Фізична географія України

Рухомий пояс -- це видовжена ділянка земної кори, у межах якої тривалий час відбувалися давні й продовжуються сучасні рухи земної кори. У рухомому поясі розрізняють складчасті споруди, крайові (передгірні) прогини.

Крім того, на території України поширені такі тектонічні структури, як западини, -- глибоко увігнуті ділянки земної кори, заповнені товщами осадових та вулканічних відкладів. Западини поширені як на платформах, так і в рухомих поясах, а також у зонах їх стикування.

Межі тектонічних структур відображено на тектонічній карті. На ній також зазначено складчастості, під час яких вони сформувалися.

Платформи. Найбільшою тектонічною структурою, що лежить в основі території України, є давня Східноєвропейська платформа, її фундамент утворюють докембрійські кристалічні породи (граніти, базальти, гнейси, кристалічні сланці, лабрадорити, кварцити). На платформі підноситься Український щит. Це одна з найдавніших ділянок земної кори в Європі. Кристалічний фундамент перекритий тут незначною (кілька десятків метрів) товщею осадових відкладів, у багатьох місцях докембрійські породи виходять на земну поверхню. Щит смугою завширшки 250 км простягається майже на 1 000 км уздовж правого берега Дніпра і виходить до Азовського моря. Давніми глибинними розломами щит розбитий на великі блоки.

На західному схилі щита лежить Волино-Подільська плита. На ній глибина занурення кристалічного фундаменту під товщу осадових порід поступово зростає від десятків метрів (на півночі та сході) до 4 км (на південному заході). Особливо потужними там є відклади пісковиків і вапняків. У західній частині Східноєвропейської платформи плита переходить у Галицько-Волинську (Львівську) западину. Товща осадових порід (пісків, мергелів, крейди) зростає там до 6км. На півдні платформи простягається Причорноморська западина, яка так само заповнена осадовими відкладами -- від 1 до 11 км (на шельфі Чорного моря).

Уздовж північно-східного кордону України в її межі заходить Воронезький кристалічний масив. Як і в щиті, кристалічний фундамент там близько підходить до поверхні, проте всюди перекритий товщею осадових порід на півкілометра і більше. Між Українським щитом і Воронезьким масивом простягається довга, вузька й глибока Дніпровсько-Донецька западина. Це одна з найглибших западин у межах всієї Східноєвропейської платформи. Западина заповнена осадовими породами, максимальна потужність яких -- 20 км.

На крайньому сході нашої країни западина переходить в Донецьку складчасту споруду, яка утворилася на місці прогину земної кори. Там численні шари порід (пісковики, вапняки, гіпси, кам'яне вугілля та ін.) в епоху герцинської складчастості були зім'яті в складки.

Крім Східноєвропейської давньої платформи в межі України заходять частини молодих платформ, їх фундаментом є зруйновані складчасті споруди, утворені в епоху герцинської складчастості. Західноєвропейська платформа вклинюється вузьким язиком на заході України і занурюється під товщу порід Передкарпатського прогину. Скіфська платформа охоплює рівнинну частину Криму, прилеглу до неї частину шельфу Чорного моря та більшу частину дна Азовського моря.

Середземноморський рухомий пояс. Основними тектонічними структурами поясу є Карпатська складчаста система, складчасто-брилова споруда Гірського Криму та Чорноморська западина.

Карпатська складчаста система, що простягається на крайньому заході країни, входить до більшої структури -- Альпійської складчастої області. Тривалий геологічний розвиток і горотворчі процеси, що відбувалися протягом кількох епох, зумовили дуже складну будову системи, поширення потужних товщ порід різного походження і віку. Система складена докембрійськими гнейсами, гранітами, кварцитами, кристалічними сланцями, що доповнюються відносно молодими осадовими відкладами (пісковиками, глинами, глинистими сланцями). Осьовою її частиною є Карпатська складчаста споруда. У ній багатокілометрова товща осадових порід зім'ята в складки, які часто розірвані та зміщені. Вони насунуті у північно-східному напрямку на прилеглий Передкарпатський прогин. Прогин заповнений осадовими породами (потужністю до 4,5 км) і є зоною стикування Карпатської системи із Східноєвропейською платформою. На південному заході до складчастої споруди прилягає Закарпатська западина -- частина Середньодунайської западини. Вона складена товщами осадових і вулканічних порід, які утворилися внаслідок проникнення магми вздовж ліній розломів.

Складчасто-брилова споруда Гірського Криму простягається на півдні Кримського півострова. Західна і південна її частини занурені під дно Чорного моря. Споруда утворена осадовими і вулканічними породами, її складки порушені численними скидами, зсувами і насувами.

Чорноморська западина, яка займає найбільш глибоководну частину Чорного моря, є залишком давнього прогину -- моря Тетіс. Земна кора під нею здебільшого океанічного типу (тобто не має гранітного шару).

Зона сучасної сейсмічної активності. Сучасна сейсмічна активність України пов'язана із Середземноморським рухомим поясом. У Карпатах і Кримсько-Чорноморському регіоні можливі землетруси силою 6 -- 8 балів за 12-бальною міжнародною шкалою. Останні руйнівні землетруси на території України були в 1927 р. їх епіцентри розміщувались в акваторії Чорного моря, на невеликій відстані від південного узбережжя Криму. У Карпатах епіцентри землетрусів 1977 і 1986 років знаходилися на території Румунії. Тоді коливання земної кори відчувалися на значній частині Правобережної України.

Запам'ятайте

Найбільші тектонічні структури у межах України: давня (докембрійська) Східноєвропейська платформа і Середземноморський рухомий пояс.

На Східноєвропейській платформі розрізняють Український щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську, Дніпровсько-Донєцьку та Причорноморську западини, Воронезький кристалічний масив.

Основні структури в Середземноморському рухомому поясі: Карпатська складчаста система та складчасто-брилова споруда Гірського Криму, які сформувалися в альпійську епоху горотворення. Це зона сучасної сейсмічної активності.

Крім того, на території України простягаються давня (герцинська) Донецька складчаста споруда та молоді (післягерцинські) Скіфська й Західноєвропейська платформи.

Тектонічна карта - це тематична карта, на якій показано межі тектонічних структур та зазначено складчастості, під час яких вони сформувалися.

Геологічна карта України. Вік і поширення гірських порід. Геохронологічна таблиця. Особливості геологічної будови основних тектонічних районів України. Поширення четвертинних (антропогенових) відкладів

Геологічний час. Як ви вже знаєте з попередніх курсів географії, формування земної кори розпочалося понад 4 млрд років тому. Земна кора та її поверхня (рельєф) за цей час безперервно змінювались і продовжують змінюватися під впливом внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Склад, будову, походження й розвиток земної кори вивчає геологія. Зміни земної кори в часі називають геологічною історією Землі.

Як вам відомо, геологічний час поділяють на ери: архейську, протерозойську, палеозойську, мезозойську, кайнозойську. В ерах, окрім найдавніших, розрізняють періоди. Архейську і протерозойську ери часто називають докебрієм, тобто часом, який передував кембрійському періоду палеозойської ери. Саме в докембрії створилися підвалини сучасного укладу життя на Землі: виникла перша кам'яна земна кора і з'явилися вихідні форми органічного життя.

Геологічна історія України. У геохронологічній таблиці відображено геологічну історію України. Показано розвиток земної кори і рельєфу, зміну природних умов (клімату,рослинності і тваринного світу) на території нашої країни протягом основних проміжків геологічного часу (ер, періодів). Для послідовного відтворення подій геохронологічну таблицю потрібно читати знизу вгору -- з кінця до початку.

В архейську еру континентальна земна кора в межах нашої країни складалася з кристалічних порід магматичного і метаморфічного походження. Вона була тонкою й досить пластичною. Внаслідок дії внутрішніх сил планети земна кора зазнавала різних рухів: вертикальних і горизонтальних, плавних і розривних. В одних місцях вона вигиналася у складки, утворюючи складчасті гірські споруди, в інших -- розламувалася на окремі блоки. Уздовж розломів проявлявся магматизм. Інколи гаряча магма пропікала тонку земну кору і заливала великі площі на її поверхні. Наприкінці ери окремі великі частини земної кори втратили пластичність і перетворилися на цупкі стверділі ділянки. Так почалося формування давньої Східноєвропейської платформи, у межах якої лежить більша частина території України. Земна атмосфера в цей час була насичена різними газами, але без кисню. Водяна пара скупчувалася на значній висоті; лише з охолодженням земної поверхні на неї почали випадати опади. У водних басейнах з'явилися бактерії і водорості.

У протерозойську еру внутрішні сили Землі розбили кристалічну основу платформи на блоки різної величини. Одні з них залишилися на поверхні чи трохи піднялися, їх породи постійно руйнувалися і зносилися під дією зовнішніх сил. Інші блоки опустилися вниз і над ними нагромаджувалися осадові відклади. Особливо активно це відбувалося в морських басейнах, які то наступали на суходіл, то відступали з нього залежно від напрямку вертикальних рухів земної кори.

На відміну від платформи земна кора на півдні і південному заході України залишалася пластичною та нестійкою. Це частина Середземноморського рухомого поясу планети, який проліг через південь сучасної Євразії. Там упродовж усієї геологічної історії земна кора то опускалася, то піднімалася. Під час опускання не раз з'являлися прогини земної поверхні з глибинними розломами. Прогини затоплювалися морем, і в них нагромаджувалася потужна товща осадів. Коли прогин зазнавав підняття, утворювалися складчасті гори (епоха горотворення або складчастість). У тріщини розломів з надр проникала магма, формуючи окремі вулканічні масиви або цілі хребти.

У палеозойську еру центральна частина території України здебільшого була суходолом. На інших територіях континентальні та морські умови чергувались. Максимальний наступ моря внаслідок опускання земної кори відбувся в середині ери. Палеозой охоплює дві горотворчі епохи, які вплинули на формування земної кори України.

У каледонську епоху горотворення виникли гірські споруди на місці сучасних Карпат -- Пракарпати, які островами виступали з води. У герцинську -- (наприкінці ери) вони зникли під водами мілководного моря Тетіс, що заповнило прогин в Середземноморському рухомому поясі. Натомість нова складчаста споруда з'явилася на сході країни на місці Донецького прогину. Клімат був близьким до субтропічного: переважно жарким, змінювався від сухого до вологого. Ще на початку ери розвинулися одноклітинні організми. Потім з'явилися багатоклітинні водорості, морські безхребетні і хребетні тварини, а ще через мільйонноліття -- наземні рослини і земноводні. У кам'яновугільному періоді панувала пишна рослинність: гігантські плауни, хвощі, деревоподібні папороті, що сприяло утворенню значних товщ вугілля. У мезозойську еру на платформній частині України переважав рівнинний суходіл. Окремі моря були на Лівобережжі та в Середземноморському поясі. Але в останньому, крейдовому, періоді відбулося найбільше для всієї геологічної історії України поширення морських площ. Вони покрили майже всю територію нашої країни, крім центральної частини. У цю еру проявилася мезозойська складчастість, внаслідок чого сформувалася гірська споруда на місці Криму, Азовського моря і північної частини Чорного моря. Та згодом гори зруйнувалися і стали морським дном. У Закарпатті активно діяли вулкани. Клімат здебільшого був теплим і сухим. Розвивалися голонасінні та покритонасінні рослини. З'явилися ссавці і птахи.

На початку кайнозойської ери морський басейн знову поширився на більшу частину території України. З плином часу море поступово відступило. В альпійську епоху горотворення остаточно формуються Карпатська і Кримська гірські споруди. У четвертинному (антропогеновому) періоді відбулося підняття майже всієї території України, крім Причорномор'я. Клімат переважно був помірно теплим і вологим. Рослинність і тваринний світ поступово набули сучасних рис. В антропогені з'явилася людина, відбулося загальне охолодження та осушення клімату, що призвело до кількох льодовикових епох в Європі. Найбільше, дніпровське, зледеніння поширилося на значну частину території України. Після танення льодовика сформувався сучасний вигляд природного середовища -- рельєфу, річкової мережі, грунтів, рослинності й тваринного світу.

Запам'ятайте

Геохронологічна таблиця відображає розвиток земної кори та зміну природних умов протягом основних проміжків геологічного часу (ер, періодів)

Земна кора на території України формувалася упродовж майже 4 млрд років, починаючи від докембрійського часу. Внаслідок дії внутрішніх сил планети вона зазнавала різних рухів: вертикальних і горизонтальних, плавних і розривних.

Формування земної кори відбувалося в горотворчі епохи (складчастості) - каледонську, герцинську, мезозойську (кімерійську), альпійську.

У четвертинному періоді кайнозойської ери відбулося загальне охолодження клімату, що призвело до зледеніння.

Геологічна будова

Вік гірських порід. Ви вже знаєте, що земна кора складається з гірських порід і мінералів, різних за походженням і віком. Зазвичай, чим глибше від поверхні лежать породи, тим вони давніші, а шари порід, що зверху покривають земну поверхню, є наймолодшими. Та встановити відносний вік порід за глибиною залягання їх шарів можна лише для тих ділянок, де вони залягають у непорушному стані, -- так, як відклалися на дні прадавніх морів. Проте в гірських районах є ділянки, де складки порід насунуті на сусідні територіїабо взагалі перевернуті.

Для визначення абсолютного віку порід геологи застосовують радіологічний метод дослідження. Він полягає у визначенні віку відкладів за часом розпаду радіоактивних елементів, що в незначній кількості містяться в них. За десятки або сотні мільйонів років радіоактивні елементи мимовільно, з однаковою швидкістю розпадаються на інші елементи (наприклад, Уран -- на Плюмбум і Гелій. Потім Гелій розсіюється, а Плюмбум залишається в породі). Знаючи швидкість розпаду і кількість радіоактивної речовини (Урану), що міститься в породі, а також кількість залишку (Плюмбуму), можна обчислити абсолютний вік породи з моменту її утворення.

Геологічна будова. Сучасна поверхня території України покрита молодими відкладами, що утворилися в четвертинний (антропогеновий) період, їх вік -- від кількох десятків до кількох сотень тисяч років. Вони поширені майже суцільною товщею, потужність якої в середньому -- 15 м (максимум 100 м). Якщо уявно зняти цю товщу, то під нею будуть породи різного віку, їх поширення відображає тематична геологічна карта України. Для створення такої карти не потрібно знімати товщу антропогенових відкладів. Про породи під ними можна довідатися різними способами: бурінням свердловин, вивченням стінок кар'єрів чи відслонень (виходу порід на поверхню) на крутих берегах річок.

Найдавнішими відкладами в геологічній будові України є докембрійські. Вони залягають на всій її платформній частині на різних глибинах, а в межах Українського щита виходять на поверхню. Найбільше поширення серед палеозойських порід мають відклади кам'яновугільного періоду, які потужною товщею виповнюють Дніпровсько-Донецьку западину, а в Донбасі виходять на поверхню великою суцільною площею. Геологічна карта свідчить про те, що на території України немає виходів на поверхню порід кембрійського та ордовицького періодів, мало поширені силурійські, девонські (у долинах Дністра та його лівих приток, на Поділлі) та пермські (у Донбасі) відклади. Мезозойські відклади залягають у Донбасі та Кримських горах. Породи крейдового періоду займають великі площі на заході (Волинь, Карпати) і північному сході України.

Найбільш поширеними на території України є кайнозойські відклади. Палеогенові породи є на Лівобережжі, північному сході країни, у Карпатах. Неогенові відклади майже повністю покривають Причорномор'я, рівнинний Крим, Поділля, Прикарпаття і Закарпаття, займають значні площі в межах Українського щита та Дніпровсько-Донецької западини. Четвертинні (антропогенові) відклади утворилися здебільшого на суходолі.

Лише на шельфі, узбережжях та в затоках-лиманах Чорного й Азовського морів вони мають морське походження.

Антропогенові відклади. Серед антропогенових континентальних відкладів найбільш поширеними за походженням є льодовикові, водно-льодовикові, еолові та алювіальні відклади.

Льодовикові відклади сформовані давніми покривними льодовиками, які двічі наступали на північні території України зі Скандинавії. Льодовики несли перед собою і на собі різні уламкові породи - валуни, піски, супіски, суглинки, глини. Згодом вони відкладалися на окраїнах льодовиків або ж під час їх танення у вигляді морен - скупчення невідсортованих гірських порід. Водно-льодовикові відклади (піски, супіски, суглинки, глини, галечник) утворювалися внаслідок діяльності талих вод льодовиків. Льодовикові і водно-льодовикові відклади поширені на Поліссі і вздовж долини Дніпра (приблизно до м. Дніпропетровська), куди сягав один з велетенських виступів дніпровського зледеніння.

з покривним зледенінням пов'язують також походження деяких еолових (вітрових) відкладів. Припускають, що з поверхні льодовика, завтовшки кількасот метрів, на сусідні території дули сильні вітри. Вони піднімали піски й суглинки і розвіювали їх на великих територіях. Згодом там нагромаджувалася потужна товща пилуватої породи жовтуватого кольору -- леси. Вони покривають майже 70 % території України і є основою сучасного грунту, що характеризується великою родючістю (насамперед чорноземів).

Алювіальні відклади (піски, супіски, суглинки, глини, гравій, галечник) формуються постійними водними потоками (річками). Ними складено заплави і тераси річок.

Запам'ятайте

Найбільш поширеними в геологічній будові України є докембрійські, палеозойські (зокрема, кам'яновугільного періоду), мезозойські (крейдового періоду) та особливо кайнозойські відклади.

На геологічній карті України відображено поширення порід різного віку, які залягають в земній корі під товщею наймолодших (антропогенових) відкладів.

Серед антропогенових відкладів в Україні є відклади льодовикового, водно-льодовикового, еолового та алювіального походження.

Рельєф. Геоморфологічна будова

Україна має загалом рівнинний характер поверхні: 70 % її займають низовини і 25 % - височини. Лише 5 % площі країни зайняті горами, що здіймаються на крайньому півдні і заході. Рівнинна частина країни має загальний похил з півночі на південь та із заходу і сходу до Дніпра. Про це свідчить напрямок течій найбільших річок та їх приток. Абсолютні висоти території коливаються від - 5 м (рівень води в Куяльницькому лимані) до 2 061 м (г. Говерла). Такий рельєф зумовлений тривалою історією геологічного розвитку території, дією внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Найбільші (Східноєвропейська рівнина, Українські Карпати, Кримські гори) і великі (окремі низовини, височини, гірські хребти і масиви) форми рельєфу утворилися головним чином внаслідок внутрішніх процесів, тому мають зв'язок з основними тектонічними структурами.

Поверхня великих форм рельєфу ускладнюється меншими формами, що створені переважно зовнішніми процесами - роботою давніх льодовиків і талих льодовикових вод, тимчасових і постійних водотоків, підземних вод, вітру, діяльністю людини. Такими формами рельєфу, зокрема, є горби, пасма, кряжі, гори-останці, відроги хребтів, річкові долини, яри, балки, карстові печери, зсуви, кар'єри і терикони в місцях гірничих розробок.

Загальний план будови поверхні України, простягання основних форм рельєфу, їх абсолютні висоти відображено на фізичній карті.

Рівнини

Більша частина території України лежить на південному заході великої Східноєвропейської рівнини, основою якої є давня Східноєвропейська платформа. Середня висота рівнинної частини України становить 175 м над рівнем моря. Найвищі її точки містяться на заході - г. Берда (515 м) і г. Камула (471 м).

Височини. Височини широкою смугою тягнуться через Правобережну Україну, а також є і на сході країни. На заході здіймається горбисте розчленоване пасмо -- Розточчя. В його основі лежить Галицьке-Волинська тектонічна западина, яка разом з Волино-Подільською плитою є основою хвилястої Волинської височини. Максимальна її висота -- 342 м на Мізоцькому кряжі.

Придніпровська височина розкинулася між долинами річок Південний Буг і Дніпро. У тектонічному відношенні вона відповідає Українському щиту. Височина має незначні висоти (до 320 м), плоску або подекуди погорбовану поверхню, розчленована досить глибокими, інколи каньйоноподібними долинами річок. Поширені яри та балки. Височина круто обривається до долини Дніпра.

Крутий уступ Придніпровської височини на правому березі Дніпра в деяких місцях розчленований глибокими долинами й балками, внаслідок чого виникли мальовничі горбогірні ділянки. Такими є, зокрема, Канівські гори зі славетною Чернечою горою, де похований Тарас Шевченко.

Подільська височина сформувалася в межах Волино-Подільської плити (західна частина) і Українського щита (східна частина). Найвищою її частиною є горбогірне пасмо, що його утворюють Кременецький кряж, Вороняки і Гологори. їх вершини піднімаються до 470 м над рівнем моря. Перетинають височину Товтри (Медобори) -- лінійно витягнуті пасма із плоскими вершинами і похилими схилами, подекуди зі скелястими урвищами. Товтри складені вапняками, які сформувалися вздовж берегової лінії давніх морів, що існували тут в минулі геологічні періоди. Подільська височина має загальний похил на південь, де вона обривається досить високим уступом до долини Дністра і на південний схід. Для її поверхні характерні глибокі (інколи до 200 м) каньйоноподібні долини річок -- лівих приток Дністра. На поверхні поширені яри, балки, карстові печери.

На південному сході України розкинулась Донецька височина, яка пов'язана з давньою Донецькою складчастою спорудою. Східну, вищу частину височини, утворює Донецький кряж. Його рельєф хвилястий, ускладнений пасмами, гребенями, останцями, одним з яких є г. Могила Мечетна (367 м) -- найвища позначка височини. Височина густо розчленована глибокими річковими долинами, ярами, балками. Там поширені антропогенні форми рельєфу -- терикони, кар'єри 5 насипи, що пов'язано з тривалим видобуванням корисних копалин.

Приазовська височина приурочена до південно-східного виступу Українського шита. На її хвилястій поверхні є глибокі балки, долини річок та окремі підвищення -- останці-могили, де виходять на земну поверхню кристалічні породи та рукотворні могили-кургани, насипані людиною ще в давні часи. Найвища позначка височини -- г. Бельмак-Могила (324 м).

На північному сході в межі України окремими невисокими відрогами заходить Середньоруська височина, яка сформувалася над Воронезьким кристалічним масивом.

До рівнинної частини України належить також Передкарпатська височина, яка в тектонічному відношенні відповідає Передкарпатському прогину. Височина тягнеться вузькою смугою між долиною Дністра і північно-східними схилами Українських Карпат, поступово піднімаючись від 200 до 550 м. її поверхня розчленована долинами річок, що стікають з Карпат, на окремі видовжені височини. Між річками Дністер і Прут Передкарпатська височина переходить у невелику за площею Хотинську височину, де здіймається г. Берда.

Низовини. Північну частину України займає Поліська низовина. її західна частина лежить у межах Волино-Подільської плити, середня -- Українського щита, а східна (на лівому березі Дніпра) -- Дніпровсько-Донецької западини. Середні висоти низовини -- 150--200 м. Максимальну позначку має Словечансько-Овруцький кряж -- 316 м. Низовина густо помережена неглибокими річковими долинами. Багато форм рельєфу (невисокі горби і вали) там пов'язані з відкладами льодовика.

На Лівобережжі розкинулася Придніпровська низовина, яка відповідає Дніпровсько-Донецькій западині. Низовина має висоти до 170 м. На її поверхні утворилися широкі річкові долини. Трапляються балки і невеликі підвищення -- горби та соляні куполи. Вища частина низовини -- Полтавська рівнина -- переходить на північному сході в Середньоруську височину, яка заходить в межі України окремими відрогами.

На півдні України простяглася Причорноморська низовина. У тектонічному відношенні вона відповідає Причорноморській западині, а її частина -- Північнокримська рівнина -- Скіфській платформі. Поверхня низовини має незначний похил із заходу на схід і з півночі на південь. До Чорного та Азовського морів низовина обривається уступом заввишки 40 м. Рельєф низовини переважно хвилястий, у центральній частині -- плоский. Рівнинністьповерхні порушують долини річок, балки і яри. Є також степові блюдця і поди -- пологі зниження округлої форми.

До рівнинної частини України належить також Закарпатська низовина, яка в тектонічному відношенні відповідає Закарпатській западині. Низовина лежить на крайньому заході України і є частиною Середньодунайської рівнини, її поверхня плоска, східчаста, дещо нахилена на південний захід за течією правих приток річки Тиси. Висоти становлять 110 м. У межах низовини здіймається до 366 м Берегівське горбогір 'я -- масив плосковерхих горбів, утворених вулканічною діяльністю. Специфічним елементом рельєфу низовини є численні дамби, споруджені вздовж річок для боротьби з повенями і паводками.

Запам'ятайте

Загальний план будови поверхні України зумовлений тектонічними структурами, його визначають найбільші форми рельєфу - Східноєвропейська рівнина, Українські Карпати та Кримські гори.

Переважна більшість території України має рівнинну поверхню: 70 % її займають низовини, 25 % - височини; лише 5 % площі країни зайнято горами.

У межах Східноєвропейської рівнини лежать: височини - Придніпровська, Подільська, Хотинська, Волинська, Приазовська, Донецька; низовини - Поліська, Придніпровська, Причорноморська.

Гірські системи України. Українські Карпати та їх пасма: Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногорські Карпати, Рахівські і Чивчинські гори, Вулканічні Карпати. Кримські гори і їх пасма: Головне, Внутрішнє, Зовнішнє

Українські Карпати. Українські Карпати є частиною гірської системи Східних Карпат. Вони простягаються у західній частині України смугою завдовжки 280 км і завширшки 100 км з північного заходу на південний схід. У тектонічному відношенні гори відповідають Карпатській складчастій споруді. Карпати -- це молоді гори, здебільшого середньо і низьковисотні складчасто-брилові споруди. Значну роль у формуванні їх поверхні відігралирічки, глибокі долини яких утворилися вздовж розломів. Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 400 м біля підніжжя гір до 1 500--2 000 м уздовж основних хребтів. Вершини, що здіймаються вище 2 000 м над рівнем моря, належать до масиву Чорногора.

Відсутність високих гір, згладженість вершин і пологість схилів Українських Карпат пояснюється тим, що вони складені переважно осадовими породами, які легко розмиваються.

Українські Карпати утворені кількома паралельними хребтами, що розділені поздовжніми міжгірними улоговинами і розбиті поперечними розломами на окремі масиви. Зовнішні (або Скибові) Карпати -середньовисотні гори, до складу яких входять масиви: Східні Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати. Вододільно-Верховинські Карпати -- низькі складчасто-брилові хребти з полого хвилястими верховинами та міжгірними улоговинами. Там пролягають головні карпатські перевали (Ужоцький, Воловецький, Яблуницький), через які прокладено транспортні шляхи. Полонинсько-Чорногорські Карпати -- найвища смуга гір, до яких належать Полонинський хребет, гірські масиви Свидовець і Чорногора, Гринявські гори. їх середні висоти -- 1 500 м, а максимальні -- понад 2 000 м: г. Говерла (2 061 м), Бребенескул, Піп-Іван Чорногорський, Петрос, Гутин-Томнатик, Ребра (на Чорногорі). Характерною особливістю цієї частини Карпат є наявність полонин - округлих безлісих вершин, вкритих субальпійськими луками. У найвищих гірських масивах поширені заглиблення, виорані льодовиком.

Мармароський масив охоплює Рахівські і Чивчинські гори. Він має круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі річкові долини. Найвища вершина - г. Піп-Іван Мармароський (1 936 м). Вулканічні Карпати -- низький хребет, розчленований долинами річок на окремі масиви. Це - пасмо згаслих вулканів з рештками їх конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Хребет утворився по лінії розлому земної кори на межі Карпатської складчастої споруди і Закарпатського прогину.

Кримські гори. Ці складчасто-брилові гори тягнуться смугою завдовжки 180 км і завширшки 60 км на півдні Кримського півострова. Вони мають нижчі висоти і простішу будову, ніж Карпати. У рельєфі чітко виражені три майже паралельні пасма, розділені вузькими поздовжніми зниженнями. Пасма мають асиметричний вигляд: їх північні схили пологі й довгі (відповідають напрямку залягання шарів гірських порід), а південні - круті й короткі (зрізають шари порід). Такі асиметричні гірські пасма дістали назву куести.

Зовнішнє пасмо найнижче, його максимальні висоти становлять лише 340 м. Внутрішнє пасмо має висоти до 740 м. Головне пасмо найвище, його висоти сягають 1 500 м. Пасмо утворене окремими масивами, що мають вирівняні столоподібні плоскі вершини -- яйли, вкриті лучною рослинністю. Найвищі масиви: Бабуган-Яйла (з г. Роман-Кош, висота якої -- 1 545 м), Нікітська яйла, Чатир-Даг, Ай-Петринська яйла, Ялтинська яйла та Карабі-Яйла. На яйлах поширені карстові форми рельєфу -печери, лійки, колодязі, шахти. Схили пасма розчленовані глибокими ущелинами, каньйонами, долинами, балками, ярами. Через знижені місця хребта -- перевали Ангорський та Байдарські Ворота -- прокладено автошляхи. На півдні Головне пасмо стрімко обривається до прибережної смуги Чорного моря завширшки від 1 до 12 км -- Південного берега Криму. На місці давньовулканічної діяльності виник масив Карадаг. Гора Аюдаг -- результат внутрішнього магматизму.

Запамятайте

Гори України (Українські Карпати і Кримські) належать до середньовисотних молодих за віком гір, які утворилися в альпійську епоху горотворення.

Українські Карпати - складчаста гірська система, що складається з трьох основних складок-пасом і одного вулканічного хребта.

Кримські гори - складчасто-брилова система, утворена трьома гірськими пасмами

Геоморфологічна будова

Закономірності поширення форм рельєфу. Сучасний рельєф України сформувався внаслідок взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил Землі, які діяли протягом кайнозойської ери. Походження та закономірності поширення різних форм і типів рельєфу вивчає геоморфологія.

Загальний план будови рельєфу України (розташування, напрямок простягання та висота низовин, височин і гір) зумовлений насамперед тектонічною будовою. У цьому можна пересвідчитись, порівнявши тектонічну і фізичну карти України. Більшість великих формрельєфу України (Волинська, Подільська і Придніпровська височини, Донецький кряж, Придніпровська низовина і Українські Карпати) простягаються з північного заходу на південний схід відповідно до напрямку залягання тектонічних структур. Велику роль відіграє найдавніша структура -- Український кристалічний щит, який і задав основний напрямок іншим структурам.

Здебільшого великі форми рельєфу України мають прямий зв'язок з тектонічними структурами: у межах щита і складчастих споруд здіймаються височини і гори, а тектонічним западинам відповідають низовини. Водночас у західній частині України зв'язок між рельєфом і тектонічними структурами обернений: Волино-Подільській плиті, Галицько-Волинській западині та Передкарпатському прогину відповідають неузгоджені з ними форми рельєфу -- височини і горбогірні пасма. Це пов'язано з так званими неотектонічними рухами -- підняттями земної кори, що відбувалися там наприкінці кайнозою. Тоді зазнала підняття майже вся територія України, крім берегової смуги Причорномор 'я. Найбільше піднялися Карпати й Передкарпаття, Кримські гори, Донецька і Подільська височини. Це спричинило активне врізання в земну поверхню річок, які утворили глибокі зі стрімкими схилами долини, а на півдні Подільської височини -- каньйони.

Основні типи рельєфу. Внаслідок впливу на земну поверхню внутрішніх і зовнішніх сил утворився рельєф різноманітних типів. З внутрішніми процесами пов'язані тектонічний і вулканічний типи, а із зовнішніми -- гравітаційний, водно-ерозійний і водно-акумулятивний, карстовий, льодовиковий і водно-льодовиковий, еоловий, береговий, антропогенний.

Тектонічні форми рельєфу утворилися в результаті тектонічних рухів земної кори. Такими є гірські хребти і міжгірні долини в Українських Карпатах (чергування складок, повернутих угору і вниз), складчасто-брилові Кримські гори, Словечансько-Овруцький кряж на місці горсту (брилевого підняття кристалічних порід Українського щита), Донецький кряж (піднята складка), Придніпровська, Причорноморська і Закарпатська низовини (на місці западин) та ін.

Вулканічні форми рельєфу -- результат безпосередньої діяльності вулканів (Вулканічний хребет у Карпатах, Берегівське горбогір'я в Закарпатті, гора Карадаг у Криму) або ж проникнення магми між шарами осадових порід (гора Аюдаг у Криму). Специфічними вулканічними формами є грязьові вулкани. Гази, що вириваються з глибин 5 - 7 км по розривах земної кори, виштовхують на поверхню розріджену глинисту масу з уламками порід, яка утворює невеликі конічні горби або похилі підвищення до 2 м. Кілька десятків таких грязьових вулканів є на Керченському півострові в Криму.

Гравітаційні форми рельєфу спричинені процесами, що відбуваються під впливом сили тяжіння (гравітації). До них належать обвали та осипища, яким сприяє активне вивітрювання гірських порід. Великі обвали часто трапляються в горах. Вони зароджуються на ділянках скельних урвищ, розбитих густою мережею тріщин на блоки. До певного часу ці блоки -- монолітні. Обвал може спричинитися проникненням у тріщини дощової або талої води, яка розм'якшує глинистий прошарок. Тоді велетенські брили й каміння летять і скочуються вниз, руйнуючи все на своєму шляху. У горах та на крутих правобережних схилах долин великих річок часто бувають зсуви.

Водно-ерозійні форми рельєфу пов'язані з руйнівною роботою водних постійних (річкових) і тимчасових потоків. Такими формами є річкові долини, каньйони, балки, яри. Водночас відбувається водна акумуляція -- нагромадження відкладів, унаслідок якої виникають водно-акумулятивні форми: широкі заплави й тераси в долинах річок, дельти в гирл ахДунаю та Дніпра.

Карстові форми утворюються в результаті розчинення водою гірських порід. Карстові улоговини, печери, лійки, колодязі, шахти поширені на Волині, Поділлі, Донбасі, у Кримських горах -- там, де близько до поверхні підходять породи, що легко розчиняються і розмиваються водою (крейда, гіпси, вапняки, солі).

Льодовикові форми рельєфу пов'язані з гірським і материковим зледенінням. Безпосередньою дією льодовика створені колишні льодовикові ложа -- кари (заглиблення, схожі на великі крісла) та цирки (чашоподібні заглиблення). Вони трапляються в найвищих гірських масивах Українських Карпат. Водно-льодовикові форми є наслідком давнього материкового зледеніння в минулі геологічні епохи. З потеплінням клімату після відступу льодовика талі води утворили ози -- довгі, вузькі піщані вали та ками - піщані горби. Вони поширені на Поліській низовині.

Еолові форми рельєфу -- піщані горби і пасма -- виникають в результаті діяльності вітру. Вони є на Поліссі, у пониззі Дніпра, на морських косах.

Берегові форми рельєфу формуються на морських узбережжях внаслідок руйнівної і творчої роботи морських хвиль і прибою. Руйнування берега спричиняє зсуви та обвали. Берег поступово відступає, а внаслідок морської акумуляції утворюються пляжі, піщані коси, вали.

Антропогенні (техногенні) форми рельєфу -- це нерівності земної поверхні, утворені внаслідок діяльності людини. Кар'єри, терикони, відвали виникають в результаті видобування корисних копалин, а насипи, дамби, вали -- в результаті прокладання шляхів сполучення, будівництва водосховищ тощо.

Вивчення рельєфу має велике значення для життєдіяльності людини. Ці знання необхідні для пошуків нафтогазоносних територій, родовищ будівельних матеріалів. Досліджувати рельєф потрібно і для того, щоб обґрунтувати будівництво інженерних споруд, запобігти природному стихійному лиху, проводити сільськогосподарські роботи, розв'язувати екологічні проблеми. Рельєф, насамперед гірський, є вагомим чинником розвитку туризму, спорту і курортно-санаторного господарства.

Запам'ятайте

Загальний план будови рельєфу України зумовлений здебільшого заляганням тектонічних структур; зв'язок між рельєфом і тектонічними структурами може бути прямим і оберненим.

Відповідно до прояву внутрішніх і зовнішніх рельєфотвірних процесів розрізняють такі типирельєфу: тектонічний, вулканічний, гравітаційний, водно-ерозійний, водно-акумулятивний, карстовий, льодовиковий, водно-льодовиковий, еоловий, береговий, антропогенний.

Різноманітність і багатство мінерально-сировинних ресурсів, їхній зв'язок із геологічною будовою

Багато мінералів і гірських порід, що містяться в земній корі, є корисними копалинами, тобто завдяки своїм властивостям можуть ефективно використовуватися в різних галузях господарства. Велике значення корисні копалини мають для енергетики, металургійної та хімічної промисловості, будівництва. Деякі види копалин широко використовуються для лікування (озокерит, мінеральні води, грязі), у сфері науки і техніки (алмази, графіт, радіоактивні, рідкісні й рідкісноземельні метали), побуті та ювелірній справі (коштовне, напівкоштовне каміння, благородні метали). А кухонну сіль вживають в їжу. Корисні копалини, як можливі джерела енергії чи сировина для різних галузей економіки, називаються мінерально-сировинними ресурсами. За використанням їх поділяють на паливні, рудні і нерудні (або горючі, металічні та неметалічні), а також гідромінеральні.

У надрах України залягають найрізноманітніші корисні копалини. Багатства її надр зумовлені поширенням різних тектонічних структур, які протягом тривалого геологічного часу (кількох мільярдів років) заповнювалися гірськими породами різного походження і віку. З унікальною за формуванням структурою - Українським щитом пов'язана більшість родовищ рудних і нерудних корисних копалин магматичного та метаморфічного походження (залізні, нікелеві та уранові руди, граніти, базальти, лабрадорити, гнейси, графіт). У платформному чохлі зосереджені осадові породи, що утворилися в результаті відкладання зруйнованих кристалічних порід щита (марганцеві й титанові руди, каоліни), а також нагромадження уламкових та органічних відкладів на дні колишніх морів (вапняки, крейда, пісковики, глини). До тектонічних западин і прогинів приурочені здебільшого родовища паливних і нерудних корисних копалин (вугілля, нафта, природний газ, солі, сірка, будівельні матеріали), а складчасті споруди та їх передгірні окраїни мають у своїх надрах різноманітні за походженням мінеральні ресурси.

Серед країн Європи та й у загальносвітовому масштабі Україна виділяється насамперед запасами кам'яного вугілля, залізних, марганцевих, титанових і уранових руд, сірки, кам'яної солі, графіту, каоліну, озокериту, облицювального каменю, мінеральних вод.

географія україна карта рельєф копалини

Паливні корисні копалини

На території України є всі основні види палива. Проте за сумарними запасами серед паливних ресурсів найбільше кам'яного вугілля, яким Україна може повністю себе забезпечити впродовж кількох сотень років. Запаси природного газу і нафти значно менші, а забезпеченість ними національної економіки недостатня. У надрах України є також буревугілля, торф і горючі сланці.

Кам'яне і буре вугілля. За розвіданими запасами кам'яного вугілля (понад 54 млрд т) Україна посідає друге місце в Європі та сьоме у світі. Основні його запаси зосереджені в Донецькому басейні (Донбасі). Там є різні види кам'яного вугілля: енергетичне, антрацит (який має найбільшу теплотворну здатність), коксівне (що є паливом для металургійної промисловості). Вугілля залягає в басейні сотнями пластів. Проте внаслідок тривалої експлуатації (з кінця XVIII ст.) найбільш потужні і доступні вугільні пласти вже вироблено. Нині пласти залягають на великій глибині (до 1 200 м), мають малу потужність (0,5 -- 2м), великий кут похилу і велику газоносність. Тому видобування вугілля в багатьох частинах Донбасу (здебільшого в Донецькій і Луганській областях) стає невигідним і небезпечним. Певні перспективи видобування вугілля має Західний Донбас (Дніпропетровська область).

Порівняно невеликі запаси кам'яного вугілля зосереджені у Львівсько-Волинському басейні, який розташований на заході України на межі Львівської і Волинської областей. Видобування вугілля розпочалося у середині XX ст. Залягає воно на глибині 300--700 м у нечисленних і малопотужних пластах, має підвищені зольність і вологість. Вугілля використовується здебільшого в західному регіоні країни як енергетичне і побутове паливо.

Поклади бурого вугілля зосереджені в основному в Дніпровському басейні, родовища якого розкидані в Житомирській, Черкаській, Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Найбільшим є Олександрійське родовище. Вугілля там залягає близько до поверхні, а тому видобувається відкритим способом. Його як паливо використовують ТЕС і місцевенаселення. Невеликі родовища бурого вугілля є в Придністров'ї, Передкарпатті і Закарпатті, проте розробку їх припинено.

Нафта і природний газ. В Україні розвідано понад 300 родовищ нафти і природного газу, які зосереджені в чотирьох нафтогазоносних регіонах на заході, сході та півдні країни. Проте їх сумарні запаси відносно невеликі.

Основні ресурси нафти й газу зосереджені в Дніпровсько-Донецькому нафтогазоносному регіоні, активна розробка якого розпочалася із середини XX ст. Родовища нафти і попутного газу виявлено в Чернігівській, Сумській і Полтавській областях, а природного газу - у Харківській області. Найбільші нафтові і нафтогазові родовища: Леляківське, Гнідинцівське (Чернігівська область), Глинсько-Розбишівське (Полтавська область), газові -- Західнохрестищенське (Полтавська область), Шебелинське, Єфремівське (Харківська область). Карпатський нафтогазоносний регіон належить до найдавніших за освоєнням у Європі: видобування нафти в Передкарпатті (Бориславське родовище) розпочалося ще на початку XIX ст., а природного газу (Дашавське родовище) -- з 1924 р. Тривала експлуатація родовищ виснажила їх запаси, тому на багатьох з них видобування нафти і газу припинено. Найбільші діючі родовища в Івано-Франківській області: нафтове -- Долинське, нафтогазове -- Битків-Бабчинське, газове -- Богородчанське.

У Причорноморсько-Кримському регіоні досліджено промислові родовища газу -- Джанкойське, Глібовське (Крим), нафти -- на Керченському півострові і півдні Одеської області. Геологи високо оцінюють поклади нафти й газу на шельфі Чорного та Азовського морів. Нафтогазоносні пласти залягають там на глибині 5 км при глибині моря 500 м. Нині відкрито більш як 10 родовищ, найбільші з них -- Голіцинське, Штормове, Казантинське.

Подальша перспектива розвитку нафтогазоносних регіонів України пов'язана із дослідженням глибших пластів та пошуками родовищ на нових площах -- у Закарпатті, на сході країни, у Волино-Подільському нафтогазоносному регіоні (нещодавно в експлуатацію там уведено Локачинське газове родовище). Великі надії покладаються на геологорозвідувальні роботи в межах Причорноморсько-Кримського нафтогазоносного регіону, особливо на шельфі і материковому схилі Чорного та Азовського морів.

Горючі сланці й торф. Горючі сланці розвідано в Придніпров'ї -- Бовтиське родовище (Кіровоградська область), Карпатах і на Поділлі, їх можна використовувати як паливо для ТЕС, сировину для виробництва пластмас, цегли й цементу, як стимулятор росту сільськогосподарських рослин. Проте промислова розробка горючих сланців в Україні поки що не проводиться.

Поклади торфу здебільшого зосереджені в північних областях України, у річкових долинах на Поліссі і в лісостепу. Усього налічують понад 2 500 переважно невеликих родовищ. Торф використовується в сільському господарстві і лише незначна його частина -- як паливо.

Запам'ятайте

Україна виділяється серед європейських країн запасами кам'яного вугілля, залізних, марганцевих, титанових і уранових руд, сірки, кухонної солі, графіту, облицювального каменю, мінеральних вод.

На території України є кам'яновугільні басейни (Донецький і Львівсько-Волинський), буровугільний басейн (Дніпровський), нафтогазоносні регіони (Дніпровсько-Донецький, Карпатський, Причорноморсько-Кримський, Волино-Подільський).

Рудні корисні копалини. Характеристика Криворізького, Керченського, Кременчуцького та Білозерського залізорудних басейнів, Нікопольського марганцеворудного району. Родовища уранових руд. Родовища руд ртуті, титану, нікелю, алюмінієвої сировини, інших металів. Золоторудні райони України

У надрах України залягають мінерали і породи, що містять різні метали -- від алюмінію і заліза, найбільш поширених у земній корі, до рідкісних елементів, що трапляються лише зрідка або розсіяні у невеликій кількості як домішки до інших мінералів. Запаси деяких руд не мають промислового значення. А за запасами залізної, марганцевої, титанової та уранової руд Україна посідає перше місце серед країн Європи. Родовища руд здебільшого пов'язані з породами Українського щита, а також давньої (Донецької) і молодої (Карпатської) складчастих областей.

Руди чорних металів. Україна -- унікальна країна світу за запасами й розміщенням покладів залізних і марганцевих руд, з яких виплавляють чорні метали (чавун, сталь). Надзвичайно вигідним для господарства країни є те, що найбільші родовища цих ресурсів залягають поряд -- у межах Дніпропетровської та сусідніх з нею областей.

Загальні запаси залізних руд становлять понад 30 млрд т. Одним із найбільших у світі є Криворізький залізорудний басейн (Кривбас). Він охоплює низку родовищ, що тягнуться смугою завдовжки понад 100 км через Дніпропетровську, Кіровоградську та Миколаївську області. Промислове освоєння басейну почалося в XIX ст. Найбільше значення для господарства мають багаті (вміст заліза -- понад 46 %) і високоякісні руди -- червоні залізняки (гематити), які майже не містять шкідливих домішок, їх видобувають шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити), що мають менший вміст заліза (від 20 %), розробляють відкритим способом (у кар'єрах). Гірничі розробки досягають глибини понад 1 000м. Залізні руди з високим вмістом металу залягають також у Кременчуцькому (Полтавська область) і Білозерському (Запорізька область) залізорудних районах, їх видобувають як кар'єрним, так і шахтним способами. У Керченському басейні (Крим) зосереджені відносно бідні руди. Незначна глибина залягання і велика потужність пластів сприяли активному їх освоєнню кар'єрним способом ще з кінця XIX ст. Нині руда там вже не видобувається. Натомість перспективним може стати Приазовський залізорудний район (Запорізька область). Запаси марганцевих руд в Україні становлять понад 2,5 млрд т. Зосереджені вони в Нікопольському марганцеворудному басейні -- одному з найбільших у світі: за видобутком він посідає перше місце, а за запасами друге (після ПівденноїАфрики). З кінця XIX ст. руду видобувають відкритим і шахтним способами у західній частині басейну -- Нікопольському родовищі (Дніпропетровська область). Натомість Великотокмацьке родовище (Запорізька область) ще не розробляється, хоча в ньому розвідано вдвічі більше запасів руди.

До руд чорних металів належать також хромітові руди, невеликі поклади яких знайдено в Побужжі (Кіровоградська область).

Руди кольорових металів. Поклади титанових руд зосереджені в межах Українського щита. Найбільші розвідані родовища -- Іршанське (Житомирська область) і Самотканське (Дніпропетровська область). Титан і його сплави -- легкіді стійкі метали, а тому е необхідними в авіа-, ракето- і кораблебудуванні, у виробництві хімічних реакторів.

З кінця XIX ст. в Україні видобувають ртутні руди (кіновар) на одному з найбільших в Європі родовищ -- Микитівському (Донецька область). Поклади ртутних руд є також у Закарпатті, але їх розробку припинено.

В Україні є родовища руд кольорових металів, які ще не розробляються. Одні з них відкриті відносно недавно, і запаси металів там уточнюються, інші -- добре досліджені і підготовлені до експлуатації. До таких належать родовища поліметалічних, алюмінієвих, хромітових руд, золота, молібдену, багатьох рідкісних металів. Серед родовищ поліметалічних (свинцево-цинкових) руд найбільшим є Берегівське (Закарпатська область). Поклади алюмінієвих руд знайдено у Закарпатті, Придніпров'ї (Високопільське родовище) і Приазов'ї. Однак загальні запаси цих видів сировини незначні, тому їх не видобувають. Є невеликі запаси нікелевих і кобальтових руд у Побужжі (Кіровоградська область) та Придніпров'ї.