Управління регіональним розвитком туризму
Управління регіональним розвитком туристичної галузі в країнах світу. Цілі, напрямки, методи туристичної політики в Україні. Інформаційно-аналітичне забезпечення регіонального маркетингу. Туристські дестинації як суб’єкт управління регіонального розвитку.
Рубрика | Спорт и туризм |
Вид | учебное пособие |
Язык | украинский |
Дата добавления | 02.06.2020 |
Размер файла | 389,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
До делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: узгодження та подання пропозицій щодо вдосконалення планів роботи підприємств, організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки; статистичний облік громадян, які проживають на відповідній території.
До власних повноважень в галузі бюджету, фінансів і цін належать: складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження ради, після затвердження забезпечення виконання бюджету; що квартальне подання раді звітів про результати виконання бюджету; подання до відповідних, обласних рад пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів; встановлення відповідно до діючого законодавства тарифів за надання побутових, комунальних, транспортних та інших послуг підприємствами комунальної власності; погодження у встановленому порядку з підприємствами, які не належать до комунальної власності, розмірів їх тарифів на виконання вказаних послуг; здійснення фінансування видатків з місцевого бюджету; залучення коштів підприємств незалежно від форм власності, розташованих на території громади, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво. розширення, ремонт і утримання об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на впровадження заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.
До делегованих повноважень належать: здійснення контролю за дотриманням зобов'язань підприємствами незалежно від форми власності щодо платежів до місцевого бюджету; здійснення контролю за дотриманням цін і тарифів; сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території.
До власних повноважень управління комунальною власністю належать: управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; здійснення контролю за використанням прибутків підприємств комунальної власності відповідних територіальних громад; заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; внесення на затвердження радою пропозицій щодо умов відчуження комунального майна, місцевих програм приватизації, перелік об'єктів комунальної власності, що не підлягають приватизації; організація виконання програм; подання раді звітів про результати відчуження комунальною майна;
Делеговане повноваження: погодження у встановленому порядку кандидатур для визначення на посаду керівників державних підприємств, розташованих на відповідній території.
До власних повноважень в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку належать: управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їхнього належного утримання та ефективної експлуатації, необхідної якості послуг населенню; облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та надання їм житла, що належить до комунальної власності; забезпечення використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів та субсидій для будівництва чи придбання житла; надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговувані та ремонті; реєстрація житлово-будівельних і гаражних кооперативів; створення умов для стоянок автомобільного транспорту; забезпечення соціально-культурних закладів, які належать до комунальної власності, а також населення паливом, електроенергією, газом; вирішення питань щодо водопостачання, відведення та очищення стічних вод; організація благоустрою населених пунктів, залучення для цього коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств незалежно від форм власності, а також населення; організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі; залучення на договірних засадах підприємств, що не належать до комунальної власності, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку.
До делегованих повноважень в галузі житлово-комунального господарства належать: здійснення заходів щодо розширення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту і зв'язку; здійснення контролю за експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування. побутового обслуговування, транспорту, зв'язку усіх форм власності; здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на всіх підприємствах незалежно від форм власності.
До власних повноважень у галузі будівництва належать: організація будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначання, жилих будинків, а також шляхів сполучення місцевого значення; залучення на договірних засадах підприємств, незалежно від форм власності, до участі в розвитку потужностей підприємств будівельної індустрії; подання на затвердження ради місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів; встановлення на відповідній території правил використання та забудови земель; надання дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності.
До делегованих повноважень у галузі будівництва належать: прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; створення і ведення містобудівного кадастру населеного пункту; здійснення державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідної території; організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, паркових комплексів, природних заповідників.
До власних повноважень у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту належать: управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; створення необхідних умов для здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти, для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації; сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних організацій; організація медичного обслуговування та харчування у закладах освіти, культури, фізкультури і спорту, оздоровчих закладах, які належать територіальним громадам; створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел; сприяння роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, робота з молоддю; створення умов для населення для занять фізичною культурою і спортом.
Делеговане повноваження у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту: забезпечення розвитку всіх видів освіти і медичного обслуговування, розвитку і вдосконалення мережі освітніх і лікувальних закладів усіх форм власності, фізичної культури і спорту; надання допомоги випускникам шкіл у працевлаштуванні.
До сучасних повноважень у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належать: внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, а також надання земель під забудову; визначення розмірів відшкодувань підприємствами всіх форм власності за забруднення довкілля; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів; подання на затвердження радам проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; внесення на розгляд ради пропозицій щодо організації територій природно-заповідного фонду місцевого значення, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій про оголошення природних об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну, наукову цінність, пам'ятниками природи, історії, культури, що охороняються законом.
До делегованих повноважень у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належать: здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, відтворенням лісів; реєстрація суб'єктів права власності на землю, реєстрація права користування землею; видача відповідних документів; організація і ведення земельно- кадастрової документації; погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення; здійснення заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення, залучення до виконання цих робіт підприємств, населення.
До повноважень у сфері соціальною захисту населення належать: надання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, звільнених у запас, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індивідуальних житлових будинків, проведенні капітального ремонту житла; організація для громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, покращення побутового обслуговування цих громадян; надання за рахунок коштів місцевих бюджетів допомоги для здійснення послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці.
Делеговані повноваження у сфері соціальною захисту: подання на затвердження ради територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності населення від безробіття, організація їх виконання; здійснення заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, військовослужбовців, родин, які втратили годувальника, багатодітних сімей, громадян похилого віку; надання компенсаційних пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, від стихійного лиха.
До повноважень в галузі зовнішньоекономічної діяльності належать: укладання і виконання договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг; сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків підприємств незалежно від форм власності; сприяння у створенні спільних з іноземними партнерами підприємств, що здійснюють виробничу і соціальну діяльність; залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць; створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їхній діяльності.
До повноважень в галузі оборонної роботи належать: сприяння організації призову громадян на строкову військову службу; організація та участь у здійснені заходів, пов'язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною, на відповідній території; сприяння виробництву та поставкам у війська підприємствами, що належать до комунальної власності, замовленої продукції; здійснення заходів щодо військово-патріотичного виховання населення, тощо.
Визначений також зміст повноважень щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; щодо вирішення питань адміністративно- територіального устрою та інших.
Повноваження місцевих державних адміністрацій полягають у: забезпеченні виконання Конституції, Законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законності і правопорядку; додержанні прав, свобод і законних інтересів громадян; підготовці та виконанні державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин -- також програм їх національно-культурного розвитку; управлінні розвитком промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; управлінні розвитком науки, освіти, культури, охорони здоров'я. фізкультури і споргу; управлінні майном; раціональному використанні землі, інших природних ресурсів, охороні довкілля; здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; організації оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; соціальному захисті населення, сприянні збільшенню зайнятості людей; підготовці та виконанні відповідних бюджетів; звітуванні про виконання відповідних програм та бюджетів; співпраці з місцевим самоврядуванням; реалізації інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Місцеві державні адміністрації здійснюють також повноваження, делеговані їм обласними і районними радами відповідно до Конституції України. Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: збереженням і раціональним використанням державного майна; станом фінансової дисципліни, обліком та звітністю, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом; використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу; охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду; додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю; додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням і захороненням промислових та побутових відходів, додержанням правил благоустрою; додержанням архітектурно- будівельних норм, правил і стандартів; додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування; додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї та молоді, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту; охороною праці та своєчасним здійсненням оплати праці; додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту.
Контрольні запитання:
Назвіть та коротко охарактеризуйте основні теорії місцевого самоврядування.
Сформулюйте основні ідеї теорії природних прав вільної громади.
Що виступає історичним першоджерелом місцевого самоврядування? Які Ви знаєте форми місцевої демократії за часів Київської Русі?
Які системи місцевого самоврядування відомі Вам і в яких країнах вони функціонують?
Як визначено місцеве самоврядування в Європейській хартії місцевого самоврядування?
Назвіть основні історичні етапи становлення місцевого самоврядування в Україні.
Назвіть відомі вам моделі формування місцевої влади, які практично реалізовані в різних країнах світу.
Яка модель формування місцевої влади взята за основу при формуванні системи місцевого самоврядування в Україні?
Дайте оцінку складу та структурі місцевого самоврядування.
Дайте визначення територіальній громаді.
На які складові поділяються повноваження органів регіонального управління та місцевого самоврядування?
Охарактеризуйте повноваження органів регіонального управління та місцевого самоврядування за напрямками та галузями.
Які повноваження мають місцеві державні адміністрації?
Назвіть основні форми туристичної політики органів місцевого самоврядування області, міста, району, селища.
Які основні функції органів місцевої влади по впровадженню туристичної політики?
Як організована влада в регіонах України?
Тема 3. Досвід організації управління регіональним розвитком туризму
3.1 Роль міжнародних організацій в регулюванні й управлінні туристичної діяльності
В умовах глобалізації на управління регіональним розвитком туризму впливає міжнародне регулювання - комплекс заходів, націлених на підтримку сталого розвитку туризму, упорядкування туристичної діяльності, ефективне управління окремими секторами туристичної індустрії, забезпечення їх скоординованої взаємодії, стандартизації туристичного обслуговування. Регулювання здійснюють міжнародні організації - об'єднання державних і національних організацій неурядового характеру, створених для досягнення загальних цілей у певній області людської діяльності (у сферах політики, економіки, соціального і культурного життя, туризму й інших).
Членами деяких міжнародних організацій можуть бути тільки держави, а не національні об'єднання, союзи і асоціації. Такі організації називаються міжурядовими. Організації, членами яких є тільки організації, союзи й асоціації, називаються неурядовими. До міжурядових міжнародних об'єднань відносяться Організація Об'єднаних Націй (ООН) і низка спеціалізованих утворень системи ООН. Організація Об'єднаних Націй є організацією універсального характеру із загальною компетенцією, головна мета якої полягає в підтримці і зміцненні миру, безпеки і розвитку співробітництва між державами. Засновано багато спеціалізованих організацій системи ООН, які тісно співробітничають з туристичними організаціями, вносячи внесок у гармонічний і стійкий розвиток туризму і мають безпосереднє відношення до забезпечення необхідних умов для його розвитку. Найвідоміші серед них: Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОС); Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Міжнародна організація праці (МОП); Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ); Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР); Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО); Міжнародна морська організація (ІМО); Всесвітня метеорологічна організація (ВМО); Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО);
Інтенсивне зростання обсягів і розширення кордонів міжнародного туризму, динамічний розвиток світової індустрії туризму, вихід його на позиції провідної галузі світової економіки зумовили створення міжнародних туристичних організацій з метою упорядкування і регулювання туристичної діяльності різних країн. Починаючи з 20-их рр. XX ст. склалася ціла система (понад 200) всесвітніх, континентальних і регіональних туристичних організацій (асамблей, союзів, асоціацій, агентств, федерацій, конфедерацій, об'єднань, комісій, комітетів, фондів, рад, центрів, бюро, інститутів) різного рівня і компетенції, покликаних займатися регулюванням туризму і подорожей.
Функціонують наступні основні групи міжнародних туристичних організації: світові міжнародні туристичні організації загального і галузевого характеру: Всесвітня туристична організація (ЮНВТО); Всесвітня рада по подорожах і туризму (ВТТС); Міжнародна асоціація світового туризму (МТ); Міжнародний туристичний союз (ТУІ); Міжнародний туристичний альянс (АІТ); Всесвітня асоціація з питань дозвілля і відпочинку (ВАРА) тощо. Міжнародні туристичні організації загального характеру: представляють і захищають інтереси організацій і компаній туристичної індустрії; визначають політику в сфері туризму; формують основні напрямки розвитку світового туризму; забезпечують взаємовигідне співробітництво між країнами - членами цих організацій і практичне сприяння їм у вирішенні проблем розвитку туріндустрії й економічного зростання країни.
Найбільш авторитетною є створена у 1975 р. в системі ООН - міжнародна спеціалізована організація - ВТО - всесвітня туристична організація: 138 дійсних, асоційованих і понад 350 членів, що приєдналися. Дійсними членами є держави, їхні урядові заклади; асоційованими - території, що не мають зовнішньополітичної самостійності; що приєдналися - міжнародні і національні організації, туристичні асоціації і компанії, а також компанії, пов'язані з туризмом (авіаційні й інші транспортні компанії, туроператори, турагенти, готельні і ресторанні асоціації, видавничі компанії, навчальні і дослідницькі інститути, місцеві і регіональні туристичні ради). Діяльність ВТО охоплює всі аспекти міжнародного туризму: правові, адміністративні, економічні, фінансові, соціальні, екологічні, статистичні, технічні, кадрові.
Основною метою ВТО у відповідності зі ст. 3 Статуту ВТО є Їсприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, світ, процвітання, загальну повагу і дотримання прав людини й основних людських цінностей для всіх людей без поділу на раси, стать, мову і релігію?.
Основними завданнями ВТО є: розширення і поглиблення співробітництва держав - членів цієї організації в області туризму з метою розвитку країн і регіонів; удосконалення якості утворення і професійної підготовки туристських кадрів; планування, розробка і реалізація заходів для захисту і раціонального використання навколишнього середовища в контексті світового розвитку; підвищення якості туристичного обслуговування і забезпечення безпеки туристичних послуг; вивчення туристичного ринку, збір, аналіз і систематизація статистичних даних, прогнозування розвитку туризму; забезпечення зв'язків і обміну інформацією між країнами, що беруть участь у туристичному розвитку; розробка і поширення туристичної документації. Керівними органами ВТО є Генеральна асамблея, Виконавча рада і Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.
Метою і завданнями світових міжнародних туристичних організацій галузевого характеру є: представництво і захист інтересів своєї галузі на міжнародному рівні і визначення тенденцій і шляхів її розвитку; розвиток і координація співробітництва організацій і компаній галузі між собою і з організаціями і компаніями інших галузей туристичної індустрії; розробка і впровадження єдиних принципів, норм і стандартів якості обслуговування у своїй галузі, підготовка для неї фахівців, а також вирішення актуальних проблем її розвитку; інформаційна, видавнича і маркетингова діяльність. Міжнародна готельна асоціація (МГА) - член ВТО з 1979 р. Основна мета асоціації - представлення інтересів світової готельної індустрії на міжнародному рівні. Серед задач МГА - створення умов для широкого співробітництва готельних підприємств; забезпечення інформаційного обслуговування організацій (своїх членів) з питань розвитку гуманітарних ресурсів, технології й автоматизації, захисті навколишнього середовища, маркетингу; контроль за виконанням міжнародного законодавства; координація і публікація туристських досліджень; фінансування цільових програм і інші задачі. Штаб-квартира МГА знаходиться в Парижі (Франція).
До регіональних міжнародних туристичних організацій загального характеру відносяться: Європейська комісія з туризму (КЕТ); Європейська туристська група (ЕТАГ); Бюро організацій - членів ЛІТ у Європейському союзі (АІТ-ЕС); Асоціація з розвитку і координації європейських туристичних обмінів (АДСЕТЕ); Туристична асоціація країн Азії і Тихого океану (ПАТА); Туристична асоціація країн Східної Азії (ЕАТА); Федерація туристичних асоціацій країн - членів АСЕАН (ФАТА); Асоціація туристичної індустрії Америки (ТІАА); Конфедерація туристичних організацій Латинської Америки (КОТАЛ); Карибська туристська організація (КТО); Арабський туристичний союз (ЮАТ); Панафриканська туристична організація (ПАТО); Африканська асоціація подорожей (АТА) тощо.
Цілями і завданнями регіональних міжнародних туристичних організацій загального характеру є: представництво і захист інтересів туристичної індустрії свого регіону на міжнародному рівні; визначення тенденцій і шляхів розвитку туризму; просування в'їздного туризму; маркетингова діяльність, сприяння об'єднанню і координації зусиль усіх секторів і компаній туристичної індустрії; фінансування цільових програм розвитку туризму в регіоні; впровадження нових технологій; розробка єдиних норм і стандартів туристичного обслуговування, інформаційна і видавнича діяльність.
Міжнародні туристичні біржі, ярмарки, виставки, салони є найвпливовішими міжнародними заходами, що відіграють важливу роль у розвитку туристичної діяльності і в управлінні регіональним розвитком туризму. Основними цілями таких міжнародних заходів є: ознайомлення з турпродуктами різних фірм; вивчення попиту на туристичні послуги; встановлення ділових контактів; заключення комерційних справ і підписання договорів; обмін інформацією; реклама і просування турпродукту. Вони можуть носити всесвітній або регіональний характер. Найбільш значні міжнародні виставки і ярмарки є щорічними і проводяться у визначений час року - перед початком літнього чи зимового сезону по заздалегідь зазначених датах і продовжуються від 1 до 7 днів. Вони супроводжуються прес- конференціями; виставками літератури (проспектів, буклетів, листівок, календарів, карт, схем, путівників), значків, іншої сувенірної продукції, туристичного інвентарю і спорядження; консультаціями фахівців; переглядом рекламних роликів, відео - і кінофільмів, слайдів; туристичними змаганнями, концертами.
Найбільшою у світі туристичною виставкою є Міжнародна туристична біржа (ІТВ) у Берліні з 1966 р. щорічно в березні протягом 7 днів. Один день приділяється тільки професійним учасникам, в інші дні біржа відкрита для всіх бажаючих. У ній беруть участь представники державних міністерств, відомств, комітетів і рад по туризму, національні і регіональні туристичні організації, турфірм, туроператори і турагенти, готелі і готельні ланцюги, авіа- і круїзі компанії, структури систем бронювання, страхові компанії, спеціалізовані видавництва, радіо -и телекомпанії. У рамках біржі проводяться переговори між представниками закордонних організацій і комерційних туристичних компаній.
Міжнародна туристична виставка (SIT) у м. Штудгарт, що проводиться щорічно в партнерстві з різними країнами, останнім часом конкурує з Берлінською. Всесвітній ринок подорожей у Лондоні проводиться з 1980 р.
щорічно в листопаді-грудні протягом 5 днів за участю турфірм, представників туріндустрії і засобів інформації. Поряд з укладанням угод Лондонський ринок ознайомлює з нововведеннями в сфері туризму. Туристичний міжнародний ярмарок (ФІГУР) в Мадриді проводиться з 1981 р.
щорічно в січні протягом 6 днів. Серед учасників - турфірми, готельні об'єднання, авіакомпанії. Ярмарок супроводжується фестивалем народних пісень і танців, показом рекламних фільмів з туризму.
Великим авторитетом користуються також Лейпцігський ярмарок подорожей, Паризький міжнародний салон з туризму і подорожей, що проводиться щорічно в середині лютого в протягом 7-10 днів, Міланська міжнародна туристична біржа - у другій половині лютого протягом 5 днів, Міжнародна туристична виставка країн Азіатського регіону (Гонконг), Міжнародний туристичний ярмарок (Чикаго), Міжнародна виставка в Салоніках тощо.
Міжнародні організації з метою координації і регулювання туристичної діяльності проводять конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари. Туристичний світ завжди орієнтується на міжнародно-правові форми регулювання і координації діяльності в області туризму, норми і стандарти, правила і принципи співробітництва, вироблені конференціями ООН з туризму, форумами міжнародних туристичних організацій, у першу чергу - конференціями ВТО.
Інструменти регулювання міжнародної туристичної діяльності -це правові акти й офіційні документи, спрямовані на установлення визначеного порядку, норм, правил, принципів і підходів у здійсненні туристичної діяльності. Вони служать цілями інформації, орієнтації, просування і реалізації на практиці заявлених і проголошених ідей, принципів, концепцій і стратегій. До таких інструментів відносяться міжнародні декларації, конвенції, резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціях і форумах.
Міжнародні декларації - це офіційні заяви міжнародних чи організацій учасників міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій у якій-небудь конкретній області міжнародних відносин, наприклад у сфері туризму.
Міжнародні конвенції - це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов'язки держав у певній області людської діяльності. Багато конвенцій розробляються і приймаються спеціалізованими міжнародними організаціями. Наприклад, міжнародні конвенції ООН по морському праву кодифікують норми права.
Основними інструментами регулювання міжнародної туристської діяльності є: Всесвітня декларація з прав людини (1948 р.); Міжнародний пакт з економічних, соціальних і культурних прав (1966 р.); Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (1929 р.); Чикагська конвенція по міжнародній цивільній авіації (1944 р.) і Токійська, Гаазька, Монреальська конвенції з тих же ж питань; Конвенція з митного забезпечення туризму (1954 р.); Будапештська конвенція зі спрощення туристичних подорожей (1976р.); Конвенція з захисту світової культурної і природної спадщини (1972р.); Манільська декларація зі світового туризму (1980 р.); Софійська резолюція VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, що прийняла Туристичний білль з прав туристів, Хартію туризму, Кодекс туриста (1985р.); Конвенція з прав дитини (1990 р.);
Буенос-Айреська резолюція IX сесії Генеральної асамблеї ВТО з забезпечення туризму і безпеки туристів (1991 р.); Туристична декларація Світового туристського форуму в Осаці і Всесвітньої конференції міністрів по туризму (1994 р.); Генеральна угода з торгівлі послугами (1994 р.); Каїрська резолюція XI сесії Генеральної асамблеї ВТО з запобігання організованого секс-туризму (1995 р.); Стокгольмська декларація проти комерційної сексуальної експлуатації дітей (1996 р.); Манільська декларація з соціального впливу туризму (1997 р.); Всесвітній кодекс етики в туризмі (1999 р.).
Важливу роль у регулюванні міжнародного туризму зіграла Міжнародна дипломатична конференція ООН з митних формальностей, що відбулася в 1954р. у Нью- Йорку. На ній були прийняті міжнародні документи, що регламентують митні пільги туристів, у тому числі, Конвенція про митні пільги для туристів.
У 1980 р. у м. Маніла (Філіппіни) на Всесвітній конференції з туризму було прийнято Манільську декларацію з світового туризму, у якій туризм розуміється як важлива діяльність, що впливає на соціальне, культурне, освітнє й економічне життя держав і має гуманітарний характер. Особливе місце в Декларації приділяється розвитку внутрішнього, соціального і молодіжного туризму. Підкреслюється, що внутрішній туризм сприяє більш збалансованому стану національної економіки; соціальний туризм повинний бути суспільною метою в інтересах менш забезпечених громадян; молодіжний туризм вимагає особливої уваги і надання цій категорії громадян найбільших можливостей і пільг. У Декларації заявлено, що державам варто сприяти створенню покращених умов праці для туристичних кадрів, вивчати стримуючі фактори в розвитку туризму і вживати заходів по їх усуненню. Визнано направляючу і координуючу роль ВТО в міжнародному туристичному співробітництві.
Постійне розширення міжнародного туристичного обміну обумовило необхідність його міжнародно-правової регламентації: вироблення різних правових інститутів і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Туристичні обміни пов'язані з перетином державних кордонів, перебуванням туристів на території іноземної держави і переміщенням по ній, що з метою єдиного підходу повинні регулюватися міжнародним правом.
Міжнародні акти, що регулюють туристичну діяльність: 1963р. - ЇЗагальна резолюція з розвитку туризму?. Прийнята на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим); 1980 р. - ЇМанільська декларація по світовому туризму?. Прийнята Всесвітньою конференцією по туризму (Філіппіни); 1982 р. - ЇДокументи Акапулько?. Прийняті на Всесвітній нараді по туризму при ВТО (Мексика); 1985 р. - ЇХартія туризму? і її складова частина ЇКодекс туриста?. Прийняті на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія). У відповідності зі ст. XIII Кодексу туристи мають право на вільний доступ всередині і за межами своїх країн до місць і окремих районів туристичного інтересу і з урахуванням існуючих правил і обмежень - на вільне пересування в місцях транзиту і тимчасового перебування. У цих же місцях туристи повинні мати право на:
об'єктивну, достовірну і вичерпну інформацію про умови і можливості їхніх поїздок і перебування;
особисту безпеку і безпеку їхнього майна, а також на захист своїх прав як споживачів;
відповідну суспільну гігієну, ефективні заходи з попередження інфекційних захворювань і нещасних випадків, а також на вільний доступ до служб охорони здоров'я;
вільний і швидкий зв'язок усередині країни, а також із закордоном;
адміністративні і юридичні гарантії, необхідні для захисту їхніх прав.
Згідно ст. XI Кодексу на іноземних туристів покладаються і певні обов'язки, такі як сприяння взаєморозумінню і дружнім відносинам між людьми як на національному, так і на міжнародному рівні й у такий спосіб сприяти збереженню миру. У місцях транзиту і перебування туристи зобов'язані поважати встановлений політичний, соціальний, моральний і релігійний порядок, а також підкорятися діючим в цих місцях законам і правилам:
1989 р. - ЇГаазька декларація з туризму?. Прийнята на міжнародній конференції по туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком ЇХартії туризму?.
1991 р. - ЇРезолюція міжнародної конференції по статистиці подорожей і туризму?.
Проведена ВТО й Урядом Канади.
3.2 Управління регіональним розвитком туристичної галузі в країнах світу
Прагнення районів у рамках Європейського Союзу до більшої автономії привело до нового розуміння сутності регіонального розвитку як наслідку використання внутрішнього потенціалу регіонів. Суть цього процесу полягає в перенесенні акценту з прямого державного регулювання регіонального розвитку на стимулювання формування в регіонах автономного механізму й у заохоченні приватного підприємництва. Регіональна політика в даний час покликана сприяти самостійності і саморозвитку господарчих суб'єктів регіону, вибору оптимального розподілу ресурсів регіону і підвищенню його конкурентноздатності.
Світовий досвід регіонального розвитку свідчить про те, що в сучасному світі не існує якої-небудь домінуючої моделі державного регулювання регіонального розвитку туризму. Більш того, саме в цій сфері розходження між країнами особливо великі, що є прямим наслідком регіонального різномаїття. В організації й розвитку туристичної діяльності в різних країнах світу, виділяють три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки. Перша модель припускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової "самоорганізації". Урядові органи використовують таку модель у тих випадках, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний, або коли суб'єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без державної участі. Подібна модель управління індустрією туризму прийнята в США після того, як в 1997 р. була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні.
Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу - міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію, зокрема у рекламну й маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру тощо. Подібна модель організації управління туристичною індустрією діє в Єгипті, Мексиці, Тунісі, Туреччині та інших країнах, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет.
Третя модель переважає в розвинених європейських державах. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в «надрах» певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об'єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо).
У всіх сильних туристських державах є такі організації, підлеглі, як правило, міністерствам, які займаються розробкою національних програм розвитку туризму, називаються вони по-різному: у Великобританії - BTA (British Tourist Authority), в Ірландії - Irish Board, в Іспанії - Turespana, в Італії - ENIT, у Норвегії - NORTRA і т.д. Саме вони розміщують представництва по туризму в інших країнах, вони розробляють програми приваблення туристів й забезпечують потік туристської інформації. За їхньої допомоги в низці країн розробляються державні програми стимулювання виїзного туризму, які передбачають пільги в оподатковуванні, спрощенні прикордонно-митного режиму, створення сприятливих умов для інвестицій, збільшення бюджетних асигнувань на розвиток інфраструктури, рекламу на закордонних ринках, підготовку кадрів
Така модель участі держави в розвитку індустрії туризму отримала умовну назву «європейської». Доцільно розглянути європейську модель докладніше, оскільки вона уявляється найбільш прийнятною для України. Центральна державна туристична адміністрація в розвинених європейських країнах працює в тісній взаємодії з місцевою владою й приватним бізнесом. Така схема роботи виявилася досить продуктивною з погляду знаходження форм конструктивного співробітництва й взаємодії адміністративних органів різних рівнів державного та регіонального управління, а також для залучення фінансових коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державних завдань. Наслідком такої політики стала поява змішаних за формою власності (державно-приватних) інститутів у сфері регулювання туристичної діяльності.
Варіанти реалізації третьої моделі управління туристичним сектором розглянемо на прикладі чотирьох європейських країн: Франції, Іспанії, Великобританії та Італії, на частку яких, за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) припадає близько 1/3 світових туристичних прибуттів.
У Франції питання регулювання туризму стосуються компетенції Міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі якого функціонують Державний секретаріат з питань туризму та Управління туризму. Дані органи відповідають за управління та регулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, існує ще ціла низка органів, що беруть участь в управлінні туризмом «із правом дорадчого голосу»: Рада з туризму при Міністерстві транспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу, Національна наглядацька рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), Національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст).
На регіональному рівні діють представники центральної виконавчої влади, що вирішують питання розвитку туристичної сфери та підпорядковані безпосередньо префектам. Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить вагомі.
Просуванням образу Франції як туристичного центру на міжнародному ринку займається асоціація "Maison de la France", що виникла в 1987 р. у результаті угоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами, готелями, адміністраціями об'єктів екскурсійного показу. На даний час асоціація нараховує близько 800 членів. У штаті асоціації "Maison de la France" більше 200 співробітників, 31 його представництво працює в 26 країнах світу. Керівний орган асоціації - рада директорів складається з 27 осіб (1/3 - чиновники з держапарату, а 2/3 - представники приватного бізнесу).
Діяльність асоціації на 60% фінансується з держбюджету. В 2005 р. субвенція, що передбачена в Законі про державний бюджет Франції для "Maison de la France", становить 30,3 млн євро.
В 90-ті роки ХХ-го ст. просування французького туристичного продукту на закордонні ринки відбувалося дуже успішно. Фахівці підрахували, що кожен вкладений у просування франк приносив 100 франків надходжень. Пріоритетними ринками для Франції за обсягом і потенціалом були Японія, США, Німеччина та Великобританія, надходження від яких становили половину всіх надходжень країни від міжнародного туризму. Приклад "Maison de la France" яскраво засвідчує, як багаторазово можна збільшувати ефект від державних інвестицій, якщо їх уміло доповнювати інвестиціями приватного сектора.
В Іспанії питання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа "Paradores" (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму - "Turespaca".
Повноваження самого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створена Рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів та представники приватного бізнесу.
Україні слід перейняти в майбутньому досвід співробітництва Ради з розвитку туризму із представниками приватного сектора, що здійснюється через впровадження в організацію й облік висунутих останніми ініціатив, особливо з питань просування специфічних та екологічних туристичних продуктів.
Іспанський інститут туризму "Turespaca" займається залученням іноземних туристів, здійснюючи рекламну діяльність та промоцію іспанських курортів за кордоном. Дана організація має широку мережу інформаційних офісів в Іспанії та 29 представництв у 21 країні світу. Інститут повністю фінансується з держбюджету.
Як результат, Іспанія посідає перше місце у світі за обсягом річного бюджету для проведення політики просування національного туристичного продукту за кордоном, 70% якого надається урядом країни.
У Великобританії сферу туризму очолює Міністерство культури, засобів масової інформації та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо координує діяльність у галузі туризму - "VisitBritain". Він займається залученням іноземних туристів у Великобританію, розвитком внутрішнього туризму, а також консультує уряд й інші державні установи з питань туризму. "VisitBritain" - поряд із традиційною діяльністю на іноземних ринках (поширення інформації туристичного змісту, реклама, участь у виставках) надає платні консалтингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різні проекти за участю іноземного капіталу, видає та реалізовує путівники, відеофільми та іншу рекламно- інформаційну продукцію.
Правління "VisitBritain" призначається Міністерством культури, засобами масової інформації та спорту й складається з голови та 5 членів, а також голів "Wales Tourist Board", "VisitScotland" та "England Marketing Advisory Board", регіональних структур, схожих за своїми функціями з "VisitBritain". На фінансування діяльності організації в 2004-2005 рр. державою асигновано 35,5 млн. фунтів, неурядове фінансування становить приблизно 17 млн. фунтів.
Важливим чинником у процесі реалізації державної туристичної політики є запозичення Україною досвіду "VisitBritain" з ефективного застосовування сучасних інформаційних технологій та маркетингових компаній. Успіх проектів "VisitBritain" реалізованих в 2004 р. ("The City Breaks", "Touring and Good Living") позначився на зростанні прибутку від в'їзного туризму (12,3 млрд фунтів).
В Італії Департамент з туризму входить до складу Міністерства виробничої діяльності. Основні його функції зводяться до координації діяльності регіональних турадміністрацій, розробки нормативно-правових документів загальнонаціонального характеру, досліджень та обробки статистичних даних, а також міжнародної діяльності (міжурядові угоди, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС).
Повноваження місцевих туристичних адміністрацій в Італії на даний час також значно розширені. Вони відають всіма питаннями ліцензування туристичної діяльності на своїй території, здійснюють класифікацію готелів, мають право просувати й рекламувати свої регіони всередині країни та за кордоном (рекламні заходи, участь у виставках тощо).
Провідним представником Італії на міжнародному туристичному ринку належить Національному управлінню з туризму (Ente Nazionale Italiano per il Turismo - ENIT), основними функціями якого є рекламно-інформаційна робота, маркетингові дослідження, координація міжнародної діяльності місцевих турадміністрацій. ENIT підпорядковується Департаменту з туризму й повністю фінансується з держбюджету. У штаті ENIT 200 осіб, у тому числі співробітники 20 представництв у 16 країнах.
У Західній Європі законодавчо визначені і користуються широкою державною підтримкою Національні трасти - громадські організації, які займаються проблемами охорони, збереження, поновлення природних й культурних об'єктів, які є національним надбанням. Національні трасти є власниками земельних угідь, природних, культурно- історичних пам'яток. Наприклад, національний траст Великобританії, Уельсу й Північної Ірландії, створений для збереження узбережжя, сільських ландшафтів, історичних будинків і споруд.
Окремі елементи механізмів управління регіональним розвитком туристичної галузі вище зазначених країн, ефективність яких перевірена часом та підтверджується конкретними досягненнями в розвитку туризму, доцільно використовувати для розвитку туристичної галузі в регіонах України з урахуванням її історичних, правових і культурних особливостей.
Основні цілі, напрямки й методи туристичної політики в Україні Туризм як синтетична, складна, багатогранна економічна система з
розгалуженою мережею зв'язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного
господарства (готельне господарство, транспорт, зв'язок, харчування тощо), є специфічним і досить складним об'єктом управління регіонального розвитку, який має опиратися на чітку й прозору державну туристичну політику й такі основи функціонування як туристичне законодавство, державне регулювання.
Туристична політика впроваджується безпосередньо через центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики.
Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей, система відпусток), фактори, пов'язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (стабільні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов'язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства.
Туристична політика держави розглядається як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі і створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвитку туризму через різні механізми: адміністративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо.
За часів СРСР до 1989 року до розвитку туризму в Україні мали відношення кілька організацій: Державний комітет «Інтурист», Центральна рада по туризму й екскурсіям профспілок, БМТ «Супутник»; у комунальній власності перебувало багато засобів розміщення; крім того на функціонування туризму впливали різні відомства, такі як Міністерство оборони, Міністерство освіти тощо.
Етапи реформації структури державного регулювання туризму в Україні:
1989-1993 була відсутня державна структура керування туризмом;
1993-2000 створений державний комітет з туризму;
2000-2001 державний комітет молодіжної політики спорту й туризму;
2001-2002 державний департамент туризму;
2002-2006 державна туристична адміністрація, прямо підлегла КМУ;
з 2006 року Міністерство культури й туризму, у його складі ГСТК (державна служба туризму й курортів).
Сучасна державна туристична політика припускає, насамперед, створення правової бази, що дозволяє туризму нормально функціонувати як рівноправної галузі в умовах ринку. Всі нормативно-правові акти у галузі туризму можна умовно поділити на дві групи:
Першу групу складають нормативно-правові акти загального значення:
Конституція України.
Цивільний кодекс України.
Господарський кодекс України.
Закон України «Про захист прав споживачів».
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»
Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
Другу групу складають нормативно-правові акти, що відносяться до спеціального законодавства - законодавства з питань регулювання туристичної діяльності:
Закон України «Про туризм».
Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки.
Положення про Міністерство культури і туризму України.
Положення про Державну службу туризму і курортів.
Порядок організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення.
Ліцензійні умови здійснення туроператорської та тур агентської діяльності. Особливе місце в правовому забезпеченні туризму займають підзаконні нормативно-
правові акти. Це насамперед Укази Президента України, Постанови Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств та відомств. Велику кількість нормативно-правових актів з питань туризму становлять міжнародні правові акти (МПА), а саме: Міжнародні договори, Міжнародні конвенції, Рекомендаційні акти Всесвітньої туристичної організації (ВТО), Рішення (декларації) міжнародних конференцій з туризму, Рекомендації міжнародних організацій та ін. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до нормативно-правових актів загальна система управління туристичною галуззю в Україні складається із трьох рівнів:
Подобные документы
Поняття, компоненти і маркетинг туристичної дестинації. Управління її об’єктами. Дослідження подієвого туризму як історико-культурного явища. Основні історичні етапи його розвитку, критерії класифікації. Формування івентивного туристичного іміджу регіону.
курсовая работа [403,2 K], добавлен 06.03.2015Вихід України на міжнародну арену як самостійної держави. Механізми реалізації державної політики в галузі туризму. Проблеми державного регулювання туристичної галузі в Україні. Шляхи вирішення проблем та перспектива розвитку туристичної галузі.
реферат [37,5 K], добавлен 31.10.2008Сутність державної політики та обґрунтувати концептуальні підходи до формування механізмів державного управління розвитком туризму та охороною культурної спадщини. Інституційні особливості та суперечності системи державного управління галуззю в АР Крим.
автореферат [64,7 K], добавлен 17.04.2009Тенденції розвитку туризму в роки незалежності, спроби вирішення наявних проблем. Шляхи покращення розвитку туристичної галузі в Україні, необхідність значного покращення бюджетного фінансування. П'ять перспективних туристичних напрямків XXI століття.
реферат [31,1 K], добавлен 08.01.2012Дослідження ресурсів розвитку, рівню інфраструктури спортивно-подієвого туризму у світі та Україні. Визначення основних найбільш розвинених центрів. Теоретико-методологічні основи управління розвитком туризму з урахуванням його спортивної спрямованості.
курсовая работа [3,6 M], добавлен 25.10.2012Характеристика туризму як сфери послуг на міжнародному рівні. Туристичний бізнес в Україні, правові основи його розвитку. Формування основних стратегічних напрямків розвитку туристичного підприємства. Розширення маркетингової політики туристичної фірми.
дипломная работа [119,0 K], добавлен 22.12.2013Парки розваг Уолта Діснея як туристичні центри, що сприяють розвитку туристичної галузі. Діяльність найбільш привабливих Діснеєвських парків світу. Стан туристичної індустрії на території парків. Роль Діснейленду для розвитку міжнародного туризму.
научная работа [33,1 K], добавлен 26.09.2009Туристична галузь, як об'єкт державного управління. Регулювання його у розвинених країнах світу. Основні типи моделей цієї діяльності. Туристична галузь в Україні та основа нормативно-правового забезпечення. Проблеми та перспективи розвитку туризма.
курсовая работа [24,0 K], добавлен 20.02.2009Характеристика стану розвитку рекреаційного туризму в країнах Південної Європи. Особливості розвитку туристичної галузі в країнах Північної Африки. Міжнародний туризм, його сутність та характеристика. Причини популярності окремих туристичних регіонів.
реферат [22,4 K], добавлен 15.11.2010Основні елементи інфраструктури туристичної галузі. Висвітлення теоретичних та методологічних основ формування іміджу України, як перспективного учасника ринку міжнародного туризму. Основні тенденції та напрямки розвитку туристичної галузі України.
дипломная работа [767,7 K], добавлен 14.08.2016