Основи демократії та права людини

Виходячи з того, що світ став більш взаємопов'язаним і взаємозалежним, основною тенденцією ХХІ ст., ймовірно, буде саме поетапний перехід від регіональної до міжконтинентальної глобальної інтеграції. Глобалізація, безперечно, охопила увесь світ і являє собою процес взаємозалежності сучасних держав.

Звісно, що велику роль у забезпеченні глобальної демократизації відіграють всі суб'єкти міжнародних відносин

Де-юре питання про суб'єкти міжнародних відносин вирішується через визначення суб'єктів міжнародного права. За цим визначенням є три основних групи суб'єктів міжнародного права і міжнародних відносин: держави, міжнародні організації і міжнародні рухи.

Держави є головними суб'єктами міжнародних відносин. У світі є близько двохсот держав. Провідну роль відіграють держави так званої Великої сімки - США, Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Японія, глави яких нарегулярних зустрічах визначають основні пріоритети зовнішньої політики своїх держав. До роботи Великої сімки останнім часом долучалася Росія. Від колишнього соціалістичного табору залишилось тільки чотири держави - Китай, Північна Корея, В'єтнам і Куба. На теренах СРСР утворилося 15 незалежних держав. До індустріальних розвинених країн впритул наблизились так звані «азійські тигри» - Таїланд, Філіппіни, Малайзія, Сінгапур і т.д.

Другу групу суб'єктів міжнародних відносин складають різноманітні міжнародні організації. До них належать міжнародні організації глобального й регіонального масштабу, міжурядові й неурядові організації, інтеграційні угрупування і воєнно-політичні блоки.

Однією з найбільших за кількістю членів (190 держав станом на 01.11.2000 р.) і найвпливовішою сучасною міжнародною політичною організацією глобального масштабу є ООН. Створена 1945 р. за ініціативою провідних держав антигітлерівської коаліції (СРСР, США, Китаю, Великобританії і Франції), як міжнародна організація безпеки, вона має такі основні цілі: підтримання міжнародного миру й безпеки, вжиття ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру, розв'язання мирними засобами міжнародних спорів, розвиток дружніх відносин між народами, здійснення міжнародного співробітництва у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, заохочення і розвиток поваги до прав людини.

Керівними органами ООН є Рада Безпеки, Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Міжнародні міжурядові організації формуються з метою розвитку міжнародного співробітництва в галузях економіки, культури, охорони здоров'я, освіти. Укладаючи угоду з ООН такі організації набувають характеру їх спеціалізованих установ. До системи ООН входять майже 20 таких спеціалізованих установ. Найвпливовіші з них: ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) та інші.

Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масштабу є: Організація американських держав, Організація африканської єдності, Лігаарабських держав, Організація з безпеки і співробітництва в Європі та ін.

Найбільшу роль в Європі відіграє Рада Європи - перша європейська міжурядова організація утворена 1949 р., що об'єднує більш як 40 держав. Найважливішими цілями Ради Європи є: забезпечення тісніших зв'язків між державами-членами для захисту і реалізації їх ідеалів і принципів, захист і реалізації плюралістичної демократії і прав людини, зміцнення європейської самосвідомості. Структуру Ради Європи формують Комітет міністрів, Парламентська асамблея, Наради галузевих міністрів, Секретаріат. На порозі ХХІ століття чимраз помітнішу роль у міжнародних відносинахвідіграють інтеграційні угрупування, які утворилися в результаті інтернаціоналізації економічного, соціального й політичного життя держав певного регіону. Найбільш інтегрованою міжнародною організацією в економічному і політико-правовому відношенні є Європейський союз (ЄС), до складу якого станом на 1.07 2013 року входять 28 держав: Австрія, Бельгія,

Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Мальта, Португалія, Нідерланди, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція, Польща, Чехія, Угорщина, Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Хорватія.

Вищими органами ЄС є Європейська рада, Європейський парламент, Європейська комісія.

Прикладом інтегрованого угрупування є утворена в грудні 1991 р.

Співдружність незалежних держав (СНД), яка нині об'єднує 12 колишніх республік СРСР: Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргистан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україну. Україна є лише асоційованим членом СНД, оскільки не ратифікувала угоди про її створення.

Важливими суб'єктами міжнародних відносин є воєнно-політичні блоки. Найвпливовішою такою організацією на сьогодні є Організація північноатлантичного договору (НАТО).

До складу НАТО (утворений 1949 р.) входять 28 держав: Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, США, Туреччина, Угорщина, Франція, Німеччина, Чехія, Болгарія, Латвія, Литва, Люксембург, Румунія, Словаччина, Словенія, Канада, Хорватія, Албанія ( дві останні прийнятіна Бухарестському саміті НАТО 2-4.04 2008р.). НАТО виконує координуючу інтегративну й миротворчу функції в межах Європи.

НАТО має на меті забезпечувати захист своїх країн-членів політичними та військовими засобами. НАТО сприяє співробітництву з країнами - не членами Альянсу з широкого кола питань, пов'язаних з безпекою, таких як оборонна реформа та миротворчість.

НАТО бере участь у запобіганні конфліктам як на території своїх держав, так і поза їх межами. НАТО захищає демократичні цінності та віддане принципу, мирного врегулювання суперечок, але крім цього альянс має військовий потенціал для запровадження операцій з розв'язання криз.

Діяльність НАТО має також третій вимір, до складу якого входять такі галузі співпраці, як планування на випадок незвичайних ситуацій цивільного характеру, наданнядопомоги різним країнам у подоланні наслідків природних катастроф, а також сприяння співпраці у галузі науки та охорони довкілля.

Міжнародні організації відіграють значну роль у розвитку міжнародних відносин. Але їм притаманні й негативні риси, такі як: бюрократизація, олігархізація, закритість і неконтрольованість їх діяльності.

Значну роль у розвитку міжнародних відносин відіграють міжнародні неурядові організації, до яких належить будь-яка міжнародна організація не створена на основі міждержавної угоди. Це різноманітні молодіжні, жіночі, профспілкові та інші організації.

2.5.4 Проблеми глобального розвитку і Україна

Про різноманітність чинників, які впливають на процес демократизації, про унікальність їх конкретно-історичних сполучень у окремих країнах з особливою наочністю свідчить український досвід.

Демократія в Україні сьогодні піддається серйозним випробуванням. В обстановці політичного протистояння, посилення розбіжностей не стільки щодо цілей і ціннісних орієнтирів змін, які відбуваються в суспільстві, скільки щодо способів їхнього досягнення, з одного боку, зростає загроза використання силових методів боротьби для відновлення соціальної і політичної рівноваги, а з іншого - самі цілі й цінності, покликані об'єднати і консолідувати суспільство, немовби відходять на другий план, підпорядковуються логіці боротьби, а не спільного творення, логіці придушення, підкорення, а не пошуку компромісу, узгодження і злагоди.

Серед основних проблем становлення української демократії можна назвати наступні:

зміцнення конституційних засад демократії;

створення надійних гарантій еволюційного розвитку українського суспільства, які виключали б можливість соціальних потрясінь, забезпечували незворотний характер суспільних перетворень;

забезпечення динамічного розвитку ринкової економіки як економічного фундаменту демократії;

обрання адекватної моделі демократичних перетворень.

Послаблення демократичних начал у розбудові української держави значною мірою є наслідком прорахунків у реформуванні механізмів влади та управління, загостренням політичної боротьби, яка часто блокує діяльність інститутів влади і державного управління, застосування законів.

Сьогодні Україна потребує посилення державної влади, формування сильної демократичної держави, оскільки зараз ми маємо ще не досконалу, не сильну державу, в якій значна частина проголошених у Конституції України положень поки що є формальними деклараціями та побажаннями і потребує детальнішого розкриття у відповідних законах (хоча сам зміст Основного Закону України засвідчує її демократичний вибір, розкриває суть демократії, проголошує її основні засади).

Нова стратегія курсу держави повинна бути спрямована на максимальний політичний консенсус, суспільну консолідацію населення, його згоду відносно основних цілей і механізмів реалізації базових принципів демократії.

Таким чином, потрібно зазначити, що Україна переживає зараз поки що перший етап процесу демократизації, тобто етап переходу до демократії. Його тривалість значною мірою залежатиме від темпів формування інституційних основ демократії, становлення її соціально-психологічних засад. А це, в свою чергу, актуалізує діяльність суб'єктивного фактора, яким є насамперед державне управління, провідна роль політичної еліти у трансформаційних процесах.

Проблема співвідношення західних демократичних зразків з політичними режимами незахідних країн, зокрема країн ісламського світу, є яскравою ілюстрацією багатоманітності демократизаційних процесів та форм.

Головною перешкодою на шляху до демократизації в країнах ісламського світу, на нашу думку, є масова психологія і ціннісні орієнтири суспільства. Високий рівень життя населення в нафтових арабських державах нітрохи не наближає їх до ідеалів демократії. Усталеність традиційних цінностей і багатьох елементів трайбалізму є дуже істотною перепоною для впровадження у суспільство демократичних норм західного зразка.

Демократія продемонструвала здатність пристосовуватися до різних національно-культурних умов. Але при цьому особливо необхідно підкреслити, що прищеплення і інституціоналізація демократичних форм політичної самоорганізації суспільства на тому або іншому національному ґрунті ні в якому разі не може зводитися до механічного трансплантування готових форм, принципів та інститутів західної демократії. Існують норми, цінності та інститути, які через свою історичну і політико-культурну специфіку не можуть бути відтворені у чистому вигляді поза їх початковим контекстом. В масиві національної свідомості кожного народу є базисні, вроджені елементи, які визначають дух, менталітет, характер даного народу, і вони не можуть не накладати родовий відбиток на його політичну систему. Перспективи модернізації і демократизації значною мірою залежать від стану свідомості народу, від ступеня його готовності прийняти і реалізувати основні принципи і норми політичної демократії і ринку. Інакше кажучи, необхідно, щоб кожний народ дозрів для відповідних форм і механізмів політичної самоорганізації. А цього можна досягнути лише в результаті тривалого історичного досвіду.

Контрольні питання

Що таке «демократизація»? Які етапи демократизації вам відомі? Дайте їм характеристику?

Чи може демократизація відбуватися за єдиним сценарієм у різних країнах світу? Чому? Свою відповідь обґрунтуйте та наведіть приклади.

Що таке геополітика? Чому в сучасному світі відбувається глобальний процес демократизації?

Якими є основні принципи демократизації міжнародних відносин?

Назвіть глобальні проблеми людства, що потребують включення в процес їх вирішення всіх суб'єктів міжнародних відносин. Якою є роль демократизації міжнародних відносин у розв'язанні глобальних проблем людства?

Як би ви визначали сучасний стан розвитку демократії в Україні?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Воронов І. О. Феномен влади: горизонти людського і політичного виміру / І. О. Воронов. - К. : Ґенеза, 2005. - 288 с.

2. Даль Р. О демократии / Р. О. Даль; пер. с англ. А. С. Богдановского. - М. : Аспект-Пресс, 2000.

3. Дністрянський С. Демократія та її майбутнє / С. Дністрянський // Вибори та демократія, 2005. - № 2 (4). - С. 82-88.

4. Кельзен Х. О сущности и значении демократии / Х. Кельзен. - М. : Проспект, 1995.

5. Ковлер А. И. Демократия и политическое участие. Критические очерки истории и теории / А. И. Ковлер, В. В. Смирнов. - М. : Мысль, 1986.- 190 с.

6. Ковлер А. И. Исторические формы демократии: проблемы политико-правовой теории / А. И. Ковлер. - М. : Мысль, 1990. - 226 с.

7. Назарова Н. С. Политология. Материалы к курсу / Н. С. Назарова. - Одесса, 1992.

8. Основи демократії : навч.посібник для студентів вищ. навч. закладів / під заг. ред. А. Колодій. - К. : АйБі, 2002. - 684 с.

9. Паніотто В. Маленькі хитрощі демократичної процедури // Філософська і соціологічна думка / В. Паніотто. - 1989. - № 10.

10. Основи демократії та їх забезпечення в умовах суспільних змін. : навч. посіб. / О. Філонов, В. Суботін, В. Пашутін, І. Тодоров. - К. : Знання, 2006. - 215 с.

11. .Конституция Украины. - К. : 1996.

12. Колпачков А. Проблеми змін в політичній системі України: політико- правовий вимір / А. Колпачков // Право України. - 2003. - № 4.

13. Власть: Очерки современной политической философии Запада. - М.,1986.

14. Дегтярёв А. А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения / А. А. Дегтярев // Полис. - 1996. - № 3.

15. Демидов В. И. Ценностные измерения власти / В. И. Демидов // Полис.- 1996. - № 3.

16. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р. Аронов. - М., 1994.

17. Кузьмин Э. Л. Демократия: некоторые вопросы теории, методологии и практики / Э. Л. Кузьмин. - М. : Мысль. - 1986.

18. Лобер В. Демократия от зарождения до современности / В. Лобер. - М. : Наука, 1991. - 236 с.

19. Остром В. Демократия и самоуправление / В. Остром // Государство и право. - 1994. - № 4.

20. Гельман В. Пострадянські політичні трансформації: начеркі до теорії / В. Гельман // Політична думка. - 2000. - № 2.

21. Дергачов О. Метаморфози посткомуністичної влади / О. Дергачев, В. Полохало // Політична думка - 1996. - № 1(7).- С.3-10.

22. Любивый Я. В. Современое массовое сознание: динамика и тенденция развития / Я. В. Любивый. - К. : Наукова думка, 1993.

23. Политическая система // Википедия: свободная энциклопедия [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/

24. Малетин С. С. Политология [Электронный ресурс] \ С. С. Малетин. - Режим доступа: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-5.html

Размещено на Allbest.ru