Управління регіональним розвитком туризму

розподіл навантажень між окремими видами транспорту та ін. Вибір найбільш оптимального варіанта - проводиться шляхом

оцінки ресурсів, що необхідні для виконання програми. Перевага має надаватися тому сценарію, що передбачає досягнення максимальних результатів за мінімального використання ресурсів. Для оцінки повних витрат програми враховують прямі, сполучені, суміжні та зв'язані витрати.

Розробка планів конкретних заходів. Система заходів має бути розроблена таким чином, щоб їх запровадження вело до досягнення мети й основних завдань програми. Зміст заходів має бути максимально деталізовано. Щодо кожного заходу має бути визначено: термін виконання, виконавець (орган виконавчої влади або його підрозділ), обсяги та джерела фінансування. Виконання програми може бути профінансоване як з місцевих бюд- жетів, так і з залученням коштів приватного сектора.

Структура регіональної комплексної програми визначена Кабінетом Міністрів України та затверджена Постановою від 26 квітня 2003 р. № 621. Обов'язковими розділами програми є такі.

Аналіз економічного і соціального розвитку за попередній період.

Цілі і пріоритети економічного і соціального розвитку у наступному році.

Шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери та досягнення поставлених цілей.

Фінансові ресурси.

Ринкові перетворення.

Механізми регулювання.

Розвиток реального сектора економіки.

Зовнішньоекономічна діяльність.

Соціальна сфера.

Гуманітарна сфера.

Природокористування та безпека життєдіяльності людини.

У постанові визначено перелік додатків програми: 1) основні показники (згідно з установленими Мінекономіки зразками); 2) заходи щодо забезпечення виконання завдань програм економічного і соціального розвитку; 3) перелік державних цільових та регіональних програм, які передбачається фінансувати в наступному році; 4) перелік об'єктів будівництва, які передбачається фінансувати в наступному році за рахунок бюджетних коштів; 5) закупівля продукції (товарів, робіт, послуг) для регіональних потреб.

Реалізація Програми розвитку туризму в регіонах здійснюється на основі консолідації зусиль у виробничій, науково-технічній, фінансовій, адміністративно- управлінській сферах із залученням науково-технічного та інноваційного потенціалу регіогу, широкого кола промисловців і підприємців та використанням передових науково- інформаційних ресурсів.

Програмою передбачаються етапи її реалізації. На першому етапі (2-5років) розробляються заходи щодо розв'язання структурних проблем у кожному місті та районі області, які мають негативний вплив на конкурентоспроможність і потенціал зростання туризму й рекреації, реалізуються пілотні проекти у сфері укладання угод щодо регіонального розвитку туризму; розробляються короткострокові та середньострокові цільові програми, спрямовані на реалізацію Програми розвитку туризму в регіонах; спрямовуються державні інвестиції на розбудову туристичної інфраструктури регіонів; готуються та надаються пропозицій щодо удосконалення нормативно-правової бази для зміцнення фінансово-економічної основи рекреаційно-туристичного комплексу регіону.

На другому етапі (3-5років) передбачається: реалізація регіональних заходів довгострокової перспективи стратегічного значення з коригуванням строків та обсягів фінансування відповідно до виконання прогнозних показників Програми розвитку туризму регіону; органами місцевого самоврядування впроваджуються дієві заходи щодо зміцнення фінансово-економічної основи територіальних громад; посилюються повноваження та відповідальність органів місцевого самоврядування за надання туристичних послуг населенню регіону й нерезидентам туристичного ринк; укладаються угоди щодо регіонального розвитку туризму.

На другому етапі має бути запланованим також проведення моніторингу існуючих інструментів стимулювання регіонального розвитку туризму, результатів туристичної політики на предмет її ефективності та доцільності коригування з метою визначення пріоритетів регіонального розвитку на наступну довгострокову перспективу. Цей період стане підготовчим для розроблення наступної Програми регіонального розвитку туризму. Поряд з цим деталізація термінів виконання задач регіонального розвитку туризму буде узгоджуватись й конкретизуватись при укладанні угод регіонального співробітництва.

Пріоритетними завданнями наукового забезпечення Програми розвитку туризму в регіонах є:

наукове обґрунтування регіональної інноваційної, промислової, соціальної, кадрової, природоохоронної політики на довгострокову перспективу;

надання науково-методичної допомоги та науково обгрунтованих рекомендацій з питань інформаційно-аналітичного супроводження діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, налагодження регіональної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників зазначених органів.

8.2 Концептуальні засади планування розвитку туризму

Планування регіонального розвитку являє собою вид діяльності, що включає аналіз, прогнозування соціально-економічного розвитку, визначення кращого варіанта розвитку, розробку і реалізацію заходів на досягнення визначених цілей. Кінцевим продуктом планування є план -- документ, в якому визначено систему взаємоузгоджених завдань, об'єднаних спільною метою, визначеними термінами, методами і послідовністю досягнень. Функції плану мають відповідати функціям, які бере на себе держава. А такі функції, як формування стратегічних і тактичних цілей і поділ доходів, захист конкуренції та підтримка виробника, може здійснити лише держава за допомогою планових інструментів.

У практиці планового управління розвитком економіки за характером впливу на об'єкт управління простежуються два крайніх підходи: директивний адміністративно- командний) та індикативний (економічний ринковий). Підоймою у першому випадку є влада, у другому -- гроші. Відповідно владні важелі охоплюють закони і законодавчі акти, директивні завдання, заборони і квоти, регульовані ціни та ін. У свою чергу індикативні -- вільні ціни, податки і податкові пільги, асигнування і дотації тощо. У чистому вигляді індикативні або директивні плани не використовуються. В.Бесєдін визначає міру державного регулювання економіки залежно від фази циклу розвитку. У фазі спаду економічного розвитку повинні превалювати директивні підойми, у фазі розквіту -- економічні (більш ліберальні).

Директивна система планування має свої переваги та недоліки. Найважливішими перевагами є можливість сконцентрувати ресурси для розв'язання невідкладних проблем, створення можливостей для оптимізації прийнятих рішень у масштабі всієї економічної системи, створення кращих можливостей для розв'язання за рахунок держави проблем соціальної сфери. Найважливішими недоліками є відсутність достатніх стимулів для підвищення ефективності виробництва: створення можливостей для превалювання політики над економікою, відсутність достатніх стимулів для розвитку науки і впровадження результатів наукових досліджень у практику. Досвід запровадження директивного планування в Україні показав, що не всі галузі могли отримати достатній розвиток і найбільше від цього потерпало сільське господарство.

Індикативне планування охоплює як державний, так і приватний сектор економіки. Воно є адекватною ринковим відносинам формою макроекономічного планування. Індикативне планування принципово відрізняється від директивного планування способами досягнення цілей, поставлених у плані. Його показники не мають для окремих господарських суб'єктів статусу обов'язкових завдань, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер. Виражаючи цілі і пріоритети соціально-економічної політики держави на відповідний період, показники індикативного плану набувають життєвої СРІЛИ для окремих суб'єктів ринку лише за допомогою цілеспрямованої системи правових та економічних регуляторів. Останні створюють правову основу й економічні стимули для здійснення виробничо-господарської діяльності у напрямах, які відповідають цілям і пріоритетам суспільства, виражених у державному плані.

При реалізації цього виду планування прогноз поєднується з непрямим регулюванням соціально-економічних процесів через розгалужену систему законів і правових актів, що визначають основи діяльності органів влади та місцевого самоврядування. Індикативне планування за умов ринку здійснюється державою з метою формування уявлень про майбутній розвиток і структуру народного господарства через розв'язання таких завдань:

обґрунтування поведінки самостійних суб'єктів ринкових відносин;

забезпечення основи державного контролю економіки шляхом визначення сфер, де наявність гострих і невідкладних проблем потребує активного державного втручання і регулювання;

обґрунтування, розробляння і реалізація шляхів та засобів цього втручання та регулювання економічних процесів.

Під плануванням розвитку туризму розуміється одна з функцій управління, яка полягає у безперервному процесі розробки планів згідно з поставленими цілями і завданнями, визначаючими майбутній стан відкритої соціально-економічної системи, якою є туризм, а також методів і засобів її досягнення в умовах ресурсних обмежень.

Механізм планування включає:

принципи планування;

визначення пріоритетних цілей;

забезпечення взаємозв'язку між показниками;

облік факторів і кон'юнктури розвитку ринку;

аналіз проблем;

вибір оптимального варіанту розвитку;

контроль за здійсненням планів. Етапи процесу планування:

Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища (збір і відстеження інформації про компоненти, що мають найбільш істотне значення для розвитку туризму в регіоні; складання прогнозів розвитку туризму; оцінка реального стану); формулювання проблеми.

Планування цілей (результатів) (іноді цей етап передує аналізу середовища).

Планування коштів, необхідних для досягнення цілей, в тому числі ресурсів.

Прийняття рішень (вибір оптимального варіанту розвитку (стратегій) і його опрацювання).

Планування реалізації (готуються середньострокові і далі річні та оперативні плани і програми).

Контроль за здійсненням планів (порівняння теоретичних даних з фактичними, аналіз і подальше використання в плануванні та управлінні - вироблення рекомендацій щодо коригування плану для досягнення його остаточних цілей).

Результатом процесу планування є система планів. План включає основні показники діяльності, які повинні бути досягнуті до кінця планового періоду. Зауважимо, що, так як туризм є складовою частиною соціально-економічної системи регіону, то плани розвитку туризму повинні розроблятися в контексті соціально-економічного розвитку регіону.

Туристське планування може здійснюватися на міжнародному, національному, регіональному та місцевому рівнях.

На міжнародному рівні плануються в основному послуги з міжнародних перевезень, тури і потоки туристів з різних країн, міжнародні маркетингові стратегії і рекламні кампанії. Тому в якості суб'єктів планування виступають такі організації, як Всесвітня туристська організація, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна асоціація повітряного транспорту тощо.

На національному рівні сутність планування виражається в тому, щоб позначити і окреслити райони розвитку туризму, що містять ті чи інші туристські видатні пам'ятки, а також у виробленні національної туристської політики, планів і програм по досягненню бажаного стану розвитку туризму, а також формуванню інвестиційної політики, туристського законодавства , загальної маркетингової стратегії і рекламної кампанії, розробці стратегічних і тактичних методів реалізації туристської політики держави.

Сутність регіонального туристського планування знаходить своє відображення в розробці регіональної політики, програм і планів розвитку туризму з урахуванням специфічних умов конкретного регіону. Місцевий рівень планування відрізняється деталізацією і використовує плани по землекористуванню з відведенням окремих територій для готелів та інших видів розміщення, туристських визначних пам'яток, зон відпочинку, парків, транспортних систем і інших елементів інфраструктури туризму.

Види планування можуть бути систематизовані за такими класифікаційними ознаками:

як рівень управління;

характер планування;

ступінь охоплення;

тривалість часового інтервалу;

мета досягнення.

За рівнем управління розрізняють планування на макрорівні, мезорівні і мікрорівні. За характером планування поділяють на директивне та індикативне.

Директивне планування передбачає, щоб державні плани мали силу закону, всі рівні керівництва несли відповідальність за виконання планових завдань. Індикативне планування

це система, яка спирається на виявлення бажаних цілей, а не на накази для їх досягнення. Індикативне планування передбачає непрямий вплив на підприємства туризму і готельного господарства через систему регуляторів (нормативів і пільг).

За ступенем охоплення конкретних сторін діяльності планування поділяють на загальне і часткове. За тривалістю часового інтервалу - на довгострокове, середньострокове, короткострокове. Довгострокове планування в основному характерно для великих турпідприємств (туристських комплексів, системи туризму в цілому) і насиченого ринку. Довгострокові плани визначають загальну стратегію підприємства. Вони містять головні стратегічні цілі на перспективу, строком від трьох до п'яти років і більше. Етапами довгострокового планування є: формування передумов; постановка проблем, формулювання цілей; розробка нових стратегій. Довгострокові плани включають в себе середньострокові і короткострокові плани. Середньострокове планування розраховане на термін від двох до трьох років. У рамках середньострокового плану конкретизуються прогнозовані на перспективу показники. Виявляються розбіжності з прогнозами. Середньостроковий план передбачає деталізацію розділів і показників (план експлуатаційної діяльності готельного господарства; план по праці; план маркетингу; фінансовий; план ресурсного забезпечення; план доходів і прибутку тощо). Короткострокове планування охоплює період до одного року. Короткострокові плани реалізуються через складання календарних програм при контролі за їх виконанням.

За метою досягнення можна виділити наступні види планування: стратегічне, тактичне, оперативне. Завданням стратегічного планування є розробка можливих цілей і стратегій розвитку туризму (завдань, програм і ситуаційних планів, інвестиційних, які в свою чергу залежать від вибору стратегічних рішень) та визначенні необхідних для досягнення ресурсів, формуванні політики, спрямованої на мобілізацію та раціональне використання цих ресурсів. Тактичне планування являє собою конкретизацію стратегічного. Тактичне планування передбачає прийняття рішень як розподілити ресурси організації для досягнення стратегічних цілей. Оперативне планування базується на планах конкретних дій, заходів, акцій, які забезпечують досягнення намічених цілей. Це планування окремих операцій у загальному господарському потоці у короткому та середньому періодах, наприклад, планування потоку туристів, планування маркетингу тощо.

Вперше загальні принципи планування були сформульовані А. Файолем, це: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість (адаптивність) і точність. Поряд з цими принципами на практиці необхідно використовувати ще й такі принципи, як: науковість, цілеспрямованість, стійкість, системність, комплексність, екологічність, безпека, оптимальність, принцип участі, холізму, професіоналізму та ефективності. Науковість планування ґрунтується на вивченні, використанні об'єктивно чинних законів і закономірностей розвитку природи і суспільства, використанні даних, об'єктивно відображають стартові умови та тенденції розвитку туризму в регіоні, застосуванні методів, що відповідають цілям розвитку туризму. Принцип необхідності означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при виконанні будь-якого виду туристичної діяльності. Єдність як принцип передбачає, що планування повинно мати системний характер і передбачає розробку загального плану соціально-економічного розвитку туризму в регіоні. Принцип безперервності планів полягає в тому, що процес планування повинен здійснюватися постійно в рамках встановленого циклу; розробляються плани повинні слідувати один за іншим. Цілеспрямованість передбачає обґрунтування, в першу чергу, стратегічних і тактичних цілей розвитку туризму. Дотримання принципів гнучкості (адаптивності) і стійкості означає, що планування необхідно здійснювати з урахуванням можливих змін факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, які можуть зумовити коригування цілей сталого розвитку туризму, пріоритетів та механізмів їх реалізації. Системність означає необхідність використання елементів системного аналізу в кожному управлінському рішенні, а також елементи і властивості теорії великих систем, такі як: неадитивність, емерджентність, синергічність тощо. Комплексність в управлінні сферою туризму означає необхідність всебічного охоплення всієї системи планування, обліку всіх сторін, усіх напрямків, всіх властивостей, всіх факторів, що впливають на сталий розвиток туризму. Точність як принцип передбачає складення плану з певним ступенем точності, тобто конкретизацію і деталізацію в тій мірі, в якій дозволяють зовнішні та внутрішні чинники, які діють на регіональну систему туризму. Дотримання принципу екологічності означає необхідність мінімізації антропогенних впливів на природу, екологізація усіх сфер туристської діяльності шляхом інтегрування функції планування за цілями екологічного розвитку, своєчасне вирішення екологічних проблем, розвиток екологічного світогляду людей. Дотримання принципу безпеки означає необхідність розробки механізмів щодо забезпечення особистої, економічної та іншої безпеки в туристській діяльності. Принцип оптимальності дозволяє вибрати найкращу з альтернативних можливостей досягнення поставленої мети. Участь як принцип припускає важливість самого процесу планування з погляду залучення в нього всіх зацікавлених у розвитку туризму в регіоні сторін. Принцип холізму складається з двох частин: координації та інтеграції. Координація встановлює, що туристську діяльність у регіоні не можна планувати ефективно, якщо її виконувати незалежно від інших видів діяльності. Інтеграція визначає, що планування, не може бути настільки ж ефективним без взаємоузгодження планів суб'єктів планування розвитком туризму в регіоні з планами всіх зацікавлених осіб для раціонального використання ресурсів. Реалізація принципу професіоналізму забезпечується спеціальною підготовкою всіх суб'єктів планування, створенням необхідної методичної та інформаційно-аналітичної бази, залучення у разі необхідності фахівців з системи планування регіоном, що спеціалізуються на вирішенні окремих актуальних проблем його комплексного соціально-економічного

розвитку.

Дотримання принципу ефективності означає необхідність доказів, що саме сформований набір цілей розвитку туризму, функцій, визначених як пріоритетні, намічені шляхи їх реалізації забезпечать задоволення і розвиток духовних і фізичних потреб туристів. Таким чином, принципи планування, найбільш тісно пов'язані з основними методами ефективного ринкового планування, орієнтують суб'єктів планування на досягнення найкращих економічних показників

8.3 Методи планування та прогнозування розвитку туризму

Методи планування являють собою способи перетворення економічної інформації з метою визначення темпів і оптимальних пропорцій розвитку об'єкта планування, шляхів найбільш ефективного використання ресурсів, а також розробки плану. рийнято розрізняти такі методи планування: наукові, експериментальні, балансові, нормативні (техніко- економічних розрахунків), індексні, програмно-цільові, економіко-аналітичні, метод з використанням коефіцієнта еластичності, економіко-математичне моделювання тощо. Вибір методів планування визначається низкою факторів:

ступенем складності планованого показника і його взаємозв'язків;

протяжністю планованого періоду (методи поточного та перспективного планування різнзняться);

забезпеченістю вихідною інформацією, можливістю її отримання, обробки, використання в планових розрахунках та інші.

Сутність балансового методу полягає в тому, що він дозволяє шляхом побудови відповідних балансів взаємно пов'язувати з урахуванням нормативів і норм наявні ресурси (рекреаційні, матеріальні, фінансові тощо) і фактичні потреби туристів, тобто узгодити можливості і потреби.Нормативний (техніко-економічних розрахунків) метод, що припускає використання при розрахунку показників плану техніко-економічних нормативів, які дозволяють обґрунтувати величину цих показників. Техніко-економічні нормативи характеризують раціональне використання культурно-пізнавальних, матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

У практиці планування широко застосовується економіко-аналітичний метод. Він полягає в тому, що при розробці плану економічні явища і процеси вивчаються шляхом аналізу їх окремих частин, а також сукупності в цілому. Аналіз дозволяє встановити залежності між показниками і намітити зміни в плані відповідно до наявних ресурсів та заданими цілями. У процесі обґрунтування планових показників, розробки та прийняття планових рішень важливу роль відіграють економіко-математичні методи, зокрема, методи лінійного, динамічного, евристичного і стохастичного програмування. На основі методів лінійного програмування вирішуються завдання оптимізації планових показників. При плануванні сталого розвитку туризму в регіоні, необхідно забезпечити прогнозування ймовірності настання (прояв) ризиків і розміри тих негативних наслідків, до яких вони приведуть. Під ризиком розуміють можливість настання деякої несприятливої події, що тягне за собою різного роду втрати, які випливають із специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людини.

Факторами ризиків можна управляти, тобто використовувати різні заходи, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикової події і вживати заходів щодо зниження ступеня ризику. До зовнішніх ризиків відносять ризики, які не пов'язані безпосередньо з використанням потенціалу регіону для розвитку туризму, але які значно впливають на його формування та розвиток. До внутрішніх ризиків, слід відносити ризики, які виявляються безпосередньо в процесі формування та використання потенціалів регіону для розвитку туризму. На відміну від зовнішніх ризиків вони легше піддаються прогнозуванню, виробленню заходів, а також методів по їх попередженню. Таким чином, ризики в різному ступені взаємопов'язані і являють собою систему з сильними і слабкими зв'язками, які можуть проявлятися у вигляді ланцюгової реакції (настання одного ризику, може спричинити за собою виникнення іншого ризику.

Прогнозування (від грецького prognosis - знання наперед) представляє собою отримання інформації про майбутнє, розробку на перспективу змін стану об'єкта в цілому і його частин. На сьогоднішній день існує безліч різних методів прогнозування: експоненціального згладжування, експертних оцінок, інтерв'ю, «мозкової атаки», складання сценаріїв, дерева цілей, матричний метод, метод очікування споживачів тощо.

Всі методи прогнозування доповнюють одне одного, а відповідно можуть використовуватися спільно. Одним з ефективних засобів для організації прогнозування розвитку туризму в регіоні, що поєднує як якісний, так і кількісний підходи, є метод сценаріїв. Сценарій - це опис (картина) майбутнього, складений з урахуванням правдоподібних пропозицій.

Використання сценарного прогнозування у розвитку туризму в умовах ринку здатне забезпечити:

краще розуміння ситуації, його еволюції;

оцінку потенційних загроз;

виявлення сприятливих можливостей;

виявлення можливих і доцільних напрямків туристичної діяльності в регіоні;

підвищення рівня адаптації до змін зовнішнього середовища

8.5 Особливості стратегічного планування розвитку туризму та його місце в системі управління регіональним розвитком

Стратегія являє собою узагальнюючу модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів.

Основою будь-якого плану розвитку туризму в регіоні є його базова стратегія.

Найбільш поширеними типами базових стратегій є:

стратегія зростання;

стратегія стабілізації або обмеженого зростання;

стратегія виживання.

Стратегія зростання застосовується стосовно динамічно зростаючої галузі. Розробка такої стратегії здійснюється шляхом систематичного значного підвищення короткострокових і довгострокових показників цілей. Стратегія стабілізації традиційно використовується у зрілих галузях. При цьому характерним є встановлення цілей від досягнутого, скоригованих з урахуванням змін навколишнього середовища. Це найменш ризикований спосіб дії. Стратегія виживання - оборонна стратегія. При цьому рівень цілей встановлюється нижче досягнутого. Вибір того чи іншого стратегічного підходу в якості базового залежить від результатів, отриманих на стадіях стратегічного аналізу і визначення мети. Стратегічне планування передбачає встановлення цілей і ув'язку цих цілей з pecypcaмі, які будуть використані для їх досягнення. Оскільки ці цілі і характер використання ресурсів впливають на перспективний розвиток організації, стратегічне планування орієнтовано в майбутнє.

Стратегічне планування -- особливий вид управлінської діяльності, що полягає в розробці стратегічних рішень, які передбачають постановку цілей і стратегій розвитку територій на довгострокову перспективу, реалізація яких забезпечує ефективне функціонування економіки та швидку адаптацію до змін умов зовнішнього середовища. Є ряд методологічних особливостей стратегічного планування, що відрізняють його від планування розвитку і розміщення продуктивних сил за часів планової економіки.

Багаторівневий характер суб'єкта планування -- його ядром виступає орган місцевого самоврядування, а іншими складовими є представники громадських організацій і підприємницьких структур.

Залучення фінансових ресурсів з різних джерел (в тому числі приватних інвесторів) для фінансування виконання плану.

Нормативно-правовою базою стратегічного планування розвитку територій в Україні є Концепція державної регіональної політики, затверджена Указом Президента України від 25.05.2001, заходи щодо виконання завдань, які випливають з Послань Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», затверджені Постановою KM України від 17.09.2002 та методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій розвитку (Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України 29.07.2002 № 224).

Для найшвидшого запровадження стратегічного планування у практику управління розвитком продуктивних сил у регіональному вимірі необхідно вирішити низку завдань, що стосуються:

наукового забезпечення стратегічного планування: розробки теорії планування і управління розвитком території, що ґрунтуються на теорії систем, а також теорії стратегічного і тактичного планування й управління;

нормативно-правового забезпечення стратегічного планування, що передбачає законодавче визначення повноважень і прав, які мають учасники процесу планування: органи місцевого самоврядування, громадські організації та представники бізнесових структур;

кадрового і методичного забезпечення: оволодіння спеціалістами з державного управління і науковцями методикою складання стратегічного плану і SWOT-аналізу;

фінансового забезпечення: створення умов для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів для фінансування заходів, передбачених стратегічним планом, а також спрямування цільових державних інвестицій в основний капітал на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, для підтримки малого бізнесу, фінансування програм соціального та культурного розвитку;

соціально-політичних передумов запровадження стратегічного планування, що передбачає активізацію волевиявлення територіальних громад у питаннях вибору напрямів розвитку економіки міста, району, області.

Суб'єктом стратегічного планування розвитку туризму є державні, регіональні та муніципальні органи управління туризмом, а також керівні структури підприємств туризму. Об'єктом стратегічного планування виступають вся інфраструктура туризму, а також соціально-економічні процеси, що протікають в системі туризму. Стратегічне планування в туризмі базується, з одного боку, на цілях і завданнях, поставлених у ході розробки стратегії, а з іншого боку - на прогнозах по різних напрямках туристичної діяльності, а також різних областей суспільного розвитку (економіка, наука, техніка і технологія, демографія , екологія тощо).

Стратегічне планування розвитку туризму в регіоні - це процес моделювання ефективної діяльності підприємств туризму на певний період функціонування з встановленням цілей розвитку туризму в регіоні та їх змін в умовах невизначеності ринкового середовища, а також визначення способу реалізації цих цілей і завдань у відповідностей з ресурсними можливостями регіону.

Стратегічному плануванню притаманні ступінь невизначеності, тимчасова орієнтація процесу планування і певний горизонт планування. У залежності від тимчасової орієнтації планування, Р. Акофф виділяє чотири типи планування: реактивне (враховує тільки минулий досвід), інактивне («обережне» планування, пристосовується тільки до теперішнього), преактівне (орієнтоване тільки на майбутні зміни, при цьому слабо використовується минулий досвід ) і інтерактивне (орієнтоване на взаємодію всіх кращих ідей з даних видів планування в сьогоденні, минулому і майбутньому).

З точки зору горизонту планування або періоду часу стратегічне планування може бути короткостроковим, середньостроковим і довгостроковим. Довгострокове стратегічне планування охоплює період 10-15 років. Вибір такої тривалості обумовлюється рядом причин і, перш за все тим, що за цей період відбуваються, як правило, кардинальні зміни в науці і техніці, зміна основних фондів, зміни смаків та уподобань споживачів у бік нових видів продуктів і послуг і т.п. Середньострокове планування здійснюється на найближчі 3-5 років. У ньому установки, зроблені в процесі довгострокового стратегічного планування, ніби отримують своє економічне обґрунтування та уточнення з урахуванням тенденцій розвитку господарської ситуації. На основі стратегічних середньострокових планів може здійснюватися короткострокове планування. Його конкретним виразом можуть бути плани розвитку галузі з періодом від 1 до 3 років. Їх особливість полягає в тому, що показники найближчого року можуть коригуватися щоквартально, а показники другого і третього - кожні півроку або щорічно.

В якості цілей розробки стратегії зазвичай називають такі:

задоволення потреб туристів;

створення сучасного високоефективного і конкурентоспроможного туристського комплексу,

створення сприятливих умов для кооперації туристських, банківських структур, транспортних компаній, готельних компаній і т.д.;

забезпечення розвитку окремих видів туризму (соціального, яхтового, лікувально-оздоровчого тощо);

підвищення привабливості регіону тощо.

Основний зміст стратегічного плану складають формулювання: головної мети розвитку туризму в регіоні; основних стратегічних напрямів досягнення головної мети; цілей в рамках стратегічних напрямків; конкретних заходів щодо реалізації обраних стратегій з фіксацією індикаторів виконання намічених заходів, оцінок витрат і ефекту та учасників реалізації заходів.

У процесі розробки стратегічного плану виконуються наступні етапи: аналіз (діагностика стану регіону (зони відпочинку), вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають розвиток, SWOT-аналіз); цілепокладання (визначення та затвердження головної мети, основних стратегічних напрямів, цілей); планування (формування приватних стратегій досягнення цілей по кожному напрямку і відбір заходів, розподіл відповідальності за реалізацію плану).Організація процесу формування та реалізації стратегії розвитку туризму в регіоні представлена на рис. 8.1.

Рис.8.1. Основні етапи стратегічного планування туризму в регіоні.

На всіх етапах планування необхідний збір селективної інформації, формування банків даних, що дозволяє виділити загальний масив даних і таким чином формувати альтернативи розвитку туризму в регіоні.Підсумком стратегічного планування і головним інструментом стратегічного управління є документи стратегічного характеру: концепції, плани, програми. Концепція - генеральний задум (система поглядів), що визначає стратегію дій при здійсненні реформ, проектів, планів, програм. План - модель планованого майбутнього стану економічної системи в цілому, господарства країни, регіонів, галузей, підприємств, компаній. Програма - сукупність взаємопов'язаних заходів, план дій, спрямованих на досягнення єдиної мети, вирішення однієї проблеми.

Здійснення ефективного стратегічного планування передбачає створення системи стратегічного планування, що включає сукупність основних елементів, таких як: процес планування, система планів, процес керування плануванням, а також забезпечують елементів: підсистеми прийняття стратегічних рішень, організаційного та інформаційного забезпечення, інтегрованих в упорядкованій структурі.

Проблемами забезпечення стратегічного планування розвитку туризму є:

Проблема науково-методичного забезпечення. Пов'язана насамперед з відсутністю методичних рекомендацій з розробки і реалізації концепцій розвитку туризму в регіонах.

Проблеми організаційного, інформаційно-технічного та фінансового характеру у сфері інформаційного забезпечення процесу стратегічного регіонального планування розвитку туризму.

Недостатній професіоналізм кадрів регіонального управління туризмом, що обумовлює проблему неготовності значної частини управлінців вирішувати нові й досить складні завдання, пов'язані з проведенням відповідних прогнозно-аналітичних робіт у сфері стратегічного планування розвитку туризму в регіонах.

Проблема створення цілісних наукових основ стратегічного планування розвитку туризму як системи теоретичних, методологічних і методичних положень, які розкривають сутність, принципи, цілі, завдання та організацію стратегічного регіонального планування туризму, порядок формування стратегій і механізм їх реалізації.

Проблема дослідження, аналізу й оцінки величини регіонального туристського потенціалу та ефективності його використання.

Проблема відповідності системи управління стратегічним розвитком туризму колу розв'язуваних проблем.

Проблеми бізнес-планування - практично відсутні рекомендації регіональним органам управління туризмом з організації розробки бізнес-плану регіонального проекту розвитку туризму.

Ефективному плануванню та управлінню туризмом буде також сприяє добре розроблена система туристського моніторингу. Регіональний туристський моніторинг - це постійне спостереження за станом туристської індустрії в регіоні, якісна і кількісна оцінка процесів, що відбуваються на основі певної системи показників, з метою ефективного управління ними та можливості прогнозування їх динаміки. Головна мета регіонального

туристського моніторингу полягає в забезпеченні регіональних органів управління повною, своєчасною та достовірною інформацією про процеси, що протікають у сфері туризму, про соціальну ситуацію, що складається у зв'язку з розвитком туризму. Суб'єктом моніторингу є регіональний туристський ринок, а об'єктом - кон'юнктурні коливання туристського ринку та спричинені ним структурні перетворення в сфері туризму.

Туристський моніторинг як структурний елемент стратегічного планування розвитку туризму в регіоні повинен виконувати завдання:

спостереження за ходом процесів, що протікають у сфері туризму;

характеристика та оцінка зміни, що спостерігаються;

аналіз причин, що викликають той чи інший характер їх протікання;

прогноз розвитку соціально-економічної ситуації;

розробка рекомендацій, спрямованих на подолання негативних та - активний розвиток позитивних тенденцій.

До моніторингу розвитку туризму пред'являється ряд вимог це: достовірність, оперативність, систематичність, комплексність, незалежність та об'єктивність.

Для найбільш повного відображення сутності соціально-економічних процесів, що відбуваються у сфері туризму, необхідно об'єднати як їх кількісні, так і якісні характеристики. З цією метою, виходячи з особливостей об'єкта спостереження, в організацію моніторингу закладаються такі принципи:

тотожності;

системності;

репрезентативності;

економічності;

максимальної інформативності результатів оцінки розвитку туризму;

поєднання загальноекономічних індикаторів з показниками, що відображають результативність діяльності органів державної влади щодо вирішення найважливіших економічних і соціальних проблем у сфері туризму.

Виходячи з принципів організації моніторингу і вимог, визначається система моніторингових показників (індикаторів) розвитку туризму в регіоні. При їх відборі увага приділяється відповідності показників таким вимогам, як:

комплексність;

функціональність;

прозорість і простота розрахунку;

значущість показника для оцінки соціально-економічного розвитку.



Література

Закон України «Про транскордонне співробітництво» від 24.06.2004 № 1861-IV - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

Закон України „Про стимулювання розвитку регіонів? Проект Закону України. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» .- Закон України від 8 вересня 2005 р. №2850 -IV - Режим доступу: http:// zakon 1. rada.gov.ua/ cgi - bln/lavs/main. /cgi

Конституция Украины: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Просвіта, 1996. - 80 с.

Законодательство Украины. Правовая серия «Инфодиск».- Режим доступа: www. infodisk. сom. ua, laws @ infodisk. сom. ua, 2005.

Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації / Л.Л. Антонюк - К.: КНЕУ, 2004.

Баканов М.И. Теория экономического анализа: Учебник. - 4-е изд., доп. и перераб. / М.И. Баканов, А.Д. Шеремет - М.: «Финансы и статистика», 1997. - 416 с.

Бюджетный Кодекс Украины. Справочное издание / Предисловие Таукешевой Т.Д. - Харьков: ООО «Дельта», 2001. - 112 с.

Барнз Вільям. Нові регіональні економіки / Барнз Вільям, Ледебур Ларрі.;пер. з англ. А.Пехник.- Львів: Літопис, 2003.-С.196.

Бережна І.В. Національні пріоритети та регіональні детермінанти соціально- економічного зростання (на матеріалах АР Крим) / І.В. Бережна.- Л.: Інститут регіональних досліджень НАН України, 2004.-604с.

Бест М. Новая конкуренция. Институты промышленного развития / М. Бест / Пер. с англ.. - М.: ТЕИС, 2002.

Биркович В.І. Удосконалення державного регулювання розвитку туризму на регіональному рівні. Стратегічні пріоритети, №4(5), 2007 р.

Біленчук I.Д. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право) / I.Д Біленчук., В.В.Кравченко, М.В. Лідмогильний; [навч. посібник] - К.: Аїіка, 2000. - С.11- 47.

Білорус О.Г. Глобалізація та безпека розвитку: [монографія] / О.Г.Білорус, Д.Г. Лук'яненко та ін. - К.: КНЕУ, 2001.

Білорус О.Г. Конкурентоспроможність у сучасному глобальному світі / О.Білорус, Ю. Мацейко // Економічний часопис ХХІ. - 2002. - № 9.

Василенко В.Н. Архитектура регіонального экономического пространства: монографія /В.Н.Василенко. - Донцк: ООО «Юго-Восток»,ЛТД,2006.-311с.

Вебер А. Теория размещения промышленности / А.Вебер - Москва, 1926. - 189 с.

Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т./ М. Грушевський - Київ, 1994. - Т.5. - 704 с.

Гранберг А.Г. Моделирование пространственного развития экономики / А.Г. Гранберг //Стратегическое планирование в регионах и городах России. Вып. 9, - СПб: 2009. с. 32 - 34.

Гладкий Ю.П. Основы региональной политики / Ю.П. Гладкий, А.И.Чистобаев; [учебник] - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1998. - С. 47-104, 138-164

Гаврилов А.И. Региональная экономика и управление / А.И Гаврилов; [учеб. пособие для вузов] - М.: ЮНИТИ -ДАНА, 2002. - 239 с.

Гранберг А. Основы региональной экономики / А. Гранберг; [учеб. пособие] - М., 2001. - 494 с.

Гликман Н. Економічний аналіз регіональних систем / Н. Гликман - М., 1980. - 243 с.

Гаврилюк С.П. "Конкурентоспроможність підприємств у сфері туристичного бізнесу" / С.П. Гаврилюк; [навч. посібник] - К.: Київ. Національний торговий економічний університет, 2006. - 180 с.

Гальперина С.А. Трудовой потенциал: эволюция понятия в контексте современных тенденций развития экономики / С.А. Гальперина // Экономика и управление.-2007.-№2.-С.43-47.

Горбань Г.П. Сущность и функции системы регионального маркетинга в современной экономике / Г.П. Горбань // Маркетинг у сферах і галузях економіки регіону: Матеріали II Міжнародної (IV Всеукраїнської) науково-практичної конференції для молодих вчених, аспірантів, студентів, 13-14 квітня 2007р.: тези доп. - Чернівці, 2007 р. - С. 29 - 31.

Декларация по регионализму в Европе. - Ассамблея регионов Европы

//www.ar.org/fileadmin/user_upload/PressComm/Publications/DeclarationRegionalism/ DR_RUSSE.pdf

Друкер П. Задачи менеджмента в ХХІ веке / П Друкер; [уч.пособие] Пер. с англ. - М.: Изд. Дом «Вильямс», 2001. - 272 с.

Діяльність підприємств сфери послуг у грудні 2009 р. Основні тенденції. 26.01.2010 №19. [Електронний ресурс] / Державний ком. статистики України. - Режим доступу: ww.ukrstat.gov.ua/

Екологічний туризм на півдні України: досвід, можливості, перспективи. Випуск 1/Збірник науково-популярних статей молодих вчених // РЦРЕЗ ОДЕ-КУ. - Одеса, 2006. - 86 с.

Інститути та інструменти розвитку територій. На шляху до європейських принципів / За ред. С. Максименка. - Київ, 2001. - 244 с.

Ізард У. Методи регіонального аналізу: введення в науку про регіони / У. Ізард - М., 1966. - 382 с.

Игнатов В.Г. Регионоведение / В.Г. Игнатов, Бутов В.И. - Ростов н/д, 2000. - 267 с.

Кравців В.С. Актуальні питання реалізації політики стимулювання розвитку регіонів України в сучасних умовах / В.С.Кравців, Ю.І. Стадницький // Регіональна економіка. - 2005. - №3.- С.77-84.

Ковалишин П. Напрямки розвитку та вдосконалення діяльності вільних економічних зон / П. Ковалишин // Економіст. -- 2001. -- № 11.

Колосовський Н.Н. Теорія економічного районування / Н.Н. Колосовський - М., 1969. - 284 с.

Кочетов В.И. Геоэкономика / Кочетов В.И. - М.: Мысль, 2000. - 442 с.

Лавров А.М. Принципы эффективного и ответственного управления общественными финансами / А.М. Лавров, А. Пири, П. Брук // Финансы. - 2006. - №10.- С. 3-20.

Ларіна Н.І. Регіональна політика в країнах ринкової економіки / Н.І.Ларіна, А.А. Кисельников- М., 1998. - 430 с.

Лавров А.М., Сурнин В.С. Реформирование экономики: региональные аспекты: Часть 2. Региональный маркетинг и тенденции его развития / А.М. Лавров, В.С. Сурнин. - Кемерово: Кузбассвузиздат, 1994. - 146 с.

Лексин В.Н., Швецов А.Н. Государство и регионы: теория и практика государственного регулирования территориального развития / В.Н. Лексин, А.Н. Швецов- М.: УРСС, 1997. - 256 с.

Маннапов Р.Г. Организационно-экономический механизм управления регионом: формирование, функционирование, развитие: монография/ Р.Г.Маннапов, Л.Г.Ахтариева.-М.: КНОРУС, 2008.-352с.

Мескон М. Основы менеджмента: пер. с англ / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури - М.: Дело, 1992. - 701 с.

Малиновський В.Я. Державне управління: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В.Я. Малиновський - [2-ге вид., доп. і перероб] -- К: Атіка, 2003. -- 575 с.

Мельник А.Ф., Оболенський О.Ю. та ін. Державне управління: Навчальний посібник / А.Ф.Мельник -- 2-е вид., випр. і доп. -- К: Знання, 2004. -- 344 с.

Муніципальне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко,О.Ф. Фрицький, М.О. Баймуратов та ін.; За ред. В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицького. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 5-85.

На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів: Проект Київського центру Ін-ту Схід-Захід / Є.Кіш, О.Вишня-ков, М. Лендьєл та ін. / За ред. С.Максименка, І.Студеннікова. -- К.: Логос, 2000.

Некрасов Н.Н. Региональная экономика. Теория, проблемы, методы / Н.Н. Некрасов - М.: Экономика, 1978. - 344 с.

Окландер М.А., Михайленко Е.Г. Маркетинг региона как разновидность маркетинга некоммерческих организаций / М.А. Окландер, Е.Г. Михайленко // Труды Одесского политехнического университета: Научный и производственно- практический сборник по техническим и естественным наукам. - Одесса, 2000. - Вып. 1 (10). - С. 264-268.

Основополагающие принципы устойчивого пространственного развития Европейского континента. Промежуточный отчет № 3 (1998). Европейская конференция министров регионального планирования. -

//http://kprpfo.chat.ru/eppr.html

Оцінка стану виконання підсумкових документів Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоханесбург, 2002) в Україні / За ред. Л.Г.Руденко. -- К.: Академперіодика, 2004.

Проект Державної стратегії регіонального розвитку на 2002 - 2011 роки та заходи щодо реалізації завдань стратегії. № 15-24/467 від 19.09.2002. - www.me@gov.ua

Проект Європейської хартії і регіонального розвитку // Актуальні проблеми формування органів місцевого самоврядування в Україні. - Ужгород, 1997. - 228 с.

Панкрухин А.П. Маркетинг территорий: учебное пособие / А.П. Панкрухин. - М.: РАГС, 2002. - 328с.

Папирян Г.А. Международные экономические отношения: Маркетинг в туризме; [учебник] / Г.А. Папирян. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 160 с.

Перро С. Вехи развития мирового туризма / С. Перро // Отель. HOTEL. - 2001. -

№12/1. - С. 27.

Пила В.І. Спеціальні (вільні) економічні зони: теорія та практика / В.І. Пила, О.С. Чмир; [навчальний посібник] - К.: Держ. торг. ек. ун-т, 1998. - 328 с.

Портер М. Конкуренция / М. Портер - М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. - 495 с.

Регіональная політика: методологія, методи, практика: монографія / [редкол.: відп. ред. академік НАН України М.І. Долішній]. - Львів: ІРД НАН України, 2001. - 700 с.

Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: [монографія] / За ред. З.С. Варналія .- К.: Знання України, 2005.- 498 с.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов. 9-е видання. - Київ: Знання, 2009. - 373 с.

Сторонянська І.З. Внутрішні та зовнішні чинники дезинтеграції регіонів // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми реалізації регіональної політики: Збірник наукових праць. Випуск 2 (XL)/ НАН України. Інститут регіональних досліджень/ Редкол.: відп. ред. академік НАН України Долішній М.І. - Львів, 2003. Част.1. - С.55 - 62.

Слепокуров А.С. Геоэкологические и инновационные аспекты развития туризма в Крыму / А.С. Слепокуров. - Симферополь: СОНАТ, 2000. - 100 с.

Субтельний О. Україна: історія / О. Субтельний - Київ, 1991. - 512 с.

Стеченко Д.М. Упраління регіональним розвитком / Д.М. Стеченко. - К: Вища школа, 2000. - 222 с.

Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 pp. "Шляхом європейської інтеграції"/ За ред. А.С. Гальчинського та В.М. Гейця. - К., 2004. - 416 с.

Семенов В.Ф. Регіональний рекреаційний кластер у контексті структурної перебудови економіки регіону / В.Ф.Семенов, В.М. Мозгальова, І.В. Давиденко // Регіональна економіка № 3 (41), 2006.-С.78-89.

Семенов В.Ф. Регіональна економіка / В.Ф. Семенов; [навчальний посібник] - К.:

„МП Леся?, 2008 .- 596с.

Семенов В.Ф. Мозгальова В.М. та ін. Регіональний вимір рекреаційно-туристичної діяльності // За ред. В.Ф.Семенова / Монографія, Одеса, Оптимум.-2008.-201с.

Семенов В.Ф., Михайлюк О.Л., Олійник В.Д. Міжрегіональні диспропорції та регіональне зростання . Монографія // За ред.. В.Ф. Семенова.-Одеса: Атлант, 2011.-150с.

Семенов В.Ф.Регіональна економіка / В.Ф.Семенов, Т.О Проценко; [навчальний посібник] - К.: МП "Леся", 2009. - 708 с.

Семенов В.Ф . Кластерна політика в управлінні регіональним розвитком туризму / Вісник соціально-економічних досліджень. Зб. Наук. Праць.-Одеса ОДЕУ.- 2010,

№ 40.- С.56-63.

Тамбиев А.Х. Региональный маркетинг / А.Х. Тамбиев, Н.П. Кетова. - М.: Фаир- Пресс, 2000. - 234 с.

Телетов А. Маркетинг в экономических системах / А. Телетов. // Экономика Украины. - 2001. - № 7. - С. 44-47.

Тейлор С. Региональное экономическое развитие на базе программно -- целевого подхода: опыт Западной Европы / С. Тейлор // Регион: экономика и социология. -- 2000. -- № 1. -- С. 3--36.

Ткач А. А. Інституціональні елементи ринкової інфраструктури / А. А. Ткач // Економіка та держава .- 2005 .- № 1. - С. 43-47.

Тарангул Л.Л. Регіональна податкова політика: зміст і особливості її реалізації / Л.Л. Тарангул - К.: ЇФінанси України?, 2000. - 194 с.

Територіальна, організація влади в Україні: статус і повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування / за заг. ред. А.П. Зайця, - К.: Видавничий Дім „Ін Юре", 2002. - 928 с.

Уткин ЗА., Денисов А.Ф. Государственное и муниципальное уп-равление. - М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем». Из-датєльство «ЗКМОС», 2001 г. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru