Кооперативний рух в національних районах Української СРР ( 1921 - 1929 рр.)

Членами сільськогосподарських товариств були також болгари і греки. Їхні об'єднання хоч і не значні за кількістю, однак обслуговували переважно саме національні господарства. Сільськогосподарські кооперативи в болгарських населених пунктах почали з'являтися на початку 20-х років, які згодом утворили досить розгалужену мережу сільськогосподарської кооперації. Так, у 1924 р. у більшості болгарських сіл Бердянської округи Катеринославської губернії діяли сільськогосподарські кредитні кооперативні товариства. Зокрема у Цареводарівськім районі було 11 кооперативів та 2468 пайщиків, у Ногайському - 12 кооперативів з числом пайщиків - 2632 чол., Андріївському - 10 кооперативів - 966 пайщиків. У трьох районах функціонували 33 сільськогосподарських кредитних кооперативи з кількістю пайщиків 6066 чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 16, арк. 26]. У Мелітопольській окрузі на кінець 1927 р. налічувалося 9 сільськогосподарських кредитних товариств, які обслуговували 4167 селянських господарств [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 222]. В Одеській окрузі сільськогосподарською кооперацією було охоплено 74 % болгарського сільського населення [96, с. 133]. Із спеціальних видів сільськогосподарської кооперації, найбільш поширеними були кооперативи плодоовочевого спрямування. Влітку 1927 р. в національних болгарських районах налічувалося 94 кооперативних товариства, у тому числі 34 сільськогосподарських, 21 універсальні з кредитними функціями, кредитних 10, одне фахове [62, с. 42]. У них брали участь різні соціальні групи: 67,6 % незаможники, 32,4 - середняки та заможні селяни [120, с. 57]. Кредитна кооперація також мала значне поширення серед болгар в Україні. Так, наприкінці 1924 р. в Бердянській окрузі Катеринославської губернії діяло 15 кооперативів з 2566 пайщиками [174, Ф.413, оп. 1, спр. 16, арк. 26]. У болгарських селах Мелітопольської округи 9 сільськогосподарських кредитних кооперативних товариств охопили 4167 чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 224]. Створювались фахові кооперативи: молочарські, садово-виноградні. Чимало кооперативів мали зерноочисні пункти, маслозаводи. Збільшувалися площі садів і виноградників. Садово-виноградарське товариство в Гюнівці заклало розсадник на 40 тис. дерев. У 1927 р. кооперація постановила населенню 130 тис. штук виноградних та 2 тис. фруктових саджанців [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 222]. Болгари становили 0,4 % кооперативних товариств, 0,7 % птахівничих та 2,2 % членів плодоовочевих, поступаючись у цій галузі росіянам, німцям і молдаванам [174, Ф.413, оп. 1, спр. 476, арк. 21]. Відсоток болгарського кооперованого населення серед системи сільськогосподарської кооперації становив 0,4 % [174, Ф.290, оп. 7, спр. 15, арк. 139].

Кооперативні товариства греків в Україні почали масово виникати з другої половини 1920-х рр., хоч деякі існували ще на початку 20-х рр. Зокрема, Маріупольська сільгоспспілка об'єднувала у 1922 р. 35 кооперативних товариств, 23 артілі та одну комуну, членами яких були також і греки, яких до голоду 1921 р. налічувалося у районі більше половини його населення [123, с. 95-97]. Наприкінці 1926 р. їхні сільськогосподарські кредитні кооперативи становили до українського загалу 0,6 %, які об'єднували 8107 селянських господарств [26, с. 20], а в наступному році - 0,8 % та 12810 пайщиків [174, Ф.413, оп. 1, спр. 452, арк. 69].

У грецьких національних районах налічувалося більше господарств ніж поза ними, а тому відсоток кооперування цієї нацменшості у регіонах України був дещо різним. Водночас, участь греків у кооперації була досить активною. Рівень кооперування сягав у них 79,6 % господарств у районах діяльності кредитних товариств а питома вага заможних господарств в кооперації разом з середняками становила 58,6 % [120, с. 57]. Серед кооперованого населення України сільськогосподарськими товариствами греки становили 0,9 % [174, Ф.290, оп. 7, спр. 15, арк. 139], а їх питома вага поміж населення республіки - 0,4 % [55].

Активну участь у кооперації брали польські селяни в Україні, які засновували дрібні і великі кооперативи. Наприклад, у Мархлевському діяло польське сільськогосподарське кредитне товариство, яке у 1927 р. обслуговувало 63 населених пункти з 4647 господарствами [87, с. 132], а також існувало три сільськогосподарських кредитних товариства у польських селах Гречани, Н.- Бубнівка й Олешківці, в яких налічувалося 996 пайщиків [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 23]. Чимало товариств вміло організовували свою роботу. Зокрема, Цмівське сільськогосподарське кредитне товариство Судилківського району Шепетівської округи охоплювало 19 населених пунктів та 2075 дворів з населенням 10,3 тис. чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 316, арк. 30], яке вважалося одним з найбільших польських кредитних товариств. Створене воно у червні 1924 р. за статутом сільськогосподарського кредитного кооперативного товарситва універсального типу, зареєстроване губкооперкомом у серпні 1927 р. Пай встановлено 5 крб., а вступний внесок становив 50 коп. У районі місцезнаходження товариства були розвинені землеробство і тваринництво, що створювало надійну базу для господарської діяльності. Товариство вирощувало пшеницю, жито, гречку, ячмінь. Розвивалося також скотарство. Забезпеченість населення худобою досягла 75 %. Розводили високопродуктивну червону худобу німецької породи. З інтенсивних культур вирощували хміль. З промислових підприємств діяли 4 млини, 2 олійні, 3 цегельні, які були кооперативними. Об'єднання проводило кредитні операції. Крім того постачало сільськогосподарські машини, сортове насіння для селян-пайщиків, торгувало споживчими товарами [174, Ф.413, оп. 1, спр. 316, арк. 31].

Фахові кооперативні товариства, які почали з'являтися в Україні протягом другої половини 20-х рр., також заснували і польські селяни. На початку 1927 р. виникли Адамівське і Костянтинівське молочарські товариства, які переробили 70631 молока і виробили 2987 кг вершкового масла. Успішно діяли чотири молочарських товариства в польському Мархлевському районі [96, с. 132]. У квітні 1927 р. розпочали свою діяльність польські буряківничі кооперативні товариства в селах Н.- Бубнівка, Ленки, Зелена, в яких перебувало 250 господарств. Досить ефективну допомогу селянам надавали машино-тракторні товариства, які мали 182 пайщики [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 23]. Протягом 1926 р . в польському Мархлевському районі розгорнули свою діяльність 13 машино-тракторних товариств [53, с. 24]. Уряд сприяв розвиткові цих товариств, сподіваючись, що вони сприятимуть поширенню колективних господарств серед поляків. Однак, до кінця 20-х рр. у місцях помешкання польського населення так званих "вищих" форм колективів, тобто комун, не існувало. Створювалися поодинокі ТСОЗи, які не вимагали усуспільнення робочої худоби, сільськогосподарського реманенту та майна. Весною 1927 р. організовано 2 таких товариства в Проскурівській окрузі у складі 15 селянських господарств в селі Війтовці і Мархлівка [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 23]. З другої половини 20-х рр. розпочинають формуватися меліоративні кооперативні товариства. Малопридатні для ведення сільського господарства болотисті грунти Полісся вимагали проведення меліоративних робіт. У багатьох випадках селяни з власної ініціативи об'єднували свої зусилля для осушення боліт. Ефективною формою організації праці в цьому напрямку була кооперація. У 1927 р. меліоративні роботи розпочали кооперативні товариства в Славутському і Плужанському районах, яким було відведено 300 десятин болотистих грунтів. Широкі меліоративні роботи розгорнуло кооперативне товариство в селі Сельці Славутського району, до складу якого входило 112 членів і мало 200 десятин відведеної землі [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 201].

У районах, де існували польські земельні громади, відсоток участі польських селян в кооперації був найвищим. Так, у жовтні 1927 р. серед 542 дворів Кривотинської сільської ради Ємільчинського району половина була членами молочарського товариства, а в с. Гута-Зеленицька Баришівської сільської ради існував польський молочарський кооператив [174, Ф.413, оп. 1, спр. 360, арк. 4-5].

Загальна кількість пайщиків польської сільськогосподарської кредитної і фахової кооперації у жовтні 1927 р. становила 0,8 %. Найбільша частка пайщиків припадала на райони Правобережжя - 6908 чол., вдвічі менше їх було на Поліссі і зовсім мало в Степу - 602 чол. та Лівобережжі - 27 чол. [177, с. 24-25]. Разом всі сільськогосподарські кооперативи польських селян об'єднували 10749 пайщиків.

Сільськогосподарські кооперативи набули відносно помітного розвитку серед єврейських районів та колоній, незважаючи на той факт, що питома вага євреїв серед землеробського населення була найменшою. Однак, вже на початку 20-х рр. у старих єврейських колоніях 6-ти округів Одеської, Катеринославської і Донецької губерній діяли 22 сільськогосподарських кооперативи [54, с. 42]. Всі без винятку сільськогосподарські товариства мали добрі показники фінансової і господарської діяльності. Протягом 1924 р. баланс товариств збільшився вдвічі, досягнувши майже 1 млн. крб., а в розрахунку на одного пайщика припадало 110 крб. В середньому одне товариство мало обігових коштів 44 тис. крб. Порівняно з міськими єврейськими ощадно-позичковими товариствами, сільськогосподарські були багатшими у 2,5 рази. У довоєнний період товариства володіли вдвічі меншою сумою коштів порівняно з 1924 р., але структура їх балансу була кращою: на власні капітали тоді приходилося 21 %, на вклади - 28 %, на позички - 44 %. Із активних операцій, перше місце займала видача позик, на долю яких приходилося 75 % всього балансу, товарно-посереднецькі операції відігравали незначну роль (14 %) [54, с. 43]. Обігові кошти сільськогосподарських кооперативів складалися із 2-х груп: власні капітали і чужі. Зрозуміло, що чим більше у кооперативі власних ресурсів, тим надійніше його існування, а відтак дешевшими обходилися послуги членам кооперативу. У єврейських сільськогосподарських кооперативах співвідношення власних капіталів і "чужих коштів" було вкрай незадовільне: позичені кошти в 10 раз перевищували власні. Слід зазначити, що в товариствах був встановлений незначний розмір паю, який не перевищував 5 крб., а більша половина товариств мала ще менший розмір паю - до 3-х крб. Однак і цей пай не був виплачений, в середньому на одного пайщика внесено 1 крб. 61 коп. паю [54, с. 43]. Безперечно, що основним завданням кооперативів було збільшення розміру паю та досягнути його повної сплати.

Слід сказати, що "чужі кошти" єврейських сільськогосподарських кооперативних товариств становили їх фінансову основу. Товариства діяли за рахунок позичок і отримували кредити від банків, кооперативних спілок, єврейських громадських організацій: Єврейського колонізаційного товариства (ЄКТ), американської організації "Джойнт", Товариства ремісничої праці (ТРП). Єврейські сільськогосподарські товариства отримували найбільше позики на вигідних умовах від організації "Джойнт" і ТРП (2 % - 4 % річних), в той час як інші установи вимагали 6 % , а в окремих випадках 25 - 30 % [54, с. 45].

Серед активних операцій товариств перше місце займала видача позик. Вони призначалися (майже 50 відсотків) на закупівлю насіння, крім того на тяглову робочу худобу, сільськогосподарський реманент, тракторний обробіток земель, інші господарські потреби. Найбільшу кількість позик видавалося переважно для закупівлі насіння і обробітку парів, а найбільші за розміром позики видавалися для закупівлі коней та корів [54, с. 45].

Товариства займалися операціями по постачанню техніки, насіння і збуту продукції. Операції по постачанню проводили 20 товариств з 22-х. Більшість товариств заготовлювали сільськогосподарську продукцію, 7 із них закуповували товари споживчого характеру, особливо ті, що знаходилися у невеликих населених пунктах, де не було споживчих магазинів. Майже всі товариства здійснювали операції по збуту своєї продукції, зокрема молочних продуктів сироварень. У 1924 р. діяв сироварений завод, 6 млинів, 14 прокатних зерноочисних пункти, 25 зерносховищ, які належали 21 сільгосптовариству [54, с. 46]. Фінансове становище товариств не відзначалося стабільністю. Наприклад, у 1923 р. всі товариства мали прибуток, а 1924 р. успішно закінчили 15 товариств, 7 мали збитки. Причиною цього були досить значні витрати на утримання апарату товариств та великою кількістю прострочених позик по яких не поступало процентів.

Упродовж другої половини 20-х рр. почали виникати нові сільськогосподарські об'єднання євреїв-переселенців. Восени 1927 р. в єврейських колоніях Криворізької округи діяло 9 сільськогосподарських кредитних кооперативних товариств, які об'єднували 80 - 90 % єврейського населення і відігравали значну роль у зміцненні господарств єврейських переселенців. Завдяки кооперації в єврейських колоніях розвивалося скотарсько-молочарське господарство [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 27 зв.].

Основним видом господарської діяльності єврейських сільськогосподарських кредитних кооперативних товариств Зінов'ївської окрсільгоспспілки було надання пайщикам позик переважно за рахунок коштів, отриманих від організації "Джойнт" і ЄКТ, а також торгово-посередницькі операції по збуту продукції членів товариств та постачанню їх сільськогосподарського значення.

Крім того товариства проводили хлібозаготівельні роботи з окрсільгоспспілкою та державними установами [174, Ф.413, оп. 1, спр. 269, арк. 15]. У Зінов'євській окрузі в 1927 р. діяло 12 сільськогосподарських кредитних кооперативних товариств нацменшостей: 5 єврейських, 5 молдавських і 2 російських, у яких було 4755 пайщиків. З них 5 товариств закінчили рік з прибутками на суму 11,2 тис. крб., 3 товариства мали збитки на суму 2,3 тис. крб., а Громоклевське, Сагайдакське (єврейські) і Каліжське (молдавське) перебували у важкому становищі за малоліквідності товару, слабкої матеріальної бази для свого існування, малого району діяльності [174, Ф.413, оп. 1, спр. 273, арк. 15].

На землях виділених для переселенців євреїв, виникли і діяли 240 сільськогосподарських колективних господарств, що об'єднували 18,5 тис. чол. і користувалися земельним клином 30 тис. га. Новоутворені єврейські сільськогосподарські колективи і кооперативні товариства, разом входили до кооперативної системи України. Станом на жовтень 1928 р. на колфондах України єврейські переселенці були кооперовані майже на 90 %, українці в той час лише на 35 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 224]. У доповідній записці Криворізького окрбюро нацменшостей зазначалося : "Кооперативні товариства відіграють величезну роль у справі зміцнення і піднесення господарства єврейських переселенців" [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 222]. На кінець 1928 р. сільськогосподарські кредитні та фахові товариства, зокрема молочарські діяли у єврейських колоніях Херсонської округи - 5, Криворізької - 9, Зінов'євської - 5, Маріупольської та Запорізької - 2 [174, Ф.413, оп. 1, спр. 37, арк. 15].

За регіонами кількість пайщиків єврейських сільськогосподарських кредитних і фахових товариств розподілялася так: у Степу - 5543 чол., Правобережжі - 1980 чол., Поліссі - 746 чол., Лівобережжі - 204 чол. Вцілому, загальне число євреїв пайщиків у сільськогосподарській і фаховій кооперації України становило 0,6 % [26, с. 20].

Формуванню єврейських кооперативних товариств сприяла кредитна політика держави у зв'язку з переселенням євреїв на землі резервного фонду. Вони, як переселенці отримали, порівняно з іншими нацменшостями, значно вищий відсоток довготермінових позик: 71,5 % у 1927 р. і 77,6 % у 1928 р. У свою чергу болгарам було надано всього 6,5 %, німцям - 5,4 %, грекам - 4 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 97]. Наприкінці 1928 р. питома вага євреїв серед членів сільськогосподарських товариств була стабільною і рівною: вони становили 1,2 % пайщиків кредитних товариств в Україні, 2,1 % молочарських, 0,1 % буряківничих, 1,5 птахівничих, 1,8 % плодоовочевих і 3,4 % членів товариств по вирощуванню і збуту технічних культур [174, Ф.413, оп. 1, спр. 476, арк. 50].

Характерною ознакою єврейських сільськогосподарських товариств була достатньо активна участь господарств. Наприклад, у Зінов'ївській окрузі три кооперативи єврейського селянства об'єднували 759 господарств [174, Ф.413, оп. 1, спр. 363, арк. 44]; у 7-ми товариствах Херсонської округи брали участь 2644 двори [174, Ф.413, оп. 1, спр. 363, арк. 4-6].

За даними по 26 округах України у 1926 р. сільськогосподарська кредитна кооперація охопила 5,4 % селянських господарств нацменшостей, у тому числі 37 німецьких сільськогосподарських кооперативних товариств кооперували 8736 господарств, 35 єврейських - 9238, 19 грецьких - 9398, 15 болгарських - 3765, 6 чеських - 411 селянських господарств [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 97]. Ці дані далеко неповні. Вивчення кількісного складу кооперативних товариств, у тому числі й колективних дозволяє констатувати, що в Україні налічувалося наприкінці 20-х рр. без врахування масової колективізації, 782 об'єднання сільськогосподарського та кредитного спрямування їхньої діяльності, які створили німці, чехи, болгари, греки, поляки.

Завершену триступеневу структуру мала сільськогосподарська кооперативна система АМСРР, яку вивершувала Всемолдавська спілка кооперативних товариств, що підпорядковувалися центральним органам кооперації в Україні. За межами АМСРР молдавани мали декілька сільськогосподарських кооперативних об'єднань, а їх основна маса була зосереджена в автономії. Наприкінці 1924 р. в АМСРР налічувалося 93 товариства універсального виду діяльності, а наприкінці 1926 р. їх було вже 117, а кількість членів зросла з 13370 у 1924 р. до 31368 у 1926 р. [92, с. 3]. Після утворення автономної республіки їх кількість неухильно збільшувалася. У жовтні 1926 р. функціонувало 140 сільськогосподарських товариств з кількістю членів 2464 чол., а весною 1927 р. - 203 товариства та 2992 пайщиків [174, Ф.290, оп. 5, спр. 228, арк. 1]. Із загального числа фахових товариств, більшість становили машинотракторні - 166, меліоративні - 11, садово-виноградарські - 10. Упродовж 1924 - 1927 рр. збільшилась кількість молочарських товариств з 2 до 8 одиниць, з'являлися товариства тютюнові і пасічницькі. Перше пасічницьке товариство було затверджене Головкооперкомом ще у травні 1924 р., однак досягло значних результатів лише протягом другої половини 20-х рр. Так, у 1927 р. пасічницькі товариства охопили своєю діяльністю майже все Подністров'я на території Молдавської АСРР, крім того ці товариства розпочали кооперування ще однієї галузі, яка отримала певний розвиток в Молдавії, такої як шовківництво. Оскільки спеціальних статутів шовківничих кооперативних товариств не існувало, останні засновувалися за зразковим статутом садово-городніх-виноградарських товариств або пасічницьких, затверджених Головкооперкомом 30 жовтня 1925 р. [174, Ф.271, оп. 1, спр. 720, арк. 13].

Сільськогосподарська кооперація в АМСРР, якщо порівнювати розвиток її форм з українською, відставала в часі, але копіювала її систему. Якщо в УСРР інтегральні товариства з універсальними функціями (кредитування, збуту) втрачали актуальність і ліквідовувалися на середину 20-х рр., то в автономній республіці лише набували поширення. Виокремлення споживчих товариств та обмеження постачальницьких функцій сільськогосподарських (торгівля крамом тощо) послабили фінансове становище останніх.

У Молдавії не досягли значного розвитку фахові товариства. Членами Всемолдавсільгоспспілки були 3 виноградарських, 2 молочарських, 1 тютюнове та насіннєве товариство [96, с. 110]. Необхідно зазначити, що для розвитку молочарської кооперації були сприятливі умови: наявність високобілкового фуражу (кукурудза), випаси, сіножаті. Лише у 1926 р. республіка мала понад 1 млн. пудів товарного молока [174, Ф.290, оп. 5, спр. 228, арк. 31], але його збут відбувався за рахунок роздрібної торгівлі селянами. Молдавія посідала друге місце за кількістю заготовлених яєць, однак птахівнича кооперація не досягла високого рівня розвитку та поширення.

Упродовж 20-х рр. досить активно діяли садово-городні кооперативні товариства, особливо за рахунок розвитку виноградарства [187, с. 43], яким займалося кожне третє селянське господарство Молдавії, а загальна вартість його продукції становила 3 млн. крб., у тому числі 1 млн. 340 тис. крб. товарна продукція [187, с. 43]. Городництво в Молдавії становило 3,2 відсотки всієї площі землі, а товарні лишки продукції - 500 тис. крб. У другій половині 20-х рр. активніше відбувалося осушення та зрошення земель. Садівництвом займалися 22 % господарств республіки. Товарні лишки садівництва становили - 1 млн. 250 тис. крб. Пасічництвом займалися 3,5 % господарств, товарні лишки сягали - 88 тис. крб. Поліпшити справу в цих галузях сільського господарства могла лише кооперація. Тому не випадково було утворено Всемолдавську спеціальну кооперативну спілку "Согжім", яка вже в березні 1928 р. об'єднала 20 садово-городніх, виноградарських і пасічницьких кооперативних товариств. Існуючі кооперативи відігравали значну роль у пожвавленні роботи в садівництві, городництві та виноградарстві. Кооперація сприяла більш успішній боротьбі з шкідниками, з її допомогою збільшилась кількість механічних сушарень, влаштовувались пункти заготівлі фруктів, споруджувались цехи по переробці винограду.

У квітні 1928 р. "Сільський господар" та Укрсільбанк провели обстеження сільськогосподарських кредитних кооперативних товариств нацменшостей у 9-ти округах України та АМСРР. Комісія визнала, що кооперування населення в Молдавії сільськогосподарською кооперацією досить помітне, яке становило 44,7 % від усіх селянських господарств [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 69]. Порівняно з кооперуванням селянських господарств в Україні, то його відсоток становив 40,0 % [99, с. 68].

У другій половині 1920-х рр. продовжувався процес приєднання колгоспів до сільськогосподарської кооперації. Порівняно з станом справ в округах України, у Молдавії відсоток колгоспів і сільськогосподарських кооперативів у складі Всемолдавської кооперативної спілки був майже однаковим, у той час як в Україні все ще переважали кооперативні товариства над колективами, що входили до системи сільськогосподарської кооперації. Так, у 1929 р. в Україні було 28633 сільськогосподарських кооперативних товариств, у тому числі 14524 колгоспів, що належали до кооперації [99, с. 109].

У соціалістичному секторі, тобто у колективних господарствах брали участь 11,4 % молдаван, це був один з найвищих показників, крім німців, серед нацменшостей. Наприклад, в українців він становив 10,9 %, греків - 8,7 %, євреїв - 8,2 %, болгар - 5,7 %, поляків - 0,0 %, лише у німців - 45 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 69]. Як зазначалося у звіті вищезгаданої комісії, сільськогосподарська кооперація переважно охоплювала незаможників - 52,7 %, середняків - 41,3 %, заможних - 4,2 %, інших - 1,8 %, проте у колективних господарствах незаможники становили - 60,4 %, середняки - 32,2 %, заможні - 7,0 %, інші - 0,4 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 69]. Отже, у молдавській кооперації дещо переважали незаможники і ще більше їх було в колективних господарствах (комунах, артілях, ТСОЗах). Серед сільськогосподарських товариств України молдавани посідали загалом 1,1 %, але з поміж членів кредитних 1,3 % та 4,6 % плодоовочевих кооперативних об'єднань [174, Ф.413, оп. 1, спр. 476, арк. 50].

4.2 Формування споживчої кооперації національних меншостей

Споживча кооперація, яка не усуспільнювала засобів виробництва, але відігравала важливу роль у повсякденному житті селянської родини, належала до найпоширенішої форми господарювання. Вона охоплювала найбільше число пайщиків порівняно з іншими видами кооперації, але у національних районах мала певні особливості розвитку.

Систему споживчих кооперативних товариств в Україні, у тому числі і нацменшостей, об'єднувала Вукоопспілка, статут якої був зареєстрований Головкооперкомом 31 листопада 1922 р. Згідно статуту, що був затверджений Раднаркомом УСРР 28 жовтня 1926 р. після певних змін і доповнень, членами спілки могли виступати райспілки і первинні споживчі кооперативи, що мали необхідну кількість членів, встановлену зборами уповноважених Вукоопспілки [174, Ф.271, оп. 1, спр. 675, арк. 82]. За кількістю пайщиків, споживча кооперація нацменшостей майже втричі перевершувала сільськогосподарську. Якщо в сільськогосподарській кооперації у 1927 р. брали участь 62,2 тис. росіян, то у споживчій їх було 202,2 тис. чол. Майже вдвічі більше пайщиків у споживчій кооперації порівняно з сільськогосподарською мали поляки і болгари. Дещо активнішою була участь німців у споживчій кооперації порівняно з сільськогосподарською. Молдавани і білоруси в споживчій кооперації та сільськогосподарській були представлені майже однаковою кількістю пайщиків. Лише греки надавали більше уваги сільськогосподарській ніж споживчій кооперації [26, с. 20]. Не маючи власних коштів, споживча кооперація змушена була використовувати державні кредити. Вукоопспілка кредитувала районні спілки, а вони споживчі товариства.

Організаційна структура споживчої кооперації нацменшостей, крім товариств Молдавії, мала одноступеневу ланку. Однак, ця обставина лише позитивно впливала на її діяльність, оскільки оперативну роботу не обтяжували бюрократизм і дублювання функцій (заготівельних, збутових) між спілками і товариствами. Останні обслуговували значну частину сільського населення. Найбільша кількість споживчих товариств знаходилася в степових районах України, де перебувало 183,6 тис. пайщиків. Менш густою виглядала мережа споживчих товариств на Правобережжі, там налічувалося 101,3 тис. пайщиків. На Поліссі та Лівобережжі споживчі кооперативи мали приблизно однакову кількість пайщиків, відповідно 33,1 тис. і 32,9 тис. [177, с. 24-25]. Всього на жовтень 1927 р. у споживчій кооперації перебувало 350,9 тис. пайщиків нацменшостей. Споживча кооперація найбільше була розвинена в німецьких колоніях. Переважна більшість кооперативних товариств у німців-колоністів з'явилася у другій половині 20-х років.

Так, у квітні 1925 р. в 5-ти німецьких національних районах було створено 22 кооперативи, у жовтні того ж року число їх збільшилося до 24 одиниць, у яких перебувало - 6897 пайщиків [174, Ф.413, оп. 1, спр. 133, арк. 20]. У німецькому Грос-Лібентальському районі налічувалося в 1926 р. 8 споживчих товариств з 1661 пайщиками. Кооперативи охоплювали пересічно 52 % всіх господарств німецьких селян проти 33 % у 1925 р. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 294, арк. 16]. У Фр.- Енгельсівському районі станом на жовтень 1925 р. було 7 споживчих кооперативів та 1,8 тис. пайщиків, а в наступному році кількість кооперативів збільшилася до 10, у яких налічувалося 2,6 тис. дворів [174, Ф.413, оп. 1, спр. 298, арк. 14].

У Ф.- Люксембурзькому районі споживча кооперація об'єднувала 53 % дворів [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 67]. У Мелітопольській окрузі у жовтні 1927 р. функціонувало 17 споживчих кооперативних товариств та 68,1 тис. пайщиків, а в Запорізькій - 12 споживчих товаритсв та 2500 членів [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 179, 229].

У Високопольському районі були створені упродовж 1926 - 1927 рр. 4 споживчих кооперативи, які охоплювали 915 чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 294, арк. 57]. Наприкінці 20-х рр. у німецьких колоніях діяло 144 споживчих кооперативи, в яких перебувало 31,5 тис. пайщиків [158, с. 171].

Однак, якщо підсумовувати кількість пайщиків, яку наведено вище, то їх число у німецьких споживчих товариствах становило у 1927 р. 82,5 тис.

Якщо припустити, що членом споживчого кооперативу, як і будь-якого кооперативу в Україні, виступав двір, то виявляється, що майже 30 % господарств німців-колоністів України брали участь у споживчій кооперації, хоч в окремих районах значно більше. Найчисельнішою споживча кооперація німців-колоністів, порівняно з іншими регіонами України, була в Степу, де кількість пайщиків становила 26,5 тис. чол., значно менше їх налічувалося на Поліссі - 3,7 тис. чол. і зовсім мізерна частка - на Правобережній і Лівобережній Україні [174, Ф.1, оп. 1, спр. 84, арк. 4].

Господарська діяльність споживчої кооперації, як свідчать архівні матеріали, була досить успішною. З кожним роком споживчі товариства кількісно зростали, також збільшувався район їх діяльності та охоплення селянських господарств кооперацією. Наприклад, у німецькому Грос-Лібентальському районі у 1926 р. було кооперовано 33,3 % населення, а в 1927 р. - 52,0 % [177, с. 116], у Луганській окрузі відповідно 41,2 % і 53,0 %, Запорізькій - 57,0 % та 58,7 % [158, с. 171], у Мелітопольській окрузі охоплено впливом мережі споживчих товариств кожен двір, особливо наприкінці 1927 р. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 133, арк. 20].

Відсоток кооперування населення споживчими товариствами загальноукраїнської її системи значно поступався показниками участі у них господарств нацменшостей. Якщо в Україні станом на 1926 р. він становив 37,1 %, у 1927 р. - 41,8 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 249, арк. 67], в той час у німецьких колоніях він сягав більше 50 %, а в окремих районах доходив навіть до 100 %, що свідчило про значно більшу активність у кооперативному русі німецького населення. Необхідно зазначити, що його купівельна спроможність значно переважала не лише представників інших нацменшостей, а також українських селян. Прагнення німців-колоністів вести зразкове господарство вимагало відповідної техніки, реманенту, а відтак вони зверталися до кооперації.

Німецькі споживчі товариства мали великий асортимент товарів, який вцілому задовольняв споживача. Реалізація їх здійснювалася через торговельну мережу споживчої кооперації. В районі їх діяльності, зокрема майже в кожному селі, було відкрито одну чи дві, а то й більше роздрібних крамниць, які обслуговували місцеве населення. У той час, як кількість українських торговельних закладів у 1927 р. зменшилася порівняно з довоєнним часом з 172217 одиниць до 107087, з них було лише 95298 роздрібних крамниць, внаслідок чого лише 21,2 % українських сіл мали свої крамниці [34, с. 15]. У великих національних адмінцентрах розміщувалося три і більше крамниць універсального типу товаропостачання, а у віддалених селах значно менше і з досить обмеженим асортиментом предметів широкого вжитку.

Якщо простежити продаж товарів на душу населення Люксембурзьким споживчим товариством, то виявляється, що найбільше було продано товарів на душу населення у с. Люксембурзі (де знаходилося правління і були великі магазини) - на суму 51 крб., у с. Розівка - 37 крб., с. Райгород - 10 крб. і с. Новокременчик - 8 крб. Відповідно такими були обороти на крамницю за три квартали 1927 р.: у с. Люксембург - 56,5 тис. крб., с. Розівка - 40,4 тис. крб. с. Райгороді - 17,5 тис. крб. і с. Новокременчику - 16,9 тис. крб. [34, с. 18]. Таке явище пояснюється не низькою купівельною спроможністю населення у віддалених селах, а недостатнім рівнем забезпеченості широким асортиментом товарів.

Постачання товарами німецьких споживчих товариств здійснювалося на 85,6 % їх обсягу через райспілки і державні організації 14,4 %. Окремі німецькі споживчі товариства використовували місцевий ринок для закупівлі половини своїх товарів [174, Ф.413, оп. 1, спр. 294, арк. 16].

У німецьких національних адміністративно-територіальних одиницях споживча кооперація виступала майже монополістом, а осередки приватної торгівлі посідали від 10 до 20 %. Наприклад, в Артемівській і Маріупольській округах кооперативи охоплювали 80 % всієї торгівлі [174, Ф.413, оп. 1, спр. 258, арк. 31]. Партійні і радянські органи влади ставили завданням, особливо у другій половині 20-х років, якнайшвидше витіснити приватника з торгівлі. Саме про це йшлося на XV з'їзді ВКП (б) у грудні 1924 р.: "Зусилля пролетарської держави, зазначалося в резолюції з'їзду, спрямовані в першу чергу на те, щоб закріпити і розширити завойовані позиції в справі безпосереднього постачання села продуктами промисловості, все більше і більше витісняючи посередництво приватного капіталу" [82, с. 20]. Вже тоді партійне керівництво готувалося до "широкого наступу соціалізму по всьому фронті", що означало ліквідацію ринкових відносин, приватної і кооперативної торгівлі. Останню передбачалося перетворити у придаток державної.

Вцілому, як свідчать архівні матеріали, господарське і фінансове становище німецької споживчої кооперації оцінювалося як задовільне, а в ряді районів як добре. Про це свідчать фінансові справи. Наприклад, у споживчих кооперативах німецьких районів, участь власних коштів в обігу у 1927 р. становив близько 4 % що свідчить про успішну діяльність споживчих кооперативних товариств [174, Ф.413, оп. 1, спр. 294, арк. 16].

Товариства споживчої кооперації, як і в німецьких районах, набули також значного поширення серед польського населення України. Серед пайщиків споживчих товариств їх налічувалося 18,8 тис. чол. [26, с. 20], що на 54 % більше їх участі в сільськогосподарській та 66 % в кустарнопромисловій. Мережа польських споживчих кооперативів почала збільшуватися у другій половині 20-х рр. Так, якщо у 1926 р. на Правобережній Україні діяли 64 споживчих товариства, то у 1928 р. - 147 [174, Ф.413, оп. 1, спр. 171, арк. 130]. У цей період були створені М.- Лазучинське, Буртинське, Хотенське споживчі товариства Шепетівської округи, які обслуговували 5 сіл з населенням близько 5 тис. чол. Кількість пайщиків у них на вересень 1927 р. становила 462 чол. На одне товариство припадало 154 пайщики, в той час як у німецьких - 350 і більше. Невеликі за кількістю членів польські споживчі товариства були переважно на Поліссі, де існувала хутірська система, а населені пункти були малочисельними.

Про чисельне зростання споживчих кооперативів можна простежити на прикладі Коростенської округи. Там, у польських селах в 1925 р. було всього 5 споживчих кооперативних товариства, у 1926 р. їх було вже 13, а в 1927 р. - 17. Селяни-поляки охоче йшли у споживчу кооперацію. Наприклад, у 1927 р. в Проскурівській окрузі у 15-ти селах успішно діяли 15 споживчих товариств, у яких брали участь 49,7 % селянських господарств, або 22,4 % дорослого населення [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. ...]. У польському національному Мархлевському районі налічувалося 15 споживчих товариств [174, Ф.413, оп. 1, спр. 360, арк. 23]. Польські споживчі товариства, маючи вдвічі більше пайщиків від інших кооперативних товариств, досить ефективно забезпечували населення товарами широкого вжитку та продуктами харчування, яке не займалося землеробством через несприятливі природні умови, а шукало заробітку серед місцевої промисловості. За кількістю пайщиків польські споживчі товариства були невеликі: від 90 до 200 членів та обслуговували від 250 до 500 дворів з населенням від 1 тис. до 3-х тис. чол. Свою діяльність польські споживчі кооперативи спрямовували в напрямку задоволення потреб своїх пайщиків та населення. Основну масу товарів споживчих товариств становили сільськогосподарські продукти, оскільки селянство займалося різними кустарними і лісовими промислами. Споживчі товариства отримували товари переважно в райспілці, але за їх браком змушені були купувати їх на місцевому ринку, що ускладнювало конкуренцію з приватником, а останній мав кращі умови закупівлі сільськогосподарської продукції, надавав їх у борг селянам [174, Ф.413, оп. 1, спр. 316, арк. 1].

Чисельний склад споживчих кооперативних товариств у другій половині 20-х рр. помітно зростав. В окремих товариствах лише за рік кількість пайщиків подвоїлась [174, Ф.413, оп. 1, спр. 316, арк. 1]. Кооперованість дворів в районі діяльності кооперативних товариств коливалася пересічно, від 28,5 % до 40 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 316, арк. 1]. Діяльність споживчих кооперативів польських селян відзначалася успішною роботою. Наприклад, у Хотенському споживчому кооперативному товаристві Плужанського району Шепетівської округи протягом 1927 р. збільшилися власні кошти та середній обіг, помітно зменшилися загальні витрати [174, Ф.413, оп. 1, спр. 316, арк. 1]. Таке явище спостерігалося у М.- Лазучинському споживчому товаристві Шепетівської округи, а також у Проскурівській окрузі [174, Ф.413, оп. 1, спр. 316, арк. 50]. Широку діяльність у Шепетівській окрузі розгорнуло Буртинське споживче кооперативне товариство, яке у 3-х селах об'єднувало на вересень 1927 р. 2792 чол. населення. У цих селах товариство мало 3 власних крамниці. Число пайщиків у товаристві збільшилося протягом 1926 - 1927 рр. на 24 % і становило 192 чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 316, арк. 21]. Робота товариства була рентабельною, але воно не задовольняло попиту населення. Причиною цього явища було те, що потреба населення у товарах була більшою ніж їх натходило до товариства. Збільшити їх кількість не дозволяло досить скрутне фінансове становище товариства, яке на кінець 1927 р. було таким: товаритсво мало лише 41 % власних коштів, але коли проаналізувати актив, то всі вони були вкладені у малоліквідні цінності, крім того 59 % позичок не давало можливості для накопичення коштів. Щоб ліквідувати ці негативні явища, необхідно було збільшити кількість пайщиків та капіталу і підняти клопотання перед райспілкою про надання довготермінового кредиту.

Успішно діяли 15 споживчих кооперативних товариств польських селян в Проскурівській окрузі. Пайові внески у 1927 р. збільшилися порівняно з 1926 р. з 1909 крб. до 2285 крб. Баланс товариств зріс відповідно з 28,4 тис. крб. до 42,6 тис. крб.

Прибутку мали у 1926 р. - 12,5 тис. крб., у 1927 р. - 13,9 тис. крб. Кооперовано споживчими товариствами 49,7 % дворів, тобто 22,4 % дорослого населення [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 23]. Невеликі за кількістю пайщиків, обіговими коштами та недостатнім кредитуванням, польські споживчі товариства діяли досить ефективно і забезпечували населення необхідними товарами і продуктами сільського господарства. Саме ж населення своїми вкладами підтримувало кооперацію навіть без нарахування процентів [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 36].

Досить впливовою і поширеною, за кількістю кооперативних товариств, була споживча кооперація молдаван. Вона, як і вся кооперативна система, почала активно формуватися лише після утворення молдавської АСРР. Якщо весною 1926 р. в АМСРР діяли лише 18 споживчих товариств, то наприкінці року їх було вже 117, а в грудні 1927 р. - 151 товариство. У 1928 р. кількість споживчих товаритсв збільшилася до 167, у яких налічувалося 88 тис. пайщиків [158, с. 171].

До найбільш чисельної, після української, відносилася споживча кооперація росіян, однак її діяльність в архівних матеріалах відображена вкрай поверхово, можливою причиною було те, що не лише в радянських державних установах російських національних районів, але й кооперативних, росіян не завжди відносили до національної меншості.

Багаточисельною, за кількістю членів, була єврейська споживча кооперація, товариства якої лише на Правобережжі мали 60 тис. чол., у Степу - 24,5 тис., на Поліссі - 11,7 тис. і Лівобережжі - 7,4 тис. чол. [177, с. 24-25]. У степовій смузі переважали споживчі товариства євреїв-переселенців, які становили близько 80 % їх членів [79, с. 10].

Значного рівня розвитку досягла споживча кооперація в окремих округах з болгарським населенням. Наприклад, у Бердянській окрузі в кожному другому селі діяла болгарська споживча кооперація, до якої входило 50 % селянських господарств. Однак, їй бракувало коштів, зокрема недоданих кредитів за 1925 - 1926 рр. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 16, арк. 26]. Чисельне зростання споживчих товариств і пайщиків у болгарських селах спостерігалася у другій половині 20-х рр. Так, у 1927 р. в болгарському Ботієвському і Каларівському районах діяло вже 23 споживчих кооперативи. Кількість пайщиків у них в 1926 р. становила 4409 чол., а в 1927 - 6561 чол., тобто збільшилась на 49 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 222].

Участь національних меншостей в кооперації віддзеркалювала їхній соціально-економічний розвиток, самобутність укладу життя. Кожне господарство вибирало той вид кооперації, котрий найоптимальніше задовольняв споживчі, виробничі, кредитні потреби. Наприклад, у Кам'янецькому окрузі Донеччини весною 1927 р. серед членів споживчих товариств, крім українців, переважали євреї (1945 пайщиків), поляки мали 1909, росіяни - 354 [174, Ф.413, оп. 1, спр. 363, арк. 44]. Отже, за неповними підрахунками, крім російських споживчих товариств, та деяких інших нацменшостей, яких не вдалося виявити з усією вичерпністю, в Україні діяло понад 600 споживчих товариств. Згодом вони перетворилися на звичайні органи радянської торгівлі. У них налічувалося у два рази більше пайщиків, ніж у сільськогосподарських кооперативах та у 6 разів перевищували кількість членів кустарно-промислової кооперації. Восени 1927 р. у споживчих товариствах налічувалося 202,3 тис. росіян або 8,9 % від загальної кількості пайщиків в Україні, 100,2 тис. євреїв (4,4 %), 18,9 тис. поляків (0,8 %), 6,3 тис. греків (0,3 %), 8,8 тис. болгар (0,4 %), 1,3 тис. білорусів (0,1 %). В українській споживчій кооперації перебувало 1,8 млн. пайщиків, які становили 81,3 % від їх загальної маси [26, с. 20]. У 1928 р. споживчими товариствами було охоплено 63,1 % господарств нацменшостей [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 216].

4.3 Соціальна база кустарно-промислових об'єднань етнонаціональних груп в Україні

Кооперація, як форма соціальної організації дрібних товаровиробників, об'єднувала різні групи господарств, особливо кустарно-промислова. Вона вимагала спеціальної підготовки учасників, наявності знань і навичок, певних традицій, а також належних організаційно-економічних умов для її розвитку. Недостатній розвиток фабрично-заводського виробництва в Україні на початку 20-х рр., економічна криза, існування напівнатурального селянського господарства, його низька купівельна спроможність і недоступні ціни на промтовари - все це сприяло виникненню домашніх ремесел, кустарних промислів, майстерень. Селяни забезпечували себе одягом, взуттям, реманентом, необхідними предметами побуту.

Вивчення національного і соціального складу кустарно-промислової кооперації дозволяє констатувати той факт, що її товариства набули особливого розповсюдження серед деяких нацменшостей в Україні. До жовтневого перевороту 1917 р. в Україні налічувалося 350 тис. кустарів і ремісників, а в жовтні 1927 р. - 103 тис., з них 61,7 тис. представників нацменшостей [26, с. 20]. На зменшенні їх кількісного складу позначилася націоналізація, а також роки громадянської війни з руйнівною політикою продрозкладки. Однак, порівняно з іншими галузями промисловості, які на початку 20-х рр. не працювали, кустарні промисли, хоч і втратили третину свого потенціалу, досить швидко відтворювали свою виробничу потужність. У грудні 1922 р. держава залишила у своєму розпорядженні 64,6 % діючих підприємств, а решту передала приватному (21,7 %) та кооперативному сектору (13,7 %) господарювання [118, с. 31]. Питома вага кустарної промисловості становила загалом 9,4 % промислової продукції в Україні, у тому числі 4,5 % становила кооперативна і 4,9 % приватна. Приватний сектор крім форм цензової промисловості, мав досить поширену мережу самодіяльних ремісничих майстерень, які зверталися, почасти, до кооперативних товариств за різними послугами. Роль приватного сектору в економічному житті була досить помітною, особливо в таких галузях промисловості як харчова, текстильна, тютюнова, а також торгівлі. Упродовж 1924 - 1925 рр. в Україні діяло 438 приватних цензових промислових підприємств, що становило 23,7 % від їх загалу в республіці, з них 53 власних і 354 орендованих [174, Ф.539, оп. 4, спр. 315, арк. 2-4]. На підприємствах приватної промисловості працювали 563 тис. робітників (58 % їх загальної кількості в Україні), а їх продукція становила 33,3 % промислової продукції республіканської промисловості, але левову долю виробляли кустарі [174, Ф.539, оп. 4, спр. 315, арк. 2-4]. Якщо у 1923/24 рр. функціонувало 269 кооперативних промислових підприємств, то у наступному році - 361 підприємство, а приватних - 439 [174, Ф.539, оп. 4, спр. 315, арк. 7].

Доля приватного капіталу становила лише 450 млн. крб. або ж 5 % промислового, а в торгівлі наприкінці 1927 р. 23 тис. господарі володіли капіталом 900 млн. червоних крб. [90, с. 120]. За підрахунками Ю. Ларіна 2 % населення володіли 6 % національного багатства країни [90, с. 246]. Зазначимо, що він, як і державні органи влади, вважав промкооперацію капіталістичним підприємством.

Наприкінці 1920-х рр. підприємства кустарної промисловості об'єднували різними формами організаційно-господарської діяльності 180 тис. кустарів в Україні [22, с. 336]. Кустарні промисли як приватні і кооперативні, фінансувалися не лише капіталами їх засновників, а також державними установами, що, безумовно, встановлювало за їх діяльністю адміністративний контроль. Промкооперація залежала від сировини, яку доводилося купувати у сільськогосподарських кооперативів. Приватна і кустарно-кооперативна промисловість на 70 % мала справу з сільськогосподарською сировиною [174, Ф.337, оп. 1, спр. 5332, арк. 130], а тому найефективнішою формою використання було утворення саме кооперативних товариств у сільських районах.

Створення і діяльність кооперації кустарів відбувалися за складних фінансово-економічних умов: диспропорції цін, кризи збуту, податкової політики держави. Наприклад, у 1922 р. ціни на сільськогосподарську продукцію виросли у 23 рази, а на готові промислові вироби у 83 рази, на жири та м'ясо в 63 рази, на предмети широкого вжитку у 111 раз [97, с. 18]. Така економічна ситуація не була ідеальною для ефективної діяльності кустарно-промислової кооперації, але єдиною організаційно-господарською формою об'єднання дрібних товаровиробників для виживання.

Найпоширенішою формою організації виробничої діяльності, як свідчить аналіз функціонування різних кооперативних об'єднань єврейського населення України, була кустарно-промислова кооперація. Її товариства зосереджувалися переважно у дрібних містах і селищах, де євреї становили значний відсоток мешканців. Зокрема, на початку 1923 р. вони становили 64,6 % населення Бердичева, 53,8 % - жителів Умані, 54 % - мешканців Кременчука, 42,2 % - Житомира, 38,8 % - Катеринослава, 33,1 % - Херсона [100, с. 114]. Не випадково серед робітників кустарно-ремісничої промисловості України євреї становили 25,2 % [159, с. 17], оскільки її галузі знаходилися у містах. У 1926 р., якщо проаналізувати соціальний склад єврейських товариств кустарно-промислової кооперації, налічувалося робітників і службовців - 18,2 %, господарств з найманими робітниками - 8,2 %, з членами родини - 13,2 %, одиноких працівників - 52,0 %, допомагаючих членів сім'ї - 10,4 % [159, с. 19]. Найбільше найману працю використовували харчовики - 13,0 %, а найменше кустарі і ремісники по обробці металу - 2,6 %. Серед деяких професій відсоток євреїв наближався до 100 %, а саме, у друкарів, текстильщиків, серед металообробників - 35,4 %, деревообробників - 25,0 %, харчовиків - 42,3 %, швейників - 53,6 %. Кооперованість євреїв-кустарів і ремісників у 1929 р. становила в середньому 63,0 % [159, с. 17].

Євреї-кустарі намагалися працювати самостійно, але державні органи схиляли їх до участі в промкооперації. Їх кількість упродовж 1927 - 1929 рр. зросла майже у 2 рази [111, с. 98]. Система промкооперації виконувала завдання централізації дрібно-товарного виробництва, оскільки саме воно викликало занепокоєння у партійно-державних органів. 11 травня 1927 р. уряд прийняв "Положення про промислову кооперацію", згідно якого кустарно-ремісниче господарство підпорядковувалося ВРНГ УСРР [111, с. 98]. Державні органи влади намагалися використати кредитну систему для розвитку кустарно-ремісничої кооперації, аби зосередити у себе фінансові важелі впливу на неї. Постановою УЕН при РНК УСРР "Про діяльність міських ощадно-позичкових товариств на Україні" передбачалося масове залучення кустарів і ремісників до обслуговування ощадно-позичковими товариствами, вказувалося на доцільність надання ефективної допомоги малосилим товариствам. Ці заходи державних органів були спрямовані на привернення кустарів та ремісників до кооперації, яку вони намагалися перетворити на засіб одержання коштів та підпорядкування всього приватного капіталу кустарної промисловості - кооперації. Підкорення приватного капіталу ставилося як одне з завдань. Так, на пленумі ЦК ВКП(б) у лютому 1927 р. зазначалося, що його слід підпорядкувати "регулюючому впливу пролетарської держави в цілях використання цього приватного капіталу в інтересах соціалістичного господарського будівництва" [111, с. 74]. Отже, проводилась цілеспрямована політика залучення коштів у дрібних товаровиробників для соціалістичного виробництва.

Упродовж 1921 - 1924 рр. товариства кустарів та ремісників контролювала українська спілка кустарно-промислової кооперації, членами якої були і кооперативні товариства кустарів. На початку 1924 р. Укркустарспілка, яка об'єднувала кустарів та ремісників, була реорганізована у систему сільськогосподарської кооперації [174, Ф.337, оп. 1, спр. 1700, арк. 89]. Укркустарспілка мала 4 відділи: транспортно-складський, торговельний, виробничий та організаційний. До цього центру промкооперації товариства не бажали добровільно вступати, бо розуміли, що їм прийдеться утримувати його громіздкий апарат своїм коштом. Укркустарспілка будувалася за двохступеневою структурою: первинну її ланку становили промисли, артілі, товариства, промкооперативи, майстерні; другу - промспілки, які об'єднували первинні організації в промислові об'єднання. Слід зазначити, що ці первинні організації становили виробничу частину структурної побудови Укркустарспілки, а промспілки - бюрократичну, яка стежила за виконанням виробничих програм в об'єднаннях. Як і сільськогосподарської кооперації, первинна її ланка - кооперативні товариства відносились більшовиками до "нищих" форм об'єднань, а колгоспи - до "вищих", так і в кустарно-промисловій кооперації "нищими" були складо-сировинні і ощадно-позичкові товариства, трудові артілі, виробничі майстерні. "Нищі" форми об'єднань базувалися на приватногосподарській основі і були непідходящими для здійснення більшовицького плану одержавлення об'єднань дрібних виробників. За оцінкою більшовиків до "вищих" форм об'єднання відносилися промкооперативи. Ці виробничі об'єднання, артілі промкооперації, складалися з робітників, що були звільнені з фабрик та заводів, тобто найманих робітників, яких так хотіли бачити більшовики. Невдовзі було створено центр промислової кооперації - Промкооперація [111, с. 34]. Робітники, які входили в промкооперативний центр мали всебічну підтримку з боку влади. Вони засновували за допомогою держкредитів, орендованих приміщень та забезпечених держзамовлень виробничу артіль. Такі артілі вважалися "вищими" і широко пропагувалися.