Кооперативний рух в національних районах Української СРР ( 1921 - 1929 рр.)

Наприкінці 1923 - початку 1924 рр. "Союз голландських виходців" до складу якого входили 33 колонії Гальбштадського, 27 колоній Гнаденфельдського, 6 колоній навколо м. Нікополя, 7 колоній Отафельдського району, 14 Граденфельдського, 15 Хортицького, 4 Шенвізького, 4 Ніколайпольського, 13 Барвеньківського, 10 Нью - Стерського, а також 4 відділення ( Гохфельд, Цареводарівка, Блюментейн, Герценберг ) Катеринославської губернії [174, Ф.1, оп. 2, спр. 1876, арк. 2-3 зв.]. Слід зазначити, що термін "район" використаний у джерелі, означав територію впливу та діяльності "Союзу", а не суто національну адмінтериторіальну одиницю. З таким організаційно-господарським об'єднанням, яке за своєю діяльністю, виходило за межі кооперативної спілки, держава намагалася дійти певного компромісу, але водночас, не поступитися принципами. До визнання "Союзу голландських вихідців" урядом спонукала та обставина, що його правління на чолі з В. В. Янцом вважали необхідним формування не лише німецьких національних адмінодиниць, а також менонітських районів [174, Ф.1, оп. 2, спр. 1813, арк. 68-69].

Статут "Сільськогосподарського союзу нащадків голландських виходців на Україні" РНК УСРР ухвалила 14 серпня 1923 р., у якому була визначена його мета утворення: обслуговування потреб сільських громад виходців з Голландії, що мешкали на Україні, усунення сільськогосподарської руїни, "відновлення у державних межах сільськогосподарської могутності та історично відомої культури займаних громадянами голландського походження колоній". До складу "Союзу" входила сільськогосподарська і промислова кооперація, діюча в межах української кооперативної системи. "Союз", як юридична особа, мав належні права організаційно-господарської діяльності, входити членам до інших спілок. Його юридичною адресою визнали с. Орлово В. - Токмакського району Мелітопольської округи Катеринославської губернії, а членом "Союзу" могли стати лише виходці з Голландії віком 18 років, що мали виборчі права. До "Союзу" меноніти входили сільськими товариствами не менше 15 чол. кожне, а також індивідуально, але окремий член спілки не мав права брати участь в іншому товаристві. Управління справами "Союзу" на чолі з правлінням, ревізійна комісія [147.1, 121]. Статутом передбачалися умови ліквідації "Союзу": за рішенням загальних зборів (з'їзду уповноважених), коли число членів буде менше десяти, за неспроможності роботи, "за постановою урядової влади, коли діяльність "Союзу" буде визнана шкідливою для держави" [146.1, 147]. Отже, його діяльність можна було, за будь-яких причин та обставин, призупинити і ліквідувати.

Діяльність "Союзу" голландських виходців "перебувала у полі зору законодавчої та виконавчої влади. Так, 16 липня 1924 р. ВУЦВК, обстеживши його роботу, визнав за доцільне: існування "Союзу" як економічної організації сприяння сільськогосподарському виробництву; приєднати його до сільськогосподарської загальнореспубліканської кооперації на правах автономної секції; поширити на "Союз" пільги для кооперативних об'єднань; вивчити "суспільну фізіономію органів правління "Союзу", які привласнили собі функції правового захисту менонітів"; передати функції захисту прав менонітів діючим органам влади [174, Ф.413, оп. 2, спр. 10, арк. 107-110]. Держава прагнула використати економічні можливості господарств німців-менонітів, обмежив діяльність "Союзу" виключно господарською сферою, вилучив всілякі політичні його намагання захистити їх права тощо. Наркомфін СРСР надавав у зв'язку з цим пільги "Союзу голландських виходців" по вилученню промислового податку, наголошуючи у такий спосіб доцільність його діяльності як суто господарської кооперативного об'єднання [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 113]. Ця обставина, тобто фактичне визнання союзним урядом "Союзу голландських виходців", спонукала його керівництво до офіційного внесення до реєстру кооперативних організацій УСРР. Саме з такою заявою звернувся 27 листопада 1924 р. В. В. Янц до Головкооперкому при РНК УСРР.

Скликання з'їзду уповноважених представників "Союз голландських виходців", згідно статуту, належало до обов'язків правління, а також було справою самої кооперативної спілки, але вона зверталася за дозволом на його проведення до урядових структур. Зокрема, 20 лютого 1925 р. адмінвідділ НКВС УСРР дозволив скликати Всеукраїнський з'їзд представників "Союзу" загальною кількістю делегатів 70 осіб у селі Григор'ївка Ізюмської округи Харківської губернії протягом 25 - 28 лютого 1925 р. [174, Ф.271, оп. 1, спр. 105, арк. 6]. Порядок денний з'їзду, що мав 9 позицій, крім традиційного звіту та виборів, мав велику низку суто господарських проблем та загальнополітичних питань: розвиток тваринництва, діяльність кооперативних підприємств, постачання техніки, ставлення "Союзу" до еміграції німців тощо. НКВС УСРР вимагав 30 березня 1925 р. від "Союзу" повного звіту про роботу з'їзду [174, Ф.413, оп. 1, спр. 105, арк. 24]. З'їзд обрав головою правління "Союзу" В. В. Янца та надав йому "генеральних повноважень" представляти інтереси у Москві та Харкові, тобто в союзному та республіканському урядах [174, Ф.413, оп. 2, спр. 10, арк. 86]. Центральна комісія нацменшостей при ВУЦВК також не заперечувала проведення з'їзду, але запропонувала до порядку денного питання про еміграцію та відрядження на з'їзд представника влади, що володів би німецькою мовою [174, Ф.1, оп. 2, спр. 1585, ч. 1, арк. 158].

Весною 1925 р. на засіданні закритої частини малої президії ВУЦВК слухали питання про утворення комісії по обстеженню "Союзу менонітів", до якої призначили представників НК РСІ, НКВС, Наркомзему, "Сільського господаря" та ЦКНМ [174, Ф.413, оп. 2, спр. 10, ч. 2, арк. 199]. Контроль за діяльністю менонітських організацій, у тому числі й кооперативних, здійснювали партійні органи. Зокрема, одночасно із згаданою комісією політбюро ЦК КП(б)У ухвалив 25 травня 1925 р. постанову "До питання про релігійний рух серед німців-менонітів на Україні", якою зобов'язав ДПУ посилити нагляд за німецькими колоніями, використовуючи "Союз голландських виходців" для роботи з менонітами [173, Ф.1, оп. 6, спр. 68, арк. 179]. Відповідною роботою, але в плані ідеологічного впливу на менонітів, займався відділ агітації та пропаганди ЦК КП(б)У, який у доповідій записці у травні 1925 р. наголошував на тому, що "Союз голландських виходців" діє самостійно, до кооперативної системи УСРР не пристав, а його правління, мовляв, очолюють інтелігенція та буржуазія [173. Ф.1, оп. 6, спр. 68, арк. 187-188]. 8 вересня 1925 р. Центральна комісія нацменшостей при ВУЦВК скликала нараду з представників різних установ, у тому числі ДПУ. Вирішили надати кооперації менонітів організаційно-господарську допомогу, а також передбачити підготовку та проведення різних з'їздів та конференцій менонітів [174, Ф.413, оп. 2, спр. 10, арк. 130].

Упродовж першої половини 1920-х рр. відбулося організаційно-господарське становлення "Союзу голландських виходців на Україні", а починаючи з другої половини 1925 р. його цілеспрямована дискредитація з боку партійно-державних органів, розрахована на послаблення його впливу на оточуюче німецьке населення та підготовку причин і обставин для ліквідації цієї самобутньої кооперативної спілки. Зокрема, 12 серпня 1925 р. газета "Вісті" помістила статтю Ф. Мосенка "Голландці", автор якої виклав основні етапи становлення "Союзу голландських виходців", критично поставився до його попередньої назви "Союз товариств і груп менонітів півдня Росії", мовляв, "де їм, менонітам знати про існування УСРР" [104]. Він наголошував на тому, що "Союз" не правочинний, оскільки не мав трьох фундаторів кооперативних товариств, але постійно одержував кредити і допомогу від Американської менонітської допомоги (АМД), приховував бухгалтерські звіти, не займався обслуговуванням населення, пропагував релігію тощо. Двома тижнями згодом відбулося засідання закритої частини Малої президії ВУЦВК, яка визнала необхідність реорганізації райвідділів "Сільськогосподарського союзу нащадків голландських вихідців на Україні" на засадах первинної кооперативної ланки (товариств), які повинні підпорядковуватися загальнокооперативній системі в Україні [174, Ф.413, оп. 2, спр. 10, ч. 2, арк. 264]. 27 серпня 1925 р. правління "Союзу" заявило свій протест у зв'язку з публікацією статті Ф. Мосенка, визнав її брехливою та шовіністичною [174, Ф.413, оп. 2, спр. 10, арк. 133]. У вересні 1925 р. Центральне бюро німсекції при ЦК КП(б)У здійснило неофіційне обстеження "Союзу голландських виходців на Україні" зазначив, що організація є "національно-релігійним товариством під керівництвом соціально шкідливих елементів, здійснюючи лінію маскування класових протиріч, стримуючи класове розшарування, а також і радянізацію німецьких менонітських колоній, гальмуючи розвиток радянської кооперації" [173, Ф.1, оп. 6, спр. 75, арк. 48]. У звіті йшлося також про вивчення економічної і політичної діяльності "Союзу" відповідними державними органами, а при необхідності організувати "показовий" суд із залученням широких мас трудящих менонітів" та "винести відповідний судовий вирок" [173, Ф.1, оп. 6, спр. 75, арк. 48].

Правління "Союзу голландських виходців" вимагало від газети "Вісті", "Коммунист" публікації офіційного листа спростування статті Ф. Мосенка. 16 вересня 1925 р. правління "Союзу" звернулося з проханням до голови ЦКНМ при ВУЦВК М. І. Лобонова надати місце в газеті для відповіді [44]. Таку можливість було надано: 14 жовтня 1925 р. газета "Вісті" опублікувала відповідь правління "Союзу" на статтю її політичного оглядача Ф. Мосенка. Правління "Союзу" звернуло увагу на компанію цькування менонітських громад, які тривають у пресі, а стаття Ф. Мосенка, на їх глибоке переконання "становить тяжкі обвинувачення громадського, державного і політичного характеру нашій нацменшості на Україні" [44]. Одночасно з їхнім матеріалом газета помістила відгук Ф. Мосенка, тобто останнє слово залишила за ним. Він не визнав спростування його статті, зазначивши, що писав свого часу виключно про діяльність правління "Союзу", не завдавши шкоди менонітам [104].

Негативне і вороже ставлення партійно-державних органів до "Союзу" передалося і правлінням загальноукраїнських кооперативних спілок, особливо районного рівня. Фінансові органи, не зважаючи на рівнозначність пільг, однак завищували норми оподаткування кооперативних товариств, сприймаючи їх за "лжекооперативи" [174, Ф.413, оп. 2, спр. 10, арк. 182]. Запорізька районна спілка сільськогосподарських кредитних товариств "Запорожець" повідомляла 27 червня 1925 р. правління "Сільського господаря" про відсутність у неї інформації про роботу товариств менонітів, "поза-як вони рішуче ухиляються від встановлення з ними якого б то не було зв'язку організаційного та господарчого [174, Ф.290, оп. 3, спр. 220, арк. 6]. У звіті Херсонського районного союзу сільськогосподарської кредитної кооперації, надісланого 9 вересня 1925 р. до оргвідділу "Сільського господаря", йшлося про взаємини його з місцевим кооперативним "Союзом менонітів", що діяв у с. Кочубеївка В.- Олександрівського району. За його сприяння виникли: 2 машинових, 3 молочарських, 6 скотарських товариств [174, Ф.290, оп. 3, спр. 220, арк. 2-2 зв.]. На початку 1926 р. Центральне бюро німсекцій ЦК КП(б)У обстежило роботу цієї спілки. "Головною організацією, яка охоплює населення колоній, зазначалося у його звіті, - є Кочубеївська філія спілки голландських виходців, яка формально об'єднує 503 чол. національно населених пунктів і становить перед собою національно-політичні завдання" [173, Ф.1, оп. 6, спр. 103, арк. 99, 130]. Орквиконком запропонував припинити кредитування спілки менонітів та її кооперативних товариств.

Самодіяльність "Союзу голландських виходців", його соціально-національна та організаційно-господарська самобутність непокоїла органи влади. Вони стали на шлях усунення кооперативної спілки німців-менонітів, пристосовуючи її до особливостей діяльності загальноукраїнської кооперації. Так, 4 червня 1926 р. Головкооперком при РНК УСРР скликав нараду представників кооперативних і державних установ, у тому числі від "Союзу голландських виходців". Слухали питання про його реорганізацію, визначили та ухвалили її порядок здійснення: первинні кооперативні товариства повинні діяти на підставі нормальних і зразкових статутів окремих галузей кооперації (споживчої, сільськогосподарської, кустарно-промислової); кооперативні об'єднання приймають членами менонітське та інше населення, яке мешкає у районі його діяльності; існуючі сільськогосподарські товариства нащадків голландських виходців повинні розпочати діяльність за новими зразковими статутами, розділитися на декілька кооперативів, або ж самоліквідуватися [174, Ф.290, оп. 4, спр. 160, арк. 4-6]. Напередодні цієї наради Головкооперком проінформував уряд про те, що 17-20 лютого 1926 р. відбувся з'їзд представників місцевих органів "Союзу", який ухвалив рішення про його реорганізацію, перетворивши на бюро, що виконувало функції представництва менонітської кооперації, а тому Головкооперком просив РНК УСРР скасувати правочинність статуту "Союзу" від 14 серпня 1923 р. [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 3].

Реорганізація, започаткована рішенням Головкооперкому від 4 червня 1926 р., означала ліквідацію "Союзу голландських виходців на Україні". Зокрема, комісія Запорізького окрвиконкому, яка займалася реорганізацією, ухвалила 30 червня 1926 р. рішення про утворення кредитних сільськогосподарських товариств (Хортицького і Шенвізького) на базі колишніх сільськогосподарських кооперативних товариств голландських виходців. Представники останніх запропонували внести до назв новоутворених кооперативів визначення "менонітське товариство", але комісія окрвиконкому відхилила цю пропозицію [174, Ф.271, оп. 1, спр. 408, арк. 3-4]. Реорганізації зазнали також Гальбштадське і Гнаденфельдське сільськогосподарські кооперативні товариства нащадків голландських виходців. Кожне з них відокремилося у кредитне та споживче, які діяли на матеріально-технічній та фінансовій базі попередніх об'єднань, а керівні органи призначили до загальних зборів [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 10].

Кооперативні товариства "Союзу голландських виходців" зазнали реорганізації в Артемівській, Криворізькій, Мелітопольській, Херсонській округах [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 6, 26]. Одночасно з фактичною ліквідацією кооперативних об'єднань "Союзу" відбувалося переобрання складу правлінь новоутворених кредитних і споживчих товариств, зміна їхньої юридичної адреси.

Вивчення протоколів засідання комісії по реорганізації "Союзу голландських виходців" свідчить про активну роль Бюро представників менонітської кооперації на чолі з його головою П. І. Функом. Бюро засноване на з'їзді у лютому 1926 р., знаходилося у Харкові, тобто поряд з урядом, виконуючи його укази по ліквідації "Союзу голландських виходців" [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 91-97, 102-104].

Формування нових кооперативних товариств шляхом реорганізації кооперативної спілки голландських виходців відбувалося неоднозначно. Керівники "Союзу" намагалися зберегти організаційні ознаки менонітської кооперації. Зокрема, на засіданні комісії Херсонського окрвиконкому, яке розглядало справу по реорганізації Кочубеївського сільськогосподарського кредитного та Озерського споживчих товариств, виступив голова правління "Союзу голландських виходців" Г. Дік, запропонувавши альтернативний план: створити в колонії Кочубеєвка з 15 іншими колоніями два нових товариства (кредитне і споживче), пайщиками якого стали б члени "Союзу голландських виходців" Заградовського районного відділення [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 23]. Херсонський окрвиконком відхилив пропозицію Г. Діка, визнав її економічно недоцільною [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 10]. 9 липня 1926 р. Г. Дік, що виконував обов'язки голови правління "Союзу голландських виходців" інформував Головкооперком про те, що організація товариств натомість відділень завдала господарських втрат [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 56].

Таким чином кооперативна спілка "Союз нащадків голландських виходців на Україні", яка виникла восени 1921 р., проіснувала до липня 1926 р., коли її організаційна структура та функціональні ознаки зазнали суттєвих змін. Протягом другої половини 1926 р. тривала ліквідація кооперації німців-менонітів, яка завершилася на початку 1927 р. Кооперативні товариства і відділення, які входили до складу "Союзу", перевели на зразковий статут сільськогосподарських кредитних та споживчих товариств, які підпорядковувалися загальноукраїнським кооперативним спілкам. 10 лютого 1927 р. голова правління "Союзу голландських виходців" Г. Дік надіслав до Головкооперкому звіт про його реорганізацію, у якому висвітлив наслідки ліквідації менонітської кооперації в Україні, яка фактично завершилася у жовтні 1926 р., коли "Союз" офіційно заявив про розпуск [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 2]. 7 березня 1927 р. правління "Союзу" надіслало до Головкооперкому ліквідаційний баланс "Сільськогосподарського союзу нащадків голландських виходців", тобто його останній фінансовий звіт [174, Ф.271, оп. 1, спр. 490, арк. 108].

Протягом 1920-х рр. в СРСР діяли кооперативні організації менонітів, які займалися сільськогосподарським виробництвом та постачанням споживчих товарів [68]. В Україні, крім "Союзу голландських виходців", за вказівкою державних органів у 1924 р. виникло об'єднання "Колоніст", яке взяло за основу статут "Сільського господаря" та обслуговувало кооперативні товариства німців-колоністів Катеринославської губернії. Правління, у якому головували комуністи, знаходилося у Катеринославі, зв'язки із-за кордоном не підтримувались [174, Ф.413, оп. 1, спр. 17, арк. 91]. Спілка "Колоніст", як складова частина "Сільського господаря" зайняла іншу організаційну позицію порівняно з "Союзом" голландських виходців", була "доступна керівництву компартії" [174, Ф.413, оп. 1, спр. 17, арк. 91]. Отже, партійно-державні органи намагалися протиставити ці організації одна одній, викликати протистояння між релігійними групами німців-колоністів.

З метою захисту економічних інтересів кооперативного населення та їх обстоювання в радянських і громадських організаціях, меноніти намагалися відродити з'їзди кооперації, які проводилися в недалекому минулому та організувати бюро з'їздів. Лідерами відповідного оргкомітету у червні 1927 р. було розроблене положення про з'їзди менонітської кооперації. Зокрема у параграфі 1 зазначалося: "З метою виявлення запитів і потреб кооперації в менонітських колоніях України, а також для представництва і захисту інтересів її перед державними і громадськими організаціями засновуються всеукраїнські з'їзди менонітської кооперації, які скликаються по необхідності, але не рідше одного разу в рік" [174, Ф.413, оп. 1, спр. 151, арк. 26].

Питання про організацію бюро з'їздів та проект положення про з'їзди менонітської кооперації розглядалося на засіданні реєстраційної комісії при РНК УСРР 25 червня 1927 р. Проте сподівання менонітів були марними. Існуюча влада не могла допустити відродження самостійної менонітської кооперації, яка у державних правлячих колах розцінювалась як "куркульська", "антирадянська" або просто іменувалася "лжекооперацією", а тому реєстраційна комісія визнала за неприпустиме організацію бюро з'їздів, як центру самостійного і відокремленого від загальної кооперативної радянської системи. Проект положення про з'їзди менонітської кооперації в Україні було відхилено. За рішенням реєстраційної комісії, захист інтересів менонітського кооперативного населення було покладено на бюро нацменшостей при Вукораді, де кооперативні товариства могли мати своїх представників. Наприкінці 1929 р., внаслідок переслідувань менонітів та їхніх кооперативно-громадських об'єднань, в Україні, за деякими підрахунками, налічувалося 49 громад з кількістю членів 13,9 тис. чол. [85], що набагато менше від загальної кількості менонітів в Україні.

До національних меншостей, які мали завершену кооперативну систему, належали молдавани. В АМСРР, як адміністративно-територіальній частині УСРР, кооперація розвивалася за організаційними принципами загальноукраїнської, тобто мала триступеневу структуру: товариство-спілка, товариство-спілка спілок кооперативних товариств. Первинну ланку становили універсальні (фахові) та кредитні товариства, які входили в кооперативні спілки: Молдавцентроспілка, Молдавсільспілка, Молдавпромспілка, Молдавкооптах, Плодовинспілка [96, с. 136]. Кооперативні об'єднання, які діяли на території АМСРР, виконували рішення Молдавської краєвої кооперативної ради та Головкооперкому при РНК УСРР.

Найчисельнішою і найрозвиненішою з поміж кооперативних організацій автономної республіки була Всемолдавська сільськогосподарська спілка (Всемолдсільгоспспілка), яка розпочала свою господарську діяльність на початку 1925 р. охопивши 94 кредитних, 140 фахових товариств і 122 колгоспи (ТСОЗи, артілі, комуни) [174, Ф.413, оп. 1, спр. 17, арк. 91]. Спілка мала три відділи: торговельний, сировинний та аграрний. Восени 1925 р. торговельний відділ мав хлібний, м'ясний та сировинний підвідділи, тобто спостерігалося певне дублювання функцій. У розпорядженні спілки було 5 складів: базисний з різним крамом та лісоматеріалів у Балті, склад у Бірзулі, Валеогопулові і Тірасполі. Спілка мала невеликий асортимент товарів, вартість якого за балансом на квітень 1926 р. становила 192,1 тис. крб. у тому числі власного на 151,2 тис. крб., комісійного - 957 крб. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 17, арк. 91].

На початку 1926 р. спілка продавала сільськогосподарські машини і землеробські знаряддя праці, саджанці, будівельні матеріали, паливо, вироби з заліза, бакалійні і шкіряні товари, мануфактуру, зерно, фураж. Із зазначеного товару, сільськогосподарського призначення було на суму - 130,4 тис. крб., споживчого - 21,8 тис. крб. Більшість товарів придбано у кооперативних та державних установах. Негативним явищем діяльності торговельного відділу було те, що він закуповував велику кількість зерна у населення, нейтралізуючи роботу власних сільськогосподарських товариств, до того ж необхідно було утримувати свій апарат для цієї роботи. Продаж краму торговельний відділ здійснював через мережу власних крамниць у великій кількості, а не через спілкові товариства, що теж відбивалося на роботі останніх [174, Ф.290, оп. 4, спр. 169, арк. 34].

Господарсько-торговельні відносини спілки з іншими організаціями відбувалися на договірних засадах. Вона уклала угоду з "Сільським господарем" на постачання 800 пудів вовни та лісоматеріалу вартістю 70 тис. крб., а також з "Добробутом" - на заготівлю 600 пудів сала. Лише у першій половині 1926 р. було укладено 9 таких угод [174, Ф.290, оп. 4, спр. 169, арк. 36]. Їх укладання відбулося без належного вивчення рентабельності, прибутковості тощо.

Сировинний відділ Всемолдавської сільськогосподарської спілки почав діяти з листопада 1926 р. Його призначення - заготівля сировини в районі діяльності спілки. Інколи сировинний відділ об'єднував свої зусилля по заготівлі шкірсировини з іншими кооперативними організаціями. Так, у березні 1926 р. сільськогосподарська спілка і "Промспілка" уклали договір з Укршкіртрестом на поставку 2400 пудів шкірсировини. Роботу сировинний відділ проводив через ощадно-позичкові товариства, а почасти звертався до приватних осіб, останні були основними постачальниками шкірсировини. Свої ж кооперативні товариства, які підпорядковувались спілці, сировинний відділ для заготівель не використовував, що в кінцевому результаті негативно позначилося на їх роботі. Те, що сировинний відділ проводив роботу самостійно, не залучаючи кооперативні товариства, спілка мала незначні прибутки від заготівлі і збуту шкірсировини. Крім того спілка зазнала значних збитків від продажу хліба, внаслідок чого хлібний відділ було ліквідовано. Такі негативні явища в роботі спілки призводили до того, що збитки спілки поступово зростали і на квітень 1926 р. становили 24,6 тис. крб. [174, Ф.290, оп. 4, спр. 169, арк. 28].

Агровідділ спілки займався підготовкою спеціалістів для буряківничої справи. З його допомогою було закладено 8 зразкових бурякових плантацій. Організовано 4 буряківничих кооперативних товариств, 2 садо-виноградних, 2 насіннєвих. Ним же проведено обстеження районів АМСРР для можливого збуту молочних продуктів.

Організаційно-господарською основою Всемолдавспілки були 174 кооперативні об'єднання і 134 колективних господарств, що перебували в районі діяльності спілки, а також 92 кооперативних товариства, 93 колективи, які входили до складу спілки. У другій половині 20-х рр. для оцінки економічної потужності кооперативних і колективних організацій використовувалися такі поняття - "сильні", "середні", "кволі" [96, с. 123]. Із всієї кількості кооперативних товариств, що існували в районі діяльності спілки було 126 "кволих", 33 "середніх" і лише 16 "сильних"; з колективних господарств - 28 "сильних", 73 "середніх" і 33 "кволих" [174, Ф. 290, оп. 4, спр. 169, арк. 43]. Наявність великої кількості "кволих" кооперативних товариств пояснюється тим, що керівництво спілки перебрало на себе їх виробничі функції, крім того, спілка отримувала недостатню суму позик. Наприклад, у 1926 р. для проведення торговельних операцій необхідно було 345 тис. крб., фактично одержали 175 тис. крб. У свою чергу кредитування кооперативних товариств також було недостатнім. Відсутність узгодженості дій правління спілки з первинною її ланкою - кооперативними товариствами лише погіршувала умови господарської діяльності останніх, а тому не випадково у складі спілки перебувало 64 відсотки так званих "кволих" товариств [174, Ф.290, оп. 4, спр. 169, арк. 43].

Чисельне зростання кооперативних товариств відбулося переважно за рахунок "кволих". У січні 1926 р. порівняно з цим періодом 1925 р. в районі діяльності спілки кількість кооперативних товариств збільшилася з 136 до 176 одиниць, а число товариств членів спілки з 80 до 92. Стосовно колективних господарств, то їх кількість збільшилась за рік - з 122 до 134, а колективів, що входили до спілки з 77 до 93 [174, Ф.290, оп. 4, спр. 169, арк. 43]. Таким чином, у складі спілки колективні господарства дещо переважали чисельність суто кооперативних товариств.

Фінансово-господарське становище Всемолдсільгоспспілки було хитким, яке свідчило про низьку кредитоспроможність і малоефективність. У квітні 1926 р. збитки сягали 96,5 тис. крб. До причин такого стану слід віднести: недороди, які упродовж 20-х рр. переслідували населення автономії, відсутність стабільних кредитів, слабкий господарський та організаційний зв'язок спілки з периферією; плинність кадрового складу правління, часті персональні зміни, неефективно розподілені обов'язки; неукомплектованість протягом тривалого часу повного складу надзорчої ради і ревізійної комісії та остаточний розлад цих органів. Упродовж 1925 - 1926 рр. не було скликано загальних зборів уповноважених спілки, не організовано належним чином роботи торговельного відділу, а тому операції по збуту і постачанню мали випадковий характер. Становище спілки могло бути покращеним за умов: пролонгації головними кредиторами її зобов'язань та відстрочки на тривалий час (2-3 роки) заборгованості Укрсільбанку, тіснішого зв'язку спілки з переферією, скликання загальних зборів та обрання кваліфікованого складу ради, правління і ревізійної комісії.

Слід зазначити, що в наступні 1926 -1927 рр. спілка досягла певних позитивних результатів в господарській діяльності, особливо поліпшилося фінансове становище. Приймаючи до уваги значне покращення роботи спілки порівняно з минулими роками Раднарком АМСРР 8 серпня 1927 р. прийняв рішення про реорганізацію Всемолдавської сільськогосподарської кооперативної спілки в кредит - спілку. Це пояснювалося недоцільністю існування в Молдавії 2-х систем: сільськогосподарської кооперації та сільгоспкредиту [174, Ф.290, оп. 4, спр. 169, арк. 44]. Надання кредитних функцій Молдавсільспілці давало можливість зосередити в одній установі всю роботу по обслуговуванню сільськогосподарської кооперації Молдавії, що було також доцільно і з економічної точки зору.

Спеціалізація кооперації, яка відбувалася в Україні, торкнулася певним чином і кооперативної системи АМСРР. Зокрема, постановою УЕН та РНК АМСРР передбачалося утворення та діяльність на початку 1927 р. двох кооперативних фахових спілок - "Плодовинспілки" і Птахівничого районного товариства. Садово-городньо-виноградарські та пасічницькі товариства об'єднувались у спеціальну Всемолдавську спілку "Согжім", у складі якої станом на березень 1928 р. перебувало 20 товариств [187, с. 32]. Хоч на початку діяльності цієї спілки не всі товариства могли налагодити роботу і окремі з них зовсім не діяли, проте в цілому з утворенням спілки було покладено початок відролження садівничої та виноградарської справи. Розпочатий з другої половини 20-х рр. довіз західно-європейських сажанців з участю спілок, значно поліпшив умови розвитку садівництва та виноградарства в Молдавії [187, с. 32].

Для координації діяльності окремих видів кооперації АМСРР, а також представництва та захисту їх інтересів й сприяння державним органам у підготовці заходів стосовно розвитку кооперації республіки, наприкінці грудня 1927 р. було утворено Молдавську краєву кооперативну раду. Її засновниками стали: "Молдавцентроспілка", "Молдавсільспілка", "Молдавпромспілка", Балтський робкоп та Молдавська філія Українбанку. Молдавська краєва кооперативна рада за її статутом мала право розробляти питання кооперативної діяльності та методи організації кооперації всіх її видів, залучати населення до різних видів кооперації, сприяти розвиткові кооперативної освіти, бути представником кооперації у державних та громадських установах, скликати з'їзди та наради з кооперативних питань. Вона мала погоджувати свою діяльність з Всеукраїнською кооперативною радою, одержувати від неї директивні вказівки. Керівництво справами покладалося на її пленум та президію [174, Ф.271, оп. 1, спр. 699, арк. 47]. Якщо в Україні подібна установа (Вукорада) фактично припинила свою діяльність, то в Молдавії краєва кооперативна рада лише її почала. Вона мала право організовувати та регулювати діяльність всіх видів кооперації, залучати до її складу широкі верстви населення, сприяти встановленню правильних взаємовідносин та узгодженості кооперативних організацій між собою, а також з державними установами та підприємствами. Рада заслуховувала звіти кооперативних організацій, які були членами ради та виносили відповідні постанови.

Краєва кооперативна рада мала право юридичної особи, набувати і закладати майно, а також ухвалювати договори. Органами управління та контролю крайкоопради були: пленум та президія. Вищим керівним органом вважався пленум, який складався з представників, котрих делегували члени крайкоопради. До компетенції пленуму відносились: затвердження звітів, планів й кошторисів, що їх виробляла президія крайкоопради, залучення нових членів, заслуховування доповідей та винесення на них постанов, розв'язання питань про позики, придбання майна тощо. Пленум мав право встановлювати число членів президії та ревізійної комісії, обирати їх і відповідального секретаря. Його скликали не менше одного разу на два місяці [174, Ф.271, оп. 1, спр. 699, арк. 17].

Президія крайкоопради мала право скликати пленум, складати звіти, плани та кошториси, реалізовувати постанови пленуму, бути представником і захищати інтереси перед урядовими установами та громадськими організаціями, розпоряджатися майном, вести його облік та звітність. Президію крайкоопради обирав пленум терміном на один рік (не менше 3-х членів). Для перевірки звіту, пленум обирав на один рік ревізійну комісію, яка повинна не менше одного разу протягом року обстежувати стан майна крайкоопради, рух її коштів і доповісти про свій висновок на пленумі при розгляді річного звіту.

Отже в Україні, крім німців-менонітів, які мали двоступеневу структуру кооперації, молдавани були єдиною нацменшиною, що з утворенням АМСРР сформували завершену структуру кооперації: кооперативні товариства - спілки - вищі кооперативні органи (Головкооперком АМСРР, Всемолдавська краєва кооперативна рада), хоч вони, властиво, копіювали організаційну структуру та мережу кооперативної системи України.

Кооперація нацменшостей, як форма соціальної організації дрібних товаровиробників, сприяла також їх культурно-побутовому розвитку, збереження самого укладу життя, а відтак викликала суперечливе до неї ставлення з боку державних органів влади. Вони намагалися використати господарсько-економічні переваги кооперативної системи для зміцнення політичних позицій командно-адміністративної системи, але водночас не могли погодитися з кооперацією, яка не сприяла усуспільненню засобів виробництва, а навпаки торувала шлях самобутнього сектору економіки.

Формування кооперативних об'єднань селянських господарств нацменшостей відбувалося в Україні за територіальною та економічно-виробничою ознакою. Становлення національної повноцінної кооперативної ситеми держава не допускала. Діяльність "Сільськогосподарського союзу нащадків голландських вихідців на Україні", як кооперативної спілки товариств німців-менонітів, відбувалася під наглядом та опікою державних органів, яка не стала центром координації кооперативного руху у німецьких районах з декількох причин: самобутнього укладу життя менонітських громад, організаційно-нормативних та політичних обмежень державних структур. Доказом цього, крім згаданих аргументів, залишається факт інтегрування кооперативних товариств менонітів у загальноукраїнську кооперативну систему, що завершилася ліквідацією у 1926 р. "Союзу голландських виходців".

Кооперативна система, яка виникла і діяла в АМСРР, хоч і мала завершену організаційну структуру, однак повністю копіювала та залежала віл загальноукраїнських кооперативних установ і державних органів влади. Функціонування молдавських кооперативних спілок, організаційно і структурно однотипних з українськими, не означало їх суто національного спрямування, але за територіальною ознакою та соціальним складом членів кооперативних товариств названих "молдавськими", чи "всемолдавськими".

В українських кооперативних спілках брали участь і представники нацменшостей. Їх питома вага серед управлінських структур у декілька раз перевищувала їх загальну кількість в загальноукраїнській кооперативній ситемі.

Від більшовицької соціалізації землі відчутних витрат зазнали селянські господарства всіх нацменшостей, особливо німці-колоністи, розміри землекористування яких зменшилися загалом у два рази. Однак, завдяки принципу майорату, тобто надання земельного наділу у спадок старшому сину, німці-колоністи мали найвищу землезабезпеченість в Україні. Їхні господарства були економічно найрозвиненішими. Нерівномірність соціально-економічного розвитку господарств національних меншостей, а також привабливість кооперації, її економічні та організаційні переваги сприяли виникненню товариств у різних галузях сільськогосподарського виробництва. Різний рівень розвитку господарств обумовив відповідним чином соціальну базу кооперації.

За рівнем економічно-господарського розвитку найбільш заможними були німці і чехи, які вирізнялися високою землезабезпеченністю, використанням сучасної агротехніки та культур. Другої сходинки посідали греки і болгари. Селянські господарства поляків, росіян і білорусів мали майже однаковий рівень соціально-економічного розвитку. В національних районах функціонували різні форми господарювання та землекористування: громадська, колективна, подвірна тощо. Безперечно, що таке соціальне розмаїття і багатоукладність позначились на формуванні основних галузей кооперації.

РОЗДІЛ IV. РОЗВИТОК ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ КООПЕРАЦІЇ В НАЦІОНАЛЬНИХ РАЙОНАХ

4.1 Виникнення сільськогосподарських та кредитних товариств

У попередньому розділі ми з'ясували, що "Сільськогосподарський союз нащадків голландських вихідців на Україні", який об'єднував виключно німців-менонітів, був єдиною, по-справжньому, німецькою кооперативною спілкою, оскільки інша спілка "Колоніст", перебувала у складі "Сільського господаря" на правах звичайного кооперативного товариства. Однак, як свідчить історичний досвід, у німецьких районах та колоніях набули відносного поширення різні кооперативні форми. Найбільшого розвитку мали сільськогосподарські та кредитні товариства, які вирізнялися з поміж інших кооперативних об'єднань нацменшостей, про що не раз йшлося в офіційних звітах державних органів [62, с. 41]. На початку 20-х рр. існувало лише декілька кооперативних товариств німців-колоністів, обліком яких ніхто не займався. Кількість кооперативних товариств нацменшостей, у тому числі і німців почали враховувати з середини 20-х рр. Так, у жовтні 1924 р. налічувалося 31 сільгосптовариство німців-колоністів, що мало 6120 пайщиків, на початку червня 1926 р. відповідно 45 товариств і 14129 членів, а в жовтні 1926 р. - 58 товариств і 14795 господарств засновників. Отже, протягом двох років кількість товариств та число їх членів подвоїлись. За неповними даними, оскільки спеціальних статистичних обстежень тоді не проводили у п'яти німецьких національних районах у листопаді 1925 р. функціонували 27 сільськогосподарських кредитних кооперативних товариства, з них 8 у Ландауському, 4 - Люксембурзькому, 12 - Молочанському, 2 Фр. Енгельсівському, 1 - Пришибському [174, Ф.290, оп. 5, спр. 228, арк. 31]. Упродовж двох наступних років їх число збільшилось до 34-х з кількістю пайщиків 8150 чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 249, арк. 67]. У німецьких районах розвивалася також фахова кооперація. Наприклад, у Грос-Лібентальському районі в 1926 р. було створено 5 машинних товариств, а ще 3 перебували у стадії організації, 5 молочарських і два садово-виноградних. Чисельність пайщиків неухильно зростала. Так, у Олександергільфському молочарському товаристві цього ж району за 6 місяців кількість пайщиків збільшилась до 164 чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 294, арк. 16]. У Зельцському і Васильківському сільськогосподарських кооперативних товариствах Фр. Енгельсівського району число пайщиків збільшилося за період 1925 - 1926 рр. з 1272 чол. до 1816 чол., тобто на 70 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 228, арк. 14].

Кооперативні товариства вважалися німецькими за декількома обставинами: за районом (адмінтериторіальним та економічним) їх діяльності, питомою вагою кооперованого населення, національним складом конкретних об'єднань, у тому числі так званих мішаних, за кількістю господарств. Наприклад, Менрикське сільськогосподарське кредитне товариство заснували виключно німці - 448 господарств, а серед 1194 членів Велико-Янісольського грецького кредитного товариства - німці становили лише 330 осіб [174, Ф.413, оп. 1, спр. 363, арк. 44]. Національний склад членів кооперативу мав безпосереднє відношення для визначення його назви та юридичного статусу. Якщо у Дерманському сільгоспкооперативі по збуту молочної продукції, що входило до складу Шепетівської окрсільспілки "Господар", німці становили 93 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 360, арк. 48], то його організаційно-функціональний статус не викликав сумніву: об'єднання вважали виключно німецьким.

Німці-колоністи засновували кооперативні товариства, які обслуговували основні напрямки сільськогосподарського виробництва: заготівлю і переробку продукції селянських господарств, постачання насіння, реманенту, техніки, їх кредитування тощо. Їхні товариства, як і господарства, були зразковими. Зокрема, німецьке Зельцське сільськогосподарське кредитне товариство вибороло перше місце на конкурсі найкращого кооперативного об'єднання Одеської округи у серпні 1927 р. Воно обслуговувало понад 2 тис. селянських господарств, що становило 46,6 % їх кількості в районі, кредитами (пересічно по 76 крб. на двір), залишалося прибутковим об'єднанням [124].

Наприкінці 1927 р. німецькі сільськогосподарські товариства об'єднували 7 тис. господарств, що становило 1,8 % пайщиків загальноукраїнської кооперативної системи [26, с. 20]. Найбільша кількість пайщиків, якщо взяти до уваги природньо географічні райони України, припадала на Степову зону 20,4 тис. чол., значно менше на Поліссі - близько 5 тис. чол. і зовсім їх мало було на Правобережжі - 211 чол. і Лівобережжі - 167 пайщиків [153, с. 24-25]. Порівнюючи кооперованість населення німецькою сільськогосподарською кооперацією з українською слід підкреслити, що у німців вона становила у 1927 р. від 46 % до 63 % [136, с. 86], а в українців 40 %. Товариства німців-колоністів діяли також поза національними адмінтериторіальними одиницями. Так, у Луганській окрузі на кінець 1927 р. діяло 6 тракторних товариств, які обслуговували 62 селянські господарства. У наступному році було створено ще 3 машино-тракторних товариства, які об'єднували 57 господарств. Також організовано 2 скотарських і 2 молочарських товариства, які мали у своєму складі 140 членів. Зростала кількість пайщиків у сільськогосподарських кредитних кооперативних товариствах. Якщо у жовтні 1926 р. їх налічувалося 120 чол., то у 1927 р. - 348 чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 258, арк. 31]. У Маріупольській окрузі функціонувало 5 сільськогосподарських кооперативів, які об'єднували третину господарств німців-колоністів [174, Ф.413, оп. 1, спр. 258, арк. 26]. Однак, відсоток їх господарств серед членів кредитних товариств був дещо меншим ніж у болгар, греків, євреїв, але вищим від українських селян.

У жовтні 1928 р. в німецькій сільськогосподарській кредитній кооперації було 25162 пайщики, у скотарсько-молочарській - 2659, птахівничій - 1285, садогородній - 2253, буряківничій - 618, хмілярській - 813 пайщиків. Разом у сільськогосподарських і фахових товариствах налічувалося 32790 членів [174, Ф.413, оп. 1, спр. 452, арк. 69]. Із спеціальних (фахових) товариств, найбільшого поширення в німецьких колоніях набули скотарсько-молочарські і садогородні. Крім того багато німецького колоністського населення брало участь у змішаних сільськогосподарських кредитних кооперативах, а тому, що їх облік не вівся, позаяк точних відомостей про кількість пайщиків у таких кооперативах немає [174, Ф.413, оп. 1, спр. 263, арк. 67].

Товариства здійснювали індивідуальне кредитування з спеціально створеного фонду бідноти та усуспільнення. В індивідуальному кредитуванні у 1927 р. німці-колоністи, порівняно з представниками інших нацменшостей, отримали найбільше позик - 46,6 %, оскільки належали до кредитоспроможного населення. Довготермінових кредитів німцям було надано лише 7,8 %, а короткотермінових - 92,2 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 97]. За фондом бідноти кредитувалися переважно незаможні селяни, хоч в окремих випадках надавалися середнякам і заможним. У 1927 р. німці-незаможники отримали 23,4 % виділених кредитів для цієї категорії селян [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 99]. Із усуспільнених організацій найбільше позик відпускалося товариствам спільного обробітку землі - 85,6 %, дещо менше артілям і комунам і зовсім мало (всього 15,3 %) фаховим товариствам. Їм надавалися позики переважно на господарські потреби - 29,7 %, для закупівлі сільськогосподарських машин - 18,4 %, на корм худобі - 10,9 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 101]. Такий відсоток виділених коштів на гострі проблеми сільського господарства не вирішував їх з тієї причини, що в системі сільськогосподарського кредиту відчувалася значна нестача коштів.

Кредитування кооперації нацменшостей не завжди переслідувало економічні інтереси, а траплялося й політичні. Одні нацменшості отримували більше грошей, інші менше. Найбільше позик у 1927 - 1928 рр. отримали німці - 45,0 % від загальної суми та євреї - 17,3 %. Євреїв, крім державної позики, кредитували єврейські громадсько-гуманітарні організації ("Агроджойнт"). Якщо взяти виданий кредит євреям за 100 %, то 61,2 % становили кредити "Агроджойнта".

Видані позики поділялися на довготермінові і короткотермінові. Переважна більшість нацменшостей у другій половині 20-х рр. отримували короткотермінові позики, лише євреям-переселенцям упродовж 1926 - 1928 рр. було видано 77,6 % довготермінових позик. Проте зовсім інша ситуація була при кредитуванні усуспільненого сектору: 78,8 % видано довготермінового кредиту і 27,2 % короткотермінового [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 71]. В абсолютних цифрах, аби збагнути нерівнозначність кредитних надходжень, наведемо дані про одержання кредитів у 1928 - 1929 рр. Зокрема, 46 російських кредитних товариств отримали 40,8 тис. крб., 14 єврейських - 67,2 тис. крб., 16 німецьких - 80,1 тис. крб., 5 грецьких - 94,4 тис. крб., 4 молдавські - 97,5 тис. крб., 3 польські - 20 тис. крб., одне болгарське - 204 тис. крб. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 473, арк. 39]. Ці дані свідчать про специфічну політику кредитування, яку здійснювали радянські органи, але з іншого боку вони відслідковували, за незначним виключенням, кредитоспроможність конкретних національних кооперативних товариств. В офіційних звітах часто називали середньостатистичні відомості надходження кредиту на одне товариство. Так, у згаданому переліку припадало 58,8 тис. крб. на товариство, але такі дані виглядають абсурдно, якщо взяти до уваги надходження кредиту до кооперативних товариств російської нацменшості в Україні (менше тисячі на об'єднання), польських (близько 7 тис. крб.), але одне болгарське мало 204 тис., тобто репрезентативність таких надходжень досить сумнівна.

У 1928 р. відбулося обстеження 10 національних кредитних товариств (2 російських, 2 молдавських, 2 німецьких, 1 "мішаного" типу), що обслуговували німців, українців, поляків, росіян, євреїв та по одному єврейському, болгарському та грецькому, які охоплювали разом 100 населених пунктів та 36,7 тис. господарств [120, с. 53]. Обстеження показало, що в кожному з товариств переважала питома вага якоїсь нацменшості, а кооперативи вирізнялися галуззю виробничої діяльності: виноградарством, сільським господарством, огородництвом, кустарними промислами.

Участь господарств у кооперації була різною. Товариства об'єднували, якщо взяти їхні райони діяльності, 38,6 % господарств росіян, 63,8 % німців, 69,4 % євреїв, 79,6 % - греків, 34,2 % - болгар, 61,8 - молдаван [120, с. 55], тобто спостерігалася, використовуючи термін того періоду, відносна "недокооперованість" господарств. Нерівномірність кооперування залежала також від питомої ваги нацменшості в адміністративному районі. Водночас, проаналізувавши соціальний склад учасників кооперативних товариств, організатори обстежень дійшли висновку, що в "кредитових товариствах і в об'єднаннях спостерігаємо порівняно високий відсоток заможного селянства" [126, с. 44]. Так, у німецьких кредитних товариствах вони становили 53,8 %, а серед всіх товариств заможні господарства мали 47,3 %.

За матеріалами іншого обстеження кредитних сільськогосподарських товариств нацменшостей, проведеного у 1927 - 1928 рр. у 8-ми округах України - Житомирській, Луганській, Харківській, Запорізькій, Маріупольській, Херсонській, Миколаївській, Одеській і АМСРР апаратом "Сільського господаря" і Укрсільбанку за схемою: органи керування, кооперування, кредитування та збутово-постачальницькі операції. Виявилося, що органи управління кооперації майже цілком відповідали питомій вазі кожної окремої нацменшості. Лише євреї перевищували вдвічі, а молдавани й греки мали менше їх представників. За соціальним станом відсоток бідняків в органах керування був меншим від їх кількості в товариствах на 20 %, а натомість число середняків і заможних перевищувало їх питому вагу в кооперативах [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 69].

Кооперованість окремих нацменшостей в товариствах була різноманітною, проте вищою ніж в українців вищезгаданих 8-ми округів. Середній відсоток кооперування селянських господарств нацменшостей становив 44,3 %, українських - 15,6 %. Найбільш кооперовані були греки - 79,7 %, дещо менше німці - 61,0 %, євреї - 44,9 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 370, арк. 69]. Серед членів правлінь скотарсько-молочарської кооперації німців було 14,5 %, у правліннях хмілярської - 5,5 %. Отже, питома вага німців-колоністів в органах управління була значно вищою від їхньої питомої ваги в сільськогосподарській кооперації [96, с. 135]. Влітку 1927 р. у німецьких національних адмінодиницях та колоніях налічувалося 323 сільськогосподарських товариства, у тому числі 225 тракторно-машинових, 63 скотарських, 24 молочарських, 7 хмілярських, 4 виноградарських [158, с. 171].

У кооперативному русі брали участь і малочисельні нацменшості, до яких можна віднести чехів. Найпоширенішим видом кооперації в чеських селах була сільськогосподарська, яка охоплювала майже всі колонії. У 1925 р. у чехів діяли 14 сільськогосподарських кредитних кооперативних товариств, які мали значні кошти і могли забезпечити високий рівень агрокультурних заходів у господарствах чеських селян. Чехи не мали національних адмінтериторіальних районів, а їхні сільські ради та села охоплювали частину інших нацменшостей, а тому в кооперативних товариствах брали участь мішані соціально-національні групи. Зокрема, на Волині весною 1927 р. діяло сільськогосподарське товариство, яке обслуговувало 2 чеських села з населенням 455 чол. [174, Ф.413, оп. 1, спр. 363, арк. 4-6]. Чехи займалися переважно хмільоводством. Так, у селі Дідогорське Шепетівської округи існувало фахове кооперативне товариство по вирощуванню хмелю, у якому чехи становили 87 % пайщиків [174, Ф.413, оп. 1, спр. 363, арк. 97]. Отже, вирощенням хмелю на Волині займалися переважно німці, чехи, поляки. Відсоток чехів у кооперативних товариствах інших регіонів був найменшим. Зокрема, серед обстежених 30 кредитних товариств Шепетівської округи, вони становили у 1926 - 1927 рр. - 0,06 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 360, арк. 49-50]. Такою майже залишалася їх питома вага у сільськогосподарських кооперативних товариствах наприкінці 1927 р - 0,6 % [174, Ф.290, оп. 7, спр. 15, арк. 139].

Найбільш повне уявлення про кооперування чехів в Україні дають матеріали вибіркового перепису кооперації нацменшостей, проведеного влітку 1928 р. Згідно перепису відсоток чеських селянських господарств у кредитних товариствах становив 1,2 %, скотарсько-молочарських - 2,1 %, буряківничих - 0,1 %, птахівничих - 1,5 %, в об'єднаннях по вирощенню і збуту технічних культур (хмелю, льону) - 5,8% [174, Ф.413, оп. 1, спр. 476, арк. 50-51]. В органах управління скотарсько-молочарської кооперації чехи становили 3 %, а в товариствах по вирощуванню хмелю 18 % [174, Ф.413, оп. 1, спр. 476, арк. 56]. Отже, чехи брали участь переважно в товариствах по вирощуванні технічних культур (хмелю, льону, буряків), хоч були й членами інших кооперативних об'єднань-молочарських, птахівничих, тобто їх участь у кооперації цілком відповідала структурі господарств і роду занять.