Управління регіональним розвитком туризму

Размещено на http://www.allbest.ru//

Тема 1. Наукові основи управління регіональним розвитком туризму

1.1 Основні уявлення про управління регіональним розвитком

туристичний регіональний дестинація

Сьогодні основна господарська діяльність здійснюється в регіонах. Їм надано право самостійно вирішувати певне коло економічних питань, встановлювати міжрегіональні зв'язки й зв'язки з зарубіжними країнами й регіонами цих країн. Розвиток сучасної економіки пов'язаний з необхідністю забезпечення ефективного управління на рівні регіону. У регіонознавстві, науці, що досліджує регіони існують різні напрямки: по-перше, це загальний соціально-економічний розвиток регіону, що знаходиться в руслі державної регіональної політики; по-друге, соціо-економіко-правовий розвиток регіону, що здійснюється шляхом впровадження загальнодержавних правил, процедур, конкретних норм державного і регіонального поділу власності, природних ресурсів, фінансів; по-третє, розвиток здійснюється завдяки державній селективній підтримці регіонів та системи місцевого самоврядування. Усі ці напрямки тісно пов'язані з поняттям «управління регіональним розвитком».

Управління регіональним розвитком - це управлінська діяльність, в якій об'єктом виступає територія, регіон, суб'єктом - органи місцевого самоврядування, а метою - досягнення високого рівня розвитку даного регіонального утворення у відповідності до Конституції, Законів, статутів територіальних громад, інших законодавчих актів України. Предметом управління регіональним розвитком є регіональна економіка й усі процеси, які її характеризують: суспільного відтворення на регіональному рівні, абстрагованого від міжрегіональних взаємодій; функціонування галузевих і міжгалузевих формувань на регіональному рівні, їхня взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування; становлення й розвитку ринкових відносин, реформ, у тому числі й в туристичному бізнесі .

До основних понять управління регіональним розвитком відносяться: регіональна економіка -- цілісна система закономірностей, зв'язків і пропорцій, здійснення відтворювальних процесів суб'єктами господарської діяльності різних форм власності на адміністративно окресленій території( у регіоні). Регіональна економіка серед галузей наукових знань є єдиною наукою, що вивчає територію останнього рівня узагальнення, тобто регіон, його розвиток, природно-ресурсний та фінансовий потенціал, людські ресурси, й також розміщення продуктивних сил, економічні зв'язки, соціально-економічні та екологічні процеси в регіонах. Регіональну економіку слід сприймати також як економіку оптимального ведення господарства на території регіону. В цілому регіональну економіку слід розуміти як економіку регіонального розвитку, яка надає особливого значення тим аспектам економічного життя, які пов'язані з простором. Регіональна економіка безпосередньо пов'язана з наступними поняттями:

Регіональний розвиток - це, по-перше, переміщення (як по території, так і у часі) продуктивних сил регіону, потоків людей і матеріальних ресурсів, товарів, вантажів, послуг, капіталів, інформації, з'ясування системи зв'язків і відносин; по-друге, це режим

функціонування регіональної економіки, який орієнтований на позитивну динаміку параметрів рівня і якості життя населення, забезпечену стійким, збалансованим відтворенням соціального, господарського, ресурсного й екологічного потенціалу території.

Регіон - це, по-перше, територіально спеціалізована й адміністративно визначена частина території країни з природним комплексом, соціумом, безліччю підприємств, галузей і підгалузей економіки, що перебувають у стані динамічного розвитку; по-друге, складна соціально-економічна система, невід'ємна частина єдиної системи продуктивних сил країни і виробничих відносин, яка має прямі та зворотні виробничо-економічні, ресурсні, науково-технічні, фінансово-кредитні і соціальні зв'язки з господарським комплексом країни; втретє, території різного адміністративного рівня (області, райони), що характеризується: комплексністю, цілісністю, спеціалізацією, наявністю політико-адміністративних органів управління, статистичною узгодженістю.

Адміністративно-територіальна одиниця - територія, основними ознаками якої є: чітко визначені адміністративні межі, наявна управлінська діяльність.

Природні, або базові, адміністративно-територіальні одиниці - території, формування яких має глибокі історичні коріння.

Штучні адміністративно-територіальні одиниці, створені „згори" актами державної влади. Так, до „природних" адміністративно-територіальних одиниць в Україні належать села, селища і міста, до „штучних" - області, райони, райони в містах; місцеве самоврядування - право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

У повсякденній практиці інколи вживають відсутні в українському законодавстві поняття: муніципалітет (самоврядна громада), під яким розуміють - автономну адміністративну одиницю, яка об'єднує мешканців з певними інтересами, або населений центр з організованим будівництвом, комунальним обслуговуванням і своєю власною адміністрацією; муніципальне управління - діяльність міста (села, селища) в особі його публічних органів, спрямована на задоволення колективних потреб територіальної громади.

Теорії розвитку регіону спираються на досягнення макроекономіки, мезоекономіки, мікроекономіки, інституціональної економіки й інших напрямків сучасної економічної науки. Подібність регіону і національної економіки визначає можливості застосування для регіону макроекономічних теорій (неокласичних, неокейнсіанських і ін.), особливо тих, котрі ставлять в основу виробничі фактори, виробництво, зайнятість, доходи. Мікроекономічні теорії доцільно залучати тоді, коли уявлення про регіон як точку або як однорідний простір недостатньо і необхідно приймати до уваги внутрішні розбіжності (вузловий чи поляризований регіон). Вже давно відомо, що апарату і теорії макроекономіки для досліджень регіонів не достатньо, а мікроекономіка акцентується не на цих проблемах, отже, необхідні власні розробки, які належать до регіонального рівня.

В Європі, тим часом, були розроблені нові концепції регіональної економіки. Так, з середини XX століття велику популярність набула теорія територіальної дифузії інновацій, що передбачає три типи поширення організаційно-економічних, продуктових, технологічних, соціальних інновацій: 1) дифузія переміщення в певному напрямку, 2) дифузія розповсюдження (розсіювання) інновацій у різних напрямках від точки виникнення;

змішаний тип просторової дифузії. Дана теорія акцентує увагу на тому, що ефективна дифузія інновацій є потужним засобом регіонального розвитку. Концептуальні положення цієї теорії не втратили своєї актуальності і в наші дні, в тому числі і для України.

Теорія життєвого циклу регіону, що поширена в Європі, полягає у тому, що регіони не є застиглими, раз і назавжди вкоріненими системами, а перебувають у постійній зміні, розвитку, оновленні, піднесенні й спаді. Сутність цієї актуальної для сучасної науки також у тому, що кілька періодів еволюції регіонів розглядаються як складні соціально- економічні системи, які характеризуються вільним поєднанням динамізму та інерційності, й також певними внутрішніми суперечностями, проблемами, невідповідностями. У цьому циклі неминуче стикаються колишні і нові економічні, організаційні, соціальні, культурні відносини і процеси, а також старі, традиційні, усталені і нові форми та методи управління регіональним розвитком.

В останні роки в зарубіжних країнах помітно змінюються погляди на процеси регіонального розвитку: регіональні проблеми, регіональний розвиток вже не розглядаються з точки зору матеріального підходу. Будівництво нових фізичних об'єктів, таких як фабрики і дороги вже не визнаються найважливішим внеском в розвиток даного регіону - більш значущим є нематеріальний підхід. Концепція регіонального розвитку, орієнтована на знання та інновації, домінує не тільки в науковій, але також і в практичній сферах у все зростаючій кількості країн.

В останні півтора-два десятиліття для багатьох високорозвинених країн світу стала характерна тенденція зміни провідних факторів територіальної організації суспільства, що реалізувалася в деконцентрацію виробництва та розселення. Це обумовлено тим, що з виникненням телекомунікацій, багаторазовим прискоренням переробки інформації та низкою інших нових явищ, пов'язаних з науково-технічним прогресом, перестає діяти ефект агломерації в економіці, заснований на економії транспортних витрат. Наявність можливостей підключення до мережі комунікацій набуває більш важливе значення, ніж транспортно-географічне положення.

1.2 Регіональна політика як основа управління регіональним розвитком

Активна, інституційно відособлена, оснащена спеціалізованими механізмами, важелями й інструментами регіональна політика є базовою сутністю управління регіональним розвитком. Головною метою регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, управління ними, усунення основних регіональних диспропорцій, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання.

Державна регіональна політика - це регулювання регіональної економіки, що реалізується у трьох формах: директивне планування, індикативне регулювання, ринкове саморегулювання. Найбільш жорсткою державна регіональна політика (директивне планування) є в умовах планової економіки, найменш - в ринковій (ринкове саморегулювання). Між ними існує ліберальна, або ринково-планова модель регіональної політики (з частковим втручанням держави та органів місцевого самоврядування - індикативне регулювання).

Невпинне зростання значення ліберальної моделі - дозованого втручання держави й органів місцевого самоврядування у ринкову економіку - обумовлене недосконалістю ринку( циклічний розвиток економіки, екологічні наслідки господарської діяльності, безробіття, соціальний диспаритет населення). Державна влада й органи місцевого самоврядування мають сприяти приватному підприємництву, пом'якшувати соціальні, екологічні, оборонні, етнокультурні та інші проблеми, з якими стикається регіональна економіка. Регіональна політика регулювання (регулювання регіонального розвитку) активно проявилося значно пізніше ніж регулювання економіки в цілому, і, спочатку, у великих за площею території країнах: Росії (СРСР), США, Китаї, Канаді, Австралії. Державне регулювання регіонального розвитку має право на життя за будь якої системи господарювання , адже без нього у регіонах існували би хаос, анархія та стихія. Регіональна політика визначається наступними напрямками її проведення:

Соціальна політика - умови та вимоги, що висуваються регіональною владою до господарюючих суб'єктів для досягнення неекономічної мети: забезпечення соціальних гарантій місцевому населенню, підвищення якості його життя, покращення стану навколишнього середовища тощо.

Податкова політика - встановлення податкових платежів та пільг, які визначають податкову систему регіону та режим оподаткування підприємницької діяльності.

Tpaнcфepтнa (бюджетна) політика складається з механізмів формування та використання державних фінансових ресурсів, їх перерозподіл між галузями та регіонами.

Tapифнa (цінова) політика - принципи визначення сфери регулювання цін і тарифів, засоби та форми цього регулювання.

Інвестиційна політика - заходи підтримки інвестиційної активності суб'єктів регіональної економіки, критерії і методи розподілу бюджетних капіталовкладень.

Кредитна політика - сукупність кредитних відносин та методів надання кредитів у грошовій або товарній формі на умовах повернення.

Структурна політика - система податкових, бюджетних, інвестиційних заходів щодо підтримки і реструктуризації підприємств, забезпеченню їх конкурентних переваг на внутрішньому і зовнішньому ринках розвитку промислових і інших галузей.

Інституціональна політика - приватизація і реорганізація відносин власності, управління державною власністю в регіонах, взаємодія з приватним сектором регіональної економіки.

Демографічна політика - заходи, які стимулюють народжуваність, сприяють підвищенню рівня охорони здоров'я матері та дитини.

Екологічна політика - сукупність спеціальних заходів у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища в регіоні.

Недержавна регіональна політика в регіоні - це координація діяльності мережі агентств розвитку, взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, метрологічне забезпечення розробки стратегії регіонального розвитку та проведення експертних оцінок.

В регіональній політиці існують територіальні рівні. В Україні деякі автори пишуть про дворівневу систему її функціонування (область-район). В Європейській регіональній політиці ієрархія територіальних одиниць є п'ятиступеневою. В Росії у регіональній політиці виділяють два рівні: федеральний та регіональний. Враховуючи сучасні аспекти державотворення, укріплення самоуправління в Україні, розвиток територіальних громад, можливо говорити про трирівневу систему регіональної політики: область-район-населений пункт.

Принципами регіональної політики України мають бути:

принцип соціальної справедливості в регіональному аспекті полягає в тому, що громадяни і соціальні групи повинні мати рівні можливості одержання роботи, доходів і суспільних благ незалежно від місця проживання. Реалізація цього принципу (чи ідеї "територіальної солідарності") вимагає перерозподілу фінансових ресурсів від більш благополучних до менш благополучних;

принцип демократизму - реальна участь громадян, територіальних громад, регіональних співтовариств у здійсненні управління місцевими та регіональними справами, у вирішенні питань загальнодержавного значення;

у принципі консенсусу - функціонування постійного механізму пошуку компромісів та згоди між різними рівнями влади, що забезпечить легітимність;

принципи субсидіарності - всі питання управління вирішуються на тому рівні, на якому вони виникають, соціальні та управлінські послуги населенню мають надаватися на максимально низькому рівні, на якому можна забезпечити їх належний об'єм та якість;

принцип збалансованості повноважень і відповідальності - органи управління, які ухвалюють рішення, мають відповідати за ці рішення і перед державою, і перед регіональним співробітництвом, територіальною громадою.

В умовах дефіциту ресурсів необхідно формувати пріоритетні завдання розвитку регіонів, формулювання яких залежить від поставлених цілей, пріоритетів і можливості залучення ресурсів для їх досягнення.

На сучасному етапі розвитку України до пріоритетних завдань регіональної економічної політики слід віднести:

оптимізацію структури господарства регіонів, що полягає у використанні ефективних форм господарювання на основі раціонального використання потенційних ресурсів: матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних і часових;

об'єднання фінансових ресурсів регіональних бюджетів і бюджетів місцевого самоврядування для зміцнення фінансової основи розвитку економіки регіону;

розвиток міжрегіонального і міжнародного економічного співробітництва;

розширення повноважень і посилення відповідальності за регіональний розвиток місцевих органів влади, а також виконавчої влади в системі місцевого самоврядування;

забезпечення розробки системної стратегії регіонального розвитку, що враховує регіональну специфіку.

Державна регіональна політика базується на здійсненні перерозподілу ресурсів для підтримки депресивних територій та розв'язання проблем, що за своїми масштабами є загальнодержавними. Уряд гарантує стандарт якості життя, визначений для кожного громадянина незалежно від місця його проживання. Необхідна для цього державна підтримка має надаватися на основі чітких критеріїв визначення територій, що потребують підтримки. Органи місцевого самоврядування теж повинні мати адекватні інструменти впливу на соціально-економічний регіональний розвиток.

У сучасній світовій економіці регіональна політика полягає у регіональному регулюванні як невеликих за розміром територій країни, так і величезних міждержавних утворень (ЄС) і детермінується такими видами:

Адміністративне регулювання - це розробка планів розвитку на короткі та середні терміни. Правове регулювання передбачає дотримання існуючих законів та нормативів. Економічним регулюванням передбачається впровадження господарських заходів з боку держави, які мають цілеспрямований, стимулюючий характер у вигляді пільг, субсидій, дотацій тощо. Природне та екологічне регулювання покликане регулювати стратегічні перспективи та сталий розвиток регіонів.

У розвинутих країнах світу вже багато десятиліть існує територіальне законодавство, має широке розповсюдження індикативне планування регіонального розвитку і пряме( бюджетне ) регіональне регулювання.

Індикативне планування - це: 1) процес формування системи параметрів (індикаторів) , що характеризують стан і розвиток економіки регіону; 2) розробка заходів державного впливу на соціально-економічні процеси в регіонах з метою досягнення параметрів, які б відповідали державній соціально-економічній політиці. Індикатори (параметри) регіонального розвитку - це показники, що характеризують динаміку, структуру, та ефективність економіки регіону, екологічну ситуацію, стан фінансів, грошового обігу, регіональних ринків товарів та послуг, цінних паперів, рух цін, зайнятість, безробіття, рівень життя населення, зовнішньоекономічні зв'язки.

Пряме (з центру) державне регіональне регулювання розвитку регіонів в сучасному світі поступається місцевому регулюванню, яке має реальніші важелі у регіональному плануванні, особливо щодо розвитку закладів освіти, охорони здоров'я, культури, спорту, будівництва шляхів сполучення, аеропортів, систем водопостачання і водовідведення, житлового будівництва, об'єктів охорони навколишнього середовища.

Існує суттєва різниця між регіональним регулюванням та регіональним управлінням. Регіональне регулювання в умовах ринку проявляться як: правове регламентування, спеціальні фонди державної підтримки проблемних територій, прогнозування, комплексне регіональне планування, програмування, бюджетування, субсидування, державні замовлення, цільове програмування, цінове регулювання, контроль зайнятості населення та безробіття, моніторинг навколишнього середовища тощо.

Регіональне управління - це правове забезпечення економічних процесів шляхом декларування і регулювання прав власника, захисту підприємництва; організація економічного життя в регіоні, руху в ньому праці, товарів, капіталу, послуг; концентрація і розподіл ресурсів на найважливіших напрямках господарського розвитку регіону, стимулювання інвестиційних програм та інновацій. Регіональне управління маємо розглядати у двох формах - управління регіональним розвитком та управління функціонуванням регіону.

Управління регіональним розвитком - це діяльність у напрямку досягнення стратегічної мети, адаптації економіки регіону до умов зовнішнього середовища, до різних викликів та загроз, забезпечення реалізації порівняльних переваг регіону. Управління регіональним розвитком полягає у впливі суб'єкта управління (представників регіональної влади, у тому числі органів місцевого самоврядування) на об'єкти управління по спеціальних каналах передачі інформації. Від об'єкта до суб'єкта управління також по спеціальному каналу передачі інформації надходять дані про стан об'єкта управління, що є підставою для подальшого прийняття управлінських рішень.

Управління функціонуванням регіону, як підсистема управління регіональним розвитком - це набір методів адміністрування діяльності регіональних, міських, районних служб, міського, міжміського транспорту, житлово-комунального господарства, служб соціального захисту населення, стягнення податків, розподілу бюджетних видатків тощо. Близьким до управління функціонуванням регіону є поняття регіональний менеджмент - наука, що вивчає складові системи управління розвитком території, взаємозв'язок між ними при врахуванні дії об'єктивних економічних законів. Регіональний менеджмент реалізується в загальній соціально-економічній системі регіону як підсистема управління регіональним розвитком.

Структура управління регіону (У) покликана реалізовувати місію регіону (М), що можна записати як У = ґ(М), чи, якщо виразити місію регіону через функції, що виконуються:

Y =f (І, Е,С, ЕЛ,ЕК), (1.1)

де: І - інституціональна, Е - економічна, С - соціальна, ЕЛ - екологічна, ЕК - етнокультурна функції регіону.

Систему управління можна виразити через механізм реалізації цілей:

Y = (Ц,С,Ф), (1.2)

де: Ц - цілі розвитку; С - сукупність способів, засобів та дій, за допомогою яких досягаються цілі; Ф - факт досягнення цілі.

Таким чином, в руслі регіональної політики, управління регіональним розвитком має забезпечити:

формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б вирішувала спільні регіональні та міжрегіональні проблеми розвитку, сприяла б при цьому розвитку одних регіонів і стримуванню інших;

пожвавлення економіки регіонів за рахунок комплексного використання природно- ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій, геополітичного становища регіонів;

стимулювання розвитку певних галузей промисловості в одних регіонах і, одночасно, впровадження заходів щодо ліквідації цих галузей в неперспективних регіонах

фінансове вирівнювання регіональних економік шляхом об'єднання фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування;

застосування об'єктивних критеріїв, гарантованих державою соціальних стандартів, нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості;

застосування договірних засад при визначенні спільних дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у стимулюванні регіонального розвитку, зокрема депресивних територій;

обґрунтування та реалізація програм розвитку окремих регіонів з урахуванням стратегії диверсифікації внаслідок можливої зміни кон'юнктури або настанням економічної кризи;

досягнення певної політичної мети, пов'язаної з децентралізацію влади, розмежуванням та розширенням функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

формування інфраструктури підтримки управління регіональним розвитком через створення спеціальних інститутів, зокрема агентств регіонального розвитку, які б стали провідниками ефективної державної регіональної політики і політики територіальних громад;

- здійснення проектів по збереженню навколишнього середовища та реконструкції міст, підвищенню ролі регіонів у реалізації екологічної політики держави щодо рекреаційно- туристичних територій;

адаптацію національного законодавства з питань регіональної політики до норм і стандартів Євросоюзу.

Маємо пам'ятати, що в цілому напрямки регіонального розвитку (цілісність, комплексність, деконцентрація, диверсифікація) є вільними від впливу суспільно- політичних формацій та домінуючого типу економіки, специфіки виробничих відносин. Забезпечення регіонального розвитку - це не тільки економічна й також політична задача, що потребує великої уваги з боку Уряду, регіональних владних структур та органів місцевого самоврядування.

1.3 Об'єкт, мотивація, функції , стадії управління розвитком економіки регіону

Головним об'єктом управління регіональним розвитком в нашій країні виступає обласний регіон - це частина території України, що виділена у межах адміністративно- територіального поділу країни з метою забезпечення ефективного управління соціально- економічним розвитком. В області здійснюються повні цикли відтворення природних ресурсів як частини національного багатства, населення і трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, грошового обігу, відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції. Обласний регіон має такі ознаки:

відносна самостійність господарювання в межах національної економіки за рахунок самозабезпечення природними, матеріальними, трудовими й фінансовими ресурсами;

наявність регіонального органу управління (облдержадміністрації в кожній області України);

наявність територіально-виробничої структури в межах обласного регіону;

можливість створення кінцевої продукції на основі територіального поділу праці;

функціонування регіональної інфраструктури (ринкової, виробничої, соціальної, комунікаційної, транспортної).

До компетенції області, відповідно до її спеціалізації, участі в територіальному поділі праці відноситься планування та прогнозування розвитку господарського комплексу, фінансування, кредитування, грошовий обіг, раціональне використання людських ресурсів і природного комплексу. Область, як об'єкт управління є великою і складною системою, яка структурно складається із суми простих об'єктів, що можуть розкладатися на ще простіші.

Специфіка управління регіональним розвитком (УРР) полягає в тому, що воно відрізняється від усіх інших видів управління на адміністративній території і виражається функцією інтеграції усіх видів управління в конкретному регіоні.:

УРР = Гy U Дy U СU Мгy U , (1.3)

де: Гy - галузеве управління;

Дy - державне управління; С - самоврядування;

Мгy - міжгалузеве управління.

Управління регіональним розвитком області можна уявити системою, складовими частинами якої є: 1) підсистеми самого місцевого управління (кадрова, фінансова, інформаційна, організаційна, технологічна); 2) об'єкти господарства, до яких відносять: землі населених пунктів (комунальної, державної та приватної власності - в різних повноваженнях); комунальні підприємства, установи, організації; об'єкти комунальної власності, а саме:

майно комунальних підприємств, організацій, установ;

комунальне майно, що передано в користування згідно з договором оренди, концесії тощо;

майно підприємств, які перебувають у процесі приватизації;

житловий і нежитловий фонд;

акції (частки, паї), що належать територіальним громадам у статутних фондах господарських товариств і визначають комунальні корпоративні права;

фінанси місцевого самоврядування.

Метою управління розвитком областей України є підвищення якості життя населення і забезпечення відтворення природної системи на базі ефективного комплексного економічного і соціального розвитку регіону, що досягається шляхом раціональної організації територіального господарства.

Результатом ефективного управління регіональним розвитком має стати:

формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, що б забезпечувала їх комплексний розвиток на основі природно-ресурсного, виробничо- економічного, науково-технічного та людського потенціалу;

удосконалення системи державного стратегічного програмування;

регіонального розвитку, обґрунтування стратегії розвитку окремих регіонів;

децентралізація влади, розмежування функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням їх повноважень і посиленням відповідальності;

підвищення ролі регіонів у зовнішньоекономічному співробітництві, активне входження їх до міжнародних організацій та утворень, активізація міжрегіонального співробітництва;

забезпечення сталого зростання доходів населення і європейських стандартів життя в регіонах.

формування інфраструктури підтримки регіонального розвитку через створення спеціальних інститутів, зокрема агентств регіонального розвитку, що б стали провідниками ефективної державної регіональної політики та територіальної політики розвитку окремих регіонів.

Об'єкти управління регіональним розвитком в області: регіональний господарський комплекс (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок); населення і трудові ресурси; соціальна інфраструктура (освіта, наука, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, побутове обслуговування); місцеве господарство (об'єкти комунальної власності); природне середовище (вода, надра, земля, атмосфера, рос- линний і тваринний світ).

Управління розвитком області є процесом впливу не тільки на перелічені об'єкти, а й на всі адміністративно-територіальні одиниці, що знаходяться на його території (міста, адміністративні райони).

Управління регіональним розвитком здійснюється державними територіальними органами через систему їх правової, економічної, управлінської, планової і контрольної діяльності відповідно до чинного законодавства.

До основних функцій управління розвитком обласного регіону відносяться:

визначення рівня економічного та соціального розвитку регіону й аналіз сформованої ситуації, в результаті якого повинні бути отримані конкретні дані. Це дозволяє виявити проблеми в регіональному розвитку, намітити шляхи їх вирішення і мобілізувати засоби для їх розв'язання;

прогнозування і планування регіонального розвитку. Ця функція управління на обласному рівні полягає в розробці стратегії економічного й соціального розвитку області, на основі якої формуються програми економічного та соціального її розвитку, а також інші змістові програми;

організація регіонального управління полягає у формуванні організаційних структур управління областю на основі проектування нових або вдосконалювання існуючих;

мотивація регіонального розвитку полягає в необхідності забезпечення постійного підвищення рівня життя населення на основі сталого економічного зростання як у межах області, так і в масштабі всієї країни;

контроль процесу економічного й соціального розвитку області повинен здійснюватися з метою досягнення поставлених цілей і подолання проблемних ситуацій, що вимагають вирішення;

регулювання спільної діяльності органів законодавчої, виконавчої влади національного й обласного рівнів, а також органів місцевого самоврядування.

№	Функції
1	2
Організація
1	Створення організаційних структур управління регіоном
2	Адміністративні структури управління
3	Структури управління органів місцевого самоврядування - вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і Законів України
4	Ринкова інфраструктура 41. Комерційні банки Брокерські контори Товарно-сировинні біржі Компанії (фірми) Аудиторські Консалтингові Маркетингові Аукціони Ярмарки Вільні економічні зони
5	Структури по забезпеченню інформацією про ринкову інфраструктуру
6	Суспільні організації і партії
Прогнозування
7	Прогноз розвитку економіки регіону на рівні макропропорцій
8	Прогноз науково-технічного прогресу
9	Прогноз галузей матеріального виробництва
10	Прогноз матеріального обміну
11	Демографічний прогноз
12	Соціальний прогноз
13	Прогноз потреби і якості життя населення
14	Прогноз природокористування і охорони навколишнього середовища
Планування
15	Концепція соціально-економічного розвитку
16	Економічний прогноз
17	Програма економічного і соціального розвитку (індикативний план) Розвиток базових галузей господарського розвитку 17.1.1.Промисловий комплекс Агропромисловий комплекс Будівельний комплекс 17.2. Соціальний розвиток територій
	Рівень життя населення (грошові доходи на душу населення) Забезпечення соціальних гарантій (створення нових робочих місць) Розвиток соціальної інфраструктури (обсяг товарообороту, реалізація побутових послуг) Природокористування та охорона навколишнього середовища Економічна реформа і розвиток інфраструктури Розвиток підприємницької діяльності Роздержавлення та приватизація Залучення інвесторів Створення ринкової інфраструктури Розвиток та розміщення продуктивних сил на території області Вирівнювання рівня життя населення в адміністративно-територіальних одиницях області Міжрегіональний обмін Зовнішньоекономічні зв'язки
18	Система регулюючих заходів
19	Економічні регулятори Прямі економічні регулятори Дотації та субвенції із місцевих бюджетів Регулювання цін на окремі види продукції Регіональні замовлення Регіональні трастові фонди Регіональний валютний фонд Квотування та ліцензування експорту та імпорту Податкові пільги Звільнення від податку 19.2.2 Зниження податкових ставок Цільові податкові пільги Інвестиційний податковий кредит Кредитні пільги Відтермінування платежів Зниження кредитних ставок (% за кредит) 19.3.3 Цільові кредити
20	Адміністративно-правові заходи Система законодавчих актів, указів та постанов Система стандартів, вимог, правил, нормативів (санкцій, обмежень) Вольові рішення регіональних органів влади
Управління персоналом
21	Кадрове забезпечення системи регіонального управління
22	Створення стратегії управління персоналом 22.1. Планування потреби в кадрах для регіональних органів управління
	Підбір, найм та розстановка управлінського персоналу Розвиток персоналу Оцінка персоналу Підготовка та перепідготовка персоналу
	Мотивація
23	23.1.Спонукання до дії представників регіональної влади для забезпечення добробуту населення на основі розвитку регіональної економіки 23.2 Забезпечення сталого зростання добробуту населення в регіоні
Контроль
24	Визначення параметрів контролю в регіональних управлінських системах Встановлення стандартів Вимірювання виконання управлінських рішень Оцінка результатів виконання Коригування дій

Рис. 1.1. Функції регіональних органів влади

Функція регіональних органів влади розглядається як процес розподілу обов'язків і координації зусиль персоналу для забезпечення максимальної продуктивності у досягненні певної мети в наступному:

а) визначення повноважень між вищим керівництвом і нижчими рівнями працюючих; б) створення системи управління, тобто об'єктів управління (керованих систем),

суб'єктів управління (керуючих систем) і встановлення зв'язків між ними; в) вдосконаленні системи управління регіональним розвитком.

В організаційних структурах взагалі, і в регіональних, зокрема, прийнято використовувати кілька організаційних основ, які формують відповідні типи структур (лінійна, функціональна, лінійно-функціональна тощо). Повноваження управління регіональним розвитком здійснюється на застарілій організаційній основі - лінійно- функціональній або її модифікації - дивізійній, при якій функціональні підрозділи об'єднуються у великі блоки. Недоліком цього виду структур є локалізація функцій управління у відокремлених підрозділах та їх слабка взаємодія при вирішенні комплексних програм розвитку території, практична відсутність координаційного впливу в управління регіоном, що не дозволяє місцевим органам виконувати покладені на них функції; неспроможність справитись з прогресуючими диспропорціями і кризовими явищами в економіці, невиправдане збільшення чисельності апарату, що породило нову номенклатуру. Вихід - у матричному типі організаційної структури управління регіональним розвитком, при якій центральним органом управління регіоном повинна стати обласна рада, а на місцях органи місцевого самоврядування.

Головним завданням Ради є встановлення і визначення тенденцій розвитку регіону, розробка конкретних програм, що базуються на «точках росту», стратегії і тактики їх досягнення. При Раді створюється Вчена Рада, яка працює як порадний орган. Організаційні структури управління регіональним розвитком не слід ототожнювати з облдержадміністрацією та її структурними елементами. Реалізація принципу відповідності вимагає, щоб в умовах виникнення нових функцій у суб'єктів діяльності на території сформувався новий орган більш широкої компетенції на засадах координації управлінського впливу.

На регіональному рівні однією з функцій управління регіональним розвитком є мотивація, що являє собою процес спонукання до дії представників регіональної влади для забезпечення добробуту населення на основі розвитку регіональної економіки (рис.1.1). Мотивація регіонального розвитку - це складне поняття, тому що воно включає до себе сукупність мотивів, які спонукають суб'єкт управління регіональним розвитком діяти в інтересах регіонального розвитку. Низька мотивація регіонального розвитку призводить до зниження темпів зростання основних показників (економічних і соціальних), що характеризують розвиток регіону. Висока мотивація регіонального розвитку забезпечує стале зростання добробуту населення в регіоні.

Слід зазначити, що найважливіші соціальні показники є індикаторами розвитку економіки регіону. При цьому до соціальних необхідно віднести такі показники:

кількість постійного населення;

природний приріст населення;

доходи населення;

кількість безробітних;

рівень безробіття;

середньомісячна заробітна плата;

обсяг споживання товарів та послуг.

Економічні й соціальні показники повинні бути представлені в таких цінах, щоб вони могли бути порівнянні з відповідними показниками інших областей України. При цьому можуть бути використані: фактичні ціні; діючі ціни та порівняльні ціни. Обсяги експорту, імпорту й іноземних інвестицій доцільно представляти в млн. дол. США.

Якщо рівень соціальних показників низький, то це означає, що регіональна економіка не є реальною основою для соціального розвитку, отже, мотивація суб'єкта управління регіональним розвитком також знаходиться на низькому рівні. Тому необхідно підвищувати мотивацію шляхом використання дієвих способів стимулювання, які відрізняються від мотивації тим, що стимулювання - це один із засобів, за допомогою якого можна посилити мотивацію регіонального розвитку.

Контрольна функція управління регіональним розвитком - це процес виявлення відхилень показників, що характеризують економічну та соціальну діяльність регіону, і прийняття рішень, спрямованих на усунення виявлених відхилень. Названий процес здійснюється в системі регіонального контролю, що являє собою сукупність взаємозалежних елементів, основними з яких є: цілі та завдання регіонального контролю; суб'єкти (управлінський персонал, який займається контролем) й об'єкти (сукупність показників, які підлягають контролю) регіонального контролю; процес регіонального контролю; принципи, методи й інструменти здійснення контролю; функції регіонального контролю; ресурсне забезпечення процесу контролю.

Головною метою регіонального контролю є забезпечення реалізації стратегії і програм економічного і соціального розвитку регіону, тому що за допомогою цих інструментів забезпечується заплановане зростання регіональних показників у певному періоді.

Процес регіонального контролю полягає у впливі суб'єкта контролю на об'єкт, реалізації управлінських рішень, прийнятих на основі інформації, яка отримана в результаті контролю, й обміні інформацією між суб'єктом регіонального контролю і об'єктом.

До основних принципів регіонального контролю належать:

обґрунтованість управлінських рішень, що приймаються у процесі контролю;

цільова спрямованість процесу контролю;

багатофункціональність регіонального контролю;

орієнтованість регіонального контролю на кількісні та якісні стандарти;

своєчасність здійснення відповідних дій у процесі контролю;

гнучкість системи регіонального контролю;

доступність результатів контролю користувачам інформації, що є результатом контролю;

ефективність регіонального контролю.

До основних методів, що використовуються у процесі регіонального контролю, відносяться:

метод порівняння контрольованих показників із запланованими чи нормативними;

метод факторного аналізу, що дозволяє визначити ступінь впливу різних факторів на отримане відхилення показника;

алгоритмічний метод полягає в розробці алгоритмів дій щодо реагування на виявлені відхилення рівня фактичного показника від запланованого чи нормативного.

Інструментами здійснення регіонального контролю є стратегія та програми економічного і соціального розвитку регіону, що містять прогнозні й планові значення основних показників, які підлягають контролю.Основною функцією регіонального контролю є забезпечення реалізації стратегії та програм економічного і соціального розвитку регіону. Здійснення цієї функції відбувається шляхом формування системи регіонального контролю, розробки стратегії регіонального контролю, планування контрольованих заходів, організації функціонування системи контролю, мотивації дій у межах регіонального контролю. Система регіонального контролю дозволяє забезпечити ефективність процесу контролю, тому необхідно визначити основні етапи побудови такої системи.

На першому етапі вибирають об'єкт регіонального контролю, а саме формують сукупність показників, що підлягають контролю.

Другий етап пов'язаний з вибором виду регіонального контролю, до основних з яких відносять: стратегічний і поточний регіональний контроль. Стратегічний регіональний контроль відповідає за реалізацію стратегії економічного і соціального розвитку регіону, а поточний - за програму економічного і соціального розвитку регіону.

На третьому етапі розробляють систему стандартів контрольованих показників за кількісними і якісними параметрами. Наприклад, кількісним стандартом показника «валовий регіональний продукт» може бути встановлене його абсолютне значення, а якісним - структура цього показника.

На четвертому етапі регіонального контролю розробляють систему моніторингу контрольованих показників, що являє собою сукупність взаємозалежних елементів, які забезпечують систематичне спостереження за контрольованими показниками з метою одержання необхідної інформації.

Стадії управлінської діяльності в обласному регіоні-- це послідовні етапи її здійснення, певний цикл управлінських дій, а саме:

-аналіз і оцінювання управлінської ситуації;

прогнозування і моделювання необхідних (і можливих) дій щодо збереження та зміни стану управлінської ситуації;

-розробка необхідних правових актів або організаційних заходів;

-обговорення і прийняття правових актів і здійснення організаційних заходів;

організація виконання прийнятих рішень;

контроль виконання й оперативне інформування;

узагальнення проведених етапів управлінської діяльності, оцінка нової (результативної) ситуації.

При оцінюванні й аналізі досліджуваних процесів формується системне «бачення» об'єктів управління, досліджуються закономірності та організаційні форми процесів, що визначаються; дається конкретна історична оцінка стану керованих об'єктів.

На стадії прогнозування і моделювання враховуються фактори й умови та відстежуються оптимальні варіанти рішень.

Розробка правових актів та організаційних заходів -- забезпечує умови взаємодії управлінської ланки й виконавчого персоналу. На стадії прийняття правових актів та здійснення організаційних заходів має бути подано об'єктивну характеристику питання, що розглядається, пояснено причини, що зумовили вибір варіанта рішення, виділено ресурси достатні для реалізації, встановлено термін вирішення і виконавців; названо очікувані ре- зультати і критерії ефективності рішення.

Організація виконання прийнятих рішень охоплює набір процедур, починаючи з їх документального оформлення і завершуючи конкретними діями щодо втілення у життя. Контроль забезпечує підбиття підсумків, зворотний зв'язок і виділення критичних точок.



Тема 2. Місцеве самоврядування в системі управління регіональним

розвитком туризму

2.1 Сутність, теоретичні джерела та історичні особливості становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні

Невід'ємною частиною управління регіональним розвитком є відносно самостійна форма народовладдя - місцеве самоврядування. Його ідея має виток із часів існування територіальної сусідської общини. Місцеве самоврядування пройшло складний шлях, мало різні етапи і форми розвитку і зазнало впливу різних політичних культур. Становлення, зміцнення, та поступальний розвиток місцевого самоврядування відбувалися на потужному теоретико-методологічному підґрунті. До теоретико-методологічних джерел сучасного місцевого самоврядування відносяться: теорії природного права й природних прав вільної громади; господарська і громадська теорія місцевого самоврядування; державницька теорія місцевого самоврядування; соціологічні концепції місцевого самоврядування; теорії муніципального соціалізму й соціального обслуговування; теорія муніципального дуалізму і сучасна правова доктрина місцевого самоврядування.

Основні положення історично першої теорії вільної громади (теорія природних прав вільної громади, Франція, 1790 р., Конституція Бельгії 1831 р.) базувалася на ідеях природного права й виходила з того, що право територіальної громади самостійно вирішувати свої справи таке ж, як права і свободи людини. Територіальна громада визнавалася незалежною від держави органічною корпорацією, що склалася природним шляхом, відповідно й її право на самоврядування виводиться з природи територіальної громади.

Згідно з теорією вільної громади, основними засадами організації, місцевого самоврядування є: виборність органів місцевого самоврядування членами громади; розподіл питань, віднесених до відання місцевого самоврядування на самоврядні та такі, що передоручені органам громади державою; місцеві справи: мають іншу, ніж державні справи, природу; органи місцевого самоврядування є органами відповідної територіальної громади і не входять до системи органів державної влади; органи державної влади не мають права втручатися у вирішення самоврядних питань, їх функція зводиться лише до адміністративного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. В основі господарської теорії місцевого самоврядування, що прийшла на зміну теорії природних прав вільної громади знаходиться запозичене з теорії природних прав вільної громади положення про те, що територіальний колектив є елементом громадянського суспільства, а, отже: місцеве самоврядування, недержавне за своєю природою, має власну компетенцію в сфері неполітичних відносин, до яких держава байдужа, а саме - у місцевих громадських і господарських справах; держава не втручається в місцеві справи, вони вирішуються самими територіальними громадами; політичні питання відносяться до компетенції державної влади.

Приведені теорії отримали подальший розвиток у громадській теорії місцевого самоврядування, яка виходить з протиставлення територіальної громади державі, громадських інтересів - політичним, наполягає на повній самостійності органів самоврядування (дозволено все, що не заборонено законом), змішує самоврядні територіальні одиниці з різного, роду приватноправовими об'єднаннями (промисловими компаніями, благодійними фондами тощо). Однак існування таких об'єднань завжди має факультативний характер, а існування місцевих спільнот - обов'язковий. Цей факт об'єктивно вимагає діяльності територіальних громад в єдиному політично-правовому полі з державою.

До того ж, самоврядування не можна повністю ототожнювати з громадським управлінням й у світі немає жодного практичного прикладу держави, яка зовсім не втручається в справи комун. Ця теорія виправдовує прояви автаркії, місцевого егоїзму. Постулати державної теорії місцевого самоврядування: місцеве самоврядування - це особлива організація державної влади, що ґрунтується на виборних началах; компетенція органів місцевого самоврядування визначається державою, „дозволено те, що передбачено законом"; на відміну від центрального управління, місцеве самоврядування здійснюється не державними чиновниками, а за допомогою місцевих спільнот, місцевих жителів, зацікавлених у місцевому самоврядуванні.

Крізь призму соціальної солідарності людей розглядають проблему місцевого самоврядування соціологічні концепції місцевого самоврядування і теорія муніципального соціалізму: люди вирішують проблеми лише об'єднавшись, здійснюючи обмін взаємними послугами й поширюючи солідарність до місцевого, обласного і національного рівня. Сутність теорії муніципального соціалізму полягає в: наділенні міської і сільської громади правами більш широкої автономії; збільшенні представництва населення в органах місцевого самоврядування; зміні державного і громадського життя шляхом реформ, соціалістичній еволюції, нереволюційній трансформації суспільства; створенні регіональних демократичних еліт, здатних протистояти центральним органам, і, таким чином, змінити владу в суспільстві.

В теорії держави соціального добробуту й теорії соціального обслуговування органи місцевого самоврядування проголошуються інструментом соціального обслуговування, який забезпечує та охороняє однаково інтереси усіх класів та прошарків суспільства, пропонує послуги своїм мешканцям, організує обслуговування населення, трактує функції органів місцевого самоврядування як один з проявів надкласової природи держави загального добробуту. Реалізація цієї теорії вплинуло на становлення й функціонування місцевого самоврядування сучасного світу: зросла роль місцевих органів в наданні послуг населенню, в реалізації урядової політики на місцях, що в свою чергу стимулювало зацікавленість держави в ефективності місцевого управління; посилилася централізація податкової системи, контроль центру за діяльністю місцевого управління. Еволюція місцевого самоврядування, таким чином, значно посилила державну природу місцевих інститутів, зростивши місцеві справи із загальнодержавними та поставивши виборні місцеві установи в сильну адміністративну та фінансову залежність від центрального уряду.

Подвійний характер місцевого самоврядування знаходить своє відображення в концепції дуалізму повноважень місцевого самоврядування, згідно з якою органи місцевого самоврядування, здійснюючи відповідні управлінські функції, виходять за межі місцевих інтересів і повинні діяти як інструмент державної адміністрації. Органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громадських справах, до яких держава байдужа, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження. Відповідно до цього вирішуються найважливіші громадсько- державні завдання: виключається роздвоєння влади, як призводе до політичної нестабільності та послаблення держави й її інститутів; утворюються можливості для більшості людей приймати безпосередню участь в управлінні справами суспільства та держави, що підвищує культурно-правовий рівень громадян та виховує в них відчуття поваги до законів; ліквідується розрив між суспільством та державою; досягається єдина мета - збереження та зміцнення суспільства і держави за наявності демократичних інститутів; держава більшою мірою входить в курс місцевих справ та приймає відповідні рішення, сутність яких узгоджується з інтересами людей; породжується спільний інтерес для громадян та державних органів, сутність якого полягає в будівництві життя, достойного кожної людини та, суспільства в цілому; управління суспільством на основі узгоджених дій перетворюється в єдиний процес творення. Однак реалізація цих програмних положень можлива лише в соціально орієнтованій державі, яка утворює мотивацію та стимули для розвитку ініціативи людей.