Злочини у сфері господарської діяльності

Якщо, з метою одержання дотації, субсидії, субвенції чи кредиту подається завідомо неправдива інформація про стійку фінансову неспроможність як підставу одержання кредитів, дотацій, субсидій, субвенцій чи пільг щодо податків, або такою інформацією приховується стійка фінансова неспроможність суб'єкта господарювання, вчинене, відповідно до абз. 4 п. 21 ППВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222, 218 чи 220 КК.

При кваліфікації шахрайства з фінансовими ресурсами необхідно відмежовувати його від розкрадання чужого майна. Розмежувальними ознаками зазначених злочинів є ознаки їх суб'єктивної сторони - зміст та момент виникнення умислу, мотив, мета. Відповідно до п. 23 ППВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 як розкрадання чи замах на розкрадання майна дії мають кваліфікуватися у разі, коли на момент надання відповідної завідомо неправдивої інформації з метою одержання субвенцій чи кредитів у особи був намір їх не повертати або ж привласнити одержані кошти, тобто був умисел на обернення одержаних коштів на свою користь. Якщо винна особа, подаючи завідомо неправдиву інформацію, мала намір привласнити кошти, одержані як субсидія, субвенція, дотація чи кредит, її дії треба кваліфікувати як готування до розкрадання чи замах на розкрадання чужого майна, а у разі фактичного обернення одержаних коштів на свою користь чи на користь інших осіб - як закінчене розкрадання.

Кошти чи майно, одержані суб'єктом господарської діяльності як кредити, дотації, субсидії чи субвенції, переходять у його власність з моменту їх фактичного одержання. Якщо після їх одержання у службової особи суб'єкта господарської діяльності, який їх отримав, виникає умисел на їх привласнення, то привласнення одержаних коштів (майна) має кваліфікуватися як розкрадання майна цього суб'єкта господарської діяльності.

Якщо з метою розкрадання кредитних коштів створюються фіктивні підприємства, за наявності підстав такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190 та 205 КК. Фіктивне підприємництво у подібних випадках виступає способом вчинення злочину, передбаченого ст. 190 КК. Якщо у особи, яка надала неправдиву інформацію, був умисел на привласнення лише частини одержаних кредитних коштів, а іншу частину вона мала намір повернути, її дії утворюють сукупність розкрадання та шахрайства з фінансовими ресурсами за статтями 190 та 222 КК.

Підроблення документів та службове підроблення (внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей і надання таких документів органам державної влади, органам місцевого самоврядування, банкам та іншим кредиторам) кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 222, 358 чи 366 КК.

Одержання пільг щодо податків в результаті надання громадянином-підприємцем чи службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації податковим органам є одночасно і ухиленням від сплати податків, відповідальність за яке передбачена ст. 212 КК. Тому, враховуючи ступінь суспільної небезпеки шахрайства з фінансовими ресурсами та ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, вчинений у такий спосіб злочин пропонується кваліфікувати наступним чином. Якщо, розмір несплаченого податку, збору чи обов'язкового платежу не перевищує однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 або 2 ст. 222 КК. Коли несплачена сума дорівнює значному або великому розмірові коштів, що визначені приміткою до ст. 212 КК, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222 та ч. 1 або 2 ст. 212 КК.

Якщо ж сума умисно несплачених податків, зборів, інших обов'язкових платежів в п'ять тисяч і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто утворює особливо великий розмір коштів, що фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів, дії винного мають кваліфікуватися лише за ч. 3 ст. 212 КК. Оскільки злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК, є більш тяжким, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 222 КК, тобто вони співвідносяться як загальна та спеціальна норми.

При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що його суб'єкт -спеціальний і визначається з числа осіб, що досягли 16-річного віку та безпосередньо зазначені в диспозиції ст. 222 КК: громадянин-підприємець; засновник (учасник) суб'єкта господарської діяльності; власник суб'єкта господарської діяльності; службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Громадянин-підприємець - це фізична особа, яка зареєстрована у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємництва і здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Засновником (учасником) суб'єкта господарської діяльності-юридичної особи є громадянин чи юридична особа, який (яка) самостійно чи спільно з іншими громадянами чи юридичними особами створив (створила) суб'єкт господарської діяльності-юридичну особу. Суб'єктом господарської діяльності-юридичною особою є юридична особа, яка створена і зареєстрована в порядку, передбаченому законодавством України.

Власником (співвласником) суб'єкта господарської діяльності - юридичної особи є громадянин чи інша юридична особа, що набула права власності на діючого суб'єкта господарської діяльності будь-яким способом. Засновник (співзасновник) суб'єкта господарської діяльності є одночасно і його власником (співвласником), а власник (співвласник) суб'єкта господарської діяльності може і не бути його засновником.

Якщо об'єднання громадян надає завідомо неправдиву інформацію для одержання створеним ним підприємством - суб'єктом господарювання дотацій, субсидій, субвенцій, пільг щодо податків, кредитів, то службова особа такого об'єднання, яка надала таку інформацію, може визнаватись суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - незаконним одержанням дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів чи пільг щодо податків, а також відсутністю мети розкрадання отриманих коштів. Мотиви вчинення злочину можуть бути різні (як правило, корисливі) і на кваліфікацію не впливають, але мають враховуватись при призначенні покарання. При цьому винний усвідомлює, що інформація, яка ним надається кредиторам, є завідомо недостовірною і від змісту наданої інформації залежить прийняття рішення про надання дотацій, субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо податків. У разі вчинення особою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222 КК, інтелектуальним моментом умислу має охоплюватися передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння державі чи кредитору великої матеріальної шкоди, а вольовий момент повинен полягати у бажанні настання таких наслідків.

Відповідальність за кваліфіковані види злочину передбачена ч. 2 ст. 222 КК: а) надання вказаними в ч. 1 особами завідомо неправдивої інформації органам державної влади, місцевого самоврядування, іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з податків, вчинене повторно; б) заподіяння такими діями великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Для кваліфікації дій за ч. 2 ст. 222 КК за ознакою вчинення їх повторно необхідно встановити, що особа раніше вже вчиняла злочин, передбачений ч. 1 чи 2 цієї статті незалежно від того, була вона судимою за це, чи ні. Визначальним при цьому є те, що не збігли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, якщо особа не була судима за попередній злочин, або ж з особи не знята чи не погашена судимість за вчинення попереднього злочину, передбаченого ч. 1 чи 2 ст. 222 КК.

Великою матеріальною шкодою державі чи кредиторові згідно з приміткою до ст. 218 КК треба вважати шкоду, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. відповідно до п. 26 ППВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 ця шкода може полягати як у прямих збитках, так і в упущеній вигоді. Зокрема, шкода може бути заподіяна внаслідок використання субсидій, субвенцій, дотацій чи кредитів не за їх цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту чи несплата відсотків по них, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Даний вид складу злочину за конструкцією об'єктивної сторони є матеріальним і вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння великої матеріальної шкоди державі або кредиторові. При вчиненні злочину у формі одержання пільг щодо податків він вважається закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, а саме з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов'язковий платіж, що входять в систему оподаткування, у встановленому законом порядку, а коли закон пов'язує настання цього строку із виконанням певної дії, то з моменту фактичного ухилення від їх сплати.

Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів (ст. 223? КК). Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері кредитно-посередницької діяльності, пов'язаної з випуском та обігом цінних паперів. Додатковимибезпосередніми об'єктами виступають відносини власності та встановлений порядок виникнення і виконання майнових зобов'язань.

Предметом злочину визнаються підроблені документи, які подаються до уповноваженого державного органу (ДКЦПФР) для реєстрації випуску цінних паперів. Перелік документів, необхідних для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів, встановлюється ДКЦПФР.

Підробленими документами вважаються такі, до яких внесені зміни, що спотворюють їх дійсний зміст або до яких одвічно внесені неправдиві відомості. Зокрема, це можуть бути: рішення про розміщення акцій, яке оформлене протоколом і має містити певні відомості (зокрема, про кількість засновників на дату проведення виборів, запланований розмір статутного капіталу, заплановані мету і предмет діяльності); договір про створення товариства або його нотаріально засвідчену копію; висновок аудитора щодо спроможності засновника - юридичної особи сплатити внески до статутного капіталу товариства тощо. Для реєстрації випуску облігацій підприємства емітент подає до ДКЦПФР, крім інших документів, певну фінансову звітність і висновок аудитора. Предметів розглядуваного злочину слід визнавати також проспект емісії цінних паперів - документ, в якому міститься інформація про емітента, його фінансово-господарський стан і цінні папери, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення, а також інші відомості, визначені ДКЦПФР.

При кваліфікації об'єктивної сторони злочину потрібно пам'ятати, що вона характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діянням - внесенням у документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів, завідомо неправдивих відомостей; 2) наслідками у вигляді значної матеріальної шкоди інвесторові в цінні папери; 3) причиновим зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Внесення у документи завідомо неправдивих відомостей означає як повне виготовлення винною особою документів, змістом яких є неправдиві відомості, призначених для передачі у реєструвальний орган, так і внесення неправдивих відомостей у автентичні документи. Завідомо неправдивими треба визнавати відомості, які не відповідають дійсності і вводять в оману уповноважений орган, який здійснює їх реєстрацію, сприймаючи за дійсні, що ставить в загрозу небезпеки інтереси потенційних інвесторів у цінні папери (наприклад, щодо напрямів використання фінансових ресурсів, залучених від розміщення цінних паперів; розмірів статутного фонду емітента; порядку і форми виплати доходу за цінними паперами; дивідендної політики емітента; переліку ліцензій емітента на провадження певних видів діяльності і терміну закінчення їх дії; дій емітента у разі недосягнення запланованого обсягу розміщення акцій; порядку погашення облігацій, виду та розміру їх забезпечення).

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння значної матеріальної шкодиінвесторові в цінні папери, яка, відповідно примітки до ст. 223? КК в двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо уповноваженим органом підробка була виявлена і передбачені законом наслідки не настали, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин.

Суб'єктом злочину, як зазначено у диспозиції статті, може бути лише «уповноважена особа» емітента цінних паперів або службова особа контролюючого органу, тобто суб'єкт злочину спеціальний.

Емітентами визнаються: а) держава в особі уповноважених нею органів державної влади; б) органи місцевого самоврядування; в)юридичні особи, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

Відповідно до ст. 29 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»відповідальність за достовірність відомостей, наведених у документах, що подаються для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів, несуть особи, які підписали такі документи. Враховуючи це, до числа уповноважених осіб, здатних бути притягнутими до кримінальної відповідальності за цією статтею, слід відносити засновників акціонерних товариств та їх уповноважених осіб; голів і секретарів загальних зборів акціонерів; керівників емітентів та головних бухгалтерів та аудиторів, які разом із керівником підписують проспект емісії цінних паперів і тим самим підтверджує достовірність перевірених ним відомостей.

Здійснюючи кваліфікацію вчиненого, слід враховувати, що суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. До заподіяння значної матеріальної шкоди вина може бути як умисною, так і необережною. Якщо особа переслідує мету заволодіння чужими грошовими коштами шляхом шахрайства і підробка документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів виступає способом обману, вчинене слід кваліфікувати як злочин проти власності за ст. 190 КК.

Порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів (ст. 223? КК). При кваліфікації цього злочину потрібно брати до уваги, що його основний безпосереднім об'єктом є встановлений порядок обліку цінних паперів. Додатковим безпосереднім об'єктом визнаються майнові інтереси власників іменних цінних паперів. Суспільна небезпека злочину полягає у спотворенні даних системи реєстру власників іменних цінних паперів та системи депозитарного обліку, що ставить під загрозу заподіяння шкоди майновим інтересам власників цінних паперів.

Цінний папір визнається іменним,якщо посвідчені ним права належать особі, зазначеній у такому цінному папері

Кваліфікуючи злочин за об'єктивною стороною потрібно виходити з того, що вона проявляється у діях (внесення завідомо недостовірних змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку, порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів) та бездіяльності (невнесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку).

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину виступають також наслідки у вигляді втрати системи реєстру або її частини та причиновий зв'язокміж діянням та наслідками.

Системою реєстру власників іменних цінних паперів визнається сукупність даних, що забезпечує: а) ідентифікацію зареєстрованих у цій системі власників, номінальних утримувачів та емітента, а також іменних цінних паперів, зареєстрованих на їх ім'я; б) облік усіх змін інформації щодо вказаних осіб та цінних паперів; в) одержання та надання інформації таким особам; складання реєстру.

Діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів полягає у збиранні, фіксації, обробці, зберіганні та наданні даних, які складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів і власників.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р.(5) система депозитарного обліку - сукупність записів про цінні папери (вид, номінальна вартість і кількість, характер зареєстрованих обмежень), їх емітентів, власників іменних цінних паперів, уповноважених ними осіб, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів, що містять інформацію, яка дає можливість ідентифікувати названих осіб, а також іншу передбачену законодавством інформацію.

Під внесенням завідомо недостовірних змін до системи реєстру слід розуміти перекручення: а) реєстру власників іменних цінних паперів; б) рахунків, відкритих у системі такого реєстру (емісійних, особових); в) облікових регістрів з ведення реєстру; г) документів, які є підставою для формування та внесення змін до реєстру.

Під внесення завідомо недостовірних змін до системи депозитарного обліку розуміється перекручення: а) первинних документів, які є підставою для здійснення депозитарних облікових операцій; б) облікових реєстрів (наприклад, журналів розпоряджень і депозитарних операцій); в) депозитарної звітності.

Як завідомо недостовірні зміни розглядається неправдива інформація, яку містить реєстр власників іменних цінних паперів, а саме: інформація про емітента, реєстратора, зареєстрованих власників, номінальних утримувачів, а також про сам випуск цінних паперів, для яких складено реєстр тощо.

Інше порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів може полягати, наприклад, у передчасному знищенні, втраті або пошкодженні документів, які були підставою для внесення змін до особових рахунків зареєстрованих осіб та емітентів, а також інших документів, що складаються у системі реєстру, у знищенні документів реєстру, які забороняється знищувати, у знищенні документів без згоди ліквідаційної комісії (у разі ліквідації емітента), у веденні облікових журналів системи реєстру без дотримання вимог, встановлених ДКЦПФР, у недотриманні належного порядку передачі реєстру від одного реєстроутримувача до іншого.

Невнесення змін означає, що службова особа емітента чи професійного учасника фондового ринку, на яку покладений обов'язок внесення певних змін до системи реєстру (обліку), всупереч встановленому порядку не виконує своїх обов'язків. Зміни до системи реєстру реєстроутримувач здійснює на підставі письмових розпоряджень осіб, які мають на це право (емітент, зареєстровані особи, органи державної влади).

Невнесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів за наявності законних підстав для відмови щодо внесення змін до системи реєстру не утворює об'єктивної сторони даного злочину

Втрата системи реєстру означає реальну відсутність системи реєстру в реєстроутримувача або її частини та невідновлення її у строки та у порядку, визначеному законодавством.

При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що його суб'єкт - спеціальний: службова особа емітента або професійного учасника фондового ринка.

Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Інше порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів може бути вчинене і з необережності. Мета і мотив кваліфікуючого значення не мають.

Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК). При кваліфікації потрібно звернути увагу на те, щоосновний безпосередній об'єкт цього злочину - сфера обігу недержавних цінних паперів

Предмет злочину - підроблені недержавні цінні папери. Відповідно до Закону України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» недержавними визнаються цінні папери, які випускаються від імені органу місцевого самоврядування, юридичної або фізичної особи (наприклад, облігації місцевих позик, акції, облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі), а також похідні цінні папери, випуск в обіг яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Якщо предметом злочину виступають підроблені державні цінні папери, білети державної лотереї вчинене кваліфікується за ст. 199 КК. Предметом злочину, що розглядається, виступають тільки такі підроблені недержавні цінні папери, що мають значну схожість з основними реквізитами справжніх цінних паперів.

Кваліфікуючи злочин за об'єктивною стороною слід виходити з того, що вона полягає в активних діях, які виражаються у: виготовленні з метою збуту, збуті чи використанні іншим чином підроблених недержавних цінних паперів.

Під виготовленням підроблених недержавних цінних паперів слід розуміти створення повністю фальшивих цінних паперів або часткову підробку справжніх цінних паперів. Збут недержавних цінних паперів - це їх відчуження будь-яким способом, вчинене їх виготівником або іншою особою. Використанняпідроблених недержавних цінних паперів іншим чином охоплює всі інші, крім відчуження, способи їх пред'явлення під виглядом справжніх цінних паперів для придбання або реалізації певних прав або звільнення від обов'язків.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з вказаних дій, тобто сконструйований як злочин з формальним складом.

Суб'єкт злочину загальний - фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, а виготовлення цінних паперів поєднано з метою їх збуту. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Кваліфікуючі ознаки даного злочину зазначені у частинах 2 і 3 ст. 224 КК: вчинення цього злочину повторно та завдання ним великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 224 КК); вчинення його організованою группою та завдання ним особливо великої матеріальної шкоди (ч. 3 ст. 224 КК).

Відповідно до положень примітки до ст. 224 КК повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею або статтею 199 КК.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою - така, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У відповідності до ч. 3 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Незаконне використання інсайдерської інформації (ст. 232? КК). Особливістю основного безпосереднього об'єкта злочину є те, що ним виступають суспільні відносини в сфері функціонування фондового ринку цінних паперів. Додатковимбезпосереднім об'єктом визнаються право власності та засади добросовісної конкуренції. Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що незаконне використання інсайдерської інформації може негативно вплинути на стабільність фондового ринку і призвести до погіршення привабливості емітентів.

Предметом злочину визнається інсайдерська інформація. Відповідно до Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 р. - це будь-яка неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів.

Характер інформації, яка віднесена до інсайдерської, визначається Рішенням ДКЦПФР “Про визначення інформації, яка належить до інсайдерської” від 21 листопада 2006 р. № 1344. Це переважно інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них

Інформація певного змісту визнається ДКЦПФР інсайдерською до моменту її офіційного оприлюднення шляхом, передбаченим законодавством. На сьогодні втіленням такого шляху є Рішення ДКЦПФР “Про порядок розкриття інсайдерської інформації” від 22 липня 2008 р. № 792. Інформація щодо оцінки вартості цінних паперів або фінансово-господарського стану емітента, якщо вона отримана виключно на основі оприлюдненої інформації або інформації з інших публічних джерел, не заборонених законодавством, не є інсайдерською інформацією.

З об'єктивної сторони злочин характеризується діянням, суспільно небезпечними наслідками (істотна шкода) та причиновим зв'язком між діянням та суспільно небезпечними наслідками. тобто даний склад злочину матеріальний - вважається закінченим з моменту настання зазначеного у диспозиції наслідку.

Незаконним використанням інсайдерської інформаціїслід вважати вчинення щодо неї дій, які законодавство забороняє вчиняти інсайдерам та особам, які не є інсайдерами, але через певні обставини володіють зазначеною інформацією. Це, насамперед, розголошення у будь-який спосіб інсайдерської інформації, вчинення правочинів, спрямованих на придбання або відчуження цінних паперів, яких стосується інсайдерська інформація, до моменту оприлюднення такої інформації, надання будь-якій особі рекомендацій стосовно придбання або відчуження цінних паперів, щодо яких особа володіє інсайдерською інформацією тощо.

Не визнається злочином розкриття інсайдерської інформації на вимогу уповноважених органів у випадках, передбачених законодавством (за рішенням суду на письмову вимогу органів прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, ДКЦПФР, Антимонопольного комітету України та інших державних органів).

Диспозицією даної норми охоплюється незаконне використання інсайдерської інформації як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів.

Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається шкода, яка в п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Вона може полягати як у прямих збитках, так і у втраченій вигоді

При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що його суб'єкт - особа, яка володіє інсайдерською інформацією з числа власників голосуючих акцій емітента або часток (паїв) у статутному капіталі емітента, посадових осіб емітента а також осіб, які мають доступ до інсайдерської інформації у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків або договірних зобов'язань незалежно від відносин з емітентом. Суб'єктами даного злочину слід визнавати також осіб, які не є інсайдерами, але володіють інсайдерською інформацією (особи, яким така інформація надійшла від інсайдера, колишні працівники емітента, особи, які здобули інсайдерську інформацію протиправним шляхом тощо).

Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини.

У разі розголошення інсайдерської інформації службовою особою з необережності, яке призвело до заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків, вчинене слід кваліфікувати як службову недбалість за ст. 367 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину є повторність та спричинення тяжких наслідків (ч. 2 ст. 232? КК). Злочин вважається вчиненим повторно, якщо особа раніше вчиняла злочин, передбачений ст. 2321 КК незалежно від того, була вона судима за нього чи ні. Визначальним є те, щоб не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, а судимість була не знятою і не погашеною. Тяжкими наслідками, якщо вониполягають у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Приховування інформації про діяльність емітента (ст. 232? КК). При кваліфікації даного злочину потрібно виходити з того, що його основнимбезпосереднім об'єктом виступають суспільні відносини у сфері функціонування фондового ринку цінних паперів. Додатковимбезпосереднім об'єктомвизнаються майнові права громадян. Суспільна небезпека даного злочину полягає у створенні стану невизначеності інвесторів у цінні папери (у т. ч. акціонерів) щодо фактично існуючого становища захищеності та надійності інвестованих ними коштів, що унеможливлює будь-яким чином впливати на збереження вкладених коштів.

Інвесторами в цінні папери визнаються фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

Для забезпечення права інвестора бути поінформованим щодо ефективності використання його коштів емітентом, законодавством України на останього покладено обов'язок надавати на письмовий запит інвестора дозволену умовами договору інформацію.

Відповідно до диспозиції статті предметом злочину слід визнавати інформацію, у вигляді відповіді на запит інвестора: 1) ненадану (приховану); 2) недостовірну (таку, що не відповідає дійсності).

Відповідно до п. 36 ППВСУ “Про практику розгляду судами корпоративних прав” від 24 жовтня 2008 р. № 13(6) інформацією про діяльність емітента в межах, передбачених законом, треба вважати відомості про результати фінансово-господарської діяльності емітента, данні протоколів ревізійної комісії та зборів органів управління товариства, а також відомості, що міститься в установчих документах товариства.

Прихованою інформацією, в контексті розглядовуваного злочину, не можна вважати обов'язкову та регулярну інформацію, яку емітент забов'язаний подавати до ДКЦПФР відповідно до чинного законодавства.

Так, емітенти, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів, зобов'язані своєчасно та в повному обсязі розкривати інформацію про фінансово господарський стан і результати діяльності емітента у строки, встановлені законодавством; будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни ціни на його цінні папери; власників великих пакетів (10 % і більше) акцій.

Регулярна інформація про емітента, відповідно до статей 39 та 40 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 р. - це річна та квартальна звітна інформація про результати фінансово-господарської діяльності емітента, яка подається Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (в тому числі в електронному вигляді).

Диспозицією ст. 232? КК передбачена лише інформація, що надаєтьсяемітентом на письмовий запит інвестора.

Кваліфікуючи злочин за об'єктивною стороною, потрібно брати до уваги, що вона характеризується сукупністю трьох ознак: а) діянням, що характеризується бездіяльністю - ненаданням інвестору в цінні папери (у т. ч. акціонеру) на його письмовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом та активними діями - надання недостовірної інформації; б) наслідками у вигляді матеріальної шкоди у значному розмірі; в) причиновим зв'язком між діянням та наслідками.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння інвесторові матеріальної шкоди у значному розмірі, тобто такої, відповідно до примітки до ст. 232? КК, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При кваліфікації цього злочину слід враховувати, що його суб'єкт - спеціальний: службова особа емітента, зобов'язана надавати інформацію інвесторам (наприклад, член виконавчого органу господарського товариства).

Здійснюючи кваліфікацію вчиненого, слід враховувати, що суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або змішаною (необережне ставлення до наслідків) формами вини.

Кваліфікуючою ознакою злочину є повторність (ч. 2 ст. 232? КК).

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів (стаття 227 КК)

Випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок випуску на товарний ринок та реалізації продукції і товарів, а також інтереси споживачів у частині забезпечення належної якості та безпечності продукції і товарів. Йогододатковим об'єктом може бути здоров'я та життя особи.

Предметом злочину виступають недоброякісна або некомплектна продукція чи товари, що випускаються на товарний ринок або реалізуються безпосередньо споживачеві.

Недоброякісними на практиці визнаються продукція чи товари, які через свої недоліки не можуть бути використані за призначенням взагалі або без істотної переробки. При цьому не мають значення причини, з яких продукція чи товари стали недоброякісними, - це можуть бути недоліки виготовлення, природні особливості, внаслідок яких продукція чи товари втрачають свої характерні властивості чи якість (наприклад, закінчення строків реалізації даного товару).

Недоброякісною вважається і продукція (товар), яка виготовлена виробником з відхиленням від належно встановлених національних чи регіональних стандартів, технічних умов чи інших стандартів, запроваджених як обов'язкові відповідними технічними регламентами чи іншими нормативно-правовими актами, незалежно від того, чи може така продукція бути використана за призначенням.

Некомплектною є продукція (товар), в якій відсутні обов'язкові окремі деталі, вузли, інші частини чи додатки до неї, без яких продукція не може бути використана за призначенням взагалі або не може бути використана в повному обсязі, або в її використанні виникають труднощі, яких звичайно не існує при використанні аналогічної продукції у повному комплекті.

Кваліфікуючи об'єктивну сторону злочину необхідно врахувати, що вона полягає у: 1) випуску зазначених вище предметів на товарний ринок; 2) іншій їх реалізації споживачам.

Випуск на товарний ринокпередбачає з'явлення на товарному ринку виготовлених певним виробником недоброякісних або некомплектних продукції чи товару. Отже, під випуском слід розуміти передачу предметів злочину для реалізації (продажу) або ж їх передачу в будь-якій формі безпосередньо від виробника споживачеві. Випуск здійснюється безпосередньо виробником (виготовлювачем) або суб'єктом, якого виробник уповноважив збувати свою продукцію.

Іншою реалізацією слід вважати будь-яку оплатну передачу предметів злочину споживачеві (найчастіше у формі продажу) не виробником, а продавцем, який отримав їх від виробника чи від іншого продавця-посередника.

Під споживачем у ст. 227 КК розуміються будь-які громадянин чи юридична особа, які купують продукцію чи товар не для продажу, а для використання за функціональним призначенням.

Реалізація продавцем недоброякісної чи некомплектної продукції (товару) не споживачеві, а іншому продавцю не підпадає під дію ст. 227 КК. Якщо один продавець знаходить для іншого продавця недоброякісну продукцію чи товари і продає їх з наміром посприяти їх кінцевому збуту споживачеві, такі дії продавців можуть визнаватися співвиконавством у вчиненні злочину, передбаченого ст. 227КК.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину є великі розміри випуску або іншої реалізації недоброякісної чи некомплектної продукції (товару). Відповідно примітки до ст. 227 КК під випуском або реалізацією недоброякісної продукції, вчиненим у великих розмірах слід вважати розміри, що перевищує триста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Виникнення внаслідок реалізації недоброякісної продукції чи товарів шкоди для здоров'я споживача або заподіяння йому смерті слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 227 та відповідною іншою статтею КК.

У разі маскування недоброякісної продукції при реалізації товарними знаками фірмових найменувань, вчинене потребує сукупної кваліфікації за статтями 227 та 229 КК. При наявності елементів обману споживача в такий спосіб з корисливого мотиву, вчинене слід додатково кваліфікувати ще за ст. 190 КК як шахрайство.

Так, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 листопада 2006 р. кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених О. і С. на вирок Дзержинського райсуду м. Харкова, яким вони засуджені за ч. 4 ст. 190 КК; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 229 КК та ч. 3 ст. 28, ст. 227 КК.

Згідно з вироком суду, О. і С. визнано винними і засуджено за те, що вони в період з травня по червень 2003 р., створили стійку організовану групу з метою отримання доходів шахрайським шляхом, придбавши необхідне обладнання та сировину, незаконно, використовуючи товарний знак “Банкол”, виготовили недоброякісну продукцію у виді препарату для боротьби з колорадським жуком. Всього було виготовлено 3 320 пакетів за ціною від 5 до 7 грн. за один пакет, вагою 50 грам кожний, на загальну суму 17 120 грн., чим заподіяли підприємству “Такеда Кемикл Индустриз, ЛТД Японія” матеріальну шкоду на суму більше 27 722 грн.

При намаганні збути ще 2 000 штук пакетів з аналогічною продукцією на суму 10 000 грн., вони були затримані працівниками міліції.

У касаційних скаргах засуджені О. та С. порушують питання про зміну вироку щодо них і посилаються на те, що в їх діях відсутній склад злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст.190 КК. Крім того, заперечують доведеність їхньої вини у шахрайстві та замаху на вчинення шахрайства.

Висновки суду щодо винуватості О. та С. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку. Кваліфікація засуджених за цими нормами відповідає встановленим обставинам справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав до перегляду справи з мотивів, викладених у скаргах засуджених.(1)

Злочин є закінченим з моменту, коли недоброякісна чи некомплектна продукція (товар) у передбаченому законом розмірі реально вийшла на товарний ринок, тобто опинилась у споживача продукції чи товарів, а для випадків випуску такої продукції (товару) виробником - у споживача або продавця.

Суб'єктом злочину може бути працівник підприємства, установи, організації, що виробляють продукцію чи товари, який відповідає за дотримання (перевірку) якості, комплектності або відповідності стандартам продукції, що випускається підприємством на товарний ринок, або ж за її реалізацію. Суб'єктами даного злочину можуть бути і працівники (у т.ч. службові особи) торговельних організацій, котрі здійснюють реалізацію недоброякісної продукції чи товарів, а також індивідуальні підприємці, які виробляють чи реалізують певну продукцію чи товари.

Суб'єктивна сторона злочину може мати форму як умисної, так і необережної вини.

7. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (стаття 233 КК)

Незаконна приватизація державного, комунального майна(ст. 233 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є передбачений законодавством порядок приватизації державного і комунального майна, а додатковим безпосереднім об'єктом -відносини власності.

Предметом цього злочину є державне і комунальне майно, а також підроблені приватизаційні документи.

Під державним майном треба розуміти майно, що перебуває у державній власності, а також майно, яке належить Автономній Республіці Крим. Об'єкти державної власності, що підлягають приватизації, визначаються спеціальними законами. Комунальнимвизнається майно, яке перебуває у комунальній власності - праві власності громади села, селища або міста. Предметом цього злочину не визнаються об'єкти державного земельного і житлового фондів.

Приватизаційні документи - різноманітні документи, які подаються, складаються чи у інший спосіб використовуються у процесі приватизації державного або комунального майна (документи, за допомогою яких оформляється перехід права власності на приватизоване майно; документи, які складаються при оцінці вартості майна, що підлягає приватизації, - акти інвентаризації майна, висновок експерта про вартість майна, передавальний баланс підприємства тощо).

З об'єктивної сторони злочин може набувати однієї з чотирьох форм, вказаних у ч. 1 ст. 233 КК альтернативно: 1) приватизація державного чи комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом; 2) використання підроблених приватизаційних документів; 3) приватизація майна, яке згідно із законом не підлягає приватизації; 4) приватизація неправомочною особою.

Під приватизацією розуміється один із способів зміни форми власності, а саме: відчуження державного або комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до законодавства про приватизацію можуть бути покупцями.

Під заниженням вартості майна через визначення її у спосіб, не передбачений законом, треба розуміти: 1) застосування такого способу, який відповідно до чинного законодавства взагалі не повинен бути використаний під час приватизації; 2) застосування такого способу оцінки майна, який хоч і використовується під час приватизації, однак згідно із законодавством не може застосовуватися для оцінки саме даного об'єкта приватизації.

Під використанням підроблених приватизаційних документів потрібно розуміти їх подання органам приватизації, вчинення з ними інших дій, які так чи інакше можуть вплинути на винесення рішення про приватизацію конкретних об'єктів та її умови. В спосіб підробки документів об'єкти приватизації можуть також позбавлятися ознак предмета цього злочину.

Наприклад, колегія суддів судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на вирок Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим. Зазначеним вироком О. виправдана за ч. 2 ст. 233 КК у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим вирок залишений без зміни.

Органами досудового слідства О. обвинувачувалась у тому, що у травні 2002 року незаконно приватизувала одноквартирний будинок приміщення “Кордон-Перевал”. Для цього О. використала завідомо підроблений документ - “Свідоцтво про право власності на житло” від 8 травня 2002 р., який містив неправдиві відомості про те, що приміщення “Кордон-Перевал” належить їй на праві спільної дольової власності з членами її сім'ї, у рівних долях. На підставі підробленого документу О. набула права на майно, що не підлягає приватизації, чим заподіяла державі шкоду на 47 133 грн.

Виправдовуючи О. за ч. 2 ст. 233 КК, суд вказав, що “Кордон - Перевал” не входить в майновий комплекс Сімферопольського лісомисливського господарства і на який не поширюється дія Закону України “Про перелік об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації”, а є житловим будинком, який О. приватизувала, реалізовуючи своє право на приватизацію житла(1).

Приватизація майна, яке не підлягає приватизації, означає укладання договорів купівлі-продажу щодо таких об'єктів державної або комунальної власності, відчуження яких на користь фізичних та юридичних осіб чинним законодавством або рішенням місцевих рад відповідного рівня заборонено. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р.(2)приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, не є постійним і незмінюваним. Поіменний перелік зазначених об'єктів, які розподіляються за органами управління та областями, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у формі прийняття відповідного Закону. Законом України від 23 вересня 2008 р. затверджено Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Об'єкти державної власності, які підлягають приватизації, поділяються на дві категорії: 1) такі, що приватизуються за погодженням з Кабінетом Міністрів України (наприклад, майнові комплекси підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України); 2) такі, для приватизації яких не вимагається погодження з Кабінетом Міністрів України. Порушення встановленого порядку приватизації відповідного державного майна (здійснення її без погодження з Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом, наприклад, з Антимонопольним комітетом України) немає підстав визнавати кримінально караною приватизацією майна, що не підлягає приватизації. Такий саме висновок слід робити і у випадку приватизації пам'ятки культурної спадщини (за винятком тих пам'яток, які фігурують у вказаному вище Переліку) без укладення з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення у майбутньому охоронного договору на пам'ятку із викладенням його істотних умов.

Приватизація неправомочною особою передусім означає, що як покупець державного чи комунального майна виступає особа, якій чинним законодавством не дозволено брати участь у приватизації і укладати відповідні договори купівлі-продажу. Так, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., покупцями об'єктів приватизації не можуть бути: 1) юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 %; 2) органи державної влади та місцевого самоврядування; 3) працівники державних органів приватизації; 4) юридичні особи, майно яких перебуває у комунальній власності.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення незаконної приватизації державного або комунального майна. При цьому слід мати на увазі, що право власності на приватизований об'єкт переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта, а право власності на об'єкт незавершеного будівництва - з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і бере безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна (зокрема, працівники державних органів приватизації та органів місцевого самоврядування, голови та члени комісій з приватизації об'єктів, тендерних комісій, службові особи підприємств, які підлягають приватизації, фізичні особи та службові особи, засновники та власники юридичних осіб - покупців державного чи комунального майна).

Дії експерта, який за попередньою домовленістю із суб'єктами приватизації сприяв заниженню вартості об'єкта приватизації, слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27, ст. 233 КК як пособництво незаконній приватизації державного або комунального майна, а за наявності до цього підстав - також за ст. 358 чи 366 КК. Таким же чином треба кваліфікувати відповідні зловживання голів та членів інвентаризаційних комісій, комісій, створюваних для визначення частки держави в статутному фонді підприємств у порядку їх передприватизаційної підготовки.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 233 КК) є незаконна приватизація майна державної чи комунальної власності увеликих розмірах або вчинення діяння за попередньою змовою групою осіб. Відповідно до примітки до ст. 233 КК незаконна приватизація вважається вчиненою у великих розмірах, якщо вартість приватизованого майна у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Із цього випливає, що у разі незаконної приватизації державного або комунального майна шляхом заниження його вартості для визначення великого розміру береться до уваги не занижена вартість незаконно приватизованого майна, а повна його вартість (об'єм).

1) Ухвала колегії суддів судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах від 20 березня 2008 р. (справа № 1676257) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.

2) Про приватизацію державного майна : Закон України від 4 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. - Ст. 348.

3) Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 31 липня 2007 р. (справа № 1-130/07) // Архів Тростянецького районного суду Сумської області.

4) Про приватизацію майна державних підприємств : Закон України від 4 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 24. - Ст. 348.

5) Ухвала Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 липня 2007 р. (справа № 844041)

злочин банківський банкрутство фінансовий

Рекомендована література

1. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 р.

2. Про цінні папери й фондову біржу : Закон України від 18 червня 1991 р.

3. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16 квітня 1991 р.

4. Про Національний банк України : Закон України від 20 травня 1999 р.

5. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом : Закон України від 28 листопада 2002 р.

6. Про металобрухт: Закон України від 5 травня 1999 р.

7. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 1 червня 2000 р.

8. Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби : Закон України від 15 вересня 1995 р.

9. Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом : Конвенція Ради Європи від 8 листопада 1990 р. (ратифікована Україною 17 грудня 1997 р.)

10. Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів : постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 № 15

11. Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності : постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3

12. Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил : постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р.

13. Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом : постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 квітня 2005 р. № 5

14. Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів : постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6.

15. Господарський кодекс України : прийнятий 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 462.

16. Бюджетний кодекс України : прийнятий 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38. - Ст.189.

17. Андрушко П.П. Коментар до ст. 209 “Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” КК України / П.П. Андрушко // Законодавство України. - 2005. - № 7.

18. Дудоров О.О. Історичний досвід регламентації кримінальної відповідальності за злочини, пов'язані з оподаткуванням в Україні / О.О. Дудоров // Законодавство України. - 2005. - № 11 та № 12.

19. Дудоров О.О. Кримінально-правове значення переплати податкових платежів / О.О. Дудоров // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 9.

20. Дудоров О.О. Кримінально-правова характеристика фіктивного підприємництва як злочинного посягання на систему оподаткування / О.О. Дудоров // Законодавство України. - 2005. - № 4.

21. Заруба П. Кримінально-правовий аналіз суб'єктів злочинів у сфері приватизації / П. Заруба // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 6.