Міжнародна економіка

Ринок капіталів -- система довгострокових позик на міжнародному рівні, коли капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень.

Розширене кредитування (ЕФФ) -- кредити МВФ для реалізації середньострокових програм (3--4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми, що надаються за ставкою 4,5 % річних.

Розширене фінансування (ЕСАФ) -- кредити МВФ для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років), відсоткова ставка -- 0,5 %.

Роловерний кредит -- кредит, що видається на 5--10 років з поділом всього терміну на періоди по 3-6 місяців, при якому тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду, а для кожного наступного коригується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошовому ринку.

Факторинг -- форма фінансування зовнішньоторговельних операцій через купівлю банком чи спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями за поставлені товари чи надані послуги.

Фінансовий кредит -- позика, яка не має цільового призначення і може бути використана на будь-які цілі.

Фінансування системних перетворень (СТФ) -- кредити МВФ для країн з перехідною економікою, які мають значні проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базі неринкових цін до торгівлі на ринковій основі.

Фінансування структурної перебудови (САФ) -- кредити МВФ для надання пільгової допомоги найменше забезпеченим країнам-членам Фонду. Сума, яка може бути надана країні, становить не більше 50 % квоти з річними лімітами 15, 20 та 15 % для першого, другого та третього року відповідно. Кредити надаються за 0,5 % річних на строк до 10 років.

Фірмовий кредит -- позика, яка надається фірмою-експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу при реалізації товару чи послуг.

Форфейтинг -- форма фінансування зовнішньоторговельних операцій через купівлю банком-форфейтором в експортера векселів та інших платіжних і боргових документів, акцептованих імпортером.



Список літератури

1. Бровков С.М., Руденко Л.В. Валютно-фінансові механізми і міжнародному бізнесі. -- К.: ТОВ «Агентство Україна», 2001.

2. Долженкова Л. Роль экстренного кредитования в стабилизации международной валютно-кредитной системы // Рынок ценных бумаг. -- 2002. -- № 17. -- С. 62--67.

3. Киреев А.П. Международная экономика: В 2-х ч. Часть 1. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. -- М.: Международные отношения, 1997. -- С. 157--190.

4. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -- К.: АртЕк, 2002. -- С. 113--140.

5. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -- К.: Знання-Прес, 2000. -- С. 160--170.

6. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения. Учебник / Под ред. Красавиной Л.Н. -- М.: Финансы и статистика, 2002.

7. Минц В. Принципы оценки эффективности кредитов Всемирного банка (на примере жилищного займа) // Вопросы экономики. -- 2002. -- № 3. -- С. 86--98.

8. Рокоча В.В., Румянцев А.П. та ін. Міжнародна економіка: Підручник. -- К.: Знання-Прес, 2003. -- С. 138--146.

9. Руденко Л.В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства: Підручник. -- К.: Лібра, 2002. -- С. 163--247.

10. Світова економіка: Підручник / Філіпенко А.С., Рогач О.І., Шнирков О.І. та ін. -- К.: Либідь, 2000. -- С. 136--139.

11. Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. Лук'яненка Д.Г. -- К.: КНЕУ, 2001. -- С. 385--430.

12. Трифонов С.В. Використання кредитних коштів міжнародних фінансових організацій для реалізації проектів муніципального розвитку міст України // Фінанси України. -- 2000. -- № 12. -- С. 34--45.

13. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / Філіпенко А.С., Будкін В.С., Гальчинський А.С. та ін. -- К.: Либідь, 2002. -- С. 425--464.

14. Шуркалин А.К. Проектное финансирование как эффективная форма международного кредитования // Финансовый менеджмент. -- 2003. -- № 2. -- С. 56--62.



Тема 5. Міжнародна трудова міграція

Методичні рекомендації до вивчення теми

Міграція людських ресурсів з однієї країни в іншу -- одна з найважливіших класичних форм міжнародних економічних відносин, є складовою світового господарства.

Логіка вивчення теми, структуру якої представлено на рис. 5.1, передбачає насамперед з'ясування сутності категорії міжнародна трудова міграція та її особливостей. Під міжнародною трудовою міграцією розуміють процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення між країнами, що має постійний чи тимчасовий характер, викликаний економічними причинами. Необхідно відрізняти міграцію робочої сили від значно ширшого понят-тя -- міжнародної міграції населення, яка може здійснюватися з політичних, етнічних, релігійних, військових, сімейних та інших причин.

Масовий переїзд людей з однієї держави до іншої пов'язаний, головним чином, із пошуками роботи і забезпеченням сім'ї засобами існування. За допомогою міграції трудящих відбувається перерозподіл «надлишкової» робочої сили між ланками світового господарства. Міжнародна міграція складається з двох взаємопов'язаних процесів -- еміграції, тобто виїзду із однієї країни певних контингентів людей, та імміграції, тобто в'їзду їх в іншу країну. Існує також поняття рееміграції, що означає процес повернення емігрантів на батьківщину.

Після розкриття сутності та причин міжнародної трудової міграції слід розглянути її види. Їх визначення здійснюється за різними ознаками. За своїм характером міграція поділяється на стихійну, організовану та примусову. Щодо термінів міграції, то вона буває маятниковою, сезонною, тимчасовою і постійною. За професійною структурою виділяють міграцію робочої сили низької кваліфікації, кваліфікованої робочої сили і висококваліфікованої робочої сили та науково-технічних кадрів.

Рис. 5.1. Структурно-логічна схема теми 5

Всебічний аналіз міграційних процесів зумовлює проведення їхньої етапізації та визначення сучасних особливостей розвитку. В історичному плані можна виділити два типи розвитку міграційних процесів: екстенсивний та інтенсивний. У розвитку міжнародної міграції робочої сили в індустріальну епоху можна виділити декілька етапів з властивими їм типами трудящих-мігрантів, соціальною структурою переселенських рухів, а також напрямками міграційних потоків.

Перший етап розвитку міжнародної міграції охоплює період домонополістичного капіталізму (XVI--XIX ст.). Промислові перевороти, що відбулися в Англії, Франції, Німеччині та інших європейських країнах дали поштовх збільшенню накопичення капіталу і зростанню його органічної будови, що привело до виникнення «надлишкового капіталу». Це викликало масову еміграцію з Європи і поклало початок формування світового ринку праці. Основними споживачами робочої сили у XIX ст. були країни Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії.

Другий етап у розвитку міжнародної міграції припадає на період переростання домонополістичного капіталізму в монополістичний і тривав із 80-х років XIX ст. до Першої світової війни. Він характеризувався зростанням масштабів накопичення капіталу та посиленням нерівномірності цього процесу в рамках світової капіталістичної системи, високим рівнем концентрації виробництва і капіталу в передових імперіалістичних країнах, що зумовило підвищений попит на додаткову робочу силу. Експортерами робочої сили стали країни Східної і Південної Європи.

Третій етап охоплює період між двома світовими війнами. Його визначальною рисою стало загальне зменшення масштабів міжнародної трудової міграції, передусім, з причини зростання безробіття в розвинених країнах та необхідності обмеження прибуття до них іноземної робочої сили.

Четвертий етап, який розпочався після Другої світової війни і триває дотепер, характеризується, по-перше, зростанням обсягів внутрішньоконтинентальних міграцій на Європейському та Африканському континентах; по-друге, у зміні професійно-кваліфікаційної структури мігрантів; по-третє, посиленням державного регулювання міграційних процесів.

Щоб скласти повне уявлення про сучасну карту світових міграційних потоків, слід проаналізувати особливості формування та розвитку світового ринку праці, під яким розуміють систему відносин між країнами світу з приводу узгодження попиту і пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, внаслідок поступового злиття національних ринків праці, що спричинює усування юридичних, національно-етнічних, культурних та інших перешкод між ними. Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не лише в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили -- результат зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва -- капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не лише на робочу силу країни свого базування, але й на іноземну робочу силу, яка часто має певні переваги порівняно з національною (дисциплінованіша, менш вибаглива щодо оплати праці тощо).

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два великі сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації і заробітної плати, а також досить чіткою ієрархією кваліфікації. Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці -- робоча сила, яка походить із регіонів з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників слід виділити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема у США.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується також виникненням такого нового і особливого сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів тощо. Специфіка цього сектору ринку полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, котрий здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинених країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, але й іноземного капіталу. В різних країнах сформувалися нині великі групи найманої робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикансько-американського кордону.

Розкриваючи роль трудових міграцій у розвитку світового ринку праці, важливо підкреслити: міжнародна міграція набуває дедалі глобальнішого характеру, що виявляється не лише у зростанні загальної кількості мігрантів у світі (на початок 2000 р. -- 125 млн осіб), але й у втягуванні в міграційні процеси все більшої кількості країн.

Науковий підхід до аналізу світового ринку праці потребує виокремлення основних центрів концентрації іноземної робочої сили на основі таких критеріїв, як: масштаби, інтенсивність, географічна направленість та структура трудящих-мігрантів. Серед найважливіших із них виділяють Північно- та Південноамериканський регіон, Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. У наш час щорічно національні кордони перетинає понад 20 млн осіб.

Спираючись на монографічні, статистичні, демографічні джерела, необхідно всебічно вивчити причини зростаючого попиту на іноземну робочу силу різного кваліфікаційного рівня з боку країн-імпортерів, ознайомитися з кількісним та національним складом мігрантів, галузевою структурою їхньої зайнятості, а також встановити основні країни-постачальники робочої сили.

Мета міждержавного переміщення робочої сили -- прагнення до поліпшення матеріального стану -- залишається незмінною, як правило, в тривалій історичній перспективі. Що ж стосується форм міграційних процесів, то вони змінюються залежно від багатьох обставин. Теперішня міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір повернутися на батьківщину. Таким чином, відмітною рисою сучасної трудової міграції є її ротаційний характер.

Варто підкреслити, що ротація буває прискореною та уповільненою. У прискорену (до трьох років) потрапляє вся завербована та ретельно відібрана іноземна робоча сила, уповільнена триває довше і охоплює працівників, відібраних уже в процесі виробництва. На їхню частку, як правило, припадає не більше 30 % усієї чисельності працівників-іноземців. Слід звернути увагу ще на такі дві особливості як збільшення часу перебування мігрантів у країнах-реципієнтах та посилення їх прагнення до натуралізації, яка, правда, вдається лише певній частині іммігрантів.

Далі необхідно розкрити причини, які зумовили у другій половині ХХ століття зростаючий попит з боку розвинутих країн на висококваліфіковані кадри. Ця тенденція ще більше посилюється в останні десятиліття. Перехід країн-лідерів світової економіки до постіндустріальної моделі розвитку перетворює в основні фактори суспільного прогресу знання, освіту, інтелект, інноваційний характер управління виробництвом, носіями якого стали висококваліфіковані спеціалісти і наукові кадри, а потребу в них не завжди є змога задовольнити за рахунок власних ресурсів. У результаті формування підвищеного попиту на кадри, що мають освіту, виник новий вид трудової міграції, який отримав назву «відплив умів» («brain-drain»).

Важливо усвідомити принципову відмінність у характері цього специфічного виду міграції, адже нею охоплено людей, які мають на батьківщині роботу й певний рівень забезпеченості. Основними мотивами їхнього переїзду в інші країни є, з одного боку, неадекватність умов для наукових досліджень в різних країнах, відсутність на батьківщині перспектив професійного зростання, а з другого -- суттєві відмінності у статусі й винагороді вчених, винахідників, конструкторів, працівників мистецтва, а також престижності їхньої праці. На конкретних матеріалах варто проаналізувати статистику таких міграційних переміщень як між самими країнами з перехідною економікою і тими, що розвиваються, з одного боку, та економічного передовими державами -- з другого, а також ознайомитися з методами вербування «умів».

Студентам, які вивчають природу сучасних міжнародних міграційних процесів, дуже важливо з'ясувати їхні соціальні та економічні наслідки, причому стосовно як країн-еміграції, так і імміграції. За експертними оцінками, щорічне міграційне сальдо становить понад 1 млн осіб, тобто в приймаючі країни приїздить в середньому на 1 млн осіб більше, ніж виїздить.

Серед країн -- основних споживачів іноземної робочої сили слід назвати США, ФРН, Бельгію, Швейцарію, Канаду, Францію, Англію, Японію, ПАР, Ізраїль, Малайзію, Кувейт, Саудівську Аравію, Республіку Корею, Венесуелу та ін. До позитивних наслідків масової трудової імміграції в ці країни можна зарахувати:

пом'якшення ситуації на ринку праці за рахунок заповнення певних специфічних його ніш;

економія витрат на підготовку робочої сили; залучення іноземного виробничого досвіду;

здійснення тиску на рівень заробітної плати в країні та загальне його пониження.

Щодо негативних наслідків, то вони полягають у певному гальмуванні освітнього й кваліфікаційного рівня кадрів у тих галузях і секторах виробництва, в яких превалює іноземна робоча сила, проблеми соціальної і психологічної адаптації іммігрантів, відтік валюти за кордон та ін.

Для країн-експортерів, серед яких варто назвати найактивніших (Мексика, Греція, Італія, Туреччина, країни Магріба, Центральної та Східної Європи, Центральної Африки, Карибського басейну, Шрі-Ланка, Пакістан, Індія та ін.), позитивними наслідками еміграції стало часткове вирішення проблеми безробіття, підвищення професійного рівня емігрантів, отримання значних валютних надходжень у вигляді переказів, які виступають джерелом інвестування національної економіки.

Після з'ясування наслідків міжнародних міграційних процесів доцільно визначити форми і методи регулювання міждержавного обміну робочою силою, які застосовуються в сучасній практиці. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень виїзду та в'їзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрідержавного розподілу робочої сили, встановлення обсягу та структури міграційних потоків виконують національні міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи.

При розгляді даного питання особливу увагу слід акцентувати на ролі та функціях наднаціональних та регіональних регулятивних інституцій, серед яких провідне місце посідають Міжнародна організація праці (МОП) та Міжнародна організація з міграцій (МОМ). Основні функції цих установ полягають у захисті соціально-економічних та юридичних прав трудящих-мігрантів, недопущенні дискримінації на національній, релігійній та етнічній основі як і в оплаті праці, сприянні працевлаштуванню та соціальній адаптації іммігрантів, забезпеченні їхньої професійної підготовки, координація зусиль різних держав, спрямованих на обмеження нелегальної міграції та ін.

Щодо методів регулювання еміграції та імміграції трудящих, то їх слід розділити на економічні та адміністративно-правові і дати їм розгорнуту характеристику. Відтак необхідно докладніше вивчити умови та причини, що породили у 90-ті роки ХХ століття масову трудову еміграцію з України, визначити сучасне місце нашої держави в європейських та загальносвітових міграційних процесах, а також перспективи запровадження ефективної міграційної політики, яка б оптимізувала залучення України в міжнародний ринок праці.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;

відсутністю безпеки громадян тощо.

За експертними оцінками, щорічно за кордоном працює від 3 до 5 млн громадян України, переважна більшість з яких працевлаштовуються на території інших держав нелегально. Серед десятків країн Європи, Америки і Азії, де трудяться українські мігранти, найбільшими споживачами їхньої праці стали: Польща, Росія, Чехія, Греція, Німеччина, Португалія, Італія, Іспанія, Австрія, Англія, США, Канада, Австралія та ін.

Оцінюючи характер та інтенсивність зовнішньоміграційних потоків з України, необхідно загострити увагу, насамперед, на негативних наслідках цього явища, а саме: втраті країною найактивнішої частини трудового потенціалу, стрімкому скороченні чисельності населення, масовому відпливі інтелектуальних кадрів, руйнуванні сімейних зв'язків тощо. Заради об'єктивності слід зазначити, що еміграція з України, крім негативних наслідків, обіцяє і певні вигоди. По-перше, еміграція знижує рівень безробіття; по-друге, надає можливості багатьом нашим співвітчизникам забезпечити свої сім'ї засобами існування; по-третє, поповнює бюджет країни за рахунок трансферних переказів.

Водночас варто підкреслити, що нинішня еміграційна ситуація в Україні не відповідає національним інтересам. Ось чому тепер украй необхідним є вироблення і реалізація активної державної міграційної політики. Характеризуючи її цілі, елементи та важелі, необхідно виокремити: політико-правові інструменти, адміністративні та організаційно-фінансові заходи, а також інформаційне забезпечення цієї політики.

Найскладніша проблема міграційної політики -- створення механізму її ефективної реалізації, дієвість якого залежить, в першу чергу, від поліпшення економічної ситуації в Україні, підвищення добробуту громадян, зростання соціальної захищеності всіх верств населення.

План семінарського заняття

1. Сутність та основні причини міжнародної трудової міграції.

2. Основні види міграції та міжнародні центри тяжіння робочої сили.

3. Соціально-економічні наслідки трудової міграції.

4. Державне і наддержавне регулювання міжнародної міграції робочої сили.

5. Україна в сучасних міжнародних міграційних процесах.

Контрольні питання

1. У чому полягає сутність міжнародної трудової міграції і які її визначальні риси?

2. Дайте визначення понять «міжнародна трудова міграція», «еміграція», «імміграція», «рееміграція», «відплив умів».

3. Які економічні та неекономічні причини міжнародної трудової міграції?

4. У чому полягають економічні наслідки міграції для світової економіки в цілому?

5. Як впливає еміграція на економіку країни-експортера робочої сили?

6. Які вартісні показники міграції робочої сили відбиваються у платіжному балансі країни?

7. У чому виражається вплив імміграції на економіку країни-імпортера робочої сили?

8. Назвіть регіони і країни, які є основними центрами тяжіння мігрантів з-за кордону.

9. Які основні важелі державного і наддержавного регулювання міжнародної трудової міграції?

10. Сутність, структура та основні тенденції розвитку сучасного міжнародного ринку праці.

11. Які причини та наслідки зовнішніх міграційних процесів для України?

Проблемні питання

1. Якщо розглядати робочу силу не як фактор виробництва, а як товар, і міжнародну трудову міграцію не як міжнародний рух фактору виробництва, а як звичайну міжнародну торгівлю, то у чому полягає специфіка такої торгівлі?

2. На сьогодні поняття міжнародна міграція робочої сили -- трохи застаріле. Чимало дослідників використовують термін «міграція людських ресурсів». У чому, на вашу думку, принципова відмінність між категоріями «робоча сила» та «людський ресурс»? Спробуйте охарактеризувати роль людських ресурсів у світовій економіці.

3. Як відомо, міжнародна трудова міграція, з погляду її соціально-економічної форми, являє собою процес формування інтернаціональної вартості робочої сили, а також сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу присвоєння створеного нею необхідного і додаткового продукту. Спробуйте проаналізувати зміни, що відбуваються у процесі формування інтернаціональної вартості робочої сили, пов'язані з інтелектуалізацією, саєнтифікацією та соціалізацією сучасних виробничих відносин.

4. У чому, на вашу думку, проявляється процес формування інтернаціональної вартості робочої сили в інтеграційному угрупованні Європейський Союз?

5. Дослідники виокремлюють два основні типи відтворення населення: 1) «демографічна зима» (тип відтворення, який характеризується відносно невисокими показниками народжуваності, смертності та природного приросту); 2) «демографічна весна» (тип відтворення, який характеризується високими і дуже високими показниками народжуваності та природного приросту населення). Для яких груп країн, на вашу думку, характерний кожен тип відтворення?

6. Спробуйте охарактеризувати основні проблеми економічного розвитку країн, пов'язані з різним типом відтворення населення в них.

7. У табл. 5.1 наведено темпи приросту населення за регіонами світу протягом 1955--1984 рр. та подано прогноз на період до 2025 року. У чому, на вашу думку, полягає прикладне значення демографічних прогнозів для економіки окремих країн та світу в цілому?

Таблиця 5.1

Темпи приросту населення за регіонами світу (%)

Регіони	Період	Прогноз 2000--2025
	1955--1984	1985--1999
Світ в цілому	1,9	1,6	1,2
Західна Європа	0,7	0,3	0,1
Азія	2,1	1,6	1,0
Африка	2,6	3,1	2,5
Північна Америка	1,3	0,8	0,6
Латинська Америка	2,0	2,0	1,4
Росія	1,3	0,8	0,6

8. Як відомо, для групи промислово розвинених (постіндустріальних) країн характерною на сьогодні є тенденція старіння (флоридизація) націй. Які, на вашу думку, найважливіші наслідки може мати дана тенденція у соціально-економічному розвитку цієї групи країн та їхній участі у міжнародних міграційних процесах?

9. У міжнародних міграційних процесах специфічне місце -- за «відпливом умів». Спробуйте визначити сутність даного поняття та проаналізувати соціально-економічні наслідки цього явища для різних країн. Наведіть конкретні приклади.

10. Чи справедливим є таке твердження: вплив імміграції на добробут громадян країни, що приймає іноземну робочу силу, не залежить від розмірів даної країни? Чому?

Тематика індивідуальних завдань студентів (есе, реферати, доповіді)

1. Особливості формування світового та регіональних ринків праці.

2. Структурні зрушення в соціальній сфері та трансформація імміграційної політики постіндустріальних країн.

3. Досвід західноєвропейських країн у залученні іноземної робочої сили.

4. Роль структурних фондів у реалізації соціальної політики Європейського Союзу.

5. Особливості регулювання міграційних процесів на регіональних ринках (на прикладі Шенгенської зони).

6. «Відплив умів» у сучасних міграційних процесах.

7. Вплив глобалізації на міжнародну міграцію робочої сили.

8. Міжнародна організація праці: її завдання та напрями діяльності.

9. Ефективна державна міграційна політика -- передумова повноцінної інтеграції України у світовий ринок праці.

10. Використання міжнародного людського потенціалу на підприємствах ТНК.

Задачі

1. Які кроки уряду США призведуть до зростання міжнародної трудової міграції і чому:

лібералізація правил виїзду громадян своєї країни за кордон;

лібералізація правил в'їзду з-за кордону;

прийняття програми економічної допомоги країнам, що розвиваються;

прийняття програми диверсифікації географічної структури імміграції?

2. В Україні та Росії існує два фактори виробництва -- земля і праця, -- за допомогою яких вирощується пшениця. В українському фермерському господарстві вирощуванням пшениці займається 11 працівників, у російському -- 3. Зв'язок між кількістю зайнятих і граничним продуктом одного працівника в кожній країні, виражений у кількості одиниць товару, такий:

Кількість працівників	10	20	30	40	50	60
Граничний продукт	20	19	18	17	16	15
Кількість працівників	70	80	90	100	110
Граничний продукт	14	13	12	11	10

Визначте:

граничний продукт в кожній країні;

в якій країні вищий рівень заробітної плати?

яким буде напрямок трудової міграції?

якими будуть масштаби трудової міграції?

коли трудова міграція вичерпається?

Завдання для модульного контролю

Поняття та причини міжнародної міграції робочої сили як форми МЕВ.

Якісна та кількісна оцінка сучасних міжнародних міграційних процесів.

«Відплив умів», його причини, напрямки, кількісна та якісна оцінка.

Формування і розвиток світових ринків робочої сили.

Форми регулювання міжнародних міграційних процесів.

Україна в процесах міжнародної трудової міграції.

Термінологічний словник ключових понять (категорій)

«Відплив умів» -- міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Еміграція -- виїзд працездатного населення за межі країни перебування.

Імміграція -- в'їзд працездатного населення в країну з-за кордону.

Міграційне сальдо -- різниця між кількістю емігрантів та кількістю іммігрантів.

Міграція населення -- переміщення населення через кордони певних територій у зв'язку зі зміною місця проживання, викликане політичними, етнічними, релігійними, військовими, сімейними та іншими причинами.

Міжнародна трудова міграція -- процес організованого чи стихійного переміщення працездатного населення між країнами, що носить постійний чи тимчасовий характер, і викликаний економічними причинами.

Міжнародний ринок праці -- сукупність відносин власності між найманими працівниками та роботодавцями різних країн, а також державами щодо умов праці та часткової оплати її результатів.

Перекази працівників -- грошові перекази і пересилання товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині.

Переміщення мігрантів -- оцінний грошовий еквівалент вар-тості майна мігрантів, яке вони перевозять із собою при виїзді за кордон.

Приватні неоплачені перекази -- оцінний грошовий еквівалент майна, яке перевозиться мігрантами в момент від'їзду за кордон і наступних пересилань товарів на батьківщину. Включає статті «переміщення мігрантів» і «перекази працівників».

Рееміграція -- повернення емігрантів до своєї країни на постійне місце проживання.

Трудовий дохід -- заробітна плата та інші виплати у готівковій або натуральній формах, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену останніми.



Список літератури

1. Аметов Р. Світовий досвід економічного облаштування репатріантів та іммігрантів // Економіка України. -- 2002. -- № 8. -- С. 76--82.

2. Иноземцев В. Возвращение Европы. В авангарде прогресса: социальная политика в ЕС (Статья вторая) // МЭМО. -- 2002. -- № 2. -- С. 3--14.

3. Иноземцев В., Кузнецова Е. Возвращение Европы. В поисках идентичности: европейская социокультурная парадигма (Статья четвертая) // МЭМО. -- 2002. -- № 6 -- С. 3--14.

4. Киреев А.А. Международная экономика: в 2-х ч. Учебное пособие для вузов. -- М.: Международные отношения, 1997--1999. -- С. 321--340.

5. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -- К.: АртЕк, 2002. -- С. 157--169.

6. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и пред. О. В. Ивановой. -- М.: Прогресс, 1992. -- С. 427--443.

7. Лук'яненко Д., Поручник А. Міжнародна міграція робочої сили: український контекст / Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть: Навчальний посібник. -- К.: Либідь. -- 2002. -- С. 158--175.

8. Малиновська О.А. Проблема нелегальної міграції та транспортування мігрантів в Україні: наукова доповідь / Центр технічної кооперації для Європи та Центральної Азії, Міжнародна організація з міграцій; Упорядник Малиновська О.А. -- К.: Бланк-Прес, 2000. -- 120 с.

9. Миграция и пограничный режим: Беларусь, Молдова, Россия и Украина. Сборник научных трудов / Под общ. ред. С.И. Пирожкова. -- К.: НИПМБ. -- 2002. -- С. 176.

10. Овчинников Г.П. Международная экономика: Учебное пособие. -- СПб: Изд-во Михайлова В. А.; Полиус, 1995. -- С. 255--292.

11. Орешкин В. Россия и международная миграция трудовых ресурсов / В. Орешкин // Мировая экономика и международные отношения. -- 2004. -- № 3. -- С. 74--80.

12. Позняк О. Масштаби зовнішніх трудових міграцій населення України //Україна: аспекти праці. -- 2002. -- № 6. -- С. 37--40.

13. Рахимов Р. Внешняя трудовая миграция и политика занятості // Общество и экономика. -- 2002. -- № 2. -- С. 131--141.

14. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. та ін. Міжнародна економіка. -- К.: Знання-Прес, 2003. -- С. 147--159.

15. Соколенко С.И. Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины. -- К.: Логос, 1998. -- С. 481--515.

16. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник. -- К.: КНТЕУ, 2003. -- С. 116--126.



Тема 6. Світова валютна система

Методичні рекомендації до вивчення теми

Починаючи вивчення даної теми, структурно-логічну схему якої подано на рис. 6.1, насамперед, слід звернути увагу на специфіку світової валютної системи як форми МЕВ, що, з одного боку, є самостійною складовою сучасних світогосподарських зв'язків, а з другого -- взаємопов'язує та опосередковує функціонування всіх інших форм міждержавного економічного спілкування.

Типовим визначенням поняття «світова валютна система» стало її трактування як форми організації міжнародних грошових відносин, сукупності правил та механізмів, за допомогою яких здійснюється валютне регулювання і координація валютних політик різних держав. Оскільки історично первинними субстанціями світової валютної системи, які спочатку функціонували автономно, а згодом об'єдналися в єдиний організм, є національні валютні системи, то доцільно дати визначення і цій категорії.

Під національною валютною системою розуміють форму організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Глибше розуміння сутності та характеру національних валютних систем можливе за з'ясування основних (типових) їхніх елементів, аналізу кожного з них та визначення ступеня їхньої розвинутості в окремих країнах.

У процесі гармонізації національних валютних систем різних країн ці елементи трансформуються в універсальні компоненти світової валютної системи: резервні валюти, міжнародні рахункові одиниці; умови взаємної конвертованості валют; уніфікований режим валютних паритетів; регламентація режимів валютних курсів; міждержавне регулювання валютних обмежень; міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності; уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу; уніфікація основних форм міжнародних розрахунків; режим світових валютних ринків і ринків золота; міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Рис. 6.1. Структурно-логічна схема теми 6

Місце і роль світової валютної системи у сучасному світовому господарстві можна з'ясувати її функції, які зводяться до:

обслуговування товарообмінних операцій та інших видів міжнародної економічної діяльності через здійснення платежів за експорт та імпорт товарів, послуг і факторів виробництва;

реалізації механізмів встановлення курсових співвідношень між національними грошовими одиницями різних країн;

забезпечення безперебійного функціонування економічної системи та ін.

На функціонування світової валютної системи суттєво впливають процеси міжнародної економічної інтеграції, розвиток інтеграційних союзів. У рамках інтеграційних союзів формуються валютні системи регіонального типу, що кваліфікуються як специфічна організаційно-економічна форма відносин у валютній сфері між країнами-членами угруповання з наявністю спільної валюти, механізмом валютної координації та регулювання, регіональними банківськими і валютно-фінансовими установами та інституціями кредитного сприяння тощо. Регіональні валютні системи властиві найрозвиненішим інтеграційним угрупованням, яким є, зокрема, Європейський Союз.

З метою професійного оволодіння предметом теми, яким є валютна система, необхідно оперувати рядом категорій і понять, що стосуються даного предмета, зокрема, такими, як валюта, валютний курс, режим валютного курсу, валютний паритет, конвертованість валюти. Що стосується валюти, то в широкому розумінні дана категорія означає національну грошову одиницю, котра лежить в основі грошової системи певної країни (долар, євро, фунт стерлінгів та ін.). Проте нерідко дане поняття використовується для позначення типу грошової системи в країні (золота, срібна, біметалічна, паперова), а також іноземних валют (грошових знаків іноземних держав і платіжних документів, виражених в іноземних грошових одиницях). Світова практика представлена множинністю валют, класифікацію яких можна здійснити за такими критеріями, як ступінь конвертованості, емітент валютних коштів, матеріально-речова форма, відношення до валютних запасів країни тощо.

Наступними категоріями у вивченні даної теми є валютний курс, режим валютних курсів та валютний паритет. Під валютним курсом розуміють мінову вартість національної грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн, та коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на неї на валютному ринку. Багаточисельність факторів, які впливають на рівень валютного курсу (темпи інфляції; стан платіжного балансу; різниця відсоткових ставок у різних країнах; функціонування валютних ринків та обсяги спекулятивних валютних операцій; ступінь використання національної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках; прискорення чи затримка міжнародних платежів; ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках; валютна політика тощо), відображають його зв'язок з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грішми, відсотком, платіжним балансом та ін.

Щодо режимів валютних курсів, то їх призначення полягає в тому, щоб забезпечити визначення валютного курсу, його зміни, використання для здійснення розрахунків, налагодження платіжних відносин між країнами, обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків. У теорії виділяються два режими валютних курсів: фіксований та плаваючий. У практичній же діяльності найчастіше ці режими поєднуються з переважанням першого чи другого «чистого» режиму валютного курсу. Існує ще один режим організації валютних курсів -- прямий державний контроль усіх міжнародних операцій.

У свою чергу, валютний паритет -- відносно стійка величина, що визначається співвідношенням між валютами різних країн або економічних угруповань, яке встановлюється в законодавчому порядку. При монометалізмі -- золотому чи срібному -- базою валютного курсу був монетний паритет як співвідношення грошових одиниць різних країн за їх металічним вмістом. Цей вміст чистого золота чи срібла в грошовій одиниці країни встановлювався державою і законодавчо фіксувався, який збігався з поняттям валютного паритету.

Глибоке розуміння сучасних процесів, що відбуваються у світовій валютній системі, неможливе без з'ясування зародження та етапів її становлення і розвитку. У своїй еволюції світова валютна система пройшла такі етапи: Паризька, Генуезька, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи.

Перша міжнародна грошова система була введена в кінці XIX ст. і відома під назвою «золотого стандарту». Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели «золотий стандарт», тобто почали визначати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота. Державні банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Основні валюти обмінювалися на золото за фіксованими золотими стандартами. Така практика проіснувала до 1944 р., хоча вже в кінці 20-х років виникла необхідність її заміни, що було викликано активним впровадженням кредитних грошей. В цей час на базі національних валют провідних країн (Англії, США, Франції) почали складатися валютні зони -- стерлінгова зона, зона долара, зона франка. Валюта цих країн застосовувалась у їхніх колоніях та напівколоніях.

У 1944 р. створено міжнародну валютну систему, яку за місцем проведення міжнародної валютної конференції (м. Бреттон-Вудс, США) було названо Бреттон-Вудською системою. В основу її була покладена ідея пристосувати валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США та Англії. Незначний золотий запас Англії не дав їй змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів. Панівне становище посів долар. Разом із ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно -- золотодоларовим. Серед основних принципів Бреттон-Вудської системи можна відзначити: збереження за золотом функції світових грошей; використання як світових грошей поряд із золотом американського долара; зобов'язання США обмінювати центральним банкам інших країн пред'явлені долари на золото за офіційним курсом -- 35 дол. США за тройську унцію золота (31,1 г); використання фіксованих паритетів валют до долара, а через нього -- до інших валют; зобов'язання країн підтримувати коливання ринкових курсів національних валют навколо фіксованих доларових паритетів у певних межах; регулювання міжнародних валютних відносин через спеціально створений Міжнародний валютний фонд.