2

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 94 (191-2) “1991-2004”

МОРОЗ Дмитро Олександрович

Формування СИСТЕМИ БАГАТОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА КРАЇН - ЧЛЕНІВ ВИШЕГРАДСЬКОЇ ЧЕТВІРКИ

(1991-2004 рр.)

07.00.02 - всесвiтня історія

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Р О З Д І Л 1

ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ВИШЕГРАДСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

1.1. Джерельна база вивчення історії Вишеградської четвірки

Ознайомлення з джерельною базою вишеградського співробітництва стосується як конкретно-історичного, так і аналітичного матеріалу. За доби інформаційного суспільства, яке наприкінці ХХ ст. фактично сформувалось в Європі, інформація породжує іншу інформацію, що ставить історика перед проблемою селекції джерел. Писемні джерела вишеградської співпраці, які вводяться в науковий обіг стосуються головним чином відкритої інформації.

Розуміння специфіки джерел, які стосуються вивчення наукової проблеми, яка є предметом нашого дисертаційного дослідження, передусім пов'язано з визначенням специфіки утворення джерельної бази вишеградського співробітництва. Також, на нашу думку, доцільно брати до уваги специфіку досліджень зазначеної тематики вітчизняною гуманітарною наукою.

Слід зазначити, що недостатня увага української історичної науки до вивчення проблем регіональної інтеграції країн Центральної Європи періоду 1990-початку 2000-х років була зумовлена низкою причин об'єктивного і суб'єктивного характеру. Насамперед на першому етапі новітньої незалежності України першочергове місце займали завдання розбудови державності та визначення її місця в новій системі геополітичних координат.

Пошук національно-специфічного варіанту і шляху системних суспільно-політичних перетворень та початкове домінування східного вектору міждержавного співробітництва України дещо відрізнялися від практики постсоціалістичної трансформації зарубіжних держав Центральної та Східної Європи. Провідні з них - Польща, Чехословаччина (далі з 1 січня 1993 р. Чехія і Словаччина) та Угорщина з початку 1990-х років поряд з проведенням радикальних внутрішніх перетворень кардинально змінили зовнішньополітичну орієнтацію зі Сходу на Захід. Для солідарного "повернення" до Європи, підвищення ваги і значимості на міжнародній арені шляхом поєднання потенціалів і зусиль центральноєвропейські держави ще до офіційного проголошення незалежності України заснували “Вишеград”.

Таким чином вектори інтеграції та й зовнішньополітичних інтересів України і нових центральноєвропейських демократій на початку 1990-х років дещо розходилися. Попри інше, заклопотана розподілом пострадянського спадку, стосунками з Росією та псевдоінтеграцією в рамках СНД, Україна в першій половині 1990-х років дещо залишила поза увагою розгортання інтеграційних процесів на захід від її кордонів у регіоні Центральної та Східної Європи, в тому числі формування системи вишеградського співробітництва. Втім, як слід об'єктивно визнати, “Вишеград” з самого початку також будувався швидше як закритий елітний клуб, своєрідна складова частина нового "санітарного кордону" між Сходом і Заходом. А, з іншого боку, Україна із залишками радянського ракетно-атомного арсеналу на початку 1990-х років де-факто була ядерною державою, що не могло не викликати певні побоювання у західних сусідів і не сприяло їх взаємному зближенню з українською стороною.

Загалом цілком справедливим буде твердження, що в першій половині 1990-х років передумов і імпульсів для активної участі України в регіональній інтеграції держав Центральної та Східної Європи було занадто мало. Тим більше, що і вишеградська співпраця в цей час великими досягненнями не відзначалася. Навпаки, попри деклароване інтегрування, у “Вишеграді” відкрито проявилися дезінтеграційні тенденції. Зокрема в 1992 році розпалася єдина чесько-словацька державність і з 1 січня 1993 року виникли дві нові незалежні країни - Чехія і Словаччина. І "вишеградська трійка" трансформувалася у "вишеградську четвірку". Все це знижувало привабливість “Вишеграду” для української сторони.

У кінцевому результаті Україна зовнішньополітичним інтеграційним пріоритетом у регіоні обрала в середині 1990-х років участь в іншому міжнародному об'єднанні - Центральноєвропейській Ініціативі. Можливо, вважалося, що більш широка і просторово, і за кількістю учасників, ніж "вишеградська четвірка", ця центральноєвропейська асоціація дозволить Україні утвердитися не лише в регіоні Центральної, але і Південно-Східної Європи. Проте, час засвідчив, що компактні регіональні утворення типу Вишеграду мають більший інтеграційний потенціал, ніж аморфні об'єднання з великою кількістю учасників на зразок ЦЄІ.

Реальні переваги вишеградської моделі регіонального співробітництва проявилися в другій половині 1990-х років. Але ввійти до цієї своєрідної "групи прориву" постсоціалістичних держав, яка поставила за мету солідарний вступ РП, СР, УР і ЧР до НАТО і ЄС, Україна тоді вже не могла. Занадто великим став відрив між позитивними результатами внутрішніх суспільних та зовнішньополітичних перетворень центральноєвропейських держав і тупцюванням в процесі проведення справжніх реформ, геополітичною невизначеністю України.

Також, на нашу думку, слід зазначити, що нехтування можливостями центральноєвропейського інтегрування було проявом загальної відсутності концепції зовнішньої політики України в регіоні Центральної та Східної Європи протягом 1990-х років. Українська сторона основний акцент зробила на розвиток двосторонніх стосунків з так званими прикордонними державами - РП, СР і УР. Тому й наукові дослідження відповідно до запитів практики концентрувалися переважно на вивченні історії і сучасності українсько-польських, українсько-словацьких та українсько-угорських відносин.

Існуючі форми і моделі багатосторонньої співпраці центрально-європейських держав, у т. ч. Вишеград недооцінювалися. Навпаки, дещо перебільшені уяви вітчизняних еліт щодо провідної геополітичної ролі України в регіоні породжували безліч українських зовнішньополітичних ініціатив, наприклад, про створення без'ядерної смуги в Центральній та Східній Європі і переважно малоефективні дії із заснування низки регіональних об'єднань і організацій, які продовжують існувати до теперішнього часу, але лише формально виконують інтеграційні функції.

Потрібно зауважити, що тривале ігнорування Україною центральноєвропейського досвіду регіональної інтеграції було зумовлено і недостатньою обізнаністю українських державно-політичних і наукових кіл з реальними процесами багатостороннього співробітництва зарубіжних постсоціалістичних держав.

Втім і керівні структури “Вишеграду” на початковому етапі діяльності міжнародного регіонального об'єднання не поширювали достатньої інформації про його роботу. Як справедливо зазначають сучасні чеські дослідники, “Вишеград” спочатку привертав до себе увагу переважно західних політиків і журналістів, швидше, як символ, котрі постійно наводили його в якості прикладу групи центральноєвропейських держав з найбільш успішними або й "взірцевими" постсоціалістичними перетвореннями. Міжнародні аспекти координованої діяльності "вишеградської четвірки" майже не розглядалися.

На першому етапі функціонування Вишеграду основним видом інформування про його роботу були публікації документів і матеріалів об'єднання в офіційних виданнях, насамперед зовнішньополітичних відомств кожної із країн-учасниць. Лише наприкінці 1990-х років керівним вишеградським органам вдалося сформувати власну інтегровану джерельно-інформаційну базу щодо різноманітних аспектів багатостороннього співробітництва в рамках цього міжнародного регіонального об'єднання.

У руслі новітніх тенденцій широкого застосування інформаційних технологій центральним елементом системи джерельно-документальної бази Вишеграду стало створення спеціального офіційного сайту "Вишеградська група" у всесвітній інформаційній мережі Інтернет (www.visegradgroop.org). Тут розміщена концентрована інформація про історію, еволюцію та структуру вишеградського співробітництва. Міститься стисла політико-економічна характеристика кожної з країн-учасниць об'єднання. Окремо за хронологічним принципом подається календар найбільш важливих багатосторонніх заходів у рамках Вишеграду з 1991 по 2004 роки [57, Calendar]. Зазначимо, що в цьому джерелі детально і в повному обсязі викладено головні багатосторонні документи вишеградського співробітництва - базові декларації, комюніке, заяви за результатами самітів і зустрічей президентів, прем'єрів, міністрів та інших представників центральних органів державної влади країн "вишеградської четвірки". Спеціально виділено річні програми дій об'єднання, які з кінця 1990-х років готувалися кожною із держав-учасниць у період, коли вона за принципом ротації очолювала Вишеградську групу.

Такий концентрований масив електронної інформації з чітким виокремленням передусім документів і матеріалів та заходів, які безпосередньо відносяться до багатостороннього вишеградського співробітництва, дозволяє охарактеризувати основні напрями і специфіку взаємодії РП, СР, УР і ЧР саме в рамках міжнародного регіонального об'єднання і визначити її принципову відмінність від двосторонніх та інших зовнішньополітичних дій країн-учасниць “Вишеграду”.

Впродовж другого етапу діяльності об'єднання на межі ХХ-ХХІ століть було здійснено декілька спроб офіційної публікації матеріалів та інформації про діяльність “Вишеграду”. Найбільш вдалими з-поміж них варто вважати англомовне видання 2004 року "Вишеградська група - ваш партнер"[52, с.197], у якому підводяться підсумки вишеградського співробітництва періоду 1990-початку 2000-х років, та аналогічне російськомовне видання 2005 року, призначене для східних партнерів Вишеградської четвірки [4, с.142]. Кожна з цих структурно схожих публікацій містить окремі розділи з характеристикою країн-учасниць Вишеграду та показників їх економічного розвитку і зовнішньоекономічної діяльності. Країнознавчі розділи відкриваються офіційним вступним словом прем'єр-міністрів. Принципова відмінність між вказаними двома публікаціями полягає в тому, що друге видання "Вишеградська група - ваш партнер" 2005 року містить і перші підсумкові матеріали про соціально-економічний розвиток країн "вишеградської четвірки" уже після вступу до ЄС. Проте ці змістовні публікації все ж недостатнім чином відображають зовнішньополітичний аспект діяльності Вишеграду, оскільки мають, насамперед, пропагандистсько-інформаційне зовнішньоекономічне спрямування. Але в якості публікованого джерела представляють значний інтерес для розкриття досліджуваної теми не лише через ґрунтовне викладення фактографічних даних і узагальнюючих показників, але і завдяки офіційним оцінкам результатів та перспектив діяльності Вишеграду, які дали голови урядів РП, СР, УР і ЧР.

Джерелом аналітичного характеру, яке безпосередньо стосується історії і сучасності Вишеградської групи, варто вважати спеціальний видавничий проект неурядових організацій Польщі, Словаччини, Угорщини і Чехії - підготовка і публікація так званого "Вишеградського щорічника 2003" ("Visegrad Yearbook 2003") [53, с.180]. На жаль, в наступному цей видавничий проект з невідомих нам причин так і не був продовжений. Але громадські організації країн "вишеградської четвірки" продовжили збір, узагальнення, підготовку і оприлюднення аналітичних матеріалів з різноманітних аспектів вишеградської співпраці через мережу Інтернет на спеціально створеному сайті "www.visegradinfo". Тут регулярно розміщуються не лише повідомлення про найважливіші події з діяльності Вишеграду та наукові розвідки з історії становлення і розвитку основних напрямів вишеградського співробітництва, але й виступи, заяви та погляди державно-політичних діячів з питань регіональної співпраці і оцінки результатів роботи Вишеграду та його керівних органів.

Культурний вимір співробітництва країн "вишеградської четвірки" розкривають документи і матеріали міжнародного Вишеградського фонду. З кумульованих у ньому за рахунок членських внесків кожної із країн коштів фінансуються спільні культурні, освітні та інші акції. Симптоматично, як засвідчує аналіз документів, що з 2004-2005 навчального року фонд розширив свою діяльність і на підтримку освітнього співробітництва з Україною, запланувавши, зокрема програму післядипломної освіти для випускників українських вузів та стажування аспірантів України у Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщини [46].

Проте, мусимо об'єктивно визнати, що цим наведеним вище невеликим переліком опублікованих, електронних та інших джерел і вичерпується джерельно-інформаційна база, яка предметно стосується виключно вишеградського співробітництва. В силу того, що Вишеград не має постійно діючих структур та інституцій, за винятком Вишеградського фонду, фактично не здійснюється централізоване архівування навіть основних документів і матеріалів діяльності його керівних органів. Безуспішними були спроби деяких країн, наприклад, Словаччини з пропозицією про створення хоча б єдиного постійно діючого органу Вишеграду - Секретаріату, який грав би підготовчу і координуючу роль, а також виконував би функції депозитарію головних договорів, угод та інших документів регіонального об'єднання.

Таким чином, єдиного архівного сховища документів “Вишеграду” до теперішнього часу не існує, і матеріали, в т. ч. неопубліковані з вишеградської співпраці зараз зберігаються розрізнено в різноманітних поточних архівах державних структур кожної із країн - від президентських і урядових канцелярій, зовнішньополітичних відомств до різних галузевих міністерств та інших центральних державних органів. Це суттєво ускладнює науковий історичний аналіз процесу становлення і розвитку системи співробітництва країн-членів Вишеграду. Зрозуміло, що остаточні варіанти спільних рішень "вишеградської четвірки" відомі громадськості, так як країна, яка очолює Вишеградську групу в поточному періоді зобов'язана оперативно оприлюднювати всі спільні документи. Проте без залучення неопублікованого масиву підготовчих матеріалів нема змоги повністю висвітлити механізм і процес погодження позицій та координації тих чи інших дій структурами Вишеграду. Тому поглиблене вивчення теми потребує залучення додаткових неопублікованих матеріалів з поточних архівів органів державної влади РП, СР, УР і ЧР.

У реальності, однак, доступ дослідників, а тим більше іноземних до матеріалів поточних архівів із зовнішньополітичних питань в центральноєвропейських державах надзвичайно обмежений. У більшості країн регіону діють законодавчі норми, які дозволяють доступ до сьогоденних архівних матеріалів тільки через певний, зазвичай 10-20-річний і більше відступ часу. Такі часові обмеження, наприклад, характерні для чеських і словацьких архівів. Відомчі архіви - малопристосовані для дослідницької роботи. Так, навіть в центральних архівах МЗС Чехії та Словаччини налічується лише по декілька місць для роботи над документами. Затяжною і складною є бюрократична процедура отримання дослідником офіційного дозволу на наукову роботу в архівах зовнішньополітичних відомств центральноєвропейських держав, так само як і в Україні.

З огляду на такі складнощі, єдиним раціональним варіантом залучення матеріалів центральних державних органів країн-членів “Вишеграду” для вивчення системи багатостороннього співробітництва в рамках цього регіонального міжнародного об'єднання є документи щодо поточної діяльності міністерств і відомств, які регулярно і більш-менш у повному обсязі оприлюднюються на сторінках відповідних державних органів у мережі Інтернет. Позитивним результатом демократизації і суспільно-політичних змін у постсоціалістичних державах став комплекс законодавчих актів та інших правових норм, які жорстко зобов'язують державні органи забезпечувати постійний відкритий доступ громадян до інформації щодо власної діяльності.

В контексті досліджуваної теми представляє особливий інтерес регулярний і оперативний виклад матеріалів щодо вишеградського співробітництва на електронних сторінках урядів РП, СР, УР і ЧР. Так, Управління (Адміністрація) Кабінету Міністрів СР з початку 2000-х років постійно інформує громадськість про основні події у Вишеградській групі, результати зустрічей прем'єр-міністрів та інших державних діячів "вишеградської четвірки", оприлюднює основні документи Вишеграду. Окремо, наприклад, детально викладено матеріали саміту голів урядів РП, СР, УР і ЧР у словацькому м. Тале (2003 р.), куди з ініціативи словацької сторони було запрошено і прем'єр-міністра України. Фактично це був перший конкретний крок до розгортання співробітництва України з “Вишеградом” у форматі “В-4+1”.

Значною за обсягом і вагомою за змістом частиною джерельної бази, яка безпосередньо стосується новітньої історії Вишеграду, є офіційні публікації матеріалів і документів стосовно зовнішньополітичної діяльності РП, СР, УР і ЧР періоду 1990-початку 2000-х років. З-поміж них особливої уваги заслуговує регулярна публікація з межі 1980-1990-х років до сучасності щорічників зовнішньої політики Угорщини - "Magyar Kulpolitikai Evkonyv. A Kulugyminiszterium Dokumentacios Foosztalya" [47, с.545]. У цьому фундаментальному виданні подається не лише перелік у хронологічній послідовності найважливіших кроків угорської дипломатії на міжнародній арені, але й стисло викладається предмет і результати спільних зовнішньополітичних акцій УР і сусідніх держав Центральної та Східної Європи, публікуються матеріали і документи стосовно вишеградського співробітництва. Так, угорська сторона першою опублікувала розгорнуту інформацію про підготовку і заснування Вишеграду, а також текст засновницької Вишеградської декларації, підписаної 15 лютого 1991 року. На сторінках щорічника і надалі постійно публікуються основні документи і матеріали Вишеграду.

Близьким за характером до угорського видання стала регулярна публікація з 1999 року в Словаччині "Щорічника зовнішньої політики Словацької Республіки" ("Rocenka zahranicnej politiky Slovenskej republiky") словацькою і англійською мовами. Протягом 1999-2003 років його готував і видавав Словацький інститут міжнародних досліджень - структура зовнішньополітичного відомства країни, а з 2004 року - Дослідницький центр неурядової організації - Словацької асоціації зовнішньої політики (м. Братислава). Для написання дисертаційної роботи нами використано щорічники за період 1999-2003 років. Певним недоліком цього словацького видання, порівняно з його угорським аналогом, є вибіркова характеристика лише головних кроків зовнішньополітичної активності СР протягом поточного року в хронологічній послідовності, доповнена переліком основних договорів і угод та інших міжнародних документів, як правило, без викладу їх тексту чи змісту.

Проте, на відміну від угорського зовнішньополітичного щорічника, на сторінках словацького видання значно ширше представлені політичні і аналітичні оцінки результатів зовнішньополітичної діяльності країни. Справа в тому, що щорічник публікується за матеріалами регулярної Підсумкової конференції про зовнішню політику СР, яка з початку 2000-х років проводиться на початку кожного наступного за поточним року після схвалення парламентом країни щорічного Звіту про зовнішню політику СР. Тому, зазвичай, на початку цієї публікації наводяться виступи представників вищого державного керівництва - президента СР, голови Національної Ради СР, прем'єр-міністра СР, міністра закордонних справ та інших членів Кабінету Міністрів СР, голів відповідних парламентських комітетів з оцінкою результатів зовнішньополітичної діяльності країни в поточному році та визначенням її перспектив на майбутнє. Крім того, з найважливіших напрямів зовнішньої політики СР далі за текстом щорічника за тематичним принципом публікуються аналітичні матеріали словацьких парламентарів, дипломатів і експертів. Зокрема в "Щорічнику зовнішньої політики СР 2001" було поміщено ґрунтовний матеріал словацького аналітика П.Лукача щодо нових викликів для регіонального співробітництва в Центральній Європі на початку ХХІ століття, де детально аналізувалася і проблематика минулого та майбутнього Вишеградської групи [358, с.57-70]. Періодично на сторінках цього видання публікуються також матеріали громадських дискусій та позиція провідних словацьких політичних партій з конкретних зовнішньополітичних проблем.

Аналогічні публікації документального, хронологічного та інформаційно-оглядового характеру з питань зовнішньої політики регулярно виходять і в інших державах Вишеграду - Польщі та Чехії. Проте саме у Чеській Республіці є вельми специфічний позитивний приклад цільового планування зовнішньополітичної діяльності країни, в т.ч. у центральноєвропейському регіоні. У лютому 1999 року урядом була розроблена і затверджена Концепція зовнішньої політики ЧР (Koncepce zahranicni politiky Ceske republiky), яка надалі періодично оновлюється. У цьому програмному документі чітко визначені зовнішньополітичні інтереси і пріоритети чеської держави. В третій частині Концепції спеціально виокремлено завдання регіонального співробітництва Чехії в Центральній Європі. Вишеград розглядається в якості конкретного вкладу країн-учасниць у зміцнення зони стабільності в центрі Європи. Підкреслено, що ЧР ініціювала в другій половині 1998 року відновлення вишеградського співробітництва. Чеська сторона проголосила готовність всебічно співпрацювати з партнерами по Вишеграду на всіх напрямах і рівнях. Крім того у Концепції спеціально зазначено: "В рамках Вишеградської групи Чеська Республіка буде підтримувати зусилля Словаччини вступити чим швидше до європейських і євроатлантичних структур" [49, с. 15].

Іншим важливим документальним джерелом для вивчення історії Вишеграду є звіти про зовнішню політику ЧР. З ініціативи Міністерства закордонних справ ЧР у 2000 році було опубліковано перше видання - "Звіт про зовнішню політику Чеської Республіки за період з липня 1998 року до грудня 1999 року" ("Zprava o zahranicni politice Ceske republiky za obdobi od cervence 1998 do prosince 1999"). Тут ґрунтовно охарактеризовано багатосторонні і білатеральні відносини Чехії із зарубіжними країнами. Окремий підрозділ присвячено регіональному співробітництву ЧР, в т.ч. у рамках Вишеграду. Саме в 1998-1999 роках у діяльності "вишеградської четвірки" відбулися позитивні зміни і співробітництво країн Вишеграду піднялося на якісно вищий рівень. МЗС ЧР констатувало, що вишеградська співпраця успішно відроджується, а її стратегічним завданням є інтеграції всіх держав об'єднання до ЄС і НАТО. У цьому контексті Чехія привітала солідарні прагнення РП і УР сприяти інтеграційним снагам Словаччини через механізми вишеградської взаємодії. ЧР підтримала план розбудови вишеградського співробітництва на базі рішень братиславського саміту прем'єрів країн Вишеграду (14 травня 1999 р.). Разом з тим чеська сторона підкреслювала, що оновлення механізмів вишеградської взаємодії ніяким чином не повинно тлумачитися як створення паралельних до ЄС регіональних структур, а є складовою частиною розгортання загальноєвропейських інтеграційних процесів. У документі МЗС ЧР також були визначені основні середньо і короткострокові завдання, у вирішенні яких чеська сторона готова тісно співпрацювати з вишеградськими партнерами [54, с.42-43].

Неупереджений аналіз вказаних чеських опублікованих документальних джерел підтверджує продуманий програмно-концептуальний підхід Чехії на межі ХХ-ХХІ століть до розвитку регіонального співробітництва в рамках Вишеграду і дозволяє піддати сумніву стереотип, який, на жаль, продовжує існувати в політичних і наукових колах центральноєвропейських держав, щодо переважно пасивної позиції ЧР у розвитку вишеградської співпраці.

У цілому аналіз ще однієї важливої групи джерел - базових документів кожної з країн-учасниць Вишеграду з питань зовнішньої політики засвідчує про постійну зацікавленість не лише відносно невеликих за масштабами Чехії, Словаччини і Угорщини, але й регіонального лідера - Польщі в розвитку багатостороннього співробітництва в рамках регіонального об'єднання. Національно-державні інтереси і плани країн Вишеграду з розвитку співпраці в регіоні закріплені в програмних заявах урядів РП, СР, УР і ЧР періоду 1990 - початку 2000-х років, які обов'язково включали і зовнішньополітичний блок, угодах про створення правлячих коаліцій, документах вищих законодавчих органів центральноєвропейських держав, законах і нормативних матеріалах, програмних документах і рішеннях провідних політичних сил. Більшість з цих матеріалів і документів опубліковані або містяться в поточних чи електронних архівах відповідних державних і політичних структур.

З метою більш повного розкриття чинників і процесу формування стратегії зовнішньополітичної діяльності, в т. ч. регіональної країн Вишеградської групи автором дисертаційної роботи вивчено і вперше залучено для висвітлення теми дослідження такий оригінальний вид джерел, як документи політичних партій і рухів центральноєвропейських держав. У кожній з країн регіону періодично здійснюється експертний аналіз зовнішньополітичних програм провідних політичних суб'єктів, особливо в ході передвиборчих кампаній. Але, наскільки нам відомо, лише в Словаччині такий моніторинг ведеться регулярно і відображається в спеціальних публікаціях з порівняльним аналізом передвиборчих програм партій і рухів. Крім того, в СР стало правилом підведення наприкінці виборчого періоду у вигляді окремих аналітичних публікацій підсумків діяльності, в т. ч. у зовнішньополітичній сфері коаліцій правлячих партій та створених ними коаліційних урядів.

У інших державах Вишеградської групи зовнішньополітичні аспекти діяльності партійно-політичних сил вивчаються меншим чином. Хіба що, за винятком Угорщини, де ці питання частково висвітлюються на сторінках спеціального видання - політичного щорічника, який регулярно виходить, починаючи з 1990 року.

Проте автором дисертаційної роботи використано системний підхід до висвітлення цього малодослідженого аспекту теми. Нами, зокрема, на прикладі ЧР, СР і УР проаналізовано в порівняльному плані не лише передвиборчі програми і платформи, але й основоположні партійні програмні документи, матеріали з'їздів, конференцій, заяви, рішення і постанови керівних органів як правлячих, так і опозиційних партій і рухів з метою визначення спільного і особливого в підході провідних політичних суб'єктів до зовнішньополітичного курсу в цілому і політики в регіоні Центральної та Східної Європи зокрема. Вперше введено до наукового обігу партійні документи з цих питань, як опубліковані, так і неопубліковані з поточних архівів окремих партій та рухів.

Аналіз цієї групи джерел дозволяє більш предметно висвітлити такий феномен суспільно-політичного розвитку постсоціалістичних країн на перехідному етапі, як поступове встановлення консенсусу між провідними партійно-політичними суб'єктами, незалежно від їх приналежності до правлячих сил чи опозиції, з питань національно-державних інтересів на міжнародній арені, зовнішньополітичних пріоритетів та шляхів їх реалізації. Фактом є, що зовнішньополітичний курс кожної з держав Вишеградської четвірки, за винятком хіба що Словаччини періоду 1990-х років, не піддавався кардинальним змінам після приходу до влади за результатами чергових парламентських виборів навіть ідейно відмінних від попередніх правлячих сил. При цьому, незважаючи на будь-яку гостроту внутрішньополітичного протистояння, як правило, навіть опозиція в країнах Вишеграду не піддавала сумніву зовнішню політику держави. А, тим більше, відверто не дискредитувала власну країну заполітизованими критичними випадами за кордоном, особливо в міжнародних інституціях, як це, на жаль, має місце в новітній історії України.

Така цивілізована практика забезпечує високий міжнародний імідж центральноєвропейських країн, стабільність їх зовнішньополітичного курсу та довіру з боку зарубіжних партнерів і міжнародної спільноти в цілому. Центральноєвропейський досвід досягнення консенсусу між провідними політичними силами країни із зовнішньополітичних питань представляє неабиякий інтерес для сучасної України.

Здійснена характеристика різноманітних джерел, які безпосередньо стосуються історії становлення і розвитку співробітництва країн-членів Вишеграду, зрозуміло, не вичерпує джерельну базу дисертаційної роботи. Для вивчення і висвітлення теми дослідження нами додатково залучено значно більш ширший масив опублікованих і неопублікованих документальних матеріалів різнопланового характеру. Найголовніші у міжнародному вимірі з них доцільно об'єднати в групи джерел за наступними напрямами:

- інші види регіональної інтеграції країн Вишеградської групи, зокрема економічної в рамках Центральноєвропейської угоди вільної торгівлі (CEFTA) - публікації текстів засновницької угоди CEFTA 1992 року та додаткових протоколів до неї, офіційна статистика зовнішньоекономічних відносин, яка міститься в статистичних щорічниках РП, СР, УР і ЧР, спеціалізованих статистичних виданнях з питань зовнішньої торгівлі;

- система білатеральних відносин країн-членів Вишеграду - у першу чергу міжнародно-договірна основа двостороннього співробітництва, насамперед базові міждержавні договори і угоди та інші міжнародно-правові акти, в основному опубліковані в збірниках документів та офіційних виданнях РП, СР, УР і ЧР;