Злочини у сфері господарської діяльності

Сировиною для виробництва дисків для лазерних систем зчитування є оптичний полікарбонат, який водночас є товаром подвійного використання і підлягає державному експортному контролю. Тому при порушенні порядку передач при експорті оптичного полікарбонату вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 203? та 333 КК.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, що порушують законодавство, яким регулюється виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, а також експорті, імпорті обладнання чи сировини для їх виробництва. Злочин вважається закінченим після вчинення будь-якої з зазначених дій або їх поєднання за умови, що вартість дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва утворює значний або великий розмір.

Виробництво дисків для лазерних систем зчитування полягає у проведенні двох самостійних технологічних процесів: а) перетворення сировини у диски для лазерних систем зчитування; б) нанесення на них аудіо чи цифрової інформації, яка може визнаватися об'єктом авторських чи суміжних прав. У цьому разі, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 203? та 176 КК.

Експорт дисків для систем лазерного зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва полягає у вивезенні з території України зазначених предметів з метою їх реалізації.

Імпорт дисків для систем лазерного зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва полягає у ввезенні на територію України зазначених предметів з метою їх реалізації.

Під зберіганням зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 203? КК предметів слід розуміти вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження і тривалості зберігання: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення у будь-яке вибране і відоме особі місце.

Реалізацією слід вважати будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу тощо.

Переміщенням вважається перевезення чи пересилання зазначених предметів з одного місця в інше.

Злочин вважається закінченим після вчинення з предметом злочину будь - якої із зазначених у диспозиції статті дій. Зокрема, це підтверджує такий приклад: Оболонський районний суд м. Киева, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу по обвинуваченню С. у вчиненні злочину передбаченого ст. 15, ч. 1 ст. 203? КК, встановив: С. незаконно реалізовував контрафактні диски для лазерних систем зчитування за ціною 7 гривень за один диск.

17.12.2006 р. С. незаконно реалізував 1 контрафактний CD диск для лазерних систем зчитування за ціною 7 гривень. В той же день, співробітниками міліції у С. були вилучені 554 таких дисків, які останній реалізовував по ціні 7 гривень за кожний диск, на загальну суму 3885 гривень.

Згідно ст. 10 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм” від 10 липня 2003 р. роздрібна торгівля примірниками аудіовізуальних творів (фонограм, відеограм тощо) немаркованих контрольною маркою забороняється.

Отже, С., маючи умисел на незаконну реалізацію дисків для лазерних систем зчитування в кількості 555 шт., на загальну суму 3885 гр., що відповідає значному розміру, виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

С. свою винність у вчиненні злочину передбаченого ст. 15, ч. 1 ст. 2031 КК України визнав повністю, покаявся, просить суд звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії. Вислухавши думку прокурора, дослідивши матеріали кримінальної справи, суд дійшов висновку, що суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законодавством мало місце.

Водночас, дії С. повинні бути кваліфіковані не за ст. 15 ч. 1 ст. 203? КК, як замах на незаконну реалізацію дисків для лазерних систем зчитування, вчинену у значних розмірах, а як закінчений злочин, об'єктивна сторона якого полягає у 6 альтернативних діях. Вчинення кожної з них щодо предмета злочину утворює закінчений злочин, передбачений ст. 203? КК.(12)

Якщо з отриманого від такої діяльності прибутку (об'єкт оподаткування) не сплачуються податкові внески і розрахована сума несплаченого податку, чи збору з утвореного в такий спосіб об'єкту оподаткування, буде у тисячу і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 203? та відповідною частиною ст. 212 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, у разі здійснення експорту, імпорту обладнання та сировини обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони буде також спеціальна мета - незаконне виробництво з цих предметів дисків для систем лазерного зчитування.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, також можливий і спеціальний суб'єкт - приватний підприємець або службова особа суб'єкту господарювання.

Кваліфікуючі ознаки злочину. Частиною 2 статті 203? КК обставинами, що обтяжують діяння визначені: вчинення злочину повторно; за попередньою змовою групою осіб; у великих розмірах.

Злочин вважається вчиненим повторно, якщо особа раніше вже вчиняла незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, незалежно від того, була вона судима за перший злочин чи ні. Головним є те, що б не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, якщо особа не була судимою, а якщо була то судимість має бути не знятою і не погашеною.

Злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили два або більше суб'єкта злочину, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про його спільне вчинення.

Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва вважається вчиненим у великому розмірі,якщо вартість зазначених предметів у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковим - порядок кредитування, добросовісна конкуренція, право власності, а факультативним об'єктом можуть виступати відносини оподаткування.

Об'єктивна сторона фіктивного підприємництва виражається в одній з двох дій: а) створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми - суб'єкта підприємницької діяльності; б) придбання такої юридичної особи.

Стаття 205 КК встановлює відповідальність за дії, які із зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому особи, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, насправді мають за мету не зайняття повноцінною, самодостатньою підприємницькою діяльністю, а зовсім інше - прикриваючись комерційною юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Ключовою характеристикою розглядуваного злочину треба визнати підпорядкованість офіційно відображеної в установчих документах і, можливо, фактично здійснюваної підприємницької діяльності конкретним незаконним цілям. Особи, які скоюють фіктивне підприємництво, можуть: а) повністю відмовлятися від здійснення тієї офіційної діяльності, котра фіксується в установчих документах юридичної особи; б) вести її у мінімальному обсязі, що дозволяє вважати комерційну структуру такою, що насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку діяльність; в) вести більш-менш повноцінну підприємницьку діяльність з отриманням прибутку для того, щоб приховати паралельно здійснювану незаконну діяльність (наприклад, контрабанда наркотиків здійснюється під прикриттям створеного з цією метою підприємства).

Під створенням суб'єкта підприємницької діяльності потрібно розуміти вчинення дій, результатом яких є юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, котра має на меті одержання прибутку. Злочин у цій формі вважається закінченим з моменту державної реєстрації такої організації (ст. 87 ЦК).

До юридичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності - належать підприємства, які створюються для здійснення підприємництва, об'єднання таких підприємств, господарські товариства (акціонерні, з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні, командитні), виробничі кооперативи, селянські (фермерські) господарства.

Утворення фіктивної некомерційної юридичної особи, що має на меті прикриття злочинної діяльності, за наявності для цього підстав може розглядатись як готування до відповідного злочину (наприклад, до шахрайства, зайняття забороненими видами господарської діяльності, контрабанди). Створення організації, яка без державної реєстрації займається виробництвом продукції, наданням послуг або виконанням робіт, має розцінюватися не як фіктивне підприємництво, а, за наявності підстав, як порушення порядку зайняття господарською чи банківською діяльністю (ст. 202 КК).

Придбання суб'єкта підприємницької діяльності означає набуття прав на юридичну особу в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю даного підприємства, впливати на прийняття рішень його керівних органів (це, наприклад, купівля контрольного пакету акцій акціонерного товариства, придбання майна підприємства, яке приватизується, передача власником приватного підприємства своїх прав іншій особі). Не визнається придбанням одержання за плату чи з інших підстав у користування установчих документів юридичної особи, її печатки або штампу та здійснення господарської діяльності від імені суб'єкта підприємництва.

Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання зазначеного у ч. 1 ст. 205 суб'єкта господарювання.

Суб'єктом злочину може бути: а) фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб'єкта підприємництва - юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє такого суб'єкта; б) службова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи; в) засновник юридичної особи, який прийняв таке ж рішення.

Дії особи, на ім'я якої за її згодою було зареєстровано фіктивний суб'єкт підприємництва, можуть кваліфікуватися за статтями 27 і 205 КК як пособництво фіктивному підприємництву. Якщо така особа брала безпосередню участь у державній реєстрації суб'єкта підприємництва (підписувала чи подавала для нотаріального посвідчення установчі документи, її призначено на посаду керівника підприємства тощо), її дії за наявності всіх ознак складу злочину потрібно розцінювати як дії виконавця і кваліфікувати за ст. 205 КК без посилання на ст. 27 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Для кваліфікації за ст. 205 КК треба встановити наявність у винної особи зазначеної мети на момент створення або придбання суб'єкта підприємницької діяльності.

Під незаконною діяльністю слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на їх здійснення за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює їх з порушенням цих умов та порядку. Такою діяльністю може бути визнано, зокрема: легалізацію доходів, отриманих злочинним шляхом; конвертацію безготівкових коштів у готівку; ухилення від оподаткування; здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; ведення недобросовісної конкурентної боротьби. В такому разі, за наявності передбачених законом підстав кваліфікація має бути сукупною.

Зокрема, це підтверджує такий приклад: вироком суду Б. засуджено за ч. 2 ст. 205 КК на три роки; за ч. 2 ст. 222 КК на два роки; за ч. 2 ст. КК на п?ять років; за ч. 2 ст. 366 КК на три роки. Відповідно до ст. 70 КК Б. за сукупністю злочинів призначено п?ять років позбавлення волі.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула у судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою захисника на вирок Богунського районного суду м. Житомир та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області щодо Б.

Як визнав суд, Б., працюючи директором ТОВ “Фарн” та будучи службовою особою, діючи без мети зайняття господарською діяльністю, для отримання кредиту, нібито для здійснення підприємницької діяльності, а насправді для погашення кредитних заборгованостей, запропонував С. зареєструвати на його ім?я фіктивний суб?єкт підприємництва - ПП “Скарб”, на що той погодився.

Б. підготував документи для реєстрації суб?єкта підприємницької діяльності, які С. підписав та подав до виконкому міської ради, а також від імені С. видав наказ про призначення його на посаду директора ПП “Скарб”, який С. підписав. Ставши водночас директором двох підприємств, зловживаючи службовим становищем, Б., надав фіктивні документи до АППБ “Аваль”, з метою одержання кредиту ПП “Скарб” для подальшого погашення кредитів ТОВ “Фарн”. Для цього Б уклав між ПП “Скарб” та ТОВ “Фарн” фіктивний договір, у який вніс неправдиві відомості про те, що ТОВ “Фарн” продає ПП “Скарб” цукор, який підписав та завірив печаткою ТОВ “Фарн”і склав фіктивні накладні на відпуск цукру на суму 181600 грн. Із фіктивними документами Б. звернувся до АППБ “Аваль” з клопотанням про отримання кредиту в сумі 245 000 грн.

Зазначеними злочинними діями Б. ввів в оману службових осіб Коростенської філії АППБ “Аваль”, які уклали з ПП “Скарб” в особі директора Б. кредитний договір №012/06, на підставі якого ПП “Скарб” було відкрито відзивну кредитну лінію та перераховано на розрахунковий рахунок кошти у сумі 244 892 грн. Продовжуючи зловживати службовим становищем в інтересах ТОВ “Фарн”, Б., незаконно перерахував з розрахункового рахунку ПП “Скарб” 244 892 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ “Фарн”. У подальшому ці гроші не повернув, чим завдав банку великої матеріальної шкоди.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги захисника, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення. Посилання захисника на те, що суд неправильно кваліфікував злочинні дії Б. за ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 205 КК, також не можна визнати обґрунтованими. Як директор одночасно ТОВ “Фарн” та ПП “Скарб”, Б. був службовою особою та зловживав службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. З огляду на наведене, дії Б. правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України.(13)

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205) є повторність і заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди.

Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує зазначений мінімум (примітка до ст. 205 КК).

Слід відмежовувати фіктивне підприємництво і заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довір'ям (ст. 192 КК) Так якщо винна особа переслідує мету безвідсоткового кредитування за рахунок іншої сторони та укладає цивільно-правові угоди без наміру їх виконання її дії охоплюються лише ст. 192 КК. Отримавши за договором грошові кошти, наприклад, як попередню оплату, несумлінний контрагент використовує їх на власний розсуд, а взяте на себе зобов'язання не виконує. Несвоєчасне повернення грошових коштів, які врешті-решт надходять кредитору, може пояснюватись за допомогою різних вигаданих обставин, наприклад, посиланням на неіснуючі форс-мажорні обставини. Потерпіла сторона, позбавлена можливості використовувати кошти у власних інтересах, зазнає збитків як прямих, скажімо, у зв'язку з інфляційними процесами, так і у формі упущеної вигоди.

Якщо юридична особа діє на підставі підроблених установчих документів, але зі справжнім документом про реєстрацію, внесено в єдиний реєстр, то, фактично, створення підприємства мало місце і дії винних слід кваліфікувати як фіктивне підприємництво.

В іншому варіанті - суб'єкт підприємництва діє з використанням підроблених документів про реєстрацію і така діяльність пов'язана з отриманням доходу у великих розмірах, тому винна особа притягається до відповідальності за ч. 1 ст. 202 КК.

За наявності ознак відповідних складів злочинів ці дії можуть кваліфікуватись за статтями 190, 222, 358 (366) КК із посиланням у разі необхідності на ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 КК. Такою ж повинна бути кваліфікація у тому разі, коли винні особи для вчинення злочину проти власності або шахрайства з фінансовими ресурсами використовують реквізити ліквідованих підприємств.

Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності, покликаний забезпечити стабільність господарського обороту, свободу підприємництва і дотримання засад добросовісної конкуренції, права і законні інтереси підприємців. Додатковими безпосередніми об'єктами виступають право власності, життя і здоров'я особи, встановлений порядок здійснення службовою особою своїх повноважень.

Обов'язковою ознакою розглядуваного складу злочину є потерпілий - це особа, яка здійснює законну господарську діяльність, контролює її і яка здатна самостійно прийняти рішення або істотно вплинути на прийняття рішення про припинення або обмеження такої діяльності, про укладення чи неукладення угоди (наприклад, громадянин, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, фермер, керівник приватного підприємства, особа, яка входить до складу виконавчого органу господарського товариства). Господарська діяльність, якій протидіє винний, має бути законною.

Об'єктивна сторона злочину полягає у діях винного, які характеризуються поєднанням двох складових. По-перше, це протиправна вимога, зміст якої визначений альтернативно і включає в себе вимогу: а) припинити займатися господарською діяльністю; б) обмежити таку діяльність; в) укласти угоду, виконання якої здатне заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; г) не виконувати укладену угоду, що може потягти за собою такі ж негативні наслідки. По-друге, це погроза насильства над потерпілими чи близькими йому особами або погроза пошкодження чи знищення їхнього майна. Під особами, близькими для потерпілого, потрібно розуміти близьких родичів та інших осіб, життя, здоров'я та благополуччя яких не є байдужим для потерпілого. Погроза насильством визнається ознакою основного, кваліфікованого, та особливо кваліфікованого складів злочину. Обидві складові мають бути встановлені при кваліфікації злочину. Зокрема, це підтверджує такий приклад: суддя Кролевецького районного суду Сумської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевці скаргу Б. на постанову старшого дільничного інспектора міліції Кролевецького РВ УМВС від 2 лютого 2008 р. про відмову в порушенні кримінальної справи, встановив: 16 січня 2008 р. Б. звернувся до прокуратури Кролевецького району з повідомленням про злочин, передбачений ч. 3 ст. 206 КК, ознаки якого вбачаються в діях А. - директора підприємства Сумської облспоживспілки Кролевецький ринок і директора ПСК “Гермес” в одній особі. У своєму повідомленні Б. скаржиться, що А. не дає можливості йому займатися підприємницькою діяльністю - виготовляти та реалізовувати на місцевому ринку “Хот-доги”. З цією метою від відключив від кіоску Б. електропостачання, не пропускає до торгівельної точки його самого та заборонив касиру брати з Б. гроші за користування торгівельним місцем.

Будучи опитаним, А. пояснив, що він, як директор ринку отримав приписання від держінспектора з охорони праці О. та майстра УЕГГ Кролевецького району С. звільнити територію ринку від пересувних торгових точок, укомплектованих газобалонними установками, до оформлення відповідних документів (припис № 67 від 29.08.2007 р.). У цьому приписі було вказано, що ГДУ для приготування “Хот-догів”, відповідно до вимог технічних умов та газового господарства повинне бути укомплектоване 5 літровими балонами зрідженого газу а власник пересувної торгової точки повинен мати дозвіл органів Держнаглядохоронпраці на початок роботи та використання зрідженого газу і пройти навчання та перевірку знань по правилам безпечного користування газом та експлуатації ГДУ для приготування “Хот-догів”. Вказані вимоги він довів до відома Б., але той не поспішав їх виконувати і вимусив його від'єднати від торгівельної точки електропостачання та в інший спосіб заважати Б. і далі порушувати правила безпеки праці та протипожежної безпеки. При цьому він не яких погроз не висловлював.

2 лютого 2008 р. старшим дільничним інспектором міліції Кролевецького РВ УМВС винесена про відмову в порушенні проти А. кримінальної справи у зв'язку з відсутністю в його діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 206 КК України. З постановою від 2 лютого 2008 р. Б. не згодний, а тому змушений звернутися до суду зі скаргою про її скасування.

Суд, керуючись ст. 236 і, 236? КПК України, постановив: у скасуванні постанови старшого інспектора міліції Кролевецького РВ УМВС України в Сумській області від 2 лютого 2008 р. про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою Б. відмовити.(14)

Злочин визнається закінченим з моменту пред'явлення однієї з вказаних вимог, поєднаних з відповідною погрозою, незалежно від того, чи вдалося винній особі змусити потерпілого вчинити або не вчинити бажані для неї дії.

Вимога припинення зайняття господарською діяльністю означає вимогу негайно або через деякий час повністю припинити таку діяльність (ліквідувати юридичну особу - суб'єкт господарювання, продати іншій особі належні потерпілому корпоративні права тощо).

Вимога обмежити господарську діяльність може полягати у примушуванні потерпілого, зокрема, до: припинення певного напряму господарської діяльності; зменшення обсягу продажу товарів, припинення або обмеження ділових зв'язків з іншими суб'єктами господарської діяльності тощо.

Вимога укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, охоплює примушування до укладання цивільно-правових, трудових договорів та інших угод, які пов'язані із встановленням, зміною або припиненням прав і обов'язків учасників господарського обороту.

Угодою, укласти яку вимагає винний, може бути, примушування до укладення правочину щодо купівлі або продажу товарів за завищеними або заниженими цінами; до економічно невигідного кредитного договору або правочину з тим суб'єктом господарювання, з яким потерпілий не бажає мати справи тощо.

Вимоги, перераховані у ст. 206 КК, розглядаються як протидія законній господарській діяльності лише за умови відсутності у вчиненому ознак вимагання. Наприклад, вимаганням, а не протидією законній господарській діяльності потрібно визнавати поєднану з відповідною погрозою вимогу безоплатно передати іншій особі корпоративні права, належні потерпілому, або фіктивно зарахувати на роботу особу і незаконно виплачувати їй грошові кошти начебто у вигляді зарплати.

Погроза насильства над потерпілим або близькими йому особами як спосіб протидії законній господарській діяльності означає погрозу негайно або у майбутньому застосувати фізичне насильство. Погроза пошкодження чи знищення майна має місце у тому разі, коли вона стосується: 1) майна, яке належить потерпілому або його близьким на праві приватної власності; 2) майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їх охороною. Фактичне знищення або пошкодження майна в процесі протидії законній господарській діяльності залежно від тяжкості суспільно небезпечних наслідків потребує кваліфікації за ч. 2 або ч. 3 ст. 206 КК.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 206 КК, визнається закінченим з моменту пред'явлення однієї із вказаних вимог, поєднаних з відповідною погрозою, незалежно від того, вдалося чи ні винній особі змусити потерпілого вчинити або не вчинити бажані для неї дії.

Суб'єктом злочину визнається фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку. Частина 3 ст. 206 КК передбачає спеціального суб'єкта - службову особу.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: домогтися припинення господарської діяльності або її обмеження, укладання угоди чи її не виконання

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206 КК) є: 1) повторність; 2) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; 3) погроза вбивства чи тяжких тілесних ушкоджень; 4) застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) пошкодження чи знищення майна.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 206 КК) є: 1) вчинення злочину організованою групою; 2) використання службовою особою службового становища; 3) застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я; 4) заподіяння великої шкоди; 5) спричинення інших тяжких наслідків.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Під тяжкими наслідками розуміють заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, заподіяння смерті або доведення до самогубства.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК). Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що утворення у тіньовому секторі економіки та послідуюче введення, у легальну господарську та підприємницьку діяльність “брудних” коштів підриває існуючий баланс в економіці, сприяє зростанню інфляції, підриває засади добросовісної конкуренції, а також завдає матеріальної шкоди бюджетам та державним цільовим фондам через ненадходження до них податкових внесків.

Безпосереднім об'єктом злочину визнаються суспільні відносини у сфері функціонування державної фінансової системи як гаранта недопущення залучення в економіку «брудних» коштів. Додатковим об'єктом є засади добросовісної конкуренції, нормальна господарська діяльність та відносини сфери оподаткування.

Україна встановила кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно, до Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 17 грудня 1997 року. У розвиток цих міжнародних зобов'язань було прийнято Закон “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28 листопада 2002 р. З питань кваліфікації злочину ПВСУ була прийнята постанова “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5.

Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, а також права на майно та кошти, здобуті в наслідок вчинення протиправного суспільно небезпечного діяння (злочину), яке передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Під доходами слід розуміти будь-яку економічну вигоду, одержану внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а також включати рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній (п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 р.).

Такими слід визнавати будь-які грошові кошти у національній або іноземній валюті (готівкою або безготівкові), будь-яке інше майно (предмети матеріального характеру - споруди, земельні ділянки, будинки, коштовності, цінні папери, тощо), що має вартість, а також право на майно або грошові кошти.

В розумінні предмета цього злочину під поняттям “кошти” розглядають гроші в національній або іноземній валюті як готівкою, так і у безготівковій формі.

До іншого майна належать будь-які речі або сукупність речей, які здатні задовольняти потреби людей і брати участь у цивільному обігу.

Обов'язковою ознакою предмета злочину є вказівка законодавця на його злочинне походження.

До внесення змін в КК Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 р. (набрав чинності 20 серпня 2010 р.), у примітці до ст. 209 КК щодо злочинів, від яких можуть походити кошти та майно, визнані предметами даного злочину, містилось обмеження за ступенем суспільної небезпеки (у розумінні джерел походження предмету цього злочину, законодавцем з загального ряду були виключені предикатні злочини (суспільно небезпечні діяння), за вчинення яких передбачене покарання менше ніж три роки позбавлення волі). З набрання чинності вказаним законом, були посилена кримінально-правова протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Наразі, в незалежності від ступеня суспільної небезпеки, а лише для визнання предикатного злочину слід довести, вчинення діяння, за яке КК передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Предикатним діянням визнається, згідно примітки до ст. 209 КК діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.

Водночас, з кола предикатних суспільно небезпечних діянь, виключені злочини, передбачені статтями 212, 2121 та 207 КК, оскільки не можуть вважатись одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння кошти або інше майно, якими особа не заволоділа (які не отримала) шляхом вчинення злочину, а які вона, навпаки, незаконно утримала, приховала, не передала державі за наявності обов'язку це зробити (абз. 1 п. 10 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Також не повинні визнаватись предметом легалізації контрабандно ввезені в Україну товари та інші предмети, якщо вони були одержані (здобуті) за межами України не злочинним шляхом, а придбані законно (п. 10 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Не є предметом легалізації кошти, одержані як субсидії, субвенції, дотації чи кредити внаслідок надання неправдивої інформації органам державної влади чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам, оскільки ці кошти одержують офіційно (легально) і тому не містять ознак предикатного злочину (абз. 4 п. 10 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Чинним законодавством не визначено мінімального розміру коштів чи вартості іншого майна як предмета легалізації, який дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 209 КК. Тому при кваліфікації дій, передбачених ч. 1 ст. 209 КК, вчинених щодо коштів чи майна, розмір яких є незначним, необхідно виходити з положень ч. 2 ст. 11 КК (малозначність діяння) і передусім враховувати розмір доходів, одержаних злочинним шляхом (абз. 1 п. 13 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні з визначеними у диспозиції норми предметами таких дій: а) вчинення фінансових операцій та інших правочинів; вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування їх незаконного походження, чи володіння ними, прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення; в) володіння ними або їх використання. За конструкцією об'єктивної сторони склад злочину формальний.

Під легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, належить розуміти вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна з метою надання правомірного вигляду володінню, їх використанню або розпорядженню ними чи дій, спрямованих на приховання джерел їх походження, а також вчинення з такими коштами або іншим майном фінансової операції чи укладення щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що вони були одержані злочинним шляхом (п. 5 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Під фінансовими операціями слід розуміти будь-які дії щодо активів, здійснені за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 18 травня 2010 р.). Тобто це будь-які дії, пов'язані зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу з грошовими коштами та іншим майном, спрямовані на встановлення, зміну або припинення пов'язаних з зазначеними предметами цивільних прав та обов'язків. Зокрема, це може бути такі банківські операції та операції небанківських фінансових установ, а також дії фізичних або юридичних осіб: внесення або зняття внеску або вкладу; електронний переказ грошових коштів або одержання готівкою у банку грошових коштів; обмін валюти; застава майна; позика грошових коштів або майна; страхування; фінансовий лізинг; надання фінансових гарантій та зобов'язань, а також інші операції та угоди. Для максимального охоплення всіх видів фінансових операцій необхідно залежно від їх змісту звертатися також до інших нормативно-правових актів, що регламентують правовідносини у цій сфері.

Вчинення фінансових операцій та інших правочинів з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом, як злочин матиме місце тоді коли фінансові операції та інші угоди укладаються як самостійно особою, так і за її дорученням.

Укладення правочинів щодо коштів або іншого майна, одержаних внаслідок вчинення предикатного діяння, - це вчинення щодо них будь-яких правочинів, тобто дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України), у визначеному цим Кодексом порядку незалежно від їх виду - як багатосторонніх (які іменуються договорами), так і односторонніх (п. 7 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

За змістом ст. 209 КК відповідальність настає й у тих випадках, коли винна особа вчиняє лише одну фінансову операцію з коштами або майном, одержаними злочинним шляхом.

Під діями, спрямованими на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, чи володіння ними, а так само прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, слід розуміти будь-які дії особи, за допомогою яких маскується чи приховується факт одержання таких коштів або іншого майна, що передував легалізації (відмиванню) цих доходів, вчинені як особою, котра одержала ці кошти або майно таким шляхом, так і будь-якою іншою особою (п. 8 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5). Вони полягають у спробі надати доходам, одержаним злочинним шляхом законного зовнішнього або документального вигляду, придати легального статусу джерелам їх походження. Такі дії можуть бути спрямовані на: зміну правового статусу коштів або іншого майна шляхом підроблення документів, що засвідчують право власності; отримання фіктивних документів на придбання майна; вчинення цивільно-правових угод; оформлення права власності на підставних осіб; укладення фіктивних угод про надання кредитів або різноманітних послуг.; внесення коштів на банківські рахунки юридичних і фізичних осіб, у тому числі в офшорних зонах тощо.

Якщо вони поєднуються з підробленням документів або службовим підробленням, підробленням марок акцизного збору та контрольних марок, пробірного клейма чи номерів вузлів чи агрегатів транспортного засобу то усі ці види підробок слід кваліфікувати за сукупністю із ст. 209 КК.

Під набуттям коштів чи іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, та володінням ними потрібно розуміти відповідно одержання їх у фактичне володіння або перебування їх у господарському віданні за недійсними правочинами, тобто набуття особою права власності (володіння) на такі кошти чи майно при усвідомленні нею, що вони одержані іншими особами злочинним шляхом (п. 9 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Набуття грошових коштів чи іншого майна, здобутого злочинним шляхом полягає у їх отриманні будь-яким шляхом, що забезпечує можливість володіти, користуватись та розпоряджатися ними.

Володіння полягає у фактичному знаходженні, перебуванні коштів та іншого майна в особи, яка має можливість здійснювати з ними що завгодно.

Використання коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, - це таке їх використання чи розпорядження ними, яке може бути й не пов'язане зі вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди щодо них, оскільки такі дії названі в диспозиції ч. 1 ст. 209 КК як самостійні способи вчинення злочину. Зазначені кошти чи майно можуть бути використані, зокрема, при здійсненні господарської діяльності, в тому числі підприємницької.

Під використанням коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, для здійснення господарської діяльності слід розуміти їх використання у процесі легальних виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, торгівлі суб'єктами господарювання (підприємництва), зареєстрованими як такі в установленому законом порядку, а саме: 1) будь-яке інвестування зазначених коштів або іншого майна у господарську діяльність (внесення їх до статутного фонду такого суб'єкта або безоплатна передача йому, інвестування у спільну господарську діяльність тощо); 2) придбання за такі кошти сировини, продукції, іншого майна для використання у господарській діяльності; 3) використання такого майна як напівфабрикатів, сировини тощо (п. 9 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Використання зазначених коштів та майна може бути як пов'язане, так і не пов'язане з їх відчуженням, тобто з передачею іншим особам.

У разі безпосередньої участі особи, яка набула грошові кошти та інше майно злочинним шляхом, у вчиненні фінансових операцій та інших угод з ними або при використанні їх для здійснення підприємницької діяльності вчинене належить кваліфікувати за сукупністю вчинених злочинів, тобто за ст. 209 та іншими статтями КК, якими передбачена відповідальність за злочини, що були джерелом злочинного доходу.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 209 КК можливе як за умови, що факт одержання нею коштів або іншого майна внаслідок вчинення предикатного діяння встановлено судом у відповідних процесуальних документах (вироку чи постановах, ухвалах про звільнення від кримінальної відповідальності, про закриття справи з нереабілітуючих підстав тощо), так і в разі, коли вона не притягувалася до кримінальної відповідальності за предикатне діяння. В останньому випадку особа одночасно притягується до кримінальної відповідальності за предикатний злочин та за легалізацію коштів або іншого майна, одержаних унаслідок його вчинення, тобто за сукупністю цих злочинів, оскільки вона усвідомлює, що вчиняє легалізацію таких коштів (п. 11 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Злочин, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 209 КК, вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у цій статті дій, спрямованих на надання правомірного вигляду володінню, користуванню, розпорядженню, набуттю таких коштів чи іншого майна або на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а також вчинення з ними фінансової операції чи укладення щодо них угоди (п. 14 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Для вирішення питання про наявність складу злочину, передбаченого ст. 209 КК, необхідно встановити, що особа вчинила одну з дій, зазначених у ч. 1 цієї статті, з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння, з метою надання правомірного вигляду володінню, розпорядженню ними, їх використанню, набуттю або приховання чи маскування їх незаконного походження чи володіння ними, прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення або ж вчинила щодо них фінансову операцію чи уклала угоду (п. 12 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Для кваліфікації дій за ст. 209 КК не має значення де саме, в Україні чи за кордоном були утворені “брудні” кошти та інше майно. Визначним є те, що їх легалізація (відмивання) відбувається в Україні.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Особа усвідомлює, що легалізує кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом і бажає їх легалізувати. Бажання приховати справжнє джерело походження коштів та майна та видати отримані злочинним шляхом доходи за легальні (законні) обумовлює і мету вчинення злочину - ввести брудні кошти та майно в легальний сектор економіки.

Слід звернути увагу на те, що прямо в законі зазначені особливості предмета злочину, у зв'язку з чим особа має усвідомлювати, що діє або повинна діяти саме з грошовими коштами або іншим майном, здобутими злочинним шляхом. Сумлінна помилка або необізнаність щодо злочинного їх походження виключає відповідальність за ст. 209 КК.

При вирішенні питання про наявність ознак цього складу злочину в діях особи, яка не вчиняла предикатного діяння, необхідно встановити, що особа, котра вчинила одну з дій, зазначених у ч. 1 ст. 209, усвідомлювала, що кошти або майно одержані іншими особами злочинним шляхом (абз. 2 п. 12 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5) .

Суб'єктом злочину, склад якого передбачено в ст. 209 КК, може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а стосовно вчинення тих чи інших правочинів - ще й набула повної дієздатності у випадках та порядку, передбачених законом, і не була обмежена у дієздатності або не позбавлена її судом.

Суб'єктом злочину при його вчиненні у формі будь-якої з дій, визначених ч. 1 ст. 209 КК, може бути лише особа, котра не вчиняла предикатного діяння, за умови, що вона усвідомлювала факт одержання коштів або майна іншими особами злочинним шляхом.

Особа, яка вчинила таке діяння, відповідає лише за вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном чи укладення щодо них угоди, а також за вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів, або іншого майна чи володіння ними. А за використання таких коштів або майна - лише в разі, коли воно полягало у вчиненні фінансової операції чи укладенні правочину (п. 15 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Вчинення злочину службовою особою з використанням свого службового становища в усякому разі потребує додаткової кваліфікації дій цієї особи в залежності від конкретних обставин: за статтями 364 або 365 КК.

Кваліфікуючі ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ч. 2 ст. 209 КК), - вчинення злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі.

Для кваліфікації легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом як вчиненої повторно, не має значення, в якій з форм мало місце попереднє вчинення тотожного злочину, ця ознака матиме місце, якщо злочин вчинено в двох або трьох формах, причому послідовність різних форм вчинення злочину на кваліфікацію не впливає. Злочин вважається вчиненим повторно не залежно від того, була особа засуджена за попередній злочин, чи ні. Головним є те, що б судимість була не знятою і не погашеною, а якщо особа не була засуджена, - що б не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

За ознакою вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб має кваліфікуватися діяння, коли в ньому брали участь як співвиконавці дві чи більше особи, котрі до вчинення діяння домовилися легалізувати (відмити) доходи, одержані внаслідок вчинення предикатного діяння. Для наявності цієї кваліфікуючої ознаки не обов'язково, щоб усі особи вчинювали одні й ті самі (тотожні) дії, передбачені ст. 209 КК. Зазначена ознака буде наявною й у тому разі, коли одна особа вчиняє будь-які з альтернативних дій, передбачених ч. 1 ст. 209 КК, а друга - інші (п. 19 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Дії осіб, які взяли участь у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, як організатори, підбурювачі або пособники, якщо вони не є одночасно співвиконавцями цього злочину, належить кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 209 КК (п. 20 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Особливо кваліфікуючі ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ч. 3 ст. 209 КК), - вчинення злочину організованою групою або в особливо великих розмірах.

Поняття організованої злочинної групи визначено ч. 3 ст. 28 КК.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При розмежуванні злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 198 і 209 КК, необхідно виходити насамперед із їх предмета. Предметом першого є будь-яке майно, одержане злочинним шляхом, другого - лише майно, одержане внаслідок вчинення предикатного діяння, за яке положеннями КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не менше трьох років, а також майно, одержане злочинним шляхом на території інших держав. Визначальним фактором у розмежуванні цих злочинів є мета. Згідно зі ст. 209 КК метою вчинення дій із коштами або іншим майном є надання їх походженню легального статусу, а для дій, передбачених ст. 198 КК, не вимагається надання такого статусу майну. Якщо дії, відповідальність за які встановлена цією статтею, вчиняються з метою надання майну легального статусу, вони підлягають кваліфікації за ст. 209 КК.

Суб'єктом злочину, склад якого передбачено в ст. 198 КК, є лише особа, котра не одержувала майна злочинним шляхом, а за ст. 209 КК - як особа, яка одержала кошти чи інше майно злочинним шляхом, так і та, котра заздалегідь пообіцяла вчинити передбачені цією статтею дії для легалізації коштів чи майна, одержаних внаслідок вчинення предикатного діяння (п. 17 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 5).

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом, порядок проведення яких регламентуються Законом України “Про металобрухт” від 5 травня 1999 року. Суспільна небезпека злочину полягає в порушенні встановленого законом порядку зайняття господарською діяльністю, пов'язаною з проведенням незаконних операцій зі стратегічною та енергозберігаючою сировиною для металургійного виробництва. Додатковим безпосереднім об'єктам злочину можуть виступати відносини власності, а додатковим факультативним - відносини сфери оподаткування.

Предметом злочину є металобрухт, а саме непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від виробництва та обробки чорних і кольорових металів та їх сплавів.

Предметом злочину слід вважати як побутовий так і промисловий металобрухт, а також приміщення та споруди для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК, полягає: а) у здійсненні операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; б) наданні приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; в) організації незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.