Захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди суб’єктам господарської діяльності за чинним законодавством України

Очевидно, що більшість правових конфліктів тією чи іншою мірою зачіпають не тільки честь, достоїнство і ділову репутацію, тобто змінюють не тільки зовнішні і внутрішні оцінки діяльності юридичної особи.

Аналіз правових конфліктів юридичних осіб засвідчує, що негативні наслідки протиправних дій у відношенні до юридичних осіб зовсім не обмежуються відомими й описаними феноменами.

Нематеріальна шкода виражається в глибоких порушеннях організаційної діяльності в цілому, порушенні найважливіших параметрів організаційного клімату, руйнуванні стратегічного планування підприємства, виникненні перешкод у розвитку - ось далеко неповний перелік тих “страждань”, що випадають на долю юридичних осіб внаслідок протиправних діянь.

Найбільша проблема полягає в тому, що суперечки, що дозволяються в арбітражних судах, у відповідності зі ст. 54 Арбітражного процесуального Кодексу України, природно, починаються з направлення претензії і подачі позовної заяви. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути викладено: зміст позовних вимог, тобто в чому саме полягає моральна шкода, виклад обставин, на котрих базуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями заподіяні ця шкода і надання доказів, що підтверджують позов (п.7 Роз'яснень).

Досвід участі в подібних справах у загальних судах і доарбітражному врегулюванні спорів показує, що в позивача - юридичної особи, що подає позов про відшкодування морального (немайнової) шкоди, - виникає ряд перешкод не об'єктивного, а суб'єктивного характеру. До найбільш істотних перешкод суб'єктивного характеру відносяться:

· низька інформованість і правова грамотність самого позивача,

· відсутність достатнього професійного досвіду в юриста чи юридичної фірми, що представляють інтереси позивача,

· відсутність судової практики з відшкодування моральної шкоди в конкретному суді й у конкретного судді.

Розглянемо кожну з цих перешкод з погляду наслідків для ефективного розв'язання суперечки.

На перший погляд неінформованість і низька правова грамотність керівника юридичної особи не може служити істотною перешкодою для врегулювання суперечки. Однак практика показує: правова безграмотність стає причиною прийняття ряду важливих рішень, що притім негативно впливають на перебіг справи.

Перше рішення - хто повинний займатися підготовкою позову про відшкодування моральної шкоди. Як правило, для економії коштів, приймається рішення про те, що підготовкою позову (претензії) у справі про відшкодування моральної шкоди буде займатися штатний юрист організації. Загальновідомо, що юрист - ключова фігура організації й у його веденні перебуває велика кількість справ. Це і є його основним службовим обов'язком. Справи про відшкодування моральної шкоди деякими юристами сприймаються як "другорядні", оскільки немає очевидної матеріальної шкоди для підприємства, чи фірми організації, оскільки на ці справи керівник реагує більше емоційно, ніж раціонально, оскільки в юриста звичайно немає досвіду у веденні таких справ і сподіватися на чиюсь допомогу не доводиться. Практичний вихід для керівника може бути в поєднанні підходів економії засобів і досягнення максимальної ефективності за результатом: навіть якщо Ви приймаєте рішення про те, що ведення справи доручите штатному юристу, повинні бути виділені кошти на його консультації з фахівцями юридичних фірм, що мають досвід участі в рішенні спорів з відшкодування моральної шкоди.

Великою проблемою є нечіткість чи відсутність правової позиції позивача на етапі ухвалення рішення про досудовому врегулюванні суперечки про відшкодування моральної шкоди. Відсутність правової позиції згодом призводять до додаткових витрат часу і коштів. Наявність чіткої правової позиції дозволяє сформувати необхідну доказову базу, провести всі необхідні експертизи, залучити потрібних фахівців. Для формулювання правової позиції керівник і юристи повинні чітко визначити всі правові можливості захисту своєї позиції, сформулювати аргументи і зібрати докази.

Друге ключове рішення - хто є позивачем: сам керівник (група керівників) чи юридична особа. Від цього рішення залежить підвідомчість суперечки, а значить і те, яким судом буде розглядатися справа, якщо суперечка не буде врегульована у досудовому порядку, - загальним чи арбітражним. Незважаючи на очевидність рішення проблеми, багато позовів і правових позицій не враховують вимоги законодавства, у результаті витрачаються дорогоцінні час, нерви і гроші. Висококваліфіковані кадри - керівники і юристи - знову відволікаються від важливих справ.

Третє важливе рішення повинне стосуватися збору доказів. Не слід сподіватися, що суд вдасться переконати в нанесенні моральної шкоди без надання доказів. Докази, що можуть підтвердити наявність моральної шкоди (ст.27 ч.2 ЦПК України), - це пояснення сторін і третіх осіб, свідчення свідків, письмові докази, речові докази і висновок експерта. В Україні є компетентні фахівці, що проводять дослідження з оцінки моральної шкоди для юридичних осіб. Проведені ними дослідження оформляються як експертні на випадок призначення експертизи судом чи як висновку фахівця, якщо вони здійснювалися за запитом сторін.

Подолати другу суб'єктивну перешкоду - відсутність достатнього професійного досвіду в юриста - складно. Не всім юридичним особам під силу оплатити високі гонорари провідним юристам чи відомій юридичній фірмі. Дорікати юристові у відсутності досвіду теж нерозумно. Можливим рішенням є створення для юриста нових інформаційних можливостей. Можливо, це покупка спеціальної літератури, доступ до правових сайтів у Internet, знайомство з узагальненням судової практики, уже згадувані консультації з фахівцями й експертами, що мають досвід у рішенні саме суперечок з відшкодування моральної шкоди.

Відсутність широкої практики в арбітражних судах в справах цієї категорії згодом не буде чинити такого сильного впливу. На цьому етапі законодавець дав відмінну можливість для розширення судової практики: чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що її нанесена моральна шкода. Якщо юридична особа вважає, що протиправні дії чи бездіяльність привели до зменшення її немайнових благ, то юридичній особі необхідна впевненість у зібраних доказах моральної шкоди і здатність представити ці докази і відстояти своє законне право.

Отже, об'єктивне законодавство України дає юридичним особам можливість відстояти своє право на відшкодування моральної шкоди. Переборовши суб'єктивні перепони, юридична особа, нематеріальні блага якої були применшені протиправними діями чи бездіяльністю, може зібрати докази й ефективно вирішити суперечку в досудовому чи судовому порядку.

Невеликі витримки з уже згадуваної роботи допоможуть вам прийняти перше рішення: відстоювати чи не відстоювати своє порушене право.

Під моральною (немайновою) шкодою юридичній особі розуміються: “порушення його особистих немайнових і майнових прав, що виражаються в заподіянні шкоди його честі, достоїнству чи діловій репутації і полягають у зазіханні на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, поширення завідомо помилкових даних (дискредитація імені), розголошення комерційної таємниці і т.п., якщо ці порушення привели чи можуть привести до збитків, що мають матеріальне вираження”.

До негативних наслідків, які вплинули на діяльність юридичної особи, відносяться: “порушення виробничого ритму; невиконання договірних зобов'язань; зниження розміру прибутку й авторитету фірми; перешкоди до дотримання законодавства, виникнення напруженої обстановки в трудовому колективі чи звільнення з роботи фахівців і т.д.”.

На порозі третього тисячоліття Україна здобула незалежність, свободу та можливість визначити пріоритети щодо побудови правової незалежної держави. У зв'язку з цим відбулася зміна відносин, які існували в нашій державі за часів її належності до Союзу. На сьогодні пріоритетними визнаються проголошені Конституцією України (1996р.) права та свободи людини і громадянина. Останнім часом важливе місце посідає інститут відшкодування моральної шкоди, який за радянських часів не визнавався.

Незважаючи на те, що з часу узаконення поняття “відшкодування моральної шкоди” в ЦК України (це відбулося в 1993 році, коли кодекс було доповнено статтею 440-1 “Відшкодування моральної (немайнової) шкоди”) минуло майже дев'ять років, на сьогоднішній день все ж таки залишилося багато проблем, пов'язаних з цим питанням. Як на законодавчому рівні так і в судовій практиці.

За ці роки написано достатньо наукових статей в журналах, газетах, розділів в підручниках, проведено багато семінарів. Також Верховний Суд України та Вищий Арбітражний Суд прийняли постанови для поліпшення розгляду судами справ зазначеної категорії, Верховний Суд України провів декілька узагальнень з судової практики по цивільних та кримінальних справах, в яких теж розглядалося питання відшкодування моральної шкоди. В Україні існує більше 30 законодавчих актів, які регулюються різні види відносин та передбачають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Такий інтерес до моральної шкоди зумовлений тим, що цей інститут у науці цивільного права є ще недостатньо розробленим на сьогоднішній день. Моральна шкода - надзвичайно спірна в правозастосуванні категорія, породжує безліч різноманітних тлумачень і безліч різноманітних за своєю суттю судових рішень.

При розгляді питання відшкодування моральної шкоди найбільш складною є проблема визначення розміру її відшкодування в грошовій чи іншій матеріальній формі.

Так, однією з основних проблем, з якою стикаються юристи при складанні позовних заяв для своїх клієнтів, є зазначення в них розміру відшкодування моральної шкоди, а також обґрунтування того, чому вказана саме ця сума. Дійсно, іноді в позовах про відшкодування моральної шкоди вказуються необґрунтовані, інколи астрономічні суми. Наприклад, нещодавно в Одеський обласний суд був поданий позов громадянина на захист честі та гідності до судді, який його образив. Позивач оцінив свою “образу” в 1 мільярд 500 мільйонів гривень. Абсурдність позовної суми є очевидною і без юридичного обґрунтування. Подібних випадків в останній час дуже багато.

Таку складність породжують колізії чинного законодавства, підтвердженням яких є порівняння положень ЦК України та Постанови Кабінету Міністрів України, Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду”.

Необхідно зазначити, що протягом останніх років досить суттєво збільшилась кількість справ з приводу відшкодування моральної шкоди, яка завдана органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. В контексті даної статті не будемо аналізувати причини цього, хоча, на переконання автора, збільшився не обсяг порушень прав людини правоохоронними органами, а підвищився рівень правосвідомості громадян, які тепер намагаються себе захистити.

Підстави відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду встановлені в ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року, ст. 1176 ЦКУ та Постанові Пленуму ВСУ "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року.

Такими підставами є:

незаконне засудження, незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), а також інші процесуальні дії, що обмежують права громадян;

незаконне застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконна конфіскація майна, незаконне накладення штрафу;

незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

З моменту набрання чинності новим Цивільним кодексом України, на початку 2004 року даний перелік доповнився ще декількома пунктами:

незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

незаконне затримання.

Відповідно до статей 1167, 1176 моральна шкода, завдана зазначеними органами, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини осіб, які вчинили незаконні дії. Тобто в даному випадку ми маємо справу з одним із різновидів відповідальності без вини, що передбачена Кримінальним кодексом.

З огляду на те, що моральна шкода в даному випадку відшкодовується за рахунок держави, при прийнятті до провадження позову необхідно правильно визначити відповідача. Відповідно до п. 10-1 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р., поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Ця вимога не діє, якщо відповідно до спеціального закону орган може самостійно відповідати за завдану ним шкоду (наприклад ЗУ "Про оперативно-розшукову діяльність").

Крім того, що законодавство встановило перелік дій, за вчинення яких фізична особа має право вимагати відшкодування моральної шкоди, визначено також і підстави такого відшкодування:

постановлення виправдувального вироку суду;

встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту:

незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян;

незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (право на відшкодування шкоди в цьому випадку виникає за умови, якщо протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення кримінальної справи або таке рішення було скасоване);

закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

відмови в порушенні кримінальної справи;

закриття справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 62 Конституція України додала ще одну підставу, яка була продубльована в Цивільному кодексі України: скасування вироку, як неправосудного.

Повертаючись до питання про встановлення розміру відшкодування моральної шкоди судом, необхідно зазначити, що у випадку завдання шкоди правоохоронними органами, законодавство (а саме Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року) встановлює мінімальний розмір відшкодування шкоди завданої правоохоронними органами: "Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом".

Як свідчить практика, для постраждалої від правоохоронних органів особи не завжди достатньо визнання судом факту порушення її прав і присудження відшкодування їй моральної шкоди. В минулі роки досить часто судові рішення не могли бути виконані з огляду на недостатність коштів, оскільки ці видатки за своєю природою є непередбаченими і їх неможливо обрахувати та запланувати у проекті бюджету для відповідного розпорядника коштів.

Наприклад, за інформацією Державного казначейства України, станом на 1 січня 2001 р. у його органах перебували на виконанні близько 200 судових рішень на загальну суму 4 178 943 грн., у тому числі 71 рішення, винесене ще в 1998 - 1999 рр., і оскільки кошти в Державному бюджеті на це не були передбачені, досить часто виконання судових рішень не було можливим. Судді, знаючи про це, були вимушені зменшувати розмір відшкодування моральної шкоди.

Кошти для відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду почали передбачатися в державних бюджетах тільки з 2005 року. Так, в державних бюджетах на 2005, 2006, 2007 роки передбачається сума в 15 000 000 грн. Цієї суми, звичайно, недостатньо, а тому спостерігається ситуація, за якої судові рішення не завжди можуть бути виконані.

Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити, що проблема відшкодування моральної шкоди і, особливо, - визначення її розміру - на даний момент стоїть дуже гостро. Спостерігається відсутність єдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування та визначення певної грошової суми за певний вид страждань. Тому, на думку автора, необхідно на законодавчому рівні більш детально конкретизувати порядок визначення психотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а також встановити механізм визначення його розміру.

На сьогодні, фактично держава законодавством не регулює розмір відшкодування моральної шкоди, поклавши вирішення цього питання на суд, встановивши тільки деякі критерії, якими суд повинен керуватися в статті 440-1 Цивільного Кодексу України, яка зазначає, що розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, які знайшли своє відображення в Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 пункті 9, де роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру і обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування відомостей редакцією засобу масової інформації (також зазначено, що при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості) та в Роз'ясненні Президії Вищого Арбітражного Суду України №02-5/95 від 29.02.1996р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди”, в якому зазначено, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

Прогалини в законодавстві, яке регулює ці правовідносини, пов'язані з нещодавнім введенням поняття “моральна шкода”, а також з нетривалою практикою захисту особистих немайнових прав громадян.

Тому для усунення недоліків в чинному законодавстві при вирішенні питань відшкодування моральної шкоди автори проекту запровадили відмову від правил встановлення максимальної та мінімальної межі розміру компенсації за моральну шкоду, визначивши це статтею 1263.

Новим є і частина 3 цієї статті, яка передбачає, що у разі смерті фізичної особи моральна шкода компенсується також і членам її сім`ї.

Незважаючи на те, що проект нового ЦКУ є позитивним вкладом до розвитку інституту відшкодування моральної шкоди, на мій погляд в ньому є суттєві недоліки. Наприклад, що стосуються зняття нижньої межі розміру компенсації - це для нашої країни є передчасним.

Сьогодні судова практика вже має непоодинокі випадки розгляду позовів зазначеної категорії, хоча судовий захист особи по відшкодуванню моральної шкоди поки що не набув достатнього рівня, оскільки зазначені справи, як правило, розглядаються в доповненні по відшкодуванню матеріальної шкоди. Також суд, при винесенні рішення, не наводить мотивів, якими він керується при визначенні розміру відшкодування.

Аналізуючи судову практику, необґрунтованість рішень можна проілюструвати і за допомогою порівняння у визначенні розміру моральної шкоди, завданої вбивством, у 50 тис. гривень та у 1 тисячу гривень.

На мою думку, навіть абсурдно оцінювати моральну шкоду, заподіяну вбивством, у одну тисячу гривень. Лишити життя людину - це найтяжчий злочин. Людину вже не повернеш. Звичайно, грішми взагалі не компенсуєш таку втрату, але, все ж таки, потрібно взагалі не мати такої якості, як людяність, щоб призначати в таких випадках вищезгадану суму. Бувають випадки, коли за моральну шкоду, спричиненою порушенням майнових прав (наприклад викраденням автомобіля), присуджують відшкодування у сумах, набагато більших цієї однієї тисячі гривень. Вбивство людини - 1 тисяча гривень компенсації за моральну шкоду викрадення автомобіля - 15 тисяч гривень. Невже ж викраденням автомобіля, чи будь-яким іншим порушенням майнових прав можна завдати моральну шкоду в 15 раз більше, ніж вбивством людини? На мою думку, порушення майнових прав і особистих немайнових прав - зовсім різні речі, тим більше коли йдеться про таку категорію особистих прав, як людське життя.

До такої несправедливості призводить те, що, не зважаючи на тривале існування інституту відшкодування моральної шкоди, ще не склалося єдиної судової практики у визначенні її розмірів.

Вважаю, що є слушною думка про необхідність розробити рекомендації щодо стягнень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної при окремих обставинах.

Ще однією моєю пропозицією є те, що саме в позові про компенсацію моральної шкоди мають бути заявлені обґрунтовані вимоги, позивач повинен вказувати, з яких міркувань він виходить, встановлюючи розмір заподіяної моральної шкоди. Обґрунтування вимог повинно базуватись на висновках фахівців-експертів і консультантів в галузі психології.

У результаті дослідження сформульовано найважливіші висновки, які, на мій погляд, відповідають не тільки ідеї позитивного регулювання особистих немайнових відносин, а й правовому статусу гідності й честі як найвищих соціальних цінностей. Основними з них є такі.

1. Процес розвитку ідеї про гідність і честь у праві є не тільки постійним і безперервним, а й має яскраво виражений еволюційно-діалектичний характер.

2. Вирішальною історичною причиною, яка зумовлює якісні характеристики та зміст гідності й честі, є соціальний, а не класовий зв'язок між людьми.

3. Історично гідність і честь перебувають у певному співіснуванні та тісному взаємозв'язку. Однак їх генезис показав, що, будучи цінностями, які справляють величезний вплив на долі людей, вони навперемінно брали на себе роль лідера в системі соціального ранжирування.

4. Беручи за основу те принципово нове в розумінні сутності честі й гідності, що відображає блок міжнародно-правових документів, Конституція України і новий Цивільний кодекс України, пропонуємо такі визначення:

гідність - найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об'єктивного, боку, про значущість людини для суспільства з точки зору її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей, тобто значущість індивіда як людини, як представника людства незалежно від належності до тієї чи іншої соціальної спільноти, групи та становища в суспільстві, а з іншого, суб'єктивного, боку - про особистісну значущість для особи її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей незалежно від соціальної належності до тієї чи іншої спільноти людей і становища в суспільстві, про усвідомлення і почуття цієї значущості;

честь - це найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об'єктивного, боку, про значущість особи для суспільства, визначувану в процесі суспільної життєдіяльності людей у зв'язку з її належністю до тієї чи іншої конкретної групи: соціальної, професійної, національної та ін.; а з іншого, суб'єктивного, боку - про особистісну значущість особи як представника соціальної, професійної, національної та іншої конкретної групи людей, визначувану на основі власного внутрішнього духовного світу, суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.

5. Гідність, честь та ділова репутація - три самостійні правові категорії, які значно відрізняються одна від одної, тому їх ототожнення (повне або часткове) суперечить юридичній природі кожної з них.

6. Право на повагу гідності та честі - це юридично визнана та забезпечена можливість фізичної особи користуватися своєю гідністю та честю з власної волі, незалежно від інших осіб, узгоджуючи свою поведінку з уявленнями, що існують у суспільстві щодо цих цінностей, з метою отримання належної оцінки її якостей як особистості та позитивного ставлення з боку оточуючих і вимагати від будь-кого визнання цих цінностей.

7. Суб'єктивне право фізичної особи на повагу гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правоможностей, оскільки воно покликане виражати й забезпечувати гідність особи та її статус у всіх сферах життя суспільства; здійснюється це право на повагу гідності та честі його носієм різними способами незалежно від інших осіб і може проявлятися як в одиничній дії, так і в діях, що багаторазово повторюються, але тільки особисто правоможною особою; сфера здійснення суб'єктивного права на повагу гідності та честі збігається зі сферою свободи фізичної особи і не може бути обмежена.

8. З метою вдосконалення цивільного законодавства стосовно порушеної проблематики вносяться пропозиції щодо змін і доповнень норм ЦК України.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій» від 6 травня 1993 р. // ВВРУ. - 1993. - № 24. - Ст. 259.

2. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. // ВВРУ. -- 1994. - № 10. - Ст. 43.

3. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. // ВВРУ. - 1993. - № 1. - Ст. 1.

4. Закон України «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 р. // ВВРУ. -- 1994. - № 13. - Ст. 64.

5. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. // ВВРУ. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28 вересня 1990 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963--1995). Частина перша. - К., 1995.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року №5 // Вісник Верховного Суду України. Вкладка. - 2001. - №3. - С. 1-7.

8. Анисимов А. Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защита. -М., 1994

9. Антосик С. М., Кокун О. М. Відшкодування моральної шкоди: психологічні аспекти // Адвокат. - 1998. - № 4. - С 19-21

10. Бакірова І. Застосування судами законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди: проблемні питання //Право України. - 2006. - № 5. - С.89-92.

11. Бакірова І. Проблемні питання застосування законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди в судах України //Праця і зарплата. - 2006. - № 21. - C. 4-5

12. Бєляков К. Дифамація як категорія інформаційного права України //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2005. - № 6. - C. 274-283

13. Бурзель Ю. Щодо встановлення верхньої межі відшкодування моральної (немайнової) шкоди //Право України. - 2003. - № 3. - С.40-42

14. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати. Нормативні акти. Роз'яснення, коментарі. -- К., 1998.

15. Відшкодування моральної шкоди: психологічний аспект // Адвокат. -- 1998. -- № 4.

16. Галянтич М. Відшкодування моральної шкоди //Право України. - 1999. - № 9. - C. 57-61

17. Горшков В. Ваше доброе имя //Секретарь-референт. - 2005. - № 8. - C. 4-7

18. Григор'єва Л. Моральна (немайнова) шкода в нормах законодавства України //Праця і зарплата. - 2001. - № 40. - C. 6-9

19. Дердін О. Про відшкодування моральної шкоди //Охорона праці. - 2004. - № 2. - C. 47-48

20. Долбровський І. П. Честь, гідність, ділова репутація: Духовні складові особи чи юридична зброя // Юрид. вісник України. -2000, 18-24 травня

21. Ерошенко А.А. Гражданско-правовая защита чести и достоинства личности // Советское государство и право. -- 1980. -- № 10. -- С. 139;

22. Захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: тематична добірка //Юридичний Вісник України. - 2009. - № 14. - C. 1-32

23. Карнаух Т. Відшкодування моральної шкоди в окремих категоріях справ/ Тетяна Карнаух //Юридичний Вісник України. - 2006 . - № 26. - C. 8-9

24. Карнаух Т. Відшкодування моральної шкоди: процесуальні аспекти //Юридичний Вісник України. - 2006. - № 25. - C. 7

25. Карнаух Т. Нормативне закріплення права на відшкодування моральної шкоди //Юридичний Вісник України. - 2006. - № 23. - C. 8-9

26. Клименко Я. Відшкодування моральної шкоди у кримінальному процесі // Право України. - 2000. - № 6. - С 65-68

27. Кохановська О.В. Проблеми захисту честі гідності й ділової репутації особи в Цивільному кодексі України //Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 6. - C. 30-35

28. Круглікова К. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди // Человек. Закон. Общество. - 2001. - № 2. - C. 20-24

29. Кузнецова Л. О. Моральна шкода. Про поняття та визначення розміру відшкодування моральної шкоди / Юрид. енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - Т. 3. - К., 2001. - С 770

30. Лаврівський В. Правове регулювання моральної шкоди в Україні/ //Юридический вестник. - 2003. - № 3. - C. 126-129

31. Луспеник Д. Д. Нові орієнтири судової практики щодо захисту гідності, честіі та ділової репутації // Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 3. - С. 14-15

32. Луспеник Д. Інститут дифамації і українське законодавство щодо захисту честі, гідності та ділової репутації //Право України. - 2006. - № 2. - С.62-65.

33. Неваленний М. Відшкодування моральної шкоди в трудових відносинах //Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 6. - C. 22-23

34. Невалінний М. Моральна шкода та питання відшкодування її на практиці // Право України. - 1995. - № 7. - С. 48.

35. Палиюк В. П. Объем возмещения морального (неимущественного) вреда // Весы Фемиды. - 2001. - № 1. -С. 18-37

36. Палиюк В.П. Моральный вред (монография). -- Одесская государственная юридическая академия. -- 2000.

37. Паліюк В.П. Деякі проблеми питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди //Адвокат. - 2001. - № 3. - C. 45-46

38. Петренко В. Деякі питання компенсації моральної (немайнової) шкоди // Право України. -1995. - № 5-6. - С 29-30

39. Примак В. Визначення кола умов та юридико-фактичної підстави відшкодування моральної шкоди //Юридична Україна. - 2009. - № 4. - C. 56-64

40. Прощаков В. Моральна шкода : як її визначити і відшкодувати // Праця і зарплата. - 2001. - № 32. - C. 4

41. Рабінович П. Гідність людини як фундамент її природного права як компенсацію моральної шкоди //Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 2. - C. 14-23

42. Рабінович П. Моральна шкода та право на її компенсацію: загальнотеоретичний підхід //Право України. - 2002. - № 4. - С.100-103

43. Рабінович П. Право людини на компенсацію моральної шкоди //Юридичний Вісник України. - 2002. - № 3. - C. 4

44. Ромовська З. Спірні питання відшкодування моральної шкоди //Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 5. - C. 41-44

45. Саприкіна І. Правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи в цивільному праві України //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 1. - C. 36-38

46. Саприкіна І. Цивільно-правові способи захисту честі, гідності, ділової репутації у новому Цивільному кодексі України //Юридична Україна. - 2005. - № 9. - С.55-58

47. Саприкіна І.В. Поняття честі, гідності, ділової репутації в сучасному цивільному праві.// Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. Випуск 3. - 2005. - №3. - С.137 - 143.

48. Саприкіна І.В. Правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи в цивільному праві України. // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №1. - С.36 - 38.

49. Саприкіна І.В. Цивільно - правові способи захисту честі, гідності, ділової репутації у новому Цивільному кодексі України. - 2005. - №9. - С.55 - 59.

50. Сиротенко С.Є. Деякі теоретико-практичні питання визначення розміру відшкодування моральної (немайнової ) шкоди //Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 6. - C. 41-44

51. Сисоєнко М. Особисті немайнові права за новим цивільним законодавством України // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 5. - С. 34-36

52. Скрипкіна К. Компенсація моральної шкоди за рішенням суду //Податки та бухгалтерський облік. - 2008. - 24 березня. - C. 57-60

53. Спасибо-Фатєєва І. Моральна шкода: правова абетка/ //Все про бухгалтерський облік. - 2006. - 1 грудня. - C. 33-39

54. Стефанчук Р. Захист честі, гідності та ділової репутації в проекті нового Цивільного кодексу України: переваги та недоліки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 1 . - C. 235-245.

55. Стефанчук Р. Окремі питання цивільно-правового регулювання захисту честі, гідності та ділової репутації //Право України. - 1999. - № 10. - C. 16-19

56. Стефанчук Р. Щодо захисту честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві //Право України. - 1999. - № 1. - C. 85-89

57. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. - К.: Науковий світ, 2001. - 306с.

58. Тертишник В. Проблеми захисту честі і гідності людини та відшкодування моральної шкоди у сфері правосуддя //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 1. - C. 96-100.

59. Тертишник В. Захист честі і гідності людини в кримінальному процесі // Україна між минулим і майбутнім. Матеріали Всеукр. наук, конф. - К., 2002. - С. 69-76

60. Тертышник В. М., Марченко О. В., Тертышник А. И. Защита прав и свобод человека. - X., 2000

61. Церковна А.О. Повага гідності й честі - суб'єктивне право фізичної особи, що забезпечує її соціальне існування //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей Донецького інституту внутрішніх справ МВС України. - 2001. - № 2. - С. 44-51.

62. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: У 2-х т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К., 2003. -С. 156-157.

63. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. -Кн. 1. - К., 2002. - С. 258.

64. Чанишева Г. Судова практика у справах за позовами про захист честі,гідності та ділової репутації до засобів масової інформації //Юридический вестник. - 1998. - № 4. - C. 85-91.

65. Чернадчук В. Деякі аспекти відповідальності за моральну шкоду //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 4. - C. 56-59

66. Чернадчук В. До питання про поняття моральної шкоди //Право України. - 2001. - № 2 . - C. 105-107

67. Чернадчук В. Заподіяння моральної шкоди як умова відповідальності //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 3. - C. 42-46

68. Чернадчук В. Право на відшкодування моральної шкоди: деякі аспекти //Право України. - 2000. - № 3 . - C. 106-109

69. Шимон С.І. Відшкодування моральної немайнової шкоди як спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав. -- К., 1998.

70. Шимон С.І. До питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах. Збірник наукових статей. - Вип. 1. - К., 1996.

71. Штефан А. Честь, гідність і ділова репутація як об'єкти захисту в цивільному судочинстві // Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 2. - С.24-26

72. Эрделевский A.M. Компенсация морального вреда в России и за рубежем. -- М., 1997.

73. Эрделевский A.M. Моральный вред в праве Франции // Хозяйство и право. -- 1998. - № 5.

74. Юхименко Р. Моральна шкода: відшкодують, але не все //Податкове планування. - 2005. - № 4. - C. 60-66

75. Ярошенко К.Б. Гражданско-правовая защита чести и достоинства граждан // Проблемы совершенствования советского законодательства. Труды Всесоюзного научно-исследовательского института советского государственного строительства и законодательства. -- М., 1989. -- С. 78.

Размещено на Allbest.ru