6

Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

УДК 94 (477)

Кіцак Володимир Миронович

Депортація українців з Польщі в УРСР у 1944 - 1946 рр. та їх соціально-економічна адаптація

07.00.01 - Історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Алексієвець Микола Миронович

Тернопіль - 2002

ЗМІСТ

ВСТУП

Історія українсько-польських стосунків у ХХ столітті насичена подіями, що мають далеко неоднозначне трактування у працях вітчизняних і зарубіжних істориків, потребують наукового дослідження у світлі дружніх відносин двох незалежних держав.

Особливо це стосується польсько-українських взаємин у сорокових роках минулого століття. Неповна і розпорошена джерельна база, наявність значних ідеологічних штампів в історіографії як України, так і Польщі, що пов'язано з їх колишнім комуністичним режимом, не дозволяли дослідити питання депортації українців і поляків, дати йому оцінку з об'єктивно-критичних засад. Відсутність цілісного наукового дослідження зумовлює постійні політичні зловживання як в українському, так і в польському середовищах. Географічне розташування двох народів, їх славна і трагічна історія змушує шукати взаємоприйнятні шляхи співробітництва, спільними зусиллями налагоджувати діалог в економічній і науковій сферах. У цьому контексті вивчення теми депортацій має першочергове значення для сучасних українсько-польських стосунків. Наукове дослідження зазначеного періоду взаємин двох народів припинить маніпуляцію історичними фактами цього суспільно-політичного явища з обох боків кордону, що й досі підтримує в ментальності поляків і українців ідеологічні міфи і стереотипи, насаджені в часи тоталітаризму.

Розвиток демократичної й незалежної України неможливий без поваги до національної історії, налагодження плідних стосунків із сусідніми країнами, зокрема Польщею. Крім того, детальне вивчення проблеми становлення сучасного західного кордону України, здійснене разом із польськими вченими, допоможе раз і назавжди розв'язати ту напругу, що мала місце у взаєминах двох народів у ХХ столітті.

Доцільність перегляду проблеми Закерзоння на нинішньому етапі очевидне. В радянській історіографії депортація українців Польщі була забороненою темою. Джерела, які мали скласти основу таких досліджень зберігались у закритих архівах, доступу до яких історики не мали. Внаслідок цього навіть у новітніх підручниках з історії України, виданих у незалежній державі, проблемі депортації присвячується невиправдано мало уваги. На теперішній час вийшли друком лише кілька збірників документів та матеріали нечисленних наукових конференцій з досліджуваної проблеми. Значення подій, пов'язаних з депортацією 482 тисяч українців з Польщі в УРСР, в історії обох націй безсумнівне, проте висвітлення їх тільки починається. Цим, власне, і зумовлюється актуальність започаткованого дослідження.

Дещо іншим було становище польських істориків, які теж досліджували депортаційні процеси. У повоєнні роки вони мали кращі можливості опрацьовувати джерела, проте в соціалістичній Польщі, як і в інших країнах колишнього соціалістичного табору, історія, в першу чергу, повинна була обслуговувати ідеологічну доктрину. Так з'явились монографії, де діяльність українського підпілля відображалась однозначно негативно, а сам процес депортації висвітлювався як позитивний процес очищення Польської держави від представників націй, що проявляли “сепаратистські” настрої та вели антидержавну діяльність.

Світова ж історія спирається лише на давно наведені факти, не враховуючи суб'єктивізму думки дослідників, що вивчали депортацію українців з Польщі до УРСР. Наукова громадськість світу розглядає цю проблему переважно очима польських істориків, представників здебільшого старшого покоління, у чиїх працях депортація українців постає у викривленому дзеркалі.

Актуальність даного наукового дослідження полягає також у необхідності вивчення проблем розселення та адаптації значної кількості населення на теренах нашої держави. В 1944 - 1946 рр. на територію УРСР прибуло близько 482 тисяч українців, процес розселення, соціально-економічної та психологічної адаптації яких був болісним і тривалим через низку причин. Сотні тисяч українців опинились у державі, на теренах якої відстоювати інтереси панівної нації було більш небезпечно, ніж це було в Польщі; у державі з іншим суспільно-політичним устроєм, де не діяли норми демократичного суспільства, зрозумілі для людей, народжених хай не в надто прихильній до українців, проте демократичній Польщі, із притаманними їй свободою слова, друку та ін.; жителі Закерзоння потрапили в умови колгоспної системи, не пройшовши попередньо “школи” сталінських репресій. Необізнаність вчених у згаданих питаннях не дозволяє побачити цілісну картину післявоєнного життя й відбудови республіки, у якій депортовані взяли найактивнішу участь. Тому проведення комплексного наукового дослідження дасть змогу повніше відобразити період 1944-1947 рр. в історії України.

Питання депортації українського населення є невід'ємною, проте досьогодні не вивченою ланкою новітньої світової історії. Запропоноване дослідження забезпечує послідовні й цілісні зв'язки між подіями, що мали місце під час і після Другої світової війни на теренах України та Польщі.

Вивчення депортації розселення та адаптації людей в новому середовищі вимагають окремого комплексного наукового дослідження.

Тому метою дослідження є об'єктивне висвітлення основних особливостей та специфіки депортації, розселення та соціально-економічної адаптації українців Польщі в УРСР впродовж 1944 - 1947 рр. шляхом проведення комплексного й об'єктивного аналізу вказаних процесів.

Дисертаційне дослідження виконане в рамках програми наукової теми історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка у світлі комплексної проблеми “Україна в контексті європейської історії”.

Аналіз вивчення проблеми показав, що для досягнення мети, поставленої у цій праці, необхідно розв'язати такі завдання:

встановити рівень дослідження теми в українській історіографії та визначити напрямки подальшої роботи;

розкрити геополітичні причини депортації українського населення Польщі;

простежити етапи депортації українців Польщі, розкрити та деталізувати особливості, а також суб'єктивні та об'єктивні чинники, що мали вплив на процес депортації на кожному його етапі;

висвітлити процес розселення депортованих на території УРСР й пояснити причини їх міграції з місць початкового поселення;

проаналізувати особливості початкового етапу соціально-економічної та психологічної адаптації українців Польщі в УРСР;

виявити міру достатності забезпечення урядом матеріальних та духовних потреб депортованих.

Об'єктом дослідження є процес депортації та соціально-економічної адаптації українців Польщі в УРСР у 1944 - 1947 рр.

Предметом дослідження є закономірності та характер депортації, розселення й адаптації українського населення Польщі на території УРСР у 1944 - 1947 рр. у всіх взаємозв'язках та взаємовпливах.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1944 - 1947 рр. й зумовлені необхідністю повного висвітлення як самого процесу депортації (1944 - 1946 рр.), так і розселення українців Польщі й початкового періоду їх адаптації, що тривали в 1944 - 1947 рр. Такі хронологічні межі дозволяють виявити основні особливості депортації, розкрити й проаналізувати домінантні риси розселення українців Польщі на території УРСР, пов'язати їх із складним процесом адаптації депортованих у межах держави іншої суспільно-політичною формації. Хоча депортація в УРСР закінчилась в 1946 р., процеси розселення, міграції із сходу на захід Української РСР, а також перший етап соціально-економічної адаптації тривали до кінця 1947 р. У вказаний період були, в основному, вирішені житлова та земельна проблеми, проведені взаєморозрахунки між депортованими та державою. Необхідність висвітлення історичних чинників, що зумовили саму депортацію, змушує вдатись до аналізу геополітичної ситуації в Європі починаючи з 1939 р., коли розпочалась Друга світова війна, й дещо вийти за хронологічні межі роботи.

Дослідження здійснювалось на основі історико-хронологічного, проблемного, порівняльного та статистичного методів наукового аналізу досліджуваного матеріалу. Були також використані методи класифікації, систематизації, періодизації, які в сукупності дали можливість розкрити поставлену тему дослідження, сприяли детальнішому й ґрунтовнішому висвітленню розроблюваної проблематики, більш сучасному й державницькому трактуванню цілого ряду важливих питань, які в минулому не досліджувались або зазнавали спотворень.

Методологічною основою дослідження слугували також такі принципи наукового пізнання як історизм, об'єктивність, взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх чинників у розвитку науки.

Наукова новизна дисертації полягає у комплексному багатогранному дослідженні поставленої проблеми. На основі численних джерельних матеріалів зроблена спроба цілісного аналізу депортації, розселення й адаптації українців Польщі на теренах УРСР.

Дисертант вводить до наукового обігу значну кількість важливих невідомих дослідникам джерел - документів і матеріалів, що містяться у центральних та обласних державних архівах нашої держави. Їх використання дає змогу достовірно відтворити малодосліджені аспекти депортації, розселення й адаптації жителів Закерзоння в УРСР, переглянути застарілі або неправильні оцінки проблеми становлення кордонів і, відповідно, примусового переселення значних мас населення.

Наукова новизна також полягає в аналізі геополітичної ситуації, що склалась в Європі під час Другої світової війни й зробила неминучою депортацію українського населення Польщі; детальному обґрунтуванні періодизації депортаційних процесів з повним висвітленням рушійних сил кожного етапу й труднощів, які мали місце; аналізі причин розселення більшості депортованих у східних та південних областях УРСР з подальшою їх міграцією в західні області й спроб повернення в Польщу; дослідженні факторів, які зумовили оселення майже 40% депортованих в Тернопільській області; показі цілісної картини соціально-економічної та психологічної адаптації колишніх громадян Польщі на теренах УРСР, що включає вирішення житлової проблеми, наділення прибулих землею, забезпечення товарами першої необхідності, взаєморозрахунки між органами влади та депортованими, оподаткування останніх, входження їх в колгоспну систему й освітньо-агітаційну роботу, яку проводили місцеві партійні й радянські органи серед новоприбулих громадян.

Теоретичне значення праці полягає в розширенні й поглибленні рівня розробки проблем депортації, тривалого розселення й важкої адаптації українського населення Польщі в УРСР, обґрунтуванні доцільності використання терміну “депортація” на позначення насильницького виселення близько півмільйона жителів Польщі в УРСР, а також терміну “Закерзоння” як назви земель, заселених українцями до депортації у 1944 - 1946 рр.; у висвітленні геополітичних інтересів, які переслідували держави світу при усталенні нових кордонів та депортації населення.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що накопичений у дисертаційній роботі фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки і узагальнення розширюють наукові знання про українсько-польські взаємини в середині ХХ сторіччя. Розкриття специфіки й закономірностей депортації, розселення й адаптації сприятиме подальшому вивченню подій, що є спільними в українській і польській історії, допоможе знайти спільну точку зору у дискусійних питаннях взаємовідносин двох народів.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при написанні комплексних узагальнюючих праць з історії України і Польщі, дипломатичної історії, навчальних посібників, при підготовці лекційних курсів, у практичних і семінарських заняттях, що торкатимуться вказаного періоду. Вивчення особливостей, причин та передумов, а також перебігу депортаційного процесу дозволить висвітлити значну частину спільної українсько-польської історії, яка досьогодні не була достатньо опрацьована.

Основні положення дисертаційної роботи викладені у дев'яти наукових працях, що видрукувані у фахових виданнях, а також у статтях періодичної преси. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри нової та новітньої історії й методики викладання історії Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні положення та висновки дисертації апробовані в доповідях на звітних наукових конференція професорського-викладацького складу Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (1998 - 2002 рр.), на міжнародній науковій конференції "Українсько-польські відносини у ХХ столітті: державність, суспільство, культура" (Тернопіль, 15 - 16 квітня 1999 р.), IV Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 5 жовтня 2000 р.), науково-методичній конференції “Краєзнавство в системі підготовки сучасного вчителя” (Тернопіль, 19 травня 2000 р.), регіональних історико-краєзнавчих конференціях, організованих товариствами “Лемківщина”, “Холмщина”, “Любачівщина”, “Надсяння” (1998 - 2002 р.), під час наукової конференції ІІІ Світового конгресу українців Холмщини та Підляшшя (Луцьк-Холм, 19 - 21 вересня 2000 р.), а також на Міжнародному науково-практичному семінарі молодих науковців “Україна - Польща: уроки Другої світової війни” (Тернопіль, 27 лютого 2003 р.), IV міжнародній конференції молодих вчених “Україна - Польща: шлях до Європейської співдружності” (Тернопіль, 15 - 16 травня 2003 р.).

РОЗДІЛ І

ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

З ідеологічних міркувань дослідження теми переселення українців Польщі в 1944-1946 рр. тривалий час було під забороною. В радянській історіографії депортація українців Польщі була закритою темою, яка не могла знайти навіть часткового висвітлення в наукових монографіях. В підручниках, від шкільних до вузівських, про неї не згадувалось жодним рядком. Джерела, які мали скласти основу таких досліджень зберігались в закритих архівах, доступу до яких історики не мали. Результатом стало те, що навіть в сучасних підручниках історії України, виданих в незалежній державі, цій проблемі в кращому разі присвячувалось лише кілька рядків.

Із відновленням незалежності України ця тема перестала бути забороненою. Більше того, для налагодження плідних і взаємовигідних контактів між Україною та Польщею вивчення спільного минулого стало нагальною необхідністю. З огляду на важливість такого дослідження історіографічний аналіз вже створених монографій, статей та інших матеріалів вітчизняних та зарубіжних істориків є необхідною умовою подальшої наукової роботи. Історіографічні дослідження даного періоду дозволять:

систематизувати й критично проаналізувати наявну літературу;

визначити ті аспекти проблеми, що отримали достатнє висвітлення в працях науковців;

виділити та піддати аналізу те коло питань, що з огляду на різні причини не було належно досліджене;

довести необхідність наукового дослідження окремих питань та визначити актуальність та перспективність такої роботи.

Об'єктом історіографічного дослідження є наукові праці істориків України та Польщі, спогади учасників і очевидців подій, матеріали періодичної преси та опубліковані документи партійних та державних органів, що стосуються депортації та соціально-економічної адаптації українців Польщі на теренах УРСР у 1944-1947 рр.

Питання депортації, розселення та адаптації українців побіжно торкаються ряд дослідників. Проте з огляду на закритість теми в соціалістичну добу цілковито даній проблемі не присвячено жодного дослідження. В сучасній українській історичній науці немає кваліфікованих монографічних досліджень, в яких була б розкрита обрана дисертантом тема, не створено навіть цілісного нарису з проблем депортації українського населення з Польщі, його розселення та адаптації на теренах УРСР. Тому в цьому розділі зроблена спроба проаналізувати праці, що стосуються вищеназваної проблематики.

Радянська історіографія взаємовідносини між країнами Варшавського договору, зокрема Польщі та УРСР, розглядала виключно як дружні та взаємовигідні. Саме тому в роботі І. Євсеєва “Сотрудничество Украинской РСР и Польской Народной Республики” (1944-1960)” викладено лише урядові рішення й розглядаються вони як такі, що дозволили повністю нормалізувати відносини між УРСР та Польщею. Критичний аналіз документів, що стосувались депортації не поданий, як не виявлено і вплив підписаних угод на подальшу історію обох народів[315]. Окрему групу наукової літератури, що частково стосується досліджуваної проблеми, становлять оглядово-інформаційні комплексні роботи, що мають загальноукраїнський характер. Зокрема це “Історія Української РСР” та “Історія міст і сіл Української РСР”. Написані в дозволених комуністичною партією рамках, ці праці практично не зачіпають досліджуваної дисертантом теми, проте дають необхідне тло для вивчення проблем депортації, розселення й адаптації українців. При їх опрацюванні слід мати на увазі те, що ряд проблем та труднощів, які мали місце в УРСР, в даних працях невиправдано замовчувані чи замінені цитатами із партійних документів[320; 321; 322; 327; 328; 329; 330]. Без ідеологічний нашарувань, проте дуже коротко викладені події 1944-1947 рр. в “Енциклопедії Українознавства”, що вийшла друком за кордоном. Зокрема розглянуто зміни території та населення західноукраїнських теренів[314].

Є досить значна кількість праць, в яких подані проблеми післявоєнного поділу Європи. В книзі “Итоги Второй мировой войны” досліджується хід переговорів союзників по антигітлерівській коаліції на Тегеранській та Ялтинській конференціях, де, зокрема, узгоджувались східні кордони відтворюваної Польщі[284]. Проблема становлення кордонів у Східній Європі як необхідна передумова стабільності у регіоні досліджувалась також і зарубіжними вченими. Зокрема французький вчений Жан-Батіст Дюрозель у монографії “Історія дипломатії від 1919 року до наших днів” викладає своє бачення процесу становлення кордонів післявоєнної Європи й беззаперечно доводить, що новий східний кордон Польщі був результатом складних переговорів та взаємних поступок країн-переможниць у досягненні своїх геополітичних цілей[313]. Дипломатична боротьба довкола становлення нового польсько-радянського кордону, перебіг військових подій на Східному фронті, внаслідок яких було звільнено УРСР та Польщу й розпочався сам процес депортації, а також боротьба підпільної польської Армії Крайової за відновлення довоєнної Польщі досліджується французькими дослідниками Е. Дюпуі й Т.Дюпуі у монументальній монографії “Всемирная история воен”[312].

Проблеми становлення державних кордонів України у ХХ столітті та співмірність їх з етнічними межами української нації стали об'єктом детального і всебічного наукового висвітлення у працях сучасних вітчизняних вчених. Зокрема, варто відзначити монографію В.Сергійчука “Етнічні межі і державний кордон України”, в якій поданий детальний аналіз розселення українців на протязі останнього тисячоліття на українсько-польському прикордонні та становлення державного кордону від часів УНР-ЗУНР до сучасності. Наведені також документи, що безпосередньо стосуються досліджуваної проблематики[368]. Значна частина монографії В.Боєчка, О.Ганжі, Б.Захарчука “Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан” присвячена висвітленню причин, які зумовили встановлення західного кордону УРСР після війни[280]. Особлива вага цих книг у дослідженні проблеми депортації українців полягає в тому, що в них подано детальний перебіг дипломатичних переговорів сторін, зацікавлених у тому чи іншому варіанті вирішення питання українсько-польського кордону. В наведених монографіях доведено, що за умови прийняття лінії Керзона за основу розмежування держав, депортація українців і поляків стала неминучою.

Об'єктивне вивчення теми депортацій розпочали українські вчені діаспори. Проте відсутність доступу до фондів радянських архівів, що містили основну кількість необхідних документів, не дозволила дати цілісний аналіз проблеми. Спочатку були опубліковані невеликі статті в періодичних виданнях, пізніше почали з'являтись більш комплексні дослідження.

В ряді нарисів, поміщених у колективній праці "Лемківщина. Земля - історія - культура", зокрема в статті І.Гватя “Історія північної Лемківщини від вигнання лемків”, розглянуто депортацію українців Польщі як одну з найтрагічніших сторінок нашого народу, описано діяльність УПА на теренах Закерзоння[349].

У розділі своєї праці "Українці Польщі після другої світової війни 1944-1984" (Торонто, 1988) М. Трухан робить бібліографічний огляд досліджень на дану тематику, а також аналізує переселення українців Польщі, акцентуючи увагу на примусовому характері цього процесу[378].

Відомий вчений української діаспори Є.Пастернак в об'ємній монографії “Нарис історії Холмщини і Підляшшя” дає детальне висвітлення депортаційних процесів на північній частині Закерзоння, а також акцій підрозділів УПА на Холмщині на Підляшші, спрямованих на припинення примусового виселення українського населення в УРСР та на західні землі Польщі у 1944-1947 рр.[356].

В альманахах, календарях та інших періодичних виданнях українською діаспорою опубліковано також низку статей, які мали на меті не тільки науково висвітлити факт насильницької депортації українців Польщі, а й привернути до цієї проблеми увагу світової громадськості. Зокрема у статті “Евакуація-депортація” українців в Польщі 1945-1947 роках І.Гвозда аналізує стан правового забезпечення існування та розвитку етнічної самобутності національних меншин у Польщі та неросійських націй в СРСР. Також автор досліджує офіційні та фактичні причини депортації українців Польщі в 1945-1947 рр. та сам перебіг акції[291]. Статей такого популярного характеру було досить багато[350; 311; 290; 346; 317].

Разом із розпадом СРСР та здобуттям Україною незалежності розпочалось неупереджене дослідження теми депортацій вітчизняними вченими на основі відкритих державних архівів. Зняття цензури дозволило з'явитись у періодичних виданнях значній кількості спогадів переселенців, публіцистичних виступів, що давали політичну оцінку явищу депортацій, а також невеликих наукових досліджень.

В 1991 році побачила світ розвідка І.Красовського та Д.Солинка “Хто ми, лемки…”, в якій поряд із спростуванням теорії окремих польських вчених про польське походження лемків, розглядається й депортація українського населення Закерзоння. Зокрема основною причиною переїзду лемків в УРСР автори вважають терор польського підпілля. Дано також короткий нарис суспільно-культурного життя депортованих на теренах УРСР, Польщі[345]. Саме такий історико-публіцистичний підхід до вивчення проблеми містить праця І. Оленича "Доля Лемківщини", видана у 1992 р.[354].

У 1994 році в Івано-Франківську вийшов збірник під назвою “Депортовані чи репресовані? Документи, статті, спогади”, в якому на основі документів та спогадів очевидців розкрите життя українців на Закерзонні в умовах постійного польського терору, а також примусове жорстоке виселення українського населення з батьківських земель у 1944-1947 рр.[303].

Першою монографією, що вийшла друком в Україні й значною мірою стосувалась депортації українського населення, був двотомник І. Біласа "Репресивно-каральна система в Україні. 1917 - 1953" (Київ, 1994). В першому томі автор подає історико-правовий аналіз угоди між РНК УРСР і Польським Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 р. та доводить, що безпосереднім керівником і виконавцем депортації були органи НКВС. Автор досліджує також сам процес депортації, хоча й з позиції місця й ролі в ньому радянських репресивних органів[278]. В другому томі вміщено збірку документів, в яких розкрито процес переселення українців Польщі в УРСР. Наводено також досить багато документів про діяльність сотень УПА на Закерзонні. Важливим фактичним матеріалом є дані про кількість українців у Польщі до початку переселенчих акцій. Більшість підібраних автором документів зберігаються в Архіві головного інформаційного бюро МВС України та Державному архіві Російської Федерації[228].

Особливу вагу у вивченні проблеми депортації українців має публікація у 1997 році книги В. Сергійчука "Трагедія українців Польщі"[236]. Фактично це збірка архівних документів, поділена на шість розділів, кожному з яких передує невелика вступна стаття, де автор дає загальний огляд подій, спростовує нав'язуванні радянською та шовіністичною польською пропагандою стереотипи, наводить цитати із ніде досі не публікованих документів, пропонує свій погляд на події, відображені в архівних матеріалах. Більшість опублікованих документів зберігаються у сховищах Центрального державного архіву громадських об'єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України і стосуються проблем депортації, розселення та адаптації українського населення. Також автор досліджував депортацію поляків[234].

У праці М.Горного “Українська інтелігенція Холмщини і Підляшшя у ХХ ст.” поряд із вивченням впливу соціально-економічних та політичних факторів на формування інтелігенції значну увагу приділено проблемі депортації та адаптації українців Польщі до політичної системи УРСР, проте з огляду на мету монографії цей аспект розкрито досить поверхово. Наведено також біографії ряду видатних представників Холмщини та Підляшшя[292, 293]. Питання депортації українців коротко висвітлене в монографії Л. Зашкільняка та М. Крикуна “Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів” [318].

Окрему сторінку історії УПА становить боротьба з'єднань повстанців як оборонців українського населення на Закерзонні перед терором польського підпілля, а також польських та радянських військ. Зокрема у праці “Наша кров - на своїй землі” В. Сергійчук відкидає звинувачення українофоба В.Поліщука, висловлені у монографії “Гірка правда” й на основі численних документів беззаперечно доводить, що УПА була єдиним захисником українського населення перед фашистським терором[369]. Саме завдяки діяльності УПА польсько-радянським каральним загонам не вдалось здійснити поголовного виселення українців з батьківської землі у 1944-1946 рр.

У монографії відомого дослідника Петра Мірчука “Українська Повстанська Армія. 1942-1952. Документи і матеріали” розділ “На Закерзонні” присвячений діяльності УПА на Холмщині, Підляшші, Надсянні та Лемківщині[352]. Автор покладає вину за ескалацію українсько-польського конфлікту як на території Закерзоння, так і на Волині та в Галичині на польські підпільні формування, що не могли відкинути ідею відновлення Польщі у довоєнних кордонах.

“Повстанські могили” Євгена Місило - це, перш за все, 507 прізвищ і коротких біографій воїнів УПА-Захід VI Воєнної Округи “Сян” Тактичних Відтинків “Лемко”, “Бастіон”, “Данилів” (тобто всієї території Закерзоння), які загинули у 1944-1946 рр.[358]. Водночас у книзі вміщенні оперативні звіти та фрагменти хронік відділів УПА, віднайдені у польських архівах. Значна частина цих матеріалів безпосередньо ілюструє перебіг депортації жителів Закерзоння.

У монографії С.Ткаченка “Повстанческая армия: тактика борьбы” досліджуються, окрім інших аспектів, причини загострення міжетнічного конфлікту в Польщі, підкреслюється, що єдиною метою УПА на Закерзонні був захист населення від польського та німецького терору[374]. Автор аналізує хід операцій Війська Польського проти УПА, пов'язуючи діяльність останньої з спробами запобігти виселенню українців. В цьому ж руслі написана книга О.Русначенка “Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії та Естонії у 1940 - 50-х роках”[365].

В 1997 році була опублікована праця О. Буцко "Украина - Польша: миграционные процессы 40-х годов”, в якій на основі документів центральних архівів розглянуто багато малодосліджених аспектів депортації[283].

В об'ємній монографії С.Ткачова "Польсько-український трансфер населення 1944 - 1946 рр. Виселення поляків з Тернопілля" окрім розгляду питання виселення поляків, частково розробляється й тема депортації українців. Важливими з наукової точки зору є роздуми автора щодо правомірності використання термінів "переселення", "репатріація", "депортація", "трансфер"[375].

Важливою подією для вивчення даної теми стала публікація в 1997-2000 рр. двох перших томів збірки документів "Депортації". Перший том, що побачив світ у Львові в 1996 р., складають архівні та інші матеріали періоду з червня 1938 р. до грудня 1945 р.[230]. Публікації 230 документів передує велика за обсягом вступна стаття упорядника Ю. Сливки “Витоки і наслідки національної трагедії”, де автор визначає переселенські процеси як вузлову центрально-східно-європейську проблему, до якої були причетні як СРСР, так і гітлерівська Німеччина, а пізніше й більшість членів антигітлерівської коаліції[370].

Ю.Сливка досліджує основні напрямки й цілі політики держав, в тій чи іншій мірі причетних до вирішення українського питання. Автор визначає й пояснює причини поселення більшості переселених українців в областях Східної України, акцентує увагу на масовому опорі, який чинило населення депортації. На думку Ю. Сливки, терор Війська Польського під час виселення 1944-46 рр. і сама акція "Вісла" в 1947 р. були не тільки узгоджені, але й ініційовані радянським керівництвом.

У другому томі "Депортацій" вміщено 164 документи, що стосуються закінчення процесу депортації українців в УРСР у 1946 р., а також операції "Вісла", ряд інших матеріалів[231]. Опубліковані в цих книгах матеріали мають величезне фактичне наповнення й ілюструють різні аспекти депортації жителів Закерзоння й поселення їх в УРСР.

Питання переселенчих процесів неодноразово розглядалась на ряді всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій.

У вересні 1994 року у Львові відбувся Світовий конгрес українців Холмщини і Підляшшя. В 1996 році вийшов збірник праць учасників наукової конференції, що відбулась в рамках проведення Конгресу[366]. Серед надрукованих матеріалів привертає до себе увагу стаття Г. Щерби “Історична правда про переселення українців Холмщини в 1944-1947 рр. у спогадах самих переселенців з відстані 50 років”, що ґрунтується на спогадах очевидців цих подій. У розвідці “До причин загострення польсько-українських стосунків на Холмщині під час другої світової війни” Р.Романюк аналізує генезис взаємин двох народів безпосередньо напередодні переселенських процесів. Безсумнівну наукову вартість має стаття Й. Пацули “Репатріація чи депортація?”, де він обґрунтовує тезу про примусовість депортації українців Польщі та прослідковує розселення закерзонців в УРСР. Збірник матеріалів конференції також містить статистичний аналіз У. Хомри та М. Секели “Переселення українців з польського прикордоння в 40-х роках: розселенський аспект” про зміни кількості депортованих з Польщі українців у області Східної, Південної та Західної України.

У 1997 році у Львові була проведена Міжнародна наукова конференція "Депортації українців і поляків: кінець 1939 - початок 50-х років", присвячена 50-ій річниці операції "Вісла". Її матеріали були опубліковані у 1998 році в однойменному збірнику[302]. В статті “Переселенсько-депортаційні акції: політико-правовий аспект” І. Білас дає характеристику політико-правового аспекту депортаційних акцій й підкреслює, що основним винуватцем примусових переселень українського і польського народів був радянський уряд. Заслуговує на серйозну увагу дослідження Р. Внука та Г. Мотики “Proby porozumienia polsko-ukraiсsiego wobec zagroїenia sowieckiego w latach 1945-1947” про спроби українсько-польського порозуміння в 1945-1947 рр.

19 квітня 1997 р. в Івано-Франківську відбулась науково-практична конференція “Акція “Вісла” в контексті українсько-польських відносин ХХ століття” (однойменний збірник матеріалів вийшов друком у 1999 році)[277]. У статті І.Козловського “Депортація українського населення у Польщі у 1941-1946 роках” подано перебіг та періодизацію депортаційного процесу, вказано на основні сили, що прискорювали чи гальмували виселення українців. У статті С.Чапуги “Боротьба ОУН-УПА проти депортаційної політики Польщі та СРСР у 1944-1947 роках” наголошено на тій ролі, яку відіграла УПА у захисті українського населення від примусового виселення.

Важливе значення для з'ясування українсько-польських відносин у Західній Україні напередодні депортацій мають опубліковані в збірниках "Україна-Польща: важкі питання" матеріали міжнародних наукових семінарів "Українсько-польські стосунки в роки Другої світової війни", які проходили у Луцьку та Варшаві[382; 383; 384, 385].

15-16 квітня 1999 р. у Тернополі відбулась міжнародна наукова конференція "Українсько-польські відносини у ХХ столітті: державність, суспільство, культура"[386]. Серед наведених матеріалів звертає на себе увагу стаття Т. Гонтар “Відображення переселення українців Польщі до УРСР у 1944-1946 рр. в історичній літературі”, в якій подана історіографія питання депортацій жителів Закерзоння, та зроблено ретельний аналіз праць вчених української діаспори, польських та вітчизняних науковців. У статті М. Ревуцького “Проблеми культурно-психологічної адаптації переселенців з Польщі в повоєнній Україні (на матеріалах Тернопільської області)” розглядаються проблеми культурно-психологічної адаптації переселенців з Польщі у повоєнній Україні. Зазначається, зокрема, що місцеве населення досить недружелюбно зустріло депортованих, а державна адміністрація практично не втручалась у їх конфлікти.

16-18 жовтня 2001 року у Чернівцях відбувся Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. П'ята секція Конгресу працювала над темою “Українці та поляки у ХІХ-ХХ ст.”, а тому цілий ряд праць її учасників присвячено не лише з'ясуванню українсько-польських взаємин у міжвоєнний період та під час Другої світової війни, а й безпосередньо проблемі депортацій українського та польського населення[351]. Зокрема у статті П.Федорчака і Т.Федорчак досліджуються депортації українців з Польщі та поляків із західних областей України у 1944-1946 рр. Х.Довгалюк аналізує політику уряду УРСР щодо депортованих з Польщі українців, а також адаптацію українців на теренах УРСР.

Вихід у світ великих збірок архівних документів, а також праця в центральних та регіональних архівах дозволила значно розширити дослідження переселенської тематики та конкретизувати її окремі аспекти. Таким чином з'явилась велика кількість окремих невеликих статей, що деталізують проблему депортацій. В цьому аспекті варто відзначити дослідницьку діяльність Т.Гонтар, в статтях якої (“Переселення українців з Жешувського воєводства в УРСР у 1944 - 1946рр.”, “Опір українців переселенню з Польщі до УРСР у 1944-1946 рр.” та ін.) розглянуто процес депортації українців з території Польщі, розселення їх на території УРСР загалом та на Тернопільщині зокрема. Деякі аспекти соціально-економічної адаптації переселенців на території Полтавщини розглянув у своїй статті “Депортація українців Польщі на Полтавщину в 1944-1945 роках та її соціально-економічні наслідки” М.Якименко. Аналогічні теми також розробляли інші автори[294; 295; 296; 297; 298; 308; 309; 362; 364; 376].

Деякий доробок у вивченні теми депортації українського населення Польщі у 1944-1946 роках, їх розселення на території УРСР та подальшої соціально-економічної та психологічної адаптації в умовах соціалістичного суспільства належить і дисертанту, який опублікував результати своїх досліджень у дев'яти наукових статтях[332; 333; 334; 335; 336; 337; 338; 339; 340].

Взаємовідносини між українцями та поляками неодноразово знаходили своє відображення в наукових працях дослідників Польщі. Проте не завжди оцінка стосунків між сусідніми народами була реалістичною. Часто висновки науковців містили безпідставні звинувачення на адресу української людності Закерзоння та упереджену оцінку ролі УПА[402; 406]. Тому праць, що містять науковий та виважений підхід до цієї важкої сторінки спільної історії, на жаль, можна назвати не так багато. Об`єктивні дослідження почали з`являтись після розпаду СРСР та постання незалежної України. Українські вчені Польщі, після зняття заборони на об'єктивне висвітлення теми депортацій, опублікували низку справді наукових розробок. Такими ж об'єктивними є праці польських вчених молодшого покоління, що не так заангажоване старими ідеологічними стереотипами.

У 1994 році у Польщі вийшов збірник документів, впорядкований М. Сівіцьким “Dzieje konfliktуw Polsko-Ukraiсskich”, який складається із двох частин. В першій автор на основі фактичного матеріалу заперечує досить поширений в Польщі стереотип “українця-бандита” і вказує на роль УПА як захисника української людності Закерзоння. На основі численних документів дослідник визначив винуватців екстермінації українців. На думку Сівіцького, організаторами цієї трагедії є еміграційний польський уряд, котрий запланував, організував та провадив екстермінацію за допомогою підлеглих йому партизанських загонів, а також прокомуністична польська влада, котра перейняла від попереднього уряду спосіб вирішення українського питання та розв'язала його за допомогою депортації. У другій частині збірника вміщено 88 документів, взятих із польських та еміграційних видань, а також з архівів колишньої УРСР[245].

Вагомий доробок у вивченні даної теми відомого українського дослідника з Польщі Євгена Місила. У Польщі вийшли дві збірки архівних документів, яким передують змістовні й великі за обсягом авторські передмови. В передмові до першого тому збірника документів "Repatriacja czy deportacja. Przesiedlenie Ukraiсcуw z Polski do USRR 1944-1946" (Варшава, 1996), автор робить спробу відповісти на запитання: чи переселення 482 тисяч українців з Польщі в УРСР було однією з найбільших репатріацій, що провадились в контексті змін кордонів повоєнної Європи, чи це класична депортація, яка становила невід'ємний елемент сталінської національної політики[398]. На основі поданих документів автор руйнує десятиліттями насаджуваний комуністичною пропагандою стереотип "добровільної репатріації".

Є.Місило встановлює детальну періодизацію переселення, поділяючи його на чотири етапи, подає хронологічні рамки й детальне обґрунтування кожного з них. Особливу увагу автор звернув на наступні питання:

Де закінчувалось завдання Війська Польського щодо боротьби з УПА та охорони польської людності перед загрозою з її боку і починався збройний примус українців до залишення отчих земель та брутальна пацифікація українських сіл?

Де закінчувався захист Українською Повстанською Армією цивільного населення Закерзоння перед виселенням й наскільки ним виправдовувались збройні акції проти цивільного польського населення, військ та адміністрації? І чи не переростав цей захист у примушування українців залишитись на польських теренах?

Зібрані у першому томі 144 документи Війська Польського, Української Повстанської Армії, а також переселенчих комісій відображають весь процес приготувань та перебіг виселенчої акції на першім її етапі в 1944 - 1945 рр. В міру прочитання документів та свідчень очевидців ця "репатріація" постає як легалізована форма примусового виселення, що часто набирала форми брутальної депортації[242].

У вступній статті до другого тому "Repatriacja czy deportacja. Przesiedlenie Ukraiсcуw z Polski do USRR 1944-1946. - Dokumenty 1946"(Варшава, 1999), автор висловлює думку, що виселення українців з Польщі мало одну рису, яка вирізняла його на фоні виселення поляків з УРСР та німців з Польщі - це надзвичайна брутальність, з якою проводились депортаційні процеси. Як вважає Є. Місило, в останній фазі депортація набрала форми класичної етнічної чистки, що супроводжувалась спаленням сіл, нищенням цивільної людності й масовими екзекуціями мешканців, провадженими Військом Польським. У другий том збірки ввійшли 175 українських і польських документів періоду завершення депортації - з січня по грудень 1946 р.[243].

Для всього періоду існування Української Повстанської Армії на Закерзонні характерною була боротьба між нею та Армією Крайовою. Проте в 1945 - 1947 рр. непоодинокими були випадки співпраці між цими організаціями. Саме цьому аспекту спільної українсько-польської історії присвячена книга польських науковців Гжегожа Мотики та Рафала Внука "Pany i rezuny. Wspуіpraca AK-WiN i UPA. 1945-1947" (Варшава, 1997) та інші праці[400; 401]. В ній зроблена перша з польської сторони спроба дати опис військових стосунків УПА та Армії Крайової. В праці подано нарис діяльності АК й УПА, найважливіші моменти українсько-польського конфлікту в 1943-48 рр. Автор детально розглянув реакцію інших підпільних організацій Польщі на порозуміння між УПА та WiN (Wolnoњж i Nіezawisloњж (Вільність і незалежність). Особливу цінність являє опис спільних дій WiN та УПА проти польських урядових формувань і військ НКВС з метою запобігання виселенню українців із Пряшівщини, Підляшшя та Люблінщини.

Книга Анжея Леона Сови "Stosunki polsko-ukraiсskie. 1939-1947. Zarys problematyki" окрім загального опису взаємовідносин українців та поляків в період 1939-1947 рр. містить поданий в рамках розділу "Проблеми українські на терені польської держави в 1944-1947 рр." нарис стосунків двох народів на Закерзонні в період виселенчої акції[405].

Польський науковець детально прослідковує причини депортації українського населення Закерзоння, перебіг виселенчих акцій 1944-1946 рр., а також хід акції "Вісла" (1947 р.). Особливим моментом, який для польських досліджень даної теми є винятковим, стало те, що автор не замовчує злочинів Армії Крайової та Війська Польського, інших польських урядових і неурядових організацій проти цивільного українського населення. В праці А.Л.Сови подано цифри українських втрат від польського терору на Закерзонні. Недоліком даного дослідження є досить невдала, на нашу думку, спроба пояснити прагнення всього польського суспільства позбутись "української проблеми" через антипольську діяльність УПА.

У 1999 р. у Польщі вийшла спільна праця польських та українських науковців “Ukraina-Polska. Kultura. Wartoњci. Zmagania Duchowe”[407]. У ряді статей досліджуються проблеми українсько-польських відносин на протязі ХХ століття. Зокрема Р.Дрозд у статті “Polityka narodowoњжiowa wіadz polskich wobec Ukraincow w Polsce Ludowej” розглядає причини та хід депортації українців 1944-1946 рр., акцію “Вісла”, подальше життя українців на території Польщі[394]. У статті “Wysidlenia ludnosci ukraiсskiej i polskiej z powiatu cheіmskiego - nieznana karta historii” І.Галагіда досліджує долю українців, що були виселені з Холмщини. Виходили й інші спільні українсько-польські збірники статей, що торкаються досліджуваної проблематики[397].

В загальному, спираючись на аналіз наведених праць, можна констатувати, що вчені України і Польщі поволі скидають вантаж стереотипів та емоційних кліше й разом шукають вирішення болісних проблем минулого.

Проте для встановлення цілісної історичної картини переселення українців Польщі до УРСР необхідно дослідити ряд маловивчених моментів.

Недослідженість теми призвела до неточностей і навіть помилок. Наприклад, в "Нарисі історії України" А.Жуковського та О.Субтельного згадується, що "500 тисяч українців переселилися з українських окраїн Польщі до УРСР, переважно у Донбас і Крим"[316, 129]. Насправді ж у Ворошиловградській (Луганській) та Сталінській (Донецькій) областях було поселено лише 19272 чоловік або 3,96 % від загальної кількості депортованих[231, 176]. Крим увійшов до складу УРСР у 1954 р. і в 1944-1946 рр. депортація закерзонців туди не провадилась взагалі.

Незважаючи на те, що в Польщі питання депортацій досліджувалось віддавна, там теж трапляються значні помилки, коли заходить мова про Україну. Наприклад, польський дослідник А. Сова доводить, що до 1 березня 1945 р. з Польщі було виселено 81 тисячу українців, яких поселили, в господарствах, що належали полякам на Волині чи в колишній "Maіopolsce Wschodniej"[405, 282]. Відповідно до вітчизняних джерел 94 відсотки українців, евакуйованих на цей час, були поселені в областях Східної, а не Західної України[230, 437 - 438]. Для уникнення аналогічних помилок у майбутньому дослідження даної проблеми є необхідним.

Детальний аналіз вищеназваних праць засвідчує необхідність комплексного наукового дослідження, в якому б знайшли вичерпне відображення події, що стосуються депортації, розселення і адаптації українців 1944-1947 рр. Зокрема немає комплексних робіт, які б вивчили причини та передумови депортації, етапи депортації, хронологічні рамки та особливості кожного етапу. Не стало предметом детального висвітлення й розселення закерзонців на території УРСР, недостатньо вивчені причини міграції їх у західні області республіки. Також немає праць, що розглянули б всі аспекти соціально-економічної адаптації закерзонців у новому оточенні з повоєнних часів до сучасності. Не досліджено вирішення житлової та земельної проблем, забезпечення депортованих товарами першої необхідності та безповоротною грошовою допомогою. Не приділялось достатньої уваги вивченню процесу взаєморозрахунків між владою та прибулими з Польщі українцями, не розкрито реальний стан справ у їх кредитуванні, оподаткуванні, залученні нових громадян УРСР до роботи в сільськогосподарській і промисловій сферах. Детально не проаналізовано ставлення владних структур та місцевого населення до прибулих. Чекають свого дослідника й проблеми морально-психологічної адаптації людей, що потрапили з досить демократичної Польщі в соціалістичну Україну, в якій не існувало жодних обмежень щодо втручання в життя як окремих особистостей, так і цілих народів. Відсутній також детальний історіографічний аналіз літератури з даної проблематики, що побачила світ в нас і закордоном. Наскільки далекий науковий світ від згаданої проблеми свідчить хоча б те, що ввезення в УРСР 482 тисяч закерзонців у найсучаснішій п'ятнадцятитомній історії України згадано лише в трьох абзацах[381, 21 - 22]. Подальше налагодження співпраці між нашою державою та Польщею робить необхідним детальне висвітлення проблем депортації українського населення.

При дослідженні проблем депортації та соціально-економічної адаптації українців Закерзоння основною архівною базою стали матеріли, які містяться в фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, обласних державних архівів Львова, Тернополя, а також районних архівів Тернопільської області. Архівні справи містять різнопланову інформацію: статистичні дані різних періодів переселення, інформації про масштаби та хід реалізації депортаційних акцій, звіти, інструкції, довідки, постанови, стенограми нарад радянських і партійних органів республіканського, обласного та районного рівнів, що стосуються переселення з Польщі, розселення на території УРСР й суспільно-економічної адаптації депортованих жителів Закерзоння. Цей обсяг матеріалів і документів у більшості випадків став єдиним джерелом для висвітлення багатьох аспектів досліджуваної теми, які є невідомими не тільки для громадськості, але й для спеціалістів-істориків. Дисертантом виявлено та введено в науковий обіг численні фактичні матеріали, що стосуються перебігу депортації, розселення й адаптації депортованого населення. Зокрема на основі численних архівних документів висвітлено перебіг депортаційних процесів, проаналізовано рушійні сили на кожному етапі, виявлено причини розселення більшості закерзонців у східних та південних областях УРСР, а також їх самовільної міграції на захід.

При опрацюванні необхідних архівних матеріалів проаналізовано, співставлено й порівняно велику кількість фактичних матеріалів, які часто містили значні неточності, а інколи й суперечили один одному, зокрема якщо це стосувалось зменшення негативних явищ та підкреслення високого рівня роботи адміністративного апарату. Виявлення виправлень в початкових варіантах документів та співвіднесення їх із кінцевим варіантом дозволяє в деякій мірі вияснити ступінь відповідності даного документа реальному стану справ. Непересічну цінність мають також документи підпільних організацій. Порівняння їх з офіційними документами владних структур дає можливість безсторонньо висвітлювати справжній перебіг подій.

Істотно доповнює джерельну базу дисертації дослідження місцевих архівів. Порівняння документів про стан господарського влаштування депортованих в регіонах із наказами та рішеннями центральних партійних і господарських органів, які містять критичні зауваження щодо роботи периферійних адміністративних структур, дають можливість розкрити правдивий стан справ у ставленні депортованих до радянської влади, до органів, які безпосередньо займались їх влаштуванням, визначити справжні причини, що примушували селян переїжджати в Українську РСР. Загалом автором досліджено і використано 227 справ і окремі документи 5 фондів 2 центральних і 2 обласних архівів України.

Архівні матеріали класифіковано автором на дві групи. Першу групу складають довідки, доповідні записки, телеграми, директиви та статистичні матеріали, що стосуються депортації українців з території Польщі. Основна їх частина міститься у фонді Центрального Комітету Комуністичної партії України (ф.1, оп.23) Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Багато документів мають особисті резолюції Першого секретаря ЦК КП(б)У Д.С.Коротченка та Голови РНК (пізніше - Голови Ради Міністрів) М.С.Хрущова та вищого керівництва СРСР. Значна частина матеріалів стосується діяльності формувань УПА, АК (Армії Крайової) та інших підпільних формувань, які протидіяли депортації чи прискорювали її. Частково можна досліджувати проблеми адаптації на території УРСР.