"Згідно з міжнародним правом, війна - це стан справ між двома державами, або між двома групами держав, або між державою і групою держав, який супроводжується здебільшого розірванням дипломатичних відносин, подальшим призупиненням застосування загальних норм міжнародного права мирного періоду і загальною рішучістю вчинити насильницькі дії, навіть якщо такі дії насправді не мають місця".

Варто наголосити, що поняття "війна" вживається для позначення збройного протистояння між двома або декількома суверенними суб'єктами міжнародного права, якими можуть бути виключно держави. У випадках, коли відбувається громадянська війна чи коли якийсь народ або нація бореться за незалежність, потрібно застосовувати термін "збройний конфлікт".

У текстах Женевських конвенцій і Додаткових протоколів досить часто вживається термін "збройний конфлікт", але вони не містять визначення цього поняття. Відсутність його супроводжується певними як теоретичними, так і практичними труднощами щодо уніфікації його застосування.

У загальній ст. 2 Женевських конвенцій зазначається, що "ця Конвенція застосовуватиметься в разі оголошення війни або під час будь-якого іншого збройного конфлікту, що виник між двома або декількома Високими Договірними Сторонами, навіть у тому випадку, якщо одна з них не визнає стану війни". Отже, якщо виникає збройний конфлікт між двома або декількома державами, то міжнародне гуманітарне право стає чинним автоматично, незалежно від того, чи оголошено війну і чи визнають учасники конфлікту стан війни. Єдиною підставою, достатньою для застосування гуманітарного права, є наявність збройного конфлікту.

Збройний конфлікт - це збройна боротьба між державами (міжнародний), або між державою та антиурядовими військовими формуваннями (неміжнародний).

Види збройних конфліктів:

Женевські конвенції та Додаткові протоколи розрізняють два види збройних конфліктів - міжнародні і неміжнародні збройні конфлікти.

Безумовно, що поняття "збройний конфлікт" по-різному визначають у разі міжнародного та неміжнародного збройного конфлікту. В першому випадку (згідно зі ст. 2, загальною для Женевських конвенцій) під конфліктом розуміють будь-яке зіткнення між двома або більше державами із застосуванням збройних сил, згідно зі ст. 2, навіть якщо одна зі сторін заперечує наявність стану війни. Не береться до уваги ні тривалість конфлікту, ні кількість жертв. Навіть незначного прикордонного інциденту досить, щоб ситуацію визнали збройним конфліктом.

Зауважимо, що підхід до поняття "збройний конфлікт" досить гнучкий і ліберальний, коли такий конфлікт має міжнародний характер, особливо якщо йдеться про класичне міжнародне протистояння. Відповідно, збройний конфлікт під час національно-визвольних війн визначається у вужчому розумінні.

У п. 4 ст. 1 Додаткового протоколу I встановлюється, що ситуації, коли застосовується даний протокол, включають "збройні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації та расистських режимів для здійснення свого права на самовизначення". Довгий час юристи та дипломати західних країн воліли розглядати збройну боротьбу народів колоніальних країн в якості внутрішніх конфліктів, з тим щоб перешкодити поширенню на учасників національно-визвольних рухів гуманітарних норм міжнародного права. Прийняття п. 4 ст. 1 Додаткового протоколу I підвело риску під спори про типологію національно-визвольних воєн, і в даний час віднесення їх до розряду міжнародних конфліктів не викликає ніяких сумнівів.

Більше того, враховуючи специфічний характер міжнародної правосуб'єктності національно-визвольних рухів, п. 3 ст. 96 Додаткового протоколу I передбачає, що "влада, що представляє народ, який веде боротьбу проти однієї з Високих Договірних Сторін у збройному конфлікті, типу, згаданого в ст. 1, п. 4, може взяти на себе зобов'язання застосовувати конвенції і справжній протокол щодо такого конфлікту шляхом односторонньої заяви, адресованої депозитарієві ".

Внесення даного положення пов'язано з тим, що Женевські конвенції передбачали участь у них тільки "держав", а Додатковий протокол I встановлює, що підписання і приєднання до нього відкрито лише для учасників конвенцій.

Далі, в п. 3 ст. 96 зазначається, що зазначена заява викличе такі наслідки. Конвенції та протокол набувають чинності для зазначеної влади як сторони, що перебуває в конфлікті, негайно. Згадана влада отримує ті самі права й бере на себе ті ж зобов'язання, як і права та зобов'язання, які були отримані і взяті на себе учасниками конвенцій і даного протоколу. Конвенції та протокол будуть рівною мірою обов'язковими для всіх сторін, що у даному конфлікті. Ці положення прирівнюють у правах і зобов'язаннях в ситуації міжнародного збройного конфлікту незалежні держави і національно-визвольні рухи.

На відміну від регламентації міжнародних збройних конфліктів, що має тривалу історію, спроби встановити в міжнародному праві норми про захист жертв внутрішніх збройних конфліктів довгий час не мали успіху. Такі конфлікти довгий час розглядалися як внутрішня справа держав і який-небудь інтерес до них з боку інших суб'єктів міжнародного права сприймався як неприпустиме втручання або інтервенція.

Проте вже в Статуті ООН, в п. 7 ст. 2 встановлюється, що принцип невтручання не поширюється на застосування примусових заходів на підставі глави VII Статуту ООН. Практика ООН показує, що внутрішні конфлікти, що відбуваються в якомусь державі, можуть інтернаціоналізувати, тобто набувати міжнародного значення. У цьому випадку організація не може залишатися байдужою, особливо, якщо мова йде про питання, що загрожують міжнародному миру і безпеці. Можна навести багато прикладів, коли внутрішні конфлікти в державі ставали предметом обговорення в ООН, а в ряді випадків організація використовувала свої збройні сили для досягнення мирного врегулювання конфліктів (Кіпр, Ліван та ін.)

Що ж розуміється під неміжнародних збройним конфліктом? У міжнародному гуманітарному праві є два не збігаються визначення: у ст. 3 загальної Женевських конвенцій 1949 р. і в ст. 1 Додаткового протоколу II.

Своєрідну позицію займає Д. Шиндлер. Він відмовляється від узагальнюючих визначень, а виділяє ті види неміжнародних збройних конфліктів, які, на його думку, визнає сучасне міжнародне право. Д. Шиндлер розрізняє такі види неміжнародних збройних конфліктів: а) громадянську війну в класичному сенсі міжнародного права, як неміжнародний збройний конфлікт високої інтенсивності, в якому за новоствореним урядом треті держави можуть визнати статус воюючої сторони, б) неміжнародний збройний конфлікт за змістом ст. 3 загальної Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. і в) неміжнародний збройний конфлікт за змістом Додаткового протоколу II.

Ст. 1 Додаткового протоколу II встановлює, що положення протоколу застосовуються до всіх збройних конфліктів, які не підпадають під дію ст. 1 Додаткового протоколу I, де дається визначення міжнародних збройних конфліктів, і відбуваються на території якої-небудь договірної сторони між її збройними силами та іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, здійснюють контроль над частиною її території, що дозволяє їм здійснювати безперервні і узгоджені дії та застосовувати цей протокол.

У п. 2 ст. 1 протоколу встановлено, що він не буде застосовуватися до випадків порушення внутрішнього порядку і виникнення обстановки внутрішньої напруженості, таким як заворушення, окремі спорадичні акти насильства та інші акти аналогічного характеру, оскільки вони не є збройним конфліктом.

Розрізняють також конфлікти високої, середньої і низької інтенсивності. Коефіцієнт високої інтенсивності - рішучі, масштабні, із застосуванням зброї масового знищення між державами і блоками держав. Коефіцієнт середньої інтенсивності - обмежені в зброї, тактиці і рівні насильства. Коефіцієнт низької інтенсивності - не досягають рівня великого воєнного зіткнення. Також виділяють світові, регіональні, локальні воєнно-політичні.

5. Учасники військових конфліктів.

Відповідно до Женевської конвенції 1949 р. учасниками бойових дій вважаються:

особовий склад регулярних збройних сил (армія, ВМС, ВВС);

ополчення і добровольці (можуть входити як в регулярні, так і в нерегулярні збройні сили);

особовий склад організованого руху опору за умови, що він, по-перше, очолюється особою, відповідальною за своїх підлеглих, по-друге, має певний і чітко помітний здалеку знак, по-третє, відкрито користується зброєю і дотримується в своїх діях законів і звичаїв війни;

члени екіпажів торгових судів і цивільних літаків, що безпосередньо беруть участь у воєнних діях;

населення, що узялося при наближенні супротивника за зброю, в тому випадку, якщо воно відкрито користується зброєю і дотримується законів і звичаїв війни.

Особи, що входять до складу збройних сил сторін, що беруть участь в конфлікті і мають право брати особисту участь у воєнних діях, називаються комбатанти.

До особливостей правового статусу комбатантів належить:

комбатанти мають право брати участь в бойових діях і застосовувати воєнне насильство (знищувати техніку, живу силу і інші об'єкти супротивника - в рамках положень міжнародного гуманітарного права);

комбатантів самих дозволяється піддавати нападу;

комбатанти не можуть переслідуватися за свою участь в бойових діях і за вживання сили;

комбатанти, потрапивши під владу ворожої сторони, набувають статусу військовополонених;

статус комбатантів не розповсюджується на найманців, медичний і інтендантський персонал, духівництво, юристів, журналістів тощо.

Найманці.

Найманець - це особа, що добровільне вступає у військові формування, що ведуть збройну боротьбу за захист протиправних колоніальних, расистських і інших подібних режимів, проти національно-визвольних рухів.

Згідно зі ст. 47 Додаткового протоколу 1 до Женевської конвенції 1949 р.: «Найманець - це будь-яка особа, яка: а) спеціально завербована на місці або за кордоном для участі в збройному конфлікті; б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях; в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і якій насправді обіцяно стороною (або за дорученням сторони), що беруть участь у конфлікті, матеріальна винагорода, що істотно перевищує винагороду, обіцяну або виплачувану комбатантам такого ж рангу і функцій, що входить в особовий склад збройних сил даної сторони; г) не є ні громадянином сторони, що бере участь у конфлікті, ні особою, що постійно проживає на території, контрольованою стороною, що бере участь у конфлікті; д) не входить в особовий склад збройних сил сторони, що бере участь у конфлікті; е) не послана державою, яка не є стороною, що бере участь у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особа, що входить до складу її збройних сил».

Приведене визначення дозволяє встановити більш чітку відмінність найманця від добровольця, а також провести різницю між найманцями, військовими радниками, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях і направлені на службу в іноземну армію за угодою між державами.

Найманство кваліфіковано як злочин в багатьох резолюціях і рішеннях ООН. В першу чергу, слід зазначити резолюцію Ради Безпеки від 24 листопаду 1961 р. про вживання енергійних заходів, включаючи вживання сили, для «негайного арешту, затримання і висилки всього іноземного військового і напіввійськового персоналу, що не знаходиться під командуванням ООН, а також найманців. Рішуче засудження держав, що дозволяють вербування найманців на своїй території і їх утримання, є в резолюціях 1967 і 1970 рр. В 1977 р. Рада Безпеки в резолюції 405 вимагала від держав не надавати свою територію для вербування найманців, не дозволяти своїм громадянам брати участь в їх формуванні, вербуванні, навчанні і перекиданні їх в інші держави.

Генеральна Асамблея ООН в 1968 р. в резолюції 2465 (XXIII) остаточно встановила, що практика використовування найманців є кримінально караним діянням, а самі найманці оголошуються злочинцями, що знаходяться поза законом. Далі в ній підкреслена необхідність ухвалення у всіх країнах законів, що оголошують набір, фінансування і навчання найманців на їх території кримінально караним злочином, і заборони своїм громадянам поступати на службу як найманці.

В Декларації про принципи міжнародного права (1970 р.) Генеральна Асамблея ООН рекомендує країнам утримуватися від організації або заохочення організації і утримання регулярних сил або збройних банд, у тому числі і найманців, для вторгнення на територію іншої держави Необхідність покарання найманців як міжнародних кримінальних злочинців міститься і в «Основних принципах правового режиму комбатантів, що борються проти колоніального і іноземного панування і расистських режимів» (1973 р.). У відомому визначенні агресії Генеральна Асамблея віднесла засилання на територію іншої держави «найманців, які здійснюють вживання збройної сили проти іншої держави», до актів агресії зі всіма міжнародно-правовими наслідками.

В грудні 1989 р. в рамках ООН була прийнята Конвенція про заборону вербування, використовування, фінансування і навчання найманців.

Конвенція 1989 року вводить ряд нових складів злочинів, пов'язаних з найманством. Злочинними і підлягаючими покаранню відповідно до Конвенції є дії не тільки самих найманців, але і осіб, що здійснюють вербування, використовування, фінансування і навчання найманців, а також спроби здійснення вказаних дій і співучасть в їх здійсненні. Кожна держава - учасник Конвенції зобов'язана встановити її юрисдикцію над будь-яким з приведених вище злочинів, якщо звинувачений в злочині знаходиться на її території, і вона не видає його іншій державі, що звертається з вимогою про видачу злочинця.

Кримінальний характер найманства підтверджується і в рішеннях регіональних міжнародних організацій. До їх числа належать резолюція VII надзвичайної сесії Ради міністрів Організації африканської єдності - ОАЄ (Лагос, 1970г.), резолюція про найманців, прийнята в 1967 р. Асамблеєю ОАЄ, Декларація ОАЄ про найманців в Африці (Аддіс-Абеба, 1971 р.).

Добровольці.

Використовуючи термінологію Конвенції про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у випадках сухопутної війни 1907 р. можна дати наступне визначення. Добровольці - це приватні особи, які самі переходять кордон з метою поступити на службу в збройні сили однієї з воюючих сторін.

На відміну від найманців добровольці входять в особовий склад збройних сил і на них, отже, розповсюджується статус комбатантів.

Шпигуни.

Дана категорія осіб згадується в Додатку до IV Гаагської конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907р., в Додатковому протоколі I до Женевської конвенції 1949р.

Шпигуном може бути визнана особа з складу збройних сил сторони, що бере участь в конфлікті, яка, діючи таємно або під вигаданим приводом, збирає відомості в районі воєнних дій даної сторони з метою повідомити їх супротивнику.

При цьому діяльність особи не вважається шпигунством, якщо:

збираючи або прагнучи зібрати інформацію на території, контрольованої ворожою стороною, особа носить формений одяг своїх збройних сил;

особа не діє обманним шляхом або навмисно не використовує таємні методи.

В цих випадках особи, потрапляючи під владу ворожої сторони, не втрачають права на статус військовополонених.

Якщо ж особа була затримана (арештована) під час здійснення дій, що кваліфікуються як шпигунство, то згідно зі ст.46 Додаткового протоколу вона не має права на статус військовополоненого, і з ним можна поводитися як з шпигуном.

Військовополонені.

Військовополоненими є особи, що потрапили під владу ворога і належать до однієї з наступних категорій:

1) Особовий склад збройних сил сторони, що бере участь в конфлікті, а також особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу цих збройних сил;

2) Особовий склад інших ополчень і добровольчих загонів, в т.ч. особовий склад організованого руху опору, що належить стороні, що бере участь в конфлікті, і діє на власній території або поза нею, якщо ці ополчення і організовані рухи опору, відповідають нижченаведеним умовам:

а) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

б) мають певний і виразно видимий здалека відмітний знак;

в) відкрито носять зброю;

г) дотримуються в своїх діях законів і звичаїв війни.

3) Особовий склад регулярних збройних сил, що вважають себе підвладними уряду або владі, що не визнаються тримаючою в полоні державою.

4) Особи, що прямують за збройними силами, але не входять в їх склад безпосередньо, як, наприклад, цивільні особи, що входять в екіпажі військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих команд або служб, на яких покладено побутове обслуговування збройних сил, за умови, що вони одержали на це дозвіл від тих збройних сил, які вони супроводжують.

5) Члени екіпажів судів торгового флоту, включаючи капітанів, лоцманів і юнг, і екіпажів цивільної авіації сторін, що беруть участь в конфлікті, які не користуються більш пільговим режимом через які-небудь інші положення міжнародного права.

6) Населення не окупованої території, яке при наближенні ворога стихійно за власним бажанням береться за зброю для боротьби з військами, що вторгаються, не встигнувши сформуватися в регулярні війська, якщо воно носить відкрито зброю і дотримується законів і звичаїв війни.

Так, як і з військовополоненими, треба поводитися з:

1) Особами, що належать або не належать до збройних сил окупованої країни, якщо держава, що окуповує, вважає необхідним з причин приналежності інтернувати їх, навіть якщо вона спочатку звільнила їх, в той час, коли воєнні дії відбувалися за межами окупованій нею території, особливо коли ці особи безуспішно намагалися приєднатися до збройних сил, до яких вони належать і які беруть участь у воєнних діях, або коли вони не підкорялися виклику, зробленому з метою їх інтернування.

2) Особами, що належать до однієї з категорій, перерахованих в данній статті, яких прийняли на своїй території нейтральні або невоюючі держави і яких ці держави повинні інтернувати відповідно до міжнародного права, якщо вони тільки не вважатимуть за краще надати їм більш сприятливий режим.

При цьому військовополонені знаходяться під владою ворожої держави, але не окремих осіб або військових частин, що узяли їх в полон. Незалежно від відповідальності, яку можуть нести окремі особи, держава, що тримає в полоні несе відповідальність за поводження з військовополоненими.

З військовополоненими слід завжди звертатися гуманно. Будь-який незаконний акт або бездіяльність із сторони тримаючої в полоні держави, що приводить до смерті військовополоненого, який знаходиться під її владою, або ставить здоров'я військовополоненого під серйозну загрозу, забороняються і розглядатимуться як серйозні порушення Конвенції. Зокрема, жоден військовополонений не може бути підданий фізичному каліченню або ж науковому або медичному експерименту будь-якого характеру, який не виправдовується міркуваннями лікування військовополоненого і його інтересами. Військовополонені повинні також завжди користуватися захистом, особливо від всяких актів насильства або залякування, від образ і цікавості натовпу.

Вживання до них репресалій забороняється. За будь-яких обставин військовополонені мають право на повагу до їх особи і честі.

Парламентери.

Правовому положенню парламентерів присвячені ст.ст. XXXII-XXXIV Додатку до IV Гаагської конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907р.

Парламентером вважається особа, уповноважена однією з воюючих сторін почати переговори з іншою стороною і що знаходиться під білим прапором.

Парламентер, сурмач або барабанщик, що його супроводжують, а також прапороносець і перекладач користуються правом недоторканності, яке втрачається, якщо буде беззастережним способом доведено, що парламентер використовував своє привілейоване положення для підбурювання до зради або для її здійснення.

6. З погляду міжнародного права, всі засоби і методи ведення війни поділяються на дозволені (правомірні) і заборонені (протиправні, незаконні).

Протиправними є всі види зброї, вживання яких суперечить принципам і нормам міжнародного права, діючим під час війни.

До них належать: зброя масового знищення людей, а також зброя, здатна заподіювати зайві пошкодження або зайві страждання, і, нарешті, засоби дії на природне середовище, які мають широкі або довгострокові або серйозні наслідки. Деякі з недозволених засобів прямо заборонені міжнародними угодами. Це розривні кулі або снаряди вагою менше 400 гр., що мають властивості вибухівки або споряджені ударним або горючим складом; кулі, що легко розвертаються або сплющуються в людському тілі; отрути і отруєна зброя; задушливі, отруйні або інші подібні гази, бактеріологічна (біологічне) і хімічна зброя; міни-пастки і інші пристрої, які асоціюються з дитячими іграшками і предметами медичної допомоги, всі інші конкретні види звичайної зброї невиборчої дії, що викликають надмірні пошкодження або страждання.

Нарівні з недозволеними засобами війни міжнародне право обмежує або забороняє деякі методи ведення війни - перш за все віроломні: зрадницьке вбивство або інше посягання на життя осіб, що належать до населення і військ ворога; оголошення про те, що нікому не буде пощади; незаконне використовування або використовування не за призначенням національних або міжнародних прапорів, емблем (емблеми Червоного Хреста); військових знаків і форменого одягу ворога.

В той же час міжнародне право не забороняє військові хитрощі.

До недозволених методів належать також: бомбардування будь-яким способом незахищених міст, селищ, житлових будинків або будівель, знищення або руйнування пам'ятників культури, храмів, санітарних установ, госпітальних судів, транспорту, літаків, санітарного персоналу.

Міжнародна конвенція 1977 р. заборонила військове або будь-яке інше вороже використовування засобів впливу на природне середовище шляхом умисного управління природними процесами. Міжнародне право забороняє варварські методи ведення війни, такі, як жорстоке поводження з мирним населенням, узяття і вбивство заручників, вживання тортур, катування для отримання відомостей, віроломство, терор відносно місцевого населення, використовування голоду серед населення тощо.

Питання для самоконтролю

1. Що регулює міжнародне право збройних конфліктів? Які норми права діють в період збройних конфліктів?

2. Як співвідносяться «право збройних конфліктів» і «гуманітарне право»?

3. У чому відмінність збройного конфлікту міжнародного характеру від збройного конфлікту неміжнародного характеру?

4. Які засоби і методи ведення воєнних дій заборонені міжнародним правом?

Тема 17. Загальні положення права Європейського Союзу

1. Історичні, економічні та політичні засади інтеграції в Європі.

2. Створення Європейського Союзу. Установчі акти ЄС (на самостійне вивчення).

3. Сучасна структура ЄС (на самостійне вивчення).

4. Компетенція ЄС (на самостійне вивчення).

5. Предмет, мета та метод права ЄС (на самостійне вивчення).

6. Джерела права ЄС (на самостійне вивчення).

7. Основні принципи права ЄС (на самостійне вивчення).

1. У 1951р. було створено Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), у 1957 р. - Європейське Співтовариство з атомної енергії (Євроатом) та Європейське економічне Співтовариство (ЄЕС). У 1965 р. на основі Брюссельського договору були створені єдині органи Співтовариств. Спочатку компетенція Європейського Співтовариства (далі Співтовариства) розповсюджувалася на торгівлю, сільське господарство та регулювання конкуренції. Але у 1986 р. був прийнятий Єдиний Європейський Акт, який до завдань Співтовариства додав також розвиток політичного співтовариства та загальної зовнішньої політики. У 1992 р. був підписаний Договір про Європейський Союз, до якого увійшли усі держави-члени Співтовариства.

Метою Європейського Союзу (ЄС) є створення економічного та монетарного союзу, який включає введення єдиної валюти, запровадження єдиної політики у галузі закордонних справ та безпеки, встановлення єдиного громадянства ЄС, кооперації у сфері юстиції та внутрішніх справ. Новими напрямками діяльності Співтовариства тепер є: освіта, культура, охорона здоров'я, захист прав споживачів та трансєвропейська мережа. Зросла роль Ради Європи, яка визначає основні напрямrи політичної діяльності ЄС.

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

Тема 1. Поняття міжнародного права

Міжнародна система:

а) поняття міжнародної системи, її складові частини;

б) суб'єкти міжнародної системи;

в) міжнародні відносини і міжнародне право, їх взаємозв'язок і взаємодія.

Поняття сучасного міжнародного права, його основні риси та особливості.

Предмет, об'єкт і джерела міжнародного права.

Міжнародне публічне і міжнародне приватне право (відмінності і співвідношення).

Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права:

а) теорії співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права;

б) способи і форми взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права.

Контрольні питання та практичні завдання

1. Чи має міжнародне право обов'язкову силу?

2. Що Ви розумієте під системою міжнародного права?

3. Як співвідносяться поняття «міжнародне право», «міжнародні відносини», «міжнародна система»?

4. Які фактори міжнародного життя впливають на розвиток сучасного міжнародного права?

5. Охарактеризуйте суб'єктну та об'єктну сферу дії міжнародного права. У чому сутність екстериторіальної дії міжнародного права?

6. Назвіть способи створення норм міжнародного права.

7. Чому узгоджувальний порядок створення норм міжнародного права є превалюючим способом створення норм?

8. Яким основним вимогам повинно відповідати правило поведінки, щоб бути міжнародно-правовим звичаєм?

9. У чому полягають особливості норм міжнародного права?

10. Охарактеризуйте види норм міжнародного права.

11. Чи існує ієрархія норм за юридичною силою?

12. В чому різниця між основними і додатковими джерелами міжнародного права?

13. Які переваги міжнародного договору перед іншими джерелами міжнародного права?

14. Яке місце серед джерел міжнародного права займають односторонні акти держав?

15. Яка різниця між міжнародним приватним правом і міжнародним публічним правом?

16. Які існують теорії співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права? Назвіть їх недоліки та позитивні якості.

17. Яка теорія: монізму або дуалізму сприйнята сучасним законодавством України? Підтвердить свою думку нормами діючого законодавства України.

18. Які форми реалізації міжнародного права існують у внутрішньодержавному порядку?

19. охарактеризуйте способи та форми взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права. Наведіть приклади з законодавства України та зарубіжних країн.

20. Наведіть приклади використовування в національному законодавстві України посилань на норми міжнародного права.

21. Основною причиною впливу міжнародного права на національне є необхідність в:

а) трансформації норм міжнародного права в національне законодавство;

б) імплементації міжнародних угод державами-сторонами;

г) екстрадиції;

д) рецепції норм міжнародного права в національне законодавство.

22. Назвіть конкретні приклади взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права (на прикладі права України).

23. Охарактеризуйте процес зближення законодавства України до права ЄС у рамках Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами - членами.

24. Вирішить задачу:

Як у міжнародному, так і у внутрішньодержавному праві розглядаються питання громадянства і питання прав і свобод людини.

Чи означає це, що в даному випадку предмет міжнародного права і предмет внутрішньодержавного права співпадають?

25. Вирішить тести:

25.1. Структура системи міжнародного права включає:

а) галузі, правові інститути, норми міжнародного права;

б) джерела права, норми права, статті закону;

в) галузь законодавства, закон, правову норму;

г) норми права, принципи права, джерела права.

25.2. Міжнародне право - це особлива система права, яка забезпечується:

а) переконанням;

б) примусом;

в) договором;

г) угодою і примусом.

25.3. Одне з допоміжних джерел міжнародного права це:

а) рішення міжнародних організацій;

б) загальні принципи права;

в) міжнародний договір;

г) конституція;

д) міжнародний звичай.

25.4. Основним джерелом міжнародного права є:

а) загальні принципи права;

б) міжнародний договір;

в) судові рішення міжнародних судів і трибуналів;

г) Статут ООН;

д) Конституція.

Тема 2. Історія міжнародного права

Виникнення міжнародного права і періодизація його історії.

Міжнародне право рабовласницького суспільства.

Міжнародне право феодального суспільства, основні інститути.

Формування буржуазних інститутів міжнародного права.

Розвиток сучасного міжнародного права: поняття, становлення, особливості.

Контрольні питання та практичні завдання

Охарактеризуйте різні точки зору на періодизацію історії міжнародного права?

Які особливості характерні для міжнародного права:

у рабовласницькому суспільстві;

у феодальному суспільстві;

у буржуазному (ранньокапиталістичному) суспільстві;

у сучасному суспільстві?

Яким чином вплинули на розвиток міжнародного права наступні події:

Вестфальський мир 1648р.;

Велика французька революція;

Перша світова війна;

Жовтнева революція 1917р.;

Друга світова війна;

Створення системи ООН?

4. Підготуйте повідомлення про наукову діяльність і роль в розвитку міжнародного права одного з наступних авторів: Д.І. Каченовській, Ф.Ф. Мартенс, В.А. Незабітовській.

5. Що таке глобалізація? Що спільного і які відмінності між глобалізацією і інтеграцією?

6. Охарактеризуйте концепції «нового міжнародного права» і «трансформації сучасного міжнародного права».

7. Вирішить тести:

7.1. Питання функцій послів закріплені в:

а) Законах Хамураппі;

б) Законах 12 таблиць;

в) Законах Ману;

г) Законах Артхашастра;

д) Руській Правді.

7.2. Інститут проксенії існував в:

а) Стародавньому Римі;

б) Стародавній Греції;

в) Китаї;

г) Стародавньому Сході;

д) Стародавній Індії.

7.3. Перші норми міжнародного права з'явилися:

а) у державах Північної Африки;

б) у Стародавньому Римі;

в) у державах Давнього Сходу;

г) в Західній Європі;

д) у Стародавній Індії.

7.4. Загальна передумова становлення міжнародного права - це:

а) воля держав;

б) суспільний розподіл праці;

в) умови матеріального життя людства в їх історичному розвитку і виникнення держав.

7.5. Міжнародно-правовий звичай був головним джерелом міжнародного права у:

а) рабовласницький період;

б) феодальний період;

в) під час буржуазних революцій;

г) Стародавній Русі;

д) між двома світовими війнами.

7.6. «Трактат про воєнне мистецтво» - історична пам'ятка, яка містить окремі норми ведення війни і була складена у:

а) Стародавній Індії;

б) Стародавній Греції;

в) Стародавній Русі;

г) Стародавньому Китаї;

д) Стародавньому Римі.

7.7. Посвідчення на право ведення переговорів у вигляді здвоєних навощених дощечок, які використовувалися у Стародавній Греції, називалося...

а) консул;

б) диплом;

в) грамота;

г) легат;

д) проксен.

7.8. Найпоширенішими в Давній Греції були договори:

а) торговельні;

б) щодо ведення військових дій;

в) про ненапад;

г) у галузі морського права;

д) щодо викупу полонених.

7.9. Інститут консулів з'явився:

а) у рабовласницький період;

б) у середньовіччя;

в) під час буржуазних революцій;

г) одночасно з утворенням Ліги Націй;

д) між двома світовими війнами.

7.10. Не належить до первинних основ морського права:

а) Родоське право;

б) Олеронські Сувої;

в) Кодекс Візантійського права;

г) Греко-римське морське право;

д) Закони Бісбі.

7.11. Міжнародні правила судноплавства по прикордонним річкам були сформульовані на:

а) Віденському конгресі;

б) Паризькому конгресі;

в) Берлінському конгресі;

г) на Гаазькій конференції миру;

д) під час створення ООН.

7.12. Вперше існування загального міжнародного права було визнано:

а) у Паризькому тракті;

б) Регламентом про дипломатичні класи;

в) Декретом «Про мир»;

г) Декретом «Про землю»;

д) у Статуті ООН.

7.13. Визначте співвідношення між періодом розвитку міжнародного права та часовими рамками:

1) перший період;

2) другий період;

3) третій період;

4) четвертий період.

а) від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648р.;

б) від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру;

в) від Гаазьких конференцій миру до створення ООН;

г) стародавні часи.

7.14. Мирний союзний договір, що поклав кінець війні між Єгиптом та Хетським царством - це:

а) договір єгипетського фараона Рамзеса II з царем хеттів Хаттушилем III на початку XIII в. до н.е.;

б) договір єгипетського фараона Рамзеса II з престолом перегринусом;

в) договір з царем хеттів Хаттушилем III на початку XV ст. до н.е. з єгипетським фараоном Рамзесом II;

г) договір єгипетського фараона Рамзеса I з царем хеттів Хаттушилем III на початку XIV ст. до н.е.

7.15. У II?I тисячолітті до н.е. окремі центри міжнародного життя виникли на території:

а) Індії та Китаю;

б) у Стародавній Греції та Риму;

в) Індії та Китаю, а пізніше - у Стародавній Греції та Риму;

г) Єгипту.

7.16. Індійська історична пам'ятка, що містить правила про функції послів та їх недоторканість:

а) Закони Ману;

б) Закони XII таблиць;

в) укази царя хеттів Хаттушиля.

г) «право народів».

7.17. Право, що встановлює норми щодо взаємовідносин між державами та між римлянами та іноземними громадянами:

а) Закони Ману;

б) «право народів»;

в) Закони XII таблиць.

8. Вирішить задачу:

На думку відомого російського вченого В.Н.Александренка, «Рим не визнавав існування міжнародного права, в якому він був би членом, рівноправним з іншими народами. Рим заслуговує на ім'я скоріше патрона, ніж повелителя миру. Політичний егоїзм Рима виключав можливість правильного і постійного міжнародного порядку на засадах мирного співіснування з іншими народами».

В чому полягають особливості відносин Стародавнього Рима з іншими народами? Чи можна стверджувати, що ці відносини були засновані на міжнародно-правових засадах? В чому виявляється вплив римської культури на сучасне міжнародне право?

Тема 3. Суб'єкти сучасного міжнародного права

Поняття і види суб'єктів міжнародного права. Особливості міжнародної правосуб'єктності.

Держави як головні суб'єкти міжнародного права.

Визнання в міжнародному праві.

Правонаступництво держав.

Міжнародна правосуб'єктність націй і народів, що борються за незалежність.

Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права.

Обсяг та межі правоздатності державоподібних утворень.

Контрольні питання та практичні завдання

Визначте коло суб'єктів міжнародного права.

Назвіть значущі, з погляду міжнародного права, ознаки держави.

Чи є здатність до створення норм міжнародного права обов'язковим елементом міжнародної правосуб'єктності?

Як Ви розумієте термін «персоніфікація держав»? Наведіть приклади персоніфікації держав.

Як співвідносяться поняття «держава» і «народ»?

Які існують форми і види міжнародно-правового визнання?

Яка різниця між визнанням de jure і визнанням de facto?

Який зміст поняття “правонаступництво держав"?

В чому полягають особливості правонаступництва держав після розпаду СРСР?

Які особливості міжнародної правосуб'єктності націй і народів, що борються за незалежність?

В чому полягають особливості міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій і державоподібних утворень?

Чи є фізичні особи суб'єктами міжнародного права? Які існують доводи «за» і «проти» визнання їх міжнародної правосуб'єктності?

Підготуйте повідомлення з питання міжнародної правосуб'єктності Ватикану. Вкажіть, які ознаки держави є у Ватикані, а які відсутні.

Вирішить тести:

14.1. Інститут, згідно якому існуюча держава або міжнародна організація встановлюють офіційні і неофіційні відносини з новими суб'єктами міжнародного права, відноситься до поняття:

а) правонаступництво;

б) визнання;

г) міжнародний договір;

д) дипломатичні відносини;

е) дипломатична нота.

14.2. До державно-подібних утворень - суб'єктів міжнародного права відноситься:

а) Західний Берлін;

б) Ватикан;

в) Венеція;

г) Гамбург;

д) Женева.

15. Вирішить задачі:

15.1. Які з нижчеприведених утворень є суб'єктами міжнародного права: Ватикан; Канада; Компанія «Соні»; Організація «Грінпіс»; Києвська область; СНД; Організація Звільнення Палестини.

Відповідь обґрунтуйте.

15.2. Дипломатичні працівники користуються різними імунітетом і привілеями. У тому числі і правом на особисту недоторканність.

Чи є це право доказом міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб? У разі затримання українського дипломата чи може він звернутися до Міжнародного Суду ООН?

15.3. Декларація про суверенітет України встановлює: «весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України, є власністю її народу». В Декларації про суверенітет Білорусі міститься дещо інше положення: «білоруському народу належить земля, надра і інші природні ресурси на території Білорусі». В Декларації про державний суверенітет Російської Федерації вказано про «право народу на національне багатство Росії».

Яке формулювання більшою мірою відповідає міжнародному праву і, зокрема, Конвенціям 1978 р. і 1983 р. про правонаступництво?

Тема 4. Основні принципи сучасного міжнародного права

Поняття основних принципів міжнародного права.

Принцип мирного співіснування - фундаментальний та узагальнюючий принцип сучасного міжнародного права.

Основні принципи забезпечення миру і міжнародної безпеки.

Основні принципи міжнародного співробітництва держав.

Основні принципи захисту прав народів, націй та людини.

Контрольні питання та практичні завдання

У чому полягає специфіка принципів міжнародного права на відміну від інших норм міжнародного права?

Що означає термін «основні принципи міжнародного права»?

Які функції виконують принципи міжнародного права?

Чим відрізняються основні та галузеві принципи міжнародного права?

Де закріплені основні принципи сучасного міжнародного права?

Проаналізуйте ст.2 Статуту ООН 1945г., Заключний Гельсинський акт НБСЄ 1975р. та Декларацію про міжнародні принципи у відповідності до Статуту ООН 1970 року, які сформулювали основні принципи міжнародного права. Протиріччать вони один одному чи ні? Який документ, на Вашу думку, найбільш чітко сформулював принципи міжнародного права?

Чим відрізняються загальні принципи права і принципи міжнародного права?

Як співвідносяться принципи міжнародного права між собою?

Як трансформувався зміст принципу невтручання у внутрішні справи; суверенної рівності держав; поваги прав людини і основних свобод; право на самовизначення у сучасних умовах?

Які правові наслідки породжує наявність принципу самовизначення?

Охарактеризуйте роль Рішення у справі «Військова та напіввійськова діяльність Нікурагуа» (Нікурагуа проти США) 1986р. у тлумаченні принципу самовизначення.

Яка різниця між принципом непорушності кордонів і принципом територіальної цілісності держав?

Який нормативний закріпив зміст принципу суверенної рівності держав?

Як розуміти сумлінність у виконанні міжнародних зобов'язань?

Чи можна сказати, що принцип невтручання у внутрішні справи держав є абсолютним?

Дайте характеристику одного з основних принципів сучасного міжнародного права.

Вирішить тести:

17.1. Принцип «народного суверенітету» з'явився під впливом:

а) Великої Французької революції;

б) Англійської революції;

в) Жовтневої революції;

г) Віденського конгресу;

д) Берлінського конгресу.

17.2. Загальні принципи міжнародного права закріплені:

а) у Статуті Міжнародного суду ООН;

б) у кодифікованих Конвенціях ООН;

в) у Статуті ООН.

17.3. Принцип теріторіальної цілісності означає, що:

а) усі народи мають право визначати свій внутрішній і зовнішний політичний статус без втручання ззовні;

б) кожна держава користується правами, які притаманні її державному суверенітету, і повинна поважать правосуб'єктність інших держав;

в) держави повинні вирішувати усі спори шляхом переговорів;

г) держави повинні поважати теріторіальну цілісність інших держав.

17.4. Принцип «мирне співіснування держав»:

а) не передбачається Статутом ООН, але відображений у преамбулі;

б) передбачається Статутом ООН і відображений у преамбулі;

в) передбачається Статутом ООН.

Вирішить задачу:

Держава "А" і держава "Б" уклали двосторонню угоду, яка суперечить принципу невтручання. Угодою передбачається, що при певних обставинах озброєні сили держав за ініціативою свого уряду можуть діяти на території іншої держави. Дайте правову оцінку ситуації.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2

Тема 5. Право міжнародних організацій

1. Міжнародні конференції: поняття, види, порядок роботи, коло учасників. Правове значення рішень міжнародних конференцій.

2. Міжнародні організації: поняття та ознаки міжнародних організацій..

3. Юридична природа міжнародних організацій:

а) види міжнародних організацій;

б) компетенція міжнародних організацій.

4. Організація Об'єднаних Націй:

а) історія створення ООН;

б) мета та принципи діяльності ООН;

в) система органів ООН.

5. Співдружність Незалежних Держав:

а) історія створення;

б) органи СНД.

Контрольні питання та практичні завдання

1. Що таке міжнародна конференція?

2. Яке правове значення рішень міжнародних конференцій?

3. Виділіть ознаки міжурядових і неурядових організацій.

4. Які підстави створення міжнародних організацій?

5. Чому правосуб'єктність міжнародних організацій є обмеженою? У чому виявляється специфіка правосуб'єктності міжнародних організацій?

6. Які історичні передумови створення ООН?

7. Назвіть головні органи ООН. Яка компетенція та функції головних органів ООН?

8. Охарактеризуйте спеціалізовані установи ООН.

9. Яка правова природа СНД?

10. Проаналізуйте Консультативний висновок Міжнародного Суду ООН у справі репарацій 1949 року. Порівняйте правосуб'єктність держав і міжнародних організацій.

11. Як розглядає міжнародне право проблему громадянства міжнародних корпорацій? Проаналізуйте справу Бельгія проти Іспанії 1970 року на предмет правосуб'єктності транснаціональних корпорацій (ТНК).

12. Які особливості правовідносин між державою перебування міжнародної організації універсального характеру і представництвом держави-члена організації?

13. Охарактеризуйте діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК) як учасників міжнародних відносин.

14. Вирішить тести:

15.1.До компетенції Ради Безпеки не відноситься:

а) розгляд питань миру і безпеки;

б) мирне вирішення спорів;

в) вибори членів Міжнародного суду ООН;

г) рекомендації про призначення Генерального секретаря ООН;

д) вибори членів ЕКОСОР.

15.2.Першою міжнародною організацією, що одержала статус суб'єкта міжнародного права, була:

а) МОП;

б) Ліга Націй;

в) ЮНЕСКО;

г) ООН;

д) МАГАТЕ.

15.3.До предметної компетенції міжнародної організації входить:

а) визначення кола питань, віднесених до ведення міжнародної організації;

б) визначення юридичної сили актів міжнародної організації;

в) вирішення організаційних питань;

г) реєстрація угод.

15.4. Рішення про прийняття в члени ООН приймається:

а) Генеральною Ассмблеєю;

б) Радою Безпеки;

в) Головою Генеральної Ассамблеї;

г) Постановою Генеральної Ассамблеї за рекомендацією Ради безпеки;

д) На сесії Генеральної Ассамблеї за рекомендацією Ради Безпеки.

15.5. Вилучте пункти, які не мають відношення до даної теми. Міжнародні конференції скликаються для:

а) обміну думками;

б) вироблення спільної заяви;

в) обрання держави у члени закритої міжнародної організації;

г) підготовки і прийняття міжнародного договору;

д) обговорення проблеми.

15.6. У разі проведення міжнародної конференції державою, після формування делегації, кожна держава надсилає спеціальну ноту:

а) вищій посадовій особі міжнародної організації;

б) до підготовчого комітету;

в) до Міністерства закордонних справ;

г) голові підготовчого комітету;

д) усім зацікавленим.

15.7. Міжнародні організації - це:

а) об'єднання держав для виконання військових дій;

б) об'єднання націй, яке має систему постійно діючих органів;

в) об'єднання держав для певних економічних цілей;

г) об'єднання держав, утворене на основі міжнародного договору;

д) постійна рада.

15.8. Члени Міжнародного Суду обираються:

а) Генеральною Ассамблеєю ООН;

б) Радою Безпеки ООН;

в) Радою Безпеки за згодою Генеральної Ассамблеї;

г) спільним рішенням Ради Безпеки і Генеральної Ассамблеї ООН після схвалення кандидатури абсолютною більшістю голосів в обох органах;

д) Генеральною Ассамблеєю ООН за поданням Ради Безпеки ООН.

15.9. У якому році була проведена Московська конференція:

а) у 1941р.;

б) у 1942р.;

в) у 1943р.;

г) у 1944р.;

д) у 1945р.

15.10. Які акти, що мають обов'язкову юридичну силу, приймають міжнародні організації:

а) акти;

б) рекомендації;

в) постанови;

г) рішення;

д) декларації.

16. Наведіть приклади:

універсальних міжнародних організацій;

регіональних міжнародних організацій;

міжнародних організацій загальної компетенції;

міжнародних організацій Азії, Африки, Латинської Америки, Європи.

17. Порівняйте універсальні і регіональні організації. Вкажіть їх переваги і недоліки.

18. Чи можна визнавати Співдружність Незалежних Держав:

регіональною міжнародною організацією;

міжнародною організацією загальної компетенції;

міжнародною організацією з високим ступенем інтеграції держав-членів;

ефективною міжнародною організацією;

наднаціональною міжнародною організацією.

Тема 6. Право міжнародних договорів

Зміст права міжнародних договорів як галузі міжнародного права:

а) поняття права міжнародних договорів;

б) джерела права міжнародних договорів.

Об'єкти та види міжнародних договорів.

Порядок і стадії укладення міжнародних договорів:

а) порядок укладення міжнародних договорів;

б) стадії укладення міжнародних договорів.

Юридична дійсність міжнародних договорів:

а) імперативні норми jus cogens і міжнародні договори;

б) підстави недійсності міжнародних договорів;

в) наслідки недійсності міжнародного договору.

Припинення і призупинення дії міжнародних договорів:

а) підстави припинення дії міжнародних договорів;

б) наслідки призупинення дії міжнародних договорів.

Контрольні питання та практичні завдання

Що таке право міжнародних договорів і міжнародний договір?

Які існують види міжнародних договорів?

Дайте характеристику джерел права міжнародних договорів.

Яким чином міжнародний договір набуває чинності?

Які суб'єкти можуть бути сторонами міжнародного договору?

Які правові наслідки наступних процедур:

прийняття тексту міжнародного договору;

встановлення автентичності тексту міжнародного договору;

дача згоди на обов'язковість міжнародного договору;

реєстрація міжнародного договору;

опублікування міжнародного договору.

Які функції належать депозитарію?

Які існують підстави припинення дії міжнародного договору? Які правові наслідки припинення дії міжнародного договору?

Чи можуть декларації, заявлені як одностороні акти, породжувати правові зобовязання? Під час відповіді зробіть посилання на практику Міжнародного Суду ООН.

Чи можна державу, що заявила застереження, розглядати як сторону договору, якщо зі застереженням не погоджується одна чи більше сторін договору?

Вирішить тести:

11.1. Абсолютно недійсними міжнародними договорами є ті, що:

а) не відповідають імперативним нормам загального міжнародного права;

б) укладаються шляхом введення в оману;

в) при укладенні яких мав місце підкуп представника держави;

г) укладені внаслідок помилок.

11.2. Відносно недійсні міжнародні договори - це:

а) нерівноправні договори;

б) договори, які порушують основні принципи міжнародного права;

в) договори, які укладаються під впливом помилок;

г) договори, які укладаються під примусом;

д) договори, які порушують положення Статуту ООН.

11.3. Підставою припинення міжнародного договору не є:

а) закінчення строку його дії;

б) денонсація;

в) анулювання;

г) виконання зобов'язань за договором;

д) парафування.

11.4. Якщо договір був укладений під впливом сили чи загрози силою, він буде:

а) відносно недійсним;

б) категорично недійсним;

в) повністю недійсним;

г) абсолютно недійсним;

д) частково недійсним.

11.5. Ad referendum - це:

а) документ, який підтверджує повноваження представників на підписання договору;

б) підписання під умовою або до здійснення певних дій;

в) встановлення автентичності тексту договору;

г) умовне підписання, яке виражається у поставленні ініціалів під текстом договору;

д) спосіб проведення референдуму для виявлення думки населення щодо даного договору.

11.6. Відмова від міжнародного договору, про здійснення якої інші учасники попереджаються за 12 місяці, це -:

а) ратифікація;

б) денонсація;

в) анулювання;

г) виконання зобов'язань за договором;

д) парафування.

11.7. До осіб, які не потребують повноважень для підписання міжнародного договору, належать:

а) глава держави;

б) глава парламенту;

в) глава уряду;

г) глава відомства закордонних справ;

д) голова вищого суду держави.

11.8. Згідно до класифікації міжнародних договорів за об'єктом регулювання, не виділяють такий вид, як:

а) політичні;

б) універсальні;

в) зі спеціальних питань;

г) науково-технічні;

д) економічні.

11.9. Внутрішньодержавне опублікування міжнародних договорів - це:

а) ратифікація;

б) промульгація;

в) анулювання;

г) виконання зобов'язань за договором;

д) парафування.

11.10. Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені України, приймається:

а) Президентом України;

б) Прем'єр-Міністром України;

в) головою Верховної Ради;

г) Міністром закордонних справ;

д) Кабінетом міністрів України.

11.11. Згідно до Закону України «Про міжнародні договори України», односторонній акт, яким сторони міжнародного договору висловлюють своє тлумачення або розуміння його положень і з якого для них не випливають міжнародно-правові наслідки, це: