Зв’язки з громадськістю в системі соціально-комунікаційної діяльності бібліотеки вищого навчального закладу

Емпіричні методи дослідження - це науково-практична діяльність, що реалізується за допомогою органів почуттів (сенсорних каналів) людини. Форми чуттєвого пізнання: відчуття - відображення у свідомості людини окремих сторін і властивостей предметів; сприйняття - цілісний образ предмета, який представлений людині у відчуттях; уявлення - почуття, що сприймається як узагальнений образ предмета, який згадується або уявляється людиною. Цей предмет міг впливати на органи почуттів людини у минулому [41, 46].

Початкові уявлення про предмет нашого дослідження, проблеми досліджуваного явища сформувались у результаті вивчення літератури, документів, матеріалів, інтернет-ресурсів та інших джерел, що характеризують історію і сучасний стан питання. Робота над літературою почалася зі створення списку бібліографії, що містить книги, журнали, статті в збірниках, довідники, словники, інтернет-ресурси. Вивчення літератури - важливий етап дослідницької діяльності, який, залишаючись самостійною задачею, одночасно став запорукою успішного обґрунтування актуальності роботи. У ході дослідження список літератури суттєво доповнився новими позиціями, адже науковий пошук завжди супроводжується якісно свіжим баченням проблеми і знаходженням більш нової інформації в актуальних публікаціях.

Нами проведено спостереження - найважливіший метод збору первинної інформації шляхом безпосередньої реєстрації подій та умов, у яких вони протікають [41, 47]. Спостереження здійснювалося системно й було планомірним, цілеспрямованим, активним, відповідно до програми, мало власний інструментарій - картки спостереження. У процесі такої роботи фіксувалися всі події, умови, в яких вони здійснювалися.

Важливим став і опис - фіксування спостереження або експерименту за допомогою певних систем позначення. У соціально-гуманітарних науках, до яких відносяться зв'язки з громадськістю, використовуються специфічні методи дослідження: метод ідеографії, тобто опис індивідуальних особливостей поодиноких історичних фактів і подій; номотетичний метод будується на генералізації понять, в результаті якої встановлюється закон, що фіксує стійке повторення явищ у цьому понятті; метод розуміння пов'язаний із зануренням у світ думок іншої людини, осягненням і тлумаченням його переживань, і використовується в умовах спілкування, комунікації, діалогу, тому важливий для зв'язків із громадськістю, особливо у сфері консалтингу та у процесі переговорів [41, 47].

Векторними в дослідженні стали соціологічні методи, які є збірним поняттям і характеризують основні онтологічні та методологічні установки, що реалізуються в процесі вивчення певного об'єкта. У свою чергу, соціологічне дослідження - це вид професійної діяльності, спрямований на вивчення конкретних питань, визначених завдань, які є відображенням суспільних потреб та інтересів. Соціологічні дослідження поділяються на теоретичні, емпіричні, методологічні, фундаментальні, прикладні, описові, анамнестичні, прогнозні, польові, лабораторні, клінічні, експериментальні, порівняльні, панельні, повторні, біографічні, когортні тощо.

Останнім часом особливого значення набули такі типи дослідження, як вивчення особливого випадку (case study), монографічні обстеження, масові вибіркові (статистичні) дослідження. Залежно від збору інформації розрізняються спостереження, вільне інтерв'ю, формалізоване опитування і формалізований аналіз текстів (контент-аналіз), івент-аналіз, ситуаційний аналіз тощо [41, 47].

Ми провели опитування для збору первинної інформації. За формами та умовами спілкування з респондентом використовувалось усне інтерв'ювання і письмове звернення до респондента - анкетування. Цей вид дослідження супроводжувався реєстрацією та статистичною розробкою відповідей. За кількістю опитуваних опитування поділялось на експертне вибіркове. Експертний метод опитування використовується для вивчення фактів свідомості: думок, оцінок, суджень експертів. Він вимагає створення умов для вільного вираження думок експертів, які повинні бути компетентними в досліджуваному питанні [41, 48].

Анкетне опитування проводилось серед бібліотек вищих навчальних закладів України ІІІ-ІV рівнів акредитації. Опитування було заочним електронною поштою. Була створена програма соціологічного дослідження, у якій розглянуто основні етапи опитування:

1) визначення цілей, завдань, проблем, предмета та об'єкта дослідження;

2) обґрунтування вибірки: визначення генеральної сукупності;

3) забезпечення репрезентативності вибіркових квот;

4) обґрунтування опитувального листа;

5) створення групи інтерв'юерів;

6) обробка результатів і кваліфікована інтерпретація отриманих фактів і відомостей.

Наше експертне опитування мало на меті опитування фахівців. Це особливий різновид методу, в якому опитування не анонімні, в них домінують відкриті формулювання, а закриті питання призначені лише для оцінки рівня впевненості, згоди або незгоди з уже висловленими позиціями інших фахівців. Експертне опитування було націлене на уточнення існуючих гіпотез, розробку прогнозу і поповнення інтерпретації певних соціальних і освітніх функцій бібліотеки.

Експерти відбирались за рівнем їх компетентності, чисельність і показність групи експертів оцінювалась не стільки статистичними, скільки якісними показниками. Експертові необхідно надавати можливість вільно висловлювати свої думки й аргументи. Тема опитування чітко позначалась у строгих формулюваннях, завдання дослідження були ясно сформульовані, підкреслювалась важливість саме персональної думки фахівців.

Один із варіантів техніки експертного опитування («метод Дельфі») - неодноразове звернення до експертів, спочатку - для виявлення сутності позицій, а потім - для оцінки рівня узгодженості думок з найбільш важливих пунктів.

Після першої експертизи висловлені оцінки пропонуються для упорядкування за рівнем правдоподібності, ймовірності, достовірності, пріоритетності. [41, 48]. Типова логіка розгортання експертного опитування така: (1) зазначення сутності досліджуваної проблеми і мотивів звернення до даної особи в якості спеціаліста; (2) відомості, що підтверджують компетентність експерта: область занять, стаж у цій галузі, кваліфікація; (3) інформація про порядок пропонованих питань у повному їх обсязі; (4) формулювання кожного проблемного питання, що пропонує або вільні висловлювання і коментарі з проханням вказати упущення, слабкі місця, сумнівні пункти в аргументації, або обґрунтування постановки іншої проблеми; (5) оцінка упевненості у висновках (думці) експерта; (6) додаткові зауваження, коментарі, пропозиції [215, 279-280]. За таким алгоритмом була створена анкета, яка додається.

У дослідженні неможливо було обійти і такий метод як інтерв'ювання. У соціології це бесіда двох однаково зацікавлених у ній людей. Проте один з учасників - інтерв'юер - повинен пам'ятати, що він виступає як професійний дослідник, що імітує роль рівноправного співрозмовника. Формалізоване інтерв'ю припускає, що відповіді записуються не самим респондентом, а інтерв'юером. Прямий контакт з опитуваним і психологічні відносини, які встановлюються між інтерв'юером і респондентом, створюють переваги для отримання ексклюзивної інформації [41, 49].

Додатковим методом був моніторинг - безперервне, тривале спостереження за станом середовища. Зіставлення результатів постійних спостережень для отримання обґрунтованих уявлень про дійсне положення, тенденції розвитку, відповідності бажаному результату або вихідного положення.

Моніторинг у зв'язках із громадськістю - це система збору, обробки, зберігання і розповсюдження інформації про сферу паблік рилейшнз, її елементи. Моніторинг зв'язків із громадськістю повинен орієнтувати на інформаційне забезпечення PR-діяльності, розкривати стан базового і технологічного суб'єктів паблік рилейшнз, сприяти прогнозам їх розвитку. Моніторинг може бути динамічним, коли досліджуваний об'єкт розглядається у розвитку. Конкурентний моніторинг передбачає обстеження протилежних систем. Порівняльний моніторинг здійснюється при зіставленні одних результатів з іншими, об'єктів вищого рівня. Комплексний-експертиза проводиться за кількома підставами. Відносно зв'язків із громадськістю моніторинг може бути інформаційним, при якому відбувається структуризація, накопичення та розповсюдження інформації. Фоновий моніторинг призначено для виявлення нових проблем і ризиків у зв'язках із громадськістю. Проблемний - виявлення причин і закономірностей розвитку паблік рилейшнз [41, 49-50].

Дослідження в галузі зв'язків із громадськістю вимагають збалансованого застосування багатьох дослідницьких методів. Перелічені методи нашого дослідження універсальні, вони запозичені із інших наукових сфер. Обґрунтування понять, визначення, аналіз різних сторін досліджуваного предмета, виокремлення його з частин і з'єднання їх в єдине ціле є необхідними умовами виконання наукового дослідження [41, 50], чого ми й дотримувалися в науковій роботі.

Прикладним соціологічним методом став ситуаційний аналіз - інформаційно-аналітична діяльність контролю та прогнозування зовнішньої та внутрішньої ситуації в бібліотеці. Етапи: визначення хронології подій; формулювання проблем, постановка мети і завдань; збір фактів про зовнішню і внутрішню ситуацію організації; аналіз та інтерпретація фактів, встановлення між ними причинно-наслідкових зв'язків, виявлення реальних і потенційних груп громадськості; визначення тенденцій розвитку ситуації; підведення підсумків; вибір PR-стратегії на основі отриманих результатів [41, 51].

Висновки до розділу 1

Здійснено огляд вітчизняних та зарубіжних джерел із теми дисертації, розкрито основні напрями наукових досліджень цієї проблеми; визначено теоретичну базу й методи дослідження; проаналізовано та уточнено його понятійний апарат. Висвітлено розвиток досліджень, у яких висвітлено питання, пов'язані з комунікаційною діяльністю, зарубіжними та вітчизняними вченими.

Визначено такі базові поняття дослідження: «соціально-комунікаційна діяльність», «зв'язки з громадськістю», «паблік рилейшенз», «реклама» - вирішальні категорії впливу на імідж бібліотеки, який визначається як сформована стійка позитивна оцінка суспільством її діяльності, доброзичливе ставлення і орієнтованість на взаємини з нею, що створює сприятливі умови для ефективного функціонування та розвитку.

Виявлено шляхи створення іміджу бібліотеки вищого навчального закладу на основі професійно організованих зв'язків із громадськістю та реклами.

З'ясовано рівень наукової розробленості проблеми використання PR-технологій у бібліотеках ВНЗ. Вивчення історіографії питання виявило, що загального дослідження зв'язків із громадськістю в системі соціальних комунікацій бібліотек вищих навчальних закладів України не проводилося, хоча питання створення іміджу бібліотек засобами паблік рилейшенз неодноразово порушувалося зарубіжними і вітчизняними бібліотекознавцями.

Сформульовано теоретичне підґрунтя та методи дисертаційного дослідження, основним з яких стало вибіркове соціологічне опитування. Виявлено та охарактеризовано елементи системи соціально-комунікаційної діяльності та головні напрямки PR-роботи в бібліотеках вищих навчальних закладів.

Встановлено, що соціальна комунікація розуміється в широкому сенсі як процес взаємодії між людьми, які виступають одночасно об'єктами і суб'єктами соціальних процесів, що розглядаються в інформаційному та символічно-знаковому аспектах. Важливими під час дослідження були предметні області паблік рилейшенз, а саме виявлення ефективності управління процесами в бібліотеці університету, пов'язаними з формуванням її репутації, суспільної думки та позитивного іміджу. Визначено, що паблік рилейшнз бібліотеки вищого навчального закладу - це один із видів її комунікаційної діяльності, мета якої полягає у створенні й поширенні в університетському середовищі вивіреної й корисної для «своєї» структури інформації.

Встановлено, що PR-технології здатні вирішити практичні проблеми бібліотеки і характеризуються диференційованим підходом у виборі аудиторії, стратегічним плануванням, постійним моніторингом та оцінкою ефективності, а зв'язки з громадськістю, як складова PR-технологій, можуть бути ефективними лише в тому разі, якщо їх здійснюватимуть фахівці-професіонали, які добре володіють відповідними технологіями, зокрема бібліотечними.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗВ'ЯЗКІВ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БІБЛІОТЕКИ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

2.1 Елементи системи соціально-комунікаційної діяльності бібліотек вищих навчальних закладів

Система соціально-комунікаційної діяльності бібліотеки вищого навчального закладу, як і будь-яка інша, складається з учасників комунікаційного процесу - обов'язково професійного комуніканта (відправника, передавача) та реципієнта (адресата, приймача) - споживача відомостей, який вступає у свідомі договірні стосунки з виробником і поширювачем відомостей. Ця система має декілька рівнів, вона ієрархічно вибудувана, передбачає чіткий менеджмент, виконавців та підлеглих. Ефективна соціальна комунікація бібліотеки завжди повинна бути організованою та мати свої форми.

В авторитетній роботі А. Соколова «Общая теория социальной коммуникации» [173, 11] наведено елементарну схему комунікації (Рис. 2.1), яка наочно показує її механізм і пропонується як основа для будь-якої системи соціально-комунікаційної діяльності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1

Основні елементи системи соціально-комунікаційної діяльності бібліотеки вищого навчального закладу загально відповідають цій базовій моделі, де можливі багаторівневі і багатосторонні стосунки. Щоб розкрити ці елементи діяльності бібліотеки ВНЗ, потрібно розглянути головні функції установи та її роль в житті вищого навчального закладу.

Сучасні динамічні перетворення комунікаційних каналів породжують нові проблеми і нові вимоги до традиційних соціальних інститутів, один із яких - бібліотека. Нинішній період становлення інформаційного суспільства неминучий у розвитку людської цивілізації. Він пов'язаний із активним освоєнням інформаційної картини світу, усвідомленням законів функціонування інформації в природі і суспільстві, створенням індустрії виробництва і обробки інформації. Для персоналу бібліотеки університету мало вміти професійно працювати з інформаційними ресурсами, вдосконалювати форми роботи з користувачами. Важливо організувати обслуговування відповідно до вимог і очікувань реальних і потенційних читачів, створити комфортне інформаційне середовище в бібліотеці, заручитися матеріальною і моральною підтримкою керівництва університету. Діяльність бібліотеки спрямовується на формування інформаційно насиченого комфортного простору зі зручними, інноваційними сервісами, якими керують висококваліфіковані працівники, здатні задовольнити будь-які запити користувача і запропонувати йому більше очікуваного.

По-перше, це комфортне середовище бібліотеки, яке є «упаковкою» товару на інформаційному ринку. Читач чекає від бібліотеки безвідмовного і швидкого виконання запитів, комфортних умов для занять і емоційного розвантаження, кваліфікованої і доброзичливої допомоги. Серед складових комфортності інформаційного середовища найголовнішими є інформаційні ресурси (фонд і ДБА), широкий набір онлайн-послуг, доступність віддаленої інформації, зручний структурований сайт. Доводиться констатувати, що інформаційне середовище переважної більшості наших бібліотек -дискомфортне: йдеться не лише про непривабливість зовнішнього і внутрішнього архітектурного вигляду, відсутність дизайну, слабке матеріально-технічне оснащення в більшості бібліотек, але і про відсутність відкритого доступу. У той час як у світовій практиці 70% фондів відкрито для користувача, українським бібліотекам частіше притаманна жорстка структура, неготовність до змін, відсутність гнучкості в управлінні.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються в країні, позначилися на стані бібліотек: скоротилося фінансування, помітно відтік традиційних користувачів, втрачено суспільний інтерес до бібліотек. Останні 20 років бібліотеки опинились у складній ситуації і, усвідомлюючи необхідність трансформації традиційних підходів до обслуговування як дієвого способу залучення уваги, стали розглядати рекламу, зв'язки з громадськістю, пошук партнерств, проектну діяльність. Бібліотекознавці, культурологи, соціологи писали про те, що падіння престижу і втрата авторитету бібліотек вельми небезпечні, оскільки суспільством втрачається сприйняття бібліотек як соціального інституту і феномену цивілізації.

Сьогодні в умовах глобальної інформатизації зростає роль бібліотекаря як інформаційного посередника між інформаційними ресурсами і суспільством. Від нього вимагається професійна гіперкомпетентність і надзвичайна доброзичливість, людська дружелюбність, увага, шанобливе ставлення до кожного читача, його інформаційних запитів. Креативність і оригінальність мислення бібліотекаря стають запорукою успіху в професії.

Щоб зрозуміти весь спектр поставлених перед бібліотекою завдань, її призначення та основні елементи системи соціально-комунікаційної діяльності треба усвідомити, за словами О. Карауша, відомого російського теоретика і практика, її домінуючу функцію основного утримувача документних і електронних масивів, що дає змогу залишатися незамінним джерелом надання документів та інформації для різних категорій користувачів [85, 5].

Бібліотека вищого навчального закладу - це структурний підрозділ цього закладу, що здійснює бібліотечно-інформаційне забезпечення навчальної і науково-дослідної діяльності вишу, а також центр розповсюдження знань, духовного і інтелектуального спілкування, культури. Університетські бібліотеки, функціонально орієнтовані на забезпечення освітньої діяльності, складають окремий тип бібліотек. Ознаки типологічної моделі цих бібліотек, за словами того ж О. Карауша:

- види комплектованих документів;

- основні групи користувачів - професорсько-викладацький склад, співробітники університетів і студенти;

- види діяльності користувачів інформації (учбова, освітня, наукова);

- види послуг, що надаються користувачам (читальні зали, абонемент, доступ до інформаційних джерел онлайн);

- масштаби діяльності (університет, місто, регіон, країна);

- форма власності (державна або недержавна) [85, 6].

Соціальна комунікація бібліотеки вишу тримається не тільки на науково-освітніх та морально-етичних засадах, а має й офіційну правову основу. У своїй діяльності бібліотеки керуються Конституцією України, Законами «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про національну програму інформатизації», підзаконними нормативно-правовими актами, статутом і правилами внутрішнього розпорядку вишу та Положенням про бібліотеку.

Основним комунікантом і першим елементом в системі соціально-комунікаційної діяльності бібліотеки вищого навчального закладу найчастіше виступає керівництво бібліотеки - у складі директора, заступників, вченого секретаря, завідуючих підрозділами. Більшість найважливіших рішень, які утворюють другий елемент системи, приймаються шляхом колективного вирішення на раді завідувачів відділів. Якщо рішення несуть робочий плановий характер - зміна графіку роботи, призначення певних термінів виконання робіт тощо, директор залишає за собою авторитетне рішення.

Усі рішення або об'єкти, що передаються, завжди відповідають основним завданням бібліотеки вищого навчального закладу, згідно з Типовим положенням про бібліотеку вищого навчального закладу Міністерства освіти України [159]:

- формування бібліотечного фонду відповідно до профілю вищого навчального закладу та інформаційних потреб читачів;

- забезпечення повного, якісного і оперативного бібліотечно-бібліографічного та інформаційного обслуговування студентів, аспірантів, професорсько-викладацького складу, наукових працівників, співробітників вищого навчального закладу та інших категорій читачів згідно з їх інформаційними запитами на основі широкого доступу до книжкових фондів (згідно з правилами користування бібліотекою);

- сприяння вихованню гармонійної, морально досконалої особистості, свідомої свого громадянського обов'язку, відкритої до інтелектуального, духовного і творчого розвитку;

- пропагування та розкриття через книгу змісту загальнолюдських цінностей, історичної, наукової та культурної спадщини, ідеї національного державотворення;

- організація та ведення довідково-бібліографічного апарату з використанням як традиційних, так і нових носіїв інформації;

- розширення номенклатури бібліотечних послуг, підвищення їх якості на основі нової інформаційної техніки і технологій, комп'ютеризації інформаційно-бібліотечних процесів. Використання елементів господарського розрахунку;

- ведення самостійної та спільної з іншими організаціями та установами науково-дослідної, навчальної та організаційно-методичної роботи з питань книгознавства, інформатики, бібліотекознавства та бібліографії.

- виховання інформаційної культури читачів, прищеплення їм навичок користування книгою та бібліотекою;

- координація діяльності бібліотеки з структурними підрозділами та громадськими організаціями вищого навчального закладу;

- співпраця та взаємодія з бібліотеками інших систем та відомств, органами науково-технічної інформації;

- налагодження прямих зв'язків з бібліотеками інших країн, співробітництво з освітніми фондами, залучення діаспори до розвитку бібліотек вищих навчальних закладів України.

Соціально-комунікаційна діяльність бібліотеки вишу обов'язково передбачає стратегічний характер, тобто передбачає застосування наукового підходу, зокрема проведення аналізу проблеми, визначення мети, цільових груп, стратегії, методів і каналів, а головне -- планованість і результативність. Тому вона завжди відповідає основним видам діяльності бібліотек [159], таким як:

- організація диференційованого обслуговування користувачів у читальних залах, на абонементах та інших пунктах видачі;

- організація для студентів і аспірантів вишу занять з основ інформатики, бібліотекознавства і бібліографії;

- проведення наукових досліджень і методичної роботи з питань поліпшення бібліотечного та інформаційно-бібліографічного обслуговування, вивчення книжкового фонду, вдосконалення бібліотечного процесу, впровадження інноваційних сервісів;

- підвищення кваліфікації бібліотечних працівників;

- співпраця та кооперація з бібліотеками інших університетів і бібліотеками іншого профілю та підпорядкування; співпраця із зарубіжними установами та організаціями; участь в розробці та здійсненні міжнародних програм бібліотечної справи;

- адвокація бібліотек - захист та представлення інтересів бібліотеки, взаємодія і побудова двосторонніх стосунків з керівництвом університету.

Третім елементом у системі є реципієнт - адресат, приймач повідомлення або об'єкта, що передається. Це велика аудиторія, до якої належать студенти всіх факультетів, професорсько-викладацький склад, деканати, кафедри, адміністративно-господарський персонал, ректорат, населення міста, місцеву владу тощо. Велику групу реципієнтів складає фахове бібліотечне середовище - працівники бібліотеки вишу, колеги з інших бібліотек, представники партнерських організацій, усі причетні до галузі.

Розглянемо заходи з підвищення кваліфікації персоналу бібліотеки як приклад взаємодії елементів соціально-комунікаційної системи.

Серед проблем, які бібліотекам вищих навчальних закладів доводиться вирішувати самостійно без належної підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, вирізняється проблема підвищення кваліфікації співробітників бібліотеки. Це зумовлено повною відсутністю в країні системи підвищення кваліфікації бібліотечних фахівців наукових університетських бібліотек. Причини очевидні і беззаперечні - брак фінансування, відомчі проблеми підпорядкування, відсутність головного координаційного центру, освітньої структури як, наприклад, Інститут післядипломної освіти працівників культури, де навчаються бібліотекарі цього міністерства. Постійне професійне зростання, навчання новим технологіям, освоєння передового досвіду персоналом організації - це необхідна умова життєдіяльності і розвитку бібліотеки, одне з головних завдань. Тому бібліотеки практично усіх навчальних закладів ведуть велику самостійну і досить успішну роботу в цьому напрямку. Головні ресурси, як правило, вкладаються в навчання персоналу з освоєння, з подальшим впровадженням, програмного забезпечення, користування різними комерційними сервісами, базами даних.

Актуальними для навчання фахівців залишаються інноваційні форми і методи організації та управління бібліотечних процесів, маркетинг інформаційних послуг тощо. Велику роботу з підвищення кваліфікації співробітників беруть на себе методичні регіональні центри, методичні відділи бібліотек, організовуючи цей процес в самоосвітніх доступних форматах - професійні бібліографічні огляди, тренінги від висококваліфікованих спеціалістів, обмін досвідом між бібліотеками, екскурсії до партнерських бібліотек. Великий розмах і прогнозований успіх мають різні професійні форуми - конференції, семінари, школи (регіональні, всеукраїнські і міжнародні). Це завжди певні можливості показати свій і запозичити передовий досвід колег. У цьому напрямку в Україні означився великий перелік наукових бібліотек вищих навчальних закладів, які успішно проводять такі заходи, мають необхідну матеріально-технічну базу, відпрацьовані комунікації, видавничі можливості, підготовлений персонал та спроможність керівництва бібліотеки стимулювати прогресивні підходи до роботи. Серед них взаємодія з різними освітніми, науковими закладами та організаціями, маркетингові дослідження, анкетування, соціологічні опитування, робота із засобами масової інформації [9, 41] Тут далеко неповний перелік заходів, які вимагають участі певних спеціалістів сфери паблік рилейшенз.

Сьогодні більшість бібліотек вищих навчальних закладів працює над створенням об'єктивних умов для постійного вдосконалення бібліотечно-інформаційної діяльності, приведенням його у відповідність до сучасних досягнень науки і практики, які стимулюють інноваційну діяльність бібліотечного персоналу, а також роблять можливим трансформацію передового досвіду діяльності різних бібліотек; моніторинг, який дає змогу простежити ефективність бібліотечного процесу; сприяння формуванню атмосфери творчості та пошуку в бібліотечних колективах [9, 41].

Так, в університетських бібліотеках підтримується адекватна до загальних принципів забезпечення професійного росту бібліотечних спеціалістів така комплексна форма організації керівництва, як модерація, що набула авторитету в європейських країнах. Модерація або модераційна діяльність - це напрямок у комунікаційному менеджменті, одна з форм роботи з громадськістю (групою людей), організація і координування процесу відкритої дискусії в ході прийняття компромісних рішень. Того, хто організує таку форму, називають модератором [12, 20]. Треба зауважити, що модерування вже давно посіло чільне місце і добре відоме в мережевих колах, але ми розглянемо цю діяльність під дещо іншим кутом зору.

Зауважимо, що модератор виступає як головний перший елемент системи соціально-комунікаційної діяльності, а саме як комунікант, але без права на авторитарність. Найважливіша функція модератора - служити посередником між спеціалістами і змістом сучасної, актуальної інформації, між експертом і дилетантами, між людьми різних поглядів і світоглядів. Його роль - зводити мости, встановлювати стосунки.

Moderator - англійське слово, яке має кілька значень [220]: арбітр, посередник; регулятор; голова зборів; ведучий бесіди, дискусії по телебаченню тощо. Семантика цього слова в українській мові визначена не до кінця, але, напевно, в більшості випадків поняття «модератор» є співзвучним зі значенням понять: «оператор», «модерніст», «оратор», «новатор» [12, 20].

У сучасному світі склались уявлення про два типи людей, які беруть участь у процесах управління. Одну категорію становлять лідери, іншу - управлінці. Таким чином, відбувається поляризація процесу управління - одні створюють простір свободи, інші прагнуть його обмежити. У нашому розумінні оптимальним типом особистості для запуску демократичних процесів у роботі з громадськістю є модератор, організатор нового типу. Він поєднує риси, характерні для лідера та управлінця:

- виявляє ініціативу, але спирається на ідеї різних людей;

- впроваджує новації, але при цьому дотримується наступності;

- допомагає розкрити потенціал, проте контролює процес;

- питає «що», а не говорить «як», але має свої уявлення про механізми реалізації ідеї і результат;

- мріє, однак критично підходить до існуючих ресурсів для впровадження в життя задуманого;

- основну увагу приділяє людям, проте пам'ятає що, як усі вони, має право на турботу про себе;

- він ефективний, але не шукає легкого і занадто простого шляху досягнення ефекту [12, 20].

Модератор має бути комунікабельним і володіти психоаналітичними здібностями, універсальними знаннями. Із поняттям «модератор» асоціюються такі якості, як наявність інтуїції, вміння вести бесіду та дискусію, гнучкість, дипломатичність. Бути модератором зовсім не означає стояти на вищому ступені ієрархічної градації щодо членів групи, а насамперед -- ініціювати процес дискусії, обговорення, навчання, набуття практичних навичок, служити самоосвіті спеціалістів у групі та керувати ними на основі рівноправного партнерства за наявності високого ступеню предметної та організаторської компетентності [214; 12, 20].

Модераційна діяльність у комп'ютерних технологіях із самого початку була і залишається головним пунктом у проведенні телеконференцій, форумів та чатів. У бібліотечній сфері вона найефективніша для застосування ще у двох напрямках. Перший - це робота з персоналом бібліотеки: семінари з підвищення кваліфікації, фокус-групи, наради, збори, заходи з вирішення кризових ситуацій; другий - це робота з громадськістю: конференції, засідання «круглого столу» тощо.

Модерація передбачає створення творчих (проблемних) груп спеціалістів, які працюють під керівництвом модератора, з-поміж найдосвідченіших бібліотекарів.

Модерацію як форму характеризують такі ознаки (Рис. 2.2):

- учасники діяльності (група і «команда» керівників-модераторів);

- завдання бібліотеки, які потребують вирішення;

- набір ситуацій або методи (оригінальна дидактика модерації);

- алгоритм діяльності (хід процесу, фази кожного з його ланок на тому чи іншому етапі);

- конкретні умови (часові рамки, середовище) [12, 21].

Схематично це можна зобразити таким чином:



Рис. 2.2 Ознаки процесу модерації

Позитивний результат при модерації дає тільки такий тип комунікації, який передбачає об'єднання особистостей як індивідуальностей. При сполученні індивідуальностей їх стосунки спочатку повинні передбачати принцип відмінності і права на вибір спілкування кожного. У відповідності з цим принципом як на рівні стосунків «керівник - модератор - слухач», так і на рівні «слухач - слухач».

Однією з важливих складових модерації є особистість керівника-модератора. Будучи референтом, він повідомляє слухачам семінару про певний зміст, закладений у програму; як консультант він налагоджує контакти з групою і всередині неї, враховуючи особисті риси кожного, підтримує необхідну психологічну атмосферу; як керівник він координує роботу і управляє процесом навчання. Усі названі функції модератора взаємозв'язані, і тільки в єдності вони дають очікуваний результат [12, 21].

Німецькі бібліотекознавці Борхард, Флодель і Мільц радять за допомогою модерації вирішувати деякі проблеми всередині колективу, використовуючи індивідуальний професійний досвід учасників процесу. Головними професійними завданнями при цьому є аналіз, осмислення, освоєння кращого бібліотечного досвіду і його неформальне впровадження на рівень власної бібліотеки [29]. Модераційна техніка дає можливості упорядкувати й поліпшити такий процес.

Вирішенню вищеназваної задачі сприяє використання в рамках модерації оригінального алгоритму діяльності, який у загальному вигляді можна уявити так: введення; орієнтація; обробка проблеми; закріплення результатів; підведення підсумків, оцінка.

Модераційні техніки теоретично вивчено і практично освоєно дисертантом у рамках спільного проекту (2000) Науково-технічної бібліотеки ім. Г. І. Денисенка НТУУ «КПІ», Гете-Інституту в Києві та німецької консалтингової компанії «Wega-Team» з розробки маркетингової концепції для українських бібліотек. Базою стажування стали бібліотеки Нюрнбергу, Фрайбургу, Золінгену, Мюнхену.

За результатами Міжнародного коопераційного проекту «Концепція і стратегія побудови та оптимального розвитку українських бібліотек» (офіційна назва проекту) вийшов «Щоденник проекту» [10], де у вигляді коротких записок автори поділилися своїми враженнями, щодо участі та перспектив подальшого розвитку модераційних технік у роботі з громадськістю. Методики німецької системи підвищення кваліфікації бібліотечних фахівців відрізняються від вітчизняних, але напрацьований досвід дав можливість їх апробації в Україні.

Як висновок, склалося розуміння того, що на міжбібліотечному рівні є доцільною підготовка бібліотекарів-модераторів. Основу такої підготовки повинно становити навчання роботі з групою в режимі творчого пошуку.

Наступні позитивні результати застосування техніки модерації отримані при проведенні низки заходів. Як приклад семінари для персоналу Науково-технічної бібліотеки ім. Г. І. Денисенка НТУУ «КПІ» з підвищення кваліфікації за напрямками:

- організація та управління роботою бібліотеки - маркетингова концепція бібліотеки, імідж бібліотеки та бібліотечної професії, планування роботи бібліотеки;

- якість, ефективність та комфортність обслуговування - маркетингові дослідження діяльності бібліотеки, аналіз досягнень і труднощів;

- впровадження комп'ютерних технологій - освоєння програмного бібліотечного забезпечення, світові електронні ресурси, інтернет [12, 21].

Накопичено арсенал інструментів та відповідне технічне обладнання для проведення тренінгів, які дають змогу підвищити ефективність модераційної діяльності. Перше місце у цьому переліку посідає комп'ютерний супровід, за допомогою якого готуються матеріали для заходів, їх друк, тиражування, зв'язок учасників, розсилка інформації тощо. Наступним інструментарієм виступають такі види візуальної підтримки, як фліп-чарти, папір (635х813мм), маркери, проектори, моделі [115, 147]. Наявність у модератора або його асистента відповідних навичок робить можливим застосування відеокамери під час заходу з наступним колективним переглядом та обговоренням результатів [12, 21].

Співучасниками масштабних коопераційних заходів із застосуванням модераційних прийомів НТБ НТУУ «КПІ» стали бібліотеки Національного гірничого університету України (Дніпропетровськ), Технологічного університету Поділля (Хмельницький) та ін. Найближчими партнерами у впровадженні модераційної техніки, як і багатьох інших інновацій, виступають найчастіше бібліотеки ВНЗ. Причини цього закономірні - спільні інтереси, довготривалі тісні контакти, напрацьований досвід, матеріальна база, однакова специфіка тощо. Серед прикладів - семінари у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, у бібліотеці Національного педагогічного університету ім. М. П.Драгоманова. Техніка модерації успішно застосована у тренінгу «Розробка програми впровадження сучасних інформаційних технологій в практику університетської бібліотеки», на секції «Менеджмент бібліотечних інформаційних мереж» IV Школи-семінару «Сучасні інформаційні технології для бібліотек та менеджмент науково-освітніх мереж», який проходив у НТУУ «КПІ» за сприяння міжнародної програми «Темпус-Тасіс» [12, 21].

Модерація або модераційна діяльність як комплексна форма організації масових бібліотечних заходів та керівництва колективом тісно пов'язана з іншими формами методичної роботи, не виключає, а доповнює їх демократичними підходами до спілкування. Не допускаючи авторитарного характеру комунікаційних заходів, вона уможливлює ведення оптимального діалогу в аудиторії, за умови, що модератор відповідає певним вимогам і має необхідну для цього підготовку. Тому питання навчання таких кадрів серед бібліотечних працівників, створення навчальної програми, тренінг-класів заслуговує на увагу в системі підвищення кваліфікації керівного складу бібліотек з боку навчальних закладів та центрів, досвідчених PR-спеціалістів.

У процесі дослідження соціально-комунікаційної діяльності бібліотеки ВНЗ виявлено факти, які свідчать про те що великих успіхів і результатів бібліотека досягає завдяки співпраці та кооперації.

Характерною рисою розвитку сучасного суспільства є інтенсивне поширення інформаційних і телекомунікаційних технологій, яке відбувається на тлі глобального формування і посилення корпоративних структур, зокрема в бібліотечному середовищі. Вільна енциклопедія «Вікіпедія», популярна в мережевих колах і відома незаангажованістю поглядів, дає поняття корпоратизму як прихильність, захист інтересів певної спілки чи організації, створеної на основі професійних або інших інтересів [38]. Авторитетна у фаховому світі «Економічна енциклопедія» визначає корпоратизм як організацію діяльності союзу підприємців або найманих працівників, за якої провідна роль належить одному з цих соціальних інститутів [62; 16, 21]. Споріднений термін «корпорація» найбільш конкретно поданий у «Словнику іншомовних слів»: Корпорація (від лат. сorporatio - спілка) - товариство, спілка, сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; у США загальна назва акціонерних товариств [171; 16, 21]. Корпораціями називають деякі профспілкові об'єднання, організації місцевої влади. В економічній літературі підкреслюється, що корпорації - це також договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників [16, 21]. Вони посідають особливе місце серед великих підприємств і об'єднань. При цьому їх найбільш важливою і характерною рисою виступає капіталотворча функція, завдяки якій створюються передумови збільшення обсягу і ступеня використання обмежених ресурсів.

Поширеними є консорціуми, котрі можуть створюватися для здійснення масштабного капіталомісткого проекту або для спільного розміщення позики. У міжнародній торгівлі консорціуми створюються для спільної боротьби за отримання замовлень. Усередині консорціуму ролі розподіляються так, щоб кожен учасник працював у тій сфері діяльності, де він досяг найвищого технічного рівня за найменших витрат виробництва. Дії учасників координуються лідером, який отримує за це відрахування. Кожен учасник готує пропозицію на свою частку постачань, з яких формується загальна пропозиція консорціуму. Консорціум несе солідарну відповідальність перед замовником [16, 21].

Усі ці економічні чинники поширені в діяльності сучасних інформаційних центрів, наукових бібліотек, освітніх установ і організацій, які практикують кооперацію, тобто процес, під час якого представники однієї або декількох соціальних груп діють спільно і скоординовано для досягнення єдиної мети, на основі взаємної вигоди.

Корпоративні об'єднання університетських бібліотек виникають або з метою отримання фінансування окремих проектів, або з метою задоволення загальних потреб групи бібліотек. У першому випадку, як правило, корпоративні об'єднання нестійкі, найчастіше розпадаються після закінчення зовнішнього фінансування або переходять у стан стагнації. Результатом роботи подібних консорціумів можуть бути: спільні інформаційні ресурси, розробка програмного забезпечення, методична документація, освітні проекти, PR-заходи тощо. У процесі корпоративної роботи кожний учасник може належно оцінити якість власних інформаційних ресурсів. В іншому випадку, корпоративне об'єднання більш стійке, тому що фінансування не є визначальним фактором його роботи. І такий консорціум базується передусім на таких перевагах корпоративної роботи, як:

- безкоштовний доступ до корпоративних ресурсів (інформаційні продукти, методичні матеріали);

- мінімальні ресурсні витрати з боку кожного учасника проекту;

- обмін досвідом між учасниками проекту;

- підвищення рейтингу бібліотеки;

- належна оцінка якості ресурсів кожної бібліотеки;

- розвиток корпоративних сервісів [16, 21].

У наш час корпоративність як тенденція розвитку бібліотечно-інформаційної діяльності стала одним із основних принципів розробки та створення Автоматизованої інформаційно-бібліотечної системи (АІБС) і механізмом міжбібліотечної взаємодії. Формуванню й розвитку ринку інформаційно-освітніх продуктів і послуг на основі порталів надається велике значення. Наприклад, 20 провідних університетів США і Канади об'єднали зусилля для розробки технології порталів [16, 21].

Аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду засвідчує: у побудові масштабної розподіленої освітньої системи тільки корпоративна модель об'єднання самостійних навчальних закладів, що працюють на добровільній основі в рамках узгоджених єдиних стандартів, дає змогу реалізувати безліч системоутворювальних функцій: каталогізацію розподілених ресурсів, виконання єдиних кваліфікаційних вимог, організацію професійних співтовариств, взаємну інтеграцію навчальних закладів, формування єдиної системи показників їхньої роботи [16, 21].

При створенні АІБС враховується у сучасних ВНЗ враховується необхідність формування корпоративного, розподіленого і мережевого інформаційно-бібліотечного ресурсу. Корпоративність як універсальний механізм міжбібліотечної взаємодії використовується на різних етапах бібліотечно-інформаційної діяльності (комплектування, каталогізація, інформаційне забезпечення, бібліотечне обслуговування).

Залежно від ступеня інтеграції бібліотечні корпорації здійснюють:

- обмін адресно-довідковими даними;

- корпоративну каталогізацію літератури;

- ведення і актуалізацію зведених електронних каталогів;

- контекстний пошук в розподілених каталогах;

- допомогу в ретроконверсії каталогів;

- електронну доставку документів;

- координацію комплектування [16, 22].

Проілюструємо вищезгадані теоретичні моменти прикладами з досвіду роботи Науково-технічної бібліотеки ім. Г. І. Денисенка НТУУ «КПІ». Найбільшими за тривалістю й кількістю учасників в останні роки стали декілька корпоративних проектів за сприяння Міжнародної програми «TEMPUS TACIS» і за участю технічних університетів Аахена, Ільменау (Німеччина), Дельфта (Нідерланди), Відня (Австрія) та нашого університету. Відбулося вісім Міжнародних шкіл-семінарів на тему «Сучасні інформаційні технології: менеджмент науково освітніх мереж» і Міжнародна науково-практична конференція «Інформаційні технології в сучасних бібліотеках», де підвищили свою кваліфікацію понад 300 співробітників переважно технічних вишів України.

У фаховому середовищі НТБ НТУУ «КПІ» добре відома як база практики студентів Київського національного університету культури і мистецтв і Київського обласного училища культури і мистецтв та партнер багатьох іноземних культурних центрів, які діють в Україні, - Гете-Інституту, Французького культурного центру, Британської Ради, Служби інформаційних ресурсів посольства США в Україні, Українсько-японського центру. Уже шістнадцять років бібліотека є співорганізатором Міжнародної конференції «Бібліотеки та інформаційні ресурси в сучасному світі науки, культури, освіти і бізнесу», яка проходить щорічно в Криму [16, 22].

Найбільш показовим прикладом корпоративної роботи НТБ з іншими бібліотеками на даний момент є участь у проекті з корпоративної каталогізації документів. У результаті його здійснення:

- реалізується ідея одноразової каталогізації і багаторазового використання бібліографічних описів бібліотеками-учасницями проекту;

- полегшується доступ користувачів бібліотек до ресурсів, які охоплюють усі галузі знань і кількість яких постійно зростає;

- розвиваються форми і методи бібліотечного обслуговування, урізноманітнюються види та поліпшується якість послуг, котрі надають бібліотеки [16, 22].

Так само, як корпоративні проекти з іншими бібліотеками і установами дають можливість скоротити витрати на традиційні бібліотечні процеси, що повторюються в більшості з них, так і кооперація бібліотеки з підрозділами вищого навчального закладу дає відчутний ефект і економію значних ресурсів у масштабах ВНЗ. Тому принцип корпоративності у співпраці з факультетами, інститутами, кафедрами університету є одним із визначальних.

Найактуальнішим для НТБ ім. Г. І. Денисенка в усі часи було і залишається питання комплектування книжкових фондів, профільних для ВНЗ інформаційних ресурсів, підписка періодики. Важливим моментом тут є побудова ефективних двосторонніх зв'язків бібліотеки з кафедрами, факультетами, інститутами університету, за сприяння яких вирішується низка проблем у цьому напрямі. Підрозділи університету спроможні не тільки надати методичну допомогу, але й придбати підручники, навчальні посібники безпосередньо для фонду бібліотеки. Велике значення для такого співробітництва має систематичність зв'язків, відповідальність залучених до роботи працівників, постійне висвітлення заходів в університетській пресі, в мережі університету.

Наведемо й інші приклади спільної роботи з підрозділами «КПІ». Разом із видавничо-поліграфічним інститутом бібліотекою підготовлено та видано друге видання методичної розробки «Як ефективно працювати з книгою і інформаційними ресурсами». Завдяки скоординованим діям факультетів удосконалюється система групового обслуговування студентів першого і старших курсів у вересні-жовтні та система підвищення інформаційної грамотності студентів шляхом організації занять з кожною групою першокурсників на всіх факультетах.

Співпраця бібліотеки з аспірантурою знайшла втілення у проведенні шкіл-семінарів для аспірантів першого року навчання на базі НТБ. У навчальних програмах занять передбачено курс «Інформаційні системи», який логічно переходить у практичні заняття в бібліотеці, де аспіранти отримують навички роботи з різноманітними джерелами інформації, зокрема повнотекстовими базами даних EBSCO, MEDLINE, ліга-закон, The Springer Link online journal collection та інших, що доступні в онлайновому режимі та на CD-R. У цілому - 14 баз даних, 4 з яких - бібліографічні. За бажанням користувачів, доступ до перерахованих повнотекстових електронних матеріалів може бути організованим безпосередньо на робочих місцях факультету і кафедр [16, 22].

Втілено в життя технічне завдання «Про створення локальної обчислювальної мережі бібліотеки на 218 підключень» і програми інформатизації бібліотеки. Локальну комп'ютерну мережу бібліотеки створено за участю конструкторського бюро інформаційних систем університету, з використанням інтегрованої програми «ALEPH 500» фірми «Ex-Libris».

Пріоритетним завданням колективу НТБ на перспективу, в контексті корпоративних проектів є подальший розвиток інформаційних комп'ютерних технологій з метою забезпечення розширеного доступу до мереж інтернет і Уран, електронних баз даних. Завершено велику спільну роботу над виданням нового буклету про бібліотеку і «Систематичного покажчика дисертацій, які захищені в КПІ в 1973-2005 роках» [16, 22], паралельно формується електронний архів робіт викладачів університету, який доцільно розглядати як частину розподіленого ресурсу майбутніх корпоративних проектів тощо.

Можна зробити висновок, що при впровадженні корпоративних технологій бібліотека не лише стикається з певними труднощами, але й безперечно виграє. При цьому необхідно належно оцінити свої можливості та передбачити переваги від участі у проектній діяльності. Радикальні зміни у звичній діяльності бібліотеки, перш за все, вимагають підвищення кваліфікації або залучення додаткових кадрів. До плюсів корпоративної діяльності можна віднести:

- обмін технологіями;

- аутсорсинг - передачу вторинних або непрофільних функцій стороннім виконавцям;

- ефективніше використання програмних продуктів проекту;

- доступ до корпоративних ресурсів і сервісів [16, 23].

Корпоративна діяльність дає можливість бібліотеці значно знизити трудомісткість і витрати на такі допоміжні процеси, як генерація інформаційних ресурсів, та концентруватися на основних бібліотечних процесах. Важливим чинником цього є чітко організована й налагоджена комунікація.

Успіхи бібліотеки, її репутація і високий професійний статус неможливі без взаємодії і побудови двосторонніх стосунків із керівництвом університету. Тому окремо важливо розглянути таку діяльність, як адвокація бібліотеки вищого навчального закладу.

Розбудова демократичного суспільства та суспільства знань неможлива без відкритого доступу до інформації, однаково рівних умов для інтелектуального розвитку та самореалізації усіх членів громади. Установою, яка бере на себе ці функції, є бібліотека, яка покликана робити людину сильнішою через знання, об'єднати людей та ідеї, зруйнувати межу між тими у кого є доступ до інформації і тими у кого його немає. Усвідомлення цього місцевими і національними лідерами, всіма громадянами України дасть великі шанси для вирішення проблем фінансування бібліотечних установ, покращення їх матеріально-технічної бази, доступності їхніх ресурсів, інформатизації бібліотечного сервісу та інших питань. Тому вкрай важливим є процес представлення інтересів книгозбірень і читачів перед тими, хто уповноважений приймати рішення [6, 150].

Проблеми галузі - імідж бібліотеки в суспільстві, неможливість надання бібліотеками послуг, які відповідають сучасним інформаційним потребам користувачів, недосконалість бібліотечної нормативно-правової бази - можуть вирішуватися шляхом системних дій із застосуванням знань з адвокації бібліотек.

Українські бібліотекарі використовують те, що стосується захисту та лобіювання інтересів бібліотек, однак, на часі - замість окремих заходів налагодити системну роботу і робити це не на інтуїтивному рівні, а скористатися досвідом колег і рекомендаціями фахівців [6, 150].

Адвокація (advocacy) - це спланована, ретельно розроблена та послідовна діяльність щодо підвищення обізнаності у певній важливій для бібліотек проблемі урядовців, потенційних партнерів, грантодавців, суспільства в цілому [6, 151]. Це конкретні сплановані зусилля, спрямовані на отримання книгозбірнею підтримки та розуміння. Такі зусилля необхідно докладати протягом тривалого часу, використовуючи різноманітні засоби й форми роботи.

Поняття «адвокасі» походить від грецьких ad - «тут, у даний момент» і «voca» - закликати. Цей термін охоплює принципи роботи багатьох організацій - відстоювання інтересів конкретної групи осіб, просування актуальних ідей або прав, лобіювання окремих питань тощо [6, 151].