Міжнародна економіка



метою конкретизації основних статей витрат у ході формування вартості об'єкта зовнішньоторговельної угоди в міжнародній практиці використовують базисні умови постачання, так звані Інкотермс («International Commercial Terms»). Згідно з цими умовами чітко встановлюються: місце переходу права власності на товар, зобов'язання партнерів щодо транспортування, страхування, проходження митних процедур та ін.

Незважаючи, на перший погляд, на невпорядкованість і безсистемність багатомільярдних операцій, що одночасно здійснюються в різних точках планети, міжнародна торгівля підпорядкована певним правилам і регулятивним механізмам.

Розрізняють такі види державного регулювання міжнародної торгівлі:

одностороннє;

двостороннє;

багатостороннє.

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку -- без погодження або консультацій з торговельними партнерами. Такі заходи вживають здебільшого під час загострення політичних відносин.

Двостороннє регулювання передбачає, що заходи торговельної політики попередньо узгоджуються країнами-партнерами. Кожна з сторін попереджує свого торговельного партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, суттєво не впливають на торговельні відносини, а лише динамізують їм.

Багатостороннє регулювання передбачає узгодження і регулювання торговельної політики багатосторонніми угодами.

Найголовніше, що варто зрозуміти, вивчаючи систему регулювання міжнародних економічних відносин в цілому, і торговельних зокрема, -- це природу двох протилежних і взаємопов'язаних тенденцій, що панують у міждержавних стосунках упродовж всіх етапів їхнього історичного розвитку. Залежно від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють політику вільної торгівлі та протекціоністську торгову політику.

Під поняттям «вільна торгівля» розуміють політику мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика ґрунтується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення й вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Що стосується митних органів, то вони виконують лише реєстраційні функції. Цю політику провадять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію іноземних товаровиробників.

На відміну від політики вільної торгівлі, протекціонізм являє собою державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції завдяки використанню тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Реалізуючи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. Разом із тим така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, у свою чергу, призводить до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

У даному блоці вивчення теми доцільно виділити і охарактеризувати такі форми протекціонізму:

селективний -- скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

галузевий -- скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

колективний -- проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

прихований -- здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни доцільніше -- політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі значно привабливіша. Тому здебільшого країни провадять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Аналізуючи сучасну систему регулювання міжнародної торгівлі, доречно виокремити певні її рівні. По-перше, фірмовий, де між фірмами укладаються угоди про розподіл ринків сировини, матеріалів; збут товарів; сфери впливу та ін. По-друге, національний, який характеризується тим, що зовнішня торгівля кожної країни здійснюється згідно з національно-правовим забезпеченням регулювання зовнішньоекономічної діяльності. По-третє, міжнаціональний, що проявляється в укладенні відповідних угод між державами та їх групами. По-четверте, найвищий рівень -- наднаціональний, що відповідає реалізації стратегії світового співтовариства та заходів з регулювання міжнародної торгівлі через створення міжнародних спеціальних інституціональних структур, відповідних угод (система ГАТТ/СОТ, міжнародна торговельна палата тощо).

Що стосується СОТ, то вона є головною міжнародною організацією, яка регулює торгівлю товарами, послугами та інтелектуальною власністю. Це регулювання містить у собі реалізацію узгоджених принципів поведінки країн в міжнародній торгівлі та комплекс заходів, що проводяться під егідою СОТ за участю більшості країн світу. В даному блоці вивчення змісту теми необхідно з'ясувати найважливіші принципи, на яких базується міжнародна торговельна система. Вони такі:

торгівля без дискримінації;

лібералізація міжнародної торгівлі;

застосування заходів, які обмежують імпорт на основі правил СОТ, -- відмова країн від використання протекціонізму як засобу торговельної політики;

передбачуваність торговельної політики;

сприяння конкуренції.

Міжнародні торгові відносини регулюються за допомогою двох груп інструментів (рис. 2.3):

тарифне регулювання;

нетарифне регулювання.

Рис. 2.3. Методи регулювання міжнародної торгівлі

Розглядаючи тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі, необхідно з'ясувати такі поняття, як «мито», «митний тариф», «тарифна квота», «митна вартість товару» та ознайомитися з Гармонізованою системою описання і кодування товарів, що діє в міжнародній торговельній практиці.

Що стосується мита, то під ним розуміють обов'язковий грошовий збір, що стягує держава через мережу митних закладів з товарів під час перетину ними митного кордону.

Митний тариф -- це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються під час перетину митного кордону держави. Митні тарифи розробляються на основі товарних класифікаторів, найпоширенішою серед яких є Гармонізована система описання і кодування товарів, що була прийнята у 1983 р. і замінила Брюссельську митну номенклатуру, котра діяла з 1978 р. Більшість держав почали застосовувати Гармонізовану систему з 1988--1989 рр., Україна -- з січня 1991 р. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита.

Далі слід розкрити і прокоментувати функції, які виконують мита (протекціоністська, фіскальна та поліпшення умов доступу на зарубіжні ринки), а також систематизувати їхні види за такими ознаками, як: спосіб збору, об'єкт обкладання, характер надходження та ін.

Що стосується нетарифного регулювання, то воно є домінуючим у сучасному регулюванні міжнародних торговельних відносин. В даному блоці вивчення теми особливу увагу необхідно акцентувати на аналізі таких нетарифних інструментах, як кількісні важелі (квотування, «добровільні» обмеження експорту, ліцензування), а також фінансові (для державного регулювання експорту) та приховані заходи (для регулювання імпортних поставок).

Щодо кількісних обмежень, то вони є адміністративною формою регулювання торговельного обігу через встановлення кількості й номенклатури товарів, дозволених для експорту чи імпорту. Розкриваючи характер та особливості квотування й ліцензування, доцільно дати визначення цим поняттям, з'ясувати їхні функції, а також класифікувати основні види квот і ліцензій.

Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які ще називають методами прихованого протекціонізму. Незважаючи на їхню численність (за деякими даними -- кілька сотень), основними з них, які необхідно розкрити, є такі: державні закупівлі, внутрішні податки і збори, технічні бар'єри та вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівель визначається як прихований метод торговельної політики, згідно з яким різноманітні державні органи та підприємства зобов'язуються купувати певні товари лише у національних фірм навіть за умови, якщо ті дорожчі за імпортні.

Щодо внутрішніх податків і зборів, то вони охоплюють методи, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а отже і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку та включають прямі (податок на додану вартість, акцизний податок та ін.) й непрямі інструменти (збір для реєстрації, вартість митного оформлення товару тощо).

Під технічними бар'єрами розуміють введення таких національних, адміністративних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів із-за кордону (наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо), а вимоги про вміст місцевих компонентів класифікуються як законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, що мала бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Тому логіка подальшого вивчення даної теми передбачає з'ясування та розкриття характеру і фінансових методів торговельної політики, які використовуються з метою стимулювання експорту. Найвагомішими з них, на яких необхідно акцентувати увагу, є: субсидії, експортне кредитування та демпінг.

Субсидії -- це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються на прямі (безпосередня оплата експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом одразу ж після здійснення експортної операції); непрямі (приховане дотування експортерів через надання пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками, нижчими за ринкові, та ін.); внутрішні субсидії (бюджетне фінансування виробництва товарів, що реально конкурують з імпортними); експортні субсидії (бюджетні виплати національним експортерам, що дає змогу продавати товар іноземним покупцям за цінами, нижчими від цін на внутрішньому ринку).

Що стосується експортного кредитування, то, розглядаючи цей метод стимулювання експорту, який передбачає державну фінансову підтримку національних товаровиробників, необхідно зосередитися на таких його формах, як:

кредитування національних експортерів державними банками за пільговими ставками кредитування, нижчими від ринкових;

державні кредити іноземним імпортерам за умови дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни;

страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

Крім того, одним із методів субсидіювання експорту є демпінг, під яким розуміють вивезення товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому та світовому ринках, за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм. Під час вивчення демпінгу доцільно зосередитися на таких його формах, як: спорадичний (епізодичний) (епізодичний продаж зайвих товарів на зовнішній ринок за заниженими цінами); доцільний (експорт товарів за цінами, нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку, або навіть нижчими, ніж витрати виробництва); постійний (постійний експорт товарів за заниженими цінами); зворотний (завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку); взаємний (зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами).

Одним із нетарифних засобів регулювання міжнародної торгівлі є і правові інструменти, які детальніше вивчаються міжнародним правом, але тісно пов'язані з міжнародною економікою. Найважливіші з них -- торговельні угоди, що укладаються між урядами країн здебільшого на 5--10 років і ратифікуються парламентами, та правові режими.

У процесі системного вивчення даної теми слід оперувати статистичними даними щодо масштабів світової торгівлі; її географічної, видової, інституційної та товарної структури; дати порівняльну оцінку зовнішньоторговельного балансу провідних країн світу; розкрити вплив інтеграції на динаміку регіональної торгівлі та формування глобальної торговельної системи під егідою СОТ.

І, нарешті, особливу увагу слід приділити визначенню місця та ролі у світових торговельних процесах нашої країни, її зовнішньоторговельної стратегії, передумовам вступу України в СОТ та питанням диверсифікації зовнішньоторговельного обороту за рахунок зростання в ньому питомої частки наукомісткої та високотехнологічної продукції.

План семінарського заняття

1. Сутність, структура та динаміка міжнародної торгівлі.

2. Види міжнародної торгівлі та їх порівняльна характеристика.

3. Сучасні методи міжнародної торгівлі і їх вплив на ефективність зовнішньоторговельних операцій.

4. Механізм ціноутворення на світових товарних ринках.

5. Методи та інституційне забезпечення регулювання міжнародних торговельних відносин.

Контрольні питання

Дайте визначення зовнішньої, міжнародної і світової торгівлі.

У чому полягають особливості міжнародної торгівлі як форми МЕВ?

Назвіть показники обсягів, структури, динаміки та результатів міжнародної торгівлі.

Охарактеризуйте види міжнародної торгівлі за:

а) специфікою об'єкта;

б) специфікою взаємодії суб'єктів;

в) ступенем регулювання.

Як систематизують різновиди зустрічної торгівлі?

Які методи міжнародної торгівлі ви знаєте?

Назвіть основні операції та відповідні види угод у ході торгівлі через посередників.

Що являє собою міжнародна товарна біржа та як систематизують різновиди біржових угод?

Охарактеризуйте механізм міжнародної аукціонної торгівлі, виділивши види і способи аукціонних торгів.

Якими є мета і порядок проведення міжнародних торгів?

У чому полягають особливості ціноутворення на світових товарних ринках?

Назвіть і коротко охарактеризуйте види цін за:

а) напрямком товарних потоків;

б) умовами розрахунків;

в) повнотою обліку витрат;

г) характером реалізації;

д) мірою фіксації;

е) рівнем інформованості.

Охарактеризуйте базисні умови поставки.

У чому виявляється сутність протекціонізму? Охарактеризуйте його еволюцію і сучасні форми. Визначте переваги і вади реалізації політики протекціонізму.

На яких рівнях і якими методами здійснюється регулювання міжнародних торговельних відносин?

За якими ознаками можна класифікувати форми протекціонізму?

У чому полягає сутність регулювання міжнародної торгівлі за допомогою тарифів? Дайте визначення мита і тарифної квоти.

Назвіть і коротко охарактеризуйте нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

Проблемні питання

1. Спробуйте виявити й охарактеризувати принципові відмінності умов міжнародної торгівлі від умов реалізації товарів і послуг на внутрішньому ринку.

2. Розкрийте механізм взаємозалежності міжнародної торгівлі з іншими формами МЕВ. Наведіть конкретні приклади.

3. Спробуйте розкрити фактори, що зумовлюють становлення й розвиток видів і методів міжнародної торгівлі.

4. Обґрунтуйте, чим зумовлюється випереджаюче зростання темпів міжнародної торгівлі порівняно із зростанням світового ВВП?

5. Розкрийте основні структурні зміни у міжнародній торгівлі та проаналізуйте їхні причини.

6. Охарактеризуйте умови та чинники, що визначають превалювання у зовнішньоторговельній стратегії держав протекціоністської чи лібералізаційної концепцій.

7. Чим зумовлена відносно низька експортна квота, характерна для найрозвинутіших країн за їхньої переважаючої частки у загальному обсязі світової торгівлі?

8. Спробуйте розкрити і систематизувати фактори, які зумовлюють швидке зростання торгівлі послугами.

9. У чому полягає специфіка ціноутворення, що його використовує у практиці діяльності ТНК?

Тематика індивідуальних завдань студентів (есе, реферати, доповіді)

1. Основні концепції міжнародної торгівлі.

2. Роль посередницьких фірм у міжнародній торгівлі.

3. Особливості сучасного розвитку міжнародної торгівлі послугами.

4. Методи регулювання сучасної міжнародної торгівлі.

5. Роль СОТ у міжнародній торгівлі та принципи її діяльності.

6. Україна на світовому ринку товарів і послуг.

7. Потенційні позитивні і негативні наслідки приєднання України до СОТ.

8. Проблеми інтеграції України у світові товарні ринки.

9. Регіональні аспекти розвитку зовнішньої торгівлі України.

10. Конкурентоспроможність українських товарів та послуг на світових ринках і засоби її підвищення.

Задачі

1. У табл. 2.3 подано виробничі можливості країн А і Б.

Таблиця 2.3

Країна А	Країна Б
Виробничі можливості	Виробництво комп'ютерів, тис. шт.	Добування нафти, тис. т	Виробничі можливості	Виробництво комп'ютерів, тис. шт.	Добування нафти, тис. т
а	30	0	а	10	0
б	24	6	б	8	4
в	18	12	в	6	8
г	12	18	г	4	12
д	6	24	д	2	16
е	0	30	е	0	20

До встановлення торговельних відносин між країнами А і Б оптимальною структурою виробничих можливостей для країни А був варіант б, а для країни Б -- варіант г. Дайте відповіді на такі запитання:

Чи існують передумови для взаємної торгівлі країн А і Б? На виробництві якого продукту повинна спеціалізуватися кожна країна у разі налагодження між ними торговельних відносин?

Яким буде загальний приріст виробництва комп'ютерів і нафти, отриманий внаслідок повної спеціалізації кожної з країн?

Припустимо, що за реальними умовами торгівлі 1 комп'ютер = 1,5 т нафти і що 4 тис. шт. комп'ютерів обмінюються на 6 тис. т нафти. Яким буде виграш від повної спеціалізації для кожної країни з кожного виду товару?

2. Економіка країни N має трудові ресурси у кількості 120 тис. осіб і може виробляти два види товарів: комп'ютери і автомобілі. Питомі витрати праці на виробництво комп'ютерів становить 3, для автомобілів -- 2:

побудуйте графік граничних виробничих можливостей країни;

якою буде відносна ціна комп'ютерів у разі відсутності зовнішньої торгівлі? Чому?

3. Ситуація у вітчизняній економіці описується умовами попередньої задачі. Припустимо, що зарубіжна економіка має трудові ресурси у кількості 80 тис. осіб і її витрати праці на виробництво комп'ютерів і автомобілів становить 5 і 1 відповідно:

побудуйте криві виробничих можливостей зарубіжної економіки.

побудуйте криву відносного світового попиту.

4. Декілька країн-експортерів товару організували картель з метою підвищення ціни на даний товар на світовому ринку. Країни контролюють 30 % світового ринку товару. Еластичність світового попиту на товар -- 0,8, а еластичність пропозиції товару країнами, які не є членами картелю, -- 0,5. Розрахуйте оптимальне для картеля підвищення світової ціни на товар.

5. Припустимо, що Німеччина імпортує з США товар Х. Якщо ціна даного товару в США становить 5 доларів за одиницю, то скільки він коштуватиме в Німеччині відповідно до валютного курсу 1 дол. = 0,85 євро? Якщо США сприятимуть підвищенню валютного курсу долара, то як це позначиться на торгівлі цих двох країн?



Завдання для модульного контролю

1. Поняття міжнародної торгівлі як форми МЕВ, її структура, особливості розвитку та система показників, що її характеризують.

2. Класифікація сучасних видів міжнародної торгівлі.

3. Методи реалізації товарів на світових товарних ринках та їхня порівняльна характеристика.

4. Ціноутворення у міжнародній торговельній практиці.

5. Система національного, міждержавного і наднаціонального регулювання міжнародних торгівельних відносин.

Термінологічний словник ключових понять (категорій)

Базисні умови постачання -- спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця і покупця стосовно доставки товару і встановлюють момент виконання продавцем своїх обов'язків щодо поставки товару та перехід ризику випадкової загибелі чи пошкодження товару з продавця на покупця, а також -- витрат, що виникають за таких умов.

Видова структура торгівлі -- розподіл торгівлі за видами товарного обміну.

Вільна торгівля -- політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції.

Генеральна (загальна) торгівля -- прийняте в статистиці зовнішньої торгівлі визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів.

Географічна структура торгівлі -- розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу.

Демпінг -- засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, який існує в цих країнах.

«Добровільне» обмеження експорту -- кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшувати обсяги експорту товару, прийнятого в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

Експорт -- продаж із вивозом за кордон товарів і послуг. До експорту належать: товари, вироблені, вирощені чи видобуті в країні; товари, раніше ввезені з-за кордону, що були перероблені, а також товари, переробка яких здійснювалась під митним контролем.

Експортна (імпортна) квота -- відношення вартості експорту (імпорту) до величини ВВП, виражене у відсотках.

Зовнішня торгівля (ЗТ) -- торгівля однієї країни з іншими країнами світу, що складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів.

Зовнішньоторговельна квота -- відношення вартості зовнішньоторговельного обігу до величини ВВП, виражене у відсотках.

Зовнішньоторговельний оборот -- сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу.

Зустрічна торгівля -- торгівля, що ґрунтується на зустрічних зобов'язаннях експортерів із закупівлі в імпортерів частини чи повністю експортованих товарів.

Імпорт -- ввезення в країну товарів та послуг. До імпорту: товари іноземного походження з країни-виробника або країни-посередника; товари для подальшої переробки під митним контролем.

Індекс «умови торгівлі» -- відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу.

Інституційна структура торгівлі -- розподіл торгівлі за суб'єктами і методами товарного обміну.

Квотування -- обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період.

Кількісні обмеження -- адміністративна форма нетарифного державного регулювання торгівельного обігу, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених на експорт чи імпорт.

Кліринг -- це система безготівкових розрахунків за товари та послуги, заснована на заліку взаємних вимог та зобов'язань.

Ліцензування -- регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозвіл, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу.

Метод торгівлі -- порядок виконання та організаційна форма зовнішньоторговельної угоди, спосіб здійснення торговельного обміну.

Митний тариф -- перелік ставок мита, які застосовуються до товарів, що переміщуються через митний кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

Мито -- обов'язковий податок, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару і є умовою імпорту або експорту.

Міжнародна виставка -- демонстрація досягнень у галузі виробництва, науки і техніки однієї або декількох країн з метою зацікавити суб'єктів місцевої економіки до підписання протоколів про наміри торгувати або навіть до укладання торговельних угод.

Міжнародна товарна біржа -- особливий вид постійно діючого ринку, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу масових, якісно однорідних та взаємозамінних товарів.

Міжнародна торгівля -- обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами.

Міжнародний товарний аукціон -- спеціально організовані, періодично діючі в певних місцях ринки, на яких через публічні торги в завчасно зумовлені терміни та в спеціально визначеному місці провадиться продаж раніше оглянутих товарів, які мають індивідуальні властивості.

Міжнародний ярмарок -- один із способів реалізації товарів на періодично діючому і відкритому ринку, що провадиться в одних і тих же місцях, у визначену пору року і в установлений термін, метою якого є демонстрація зразків товарів, що виробляються фірмами, для укладання торговельних угод.

Міжнародні торги -- спосіб закупівлі товарів, розміщення замовлень та видачі підрядів, які передбачають залучення пропозицій від кількох постачальників і підрядчиків різних країн та укладення контракту з тим, пропозиція якого найвигідніша замовнику за технічними та комерційними умовами.

Протекціонізм -- державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Реекспорт -- продаж та вивіз із країни раніше ввезених на її територію товарів, що не піддавались обробці.

Реімпорт -- ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись.

Сальдо балансу послуг -- різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує.

Сальдо балансу поточних операцій -- сума сальдо торговельного балансу, балансу послуг і некомерційних операцій.

Сальдо торговельного балансу -- різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни.

Світова ціна -- грошове вираження інтернаціональної вартості товару як суспільно необхідних витрат праці на виробництво товару за середньосвітових умов виробництва та інтенсивності праці.

Спеціальна торгівля -- чистий зовнішньоторговельний обіг, тобто продукція, ввезена в країну чи вивезена з неї.

Товарна структура торгівлі -- наявність та співвідношення зовнішньої, міжнародної та світової торгівлі за групами товарів.

Торгівля кооперованою продукцією -- вид торгівлі, що здійснюється на основі угод про науково-технічну, виробничу або комерційну кооперацію.

Трансфертні ціни -- ціни внутрішньокорпораційної торгівлі між розташованими в різних країнах підрозділами однієї ТНК, що використовуються для переказу прибутків та скорочення податків, які сплачуються в державні бюджети країн-партнерів.

Фізичний обсяг торгівлі -- оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду (як правило, року).



Список літератури

Бернатович А. ИТ-тендеры в Украине // Корпоративные системы. -- 2003. -- №6. -- С. 15--18.

Європейська інтеграція та Україна: Навчально-методичний посібник / Керівники проекту: д-р Герд Шиманськи-Гайер, Валерій Бесараб. -- К.: ТОВ «Макрос», 2002. -- С. 110--179.

Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. Часть 1. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. -- М.: Международные отношения, 1997. -- С. 77--280.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник -- К.: Знання-Прес, 2002. -- С. 41--201.

Кузякин А.П., Семичев М.А. Мировая экономика: Учебное пособие. -- М.: ТК Велби, Проспект, 2003.

Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика. -- СПб: Питер, 2003.

Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. -- М.: Прогресс. Универс, 1992. -- С. 19--273.

Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економічна інтеграція. -- К.: ВІПОЛ., 1996. -- С. 104--120.

Міжнародна економіка / За ред. Рум'янцева А.П. -- К.: Знання-Прес, 2003. -- С. 30--116.

Мовсесян А.Г., Огнивцев С.Б. Мировая экономика. -- М.: Финансы и статистика, 2001.

Пахомов Ю.М., Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. -- К.: Україна, 1997. -- С. 139--159.

Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. Книга 1. Міжнародна торгівля: теорія і політика. -- К.: Таксон, 2002.

Савельєв Є.В. Міжнародна економіка. -- Тернопіль: Економічна думка, 2001.

Світова економіка / За ред. Філіпенка А.С. -- К.: Либідь, 2000.

Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. Д.Г. Лук'яненка. -- К.: КНЕУ 1998. -- С. 149--195.

Сукретная А. Международные торги и место Украины в современной мировой торгове // Фондовый рынок. -- 2002. -- №7. -- С. 16--18.

Тодаро М.П. Экономическое развитие: учебник: Пер. с англ. -- М.: Эк. ф-т МГУ, ЮНИТИ, 1997. -- С. 374--07.

Устинов И. Н. Мировая торговля. Справочно-аналитический справочник. -- М., Экономика, 2000.

Філіпенко А.С., Будкін В.С., Гальчинський А.С. та ін. Україна і світове господарство. -- К.: Либідь, 2002. -- С. 84--100, 132--143, 408--425.

Холопов А.В. Теория международной торговли. -- М.: РОССПЭН, 2000.

Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля. -- К.: КНЕУ, 2001.

Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник. -- К.: КНТЕУ, 2003.



Тема 3. Міжнародні інвестиції

Методичні рекомендації до вивчення теми

Враховуючи системні логіко-структурні взаємозв'язки (рис. 3.1), вивчення даної теми слід розпочати із визначення місця міжнародної інвестиційної діяльності в системі міжнародних економічних відносин і її співвідношення з іншими складовими цих відносин: виробничими, торговельними, кредитними, валютними, науково-технічними та ін., показавши зв'язок міжнародного інвестування з вивозом капіталу як загальної форми функціонування капіталу в глобальному середовищі. Після визначення міжнародного руху капіталу як процесу переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі для отримання прибутку чи підприємницької вигоди та з'ясування об'єктивних причин міжнародної міграції капіталу, основною з яких є відносний надлишок капіталу на національних ринках, далі необхідно розкрити форми, в яких здійснюється міждержавний перелив капіталу та їхні загальні особливості.

Щодо таких форм, то основними є дві: рух підприємницького капіталу (у формі міжнародних інвестицій) та рух позичкового капіталу (у формі міжнародного кредиту). Ще однією, менш поширеною, є міжнародна економічна допомога, що являє собою надання у грошовій або товарній формі капіталу зарубіжним суб'єктам на умовах безоплатності та неповернення.

Наступним кроком у розкритті та осмисленні змісту теми має стати характеристика процесу міжнародного інвестування за такою логічною схемою: визначення категорії, з'ясування форм міжнародних інвестицій, їхнє організаційно-інституційне забезпечення, структура міжнародного інвестування, основні закономірності та соціально-економічні наслідки цього процесу для країн, що беруть у ньому участь.

За даною схемою вихідним є формулювання поняття «міжнародні інвестиції» як довгострокового вкладення капіталу за кордоном з метою отримання їх власниками підприємницького прибутку. До основних мотиваційних стимулів, що спонукають інвесторів постійно нарощувати масштаби вивозу капіталу за кордон у формі інвестицій та переваг даної форми експорту капіталу належать:

відмінності у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати;

бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження;

зацікавленість у природних ресурсах інших країн для забезпечення сировиною національних підприємств;

відмінності в екологічних нормативах і стандартах різних країн, що дає змогу переводити в інші країни екологічно шкідливі виробництва;

захист капіталу від інфляції;

можливість, на відміну від кредиту, отримувати стійкі й довгострокові прибутки за рахунок функціонування за кордоном філій, дочірніх компаній, спільних підприємств та ін., а також надходжень у вигляді дивідендів на акції тощо.

Що стосується форм міжнародних інвестицій, то вони бувають прямими -- з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування. Згідно з міжнародними стандартами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята у розмірі 25 %, за американською статистикою -- 10 %, а за австралійською та канадською -- 50 %. Однак прямою можна класифікувати й інвестицію з меншою часткою участі іноземного інвестора, якщо вона забезпечує йому реальний вплив на прийняття рішень щодо об'єкта інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора перевищує встановлені національним законодавством межі, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою.

У формі прямих іноземних інвестицій за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірніх компаній, асоційованих компаній, відділень та ін.

Рис. 3.1. Структурно-логічна схема теми 3

Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійний суб'єкт господарювання і має статус юридичної особи з власним балансом. Але контролює її материнська компанія, оскільки вона володіє основною частиною акцій або всім її капіталом. Асоційована (або змішана) компанія відрізняється від дочірньої меншим впливом материнської компанії, якій належить суттєва, але не основна частина акцій. Відділення ж не є самостійними юридичними особами і на 100 % належать материнській фірмі.

На сьогодні у міжнародній практиці переважають змішані компанії за участю іноземного та національного капіталу. При цьому змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше половини акцій, називають компаніями переважного володіння, якщо акції розподіляються рівномірно між іноземним інвестором та національними фірмами -- компаніями однакового володіння, а за умови, коли іноземний інвестор має менше 50 % акцій -- змішаною компанією за участю іноземного капіталу.

Прямими інвестиціями є як первинні вкладення компаній за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях), так і реінвестування прибутку (частка доходів інвестора, яка не розподіляється, не переказується материнській компанії, а спрямовується на розширене виробництво у приймаючій країні). Крім того, до прямих інвестицій належать й усі внутрішньокорпораційні переміщення капіталу у формі кредитів і позик в межах ТНК.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути акції підприємств, боргові цінні папери (облігації, прості векселі, інструменти грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти), фінансові деривативи (опціони, варанти, ф'ючерси, свопи) та ін.

Кожен, хто вивчає проблематику міжнародного інвестування, повинен знати його умови та основних інвесторів. Оскільки підприємницький капітал є переважно приватним, то провідними інвесторами у світі на сьогодні є ТНК, банківські установи, виробничі та інвестиційні компанії, страхові та пенсійні фонди, міжнародні фінансові організації тощо.

Щоб проаналізувати участь певної країни в сучасних процесах міжнародного інвестування, використовують низку індикаторів. Найважливішим з них є індекс транснаціоналізації. В Доповіді ЮНКТАД за 2000 р. даний показник розраховується як середньоарифметичне з таких індексів:

відношення притоку прямих іноземних інвестицій до валових капіталовкладень в основний капітал;

частка накопичених ПІІ у ВВП;

частка доданої вартості, створеної іноземними дочірніми компаніями, у ВВП;

частка працівників дочірніх компаній ТНК у сукупній кількості зайнятих у народному господарстві країни.

Що стосується покраїнового значення даного показника, то в середньому індекс транснаціоналізації розвинених країн становить близько 15 % (коливаючись від максимального значення -- 35 % у Новій Зеландії, Бельгії та Люксембурзі, до 7 % -- у США та 1 % -- в Японії), країн, що розвиваються -- в середньому 17 % (Гонконг -- 53,9 %, Малайзія -- 44,4 %, Індія -- 2,5 %), в державах Центральної і Східної Європи -- в середньому 10 % (Угорщина -- 25 %, Росія -- 5 %).