Кооперативний рух в національних районах Української СРР ( 1921 - 1929 рр.)

Штучно створені "вищі" форми об'єднання терпіли невдачу. Кустарі і ремісники зовсім не мали бажання об'єднувати власні кошти, знаряддя праці, паї, але тих, хто не вступав до "вищих" форм кооперації обкладали високим податком, особливо господарства, що використовували найману робочу силу, мали електричний двигун, та певну кількість членів. Встановлені високі податки привели до закриття багатьох промислів, майстерень, кооперативів та перенесення кустарного виробництва на засади "хатнього" тіньового, яке майже не підкорялося радянській владі, протидіючи у такий спосіб тиску податкової політики.

Активну участь у промкооперації, як зазначалося нами вище, брали євреї. Необхідно зазначити, що вони становили 49,8 % членів кустарно-промислової кооперації, українці - 40,2 %, а решту представники інших національних меншостей: поляки - 1,2 %, німці - 0,6 %, молдавани - 0,1 %, греки - 0,1 %, болгари - 0,4 %, білоруси - 0,04 % [26, с. 20].

У німецьких колоніях кустарно-промислова кооперація не мала особливого розвитку. Її не можна навіть порівнювати з єврейською, оскільки у німців налічувалося декілька сотень кустарів, а для євреїв кустарно-промислова кооперація становила самостійний і самобутній уклад життя. Найбільше німців-кустарів було у Степу - 401 чол., на Поліссі - 68 чол., Лівобережжі - 64 чол. і Правобережжі всього 35 чол. [177, с. 24-25]. У кустарно-промисловій кооперації України німецькі кустарі становили 0,6 % [26, с. 20]. Для розвитку цієї галузі кооперації уряд намагався залучити капітали ощадно-позичкових товариств кредитної кооперації, а також виставити їх посередниками по збуту продукції кустарних промислів, для постачання їх необхідно сировиною, напівфабрикатами. Ощадно-позичкові товариства німців-колоністів мали необхідні кошти. Так, баланс Зельцського ощадно-позичкового товариства у 1928 р. становив 223,8 тис. крб., Хортицького - 354,3 тис. крб., в той час як у представників інших нацменшостей лише 137 крб. За таких умов ощадно-позичкові товариства не могли забезпечити всіх кустарів нацменшостей необхідними кредитами, а тому серед них був значний відсоток малосилих, які вимагали фінансової допомоги. У зв'язку з цим за пропозицією Наркомфіну УСРР українська економічна рада прийняла постанову "Про діяльність міських ощадно-позичкових товариств на Україні" в березні 1927 р., у якій пропонувалося надавати пільгову позику кустарям, що вимагали фінансової підтримки [174, Ф.413, оп. 1, спр. 256, арк. 47].

До регіонів з достатньо розвиненими кустарними промислами належала АМСРР, особливо дореволюційного періоду. Якщо до 1917 р. в Молдавії налічувалося 35 тис. кустарів, то на середину 1925 р. залишилось лише 12 тис., хоч половина з них постійно займалася землеробством, а промисли були допоміжним заняттям. Кустарно-промислова кооперація виробляла у 1925 р. лише третину довоєнного обсягу продукції [77].

У 1922 р., тобто до утворення АМСРР, кустарі почали самостійно утворювати артілі, а з 1924 р., коли в м. Балті виникла "Кустарпромспілка", то вона вже об'єднувала 65 кустарно-промислових осередків, що мали 2211 членів [153, с. 6]. Наступного року їх кількість збільшилася майже вдвічі і мала 113 осередків та 3347 членів. Проте цей зріст у "Кустарпромспілці" розцінювався штучним. Встановлені високі податки на кустарів дещо стимулювали розвиток кооперування, бо кустарі кооперувавшись, діставали деякі пільги. Коли був виданий закон про пільги кустарям, подальший зріст самих кустарно-промислових осередків поволі зменшувався. Але поряд з цим збільшувалася кількість членів у кустарно-промисловій кооперації. На 1 жовтня 1926 р. в 90 осередках було 4833 члени (пересічно на кожний осередок припадало 49 членів, замість 26 членів у минулі роки). У жовтні 1927 р. кустарно-промислові товариства Молдавії об'єднували 44 % всіх кустарів, тобто вони, за кількістю кооперованих кустарів, посідали друге місце серед нацменшостей в Україні.

Нацменшості, якщо проаналізувати соціальний склад кооперативних товариств, по-різному ставилися до кооперації. Необхідно також критично ставитись до статистичних даних про соціальний склад кооперативів, які залежали від економічної політики держави, але вони є тим єдиним інформаційним джерелом, яке дозволяє простежити участь селянських господарств в окремих видах кооперації. Аналіз соціального складу сільськогосподарських споживчих та кустарно-промислових товариств свідчить про значно більший відсоток середняцьких і заможних господарств нацменшостей порівняно з українськими селянами. Наприклад, у німецькому Люксембурзькому районі середняки і заможні члени кооперативів становили близько 50 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 258, арк. 31], у Високопольському - 35 %, у Проскурівському районі - 49 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 23]. Найбільший відсоток незаможників у кредитних кооперативних товариствах наприкінці 1928 р. спостерігався у болгар - 67,6 % та молдаван - 66,7 %, дещо менший у росіян - 56,6 %, німців - 46,2 %, євреїв - 41,7 % і зовсім незначний у польських кредитних товариствах - 36,7 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 108]. Решту членів кредитних кооперативних товариств становили середняки і заможні селяни. Таке співвідношення незаможних та заможних і середняцьких груп селянства пояснюється, насамперед, кредитною політикою держави, яка ставила за основне завдання залучити до кооперації якнайбільше незаможників, обмежуючи участь заможних селян. Перевагу у кредитуванні отримували саме незаможні верстви селянства, які наприкінці 20-х рр. переважали у кредитних товариствах кількісно. Намагання більшовиків залучити до кооперації переважно незаможних селян, не завжди вдавалося повністю реалізувати. Як свідчать архівні матеріали, у польських кредитних кооперативних товариствах було 60,2 % середняків та заможних селян, у єврейських - 55,8 %, німецьких - 50,2 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 108]. Отже, відсоток середняків і заможних селян в ощадно-позичкових товариствах залишався досить вагомим, а це було не випадковим, позаяк саме ці верстви селянства були найбільш кредитоспроможними.

Аналіз майнового стану селянських господарств, що брали участь у кооперації, виявив певну закономірність: чим вищий їх економічний розвиток, тим більшою була питома вага їх участі в кооперативних товариствах. Наприклад, ті господарства, що мали площу посіву до 1 дес., становили у споживчій кооперації - 9,2 % членів, а з наділом від 13 до 16 дес. - 18,9 % господарств. Більшість членів товариств мали обсяг посівного клину від 2-х до 6-ти дес., а також господарств налічувалося 50,6 % серед членів товариств [126, с. 46]. До сільських споживчих товариств, згідно даних ЦСУ УСРР, належали переважно господарства, які мали робочу худобу, а за її відсутності, залишалися поза кооперацією. Члени сільських споживчих товариств, які мали від одного до двох коней, становили 59 % загальної кількості членів. Отже, провідна роль у сільських споживчих товариствах, за наявністю худоби, належала середнякам. Рівень забезпечення корівми і взагалі великою рогатою худобою кооперованого населення був набагато вищим, ніж некооперованого. Біднота (безкорівні) у споживчих товариствах становили 29,9 % від загальної кількості членів товариств, середняки, що мали 2 корови - 73,1 %, заможні (більше 3-х корів) - 2 % [126, с. 49]. Отже, в сільських споживчих товариствах кількісно переважали середняки.

Управління справами споживчих товариств знаходилося в руках середняків (48 %) і незаможних - 33,6 %. Лише серед членів правління кооперативних товариств незаможників було дещо більше, ніж середняків. Що стосується рад і ревізійних комісій, то в них переважали середняки. Такий соціальний склад органів управління відповідав соціальному складу споживчих товариств [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 107 зв.].

Національний склад керівних органів сільськогосподарської кооперації свідчить про те, що питома вага нацменшостей серед членів правлінь, рад, ревізійних комісій наприкінці 20-х рр. була такою: росіяни становили 4,9 %, поляки - 1 %, німці - 1,3 %, євреї - 2,4 % від загальної кількості членів управління кооперативних товариств [174, Ф.413, оп. 1, спр. 476, арк. 56]. Залежно від виду кооперативних об'єднань, їх відсоток коливався. Зокрема, серед керівного складу скотарсько-молочарських товариств німці становили 14,8 %, поляки - 4,2 %, чехи - 3 %, євреї - 2,6 %, росіяни - один відсоток кількісного складу членів правлінь [174.Ф.1, оп. 1, спр. 476, арк. 56]. У буряківничих товариствах нацменшості серед членів правлінь мали від 0,5 % до 2 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 476, арк. 56], оскільки ця галузь кооперації належала українським селянам. В окремих кооперативних товариствах відсоток нацменшостей серед керівного складу товариств сягав 18 %. Зокрема, чехів у правлінні хмілярської кооперації було від 1,8 % до 7,2 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 476, арк. 56]. Отже, відсоток їхньої участі в управлінських структурах первинної ланки кооперації значно перевищував показники кооперування самих господарств різними товариствами, а також був вищим питомої ваги нацменшостей серед населення України.

Упродовж другої половини 20-х рр. в кооперативних товариствах збільшується прошарок середняків і заможних селян. Диференціація селян відбувалася за рахунок зменшення бідняцьких господарств та збільшення середняцьких груп сільського населення [54, с. 43], яке у відповідності до їхнього економічного становища обирало адекватні об'єднання. Так, у ТСОЗи, комуни, сільськогосподарські артілі переважно входили бідняки, від 77,9 % в ТСОЗи, до 100 % у комуни. До машино-тракторних, скотарсько-молочарських та сільськогосподарських кооперативних товариств переважно належали середняки і заможні, незаможники становили від 38,1 % у сільськогосподарських, до 57,6 % у машинотракторних [54, с. 45].

Партійно-радянські органи влади намагалися залучити до кооперативних товариств переважно незаможних селян. Так, у лютому 1923 р. нарком земельних справ УСРР І. А. Клименко висловлював невдоволення з того, що сільськогосподарська кооперація об'єднувала заможних господарів, а незаможні залишалися поза нею. Восени 1923 р. Головкооперком визнав за необхідне, аби при обранні керівного складу правління кооперативу, надзорчі органи вимагали довідку про соціально-майновий стан претендентів [54, с. 45]. До 1926 р. соціальний склад кооперативних товариств визначався на підставі суб'єктивних свідчень самих товариств, а згодом почали запроваджувати анкетне обстеження пайщиків. За показник соціально-економічного становища конкретного господарства брали: наявність посівного клину, загальна площа земельного наділу, кількість робочої та продуктивної худоби, використання найманої робочої сили [174, Ф.539, оп. 4, спр. 702, арк. 23]. Таким чином, а він був, якщо взяти до уваги ці показники, досить репрезентативним для визначення типу господарств, відповідні служби "Сільського господаря" та інших установ виявляли соціальний склад кооперативних товариств.

У жовтні 1926 р. "Сільський господар" та Укрсільбанк провели облік соціального складу пайщиків. Облік проводився за двома ознаками: наявністю засівної площі та робочої худоби, що дало можливість докладніше з'ясувати соціальне походження членів товариств. "Сільський господар" проводив обстеження позасистемних кредитних, універсальних та спеціальних сільськогосподарських товариств, а Укрсільбанк - власних кредитних товариств. На цей час в Україні селянські господарства поділялися на "кволі" (бідняцькі) - 12,5 %, куркульські - 1,8%. В той час на Правобережжі кількість "кволих" господарств порівняно з Поліссям було майже вдвічі більше за рахунок куркульських і вищесередніх. На Лівобережжі, порівняно з Поліссям, "кволих" господарств було вдвоє менше, а на Правобережжі у 3,5 рази. Степ виділявся більшою кількістю вищесередніх і заможніх господарств. Отже, основна маса кооперативних селянських господарств в Україні була середняцькою. Водночас, соціальний склад фахових товариств дещо вирізнявся. Наприклад, у хмілярських кооперативах, у яких активну участь брали чехи, німці і поляки незаможники становили 38,7 %, середняки - 53,6 %, заможні селяни - 6,4 % [174, Ф.290, оп. 5, спр. 43, арк. 108]. Наприкінці 1929 р. в Одеській окрузі, за матеріалами обстеження п'яти німецьких кооперативних товариств, незаможники становили 60,4 %, середняки - 31,8 %, заможні групи селян - 6,3 % членів, а загалом кооперація об'єднувала 65,9 % населення [174, Ф.413, оп. 1, спр. 473, арк. 75]. У деяких єврейських кооперативах відсоток незаможніх сягав 45,6 %, а середняцько-заможні господарства становили 54,4 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 473, арк. 79]. Відсоток кооперування господарств нацменшостей збільшився за рахунок їх масового залучення до колгоспів.

Статистичні служби кооперативних контрольно-ревізійних та фінансово-кредитних установ вважали критерієм соціального типу господарств суму використаних ними позик. Переважно їх одержували незаможники.

Залучення незаможних селянських господарств до кооперації, яке всіляко підтримувала робітничо-селянська держава, переслідувало декілька завдань: підпорядкування органів управління кооперацією шляхом її пролетаризації, вирішення конкретних господарських проблем селян через кооперацію (надання реманенту, насіння) на пільгових умовах, обмеження "дрібнобуржуазної природи" окремих видів кооперації (кустарно-промислової), забезпечення соціальної бази для ідеологізації роботи кооперативних товариств з їх поступовою орієнтацією на принципи і форми колективних господарств.

Для покращення умов вступу бідняків у кооперацію, в усіх кооперативних об'єднаннях створювалися спеціальні фонди, з яких вони отримували допомогу для сплати вступних та пайових внесків. Із державного бюджету у 1925 - 1926 рр. було асигновано споживчій і сільськогосподарській кооперації 4 млн. крб. для залучення бідняків до кооперації [30, с. 116].

У березні 1926 р. уряд СРСР вирішив створити спеціальний пільговий фонд кредитування бідноти, використавши прибутки сільськогосподарських банків та асигнування з держбюджету. Загальна сума пільгового кредитування досягла на кінець 1927 р. - 29 млн. крб. Фонди кредитування бідноти створювались у кожній окрузі, та в усіх кооперативах. Створення і використання фондів проводилось під контролем громадськості села (сільрад, комітетів взаємодопомоги) з тією метою, щоб їх кошти направлялися виключно для бідноти. Проте, в дійсності, як свідчать архівні матеріали, біднота недоотримувала позик, а більш заможні прошарки сільського населення були добре кредитовані. Наприклад, грецькі кредитні товариства у 1927 р. мали у своєму складі 41,3 % бідняків, однак, кредитів вони отримали 22,8 %, в той час, як 4,7 % заможних селянських господарств отримали 19,5 % загальної суми кредиту [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 108 зв.]. Внаслідок певних заходів державних і фінансових органів, ситуація з видачею кредитів змінилася. Ті ж грецькі кредитні кооперативні товариства видають бідноті у 1928 р. не 22,8 %, а 52,2 % позики, одночасно зменшивши заможним до 0,8 % замість 19,5%. Загалом, в існуючих кредитних товариствах нацменшостей на квітень 1928 р. видача позики біднякам збільшилася з 39,9 % до 48,4 %, середнякам зменшено з 51,2% до 41,7 %, заможникам з 7,0 % до 6,4 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 108 зв]. Таким чином бідняки отримали більше кредитів за рахунок обмеження ставок для середняків та заможних селян.

Характерною особливістю кредитування різних соціальних груп сільського населення була невідповідність виданих довготермінових позик, який у середньому становив 18,9 % загальної суми позики, окремі товариства, наприклад молдавські, зовсім їх не видавали. Лише євреї упродовж 1927 - 1928 рр. отримали 80,6 % довготермінових позик у зв'язку з переселенням на земельні колфонди України. У 1928 р. порівняно з 1927 р. спостерігалося певне збільшення довготермінових позик з 18,0 % до 24,9 %. В окремих національних товариствах воно було досить помітним. Так, наприклад, у грецьких кредитних товариствах довготермінові позики збільшилися з 4,1 % у 1927 р. до 36,4 % у 1928 р., у молдаван відповідно від 0,1 % до 17,2 %.

На відміну від сільськогосподарських і споживчих кооперативів, у яких були представлені всі нацменшості, у кустарно-промислових кооперативах, як зазначалося вище, переважали євреї. У 1926 р. в Україні було 612 тис. єврейського самодіяльного населення та 154,5 тис. євреїв зайнятих в кустарно-ремісничій промисловості [26, с. 20]. За соціальним походженням євреї-кустарі досить рідко належали до землеробського населення, оскільки мешкали в містах, успадковуючи фах та навички від покоління до покоління.

Соціальний склад кооперованого населення нацменшин упродовж 20-х рр. не був сталий і зазнавав досить суттєвих змін. Якщо упродовж першої половини 20-х рр. у кооперативних товариствах значний відсоток становили бідняки, то з середини їх частка стала дещо меншою, а збільшується кількість середняцьких і заможних прошарків селянства. Лише наприкінці 20-х років внаслідок цілеспрямованої політики радянської держави, відсоток незаможних селян у кооперації збільшується й значно зменшується частка заможних селян. В цілому кооперація нацменшостей була середняцькою, що відповідало соціальній структурі їх сільського населення. Деякі види кооперації, зокрема кустарно-промислова, фактично створювались єврейським населенням, а в окремих регіонах молдаванами.

Висновки

Вивчення архівних джерел, наукової літератури, статистичних довідників, періодичних видань, збірників документів та нормативно-правових актів радянської держави переконливо засвідчує історичний факт кооперативного руху в національних районах Української СРР 1920-х рр. Результати дослідження конкретних форм організації господарської діяльності населення національних адміністративно-територіальних одиниць та поза ними дозволяють констатувати про те, що у них виникли і діяли основні види кооперації, які функціонували тоді в Україні: сільськогосподарська, кредитна, споживча, кустарно-промислова. Колективні господарства (ТСОЗи, артілі, комуни), які належали до ситеми сільськогосподарської кооперації засновували також і нацменшості, але головним чином наприкінці 20-х рр., коли партійно-державні органи почали запроваджувати масову колективізацію.

З'ясування особливостей кооперативного руху в національних районах УСРР відбувалося шляхом виявлення його соціальних та економічно-господарських підвалин, визначення передумов, а відтак критичного, хоч і неупередженого перегляду зазнали деякі суперечливі тлумачення специфіки соціально-побутового, культурно-освітнього та суспільно-політичного розвитку основних етнонаціональних груп населення України досліджуваного періоду. Враховуючи той факт, що деякі проблеми культури, побуту, радянізації суспільного життя нацменшостей знайшли висвітлення в історіографії, автор намагався виокремити малоз'ясовані питання національних груп, вивчаючи насамперед їх правовий статус та рівень соціальної самоорганізації, утворення і функціонування національних адмінтеродиниць, особливості запровадження національної політики держави, її взаємини з різними соціальними та національними групами населення. Кооперативні товариства, як суб'єкт юридичного права та відповідних економічних відносин, належали до тієї політичної інституції, яка дозволила їх діяльність, виписала відповідні закони та видала нормативні акти. Кооперація, як форма соціального руху та самоорганізації дрібних товаровиробників, була не лише економічно-господарським союзом, а до певної міри громадським об'єднанням з відповідними правами, обов'язками, повноваженнями. Отже, виникла наукова потреба виявлення суспільно-політичного та організаційно-господарського статусу кооперації нацменшостей в економічному житті суспільства, її ролі і значення, визначення характеру взаємин кооперативних установ з державними органами влади.

Аналіз організаційно-господарських основ формування кооперації у національних районах України, виявлення соціального складу кооперативних товариств, економічних ознак селянських господарств та укладу життя деяких національних груп, співставлення їх кооперативних об'єднань з українською кооперативною ситемою показали з усією виразністю особливість, самобутність і специфіку її розвитку. Вона мала деякі спільні організаційно-правові підвалини становлення і функціонування, якщо порівняти її з українською загальнокооперативною системою, але вирізнялася цілою низкою економічно-господарських ознак.

Формування і розвиток кооперації у національних районах відбувалися на організаційно-правових основах радянського законодавства, але мали певні закономірності та особливості, зумовлені специфікою соціально-економічних, культурно-освітнього та побутового укладу життя кожної національності. До найсуттєвіших результатів, досягнутих у дисертаційному дослідженні, які стали можливим внаслідок системного аналізу джерел, слід віднести наступні:

1. Проблема кооперативного руху в національних районах УСРР 1920-х рр., як свідчить аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, не була предметом спеціального наукового дослідження. Історики вивчали деякі особливості суспільного та культурно-освітнього розвитку нацменшостей, їх духовне та побутове життя, а соціально-економічний аспект організаційних форм господарювання залишався поза увагою науковців, хоч у 20-х рр. з'явилося декілька статей про кредитну кооперацію національних груп населення України.

2. Основним джерелом вивчення кооперації нацменшостей, враховуючи відсутність літератури і тематичних збірників документів та метеріалів, залишаються архівні фонди відповідних кооперативних установ, державних органів влади, партійних комітетів, громадських організацій.

3. Упродовж першої половини 20-х рр. державні органи влади не відносили до категорії нацменшостей російське населення України. У зв'язку з цим, кооперативні товариства російського населення, особливо селян, не потрапити до розряду національних кооперативних об'єднань, а тому їх не внесли до державних реєстрів, офіційних звітів, безперечно, позначилося на їх діяльності. В архівах майже відсутні матеріали про господарську діяльність конкретних кооперативних товариств росіян в Україні, хоч деякі статистичні відомості про кількісні характеристики вдалося виявити. Переважна їх більшість мешкала у містах, зосередившись в урядових органах влади, промислових трестах, на підприємствах різних галузей народного господарства, а тому не потрапили до статистичної звітності про розвиток кооперації.

4. Національне районування, тобто формування національних адміністративно-територіальних одиниць, крім організаційно-економічних завдань, виявилося політично-ідеологічним заходом прискореної "радянізації" укладу життя нацменшостей. Утворення адмінтеродиниць розпочалося у 1922 - 1923 рр., внаслідок якого занепали історично-усталені форми господарювання німців колоністів, зазнали руйнації специфічний національно-культурний, релігійний та соціально-побутовий уклад життя. Виокремлення національних районів та сільських рад, у тому числі й російських, тривало головним чином упродовж 1924 - 1928 рр., яке пов'язане з украєнізацією та коренізацією, хоч мало на меті інші політико-економічні та адміністративно-організаційні завдання. Якщо утворення СРСР упорядковувало міжнаціональні відносини шляхом запровадження унітарної держави, то національне районування мало вирішити проблему державної організації малочисельних національноетнічних груп. Кількість районів не відповідала кількості населення основних груп нацменшостей. Євреї і росіяни, які становили більше двох третин нацменшостей в Україні мали (перші - 3, другі - 9 районів), а німці, болгари, греки, поляки - разом 14 районів. Реформа національного районування торкалася виключно сільського населення, оскільки спроба утворення національних районів у містах з переважаючим єврейським населенням заборонялася.

5. Однопартійна політична система та основні принципи класової ідеології правлячої державної партії вимагали адекватної адміністративної структури функціональних органів влади у національних районах, інтернаціоналізації, а по суті, уніфікації самобутнього укладу життя нацменшостей. Рівноправність націй в умовах радянської влади, як вважали більшовики, забезпечувалось її робітничо-селянською природою та принципами і формами народовладдя, а відтак у національних районах насаджували сільські ради та інші органи радянської політичної системи. Функціонування її адміністративних одиниць у національних районах мовами відповідних національноетнічних груп означало вирішення проблеми їх самовизначення в окреслених ідеологічних та політичних межах, а насправді свідчило про територіальне обмеження та радянізацію самобутнього укладу життя нацменшостей в Україні. Вони мали статус, права, обов'язки та повноваження, передбачені конституцією та іншими нормативно-правовими актами радянської держави, але в контексті відповідних вимог та принципів класової ідеології та пролетарської демократії.

6. Переселення та землеупорядкування євреїв, запроваджуваних радянською державою упродовж другої половини 20-х рр. виявилися засобами розв'язання так званої "дрібномістечкової єврейської проблеми", тобто розселення надлишкового населення міст і селищ, у яких мешкали торговці, кустарі, ремесники. У такий спосіб більшовики намагалися поправити соціальні наслідки бездумної націоналізації економічних основ кустарно-промислового підприємництва єврейського населення, внаслідок якого сотні тисяч дрібних власників втратили не лише засоби до існування, а певним чином уклад життя. Сама політика переселення призвела до матеріальних збитків, не досягнувши стратегічної мети - формування землеробського прошарку єврейського населення. Переселення завершилося б катастрофою для її суб'єктів, аби не надходила матеріальна допомога від зарубіжних фондів ("Джойнт", ТРП тощо).

7. Створення та діяльність культурно-освітніх закладів у національних районах викликало неоднозначну реакцію населення: від їх відвертого їгнорування, особливо німцями - менонітами, до сприйняття іншими національноетнічними групами. Водночас, робота шкіл та інших соціокультурних установ, незважаючи на їхню ідеологічну спрямованість, сприяли підвищенню освітнього рівня населення. В Україні діяли школи основних національних меншостей, за виключенням деяких етнічних груп, що вели кочовий спосіб життя. У зв'язку з цим необхідно визнати за досягнення радянської влади сприяння утворенню національних шкіл, хоч їм і не вдалося охопити початковим навчанням всіх дітей. Бракувало кваліфікованих учителів, підручників мовами нацменшостей. Діяли наукові та соціо-побутові заклади, що загалом сприяло освітньому рівню населення. Серед сільського населення України найвищий відсоток письменних мали німці та євреї.

8. Кооперація селянських господарств нацменшостей, як форма соціальної самоорганізації дрібних товаровиробників, перебувала під постійним наглядом та опікою державних органів влади. Вони намагалися використати її переваги для економічного зміцнення командно-адміністративної системи, унеможливити безпосередній зв'язок економічної самоорганізації населення у формі кооперативних товариств з господарською та культурно-духовною самобутністю укладу життя самих нацменшостей.

9. Формування кооперативних об'єднань національних меншостей відбувалося за територіальною та виробничо-господарською ознакою. Становлення суто національної кооперативної системи в Україні, яка б мала завершену триступеневу структуру (товариство - спілка товариств) з відповідними автономними органами органами управління, держава не дозволяла. Виникнення та діяльність "Сільськогосподарського союзу нащадків голландських виходців на Україні", як самобутньої кооперативної спілки німців-менонітів та водночас їхньої суспільно-громадської організації, перебували під контролем державних органів влади, які всіляко компроментували і дискредитували її функціонування, завершивши руйнівну справу штучною реорганізацією цієї спілки, перетворивши її осередки на кооперативні (споживчі, кредитні та сільськогосподарські) товариства загальноукраїнської кооперативної мережі.

10. Кооперативна система, яка функціонувала в АМСРР, хоч і мала завершену організаційну структуру, запозичену від загальноукраїнської кооперативної системи, однак не стала національною, залишаючись територіальною у складі відповідних кооперативних спілок УСРР. В АМСРР діяли "молдавські" і "всемолдавські", кооперативні об'єднання, тобто національні і територіально - адміністративні кооперативні організації.

11. За рівнем економічного розвитку селянських господарств нацменшостей слід виокремити три групи. До першої слід віднести німецькі колонії та чешські села й хутори, господарства яких вирізнялися відносно високим рівнем забезпечення землею, реманентом, робочою і продуктивною худобою, використанням складної техніки та сучасних досягнень агрокультури землеробства. До другої належали господарства болгар і греків, що мали достатнє землезабезпечення, середні показники господарювання, певну організаційно - виробничу спеціалізацію, показники економічного розвитку. Досить схожими за типом господарювання, структурою землекористування і землеробства, соціальними характеристиками були селянські господарства поляків, росіян та білорусів. У національних районах функціонували різні форми поселень та землекористування - колонії, хутори, села, громади, подвірна, колективна, громадська.

12. У національних районах та поза ними діяли кооперативні товариства сільськогосподарської кредитної, споживчої та кустарно - промислової кооперації нацменшостей. Статус національного кооперативного об'єднання визначав ряд організаційно - функціональних ознак: статутні принципи, мова діловодства, територіальний й економічний район діяльності, національний склад органів управління та членів кооперативу, питома вага кооперування господарств.

13. Сільськогосподарські кооперативні товариства створювали росіяни, німці, поляки, євреї, болгари, чехи, греки, білоруси, молдавани, але їхні об'єднання вирізнялися рівнем економічного розвитку, обсягами кооперування господарств, питомою вагою участі мононаціонального населення в кооперації. В Україні налічувалося понад тисячу сільськогосподарських фахових і кредитних кооперативних товариств, що діяли у національних районах та населених пунктах. Пересічно в об'єднаннях брали участь дві третини селянських господарств, особливо німців-колоністів, кооперативи яких мали економічний розвиток. Значний відсоток господарств у кооперації мали чехи, євреї, греки, молдавани, менше росіяни, болгари, особливо в об'єднаннях кредитної кооперації, що пояснювалося їх низькою кредитоспроможністю.

14. Вивчення соціального складу кооперативних товариств показало високий рівень участі в кооперації середніх і заможних селянських господарств, особливо в кредитних та фахових виробничо-збутових товариствах. Їх питома вага сягала пересічно більше половини членів кооперації, що значно перевищувало середньо українські показники, у тому числі серед товариств сільськогосподарської кооперативної системи України. Необхідно визнати певну закономірність участі селянських господарств в кооперації, яка склалася у національних районах: чим вищим був рівень їх економічного розвитку, тим більшою була питома вага їх кооперування.

15. Питома вага нацменшостей в органах управління кооперації (правління, ради, ревізійні комісії) перевищувала їх питому вагу кооперування серед сільськогосподарських товариств України. Останній показник не є суттєвим, оскільки, за національним складом членів сільгоспкооперації України, вона була українською, не кажучи про співвідношення українських селян та нацменшостей серед сільського населення України. Відсоток нацменшостей серед керівних органів пояснювався переважаючою питомою вагою деяких нацменшостей (євреїв) в окремих видах кооперації (кустарно-промисловій) та фаховій (чехи у хмілярських товариствах). Найголовнішим і найрепрезентативнішим критерієм участі нацменшостей в кооперації є рівень кооперованості їхніх господарств кооперативними товариствами у національних районах та поза ними.

16. Колективні господарства, які входили до складу сільгоспкооперації, переважали у нових єврейських колоніях, що виникли внаслідок переселення у 1924 - 1926 рр., а також в АМСРР, кооперативна система якої повністю копіювала загальноукраїнську. Зазначимо, що рівень кооперування нацменшостей у національних районах, де мешкало переважно мононаціональне населення, був значно вищий від їх поселень в адміністративних районах України. Водночас малочисельні національні райони та адміністративні одиниці не дозволяли охопити економічний район нацменшостей, а відтак виникали так звані "мішані" кооперативи, у яких переважала та чи інша нацменшість, але не до такої позначки, яка б засвідчувала статус національного кооперативного об'єднання. Значний відсоток серед меліоративних товариств Полісся, наприклад, становили поляки.

17. Споживча кооперація, яка не вимагала від селянина чи мешканця селища усуспільнення засобів виробництва, але посідала важливе місце у повсякденному житті нацменшостей, була найпоширенішою і найвпливовішою формою кооперативних об'єднань у національних районах України. Вони діяли майже у кожному населеному пункті, забезпечуючи населення предметами широкого вжитку, споживчими товарами. Якщо у сільськогосподарській кооперації, скажімо у 1927 р., брали участь 62,2 тис. російського населення республіки, то у споживчих товариствах 202,2 тис. пайщиків, євреїв відповідно - 8,1 тис. і 100,2 тис. Кількість пайщиків споживчої кооперації нацменшостей у декілька раз перевищувала інші види кооперації, за виключенням греків, які віддавали перевагу сільгосптовариствам. Найбільш розвиненою була мережа споживчих товариств у німецьких районах та в АМСРР. Споживчі товариства німців - колоністів були добре забезпечені товарами, мали їх найкращий асортимент. Вони виступали основним постачальником мануфактури, оскільки питома вага приватника у німецьких районах сягала від 10% до 20% товарообороту. Споживчі товариства охоплювали 63,1% господарств нацменшостей.

16. З'ясування національного складу кустарів в Україні кінця 20-х рр. показало, що нацменшості становили дві третини їх загальної кількості. Порівняно з дореволюційним періодом їх чисельність зменшилася у три рази. На кількісному складі негативно позначилася більшовицька націоналізація дрібних кустарних промислів та підприємств, руйнівні наслідки політики воєнного комунізму, громадянська війна, еміграція значних груп нацменшостей. Кустарно - промислова кооперація, за національним та соціальним складом членів, була переважно економічною організацією єврейського дрібного товаровиробника. Вони становили від 70 % до 90 % членів кустарно-ремісничих артілей, а в кустарно-промисловій кооперації 49,8 % (українці - 40,2 %, нацменшості - 10 %).

19. Три основних види кооперації, які свідчили про кооперативний рух у національних районах України, окільки об'єднували різні форми товариств, підпорядкувалися відповідним загальноукраїнським кооперативним спілкам ("Сільському господарю", Вукооспілці, Укркустарспілці), а також державним установам (Головкооперкому при РНК УСРР та іншим). Рівень самодіяльності кооперативних товариств визначав статут тих чи інших об'єднань, а також самобутність господарств самих нацменшостей, що були членами кооперації.

Національні меншості становили 12,8 % населення України, але їх етнічне розмаїття, самобутність економічного, соціально-культурного і духовного укладу життя вимагають систематичного і неупередженого висвітлення, щоб збагнути особливості розвитку суспільних та національних відносин. Дисертант свідомий того, що його основні результати дослідження не є абсолютною істиною, яка не підлягає сумніву, оскільки проблема кооперативного руху досить багатопланова. Авторська інтерпритація деяких теоретичних положень базувалася виключно на фактах, виявлених в архівах. Подальше вивчення цієї проблеми цілком можливе, але в контексті виявлення концептуальних питань, з'ясування суперечливих тлумачень, які існують в історіографії кооперативного руху, в тому числі й національних меншостей.

Список використаних джерел та літератури

1.Айолло Г. Більшовики і національне питання. - Київ - Прага - Львів: Наша книгозбірня, 1924. - 92 с.

2.Атлас. Національні меншини в Україні 1920 - 1930-ті роки. - К.: Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України "Четверта хвиля"., 1996. - 101 с.

3.Бабій О. О. Сільськогосподарська кооперація України - одна з передумов масової колективізації сільського господарства / Питання економіки сільського господарства Української РСР. - К., 1959. - Вип. 2. - С. 28 - 41.

4.Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні. - Харків: Книгоспілка., 1925. - 91 с.

5.Бородаєвський С.В. Історія кооперації. Український громадський видавничий фонд. - Прага: Наша книгозбірня, 1925. - 438 с.

6.Bordihner Franz. Die Rechtsverhaltnisse und der Rechtsschulz des Auslandsdeutschtums, insbes der Deutschen in Ruвland. - Berlin - Wurzburg.: Inang. - Diss., 1920. - IV. - 81 S.

7.Боротьба трудящих Харківщини за побудову фундаменту соціалістичної економіки 1926 - 1932. Зб. док. і матеріалів. - Харків: Кн. вид-во. 1959 - 703 с.

8.Бочковський О. Боротьба народів за національне визволення. - Подєбради: Український інститут громадознавства., 1932. - 256 с.

9.Брук Б. Стан і розвиток єврейського землеробства // Єврейський селянин. - М., 1926. - № 2. - С. 1 - 68.

10.Будівництво Радянської України. - Харків: ДВУ, 1928. Вип. 2. - 173 с.

11.Бухарин Н. О новой економической политике и наших задачах // Большевик. - 1925., № 9 - 10. С. 1 - 20 с.

12.Бухарін Н. Путь к социализму и рабоче - крестьянский союз. М. - Л.: Госиздат., 1925. - 106 с.

13.Бухарин Н. Заметки экономиста. - М. - Л.: Госиздат., 1928. - 155 с.

14.Бухарин Н. Новое откровение советской экономике или как можно погубить рабоче - крестьянский блок // Большевик. - 1924. - № 15 - 16.- С. 1

15.Бюлетень Х Всеукраїнського з'їзду Рад - Харків: Вид-во ВУЦВК, 1927.-Розд. пач.

16.Витанович Ілля. Історія українського кооперативного руху. - Нью - Йорк.: Товариство української кооперації., 1964. - 624 с.

17.Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні. - Харків: Червоний шлях, 1925. - 52 с.

18.Власенко В.М. Кредитна кооперація Лівобережної України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський нац. ун-т., Харьків., 1998. - 17 с.

19.Вольцева В. Перемога ленінсько-сталінського плану колективізації на Україні. - К.: Держполітвидав України, 1941. - 119 с.

20.Воробьов І. Соціальний склад пайщиків сільськогосподарської кооперації // Коопероване село. - 1927. - № 13. - С. 1 - 23

21.Восьмий Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів 17 - 20 січня 1924 р., Х.: Видавництво оргвідділу ВУЦВК., 1924. - 203с.

22.Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів 7 - 15 травня 1929 р. Стенографічний звіт та постанови. - Харків: Видавництво оргвідділу ВУЦВК., 1929. - 777 с.

23.Всеукраїнський союз сільськогосподарсько - кредитової та кустарно - промислової і промислово - кредитової кооперації "Сільський господар". - Харків: Книгоспілка., 1924. - 45 с.

24.ВУЦВК. Перша Всеукраїнська нарада по роботі серед нацменшин 8 - 11 січня 1927 р. Стенографічний звіт, резолюції, постанови і матеріали. - Харків: Видавництво оргвідділу ВУЦВК., 1927. - 161 с.

25.ВУЦВК. Друга Всеукраїнська нарада по роботі серед нацменшин 27 - 30 листопада 1930 р. Стенографічний звіт і постанови.: Москва - Харків - Мінськ.: Видавництво оргвідділу ВУЦВК., 1930. - 174 с.

26.ВУЦВК. Радянське будівництво серед нацменшин. - Харків: Центрвидав, 1928. - 86 с.

27.Heller Otto. Der Untergang des Judentums. Die Judenfrage. Jhre Kritik. Ihre Losung durch der sozialismus. - Wien - Berlin.: VLg. f. Lit. u Pol., 1931. - 390 S.

28.Гетьман - Кравченко М. О. Боротьба комуністичної партії за створення сільськогосподарської кооперації на Україні і розгортання її діяльності в 1921-1924 рр. / Розвиток і зміцнення сільського господарства на Україні в 1925 - 1927 рр. та посилення її ролі в підготовці до колективізації сільського господарства. Наукові записки Луцького педагогічного інституту. - Луцьк, 1956. - Т. 5. Вип. 3. - С. 21 - 42.

29.Глинський А.Б. Національні меншини на Україні. - Х.: Держвидав, 1931. - 61 с.

30.Голіков В.А. Важнейший этап развития сельскохозяйственной кооперации в СССР (1921 - 1929 гг.) - М.: Сельхозиздат, 1963. - 200 с.

31.Гольде Ю. Про переселенські товариства // Єврейський селянин. - М., 1925. - № 1. - С. 4 - 68.

32.Гольде Ю. Досвід року переселенської роботи // Єврейський селянин. - М.: 1926.-№ 2. - С. 1 - 69.

33.Гонтар О.В. Деякі питання міжнаціональних відносин на Україні в 20-ті роки // Укр. іст. журнал. - К., 1991. - № 7.

34.Гречка А. Торговельна сітка сільської споживчої кооперації на Україні // Кооперативне будівництво., 1929. - № 11 - 12. - С. 12 - 20.

35.Громенко І.Є. До питання про сільськогосподарську кооперацію в УСРР (1921 - 1925 рр.) // Укр. іст. журнал. - К., 1964. - № 5. - С 63-67.

36.Данилов В. П. Советская доколхозная деревня: социальная структура, социальные отношения. - М.: Наука, 1979. - 358 с.

37.Х съезд РКП(б). Март 1921 г.: Стеногр. отчёт. - М.: Госполитиздат, 1963. - 915 с.

38.Der Kohn Hans. Der Nationalismus in der Sowjetunion. - Frankfurt a M.: Sowetatsvig., 1932. - 150 S.

39.Державний архів Вінницької області (ДА Вінницької області): Ф. Р - 595 Вінницький губернський виконавчий комітет ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів 1921-25 рр;

Ф. Р - 489 Могилів-Подільський виконавчий комітет ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів 1922-26 рр.;

40. Державний архів Запорізької області (ДА Запорізької області):

Ф. Р - 1 Запорізький окружний комітет КП(б)У 1926-29 рр.;

Ф. Р - 576 Запорізьке окружне бюро національних меншостей при окружнім виконавчім комітеті робітничих, селянських і червоноармійських депутатів 1925-30 рр.;

Ф. Р - 235 - Запорізький окружний виконавчий комітет ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів 1926-30 рр.

41. Дешко Є. Кооперація на Україні. - Харків: Книгоспілка., 1927. - 103 с.

42. Директиви КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. - М.: Госполитиздат, 1957., - Т. 1. - 212 с.

43. Die Sowet - Union 1917 - 1932. Systematische, mit Kommentaren versehene Bibliographie der 1917 - 1932 in deuetscher Sprache auberhalb der Sowet - Union vevoffentlichten 1900 wichtigsten Bucher und Aufsatze uber den Bolschewismus und die Sowet - Union. Im Auftrag der Deutschen Gesellschaft zum Studium Ost - europas. Im Ost - Europaverlag. Kёnigsberg Pr. n. Berlin. W. 1933. - 186 S.

44. До статті тов. Мосенка "Голландці" // Вісті. - 1925. - 14 жовтня.

45. Друге зібрання уповноважених "Сільського господаря" // Сільський господар. - 1922. - № 3-4. - С. 65-78.

46. Третє зібрання уповноважених "Сільського господаря" // Сільський господар. - 1924. - № 5. - С. 28-32.

47. Четверте зібрання уповноважених "Сільського господаря" // Сільський господар. - 1925. - № 7-8. - С. 30-64.

48. П'яте зібрання уповноважених "Сільського господаря" // Сільський господар. - 1926. - № 10-11. - С. 34-40.

49. Шосте зібрання уповноважених "Сільського господаря" // Сільський господар. - 1927. - № 7-8. - С. 30-61.

50. Ehrt Adolf. Das Mennonitentum in Rubland von sciner Einwdnderung bis zur Gegenwart. - Berlin - Leipzig.: Beltz, 1932. - 175 S.

51. Erwin Oberlander, Hans Zemberg, Holt Sundpaussen Genossenschaften in Osteuropa - Alternative zur Rluhwirtschaft ? - Koln., 1993. - 157 S.

52. Євтух В. Б., Чирко Б. В. Німці в Україні (1920 - 1990). - К.: Інститут історії України., 1994. - 177 с.

53. Єременко Т. І. Польська нацменшина в Україні в 20 - 30-ті роки ХХ ст. - К.: Інститут історії України., 1994. - 68 с.

54. Зак Л. Сільськогосподарська кооперація // Єврейський селянин. - М., 1925. - № 1. - С. 1 - 84.

55. Заседание президиума совета национальностей // Украинский экономист. - 1927. - 30 июня.

56. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. - Харків, 1924. - № 42 - 96 с. - 226 с.

57. Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України. - Харків: Вид-во нар. ком. юстиції, 1921 - 1929 рр.

58. З історії соціалістичної перебудови сільського господарства на Харківщині (1918 - 1941): Зб. док. і матеріалів. - Херсон: Облвидав, 1957. - Вип. 1. - 929 с.

59. Історія Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків). Короткий курс. - К.: Держполітвидав України, 1938. - 344 с.

60. Історія колективізації сільського господарства Української РСР. 1917 - 1937 рр.: Зб. док. і матеріалів. В 3-х т. - К.: Вид-во АН УРСР, 1962 - 1971. - Т. 2. - 771 с.

61. Isler J. M. Ruckehr der juden zur Landwirtschaft - Franrfurt a. M. Kduffmann., 1929 - 143 S.

62. Итоги работы среди национальных меншинств на Украине. К 10-й годовщине Октябрьской революции. (по материалам центральной комиссии нацменшинств при ВУЦИК). - Харьков: Издательство ЦК нацменшинств при ВУЦИК., 1927. - 108 С.

63. Калініченко В. В. Селянське господарство України в період непу. Історико- економічне дослідження. - Харків: Основа., 1997. - 400 с.

64. Кантор Я. Єврейське хліборобство на Україні. - Х.: Держвидав., 1929. - 32 с.

65. Качинский В. Очередные задачи сельского хозяйства // Народное хозяйство Украины. Харьков: Всеукгосиздат., 1921. - С. 15-23.;

66. Крестьянская кооперация и социализм. - Х.: Всеукргосиздат., 1921. - 45 с.; Закон 5-го Всеукраинского съезда Советов о прикреплении земли. - Х.: Издание Укр ПУРА., 1921. - 20 с.

67. Качинский В. Молодая поросль фермерства в украинской степи // Хозяйство Украины. - 1925. - № 6. - С. 93-108.

68. Клибанов А. Меннониты. - М. - Л.: Огиз "Московский рабочий"., 1931. - 110 с.69. Кисельов В. І. З історії організації та діяльності інтернаціональних (іммігрантських) сільськогосподарських колективів на Україні. // Укр. іст.

журнал. - К., 1995. - № 9. - С. 75-81. Жук В. Н.; Перша інтернаціональна комуна на Україні // Укр. іст. журнал. - К., 1975. - № 1. - С. 56-63.

70. Коваль В. Соціально-економічна природа сільськогосподарської кооперації. - Прага.: Український інститут громадознавства., 1927. - 46 с.

71. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. - К.: Політвидав України., 1976. - Т. 1. - 1008 с.

72. Короткий огляд діяльності робітничо-селянського уряду України за 1924/1925 рр. - Харків: Видання Управління справами РНК УССР, 1926. - 48 с

73. Кононенко К. С. Нові завдання сільськогосподарської кооперації // Українська сільськогосподарська газета. - 1922. - № 2. - С. 6-10.

74. Кооперація в 1925 - 1926 рр. // Господарство України. - 1927. - № 1. - С. 91 - 107.

75. Кононенко К. С. Україна і Росія. - Мюнхен., 1965. - 529 с.

76. Контрольні цифри роботи сільськогосподарської кооперації в 1926 - 1927 рр. // Коопероване село. - 1927. - № 1. - С. 19 - 24.

77. Кооперативна Молдавщина // Кооперативне життя. - 1927. - № 87. - 29 жовтня.

78. Кооперування різних національностей. Статистика України в 1926 - 1927 рр. - Харків: Центрвидав., 1927. - 263 с.

79. Коротков І. П. Селянське господарство і його еволюція // Українська сільсько- господарська газета. - 1922. - № 9. - С. 10.

80. Коротков І. П. Економічне піднесення села // Українська сільськогосподарська газета. - 1924. - № 14. - С. 5.

81. Коротков І. П. Нова література з сільськогосподарської економії та організації господарства з погляду інтересів громадської агрономії // Український агроном. - 1926. - № 1. - С. 68-71.

82. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. - К.: Політвидав., 1976. - Т. 2. - 1062 с.

83. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. - К.: Політвидав України, 1979 - 1980. - Т. 2 - 521 с.; Т. 3. - 529 с.; Т. 4. - 558 с.

84. Краткий отчёт СНК УССР и его комиссариатов за 1921 г.: Сб. отчётов ВУЦИК СНК, Наркоматов, Уполнаркомов и Центральных учреждений УССР VI Всеукраинскому съезду Советов. - Харьков, 1921. - С. 3 - 27.

85. Кривохатський М. Меноніти на Україні. - Х.: Пролетарій., 1930. - 47 с

86. Кручек О. А. Культура в Україні у 1920 - 1923 роках, як об'єкт державної політики. Автореф. дис. канд. іст. наук: 07. 00. 01 / Дніпропетровський державний університет. - Дніпропетровськ, 1997. - 18 с.

87. Кулинич І. М. Кривець Н. В. Нариси з історії німецьких колоній в Україні., К.: Інститут історії України., 1995. - 248 с.

88. Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921 - 1928). Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. - К.:

Інститут історії України., 1995. - 190 с.

89. Кунах Ю. І. Розвиток кооперативного руху на Україні в 1920 - 1924 рр. // Укр. іст. журнал. - К., 1974. - № 3. - С. 77-84.

90. Ларин Ю. Частный капитал в СРСР. - М. - Л.: Госиздат., 1927. - 120 с.

91. Литвицький М. Організаційні завдання сільськогосподарської кооперації на Україні. - Подєбради: Український інститут громадознавства.- 1928. - 236 с.

92. Макар С. Кооперативна Молдавщина // Кооперативне життя. - 1927. - 8 жовтня.

93. Макаров Н. П. Организация сельского хозяйства. - М.: Экономическая жизнь., 1926. - 556 с.

94. Макаров Н. П. Рыночное молочное хозяйство и кооперация. - М. - Л.: Книго союз., 1926. - 223 с.

95. Malinowsky J. A. Die Deutschen katholischen kolonien am schwarzen Meer - Stuttgart.: Ansl. Heimat, 1927. - 36 S.

96. Марочко В. І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861 - 1929). - К.: М. Р. Kots Rublishing., - 1995. - 216 с.

97. Материалы VII Всеукраинского съезда советов. Стенографический отчёт, 10 - 14 декабря 1922 г. - Харьков: Издательство управления делами ВУЦИК., 1922.-113с.

98. Материалы к докладу НКЗ на II сессии ВУЦИК: состояния и перспективы сельского хозяйства Украины в 1922/1927 г. и основные задачи его востанов- ления. - Харьков: Изд-во Наркомзема, 1924. - 44 с.

99. Мережа та члени сільськогосподарської кооперації в Україні // Коопероване село., - 1927. - № 91. - С. 68-72.

100. Мицюк О. К. Аграризація жидівства України на тлі загальної економіки. - Прага: Наша книгозбірня., 1933. - 135 с.

101. Моргун О. Нарис історії кооперації України. - Мюнхен., 1966. - 270 с.

102. Морозов А. Г. Развитие сельскохозяйственной кооперации на Украине 1921 -1929 гг. Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський державний університет. - К., 1984. - 24 с.

103. Морозов А. Г. Кредитна сільськогосподарська кооперація УСРР в роки непу: Автореф. дис. докт-ра. іст. наук: 07.00.01 / Київський державний університет.- К., 1994. - 35 с.