП = [Ик*Рк*ак* ------] (3.2.)

Бхк

де Рк - розрахункова площа культури в сівозміні, га;

Ик - плануємо врожайність культури по господарству, ц\га;

ак - кадастрова ціна культури, грн\ц;

Бск - середньозважений бал економічної оцінки врожайності даної культури по сівозміні;

Бхк - середньозважений бал економічної оцінки врожайності даної культури по господарству в цілому.

Середньозважені бали по врожайності культури по господарству та сівозміні визначають за формулами:

[Рпх*Бк ] [Рпс*Бк]

Бхк = -------------- (3.3.) Бск = ------------- (3.4.)

[Рпх] [Рпс]

де Рух, Рпс - площі ґрунтових різностей по господарству і сівозміні,га;

Бк - бал економічної оцінки врожайності культури ґрунтових різностях (із матеріалів економічної оцінки земель);

[Рпх] - площа ріллі по господарству, га;

[Рпс] - площа сівозмінного масиву, га.

Витрати на перевезення вантажів залежать від віддаленості посівів вантажомістких культур від місця зберігання, переробки або споживання отриманої продукції. В розрахунок приймають лише ті вантажі, витрати на перевезення яких змінюються в залежності від схеми чергування культур і розміщення сівозмінних масивів. Середня відстань до сівозмінних масивів визначається як середньоарифметичне значення з відстані до кожного поля по шляхам.

Витрати на перевезення робочої сили можна визначити по формулі:

 Ст*пп* 2 Rср*акм

Савт = ------------------------ (3.5.)

пч*fавт

де Савт - витрати на перевезення робочої сили, грн.;

Ст - витрати праці на польові роботи, чол.-дні;

пп - число переїздів, здійснених однією людиною в день;

Rср - середня відстань від обслуговуємого масиву, км;

акм - вартість одного кілометра автопробігу, грн.;

пч - місткість однієї машини, чол.;

fавт - коефіцієнт наповнюваності машини.

Втрати часу на холості переходи характеризуються процентом холостих переходів і можуть бути визначені за формулою:

100*n*Rср

Схп = ---------------- (3.6.)

V*Tдн

де Схп - втрати часу на холості переходи, %;

n - кількість переходів здійснених однією людиною в день;

Rср - середня відстань від місця проживання до сівозмінного масиву, км;

V - швидкість руху, км\год;

Tдн - тривалість робочого дня, год.

Цей показник використовується для додаткової характеристики варіантів на масивах, розташованих в межах пішохідної доступності.

При визначенні витрат на невиробничі переміщення техніки враховують : переміщення техніки з полів до садиби або польового стану з метою зміни знаряддя, які використовуються при виконання різних операцій; переміщення техніки на сівозмінному масиві при виконанні одних і тих же робіт; витрати на технічне і культурно-побутове обслуговування, яке залежить від організації території.

7. Впорядкування території сівозмін

7.1 Розміщення полів сівозмін і робочих ділянок

Устрій території сівозмін заключається в одночасному і узгодженому розміщенні полів і робочих ділянок, захисних лісосмуг, польових шляхів і джерел для польового водопостачання.

Склад перелічених елементів устрою території сівозмін залежить від їх існуючої організації, зональних умов і місцевих особливостей землевпорядкованих підприємств. Так проектування полів не здійснюється спочатку, якщо вони освоєні, склалися в натурі і відповідають сучасним вимогам.

Основні вимоги до устрою території сівозмін заключаються в детальному врахуванні рельєфу місцевості, створенню оптимальних умов для ефективного використання сільськогосподарської техніки, забезпечення по можливості рівновеликих полів по площі ріллі, урахування існуючого устрою території сівозмін, скороченню витрат на проїзди людей, переїзди машин і іншої техніки на поля та з полів.

Проект устрою території сівозмін складають одночасно по всім елементам від загального до конкретного. В кожному конкретному випадку спочатку складають загальну схему розміщення елементів проекту і проектують основні елементи, потім взаємозв'язано з ними розміщують інші, уточнюють і доповнюють їх і при цьому коректують перші.

Поля - це рівновеликі частини сівозмінного масиву, на яких на протязі ротації послідовно розмішують сільськогосподарські культури.

Поля сівозмін по ґрунтам, рельєфу, мікрокліматичним особливостям повинні бути придатні для вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх черговості і разом з тим зручні для виконання механізованих робіт з дотриманням правил агротехніки при найбільш виробничому використанні техніки і робочої сили.

При новому проектуванні полів і робочих ділянок роботу починають з їх загальної орієнтації, яка визначається експозицією крутизни схилів, розміщенням ґрунтів і напрямком шкідливих вітрів. Довгі сторони полів необхідно розміщувати з півночі на південь. Такий напрямок сторін, а також і рядів рослин, допомагає підвищенню врожайності культур і поліпшенню якості продукції. Таке розміщення полів роблять в тому випадку, якщо дозволяє рельєф місцевості. При цьому відхилення рядів рослин, а також і довгої сторони поля від основного напрямку, північ-південь, допускається до 20°. В сполуці з лісосмугами при такому розміщенні найкраще захищаються ґрунти і посіви від пилових бур і суховіїв.

7.2 Проектування полів з врахуванням рельєфу

Розміщення полів сівозмін і робочих ділянок в значній мірі обумовлено рельєфом місцевості. Важливе значення має експозиція та крутизна схилу. Схили різної експозиції відрізняються змитістю ґрунтів, строками обробітку і дозрівання сільськогосподарських культур. У зв'язку з цим прагнуть розташувати кожне поле на схилі однієї експозиції, а у випадку коли це неможливо, виділяють на кожній експозиції агротехнічно однорідні робочі ділянки. Це забезпечує своєчасне дозрівання ґрунту для обробки, посіву, догляду за посівами, збір врожаю.

З метою створення кращих умов для правильного використання землі, поля розміщують довгою стороною поперек схилу. В цьому випадку основні роботи, які виконують в напрямі довгої сторони поля, будуть вестись в напрямі горизонталей. Це призведе до зменшення ерозійних процесів, в зв'язку з тим, що поверхневий стік затримується і перетворюється на внутрішній, що робить також позитивний вплив на урожай сільськогосподарських культур.

Великий вплив робить рельєф території на використання тракторних агрегатів. Виконуючи роботи на полі уздовж схилу, трактор витрачає додаткові зусилля для подолання підйому, а присипні машини збільшують тяговий опір.

Для оцінки проектних рішень по розміщенню полів з врахуванням рельєфу використовують показники середнього продольного ухилу, який визначається за формулою:

Н1 - Н2 Lг *hі*sinб

іраб = ------------ (3.7.), або іраб = ----------------- (3.8.)