Історія грошей та фінансів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ

ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

ІСТОРІЯ ГРОШЕЙ ТА ФІНАНСІВ

Навчальний посібник

О.В. Колесников, Д.І. Бойко, О.О. Коковіхіна

Харків 2007

УДК 005.332.4

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

економічних спеціальностей вищих учбових закладів

Колесников О.В., Бойко Д.І., Коковіхіна О.О.

Історія грошей та фінансів: Навчальний посібник. - Харків.: УкрДАЗТ , 2007.-162с.

У навчальному посібнику розглядаються особливості розвитку грошей та фінансів починаючи з часів античності і до сьогодення. Особлива увага приділена грошам і фінансам існуючим у різні часи на землях сучасної України.

Для викладачів, фінансистів, студентів та всіх зацікавлених історією.

Iл. 38, бiблiогр.: 70 назв.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як посібник для студентів вищих навчальних закладів (№ 1.4/18-Г-1795 від 24.10.2007)

Рецензенти:

проф. Золотарьов А.М. , (Науково-Дослідний центр Індустріальних проблем розвитку Національної Академії наук України.)

проф. Гриньова В.М., (Харківський Національний Економічний Університет)

проф. Галуза С.Г. ,(Харківський Інститут Бізнесу і Менеджменту)

Науковий консультант:

проф. Духопельников В.М., (Харківський Національний Університет

ім. В.Н. Каразіна)

грошовий фінансовий обіг україна

ЗМІСТ

Вступ

Модуль 1. Суть грошей і фінансів та їх еволюційний ровиток у стародавньому світі і середньовіччі

Тема 1. Сутність грошей та фінансів

1.1 Походження та суть грошей

1.2 Сутність фінансів як економічної категорії

Тема 2. Виникнення і розвиток грошей та фінансів у Стародавній Греції

2.1 Монетні системи Стародавньої Греції

2.2 Гроші Стародавньої Греції на території сучасної України в період VII ст. до н.е. - I ст.н.е.

2.3 Виникнення банків у Стародавній Греції

2.4 Банківські операції у Стародавній Греції

2.5 Податки у Стародавній Греції

2.6 Зародження страхування у стародавньому світі

Тема 3. Основні етапи розвитку грошової та фінансової системи у Стародавньому Римі та їх характеристика

3.1 Основні монетні номінали Стародавнього Риму

3.2 Монети римсько-сарматського періоду на території сучасної України

3.3 Особливості банківництва Римської імперії

3.4 Податкова система Стародавнього Риму

Тема 4. Грошово-банківське господарство та податки в середньовічній Європі

4.1 Грошове господарство середньовічної Європи

4.2 Розвиток банківництва в середньовічній Європі

4.3 Податки середньовічної Європи

Тема 5. Формування грошово - фінансової системи Київської Русі

5.1 Вплив іноземних грошових систем на формування грошового обігу в Давньоруській державі

5.2 Виникнення та еволюція гривні

5.3 Зародження кредитно-банківських відносин у Київській Русі

5.4 Податкова система Київської Русі

Тести для перевірки знань студентів до модуля 1

Модуль 2. Становлення грошового обігу і фінансів україни під впливом країн - загарбників та після одержання незалежності

Тема 6. Особливості грошей та фінансів у період існування Польсько-Литовської держави

6.1 Основні риси грошового обігу в Україні у XIV- першій половині XVII ст.

6.2 Розвиток кредитних операцій на території Речі Посполитої

6.3 Податки Польсько-Литовської держави

Тема 7. Грошове господарство та фінанси козацько-гетьманської доби

7.1 Грошовий обіг в українському козацтві

7.2 Банківські інституції в Західній Україні

7.3 Формування української фіскальної системи в добу Гетьманщини (друга половина XVII - початок XVIII ст.)

Тема 8. Грошова та фінансова системи України у складі Російської імперії

8.1 Елементи грошового господарства на території українських земель у складі Російської імперії

8.2 Становлення банківської системи Російської імперії

8.3 Податкова система на українських землях у складі Російської імперії

8.4 Зародження страхування в Російській імперії

Тема 9. Гроші та фінанси України у складі СРСР

9.1 Грошовий обіг на розділених українських землях

9.2 Грошовий обіг на українських теренах під час Другої світової війни

9.3 Грошовий обіг в СРСР після Другої світової війни

9.4 Банківська система СРСР

9.5 Податкова система СРСР

9.6 Страхування в СРСР

Тема 10. Формування грошової та фінансової систем незалежної України

10.1 Становлення грошової системи України після 1991 р.

10.2 Формування основних елементів фінансової системи України

10.2.1 Особливості побудови банківської системи в Україні

10.2.2 Формування податкової системи нової держави

10.2.3 Становлення страхової справи України

Тести для перевірки знань студентів до модуля 2

Список літератури

Додатки

Вступ

Гроші -- один із найвагоміших здобутків людського суспільства. За період свого існування їх розвиток відбувався із чередуванням періодів піднесень і спадів. Від них відмовлялися і знову запроваджували, їх вартість зростала і знижувалася, вони разом з економікою переживали інфляцію і депресії.

Деякі економісти порівнюють гроші з колесом економічної науки, побудову якого ще нікому не вдалося пояснити. Оцінка грошей передбачає абсолютно протилежні підходи. Одні розглядають їх як феномен економічної загадки, інші -- як найбільше економічне зло. І ніхто не заперечує, що гроші панують скрізь і впливають не тільки на приватне життя, а й на економічні системи. Вони є єдиним товаром, який можна використати лише тоді, коли його витрачаємо. Вони не годують людей, не одягають, не дають притулку, не розважають, аж поки їх не витратять або не інвестують. Варто зазначити, що добробут нації починається зі стабільності вітчизняних грошей, оскільки гроші -- це мірило ділового успіху і честі. Це можливість жити гідно.

Все те, що виконує функції грошей, є грішми. Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися. Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

В історії людської цивілізації будь-яке суспільство приходило до необхідності появи грошей. Не стала в цьому відношенні винятком і Україна, але історія грошей в Україні, так само як і розвиток економічної системи України загалом має свої специфічні особливості, перш за все пов'язані з тривалим періодом бездержавності України, пануванням інших держав (а відповідно й обігу інших грошей) на території нашої країни.

Дана робота присвячена виникненню та розвитку грошей і як наслідок - фінансів, з давніх і до теперішніх часів, і являє собою ілюстрацію роботи грошових законів, таких, як закон грошового обороту, закон Грешама та закон вартості.

Знання історії грошей та фінансів дає змогу глибше зрозуміти ті політичні та економічні процеси, у вирі яких перебувала Україна протягом свого нелегкого історичного шляху.

Модуль 1. Суть грошей і фінансів та їх еволюційний ровиток у стародавньому світі і середньовіччі

Тема 1. Сутність грошей та фінансів

1.1 Походження та суть грошей

На сьогоднішній день гроші є не лише загальним еквівалентом вартості товарів та послуг, але й для багатьох основною ціллю існування. Саме існування, як гонка за грошима перетворює живу істоту на гвинтик в загальній грошовій системі.

Гроші настільки міцно увійшли до нашого життя, що ми не бачимо в них нічого незвичайного, хоча це один з найчудовіших винаходів людства: не являючи собою якої-небудь значимої цінності, вони є виміром вартості усіх оточуючих нас речей.

В теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з приводу суті грошей. Американські економісти К.Р. Макконелл і С.Л. Брю вважають, що “гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми”. І. Фішер говорив, що “гроші - це загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін на товари та послуги, а також при сплаті боргів”. Можна також надати таке визначення: “Гроші - це особливий товар, що стихійно виділився з товарного світу і виконує роль загального еквівалента” або “гроші - це товар особливого роду, що завдяки власним специфічним властивостям має здатність обмінюватись на будь-який інший товар та у цій якості виступає загальним еквівалентом”.

П Декурсель вважав: “Гроші для людей розумних є засобом, для дурнів - ціллю.”

Фр. Бекон наполягав, “якщо гроші служать не тобі, вони почнуть панувати над тобою”.

“Нема нічого святого, щоб гроші не змогли зіпсувати, нічого настільки сильного, чого не можна було б осилити грошима” - Цицерон.

За Марксом, гроші -- це також товар, який виступає у специфічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість набирає форму ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.

Щоб довести природний зв'язок товарів та грошей, Маркс аналізує функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, визначаючи п'ять функцій грошей: як міри вартості, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та срібло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій.

Появі грошей передувала епоха товарного, або бартерного обміну. Визначальною передумовою становлення грошових відносин були поглиблення суспільного розподілу праці, багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини. Водночас, грошовий обмін не є лише результатом, а й важливим чинником всебічного розвитку і поглиблення суспільного розподілу праці та її спеціалізації.

На перших етапах розвитку в якості грошей використовувались різноманітні товари. Як правило, це був товар найбільшого попиту і водночас найцінніший для певного ринку. Його будь-коли можна було обміняти на іншу споживчу вартість: худобу, хутро, тютюн, рибу, оливкову олію, сіль, перець, мушлі, різні метали.

Вдосконалення та розширення економічних зв'язків привело до необхідності використання нових грошей, які мали б високу та незмінну вартість, обмежену у порівнянні з іншими товарами споживчу вартість та такі властивості: довговічність, портативність, легку подільність, однорідність, швидкість ідентифікування та загальне визнання. Усім цим вимогам відповідали лише метали. Спочатку металеві гроші виглядали як безформні злитки, потім як різноманітні фігурки: мініатюрні ножі, дзвіночки, прутки, рибки, стріли тощо.

Вважається, що перші круглі монети з'явилися у країнах Близького Сходу у VIII - VII ст. до н.е. Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі приблизно з IX ст. Для багатьох країн було характерним використання системи біметалевого обігу, тобто паралельної емісії золотих і срібних монет.

Епоху металевих грошей змінила епоха паперових. Їх емісія розпочалась у XVII - XVIII ст. В Росії паперові асигнації з'явилися у 1769 р. Спочатку паперові гроші вільно розмінювались на срібні гроші або золото. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії 1929 - 1933 рр. Проте такий обмін залишався до середини 1970-х рр. у сфері міжнародних валютних відносин. З цього часу золото втратило грошові функції і перетворилось на звичайний товар.

Крім паперових грошей, на сьогоднішній день існують електронні гроші як різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум на рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп'ютерних систем та безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків.

В епоху товарних та повноцінних паперових грошей використовувалося поняття “масштаб цін”.

Масштаб цін -- суто технічна функція грошей. Вона являла собою законодавчу фіксацію певної кількості (за масою) монетарного металу (золота чи срібла), що закріплювалося державою за грошовою одиницею. Коли карбування монет лише розпочиналося, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом. Проте з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосередньо вагового змісту. Це зумовлювалося, як уже зазначалося, зношуванням і псуванням монет, зменшенням їхнього вагового вмісту державною владою, застосуванням більш цінних металів для карбування монет (мідь, срібло, а згодом золото). З появою розмінних на золото паперових грошей масштаб цін зберігав своє функціональне призначення. Власники паперової купюри мали офіційне право і можливість обміняти її в банку на відповідну, визначену офіційним масштабом кількість золота.

За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних грошових одиниць -- долара, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та інших паперових знаків вартості.

Відповідно до цього визначався і валютний курс окремих грошових одиниць. Якщо у 1913р. 1 долар США представляв у обігу 1,5, а англійський фунт стерлінгів -- 7,3 г золота, то легко підрахувати, що валютний курс, який визначає співвідношення їх, становив 1 : 4,87. З масштабом цін пов'язані поняття «девальвація» і «ревальвація» грошових одиниць. Девальвація -- це офіційне зменшення, а ревальвація -- збільшення золотого вмісту певної грошової одиниці. Наприклад, у США в 1934 р. металевий вміст долара було законодавче знижено з 1,50463 до 0,888671 г чистого золота. Девальвації, причинами яких є інфляційне знецінення грошової одиниці та інші економічні ускладнення, досить широко застосовуються у практиці грошових відносин.

1.2 Сутність фінансів як економічної категорії

На сьогоднішній день існує безліч визначень поняття “фінанси”, але, на наш погляд, слід зупинитися і осмислити визначення, запропоноване Валентином Павловим, а саме “фінанси - це та надстрочечна над грошима категорія, яка відображає процеси розподілу та перерозподілу виробленого в країні національного доходу”.

Основними елементами даної категорії, як на нас, є банки, податки та система страхування.

Спробуємо дати визначення кожному з наведених понятть.

Так, слово “банк” походить від італійського “banco” - лавка, де відбувалися перші банківські операції.

У пояснювальному словнику іноземних слів, які використовуються в російській мові(1859 р.) банк визначається як “державна, суспільна або приватна установа, яка приймає у зростання капітали та видає суду”.

Сучасні економісти прийшли до загального визначення поняття «банк» - це фінансовий посередник, що виконує одну чи кілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна і кредитно-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, що застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

Податки - це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними функції - фіскальна і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності їх платників. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб'єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні. Використання регулюючої функції податків здійснюється через податкову політику.

Податки з'явилися у глибокій давнині разом з появою владних структур. У східних слов'ян першою формою податків були добровільні підношення своїх племен і данина з чужих.

З розвитком держави розвивалися і податки, адже вони є платою суспільства за виконання державою її функцій. Вже Монтеск'є, А. Сміт, Д. Рікардо розглядали податки як плату за ті вигоди, які платник податків отримує від держави, наприклад за охорону особи та майна.

У стародавніх суспільствах існували такі види податків: майновий, податок на іноземців, податок з рабів, експортні та імпортні мита, ринкові збори (Стародавня Греція); податки на продаж, купівлю, договори та комерційні угоди, на худобу, будівлі, греблі, мости, подушний податок на чоловіків, натуральний податок на землю, що належала державі (Стародавній Єгипет), тощо. В епоху меркантилізму податки починають використовуватись як засіб регулювання певних соціально-економічних процесів. Так, уряд Кольбера у Франції (XVII ст.) застосовував посилене оподаткування споживачів предметів розкоші і водночас податкові привілеї для деяких галузей промисловості. Податки використовувались і в політиці заохочення народжуваності. Так, від сплати їх звільнялися багатодітні сім'ї та особи, що брали шлюб у молодому віці.

У завершеному вигляді податки існують на досить високому рівні розвитку суспільства під впливом розвитку правових, демократичних засад державного устрою, становлення цивілізованих відносин між державою та економічними суб'єктами, що передбачають підпорядкування останніх встановленим законам та нормам громадянської поведінки, з одного боку, та відповідальність держави перед економічними суб'єктами - з іншого.

Становлення системи оподаткування неминуче пов'язане з питанням про її вдосконалення, оптимізацію. Основні принципи оптимального оподаткування розроблені ще А. Смітом в його праці "Дослідження про природу та причини багатства народів". Це питання в умовах розвиненої ринкової економіки вивчали такі відомі сучасні економісти, як Р. Мардсен, Р. Стічліц, А. Лаффер та ін.

Слово «страхування» увійшло в українську мову давно. Воно має відповідники в інших мовах: «insuranse» -- в англійській, «versicherungs» -- у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження.В основі його слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний».

Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки.

У фаховій літературі питанням з'ясування поняття страхування також приділено значну увагу. Проте до єдиного розуміння змісту категорії«страхування» дійти не вдалося. Оскільки ігнорувати відоме положення про необхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту в жодному разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватися відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цього висновку полягає в тому, що він вказує на об'єктивну стабільність сутності страхування. Така позиція дає змогу сформувати поняття про страхування зусиллями багатьох поколінь.

Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування -- це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».

Тема 2. Виникнення і розвиток грошей та фінансів у стародавній Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою «античний» (лат. antiquus -- давній). Хронологічно він охоплював першу половину І тис. до н. е. -- першу половину І тис. н. е.

У І тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів -- Європи, Азії та Африки, і це сприяло взаємодії різних культур. У тих умовах важливе значення мали фактори географічного характеру.

Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво житла, ткацтво, кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Зростали міста. У VII -- VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше.

Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, маляри, ливарники. Окремі міста-держави стали спеціалізованими.

Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава.

Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни -- сільське господарство, ремесла, торгівлю.

У 338 p. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.

2.1 Монетні системи Стародавньої Греції

Передумовою для появи монет у Стародавній Греції стало застосування металевих жетонів для обчислень на лічильній дошці. Так перші монети з'явилися у Лідії у 7 ст. до н.е. і являли собою шматочок металу з клеймом, яке засвідчувало вагу та чистоту металу. Вже через 200 років кожне грецьке місто карбувало власну монету.

В основу грошово - монетних одиниць було покладено спільні майже для всіх грецьких міст вагові одиниці та їх назви : талант, міна, статер (рис.2.1), драхма, обол. Талант і міна являли собою вагові одиниці, а монетами стали статер, драхма, обол.

Слід розрізняти два типи монетних систем Греції того часу. Це поперше, монетні системи, які базувалися на статері і для яких основним металом було золото або електр, та системи, для яких основним металом було срібло і які базувалися на драхмі.

На золоті або електрі були побудовані мілетська, фокейська та перська монетні системи. Найбільш відомими монетами цих систем були електрові кізикіні, золоті дарики і срібні сикли. Срібло лежало в основі егінської, евбейської, аттичної та коринської монетних систем.

Рис. 2.1. Статер Пилипа Македонського

Найбільш розвиненою монетною системою Стародавньої Греції була аттична. Завдяки високому вмістові срібла її монети цінувалися серед населення. Золотий аттичний статер дорівнював 20 срібним драхмам, що відповідало тодішньому відношенню золота і срібла [56].

Рис. 2.2. Монети Стародавньої Греції

На монетах практично всіх систем викарбовувалися емблеми відповідних полісів, їхні боги - покровителі, герої античних міфів (рис.2.2). Грецькі монети були дуже гарними за оформленням, що дозволило їм стати не лише видатним винаходом Стародавньої Греції, а й шедеврами античного мистецтва.

2.2 Гроші Стародавньої Греції на території сучасної України в період VII ст. до н.е. - I ст.н.е.

В епоху переселення на південну територію сучасної України греків із Малої Азії та розвитку торгових відношень між ними й іншим грецьким світом виникає й формується грошовий обіг в Українському Причорномор'ї.

З кінця VII - VI ст. до н.е. першим еквівалентом грошей у Північному Причорномор'ї були наконечники стріл із тупими та закругленими кінцями.Вони випускалися в Скіфській державі, а також у грецьких поселеннях на острові Березань і в Ольвії. У VI ст. до н.е. в Ольвії з'являються литі монети у виді “дельфінів” та "риб" (рис. 2.3). Наприкінці цього ж століття починає випуск срібних монет Пантікапей.

У V ст. до н.е. Ольвія здійснює випуск бронзових литих монет - "асів" круглої форми з зображеннями Афіни, Горгони, а пізніше і Деметри, а також їхніх фракцій (рис. 2.4). У Керкинітіді першими монетами також стають литі монети "стрільці" та "риби". Никоній випускає серію литих монет з ім'ям заступника міста - скіфського царя Скіла. Ним також випускаються литі імітації монет міста Істрія. Продовжує чеканити монету Пантікапей, починає карбування храм Аполлона.

Рис. 2.3. Литі монети Олівії у вигляді риб

Майже всі основні грецькі міста Північного Причорномор'я з кінця V - IV ст. до н.е. переходять до карбування власних монет із срібла та міді: Синдська гавань, Нім фей, Феодосія, Херсонес, Тіра. Ольвія і Пантікапей чеканять також і золоті монети. Випускаються скіфські імітації срібних драхм македонського царя Пилипа II. У грошовий обіг Північного Причорномор'я починають вживатися монети Західного і Південного Понта, інших грецьких міст-держав.

У III ст. до н.е. продовжують випуск монет міста-поліси Ольвія, Тіра, Херсонес (рис. 2.4), Пантікапей. Припиняється карбування у Феодосії і Керкинітіді. Феодосія була підпорядкована і включена до складу Боспорської держави, а Керкинітіда - до складу Херсонеського поліса. Кельтські племена, що населяли Придністров'я та придунайську область, чеканять власні статери із золота і срібла.

Рис. 2.4. Бронзова монета Олівії - “ас”



Рис. 2.5. Мідна монета Феодосії

Грошовий обіг у Північному Причорномор'ї у II ст. до н.е. залишається без серйозних змін. Продовжуються випуски монетних дворів Пантікапея, Ольвії, Тіри і Херсонеса. Ольвія потрапляє під вплив Скіфського царства і чеканить монети з іменами скіфських царів Скілура й Акроси.

Рис. 2.6. Мідна монета Херсонесa

Понтійский цар Митридат VI Евпатор у I ст. до н.е. включає до складу своєї держави всі основні міста-поліси Північного Причорномор'я. Це викликало приплив монет понтійських міст Сінопи, Аміса, Амастрії й інших у Північне Причорномор'я та їхній частковий перечекан на місцевих монетних дворах. У середині I ст. до н.е. Ольвія і Тіра піддаються гетській навалі і на невизначений час перестають чеканити монету[66].

2.3 Виникнення банків у Стародавній Греції

Значного розвитку банківська справа набула і у Стародавній Греції, де початково банківські операції здійснювались окремими храмами, найвідомішими з яких були Дельфійський, Ефеський, Делонський, Фокейський, Мілетський та деякі ін. Торговці, приватні особи і навіть цілі міста Греції віддавали свої гроші на зберігання до скарбниць храмів, недоторканість яких гарантувалась шанобливим ставленням до релігії. Збереження грошей - вкладів і запасів - гарантувалося, для цього існувала певна система, яка стала відомою завдяки її функціонуванню до наших часів. Вона умовно названа „економікою горщиків”. Запаси укладалися у горщики в чотири ряди, кожен ряд позначався буквою, наступна нумерація одержувалася подвоєнням букв.

Вклади цих специфічних банків були закритими і в обігу не використовувалися. Храми надавали кредити за рахунок власних коштів під невисокі проценти і мали відділення у полісах.

Внаслідок інтенсивного розвитку ремісництва і торгівлі зростали відповідні потреби в обмінних операціях і кредиті, що спонукало окрім храмів і приватних осіб здійснювати банківські операції. У Греції цих осіб називали трапезитами (від грецьк. “трапеза” - стіл), оскільки початково банківські обороти полягали у розміні готівкових грошей, що здійснювався за столами на ринках. Власні монети у Стародавній Греції випускали 1136 полісів. Через це виникали значні труднощі у фінансовому і торговельному обігу. Торгівцям, які приїхали в інший поліс, необхідно було обмінювати свої монети на монети іншого курсу або взагалі іншої грошової системи. Діловим центром полісу була агора. Там і розміщувалися міняйли - трапезити. На афінській агорі контори трапезитів займали цілий кут. В Афінах 4 ст. до н.е. було не менше 26 трапезитів. А по всій Греції трапезити були у 33 містах. Перевірка монет була досить складною справою й вимагала високої кваліфікації. Необхідно було знати вміст металу в монетах, курс різних монет певного полісу, визначати ступінь зносу монет, передбачити можливість перекарбування або появи фальшивих. За обмін брали певну плату - алаге.

Трапезити надавали кредити як за свій рахунок, так і за рахунок інших клієнтів. Перша письмова згадка про трапези датується приблизно 520 р. до н. е., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, які поряд з обміном, перевіркою монет і кредитуванням виконували й інші функції: брали участь в угодах як посередники, свідки, поручителі, зберігачі документів і цінностей. У кредитуванні перевагу надавали фінансуванню торгівлі й підприємницької діяльності.

Лише із 3 ст. до н. е. діяльність трапезитів почала вважатися вже почесним заняттям. До того часу грецька аристократія вважала це заняття непрестижним, оскільки навіть простий афінський громадянин зневажав ремесло торгівлі. Перші грецькі банкіри з походження були рабами; Із колишніх рабів походив і найвідоміший банкір Афін 4 ст. до н. е. Пасіон. Його бізнес почався з 11 талантів в орендованій у колишніх власників трапезі, а до часу закінчення ним фінансових справ його власний капітал складав уже 39 талантів. Це було вищим показником того часу.

Встановився обліково - економічний аспект банківських розрахунків, виникли фінансові традиції, тому поведінка банкірів давала менше причин для підозр. Але діяльність банків не завжди була досконалою. Великий ризик невиконання угод з боку як банків, так і клієнтів, низька платоспроможність останніх, взаємний обман призводили до дорогих судових процесів[56].

2.4 Банківські операції у Стародавній Греції

На сьогоднішній день надати всебічну характеристику банківських операцій Стародавньої Греції не можливо, в силу об'єктивних причин, однак на основі промов Демосфена й деяких інших джерел, які мають фрагментарний характер, можна зробити деякі висновки та описати операції банків того часу.

Доходи банку складали 20 -40% основного капіталу.

Кредитні операції були побудовані на принципах платності (від 10 до 36% річних), строковості, поверненості та забезпеченості. Об'єктами застави були вантажі, під які брався кредит, кораблі з товарами, земельні ділянки і нерухомість, інші цінності (одного разу в заставу було запропоноване грецьке місто).

Державна влада не втручалась у справи банків, а Юридичних норм документального обліку для захисту інтересів клієнтів і банкірів не існувало, однак клієнт був незахищений більшою мірою, оскільки умовою угоди з банкіром було поручництвоі у разі відмови або неможливості клієнтів повернути позику поручник відшкодовував його. Банкір, в свою чергу, ніс відповідальність своїм власним майном перед клієнтом і суспільством, бо в банках приховували доходи від оподаткування.

Усі отримані вклади заносились трапезитами в особливий реєстр із вказанням суми та імені вкладників, які могли доручати отримання своїх грошей іншим особам, що сприяло поширенню такого способу платежів, як списання коштів у книгах банкіра, тобто велися безготівкові розрахунки, при яких внесок або переказ оформлявся „платіжним дорученням”, яке мало назву «діаграфе» [56].

2.5 Податки у Стародавній Греції

У Стародавній Греції в VII-IV ст. до Р.Х. представники знаті, закладаючи основи держави, увели податки на доходи в розмірі однієї десятої або однієї двадцятої частини доходів. Існували й акцизи у вигляді привратних зборів (тобто у воріт міста). Це дозволяло концентрувати й витрачати кошти на зміст найманих армій, на зведення зміцнень навколо міст-держав, на будівництво храмів, водопроводів, доріг, на устрій свят, роздачу грошей і продуктів біднякам і на інші суспільні цілі.

У той же час у стародавньому світі була й серйозна протидія оподатковуванню. В Афінах, наприклад, уважалося, що вільний громадянин відрізняється тим, що не повинен платити податків. Особові податки носять на собі відбиток рабства, і деякі повноправні громадяни вважали їх принизливими для себе. З небажанням визнавали вони й податки з майна.

Афіняни готові були вносити добровільні пожертвування, а данину вони воліли одержувати з переможених ворогів, а також зі своїх союзників. Коли були великі витрати, то рада або народні збори міста встановлювали відсоткові відрахування від доходів.

2.6 Зародження страхування у стародавньому світі

У стародавньому світі почав зароджуватись такий вид страхування, як страхування від нещасних випадків - працівники, що були зайняті на таких будівництвах, як єгипетські піраміди, замок Соломона (близько 970- 931 до н.е.) та ін., організовували каси взаємодопомоги на користь тих із своїх колег або їхніх родин, які одержували каліцтва або гинули в результаті нещасного випадку на будівництві.

Морська торгівля, що розвивалася швидкими темпами у Середземномор'ї за часів розквіту античного світу, значною мірою посприяла розвитку страхування. Торговець брав позичку для оренди корабля, але повертав він її тільки у випадку успішного завершення свого підприємства (подорожі), при цьому він повертав на 30% більше грошей, ніж займав. Відсоток настільки високий, що накопичений капітал можна було використовувати для покриття морських ризиків. Така практика була широко поширена в Афінах, про що свідчив у своїх роботах Демосфен (близько 384-322 рр. до н.е. - афінський оратор). Це, звичайно, ще не страхування, але загальні ознаки, у тому числі що стосується розміру ставки, є.

Тема 3. Основні етапи розвитку грошової та фінансової системи у стародавньому римі та їх характеристика

Історія Риму -- яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Його еволюція відповідала трьом етапам розвитку Римської держави: перший (VIII--VI ст. до н. е.) -- царський; другий (509--31pp. до н.е.) -- республіканський; третій (31 p. до н.е. -- 476 p. н. е.) -- імператорський. Перший період -- це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Першими цей процес здійснили етруски (IX-- IV ст. до н. е.). В економічному житті стародавньої Італії вирішальна роль належала землеробству. Землю обробляли плугом, використовували волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливки, льон, відгодовували стада свиней. Високого рівня розвитку досягли ремесла, особливо керамічне, залізоробне, а також будівництво з каменю. Період VIII--VI ст. до н.е. в історії господарства Риму був переходом від родової до сусідської общини.

Протягом VI--III ст. до н. е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Тулія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римські населення на 6 категорій не за рядовими, а за майновими ознаками.

Кінець республіки (І ст. до н. е.) -- це період руйнівних громадянських війн, занепаду сільського господарства, особливо в Італії. Проте вже в І--III ст. н. е. воно не тільки подолало занепад, а й досягло свого найвищого рівня розвитку.

Пізня Римська імперія переживала глибоку і всебічну кризу рабовласницького суспільства. Боротьба імператорів за престол, сепаратизм провінцій, грабіжницькі та спустошливі війни зумовили політичну нестабільність. Загострювалися соціальні суперечності. Не припинялися народні повстання. Натиск варварів постійно посилювався і загрожував романському світові. Східна і західна частини імперії роз'єдналися щодо адміністрування та управління. Столицю було перенесено з Риму на схід у Візантію. У 476 p. н. е. Західна Римська імперія перестала існувати.

3.1 Основні монетні номінали Стародавнього Риму

У Римі перші монети відливались у формах; це були мідні зливки вагою в римський фунт (272,88 грами), без зображень (важкий ас). Вважається, що першим запропонував робити зображення на вагових грошах цар Сервій Тулій. У другій половині 4 ст. до н. е. на них з'явилися зображення тварин (ас із зображенням). Ці важкі та громіздкі зливки були малопридатними для торгівлі. Карбування легких і зручних монет почалося в Римі лише в середині 3 ст. до н. е. Основними монетними номіналами в Римі були: бронзовий ас, срібні сестерції і денарій [56].

Рис. 3.1. Основні монети Стародавнього Риму

Після перемоги Октавіана Августа у тривалій громадянській війні і переходу до мирного існування виникла необхідність кореної реформи монетної системи римської держави. В ході реформи до римської монетної системи були заново введені бронзові монети. Право емісії золотих та срібних монет Август залишив за собою, а емісію бронзових монет він передав у 23 р. до н.е. спеціальним указом сенату.

Монетна реформа Августа визначила такі співвідношення золота, срібла та бронзи:

1 ауреус (золото) .............	25 денаріїв
1 квінарій (золото) ...........	12.5 денаріїв
1 денарій (срібро) ............	16 асів
1 квінарій (срібро) ...........	8 асів
1 сестерцій (латунь) .........	4 аса
1 дупондій (латунь) .........	2 аса
1 ас (медь) ........................	4 квадранта
1 семіс (латунь) ................	2 квадранта
1 квадрант (медь) .............	25 асів.

До реформи Августа золото практично не використовувалося в грошовій системі римської держави. Чеканка золотих монет відбувалося в період війни і мала епізодичний характер. Починаючи з правління Августа, золото стало одним з основних металів для чеканки монет.

Наприкінці періоду республіки та в період імперії значно розширилися торгові відносини зі східними країнами - Іраком, Середньою Азією, Індією та Західною Азією. Індійські та східно- азійські товари оплачувалися в основному дзвінкою монетою, що призводило до витоку золота за межі імперії.

В епоху імперії в обіг було введено золоту монету - ауреус. Із фунта золота карбували 45 золотих монет, на лицевому боці яких зображався правлячий імператор. Напевно, лише ауреус мав право називатися «імперською» монетою тому що саме імперська влада ввела цей номінал в регулярний обіг. Появу цього номіналу обумовлюють два фактори. По перше, це величезний добуток золота Юлія Цезаря в Галії, а по друге - необхідність утримувати величезні армії. Виготовленням штемпелів для ауреусів займалися найвідоміші майстри того часу, саме тому ауреус являв собою витвір мистецтва. Цей номінал був самою великою «купюрою», бо саме у ауреусах укладалися угоди з куплі-продажу нерухомості.

Інший золотий номінал квінарій було введено в обіг одночасно з ауреусом. Золотий квінарій використовували в основному для розрахунків з армією.

Однією з найбільш поширених монет у Римському Середземномор'ї був срібний денарій, завдяки постійному контролю вмісту срібла у монетах з боку держави.

Мідна монета використовувалася переважно для місцевого обігу.

Рис. 3.2. Золота римська монета - ауреус

Процес карбування монет контролювала держава. За часів республіки нею відали сенат і спеціальна колегія. За Юлія Цезаря монетне виробництво перетворилось у самостійну галузь господарства. Монетну справу очолював прокуратор, який підпорядковувався міністрові фінансів - раціонібусу. Монетне виробництво могло бути предметом викупу [56].

У процесі реформи Каракали до римської монетної системи були введені два нових номінали: подвійний денарій і подвійний ауреус. Подвійний срібний денарій став відомим як антонініан за офіційним імям Каракали (Антонін). Однак вагу подвійних номіналів не було подвоєно, що призвело до значної інфляції.

Рис. 3.3. Срібна римська монета - «антонініан»

Найдавнішим, відомим людству, державним актом про переслідування грошових фальсифікаторів важається “Закон про підробку монет” імператора Корнелія (ІV ст. до н.е.). Згідно з цим законом, додавання в золото інших малоцінніх речовин і підробка срібної монети каралися вигнанням винного за межі батьківщіни.

3.2 Монети римсько - сарматського періоду на території сучасної України

У I ст. н.е. грошовий обіг активно функціонував на всій причорноморській території сучасної України. Боспорське царство потрапило під вплив Римської імперії і з початку I ст. н.е. чеканило золоту і мідну монету з портретами римських імператорів і боспорських царів. Місто Тіра було римським провінційним містом і також чеканило монети з зображеннями римських імператорів. У грошовому обігу Північного Причорномор'я активно брали участь монети Римської імперії та її провінцій.

Рис. 3.4. Монета Боспорського царства

У II ст. н.е. продовжувалося міське карбування в Ольвії та Херсонесі, а Боспорська держава і Тіра продовжували карбування, знаходячись під протекторатом Риму. У грошовому обігу перебували римські денарії.

Рис. 3.5. Монета Тіри

У першій чверті III ст. під вплив Римської імперії потрапляють Ольвія і Херсонес і починають чеканити монети з портретами римських імператорів. Однак із середини сторіччя перестають чеканити монети, можливо, у зв'язку з їхнім захопленням варварськими племенами.

Рис. 3.6. Монета Ольвії III ст.

У першій половині IV ст. припиняється карбування монет у Боспорської державі. Монетні двори Ольвії, Тіри та Пантікапея знаходяться в занепаді. Загальна криза античної системи збільшилася для Північного Причорномор'я спустошливим набігом гунів у 80-х рр. IV ст. Продовжує карбування тільки Херсонес, що потрапив під вплив Східної Римської імперії і випускав монети з портретами римських імператорів Феодосія II, Льова I, Зенона й інших [66].

3.3 Особливості банківництва Римської імперії

У стародавньому Римі банківська дільність хоча і була схожа на грецьку, однак являла собою самобутній продукт латинської цивілізації, що визначалось значно вищим рівнем діловодства у римських банкірів порівняно з банкірами Греції. У Римі було розроблено гнучкі, узаконені й цивілізовані норми правовідносин - приватних з державою. Ще у 5 ст. до н. е. на мідних дошках були записані закони 12 таблиць - звід римського права. Із них видно, що закони ґрунтуються на таліоні, тобто рівній помсті, хоча багато з римлян вважали, що за фінансові порушення слід нести лише цивільну відповідальність: «За борги повинно відповідати майно боржника, а не його тіло». У 326 р. до н.е. було скасовано рабство за борги. У 304 р. до н. е. було опубліковано формули позивних жалоб і затверджений порядок судочинства.

У римлян банкіри, яких називали менсаріями (від лат. “менса” - стіл), розпочали свою діяльність з обміну грошей. Згодом вони отримували кошти на зберігання, які використовувались для видачі кредитів під заставу рухомого й нерухомого майна, а також морських вантажів. в результаті спеціалізації менсарії переділилися на нумуляріїв (обмінювали гроші) та аргентаріїв. Останні в свою чергу приймали вклади, видавали кредити і здійснювали безготівкові розрахунки. Заставою для видання кредиту виступало майно боржника або поручника. У заставу приймалися навіть трупи. Про колоритну деталь банківських розрахунків повідомляє Горацій: «один позикодавець певного дня збирав боржників і читав їм свої вірші, ставлячи їх у такий спосіб перед вибором - або платити гроші, або хвалити вірші». Стратегія банків була різною. Одні давали в борг невеликими частинами і багатьом боржникам, інші значні суми декільком.

Зростаюча внаслідок завоювань роль Риму як центру економічного життя тогочасного суспільства сприяло бурхливому розвитку банківської справи, що було пов'язано з концентрацією капіталів підкорених країн та видачею цих коштів у позику в різних частинах великої імперії.

Римські громадяни здебільшого не зберігали свої гроші вдома, а віддавали банкірові, який записував їх у себе в книгах і зобов'язувався здійснювати виплати на вимогу вкладника. У книгу, що мала назву codex rationum, записувались внески всіх клієнтів банкіра, для кожного з яких відводилась окрема сторінка (nomen) з указанням імені вкладника, року і дня відкриття рахунку. Кожна сторінка була розділена на дві частини - “accepti” та “expensi”, що відповідно відображали надходження коштів від клієнтів та здійснювані ними витрати. При цьому платники могли розраховуватись зі своїми кредиторами, направляючи їх до банкірів з наказом здійснити платіж готівкою або переказом коштів зі сторінки на сторінку у книзі банкіра. Об'єднання римських банкірів в асоціації значно розширювало сферу застосування таких розрахунків, оскільки вкладники одного банку ставали вкладниками інших банків-членів асоціації.

У Східній Римській імперії банки втратили колишню могутність, та у 4 ст. до н. е. у Візантії аргентаріїв і нумуляріїв заступили колектарії, які стали передусім службовцями скарбниці. У містах вони об'єднувалися в колегії з солідарною відповідальністю, коли кожен учасник ніс відповідальність на всю суму боргу.

З офіційним визнанням християнства частиною фінансової системи стала церква. Вона об'єднала вищих державних чиновників, великих землевласників, торговців і ремісників. Церковний апарат управління не поступався імператорському.

3.4 Податкова система Стародавнього Риму

Багато сторін сучасної держави мають свої джерела в Стародавньому Римі. Простежимо за розвитком там податкової системи. Спочатку вся держава складалася з міста Рима й прилягаючої до нього місцевості. У мирний час податків не було. Витрати по керуванню містом і державою були мінімальними, оскільки обрані магістрати виконували свої посади безоплатно, часом вкладаючи власні кошти. Це було почесно. Головну статтю витрат становило будівництво суспільних будинків. Ці витрати звичайно покривала здача в оренду суспільних земель. Але у воєнний час громадяни Риму обкладались податками у відповідності до свого статку.

Визначення суми податку (ценз) проводилося кожні п'ять років обраними урядовцями-цензорами. Громадяни Риму робили цензорам клятвену заяву про свій майновий стан і сімейний стан. Як бачимо, ще тоді створювалися основи декларації про доходи.

У IV-III ст. до Р.Х. Римська держава розросталася, ґрунтувалися й завойовувалися нові міста-колонії. Відбувалися й зміни в податковій системі. У колоніях уводилися комунальні (місцеві) податки й повинності. Як й у Римі, їхня величина залежала від розмірів стану громадян. Визначення суми податків провадилося кожні п'ять років. Римські громадяни, що проживають поза Римом, платили як державні, так і місцеві податки.

У випадку переможних війн податки знижувалися, а часом державний податок скасовувався зовсім. Необхідні кошти забезпечувалися контрибуцією завойованих земель. За свідченням Т. Моммзена, при правлінні Л.К. Сулли (138 до Р.Х. - 78 до Р.Х.) у Римі: «громадяни не платили вже ніяких податків, і єдині доходи, які держава одержувала тут, воно витягало з віддачі в оренду земельних ділянок, що залишилися в нього, зі зборів митних і деяких нечисленних податків на розкіш».

Комунальні ж податки з тих, хто проживав поза Римом, стягувалися регулярно.

Рим перетворювався в імперію, до складу якої входили провінції. Жителі провінцій були підданими імперії, але не користувалися правами громадян. Вони були зобов'язані платити податки, що було свідоцтвом їхнього залежного положення. У провінціях збиралися прямі й непрямі державні податки, в основному у вигляді зборів, пов'язаних з торгівлею. Єдиної податкової системи не існувало. Окремі держави й громади були обкладені по-різному. Ті міста й землі, які робили найбільш завзятий опір римським легіонам, після завоювання обкладали більше високими податками. Крім того, римська адміністрація найчастіше просто використовувала систему податків, сформовану в даній місцевості до римлян. Змінювалися лише напрямок і використання вступників коштів. Так було, наприклад, у Сицилії, коли вона в 227 р. до Р.Х. стала провінцією Риму. У цілому в римську скарбницю провінції, як правило, платили менше, ніж своїм колишнім володарям. Але вони мали втрати на зміст місцевої адміністрації, будівництво суспільних будинків, доріг і т.д. У таких римських провінціях, як Іспанія й Македонія важливим джерелом доходів стали десятинні податки з рудних і соляних копей.

Тривалий час у римських провінціях не існувало державних фінансових органів, які могли б професійно встановлювати й стягувати податки. Римська адміністрація вдавалася до допомоги відкупників, діяльність яких вона не могла належною мірою контролювати. Панування відкупної системи при відсутності яких-небудь чітких правил в оподатковуванні привело до того, що в провінціях панувала повна сваволя. Звичайними явищами стали зловживання, корупція.

Перетворення фінансового господарства й насамперед податкової системи почав Гай Юлій Цезар (100 до Р.Х. - 44 до Р.Х.). Насамперед він скасував відкуп по прямих податках, зберігши тільки для непрямих. Для кожної громади була визначена сума, яку вона повинна була внести. Розподіл і збір її були покладені на саму громаду. Податки були знижені, оскільки держава могла одержувати їх безпосередньо, і значні суми не йшли тепер у кишені відкупників. Багато міст одержали податкові пільги, але деякі за завзяту боротьбу проти Цезаря були покарані підвищенням податків.

Цю діяльність продовжив імператор Август Октавіан (63 до Р.Х. - 14 н.е.). У всіх провінціях їм були створені фінансові установи, що здійснювали контроль за оподатковуванням. Були ще більш скорочені послуги відкупників, а там, де вони збереглися, за їхньою діяльністю встановився строгий державний контроль. Була заново проведена оцінка податкового потенціалу провінцій з метою більш справедливо розподілити податки й збільшити їхню віддачу. Для цього провели обмірювання кожної міської громади з її земельними угіддями. Склали кадастри по кожному місту, що містили дані про землевласників. Провадився перепис майнового стану громадян. Переписом керували намісники провінцій разом із прокураторами, що очолювали фінансові установи провінцій. Кожен житель був зобов'язаний у певний день представити владі громади свою декларацію.

Чиновник, що контролює проведення цензу, мав повноваження зменшити податок у тих випадках, коли в чинність об'єктивних причин знижувалася продуктивність господарства. Так, якщо частина виноградних лоз загинула або засохли маслини, то вони в ценз не включалися. Але якщо власник землі вирубав виноградні лози або маслинові дерева, то він повинен був привести поважні причини, через які він це зробив. У протилежному випадку викорчувані дерева включалися в ценз.

Головним джерелом доходів у римських провінціях служив поземельний податок. У середньому його ставка становила одну десяту доходів із земельної ділянки, хоча застосовувалися й особливі форми оподатковування, наприклад, податок на кількість фруктових дерев, включаючи виноградні лози.