Формування системи багатостороннього співробітництва країн – членів Вишеградської четвірки (1991-2004 рр.)

РОЗДІЛ 4

4.1. Перспективи функціонування „Вишеграду” у складі Європейського Союзу

Зі вступом Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини 1 травня 2004 р. до Європейського Союзу учасники цього регіонального міжнародного об'єднання дійшли згоди, що Вишеградська четвірка існуватиме й надалі і що їх політичне співробітництво у рамках „Вишеграду” не спрямовуватиметься на створення будь-яких блоків чи угруповань в ЄС, а являтиме собою, головним чином, механізм консультацій і зіставлення позицій без жодного тиску один на одного. У цьому контексті є, наприклад, симптоматичним, що вже в травні 2004 р., зразу ж після вступу до ЄС, прем'єр-міністри Чехії та Словаччини підписали поки що єдиний у своєму роді документ - „Політичний меморандум Уряду ЧР та Уряду СР у зв'язку із вступом обох країн до Європейського Союзу”. У ньому, зокрема, підтверджується готовність сторін надалі розвивати т.зв. надстандартні відносини у нових історичних умовах і міститься положення про те, що „членство в Європейському Союзі та НАТО, яке є вершиною інтеграційних прагнень двох країн, відкриває простір не лише для подальшого поглиблення дотеперішнього співробітництва, а й для розвитку нових його сфер” [268, с.5].

Втім, перспективи вишеградського співробітництва після вступу РП, СР, УР і ЧР до ЄС значним чином пов'язані вже з економічними факторами та плинною інтеграцією центральноєвропейських країн до єдиного внутрішнього ринку, митного і торговельного союзу в рамках Європейської спільноти.

Нагадаємо, що “Вишеград” з самого початку заснування був і поки що залишається переважно політичним міждержавним регіональним об'єднанням. Чітко виділеної спеціальної економічної складової вишеградського співробітництва не існує. В структурі і механізмах Вишеграду нема господарсько-економічних органів.

Обумовлено це тим, що питання економічного співробітництва Вишеградської четвірки координувалися, регулювалися і практично здійснювалися в рамках Центральноєвропейської Асоціації Вільної Торгівлі (абревіатура англійською - CEFTA). Ця регіональна зона вільної торгівлі була заснована в грудні 1992 р. сучасними країнами-членами “Вишеграду”. Наприкінці 1990-х років до CEFTA ввійшли також Болгарія, Словенія і Румунія.

Рух до зони вільної торгівлі передбачався поступовим - шляхом поетапного усунення митих і нетарифних бар'єрів у торгівлі між державами-членами Асоціації. Вже з 1 березня 1993 р., коли угода CEFTA набула чинності, країни-учасниці зняли у взаємній торгівлі мито майже на 40% номенклатури промислової продукції. З 1 липня 1994 р. чергова відміна митних тарифів у взаємному товорообігу розширила режим безмитної, вільної торгівлі на 50% товарної номенклатури імпорту, а з 1 січня 1997 р. у торгівлі між цими країнами були відмінені майже повністю митні бар'єри для імпорту промислових товарів, крім т.зв. чутливих позицій [423].

Але і за більш ніж десятиліття існування, в рамках CEFTA режим вільної торгівлі повністю ввести не вдалося. Конфліктним пунктом стала торгівля сільськогосподарською продукцією і продовольчими товарами. Між країнами “Вишеграду” в аграрній сфері періодично виникали гострі спори за окремими товарними позиціями - зерно, цукор, м'ясо і м'ясні вироби тощо. Аграрна торгівля в CEFTA до кінця так і не була лібералізована.

Втім учасники Центральноєвропейської зони вільної торгівлі не бажали формалізувати свою зону на прикладі своєрідного аналогу Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), створеної на початку 60-х рр. ХХ ст. за ініціативи Великої Британії. Але по мірі вступу країн ЄАВТ до ЄС зазначена зона позбулась країн-членів.

Під питанням залишалося майбутнє самої CEFTA після вступу РП, ЧР, СР і УР в 2004 р. до ЄС. По-перше, CEFTA створювалася як економічний “клуб” асоційованих членів ЄС - своєрідний “підготовчий клас” для їх вступу до Європейського Союзу. По-друге, єдиний внутрішній ринок і норми ЄС не передбачають можливості існування в рамках Євросоюзу якогось регіонального анклаву ліберального режиму торгівлі з країнами, які не є членами ЄС. Євросоюз як цілісне об'єднання, а не його окремі учасники, укладає угоди про режим вільної торгівлі з групами країн або окремими державами.

Разом з тим, економічні питання постійно займають важливе місце на регулярних самітах прем'єрів Вишеградської четвірки та зустрічах галузевих міністрів. У цьому сенсі “Вишеград” може розглядатись як головний механізм погодження і схвалення політичних рішень у сфері економіки і зовнішньоекономічного співробітництва РП, ЧР, СР і УР.

Динаміка зростання макроекономічних показників Вишеградської четвірки на межі ХХ-ХХІ століть була однією із найвищих у загальноєвропейському вимірі. Середньорічні темпи приросту валового внутрішнього продукту (ВВП) в 2000-2002 рр. загалом по державах “Вишеграду” становили 2-4%. Сумарний річний обсяг ВВП Польщі, Чехії, Словаччини і Угорщини у 2001 р. майже 10-кратно перевищував ВВП України і складав понад 340 млрд. євро.

Таблиця 3. Економіка країн Вишеграду (2001 р.) [425, с.20-21]

Примітка: * - розраховано за: обсяг ВВП в національних грошових одиницях поділено на середньорічний курс євро до національної валюти.

Згідно з деякими положеннями теорії міжнародних відносин, якщо ВВП одної з держав регіону перевищує більш ніж у 2 рази обсяг ВВП другої по порядку за нею країни, то ця держава домінує в регіоні і є за геополітичним статусом регіональною державою. Дані таблиці 3 засвідчують, що регіональною державою у “Вишеграді”, як і у всій Центральній та Східній Європі, є Польща. ВВП РП майже у 3 рази більший, ніж другої за нею у “вишеградській четвірці” - Чехії.

На жаль, потрібно визнати на підставі даних таблиці 3, що не лише РП, але й інші країни “Вишеграду”, за винятком СР, за показником обсягу ВВП домінують над Україною. Навіть Словаччина за відносним показником ВВП на душу населення більш ніж у 5 разів випереджає Україну і продукує в абсолютному вимірі понад половину річного обсягу українського ВВП. І це при тому, що чисельність населення СР в 9 разів менша від українського. Тому Україні є мало підстав сподіватися на вагому політико-економічну роль в якості можливого члена “Вишеграду”.

Причини, які зумовлюють економічну перевагу Вишеградської четвірки над Україною, мають насамперед системний характер. Головна з-поміж них - суттєве реформаційне випередження РП, ЧП, СР і УР, порівняно з Україною. Фактично, у державах зони “Вишеграду” завершено ринкове реформування економіки. Закінчився в основному запланований процес роздержавлення і приватизації, тому домінуючою формою власності є приватно-корпоративна. Приватний сектор у країнах “Вишеграду” виробляє 75-90% ВВП.

Значний поштовх економічному росту Вишеградської четвірки дав масовий прилив прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Цьому сприяв широкий допуск закордонного капіталу до процесів “великої приватизації”. Держави “Вишеграду” цілеспрямовано залучали зарубіжних партнерів до приватизації природних монополій і стратегічних об'єктів держвласності в телекомунікаційній сфері, електроенергетиці, газового постачання і транзиту енергоносіїв тощо.

Таблиця 4. Динаміка приливу прямих іноземних інвестицій в країнах Вишеграду (млн. дол. США) [426, с.13]

Як засвідчують дані таблиці 4, найбільший притік іноземних інвестицій до економік країн “Вишеграду” був пов'язаний саме із реалізацією приватизаційних проектів за участі стратегічних іноземних інвесторів. В Угорщині - в період 1996-1998 рр., у Чехії і Польщі - 1998-2001 рр., у Словаччині - 2000-2001 рр.

На першому етапі участь стратегічних іноземних інвесторів у приватизації цих сфер допускалася лише за збереження контролю держави над даними галузями.

З 2003 р. у деяких вишеградських країнах, наприклад в Словаччині, проявився новий підхід - держава готова продати іноземним стратегічним інвесторам навіть контрольний пакет акцій (або і всі акції) в уже частково приватизованих ними великих підприємствах. Зокрема, якщо СР продасть 51% акцій газового монополіста - “Словенскего плінаренскего пріемислу”, що знаходяться ще в руках держави, міжнародному консорціуму інвесторів - “Рургаз” - “Газ де Франс” - “Газпром”, які уже володіють 49% акцій цього підприємства, то може отримати понад 3 млрд. дол. США додаткових надходжень до держбюджету від приватизації, відповідно, збільшивши на цю ж суму і обсяг прямих іноземних інвестицій.

Тому, можливою є нова хвиля масового приливу прямих іноземних інвестицій в економіку країн “Вишеграду” внаслідок реалізації концепції подальшого зменшення безпосередньої участі держави в економіці та завершального розпродажу-приватизації держвласності. Другим важливим чинником притоку прямих і портфельних іноземних інвестицій до Вишеградської четвірки став вступ РП, ЧР, СР і УР в 2004 р. до Європейського Союзу.

Прихід стратегічних іноземних інвесторів, насамперед могутніх транснаціональний компаній (ТНК), в національні економіки держав Вишеграду, крім великих прямих фінансових вливань, забезпечує структурну перебудову економіки, зміну її техніко-технологічного рівня і модернізацію виробництва, зміцнення експортного потенціалу із одночасним забезпеченням ринку збуту продукції. Підприємства з іноземними інвестиціями стають двигуном економічного росту держав Вишеграду. Згідно з даними доповіді ЮКТАД про світові інвестиції у 2002 р., роль підприємств з іноземними інвестиціями в економіці вишеградських країн та України наприкінці 1990-х років була наступна:

Таблиця 5. Частка підприємств з іноземними інвестиціями у економіці країн Вишеграду та України (1999 р.)

Дані таблиці 4 і таблиці 5 переконливо засвідчують, що Україна надзвичайно відстає від держав “Вишеграду” за темпами залучення іноземних інвестицій, а роль підприємств з іноземними інвестиціями, через їх невелику кількість, в українському господарському зростанню є мінімальною.

Розвиток економік країн Вишеградської четвірки на межі ХХ-ХХІ століть характеризується проявом суперечливих тенденцій. З одного боку, політика правлячих в РП, ЧР, УР, СР коаліцій, спрямована на наближення національних економік до стандартів Європейського Союзу та маастрихтських критеріїв вступу до європейського монетарного союзу і введення євро, дає певні позитивні результати. З іншого боку, країнам Вишеграду все складніше вдається зберегти макроекономічну збалансованість та забезпечити стале економічне зростання.

Незважаючи на сучасні більш високі темпи соціально-економічного зростання держав “Вишеграду”, порівняно із країнами-членами ЄС, динаміка розвитку економік РП, ЧР, СР і УР на початку 2000-х років суттєво загальмувалася - майже в 2 рази, порівняно із показниками макроекономічного росту вишеградських країн другої половини 1990-х років.

У 2002-2003 рр. намітилася тенденція відставання держав “Вишеграду” за темпами адаптації до вимог єдиного ринку ЄС, порівняно з іншими країнами “десятки”, які в 2004 р. вступали разом з ними до Євросоюзу, в т. ч. прибалтійськими. Країнам-членам “Вишеграду” не вдається перебороти надмірний дефіцит державного бюджету, дефіцит зовнішньої торгівлі та поточного рахунку платіжного балансу держави і ефективно приборкати інфляцію та безробіття. Не скорочувався, а, навпаки, посилювався розрив між розвитком економік держав Вишеградської четвірки і країн-членів ЄС.

Західні фінансові інституції та експерти, у зв'язку з цим, давали песимістичну оцінку щодо можливості реалізації планів держав Вишеграду на прискорене завершення перехідного етапу членства в ЄС і вступу РП, СР, УР і особливо ЧР в 2007-2010 рр. до єврозони.

У квітні 2003 р. німецький банк “DEKA” оприлюднив спеціальне дослідження про рівень конвергенції країн Центрально-Східної Європи з ЄС у 4 основних сферах: реальна економіка, грошово-фінансова, фіскальна та інституційна. Для оцінки було використано 16 індикаторів і критерії Європейського банку реконструкції і розвитку. Згідно з його результатами аналізу, РП, ЧР, УР і СР для успішності наближення до критеріїв ЄС повинні насамперед ліквідувати великий дефіцит державного бюджету. За показниками конвергенції з ЄС держави “Вишеграду” суттєво відставали від Естонії, Литви, Латвії і Словенії.

Певним проявом економічного націоналізму в країнах “Вишеграду”, який підігрівається і ззовні, є прагнення деяких впливових фінансово-політичних кіл зберегти чим довше в обігу національну валюту і перейти на євро лише після 2010 р. Але досить крихка збалансованість економік країн Вишеградської четвірки на підготовчому і перехідному етапі членства в ЄС робить їх національні грошові одиниці залежними від коливань кон'юнктури і вразливими перед атаками фінансових спекулянтів.

Зрештою, на початку 2003 р. - січень-лютий - було зафіксовано перший серйозний наступ міжнародних фінансових спекулянтів на угорський форинт і польський злотий. У травні-червні 2003 р. предметом міжнародних фінансових спекуляцій стали словацька і чеська крони [422, с. 38-39].

Гра йде на штучному зростанні курсів національних грошових одиниць вишеградських країн до ВКВ та розширення рамок валютного і кредитного диференціалу. Це відкриває можливість приливу-відливу іноземного спекулятивного капіталу, так званих “гарячих грошей” в економіку вишеградських країн. А це в будь-який час може загрожувати валютно-фінансовою кризою в державах “Вишеграду”.

Уряди і національні банки Вишеградської четвірки у пожежному порядку, але безсистемними заходами - в основному через подальше зниження процентних ставок на кредити з метою наближення їх до аналогічних показників країн ЄС, гасили поточні валютно-фінансові проблеми та відбивали атаки міжнародних фінансових спекулянтів на національну валюту. Але ні в одній з держав “Вишеграду” не здійснювалися продумані стратегічні кроки до усунення глибинних причин вразливості національних валют і економік у цілому. Зокрема, послідовно не скорочувалися основні дефіцитні макроекономічні показники, насамперед, дефіцит держбюджету.

Вирішити економічні проблеми, в першу чергу макроекономічної збалансованості, країни “Вишеграду” сподівалися в основному за рахунок майбутніх фінансових надходжень від ЄС після вступу до нього в 2004 р.

Таблиця 6. Трансфери Євросоюзу країнам Вишеграду в 2004-2006 рр. (млн. євро)

За рахунок дотацій від Євросоюзу країни Вишеградської четвірки сподівалися в 2004-2006 рр. вирішити значну частину своїх фінансових і господарських проблем. Найперше, держави “Вишеграду” розраховують на використання коштів ЄС для фінансування найбільш запущених областей державної політики - регіональної і аграрної політики. Надходження із структурних фондів ЄС мають забезпечити поступову ліквідацію диспропорцій в територіально-регіональному розвитку і зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів у окремих вишеградських країнах. Прямі і загальні дотації сільськогосподарським виробникам держав Вишеграду повинні сприяти збереженню національного аграрного виробництва в умовах майбутньої гострої конкуренції з товаровиробниками інших країн ЄС.

Як засвідчують дані таблиці 6 щодо трансферів ЄС країнам “Вишеграду” в 2004-2006 рр., з цією метою на структурну і аграрну політику буде направлятися левова частка дотацій Євросоюзу. Вони складають 75-80% загального обсягу майбутніх трансферів ЄС “вишеградським” країнам.

Реальність отримання РП, ЧР, СР і УР всього обсягу запланованих коштів від ЄС, однак, досить складна. Головною причиною є непідготовленість або і нездатність вишеградських країн представити конкретні заявки, проекти і програми та дотриматися умов отримання фінансових надходжень згідно з правилами і вимогами ЄС. Доповідь Європейської Комісії з травня 2003 р. стосовно рівня готовності країн-кандидатів до вступу в ЄС містила критичні положення про недостатню роботу держав “Вишеграду” в сфері майбутнього використання дотацій. Особливій критиці в доповіді було піддано Словаччину, де, за висновками Європейської комісії, абсолютно не підготовлена організаційна інфраструктура для отримання коштів із структурних фондів ЄС на регіональний розвиток.

Дотації ЄС країнам “Вишеграду” на підтримку аграрного сектору також буде отримати непросто. З боку Європейської комісії практичне виділення необхідних коштів обумовлено комплексом жорстких вимог і постійного контролю. Безпосередньо на місцях принаймні до окремих фермерів представниками Європейської комісії буде перевірятися дотримання кожною із країн “Вишеграду” попередньо визначених квот і контингентів від чисельності птиці, овець і кіз до великої рогатої худоби. І надходження коштів може бути заблоковано, якщо будуть виявлені незареєстровані і позначені спеціальними номерами тварини. Так само жорстко Європейська комісія постійно контролюватиме квоти виробництва м'яса, молока та інших продуктів аграріями “Вишеграду”. Аналогічна система контролю діятиме і в рослинництві. Це буде не просто, адже лише в одній Польщі фермерів стільки, скільки в решті країн Європейського Союзу разом взятих.

Тому, досить справедливими є критичні зауваження сучасного президента Чехії В.Клауса, що регламентація аграрного виробництва в ЄС є навіть більш забюрократизованою і всезагальною, ніж вона була у східноєвропейських державах під час комуністичного режиму, коли райкоми партії вказували що, де, коли і скільки сіяти та збирати.

Після вступу в ЄС аграрії країн “Вишеграду” поступово консолідуються і застосовують аналогічні методи тиску на державу, як і західноєвропейські фермери. Після масових виступів польських селян попередніх років з блокуванням основних доріг сільськогосподарською технікою, серії блокад прикордонних переходів, закриття можливості перевезень залізничним транспортом імпорту зерна в Польщу і Словаччину, протестів фермерів перед галузевими міністерствами та іншими урядовими будовами, до аналогічних акцій у 2004-2005 рр. вдалися аграрії Чехії, Угорщини і Словаччини.

В Польщі та Угорщині державна підтримка аграрного виробництва досить вагома. Але в Чехії і Словаччині вона залишається недостатньою. Однак, загальною негативною тенденцією сучасної аграрної політики держав Вишеграду залишається свідоме недофінансування розвитку національного сільськогосподарського виробництва з державного бюджету і сподівання, що проблеми національного аграрного сектору будуть вирішені в основному за рахунок дотацій Європейської Комісії (ЄС). Тому сільське господарство і загалом сільськогосподарський комплекс країн Вишеградської четвірки найменш підготовлені до функціонування в рамках єдиного внутрішнього ринку ЄС. Це породить уже у найближчому майбутньому гострі економічні і соціальні конфлікти в агросекторі держав “Вишеграду” та політичну нестабільність на селі і в суспільстві.

Сільськогосподарське виробництво у державах “Вишеграду” залишається малоефективним і поступається за всіма показниками аграрному виробництву країн-членів ЄС, що засвідчують і наступні дані:

Таблиця 7. Аграрний сектор країн Вишеграду (2001 р.) [425, с.22]

Дані таблиці 7 загалом підтверджують факт низької продуктивності аграрного сектору країн Вишеграду, в жодній із яких частка сільського господарства у виробництві ВВП не досягає показника рівня зайнятих в аграрному секторі серед загальної чисельності зайнятих у всіх галузях народного господарства. Особливо великий розрив між цими показниками в сільському господарстві Польщі, де 19,2% загальної чисельності зайнятих в польській економіці продукує тільки 3,4% обсягу ВВП держави. Тобто, польський аграрний сектор залишається з економічного погляду найменш ефективним серед країн “Вишеграду”.

Сучасний економічний розвиток країн “Вишеграду” значними чином залежить не тільки від внутрішніх, але і від зовнішніх чинників. Національні економіки вишеградських країн - відкриті назовні та експортно орієнтовані. За рахунок зовнішньоекономічної діяльності в більшості із них створюється понад половину обсягу ВВП. Особливо великий вплив на економіку вишеградських країни мають господарські зв'язки із державами-членами ЄС, так як торгівля з ними складає 2/3 щорічного загального обсягу зовнішньої торгівлі країн Вишеграду. Провідне місце займають зовнішньоекономічні зв'язки з ФРН.

Тому від кон'юнктури німецького ринку, як і єдиного внутрішнього ринку ЄС, значним чином залежить динаміка економічного росту країн Вишеграду. Німеччина впродовж двох останніх років пересунулася серед країн ЄС за темпами економічного росту з позиції лідера до аутсайдера. Фактично німецька економіка знаходиться в стані стагнації, що вимусило колишній коаліційний уряд Г.Шредера перейти в 2003 р. до радикальних реформ. Приріст ВВП ФРН складає менше 1% в рік. Це опосередковано уже вплинуло і на розвиток економіки найбільшої вишеградської держави - Польщі, яка також скотилася, наприклад, у 2002 р. майже до аналогічного - 1%-ного рівня приросту ВВП.

Але інші держави “Вишеграду” - ЧР, СР і УР протягом останніх років перейшли до траєкторії господарського зростання. Сучасне економічне прискорення “вишеградської четвірки” (за винятком РП) засвідчує можливість самостійного господарського росту держав Вишеграду навіть за умов теперішньої світової рецесії та стагнації чи мінімального росту економік країн-членів ЄС.

Наближення вишеградських країн до 4%-ного річного приросту обсягу ВВП у 2003-2006 рр. зумовлене, з-поміж іншого, кумульованим ефектом ринкових реформ попереднього періоду, зростанням рівня відкритості назовні національних економік і відносно великим приливом прямих іноземних інвестицій, завершенням першого етапу структурних змін і техніко-технологічного переозброєння провідних галузей економіки.

Тобто, причини сучасного відносно прискореного господарського зростання держав Вишеграду мають комплексний, системний характер, що дозволяє на цій базі перейти до сталого економічного росту. Навіть Польща, в якій протягом останніх років дещо загальмувалася динаміка росту макроекономічних показників, зокрема, приріст ВВП у 2002 р. ледь перевищив 1%, уже наприкінці 2003 р. перейшла до нової фази господарського зростання і забезпечити в тактичній перспективі щорічний приріст ВВП на рівні 3-4%.

Однак, і прискорений господарський ріст ще не дозволить країнам Вишеграду в близькому майбутньому серйозно наблизитися до рівня розвитку країн ЄС. За показником ВВП на душу населення, розрахованим за паритетом купівельної спроможності, Польща досягла лише близько 40% від середнього показника ВВП на жителя в країнах ЄС, Словаччина - 45%, Угорщина - 50%, Чехія - 55%.

Отже, вишеградським країнам необхідно принаймні подвоїти свій ВВП, щоб досягти хоча б сучасного, а не майбутнього, середнього його рівня ВВП на жителя в ЄС. Це мало реально впродовж перехідного періоду 2004-2011 рр. Тому ще тривалий час Вишеградська четвірка залишатиметься одною із найменш розвинених в соціально-економічному плані частин Європейського Союзу. А сам Вишеград у ракурсі рівня економічного розвитку і потенціалу продовжуватиме існувати в ЄС швидше як центральноєвропейський своєрідний регіональний “союз бідних”.

Це перетворює вишеградські держави у “вічних прохачів” додаткових надходжень з бюджету ЄС. Що, як не парадоксально, сприятиме консолідації цього міжнародного регіонального об'єднання на основі спільного фінансово-економічного інтересу. Але ЄС досить скупо фінансуватиме потреби Вишеграду. Наприклад, за видавалося б великих обсягів трансферів ЄС вишеградським країнам на 2004-2006 рр., вони складатимуть щорічно лише 3,33% ВВП Польщі, 2,47% - Чехії, 2,98% - Угорщини і 3,87% - Словаччини. Навряд чи і далі фінансові надходження з ЄС різко зростуть.

Слід мати на увазі і те, що після вступу до ЄС в 2004 р. 10 сучасних країн-кандидатів, в т. ч. 4 вишеградські, не будуть відразу повністю інтегровані до єдиного внутрішнього ринку спільноти. Протягом наступних 5-7 років діятимуть суттєві обмеження в сфері вільного переміщення робочої сили, товарів, капіталу і послуг між новими членами ЄС (в т.ч. Вишеградом) та теперішньою 15-кою “старих” членів ЄС. Фактично, вишеградські держави в 2004-2011 рр. залишатимуться неповноправними “напівчленами” ЄС. І весь цей період Вишеградська четвірка вимушено “варитиметься” сама у власних економічних проблемах і в звуженому геоекономічному просторі.

Це спонукатиме держави Вишеграду до здійснення економічної експансії на Схід. Що, у свою чергу сприятиме розвитку економічного співробітництва між Вишеградською четвіркою і Україною.

Попередні результати соціально-економічного розвитку центральноєвропейських країн - нових членів ЄС - Республіки Польща, Чеської Республіки, Словацької Республіки та Угорської Республіки після вступу до ЄС засвідчують позитивний, але водночас і неоднозначний вплив їх вступу до розширеної європейської спільноти на динаміку макроекономічних показників і фінансове становище цих держав.

На основі аналізу офіційних результатів функціонування економік центральноєвропейських країн в рамках ЄС після 1 травня 2004 року слід констатувати в якості загальних позитивних особливостей навіть впродовж цього короткого періоду, умовно кажучи, “післяінтеграційного” розвитку наступне:

1. Економіка РП, ЧР, СР і УР в основному плинно інтегрується до єдиного внутрішнього ринку ЄС.

2. У цілому не виправдалися різноманітні катастрофічні прогнози і сценарії щодо можливості так званого "інтеграційного шоку" - економічного спаду або соціального чи й загалом народно-господарського колапсу недостатньо конкурентноспроможних економік центральноєвропейських держав відразу ж після вступу до ЄС.

3. Збережена досить висока динаміка соціально-економічного росту держав регіону, з приростом ВВП на рівні 4-5%, порівняно із значно нижчими показниками інших країн європейської спільноти і ЄС в цілому.

4. Досягнуто порівняно кращого, ніж в попередній період, рівня макроекономічної, в цілому, та бюджетно-фінансової і зовнішньоекономічної, зокрема, збалансованості.

5. Продовжується масований приплив іноземного капіталу, насамперед прямих іноземних інвестицій в країни регіону.

Безумовно, ще зарано говорити про стабільність і довготривалість перерахованих та інших позитивних тенденцій соціально-економічного розвитку центральноєвропейських держав в силу занадто короткого часового відступу від дати офіційного набуття ними повноправного членства в ЄС. "Інтеграційний ефект" через певну інерційність економічних процесів проявиться зі всією повнотою дещо пізніше. Але, в цілому, уже варто констатувати переважно позитивні наслідки його впливу на центральноєвропейські країни - нові члени Європейського Союзу.

Разом з тим, слід також зафіксувати своєрідний системний парадокс: сучасний рівень конкурентоспроможності економік нових членів ЄС в рамках єдиного внутрішнього ринку, як це не парадоксально, дещо вищий, ніж він буде через декілька років.

Практична адаптація економік РП, ЧР, СР і УР до умов функціонування в рамках єдиного внутрішнього ринку ЄС фактично тільки розпочалася. Поки що деякі провідні галузі промисловості і сільськогосподарського комплексу країн регіону витримують конкуренцію із західноєвропейськими виробниками і навіть нарощують експорт продукції до розвинених країн ЄС. Наприклад, польський агросектор на 40% збільшив вивіз продукції на ринок ЄС.

Проте теперішні порівняльні економічні вигоди і переваги цих нових членів ЄС - відносно низькі виробничі затрати внаслідок нижчої, ніж в розвинених країнах європейської спільноти ціни робочої сили, сировини, енергоносіїв тощо, поступово будуть нівелюватися. Це далеко не зміцнить конкурентоспроможність економік центральноєвропейських держав в рамках єдиного внутрішнього ринку ЄС уже в найближчі роки, а, навпаки, дещо підірве її. Тим більше, що в країнах регіону за такий короткий час не відбудеться необхідна структурна перебудова народногосподарських комплексів та різкий ріст продуктивності праці, хоча б до середньоєвропейського рівня. А існуючу майже подвійну різницю в загальному рівні ефективності економік центральноєвропейських держав та ЄС ліквідувати за декілька років зовсім неможливо.

Ще раз реально враховуючи певну інерційність прояву економічних процесів, можна передбачити, що перші загальні негативні наслідки входження до єдиного внутрішнього ринку ЄС у цих державах проявляться лише в часовому відрізку до 2-3-х років. Тому, цілком ймовірно, що піком наростання макроекономічних проблем у центральноєвропейських країнах внаслідок зниження рівня конкурентоспроможності їх економік може стати період 2007-2010 років. Ситуація ускладниться ще й тим, що саме у цей час нові члени ЄС інтенсивно готуватимуться до вступу в монетарний союз і введення євро. Їм доведеться проводити жорстку фінансову політику, знижувати дефіцит державного бюджету та здійснювати інші заходи економії, що суттєво обмежить інтервенційні можливості держави для запобігання негативним економічним процесам.

Підготовка до входження в монетарний союз і введення євро замість національних валют стали одними із головних завдань нового етапу європейської інтеграційної політики Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини після їх вступу до Європейського Союзу у 2004 році. Згідно з оцінками Європейської Комісії поки що ні одна з вказаних центральноєвропейських держав не готова в близькій перспективі ввести євро, так як не виконує маастрихтські критерії. Але всі вони прагнуть реально ввійти до єврозони в горизонті 2009-2010 років.

Разом з тим, 2004-2005 роки варто вважати початком серйозних зрушень у найбільш болючому питанні фінансової стабільності центральноєвропейських держав - зниженні дефіциту державного бюджету. Бюджетне господарювання минулого року у всіх країнах регіону неочікувано було успішним, принаймні, в порівнянні з попередніми роками.

Згідно з інформацією міністерств фінансів РП, ЧР, СР і УР, у 2004 році дефіцит держбюджету в їх країнах був нижчим від запланованих показників.

Цьому сприяв ряд чинників. Зокрема, виявилося, що суттєве зниження податкового тягаря, в т. ч. рівня ставки податку на прибутки юридичних і доходи фізичних осіб, впроваджене в деяких країнах (що, до речі, викликало в 2004 році досить негативну реакцію з боку партнерів по ЄС, особливо Франції і Німеччини, які звинувачують центральноєвропейські країни в "податковому демпінгу" і настоюють на високому рівні оподаткування, бажано - однаковому у всіх державах-членах Євросоюзу), не привело до зменшення податкових надходжень і платежів до державного бюджету, а навпаки, забезпечило перевищення запланованих обсягів податкових надходжень. Свою позитивну роль зіграли і цілеспрямовані заходи, які здійснювалися урядами кожної з центральноєвропейських держав, із скорочення бюджетних витрат.

Наприклад, в 2004 році значних успіхів в цьому досягла Чехія, скоротивши його проти плану майже на п'яту частину - до 93,5 млрд. чеських крон. При цьому ЧР єдина в регіоні не знижувала, а, навпаки, підвищила рівень податків. Як вказує чеський міністр фінансів Богуслав Соботка, скороченню бюджетного дефіциту сприяли кращий збір податків і економія держбюджетних видатків. У ЧР на 2004 рік передбачалося, що дефіцит консолідованого бюджету досягне 5,2% ВВП. Але попередні результати господарювання фактично засвідчують, що він не перевищить 3,9-4,5%. Покращенню показників, за твердженням міністра фінансів ЧР, сприяли також ефективніша робота позабюджетних фондів і інституцій, збільшення неподаткових надходжень, зокрема дивідендів від державних підприємств та акцій, що знаходяться в державній власності, коштів від продажу телекомунікаційних ліцензій. Проте зменшення дефіциту держбюджету ЧР у 2004 році ще не означає вирішення всіх питань. Чехія керівними органами ЄС вважається однією з країн із найбільш проблемною держбюджетною сферою. Майже 2 роки в країні здійснюється комплекс заходів з бюджетної економії. Передбачається, що для покращення справ в формуванні та використанні бюджету потрібно ще декілька років. Тому уряд ЧР планує замінити чеську крону євро лише у 2010 році.

Словаччина скоротила в 2004 році запланований дефіцит держбюджету більш, ніж на десяту частину. Незважаючи на те, що в СР було встановлено один з найнижчих серед країн ЄС рівень оподаткування та введено 19% т. зв. "рівний податок", протягом 2004 року вдалося зібрати податкових надходжень на 14 млрд. словацьких крон більше, ніж планувалося. Дефіцит консолідованого бюджету СР - з врахуванням регіональних і локальних бюджетів та державного соціального страхування за попередніми підсумками 2004 року не повинен перевищити 3,2% ВВП. Це один з найкращих показників серед центральноєвропейських держав-нових членів ЄС. До 2007 року уряд СР планує знизити дефіцит на рівень менше 3% ВВП і виконати критерії вступу до єврозони за цим показником. Тому Словаччина однією з перших серед держав регіону передбачає ввести євро в 2009 році.

Польща господарювала в 2004 році з дефіцитом бюджету на 7,7% нижчим, ніж планувалося. Міністерству фінансів РП вдалося зібрати податкових платежів на 2 млрд. злотих більше проти плану. Цьому сприяло зростання обсягу податкових надходжень від фірм, які краще господарювали в умовах економічного росту. Крім того, вдалося знизити бюджетні видатки майже на 1,3 млрд. злотих. У 2005 році уряд РП планує знизити дефіцит держбюджету до 35 млрд. злотих. Польська влада стверджує, що в 2009 році в РП буде введено євро.

Дещо гірша справа із скороченням дефіциту держбюджету в Угорщині. Зрештою, у 2004 році він був зменшений проти запланованого рівня лише на 3,8%. Але процес скорочення дефіциту держбюджету - помітний. Тим більше, що це відбувалося після майже кризового стану в бюджетній і фінансовій сфері на межі 2003-2004 років. Скороченню бюджетного дефіциту УР в 2004 році сприяв і кращий збір податків. Так, юридичні особи заплатили податків на 16,8 млрд., а фізичні - на 9,4 млрд. угорських форинтів більше, ніж очікувалося за планом. Разом з тим, оскільки в Угорщині ще залишаються невирішеними чимало бюджетних і фінансових проблем, планується, що країна введе євро лише в 2010 році.

Таким чином, попри реально існуючі складні проблеми бюджетної і фінансової стабілізації, що суттєво перешкоджають прискореному вступу центральноєвропейських держав-нових членів ЄС до єврозони і введення євро, результати 2004 року засвідчують появу позитивної тенденції скорочення бюджетного дефіциту в усіх країнах регіону.

Черговим важливим завданням фінансової політики з метою наближення до єврозони для всіх нових членів ЄС є боротьба з інфляцією. Успіхи центральноєвропейських держав у стримані інфляційних процесів після вступу до ЄС суттєво різняться. Польща і Чехія за відносно низьким рівнем інфляції наближаються до середніх показників ЄС. А Словаччина і Угорщина належать до групи нових членів ЄС, які мають найвищий рівень інфляції. Разом з тим, після вступу до ЄС, в 2004 році лише в СР проявилася тенденція до зменшення рівня інфляції, а в РП, УР і ЧР, навпаки, - до його зростання.

З-поміж іншого, сучасні інфляційні проблеми РП, ЧР, УР і СР пояснюються тим, що вказаним країнам не вдалося уникнути так званого "цінового шоку" після входження в єдиний ринок Європейського Союзу. Відбувся стрибок цін, насамперед на товари першої необхідності. Згідно з даними Європейської комісії, темпи інфляції, розраховані за гармонізованим індексом споживчих цін, в центральноєвропейських державах були наступними:

Таблиця 8. Інфляція в центральноєвропейських країнах - нових членах ЄС

Дані таблиці 8 підтверджують, що в 2004 році ріст рівня інфляції спостерігався в РП, ЧР і УР. В СР він дещо зменшився - з 8,5% в 2003 р. до 7,7% в 2004 р., але і так залишився найвищим серед центральноєвропейських країн. Загалом, однак ні одна з цих держав поки що не може досягти стабільно низького рівня інфляції, характерного в цілому для ЄС. У 2004 році лише Чехія з показником 2,6% була близька до середнього рівня інфляції розширеного ЄС (25 країн) та єврозони (12 країн) - 2,1%. Потенційно ЧР і РП здатні утримати інфляцію в середніх для ЄС параметрах, хоча не варто виключати продовження в найближчі роки тенденції до росту її рівня, яка проявилася в 2004 році. Для СР, і, особливо, УР приборкати інфляцію буде досить складно.

За ступенем науково-технічного розвитку країни Вишеградського блоку належать до третьої групи європейських країн. Першу складають лідери Європейського Союзу - Німеччина, Франція, Велика Британія, які мають великий науково-технічний потенціал та спроможні створювати необхідні технології. Другу групу за цим критерієм утворюють держави, які здатні в силу розміру території та людських ресурсів спеціалізуватись в деяких галузях. Натомість країни Вишеградської четвірки не володіють достатнім рівнем розвитку фундаментальної науки, аби бути лідерами у технологічних сферах. Втім, Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина мають високий рівень загальної культури і культури виробництва, щоб впроваджувати у себе імпортні технології. Вони є складальним цехом ЄС.

В свою чергу Україна поки що не знайшла своє місце в структурі кооперації країн Вишеградського блоку. Водночас позитивною є тенденція укладання нових угод про торговельно-економічне та науково-технічне співробітництво з країнами Вишеградського блоку після їхнього вступу в Європейський Союз.

Наприклад, 15 березня 2006 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про економічне співробітництво, підписану 4 березня 2005 р. у м. Києві. Наступного дня український парламент ратифікував Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Чеської Республіки про економічне, промислове і науково-технічне співробітництво, підписану 16 квітня 2006 р. в м. Києві [395].

Загалом, на нашу думку, перспективи Вишеградського блоку в Європейському Союзі можна вважати аналогічними до ролі, яку відіграє, наприклад, “Північна рада”, до якої 16 березня 1952 р. увійшли Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Данія. Зокрема, угода про північне співробітництво, яка була підписана 23 березня 1962 р. в Гельсінкі, передбачає розвиток співпраці в галузі політики, економіки, культури. Зі спільних органів цього регіонального утворення назвемо президію Парламентської асамблеї, постійно діючий секретаріат [219, с.23; 236, с.321]. Зазначена структура лишається своєрідним політичним дахом для Ісландії, Норвегії, які разом із Ліхтенштейном входять до Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Причому в процесі поділу сфер компетенції доведеться погодити питання уникнення дублювання функцій аналогічними структурами регіональних європейських структур та Європейського Союзу. Але ця проблема досі не вирішена, наприклад, у таких загальноєвропейських організаціях, як Рада Європи, Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Водночас від ефективності погодження спільної позиції країн Вишеградського блоку залежить посилення, або послаблення їхньої спільної позиції в Європейському Союзі. Зокрема, актуальним є питання організації синхронної підготовки країн Вишеградської четвірки до запровадження спільної європейської грошової одиниці євро.

Зрештою, як зазначають фахівці, “Європейський Союз перетворюється на дедалі складніший комплекс, єдність якого потребує проведення важливих перетворень інституційного, правового, політичного характеру...” [239, с.112]. З цієї точки зору майже виключається варіант набуття Вишеградським блоком міжнародно-правової суб'єктності у повному обсязі.

Відомий німецький соціолог У.Бек слушно підкреслює, що “з пастки глобалізації немає національного виходу, але є транснаціональний...” [89, с. 272]. Як ми вже зазначали, не всі країни Вишеградської четвірки (тільки Словаччина і Угорщина) ратифікували першу спільну Конституцію ЄС. Втім лишається досить скептичне ставлення до федералізації Європи. Країни “нової” Європи вважаються союзниками Великої Британії в питанні трансформації ЄС на зону вільної торгівлі, а не на наддержаву [256, с.280].

На нашу думку, ідеальною моделлю перспективи Вишеградського блоку у Європейському Союзі може бути досвід існування “Бенілюксу”. Бельгія, Нідерланди, Люксембург об'єднали свої економічні потенціали майже відразу після Першої світової війни. По-суті “Бенілюкс” став лабораторію європейської інтеграції. Зазначений блок, як і “Вишеград” за критеріями міжнародного права не є повноцінною міжнародною організацією, але відіграє важливу роль у федеративній Європі. Аналогічні функції, скоріше за все, виконуватиме в майбутньому й Вишеградська четвірка.

4.2. Досвід та перспективи співпраці України з Вишеградською четвіркою

Як ми вже зазначали, Вишеградський блок сформувався ще до остаточного здобуття незалежності України. Втім, з метою забезпечення добрих відносин з найближчими сусідніми державами, Україною вже на початку 1990-х рр. були укладені договори про співробітництво з Польщею, Угорщиною, Чехословаччиною. Зокрема, 6 грудня 1991 р. під час офіційного візиту до України прем'єр-міністра Угорщини Й.Анталла було підписано Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою [163, с.295]. Але, розвиваючи двосторонні зв'язки, Україна, як ми це довели вище, фактично не мала шансів стати повноправним учасником вишеградського співробітництва. Тож зв'язки України з “Вишеградом” здійснювались на засадах головним чином двостороннього співробітництва з його країнами членами.

Причому це співробітництво охоплювало найважливіші сфери стратегічної взаємодії. Наприклад, Україна має угоди з Угорщиною, Словаччиною та Чехією про перевезення ядерних матеріалів, які використовувались на атомних станціях цих країн, до Росії з метою захоронення. Двічі на рік проводиться постійна українсько-польська конференція з питань європейської інтеграції. Газотранспортні системи України та країн “Вишеграду” безпосередньо інтегровані. Одним з конкретних прикладів підтримки євроінтеграційних прагнень України Вишеградською четвіркою стало підписання двосторонніх протоколів із доступу до ринків і послуг з Угорщиною, Чехією, Словаччиною та Польщею. Спільним завданням є розвиток п'ятого (Трієст - Будапешт - Ужгород - Київ) та третього (Берлін - Вроцлав - Львів - Київ) пан європейських транспортних коридорів, а також участь компаній країн Вишеградської четвірки у реалізації українського проекту транспортування каспійської нафти до Європи (проект АНТК). А одне з найважливіших питань - спілкування громадян після розширення ЄС, сторони вирішили встановленням між Україною та країнами-членами „Вишеграду” спрощеного візового режиму [299, с.275].

Україна і Вишеградська четвірка особливого значення надають розвитку транскордонного та міжрегіонального співробітництва, що є складовою загальноєвропейського інтеграційного процесу. У 1993 р. Україна приєдналася до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, підписаної

країнами-членами Ради Європи в Мадриді 21 травня 1980 р. (т.зв. Мадридська конвенція) [27, с.387]. Згідно із Статтею 2 Конвенції: „Для цілей цієї конвенції „транскордонне співробітництво” означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей” [12, с.123]. Йдеться, зокрема, про необхідність створення належної прикордонної інфраструктури, у т.ч. проведення технічної модернізації пунктів перетину міждержавних кордонів, розвиток економічного співробітництва прикордонних регіонів сусідніх держав та громадських контактів.

Особливої уваги в даному контексті, крім базових політичних договорів про добросусідські відносини, заслуговують укладені в 90-ті роки ХХ ст. двосторонні угоди України з більшістю сусідніх держав, які спеціально спрямовані на регулювання транскордонних стосунків. Перший двосторонній документ такого типу, але дещо ширшого характеру, було підписано в Києві 24 травня 1993 р. з Польщею - „Угода між урядом України та Урядом Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво”. Уряди двох сусідніх держав, як вказувалося в преамбулі Угоди, готові підтримувати міжрегіональне співробітництво і „таким чином сприяти економічному та суспільному прогресу регіонів обох країн, особливо прикордонних”. Зокрема, регіональним органам влади українсько-польська угода надавала право в межах своїх компетенцій заключати, згідно з внутрішнім законодавством обох країн, договори щодо співробітництва в наступних сферах: будівництво та облаштування території, транспорт, комунальне господарство, промисловість, торгівля, сільське господарство, охорона природи, освіта, культура та мистецтво, туризм та спорт і з інших питань, що становлять взаємний інтерес ⁵. Згідно цієї угоди, до 1999 р. між областями України та воєводствами Польщі було підписано 68 різних угод про співпрацю на міжрегіональному рівні, причому більшість з них стосувалася співробітництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць двох держав [145, с. 86].

Українсько-польська міжурядова угода 1993 р. про міжрегіональне співробітництво започаткувала створення специфічного сегменту міжнародно-правової бази співробітництва України з державами Центрально-Східної Європи, зокрема Вишеградської четвірки [65, с.1-2]. Становлення такої договірної бази на західному напрямку української зовнішньої політики поступово наближалося до загальноєвропейських принципів, зафіксованих насамперед у Мадридській конвенції 1980 р.

Серйозним проривом в міжнародно-договірній практиці України варто вважати підготовлену за принципово новими стандартами і укладену в Братиславі 5 грудня 2000 р. „Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Словацької Республіки про транскордонне співробітництво”. За взірець для Угоди взято загальноєвропейські норми і принципи транс-кордонного співробітництва, схвалені Радою Європи. Зокрема, суттєво відрізняється від положень укладених Україною раніше угод перелік основних сфер та структур, у яких забезпечуватиметься координація українсько-словацького транскордонного співробітництва. При цьому пріоритет у виборі сфер, форм і напрямків співробітництва віддано безпосереднім суб'єктам транскордонних стосунків, а уряди двох держав повинні „вирішувати всі правові, адміністративні або технічні проблеми, що могли б ускладнити розвиток транскордонного співробітництва, проводити консультації з цих проблем; підтримувати заходи місцевих і регіональних органів, спрямовані на встановлення і розвиток транскордонного співробітництва; на основі взаємних консультацій, у міру своїх можливостей, фінансувати місцеві і регіональні органи з метою розвитку співробітництва” [143, с. 117-118].

Один з напрямів активної роботи України та країн Вишеградської групи з Європейською комісією - практичне забезпечення програми сусідства від 1 липня 2003 р. - „Підготовка шляхів до запровадження інструментів нового сусідства”. Зокрема, розглядається можливість практичної участі України в програмах сусідства Польща - Білорусь - Україна та Угорщина - Словаччина - Україна, а також регіональної програми CADSES (Центральний адріатичний дунайський південно-східний європейський простір). Реалізація цих проектів може стати практичним прикладом співпраці України, Словаччини, Польщі та Угорщини в рамках програми співробітництва в галузі регіональної політики (INTERREG). Паралельно з цими процесами мають місце й деякі інші форми співробітництва та взаємодопомоги між країнами Вишеградської четвірки і Україною на регіональному й міжнародному рівнях [299, с.173-276].

Але, на жаль, сучасний рівень і стан співробітництва між Україною та центральноєвропейськими державами Вишеграду - новими членами Євросоюзу не відповідає потенційним можливостям його розвитку та завданням забезпечення українських національно-державних інтересів у регіоні Центральної та Східної Європи і на європейському інтеграційному напрямі в цілому.

Україна взагалі не має продуманої і обґрунтованої концепції зовнішньої політики в регіоні Центральної та Східної Європи - її найближчого геополітичного оточення на західному напрямку.

До теперішнього часу не визначено пріоритети української зовнішньої політики щодо кожної із центральноєвропейських держав та регіону в цілому. Недостатньо ефективно ведеться пошук і погодження спільних інтересів, зокрема в економічній сфері. Українська сторона запізніло реагує на конструктивні пропозиції західних сусідів. Координація зовнішньо-політичної діяльності з ними здійснюється лише символічно.

Таким чином, слід констатувати, що українська зовнішня політика в Центральній та Східній Європі після розширення ЄС та демократичних змін в самій Україні так і не набула системного і цілеспрямованого характеру.

Впродовж 2005 року згаяно час і втрачено шанс для глибокої перебудови стосунків України із центральноєвропейськими сусідами та адаптації системи двосторонніх і багатосторонніх відносин з ними у відповідності до зміни міжнародної ситуації після розширення ЄС і НАТО на Схід.

Україні доцільно брати активну участь у найбільш важливих для реалізації власних національно-державних інтересів із пропонованих державами “вишеградської четвірки” напрямах, формах і видах співробітництва з Вишеградом та, по можливості, приєднатися в тій чи іншій формі до Вишеграду.