Фізична географія України

1) передгірний пояс мішаних хвойно-широколистих лісів і лук (до висоти 600 м), де на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть мішані ліси з дуба, граба, ялиці, які чергуються з луками, часто розораними;

2) нижній гірсько-лісовий пояс (приблизно до 1100 м), який складається з букових та мішаних ялицево-смереково-букових лісів;

3) верхній гірська-лісовий пояс (по 1 500м), представлений смерековими та ялицево-смерековими лісами. В обох гірських лісових поясах переважають бурі гірсько-лісові грунти,

4) субальпійський пояс (1500--1800 м), де поширені криволісся та рідколісся з низькорослих сосни (жерепа), вільхи, ялівцю, а також злаково-різнотравні луки; 5) альпійський пояс (вище 1800 м) з низьких чагарників і трав'яних лук. Субальпійські та альпійські луки вкривають полонини, де поширені гірсько-лучні ґрунти. Субальпійські луки багатші за видовим складом, більш високорослі й густі.

Характеризуються широким поширенням злакових рослин (куничник, тонконіг альпійський, костриця карпатська, мітлиця біла) та квітучим різнотрав'ям (дельфініум, дягель, бугила, купальниця європейська, валеріана трикрила).

Великі зарості на полонинах утворюють чагарники: брусниця, чорниця, верес, вічнозелений рододендрон карпатський.

У тваринному світі Українських Карпат переважають лісові види -- благородний олень, козуля, дикий кабан, вовк, лисиця, куниця, заєць, білка. Зрідка трапляються рись, дикий кіт. Багато птахів.

Запам'ятайте

Українські Карпати -- це середньовисотні гори, що чотирма паралельними пасмами (Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські, Полонинсько-Чорногорські та Вулканічні Карпати) простяглися з північного заходу на південний схід у західній частині України.

Найвищою частиною Українських Карпат є масив Чорногора, а найвищою вершиною -- г. Говерла.

Внаслідок значних перепадів висот у Карпатах спостерігається висотна поясність природних умов.

Передкарпаття і Закарпаття

Передкарпаття. Передкарпаття простягається смугою завширшки ЗО -- 45 км уздовж Зовнішніх Карпат -- між північно-східним виступом гір і річковими долинами Дністра й Прута. Передкарпатська височина має висоти 200 --500 м. В її основі лежить Передкарпатський прогин, який утворився між складчастою спорудою Карпат і краєм Східноєвропейської платформи. Він заповнений зім'ятими в складки осадовими породами. Численні річки, що стікають з гір, розчленували Передкарпаття на низку широких долин, між якими здіймаються видовжені вододільні височини.

З осадовими породами прогину пов'язані залягання родовищ нафти і природного газу, сірки, кухонної і калійної солей, озокериту, природних будівельних матеріалів, а також наявність мінеральних вод. Більшість з цих корисних копалин видобуваються вже тривалий час, тому їх родовища дуже виснажені.

Клімат Передкарпаття помірно континентальний. Він подібний до клімату інших регіонів України, що лежать на тій самій географічній широті. Середня температура січня становить -4 °С, липня -- +19 °С. Середньорічна кількість опадів досягає 700 мм. Зволоження території надмірне.

Передкарпаття порізане густою мережею річок -- верхніми течіями Дністра, Прута та їх притоками (Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця). Вони повноводні навесні (внаслідок танення снігу) і влітку (внаслідок злив у горах). Часто бувають паводки. Річки доволі бурхливі, проте, вийшовши з гір на рівнину, вони сповільнюють течію і відкладають у долинах велику кількість твердого матеріалу, принесеного з Карпат. Тому в руслах річок багато островів, розгалужень-рукавів. У долині верхнього Дністра було багато боліт, які майже повністю осушені.

Передкарпатська височина покрита дерново-підзолистими та буроземно-опідзоленими ґрунтами. На них колись росли широколисті ліси (переважно дубові й дубово-букові з домішкою граба, клена), а на підвищених ділянках -- мішані (з домішкою смереки і ялиці). Нині вони вкривають менш як 25 % території Передкарпаття. У східній частині подекуди збереглася степова рослинність, характерна для лісостепу.

Закарпаття. Закарпаття займає крайню південно-західну частину Карпатського фізико-географічного краю. Природні умови цієї території істотно відрізняються від умов інших частин Українських Карпат. Майже плоска Закарпатська низовина (110м над р. м.) є крайньою частиною Середньодунайської низовини. В її основі лежить міжгірська западина, заповнена осадовими і вулканічними породами. Низовина слабко нахилена від передгір'їв до долини річки Тиси. Одноманітна рівнинна поверхня в окремих місцях порушується вулканічними підняттями -- Берегівським горбогір'ям (з абсолютною висотою понад 360 м). Вони є наслідком прориву магматичних порід на поверхню під час активних тектонічних рухів.

Складна геологічна будова території зумовила наявність різноманітних корисних копалин: поліметалічних, алюмінієвих і ртутних руд, золота, бурого вугілля, кухонної солі, будівельних матеріалів. Поширені джерела мінеральних вод різного хімічного складу.

Клімат Закарпаття помірно континентальний, але значно тепліший від рівнинних територій України, що лежать на тій самій географічній широті. Це зумовлено тим, що гори захищають її від холодних повітряних мас з півночі та сходу. Середня температура січня становить --2 °С, липня -- +20 °С. Опадів випадає понад 750 мм за рік.

Закарпатську низовину перетинають річка Тиса і чимало її правих приток. Незначний похил поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях відбувається заболочування. Під час сильних злив і танення снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою. Повені й паводки, які в Закарпатті е доволі частим явищем, -- справжнє лихо для місцевих мешканців. Ґрунти Закарпаття подібні до передкарпатських. У минулому низовина була вкрита широколистими лісами (з дуба і бука). Нині вони майже не збереглися.

Природоохоронні території. Господарська оцінка природних ресурсів. Основні заходи щодо раціонального використання та охорони природних умов і природних ресурсів

Закарпатська низовина й Придністров'я у Передкарпатті належать до найдавніше заселених людиною територій у нашій країні. Розселяючись, люди викорчовували і випалювали ліси, перетворюючи землі на ріллю, а луки -- на пасовища й сіножаті. Багатства лісу та гірські пасовища сприяли проникненню людини в Карпати. З часом досільськогосподарської діяльності додалися видобування корисних копалин, лісозаготівля. Уздовж передгір'їв виникли міста. Через карпатські перевали було прокладено автошляхи й залізниці, річками сплавляли ліс. Гори і передгір'я з цілющими джерелами, чистим повітрям, мальовничими краєвидами стали регіоном відпочинку та оздоровлення.

Нині прикарпатські рівнини -- це високоосвоєні території, де переважають природно-антропогенні сільськогосподарські ландшафти. У горах вони поєднуються з лісогосподарськими. Ліси і луки -- величезне природне багатство гірських Карпат, оспіваних в піснях, казках, легендах верховинцями -- гуцулами, бойками, лемками.

Для збереження своєрідних і унікальних природних ландшафтів у Карпатах понад 1 500 об'єктів оголошено природозаповідними.

Карпатський біосферний заповідник охоплює 8 відділень, створених в Закарпатській області на масивах Чорногора, Свидовець, Мармароському, Вулканічному хребті, у міжгірній долині. Там охороняються природні комплекси різних висотних рівнів -- від низовинних («Долина нарцисів» біля м. Хуста) до високогірних (г. Говерла). Під охорону взято зарості нарциса вузьколистого, що є реліктом, дуже давні ліси (праліси) -- букові, смерекові, буково-дубові, ялицево-дубові. Природний заповідник «Торгами» створено для захисту вікових лісів з ялиці, смереки, бука, кедра на схилах гір.

Національні природні парки мають як охороняти природу, так і створювати умови для цивілізованого відпочинку людей на привабливих територіях. Так, до Карпатського національного природного парку (Івано-Франківська область) входять гірські масивиГоргани і Чорногора, до парків «Гуцульщина» і «Вижницький» -- Покутсько-Буковинські Карпати, до парку «Сколівські Бескиди» -- однойменний масив Зовнішніх Карпат. Перлина національного парку «Синевир» є однойменне озеро. Окрім гірських озер, боліт і витоків річок там охороняються букові, буково-ялицеві та смерекові ліси. Ужанський національний парк охоплює ландшафти Полонинського і Вододільно-Верховинського хребтів. Він став частиною першого в Європі польсько-словацько-українського біосферного резервату «Східні Карпати», що є найбільшим серед аналогічних об'єктів Центральної Європи.

Запам'ятайте

Передкарпатська височина і Закарпатська низовина -- це фізико-географічні області Українських Карпат, що пов'язані з гірськими Карпатами, але відрізняються від них природними умовами.

Для збереження унікальних і своєрідних ТПК Українських Карпат створено природні заповідники, національні природні парки та інші природозаповідні території.

Фізико-географічна характеристика природного комплексу Чорного моря. Проблеми використання і охорони їх вод

Чорне море

Географічне положення та берегова лінія. Чорне море омиває Україну з півдня. Воно займає площу понад 420 тис. км2. Море затиснуте між горами Малої Азії -- на півдні і Східноєвропейською рівниною та Кримськими горами -- на півночі, між Балканським півостровом - на заході та Кавказом -- на сході. Вузькими протоками Босфор і Дарданелли та невеликим Мармуровим морем Чорне море сполучається із Середземним, а Керченською протокою -- з Азовським морем. Між Чорним і Азовським морями вклинюється найбільший півострів Кримський, який Перекопським перешийком сполучається з материком.

Чорноморська берегова лінія в межах України становить 1 540 км. Узбережжя -- рівнинне, тільки на Кримському півострові вздовж берега простягаються пасма Кримських гір. На північному заході береги моря плоскі, а від гирла Дністра до лиману Дніпра -- круті. На цьому відтинку майже немає заток (крім невеликої Одеської), натомість багато озер-лиманів, відокремлених від моря пересипами. Віддалений від берега острів Зміїний. Далі на схід до мису Сарич берегова лінія доволі порізана: у суходіл вдаються затоки - Каркінітська, Каламітська, Дніпровський лиман, у море виступають Тарханкутський півострів та намиті піщані коси-острови -- Тендрівська і Джарилгач. На півдні Кримського півострова майже впритул до моря підходять схили гір, берег стає високим і крутим. Ця ділянка незручна для прибережного судноплавства. І лише в окремих місцях є невеликі затоки-бухти -- гавані для морських кораблів (Севастопольська, Балаклавська). На цій ділянці чорноморського узбережжя Криму мальовничі середземноморські ландшафти створюють найкращі умови для відпочинку. На південному сході Кримського півострова в берег вдається Феодосійська затока.

Геологічна будова і рельєф дна. Улоговина Чорного моря за формою нагадує чашу з найбільшими глибинами в центральній і південній частинах (максимальна глибина -- 2 245 м). Значні глибини є поблизу Південного берега Криму. Улоговина моря розміщена в скидовій западині, опускання дна якої триває й дотепер. Натомість північна частина моря (між гирлом Дунаю і Кримським півостровом) зайнята шельфом. Україна володіє найбільшою площею шельфу серед усіх причорноморських держав.

Історія Чорного моря бере початок з розпаду океану Тетіс на окремі басейни (30--40 млн років тому). На його місці виникали різні за конфігурацією моря, аж поки близько 500 тис. років тому не з'явився басейн, подібний в основних рисах до сучасних Чорного та Азовського морів. Проте він не мав зв'язку із Середземним морем і був прісним. У подальшому такий зв'язок виникав і знову втрачався. Близько 9--7 тис. років тому Чорне море остаточно сполучилося із Середземним, воно знову стало солоним і набуло сучасних обрисів.

Клімат. Значна частина Чорного моря перебуває в субтропічних широтах, що відображається на формуванні його клімату. Улітку він жаркий і сухий (панує підвищений тиск і антициклональна погода), а взимку помірний і вологий (приходять циклони із Середземномор'я). Середня температура липня на українському узбережжі становить +24 °С, січня -- 0...+2 °С. Влітку на узбережжі дме бриз, який освіжає повітря і робить погоду комфортною. Узимку нерідко бувають тумани, іноді гримлять грози. Кількість опадів змінюється від 300 мм (у Каркінітській затоці) до 800 мм (на південнокримському узбережжі).

Властивості водних мас. Біля берегів України Чорне море має відносно невеликі глибини і тому добре прогрівається. Температура води на поверхні влітку підвищується до +27 °С, а взимку становить --0,5... +8 °С. Глибше 150 м температура стає незмінною (+9 °С). В окремі суворі зими північно-західна частина моря замерзає.

Солоність чорноморської води неоднакова: біля берегів вона становить до 10 ‰, у центральній частині -- 18 ‰. Тобто вона вдвічі менша від середньої солоності водСвітового океану. Це пояснюється притоком у Чорне море великої кількості прісної річкової води. Цікаво, що назва Чорного моря не має нічого спільного з кольором його води, для якої характерний синьо-зелений відтінок. Вода доволі прозора (прозоріша, ніж в Атлантичному океані чи Балтійському морі).

Своєрідною особливістю Чорного моря є наявність у воді шару сірководню. Він починається з глибини приблизно 200 м і займає 87 % об'єму моря. Сірководневий шар непридатний для життя організмів, тому на значних глибинах є лише бактерії. Появу великої кількості сірководню вчені пояснюють хімічними перетвореннями сполук сірки з участю бактерій і під впливом вуглекислоти, що є у воді. Значну роль у цьому відіграє відсутність вертикальної циркуляції води в глибинних шарах. Верхня опріснена вода, насичена киснем, не може проникнути у нижні товщі моря, які є густішими і важчими. Під впливом значної концентрації сірководню сіро-зелений намул стає чорним.

Рух води. Водні маси Чорного моря переміщуються, формуючи течії. Основна Чорноморська течія рухається проти годинникової стрілки паралельно береговій лінії у вигляді замкнутого кругообігу. Через протоку Босфор з Чорного моря в Мармурове стікають прісні поверхневі води, а в Чорне море спрямована глибинна протитечія солоних вод.

Поверхня моря переважно спокійна. Хвилі виникають у вітряну погоду і можуть досягати 15м. Чорне море здавна вважалося бурхливим і небезпечним, але сильні бурі бувають нечасто, переважно взимку. Припливи і відпливи майже непомітні.

Органічний світ та природні ресурси. У Чорному морі налічують 260 видів водоростей, найбільше їх -- у північно-західній мілководній частині. Тваринний світ зосереджений у верхньому шарі води. Його видовий склад відносно небагатий -- близько 2 тис. видів (майже у 5 разів менше, ніжу Середземному морі). Промислове значення має вилов оселедців, хамси, бичків, камбали, ставриди, скумбрії, кефалі, осетрових. Водяться три види дельфінів -- афаліна, білобочка і пихтун. Серед молюсків є мідії, устриці, гребінці; з ракоподібних -- креветки, краби. На узбережжях гніздиться багато птахів.

На шельфі Чорного моря розвідано промислові запаси нафти і природного газу. У морській воді розчинені залізо, срібло, мідь, сіль та інші речовини. Лікувальне значення мають грязі чорноморських лиманів. Пляжі вздовж узбережжя є чудовими місцями відпочинку.

Охорона моря. Екологічна ситуація в Чорному морі визначається передусім стоками річок, що впадають у нього, а також викидами шкідливих речовин, які потрапляють у воду у разі аварій кораблів і під час видобування корисних копалин. Найбільше забруднюючих речовинзі стоками приносять Дунай, Дністер, Дніпро. Внаслідок цього відбувається цвітіння води в північно-західній частині моря. Забруднюють море також промислові підприємства й порти, заклади сфери відпочинку, розміщені на його берегах, побутові стоки міст. Води Керченської протоки та узбережжя однойменного півострова зазнали сильного забруднення нафтопродуктами восени 2007 р. під час аварії суден-танкерів. Внаслідок цього загинули маса риби та понад 30 тис. птахів. Мазут, що скупчився на дні, утворив плями, які роблять ці ділянки непридатними для життя організмів. Це потребує вживання низки заходів щодо очищення стоків та охорони води Чорного моря від забруднення.

Жива природа Чорного моря та його узбереж охороняється в спеціально створеному з цією метою Чорноморському біосферному заповіднику. Насамперед під охороною перебувають багато видів водоплавних птахів, які зимують там або відпочивають під час перельотів. Морські екосистеми охороняються також і в природних заповідниках Дунайському, Карадазькому та «Мис Мартьян».

Запам'ятайте

Чорне море омиває Україну з півдня на проміжку 1,5 тис. км. Наша країна володіє найбільшою площею чорноморського шельфу.

Над Чорним морем, крім північно-західної його частини, сформувався субтропічний клімат.

Солоність чорноморської води низька (10--18 %о), на глибині 200 м у морі міститься шар сірководню, що є непридатним для життя організмів.

Фізико-географічна характеристика природного комплексу Азовського моря. Проблеми використання і охорони їх вод

Географічне положення та берегова лінія. На південному сході Україна на відстані майже 400 км виходить до берегів Азовського моря. Його площа як для моря мала -- 39 тис. км2. На карті воно виглядає великою затокою Чорного моря, що з'єднана з ним вузькою та короткою Керченською протокою. Обидва моря є внутрішніми морями басейну Атлантичного океану. Акваторія Азовського моря належить Україні та Росії.

Азовське море має слабко порізані береги. Найбільша затока Таганрозька лише частково омиває Україну. Великими затоками біля українських берегів є Обитічна та Бердянська, відділені від моря невеликими півостровами і косами. Сильно врізається в суходіл Утлюцький лиман, відокремлений косою Бирючий Острів. Затоку Сиваш відгороджує від Азовського моря довга (112 км) піщана коса Арабатська Стрілка, а водообмін з ним здійснюється через вузьку Генічеську протоку. На вузькому Перекопському перешийку, що з'єднує Кримський півострів з материком, людині достатньо 1,5 год, щоб перейти від Сиваша до узбережжя Чорного моря.

Середня глибина Азовського моря становить лише 8 м, а найбільша -- 14м. Унаслідок річкових наносів та руйнування берегів у морі щороку нагромаджується близько 12 млн т твердих речовин. В результаті цих осадів відбувається поступове обміління.

Клімат і водні маси. Клімат узбережжя Азовського моря подібний до клімату Причорноморської низовини. Температура повітря влітку становить у середньому +22 °С, взимку -- від -5 до 0 °С. Узимку бувають бурі. У Керченській протоці цілорічно стеляться густі тумани. На узбережжях влітку дмуть бризи.

Азовське море значно відрізняється від Чорного властивостями води. Влітку азовські води внаслідок незначних глибин прогріваються до +32 °С. Узимку поблизу берегів море замерзає майже на 3 місяці. В Азовському морі нерідко дрейфує крига (переміщується пануючим вітром). Від сильного вітру утворюються тороси -- нагромадження брил льоду.

Середня солоність води в Азовському морі дуже низька -- не більш як 13 ‰, а в прибережній смузі може зменшуватися до 2 ‰. Натомість у затоці Сиваш вона у 10-- 15 разів вища від середньої в морі. Вода в затоці тепліша, ніж у морі, швидше випаровується під спекотним південним сонцем і доходить до стану ропи та перетворюється на сіль. Улітку поверхня затоки виблискує соляною кіркою, ніби льодяна ковзанка. Сіль у Сиваші видобували здавна, чумацькі валки розвозили її по всій Україні. Тепер сіль використовують і як хімічну сировину.

Прозорість води Азовського моря невисока, оскільки в ній є велика кількість планктону і твердих завислих частинок. Колір води у відкритому морі синьо-зелений, а біля берегів -- жовто-зелений.

Рух води. В Азовському морі напрямок течій визначається вітром. Переважає рух води у південно-західному та північно-східному напрямках. Проте такі течії є нетривалими й нестійкими.

Найбільші хвилі виникають поблизу Арабатської Стрілки. На всій акваторії моря постійно спостерігаються нагінно-згінні явища. Притік прісної води в Азовське море річками Кальміусом, Бердою, Обитічною, Салгиром та іншими невеликий, основну масу води несуть Дон і Кубань. Значна частина прісної води потрапляє в акваторію моря з опадами. Загалом за рік в море додається 50 км3 води (20 % його водного об'єму). Деяка частина води відходить у Сиваш, значна частина випаровується з поверхні моря, ще якась кількість течією виноситься у Чорне море через Керченську протоку. У посушливі роки, коли надходження прісної води невелике і море міліє, через протоку навпаки надходить солоніша чорноморська вода. Припливи у морі незначні через те, що воно не має безпосереднього сполучення з океаном.

Через невелику глибину води Азовського моря добре перемішуються, вони насичені киснем. Дно покрите мулом і черепашником, що зумовлено багатством молюсків. Черепашник вкриває також береги моря і коси.

Природні ресурси та охорона природи. В Азовському морі ростуть червоні і зелені водорості, водні квіткові рослини. Тваринний світ небагатий. Із риб поширені судак, хамса, тюлька, осетер, севрюга, білуга, оселедці, камбала, кефаль. У море на нерест та підгодівлю заходить риба з Чорного моря. Найбільше риби зосереджується поблизу берегів Керченського півострова. Звідти її сотнями тисяч тонн відправляють в усі кінці нашої країни. За біологічною продуктивністю (кількістю тонн морепродуктів, яка припадає на одиницю площі) Азовське море ще зовсім недавно було на першому місці серед усіх морів світу. Проте в останні десятиріччя маса планктону в морі зменшилася майже на третину, що призвело до значного зниження його рибопродуктивності. Це зумовлено збільшенням стоків неочищених вод від промислових і комунальних підприємств, від інтенсивного використання сільським господарством мінеральних добрив та отрутохімікатів, що надходять у басейни річок, забрудненням від аварій кораблів.

На погіршення екологічного стану моря вплинуло також зменшення прісного стоку річок, особливо Дону та Кубані, після побудови на них ГЕС, водосховищ, зрошувальних каналів. У результаті цього зменшилося надходження із суходолу поживних речовин, необхідних для водоростей і планктону, а також збільшилась солоність води. Велику небезпеку дляорганізмів становлять насичені отруйними речовинами дренажні води з рисових полів, які стікають в Азовське море. Загибель багатьох видів організмів спричинилася також проникненням густішої чорноморської води у придонні шари Азовського моря, внаслідок чого вода стала гірше перемішуватися, і кисень не потрапляє в глибинні шари.

Дно Азовського моря перспективне для видобування нафти і природного газу. Цілющу грязь Сиваша використовують для лікування, а з її ропи виробляють соду, бром, магній.

Узбережжя Азовського моря з теплим кліматом, піщаними пляжами -- важливий рекреаційний район України, де розміщені бази відпочинку, санаторії. Невеликі острови, півострови та коси зберегли непорушними природно-територіальні комплекси, вони є місцями гніздування багатьох птахів. Для їх охорони створено Казантипський природний заповідник та Азово-Сиваський національний природний парк.

Запам'ятайте

Азовське море належить до найменших за площею і є наймілкішим морем у світі. Воно має низьку солоність, добре прогрівається і насичене киснем та поживними для тварин речовинами по всій водній товщі.

Затока-озеро Сиваш має дуже високу (до 220 ‰) солоність води і є великим нагромаджувачем натрієвої, магнієвої, бромної солей.

Азовське море має високу рибопродуктивність, але внаслідок забруднення і зміни хімічного складу вод вона постійно зменшується.

Поняття “геоекологічна ситуація”. Основні забруднювачі навколишнього середовища. Аварія на Чорнобильській АЕС і стан навколишнього середовища

Людина як біологічна й суспільна істота живе і творить у певному природному середовищі. Воно може позитивно або негативно впливати на самопочуття і здоров'я людини залежно від сукупності природних умов території, а також тих змін, що зумовлені самою людиною. Отже, умови проживання людей на певній території залежать від конкретної геоекологічної ситуації -- стану природного середовища в певному регіоні, ступеня його відповідності санітарно-гігієнічним нормам життя населення і природно-екологічним умовам існування живих організмів.

На стан природного довкілля звичайно впливають власне природні процеси та явища (наприклад, посухи, лісові пожежі, сильні паводки, ураганні вітри, землетруси тощо). Однак сучасна геоекологічна ситуація майже всюди в світі формується під впливом самої людини. У процесі життя і господарської діяльності людина дедалі більше використовує різні компоненти природи, повертаючи натомість величезну кількість невластивих природі продуктів своєї життєдіяльності. Тим самим вона порушує зв'язки між природними компонентами, збіднює та видозмінює природне середовище, забруднює складові географічної оболонки -- атмосферу, гідросферу, літосферу і ґрунт, спричиняє негативні зміни в біосфері, у тому числі й через ланцюги живлення (наприклад, нагромадження шкідливих речовин у рослинах, які переходять у процесі харчування до тварин, а потім -- в організм людини).

Щоб оцінити сприятливість геоекологічної ситуації для життя людини використовують різні якісні та кількісні показники. Вони фіксують порушення природних компонентів і стан їх забруднення (кількість викидів шкідливих речовин). Ці показники порівнюють з граничне допустимими концентраціями речовин -- науково обгрунтованою можливою їх кількістю у довкіллі, при якій не існує істотної загрози здоров'ю людини (наприклад, наявність сполук сірки в повітрі, важких металів у ґрунті, органічних хімічних сполук у воді). Залежно від того, як ці показники співвідносяться на певній території, формується сприятлива чи несприятлива екологічна ситуація.

Геоекологічна ситуація в країні змінюється як залежно від місця, так і на одній і тій самій території з часом. Людина може не тільки шкодити довкіллю, а й поліпшувати геоекологічну ситуацію.

Стан природного середовища в Україні сформувався під впливом давнього освоєння та надмірного антропогенного перетворення території, значного насичення її промисловим і сільськогосподарським виробництвами та створення природоохоронних об'єктів на порівняно незначних площах.

Основні забруднювачі довкілля. Надзвичайно великі зміни в навколишньому природному середовищі України відбуваються в результаті розвитку промисловості. Так, гірничодобувна галузь пов'язана з нагромадженням відвалів із порід, які виймаються з шахт, рудників, кар'єрів. Нерідко у відвалах трапляються токсичні речовини, які розвіюються на значні території, потрапляють у підземні води. Це впливає на ріст рослин, здоров'я людей. Усього у відвалах міститься 25млрд т порід, вони займають площу 50 тис. га. Найбільше відвалів з небезпечними речовинами зосереджується в місцях видобутку вугілля, руд металів, сірки, калійної солі -- у Донбасі, Придніпров'ї, Львівська-Волинському басейні, Прикарпатті. Там, де вугілля видобувають шахтним способом, утворюються терикони -- насипні горби заввишки до 100 м. Вони не придатні для використання. У них нерідко відбуваються самозаймання вугільної породи та вибухи метану.

Підприємства обробної промисловості найбільше забруднюють повітря та воду. Вони щороку викидають більш як 6 млн т речовин, в яких міститься понад 200 видів шкідливих компонентів.

Найбільше забруднюють довкілля ТЕС, металургійні та хімічні підприємства. У тиху безвітряну погоду над містами нерідко нависає смог -- туман із диму, сажі та інших домішок. Серед викидів -- сполуки вуглецю, азоту, фосфору, сірки, які спричинюють випадання кислотних дощів. Ці дощі пригнічують ріст овочевих культур, плодових дерев і кущів, руйнують будівлі та пам'ятники. У викидах промислових підприємств є немало токсичних важких металів, які здатні нагромаджуватися у продуктах: свинець, ртуть, олово, мідь, молібден, сурма, кадмій та інші. Найвищий рівень забруднення спостерігається в містах Донбасу (Слов'ямську, Макіївці, Краматорську, Єнакієвому, Дзержинську), Придніпров'я (Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Запоріжжі), Маріуполі, Одесі, Чернівцях, Києві, Черкасах та інших.

Великим забруднювачем довкілля є транспорт. Він дає майже 70 % усіх викидів в атмосферу, які є продуктами згоряння палива. Уздовж автошляхів концентрація шкідливих речовин, у тому числі й важких металів, у 10--20 разів перевищує гранично допустимі норми. Тому вздовж доріг забороняється випасати худобу, рвати плоди. Автомобільний транспорт -- перший забруднювач повітря у великих містах. Забруднення довкілля, яке здійснюється залишками палива з транспортних засобів, спостерігається також уздовж залізниць, у портах та аеропортах. Найбільше викидів шкідливих речовин буває під час аварій на транспорті. Так, у 2007 р. залізнична аварія на Львівщині спричинила значні викиди в атмосферу і грунт отруйного жовтого фосфору, а внаслідок аварії танкерів у чорноморські води потрапили нафтопродукти.

Забруднення грунтів, вод і біосфери спричиняє й сільськогосподарська діяльність людей, особливо хімізація сільського господарства. Тривалий час люди використовували отрутохімікати проти шкідників культурних рослин (бур'янів, різних комах), незважаючи на їх шкідливий вплив на здоров'я людей і тварин.

Це стосується і надмірної кількості нітратів, що засвоюються сільськогосподарськими рослинами внаслідок внесення мінеральних добрив під час їх вирощування. Ускладнює екологічну ситуацію в Україні і неналежне зберігання отрутохімікатів та добрив -- часто у необладнаних приміщеннях, а то й під відкритим небом. Нерідко ці речовини потрапляють у ґрунт та воду, отруюють їх, спричиняючи захворювання людей.

Значним забруднювачем довкілля є також комунальне господарство населених пунктів, особливо міст. Внаслідок життєдіяльності людей нагромаджуються тверді побутові відходи, які вивозяться на відкриті сміттєзвалища, а також каналізаційні побутові стоки. Для їх очищення в містах створено очисні споруди, але нерідко забруднені води потрапляють у річки.

Безпосередньо в річки стікають дощові води, які, змиваючи вулиці міст, несуть у водойми нафтопродукти, важкі метали, велику кількість сміття. Значною загрозою для людей і довкілля є численні поховання і склади хімічно небезпечних речовин, а також склади боєприпасів, які залишилися Україні у спадок від військово-промислового комплексу колишнього СРСР. Таких складів по всій Україні понад 180, у них зосереджено 2,5 млн т вибухових речовин. Відомі факти масового небезпечного захворювання людей поблизу таких об'єктів (Первомайський район на Миколаївщині), вибухів артилерійських снарядів в Артемівську (Донецька область), Новобогданівці (Запорізька область), внаслідок чого страждали люди, руйнувалися будівлі. У кількох місцях на території країни зберігається дуже небезпечне рідке ракетне паливо. Знищення боєприпасів і вибухо-вонебезпечних речовин гальмується нестачею коштів.

Регіональні відмінності в геоекологічній ситуації. В Україні розрізняють території із сприятливою, помірно сприятливою, задовільною, погіршеною, напруженою та катастрофічною екологічною ситуацією. У цих назвах відображено наростання гостроти екологічних проблем на територіях. Сприятлива, помірно сприятлива і задовільна ситуація склалася в давно освоєних регіонах, де переважає сільськогосподарська діяльність (лісостепова зона, крайні схід і захід Полісся, Карпати). При цьому території з більш сприятливими умовами для життя займають менші площі.

Погіршеною екологічною ситуацією характеризуються освоєні відносно недавно степові землі, що надмірно експлуатуються, забруднено радіоактивними відходами центральне Полісся, промислові райони навколо великих міст. У великих промислових районах Донбасу, Придніпров'я, навколо деяких міст Прикарпаттю погіршена екологічна ситуація переростає в напружену, а в 30-кілометровій Чорнобильській зоні вона катастрофічна.

Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС

Найбільша техногенна аварія людства. У квітні 1986 р. в різні мови світу увійшло українське слово «Чорнобиль». Для всього людства воно стало синонімом страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної біди. Чорнобиль -- це назва невеликого поліського містечка в гирлі Прип'яті, що мало давню історію, вкорінену в часи Київської Русі. Тепер це слово символізує страшне явище, внаслідок якого перестало означати населений пункт.

Аварія на Чорнобильській АЕС мала, має і, на жаль, ще довго матиме негативний вплив на стан навколишнього середовища України. Внаслідок вибуху ядерного реактора та пожежі на ньому за короткий період часу в довкілля потрапило до 7 т ядерного палива. При цьому викид радіоактивного елемента Цезію-137 був тотожним радіації від вибуху кількох десятків таких атомних бомб, яку американці скинули в 1945 р. на японське місто Хіросіму. Від радіоактивного забруднення найбільше постраждали території України і Білорусі, підвищення радіації спостерігалось і в Росії, Швеції, Норвегії, Великій Британії та інших країнах, куди в перші дні після аварії вітер розносив хмари радіоактивних речовин.

Ця аварія перетворила унікальні за чистотою території Полісся в зону екологічної катастрофи. Усього в Україні до зони радіоактивного забруднення потрапило понад 8 % території країни (майже 50 тис. км2 земель!), де зосереджено 2,3 тис. населених пунктів дванадцяти областей.

Найбільше постраждали території Київської, Житомирської, Рівненської Чернігівської і Черкаської областей, радіоактивні опади випали також у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Волинській і Кіровоградській областях. Понад 3,4 млн людей вважаються такими, що постраждали внаслідок цієї катастрофи, але певні дози радіоактивного опромінення отримали значно більше мешканців України.

Побудова укриття (саркофагу) над аварійним блоком, першочергові заходи щодо ліквідації аварії дали змогу певною мірою зменшити катастрофічні наслідки радіоактивного забруднення. Це було зроблено ціною героїчних зусиль сотень тисяч людей-ліквідаторів аварії, багато з яких уже пішли з життя через захворювання, отримані внаслідок опромінення радіацією.

Чорнобильська зона. Навколо Чорнобильської АЕС у радіусі ЗО км створено зону відчуження, яку називають Чорнобильською зоною. З неї було відселено тисячі осіб із 186 населених пунктів України і Білорусі. Більша частина зони лежить у межах України. Там обезлюдніло 75 поселень, а переселенцями стали 90 тис. жителів. У зоні залишилися їх домівки, могили родичів, пам'ятки історії, культури. Безлюдним містом-привидом стала Прип'ять - місто працівників електростанції. У зоні містяться сотні захоронень радіоактивних відходів. Технологій щодо їх дезактивації поки що немає. І тільки в самому Чорнобилі обмежений час працюють люди.

Вони слідкують за станом укриття та АЕС (у 2000 р. електростанцію остаточно закрили), обслуговують Чорнобильську зону. На околицях зони проживає більш як сотня людейпереважно старшого віку, які, незважаючи на заборони й небезпеку для свого здоров'я, повернулися в свої домівки.

Внаслідок викидів у повітря великої кількості радіоактивних речовин відбулося стійке й довготривале забруднення території Цезієм, Стронцієм і Плутонієм. Ці речовини випромінюють радіоактивні промені, і їх називають радіонуклідами. Вони мають здатність нагромаджуватися в організмах, воді, грунті, повітрі і тривалий час впливати на стандовкілля, життя людей і тварин (період піврозпаду Цезію-137 становить 24 тис. років!). Тому в зоні значного радіоактивного забруднення заборонено вирощувати сільськогосподарські культури, збирати ягоди, гриби, полювати на дичину, ловити рибу, пити воду, палити дерева чи листя. Дослідження показали, що основна кількість радіонуклідів у лісі міститься у верхньому 10-сантиметровому шарі ґрунту, у хвої їх значно більше, ніж у листках дерев. Велику кількість забруднюючих речовин зосередили в собі донні відклади Київського водосховища.

Водночас з відсутністю людей та їх господарської діяльності створились надзвичайно сприятливі умови для відтворення тваринного світу в Чорнобильській зоні. Значно зросла популяція кабанів, козуль, благородних оленів, вовків, лисиць, борсуків, єнотоподібних собак, тхорів, знову з'явилися колись майже зниклі лосі, бобри, європейська рись; бачили навіть сліди бурого ведмедя. Популяції багатьох видів тварин у зоні є найбільшими в Україні. На жаль, усі тварини, як і рослини, заражені радіоактивними речовинами.

За роки, що минули від аварії, постійно проводиться робота щодо зменшення радіаційного забруднення території України. Проводяться постійні спостереження за рівнем радіації, за впливом радіонуклідів на різні компоненти природного середовища та здоров'я людей. Тепер Чорнобильська зона -- науковий полігон. У 2008 р. там створено сховище для радіоактивних відходів інших атомних станцій України. Ця територія із радіоактивним ландшафтом є своєрідним застереженням щодо безпечного ставлення до використання такого потужного виду енергії, як атомна, а також інших досягнень прогресу.

Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС ще довго відчуватиме населення не тільки України, а й усього світу. Про важливість їх ліквідації зазначено в Конституції України (1996 р.): «Забезпечення екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -- катастрофи планетарного масштабу, збереження генофондуукраїнського народу є обов'язком держави» (стаття 16).

Вплив геоекологічної ситуації на населення в Україні. Законодавство про екологічну ситуацію в Україні

Законодавство про екологічну ситуацію. Значне забруднення всієї території України, негативні зміни в природному середовищі, які відображаються на здоров'ї та тривалості життя населення дали підставу Верховній Раді Україні оголосити її територію зоною екологічного лиха. Починаючи 1991 р., коли було видано Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», набула чинності й низка інших законодавчих актів про охорону окремих компонентів природи. У них зазначається, що державній охороні та регульованому використанню на території України підлягають усі природні компоненти і ресурси. Кожен громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров'янавколишнє середовище.

Час від часу в окремих місцевостях виникають негативні зміни в навколишньому природному середовищі, які потребують надзвичайних заходів, що їх має вживати держава. Тоді оголошують зони надзвичайних екологічних ситуацій, правовий статус яких також закріплений законом. На жаль, такі зони в Україні з'являються часто.

Україна бере активну участь у міжнародній діяльності з охорони природи, забезпечуючи виконання міжнародних угод на своїй території. Вона є членом ЮНЕП (програми ООН з навколишнього середовища), МСОП (Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів) та інших організацій. В Україні діє представництво міжнародної громадської природоохоронної організації «Грінпіс».

Запам'ятайте

Геоекологічна ситуація відображає стан навколишнього природного середовища щодо сприятливих чи несприятливих умов проживання населення.

Основні забруднювачі навколишнього природного середовища в Україні: промисловість, транспорт, сільське господарство, комунальне господарство, військово-промисловий комплекс.

Геоекологічна ситуація в Україні має регіональні відмінності, майже на половині її території склалися не надто сприятливі умови для проживання населення.

Вплив геоеколгічної ситуації на здоров'я населення. Стан навколишнього природного середовища значною мірою впливає на здоров'я і тривалість життя людей. В Україні екологічний чинник разом із соціально-економічним визначальним щодо народжуваності та смертності населення. З 1992р. показники смертності в нашій країні перевищують показники народжуваності, тому спостерігається зменшення кількості населення. Це особливо гостро виявляється в регіонах, де значним є радіоактивне і промислове забруднення довкілля (Чернігівська, Київська, Житомирська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська і Запорізька області).

Радіоактивне забруднення території України впливає на здоров'я людей безпосередньо та опосередковано. Радіація шкідлива як у великих дозах (опромінення людей, що спричиняє їх загибель), так і в малих (збільшення рівня захворюваності людей). Відомо, що 95 % радіонуклідів потрапляють в організм людини через продукти харчування, особливо через молоко, м'ясо, рибу й дари лісу. Тому їх необхідно перевіряти на вміст цих речовин, насамперед у забруднених регіонах.

Сільськогосподарські продукти, зібрані на забруднених ґрунтах, нерідко є шкідливими для вживання. Так, у пшениці може нагромаджуватися кадмій -- метал, що провокує різні хвороби. А підвищений вміст нітратів, зумовлений надмірним внесенням мінеральних добрив, може спричинити загальне отруєння організму. Особливо небезпечними для здоров'я людей є забруднення води. З неякісною водою в організм можуть потрапляти бактерії та віруси, шкідливі речовини. Діючи на організм людини впродовж тривалого часу, токсичні речовини навіть у малих дозах знижують імунітет (стійкість організму проти хвороб). Внаслідок цього частішають випадки різних захворювань, загострюються існуючі хронічні хвороби.

Для підтримання здоров'я людині потрібні чисте довкілля, незабруднені продукти та вода. Отже, плануючи свою господарську діяльність, що забезпечує різні потреби населення, слід неодмінно пам'ятати про збереження природного середовища як найбільш необхідної умови для нашого існування.

Законодавчі акти про природно-запловідний фонд України. Природно-заповідний фонд. Національна екологічна мережа України

Національна екологічна мережа

Законодавство України щодо охорони природи. Ми живемо на багатій і прекрасній землі, її природа є не тільки ресурсом матеріальних благ, а й середовищем життя людей, джерелом їх здоров'я і натхнення. Дуже важливо оберігати її багатства, турбуватися про чистоту і збереження земель, вод, лісів і степів, охороняти рослинність і тваринний світ.

Охорона природи -- це заходи, спрямовані на збереження та відтворення як окремих компонентів природи, так і їх поєднань у природно-територіальних комплексах (ПТК). Охорона довкілля в Україні має глибокі історичні традиції. Люди здавна оберігали об'єкти незвичайної краси -- цілющі джерела, озера, водоспади, скелі, гаї, окремі вікові дерева, які нерідко вважали священними. Природоохоронна робота в Україні активізувалась у XIX ст., коли значно посилився вплив людини на довкілля. У 1883 р. власник маєтку в степовій частині України Фрідріх Фальц-Фейн виділив ділянки для охорони рослин і диких тварин, зберігши цілинний степ від розорювання. Це була перша природоохоронна територія на теренах України, що згодом стала державним заповідником «Асканія Нова».

Велика кількість природоохоронних об'єктів виникла вже в роки існування незалежної Української держави. Нині в Україні створено нормативно-правову базу збереження і охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне та природоохоронне законодавство охоплює понад 200 законів та інших державних актів. Основними є закони «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ» та інші.

Наприкінці XX ст. основним завданням природоохоронної справи в Україні, як і в світі, стало не тільки збереження окремих видів рослин і тварин, цінних природних комплексів на обмежених територіях, а й створення здорового природного середовища для людини, збереження і примноження біологічного й ландшафтного різноманіття, поліпшення стану довкілля. Це відповідає ідеї сталого (збалансованого) розвитку, яка була проголошена ООН у 1992 р. і підтримана урядами багатьох країн світу. З цією метою в них створюються національні екологічні мережі.

Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі в Україні прийнято в 2000 р. Вона розрахована на 2000 -- 2015 рр. Згідно з нею екологічна мережаУкраїни має стати складною системою різних за величиною природоохоронних територій, які б охоплювали якомога більшу частину країни.

Природно-заповідний фонд. Основними елементами екологічної мережі є так звані ключові території, які забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного різноманіття. До них належать вже існуючі об'єкти природно-заповідного фонду.

Природно-заповідний фонд -- це ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність. Нині він налічує близько 7,3 тис. територій і об'єктів загальною площею 2,8 млн га, що становить 4,7 % території України. Фонд охоплює 11 категорій територій та об'єктів загальнодержавного й місцевого значення.

У заповідниках оберігаються всі елементи природного комплексу (води, породи, грунти, рослини, тварини), проводиться науково-дослідна робота з вивчення розвитку процесів і явищ. Там заборонено будь-яку господарську діяльність. В Україні є 4 біосферних заповідники, що є міжнародними установами («Аска-нія-Нова», Карпатський, Дунайський, Чорноморський) і 16 природних заповідників загальнодержавного значення. Як ви вже знаєте, заповідники створено в усіх основних ПТК -- зональних, гірських, на Південному березі Криму, заплавах великих річок, на узбережжях та в акваторіях морів.

Національні природні парки -- це природоохоронні, рекреаційні та науково-дослідні установи. Вони створені для збереження і відтворення природних комплексів і мають особливу цінність для відпочинку людей. В Україні налічується 17 національних парків, найдавнішим серед них е Карпатський, розміщений у найвищому гірському масиві. Найбільше природних парків у Карпатах і лісовій зоні, дуже мало в лісостепу та степу.

Віднедавна в Україні почали створювати регіональні ландшафтні парки, які є природоохоронними й рекреаційними закладами місцевого або регіонального значення. Усього їх 46, а першим був «Дністровський каньйон» (Тернопільська область). Такі парки поширені майже в усіх областях України, найбільше--у Донецькій. У національних природних і регіональних ландшафтних парках за межами власне природоохоронних територій проводиться господарська діяльність місцевого населення.

Заказники -- це природно-заповідні об'єкти, які оголошуються такими для збереження одного або кількох видів рослин чи тварин, окремих компонентів природи. Серед них розрізняють ландшафтні, лісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні та інші. У заказниках заборонено тільки ті види господарської діяльності, які впливають на знищення виду, що охороняється. Заказників в Україні понад 2,7 тис; вони займають найбільшу площу серед природно-заповідних територій.

Для охорони окремих унікальних природних утворень їх оголошують пам'ятками природи. Ними можуть бути печери, геологічні відслонення, горби, річкові острови, окремі дерева, джерела тощо, їх в Україні майже 3 тис. Заповідні урочища, яких в Україні близько 800, -- це природоохоронні лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти.

До природно-заповідного фонду також належать 4 категорії штучно створених об'єктів. Ботанічні сади призначені для акліматизації та розмноження рідкісних і типових видів місцевої, вітчизняної та іноземної флори створенням ботанічних колекцій. З 20 ботанічних садів України найбільш відомими та найбагатшими за видовим складом є Донецький, Нікітський та сади Харківського і Київського університетів. Дендрологічні парки створюють для збереження різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій у спеціально підготовлених умовах. Найдавніші та найвідоміші серед них -- «Олександрія» (м. Біла Церква, Київська область), «Софіївка» (м. Умань, Черкаська область), «Тростянець» (Чернігівська область). Визначні та цінні зразки паркового будівництва оголошуються парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва. Дуже часто вони поєднуються з палацами (Алупкінський парк у Криму, Підгорецький у Львівській області, Качанівський у Сумській області та інші). Більшість з них створені в невеликих містечках і селах. В Україні є 13 зоологічних парків, найбільші з яких -- у заповіднику «Асканія-Нова», Київський, Миколаївський.

Інші елементи екологічної мережі. У майбутньому в екологічну мережу України, крім ключових територій, повинні також входити сполучні та буферні території. Сполучні території, або екологічні коридори, утворюються видовженими ділянками, що з'єднують між собою ключові території і забезпечують міграцію тварин. На території України обґрунтовано потребу в кількох широтних і меридіональних екологічних коридорах. Широтними є Поліський лісовий, Галицька-Слобожанський лісостеповий, Південноукраїнський степовий і Приморський прибережний; меридіональними -- долини річок Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сіверського Дінця, які є шляхами міграції птахів.