Захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди суб’єктам господарської діяльності за чинним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди суб'єктам господарської діяльності за чинним законодавством України

Зміст

Вступ

Розділ 1. Захист честі, гідності та ділової репутації фізичних та юридичних осіб, як один з найголовніших інститутів цивільного права

1.1 Поняття честі, гідності та ділової репутації

1.2 Суб'єкти прав на захист честі, гідності та ділової репутації

Розділ 2. Моральна шкода, як спосіб захисту цивільних прав та інтересів

2.1 Поняття, зміст та підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

2.2 Правове регулювання порядку відшкодування моральної шкоди та право на спростування відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію

2.3 Особливості відшкодування моральної шкоди по окремим категоріям справ

Розділ 3. Проблеми захисту честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди суб'єктам господарської діяльності та шляхи їх подолання

3.1 Проблеми, що виникають при захисті честі, гідності та ділової репутації та способи їх вирішення

3.2 Проблеми відшкодування моральної шкоди

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. У сучасний період розвитку українського суспільства виникла необхідність у формуванні правового механізму, який би забезпечував ефективне регулювання існуючих у ньому відносин відповідно до вимог соціального прогресу, основою якого є гармонійний розвиток особи із системою її суб'єктивних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 3 Конституції України вперше в історії розвитку нашої держави гідність і честь людини, як і її життя, здоров'я, недоторканність і безпека, визнано найвищими соціальними цінностями. У новому Цивільному кодексі України права на ці цінності особи визначаються як такі, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Крім того, на розвиток положень ст. 28 Конституції України про повагу до гідності кожного в статті 297 ЦК України також закріплюється право на повагу до гідності та честі. Усе це разом, а також ряд інших положень з позначеної проблематики викликають необхідність розроблення механізму забезпечення й реалізації цих прав, а отже, нового наукового осмислення.

Аналіз досліджень проблеми гідності та честі свідчить про те, що й самі ці цінності та права на них переважно розглядалися в аспекті охоронної (негативної) функції права. На сьогодні такий стан уже не в змозі повною мірою відбити їх правовий статус як особистих немайнових прав, котрі забезпечують соціальне буття фізичної особи, а також сприяти досягненню конституційних вимог про повагу до особи. Така правова характеристика передбачає, по-перше, здійснення та реальне забезпечення гідності та честі фізичної особи в умовах насамперед нормальної життєдіяльності їх носіїв, а не тільки при порушенні цих цінностей. По-друге, для надання суспільним відносинам стабільності, порядку, а отже, для виконання їх основного призначення необхідні нові прийоми та засоби правового впливу. Ці фактори зумовлюють актуальність і значущість розгляданої проблематики та необхідність її комплексного дослідження.

Метою дослідження є всебічний аналіз існуючого стану наукового розроблення питань визначення й інтерпретації в цивільному праві понять гідності та честі фізичної особи, формулювання теоретичних положень і практичних висновків з урахуванням сучасних уявлень та чинного законодавства України, визначення й конкретизація в цьому аспекті дієвих правових засобів їх здійснення й реалізації, а також розроблення і внесення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного цивільного законодавства у сфері регулювання особистих немайнових відносин.

Відповідно до цього в роботі головна увага приділяється вирішенню таких основних завдань, як:

- історико-правове дослідження ідеї про гідність і честь у праві та виявлення факторів, що мають істотне значення як для характеристики цих цінностей, так і для властивих їм закономірностей існування та розвитку;

- визначення понять гідності та честі як об'єктів цивільних правовідносин;

- з'ясування суті гідності та честі фізичної особи та обґрунтування їх соціально-правового значення;

- виявлення необхідного правового засобу здійснення й реалізації гідності та честі фізичної особи;

- з'ясування правової природи права на повагу до гідності та честі фізичної особи;

- розроблення поняття суб'єктивного права особи на повагу до гідності та честі, а також виявлення сутності, змісту й проблем, пов'язаних з його здійсненням;

- розроблення й обґрунтування теоретичних та практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення механізму цивільно-правового реґулювання особистих немайнових відносин.

Об'єктом дослідження є відносини, пов'язані з проблемою гідності та честі фізичної особи з позицій їх цивільно-правового регулювання, а також загальної тенденції та закономірності їх розвитку.

Предметом дослідження є історичні пам'ятки джерел світової та вітчизняної інтелектуально-правової спадщини стосовно гідності та честі людини, система нормативно-правових актів, що становить сучасний правовий інститут особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне існування фізичної особи, складовою частиною якої є право на гідність і честь, судова практика та літературні джерела, у яких викладено теоретичні обґрунтування щодо юридичної природи та механізму забезпечення і реалізації суб'єктивного права фізичної особи на повагу до гідності та честі.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження насамперед складає діалектичний метод пізнання правових явищ.

Його категорії: “конкретне й абстрактне”, “явище і сутність”, “зміст і форма”, “структура й елементи”, “ціле і частина” тощо використовувалися як для визначення понять гідності і честі фізичної особи, так і для визначення поняття суб'єктивного права на повагу до гідності та честі.

Системно-структурний підхід, по суті орієнтує та спрямовує весь дослідницький процес. Так, наприклад, цей метод дозволив розробити визначення гідності і честі з урахуванням як об'єктивного, так і суб'єктивного змісту.

На основі історико-логічного методу провадиться ретроперспективний аналіз ідеї гідності та честі в праві.

Формально-юридичний метод використовується при дослідженні чинних правових норм, присвячених регулюванню відносин, пов'язаних з проблемою гідності та часті фізичної особи, також при аналізі наукових пропозицій щодо вдосконалення правової регламентації цих відносин.

Порівняльно правовий метод застосовується при дослідженні законодавства зарубіжних країн, міжнародного законодавства, а також при аналізі проекту ЦК України й нового ЦК України.

У ході роботи також використовуються й інші сучасні методи наукового пізнання (метод моделювання, соціологічний, статистично-правовий тощо.)

Науково-теоретичну основу дослідження складають праці таких видатних цивілістів, насамперед "золотого віку": Є.В. Васьковського, В.М. Гордона, Ю.С. Гамбурова, К.І. Малишева, Й.О. Покровського, Г.Ф. Шершеневича, С.А. Бєляцького, а також їх попередників Д.І. Меєра і О.П. Куніцина.

Новий ЦК України та дослідження, що з'явилися в сучасний період, дозволили об'єктивно оцінити значущість багатьох положень, розроблених у працях таких учених у галузі теорії права, цивільного права, як: М.М. Агарков, С.С. Алєксєєв, М.І. Бару, А.В. Бєлявський, Д.В. Боброва, С.М. Братусь, Д.М. Генкін, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, А.А. Єрошенко, О.С. Іоффе, О.О. Красавчиков, Л.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцова, М.М. Малеїна, М.С. Малеїн, А.В. Малько, І.Б. Новицький, О.А. Підопригора, М.А. Придворов, О.А. Пушкін, Л.К. Рафієва, З.В. Ромовська, В.О. Рясенцев, В.І. Сенчищев, О.П. Сергєєв, К.А. Флейшиц, С.А. Чернишова, Я.М. Шевченко, Л.С. Явич та ін.

Значний внесок у розроблення понять гідності та честі зробили і представники філософської думки: В.А. Блюмкін, В.А. Малахов, С.А. Серебренікова-Миготіна, І.Р. Стрем'якова, А.Ф. Шишкін, та ін.

Заслуговують на особливу увагу дослідження сучасних вітчизняних цивілістів з проблем гідності, честі та ділової репутації, до яких слід віднести: С.І. Шимон, В.П. Паліюка, О.В. Кохановську, Р.О. Стефанчука, С.І. Чорнооченко, Л.В. Красицьку, а також російських учених А.Л. Анісімова, О.М. Ерделевського та інші.

Нормативну основу дослідження складають міжнародні нормативно-правові акти (Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про цивільні та політичні права тощо).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені в роботі висновки та внесені пропозиції можуть бути використані при розробленні механізму забезпечення та реалізації прав на гідність і честь людини в процесі вдосконалення законодавства України, і в першу чергу в процесі розроблення нових законів, що будуть прийняті в розвиток Цивільного кодексу України.

Крім того, вони мають значення для судової діяльності при розгляді цивільних справ даної категорії.

Структура роботи. Відповідно до наукових цілей, завдань і логіки дослідження робота складається із вступу, трьох розділів і п'яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг роботи - 127 сторінки, із яких основний текст - 120 сторінок. Кількість використаних джерел -75.

гідність честь фізичний цивільний

Розділ 1. Захист честі, гідності та ділової репутації фізичних та юридичних осіб, як один з найголовніших інститутів цивільного права

1.1 Поняття честі, гідності та ділової репутації

Історію людства можна розглядати як історію формування еволюції уявлень про права людини, серед яких чільне місце займають уявлення про честь, гідність, ділову репутацію, які формуються під впливом соціально - економічної організації суспільства і відповідають ступеню розвитку його цивілізації і гуманізації. Удосконалення правового механізму захисту честі, гідності, ділової репутації характеризується тривалим і складним історичним шляхом. З огляду на це, в роботі знайшло свій подальший розвиток вчення українських цивілістів про основні етапи, які пройшло законодавство України на шляху до його сучасного стану у названій сфері. Можна виділити, зокрема, два етапи розвитку національного законодавства у сфері регулювання та захисту особистих немайнових прав, зокрема, честі, гідності, ділової репутації, у період після набуття Україною незалежності. На першому етапі відбулась поступова розробка провідними українськими науковцями та практиками проекту нового Цивільного кодексу незалежної України, гармонійною складовою якого стала Книга ІІ, присвячена особистим немайновим правам фізичної особи. На другому етапі пропозиції, які висловлювалися попередньо, знайшли своє найбільш досконале втілення у новому Цивільному кодексі України 2003 року. Це стало істотним внеском у процес поліпшення чинного цивільного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами. Одночасно правознавцям відкрилися як переваги, так і нові проблеми не лише у законодавстві України, але і у практиці судів. Значний вплив мали на ці процеси розвиток інформаційного суспільства, розширення прав ЗМІ та самих фізичних осіб; глобалізація економіки і усіх сфер життя, гармонізація національного законодавства із законодавством країн Європи. Отже, на сьогоднішній день незалежна Україна пройшла принаймні два етапи розвитку законодавства у сфері особистих немайнових прав загалом і захисту честі, гідності, ділової репутації зокрема.

Визнавши Європейську Конвенцію з прав людини 1950 року частиною національного законодавства України, яка, на відміну від інших міжнародних договорів, є комплексним та складним правовим механізмом захисту прав людини, що включає судову практику Європейського суду, Україна тим самим визнала існування в державі прецедентного права. Це, в свою чергу, потребує докорінного оновлення, або прийняття нових роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України.

З урахуванням нових тенденцій, які започаткував ЦК у розумінні захисту честі, гідності, ділової репутації, автором визначається принаймні вісім основних функцій захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, які відображають сучасний стан даної проблеми: функція припинення порушення права на честь, гідність, ділову репутацію фізичної особи; відновлююча функція; компенсаційна; функція покарання; виховна; попереджувальна; інформаційна; підвищення загальної культури і моралі у суспільстві і відносинах між людьми. Останні дві функції слід назвати настільки важливими, що їх вже недостатньо розуміти у складі попередньо названих функцій, вони мають пріоритетне значення і з огляду на судову практику у цій сфері [61, c. 44-45].

Захист честі, гідності і ділової репутації - право громадянина та організації вимагати через суд спростування відомостей, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво, принижують їхню честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їхнім інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Поширенням неправдивих відомостей визнається опублікування їх в пресі або сповіщення їх в іншій, у тому числі усній, формі невизначеному колу осіб, кільком особам або навіть одній особі. Сповіщення цих відомостей безпосередньо особі, якій вони стосуються, виключає можливість застосування такого способу захисту.

Щоб більше розуміти питання, яке розглядається в даній роботі, наведу поняття честі, гідності та ділової репутації.

Останнім часом в Україні, як і в інших країнах Європи, відчутно актуалізується право людини на захист її честі й гідності та на компенсацію моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення будь-яких її прав. У цьому, як видається, невипадковому процесі знаходить прояв закономірна тенденція зростання самоцінності кожної людини. А стан і рівень реалізації цієї тенденції у тій чи іншій державі можуть слугувати хіба що не вирішальним критерієм суспільного прогресу, найбільш переконливим показником «людиноцентристської» орієнтації відповідної країни.

Відображення зазначеної тенденції можна спостерігати як на міжнародному, так і на національному рівнях правового регулювання.

Так, відзначимо, що поняття «гідність людини» вельми інтенсивно використано у низці фундаментальних міжнародно-правових актів. Для прикладу, за нашими підрахунками, у шести фундаментальних актах ООН та у двох актах ЮНЕСКО, що безпосередньо присвячені правам людини, воно вживається 30 разів. А в одному з актів Ради Європи його включено навіть до назви: «Конвенція про захист прав і гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини» (прийнята 4 квітня 1997 p.).

Компенсація моральної шкоди, можна сказати, супроводжує й міжнародну правозахисну судову практику: відомо, що майже усі рішення Європейського суду з прав людини, в яких держава-відповідач визнається порушником Конвенції про захист прав людний та основних свобод, торкаються, у тій чи іншій формі, питання про саме таку компенсацію.

Поняття «гідність людини» одержує втілення й у конституціях деяких держав. Так, ст. З Конституції Італії, ухваленої 27 грудня 1947 p., закріплює положення про те, що «всі громадяни мають однакову суспільну гідність». (І це закріплення відбулося ще за рік до прийняття ООН Загальної декларації прав людини, у ст. 1 якої виголошено, що всі люди народжуються «рівними у своїй гідності».) [58, c. 96-97]

Процес конституційного відображення феномена гідності людини кардинально інтенсифікувався у тих державах Центральної та Східної Європи, які належать до перехідних (постсоціалістичних). Поняття гідності зустрічаємо нині, зокрема, у конституціях Білорусі, Болгарії, Естонії, Литви, Македонії, Молдови, Росії, Словакії, Словенії, Узбекистану, Хорватії, Чехії. У Конституції Республіки Польща зафіксовано, що «природжена і невід'ємна гідність людини є джерелом свобод і прав людини і громадянина. Вона є непорушною, а її повага і захист становлять обов'язок органів публічної влади».

Крім цього, у конституціях деяких держав йдеться, так чи інакше, про право людини і громадянина на відшкодування (компенсацію) моральних збитків (Білорусь, Естонія, Литва, Словакія, Україна, Хорватія, Чехія). А щодо судового захисту цього права ухвалювались спеціальні постанови Пленумів Верховного Суду України (1995 p., зі змінами у 2001 р.) та Пленуму Верховного Суду Російської Федерації (1994 p.).

З огляду на усі такі обставини й сучасна юридична наука приділяє все більшу увагу різноманітним проблемам юридичного захисту людської гідності та юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди. Ці проблеми Досліджувались, зокрема, у монографіях А. Загорулько (Харків, 1998), А. Ерделєвського (Москва, 1996, 1997, 1996), І. Марогулової (Москва, 1998), М. Гошовського та О. Кубинської (Київ, 1998), І. Полякова (Москва, 1998), А. Шпунара (Будгощ, 1999), Я. Гайди (Люблін, 2000), К. Голубєва і С. Наріжного (Санкт-Петербург, 2000), В. Паліюка (Харків, 2000), А. Власова (Москва, 2000), Р. Стефанчука (Київ, 2001), у міжнародній збірці статей «Гідність людини як категорія права» (Варшава, 2001).

З цієї тематики лише у другій половині 90-х років XX ст. в Україні та Росії було захищено понад десять кандидатських дисертацій.

Усе це якраз і є свідченням невипадковості, закономірності згаданої гуманістичної тенденції у розвитку інституту прав людини.

Що ж до наукового осмислення, теоретичної інтерпретації зазначеної проблематики, то впадає в очі неабияка строкатість, неоднаковість поглядів юристів з багатьох питань, котрі охоплюються нею (йдеться, зокрема, про сутність, характер і види моральної шкоди; підстави виникнення права на її компенсацію; коло суб'єктів, у яких це право виникає; критерії визначення грошової або ж іншої компенсації; юридичний механізм реалізації цього права).

Та навряд чи такий плюралізм сприяє здійсненності та ефективності захисту (передусім судового захисту) права, що розглядається. Одна з основних причин існуючих розбіжностей вбачається у тому, що право людини на компенсацію моральної шкоди досліджується, зазвичай, з юридично-галузевих позицій, у той час як воно, на нашу думку, має загольноюридичний (а ще точніше -- загальноправовий) характер. А вже давно відомо, що вирішенню «часткових», більш-менш конкретних питань має неодмінно передувати розв'язання проблем найбільш загальних, зокрема конструювання вихідних, базових методологічно визначальних категорій. До останніх, у даному випадку, належать: по-перше, загальне поняття моральної шкоди; по-друге, загальне поняття її компенсації; по-третє, загальне поняття права людини на таку компенсацію.

Деякі міркування стосовно кожного з цих понять, сформульовані наразі (з огляду на обмежений обсяг даної публікації), переважно у тезовій формі, пропонуються увазі читачів [57, c. 36-37].

II. Те явище, яке за традицією відображають поняттям моральної шкоди, становить специфічний соціальний феномен, є проявом і продуктом певних суспільних відносин, що можуть вини-кати у будь-яких сферах соціуму і мати найрізноманітнішій зміст.

Тому-то й право людини на компенсацію моральної шкоди -- це, за його генезисом та сутністю, різновид загальносоціального (а не виключно юридичного) права. Його юридичне забезпечення та юридичний захист хоча і є найбільш дійовими, ефективними «інструментами», проте аж ніяк не єдино можливими. Тому вже з цієї причини дане право належить до предмета загальнотеоретичної юриспруденції.

Крім цього, воно -- навіть у його державно-юридичному (зокрема законодавчому) опосередкуванні -- є явищем міжгалузевим, так би мовити, всеюридичним, загальноюридичним (а не тільки, скажімо, цивілістичним). Цим теж зумовлюється необхідність дослідження даного феномена саме з позицій загальної теорії права і держави (із залученням, ясна річ, висновків деяких інших гуманітарних наук). Виходячи з таких позицій, видається можливим сформулювати такі положення.

1. Явище, яке відображається терміно-поняттям «моральна шкода», складається з декількох -- принаймні з двох -- елементів: соціально-морального та індивідуально-психічного.

Сутність першого полягає у приниженні гідності людини що, власне, й є об'єктом моральної шкоди. Причому йдеться не тільки про реальний факт такого приниження, а й про зазіхання, «замах» на останнє, про його загрозу.

У зв'язку з цим зауважимо, що у даному випадку ми спираємося на такі доктринальні підходи до інтерпретації категорії гідності людини, які можуть бути позначені як:

-- «суб'єктивістський» (самооцінка людиною її власної цінності, значущості). Так, людина усвідомлює своє становище в суспільстві, колективі. їй притаманні самоповага і потреба в поважанні її іншими людьми. Ця внутрішня самооцінка власних якостей, здібностей, світогляду, свого суспільного значення і є, на думку М. Малеїна, гідністю. Схожої точки зору дотримується Ю. Скуратов. В. Здравосмислов під гідністю розуміє поважання високих моральних якостей в самому собі;

--«об'єктивістсько-соціальний» (соціально-групова чи загальносуспільна оцінка гідності людини). М. Коржанський визначає гідність особи як право на громадську повагу, що ґрунтується на визнанні суспільством громадської цінності цієї особи. Він розглядає гідність як публічну цінність особи;

--«суб'єктивістсько-соціальний» (самооцінка людиною її соціальної оцінки, сформульованої іншими суб'єктами). Так, С. Братусь, О. Красавчиков поняття гідності визначали як відображення в свідомості громадянина його оцінки суспільством, тобто самооцінку особою її суспільної оцінки.

Коли йдеться про гідність конкретної людини, то мається на увазі в першу чергу самооцінка, (тобто внутрішня оцінка конкретною людиною самої себе). Самооцінка -- це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні із певним еталоном, зразком, котрий формується суспільством або певною його групою (найчастіше -- групою домінуючою). Така самооцінка буде тим правильнішою, достовірнішою, чим точніше вона відображатиме ту оцінку, яку дають цій людині інші люди, у відносинах з котрими вона перебуває. Остання обставина дає підставу ставити питання про істинність чи хибність самооцінки.[56, c. 85-86]

Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобто усвідомлення людиною себе самої як особистості: зокрема, усвідомлення своєї життєдіяльності у суспільстві, стосунків з іншими людьми, рис свого характеру, своїх вчинків, їх мотивів, цілей, своїх розумових, фізичних, моральних якостей.

У такому випадку гідність людини -- це внутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на об'єктивно існуючій цінності даної людини для інших суб'єктів.

Власне оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є суттєвим засобом впливу на самосвідомість людини. На підставі такої оцінки формується еталон вимог, котрі ставляться до поведінки людей в конкретній ситуації. Враховуючи ці вимоги, людина самостійно (але тільки-но на основі практики своїх стосунків з іншими суб'єктами!) набуває уявлення про особисту (власну) гідність.

Універсальною і, можна сказати, мінімально констатною гідністю людини є її антропна гідність. Йдеться про гідність, якою наділена кожна людина без винятку, безвідносно до її індивідуальних особливостей чи соціального статусу. В основу такої інтерпретації покладено так званий об'єктивістсько-антропологічний підхідно розуміння гідності людини1. Його втілено у тих міжнародно-правових положеннях, згідно з якими гідність людини є властивістю всіх членів людської сім'ї і всі люди є рівними у своїй гідності (про що йдеться, зокрема, у преамбулах до кожного з трьох актів, які складають Міжнародну хартію прав людини). Антропна гідність -- це самоцінність людини як біосоціальної істоти -- унікального родового суб'єкта, який уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі.

Така гідність людини, якраз з огляду на її антропну природу, є абсолютною, об'єктивно недоторканною, незайманою; вона не може якимось чином безпосередньо ушкоджуватись, не може бути об'єктом порушення. Тому навряд чи об'єктивістсько-антропологічний підхід можна безпосередньо пов'язати з правом людини на компенсацію моральної шкоди. Однак саме оцінка навіть такої гідності може принижуватись, зокрема, у разі, коли порушується будь-яке право людини. Тоді у цієї людини може виникати моральна шкода і, за певних умов, право на компенсацію останньої.

Ділова репутація - одне з нематеріальних благ. Представляє собою оцінку професійних якостей конкретної особи. Ділова репутація може бути притаманна кожному громадянину, в тому числі й тому, що займається підприємницькою діяльністю, а також будь-яка юридична особа: комерційна і некомерційна організація, державні і муніципальні підприємства, заклади та ін. [54, c. 235-236]

Розглянемо зміст складових поняття ділової репутації відповідно до норм права. Ділова репутація -- це загальна думка про окрему особу, групу або колектив людей, що склалася на підставі оцінки якості продукції, роботи, вчинків, переваг і недоліків будь-якої особи. Поняття ділової репутації в законодавстві не встановлено, термін не має дефініцій, тому суб'єктивне розуміння ділової репутації може вплинути на його розширене трактування. У юридичній літературі окремі автори звертаються до визначення ділової репутації, але точного, адекватного визначення знайти неможливо.

Одні розуміють під діловою репутацією сукупність якостей і оцінок, за якими їх носій оцінюється в очах своїх контрагентів, клієнтів, споживачів, колег по роботі тощо, інші - асоціації, які викликає діяльність окремої особи у широкої громадськості або у інших юридичних осіб в цій державі чи за її межами.

Отже, ділова репутація може визначатися як оцінка якостей чи певна асоціація, і є думкою, що склалася, не тільки про позитивні якості, а й про хиби особи у сфері ділового обороту, в тому числі і у сфері підприємництва. Вона не підлягає точному визначенню, і тому її встановлення носить суб'єктивний характер.

Честь і гідність - це важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особі громадянина або юридичної особи. Честь - це певна соціальна оцінка громадянина або юридичної особи, яка визначається вчинками, виробничою діяльністю та поглядами конкретної особи в контексті норм суспільного життя. Гідність - це самооцінка особою своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей. Існують певні об'єктивні критерії при визначенні честі і гідності, які підлягають оцінці на предмет и порушення чи не порушення.

Ділова репутація - суспільна категорія, дуже близька до честі і гідності. Вперше термін "ділова репутація" був введений в Основах цивільного законодавства" колишнього Радянського Союзу в 1991 p. Введення цього терміна було пов'язане із введенням норм щодо запобігання недобросовісної конкуренції та реклами в підприємництві. Як і честь та гідність, ділова репутація базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей виробників (фізичних або юридичних осіб).

Група особистих немайнових прав не має чітко визначеного цивільно-правового регулювання. Подібне становище можна пояснити тим, що деякий час панівною була думка, згідно якої захист особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, покладався на кримінальне й адміністративне право.

Саме через це в ЦК УРСР 1922 р. не було статей, які б захищали честь, гідність, ділову репутацію громадян. Вважалося, що за поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу, а також за навмисне приниження честі й гідності особи винний може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Притягнення ж порушника до такої відповідальності повинно було принести моральну реабілітацію потерпілому, і таким чином, його честь і гідність вважалися захищеними. Проте така позиція навіть у чисто формальному плані не є досконалою. Як бути, наприклад, у тому разі, коли наклеп розповсюджувався кимось ненавмисно? Адже такого розповсюджувача не можна притягнути до кримінальної відповідальності, а честь і гідність потерпілого була приниженою. Таким чином, порушені права потерпілого лишалися незахищеними [49, c. 55-57].

Враховуючи незахищеність особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб в цивільному праві, укладачі ЦК України 1963 p. включили до нього кілька статей, які повинні були виправити таке становище. Було наголошено, що особисті немайнові відносини можуть регулюватися ЦК України (ст. 1). Ст. 7 ЦК України передбачала захист честі і гідності громадян або організацій, а ст. 511 мала на меті захистити інтереси громадянина, зображеного в творі образотворчого мистецтва. В 1993 р. ЦК України був доповнений ст. 440, яка передбачає можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Як бачимо, деякі зрушення, спрямовані на поліпшення цивільно-правового захисту особистих немайнових, не пов'язаних із майновими, прав відбулися, проте їх виявилося явно недостатньо.

Особисті немайнові блага поділяються на три групи:

- особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особи (право на ім'я);

-- особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення особистої недоторканності фізичної особи (право на життя, право на здоров'я, право на захист особистого зображення, захист честі і гідності);

- особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення недоторканності особистого життя громадян (право на недоторканність житла, особистої документації, на таємницю особистого життя тощо).

Аналіз сучасної юридичної літератури показав, що використання суб'єктивного й об'єктивного аспектів у змісті гідності та честі має не тільки теоретичне, а й практичне значення, а тому, не поділяючи точку зору авторів про те, що виокремлення суб'єктивного аспекту не має значення, розкриває обидві сторони гідності й честі та використовує їх для визначення відповідних понять. Крім того, обґрунтовується висновок, що обидві сторони досліджуваних цінностей мають соціальний аспект, а тому застосування цивілістами словосполучень "об'єктивна (соціальна)" і "суб'єктивна (індивідуальна)", на мою думку, не відповідає змістові визначення "соціальне" й приводить до необґрунтованого протиставлення цього поняття і поняття "індивідуальне".

Виходячи з вищевикладеного в роботі робиться висновок про те, що гідність - найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об'єктивного, боку, про значущість людини для суспільства з точки зору її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей, тобто значущість індивіда як людини, як представника людства незалежно від її належності до тієї чи іншої соціальної спільноти, групи та становища у суспільстві, а з іншого, суб'єктивного, боку - про особистісну значущість для особи її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей незалежно від соціальної належності до тієї чи іншої спільноти людей і становища в суспільстві, про усвідомлення і почуття цієї значущості [48, c. 36].

Честь - це найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об'єктивного, боку, про значущість особи для суспільства, визначувану в процесі суспільної життєдіяльності людей у зв'язку з її належністю до тієї чи іншої конкретної групи - соціальної, професіональної, національної та ін.; а з іншого, суб'єктивного, боку - про особистісну значущість особи як представника соціальної, професіональної, національної та іншої конкретної групи людей, визначувану на основі власного внутрішнього духовного світу, суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.

Сучасне розуміння честі, гідності, ділової репутації є уособленням історично обумовлених підходів законодавства різних епох, в тому числі законодавства радянських часів та зарубіжних країн, які розвинуті і удосконалені з огляду на нові соціальні і моральні умови розвитку особистих немайнових прав у незалежній Україні. Доказом цього слугує також судова практика. Отже, пояснення названих термінів є прикладом сприйняття і удосконалення позитивного досвіду не лише розвинутих країн Європи, але і вітчизняного законодавства радянських часів. Звертається увага на те, що за умов сучасного розвитку цивільного права захист честі, гідності, ділової репутації стає одним із найбільш поширених серед звернень в судові органи, що пояснюється зростанням самосвідомості особистості у демократичному суспільстві.

Подальший ефективний розвиток ряду категорій можливий на сучасному етапі через поняття „інформації”. Зокрема, через поняття інформації визначається нами поняття честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. Так, честь можна розуміти як особисте немайнове благо, яке є, по-суті, позитивною соціальною інформацією про особу, яка ґрунтується на уявленнях про добро і зло, усталених у суспільстві, і усвідомлюється самою особою. Честь, крім того, слід розглядати і як сукупність найвищих морально-етичних принципів особистості, і як благо, яке дає право на повагу, пошану і визнання людини у суспільстві. Терміну „честь” слід повернути і його первісне значення, яке походить від безкорисливого, шанобливого, поважного ставлення до людини, віддання їй належного, як унікальній, неповторній, оригінальній особистості. Гідність розуміється в роботі, як особисте немайнове благо, яке є інформацією про цінність кожної особи, визнану у суспільстві. Ділова репутація -це, в свою чергу, інформація, яка набула рис суспільного знання про досягнення тої чи іншої особи. Ділова репутація ґрунтується на висновках щодо морального обличчя, ділових якостей і законослухняності фізичної особи і пов'язується у сучасному баченні найчастіше з добрим ім'ям фізичної або юридичної особи. За своїм обсягом, термін „ділова репутація” дещо звужений, оскільки ґрунтується переважно на відносинах, що пов'язані з реалізацією фізичною чи юридичною особою своїх ділових якостей. Надані визначення дозволяють підкреслити не лише загальновизнані ознаки честі, гідності, ділової репутації, але і їх зв'язок з інформацією та інформаційними відносинами, що особливо важливо для сучасного розуміння захисту цих особистих немайнових прав. Набули також подальшого розвитку дослідження поняття інформації як одного із найважливіших та найсучасніших об'єктів цивільних прав, яке використовується для обґрунтування підстав виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації. Зокрема, порушення права на достовірну інформацію часто передує появі судових спорів з приводу захисту честі, гідності, ділової репутації, а самі поняття „честі”, „гідності”, „ділової репутації” можуть бути поясне ні через поняття інформації. Стверджується, що значна доля змісту понять „честь”, „гідність”, „ділова репутація” лежить у площині не права, а моралі, тому удосконалення правового регулювання та захисту честі, гідності, ділової репутації знаходиться у прямій залежності від морального стану суспільства, моральних якостей, які розглядаються ним в якості основоположних і незмінних [47, c. 143].

Правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, як і будь-які інші, є формою реалізації цивільно-правових норм. Серед елементів названих правовідносин, окрім суб'єкта, об'єкта та змісту правовідносин визначаються підстави їх виникнення, зміни та припинення. Що стосується об'єкту та змісту даного правовідношення, то його складають самі особисті немайнові блага: честь, гідність, ділова репутація, і відповідно - право на захист честі, гідності та ділової репутації. Для з'ясування суб'єктного складу названих правовідносин, слід піддати аналізу сукупність осіб, що беруть участь у правовідносинах. Підставами виникнення, зміни та припинення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації є юридичні факти, які прийнято розглядати через їх елементи, які носять назву умов цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації. Положення про підстави виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації потребують подальшого удосконалення. Зокрема, ці правовідносини розглядаються як такі, що виникають і без порушення названих прав - тоді йдеться про право на повагу до гідності, честі, ділової репутації, що вказує на все більш зростаючу регулятивну роль права на сучасному етапі. Це, в свою чергу, впливає і на питання про класифікацію юридичних фактів, з якими пов'язується виникнення названих правовідносин, яку можна проводити за різними підставами: як за наслідками, які вони викликають, так і за гносеологічною природою фактів (за вольовим моментом). В якості самостійного виду слід виділяти для названих правовідносин і так звані стани, які можуть бути результатом як події, так і дії, розуміючи під ними юридичний факт, який розтягнутий в часі. Для виникнення правовідносин із захисту честі, гідності, ділової репутації підставою виступають неправомірні факти, зокрема, правопорушення (делікти), злочини тощо. Таким чином, підставами виникнення правовідносин щодо захисту гідності, честі, ділової репутації фізичної особи є наступні юридичні факти: 1) інформація (відомості), яка поширена; 2) інформація (відомості), яка порочить гідність, честь, ділову репутацію особи чи завдає шкоди її інтересам; 3) інформація (відомості) недостовірна, або така, яка не відповідає дійсності чи викладена неправдиво [48, c. 37].

Під “інформацією, що порочить честь, гідність та ділову репутацію”, автор пропонує розуміти інформацію, поширення якої призводить до порушення права фізичної особи на повагу до її честі, гідності, ділової репутації, а юридичної особи - до порушення її права на повагу її ділової репутації; а під “інформацією, що не відповідає дійсності або викладена неправдиво” - інформацію, яка відтворює події і явища, які взагалі не мали місця, або не мали місце у тому розумінні, яке їм надано особою, що їх поширила. Таке ж пояснення можна застосувати і до поняття „недостовірна інформація”, закріпленого у ст.277 ЦК України. Поняття „поширення інформації”, яке міститься у ст.14 Закону України „Про інформацію” є нормативно-закріпленим і більш широким, хоча і не таким адаптованим до проблем судової практики, як попереднє. Поняття “поширення інформації” слід розуміти, як дії з передання відомостей (даних) між суб'єктами інформаційних відносин, в тому числі шляхом передачі їх медіа простором або по інших каналах передачі даних з метою доведення їх до відома третіх осіб і за умови її сприйняття ними. Таку дефініцію доцільно було б закріпити у ЦК України, або, принаймні, у Постанові Пленуму ВСУ.

Захист честі та гідності людини - це один з найважливіших принципів юридичного процесу, згідно з яким позивач, відповідач, слідчий, суд, орган дізнання, прокурор, захисник, будь-які суб'єкти судочинства зобов'язані відповідним чином відноситись до всіх інших учасників процесу і один до одного.

У чинному законодавстві цей принцип чітко і ясно вперше здобув правове закріплення в Конституції України та отримав своє продовження в ч. 2 ст. 201 нового ЦК України від 16 січня 2003 p., де визначено: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). У Конституції України (ст. 21) підкреслюється: «Усі люди є рівні та вільні у своїй гідності та правах. Права та свободи є невідчужуваними та непорушними». Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28). Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32).

Здійснюючи судово-правову реформу, ми повинні, підкреслює М. Оніщук, «створити законодавство, норми якого відтворюють модель демократичного судочинства, що забезпечує громадянину, по суті, необмежене право на справедливий судовий захист, розбудувати інститути правосуддя, розуміючи його як форму здійснення прав і свобод людини...».

З огляду на це проблема захисту честі та гідності людини у сфері правосудця стає найбільш актуальною проблемою процесуальної науки, її все більш активно досліджують українські вчені-юристи. Цій проблемі також присвячено чимало праць юристів зарубіжних країн. Тим часом наявні публікації не вичерпують усю складну проблему, а скоріше надають фундаментальну базу для її подальшого дослідження. Проблема потребує комплексного аналізу з боку фахівців як кримінально-процесуальної науки, так і цивільного права.

Що стосується правової доктрини, то в цивільно-правовій науці право на честь визначається як особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) при дотриманні морально-етичних і правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею[46, c. 57-58].

Під правом на гідність розуміють особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значущості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. В юридичній літературі право на честь та гідність цілком обґрунтовано об'єднуються в одне суб'єктивне право громадян, що знайшло своє відповідне відображення і в новому ЦК України (ст. 297), де зазначається, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними і в разі їх порушення особа має право звернутися до суду з позовом про захист ЇЇ гідності та честі.

Відповідно до ст. 299 нового ЦК України право на недоторканність ділової репутації є самостійним особистим немайновим правом фізичної особи і являє собою право фізичної особи на об'єктивну та належну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері суспільної діяльності як з боку суспільства, так і з боку окремих осіб, а також право на формування цієї оцінки та її використання.

Право на честь, гідність, ділову репутацію є невід'ємним та недоторканним правом особи. Це право складається з правомочності володіння, користування і розпорядження названими благами. Правомочність володіння характеризується можливістю володіти честю, гідністю, діловою репутацією незалежно від третіх осіб і вимагати від будь-якої фізичної та юридичної особи не порушувати ці блага. Правомочність користування полягає в можливості використовувати відповідні уявлення про себе, що склалися в різних сферах, для досягнення певної мети чи отримання інших благ. Правомочність розпорядження названими благами полягає в можливості їх зміни тільки за волевиявленням самої особи чи її діяннями, що можуть до цього привести.

Норма про право на честь, гідність, ділову репутацію, окрім заборони зобов'язаним особам посягати на конкретну фізичну чи юридичну особу, дає змогу тій чи іншій особі користуватися всією сукупністю суб'єктивних прав, що становлять її честь, гідність, ділову репутацію, спираючись на презумпцію добропорядності людини.

Встановлення презумпції добропорядності людини надає суб'єктам права впевненість у тому, що вони не будуть обмежені поширенням стосовно них неправдивих відомостей, що вони мають можливість вимагати, щоб оцінка їх честі, гідності та репутації відповідала реальності, виходячи з принципів законності, справедливості та сталих у суспільстві норм моралі.

Підкреслюючи необхідність гуманного ставлення до людей і підсудних, вбачати в кожній людині позитивні якості, Ф. Плевако в промові у справі робітників фабрики, яких звинувачували в бунті та безпорядках, образно мовив: натовп - будова, особи - цеглини. Із одних і тих самих цеглин розбудовується і храм богові, і тюрма - житло знедолених... Та зруйнуйте тюрму, і цеглини, що залишились цілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огидних рис їх минулого призначення.

Важливими положеннями для удосконалення механізмів захисту честі та гідності особи є норми Міжнародного Пакту про громадянські й політичні права, де зазначається, що всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 p., зобов'язує працівників правоохоронних органів, у тому числі й тих, хто здійснює розслідування, поважати та захищати гідність і права людини; зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру, що вони отримують у процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого; нетерпимо ставитись до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи принижуючі гідність людини форми стосунків; забезпечувати охорону здоров'я затриманих.

Проте в чинному кримінально-процесуальному та цивільно-процесуальному законодавстві подібної узагальнюючої норми ще немає. Окремі вимоги щодо захисту честі й гідності особи містяться частіше за все в нормах стосовно окремих слідчих чи процесуальних дій: під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні; під час огляду не допускаються дії, які принижують гідність оглядуваної особи тощо [27, c. 30-32].

Тим часом як чинний КПК України, так і проект КПК України ще не враховують усіх положень Конституції України та міжнародних правових актів, не містять необхідних визначень та інститутів щодо відшкодування моральної шкоди, не ув'язані в цій частині з нормами цивільного і цивільно-процесуального права.

Передусім в юридичному процесі слід встановити принцип презумпції доброчинності людини. Його можна визначити таким чином:

«Кожна людина має честь і гідність, вважається доброчинною, кожен учасник будь-яких правовідносин вважається таким, що діє чесно, порядно та відповідно до закону, якщо інше не доведено і не визначено в законній силі судового рішення. Обов'язок доведення покладається на того, хто стверджує. Поширена про людину порочна інформація вважається недостовірною доти, доки не доведена в установленому законом порядку, доведення достовірності такої інформації покладається на того, хто їх поширив. Останній відшкодовує матеріальну та моральну шкоду, завдану людині, якщо не доведе достовірність поширеної інформації. Шкода, заподіяна людині безпідставним звинуваченням у вчиненні злочину і незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою відповідно до cm. 1176 ЦК України. Усі сумніви щодо доброчинності та правомірності дій будь-якого громадянина, а також щодо його вини у вчиненні будь-якого злочину або іншого правопорушення, якщо вичерпані можливості доведення, повинні тлумачитися та вирішуватися на користь такого громадянина. Недоведена недоброчинність прирівнюється до доведеної доброчинності».

Повага та захист честі і гідності людини означає, по-перше, недопустимість дій, що принижують честь і гідність людини (образ, погроз, насильства тощо); по-друге, недопустимість збирання, використання, зберігання та розголошення хибної, брудної, принижуючої честь, гідність чи ділову репутацію людини недостовірної інформації; по-третє, з повагою відноситись до людини взагалі, до її індивідуального образу, поглядів, переконань, духовного життя, віри, мрій; по-четверте, гарантованість судового захисту честі, гідності й ділової репутації людини та відшкодування моральної шкоди, завданої приниженням честі й гідності людини.

Порушення права на честь, гідність, ділову репутацію особи спричиняє збитки у сфері її свободи дій і рішень, суспільного та правового статусу, наносить істотну моральну шкоду [26, c. 65-66].

1.2 Суб'єкти прав на захист честі, гідності та ділової репутації

Загальні підходи, які у сукупності можуть слугувати критерієм для визначення кола управомочених суб'єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, так, до кола управомочених суб'єктів названих правовідносин можуть входити будь-які особи (суб'єкти права), незалежно від їх особливостей; в свою чергу, до кола зобов'язаних суб'єктів, з одного боку, належать всі і кожен, коли йдеться про повагу до честі, гідності, ділової репутації, а з іншого боку, в разі порушення цих прав - порушники, які згідно з цивільним законодавством можуть відповідати за вчинені правопорушення. Специфіка між фізичними і юридичними особами у цьому питанні залишається незмінною, зокрема, за юридичними особами в роботі визнається лише право на повагу до ділової репутації серед досліджуваних прав, як це й визначено на сьогодні у ЦК України.

Право на повагу до честі, гідності, ділової репутації має фізична особа у межах загальної правоздатності з моменту народження. Повага на життя зачатої дитини, як можливого майбутнього суб'єкта права, має включати і повагу до її честі і гідності. Правом на її захист слід наділити можливих майбутніх батьків та можливих майбутніх її представників. Ці пропозиції особливо важливі з огляду на сучасні досягнення у сфері біології, трансплантології, клонування, евтаназії тощо. Звертається увага на те, що суттєвим для оцінки факту приниження є аналіз якісно-емоційного оформлення способів поширення інформації, хоча це і не має суттєвого впливу на обрання цивільно-правового способу захисту честі, гідності та ділової репутації. Недостовірна інформація може бути поширена і у формі портрету, карикатури, графіків, „поміщення поряд” портретів відповідних осіб тощо. Для суду манера і форма поширення інформації відіграє переважно оціночну роль, але в ряді випадків стає вирішальною для прийняття позитивного для позивача рішення.

Прийняття нового ЦК України дозволило зробити певні уточнення щодо управомочених осіб, які можуть подати позов на захист гідності, честі, ділової репутації. У відповідності до ст.297 ЦК України, правом на повагу до його гідності і честі наділено кожного. До суду з позовом про захист її гідності і честі, таким чином, може звернутися кожна фізична особа, тобто людина, як учасник цивільних відносин.

Аналіз ст. ст.299, 80 та 94 ЦК України дає підстави зробити висновок про те, що право на недоторканність своєї ділової репутації має як фізична особа, так і юридична. Так само, як фізична, так і юридична особа можуть звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації, оскільки ст.299 ЦК України забезпечує це право фізичній особі, а ст.94 ЦК України наділяє юридичну особу правом на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України. Слід надати юридичній особі також право звернутися з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації в інтересах фізичної особи, якщо це будь-яким чином зачіпає інтереси юридичної особи, а особливо, якщо це передбачено її статутними документами. Нинішній ЦК закріпив загальну правоздатність юридичної особи, отже вона може мати ті самі права, що і фізична особа, окрім тих, що належать фізичній особі як людині. Слід вирішити позитивно у цивільному праві проблему захисту честі, гідності, ділової репутації в інтересах інших осіб утвореннями, які не є юридичними особами, зокрема, союзами, спілками, комітетами тощо. Не маючи такої можливості особисто, вони могли б делегувати свої повноваження по захисту названих прав в інтересах, наприклад, відомих осіб, відповідним міністерствам - Міністерству юстиції зокрема [11, c. 4-5].