Основи дефектології

У процесі обстеження дитини важливо додержуватися принципу індивідуального підходу, який означає, що з обстежуваною дитиною необхідно встановити контакт, створити максимально сприятливі умови для діяльності з урахуванням її стану на момент обстеження, різних індивідуальних особливостей. Це дає змогу попередити помилки у визначенні діагнозу, які можуть бути пов'язані з тим, що дитина надмірно замкнута у незвичній для неї обстановці або дуже схвильована.

Ці принципи забезпечують достатньо високий теоретичний рівень комплектування навчально-виховних закладів для аномальних дітей, відповідають основним методологічним позиціям дефектології.

Практичне комплектування спеціальних закладів, тобто відбір аномальних дітей, здійснюють медико-педагогічні комісії. Ці комісії працюють при обласних управліннях народної освіти (залежно від конкретних умов вони можуть створюватись на міському і районному рівнях). До складу такої комісії входять: представник відділу народної освіти -- на правах голови комісії; представники обласних відділів охорони здоров'я і соціального забезпечення; лікарі (психоневролог або психіатр), педагог-дефектолог, логопед, психолог.

Діти з різними відхиленнями в розвитку (порушеннями слуху, зору, мови, розумового розвитку, опорно-рухового апарата) направляються районними лікувальними закладами, дитячими садками, масовими школами, батьками. На засіданні комісії розглядаються такі документи: педагогічна характеристика дитини, її письмові роботи (для тих, хто навчається в школі), виписка з історії розвитку дитини із висновком лікаря-педіатра про загальний стан здоров'я дитини; психо-невролога --з характеристикою розумового розвитку дитини з обґрунтованим діагнозом; оториноларинголога -- з даними обстеження стану слухової функції і органів, які беруть участь в акті мови; офтальмолога -- з характеристикою органів зору; ортопеда -- для дітей з порушеннями опорно-рухового апарата.

З метою комплексного всебічного вивчення дитини медико-педагогічні комісії використовують різні методи психрлого-педагогічного обстеження: бесіду з дитиною, спостереження за її діяльністю (зокрема ігровою), аналіз стану шкільних знань і навичок (читання, письма, лічби, розв'язування задач), експериментальне дослідження пізнавальних процесів (завдання на порівняння, узагальнення, класифікацію).

На комісію запрошуються батьки дитини або особи, що їх замінюють. У бесіді з ними члени комісії з'ясовують детальний анамнез дитини, тобто відомості про історію її розвитку на різних етапах (включаючи вагітність і пологи), про спадковість, перенесені захворювання, особливості розвитку мови, моторики, навчання, поведінки. Анамнестичні відомості значною мірою допомагають встановити діагноз дитини.

У випадках, коли медико-педагогічна комісія на ; основі одноразового обстеження не може встановити остаточний діагноз, дитина направляється до спеціальної школи (допоміжної) строком не більше одного навчального року в діагностичний клас, де вона проходить глибше і триваліше обстеження. У своїй роботі медико-педагогічні комісії керуються відповідними інструкціями щодо прийому аномальних дітей до різних типів закладів.

Найскладніші в діагностичному відношенні і конфліктні випадки за поданням обласних медико-педагогічних комісій розглядає Республіканська медико-педагогічна комісія, до складу якої входять кваліфіковані спеціалісти (дитячий психоневролог або психіатр, оториноларинголог, офтальмолог, ортопед, педагог-дефектолог, логопед, психолог), представники міністерств освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення. Висновок цієї комісії є остаточним.

Вивчення рівня підготовленості направлених до школи дітей та розподіл їх по класах здійснюють шкільні медико-педагогічні комісії.

Дослідження особливостей розвитку аномальних дітей покликані сприяти вдосконаленню теорії і практики відбору до відповідного спеціального закладу. Ця проблема має важливе значення і для поліпшення роботи масових шкіл і дитячих садків, оскільки некомпетентний відбір дітей і незадовільна діагностика аномального розвитку зумовлюють необгрунтоване навчання в масовій школі учнів, які потребують направлення до спеціальних закладів. Навчання таких дітей у масовій школі, з одного боку, ускладнює і дезорганізує навчально-виховну роботу педагогів з нормальними дітьми, а з іншого -- прирікає дітей із відхиленнями в розвитку на безглузду втрату часу в умовах, неадекватних їхнім можливостям. Проте в ряді випадків діти з відставанням у розвитку могли б успішно навчатися в масовій школі за умови попереднього виховання і навчання (протягом 1--2 років) у спеціальному дитячому садку або школі для дітей з затримкою психічного розвитку.

Правильне комплектування спеціальних шкіл залежить від знання і розуміння особливостей невстигаючих дітей вчителями початкових класів масової школи.

Велика кількість дітей, які направляються із масових шкіл на медико-педагогічну комісію, не потребують спеціального навчання. Лише незначна частина з них є дійсно розумово відсталими і потребують навчання у допоміжній школі. Інші псевдоаномальні діти, виявляючи відставання у навчанні й розвитку, помилково розглядаються як розумово відсталі через брак своєчасної допомоги і індивідуального підходу з боку вчителя початкової школи. Ці діти стають відстаючими з різних причин: через недорозвиненість мови, астенічний стан (фізична і нервово-психічна кволість, швидка стомлюваність, непосидючість, знижена працездатність) та інші недоліки.

Учителі початкових класів повинні знати особливості цих дітей. Здобуті знання із спеціальної педагогіки допоможуть вчителю початкових класів в успішній боротьбі з неуспішністю, сприятимуть кваліфікованому своєчасному виявленню аномальних дітей з наступним направленням їх до відповідних типів спеціальних закладів.

РОЗДІЛ7. ПЕДАГОГ-ДЕФЕКТОЛОГ

§ 1. Роль педагога в навчанні, вихованні та корекції розвитку аномальних дітей

Навчально-виховну та корекційну роботу в спеціальних закладах для аномальних дітей здійснюють педагоги-дефектологи їм належить вирішальна роль у підготовці учнів до самостійного трудового життя на основі корекції розвитку особистості дитини, зокрема її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, системи потреб та мотивів, фізичного розвитку,

У роботі з аномальними дітьми значення педагогічного керівництва їхнім розвитком помітно зростає. Поза кваліфікованою допомогою з боку педагога діти з відхиленнями в розвиткові досить часто неспроможні оволодіти навіть елементарними знаннями, вміннями, навичками, способами поведінки, якими нормальні діти звичайно оволодівають самостійно в процесі накопичення життєвого досвіду. Тому необхідна значна педагогічна допомога, спрямована на спеціальну організацію розумової та практичної діяльності дітей з метою формування в них системи дій, важливих для пізнання навколишнього світу, орієнтування в ньому, виконання практичних трудових завдань, спілкування з людьми, адекватного емоційного реагування на те, що відбувається навколо, та оцінки його.

У дефектологічних дослідженнях та в практичному досвіді спеціальних шкіл доведено величезну роль особистого прикладу педагога у вихованні аномальних дітей, оскільки багато хто з них схильний до засвоєння способів дій та поведінки за наслідуванням.

У процесі повсякденного ділового та неофіційного спілкування зі своїми вихованцями педагог-дефектолог повинен постійно демонструвати високі зразки моральності, етичної та естетичної культури, організованості, громадянської зрілості. Слід враховувати, що учні спеціальних шкіл (у тому числі й розумово відсталі діти) здатні проявляти критичне ставлення до особистості педагога, причому найвагомішими для позитивної чи негативної оцінки його з точки зору дітей є ділові, комунікативні та авторитарні якості Див.: Горожанкина Р.И. Некоторне вопросн восприятия и оценки личности учителя учащимися вспомогательной школи//Изучение личности аномального ребенка.--М., 1977..

Інтерес до особистості вчителя, позитивне ставлення до нього часто виявляються важливими, навіть вирішальними факторами, що визначають ставлення аномальних школярів до того чи іншого навчального предмета.

Успішність навчально-пізнавальної діяльності учнів спеціальних шкіл, головним чином, залежить від того, як учитель допомагає дітям у процесі цієї діяльності. Проте слід ураховувати, що така допомога за всієї необхідності у спеціальних школах не повинна гальмувати розвиток самостійності діяльності та поведінки аномальної дитини; до того ж, як свідчать спеціальні дослідження (Р.Б. Кафеманас та ін.), учні цих шкіл, особливо в підлітковому віці, далеко не завжди позитивно ставляться до такої допомоги, виявляючи бажання до дедалі більшої самостійної роботи.

Педагог-дефектолог, будучи прикладом для аномальних дітей, є водночас їхнім найближчим порадником, помічником, захисником -- адже в більшості спеціальних шкіл діти перебувають цілодобово, рідко бувають вдома, до того ж, не завжди одержують в сім'ї те, що є необхідним для дитини.

Педагог-дефектолог -- людина, авторитетне оціночне судження якої з приводу поведінки та діяльності дитини є для неї дуже важливим. Та й не тільки для неї. Як свідчать досвід та експерименти, в спеціальній школі оцінка педагога, особисте його ставлення до дитини дуже часто є вагомим фактором, що визначає становище учня в системі стосунків між членами дитячого колективу. Врахуємо, що загальною специфікою таких колективів у різних типах спеціальних закладів для аномальних дітей, на відміну від колективів нормальних" дітей, є недостатній розвиток системи неформальних емоційних позитивних взаємостосунків, унаслідок чого багато хто з дітей мають статус ізольованих. Це травмує психіку дитини, тому педагог-дефектолог повинен намагатися виправити таке несприятливе становище дитини в колективі, посилюючи, активізуючи власні емоційні контакти саме з таким вихованцем.

Аномальні діти відчувають потребу в спілкуванні з учителем на уроці; якщо ця потреба залишається незадоволеною внаслідок того, що вчитель не вміє розподілити свою увагу на всіх учнів, у окремих школярів виникають різні порушення поведінки як своєрідні засоби привернути до себе увагу, компенсувати недостатність спілкування.

На вчителів та вихователів спеціальних шкіл усіх типів поширюються права та обов'язки, передбачені для педагогів масових шкіл. Нагадаймо, зокрема, що вчитель, виконуючи державне завдання навчання та виховання підростаючого покоління, зобов'язаний: озброювати учнів усвідомленими, міцними та дійовими знаннями, вміннями та навичками з основ наук; формувати в них сучасний світогляд; розвивати пізнавальні здібності та інтереси з урахуванням та поважанням індивідуальних особливостей; виховувати їх у дусі високої моралі та громадської активності, поваги до вимог соціальне позитивної поведінки особистості у суспільстві; піклуватися про охорону здоров'я; вивчати індивідуальні особливості, умови життя дитини; підтримувати тісні зв'язки з батьками та громадськістю, пропагувати та розповсюджувати педагогічні знання; систематично підвищувати свій загальнокультурний та фаховий рівень.

Вихователі, які працюють з дітьми в школах-інтернатах та групах подовженого дня, повинні, зокрема, прищеплювати дітям любов до праці, високі моральні якості, навички культурної поведінки, виконання правил особистої гігієни; регулювати режим дня вихованців, контролювати своєчасність підготовки домашніх завдань та організовувати діяльність учнів на таких заняттях в різних формах; надавати дітям допомогу в навчанні та організації дозвілля, здійснювати заходи, що сприяють зміцненню здоров'я та фізичному розвиткові вихованців; підтримувати постійні зв'язки з учителями, учнівськими громадськими організаціями, медичним персоналом, батьками.

Окрім цих, загальних для всіх педагогів обов'язків, дефектолрги повинні проводити спеціальну роботу, спрямовану на максимально можливу корекцію недоліків психофізичного розвитку аномальних дітей, на їх всебічний компенсаторний розвиток з метою забезпечення соціалізації та соціальної адаптації вихованців. Для цього необхідні знання особливостей розвитку кожної категорії аномальних дітей та оволодіння системою тих специфічних психолого-педагогічних засобів компенсаторно-корекційної роботи, які розроблені у відповідних галузях наукової та практичної дефектології.

Спеціальні обов'язки педагогів-дефектологів визначені положеннями про кожний тип спеціальних шкіл-інтернатів та дошкільних установ для аномальних дітей.

§ 2. Вимоги до особистості педагога-дефектолога та його професійної підготовки

Педагогові-дефектологу належить провідна роль у становленні особистості аномальної дитини як громадянина суспільства. Тому він повинен бути високоосвіченою людиною, яка має чіткі світоглядні позиції, вміє Тх обґрунтовувати та відстоювати, поважаючи при Цьому думки інших. Інформація, яка надходить від педагога до свідомості аномальної дитини (а саме він здебільшого є найкомпетентнішим джерелом інформації для дітей), має бути достовірною, багатою за змістом, переконливою та цікавою. Тому в процесі професійної підготовки дефектологів, як і педагогів -- спеціалістів з інших профілів, значне місце посідає оволодіння системою знань з соціально-економічних дисциплін, історії та сучасного стану світової культури, зокрема культури своєї держави. Підкреслимо, що процес збагачення власної гуманітарної підготовки, оволодіння культурою людства в її ідеологічних, естетичних (літературних, музичних, художніх тощо), моральних, правових компонентах є безперервним і нескінченним, тому постійна робота з самоосвіти, культурного самовиховання -- одне з найважливіших завдань педагога взагалі та дефектолога зокрема.

Враховуючи, що в процесі розвитку, навчання і виховання діють основні закономірності, спільні для роботи як з нормальними, так і з різними категоріями аномальних дітей, дефектолог повинен володіти знаннями зягальної, вікової та педагогічної психології, загальної педагогіки. Ці знання є фундаментом, на якому грунтуються прикладні, суто дефектологічні знання та вміння. Наприклад, до вивчення аномальної дитини ставляться вимоги, які відображені в принципах вивчення особистості, розроблених загальною психологією: активності та цілеспрямованості, всебічності та комплексності, об'єктивності, динамічності, конкретності, єдності вивчення особистості та її соціального оточення тощо. Знаючи ці принципи, педагог-дефектолог зможе правильно розв'язувати принципові завдання глибокого вивчення своїх вихованців і, використовуючи в цьому процесі методи пізнання особистості, також в цілому спільні для загальної та спеціальної психології (бесіда, спостереження, вивчення документації, анкетування, збирання, зіставлення та узагальнення незалежних характеристик, природний та лабораторний експеримент, психодіагностичний метод тощо), знайде при застосуванні кожного з них оптимальні прийоми з урахуванням специфіки роботи з аномальними дітьми.

Цю специфіку вивчають такі дисципліни, як спеціальна психологія (олігофрене-, сурдо- і тифлопсихологія), дефектологічна психодіагностика, яка, зокрема, розробляє принципи та методи відбору дітей до спеціальних шкіл та дошкільних установ. Не менш важливими для дефектолога є й знання з різних галузей медицини (анатомії та фізіології людини, її вищої нервової діяльності та окремих органів -- слуху, зору, мови; патофізіології, невропатології, психопатології тощо), оволодіння якими дає змогу зрозуміти природу того чи іншого виду аномального розвитку дитини, усвідомити первинні матеріальні причини порушень психофізичного розвитку з точки зору дії біологічного фактора, який в єдності із соціальним визначає особливості та перспективи становлення особистості.

Нарешті, в підготовці педагога-дефектолога значна роль належить оволодінню системою спеціальних дефектологічних знань та вмінь (для кожної дефектологічної спеціальності -- переважно в окремих галузях цієї науки), що стосуються принципів, методів та прийомів навчальної, виховної та корекційної роботи з дітьми різних вікових категорій (дошкільниками, школярами), які мають ті чи інші відхилення в розвиткові. Цих знань та вмінь дефектологи набувають у процесі вивчення курсів спеціальної педагогіки (олігофрено-, сурдо-, тифло-), окремих методик викладання дисциплін, що вивчаються в спеціальних школах, методики організації виховної роботи в цих школах, логопедії, дошкільної спеціальної педагогіки, ряду спецкурсів та спецсемінарів (наприклад, з диференційованого навчання, методики корекційної роботи тощо). Педагогів-дефектологів досконало озброюють специфічними системами прийому та передачі інформації, необхідними для спілкування з певними категоріями аномальних дітей. Йдеться, зокрема, про мову жестів, дактилологію (ручну азбуку, яка відтворює букви та слова умовними знаками, зображуваними пальцями рук), техніку читання з губ як засоби спілкування глухих, дактилографію (письмо пальцем), що використовується як засіб спілкування з сліпоглухим співрозмовником, письмо та читання за допомогою шрифта Брайля, чому навчають сліпих.

Як уже "зазначалося, в цілому в навчанні та вихованні аномальних дітей діють ті самі принципи загальної педагогіки, що й у роботі з нормальними дітьми.

Так, у, спеціальних школах усіх типів істотне значення зберігають загальні дидактичні принципи: свідомості та активності, науковості та систематичності, доступності, наочності, міцності засвоєння знань, умінь та навичок, розвиваючого навчання, індивідуального підходу до учнів тощо. Закономірності процесу виховання аномальних дітей також підпорядковуються загально-педагогічним принципам зв'язку школи з життям суспільства, єдності, цілісності, системності виховного процесу, виховання в колективі та через колектив, органічного поєднання поваги та вимогливості до вихованців, освіти та переконання учнів з доцільною організацією їхнього життя та діяльності, врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей та здійснення особистісного підходу.

У теорії та практиці різних галузей дефектології розроблено оригінальні дійові прийоми корекційної роботи з аномальними дітьми, що використовуються при застосуванні загальнопедагогічних методів навчання (словесних, наочних, практичних, інформаційно-рецептивних, репродуктивних, частково пошукових, творчих тощо) та виховання (переконання, формування досвіду поведінки, заохочення та покарання, змагання та ін.). Зокрема, в керівництві навчально-пізнавальною діяльністю аномальних школярів використовуються спеціальні прийоми, спрямовані на її корекцію: додаткового стимулювання; усвідомлення та довільності виконання; запобігання та активного виправлення помилок; підведення до самостійних висновків, узагальнень, встановлення зв'язків; переводу від предметно-практичного до розумового плану здійснення та співвіднесення зовнішнього та внутрішнього планів діяльності; посилення самоконтролю, самоорганізації, критичності та самокритичності тощо.

Окрім ґрунтовної теоретичної та практичної підготовки, яка дозволяє педагогу-дефектологу ефективно розв'язувати завдання, що стоять перед ним, він повинен володіти цілим рядом особистих якостей, без яких неможлива успішна робота з аномальними дітьми. Дефектологові необхідні такі якості, котрі б відповідали вимогам суспільства до людини, якій доручено справу виховання громадянина. В цьому відношенні дефектолог, як і будь-який інший педагог, має бути зразком культури, освіченості, морально бездоганної поведінки.

Водночас педагогу-дефектологу мають бути притаманні й деякі суб'єктивні характерологічні риси, що в поєднанні з об'єктивними знаннями та вміннями є необхідними для його продуктивної роботи. До таких рис належать: педагогічна чуйність, що полягає в здатності за найнезначнішими виявами помічати зміни в психічній діяльності, поведінці, загальному стані дитини і адекватно на них реагувати; терпіння та наполегливість у досягненні поставленої мети у роботі з аномальними дітьми; твердість і послідовність, організованість, педагогічний такт.

Маючи на увазі підвищену збудливість аномальних дітей, схильність багатьох з них до негативізму, афективних проявів, нестійкість діяльності та поведінки, дефектологія стверджує необхідність створення в спеціальних школах щадного педагогічного режиму, що оберігає ослаблену нервову систему аномальної дитини. Величезна роль у цьому належить витриманості педагога, його доброзичливості, здатності підтримувати, мобілізувати діяльність дитини, пробуджувати в неї оптимізм, бадьорість духу, вмінню попереджати та педагогічно правильно долати зриви в поведінці, активізувати здорові, сильні сторони її особистості.

Педагог-дефектолог має пам'ятати про важливість оволодіння технікою мовного спілкування з аномальними дітьми, оскільки сприймання, розуміння, ставлення їх до словесної інформації характеризуються рядом специфічних особливостей. Тому необхідна постійна робота педагога над відпрацюванням оптимального темпу, ритму, грамотності, інтонації мови. Адже слово вчителя є не тільки засобом інформації, а й способом стимулювання дітей до діяльності, керівництва нею, організації поведінки вихованців.

§ 3. Система підготовки фахівців для практичної та наукової діяльності в галузі дефектології

Ефективність діяльності навчально-виховних закладів для аномальних дітей визначальним чином залежить від якості професійної підготовки педагогічних кадрів. В Україні їх готують на дефектологічних факультетах трьох педагогічних вузів (київського, слов'янського, кам'янець-подільського), найстарішим з яких є київський, що працює вже багато десятиліть.

3 диференціацією системи спеціальних навчально-виховних установ для аномальних дітей, із зростанням досягнень наукової та практичної дефектології неухильно вдосконалюється процес вузівської підготовки педагогів-дефектологів. Якщо на перших етапах становлення вищої дефектологічної освіти студенти здобували загальну дефектологічну підготовку, то надалі виникла потреба готувати педагогічні кадри, які б спеціалізувалися в галузі олігофренопедагогіки, сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, логопедії.

Оскільки одним з найважливіших навчальних предметів у спеціальних школах є праця, що дає змогу надати учням цих шкіл певну професію (а це є необхідним для їхньої успішної післяшкільної соціально-трудової адаптації), фахівців-дефектологів з професійно-трудового навчання аномальних дітей готують за спеціалізованими навчальними планами та програмами.

З розвитком важливої ланки системи спеціальних закладів для аномальних дітей -- спеціальних дитячих садків (для дітей з порушеннями інтелекту, мови, слуху, зору) на деффаках також готують фахівців з різних галузей дошкільної дефектології. Студенти-дефектологи здобувають теоретичні знання з суспільно-економічних, загальногуманітарних, медичних, загальних та спеціальних психологічних, педагогічних, конкретно-методичних дисциплін і навчаються реалізувати ці знання в роботі з аномальними дітьми.

Після закінчення вузу робота педагога-дефектолога над підвищенням своєї фахової кваліфікації не завершується. Бути на сучасному рівні розвитку психолого-педагогічної та дефектологічної науки практичним працівникам спеціальних шкіл дає змогу наполеглива самоосвіта, а також різні внутрішкільні та позашкільні форми вдосконалення вчителів.

У спеціальних дитячих навчально-виховних установах створено методичні об'єднання вчителів .з різних предметів (за циклами) та вихователів. Члени метод-об'єднань готують та обговорюють теоретичні та практичні доповіді, реферати та огляди науково-літературних новин, методичні розробки уроків і виховних заходів тощо.

Обласні (міські), республіканські інститути вдосконалення вчителів, відповідні факультети підвищення кваліфікації педагогічних вузів приділяють багато уваги вдосконаленню професійної майстерності педагогів-дефектологів. Однією з форм такої роботи е курси для вчителів різних спеціальностей, вихователів, логопедів.

Науково-дослідну роботу в різних галузях дефектології здійснюють кафедри дефектологічних факультетів педвузів, відповідні лабораторії науково-дослідних інститутів педагогіки та психології України, де працює чимало вчених, чиї наукові праці широко відомі.

Дефектологічні дослідження багато в чому збагачують також загальну психологію та педагогіку, оскільки в ряді випадків вони дають змогу чітко визначити такі закономірності, зв'язки, тенденції в розвиткові психіки, формуванні особистості, її навчанні та вихованні, які при дослідженнях дітей з нормальним розвитком залишаються прихованими. Це, зокрема, підкреслював Л.С. Виготський: «Відхилення від нормального типу, патологічні зміни процесів розвитку є ... нібито спеціально обладнаний експеримент, що виявляє та розкриває перед нами часто з надзвичайною силою справжню природу та побудову процесу, що нас цікавить» Выготский Л.С. Развитие высших психических функций.--М., 1960.--С. 53..

Размещено на Allbest.ru