Логіка подальшого вивчення змісту даної теми передбачає і з'ясування особливостей міжнародних розрахунків з використанням чеків і векселів, зважаючи на їхнє поширення у сучасній діловій практиці та можливості використання як самостійних засобів платежу, так і в поєднанні з іншими формами міжнародних розрахунків. У даному блоці необхідно дати визначення понять «чек» і «вексель», навести їх класифікацію та розкрити основні переваги порівняно з класичними формами розрахунків, про які йшлося вище.

Чек кваліфікують як безумовну пропозицію чекодавця платнику здійснити платіж вказаної суми чекодержателеві готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок власника чека у банку. Основні види чеків можуть бути іменними (на користь певної особи); ордерними (на користь певної особи за її наказом); на пред'явника (виписується пред'явникові і може передаватися іншій особі як з індосаментом і без нього); банківськими (виписаний одним банком на свого кореспондента); фірмовими (виписується фірмою на одержувача).

Векселем називають цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Основними видами векселів, які застосовуються на сьогодні у практичній діяльності суб'єктів господарювання, є прості і переказні векселі (трати).

У міжнародних розрахунках використовуються саме перевідні векселі, які виставляються експортером на імпортера і являють собою документ, складений в установленій формі та містить наказ експортера імпортерові оплатити в установлений термін певну суму грошей, названій у векселі третій особі. Акцептовані банками трати легко перетворюються у готівку завдяки обліку. При розрахунках з використанням векселя експортер передає трату й товарні документи на інкасо своєму банку, який і отримує валюту з імпортера. У такому разі імпортер стає власником цих документів лише після оплати або акцепту трати.

Наступний блок питань даної теми стосується платіжного балансу як статистичного звіту, у якому в систематизованому вигляді наводяться підсумкові дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. Платіжний баланс -- один із ключових понять міжнародної економіки, оскільки він узагальнює, а тому дає змогу не лише аналізувати взаємовідносини країни з зовнішнім світом, але й виявити макроекономічні проблеми, що стоять перед урядом, а саме:

по-перше, за допомогою записів результатів обмінної діяльності між країнами можна зробити висновок про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити обсяги національної валюти у резидентів та нерезидентів;

по-друге, платіжний баланс уможливлює визначення обсягів нагромадження національної валюти в іноземців, а тому дає змогу вирішити питання про доцільність чи недоцільність підтримування фіксованого курсу валюти;

по-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію щодо обсягів заборгованості, виплати відсотків і платежів з основної суми боргу і можливостей країни заробити валюту для майбутніх платежів.

Для правильного розуміння й аналізу платіжного балансу необхідно насамперед з'ясувати та прокоментувати основні принципи його побудови:

охоплення всіх зовнішньоекономічних операцій країни за певний період (місяць, квартал, рік);

використання системи подвійного запису;

визначення економічної території країни;

визначення поняття «резидент--нерезидент»;

розрахунок ринкових цін;

визначення розрахункової одиниці;

фіксація моменту укладання угоди;

відбір джерел інформації.

У подальшому вивченні теми необхідно з'ясувати основні розділи, які формують платіжний баланс країни, та міжнародні операції, що обліковуються по кожному розділу. Найпростіший платіжний баланс країни складається з торговельного балансу (що відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів держави); балансу послуг і некомерційних операцій (який включає платежі і надходження за різними видами послуг: транспортні перевезення, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, різні види зв'язку та ін., а також односторонні державні і приватні перекази); та балансу руху капіталів і кредитів (відображає експорт та імпорт прямих і портфельних інвестицій). Крім того, існує ще така стаття, як «Помилки і пропуски», в яку включено дані статистичної помилки та неврахованих операцій.

Водночас існують і інші методики складання платіжних балансів. На сьогодні найвідоміша класифікація статей платіжного балансу, котра використовується Міжнародним валютним фондом, який розробив міжнародний стандарт під назвою «Керівництво з платіжного балансу», що періодично публікується цією організацією. Затверджена МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується всіма країнами-членами Фонду як базис національних методів класифікації та передбачає наявність двох значних розділів: балансу поточних операцій та балансу руху капіталу і фінансових ресурсів. МВФ публікує платіжні баланси за двома схемами: агрегований і більш детальний.

На практиці структура агрегованого платіжного балансу, складеного за методикою МВФ, має такий вигляд:

Баланс поточних операцій;

Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал;

Короткостроковий капітал;

Помилки і пропуски;

Надзвичайне фінансування;

Зобов'язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів;

Резерви.

Для глибшого осмислення структури платіжного балансу необхідно акцентувати увагу на тому факті, що, незважаючи на уніфікацію та стандартизацію методик складання даного фінансового звіту, платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються, а тому існує нагальна потреба у з'ясуванні факторів, які впливають на стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Серед них найбільш поширеними є такі:

нерівномірність соціально-економічного розвитку країн та міжнародна конкуренція;

· циклічні коливання економіки;

· рівні відсоткових ставок;

· обсяги державних військових витрат;

· посилення міжнародної фінансової взаємозалежності країн;

· структурні зміни у сфері міжнародної торгівлі;

· валютно-фінансові чинники;

· інфляційні коливання та ін.

І на завершення теми необхідно розкрити особливості складання платіжного балансу України, зокрема, акцентувати увагу на таких аспектах: структура, методологія формування статей та інформаційна база.

Так, до 1993 року статистика міжнародних операцій України була представлена лише торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни. Пізніше Постановою Кабінету Міністрів та Національного банку від 17 вересня 1993 р. на Національний банк було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України, а також було розроблено Концепцію побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу, затверджену постановою Правління Національного банку України № 101 від 20.05.1994 р.

Як зазначено у Концепції, розробка і складання платіжного балансу ґрунтуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу.

Стосовно інформаційної бази платіжного балансу України, то вона не відрізняється від інших держав. Джерела інформаційної бази такі:

дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);

інформація про пересування товарних потоків через митний кордон України;

статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій тощо.

МВФ отримує платіжний баланс України з 1994 р., а з квітня 1996 р. щоквартально видається збірник «Платіжний баланс України», в якому публікуються дані платіжного балансу країни, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектору економіки та впливу поточної економічної політики на його стан.



План семінарського заняття

1. Організаційні засади міжнародних розрахунків. Основні характеристики міжнародних розрахунків та фактори, що впливають на їх розвиток.

2. Типи і види міжнародних розрахунків.

3. Форми міжнародних розрахунків та їх порівняльна характеристика.

4. Платіжний баланс, його структура і методика складання.

Контрольні питання

1. Дайте визначення поняття «міжнародні розрахунки». Чим вони відрізняються від внутрішніх розрахунків?

2. Які фактори впливають на ефективність і умови міжнародних розрахунків?

3. Які існують типи і види міжнародних розрахунків?

4. Розкрийте роль банківської системи в організації та проведенні міжнародних розрахунків. У чому полягає процедура встановлення кореспондентських відносин між банками різних країн?

5. Який механізм здійснення акредитивної форми розрахунків? Охарактеризуйте основні види акредитивів.

6. У чому полягає специфіка інкасової форми розрахунків?

7. Чим відрізняється платіж на відкритий рахунок від банківського переказу?

8. Охарактеризуйте механізм розрахунків із використанням чеків і векселів.

9. Що являє собою платіжний баланс? Охарактеризуйте його структуру.

10. Які принципи побудови платіжного балансу повинні виконуватися для правильного відображення, розуміння і аналізу зовнішньоекономічних операцій країни?

11. Дайте визначення дефіциту та профіциту торговельного балансу?

12. Які основні складові балансу послуг?

13. Яка структура балансу руху капіталів і кредитів?

14. Охарактеризуйте операції з ліквідними валютними активами.

15. Яка сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ?

16. Назвіть основні фактори, що впливають на платіжний баланс.

Проблемні питання

Спробуйте визначити та охарактеризувати основні відмінності документарних і недокументарних форм міжнародних розрахунків. Які їхні переваги та недоліки?

Відомо, що доходи банківської системи США значною мірою формуються за рахунок доларизації розрахунків за торговельними і некомерційними операціями, що здійснюються між різними країнами. Чому, на вашу думку, суб'єктам господарської діяльності будь-якої країни світу економічно вигідно провадити розрахунки в американських доларах через банківські установи США?

З погляду деяких учених, міжнародна платіжна позиція країни може вважатися стабільною лише у тому разі, якщо сальдо поточного і фінансового рахунків платіжного балансу позитивні. Яка ваша думка з цього приводу?

Чи правильною є теза: оскільки в платіжному балансі кожному запису по кредиту відповідає належний запис по дебету, національний валютний ринок перебуватиме у стані рівноваги, якщо сальдо платіжного балансу в цілому дорівнює нулю?

Розкрийте ступінь впливу платіжного балансу на динаміку економічного зростання країни.

Чому, на вашу думку, при системі плаваючого валютного курсу неможливо точно визначити величину позитивного чи негативного сальдо платіжного балансу країни?

Розкрийте вплив валютного курсу на динаміку торговельного балансу країни.

У яких випадках значний дефіцит чи профіцит балансу рахунка поточних операцій повинні викликати занепокоєння держави?

Чи може країна мати дефіцит балансу поточних операцій і одночасно позитивне сальдо платіжного балансу? Відповідь обґрунтуйте.

Яких заходів у частині зміни загальних резервів може вжити центральний банк країни з метою збалансування платіжного балансу?

Тематика індивідуальних завдань студентів (есе, реферати, доповіді)

Роль міжнародних розрахунків в обслуговуванні зовнішньоекономічних угод суб'єктів господарської діяльності.

Банківська система в організації міжнародних розрахунків.

Роль національних і колективних валют і золота в міжнародних розрахунках.

Форми державного регулювання системи міжнародних розрахунків.

Міжбанківські кореспондентські відносини та система міжбанківських комунікацій українських фінансово-кредитних установ.

Інтеграція України в міжнародний ринок банківських послуг.

Механізм функціонування системи міжнародних розрахунків в Україні.

Правове регулювання організації та проведення міжнародних розрахунків в Україні.

Міжнародні операції України та їх відображення в платіжному балансі країни.

Механізми збалансування платіжного балансу України.



Задачі

Економіка країни характеризується такими даними:

№ п/п	Індикатори	Сума, тис. дол. США
1	Експорт товарів	19 650
2	Імпорт товарів	19 650
3	Доходи резидентів у формі дивідендного доходу від прямих зарубіжних інвестицій	3612
4	Процентні виплати уповноваженого урядом банку в рахунок обслуговування державної зовнішньої заборгованості країни	3502
5	Витрати громадян на зарубіжний туризм	1919
6	Доходи країни від іноземного туризму	1750
7	Односторонні поточні трансферти за кордон	2388
8	Експорт капіталу за кордон	4174
9	Імпорт капіталу	6612
10	Обіг резервних коштів Центрального Банку на підтримання тимчасової нестабільності валютного курсу країни	5500

Використовуючи дані таблиці, розрахуйте:

сальдо поточного рахунка;

сальдо рахунка руху капіталу;

сальдо платіжного балансу країни;

зміну суми валютних резервів центрального банку країни.

Враховуючи, що уряд країни провадить політику валютного контролю, за якої експортери зобов'язані продавати державним органам 100 % валютної виручки (в доларах США) за офіційним курсом 5 одиниць національної валюти за 1 долар, розрахуйте її курс, за яким держава здійснює продаж іноземної валюти. Побудуйте відповідний графік, використовуючи необхідні дані, а також додаткову умову: чистий прибуток держави від його спекулятивних операцій становить 9825 тис. одиниць національної валюти.

Дефіцит рахунка поточних операцій може бути профінансований:

шляхом продажу частини національних активів іноземцям;

за допомогою зовнішніх запозичень у іноземних банків;

за допомогою кредитів МВФ;

за рахунок зменшення величини валютних резервів країни;

всі перелічені варіанти правильні.

Якщо Росія продає Україні 1 млн. т нафти, то у платіжному балансі України ця угода буде показана як (виберіть правильну відповідь):

дебет по експорту товарів і кредит по імпорту;

дебет по експорту і кредит за статтею притоку короткотермінового капіталу;

дебет по експорту і кредит за статтею довготермінового капіталу;

дебет по експорту і кредит за статтею резервних активів;

немає правильної відповіді.

Підприємство «Київ» в Україні перебуває у 100 %-му володінні американської компанії «Моторола». «Моторола» також володіє 100 % капіталу підприємства «Варшава» у Польщі. У 2003 році між цими трьома підприємствами відбувалися такі операції: «Моторола» робить внесок в статутний фонд підприємства «Київ» обладнанням вартістю 50 тис. дол. США. «Київ» надає кредит на 10 тис. дол. США підприємству «Варшава», за яким підприємство у Польщі сплачує 5 % річних. «Варшава» продає «Києву» товари вартістю 1 тис. дол. США на умовах товарного кредиту, за яким «Київ» сплачує 2 % річних. «Київ» купує облігації на суму 2 тис. дол. США, випущені «Моторолою» і отримує від них 3 % за облігаціями. Прибуток «Києва», який розподіляється у формі дивідендів, становить 25 тис. дол. Як в українському платіжному балансі відображатимуться ці операції?

Завдання для модульного контролю

1. Сутність, основи організації та механізм міжнародних розрахунків.

2. Класифікаційні ознаки видів і типів міжнародних розрахунків.

3. Порівняльна характеристика документарних форм міжнародних розрахунків.

4. Основні форми та переваги недокументарних розрахунків.

5. Поняття платіжного балансу, вимоги МВФ до його складання.

6. Методи державного регулювання платіжного балансу.

Термінологічний словникключових понять (категорій)

Авансовий платіж -- сплата покупцем обумовленої контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

Акредитив -- угода, якою банк зобов'язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (на користь якої відкрито акредитив), або доручає іншому банку здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Банківський переказ -- доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Банківський чек -- чек, що виписується банком на банки-кореспонденти.

Вексель -- цінний папір, що засвідчує безумовне та беззаперечне боргове зобов'язання.

Доходи -- група статей платіжного балансу, яка включає платежі між резидентами і нерезидентами, пов'язані з оплатою праці нерезидентів, а також операції, пов'язані з доходами на інвестиції.

Іменний чек -- чек, який виписується на користь певної особи.

Інкасо -- банківська операція, за якої банк за дорученням клієнта одержує на підставі розрахункових документів належні клієнтові гроші від підприємств, організацій та установ за відвантажені на їхню адресу товарно-матеріальні цінності та надані послуги і зараховує ці кошти на клієнтський рахунок.

Комерційні документи -- документи, в яких визначено грошові вимоги експортера до імпортера та виставляються продавцем на покупця (за умови відсутності інших вказівок).

Кореспондентська угода -- угода між двома чи кількома банками про здійснення розрахунків і платежів одним із них за дорученням іншого.

Кореспондентський рахунок -- рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і за рахунок іншої банківської установи на підставі укладеної кореспондентської угоди.

Переказний вексель -- письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється експортером на іноземного імпортера.

Платіжна угода -- міждержавний договір, який встановлює систему і порядок міжнародних розрахунків між країнами за торговельними і неторговельними операціями.

Платіжний баланс -- статистичний звіт, в якому систематизовано підсумкові дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу.

Послуги -- група статей рахунка поточних операцій платіжного балансу, яка включає транспортні послуги, поїздки і ряд інших послуг (зв'язок, будівництво, а також фінансові, страхові та інші послуги, які надаються резидентами нерезидентам і навпаки).

Простий вексель -- боргове зобов'язання імпортера здійснити платіж.

Рахунок «ЛОРО» -- рахунок банка-кореспондента, відкритий у вітчизняному банку (рахунок нерезидента в банку резидента).

Рахунок «НОСТРО» -- кореспондентський рахунок, відкритий вітчизняним банком у іноземному банку-кореспонденті (рахунок резидента в банку нерезидента).

Рахунок поточних операцій -- розділ платіжного балансу, який відбиває результати взаємодії країни з іншими державами світу за певний період часу, а також баланс внутрішніх інвестицій і збережень.

Товари -- група статей платіжного балансу, що підсумовує вартість експорту й імпорту звичайних товарів, товарів для подальшої переробки, товарів, куплених транспортними організаціями в портах і немонетарного золота.

Транспортні документи -- документи, які виписуються вантажоперевізником як свідчення того, що товар прийнято ним до перевезення.

Фірмовий чек -- чек, який виписується фірмою на отримувача коштів і виставляється на свій банк.

Форми розрахунків -- врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом.

Чек -- безумовний наказ чекодавця банку-платнику чи іншій кредитній установі оплатити за пред'явленням певну суму чекодержателю чи за його наказом за рахунок наявних у банку (депонованих) коштів чекодавця.

Чек на пред'явника -- чек, який виписується на будь-яку особу і може передаватися як з індосаментом, так і без індосамента.



Список літератури

Валютный рынок и валютное регулирование: Учебное пособие / Под ред. Платоновой И.Н. -- М.: БЕК, 1996. -- С. 173--240.

Долотенкова Л. Влияние платежного баланса на обменный курс валют: статистический анализ краткосрочной динамики // Рынок ценных бумаг. -- 2004. -- № 23. -- С. 42--44.

Ерошкина К.П. Платежный баланс в системе макроэкономических показателей // Вопросы экономики. -- 2002. -- № 4. -- С. 14--19.

Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка. Навчальний посібник. -- К.: АртЕк, 2002. -- С. 187--232.

Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -- К.: ВІПОЛ, 1996. -- С. 51--57.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения. Учебник / Под ред. Красавиной А. Н. -- М.: Финансы и статистика, 2002.

Міжнародні розрахунки та валютні операції. Навчальний посібник / Під ред. Савлука М.І. -- К.: КНЕУ, 2002. -- с. 390.

Пищик П.В. Регулирование платежного баланса и проблема макроэкономического развития // Деньги и кредит. -- 2002. -- № 8. -- С. 38--43.

Руденко Л.В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства: Підручник. -- К.: Лібра, 2002. -- С. 83--161.

Рут Френклін Р., Філіпенко А.С. Міжнародна торгівля та інвестиції. -- К.: Основи, 1998. -- С. 389--415.

Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів. -- Тернопіль: Економічна думка, 2001. -- С. 334--361.

Смирнов С. Платежный баланс США: конфигурация финансовых потоков и динамика валютного курса // Рынок ценных бумаг. -- 2003. -- № 18. -- С. 30--35.



Тема 8. Міжнародна економічна інтеграція

Методичні рекомендації до вивчення теми

Під час вивчення даної теми, структурно-логічну схему якої представлено на рис. 8.1, необхідно насамперед визначити сутність та місце поняття «міжнародна економічна інтеграція» в системі міжнародних інтеграційних процесів, які охопили в останні десятиріччя різні регіони світу. Як основна складова інтеграційних зв'язків міждержавна інтеграція в економічній сфері являє собою, з одного боку, об'єктивний процес зближення і поступового об'єднання національних економічних систем на основі інтернаціоналізації господарського життя, а з другого -- сучасний найвищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, що охоплює всі форми взаємодії господарювання суб'єктів країн -- членів інтеграційного союзу, який реалізує спільну міжнародну економічну політику.

Далі слід розкрити історичні передумови та причини зародження перших інтеграційних об'єднань, а також навести приклади їх заснування та еволюції розвитку, показати їхні наслідки для країн-учасниць (ЄАВТ, ЄОВС, Євроатом). Поглиблене вивчення даної теми передбачає з'ясування системи факторів розвитку міжнародної економічної інтеграції, серед яких найважливішими є:

поглиблення міжнародного поділу праці та зростання інтернаціоналізації економіки;

посилення міжнародної конкуренції;

регіоналізація і глобалізація;

науково-технічна революція;

гуманітарні чинники та ін.

Оцінюючи нинішню світову карту інтеграційних угод і об'єднань, яких налічується понад 85, доцільно спочатку визначити рівні сформованості найголовніших з них, виділити характерні ознаки кожної з існуючих форм, дослідивши таким чином еволюцію та рушійні сили становлення і розвитку інтеграційних угруповань. Що стосується форм міжнародної інтеграції, то вони еволюціонують від зони преференційної торгівлі, зони вільної торгівлі та митного союзу (які охоплюють інтернаціоналізацію лише сфери обміну) до спільного ринку, економічного та політичного союзів, коли вже інтернаціоналізуються сфери інвестиційної, виробничої та комерційної діяльності (табл. 8.1).

Рис. 8.1. Структурно-логічна схема теми 8



Таблиця 8.1

Форми міжнародної економічної інтеграції

Форми міжнародної економічної інтеграції	Ключові характеристики
	Зниження внутрішніх тарифів	Усунення внутрішніх тарифів	Спільний зовнішній тариф	Вільний рух капіталів та робочої сили	Гармонізація економічної політики	Політична інтеграція
Зона преференційної торгівлі
Зона (асоціація) вільної торгівлі
Митний союз
Спільний ринок
Економічний союз
Політичний союз

Зароджуючись на регіональній основі, інтеграційні союзи не замикаються у власному економічному просторі, але активно взаємодіють між собою, формуючи контури майбутньої глобальної моделі світового економічного порядку. Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітового характеру; кожна країна взаємодіє з іншими не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й опосередковано -- через включення до світового ринку, світового валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.

Наступний крок у вивченні теми -- комплексний аналіз діяльності основних інтеграційних блоків, що діють у світі. Слід розпочати з економічно розвинутого і потужного угруповування -- Європейського Союзу (ЄС), з'ясувавши причини появи подібного союзу саме в Західній Європі у післявоєнний період, зосередивши увагу на:

етапах створення Європейського Союзу;

системі управління;

ефективності його діяльності;

ролі у світовій економіці і конкуренції;

перспективах розвитку та географічного розширення.

Характеризуючи нагромаджений потенціал Європейського Союзу, слід виділити найголовніші його досягнення упродовж останніх років, а саме:

створення єдиної валютної системи і введення спільної для більшості країн-учасниць грошової одиниці (євро);

проведення скоординованої соціальної, регіональної та аграрної політики;

забезпечення конвергенції соціально-економічного розвитку та високих соціальних стандартів життя населення;

розширення кількісного складу учасників блоку (до 25 країн).

Частка ЄС Країни Європейського Союзу: Німеччина, Великобританія, Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерданди, Італія, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. з обсягом споживчого ринку понад 500 млн осіб сьогодні складає понад 25 % світового ВВП і більше 45 % світового експорту. Відмітною рисою даного інтеграційного союзу став не тільки високий рівень інтернаціоналізації на мікро-, меза, макро- та метарівнях, але й ефективне функціонування наднаціональних спільних інституцій у вигляді законодавчих, виконавчих та судових органів.

Слід далі звернути увагу на те, що у процесі поглиблення західноєвропейської інтеграції виявляються внутрішні та зовнішні суперечності, пов'язані з нерівномірністю господарського розвитку та диспропорціями економічної структури за територією. Різниці в наявності та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах і рівнях економічного розвитку привели до появи в межах ЄС двох груп країн -- економічно сильних (Німеччина, Франція, Італія, Великобританія) і економічно слабких (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція). Найбільші диспропорції в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена північ і менш розвинений південь), Великобританії (відносна економічна відсталість Північної Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії. Наявні диспропорції формують нерівномірність економічного розвитку Західної Європи в цілому. Існує поділ на багату Північ та бідний Південь (Греція, Португалія, більша частина Іспанії, Італія). У бідних районах найвищий рівень інфляції та безробіття, наявні аграрні проблеми. Ці процеси пов'язані з політикою, спрямованою на поступове розширення складу ЄС, особливо з прийняттям в ЄС Ірландії, Греції, Іспанії, Португалії. Ця нерівномірність може посилюватися за рахунок прийняття у 2004 році до Союзу десяти нових східноєвропейських та центральноєвропейських країн.

Вступ до ЄС вимагає від країн-претендентів проведення низки глибоких економічних і політичних заходів, спрямованих на адаптацію їхніх господарств до чинних умов європейської економіки. Програма «Аґенда 2000», розроблена Комісією ЄС, визначила країни, які найбільше відповідають вимогам кандидатів вступу до ЄС з погляду адаптованості їхньої економіки до умов ЄС.

Нові країни -- члени ЄС: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. Отож ЄС покликаний сприяти вирівнюванню економічних дисбалансів, що мають місце у цих країнах, здійснюватиме реформування в них фінансової сфери. Україна зарахована до третьої групи країн, які вважаються потенційними претендентами на членство в ЄС, але це її віддалена мета.

Враховуючи загальносвітовий характер інтеграційних процесів, доречно приділити увагу іншим великим інтеграційним об'єднанням та провести порівняльний аналіз ефективності їхньої діяльності, виділивши специфічні риси та ознаки кожного з цих угруповань. Так, на території Північної Америки з 1994 року діє Північно-Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА) між США, Канадою та Мексикою. Незважаючи на те що ступінь взаємодії та інтегрованості північноамериканської економіки в загальному ще не досяг рівня західноєвропейського, проте в окремих сферах (передусім у торгівлі та інвестуванні) спостерігається в останні роки висока динаміка. Упродовж 90-х років близько 85 % канадського експорту реалізовувалося на ринку США, в свою чергу 75 % іноземних інвестицій в Канаді -- американські. В Мексиці частка США в її експорті становить понад 75 %, а в імпорті -- 65 %.

Не слід обмежуватися аналізом характеру та особливостей функціонування НАФТА на сучасному етапі, потрібно спробувати спрогнозувати її подальший розвиток. Існуючі тенденції свідчать, що стратегічною ціллю даного блоку на чолі з США стане експансія через Центральну в Латинську Америку.

Наприкінці ХХ ст. спостерігається посилення інтеграційних процесів у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Випередження інших регіонів світу з темпів зростання, в тому числі у технічно передових галузях, поряд зі стрімким посиленням міжнародної конкурентоспроможності значної групи країн АТР дає підставу розглянути наскільки міжнародна економічна інтеграція сприяла економічному розвитку країн регіону. В АТР склався «азіатський чотирикутник»: Японія -- Китай -- НІК -- АСЕАН.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), утворена 1967 року, об'єднує майже всі країни Південно-Східної Азії з населенням, що перевищує 480 млн осіб і сукупним ВВП в обсязі 630 млрд дол. Завдання перетворення АСЕАН в один із світових політичних і економічних центрів багатополюсного світу стимулювало це регіональне угруповання країн активно розв'язувати надзвичайно важливі проблеми. До них належать: формування зони вільної торгівлі та зони інвестицій, введення єдиної валюти і створення розгорнутої економічної інфраструктури, формування спеціальної структури управління.

Валютно-фінансова криза, що охопила Південно-Східну Азію у 1997 р., мала серйозні негативні політико-економічні наслідки для країн цього регіону, стала іспитом рішучості «десятки» продовжити політику економічної інтеграції. Більшості країн Асоціації вдалося перебороти негативні тенденції і вже 1999 р. було досягнуто економічного зростання -- майже 6 %.

Згідно з довгостроковою програмою розвитку, розробленої експертною групою, що складається з провідних політиків і вчених, воєначальників і бізнесменів, передбачається досягнення рівня інтеграції значно вищого, ніж у Європейському Союзі -- повного об'єднання державної банківської сфери, об'єднання збройних сил і поліції, зовнішньополітичних і науково-технологічних відомств тощо.

Особливо слід виділити організацію Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), створену 1989 року і до якої входять 18 держав цього регіону. У 1997 р. було прийнято рішення про прийняття до організації Росії, В'єтнаму та Перу. В 1998 р. Росія приєдналася до АТЕС, яка зараз об'єднує 21 країну та територію. Це Австралія, Бруней, В'єтнам, Гонконг, Індонезія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сингапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі та Японія. Поки що не прийняті до АТЕС (хоча й подали заяви) Індія, Камбоджа, Макао, Монголія, Пакистан, Панама та Шрі-Ланка, вступ яких може відбутися не раніше 2007 р. відповідно до прийнятого десятирічного мораторію на подальше розширення організації. Частка АТЕС становить близько половини світового ВВП і світового експорту.

За своїм характером, цілями, концепцією, навіть за складом учасників АТЕС виглядає як нетипове для сучасності регіональне об'єднання. Вперше економічне об'єднання створили держави, що дуже відрізняються за умовами та рівнями економічного розвитку, за структурою економіки, культури, релігії, національного менталітету, історичними та політичними традиціями. До того ж промислово розвинені країни і країни, що розвиваються, виступають у цьому об'єднанні як партнери.

З більшою чи меншою мірою інтенсивності інтеграційні процеси відбуваються і в інших регіонах світу. Зокрема, в Латинській Америці вони почали активно розвиватися у 50--60-х роках ХХ ст., автори цієї ідеї вбачали в регіональній інтеграції потужний фактор, за допомогою якого можна розв'язати ряд проблем. Насамперед, за рахунок регіонального заміщення імпорту зменшити залежність від промислово розвинутих країн, розширити ринковий простір, залучити нові інвестиції, здійснити проекти з індустріалізації країн регіону та ін. Серед майже 20 зареєстрованих об'єднань на сьогодні в Латинській Америці найефективнішими є такі блоки: Латиноамериканська інтеграція (Андська група, Лаплатська група, Амазонський пакт); ЛАЄС (загальноконтинентальна організація); Карибський спільний ринок (КАРІКОМ); Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР); Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА).

Особливість усіх латиноамериканських угруповань -- добре налагоджена інституційна структура.

Останнім часом з'являється зацікавленість до регіональної інтеграції в арабському світі, яка раніше диктувалася, в основному, політичними причинами, а зараз її базою виступає економічна доцільність. З 1981 року активно функціонує Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки, до складу якої входять Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати і Оман. Головна мета цього об'єднання -- проведення спільної політики з видобування і експорту нафти.

1998 року 18 країн із 92, що входять до Ліги арабських країн, створили Арабську зону вільної торгівлі (АФТА), де практично ліквідовані торгові бар'єри.

Розвиток світових інтеграційних процесів слід розглядати, насамперед, через призму національних інтересів України та перспектив співробітництва нашої держави з конкретними інтеграційними об'єднаннями або безпосередньої її участі в діяльності окремих із них. Тому доцільно з'ясувати об'єктивні передумови та потреби інтеграційних прагнень України, а також визначити і обґрунтувати пріоритети у цій сфері. Як самостійний суб'єкт МЕВ з 1991 р., Україна співпрацює з багатьма країнами світу, в першу чергу, на двосторонній основі, але не стоїть також осторонь інтеграційних процесів, намагаючись їх погоджувати з потребами внутрішнього розвитку.

Одним із стратегічних напрямів зовнішньоекономічної діяльності України стає її участь у діяльності утвореної після розпаду СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД) на правах асоційованого члена. Через механізм багатостороннього співробітництва в рамках СНД частково були відновлені розірвані міжреспубліканські торговельні і коопераційні зв'язки, цивілізовано вирішено багато гуманітарних та військових питань, хоча у відносинах між учасниками Співдружності ще чимало серйозних суперечностей, які полягають у відсутності збігу поточних та довгострокових інтересів, у домінуванні Росії в спільних керівних структурах та ін.

На основі конкретних статистичних матеріалів варто проаналізувати, які економічні вигоди отримала Україна за період перебування у складі СНД і які негативні для неї наслідки виявилися за цей час.

Досить важливо з'ясувати причини, які гальмують економічну інтеграцію в рамках СНД, усвідомивши, чому виникла потреба в утворенні нової організації -- Спільного Економічного Простору в рамках СНД у складі України, Росії, Казахстану і Білорусії. Порівнюючи аргументи «за» і «проти» створення нової міждержавної структури, потрібно довести переваги її організації, описати механізм функціонування.

Проблематичним, у зв'язку з входженням України в ЄЕП, виявилось питання її майбутньої участі в Європейському Союзі. Чому ці два інтеграційні сектори на сьогодні є несумісними і якому із них Україна повинна надати перевагу?

Ще одним міждержавним об'єднанням, до діяльності якого залучається Україна, стала Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), створена 1992 року, до складу якої входять країни: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Україна. Мета діяльності цієї організації -- заохочення розвитку співпраці в тих галузях, які становлять взаємний інтерес, а також об'єднання зусиль країн для створення і підтримки в цьому регіоні економічної стабільності.

До перспективних сфер співробітництва країни -- учасниці об'єднання зараховують: транспорт і комунікації; інформатику; обмін економічною та комерційною інформацією; стандартизацію та сертифікацію продукції; енергетику; видобуток та обробку мінеральних сировинних матеріалів; туризм; сільське господарство; ветеринарний та санітарний захист; охорону здоров'я і фармацевтику; науку і технологію. Слід звернути увагу на ефективність діяльності ОЧЕС та спільні органи, які діють в рамках організації (Рада ОЧЕС, Парламентська асамблея, Чорноморський інвестиційний банк та ін.).

Враховуючи, що Україна -- одна із найбільших європейських держав, для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, з країнами -- членами Європейського Союзу. В цілому Європа готова до співробітництва: Україна становить стратегічний інтерес для ЄС. Хоча робляться застереження, що реалізація прагнень України інтегруватися до Європейського економічного простору можлива лише за умов вирішення нею своїх економічних і внутрішньополітичних проблем. З метою перенесення відносин України з ЄС на постійну і правову основу в 1994 р. була підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС).

За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію вступу до Європейського Союзу. Однак на підготовчому етапі та довгому шляху інтеграції до ЄС попереду чекає велика робота зі структурної перебудови економіки, реформування власності, здійснення макроекономічної стабілізації, форсування економічного зростання. Необхідно досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались в економіці країн Західної Європи. Якщо говорити про Україну, то вона за багатьма макроекономічними показниками стоїть набагато нижче того, що вимагається за «критеріями конвергенції».

Таким чином, перспектива інтеграції України у ЄС залежить значною мірою від розв'язання гострих економічних проблем. Тільки в результаті успішного здійснення ринкових реформ і досягнення високого рівня розвитку економіки Україна може претендувати на членство у Європейському Союзі, розвиток відносин з яким у довгостроковій перспективі має залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, з урахуванням нової Концепції ЄС, прийнятої у березні 2003 року, «Ширше Європа: сусідство».

Основні зусилля мають спрямовуватися на:

інтеграцію господарства України до загальноєвропейського економічного простору шляхом розширення доступу українських товарів на європейські ринки, ліквідацію технічних бар'єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;

підтримку вітчизняних товаровиробників і вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їхніх інтересів;

гармонізацію економічного законодавства у відповідності до стандартів ЄС і ГАТТ/СОТ та формування економічних і правових передумов для створення зони вільної торгівлі Україна -- ЄС.

План семінарського заняття

1. Сутність та основні форми міжнародної економічної інтеграції.

2. Характер та динаміка інтеграційних процесів у Західній Європі.

3. Порівняльна характеристика інтеграційних процесів в Америці, Азії та Африці.

4. Участь України в регіональних інтеграційних процесах.

Контрольні питання

1. Сутність, передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції.

2. Дайте порівняльну характеристику основних форм міжнародної економічної інтеграції.

3. Еволюція розвитку Європейського Союзу.

4. Вплив інтеграції на соціально-економічний розвиток країн-учасниць.

5. Як співвідносяться між собою інтеграційні і дезінтеграційні процеси?

6. Особливості інтеграційних процесів в Америці, Азії та Африці.

7. Характер відносин між регіональними співтовариствами в глобальній структурі світу.

8. Передумови міжнародної інтеграції України.

9. Сучасний стан та суперечності у розвитку СНД.

10. Сучасні інтеграційні пріоритети України.

Проблемні питання

1. Відомо, що поряд із динамічними інтеграційними процесами у світогосподарській практиці мають місце і прояви дезінтеграції. Наведіть приклади таких явищ. У чому, на вашу думку, головні причини дезінтеграції? Як співвідносяться об'єктивні та суб'єктивні фактори розвитку дезінтеграції?

2. Чому в сучасному світовому господарстві домінують тенденції регіональної економічної інтеграції? На вашу думку, регіональна інтеграція і глобалізація суперечать чи доповнюють одна одну? Відповідь обґрунтуйте.

3. Існує думка, що економічна інтеграція між країнами з низьким соціально-економічним розвитком неспроможна забезпечити суттєвого зростання їхнього добробуту. Що ви думаєте з цього приводу?

4. Як відомо, з 2004 року членами Європейського Союзу стали 10 країн Центральної та Східної Європи. Спробуйте зпрогнозувати, як вплине це розширення ЄС на подальший розвиток двостороннього економічного співробітництва України з даними державами, зокрема, у сфері торгівлі, інвестиційно-коопераційної співпраці, трудової міграції та взаємодії у фінансовій сфері. Які, на вашу думку, фактори інтеграційного процесу в Європі є сприятливими, а які несприятливими для України?

5. Поясніть, чому з метою реалізації політики аграрного протекціонізму у Європейському Союзі використовується система компенсаційних зборів, а не митних тарифів?

6. Спробуйте виявити суперечність у мотивації країн -- учасниць НАФТА та оцінити їхній вплив на процеси північноамериканської інтеграції. Яку роль відіграють США у розвитку даного інтеграційного союзу?

7. Країна, що виробляє виключно промислові товари, має намір створити митний союз з країною, яка виробляє виключно сільськогосподарські та сировинні товари. Чи приведе такий митний союз до підвищення рівня добробуту у кожній країні? Відповідь обґрунтуйте.

8. Виходячи з історичного досвіду України та існуючих політичних та соціально-економічних реалій, спробуйте визначити умови, за яких вона може увійти до складу інтеграційних угруповань держав з реальним або потенційним наднаціональним регулюванням.

9. Чи ефективна з погляду реалізації національних економічних інтересів участь України в інтеграційних об'єднаннях, до яких вона входить? Відповідь обґрунтуйте.

Тематика індивідуальних завдань (есе, реферати, доповіді)

1. Стратегії розвитку національних економік за поглиблення міжнародних інтеграційних процесів.

2. Динаміка і фактори розвитку міжнародних інтеграційних союзів.

3. Дезінтеграційні процеси у сучасному світі: причини, масштаби, наслідки.

4. Трансформація інтеграційної моделі Європейського Союзу в контексті розширення за рахунок країн Центральної та Східної Європи.

5. Особливості регіональної політики Європейського Союзу.

6. Структурна та науково-технічна політика ЄС.

7. Передумови інтеграції України у світове господарство.

8. Пріоритетні напрями галузевої орієнтації економіки України в контексті європейської інтеграції.

9. Характер інтеграційних процесів у рамках СНД.

10. Особливості розвитку інтеграційних процесів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Завдання для модульного контролю

1. Природа та характерні ознаки міжнародної економічної інтеграції.

2. Еволюція форм міжнародної економічної інтеграції.

3. Особливості та специфіка інтеграційної стратегії Європейського Союзу.

4. НАФТА і розвиток економічної інтеграції в Північній Америці.

5. Закономірності розгортання інтеграційних процесів у Латинській Америці, Азії та Африці.

6. Особливості та ефективність регіонального співробітництва України.

Задачі

1. З 1994 року діє інтеграційне угруповання НАФТА. Якими є наслідки для:

США;

Канади;

Мексики;

країн Європейського Союзу?

2. Ціна на аналогічний товар в Україні становить 100 дол., у Росії -- 80 дол., в Польщі -- 60 дол. Чи продовжуватиме Україна імпортувати даний товар, якщо створить митний союз з Росією?

Термінологічний словник ключових понять (категорій)

Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) -- міжурядовий форум, створений у 1989 р., який об'єднує 21 державу Азіатсько-Тихоокеанського регіону. В рамках робочих органів форуму розробляються регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної та фінансової діяльності, проводяться зустрічі галузевих міністрів і експертів.

Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) -- субрегіональне торговельно-економічне угруповання, що було створене у 1967 р. і об'єднує 9 країн Південно-Східної Азії. Цілі створення -- сприяння соціальному та економічному розвитку країн-членів, співробітництво в промисловості та сільському господарстві, проведення науково-дослідних робіт.

Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК) -- угруповання, що об'єднує всі країни субрегіону: Індію, Пакистан, Бангладеш, Непал, Шрі-Ланку, Бутан, Мальдиви.

Вертикальна інтеграція -- об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах.