Організація анімаційної діяльності

1. Образність.

2. Емоційна виразність.

3. Глибина сприйняття.

4. На сприйняття музики людиною впливають акустика залу, температура повітря у приміщенні, якість звуку тощо.

5. Звукотехнічні засоби дозволяють досягти високоякісного звучання музики при значній потужності відтворення.

6. Процес сприйняття не є однаковим для усіх слухачів.

7. У залежності від теми заходу, його форми обираються певні засоби управління сприйняттям.

Образність. Якщо розуміти мову музики, то з її допомогою можна спілкуватись не лише в площині емоцій, а й в площині намальованих нею образів і предметів. Для аніматора-режисера театралізованих програм значущою є:

Емоційна виразність музики. За її допомогою він може досягати високого емоційного накалу вистави, а може знизити його до мінімуму. Зрозуміло, що аніматор, який сподівається на успіх музичного заходу у аудитори, повинен розумітися на особливостях сприйняття музики.

Глибина сприйняття - гармонійна структура твору. Варто їй ускладнитися, відійти від звичного стереотипу, і увага слухача слабшає, він не в змозі слідкувати за її розвитком. Проте незалежно від форми анімаційного заходу треба враховувати фактори, що впливають на сприйняття музики людиною: акустику залу, температуру повітря у приміщенні, якість звуку тощо. Слухаючи академічну музику, ми концентруємося на самій музиці. Будь-який сторонній шум порушить гармонію цього процесу.

Анімаційно-розважальні комплекси туристично-рекреаційних закладів мають звукотехнічні засоби, що дозволяють досягти високоякісного звучання музики при значній потужності відтворення (у цих умовах поняття «фізичний вплив» робиться майже матеріальним). Виникає незвичне відчуття «пружності повітря», звукової щільності.

Саме такий психофізіологічний вплив активно використовується аніматорами для активізації моторно-рухового апарату та варіювання емоційним станом Короткочасні зміни позитивних емоцій підвищують ефективність рекреаційного процесу.

Процес сприйняття не є однаковим для усіх слухачів і в будь-яких умовах. Науковці визначають чотири типи сприйняття:

- насолода фізичною красою звучання;

- реакція на емоційний ряд музичного твору;

створення паралельного ряду зорових уявлень;

слідування за формою, ритмом, аранжуванням, інтонацією.

Знаючи, що існують різні типи сприйняття музики, можна керувати процесом прослуховування в залежності від загальної мети заходу або переключаючи режими сприйняття у процесі програми.

Плануючи програму музичного заходу, необхідно врахувати її орієнтацію на конкретні музичні запити аудиторії. Це може бути інтерес до певного жанру музики, конкретних творів, самостійної участі у музичному творчому процесі.

Крім того, музична анімація, як і всі інші види анімації, передбачає диференційований підхід аніматорів до організації та проведення музичних заходів. У залежності від теми заходу, його форми обираються певні засоби управління сприйняттям. При цьому треба враховувати дані про потенційну аудиторію вік, освіту, соціальне становище, географічні національні особливості формувати професійний склад анімаційної команди за принципом вузької спеціалізації. Наприклад, ді-джеі, співаки, музиканти, музичні аніматори-ігровики повинні пройти тестування на професійну придатність ще до початку туристичного сезону. Претенденти на посаду музичного аніматора повинні продемонструвати свої природні здібності до музики (слух, відчуття ритму, вокальні дані) і набуті вміння і навички (рівень музичних знань, володіння інструментом, володіння методикою організації музичних заходів). Так як і більшість представників публічних, творчих професій аніматор повинен бути психологом, знати особливості впливу музики на психіку людини, володіти здатністю відчувати аудиторію, її настрої і потреби.

10.3 Форми музичної анімації. Прийоми активізації публіки

Музична анімація має свої форми. Становлення музичних форм анімації відбувалося протягом тисячоліть. Однією з перших був концерт. Спочатку люди демонстрували своє вміння грати на барабанах, потім до них додалися духові інструменти, зроблені з дерева (дудки, сопілки, флейти) Наступним етапом становлення концертного інструментарію була поява струнних інструментів (ліри, кіфари, арфи).

Паралельно розвивалось мистецтво співу. Спочатку це був набір гортанних звуків, що народжувались емоціями людини. Потім це були духовні співи "а капела", тобто співи без супроводу інструмента. І, нарешті, інструментальна музика і спів об єдналися Люди почали співати під супровід музичних інструментів, а деякі при цьому ще й танцювали.

У Стародавній Греції зародилася традиція об'єднувати ці три види мистецтв музику, спів і танець В результаті з явилась триєдина хорея, без якої не могло обійтися жодне свято.

Саме в Греції зародилася більшість форм використання триєдиної хореї у дозвіллєвій діяльності, хоча автентична музика і спів зароджувались переважно у сфері повсякденної пращ хлібороба, скотаря, ремісника. Під музику працювали раби (підвищувалась продуктивність праці), гребли гребці на галерах (досягалась злагодженість рухів), місили глину чи тісто жінки, вичавлювали сік з винограду винороби (останній процес призвів до появи всесвітньо відомого танцю "сиртакі"). В армії під звуки рогу, а інколи і флейти воїни тримали стрій, йдучи в атаку. Та все ж таки саме у сфері дозвілля триєдина хорея досягла свого апогею. Вважалося, що на творчість музикантів, співаків і танцюристів надихав покровитель мистецтв і муз Аполлон Мусагет Світозарного бога зображували з лірою в руках. Саме завдячуючи міфам про Аполлона, ми дізнаємося про іншу форму музичної анімації - конкурси. Міфи розповідають, що бог нерідко змагався у грі на музичних інструментах навіть зі смертними Але горе тому, хто не оцінить його переваги. Досить згадати про вуха віслюка, що виросли на голові царя Мідаса, який насмілився віддати перемогу в музичному конкурсі іншому.

На сучасну музичну анімацію найбільше вплинула світська, народна, розважальна музика Навіть великі композитори нового часу писали розважальну і танцювальну музику Так, В А Моцарт розважався створенням фривольних пісеньок на вірші вуличних поетів, а Й С Бах писав менуети -танцювальні мелодії для балів.

Основними формами сучасної музичної анімації є:

- музичний фестиваль;

- фестиваль авторської пісні;

- фестиваль самодіяльної творчості;

- концерт;

- концерти народної музики;

- музичні конкурси;

- салон;

- клубні заходи.

Музичний фестиваль - це комплексна анімаційна програма, основним засобом виразності якої є музика.

Однією з важливих функцій фестивалю є залучення до регіону або країни туристів. Ті ж «Таврійські Ігри» збирали шанувальників популярної музики не лише з України, а й з Роси і Білорусі. Інтернаціональний склад має аудиторія фестивалів «Слов'янський базар», що у білоруському Вітебську, та фестиваль «Нова хвиля» у латвійському місті Юрмала.

Музичні фестивалі розподіляються за віковим цензом (дитячі, молодіжні, фестивалі майстрів (відомих виконавців), за жанром музики (симфонічна, камерна, джазова, народна, авторська), за рівнем професійності виконавців ( аматорські або професійні).

Фестивалі авторської пісні сміливо можна назвати пісенно-туристичними акціями. Починаючи з 1960-х рр., з так званого "періоду відлиги" в СРСР, переважно представники технічної інтелігенції почали писати "вільні", ідеологічно не заангажовані вірші і класти їх на просту мелодію Ці вільнодумні пісні відразу ставали популярними серед народу, а оскільки страх вільно висловлювати свої думки залишився, виконувались вони в лісі на галявині біля наметів Активні форми туризму створювали своєрідне романтичне підгрунття для народження туристичних пісень, а лісові галявини з вечірнім вогнищем біля наметів ставали найкращими сценічними майданчиками для їх виконавців.

Практика анімаційної діяльності передбачає організацію концертів авторської пісні і в межах туристично-рекреаційних закладів. Вони можуть бути самодостатніми, а можуть входити до складу фестивалів самодіяльної творчості, де туристи демонструють свої здібності у різних видах творчої діяльності образотворчій, танцювальній, музичній, театральній, вербальній.

Фестиваль самодіяльної творчості - це одна з демократичних форм активізації відпочинку туриста. У ньому можуть брати участь не лише ті люди, для яких володіння інструментом - не проблема Для того, щоб виступити зі сцени такого фестивалю, не обов'язково мати визначні музичні здібності, достатньо бажання. Аніматори можуть виступити як акомпаніатори, співвиконавці пісні. Навіть якщо людина не грає на музичних інструментах, не знає слів пісні, вона може реалізувати своє бажання співати за допомогою караоке.

Натепер караоке як форма музичної анімації дуже розповсюджена у сфері відпочинку. За допомогою цього пристрою можна влаштувати фестиваль караоке для рекреантів, які відпочивають у курортному готелі чи лікуються в санаторії, відпочивають у дитячому оздоровчому таборі чи розважаються в ресторані.

Ще одна поширена форма туристичної анімації - концерт (від лат сопсегто - змагаються). Сьогодні концерт - це публічне виконання музичних та вокальних творів, а також естрадних, драматичних та хореографічних номерів за певною програмою.

З метою ознайомлення туристів з традиційною культурою регіону анімаційна служба влаштовує концерти народної музики, запрошуючи місцеві фольклорні колективи. Це додає різноманітності всій програмі концертних заходів, розширяє кругозір туристів і, що дуже важливо, підтримує і морально і матеріально некомерційні напрями мистецтва, до яких належить автентична музика.

Чільне місце у практиці анімаційної діяльності займають музичні конкурси. Вони розподіляються на два види.

- професійні і напівпрофесійні конкурси музикантів і співаків;

- музично-ігрові конкурси в межах туристично-рекреаційного закладу.

Професійні музичні конкурси можуть бути однією зі складових фестивальних програм, а можуть виступати як самодостатні заходи, що приваблюють туристів.

У випадку, коли передбачається "змішана" аудиторія, яку складають люди різного віку, доцільно використовувати принцип комплексної побудови програми.

Скажімо, у закладі сімейного відпочинку можна створити 2-3 команди, до яких входили б діти, молодь, люди середнього і старшого віку Відповідними до складу команд повинні бути й ігрові завдання, наприклад:

- конкурс на виконання пісень з мультфільмів;

- конкурс "Знімається кліп", де команди обігрують відомі пісні у відповідному стилі;

- конкурс на знання пісень з репертуару відомого виконавця;

- конкурсна гра "Оркестр", за умовами якої учасники, використовуючи заздалегідь підготовлений реквізит, створюють оркестр з певного жанру музики;

- конкурс вболівальників, в якому ті по черзі співають пісні на задану тему.

Наведений приклад компонування завдань є лише одним з варіантів сценарного плану конкурсно-ігрової програми музичного спрямування.

Ще однією формою музичної анімації є салонні музичні заходи, що відбуваються в музичних салонах і вітальнях.

Салон -- це затишне приміщення, облаштоване для елітного відпочинку Він повинен бути обладнаний музичними інструментами - гітарою, роялем або фортепіано. Інтерєр салону розробляється спеціально, з урахуванням особливостей рекреаційної культури (пастельні кольори, м'які меблі, зелений куточок, акваріум тощо). При потребі в салоні встановлюються відеопроекційна або звуковідтворювальна апаратура.

Салон відвідують, як правило, регулярно одні і ті ж люди, що створюють ситуативну спільність Це шанувальники музичного мистецтва, яким до снаги самостійно, без втручання аніматорів, організовувати своє дозвілля, використовуючи матеріальну базу салону. Аніматори лише допомагають ініціаторам у тих випадках, коли рекреанти потребують такої допомоги.

Під час проведення аматорського концерту не повинно бути виконавців і споглядальників Зрозуміло, що рівень самодіяльних виконавців нижчий за рівень професіоналів, що може призвести до зниження глядацького інтересу до концерту. Щоб цього не сталось, аніматор повинен застосувати прийоми активізації публіки.

В умовах концерту вони можуть бути такі:

- запрошення публіки до спільного виконання пісні чи її приспіву;

- створення ефекту залу, що рухається, коли публіка робить синхронні рухи, імітуючи вітер, хвилі, світлову ілюмінацію (якщо дозволяють правила пожежобезпеки);

- проведення музично-пісенних ігор з публікою у паузах між виступами артистів (змагання між двома частинами аудиторії на вправність виконання тематичних пісень, наприклад, які починаються на "Ой", або мають у текстах імена, або присвячені темі кохання);

- проведення не-музичних активізацій (ігри з надувними кульками, паперовими літаками тощо) Бажано, щоб по закінчені концерту його активні учасники, крім аплодисментів, отримали б і пам'ятні призи.



Запитання та завдання

1. Що таке музика? Які її найважливіші особливості?

2. Які форми музичної анімації Ви знаєте?

3. Що таке фестиваль? Які його види?

4. Як проводиться концерт?

5. Салонні музичні конкурси.

6. Перерахуйте прийоми активізації публіки під час проведення концерту.



Лекція 11. Танцювальна анімація

11.1 Специфіка танцювальної анімації

Якщо музика відображає дійсність у звукових, художніх образах, то танець - у ритмічних рухах Танець - це складний та багатогранний феномен людської культури, який можна зрозуміти лише в єдності біологічного, психологічного, соціокультурного, соціально-психологічного та філософського аспектів. Танець мав декілька етапів становлення:

етап первісного танцю, коли за допомогою ритмічних рухів люди "спілкувалися" з духами природи, пізніше - богами;

етап формування багатожанрової танцювальної культури. Він відповідає часам стародавніх Греції і Риму;

етап становлення вулично-площового танцю Середньовіччя. Він співпадає з початком етапу розшарування танцю за класовою приналежністю;

етап формування світського, куртуазного танцю епохи Ренесансу;

етап становлення бального елітного танцю нового часу (ХУШ-ХІХ ст.);

етап професіоналізації танцювального мистецтва, коли танець стає художньо-творчим товаром (кінець XIX - початок XX ст.);

етап посилення впливу науково-технічного прогресу на формування.

З культом Діоніса пов'язано походження усіх трьох видів грецького театру трагедії, комедії і сатирикової драми. У всіх жанрах присутність на сцені хору, що сполучав співи з танцем, було обов'язковою умовою. Досить часто вистава супроводжувалась красномовними жестами, що посилювали враження від дії чи допомагали розставити в ній акценти. Були і сольні танцювальні парти, близькі до міму.

Самі ж міми показували своє "побутове" мистецтво не лише в комедіях і трагедіях, а й на банкетах (сімпосіонах). Традиція танців під час їжі пережила віки і досі використовується в анімаційній діяльності ресторанів, вар'єте, кабаре, кафе-театрів.

У Середні віки танцювальна культура розвивалась завдячуючи народному мистецтву і мистецтву мандруючих акторів жонглерів, менестрелів, скоморохів Вони створили суто розважальну народну танцювальну традицію Танці під час ярмаркових вистав, карнавалів, побутових і календарних свят, танці на канаті чи з дресированими тваринами - ось складові цієї культури.

В епоху Ренесансу підвищується значення танцю як мистецтва З'являються трактати і практичні поради з хореографи, збірки танцювальної музики, до яких входять популярні танці того часу: бас-данс, бранль, павана, гальярда, лендлер. Останній танець став передвісником вальсу.

У Новий час танець стає предметом торгу. Формуються танцювальні групи, що танцюють у трактирах, ресторанах, мюзик-холлах, кабаре і вар'єте Стає популярним циганське мистецтво танцю. В елітних військових училищах обов'язковою складовою навчальної програми, поряд з тактикою, стратегією бою, навичками володіння шпагою, стають уроки танцю. На балах, що проходять по всій Європі, представники політичної, економічної, військової еліти демонструють уміння танцювати пишні менуети, пізніше - запальні мазурки, та не дуже пристойні на той час вальси. Щоправда, в багатьох європейських країнах влада намагалася обмежити вплив вальсу на танцювальну культуру народів У павлівській Росії вальс взагалі був заборонений. Але всі ці намагання були марними. Парні танці дедалі міцніше «ставали на ноги».

Серед танців, які побутують в Україні і досі, можна відзначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки і ряд сюжетних танців - «Коваль», «Гречка», «Льон», «Лісоруби», «Опришки», «Аркан».

Зібраний хореографічний і музичний матеріал дає змогу визначити три основні жанри української народної танцювальної культури хороводи, сюжетні та побутові танці

Туристичним аніматорам треба знати, що український народний танець широко популярний не лише в Україні, але й далеко за її межами. На прикладі ансамблю народного танцю їм П. Вірського, який успішно представляє нашу танцювальну культуру за кордоном, можна переконатися в невичерпному інтересі до українського танцю світової громадськості. Це пояснюється багатством тем і сюжетів, щирістю, життєрадісним запалом, гумором і тонким ліризмом українських танців.

У танцювальних образах розкривається національний характер народу, відображається його побут, праця, оточуюча природа. Саме наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою виконання, надає українському танцю унікального колориту.

Своєрідною візиткою української танцювальної культури став гопак Назва цього танцю пішла від вигуку «гоп», що супроводжував його кульмінаційні моменти Спочатку гопак був суто імпровізаційним танцем, хоча основні його рухи були відомі всім У народі танцювали так, щоб не заважати один одному імпровізувати.

Гопак - масовий танець, що в давнину виконувався лише чоловіками, які змагалися в силі, спритності, мужності Танець будувався за принципом, "хто кого перетанцює" (суто анімаційний принцип).

Поряд з метелицею, ще одним запальним чоловічим танцем, гопак був одним з улюблених танців запорозьких козаків.

Нині важко уявити собі танцювальну анімацію в туризмі без яскравих народних танців.

11.2 Сучасні форми танцювальної анімації

Сучасні форми танцювальної анімації сформувалися під впливом традиційної культури народів світу.

До основних форм сучасної танцювальної анімації належать такі:

- бал (стилізований під естетику ХVIII-ХІХ ст. танцювальний вечір);

- танці "під живу музику" (танцювальна програма у супроводі акомпаніатора або ансамблю музикантів);

- дискотека (танцювальний захід, формою музичного супроводу в якому є фонограма).

Найвишуканішою танцювальною формою сьогодення є бал. Пишні танцювальні заходи при дворах почали влаштовувати європейські королі ще наприкінці XVII ст. Законодавцем світської танцювальної моди став французький Король-сонце Людовик XIV. За його правління бали проходили як у королівських палацах, так і на спеціально збудованих садових майданчиках. Бали у цей період не мали сталого статусу і були більше схожі на маскаради Придворні танцювали інколи фривольні танці, ховаючи своє обличчя під маскою Так з'явився різновид балу - бал-маскарад.

З появою у кінці XVIII ст. вальсу бали отримали поштовх до свого другого народження Тепер балом "правив" вальс. У XIX ст. бал став найпопулярнішою формою світського дозвілля, що розповсюдилась по всій Європі. Добре описано атмосферу балу в романі Л М Толстого "Війна і мир".

Вийшовши з народної традиції парного танцю, вальс став найпопулярнішим танцем світу завдячуючи своїй демократичності (вільний вибір партнера), інтимності (танцюючі порушували "інтимний простір" один одного), різноманітності видів вальс може бути повільним і прискореним, європейським (вальс-фантазія, вальс-мазурка) і американським (вальс-бостон). Навіть кількість виконавців цього танцю варіюється від двох до трьох осіб.

У другій половині XIX ст. столицею вальсу став Відень. Там почали працювати найвідоміші композитори - творці вальсу - Й. Штраус і Р. Лайнер. Й. Штраус створив неповторні мелодії вальсу, що дозволило його творам, незважаючи на їх легкий характер, увійти до скарбниці світового музичного мистецтва.

Найвідомішою формою танцювального дозвілля є танці під "живу музику", причому необов'язково під оркестр, оскільки відбивання ритму на бамбуковому барабані - це вже музичний супровід для танцю.

Найпопулярнішою ця форма є у людей середнього і старшого віку Вона передбачає спілкування музикантів з рекреантами під час проведення заходу, замовлення пісень чи мелодій, що подобаються людям.

Програми подібних танцювальних заходів плануються з урахуванням потреб рекреантів, конкретної вікової категорії. Так, люди третього віку залюбки танцюють "під музику" 1950-60-х рр.

Групу музикантів, що забезпечують музичний супровід, можуть складати виконавці фольклорної музики (наприклад, "троїсті музики"), акордеоністи, баяністи, піаністи Це можуть бути солісти, а можуть - ансамблі виконавців Науково-технічний прогрес сприяв появі електронних клавішних інструментів, що стали дуже популярними серед музикантів Вони легко транспортуються, зручні в користуванні, мають багато функцій, що спрощують роботу музиканта і розширюють можливості супроводу танцювальних програм.

Починаючи з кінця 70-х рр. XX ст. найпопулярнішою формою танцювального дозвілля у світі стала дискотека.

У теперішній час дискотеку слід розглядати як танцювальний вечір, музичний супровід якого забезпечує звукове відтворення фонограм (тобто музичних творів, записаних на електронні носії звуку).

Тепер театралізовану дискотеку слід розглядати як танцювальний вечір, у сценарії якого є конфлікт. Хід розвитку подій втілюють ді-джеі в образах героїв конфлікту (наприклад, Моцарт і Сальєрі, панк і "попсовик", батько і син, українець і француз).

Навіть якщо один ді-джей буде працювати в образі, скажімо, скомороха чи моторного парубка Енея, це вже буде елемент театралізації, оскільки тут у наявності буде конфлікт часів.

Третім видом дискотеки 1970-80-х була танцювальна дискотека. Вона і стала тією основою, на якій сформувалася сучасна дискотека. Різниця між ними лише в тому, що ді-джеї вісімдесятих більше спілкувалися з публікою, давали корисну інформацію про музикантів, про стилістику танцювальної музики. Тепер клубна дискотека майже не передбачає вербального спілкування.

На відміну від клубної, анімаційна дискотека має характер танцювально-розважального вечора з елементами гри.

Ді-джеі, як і всі інші аніматори, повинні володіти культурою мовлення і технікою спілкування. Їх завдання -- за допомогою слова і музики створити на танцювальному майданчику атмосферу радості, свята і духовного єднання. Не треба забувати, що люди, відпочиваючи, відновлюють псисхофізичні функції організму, а танець укупі з позитивною настановою сприяє цьому. Музика активізує емоційну сферу і моторно-руховий апарат, слово утримує увагу, розважає, дає позитивну інформацію, динамічне світло створює потрібну атмосферу. Усі ці засоби впливу на свідомість і підсвідомість рекреантів роблять дискотеку ефективним засобом досягнення рекреаційного ефекту.

Як приміщення дискотеки, так і танцювальний майданчик просто неба мають свою акустичну характеристику. Є три види акустики залу: жорстка, м'яка та оптимальна.

Жорстка акустика має місце в разі оздоблення приміщення дискотеки матеріалами, що не поглинають звук (скло, кераміка, граніт, мармур тощо). У такому приміщенні звук, спрямований на стіни, відлунням повертається до центру залу, змішується з новими звуками, в результаті створюється "акустична каша", коли людям важко "спіймати" мелодію і ритм.

Оптимальна ж акустика притаманна спеціально побудованим фахівцями приміщенням

Важливим у процесі підготовки дискотеки є питання рівня гучності звуку. Якщо танцювальний вечір відбувається в санаторно-курортному закладі, де лікуються і відпочивають переважно люди середнього і старшого віку, то рівень звуку повинен бути помірним. У молодіжному центрі відпочинку гучномовці можуть бути потужними, але все одно рівень гучності звуку не повинен перевищувати 90 децибел, оскільки це шкідливо для здоров'я.

Танцювальні майданчики і приміщення для дискотек повинні будуватися таким чином, щоб звук від них не досягав спальних корпусів і не заважав тим рекреантам, які віддають перевагу більш спокійним формам відпочинку. У випадку, коли це неможливо зробити з об'єктивних причин (обмежена площа підприємства і стара забудова, де не враховано можливість застосування звукопідсилювальної апаратури), треба організувати простір майданчику таким чином, щоб гучномовці були спрямовані у протилежний від спальних приміщень бік Інколи доцільно відгородити танцювальний майданчик відкритого типу капітальною стіною У разі ж, коли не вдається створити достатню звукоізоляцію, дискотека не повинна працювати пізніше 23 години.

Простіше досягти комфорту, маючи закриті приміщення для дискотек Організація простору дискотеки вимагає врахування деяких умов і виконання певних вимог, що йдуть від потреб рекреантів.

Українські рекреанти люблять не лише танцювати, а й спостерігати за тими, хто танцює. Тому бажано зону посадкових місць розташувати по периметру залу, а ще краще - у вигляді амфітеатру, об'єднавши її з зоною бару Таким чином люди матимуть змогу спілкуватись, спостерігати за танцюючими, тамуючи при цьому спрагу охолоджувальними напоями.

Важливою умовою відпочинку в залі дискотеки є можливість вільно пересуватися в потрібному напрямі, не заважаючи один одному. Крім того, комплекс дискотеки повинен мати кімнати відпочинку від звуковізуального впливу, гардероб тощо. Однією з вимог до організаторів дискотеки є створення комфортного температурного режиму в приміщенні (+20-22°). Запорукою успіху є комплексний підхід до підготовки та проведення дискотеки.

У процесі сценарної розробки програми дискотеки треба враховувати вікові інтереси рекреантів Діти шкільного віку і молодь добре сприймають сучасну техно-музику, "розкручені" на радіо і телебаченні хіти їх відсоток у програмі дискотеки повинен бути суттєвим.



Запитання та завдання

1. Дайте визначення танцю.

2. Назвіть етапи становлення танцю.

3. Розкрийте роль і значення танцю у Середні Віки та епоху Ренесансу.

4. Розвиток танцювального мистецтва у Новий час.

5. Танцювальне мистецтво України. Танці «Гопак» і «Метелиця».

6. Які сучасні форми танцювальної анімації Ви знаєте?

7. Розкажіть історію виникнення дискотек.

8. Хто такий ді-джей і які його обов'язки?

9. Принципи побудови танцювальних майданчиків, приміщень дискотек.



Лекція 12. Особливості підготовки і розробки музичних анімаційних програм, організація концертів, вечорів відпочинку

12.1 Види музичних анімаційних програм. Фестиваль і карнавал як об'єкти анімаційної діяльності

Святкові анімаційні програми можна згрупувати у декілька видів:

- театралізована частина свята (масова вистава, яка вписується в сценічний майданчик);

- концерт (звітні, святкові, ювілейні, тематичні, літературні, музичні, гумористичні, клоунадні);

- театралізований концерт (складається виключно з номерів з театральними елементами);

- театралізований вечір (зустріч творчих колективів з глядачами);

- танцювально-розважальні і конкурсно-ігрові програми;

- фестиваль;

- карнавал.

Театралізованою частиною свята може бути масова вистава, яка, на відміну від свята, завжди вписується в певний сценічний майданчик, локалізується чіткими межами, припускає розділення мас на виконавців і глядачів.

Саме слово «фестиваль» походить від французького слова festival, що означає «святковий». За визначенням енциклопедичного словника, фестиваль - масове святкування, музичні виступи, показ досягнень естрадного, кіно- та циркового мистецтва.

До музичних фестивалів належать:

- фестивалі (концерти) етнічної музики;

- фестивалі (концерти) класичної музики;

- фестивалі (концерти) сучасної музики.

До фестивалів сучасних субкультур належать:

- фестивалі та паради представників нетрадиційної сексуальної орієнтації;

- фестивалі кохання;

- різноманітні свята субкультур (Хіпі, Панк, Рок та ін.);

- кінофестивалі;

- фестивалі (покази) сучасної моди.

До гастрономічних фестивалів належать:

- фестивалі, пов'язані зі збором урожаю (Свято винограду);

- фестивалі, пов'язані певною національною стравою (Фестиваль бринзи);

- фестивалі, присвячені певному напою («Октоберфест», Свято молодого вина (Грузія).

До спортивних фестивалів належать:

- фестивалі, пов'язані зі святкуванням спортивних подій (відкриття - закриття Олімпійських ігор);

- проведення різноманітних чемпіонатів (Чемпіонати світу з футболу, хокею та ін.).

Карнавал - це святкове дійство, спрямоване на отримання насолоди від неформального спілкування в умовах гри, театралізації, більшої, ніж у повсякденному житті, свободи дій.

Однією з функцій туризму є гедоністична функція. Вона передбачає створення позитивної, життєрадісної, святкової атмосфери подорожі чи відпочинку, яка дозволяє туристу відчути себе щасливим хоча б на час мандрівки. Немає в світі події, що більше ніж карнавал, відповідала б цій функції.

Бажання отримати насолоду обумовлено одним з основних безумовних рефлексів людини. Якщо людина хоч раз відчула справжню насолоду від фізіологічного чи психологічного (духовного) процесу чи дії, то вона обов'язково намагатиметься повернути ці відчуття ще і ще.

Ці знання психофізіологічної сутності індивіда використовують організатори дозвілля в шоу-бізнесі, індустрії розваг, ресторанному та туристичному бізнесі. Практика показує, що саме професійно організовані розважально-видовищні заходи приносять їх організаторам найвищі прибутки, оскільки вони приваблюють велику кількість глядачів або учасників Число учасників великих шоу інколи сягає кількох мільйонів. Це можуть бути спортивні, митецькі, фольклорні акції, технічні шоу.

Цілями карнавалу є:

- створення принципово нового, незаполітизованого свята, яке б активізувало культурно-дозвіллєву діяльність не лише москвичів і росіян, але й гостей з інших країн;

- повноцінне входження у світовий карнавальний рух;

- реклама національного виробника.

Лозунг заходу "Карнавали не живуть у тоталітарній державі".

Основна ідея карнавалу така ж, як у давньоримського свята Сатурналій - повернення у "золотий вік", у царство гармонії і краси.

У світі існує декілька великих карнавалів, одним з найяскравіших є Карнавал у Ріо-де-Жанейро. Він складається з двох частин:

- народний карнавал, що стихійно проходить на вулицях і площах Ріо;

- офіційний, що відбувається на спеціально збудованому самбодромі.

Далеко не всі бажаючі можуть потрапити на самбодром: декому не вистачає коштів на квиток, багатьом - самого квитка, а дехто (таких достатньо) просто не бажає бути споглядальником карнавального шоу на самбодромі. Останні сповідують стрижневий принцип Карнавалу - "Нема споглядальників, усі учасники". Саме тому масовість народного карнавалу не можна порівняти з масовістю офіційного. Хоча підрахунки вести дуже важко, оскільки туристи, що приїхали не за путівками, знімають приватні квартири, кімнати, кутки, а багато з них взагалі не наймають житло. Програма народного свята складається з виступів шкіл самби, що не потрапили на офіційний карнавал, стихійних театралізацій, масових танців, ігор, конкурсів.

На відміну від народного, офіційний карнавал має чітку програму, сценарій, команду професійних режисерів, техніків, художників.

12.2 Організація концертів і вечорів відпочинку. Танцювально-розважальні і конкурсно-ігрові програми

Концерт - одна з форм культурно-дозвіллєвої діяльності.

Підготовку і проведення концертів можна вважати однією з важливих функцій діяльності туристського аніматора, яка спрямована на формування емоційного стан туристів, реалізацію їх творчого потенціалу, розвиток ціннісно-орієнтованих процесів спілкування, створення невимушеної обстановки, встановлення тісних контактів, зняття стресових ситуацій.

Концерт від італ. - змагання. Звичайно ж, на сцені не відбувається явної боротьби, в якій хтось повинен перемогти, хтось програти, але глибинний підтекст слова зберігається. Адже кожен виконавець, що вийшов на сцену, чекає визнання, оплесків і не хоче виглядати гірше за інших. Забезпечити успіх кожному виконавцеві - найголовніше педагогічне і режисерське завдання організатора концерту.

Нині існує ряд класифікацій концерту. За цільовим призначенням концерти прийнято підрозділяти на наступні види: звітні, святкові, ювілейні. Концерти підрозділяються також:

за місцем постановки: стаціонарні (виступ на звичній сцені), виїзні або гастрольні;

по складу учасників : в програмі можуть бути задіяні дорослі, діти, професійні виконавці, виконавці-любителі;

по числу учасників : сольні(виступ одного виконавця), групові(виступ однієї групи виконавців), змішані(виступ в одній концертній програмі окремих солістів, груп, ансамблів);

по складу аудиторії, для якої концерти проводяться, - доросла, дитяча, змішана.

За змістом концерти бувають: тематичні (присвячені одній темі), політемні (з різними тематичними блоками і напрямами), театралізовані (складаються виключно з музичних номерів з театральними елементами).

Тематичні концерти у свою чергу, підрозділяються на сюжетні і безсюжетні.

Залежно від числа жанрів концерти підрозділяються:

на одножанрові: літературні, хореографічні, музичні, поетичні, гумористичні, клоунадні і т. ін.;

багатожанрові, або збірні: використовуються різні жанри: пісні, вірші, проза, танці, циркові номери, уривки із спектаклів і т. д.

Основні принципи організації збірного концерту:

1. Потрібний строгий облік часу проведення усіх номерів і концерту в цілому. Якщо концертна програма розростається, то доречно зробити концерт в двох відділеннях, з перервою для глядачів.

2. Організаційні і технічні моменти повинні передувати розстановці номерів.

3. Слід уникати одноманітності в розстановці номерів по їх жанру, настрою.

4. Важливо забезпечити постановку кожного номера концерту у вигідних для виконавця умовах.

5. Складання програми треба робити з урахуванням наростання глядацького інтересу (найбільш видовищні, динамічні, яскраві номери слід розподіляти ближче до фіналу).

6. Концерт повинен розпочинатися з ефектного номера, щоб відразу захопити увагу глядача.

7. Доцільне подання деяких номерів єдиним концертним блоком в програмі.

8. Дуже важливе дотримання розвитку, динаміки концертної програми.

Тематичний концерт будується за тими ж законами, що і збірний, але його номери розкривають яку-небудь одну тему і дотримуються її.

Театралізований концерт - це найбільш видовищний, яскравий, масштабний, важкий за задумом, організації і втіленню вид концертної форми.

Композиція (від італ. - складання, зв'язування, складання, з'єднання). Енциклопедії трактують термін «композиція» по-різному, але загальний сенс формулювань приблизно такий: композиція - ця складна єдність різних компонентів, яка досягається в процесі творчості.

Поняття «композиції» є присутнім у будь-якому вигляді мистецтва: в живописі, скульптурі, музиці, романі, фільмі, а також в театрально-анімаційній виставі.

Композиції бувають одножанрові (літературні, музичні, хореографічні) і різножанрові (літературно-музичні, музично-хореографічні і т. д.). За задумом композиції бувають сюжетні (увесь матеріал вибудовується у рамках заданого сюжету за законами драматургії) і безсюжетні (організації матеріалу, що мають свою логіку, згідно з індивідуальним авторським задумом). Безсюжетні композиції створюються за принципом калейдоскопа номерів або різних матеріалів, що складають усю композицію, вибудовуються завдяки вдало знайденому наскрізному драматургічному ходу - наскрізному художньому прийому, на якому тримаються усі епізоди сценарію, складові частини композиції.

При роботі над композицією, пов'язаною з видовищними формами, завжди допомагає знання основних прийомів монтажу:

1. Паралельний прийом зіставлення різнорідного матеріалу передбачає паралельний одночасний розвиток і показ двох ліній.

2. Контрастний прийом монтажу два уривки, два матеріали протиставляються один одному.

3. Логічний прийом монтажу матеріалу припускає логічний, природний перехід з одного уривка в інший відповідно до логіки подій.

4. Ретроспективний прийом з будь-якого епізоду композиції відводить глядача в той або інший епізод минулого.

5. Прийом рефрену служить своєрідним нагадуванням якої-небудь важливої думки, якого-небудь настрою, почуття.

6. Асоціативний прийом: епізоди стикуються один з одним так, щоб викликати у глядача ті або інші асоціації. Складність полягає в тому, що глядачі в залі мають різний досвід, емоційну чуйність, культуру сприйняття. В той же час цей прийом дає великий простір для роботи власної уяви, фантазії глядача.

7. Анімаційно-театралізовані вечори -- це зустріч творчих колективів з глядачами. Поступово слово «вечір» придбало жанрове забарвлення, розвинувся різновид тематичного вечора відпочинку.

Вечори розрізняють за змістом, структурі, методиці проведення. Виходячи з цих основних ознак - змістовної, структурної і жанрової - вечори можна підрозділити на наступні види:

- соціально-значимого змісту;

- присвячені ювілею школи, інституту, університету, підприємства, фірми, підсумкам роботи організації, конференції і т. д.;

- морально-етичного змісту;

- літературні, музичні, танцювальні;

- спортивні;

- розважальні.

Залежно від внутрішньої логіки і структури побудови анімаційно-театралізовані вечори діляться на наступні типи:

тематичній спрямованості;

інформаційній спрямованості;

вечори відпочинку.

У тематичному вечорі акцент робиться на використання різноманітних засобів і прийомів виразності : поезія, музика, кінофрагменти, хореографічні номери; присвячення певній темі. Тематичний вечір порівнюють із спектаклем, слово ведучого набуває особливого образного значення і звучання.

Інформаційні вечори відрізняються оперативністю, достовірністю інформації, точністю, пізнавальною спрямованістю. Подібні вечори організовують при проведенні конференцій, виставок, ділових зустрічей.

Вечір відпочинку має певне емоційне забарвлення, схвильовану інтонацію ведення, яскравість засобів виразності, характеризується як релаксаційний вечір.

Однією із специфічних рис вечора, що відрізняють його від концерту, композиції, конкурсної програми, є використання спеціально продуманих і включених в канву дії прийомів активізації аудиторії. Особливо ефективні прийоми новизни і співучасті. За допомогою прийому новизни аудиторія легше сприймає нові факти, відомості, повідомлення. За допомогою прийому співучасті глядачі залучаються до бесіди, конкурсу, співу, гри. Цей прийом особливо хороший в дитячій, підлітковій і молодіжній аудиторії, що не терпить пасивної форми поведінки. Вони стають не просто глядачами, а глядачами-учасниками.

Анімаційно-театралізовані вечори виконують гедоністичну функцію (викликають у глядачів почуття насолоди від видовища) і комунікативну функцію (створюють можливість спілкування дітей, підлітків, молоді, людей літнього віку).

Найбільш важлива риса анімаційно-театралізованого вечора, що відрізняє його від концерту, вистави, мітингу, - включення в його сценарій деталей, фактів і матеріалів місцевого значення: документів, виступів реальних героїв.

Анімаційно-театралізований вечір вимагає продуманого застосування різноманітних прийомів втілення змісту матеріалу. Це свого роду художньо-образний коментар до дії, що відбувається на сцені, і озвученого документального матеріалу. Суть театралізації - в цілеспрямованій організації дії. Для цього придумується наскрізний художній хід, сюжетна лінія. Як наскрізні ведучі вечора часто використовуються персонажі: герої казок, мультиплікаційних і художніх фільмів, книг, історичні діячі.

Танцювально-розважальні і конкурсно-ігрові програми. Одній з масових форм проведення дозвілля туристів в готелях, на туристських базах, в кемпінгах і будинках відпочинку є дискотеки або танцювальні вечори, в основі яких закладена єдність естетичних і технічних компонентів, розважального і пізнавального матеріалу. Для дискотеки має бути підготовлений зал, спеціально обладнаний для танців.

При підготовці дискотеки, танцювального вечора необхідно:

визначити тему;

розробити сценарій або сценарний план;

визначити вид дискотеки, танцювального вечора, склад аудиторії;

перевірити професійну готовність ведучого(дискжокея);

визначити особливості приміщення, відповідність гігієнічним і протипожежним заходам;

перевірити наявність і якість наявної необхідної апаратури;

-визначити тривалість диско-вечора, виходячи з умов проведення: танцювальний вечір - 40-50 хвилин; театралізований вечір (з використанням ілюстративних матеріалів, слайдів, відеофрагментів) - 2 години; сюжетно-ігровий вечір (з включенням в програму конкурсів, вікторин, ігрових елементів, виконавських номерів) - 2,5 години.

До роботи з підготовки і розробки сценарію дискотеки притягуються:

- режисер;

- ведучий (дискжокей), що має професійні знання і навички в організації диско-програм;

- конферансьє;

- музиканти;

- відеооператор;

- технічний персонал, що допомагає підготувати і провести дискотеку.

Центральною фігурою дискотеки є ведучий або дискжокей. Він повинен:

- мати музичні знання, акторські і організаторські здібності, талант імпровізації;

- бути комунікабельною, енергійною, темпераментною людиною, здатною захопити і запалити оточення, створити в залі живу, невимушену атмосферу;

- виконувати роль коментатора, знавця популярної музики;

- володіти апаратурою, мікрофоном;

- грати на інструментах, мати хорошу дикцію, мати чітку, відлагоджену мову, звучний голос;

- уміти вмить реагувати на настрій учасників дискотеки і перебудовуватися по ходу дії відповідно до настрою аудиторії, її запитів і реакції.

Танцювально-розважальна дискотека: завдання дискжокея - зробити програму веселою і цікавою для присутніх, уміло коментуючи музику і вставляючи розважальні тексти в перервах між музикою і танцями, використовуючи спеціальні тексти-заготівлі.

Тематична дискотека - це танцювальний вечір, де головним стержнем стає коментар до музичного матеріалу, в якому підноситься інформація про виконавців, музичні напрями. Дискжокей, коментуючи музичний матеріал, повинен мати свій погляд, своє судження, свою оригінальну думку, якими він може ділитися з оточенням, викликати їх на бесіду, своєрідний діалог.

Диско-театр припускає копіткий підготовчий етап, розробку спеціального сценарію, виступ акторів-виконавців, наявність великого приміщення, різноманітних технічних засобів, декорацій, світлового, колірного і художнього оформлення, використання слайдової і кіноосвітлювальної техніки, проведення попередніх репетицій.

Конкурсно-ігрові, розважальні і шоу-програми - це своєрідне спортивне протиборство, де змагаються в дотепності, винахідливості, кмітливість учасники і уболівальники. Основним елементом конкурсно-ігрових програм є гра. Конкурсно-ігрові програминосятьрозважальний, інтелектуальний і пізнавальний характер, мають елемент змагальності, користуються великою популярністю.

Послідовність етапів роботи над конкурсно-ігровою програмою:

Формування команди організаторів : виконавців, освітлювачів, музикантів.

Формулювання (вибір) теми програми.

Визначення числа учасників для проведення конкурсів, ігор, атракціонів.

Вирішення питань, пов'язаних з приміщенням, оформленням, забезпеченням технікою, світлом; матеріальними можливостями.

5)Вибір групи помічників для проведення ігор.

6) Організація роботи з підготовки заходу (вигадування різних конкурсів і завдань командам, написання тексту усієї програми).

Питання вигадування завдань вимагає від організаторів і сценаристів мобілізації фантазії і дотепності, творчого підходу. Конкурси мають бути продумані в усіх подробицях, деталях, з урахуванням можливостей команд, часу на їх підготовку, проміжків між виконанням завдань, рішенням жюрі і поясненнями ведучого, особливостей майданчика.

12.3 Стадії і процес розробки нових музично-танцювальних анімаційних програм

Група фахівців-аніматорів повинна розуміти, що анімаційні програми проходять певні стадії свого життєвого циклу. Для того, щоб вижити на ринку культурно-дозвіллєвих послуг, необхідно постійно розробляти нові анімаційні програми, створювати оригінальні святкові шоу, театралізовані вистави, організувавши роботу по певних стадіях:

Генерування ідей. Головним джерелом ідей нових анімаційних програм є самі фахівці-аніматори, режисери, сценаристи, постановники.

Відбір ідей. Мета відбору - знайти нові ідеї, наповнені фантазією, новизною, актуальністю, неординарністю, злободенністю.

Розробка, постановка і апробація анімаційних програм у дії. Анімаційна програма наповнюється новими ігровими елементами, музичними і літературними композиціями, театральними атрибутами, декораціями, костюмами. Проводиться репетиційне зайняття, і тільки тоді робиться перевірка, апробація програми на туристах.

Аналіз анімаційної програми після проведення. Після проведення анімаційних програм необхідно проаналізувати роботу аніматорів на сценічному майданчику, визначити міру професіоналізму, самовіддачі, задоволення потреб клієнтів в створенні гарного настрою на відпочинку.

Комерціалізація анімаційних програм. Розроблена нова програма впроваджується на ринок послуг розваги. Фахівці-аніматори повинні регулярно оновлювати послуги, що представляються, впроваджувати нові ігрові елементи, постійно розробляти ідеї нових програм.

Основні характеристики анімаційних програм:

1. Доступність сприйняття показує, наскільки анімаційна програма доступна з точки зору сприйняття різними віковими категоріями туристів, їх соціального положення, пори року, місця проведення.

2. Атмосфера сприйняття. Анімаційна програма сприймається через чуттєві відчуття туриста, його настрій і емоційний фон.

3. Взаємодія туристів з фахівцями-аніматорами. Фахівці-аніматори є головною ланкою в системі обслуговування, вони повинні ретельно продумати сюжет анімаційної програми і участь туристів в кожній фазі її проведення, від початкової стадії до укладення.

4. Взаємодія туристів між собою в процесі участі в анімаційній програмі. Туристи не лише сприймають програму візуально, вони стають частиною представлення, проявляючи активність в участі, ініціативу у дії.

5. Безпосередня участь туристів в програмі і вплив на їх емоції. Включення туристів в систему дії підвищує рівень задоволеності побаченим і почутим, створює гарний настрій і емоційний підйом, знижує можливу прискіпливість до інших видів послуг.

Одним з важливих принципів анімаційної діяльності є опора на самодіяльність і активну участь туристів в анімаційних заходах не лише в якості глядачів, але і учасників, організаторів, ініціативних активістів. Туристські установи можуть розраховувати на успіх тільки за умови, якщо будуть тісно пов'язані з туристами, розвиваючи у них ініціативу, інтерес, активність, ентузіазм.

12.4 Принципи і методи музичної і танцювальної туристично-анімаційної діяльності

Основною особливістю масово-ігрових анімаційних заходів є те, що виконавцями сценарного задуму стають туристи. Це і визначає засадничі принципи організації анімаційної діяльності.

Принцип обов'язковості участі: кожен турист може заспівати, танцювати, прочитати байку, вірші, прийняти участь в заході.

Принцип співтворчості на зайнятті драматичним мистецтвом є одним із засадничих. Без співтворчості немає колективу, команди, працюючої творчої трупи. Співтворчість фахівців-аніматорів і туристів складається при виконанні вправ, етюдів по розвитку акторських здібностей. Воно формується також в процесі літературної обробки матеріалів, обговорення загальних проблем, пропозицій, написання сценарію. Генеральні репетиції спектаклів - це результат ефективної співтворчості фахівців-аніматорів і туристів.

Принцип затребуваності в творчій роботі фахівців-аніматорів і туристів припускає, що здібності і уміння кожного туриста мають бути використані в процесі творчої захоплюючої справи шляхом прояву їх фантазії, вигадки, змагальності, створення новизни.

Принцип індивідуального підходу: необхідно підбирати матеріал під можливості кожного туриста, писати ролі для тих, кому в готовому матеріалі не знаходиться потрібного епізоду. Виконувати своєрідне творче замовлення, яке дасть можливість виразити психологічну, особову особливість того або іншого туриста. Фахівець-аніматор зобов'язаний створити такі умови, щоб кожен турист почував себе комфортно, випробовував емоційні переживання, відчував успіх.

Принцип інсценування і імпровізації найчастіше зустрічається саме в анімаційній практиці. Туристам майже завжди хочеться спробувати свої сили в акторській роботі, зіграти цікаву роль.

Для реалізації анімаційних програм використовуються наступні методи.

Метод гри і ігрового тренінгу: гра багаторазово повторюється в житті і стає її виховним тренінгом. Ігри використовуються на додаток до основної анімаційної програми як розважальна форма, активізуюча туристів, така, що виводить їх з пасивного споглядання заходу, що театралізується. У грі туристи виражають свою оригінальну суть, неповторну індивідуальність.