Управління регіональним розвитком туризму

а) макроекономічний або національний: Верховна Рада, як головний законодавчий орган країни, визначає основні напрямки державної політики в області туризму, створює правові основи відносин у сфері туризму, у законі «Про державний бюджет» визначає обсяг фінансування туризму; КМУ, як виконавча влада; Міністерство культури й туризму України;

б) мезоекономічний регіональний: Верховна Рада АР Крим, Рада міністрів АР Крим, місцеві державні туристичні адміністрації (обласні). У межах їхніх повноважень розробляють проекти місцевих програм розвитку туризму, організовують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення, сприяють охороні й збереженню туристичних ресурсів, сприяють розвитку на відповідній території різних видів туризму.

в) мікроекономічний рівень або рівень окремих підприємств: підприємства й організації, які діють у сфері туризму, і можуть із метою поліпшення обслуговування туристів створювати свої об'єднання й асоціацій.

Крім того, діяльність у сфері туризму і діяльності курортів регулюється Водним, Лісовим та Земельними кодексами України, Кодексом України про надра, Законами України

ЇПро охорону навколишнього природного середовища?, ЇПро природно-заповідний фонд України?, постановами Кабінету Міністрів України ЇПро затвердження порядку створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів?, ЇПро затвердження порядку створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів?, національні стандарти ЇПослуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги?, ЇПослуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення? та ЇПослуги туристичні. Класифікація готелів? та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України «Про курорти» передбачає створення Державного кадастру природних територій курортів України. Невиконання робіт з встановлення меж округів та зон санітарної охорони курортів унеможливлює розроблення й затвердження генеральних планів курортів, корегування містобудівної документації населених пунктів курортних територій. Негативним наслідком цього є систематичні порушення законодавства щодо використання земель курортного та рекреаційного призначення.

Згідно закону «Про туризм» реалізація туристичної політики здійснюється шляхом:

визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання і охорони;

спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;

визначення основ безпеки туризму;

нормативного регулювання відносин у галузі туризму туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);

ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;

встановлення системи статистичного обліку й звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;

визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

участі в розробці й реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

Основними цілями туристичної політики є:

забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини і довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні й забудові територій;

створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризму належать: визначення основних напрямів державної політики в галузі туризму; визначення правових засад регулювання відносин у галузі туризму, їх удосконалення та адаптація із загальновизнаними нормами міжнародного права; визначення в законі про Державний бюджет України обсягу фінансового забезпечення туристичної галузі. Верховна Рада України відповідно до Конституції України може брати до свого розгляду й інші питання, що стосуються туризму.

Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради відповідно до їх повноважень: затверджують місцеві програми розвитку туризму; визначають кошти місцевих бюджетів для фінансового забезпечення місцевих програм розвитку туризму; доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих програм розвитку туризму за рахунок коштів місцевого бюджету; вживають заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України: здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму; розробляє та затверджує програми розвитку туризму в Україні і фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства; приймає нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі туристичної діяльності; забезпечує раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження; сприяє розвитку туристичної індустрії та створенню ефективної туристичної інфраструктури; вживає заходів щодо забезпечення безпеки туристів, захисту їх прав, інтересів і власності; організовує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної політики в галузі туристичної діяльності; готує та подає на розгляд Верховної Ради України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки проектів і програм з розвитку туризму; інформує Верховну Раду України про виконання програми розвитку туризму в Україні; визначає порядок організації рятувальних команд і порядок вжиття рятувальних заходів; створює державну систему наукового забезпечення в галузі туристичної діяльності; здійснює міжнародне співробітництво в галузі туризму; вирішує інші питання, віднесені Конституцією та законами України до його повноважень.

Міністерство культури і туризму - є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МКТ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення проведення державної політики у сфері культури, туризму, а також державної мовної політики. Урядові органи державного управління, які діють у складі Міністерство культури і туризму і йому підпорядковуються: Державна служба туризму і курортів (Держтуризмкурортів); Державна служба кінематографії (Держкіно); Державна служба з питань національної культурної спадщини (Держкультурспадщини); Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України.

До складу Державної служби туризму і курортів входять відділи: з питань розміщення і готельної інфраструктури; організаційно-аналітичного забезпечення, діловодства і контролю; юридичного та кадрового забезпечення; стандартизації та безпеки туристів; розвитку курортів та рекреаційної сфери; ліцензування; управління культури і туризму облдержадміністрацій. Протягом періоду з 1 січня по 31 грудня 2009 року включно Державною службою туризму і курортів здійснювалось ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. За даними ліцензійного реєстру суб'єктів туроператорської та турагентської діяльності станом на 31.12.2009 року ліцензії на туроператорську та турагентську діяльність отримало 7740 суб'єктів господарювання, з них в дії 7327. У 2009 році видано ліцензій 1248 суб'єктам господарювання, з них: на турагентську діяльність - 917; на туроператорську діяльність - 277; на туроператорську діяльність (внутрішній та в'їзний туризм) - 53; переоформлено ліцензій - 159; видано копій ліцензій - 1706; анульовано ліцензій 243 суб'єктам туристичної діяльності; визнано недійсними ліцензій 226 суб'єктам туристичної діяльності (в тому числі 159 ліцензій, які переоформлено).

Важливим є питання регіональної туристичної інституційної політики. Головними інститутами залишаються держані регіональні органи влади, до компетенції яких входять:

розробка й втілення в життя регіональної туристичної політики, її демократичне обговорення й контроль відповідно до особливостей регіону, цілей його розвитку;

заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток регіональної індустрії туризму, створення нових робочих місць;

класифікація й реєстрація суб'єктів туризму, туристичних послуг, гарантування їхньої високої якості шляхом ліцензування й сертифікації;

створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;

інформаційне забезпечення, збір даних і їхній аналіз для прийняття рішень;

підготовка кадрів високої кваліфікації для роботи в сфері туризму;

забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб;

розвиток в'їзного і внутрішнього туризму, сільського,екологічного (зеленого) туризму;

забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі регіонів України.

Важливими передумовами розвитку туризму на регіональному та місцевому рівнях є, передусім, покращання взаємодії і кооперації між органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємцями, інвесторами, а також іншими особами та організаціями, активне співробітництво яких може привести до створення привабливого туристичного продукту.

Існує певний комплекс механізмів залучення територіальних громад до розвитку туристичної галузі, зокрема дієвим механізмом співпраці органів місцевого самоврядування та підприємців у галузі туризму може стати регіональна туристична корпорація як добровільне об'єднання юридичних осіб, створене з метою координації діяльності учасників,

забезпечення захисту їхніх прав, інтересів у державних та інших органах, спільної реалізації учасниками різноманітних програм та проектів та розподілу прибутку, отриманого від їх здійснення.

Справою територіальних громад є також створення туристичних інформаційних центрів у формі підприємств, підпорядкованих органам місцевого самоврядування, які працюють на принципах самоокупності за рахунок отримання доходів від надання інформаційно-рекламних послуг подорожуючим та консультативних послуг виробникам туристичного продукту.

Ефективним механізмом залучення територіальних громад до розвитку туристичної галузі на регіональному і місцевому рівнях також видається створення робочої групи фахівців галузі, яка на основі розроблених на державному рівні типових положень, правил і рекомендацій, у контексті європейського досвіду, зокрема французького, розроблятиме конкретний план заходів для кожного окремого туристичного регіону. На першому етапі група має впроваджувати ці заходи в життя, а на наступних - контролювати і підтримувати їх для багатьох малих міст і сільських населених пунктів України де туризм є найбільш перспективною галуззю, яка сприятиме їх соціально-економічному зростанню.

Брак досвіду, базисних традицій та знань уповільнює розвиток туристичної галузі, тому вимагається її державна підтримка: розробка методичних документів, які допоможуть місцевій владі розвивати туризм, проведення науково-практичних семінарів із залученням зарубіжних спеціалістів з цих питань, розробка комплексної програми розвитку малих історичних міст України разом з представниками Спілки малих історичних міст України. Для розвитку сільського туризму не вимагаються державні кошти, але потрібна державна підтримка у нормативно-правовому забезпеченні (розробці та прийнятті Закону України

ЇПро сільський туризм?), впровадженні фінансових (позик і грантів) та розробці низки фіскальних (податкових, тарифних) механізмів.

Окрім туристичної політики до базисних умов регіонального розвитку туризму відноситься чіткий розподіл повноважень між центральними та регіональними галузевими органами влади, а також між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування делегуються повноваження щодо розвитку місцевого туризму: створення регіональних туристичних корпорацій, туристичних інформаційних центрів, розбудови інфраструктури, залучення інвестицій тощо. На рівні регіонів Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень:

здійснюють виконавчі й організаційно-розпорядчі функції щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

розробляють проекти регіональних програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

вживають заходів щодо виконання регіональних програм розвитку туризму;

сприяють туристичній діяльності в своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури;

розробляють і впроваджують заходи для захисту місцевих туристичних ресурсів;

видають дозволи на право здійснення туристичного супроводу; - аналізують ринок туристичних послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, подають центральному органу виконавчої влади в галузі туризму необхідні відомості про розвиток туризму в адміністративно-територіальних одиницях;

здійснюють соціальну рекламу туристичних ресурсів, утворюють відповідні інформаційні центри;

сприяють дитячому й молодіжному туризму;

- беруть участь у підготовці, перепідготовці й підвищенні кваліфікації кадрів у галузі туристичної діяльності, що фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету;

надають суб'єктам туристичної діяльності методичну і консультативну допомогу з організації їх діяльності;

залучають підприємства, установи й організації, розташовані на підпорядкованій їм території, до розв'язання проблем розвитку туризму в регіонах;

подають центральному органу виконавчої влади в галузі туризму пропозиції стосовно включення заходів з регіональних програм розвитку туризму до відповідних програм;

вносять у встановленому порядку до центрального органу виконавчої влади в галузі туризму пропозиції про анулювання відповідної ліцензії;

проводять іншу діяльність у галузі туризму відповідно до законодавства.

Виконавчі органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень:

розробляють проекти місцевих програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

вживають заходи щодо виконання місцевих програм розвитку туризму;

залучають на договірних засадах підприємства, установи і організації, розташовані на відповідній території, до розв'язання проблем розвитку місцевого туризму та підтримки туристичних ресурсів;

організують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення;

сприяють охороні і збереженню туристичних ресурсів;

залучають місцеве населення до туристичної діяльності, створюючи нові робочі місця;

- сприяють розвитку на відповідній території різних видів туризму.

Основою політики місцевої влади є підтримка створення туріндустрії, здатної самостійно й конкурентно працювати на українському й світовому ринку туристичних послуг.

Основні форми підтримки туристичної сфери владою області, міста, району, селища:

включення в державні програми й бюджетне фінансування частини пріоритетних з погляду необхідності для області, міста, району, селища проектів;

співфінансування заходів із залученням позабюджетних джерел;

надання земельних ділянок;

створення інфраструктури.

У майбутньому можливе прийняття інших форм підтримки суспільно значимих проектів й об'єктів.

Основні форми туристичної політики влади області, міста, району, селища поділяються таким чином:

Ринкова політика:

сприяння в проведенні маркетингових досліджень, створенні й просуванні туристичних продуктів;

надання пріоритету внутрішньому й в'їзному туризму;

формування й фінансування місцевого замовлення на турпродукти, що сприяють патріотичному вихованню й підвищенню культурного рівня населення;

прискорений розвиток ділового туризму в області,місті,районі, селищ, здатного принести значні додаткові доходи тощо.

Структурна політика:

створення інфраструктури для ділового туризму;

реставрація пріоритетних туристичних об'єктів;

усунення дефіциту номерів економ-класу в колективних місцях розміщення;

залучення сильних туроператорів;

підвищення якості туристичних послуг при конкурентноздатних цінах тощо.

Кадрова політика:

підготовка й перепідготовка кадрів;

освоєння позитивного досвіду підготовки кадрів для туризму в інших регіонах України і світу.

Фінансова й інвестиційна політика. Для ефективної туристичної політики й управління необхідне державне фінансування (щонайменше, часткове) участі регіонів України у формуванні й просуванні національного турпродукту, бюджетна підтримка реставрації історико-культурних об'єктів і пріоритетних заходів цільової програми; підвищення прибутковості й інвестиційної привабливості підприємств туріндустрії; здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури тощо.

3.3 Організаційна структура управління регіональним розвитком туризму

Організаційна структура системи управління регіональним розвитком туризму відображає сутнісну характеристику регіону і покликана реалізовувати через управлінські рішення природно-ресурсний та соціально-економічний потенціал регіону для задоволення потреб резидентів та нерезидентів у рекреаційно-туристичних послугах. Організаційна структура системи управління регіональним розвитком туризму - це сукупність елементів, які знаходяться у певному взаємозв'язку, характеризується ієрархічною властивістю і реалізується в рамках структури управління економічним і соціальним розвитком області.

Організаційній структурі системи управління регіональним розвитком туризму властива ієрархічність її різного типу підрозділів: лінійного, функціонального, штабного, матричного й змішаного.

В умовах, що постійно змінюються, обмеження ресурсного забезпечення виникає необхідність вдосконалення, оптимізації організаційної структури управління туризмом за певними критеріями: з одного боку, необхідно забезпечити виконання певного обсягу функціональних обов'язків у рамках організаційної структури управління, а з іншого, - мінімізувати витрати на управлінців і виконавців, тобто персональний склад апарату.

Поняття оптимальної організаційної структури системи управління регіональним розвитком туризму сприймається по-різному залежно від конкретних умов регіонального розвитку, тобто, в одних умовах організаційна структура вважається оптимальною, а в інших

ні. Однак існує єдиний критерій оптимальності організаційної структури управління регіональним розвитком туризму - коли її функціонування дозволяє досягати головної мети в цілому найкращім чином, тобто у встановлений термін і з мінімальними витратами фінансових, трудових і матеріально-технічних, й також інших ресурсів.

Організаційна структура системи управління регіональним розвитком туризму вважається досконалою, якщо рівень її влаштування дозволяє забезпечувати досягнення поставлених цілей. Необхідність удосконалення організаційної структури управління регіональним розвитком обумовлена ускладненням цілей і завдань регіонального розвитку, а також зміною умов діяльності в регіоні та за його межами. Ефективний регіональний розвиток туризму може бути забезпечений за рахунок правильної організації управління ним на основі функціонування адекватної та гнучкої організаційної структури управління регіональним розвитком туризму, що забезпечить її пристосованість до умов регіонального розвитку, які змінюються.

Метою вдосконалення організаційної структури системи управління регіональним розвитком туризму є забезпечення прийняття та реалізації ефективних управлінських рішень, які спрямовані на забезпечення економічного і соціального розвитку регіону. Це передбачає необхідність вирішення наступних завдань:

забезпечення відповідності у межах організаційної структури управління регіональним розвитком туризму прав розпорядження всіма видами рекреаційно- туристичних ресурсів і відповідальності за їх раціональне використання;

закріплення відповідальності за якість управлінських рішень за певним органом або суб'єктом управління, а за їх реалізацію - за конкретним відповідальним виконавцем;

скорочення числа суб'єктів управління регіональним розвитком туризму, які ухвалюють вирішення конкретної регіональної проблеми;

виключення можливості (необхідності) виконання однакових функцій різними органами (суб'єктами) управління регіональним розвитком туризму;

надання органам управління регіональним розвитком туризму прав прийняття рішень (відповідних повноважень) при покладанні відповідальності за контроль над їх виконанням;

здійснення спеціалізації підрозділів щодо максимального виконання однорідних видів управлінської діяльності;

забезпечення єдності цілей і інтересів взаємозв'язаних підрозділів у межах структури управління регіональним розвитком туризму.

Етапи побудови організаційної структури системи управління регіональним розвитком туризму. Результати регіонального розвитку туризму залежить від ефективності управління регіоном, що здійснюється шляхом ухвалення та реалізації управлінських рішень у межах організаційної структури управління регіональним розвитком туризму. Тому важливо якісно розробити нову чи удосконалити існуючу організаційну структуру управління регіональним розвитком туризму. Удосконалення існуючих організаційних структур мають місце якщо не досягаються цілі регіонального розвитку туризму, наприклад, внаслідок суб'єктивних причин не реалізовані регіональні програми розвитку туризму.

Формування організаційних структур системи управління регіональним розвитком туризму здійснюється поетапно:

етап - аналітичний, передбачає дослідження діючих організаційних структур управління регіональним розвитком туризму;

етап - проектний (рис. 4.1), передбачає розробку проекту нових чи вдосконалення діючих організаційних структур управління регіональним розвитком туризму;

етап - організаційний, передбачає впровадження організаційних структур управління регіональним розвитком туризму.

У штатних розкладах структурних підрозділів зазначаються чисельність професійно- кваліфікаційного складу і загальний фонд оплати праці структурних підрозділів. У положеннях про структурні підрозділи висвітлюють правові питання, взаємовідносини кожного структурного підрозділу з іншими ланками. У них чітко розмежовуються завдання, функції, права, службові обов'язки та відповідальність кожного підрозділу з урахуванням специфіки роботи.

Проектування організаційних структур системи управління регіональним розвитком туризму. Методи проектування організаційних структур системи регіонального управління розвитком туризму включають:

метод аналогій, що передбачає розробку організаційних структур на основі аналізу аналогічних структур управління в туристичних регіонах, що мають типовий характер. Цей метод використовують у практиці управління регіональним розвитком, регіонального менеджменту при розробці типових економічних і соціальних організаційних структур регіону. Переваги цього методу полягають у тому, що він не потребує великих витрат, але, і не передбачає радикальну раціоналізацію структур управління регіональним розвитком туризму;

метод структуризації цілей пов'язаний з розробкою «дерева-цілей» розвитку туризму в регіоні. При цьому розробляють кілька альтернативних варіантів організаційних структур управління туризмом, аналізують доцільність їх використання і вибирають найбільш прийнятний варіант організаційної структури системи управління регіональним розвитком туризму. Цей метод полягає в дії за чіткими правилами побудови і не пов'язаний з додатковими дослідженнями;

експертно-аналітичний метод полягає в науково-аналітичному вивченні організаційних структур управління регіональним розвитком туризму, виявленні

«проблемних місць» у роботі апарату управління, розробці рекомендацій з формування нової чи удосконаленні діючої організаційної структури управління туризмом. Підставою для цього є кількісні оцінки ефективності діючої організаційної структури регіонального туризму; висновки експертів; узагальнення нових ефективних тенденцій в організації управління регіональним розвитком туризму;

метод організаційного моделювання передбачає розробку організаційних структур управління регіональним розвитком туризму на основі формалізованих математичних, графічних та інших описів розподілу повноважень і відповідальності в існуючих структурах регіонального управління, з метою формування критеріїв оцінки раціональності прийнятих організаційних рішень. На підставі описів будують модель організаційної структури управління регіональним розвитком туризму й обґрунтовують

раціональність прийняття управлінських рішень щодо формування нової чи удосконалення існуючої організаційної структури. Перевагою цього методу є поліпшення якості організаційної структури управління регіональним розвитком туризму за рахунок одержання додаткової інформації в процесі побудови й випробування моделі організаційної структури.

До основних принципів проектування організаційних структур системи управління регіональним розвитком туризму відносять:

функціональний принцип, що реалізується в закріпленні окремих функцій управління розвитком рекреації й туризму в регіоні за спеціалізованими структурними підрозділами в межах організаційної структури;

цільовий принцип полягає в забезпеченні взаємозв'язку головної мети управління регіональним розвитком туризму, основних цілей, цілей першого рівня тощо, до завдань, що вирішуються у відповідних структурних підрозділах;

принцип комбінування, який реалізується у поєднанні в межах єдиної організаційної структури управління регіональним розвитком туризму базових типів організаційних структур управління: лінійної, функціональної, штабний, матричної;

принцип відповідності, що полягає в забезпеченні відповідності цілей управління регіональним розвитком туризму функціям, повноваженням і відповідальності за кінцеві результати.

принцип раціональності, що реалізується в раціональному співвідношенні централізації та децентралізації управління регіональним розвитком туризму на основі делегування повноважень на нижчі рівні управління;

принцип дотримання раціонального діапазону управління, що реалізується у визначенні меж керованості суб'єкта управління об'єктом управління.

Контрольні запитання

Що таке міжнародне регулювання туристичної діяльності?

Які існують міжнародні організації?

За якими групами класифікуються міжнародні туристичні організації?

В якому році було створено ЮНВТО?

З кількох дійсних членів складається ЮНВТО?

Перелічіть регіональні міжнародні туристичні організації.

Дайте характеристику міжнародним туристичним заходам.

Що таке інструменти регулювання міжнародної туристичної діяльності? Назвіть головні з них.

Які існують міжнародні акти, що регулюють туристичну діяльність?

В чому полягає особливість ЇКодексу туриста?

Які існують моделі участі держави в розвитку індустрії туризму в регіонах зарубіжних країн?

Із яких рівнів складається загальна система управління туристичною галуззю в Україні?

Яким шляхом здійснюється реалізація державної політики в галузі туризму?

Назвіть основні цілі державного регулювання в галузі туризму.

Основні пріоритетні напрямки державного регулювання в галузі туризму.

Назвіть державні органи, які здійснюють регулювання в галузі туризму.

Назвіть повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі туризму.

Державна програма розвитку туризму: мета й цілі.

Що включає механізм реалізації туристичної політики держави?

Які фактори уповільнюють розвиток туристичної галузі в регіоні?

Охарактеризуйте організацію управління регіональним розвитком туризму як одну з його функцій.

Що таке організаційна структура системи управління регіональним розвитком туризму? Як вона пов'язана з цілями регіонального розвитку?

Чим можна обґрунтувати необхідність удосконалення організаційної структури системи управління регіональним розвитком туризму? Охарактеризуйте цей процес.

Що таке оптимальна організаційна структура системи управління регіональним розвитком туризму?

Охарактеризуйте мету та завдання вдосконалювання організаційної структури системи управління регіональним розвитком туризму.

У якому випадку виправданим є розробка нових організаційних структур системи управління регіональним розвитком туризму?

Охарактеризуйте етапи формування організаційних структур системи управління регіональним розвитком.

Охарактеризуйте процес проектування організаційних структур системи управління регіональним розвитком туризму.

Які фактори необхідно враховувати в процесі побудови чи удосконалювання організаційної структури системи управління регіональним розвитком туризму?

Що таке ієрархія? Назвіть і охарактеризуйте базові типи організаційних структур управління туризмом в регіоні.

Охарактеризуйте методи проектування організаційних структур системи управління регіональним розвитком туризму.

Охарактеризуйте принципи проектування організаційних структур системи управління регіональним розвитком туризму.

Тема 4. Туристичний потенціал регіонів

4.1 Туристичні ресурси як базова умова розвитку туризму в регіонах України

Базисні показники використання природних умов і ресурсів для розвитку рекреації й туризму в Україні та її регіонах значно нижчі, ніж в інших країнах. Причиною, поміж інших, є неефективний механізм регулювання та методи управління ресурсами регіональних рекреаційних систем. Ресурси економічно не враховуються, стратегія розвитку розроблена, але не виконується. Туристичний бізнес віддає переваги виїзному туризму, і майже не створює умов для розвитку в'їзного та внутрішнього. Соціальний і культурний туристичний бізнес має слабку матеріальну базу для свого розвитку. Основу ресурсного забезпечення управління регіонального розвитку туризму складає його ресурсний потенціал, що являє собою сукупність, матеріальних (в тому числі природних), фінансових, трудових та інформаційних ресурсів рекреаційно - туристичної системи регіону.

Найбільш повний список ресурсів, які виступають основою економічного зростання і розвитку туризму може бути представлений в наступному вигляді:

земля, водні, лісові та інші рекреаційно-туристичні природні ресурси;

капітал (фінансові ресурси);

людські(трудові) ресурси;

підприємницька сфера, підприємницькі ідеї;

інновації;

інформація;

знання.

Всі наведені ресурси в тій чи іншій мірі використовуються у процесі рекреаційно- туристичної діяльності. Ступінь використання кожного ресурсу багато в чому визначається характером туристичних та курортно-оздоровчих послуг. Від рівня ресурсного забезпечення регіону залежить оснащеність системи управління регіональним розвитком туризму необхідними технічними засобами, що істотним чином впливають на розробку, прийняття та реалізацію управлінських рішень.

Загальна площа природних рекреаційних ландшафтів України становить 9,4 млн. га, а їх одночасна місткість - майже 50 млн. чоловік. 70 % території України припадає на Поліську, Придніпровську та Причорноморську низовини, 25 - Подільську, Придніпровську, Волинську, Приазовську височини, 5% - на Кримські гори та Карпати. Найвища вершина України - г. Говерла (2061 м) - розташована у Чорногорському масиві Українських Карпат. Клімат в Україні помірно континентальний з певними особливостями в Кримських горах та Карпатах, а також на південному березі Криму, де він має риси субтропічного. Літо переважно тепле і сухе, зима м'яка і волога. Безморозний період триває від 150 - 160 днів на півночі, - до 250 днів - на півдні. 150 - 190 днів упродовж року середньодобова температура перевищує +10 С, що сприяє розвитку всіх видів туризму. Тривалість купального сезону - від 105 до 145 днів. По території України протікає понад 70 тис. річок, найважливіші і найбільші з яких Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець та Дунай. Більшість річок належить до басейнів Чорного і Азовського морів, 4 відсотки - до басейну Балтійського моря. Найбільша річка країни - Дніпро (третя за величиною в Європі) завдовжки 2285 кілометрів, з яких 1205 кілометрів припадають на територію України. Басейн Дніпра охоплює майже половину території держави. В Україні налічується понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ. Південь країни омивають теплі Чорне та Азовське моря, які належать до басейну Атлантичного океану. Довжина берегової лінії Чорного моря в межах України становить понад 1500 кілометрів (з них близько 50 відсотків придатні для використання у туристичних цілях). Середня температура води в серпні - 22 - 25 С, солоність води - 18 проміле. Лісові ресурси є часткою цінного рекреаційного і природоохоронного потенціалу України. Загалом лісистість не перевищує 14% території країни, але вона поступово зростає за рахунок лісонасаджень, які нині становлять більше половини всіх лісових площ. Особливу роль відіграють лісопаркові зони навколо великих міст, а також ліси гірських районів та ті, що знаходяться поблизу водоймищ і річок.

Рекреаційні ресурси України сприятливі для організації відпочинку та оздоровлення і мають не тільки місцеве, а й міжнародне значення. Прибережні території півдня України - осередки значних ресурсів грязьового лікування. Туристів приваблюють також морські купання, сонячні та повітряні ванни. Карпатський район відомий цілющими мінеральними водами. Найбільша рекреаційна цінність на Поліссі - Шацькі озера. Лісостеповий район багатий на лікувальні мінеральні та радонові водії.

До ресурсів природоохоронного значення відносяться 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій, у тому числі такі відомі, як Асканія-Нова, Шацький національний природний парк, "Софіївка", "Олександрія", Тростянецький дендропарк, парк у Качанівці тощо, а також пам'ятки природи - Скеля Довбуша, Кам'яна Могила, Великий каньйон у Криму.

Найбільше історико-культурних пам'яток, як складових туристично-екскурсійного потенціалу України, - у Київській, Львівській, Чернігівській областях та Автономній Республіці Крим, містах Києві, Львові, Одесі, Чернігові, Кам'янці-Подільському. Велика кількість пам'яток археології зосереджена в південній частині України. Атрактивними для туристів є розкопки античних міст північного Причорномор'я - Тіри, Ольвії, Херсонеса, Пантікапея, а також археологічні музеї в Одесі, Керчі та Києві. Для розвитку пізнавального туризму важливими є пам'ятки архітектури різних епох і стилів. Це, зокрема:

пам'ятки Київської Русі (IX - XII ст.) у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі- Волинському; пам'ятки оборонної архітектури - фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам'янці- Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам'ятки цивільної архітектури в Києві, Львові, Харкові, Полтаві, Чернівцях, Ужгороді; пам'ятки культової архітектури в Києві, Львові, с. Маняві, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Міжгір'ї, Мукачевому, Чернівцях; пам'ятки дерев'яної культової та світської архітектури в Карпатах.

В Україні велика кількість пам'яток історії, серед яких найбільший інтерес у туристів викликають пов'язані з історико-культурною спадщиною запорізького козацтва, а також періоду національно-визвольної боротьби українського народу 1648-1654 рр. та другої світової війни. Це, зокрема, музейні комплекси світового (за класифікацією ЮНЕСКО)

значення в Києві - Софійський та Києво-Печерський заповідники, Андріївська та Кирилівська церкви; музеї архітектури та побуту просто неба у Києві, Переяславі- Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Галичі; картинні галереї в Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Харкові тощо; меморіальні музеї видатних державних діячів, а також діячів літератури, науки та культури: Т.Г.Шевченка, М.В.Гоголя, І.Я.Франка, Лесі Українки, О.С.Пушкіна, П.І.Чайковського, Богдана Хмельницького, М.А.Булгакова, О.П.Довженка, І.П.Котляревського, Панаса Мирного, С.П.Корольова, Є. О. Патона, М.К.Заньковецької, І.К.Карпенка-Карого, І.К.Айвазовського, Д.І.Яворницького та інших; численні історичні та краєзнавчі музеї.

Державними програмами розвитку туризму в Україні передбачено високоефективне використання наявних природно-рекреаційних і туристично-екскурсійних ресурсів України, їх збереження та збагачення. Розвиток туристичної галузі передбачає максимальне використання природно-рекреаційних та історико-культурних ресурсних можливостей територій регіонів. За складом, запасами й умовами зосередження рекреаційно - туристичних ресурсів, як найважливіших чинників формування й просторової локалізації туристичних дестинацій, Україна умовно поділяється на три групи туристських регіонів:

регіони, що володіють туристичними ресурсами світового рівня, в яких туризм має бути ключовою, домінуючою галуззю. Такими є області Центру, Карпат та Крим;

регіони, які володіють туристичними ресурсами видатного значення світового й державного рівня, але в яких туризм має отримати супутній розвиток поруч з іншими галузями. Серед таких регіонів знаходяться окремі області Півдня, Поділля, Волині. Супутними галузями тут виступають сільське господарство, харчова промисловість, транспортні системи, машинобудування, будівництво;

регіони, які володіють туристичними ресурсами регіонального й місцевого значення, в яких розвиток туризму залежить від розвитку інших галузей, тобто носить альтернативний характер. До числа таких регіонів належать області Донбасу, Слобожанщини, Полісся. Альтернативними галузями тут є паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування. Приведена класифікація використовується в процесі прогнозування розвитку матеріально-технічної бази туризму, при розподілі інвестицій в різні регіони України, при складанні регіональних програм розвитку туризму.

Ресурси регіонів:

Автономна Республіка Крим

Кримський півострів, що омивається Чорним та Азовським морями і має субтропічний клімат, є унікальним осередком багатих природно-рекреаційних, історико- культурних та спортивно-оздоровчих ресурсів. До найважливіших об'єктів природно- заповідного фонду в Криму належать Ялтинський гірсько-лісовий заповідник, "Мис Мартьян", Карадазький заповідник, Кримське заповідно-мисливське господарство, 12 заказників, численні пам'ятки природи і садово-паркового мистецтва державного та місцевого значення. Віддавна славляться цілющі лікувальні грязі, термальні та мінеральні води бальнеологічних курортів у Євпаторії та Саках, Форосі, Голубій Затоці, Сімеїзі, Алупці, Гаспрі, Кореїзі, Лівадії, Ялті, Гурзуфі, Алушті, Судаку, Феодосії та у Старому Криму.

Своєрідністю туристично-екскурсійного потенціалу регіон завдячує численним пам'яткам різних часів, народів та культур поряд з відомими історико-архітектурними заповідниками, пам'ятниками та музеями, а також науково-дослідним закладам. Це, зокрема, пам'ятка архітектури пізньоскіфської держави III ст. до н.е. Неаполь Скіфський, художній музей. Інститут ефіроолійних культур та Інститут мінеральних ресурсів у Сімферополі; Алупкинський палац-музей та парк XIX ст.; пам'ятки історії і архітектури: Ханський палац XVI - XVIII ст., Успенський печерний монастир VII - XIX ст., фортеця "Чуфут-Кале", а також історико-архітектурний музей у Бахчисараї; Кримська астрофізична обсерваторія Національної академії наук в смт Научному; природні "Сфінкси" у Залісному; пам'ятки архітектури: кургани Мелек-Чесменський та Царський IV ст. до н.е., залишки античних міст VI ст. до н.е. - Пантікапея, Німфея, Тірітаки, церква Іоанна Предтечі VIII - XIV ст. та фортеця Ені-Кале XVIII ст., історико-археологічний музей у Керчі; Державний історичний заповідник "Генуезька фортеця" (XIV ст.) у Судаку; історико-архітектурний заповідник "Генуезька фортеця Кафа" (XIV ст.), літературно-меморіальний музей О.С.Гріна та картинна галерея імені І.К.Айвазовського у Феодосії; Лівадійський виставочний комплекс, пам'ятка архітектури "Ластівчине гніздо", музей просто неба "Поляна казок", будинок-музей А.П.Чехова, Нікітський ботанічний сад, Республіканський науково-дослідний інститут виноробства і виноградарства "Магарач", Масандрівський парк у Ялті. Перспективними в Криму є пізнавальний, оздоровчий, спортивний туризм та сімейний відпочинок.

Вінницька область

В області 320 територій та об'єктів природно-заповідного фонду: 45 заказників (18 - державного значення), 213 пам'яток природи (8 - державного значення), 33 заповідні урочища, 29 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (11 - державного значення).Природно-територіальні комплекси, сприятливі кліматичні умови, приміські ліси, водні плеса також належать до важливих рекреаційних ресурсів області. На базі радонових та мінеральних вод, родовищ лікувального торфу створено курорти "Хмільник" і "Немирів". Найцікавіші об'єкти туризму - історико-культурні та архітектурні пам'ятки

Вінниці: місця, пов'язані з діяльністю Південного товариства декабристів, музей-садиба М.І.Пирогова, літературно-меморіальний музей М.М.Коцюбинського, дерев'яні церкви XVIII ст., комплекс монастирських будівель XVII - XVIII ст. Перспективними для області є пізнавальний, оздоровчий, етнічний, спортивний туризм, насамперед водний та велосипедний, а також мисливство.

Волинська область

На Волині налічується 209 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі Шацький природний національний парк, 74 заказники (5 - державного значення), 107 пам'яток природи (3 - державного значення), 22 заповідних урочища, 5 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення, ботанічний сад Волинського державного університету.

Кліматичні умови, значні масиви приміських лісів, водні об'єкти, запаси торфових лікувальних грязей, відомі джерела мінеральних вод області сприятливі для розвитку в ній туризму. Найцікавішими є пам'ятки архітектури й археології періоду Київської Русі у м. Володимирі-Волинському, історико-культурні та архітектурні пам'ятки у м. Луцьку, зокрема Верхній замок XIII - XIV ст., літературно-меморіальний музей Лесі Українки в с. Колодязному, меморіальний комплекс жертвам фашизму в с. Кортелісах. Пріоритетними в області є пізнавальний, оздоровчий, етнічний, водний, екотуризм і мисливство.

Дніпропетровська область

Має 105 природно-заповідних територій і об'єктів, у тому числі 15 заказників державного значення та 24 - місцевого значення, 54 пам'ятки природи, 7 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища. До рекреаційних ресурсів області належать м'який клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. Створено курорт "Солоний Лиман". Найвідомішими туристичними об'єктами є культурно-архітектурні пам'ятки у с. Старих Кодаках, місця боїв козацьких військ з польською шляхтою під м. Жовтими Водами та с. Княжими Байраками, історико-культурні пам'ятки в м. Дніпропетровську, садиба-музей Д.І.Яворницького, місця, пов'язані з форсуванням Дніпра в роки другої світової війни, скіфські кургани IV ст. до н. е., місця розташування козацьких січей, музей ужиткового мистецтва петриківського художнього орнаменту в смт. Петриківці. Перспективним в області є пізнавальний туризм.

Донецька область

Має 70 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі філії Українського степового заповідника, 30 заказників державного та місцевого значення, 30 пам'яток природи, 6 заповідних урочищ. М'який клімат узбережжя Азовського моря, лікувальні грязі, джерела мінеральних, радонових та столових вод належать до рекреаційних ресурсів області. Туристично-екскурсійні об'єкти: історико-архітектурний заповідник у м. Слов'яногірську, культурно-архітектурні споруди в м. Артемівську, художній музей видатного живописця А.І.Куїнджі в м. Маріуполі, степовий заповідник Кам'яні Могили біля м. Володарського. Перспективним в області є сімейний туризм, оздоровлення та відпочинок місцевого населення.

Житомирська область

Має 102 території та об'єкти природно-заповідного фонду, в тому числі Поліський заповідник державного значення, 43 заказники (10 - державного значення), 26 пам'яток природи, 31 парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва. До рекреаційних ресурсів належать значні масиви лісів, річки, озера та ставки, а також радонові джерела мінеральної та столової води, родовища торфових та сапропелевих лікувальних грязей. На території області розташовані культурно-архітектурні пам'ятки періоду Київської Русі - в містах Овручі, Житомирі та Новограді-Волинському, музей фарфору в с. Баранівці, садиба в смт Верхівці, пов'язана з ім'ям видатного французького письменника О.де Бальзака, меморіальний будинок-музей С.П.Корольова в м. Житомирі. Перспективним є пізнавальний туризм.

Закарпатська область

Має 415 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі Синевирський природний національний парк, Карпатський державний заповідник, 24 заказники державного значення, 14 - місцевого значення, ботанічний сад Ужгородського університету, 349 пам'яток природи, 21 пам'ятку садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища. До природних рекреаційних ресурсів області належать близько 50 родовищ мінеральних лікувальних вод різних типів. Серед об'єктів туризму найбільшу атракційність мають пам'ятки архітектури в мм. Ужгороді, Сваляві, Невицькому, Мукачевому, Виноградові, Карпатський державний заповідник у м. Рахові, Ужгородський музей народної архітектури та побуту. Для області перспективними є пізнавальний, спортивно-оздоровчий туризм та мисливство.

Запорізька область

Має 299 територій і об'єктів природно-заповідного фонду: 181 заказник, з них 7 державного значення, 95 пам'яток природи, у тому числі 6 державного значення, 3 заповідні урочища, 20 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Кліматичні умови області, піщані пляжі узбережжя Азовського моря та Каховського водосховища, джерела мінеральної води і лікувальні грязі сприяють розвитку туризму та відпочинку. Найвідоміші об'єкти туризму - Національний заповідник "Хортиця", кургани III - I тис. до н. е. в м. Біленькому, історико- архітектурні пам'ятки V - III ст. до н. е. у селах Великій Знам'янці і Балках, частина філії Українського степового заповідника Кам'яні Могили, Дніпрогес. Перспективними для області є пізнавальний, оздоровчий, кінний туризм, сімейний відпочинок.

Івано-Франківська область

Має 366 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі Карпатський природний національний парк, 30 заказників, 99 пам'яток природи, 3 дендропарки, 8 парків- пам'яток садово-паркового мистецтва, 212 заповідних урочищ. Сприятливі кліматичні умови, мінеральні води, лікувальні торфові грязі, розташовані в південно-східній частині області курорти становлять її природно-рекреаційний потенціал. Серед туристичних об'єктів найбільше значення мають: музей дерев'яної архітектури та живопису XVI - XVII ст. у м. Ротатині, історико-архітектурні пам'ятки в м. Івано-Франківську, Національний заповідник "Галич", пам'ятки архітектури в смт. Крилосі, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини, Манявський скит (XVII ст.), літературно-меморіальний музей І.Я.Франка в с. Криворівні. Для області перспективними є пізнавальний, оздоровчий, етнічний, водний, кінний, екотуризм, мисливство та сімейний відпочинок.

Київська область

Має 85 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі 12 державного значення, 17 заказників, 35 пам'яток природи, 8 парків-пам'яток садово- паркового мистецтва, 12 заповідних урочищ. Сприятливі кліматичні умови, численні водні ресурси та мінеральні джерела, курорти (Ворзель, Миронівка, Ірпінь, Біла Церква) та курортні місцевості (Пірнове, Лютіж, Буча, Клавдієве-Тарасове), історико-культурні пам'ятки обумовлюють провідне місце області як туристично-рекреаційного регіону. Серед туристичних об'єктів найцікавішими є: Переяслав-Хмельницький історико-культурний заповідник, археологічний музей пізньопалеолітної стоянки у с. Добраничівці, пам'ятки архітектури, дендропарк "Олександрія" та комплекс паркових споруд у м. Білій Церкві, пам'ятка архітектури Покровська церква з мозаїкою за ескізами М.К.Реріха у с. Пархомівці, пам'ятки дерев'яної архітектури - Покровська церква у м. Фастові (1740 р.), дерев'яні церкви в с. Пищиках (1651 р.) та у с. Синяві (1649 р.), собор Антонія і Феодосія у м. Василькові (1758 р.), пам'ятник-музей визволення м. Києва з діорамою "Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943 р." у с. Нових Петрівцях. Для області перспективними є сімейний відпочинок, пізнавальний туризм.

Кіровоградська область

Має 39 об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі державного значення - пам'ятка природи Чорний Ліс, дендропарк "Веселі Боковеньки", 2 заказники, пам'ятки садово-паркового мистецтва і місцевого значення - 2 заказники, 17 пам'яток природи, 4 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та 10 заповідних урочищ. М'який клімат, мальовничі береги річок і водосховищ створюють рекреаційні ресурси області. Найважливішими об'єктами туризму є: усипальниця російського військового діяча, героя Вітчизняної війни 1812 р. М.М.Раєвського, Хрестовоздвиженська церква в Розумівці, пам'ятка архітектури Іллінська церква 1786 р. у м. Новомиргороді, музей-заповідник І.К.Карпенка-Карого на хуторі Надія, краєзнавчий музей у м. Кіровограді. Пріоритетними є пізнавальний туризм, сімейний відпочинок.

Луганська область

Має 87 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, серед них такі пам'ятки природи комплексного характеру, як Айдарська тераса та Конгресів яр, 6 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, у тому числі Гостра Могила, 13 заказників, 48 пам'яток природи, 14 заповідних урочищ. До природних рекреаційних ресурсів належать мінеральні води різних типів. Найцікавішими туристичними об'єктами є пам'ятки природи унікальні крейдяні скелі Баранячі Лоби у смт. Новоайдарі, Королівські скелі у Луганському заповіднику, меморіальний комплекс "Молода гвардія" у м. Краснодоні. Пріоритетними є оздоровчий туризм, сімейний відпочинок.