Фізична географія України

Охорона і відновлення тваринного світу. На жаль, вплив господарської діяльності людини здебільшого завдає шкоди дикій природі, спричиняючи зникнення багатьох видів тварин, кількісне скорочення популяцій і зменшення територій їх поширення. Подекуди місця проживання диких тварин зведені до нечисленних ділянок у глухих відлюдних місцях.

Катастрофічні наслідки непоміркованої господарської діяльності змусили людину шукати способи виправлення ситуації. В Україні вживаються заходи щодо охорони та відновлення тваринного світу. Одним з них є реакліматизація -- штучне повернення в певну місцевість виду, що раніше там існував. Так, в Україну з Білорусі заново завезено зубрів. Нині вони живуть на Поліссі, Поділлі та в Карпатах. Лише у Волинській області їх стадо налічує понад 500 особин.

У 1993 р. в Україні прийнято Закон «Про тваринний світ», у якому однією з головних вимог щодо охорони і раціонального використання тварин є збереження природних умов їх існування. Понад 400 видів тварин занесено до Червоної книги України.

Серед них: їжак вухатий, кажани, ховрах, зубр, кіт лісовий, рись звичайна, тхір степовий, тхір-перев'язка, землерийка, орел степовий, беркут, орлан-білохвіст, журавель сірий, лелека чорний, сапсан, змієїд, пугач, тритон гірський та інші. На жаль, список рідкісних і зникаючих тварин постійно поповнюється. Серед них опинилися навіть вовки, їх на території нашої країни налічують не більш як 2 тис. особин, і за 10 років вони можуть бути всі знищені. Вовків занесено до міжнародної Червоної книги, але не внесено до Червоної книги України. На численні види тварин полювання обмежується або повністю заборонено. Багато тварин охороняється у заповідниках, заказниках, зоологічних парках.

Пам'ятаймо, що різноманіття звірів, птахів, комах -- це невід'ємна частина нашого існування. Шануймо та оберігаймо це багатство!

Запам'ятайте

Тваринний світ України представлений лісовими, степовими, болотними і водними видами.

Під впливом господарської діяльності людини тваринний світ збіднюється, багато видів тварин зникають або стають рідкісними, тому вони потребують охорони.

Природно-територіальні комплекси (ПТК), умови їх розвитку та характерні риси. Взаємодія факторів і компонентів, що формують ПТК. Ландшафти та їх класифікація. Вплив господарської діяльності людини на ландшафти

Компоненти і чинники ПТК. З попередніх курсів географії ви вже знаєте, що компоненти природи на тій чи іншій території перебувають у складних взаємозв'язках і взаємодії. Внаслідок такого тісного поєднання природних компонентів виникають природні комплекси.

Найбільшим природним комплексом Земної кулі є географічна оболонка, яка утворилася в результаті взаємодії верхнього шару літосфери, нижнього шару атмосфери, гідросфери ібіосфери. Географічна оболонка неоднорідна, адже взаємодія компонентів природи по-різному відбувається на материках і в океанах, на рівнинах і в горах, на схилах гір і в передгір'ях, у річкових долинах і на вододілах. Різною також є ця взаємодія у полярних, помірних, тропічних чи екваторіальних широтах. Тому у межах географічної оболонки виділяють різні за величиною відносно однорідні частини -- природно-територіальні комплекси (а у водних басейнах - природно-аквальні комплекси). ПТК формуються в результаті тривалої взаємодії на певних територіях таких природних компонентів, як тектонічні структури і гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ. Для ПТК характерна подібність внутрішньої будови і зовнішнього вигляду, історичного розвитку і проходження сучасних природних процесів. Основними чинниками розвитку ПТК є сонячна радіація, внутрішня енергія Землі й енергія її обертання, а також процеси, що відбуваються в атмосфері, гідросфері й біосфері. Ці енергетичні чинники впливають на розвиток комплексу через основні фізико-географічні процеси теплообмін, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин

За час формування поверхні нашої країни на одних і тих самих її ділянках змінилася велика кількість природно-територіальних комплексів. Адже там неодноразово чергувалися суходіл і море, змінювалися геологічна будова та кліматичні умови, зникали одні й з'являлися інші рослини і тварини (див. геохронологічну таблицю). Сучасні ПТК почали формуватися після танення останнього льодовика лише 10--12 тис. років тому, їх компоненти та властивості продовжують змінюватися в часі, інколи -- просто на очах і доволі суттєво. Поряд з природними чинниками, значний вплив на ПТК має діяльність людини (антропогенний чинник), часто призводячи до різких негативних змін у комплексах за короткий проміжок часу.

Складові географічного ландшафту. Найменшими за розмірами природно-територіальними комплексами є ландшафти (з німецької - краєвид) - своєрідні цеглинки, з яких складається географічна оболонка планети. Ландшафт -- це доволі однорідна за походженням ділянка географічної оболонки, яка має єдиний геологічний фундамент, однотипний рельєф, подібні кліматичні та водні умови, і в якому тісно поєднуються ґрунтово-рослинний покрив і тваринний світ. Складовими частинами ландшафту є місцевості, урочища і фації. Фація -- найпростіший ПТК, що утворюється в межах одного елемента рельєфу, наприклад, на дні яру, схилі балки чи вершині горба чи вздовж русла на заплаві річки. Фація має найбільш однорідні природні умови. Взаємозв'язана група фацій утворює урочище -- ПТК, що формується в межах однієї відносно невеликої форми рельєфу (яру, балки, окремого горба, днища малої річкової долини). Просторове ж поєднання однакових за походженням урочищ, які сформувались на досить великій формі рельєфу, створює місцевість. Місцевостями, наприклад, можуть бути заплава великої річки, плоске межиріччя, горбисте пасмо чи скелясте високогір'я.

Класифікація ландшафтів. Географічні ландшафти поділяють на групи за певними ознаками. Зокрема; враховуючи тектонічну будову і рельєф території, у межах України виділяють два класи ландшафтів -- рівнинних та гірських. Водночас серед рівнинних ландшафтів розрізняють підкласи низовинних та височинних ландшафтів, а серед гірських -- передгірних, низькогірних, середньогірних, високогірних та міжгірно-улоговинних.

За спільністю кліматичних умов, ґрунтово-рослинного покриву і тваринного світу у межах названих ландшафтів виділяють інші їх групи і підгрупи. Рівнинні ландшафти об'єднуються у такі типи: широколистолісові, мішанолісові, лісостепові і степові. Серед степових ландшафтів ще виділяються три підтипи: північностепові, середньостепові і південностепові. Гірські ландшафти Українських Карпат і Криму належать до гірських лучно-лісових і поділяються на декілька підтипів залежно від висотної поясності. Окремими типами ландшафтів є ландшафти Південний берег Криму, заплави річок, озер і боліт.

Діяльність людини спричинює зміни ПТК та їх компонентів. Це призводить до існування не лише природних, а й виникнення природно-антропогенних і антропогенних ландшафтів. У таких ландшафтах відносно мало змінилися геологічний фундамент та клімат, проте значних змін зазнали невеликі форми рельєфу, грунти, рослинність і тваринний світ. Серед природно-антропогенних і антропогенних ландшафтів розрізняють сільськогосподарські, лісогосподарські, водогосподарські, промислові, ландшафти населених пунктів, рекреаційні. В Україні у зв'язку із значною освоєністю території природно-антропогенні ландшафти різко переважають над природними. Не змінених діяльністю людини природних ландшафтів в країні майже зовсім не залишилося. На жаль, дуже малий відсоток території України належить до природоохоронних ландшафтів, тобто ПТК, де охороняються різні компоненти природи.

Запам'ятайте

Природно-територіальні комплекси (ПТК) - це відносно однорідні частини географічної оболонки, які формуються в результаті тривалої взаємодії на певних територіях компонентів природи: геологічної будови, рельєфу, клімату, води, ґрунтів, мікроорганізмів, рослинності і тваринного світу.

Природні ландшафти - це найменші за розмірами ПТК, які є найбільш однорідними ділянками географічної оболонки.

Складові частини ландшафту: місцевості, урочища і фації.

Поняття фізико-географічного районування. Карта фізико-географічного районування України. Наукове і практичне значення природного районування

Між географічною оболонкою, як планетарним природним комплексом, і географічними ландшафтами, як її найменшими частинами, існує система регіональних природно-територіальних комплексів. Вони займають різні за величиною території. Одне із завдань фізичної географії -- виявлення їх, визначення меж, вивчення і картографування, тобто фізико-географічне (або природне) районування.

Розглядаючи компоненти та чинники розвитку ПТК, ви, напевно, помітили, що одні з них є зональними, а інші незональними. До зональних належать ті, які поширені на земній поверхні відповідно до закономірностей географічної (широтної) зональності, тобто смугами, що змінюють одна одну від екватора до полюсів. Зонально змінюються кількість сонячної радіації, розподіл тепла і вологи, грунтово-рослинний покрив. Незональними, або азональними, є ті чинники та компоненти ПТК, розміщення яких не залежить від географічної зональності. Це насамперед тектонічна будова та рельєф, а також деякі кліматичні особливості. Відповідно до цього регіональні природно-територіальні комплекси, які є одиницями фізико-географічного районування, також поділяються на зональні та азональні.

Отже, зональні ПТК-- це природні комплекси, що утворилися в результаті широтного вияву природних процесів і явищ. До них належать географічні пояси, природні зони і природні підзони. Найбільшими азональними ПТК є природні комплекси материків та океанів, а в їх межах -- відповідно фізико-географічні країни і природно-аквальні комплексиморів.

Фізико-географічне районування України. Географічні пояси -- це найбільші зональні частини географічної оболонки, їх виділяють насамперед за кількістю надходження сонячної радіації та особливостями циркуляції повітряних мас. Україна повністю розташована в межах помірного поясу Північної півкулі і лише на південному схиліКримських гір та південному узбережжі Криму природні умови мають ознаки субтропічного поясу.

Внаслідок відмінностей у розподілі тепла і вологи в межах поясу формуються природні зони з притаманними їм кліматом, ґрунтами, рослинністю і тваринним світом. В Україні -- це лісова, лісостепова і степова зони. Звичайно, такі природні зони характерні лише для рівнинної частини країни, де чітко проявляється широтна зональність. У горах їх немає: там взаємодія природних компонентів відбувається згідно із закономірностями висотної поясності, тобто в смугах, що змінюють одна одну з висотою.

У межах природних зон часто спостерігаються значні відмінності у зволоженні територій та надходженні на них тепла. Це спричиняє різноманітність ґрунтово-рослинного покриву, а тому природні зони можуть поділятися на підзони. В Україні такий поділ мають лісова й степова зони. У лісовій зоні виділяють підзони широколистих лісів і мішаних лісів, а в степовій -- північностепову, середньостепову і південностепову підзони.

Фізико-географічні країни - це ПТК, сформовані в межах великих тектонічних структур (платформ, складчастих споруд), яким відповідають великі одиниці рельєфу (рівнини, гірські системи). Атому фізико-географічні країни поділяють на рівнинні та гірські. Україна знаходиться у межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнини (її південно-західної частини), Карпатської гірської (її середньої частини) і Кримських гір. На півдні територія України виходить до природно-аквальних комплексів Чорного та Азовського морів.

Меншими азональними одиницями фізико-географічного районування на материку є фізико-географічні краї (або провінції), області та райони. Фізико-географічний край -- це частина природної зони чи підзони в межах рівнинної країни або ж безпосередня частина гірської країни. Основними причинами виділення країв є неоднорідність геологічної будови та рельєфу, а також віддаленість території від океанів, що зумовлює зміну континентальності клімату. Наприклад, у лісостеповій зоні виділяють три фізико-географічні краї: Дністровсько-Дніпровський (у межах частин Подільської і Придніпровської височин, що приурочені до Українського щита), Лівобережно-Дніпровський (на Придніпровській низовині) та Східноукраїнський (відповідає схилам Середньоруської височини). Кілька фізико-географічних країв виділяють також у степовій зоні та її підзонах. Натомість кожна з двох підзон лісової зони являє собою великий фізико-географічний край: підзона мішаних лісів - Українське Полісся, підзона широколистих лісів - Західноукраїнський край. Гірські країни також представлені в Україні одним фізико-географічним краєм кожна. Усього в Україні виділяють 14 країв.

У межах кожного краю є свої відмінності у природних умовах, пов'язані з неоднаковою геологічною та геоморфологічною будовою територій. Це є причиною виділення ПТК нижчого рангу - фізико-географічних областей і фізико-географічних районів. Так, Західноукраїнський широколистолісовий край поділяють на п'ять фізико-географічних областей, а Західноподільська височинна область цього краю -- на шість фізико-географічних районів. Кожен з районів має властиві для нього ландшафти.

Вивченням ландшафтів і фізико-географічним районуванням територій займається така галузь фізичної географії, як ландшафтознавство.

Запам'ятайте

Фізико-географічне районування - це виявлення, визначення меж, вивчення і картографування регіональних природно-територіальних комплексів різної величини.

Україна знаходиться в межах трьох великих азональних ПТК - фізико-географічних країн (Східноєвропейської рівнини, Карпатської гірської та Кримських гір). На її рівнинній частині розрізняють три великі зональні ПТК - природні зони: лісову, лісостепову і степову.

Зона мішаних лісів. Географічне положення, межі і розміри. Характерні риси природних комплексів: поширення піщаних порід, рівнинність поверхні, надмірна зволоженість, заболоченість, низька природна родючість ґрунтів, залісненість. Сучасні ландшафти. Природоохоронні території

Географічне положення. Лісова зона лежить у північній частині України. Вона займає 28 % території країни. У ній виділяють дві підзони: мішаних (хвойно-широколистих) і широколистих лісів. Мішані ліси, які називають Поліссям, тягнуться із заходу на схід широкою смугою між північним кордоном України і умовною лінією, що проходить містами Володимир-Волинський -- Луцьк -- Рівне -- Житомир -- Київ -- Ніжин -Глухів. Полісся -- це дивовижний край лісів і річок, де не буває нищівних засух, де повітря пахне сосною і хмелем, і здається, що його можна пити як березовий сік. Так поетично описують свій край поліщуки.

На заході України мішані ліси змінюються у південному напрямку широколистими, які поширюються до Передкарпатської височини і кордону з Молдовою.

Рельєф і корисні копалини. Підзона мішаних лісів займає здебільшого Поліську низовину, її поверхня майже плоска, з невеликим похилом до Дніпра і Прип'яті. Абсолютні висоти низовини рідко перевищують 200 м, найвищою ділянкою є Словечансько-Овруцький кряж (понад 300 м). На рельєфі позначився вплив льодовика: він приніс з півночі відшліфовані камені-валуни, залишив відклади у вигляді піщаних полів, моренних горбі в та валів (Волинське пасмо). Перевіяні вітром піски утворюють дюни завдовжки до 5 км і заввишки до 18 м. Широколисті ліси вкривають височини -- Волинську, Розточчя, Гологоро-Кременецький кряж, Подільську, Хотинську. Височини зазнали тектонічного підняття наприкінці кайнозойської ери, що спричинило врізання річкових долин, поширення водноерозійних форм поверхні.

Внаслідок цього рельєф у багатьох місцях є горбогірним, висоти нерідко перевищують 400 м над рівнем моря. Так, на заході Подільської височини здіймаються Товтри. Водночас на вододільних ділянках трапляються плоскі височини -- плато. Подільська височина і Прут-Дністровське межиріччя -- найбільше в Україні скупчення карстових форм рельєфу. Там зосереджені понад 100 печер. Серед них і найдовші в світі в гіпсових відкладах -- Оптимістична, Озерна, Попелюшка, а також Кришталева, Млинки та інші.

У місцях неглибокого залягання кристалічних порід знайдено поклади міді (Волинська область), каолінів, гранітів, базальтів, лабрадоритів, габро і коштовного каміння -- топазів, яшми, бурштину (Рівненська, Житомирська області), фосфоритів (Сумська, Хмельницька області). Повсюдно на Поліссі є поклади торфу, а на Поділлі -- вапняків. На кордоні зПольщею лежить Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн.

Клімат і внутрішні води. Клімат зони помірно континентальний. Температура повітря змінюється із заходу на схід у січні від -4 до --8 °С, у липні -- від +17 до +19 °С. У лісовій зоні випадає найбільше опадів серед рівнинних територій України (600--700 мм зарік).

При невеликій випаровуваності зволоження там надмірне. Тому характерною особливістю лісової зони є заболоченість. Серед боліт переважають низинні, що лежать уздовж річок. У центрально-східній частині зону перетинає Дніпро, приймаючи притоки Прип'ять, Десну, Тетерів, Ірпінь. Густу річкову мережу формують їх річкові системи. Прип'ять бере початок у північно-західній частині Волинської області і лише своїми верхів'ям і пониззям належить Україні, її численні рукави, протоки та старі річища навесні заливаються водою і утворюють суцільний водний простір. Найбільші притоки Прип'яті -- Турія, Стохід, Стир, Горинь (з притокою Случ), Уж. Усі річки мають широкі долини з низькими берегами, повільну течію. Вони повноводні, тому що живляться передусім атмосферними опадами.

На крайньому заході подібні характеристики має Західний Буг. На півдні зону окреслює Дністер, його ліві притоки, що перетинають Подільську височину, утворюють у пониззях глибокі, часто каньйоноподібні долини. На Поліссі найбільше в Україні озер. Здебільшого це невеликі водойми з чистою проточною водою. У північно-західній частині зони лежать Шацькі озера (Світязьке, Пулемецьке, Лука, Пісочне та інші), які мають в основному карстове походження і живляться струмками й джерелами. Уздовж річок поширені невеликі озера-стариці. На Подільській височині трапляються маленькі карстові озера-«вікна».

Ґрунтово-рослинний покрив і ландшафти. У природному районуванні України підзона мішаних лісів виділяється як Поліський фізико-географічний край (або Українське Полісся), а підзона широколистих лісів -- як Західноукраїнський край.

У Поліському фізико-географічному краї під мішаними лісами переважають дерново-підзолисті ґрунти, їх родючість невисока через значну кислотність і надмірне зволоження. Ще менш родючими є ґрунти, що сформувалися в долинах річок та пониззях -- лучні, болотні, торфово-болотні і торфовища.

Порівняно з іншими природними комплексами рівнинної частини України рослинність Полісся (лісова, лучна й болотна) збереглася краще, однак сама назва «полісся» радше відображає його природничу історію, аніж сучасний стан. Колись ліси вкривали 90 % території, нині вони займають 25 %. Ще 10 % площі припадає на луки. Характерні для Полісся болота охоплюють понад 4 % його території. Загалом на Поліссі відомо понад 1500 видів рослин.

З лісових угруповань найбільше сосново-дубових лісів. Підлісок у них утворюють ліщина, бузина, верба, бруслина, численні трав'яні рослини. На піщаних масивах ростуть негусті соснові ліси (бори). Кущів і трав у них майже немає, знижені ділянки суцільно покриті мохом. Зволожені місцевості зайняті переважно вільховими, й березовими лісами. Луки на Поліссі поширені не тільки на заплавах, а й на місці вирубаних лісів. Найбільше розмаїття трав'яних рослин -- на заплавних луках. Подекуди трапляються піски, вкриті чебрецем або вересом. Низинні болота характеризуються різнотрав'ям, серед якого -- півники болотні, вербозілля, бобрівник, білозір болотний. Верхові болота, порослі мохом, журавлиною, росичкою, трапляються рідко. Серед піщаних низовин Полісся є великі болота, вкриті купинами з трав.

У Західноукраїнському краї під, широколистими лісами сформувалися сірі лісові ґрунти. Із просуванням на схід поширюються чорноземи, на яких колись великими островами буяла лучна й степова рослинність. Панівні в минулому широколисті ліси нині займають менш як 15 % площі краю. Переважаючими листяними породами є дуб і бук (на заході), дуб і граб (на сході). Поширені також ясен, клен, липа, зрідка трапляються штучно насаджені сосна і ялина. Степова рослинність збереглася невеликими плямами на схилах горбів чи в балках.

У лісах живуть козуля, єнотоподібний собака, кабан, вовк, лисиця, куниця, заєць, білка. Зрідка трапляються бурий ведмідь і рись. Уздовж річок будують свої хатинки бобри. Є багато птахів -- тетерук, глухар, журавель, лелека.

Отже, фізико-географічне різноманіття лісової зони України утворюють такі природні ландшафти: мішанолісові хвойно-широколисті низовинні (поліські), широколистолісові височинні, заплавні лучні та лучно-болотні. Проте нині більшу частину території зони займають природно-антропогенні ландшафти.

Природокористування та охорона природи. Лісова зона України і сусідніх з нею Білорусі та Польщі є прабатьківщиною слов'ян. Саме звідси вони розселилися по всій Східній Європі. Тривалий час лісова зона була негусто заселена, природні праліси зберігалися в майже незайманому вигляді. Активне знищення лісів унаслідок господарської діяльності людини розпочалося на заході України в XVI ст., а в Поліссі -- у XIX ст. Надалі посилилися сільськогосподарське освоєння земель, промислові лісозаготівлі, виникали міста, прокладалися шляхи. У наш час сільськогосподарські ландшафти охоплюють понад 65 % площі Полісся та близько 80 % -- широколистих лісів. Величезні зміни відбулися в природних ландшафтах після осушення людиною боліт та випрямлення русел річок.

Для збереження ландшафтів Полісся, лісової і болотної рослинності в підзоні мішаних лісів організовано природоохоронні території. Зокрема, у Поліському, Рівненському і Черемському природних заповідниках вивчають і охороняють лісові та болотно-торфові масиви. У Поліському заповіднику проводять спостереження за станом довкілля в умовах значного радіоактивного забруднення території після аварії на Чорнобильській АЕС. У ЦІацькому національному природному парку під охороною перебувають 22 озера, в яких водяться цінні види риб (щука, карась, окунь, вугор, сом), та болота, що лежать серед соснових лісів і вільшня-ка. У Мезинському і Деснянсько-Старогутському національних парках оберігають заболочені лісові масиви та заплавні луки й озера.

Ландшафти, характерні для підзони широколистих лісів, охороняються у природному заповіднику «Розточчя» і національному парку «Яворівський» . Там оберігають ділянки так званих середньоєвропейських лісів з бука і дуба. У заповіднику «Медобори» і національному парку «Подільські Товтри» охороняють унікальні природні комплекси Товтрового кряжу.

Запам'ятайте

Мішані ліси (Полісся) займають північну частину території України, а широколисті -- західну.

Підзоні мішаних лісів притаманні заболоченість, льодовикові форми рельєфу, дерново-підзолисті ґрунти, сосново-дубові, соснові та вільхові ліси.

Для підзони широколистих лісів характерні височинний рельєф, сірі лісові ґрунти й чорноземи, дубово-букові та дубово-грабові ліси.

Зона лісостепу. Географічне положення, межі розміри. Характерні риси природних комплексів та ресурсів.Несприятливі природні процеси: вітрова, та водна ерозії, засолення тощо. Поділ зони на природні країни, їх характеристика. Природоохоронні території.

Географічне положення. Лісостеп - це перехідна зона між мішаними і широколистими лісами та степом. Південна умовна межа природної зони проходить по лінії міст Котовськ -- Кіровоград -- Кременчук -- Красноград -- Вовчанськ. Широка смуга лісостепу простягається з південного заходу від кордону з Молдовою на північний схід до кордону зРосією, займаючи 25 % території України. Чітких меж зона не має, адже степові ділянки вклинюються островами в лісову зону, а ліси окремими масивами заходять у зону степів.

Рельєф і корисні копалини. Правобережна частина лісостепу лежить на височинах -- Подільській і Придніпровській, а лівобережна -- на Придніпровській низовині. Лише на крайньому сході зона виходить до відрогів Середньоруської височини. Платоподібпі поверхні на правобережних височинах чергуються з горбогір'ями. Частину Придніпровськоївисочини, що здіймається над Дніпром на висоту більш як 240 м, становлять Канівські гори. Окраїни височин сильно розчленовані ярами та балками. Такий самий рельєф і на схилах Середньоруської височини та Полтавській рівнині, що до неї прилягає. Загалом поверхня із заходу та сходу нахилена до Дніпра, абсолютні висоти зменшуються від 380 м на Подільській височині і 230 м на Середньоруській височині до 50 м біля русла Дніпра.

Характерною особливістю краєвиду майже всієї території є високі праві береги річок, сильно розчленовані ярами, і низькі ліві береш з терасами. Заплави річок і низькі тераси нерідко заболочені, вищі тераси зайняті полями і населеними пунктами.

У межах лісостепу залягають поклади бурого вугілля (Дніпровський басейн], нафти і природного газу (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область), природних будівельних матеріалів (гіпс, вапняк, каолін, мергель, пісок). У місцях виходу на поверхню порід Українського щита є родовища мармуру, лабрадоритів, доломітів, графіту, горючих сланців, а в болотах -- бурштину.

Клімат і внуштрішні води. Клімат у лісостеповій зоні помірно континентальний. Його континентальність збільшується у східному напрямку. Середні показники температури січня змінюються від --5 °С на заході до --7 °С на сході, липня -- відповідно від +18 °С до +20 °С. Кількість опадів зменшується з півночі на південь від 600 до 500 мм за рік. Майже стільки ж води і випаровується, тому зволоження природної зони достатнє. В окремі роки в лісостепу бувають посухи.

Річкову мережу формують Дніпро, Південний Буг, Дністер, Сіверський Донець з притоками. Усі річки мають долини з асиметричними берегами та повільні течії. У місцях перетину твердих порід Українського щита, де виходи гранітів перегороджують русла Південного Бугу і Гірського Тікича, утворюються пороги. Річки мають змішане живлення, найбільш повноводні навесні та в червні. Судноплавним є Дніпро. У минулі часи судноплавство було можливим і на його лівих притоках, таких, як Сула, Псел, Ворскла. Але через знищення лісів у їх долинах вони сильно обміліли. Праві притоки Дніпра -- Рось, Тясмин також маловодні.

Озер у лісостепу мало. Вони є у заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-стариці, які колись були в заплаві самого Дніпра, залиті водами Каховського та Кременчуцького водосховищ. Нестача природних водойм компенсується ставками, що є біля багатьох населених пунктів.

Ґрунтово-рослинний покрив та ландшафти. У лісостепу переважають родючі чорноземи (типові та опідзолені), що сформувалися на лесах або лесовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні грунти, подекуди -- торфові.

Природна рослинність представлена лісовими і степовими видами. Лісистість території становить лише 12 %. Ліси збереглися в долинах річок та межиріччях. Вони ростуть на сірих лісових грунтах та деградованих чорноземах (в яких зменшився вміст гумусу, і вони стали менш родючими), що раніше були під степами, а потім позаростали деревами. Лісові масиви складаються переважно з дуба і граба. У широких балках поширені байракові ліси, в яких ростуть дуб, граб, клен, липа, ліщина, бруслина тощо. На піщаних берегах Дніпра та Сіверського Дінця, куди доходив язик давнього льодовика, острівцями трапляються соснові ліси.

До лісових масивів безпосередньо прилягає степ, проте він не займає великих площ. Його змінили сади і поля, де ростуть різноманітні сільськогосподарські культури (пшениця, ячмінь, овес, гречка, цукровий буряк, картопля, овочі). Степове природне різнотрав'я збереглося на схилах балок і берегах річок. Доволі великі площі в лісостепу зайняті луками. Суходільні луки про-стяглися на вододілах річок та їх схилах. Там ростуть коропарія, анемона, конюшина, келерія, стоколос, ковила, вероніка колосовидна, гадючник, звіробій. Це переважно багаторічні рослини, із коренів і стебел яких утворюється дернина. Низовинні луки лежать у зниженнях, де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Вони мають багатий трав'яний покрив. На заплавних луках ростуть осока, рогіз, стрілиця, калюжниця. Водойми прикрашають глечики жовті, латаття біле, папороть водяна.

У лісостепу водяться лісові і степові види тварин: дикий кабан, козуля, лисиця, куниця, заєць, білка, тхір, полівка, вуж. Багато птахів -- дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди.

Неоднаковий рельєф у різних частинах зони впливає й на інші природні компоненти, тому в лісостепу виділяють три фізико-географічні краї. У Дністровсько-Дніпровському краї поширені різні лісові та лісостепові височинні ландшафти. У Лівобережно-Дніпровському краї панують лісостепові і лукостепові низовинні ландшафти, а в Східноукраїнському краї -- лісостепові височинні. У долинах великих і середніх річок сформувалися заплавні лучні ландшафти.

Природокористування та охорона природи. Територія лісостепової зони освоєна дуже давно. Саме на межі лісу і степу були найкращі умови для життя людей. Ліс давав людям прихисток від ворогів, матеріал для будівництва та обігрівання житла, а вільні від лісу ділянки використовувалися для землеробства і скотарства. Цим наші далекі пращури займалися ще у IV -- II тисячоліттях до н. е. У XVII -- XVIII ст. значно збільшилася кількість поселень. Великі площі лісів було вирубано.

Запровадження трипільної системи орного землеробства призвело до виснаження ґрунтів, тому вже тоді його починають удобрювати гноєм. У XIX -- XX ст. на ландшафтах лісостепу позначилося виникнення міст, розвиток транспорту, ремесел і промисловості. Майже всі природні степові ділянки було перетворено на поля і сади, багато лісів у верхів'ях річок Сули, Ворскли, Псла, про які є згадки в історичних джерелах XVII ст., знищено.

Інтенсивне господарське освоєння лісостепу, нещадна експлуатація природних багатств призвели до значного знищення природи як на лісових, так і на степових ділянках зони. Це потребує створення заповідних територій там, де ще збереглися природні комплекси. Проте таких ділянок у лісостеповій зоні залишилося надзвичайно мало. Нині великих природоохоронних територій у лісостепу лише чотири.

Канівський природний заповідник -- один з найдавніших в Україні (1923 р.), де поєднуються історія природи та історія народу. Він охоплює яри й пагорби на правому березі Дніпра та дніпровські острови. Земля там пов'язана з археологічними пам'ятками ще з часів палеоліту. Важливими об'єктами заповідника є геологічні утворення, грабовий ліс та Чернеча гора, що здіймається на 100 м над Дніпром і відома як Тарасова гора. Там було перепоховано генія українського народу Тараса Шевченка. «Михайлівська цілина» -- філія (відділення) Українського степового заповідника.

Там оберігається єдина в Україні ділянка лучного степу в межах лісостепової зони. Численні рослини (види астрагалу, пальчатокорінника, півників, ковили, рябчика, сону) занесено до Червоної книги України. Для збереження лісових ландшафтів створено два національні природні парки -- Ічнянський (Чернігівська область) та «Гомільшанські ліси» (Харківська область).

Запам'ятайте

У лісостеповій зоні, що простягаються в середній смузі України, поширені височинні та низовинні форми рельєфу, яри та балки, в умовах помірно континентального клімату під трав'яною рослинністю сформувалися різні типи чорноземів, а під лісовою - сірі лісові ґрунти.

Для збереження цінних об'єктів природи, рідкісних видів рослин і тварин у лісостепу створено природні заповідники і націо-природні парки.

Зона степу. Географічне положення, межі розміри. Головні риси природних умов

Географічне положення. Степ, що займає близько 40 % площі України, є найбільшим зональним природним комплексом. Він простягається від південної межі лісостепу до берегів Чорного та Азовського морів, охоплює більшу частину Кримського півострова.

Рельєф і корисні копалини. Зона степу має рівнинний рельєф. На півдні розкинулися низовини -- Причорноморська, Приазовська і Північнокримська, на півночі та сході лежать височини -- відроги Подільської і Придніпровської, Приазовська і Донецька. У східній частині абсолютні висоти території сягають найбільших показників -- 367 м (г. Могила Мечетна). Кургани-могили є виходами на поверхню кристалічних порід Українського щита та Донецької складчастої споруди. Для Донецького кряжу характерними є гриви -- вузькі видовжені підняття. На схилах височин багато ярів та балок. На півдні низовин поширені поди (або степові блюдця) - неглибокі овальні зниження з плоским дном. Унікальним явищем на Керченському півострові є грязьові вулкани, які вивергають глинисту грязь.

У степовій зоні виявлено значні поклади кам'яного вугілля (Донецький басейн), залізних, марганцевих, уранових і ртутних руд, солей. Є також природний газ, нікелеві руди. Степова зона багата на різноманітні природні будівельні матеріали (вапняк, черепашник, мергель, глина, граніт), лікувальні грязі.

Клімат і внутрішні води. Клімат зони помірно континентальний з найбільшими в Україні різницями показників температури взимку і влітку та найменшою кількістю опадів. Середні показники температури січня змінюються з півночі на південь зони від --5 до --1 °С, липня -- від +20 до +23 °С. Сніг лежить лише в окремі роки 1--2 місяці, але сніговий покрив нестійкий. Часто бувають посухи, суховії, які завдають шкоди сільському господарству. Кількість опадів становить 450--350 мм за рік. Випаровуваність вологи істотно перевищує кількість опадів, тому зволоження території скрізь недостатнє.

У степу негуста річкова мережа. Своїми нижніми течіями стікають до моря великі річкиУкраїни --Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, перетинає зону Сіверський Донець. Притоки Дніпра -- Оріль, Самара, Інгулець, а також Інгул, Кальміус, Молочна, Берда повністю формують свій стік у межах зони. Невеликі степові річки мілководні, у верхів'ях вони часто пересихають. На півдні зони є великі зрошувальні системи, які напоюють поля водами Дніпра. У балках і долинах річок створено ставки. Озер найбільше у пониззі Дунаю (Ялпуг, Кагул та ін.), на узбережжях морів (Сасик-Кундук, Шагани, Алібей) та в Криму (Сасик-Сиваш). Численні озера-лимани -- Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський, Молочний. У деяких озерах внаслідок великої випаровуваності або через зв'язок з морем вода солона.

Поділ зони на північний, південний і сухий степи. Несприятливі природні процеси. Природоохоронні території

Ґрунтово-рослинний покрив і ландшафти. Колись степи являли собою зелене море різнотрав'я, по якому перекочувалися сріблясті хвилі ковили. Лише блакитні стрічки річок, їх долини з непролазними верболозами та очеретами, балки та скіфські могили урізноманітнювали степовий ландшафт. Безмежним трав'яним роздоллям бродили численні стада турів тарпанів, сайгаків. Нині ж усі степові ділянки, де може пройти трактор, розорано, а природну рослинність змінено на сільськогосподарські культури.

За відмінностями природних умов у степовій зоні розрізняють три підзони -- північно-, середньо- і південностепову, які змінюють одна одну широтними смугами. Північностепова підзона займає більшу частину зони. Там сформувалися чорноземи звичайні, на яких поширений різнотравно-типчаково-ковиловий степ. Він виглядає по-різному кожної пори року. Навесні спершу зацвітають тюльпани, шафран, гіацинти, пізніше -- горицвітжовтий, степові півники і фіалки, згодом -- ковила, півонія тонколиста, шавлія, вика, гадючник, катран, волошки, льон австрійський. Із середини літа степ вигоряє, а восени завдяки дощам зеленіє від мохів ще раз, узимку перепочиває.

У середньостеповій підзоні поширені менш родючі чорноземи південні. На них сформувалися типчаково-ковилові степи, які за видовим складом значно бідніші за різнотравні. Там ростуть ковила, типчак, гвоздика, деревій, шавлія. Проте рослиннийпокрив розріджений.

Півдетостепова підзона, яка охоплює Причорномор'я, Приазов'я і Кримську рівнину, отримує найбільше сонячної радіації, проте їй не вистачає вологи. Там утворилися каштанові ґрунти, які нерідко чергуються із солонцями і солончаками. У полиново-типчаковому степу росте сухостепова і пустельна рослинність: полин, типчак, житняк, нехворощ чорна, хрінниця жовта. Рослини утворюють окремі острівці, що чергуються з голими піскуватими місцями. У Присивашші степ набирає зелено-сірого відтінку і нагадуєпустелю.

Степова зона відрізняється від лісостепу відсутністю лісів на вододілах. Невеликі за площею ліси з дуба і береста (байраки) ростуть лише в балках. На їх схилах утворюють зарості терен, шипшина, мигдаль степовий, степова вишня. У долинах річок поширені левади з вербою, в'язом і трав'яною рослинністю. Уздовж доріг і полів насаджено захисні лісосмуги.

Основне багатство степової зони -- ґрунти. Саме завдяки їх високій родючості степ є основним сільськогосподарським районом України. Там вирощують високі врожаї пшениці, кукурудзи, рису, проса, соняшнику, льону-кучерявця, помідорів, перцю, кавунів, динь.

Тваринний світ зони бідніший за видовим складом, ніж лісостепу. У степу багато гризунів -- ховрахів, хом'яків, бабаків, тушканчиків, мишей, кротів. Є численні й різноманітні птахи -- журавлі, орли, сови, стрепети, перепілки.

Природокористування та охорона природи. Степова зона належить до територій, які з давніх часів заселялися різними народами. Проте тривалий час вона була малолюдна і майже не охоплена землеробською діяльністю людини. Територія степу постійно перебувала під набігами азійських орд -- гунів, печенігів, хозарів, половців, татар, турків, які впливали на освоєння цих земель. Кочівники займалися переважно полюванням, випасанням худоби та рибальством. Аж до XVII ст. через малолюдність і небезпеку набігів з півдня степ називали Диким полем. Із створенням Запорозької Січі його освоїли українські козаки, які завзято боролися з поневолювачами і господарювали на землях-вольностях.

Найбільш інтенсивне освоєння степу відбулося в XIX--XX ст. Суцільне розорювання цілинних земель (орні землі становлять майже 90 %) призвело до знищення природної степової рослинності та збіднення тваринного світу. Цьому сприяли і розвиток гірничодобувної промисловості, забруднення території відходами підприємств вугільної, металургійної, хімічної галузей, ТЕС. Нині в степу майже не залишилося ділянок з природною рослинністю. Тепер лише заповідники можуть дати уявлення про біорозмаїття, що там колись панувало.

Український степовий природний заповідник охоплює у степовій зоні три відділення, де збереглися різні види степів: від лучних до різнотравно-типчаково-ковилових. Тільки у «Хомутовському степу» можна побачити 12 видів ковили. «Кам 'яні могили», що височать серед неозорої рівнини, історики вважають місцем захоронення скіфських царів. Там охороняють унікальне поєднання степової, лучної, лісової і наскельної рослинності. «Крейдова флора» -- унікальна ділянка, де ростуть крейдолюбні рослини: сосна крейдяна, дзвінець крейдяний, ранник крейдяний та інші.

Луганський природний заповідник - це пам'ятник різнотравно-типчаково-ковиловим степам, які нині збереглися у вигляді маленьких латок у трьох відділеннях -- «Стрільцівському степу», «Провальському степу» та Станично-Луганському. Там перебувають під захистом також бабак європейський та інші види тварин. У біосферному заповіднику «Асканія-Нова» охороняється єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, де росте понад 400 видів рослин, серед яких більш як 40 видів - ендеміки. Там відбувається також акліматизація тварин з різних регіонів світу - зубрів, благородних оленів, коней Пржевальського, антилоп, страусів, зебр, куланів, муфлонів. Дунайський біосферний заповідник, де охороняють водно-болотні угіддя дельти Дунаю, - це справжній пташиний рай: там мешкає половина всіх видів птахів України. У Дніпровсько-Орільському природному заповіднику та національному природному парку «Великий луг» оберігаються річкові плавні, заплавні озера та луки, водяні види рослин і тварин.

У національному парку «Святі гори», що в середній течії Сіверського Дінця, охороняють крейдяні останці-скелі з білої крейди і крейдоподібного мергелю та бори із реліктової сосни крейдяної.

Запам'ятайте

Степова природна зона - найбільший в Україні зональний ПТК (40 % території) - має рівнинний рельєф, помірно континентальний клімат, що характеризується найбільшою в Україні континентальністю та найменшою кількістю опадів, родючі чорноземні і каштановіґрунти.

Природна степова рослинність збереглася лише в заповідниках і на невеликих нерозораних ділянках.

Українські Карпати. Географічне положення, межі і розміри. Загальні риси природних умов

Українські Карпати -- це фізико-географічний край, який охоплює гірську частину Карпат та їх північно-східне й південно-західне рівнинні передгір'я. Край лежить на заході України і затиснутий у трикутник між державним кордоном України та умовною лінією Чернівці -- Івано-Франківськ -- Яворів, яка відділяє його від Східноєвропейської рівнини. Площа Українських Карпат у цих межах становить майже 40 тис. км2. Українські Карпати - складова великої Карпатської фізико-географічної країни, що поширюється на території кількох європейських держав. Цей край поділяють на три частини, які мають значні відмінності у природних умовах: Передкарпаття, гірські Карпати і Закарпаття.

Гірська система українських Карпат

Рельєф і геологічна будова. Гірська система Українських Карпат простягається смугою завдовжки 280 км і завширшки 100 км. Гори -- здебільшого середньовисотні з пересічними висотами 1 000-1500 м, тільки окремі вершини здіймаються більш як на 2 000 м. За віком вони належать до молодих гір (утворені в альпійську епоху горотворення), проте зовнішньо нагадують старі гори з пологими схилами та округлими вершинами. Це пов'язано з тим, що в їх геологічній будові переважають осадові породи (пісковики, глини, глинисті сланці), їх нагромадження відбувалося в морському басейні, який існував на місці гір, шарами: породи по черзі змінювали одна одну інколи сотні разів. Гак виник фліш, який у вигляді зім'ятих складок утворює схили гір, і який легко піддається руйнуванню зовнішніми силами.

Водночас широкі карпатські хребти з м'якими обрисами подекуди порізані глибокими (понад 1 000 м) поперечними долинами із стрімкими схилами. Вони утворилися внаслідок розломів під час новітніх тектонічних процесів і поглибилися річками.

Гірська система Українських Карпат простягається кількома паралельними пасмами, що розмежовані видовженими міжгірними долинами. Північно-східне пасмо називають Зовнішніми (або Ски-бовими) Карпатами, які підносяться над Передкарпатською височиною крутим уступом. Гірські складки насунуті в бік Передкарпаття, розчленовані чисельними річками і мають вигляд окремих скиб. Вони охоплюють різні гірські масиви. Таргани (з г. Сивуля, 1818м) -- центральний найвищий масив, де поширені скелясті урвища. Бескиди і Покутсько-Буковинські Карпати нижчі і мають більш зруйновані хребти.

Вододільна-Верховинські Карпати -- середня вісь Українських Карпат. Хоча вони і не найвищі в гірській системі (максимальні абсолютні висоти сягають 1 700 м), проте є головним карпатським вододілом між басейнами річок Дністра і Тиси. Там пролягають найважливіші перевали (Ужоцький, Яблуницький), через які проходять шляхи, що сполучають Передкарпаття із Закарпаттям.

Полонинсько-Чорногорські Карпати-- найвищі. Вони охоплюють Полонинський хребет, порізаний долинами річок на окремі масиви-полонини (Рівна, Боржава, Красна), гірські масиви Свидовець і Чорногора та Гринявські гори. Висоти найвищих вершин сягають максимальних значень на Чорногорі, де шість з них здіймаються вище 2 000 м над рівнем моря. Там височить і найвища вершина України -- г. Говерла (2 061 м). У цих горах збереглися сліди давнього гірського зледеніння -- льодовикові форми рельєфу (цирки і кари).

На південь від Чорногори здіймається Мармароський масив - єдина частина Українських Карпат, де на поверхню виходять тверді кристалічні породи (гнейси, сланці). Масив охоплює Чивчинські і Рахівські гори. Це найдавніша (хоча й не надто висока) частина Карпат, яка зберігає ознаки, притаманні молодим і високим горам альпійської складчастості. Там поширені гостроверхі пікоподібні вершини, стрімкі й скелясті схили, дуже глибокі річкові долини, виразні льодовикові форми рельєфу. Недарма Рахівські гори здавна називають Гуцульськими Альпами.

З боку Закарпаття підноситься Вулканічний (Вигорлат-Гутинський) хребет. Він височить над низовиною окремими конусами згаслих вулканів, об'єднаних лавовими потоками у масиви, між якими пролягли долини стрімких закарпатських річок.

Клімат. Клімат Українських Карпат визначається географічним положенням гір та їх висотою над рівнем моря. У горах він холодніший і вологіший, ніж на прилеглих територіях.

Із підняттям на кожні 100 м літо запізнюється на 10 днів і на 5 днів раніше закінчується. Важке холодне повітря нерідко може застоюватися в міжгірних зниженнях, тому температура повітря там буває набагато нижчою, ніжу навколишніх горах. В Українських Карпатах випадає найбільша кількість опадів в Україні. Якщо у передгір'ях вона становить не більш як 800 мм за рік, то в найвищих масивах -- понад 1500 мм. Найбільше опадів -- влітку, найменше -- навесні і взимку. Часто бувають грози, завірюхи, навесні сходять снігові лавини. Під впливом текучих вод утворюються селі -- грязьо-кам'яні потоки, які виникають в руслах гірських річок. Вони з'являються раптово внаслідок злив або інтенсивного танення снігу і швидко рухаються, набираючи катастрофічного характеру, спричиняючи руйнування.

Внутрішні води. У Карпатах сформувалася найбільш густа річкова мережа в Україні. Головний карпатський вододіл розділяє басейни річок різних напрямків. На північ і північний схід течуть Дністер і його притоки - Стрий, Свіча, Тисмениця, Бистриця, Лімниця і притоки Дунаю -- Сере/та Прут із Черемошем, а на південь і південний захід -- притока Дунаю Тиса, в яку впадають Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця, Уж. Долини карпатських річок пролягли здебільшого в поздовжніх міжгірних улоговинах і поперечних розломах хребтів. Усі річки мають стрімку течію. Нерідко утворюються водоспади -- окраса місцевих краєвидів. Навесні і на початку літа внаслідок танення снігу в горах і великих злив на річках бувають повені і паводки. Вода часто виходить з берегів і завдає значної шкоди населеним пунктам, дорогам, господарським об'єктам. Карпатські річки несуть велику кількість уламкового матеріалу, який відкладають у своїх пониззях. На схилах гір у долинах річок трапляються зсуви.

У Карпатах чимало озер. Вони, як правило, невеликі за площею, але дуже мальовничі. Найбільшим з них є озеро Синевир, що виникло у верхів'ї р. Тереблі внаслідок завалу в горах. Воно лежить на висоті майже 990 м, має глибину 24 м. Доволі поширеними є озера льодовикового походження -- найбільш високогірні в Україні: Бребенескул, Несамовите, Марічейка. Глибокі озера утворилися у бічних кратерах згаслих вулканів Вигорлат-Гутинського хребта.

Висотна поясність ландшафтів. Стихійні природні явища і процеси: водна ерозія, руйнівні повені, селі, снігові лавини. Поділ на природні області

Висотна поясність. Внаслідок значних перепадів висот у Карпатах спостерігається вертикальна зміна природних умов. За особливостями ґрунтово-рослинного покриву на передкарпатських схилах розрізняють п'ять висотних поясів: