Злочини у сфері господарської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 8. Злочини у сфері господарської діяльності

1. Загальна характеристика злочинів в сфері господарської діяльності

Дані злочини розташовані у розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” (статті 199-233 Особливої частини КК України). Після ухвалення нового КК України розділ його Особливої частини, присвячений злочинам у сфері господарської діяльності, постійно доповнювався новими складами, які зараз складають 88 % від загальної кількості його статей. Причому сім норм увійшли до Кодексу вже після введення його в дію, а понад двадцять зазнали змін, що є свідченням все ще триваючого процесу подальшого реформування нормативної бази щодо кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності (зокрема, одні з останніх змін і доповнень до розділу VII Особливої частини КК стосуються змісту статей 209 та 209? КК, що внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 року).

У своїх нових постановах Пленум Верховного Суду України неодноразово давав роз'яснення спірних питань застосування кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності. Зокрема, слід згадати ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3, “Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв'язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р.,“Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів” від 8 жовтня 2004 р. № 15, “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5, “Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил” від 3 червня 2005 р. № 8.

Також чимало змін було внесено ЗУ "Про внесення змін до деяких зоконодавчих актів України що до гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" від 15 листопада 2011 р.

Вивчення слідчої та судової практики з цієї категорії кримінальних справ та аналіз спеціальної і загальної юридичної літератури свідчать про те, що у працівників ОВС виникають суттєві складнощі при кваліфікації різних злочинів у сфері господарської діяльності, пов'язані з недосконалістю чинного кримінального законодавства, різними тлумаченнями кримінально-правових понять. Зокрема, останнім часом науковці достатньо багато полемізували навкруги визначення поняття родового об'єкту злочинів у сфері господарської діяльності. Родовим об'єктом злочинів у сфері господарської діяльності, зокрема визначали:

- нормальну господарську діяльність;(1)

- суспільні відносини у сфері економіки (економічної діяльності);(2)

- весь конгломерат відносин, що складаються в процесі руху коштів, речей, прав, дій у сфері цивільного обороту країни;(3)

- існуючу систему господарювання; (4)

- суспільні відносини, що утворюють систему господарювання; (5)

На користь системи господарювання, як родового об'єкту господарських злочинів, схиляється також і В.О. Навроцький, але, конкретизуючи при цьому, що система господарювання включає в себе: 1) сукупність галузей виробництва і праці, в яких створюється суспільний продукт, та в яких відбувається його розподіл та обмін. Це промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, торгівля, обслуговування тощо; 2) принципи, на основі та з використанням яких функціонують окремі галузі виробництва, праці та народне господарство в цілому.(6)

Очевидно, що судження науковців з приводу родового об'єкта далеко не однозначні. Ця неоднозначність обумовлюється невідповідністю окремих положень закону про кримінальну відповідальність положенням чинного господарського законодавства. Зокрема, Господарській кодекс України (ГК) визначає предметом свого регулювання господарські відносини, що витікають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1). Під господарською діяльністю у ГК (ст. 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Разом з тим, відповідно до ст. 4 цього Кодексу, фінансові відносини, що виникають у процесі формування бюджетів усіх рівнів, взагалі не можуть бути предметом регулювання ГК. Тобто, діяльність, пов'язана з формуванням бюджетів та їх виконанням (мобілізація, розподіл, перерозподіл й використання) не вважається господарською.(7) Однак, злочини, що вчиняються у сфері державних фінансів, зокрема, ухилення від сплати податків (ст. 212), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 208), порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210), перебувають у розділі “Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої частини КК.

Зазначена вище колізія положень КК і ГК дали обґрунтовану підставу Н.О. Гуторовій, яка досліджувала проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів, визначити родовим об'єктом розглядуваних злочинів державні фінанси як сукупність відносин, які складаються у процесі фінансової діяльності держави щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу й використанню централізованих та децентралізованих грошових коштів суспільного призначення.(8)

Наведені факти є безумовним свідченням того, що злочини, вчинювані в сфері формування та виконання бюджетів усіх рівнів мають стати предметом подальших наукових досліджень для вирішення проблеми встановлення їх місця в системі Особливої частини КК.

Про те, за існуючого стану законодавства, родовим об'єктом злочинів в сфері господарської діяльності можна визначити суспільні відносини, що виникають в процесі виробництва всією сукупністю галузей господарства суспільного продукту, його розподілу та обміну, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, а також в процесі формування та виконання бюджетів від результатів господарювання.

Наведене визначення поняття родового об'єкта виглядає дещо узагальненим через зазначені обставини, тому, для більшої конкретизації в залежності від галузі виробництва або виду діяльності, в господарських злочинах виділяють ще и видові об'єкти, за якими і визначається їх система. Як окремі напрямки або галузі, що потребують кримінально-правового захисту від злочинних проявів можна визначити наступні групи суспільних відпочин, що існують в межах всієї сфери господарювання: суспільні відносини у сфері кредитно-посередницької та банківської діяльності; суспільні відносини зовнішньоекономічній діяльності; суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності; суспільні відносини у сфері приватизації; суспільні відносини у сфері державних фінансів; суспільні відносини у сфері споживчого ринку.

Особливістю при кваліфікації злочинів в сфері господарської діяльності є їх розгалужена суспільна небезпека, що проявляється у здатності завдавати шкоди декільком об'єктам одночасно. Наприклад, злочин у сфері підприємницької діяльності (ст. 203? КК) може вчинятися с одночасним ухиленням від сплати податків (ст. 212 КК). Таке одночасне завдання шкоди двом або більше видовим об'єктам потребує сукупної кваліфікації злочинів.

На рівні безпосереднього об'єкта, у разі завдання суспільно-небезпечним діянням шкоди основному та додатковому об'єктам, кваліфікуюче значення має лише шкода, що завдається основному безпосередньому об'єкту, суспільна небезпека від завдання шкоди додатковому об'єкту вважається нею врахованою і тому сукупної кваліфікації таке діяння не потребує. Наприклад, при ухиленні від сплати податків додатковим безпосереднім об'єктом завжди виступають відносини власності, але злочин кваліфікується лише за відповідною частиною ст. 212 КК.

При кваліфікації господарських злочинів слід враховувати тенденцію сучасної економічної злочинності до розповсюдження не лише в економіці, а ще й у владі та політиці, яка втягує у сферу своїх інтересів державний апарат, проникає у сфери влади та управління. Але шкода цим відносинам заподіюється не кожного разу і тому авторитет органів влади та управління виступає факультативним безпосереднім об'єктом і у разі поєднання з основним безпосереднім об'єктом, вчинене потребує сукупної кваліфікації.

Майже половина злочинів в сфері господарської діяльності мають бланкетні диспозиції. Правильна кваліфікація цих злочинів неможлива без звернення до інших законодавчих та нормативних актів, за допомогою яких розкриваються об'єктивні і суб'єктивні ознаки цих злочинів. У необхідних випадках слід обов`язково звертатися до положень ГК, Митного кодексу України, Законів “Про банкрутство”, “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про захист прав споживачів” та інших.

Із загальної кількості злочинів, про які йдеться у розділі VII Особливої частини КК, більше половини є предметними, тобто такими, що містять вказівку на наявність предмета злочину безпосередньо у диспозиції статті. В таких випадках, предмет злочину набуває значення обов'язкової ознаки складів цих злочинів і підлягає обов'язковому встановленню та доведенню. Відсутність предмета злочину в такому разі свідчить про відсутність складу злочину. В деяких випадках предмет злочину законодавцем пов'язується с наслідками злочину та розглядається як поріг криміналізації діяння. Наприклад, при контрабанді предметом злочину, зокрема, виступає товар у великому розмірі, його вартість повинна перевищувати тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При ухиленні від сплати податків їх несплачена сума має відповідати значному розмірові (тисяча і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) тощо. У разі вчинення продовжуваного злочину, виникають суттєві труднощі у встановленні фізичних параметрів предмета злочину, оскільки такий соціальний показник як неоподатковуваний мінімум доходів громадян є вкрай нестабільним.

Тому, при кваліфікації предметного господарського злочину, коли предмет злочину формується не одночасно, а протягом певного часу, потрібно розподіляти загальний час на періоди, в яких закон визначав неоподатковуваний мінімум доходів громадян тією чи іншою сумою, підрахувати їх кратність, відповідно, за кожний період, після чого скласти і встановити остаточний розмір.

Наприклад, підприємець, починаючи з липня 2003 р. і до січня 2007 р. ухилявся від сплати податків. За три з половиною роки він не сплатив державі податкових внесків на загальну суму 69 000 гривень. На кінець грудня 2006 р. неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідав розмірові соціальної податкової пільги і складав 175 гривень. Значний розмір несплачених податків, необхідний для наявності складу злочину, передбаченого ст. 212 має складати суму, що у 1000 і більше разів, перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо ми почнемо встановлювати кратність неоподатковуваних мінімумів доходів громадян щодо 69000 гривень, виходячи із останнього розміру цього критерію - 175 грн., то у нас вийде, що сума несплачених податків перевищую неоподатковуваний мінімум доходів громадян лише у 394 рази. Цього замало для визнання виявленого ухилення від оподаткування злочином. Але, ситуація буде зовсім іншою, якщо ми застосуємо усі розміри критеріїв оціночних понять, які, відповідно до закону, діяли протягом усього часу послідовно до несплачених сум.

Встановлено, що у 2003 р. розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян дорівнював 17 грн., а підприємцем було не сплачено податків на суму 9000 грн., яка у 529 разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У 2004 р. розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян вже дорівнював 60 грн. 50 коп., було не сплачено податків на суму 18000 грн., що у 292 рази разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У 2005 р. розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян дорівнював 131 грн., було не сплачено податків на суму 20000 грн., що у 152 рази перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Нарешті, у 2006 р., коли розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян дорівнював 175 грн., було не сплачено податків на суму 22000 грн., що у 125 разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Таким чином, насправді, за час тривання злочину, у періоди дії різних критеріїв оціночних понять, була несплачена сума (69000 грн.), яка у 1098 разів (529+292+152+125) перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тобто, предмет складу злочину встановлений. Саме таким чином рекомендує встановлювати оціночні поняття “значний, великий, особливо великий розмір” колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у своїй Ухвалі від 8 листопада 2007 року на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2006 р. по справі Ч. (9)

На теперішній час (2012 р.) один неоподатковуваний мінімум доходів громадян для встановлення шкоди спричиненої злочином становить 50% від прожиткового мінімуму для працездатної особи (тобто 1073 грн : 2= 536 грн. 50 коп. Див. Податковий кодекс України).

За конструкцією об'єктивної сторони злочини в сфері господарської діяльності переважно складаються із злочинів з матеріальним складом, обов'язковими ознаками яких є діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки та безпосередній причинний зв'язок. Цей показник значно зросте, якщо узять до уваги кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади решти господарських злочинів.

Як вже зазначалось, однією з особливостей чинного закону про кримінальну відповідальність є те, що він в деяких складах злочинів фактично ототожнює фізичні ознаки предмета злочину з наслідками, як ознакою об'єктивної сторони.

В якості оціночних понять у деяких злочинів визначає КК значний, великий та особливо великий розміри: (“бюджетні кошти” у ст. 210 “Порушення законодавства про бюджетну систему України” та ст. 211 “Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку”; “грошові кошти” у ст. 212 “Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)” тощо). З одного боку ці оціночні поняття розглядаються як фізичні характеристики предмета злочину, а з другого - розміри заподіяної матеріальної шкоди. Але наслідки злочину полягають не лише у заподіянні матеріальної шкоди і тому зміст цих понять все ж неоднаковий. Разом з тим, зазначена раніше методика встановлення фізичних параметрів предмета злочину є цілком прийнятною і для встановлення розміру заподіяної майнової шкоди.

Деякі злочини можуть вчинюватися лише в певний спосіб, що безпосередньо вказаний у диспозиції статті: (наприклад, пошкодження чи знищення майна, заподіяння матеріальної шкоди у ст. 206 “Протидія законній господарській діяльності” та у ст. 228 “Примушування до антиконкурентних узгоджених дій” КК тощо).

Суб'єктами господарських злочинів можуть бути визнані ті фізичні особи, які безпосередньо займаються господарською діяльністю, представляють інтереси господарюючих суб'єктів чи держави в сфері господарської діяльності. Зокрема, суб'єктів господарських злочинів, залежно від притаманним їм обов`язкових і додаткових властивостей, кола прав і обов'язків, що покладені на них правовими приписами, можна поділити на дві категорії: 1) спеціальні суб`єкти (наприклад, посадова особа, підприємець, власник, засновник, учасник, уповноважена особа, не власник тощо); 2) будь-яка особа, наділена ознаками суб'єкта злочину, яка порушує або не виконує певні господарські обов`язки і вимоги. Ознаки суб'єктів господарських злочинів встановлюються за допомогою законодавчих та нормативних актів, інструкцій, наказів, розпоряджень, типових та відомчих функціональних обов'язків, цивільно-правових правочинів тощо.

Суб'єктивна сторона злочинів у сфері господарської діяльності характеризується умисною формою вини, за виключенням злочину, передбаченого ст. 227 “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” КК, який може вчинюватись як умисно, так і з необережності. Для деяких складів обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони виступають мета (наприклад, мета збуту при виготовлені, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї - ст. 199 КК тощо) або мотив (наприклад, корисливі або інші особисті мотиви при розголошенні комерційної або банківської таємниці - ст. 232 КК тощо).

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що під злочинами у сфері господарської діяльності слід розуміти передбачені нормами розділу VII Особливої частини КК посягання на порядок обігу грошей, цінних паперів, інших документів, на системи оподаткування, бюджетного і валютного регулювання, порядок переміщення предметів через митний кордон, порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю, права і законні інтереси кредиторів і споживачів, добросовісну конкуренцію і антимонополістичну діяльність, а також на порядок приватизації.(10)

Зазначимо, що сучасний стан економіки України ще не повною мірою відповідає еталонному зразку ефективної економічної моделі, що функціонує в умовах вільної конкуренції та верховенства права. За таких умов, законодавцю не вдалося розробити досконалу законодавчу базу для захисту економіки від злочинних посягань.

При визначенні поняття родового об'єкта злочинів у сфері господарської діяльності ми вже згадували щодо його узагальненого характеру, тому спробуємо визначити систему цих злочинів спираючись на видові об'єкти, визначені в залежності від галузі виробництва або виду діяльності.

За такого підходу можна виділити наступні прояви злочинної діяльності у різних галузях економіки України: 1) злочини у сфері державних фінансів; 2) злочини у сфері кредитно-посередницької та банківської діяльності; 3) злочини у зовнішньоекономічній діяльності; 4) злочини у сфері підприємницької діяльності; 5) злочини у сфері споживчого ринку; 6) злочини у сфері приватизації.

Залежно від видового об'єкта злочини у сфері господарської діяльності О. О. Дудоров пропонує класифікувати таким чином: 1) злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів (статті 199, 200, 223, 223?, 223?, 224, 232?, 232? КК); 2) злочини проти системи оподаткування (статті 204, 212, 212?, 216 КК); 3) злочини проти системи бюджетного регулювання (статті 210, 211 КК); 4) злочини проти системи валютного регулювання (статті 207 і 208 КК); 5) злочини проти порядку переміщення предметів через митний кордон України (ст. 201 КК); 6) злочини проти порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю (статті 203? 205, 209?, 213 КК); 7) злочини проти прав і законних інтересів кредиторів (статті 218-222 КК); 8) злочини проти добросовісної конкуренції і антимонополістичної діяльності (статті 206, 229, 231, 232 КК)(11).

Запропонована система злочинів у сфері господарської діяльності (за видовим об'єктом) не є ідеалом класифікації, оскільки в її основу покладений досить загальний критерій - галузь господарства, або напрямок господарської діяльності. За безпосереднім об'єктом злочини кожного з системних елементів можуть бути розподілені на більш дрібні видові системи, але їх кількість значно зросте. Наприклад, серед злочинів у сфері підприємницької діяльності можуть бути виділені злочини, що вчиняються суб'єктами господарювання и злочини, що посягають на їх законні права та інтереси, або злочини, пов'язані з порушенням певних правил чи обманом тощо.

Видається, що слід підтримати класифікацію, яка була запропонована В. Я. Тацієм, О. І. Перепелицею та В. М. Киричко, згідно з якою злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності, залежно від безпосереднього об'єкта посягання, можуть бути таких видів:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 210, 211, 212, 212?, 204 і 216 КК).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті , 203, 203?, 205, 206, 209, 209?, 213, 229, 231 і 232 КК).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221 КК).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223?, 223?, 224, 232?, 232? КК).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (стаття 227 КК).

6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (стаття 233 КК)(12).

Відповідно до ст. 112 КПК України, більша частина злочинів у сфері господарської діяльності віднесена до підслідності слідчих ОВС.

2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 204, 210, 211, 212, 212?, 216 КК)

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК). При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що він є складним за побудовою об'єкту. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що існують у сфері державних фінансів. Суспільна небезпека цього злочину полягає у тому, що ним порушується встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України. Додатковим безпосереднім об'єктом виступають відносини в сфері забезпечення порядку переміщення матеріальних цінностей та окремих предметів через митний кордон України, а додатковим факультативним - відносини власності.

Предметом злочину, відповідно до пункту 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6є: підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей. У цьому складі злочину предмет злочину виступає обов'язковою ознакою.

Підробленість - є соціальною ознакою предмета злочину, саме у ній полягає шкідлива для об'єкту злочину властивість цих предметів. Вона може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу (п. 5 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Груба підробка грошових знаків чи державних цінних паперів, коли їх невідповідність справжнім примірникам очевидна, а умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян, не може кваліфікуватися за ст. 199 КК. За наявності підстав таки дії слід кваліфікувати як шахрайство (п. 7 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Національною валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам'ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України.

Під терміном “іноземна валюта” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.

Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Державні цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. В залежності від форми існування, відповідно до ст. 4 Закону України “Про Національну депозитивну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р., цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі.

Державними цінними паперами є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов'язань за ними.

Не можуть визнаватись предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК підроблені недержавні цінні папери. Виготовлення їх з метою збуту, збут та використання слід кваліфікувати за ст. 224 КК.

Також не можуть бути предметом цього злочину підроблені документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків. Виготовлення, збут та використання таких предметів утворюють склад злочину, передбачений ст. 200 КК).

Під білетами державних лотерей слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску білетів лотерей регламентується Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей,

Недержавні лотерейні білети не можуть визнаватися предметом цього злочину. Їх підроблення з метою збуту або з метою отримання виграшу слід кваліфікувати як готування до шахрайства, а отримання по ньому виграшу або оплатний збут - як закінчене шахрайство.

Здійснюючи кваліфікацію цього діяння слід враховувати, що об'єктивна сторона злочину, що передбачений ч. 1 ст. 199 КК, характеризується однією обов'язковою ознакою - діянням у вигляді альтернативних дій: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту та збуті підроблених предметів, вказаних у диспозиції. З моменту вчинення будь-якої із зазначених дій злочин вважається закінченим. При цьому достатньо, щоб предметом зазначених дій був хоча б один із вказаних у диспозиції ст. 199 КК предметів.

Під виготовленням розуміються дії, спрямовані на створення будь-якого із зазначених предметів цього злочину (повністю чи частково) тим чи іншим способом. Способи підробки кваліфікуючого значення не мають.

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися як готування до шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри - як шахрайство, оскільки у такій купюрі існує неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри у обігу, а самий її збут завжди поєднаний з обманом (п. 8 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу (абз. 1 п. 12 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6).

У разі виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, коли їх підробка чи використання здійснюється шляхом втручання в роботу автоматизованої електронно-обчислювальної системи, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та ст. 361 КК. Якщо таки дії вчиняються з метою заволодіння чужим майном, їх потрібно додатково кваліфікувати ще і за ст. 190 КК.

Під зберіганням зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів слід розуміти вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження і тривалості зберігання: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення у будь-яке вибране і відоме особі місце.

Придбання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК предметів полягає в умисному отриманні їх будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в подарунок чи як оплати боргу, одержання як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, одержання в позику, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Під перевезенням слід розуміти будь-які дії з переміщення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей будь-яким транспортом з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не мають значення. Не є перевезенням зазначених предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей полягає у переміщенні зазначених предметів у просторі без участі відправника шляхом відправлення поштою або посильним. При цьому злочин вважається закінченим з моменту передачі відправлення із зазначеними предметами у відділок зв'язку або посильному.

Під ввезенням в Україну підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти переміщення зазначених предметів із-за кордону на територію України будь-яким транспортом. Якщо поза митного контролю або з приховуванням від нього через митний кордон переміщуються частково підроблені державні цінні папери або підроблені монети, виготовлені з дорогоцінних металів, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та 201 КК.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо (п. 10 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). Як збут слід кваліфікувати і дії особи, яка отримала такі предмети випадково, але після виявлення факту підробки вирішила їх позбутися без матеріальних втрат для себе.

У разі використання зазначених предметів як засобу платежу, розрахунку чи обміну, цінності у власників фактично вилучаються шляхом обману, тому такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 199 та 190 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується двома обов'язковими ознаками: виною у формі прямого умислу та спеціальною метою. Зміст умислу при вчиненні цього злочину полягає в усвідомлені особою суспільно-небезпечного характеру вчинюваного діяння і бажанні діяти таким чином.

Виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів може бути кваліфіковане за ст. 190 КК лише за наявності в діях винної особи мети збуту. Метою злочину виступає прагнення до відчуження (випуску в обіг) предметів, зазначених у диспозиції статті. Відсутність такої мети вказує на відсутність складу злочину, передбаченого ст. 199 КК. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб'єкт злочину загальний - фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199 КК), є вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій повторно, за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі.

Повторним вважається вчинення будь-якої із передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій особою, яка раніше вчинила такі ж дії, незалежно від того була ця особа судима за попередній злочин чи ні. Визначною є умова, що судимість, у разі засудження особи, має бути не знятою і не погашеною і не минули строки давності, якщо особа за попередній злочин не була судимою.

Вчиненими за попередньою змовою групою осіб дії, передбачені ч. 1 ст. 199 КК, вважаються у разі їх вчинення двома або більше особами, які заздалегідь, до початку вчинення, домовились про спільну участь у злочині. При цьому не має значення, яку роль виконував кожен із співучасників. Вчиненим за такою ознакою злочин буде і тоді, коли одна особа заготовлювала папір, фарби, друга - виготовляла підроблені предмети, а третя їх перевозила, зберігала або збувала.

Великим розміром підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї вважається сума у гривневому еквіваленті, відповідно до їх номіналу, яка у двісті і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливо кваліфікованими ознаками, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 199 КК вважається вчинення передбачених ч. 1 ст. 199 КК дій організованою групою чи в особливо великих розмірах.

Понятті організованої групи викладене у ч. 3 ст. 28 КК. У разі вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 199 КК, групою осіб, яка має ознаки злочинної організації, матиме місце сукупність злочинів, передбачених ч. 3 ст. 199 та ч. 1 ст. 255 КК.

Особливо великим розміром вважається такий, коли сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є відносини, що існують в сфері кредитно-фінансової системи. Суспільна небезпека злочину полягає у порушенні встановленого порядку функціонування банківської системи України. Факультативними безпосередніми об'єктами виступає власність, а також безпека електронно-обчислювальних систем та комп'ютерних мереж.

Предметом злочину є безпосередньо зазначені у диспозиції статті підроблені документи на переказ, підроблені платіжні картки, інші підроблені засоби доступу до банківських рахунків.

Відповідно примітки до ст. 200 КК під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення та ін.). Такими документами є: платіжні доручення, розрахункові чеки, платіжні вимоги, акредитиви, меморіальні ордери, клірингові вимоги тощо.

Платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Поняття інших засобів доступу до банківських рахунків дається у Законі України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 року. Ними вважаються документи або предмети, за виключенням документів на переказ та платіжних карток, за допомогою яких особа одержує доступ до банківського рахунку і може здійснювати операції з грошовими коштами, які на ньому розміщені. До таких засобів можуть бути віднесені дорожні та іменні чеки.

Підробленість є фізичною ознакою предмета цього складу злочину, її відсутність виключає визнання засобу доступу до банківських рахунків предметом злочину. Зокрема, це підтверджує такий приклад: вироком Очаківського міського суду Миколаївської області від 2 жовтня 2007 р., О. був засуджений за ч. 2 ст. 190 КК та ч. 4. ст. 191 КК. О. визнаний винним у тому, що у період з 25.06.2001 р. по 19.06.2006 р., працюючи начальником Очаківського відділення ЗАТ комерційний банк "Приват Банк" і являючись службовою особою, заволодів майном банку на загальну суму 156 775 грн. Одночасно, одержуючи від клієнтів банку платіжні картки, що поверталися банку, або передавалися для здійснення розрахунків, користуючись наявністю на рахунках цих карток коштів, через банкомати отримав гроші на загальну суму 53 130 грн., та використав їх на власні потреби. За ч. 2 ст. 200 КК О. було виправдано.

У апеляції прокурор просить вирок відносно О. в частині виправдання за ч. 2 ст. 200 КК скасувати та постановити свій вирок, визнавши О. винним у вчиненні цього злочину. У апеляції та доповненнях до неї засуджений О. просить вирок відносно нього скасувати та постановити свій вирок, визнаючи себе винним лише у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, або скасувати вирок та направити справу на дослідування.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області, вважає, що прохання прокурора про визнання О. винним у вчинені злочину, передбаченого ст. 200 КК, є безпідставним. Зі змісту диспозиції цієї статті вбачається, що предметом злочину є підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків. Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, О. не підроблював ніяким чином кредитні картки. Ці картки є дійсними, достовірними і це ніким не оскаржується. Будь-яких даних про те, що кошти потерпілих з банківських рахунків знімались за допомогою підроблених карток або інших документів, у справі немає. Про це не ставить питання і банк. У цій частині рішення суду першої інстанції про відсутність в діях О. складу злочину, передбаченого ст. 200 КК є обґрунтованим і вірним.(1)

Перелік перерахованих у диспозиції ст. 200 КК предметів є вичерпним, тому не можна визнати предметом даного злочину зазначеного у назві статті - “обладнання” для їх виготовлення. До того ж, підроблення, як основна форма об'єктивної сторони злочину, не уявляється як засіб впливу на такий предмет як “обладнання”.

Об'єктивна сторона злочину характеризується однією обов'язковою ознакою, а саме діянням у вигляді підробки будь-яких засобів доступу до банківських рахунків, а також придбання, зберігання, перевезенні, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток, їх використання чи збута.

З моменту вчинення будь-якої із перерахованих дій злочин є закінченим. Під підробкою слід розуміти як виготовлення (створення), так і фальсифікацію дійсних (справжніх) засобів доступу до банківських рахунків. Спосіб підробки засобів доступу до банківських рахунків залежить від того, на якому матеріальному носієві інформації вони існують: паперовому, електронному чи іншому. Платіжні картки виготовляються, як правило, на пластикових носіях інформації. Підробка може здійснюватись з використанням спеціального технічного обладнання або комп'ютерної техніки, а також в інший спосіб, коли йдеться про паперові носії інформації.

Про виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання та збут підроблених документів на переказ чи платіжних карток див. особливості кваліфікації ст. 199 КК. При цьому предметом таких діянь можуть бути вже підроблені документи на переказ чи платіжні картки, що виготовлені на паперовому, пластиковому чи іншому матеріальному носієві інформації.

Використанням підроблених документів на переказ чи платіжних карток є їх пред'явлення за прямим призначенням як дійсних з метою переказу грошей із відповідного рахунку платника без його згоди на будь-який інший рахунок чи одержання за підробленими документами на переказ готівкових грошових коштів або отримання доступу до банківської інформації.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується двома обов'язковими ознаками - виною у формі прямого умислу та метою збуту підроблених документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків. Мотиви можуть бути різними і на кваліфікацію дій за ст. 200 КК не впливають. Разом з тим, корисливий мотив може свідчити про наявність у діях винного ознак шахрайства. У разі фактичного заволодіння чужим майном шляхом використання підроблених засобів доступу до банківських рахунків дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 200 та 190 КК.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Повторним треба вважати вчинення будь-якого діяння, вказаного у диспозиції ст. 200 КК, особою, яка раніше вчинила будь-яке із таких діянь, незалежно від того була вона судима за попередній злочин чи ні. Визначною є умова, що судимість, у разі засудження особи, має бути не знятою і не погашеною і не минули строки давності якщо особа за попередній злочин не була судимою.

Як вчинені за попередньою змовою групою осіб мають кваліфікуватися діяння двох чи більше осіб, які заздалегідь домовились про спільне вчинення злочину. При цьому може мати місце і розподіл ролей: одна особа вчинює підробку документів на переказ, інша їх збуває або використовує для незаконного заволодіння чужими грошовими коштами.

Використання електронних засобів доступу до банківських рахунків є одночасно незаконним втручанням в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж, оскільки при цьому відбувається перекручення комп'ютерної інформації, що в них зберігається, а тому такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 200 та 361 КК.

Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК). Злочин, передбачений ст. 204 КК слід розглядати як спеціальний вид зайняття забороненими видами господарської діяльності.

Основним безпосереднім об'єктом злочину слід вважати господарські відносини у сфері обігу підакцизних товарів. Додатковими безпосередніми та факультативними об'єктами можуть виступати відносини сфери оподаткування, власність, засади добросовісної конкуренції, а у разі вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК - життя та здоров'я громадян.

Предмет є обов'язковою ознакою цього злочину. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, є незаконно виготовлені алкогольні напої, тютюнові вироби та інші підакцизні товари, тобто товари, до ціни яких згідно з чинним законодавством включається акцизний збір.

Алкогольні напої - це продукти, які одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 % об'ємних одиниць і відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08. Крім алкогольних напоїв до підакцизних товарів відносяться: спирт етиловий: спирт коньячний; спирт плодовий; спирт виноградний.(ст. 1 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” від 19 грудня 1995 р., у редакції від 5 березня 1998 р).

Виготовлення, придбання, зберігання, транспортування з метою збуту і збут самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення потрібно кваліфікувати як злочин, передбачений ст. 203 КК (п. 13 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3)(2). Дана вказівка вищої судової інстанції, з точки зору відповідності закону, є дуже сумнівною, оскільки у Прикінцевих та перехідних положеннях Кримінального кодексу України (п. “в” ч. 1 розділу ІІ) міститься пряма вказівка щодо декриміналізації виготовлення самогону з метою збуту.

Тютюнові вироби - це тютюнова сировина; тютюнові відходи; сигари; сигарили; сигарети без фільтру з тютюну (цигарки); сигарети з фільтром з тютюну; інший промислово виготовлений тютюн і промислові замінники тютюну; тютюн для паління, тютюн для жування, тютюн для нюхання(ст. 1 Закону України “Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби” від 6 лютого 1996 р. в редакції 19 листопада 1999 р.).

Інші підакцизні товари - це транспортні засоби (автомобілі з двигуном внутрішнього згорання; автомобілі, спеціально призначені для руху по снігу; спеціальні автомобілі для перевезення гравців у гольф та інші подібні транспортні засоби; мотоцикли (включаючи мопеди) і велосипеди з встановленим допоміжним двигуном, з колясками або без них; причепи і напівпричепи житлові масою більш як 3500 кг) (ст. 1 Закону України “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби” від 24 травня 1996 р.).

При цьому предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, є підакцизні товари, незаконно виготовлені як особою, яка їх потім зберігає чи транспортує з метою збуту або збуває їх, так і виготовлені іншими особами.

Незаконно виготовленими слід вважати підакцизні товари, виготовлені: особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва; суб'єктом господарської діяльності без одержання ліцензії, якщо їх виготовлення підлягає ліцензуванню; суб'єктом господарської діяльності, що має ліцензію на їх виготовлення, але виготовлення яких повністю чи частково не відображено у звітності, тобто не сплачено обов'язковий акцизний збір (так звані “ліві” товари).

Перелік підакцизних товарів, визначених названими законами, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, полягає у вчиненні з підакцизними товарами будь-якого з названих у ній діянь, а саме: придбання; зберігання; транспортування з метою збуту; збут.

Придбання підакцизних товарів полягає в умисному отриманні їх будь-яким способом: купівля, обмін, одержання як оплати боргу чи як оплати за надані послуги тощо.

Під зберіганням підакцизних товарів слід розуміти вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження і тривалості зберігання: тримання при собі, поміщення у будь-яке вибране і відоме особі місце.

Під транспортуванням підакцизних товарів слід розуміти будь-які дії з їх переміщення будь-яким транспортом з одного місця в інше на території України. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не мають значення. Не є перевезенням зазначених предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Придбання, зберігання та транспортування підакцизних товарів визнаються ознаками об'єктивної сторони злочину лише за умови, що ці дії вчинюються з метою їх подальшого збуту.

Під збутом підакцизних товарів слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження оплатне чи безоплатне: продаж, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, відшкодування завданих збитків тощо.

За конструкцією склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 204 КК є формальним, тобто злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із дій, зазначених в диспозиції цієї кримінально-правової норми.

Під виготовленням підакцизних товарів, зазначених у диспозиції ч. 2 ст. 204 КК, слід розуміти дії, спрямовані на створення готової до реалізації чи використання за призначенням підакцизної продукції одним із зазначених у диспозиції кримінально-правової норми способом (шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів).

Незаконно виготовленими слід вважати зазначені в ст. 204 КК товари, що виготовлені: 1) особою, яка не зареєстрована як суб'єкт підприємництва, незалежно від того, чи підлягає діяльність з їх виготовлення ліцензуванню; 2) суб'єктом підприємницької чи господарської діяльності без одержання ліцензії, якщо їх виготовлення підлягає ліцензуванню (п. 12 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3)(3).

Виготовлення підакцизних товарів у такий спосіб вважається кваліфікованим видом злочину, тому таке виготовлення, поєднане з подальшим зберіганням, транспортуванням чи збутом слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 204 КК відповідно до правила конкуренції простої та кваліфікованої кримінально-правової норми.

Під поняттям “підпільний цех” треба розуміти певне місце, пристосоване або обладнане для нелегального виготовлення підакцизних товарів. Це може бути окрема будівля, споруди, приміщення чи його частина, наприклад квартира у будинку, підвал, гараж, погріб тощо, а також певне місце природного чи техногенного походження (печери, катакомби, непрацюючі шахти, тунелі, покинуті споруди, землянки тощо), які використовуються для підпільного виготовлення підакцизних товарів особою, яка не має права на здійснення такої діяльності.