Організація анімаційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний технологічний університет

Факультет Природокористування і туризму

Кафедра туризму

Опорний конспект лекцій

Напряму підготовки: «Туризм»

На тему: «Організація анімаційної діяльності»

Укладач: кандидат економічних наук, доцент

Бриль Кирило Григорович

Чернігів 2014



Зміст

Модуль 1. Базові засади організації анімаційної діяльності

Лекція 1. Основні поняття і визначення

1.1 Співвідношення понять «відпочинок», «дозвілля», «рекреація», «туризм», «анімація» та їхнє значення для розвитку суспільства

1.2 Сучасне розуміння анімації та її теоретична база

Запитання та завдання

Лекція 2. Зародження та розвиток анімаційних форм дозвілля

2.1 Анімаційні форми дозвілля Стародавньої Греції

2.2 Дозвіллєва культура Стародавнього Риму

2.3 Анімаційні форми дозвілля Середньовіччя та епохи Ренесансу

2.4 Святкова культура українців

Запитання та завдання

Лекція 3. Сутність анімації в туризмі

3.1 Типологія, форми проведення, види і функції анімаційної діяльності

3.2 Модель фахівця туристичної анімації

3.3 Закордонний досвід підготовки фахівців з анімаційної діяльності

Запитання та завдання

Лекція 4. Структура та організація діяльності анімаційних підрозділів туристичних підприємств

4.1 Анімаційні готельні послуги. Функціональна схема управління анімаційною службою готелю

4.2 Менеджмент анімації: основні поняття, специфіка, функції

4.3 Діяльність менеджера по створенню анімаційних програм

Запитання та завдання

Модуль 2. Розробка сценарію анімаційної програми. Особливості драматургії окремих видів програм

Лекція 5. Роль аніматорів в організації і реалізації анімаційних програм

5.1 Класифікація туристів. Особливості роботи з туристами різних категорій

5.2 Форми роботи з різними віковими групами

5.3 Види готельних анімаційних програм для туристів з різним рівнем здоров'я. Програми для сімейного кола

Запитання та завдання

Лекція 6. Сценарно-режисерські основи анімації в туризмі

6.1 Сценарій анімаційної програми: поняття, різновиди. Монтажний лист. Мізансцена анімаційної програми

6.2 Сценарний план. Сюжетний хід. Композиційна побудова анімаційної програми

6.3 Методика організації режисерсько-постановчого процесу

Запитання та завдання

Лекція 7. Драматургія анімаційно-театралізованих програм

7.1 Сценарій як основний вид драматургії. Особливості сценарію анімаційної програми

7.2 Використання допоміжних засобів в сценарній роботі. Принципи побудови сюжету

7.3 Монологічні і діалогічні форми інформаційно-анімаційної діяльності

Запитання та завдання

Лекція 8. Особливості ігрової та спортивної анімації

8.1 Гра як складне соціокультурне явище

8.2 Ігрова програма. Оцінка технічних засобів

8.3 Спортивна анімація. Методика проведення рухливих ігор. Ігри в басейні

Запитання та завдання

Модуль 3. Особливості гри як освітньо-виховного засобу. Музична і танцювальна анімація: історія, види, форми

Лекція 9. Гра як ефективна форма анімаційної діяльності в туризмі

9.1 Гра у освітньо-виховному процесі

9.2 Класифікація ігор

9.3 Психолого-педагогічні можливості гри

Запитання та завдання

Лекція 10. Музична анімація

10.1 Історичне коріння української музичної анімації

10.2 Особливості музичної анімації

10.3 Форми музичної анімації. Прийоми активізації публіки

Запитання та завдання

Лекція 11. Танцювальна анімація

11.1 Специфіка танцювальної анімації

11.2 Сучасні форми танцювальної анімації

Запитання та завдання

Лекція 12. Особливості підготовки і розробки музичних анімаційних програм, організація концертів, вечорів відпочинку

12.1 Види музичних анімаційних програм. Фестиваль і карнавал як об'єкти анімаційної діяльності

12.2 Організація концертів і вечорів відпочинку. Танцювально-розважальні і конкурсно-ігрові програми

12.3 Стадії і процес розробки нових музично-танцювальних анімаційних програм

12.4 Принципи і методи музичної і танцювальної туристично-анімаційної діяльності

Запитання та завдання

Модуль 4. Вербальна анімація. Особливості організації свят, шоу і закритих розважальних заходів

Лекція 13. Специфіка вербальної анімації

13.1 Характерні риси вербальної анімації. Професійні якості аніматора

13.2 Форми вербальної анімації

13.3 Проведення лекцій і розповідей. Їх тематика і структура

Запитання та завдання

Лекція 14. Особливості організації анімаційних шоу і закритих розважальних заходів

14.1 Різновиди і форми театралізації анімаційних шоу. Види сцен

14.2 Класифікація закритих розважальних вистав

14.3 Азартна гра як основа туристично-ігрової анімації

Запитання та завдання

Лекція 15. Особливості використання свят в організації анімаційної діяльності

15.1 Свято як об'єкт наукового дослідження

15.2 Свято як основа комплексної анімації. Класифікація свят

15.3 Характерні риси святкової анімації та рекомендації по її проведенню

15.4 Особливості підготовки святкових анімаційних програм

Запитання та завдання

Список рекомендованих джерел

Модуль 1. Базові засади організації анімаційної діяльності

Лекція 1. Основні поняття і визначення

1.1 Співвідношення понять «відпочинок», «дозвілля», «рекреація», «туризм», «анімація» та їхнє значення для розвитку суспільства

Відпочинок. Енциклопедичний словник дає таке визначення: «Відпочинок -- стан спокою або діяльність такого роду, яка знімає стомлення і сприяє відновленню працездатності».

Відпочинок є невід'ємною частиною соціального, економічного і культурного життя нації, а також одним з основних компонентів індивідуальної і колективної поведінки особи. Це процес, спрямований на створення середовища, сприяючого відкриттю і розвитку рис, які роблять людину щасливою. Щастя і позитивне світовідчуття є побічними продуктами повноцінного відпочинку. Іншими словами, щастя дається тим, хто уміє добре відпочивати.

Пасивний відпочинок - це стан бездіяльності. Пасивний відпочинок і пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, в сенсі фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі.

В процесі активного відпочинку відбувається не лише фізіологічне заряджання організму, але і розвиток особистості. Для цього потрібно вже не просто фізичне розслаблення, а діяльне дозвілля, насичене цікавими розвагами, захоплюючим зайняттям і цілим рядом інших компонентів.

За тривалістю відпочинок підрозділяється на тривалий(багатоденний), відпочинок вихідного дня, або уїк-енд (2-3 дні), і одноденний.

Різні види культурно-дозвіллєвої діяльності, якими займається людина, мають певні характеристики значень, сталих традицій, відібраних норм і зразків поведінки на основі потреб, мотивів і цілей, умов і засобів досягнення результатів; дій і операцій; предмета і продукту діяльності і є складовими механізму технології.

Український енциклопедичний словник дає таке визначення: «Дозвілля (вільний час) - частина позаробочого часу (у межах доби, тижня, року), що залишається у людини(групи, товариства) за вирахуванням непорушних, необхідних витрат. У структурі вільного часу виділяють активну творчу (у тому числі громадську) діяльність; навчання, самоосвіту; культурне (духовне) споживання (читання газет, книг, відвідування кіно і т. д.); спорт і інше; любительське зайняття, ігри з дітьми; спілкування з іншими людьми».

Існує багато різноманітних сучасних типологій дозвілля:

- діяльне;

- щоденне, щотижневе, відпускне,

- святкове;

- домашнє і позадомашнє;

- індивідуально і колективно організоване.

Культура дозвілля - цей прояв внутрішньої культури людини, припускаючий наявність у неї певних особових властивостей, які дозволяють змістовно і з користю проводити вільний час.

Перерахуємо ряд загальних положень, які дозволяють охарактеризувати повноцінне туристське дозвілля:

1. Обов'язковою «зовнішньою» умовою, що зумовила виникнення дозвілля взагалі, можна вважати наявність вільного часу.

2. Діяльність людини у вільний час визначається об'єктивними умовами, довкіллям, матеріальною забезпеченістю культурно-дозвіллєвих установ, курортів, готелів і т. д.

3. Суспільство зацікавлене в ефективному використанні вільного часу людей в цілях соціально-економічного розвитку і духовного оновлення усього нашого життя, тому можна стверджувати, що дозвілля є суспільно усвідомленою необхідністю.

4. Дозвілля є необхідним і невід'ємним елементом способу життя людини. В зв'язку з цим важливо, щоб і сама людина усвідомлювала свою потребу в повноцінному і змістовному проведенні дозвілля.

Дозвілля передбачає вільний вибір особою дозвіллєвих занять. Тому туристське дозвілля розглядається як реалізація інтересів особи, пов'язаних з рекреацією, саморозвитком, самореалізацією, спілкуванням, оздоровленням і т. п. В цьому полягає соціальна роль туристського культурного дозвілля.

5. Дозвілля має бути різноманітним, цікавим, носити розважальний і ненав'язливий характер. Такі умови можна забезпечити наданням кожному можливості активно проявити себе в різних видах відпочинку і розваг.

6. Треба домагатися подолання споживчого відношення туристів до дозвілля, яке властиво багатьом людям. Вони вважають, що змістовне проведення вільного часу їм повинен забезпечити хтось інший, а не вони самі. Отже, ефективність використання дозвілля багато в чому залежить від самої людини, від її особистої культури, інтересів і т. д.

7. Діяльність туристів у сфері вільного часу ґрунтується на добровільності, особистій ініціативі, інтересі до спілкування і творчості.

Технологія культурно-дозвіллєвої діяльності як система складається з декількох підсистем. Вони пов'язані між собою і є єдністю ідеальних і предметних компонентів:

організаційна підсистема - штатний розпис, посадові інструкції, наявність відділів, секторів, учасників роботи і т. д.;

підсистема методичної діяльності: сценарні розробки, методичні рекомендації, опис досвіду і т. д.;

-психологічна підсистема: формальна і неформальна структури, стосунки між учасниками діяльності і т. д.

Значення дозвілля для розвитку суспільства полягає в тому, що воно сприяє стабілізації, зняттю напруженості, запобіганню громадським конфліктам, зміцненню солідарності, взаємозв'язку поколінь, спілкування, задоволенню потреб особи в радості, розвазі і т. д. Можливості дозвілля, яке сприяє зміцненню соціальних груп, були відомі вже на ранній стадії розвитку цивілізації.

Термін «рекреація» уперше був введений в Америці у кінці XIX століття у зв'язку зі встановленням нормованого 8-годинного робочого дня, вихідних і відпусток. Це поставило товариство перед необхідністю вирішувати питання масового дозвілля населення. Рекреація - процес відновлення психофізичного балансу людського організму.

Рекреація припускає включення людини в специфічні види діяльності, які її збагачують. Ця обставина і є основною істотною відмінністю рекреаційної діяльності від дозвіллєвої. Дозвіллєва діяльність не має яскраво вираженої ціннісної орієнтації, оскільки в неї можуть включатися як позитивні, так і негативні, руйнівні для особи види активності (наприклад, хуліганство).

Значення рекреації полягає в тому, що вона спрямована на:

- оздоровлення людини шляхом зняття виробничого і невиробничого психічного і фізичного стомлення через рух;

- задоволення і розвиток культурних потреб, пізнання навколишнього світу, свого місця в нім і сенсу свого існування;

- підвищення загальної культури, здоров'я людини при зайняттях в оздоровчих центрах;

- підвищення здатності людини до праці, збільшення тривалості збереження повноцінної працездатності, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворювань і підвищення життєвого тонусу;

- розширення сфери застосування праці;

- збільшення зайнятості населення за рахунок рекреаційного обслуговування в установах відпочинку і в галузях, побічно пов'язаних з рекреацією(виробництво спортивного устаткування і туристського спорядження, будівництво об'єктів рекреації);

- істотний вплив на структуру балансу грошових доходів і витрат населення за рахунок організації рекреаційного зайняття.

Термін «анімація» (від лат. - пожвавлювати, надихати, одухотворяти) уперше з'явився на початку XX століття у Франції у зв'язку з введенням закону про створення різних асоціацій і трактувався як діяльність, спрямована на те, щоб провокувати і посилювати живий інтерес до культури, художньої творчості.

1.2 Сучасне розуміння анімації та її теоретична база

Хоча і простежується історія зв'язку розваг і гостинності через віки від найдревніших часів до наших днів, все ж таки передумовами виникнення туристської анімації в її сучасному розумінні є негативні наслідки індустріалізації і урбанізації.

Наслідком швидкого технічного розвитку (індустріалізації) є такі чинники, як повсюдне технічне оточення і екологічне забруднення, монотонність праці, фізична і психічна стомлюваність, нестача часу і сил на творчість і улюблену справу (хобі).

Урбанізація створила різні негативні наслідки: підвищену щільність міського населення, збільшені життєві навантаження, втома від множинності випадкових, поверхневих(анонімних) людських контактів в міському середовищі.

У сфері гостинності сформувалися наступні види анімації, які задовольняють різні потреби відпочиваючих.

Анімація в русі - задовольняє потреби сучасної людини в русі шляхом залучення її до участі в рухливих спортивних іграх, заняттях аеробікою, відвідування дискотек і просто заняттю елементарною фіззарядкою.

Анімація через спілкування - задовольняє потребу людини в спілкуванні з іншими людьми, а як говорив Сент-Екзюпері: „Спілкування - це розкіш".

Анімація через залучення до культури - задовольняє потребу людей у духовному розвитку за допомогою відвідування музеїв, пам'ятників культури, історії й архітектури, покупки сувенірів, особливо виготовлених місцевими умільцями тощо.

Творча анімація - задовольняє потребу людини у творчості, у спілкуванні з людьми, близькими за духом, за професією, шляхом диспутів, обміні інформацією, взаємозбагачення один одного.

Реабілітаційна анімація - задовольняє потребу людини в психологічному розвантаженні від повсякденної утоми за допомогою контакту з природою, участі в турпоходах, морських прогулянках тощо.

Під видами анімаційної діяльності треба розуміти сукупність близьких за змістом, жанром і засобами виразності форм культурно-дозвіллєвого процесу.

Кожен вид складається з певної кількості (від декількох одиниць до декількох десятків і навіть сотень) анімаційних форм дозвілля.

Форма анімаційного заходу являє собою закінчений вид художньо-творчого продукту, створеного за ідейно-тематичним задумом сценариста-режисера, за спеціально розробленим сценарним планом і реалізованого аніматорами на сценічному чи ігровому майданчику.

Валеологія як теоретична основа туристської анімації. Культура здоров'я як глобальна проблема невід'ємна від інших проблем людини. Вона виникає разом з ним і змінюється разом з процесом загальнолюдської культури. Здоров'я актуальне в усі періоди індивідуального розвитку організму від народження і до смерті, в повному здоров'ї і при хворобі.

Валеологія - інтегральна наука про здоров'я: взаємозв'язки між здоров'ям і визначальними його чинниками (екологічними, генетичними та ін.), про комплекс соціальних, економічних і психологічних умов життєдіяльності людини; профілактику захворювань та забезпеченню індивідуального психічного, фізичного, професійного і громадського здоров'я(у тому числі через туризм і туристсько-екскурсійну діяльність).

У теоретичному плані метою цієї науки є вивчення закономірностей формування здоров'я людини і розробка методів моделювання здорового способу життя.

У практичному відношенні валеологія повинна реалізувати мету, спрямовану на збереження, зміцнення і розвиток психофізичного здоров'я людини.

Виділяють декілька компонентів (видів) здоров'я: соматичне, фізичне, психічне, моральне.

З точки зору туристської валеології види здоров'я можна співвіднести з видами туристської анімації і формами анімаційного зайняття (таб. 1):

Таблиця 1. Співвідношення видів здоров'я з типами анімаційної діяльності

Види здоров'я	Види туристичної анімації	Форми анімаційного зайняття
Соматичне	Туристично-оздоровча	Похід, зліт, туристичні змагання
Фізичне	Спортивно-оздоровча	Спортивні змагання фітнес, естафети, спартакіади
Психічне	Видовищно-оздоровча	Свято, конкурс, фестиваль карнавал, ярмарок, дискотека
Моральне	Пізнавально-оздоровча Повчальна Любительська	Екскурсії, лекції, бесіди, вікторини, змагання знавців та ін. Навчання видам спорту танцям, ремеслам та ін.
	Комплексна	Комбінована екскурсія, похід вихідного дня, участь в шоу-програмі та ін.

Здоровий стиль життя - це продукт духовних і фізичних зусиль, цілісна система життєвих проявів особи, яка сприяє гармонізації своєї індивідуальності в умовах життєдіяльності і що є засобом самоактуалізації особи.



Запитання та завдання

1. Що таке відпочинок?

2. Які види відпочинку Ви знаєте?

3. Дайте визначення дозвілля.

4. Розкрийте зміст поняття «культура дозвілля». Назвіть характеристики поняття «повноцінне дозвілля».

5. В чому полягає соціальна роль туристичного культурного дозвілля?

6. З яких підсистем складається технологія культурно-дозвіллєвої діяльності?

7. Що таке рекреація і на що вона спрямована?

8. Коли з'явився термін «анімація»? Що він означає?

9. Які передумови виникнення туристичної анімації Ви знаєте?

10. Перерахуйте види анімації.

11. Що є теоретичною основою анімації?

12. Дайте визначення «здорового стилю життя».



Лекція 2. Зародження та розвиток анімаційних форм дозвілля

2.1 Анімаційні форми дозвілля Стародавньої Греції

Дозвілля первісної людини якоюсь мірою теж слугувало меті виживання в широкому сенсі цього слова. Головною складовою цього процесу були ритуальні дійства, пов'язані з віруваннями і фантастичними уявленнями. Ці дійства були спрямовані на досягнення такого психологічного стану, при якому людина забувала про страх перед оточуючим її світом і заручалася б підтримкою духів, які або захищали її від природної стихії і ворогів, або ж допомагали добувати їжу.

У подальшому подібні ритуали та обряди стають образно-видовищною частиною великих релігійних і побутових свят. Важливим етапом становлення анімаційних форм відпочинку став період розквіту давньогрецької культури.

Анімаційні форми дозвілля давніх греків базувалися на «триєдиній хореї» - своєрідному синтезі музики, співу і танців. Уже в прадавній міфологи божественний Аполлон Музагет, покровитель муз, надихав як поетів, так і музикантів, співаків, танцюристів.

Греки любили змагатися не лише у музиці, співах і танцях, але й у театральних виставах і, звичайно ж, у спорті. Все дозвілля греків було проникнуте духом агоністики (боротьбу, змагання).

Вистави в театрах відбувалися у формі агона під час свят на честь бога вина і виноробства Діоніса. Двічі на рік на суд журі з жерців храму Діоніса і глядачів представлялися вистави у жанрах комедії, трагедії і сатирової драми. Переможці театральних агонів отримували скромні нагороди.

Не менш видовищними були спортивні змагання. Греки любили спорт і присвячували багато часу фізичній культурі. Будувалися спортивні майданчики, стадіони і спеціальні просторі приміщення для спортивних змагань -- палестри. Згодом палестри увійшли до складу гімнасій -багатофункціональних закладів, де займалися не лише спортом, але й науками. Тут були приміщення для ігор молоді, для гімнастичних і силових вправ, для боротьби і кулачного бою Були при палестрах і кімнати відпочинку - ескедри - з лавами і столами. Крім фізичного перепочинку в ескедрах спортсмени, і не тільки, могли стати свідками виступів і дискусій філософів і риторів. При гімнасіях будували також майданчики для гри у м'яч - сферістерюни, для бігу - дроми. Дбали давньогрецькі архітектори і про гігієну спортсменів - так виникли лазні з гарячою і холодною водою і навіть з парними.

Крім спорту греки присвячували свій вільний час і таким світським розвагам, як сімпосіони (побутові або професійні бенкети). Якщо на сімпосіон збиралися люди, схильні до інтелектуальних занять, то вони вели бесіди на філософські, літературні, життєві теми.

Серед азартних ігор популярністю користувалися бійки півнів.

Надзвичайно насиченим і різноманітним в Аттиці було святкове життя. Анімаційні форми святкування мали майже всі свята, але особливо жваво і різноманітно відзначалися свята на честь богів - Діоніса, Афіни, Аполлона, Зевса, Деметри, Крона, Артеміди, Афродіти та ін.

Крім свят на честь окремих богів у Греції відмічали і державні свята. Вони присвячувалися великим перемогам греків над зовнішніми ворогами. Елевтери, наприклад, влаштовувалися на честь перемоги над персами при Платеях у 479 р до н. є., Марафони - на честь перемоги при Марафоні (490 р. до н. е.).

Театр, спортивні видовища та ігри, триєдина хорея (музика, співи, танці), своєрідна застільна культура, різного роду святковості - усі ці форми дозвіллєвої діяльності отримали подальший розвиток у культурах інших країн та епох Багато з них дійшли до сьогодення, а такі, наприклад, як діонісійські свята, танці "сиртакі", театральні вистави використовуються у туристичному бізнесі сучасної Греції.



2.2 Дозвіллєва культура Стародавнього Риму

Це стосується, в першу чергу, таких видовищ як цькування тварин, гладіаторські бої, виставки потвор (людей і тварин з фізичними вадами). Традиція публічних бійок до смерті виникла під час ритуалів поховань заслужених воїнів їх родичі біля поховання змушували битися рабів.

Іншим анімаційним заходом, що відбувався у спеціально збудованих цирках, були перегони на колісницях. Для римлян ці видовища були азартними, оскільки робилися ставки на переможця. В перегонах брали участь представники еліти і навіть імператори. Емоції під час перегонів досягали апогею, коли змагалися представники різних країн, що входили до складу Римської імперії.

Розваги, що відбувалися в цирках і амфітеатрах, не обмежувалися бійками і перегонами. Тут відбувалися театральні виступи акробатів, еквілібристів, жонглерів, коміків, дресирувальників.

Римляни в своєму дозвіллєвому арсеналі мали велику кількість ігор Особливо їм подобались азартні ігри. У тавернах існували спеціальні кімнати для гри в „кості". Азартні ігри, в принципі, були заборонені протягом усього року, за винятком свята Сатурналій.

Були ігри на увагу, на реакцію, на удачу Популярною була гра „Дванадцять ліній"- Вона нагадує сучасну гру „Хрестики-нолики" Знали римляни і гру, схожу на шашки чи шахи Грали і в рухливі, спортивні ігри.

Крім ігор, улюбленими видами відпочинку римлян були полювання, бенкети, купання в термах.

У 497 р до н. є. біля підніжжя Капітолійського пагорбу було збудовано храм Сатурна. Він і став епіцентром 5-денного святкування з процесіями ряджених, веселощами, забавами, сміхом. В 217 р. до н. є. під час свята почали влаштовувати масову, безкоштовну „божу трапезу" для всіх бажаючих.



2.3 Анімаційні форми дозвілля Середньовіччя та епохи Ренесансу

Карнавал народився в Європі. Більшість дослідників сходиться на думці, що прообразом карнавалу стало давньоримське свято Сатурналії.

Це свято було своєрідною реставрацією золотого Сатурнового віку, коли всі люди були щасливими і рівними між собою. На час свята рабам давали "вільну", вони могли відпочивати, веселитись, обмінюватись подарунками. Пригощали рабів, дарували їм подарунки і їх господарі Раби могли кепкувати з господарів, але щоб уникнути небажаних наслідків, вони ховали своє обличчя під маскою .Крім того у програмі свята була весела хода до храму Сатурна.

Щоправда і раніше - у Стародавній Греції були подібні процеси, хоча б під час Великих, або Міських Діонісій.

У Середні віки, борючись з утисками з боку інквізиції, анімаційно-карнавальні форми розваг виявлялися у народно-сміхових святах "Віслюка", "Дурня", "свята Невинних", "свята Короля бобів" і навіть у храмових святах чи релігійних "свята Тіла Господня".

Перші згадки про карнавали зустрічаються на межі ІХ-Х ст. Але найвищого розквіту вони досягають у ХІV-ХV ст., в епоху Ренесансу коли церковно-королівська влада зрозуміла, що боротися з масовими проявами карнавального життя вона вже не в змозі. Інколи карнавали тривали упродовж трьох місяців на рік.

Причин популярності карнавалів було декілька.

По-перше, будь-яке святкове дійство - це ефективний відпочинок людини, і люди користувалися можливістю відпочити після важких трудових буднів.

По-друге, карнавал пізнього середньовіччя і епохи Ренесансу був своєрідним протестом проти церковно-королівської влади та її офіційної культури.

По-третє, карнавал - це свято вседозволеності, коли людина відходила від обмежень і заборон повсякденного життя і могла задовольнити більшість своїх фізіологічних і духовних потреб.

По-четверте, карнавал - це свято проводів Зими і зустрічі Весни, свято оновлення і надій.

У період проведення карнавалу діяв "принцип колеса" ієрархічна драбина переверталась, усі ставали рівними, ролі змінювались, багатство і бідність ховалися під масками.

Російський дослідник М. М. Бахтін запропонував концепцію народно-сміхової культури Середньовіччя стрижнем якої був саме карнавал. Науковий світ не лише її сприйняв а й перетворив на базу подальших досліджень цього культурного феномену. Так при міністерстві культури Бразилії був створений відділ з вивчення творчого надбання Бахтіна.

Основними постулатами цієї теорії були:

- Чіткий розподіл дозвіллєвої культури на офіційну - церковно-феодальну і неофіційну - народно-сміхову й складові.

- Класифікація форм народно-сміхової культури, за якою вона поділялася на три групи:

· обрядово-видовищні форми (свята карнавального типу, вистави, ярмаркові веселощі),

· словесні сміхові та пародійні твори різного типу (усні та письмові, рідною та латинською мовами),

· різні форми і жанри фамільярно-площової мови (лайки, божіння, перекази).

Ці три групи форм при всій своїй різнорідності тісно взаємопов'язані і переплітаються одна з одною під час карнавальних святковостей.

Проникнення карнавально-сміхового начала у всі церковні і державні свята.

До церковних і державних свят додавались місцеві ярмарки з їх системою народно-майданних веселощів, бенкети супроводжувались об'їданням, пияцтвом, сміхом, вільні сміх і жарти лунали навіть у церкві під час карнавально-видовищних заходів обирали на жарт аббата, архієпископа, папу - вони служили святкову месу і народ раптово починав співати і танцювати у храмах, імітуючи церковну службу. Ці божевільні танці мали місце у більшості європейських країн .У Німеччині вони отримали назву «танець св. Вітта», в Італії - тарантела, в Іспанії - сарабанда.

Усі ці види веселощів були цеглинками того великого народно-сміхового храму, що мав назву - Карнавал.

Карнавал був основною обрядово-видовищною формою народної культури Середньовіччя. Саме в процесі зародження і розвитку карнавалів були сформовані основні види і форми анімаційної діяльності.

Приблизно до XV ст. в Європі створилася цілісна структура карнавалу сформувалися його зміст і засоби виразності.

Основними характеристиками середньовічного карнавалу були такі:

- відміна ієрархічних відносин на час святковостей;

- амбівалентність карнавальних дійств (одночасове заперечення і ствердження, смерть і народження висміювання і возвеличення);

- розподіл людського тіла на дві його складові (все, що вище шлунку - то від бога, що нижче - від чорта);

- спрямованість карнавалу у майбутнє (одним з найпопулярніших його героїв був хлопчик, що грає, на ім'я Геракліт).

Карнавал не споглядали - у ньому жили, тому що за своєю ідеєю він був всенародним. Ідея карнавалу найвиразніше виявлялася у римських Сатурналіях, які замислювались як реальне і повне (але тимчасове) повернення в золотий Сатурновий вік.

Про існування українські карнавалів відомості відсутні, але традиційні дохристиянські й релігійні святковості - Різдво, Масляна, Великдень, Купала - мали багато спільних з карнавалом рис. Це і перевтілення у тварин, духів, інших людей, і орієнтація на майбутнє на весну, на нове життя, і нестримні веселощі просто неба з іграми, танцями, піснями.

А от в Російську імперію європейські карнавали були "завезені" Петром І.

Багаточисельні костюмовані ходи по вулицях столиць, Першотравневі карнавали і вибори блазневого Папи, весілля ліліпутів і велетнів - всі ці елементи європейського карнавалу були присутні і в програмах російських карнавалів. Сам Петро І складав реєстри, писав сценарії, слідкував за підготовкою до заходу. Але карнавал для Петра був швидше одним із засобів досягнення політичних цілей. У цей період він активно впроваджував серед підлеглих йому слов'ян європейську культуру, натомість гноблячи свою автентичну, в тому числі і культурно-дозвіллєву традицію. Цар розумів, що розлучатися зі старим краще весело, під сміх і жарти Пізніше і Катерина II услід за Петром любила повторювати "Народ, що співає й танцює, зла не думає".

Перший російський карнавал для простолюдинів Петро влаштував у 1721р. на честь перемоги в Північній війні. Головною вулицею Петербургу рухалась грандіозна карнавальна процесія, очолювана самим Петром, одягненим у форму морського барабанщика Його дружина вбралася в костюм голландської селянки, а придворні - у німф і арапів пастушок і сатирів середньовічних рицарів і давньоримських легіонерів Продовжувалося це свято вже в Москві.

Крім карнавалів з їх багатоденними і складними вуличними дійствами й ходами, справлялись особливі „свята дурнів" або „свята віслюків", тобто, існував особливий, освячений традицією вільний „великодній сміх".

Ще одна важлива особливість карнавалу - це відміна ієрархічних відносин. На час карнавалу усі ставали рівними між собою і рівними перед блазневими королем і королевою карнавалу. Люди в умовах карнавалу висміювали не лише владу і церкву, але й самих себе.

Найбільшими карнавалами Європи були Венеціанський, Римський, Валенсійський, Авіньйонський, Ліонський, карнавали Кьольна і Нюрнберга.

Крім карнавалів існувало багато свят, які носили нібито релігійний характер, а насправді відображували той же сміховий, гротесковий позацерковний прояв життя. Так, осінні свята на честь покровителів виноробства Святих Мартіна і Михайла носили яскраво виражене вакхічне забарвлення.

На яскраві свята Середньовіччя часто-густо перетворювалися і ярмарки. Такими були ярмарки в Нюрі, в Апрасі, в Нюрнберзі та в багатьох інших містах Європи. На ярмарках люди не лише торгували, а й розважались. Ярмаркова площа, особливо у вечірні години, ставала ігровим і сценічним майданчиком.

Мандрівними акторами також були ваганти (школярі), менестрелі (співаки і музиканти), трубадури (провансальські поети-співці), трувери (поети-співці Північної Франції), мінезінгери (поети-співці Німеччини). Всіх їх можна назвати аніматорами дозвілля Середньовіччя. Діяльність представників саме цих професій створила фундамент для появи сучасних розважальників - аніматорів дозвілля.

Творчість жонглерів розквітла в ХІ-ХІІ ст разом з розвитком міської і придворної культури. XIII-XV ст - золотий вік жонглерів. У великих містах жонглери об'єднувались в корпорації зі своїми статутами. У Парижі та Кьольні на „вулицях жонглерів" і „вулицях музикантів" мешкали „комедіанти", „фідельщики", „скрипалі" Розкішні святковості вимагали великої кількості „веселих людей" і розмаїття розваг, забав і видовищ.

Серед конкурсно-ігрових дійств Середньовіччя можна виділити змагання в силі і спритності (боротьба, перетягування, кидання каміння, ходулі, гойдалки, балансування та ін.), змагання у влучності (стрільба з луку, гра „страта півня"), військові ігри: квінтана (мішень), поєдинки, турніри, ігри з м'ячем і кульками (пелота, «хокей», кидання дерев'яних куль, кеглі, волан, кидання кілець, кубарі та ін.).

Розповсюдженими майже по всій Європі були бійки півнів, а в країні басків, Тіролі і Вірменії - ще й бійки баранів.

Взимку, коли замерзали водоймища, любили змагатися на ковзанах і санках, застосовуючи навіть парус.

Найпопулярнішими розвагами еліти були полювання і турніри Рицарські турніри стали ще й масовим видовищем Для них відводились спеціальні майдани за містом або біля замку.

Дослідник К. Іванов вважає, що турнірами називали лише масові змагання Турнір складався із багатьох поєдинків, що відбувалися одночасно і в одному місці. Коли ж з'ясовували відносини лише двоє рицарів - це дійство називалось поєдинком.

Турніри виникли у Франції на початку XI ст , а потім розповсюдились на всі західноєвропейські країни.

2.4 Святкова культура українців

Дозвіллєва культура українців сягає своїми коренями сивої давнини. Археологічні знахідки, свідчення чужоземних істориків, починаючи від Геродота (V ст до н є) і закінчуючи готськими і арабськими дослідниками, доводять, що і в дохристиянську добу на території сучасної України кипіло життя. Слов'янські народи вже тоді мали такі історичні риси, притаманні українцям і нині, як працьовитість, гостинність, чесність, добропорядність, співчутливість, єдність і святість родини, пошана до померлих.

Своєрідність вірувань давніх слов'ян, максимальна наближеність їх життя до природи сформували ранню культуру українців, суттєве місце в якій займали родинні, громадські свята, звичаї, ритуальні дійства. Кожна дія, кожний народний твір, такий як колядки, щедрівки, побажання, гаївки, купальські пісні та звичаї, зажинкові, обжинкові пісні - колись були молитовними, магічними діями і словами, що хоча б частково розкривають душу, почуття, вірування, бажання, прагнення та ідеали наших пращурів.

З приходом на Русь християнства традиційні зимові свята набувають інших рис, освячених новою релігією Церква намагалася боротися з проявами язичницької культури. Проте, багато обрядів, ритуалів звичаїв з Корочуна перейшли в найбільше християнське свято - Різдво. З плином часу Різдво набуває нових рис. У ньому, поряд з народними, доісторичними дійствами з'являються і нові - суто християнські обряди, ритуали, видовища.

Одним з таких видовищ став Вертеп - лялькова вистава, що розігрується у великому дерев'яному двоповерховому коробі. Вертеп прийшов в Україну з Європи, але тут набув нових оригінальних рис. Інколи вертепом називали живі костюмовані сценки, здебільшого побутової тематики, що розігрувалися селянами під час "ходіння зі звіздою", "водіння кози".

Обрядовість - складова частина культури, що відбиває духовну суть народу, його світовідчуття в різні періоди історичного розвитку, складне і різноманітне явище, що виконує функції передачі подальшим поколінням досвіду, накопиченого у боротьбі за існування, своєрідна реакція людини на життєві умови, специфічна форма вираження народних прагнень.

Традиція - особлива форма закріплення громадських стосунків, що виражається в стійких діях і нормах громадської поведінки, що передаються з покоління в покоління.

Звичай - правило, яке регулює поведінку людей в громадському житті.

Обряд - громадське явище, сукупність умовно-символічних дій, що затвердилися в народі, виражає певний магічний сенс, пов'язаний з подіями особистого або громадського життя; це колективний акт, який строго визначається традицією, а також зовнішня сторона релігійного життя і вірувань людини.

Ритуал - порядок здійснення обряду, послідовність умовно-символічних дій, що виражають основну ідею свята, зовнішній прояв вірувань людини.

Свято - урочиста форма відзначення різних подій громадського життя, заснована на повір'ях і звичаях народу, день, вільний від праць і буденних турбот.



Запитання та завдання

1. Коли виникли перші прояви анімаційної діяльності? З чим вони були пов'язані?

2. Які анімаційні форми Давньої Греції Ви знаєте? В якій формі вони проводились?

3. Що таке палестри, гімнасії, ескедри, сферістіони, дроми, сімпосіони?

4. Які свята, присвячені богам Давньої Греції Ви знаєте?

5. Які елементи дозвіллєвої культури Давнього Риму Ви знаєте?

6. У які азартні ігри грали в Давньому Римі?

7. Назвіть анімаційні форми дозвілля Середьовіччя та Ренесансу.

8. Карнавал, його особливості.

9. Які різновиди акторів існували у Середьовіччі?

10. Які свята українців Ви знаєте? Яке їхнє коріння?

11. Що таке Вертеп?

12. Розкрийте зміст понять обрядовість, обряд, традиція, звичай, свято, ритуал?



Лекція 3. Сутність анімації в туризмі

3.1 Типологія, форми проведення, види і функції анімаційної діяльності

Типологія туранімації представлена на рис. 4.

Рис.4. Типологія туристичної анімації.

Рекреаційна анімація -- вид дозвіллєвої діяльності, спрямованої на відновлення духовних і фізичних сил людини. Програми, що реалізовуються з рекреаційними цілями, можуть проводитися як туристськими підприємствами з туристами і гостями, так і дозвіллєвими установами з місцевими жителями. Це надає нам право стверджувати, що поняття «рекреаційна анімація» ширше, ніж поняття «туристична анімація» і «готельна анімація».

Туристична і готельна анімації тісно пов'язані з рекреаційною, оскільки головна роль анімаційних програм як в готелях, туркомплексах і санаторіях, так і в спеціалізованих анімаційних турах полягає в оздоровленні відпочивальників, відверненні їх від повсякденних турбот, в підвищенні настрою, т. е. у відновленні життєвих сил і енергії.

Туристична анімація - це різновид туристичної діяльності, здійснюваної на туристському підприємстві (туркомплексі, готелі), на транспортному засобі (круїзному теплоході, потягу, автобусі і т. д.) або в місці перебування туристів (на міській площі, в театрі або парку міста і т. д.), яка залучає туристів до різноманітних заходів через участь в спеціально розроблених програмах дозвілля. Іншими словами, туристська анімація - це туристська послуга, при наданні якої турист залучається до активної дії.

При підготовці анімаційних програм необхідно враховувати вік туристів, національність, місце проведення анімаційної програми.

Туристична анімація підрозділяється на три основні типи за важливістю, пріоритетністю і об'ємом анімаційних програм в загальній програмі подорожі (у турпродукті):

1. Анімаційні туристичні маршрути (анімаційно-туристичні маршрути) - цільові туристські поїздки заради однієї анімаційної програми, або безперервний анімаційний процес, розгорнутий в просторі у формі подорожі, переміщення від однієї анімаційної послуги(програми) до іншої, які надаються в різних географічних точках.

2. Додаткові анімаційні послуги в технологічних перервах - програми, призначені для «підтримки» основних туристських послуг, обумовлених в турпакеті, що діють в обставинах, обумовлених переїздами, затримками в дорозі і у випадках негоди(при організації спортивних і самодіяльних турів, на пляжних курортах), а також у разі відсутності снігу на гірськолижних курортах і т. д.

3. Готельна анімація - комплексна рекреаційна послуга, заснована на особистих людських контактах тураніматора з туристом і спільній їх участі в розвагах, пропонованих анімаційною програмою туркомплекса. Переслідує мету реалізації нової філософії готельного обслуговування - підвищення якості надання послуг і рівня задоволеності туриста відпочинком.

Готельна анімація - поняття найбільш вузьке з трьох що розглядаються, оскільки припускає тільки організацію дозвілля в місцях розміщення туристів : туркомплексах, готелях, готелях, турбазах та ін. Іншими словами, готельна анімація - це дозвіллєва діяльність, пропонована готелями, готелями, туристськими комплексами. Це найбільш значима частина туристської анімації. Анімаційні програми розрізняються при різній організації відпочинку(у клубах, готелях різної цільової спрямованості і різної величини).

Форми проведення анімаційної діяльності

за національною ознакою: - етнографічна; - міжнаціональна; - національна; за віковою ознакою: - дитяча; - юнацька; - студентська; - молодіжна; - сімейна; - соціальна; - для пенсіонерів і інвалідів; за територіальною ознакою: - національна; - державна; - міська; - муніципальна; - локальна; - спеціальна.	за галузевою ознакою: - туристична; - рекреаційна; - готельна; - трансферна; за місцем проведення: - паркова; - вулична; - клубна; - асоціативна; - спеціальна; - виробнича; - у учбових закладах.

Види анімації. З точки зору системного підходу туристська анімація - це задоволення специфічних туристських потреб в спілкуванні, русі, культурі, творчості, приємному проводженні часу, розвазі.

Діапазон цих потреб дуже широкий, оскільки люди, що вирушають на відпочинок, вкладають в це поняття абсолютно різний сенс; для одних відпочинок - ця подорож, для інших - читання книг, прогулянка по лісу, риболовля і т. д.

Відповідно до попиту і мотивації подорожей в практиці туристського обслуговування складаються наступні види анімації, що задовольняють різні потреби туристів (відпочивальників):

- анімація в русі задовольняє потребу сучасної людини в русі, що поєднується із задоволенням і приємними переживаннями;

- анімація через переживання задовольняє потребу у відчутті нового, невідомого, несподіваного при спілкуванні, відкриттях, а також при подоланні труднощів;

- анімація через спілкування задовольняє потреби в спілкуванні з новими, цікавими людьми, у відкритті внутрішнього світу людей і пізнанні себе через спілкування;

- анімація через заспокоєння задовольняє потребу людей в психологічному розвантаженні від повсякденної втоми через заспокоєння, самоту, контакт з природою, а також потребу у спокої і «дозвільних лінощах»;

- культурна анімація задовольняє потребу людей в духовному розвитку особистості через залучення до культурно-історичних пам'ятників і сучасних зразків культури країни, регіону, народу, нації;

- творча анімація задовольняє потребу людини в творчості, демонстрації своїх здібностей і встановленні контактів з близькими за духом людьми через спільну творчість.

Функції туристської анімації. Анімаційна діяльність відіграє важливу роль в структурі туристського продукту і виконує ряд дуже важливих функцій. З трьох головних рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча і пізнавальна) туристська анімація покликана виконувати дві функції - спортивно-оздоровчу і пізнавальну. Опосередковано за відповідних умов виконується і лікувальна функція. У практиці анімаційної справи для цільового конструювання анімаційних програм можна виділити наступні функції туристської анімації (таблиця. 3):

- адаптаційну, яка дозволяє перейти від повсякденної обстановки до вільної, дозвіллєвої;

- компенсаційну, що звільняє людину від фізичної і психічної втомі повсякденного життя;

- стабілізуючу, що створює позитивні емоції і стимулюючу психічну стабільність;

- оздоровчу, спрямовану на відновлення і розвиток фізичних сил людини, ослаблених в повсякденному трудовому житті;

- інформаційну, що дозволяє отримати нову інформацію про країни, регіони, людей і т. д.;

- освітню, що дозволяє придбати і закріпити в результаті яскравих вражень нові знання про навколишній світ;

- удосконалюючу, таку, що приносить інтелектуальне і фізичне удосконалення;

- рекламну, що дає можливість через анімаційні програми зробити туриста носієм реклами про країну, регіон, туркомплекс, готелі, турфірми.

3.2 Модель фахівця туристичної анімації

Під словом «аніматор» можуть розумітися:

- аніматор-мультиплікатор -людина, яка оживляє мальовані картинки;

- аніматор у бізнесі - людина, яка займається збільшенням продажів, пожвавленням бізнесу;

- аніматор шоу-бізнесмен - масовик-витівник у сфері гостинності, який займається організацією культурно-масових заходів, розвагою гостей та організовує дозвілля відпочиваючих.

Анімація не обмежується мультиплікацією і збільшенням продажів.

Аніматор для успішної діяльності повинен володіти багатьма позитивними якостями. Зрозуміло, що якщо людина не товариська, не харизматична, боїться людей, то в анімації їй робити нічого. Аніматор обов'язково повинен бути приємним у спілкуванні, мати гарні зовнішні дані, бути тактовним, мати смак, добре і доречно вдягатися, уміти себе подати, правильно висловлювати свої думки і, найголовніше, він повинен бути гарним організатором-витівником.

Протягом усього часу занять анімаційних команд з рухливими іграми черговий аніматор знаходиться в радіорубці і повідомляє програму анімаційних заходів на найближчий час.

У цей же час у готелі працюють усі кіоски з продажу сувенірів, клубних дисків, фірмових футболок, плавок і т.д., а також видаються напрокат тенісні ракетки та ін. Увечері анімаційна команда активно бере участь у проведенні тематичних вечорів або концертів, щораз організовуючи нові постановки, клоунади, танці. І вже зовсім пізно, коли діти з батьками розходяться по номерах, вони виходять працювати на дискотеку і під ритмічну музику з гарним настроєм, з посмішкою на обличчі розігрівають публіку, одержуючи спільне щире задоволення. Розходяться відпочивати туристські аніматори лише тоді, коли на танцювальному майданчику не залишиться жодного гостя.

Важливою для роботи аніматора є робота над самим собою. Успіх приходить не одразу. Рекомендовано прочитати узагальнені правила, розроблені з урахуванням відомого гасла «Клієнт завжди правий!». Це -детермінанта гуманітарної концепції гостинності.

1. Для аніматора, який безпосередньо спілкується з гостями, особливо важливо сподобатися, бути милим з ними, виявляти цікавість до проблем гостей.

2. Лояльність, терпіння, уміння тримати себе в руках, дипломатичність, чесність, дружелюбність і самостійність - базисні властивості.

3. Талант організації заходів, чуйність і такт у спілкуванні з гостями.

4. Постійний візуальний контакт і дружелюбність.

5. Ясна вимова без діалекту, гарний підбор слів, приємний, добре звучний голос.

6. Наші імена - це наша особиста власність. Неправильна вимова імені гостя кривдить його.

7. Кожен співробітник анімації покликаний вносити нові ідеї для поліпшення сервісу, наданого гостям.

Сутність стратегії професійної підготовки аніматорів полягає в наступному:

- підготовка фахівців з урахуванням потреб туристських підприємств;

- розробка нових навчальних курсів, які забезпечують якість підготовки фахівців;

- використовування в процесі навчання нових освітніх технологій;

- збільшення числа практичних занять, стажувань (у тому числі і закордонних) для відробітку на практиці навиків розробки і реалізації анімаційних програм для різних категорій відпочиваючих.

У новій структурі профільного навчання необхідно постійно оновлювати програми і методику навчального процесу.

3.3 Закордонний досвід підготовки фахівців з анімаційної діяльності

В останні роки великого розвитку досягла туристська анімація на Середземноморському узбережжі Туреччини, Іспанії і Франції.

Наприклад, в готелях Середземноморського узбережжя, аніматори, володіючи декількома іноземними мовами, а також маючи музичну, хореографічну або спортивну освіту, своєю працею створюють висококатегорійним готелям світову популярність. Під час відпочинку аніматори стають справжніми друзями гостей і прекрасними вихователями для їх дітей. Удень вони - спортивні тренери, увечері - витівники в музичних шоу, на застіллях можуть впоратися з роллю тамади, є неперевершеними партнерами в танцях на дискотеках. Так, саме завдяки популяризації готельної анімації Туреччина сьогодні є однією з найпривабливіших країн відпочинку.

Одним з шляхів відродження та стабілізації внутрішнього і в'їзного туризму в нашій державі сьогодні можна впевнено назвати розвиток рекреаційної анімації. Саме тому виникає гостра потреба в кваліфікованих аніматорах, підготовка яких базується на сучасній філософії відпочинку, на принципах активного ентузіазму. В зв'язку з цим, питання професійної підготовки спеціалістів-аніматорів досить актуальне для системи туристської освіти в Україні.

Термін «фахівець сфери дозвілля» охоплює різні концепції й характеризується у світовому просторі неоднозначністю. В Італії, Іспанії, Франції фахівців сфери дозвілля називають соціокультурними аніматорами, у Німеччині - соціальними працівниками, педагогами вільного часу, у США -терапевтами-рекреаторами, у Великобританії- соціальними працівниками.

У Франції дефініція «аніматор» характеризується розмаїтістю підходів.

Так, аніматор розглядається як:

- професійний працівник соціально-виховної анімації, функції якого полягають у розвитку виховного, культурного й спортивного потенціалу людини;

- фахівець соціальної області, мета якого - задоволення потреб, бажань і запитів соціальних верств населення;

- агент культурної й суспільної діяльності, покликаний підвищувати суспільну свідомість, поліпшувати життя громади, розвивати культурну демократію.

Незважаючи на розбіжності в кадровій політиці закордонних держав, узагальнюючим є той факт, що в основі професійної підготовки фахівців соціально-культурної сфери лежить дві фундаментальних концепції: ідея професіоналізму та ідея прав людини.

Освіту в області організації дозвілля можна одержати в навчальних закладах або на відповідних курсах за умови наявної вищої освіти й практичного досвіду соціально-культурної роботи. Вищі навчальні заклади закордонних країн проходять акредитацію, що передбачає всі процедурні й організаційні критерії, необхідні для ефективного здійснення навчального процесу. Наприклад, в Аризонському державному університеті (США) акредитовані навчальні програми на факультеті рекреаційного менеджменту й туризму, у Каліфорнійському державному університеті - рекреаційного адміністрування й дозвілля, у Державному університеті Сан-Франциско -рекреації й дозвілля, у Флоридському міжнародному університеті обслуговування з дозвілля, Нью-Хемпширському університеті - рекреаційного менеджменту й політики.

На пострадянському просторі ініціатором підготовки фахівців з анімації є Російська міжнародна академія туризму (РМАТ), що тісно співробітничає з ЮНЕСКО, здійснюючи спільну програму. Так, у складі академії функціонують такі кафедри, як кафедра бізнес-анімації, кафедра фізичного виховання і спорту, кафедра спортивно-культурного розвитку в туризмі.