Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Зміст фондового ринку України та його структура

1.1 Фондовий ринок як ланка ринкової економіки

1.2 Структура фондового ринку та його складові елементи

1.3 Механізм фондового ринку України

1.4 Зарубіжний досвід функціонування інститутів спільного інвестування

2. Інститути спільного інвестування на фондовому ринку України

2.1 Формування інститутів спільного інвестування в умовах перехідної економіки України

2.2 Аналіз функціонування інститутів спільного інвестування на прикладі «ПАТ «КІФ НВЗТ “ІТТ-Фінанс”»

2.3 Управління активами «ITT - Менеджмент»

3. Удосконалення діяльності інститутів спільного інвестування на фондовому ринку України

3.1 Протиріччя функціонування інститутів спільного інвестування в сучасних умовах

3.2 Шляхи покращення діяльності інститутів спільного інвестування та компаній з управління активами



Вступ

інститут інвестування фондовий ринок

Актуальність теми дослідження. Однією з найважливіших проблем, що стоять сьогодні перед Україною, є забезпечення економічного зростання країни і збереження заощаджень громадян від інфляції. Світовий досвід показує, що досягнення цієї мети в значній мірі залежить від процесу залучення вільних грошових коштів населення, їх акумуляції і використання як інвестиції з метою подальшого напряму їх у виробничу і соціальну сферу. У цих умовах підвищується актуальність нових форм фінансового посередництва, здатних здійснювати перерозподільні функції, диверсифікувати і страхувати ризики. Найбільш затребуваною формою фінансового посередництва на сьогоднішній день є система інститутів спільного інвестування.

Досвід зарубіжних країн свідчить про високе інвестиційне значення заощаджень населення і необхідність розвитку спільного інвестування. У розвинених країнах подібний вид інвестиційної діяльності існує більше 80 років і досяг колосального розвитку. У США об'єм активів взаємних фондів склав більше 7,5 трлн. дол., в Європі - 3 трлн. дол. Більше 90% економічно активного населення країни США інвестують свої заощадження в інститути спільного інвестування, що складає близько 70% всіх фінансових активів країни, це в 5 разів перевищує частку держави [83].

В Україні інститути спільного інвестування існують дуже небагато часу і поки що вони не отримали широкого розвитку. В той же час у населення залишається значна кількість вільних грошових коштів. Це вимагає пошуку оптимальних способів залучення заощаджень населення. Таким способом і є використання колективного інвестування, як найбільш перспективної форми інвестицій, що динамічно розвивається. В зв'язку з цим особливої актуальності набуває аналіз накопиченого практичного досвіду діяльності цих інститутів і вдосконалення їх роботи.

Ступінь наукової розробленості проблеми. З формуванням інвестиційного процесу в економіці, з появою вітчизняного ринку інститутів спільного інвестування, глобалізацією світових фінансових ринків традиційно зріс інтерес представників різних наукових шкіл і напрямів до даної проблематики.

Методологічні і теоретичні аспекти ролі інвестицій в економіці широко висвітлені в роботах провідних західних учених: Н.А. Бланка, Дж. Гелбрейта, Л.Дж. Гітмана, Дж. Кейнса, Р. Коуза, Д. Норта, В. Ойкена, П. Самуельсона, Р. Солоу, І. Фішера, М. Фрідмана, Дж. Хікса, Р.Х. Холта, Й. Шумпетера; провідних російських вчених: Л.І. Абалкіна, А.В. Вавілова, Г.В. Горланова, А.Б. Ідрісова, В.В. Кулікова, М.А. Лімітовського, Ю.М. Осипова, І.В. Сергєєва, В.П. Федорова, К. Хубієва, Н. Шмельова, і ін. Теорія портфельних інвестицій представлена в працях Д. Бейлі, Дж. Гітмана, Г. Марковіца, Дж. Тобіна, У. Шарпа і ін.

Проблеми, пов'язані з функціонуванням фондового ринку і управлінням портфельними інвестиціями, розглядаються в працях М.Ю. Олексієва, Б.І. Альохіна, В.В. Булатова, О.В. В'югіна, М. Джонка, А.В. Захарова, І.В. Костікова, В.Д. Міловідова, Я.М. Міркина, В.В. Мусатова, В.В. Семенкової і так далі.

Наукові роботи, в яких робилися спроби теоретичного осмислення суті інститутів спільного інвестування в системі економічного відтворення, виявлення специфіки фондового механізму колективного інвестування, визначення суперечностей становлення і розвитку його в Україні, практично відсутні. Наукові розробки, що є в даний момент, по даній проблематиці багато в чому носять розрізнений і фрагментарний характер. Багато питань, пов'язаних з осмисленням перспектив розвитку галузі інститутів спільного інвестування, не отримали теоретичного освітлення.

Актуальність, теоретичне і практичне значення проблеми розвитку фондового механізму колективного інвестування зумовили вибір теми дослідження і зумовили її цілі, завдання, об'єкт і предмет даного дослідження.

Об'єктом дослідження є фондовий ринок України, його формування та розвиток, функціонування професійних учасників, сучасні тенденції щодо процесів на ринку цінних паперів України.

Предметом дослідження є діяльність інститутів спільного інвестування в Україні, проблеми щодо їх роботи та перспективи подальшого розвитку.

Мета дипломної роботи полягає в дослідженні діяльності інститутів спільного інвестування на фондовому ринку, розкритті їх місця в системі фінансових інститутів і ролі у вирішенні економічних і соціальних проблем України.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань:

· проаналізувати фондовий ринок України, його сутність історію, структуру, механізм;

· дати загальну характеристику інститутам спільного інвестування;

· описати принципи функціонування основних форм інститутів спільного інвестування;

· проаналізувати український ринок колективних інвестицій;

· виявити основні проблеми ринку колективних інвестицій;

· проаналізувати тенденції подальшого розвитку окремих форм колективного інвестування.

Теоретичною і методологічною основою дослідження явилися праці російських і зарубіжних вчених в області економічної теорії та фінансів по проблемах інвестування і заощаджень населення, нормативно-правові акти, документи законодавчої і виконавчої влади, матеріали наукових публікацій і періодичного друку.

Емпіричною базою дослідження є статистичні і аналітичні матеріали Національної Комісії по цінним паперам та фондовому ринку, експертні оцінки і розрахунки практичних дослідників і інституційних інвесторів, дані, що містяться в науковій літературі і періодичному друці.

Наукова новизна дипломної роботи полягає в наступному:

- визначена економічна природа інститутів спільного інвестування, яка полягає в збереженні і зростанні заощаджень населення, його участі за допомогою фінансових посередників в інвестуванні, формування причетності громадян до результатів ринкового господарювання.

- запропоновані шляхи вирішення регіональних диспропорцій інститутів спільного інвестування в Україні.

- обгрунтовані нововедення законодавства у сфері спільного інвестування та роз'яснено їх сутність.

Теоретична цінність роботи полягає у дослідженні інституційної природи сумісно - розподіленого фінансового потоку, що опосередковується на фондовому ринку інститутами спільного інвестування. Виходячи з точки зору сучасного монетаризму, професійні учасники ринку можуть значною мірою впливати на процеси, що протикають на грошово - кредитному та фондовому ринку, обумовлюючи їх динаміку. Тому дослідження сучасної форми реалізації монетарних перетворень, крізь площину інституційних процесів набуває великого значення.

Практична значимість досліджуваної теми обумовлюється тим, що розвитку інститутів спільного інвестування і використанню його інвестиційних можливостей заважає недостатня теоретична розробка економічної суті колективних інвестицій, зміст фондового механізму колективних інвестицій, ролі ІСІ в економічному відтворенні, а також форм і методів державного регулювання діяльності інституційних інвесторів.

По багатьом аспектам роботи інвестиційних фондів зберігаються різні теоретичні підходи. Це, перш за все, стосується специфіки відносин, що складаються в процесі взаємодії інвестиційних фондів з фондовим ринком і державою, форм і методів державного регулювання, підвищення прибутковості інвестиційних фондів, специфіки ІСІ в різні періоди часу і так далі.

Розвиток галузі інститутів спільного інвестування, суперечність процесів становлення, недостатня оперативність опрацьовування проблем, що накопичилися, вимагають глибшого теоретичного осмислення проблем колективного інвестування і вироблення шляхів його ефективного використання.

Структура та обсяг дипломної роботи. Магістерська роботаскладається із вступу, чьотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 101 найменувань на 9 сторінках і 2 додатків на 20 сторінках, містить 22 рисунків на 18 сторінках та 24 таблиць на 20 сторінках. Загальний обсяг роботи - 195 сторінок. Основний зміст дипломної роботи викладено на 159 сторінках.



1. Зміст фондового ринку України та його структура

1.1 Фондовий ринок як ланка ринкової економіки

Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це, в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємства. Отримуючи позику, боржник зобов'язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.

Крім підприємств, грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами) набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що прямі фіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьому на таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й інші боржники.

Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами -- договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.

Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів.

Безумовно, що грошей потребує і третій суб'єкт ринку -- домогосподарства, які залучають їх через позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарства обмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потреби незрівнянно менші, свої боргові зобов'язання домогосподарства не оформляють як цінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором [10, c. 18].

Офіційне тлумачення поняття цінних паперів дає Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»:

«Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з проспектом їх емісії (за емісійними цінними паперами), а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.» [1].

Цінні папери обертаються на фінансовому ринку, який забезпечує розподіл грошових коштів між підприємствами, органами влади і домогосподарствами.

Залежно від класифікаційних ознак фінансовий ринок поділяється (рис.1.1.1):

на кредитний ринок, що охоплює позичкові відносини і має дві складові: ринок банківських кредитів та ринок боргових цінних паперів;

валютний ринок, на якому проводяться операції з іноземними валютами;

страховий ринок, що охоплює відносини щодо фінансового переведення індивідуальних ризиків у колективні;

ринок пайових цінних паперів, на якому відбувається торгівля правами власності на окремі частки підприємств.

Рис. 1.1.1 Місце ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку [6, c. 23]

Ринок цінних паперів є часткою фінансового ринку, що охоплює відносини, зв'язані з цінними паперами.

Синонімом поняття «ринок цінних паперів» є поняття «фондовий ринок».

Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»:

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів) [1].

Загальними принципами функціонування ринку цінних паперів є:

упорядкованість -- наявність «правил гри», контролю за їх виконанням;

прозорість -- ринок має відповідати умовам відкритості інформації про емітентів, угоди, стан попиту і пропонування тощо;

відкритість -- на ринку не повинні існувати штучні бар'єри для входу і виходу;

рівність можливостей -- недопущення переваг будь-якого суб'єкта ринку над іншими;

спокій -- ринок не може бути «бурхливим», бо інакше дрібні інвестори, що є його опорою, залишать ринок;

збалансованість -- відповідність масштабів оптового ринку роздрібному [7, c 43].

Виходячи зі стратегії формування фондового ринку України, Верховна Рада визначила такі принципи створення і функціонування національного ринку цінних паперів:

соціальна справедливість -- забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

надійність захисту інвесторів -- створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав;

регульованість -- створення гнучкої й ефективної системи регулювання фондового ринку;

контрольованість -- створення надійно діючого організму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів;

ефективність -- максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

правова упорядкованість -- створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб'єктів;

прозорість, відкритість -- забезпечення подання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації фондового ринку;

конкурентність -- забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку [71, c. 153].

Для повноти дослідження поняття «фондовий ринок» також треба розгледіти його історію.

Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах. Батьківщиною фондової біржі вважається бельгійський порт Антверпен, який відігравав в епоху великих географічних відкриттів значну роль у світовій торгівлі. Слідом за Антверпеном котирування майже всіх цінних тогочасних паперів почали здійснювати в нідерландському порту Амстердамі, де було створено одну з перших у світі фондових бірж. Ці події відбувалися 400 років тому -- на межі ХVІ і ХVІІ ст.

Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж. Позитивний вплив на цей процес справив і прогрес державної організації та державних фінансів: поява державних (казначейських) облігацій та векселів розширила коло цінних паперів на фондових біржах, передовсім Англії, Франції та Німеччини.

На початку ХІХ ст. роль фондових бірж в економіці зростає, адже з'явився третій фактор: первісне нагромадження капіталу. Промислова революція сприяла інтенсивному зростанню суспільного виробництва, яке випереджало зростання споживання, а отже, було джерелом накопичення великих фінансових коштів. Свою частку у розвиток фондового ринку вніс і розвиток організаційних форм суспільного виробництва у вигляді промислових корпорацій та акціонерних банків [37].

Фондовий ринок не тільки став наслідком розвитку економіки, а й помітно вплинув на цей розвиток, оптимізуючи господарські структури. Вільна конкуренція на фондових біржах, що не залежала від державного розподілу, забезпечувала переливання грошових активів у галузі, які були потрібні суспільству. Фондовий ринок активно сприяв розвитку виробництва. Саме акціонерні товариства йшли в авангарді будівництва залізниць, металургійних заводів, шахт, розвитку хімічної й текстильної галузей.

Наприкінці ХІХ ст. поряд з концентрацією фінансових коштів у великих фінансових і виробничих інститутах, із розвитком державно-монополістичної системи управління економікою змінюється фондовий ринок. Кількісні зміни вплинули на якість процесу обертання цінних паперів. Фондовий ринок удосконалюється, що, однак, не рятує його від злетів і падінь. В історію фондової біржі ХІХ ст. увійшли кризи 1869, 1873 і 1895 рр. Якщо швидкий розвиток фондового ринку позитивно впливає на поступальний розвиток продуктивних сил людства, то періодичні біржові кризи і спади активності на ринку цінних паперів є не тільки передвісниками загальних економічних криз, а й їхніми детонаторами. Світова економічна криза 1929--1933 рр. почалася саме з краху на Нью-Йоркській фондовій біржі 22 жовтня 1929 р., коли масовий продаж цінних паперів спричинив паніку інвесторів та біржовиків [38, c. 43-44].

Постає цілком логічне питання: чи можна вважати діяльність фондового ринку позитивною, якщо він може спричинити загальну кризу економіки?.. Повернемося до другої половини ХІХ ст. Тоді (у першій чверті ХХ ст. -- також) швидке зростання великої промисловості й транспорту підштовхнуло розвиток акціонерних форм концентрації капіталу. Особливої популярності у маси дрібних і середніх інвесторів, кількість яких постійно збільшувалась, набула така форма акціонерних підприємств, як товариства з обмеженою відповідальністю. Вони привели в рух грошовий капітал у незнаних до того розмірах. Найшвидшими темпами фондовий ринок розвивався в США. Тоді як європейські підприємці для збереження своїх коштів користувалися банківськими послугами, у США потік грошей спрямовувався не в банки, а на фондові біржі. Американські підприємці стали віддавати перевагу інвестуванню капіталів у фінансові активи -- з підвищеним ризиком, щоправда, але з надією на велику удачу, коли пощастить. Відтак фондовий ринок США випередив у своєму розвиткові ринки інших країн і саме тут почав складатися сучасний механізм фондових операцій. З початку ХХ ст. у світовій економіці тривав процес кількісних змін. Великі банки і спеціалізовані фондові біржі з конкурентів перетворювалися на партнерів. Зокрема, банки широко користувалися послугами бірж, де відбувалося систематичне порівнювання цінностей і котирування цінних паперів. Особливо зросла роль фондових бірж із розвитком вторинного ринку, тобто перепродажу раніше випущених цінних паперів [84, c 19-20].

Але поглянемо на зворотний бік медалі. Високі темпи зростання виробництва, технічний прогрес, нові галузі, нові підприємства і, як наслідок, збільшення випуску цінних паперів та підвищення їх ринкового курсу (ціни) породили в суспільстві розвинутих країн ейфорію -- зростання багатства діловому світові уявлялося безмежним. Постійному збільшенню попиту на цінні папери відповідало й постійне збільшення їхнього випуску. Акції купували вже не тільки за власний кошт, а й за позички комерційних банків, не боючися програшу, оскільки розрив між номіналом багатьох акцій та їх біржовим котируванням постійно зростав. Ось тут і виявилася справедливість іншої назви цінних паперів -- “фіктивний капітал”. Хоч цінний папір номінально відображує вартість якогось реального товару, власної вартості він не має. Коли ринковий попит на цінні папери перевищує їх пропонування, на ринку формується висока ціна на них, і номінальна сума випущених цінних паперів може перевищити капітал, реально втілений у виробничих ресурсах.

До кінця 20-х рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі розрив між номіналом акцій та їх біржовим котируванням досягав великих розмірів. І це робило знамениту біржу прикладом для всього фінансового світу. А того факту, що однією з причин зростання курсу акцій був кредит (у тім числі продаж на виплат), якось не помічали. Поступово безконтрольна біржова діяльність ставала все більше махінаторською, усе більше наближалася до кризи.

Коли курси акцій у своєму нестримному зростанні наблизилися до критичної межі і їхній відрив від номіналу став надто великим, почався “несподіваний” колапс, стрімке падіння курсу. Його прискорили біржові спекулянти, котрі відразу ж стали продавати акції, щоб розрахуватися з кредиторами, які вимагали негайного повернення боргів.

До 1933 р. обсяг виробництва у провідних країнах західного світу скоротився вдвічі. Епідемія кризи і безробіття перекинулася до Європи. Рятувати економіку США довелося президентові Рузвельту. Його “Новий курс” став широкою програмою заходів державного регулювання економіки. У кілька разів було збільшено державні фінансові вкладення, запроваджено обов'язковий мінімум заробітної плати, посилено урядовий контроль за банківською та підприємницькою діяльністю. Такі заходи в цілому відповідали опрацьованій у 30-ті рр. Д.М. Кейнсом теорії, котра доводила необхідність державного втручання для стримування стихійного ринкового процесу й підтримування зайнятості населення на високому рівні [89, с. 14-16].

“Велика криза” стала етапом не лише глобальної економічної політики, а й історії фондового ринку. З того часу “дика” біржа поступилася місцем “культурній”. У США 1933 р. було прийнято закон про емісію цінних паперів, а 1934 р. -- закон про біржову торгівлю цінними паперами. Реєстрація цінних паперів стала обов'язковим правилом. У багатьох країнах було створено державні органи з контролю та економічного регулювання обігу цінних паперів, опрацьовано правила, які в деталях регламентували біржові процедури (цей процес триває і нині). Особливо ретельно перевіряли підприємства, які мали намір продавати свої цінні папери на біржі. Було встановлено обмеження коливань котирування, державне страхування вкладів, законодавчо захищено інтереси дрібних вкладників. Опіка держави над фондовим ринком дала відчутні результати.

Зрозуміло, що ліквідації біржі ніхто не пропонував. Фондова біржа, як добровільно створена організація для вільної торгівлі цінними паперами, мала була залишитися, і вона залишилася, так само як залишилися ті функції, котрі виконують цінні папери в ринковій економіці. Тільки через цінні папери можна набути доступу до реальних цінностей і(або) забезпечити перехід цих цінностей від одного власника до іншого. Альтернативою є лише адміністративне списання цінностей з балансу на баланс, яке широко застосовувалося ще донедавна. Воно й справді, цінні папери і фондовий ринок -- досить небезпечний фінансовий інструмент, але нічого ліпшого людство ще не винайшло, так само як і досі не навчилося, на жаль, вправно ним користуватися.

У жовтні 1987 р. сталася чергова біржова криза. Вона не була такою драматичною, як у жовтні 1929 р., не призвела до всесвітньої економічної депресії, але наслідки її були дуже відчутними. Рахунок утрат вимірювався мільярдами. На Лондонській фондовій біржі вартість акцій знецінилася більше ніж на 13 млрд фунтів стерлінгів, в Японії -- на 57 млрд єн, у Франції -- на 200 млрд франків, у США -- на 700 млрд доларів. На початку грудня 1987 р. загальне знецінення акцій на біржах усього світу сягнуло 2000 млрд доларів. Однією з причин кризи стало збільшення фінансової заборгованості. За 20 днів до її початку президент США Р.Рейган підписав законопроект про підвищення допустимого максимуму державного боргу з 2300 млрд дол. до 2800 млрд дол., заявивши, щоправда, що він це робить з почуттям “величезного внутрішнього опору”. Треба сподіватися, що певні висновки з цього уряди розвинутих країн уже зробили [88, c. 5-9].

У нашій країні початок фондового ринку датується ХVІІІ ст. Одеську фондову біржу було відкрито 1796 р. (більше, ніж на 40 років раніше відкриття такої в Москві). Фондові біржі в Петербурзі, Одесі та Москві вважалися ліберальними (наприклад, до участі в біржових операціях допускалися жінки), але й досить вимогливими: папери на біржу допускалися лише після ретельної перевірки їхнього власника, за неправдиві відомості притягали до кримінальної відповідальності, дії маклерів контролював біржовий комітет, урядові комісії стежили за котируванням паперів. Це, як писали тоді, спрямовувалося “не проти біржі, а проти недобросовісних банкірів і біржовиків”.

У грудні 1917 р. радянський уряд заборонив операції з цінними паперами. Але в період нової економічної політики (непу) знову з'явився організований обіг цінних паперів, здійснюваний, головне, фондовими відділами при товарних біржах у кількох великих торговельно-промислових центрах, у тім числі в Києві і Харкові. Після припинення непу з рішення радянського уряду всі товарні й фондові біржі було ліквідовано (1930).

Чекати їх відродження довелося понад півстоліття -- до початку 90-х рр. Приватизація та поява акціонерних товариств стали визначальним фактором відновлення діяльності фондових бірж і налагодження позабіржового обігу цінних паперів [78, c. 40-42].

Ринок цінних паперів в Україні розпочав своє становлення у 1991 році з прийняттям Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (поновлено Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Тоді Україна на законодавчому рівні отримала інструменти та професійних учасників ринку цінних паперів, які брали активну участь у створенні вітчизняного фінансового сектору економіки.

Найбільш важливим при визначенні правових засад здійснення державного регулювання ринку цінних паперів став Указ Президента України, яким 12 червня 1995 року утворено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» в Україні визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів. Наступним кроком у регулюванні ринку цінних паперів України став Указ Президента України №1063/2011 від 23.11.2011 року про утворення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) [79, c. 19].

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах. По-перше, відбувається дальша автоматизація фондових операцій -- окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації. По-друге, триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (передовсім безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступних порядків. По-третє, збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

До цих трьох напрямів Україні треба додати ще кілька своїх, актуальних тільки для неї напрямів розвитку фондового ринку, а саме: своєчасне становлення системи державного регулювання фондового ринку, сприяння підвищенню рівня організованості позабіржового ринку, створення сучасної інфраструктури фондового ринку, у тім числі депозитарію, забезпечення умов для конкуренції в середовищі посередників у фондовій діяльності, розвиток вторинного ринку цінних паперів, передовсім у рамках системи фондових бірж України.

Реалізація діяльності за вказаними напрямами має базуватися на загальній структурі фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

1. цінних паперів, які є предметом торгівлі на фондовому ринку (визначається, ЩО САМЕ продається й купується);

2. учасників (суб'єктів) фондового ринку (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);

3. процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).



1.2 Структура фондового ринку та його складові елементи

Перед тим, як розглянути структуру фондового ринку та його елементи, необхідно з'ясувати основні засади його діяльності та розглянути питання його регулювання.

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб'єктів. Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає в себе:

* органи, що регулюють ринок;

* законодавчі та підзаконні акти;

* етику фондового ринку;

* традиції та звичаї.

Державне регулювання ринку цінних паперів включає:

законодавчі та підзаконні акти;

органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;

непряме втручання держави у фондовий ринок [88, c. 12].

Державними нормативними актами регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:

* механізм реєстрації емісії цінних паперів;

* відкритість інформації про емітентів;

* порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;

* мінімум норм поведінки суб'єктів ринку;

* процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

* облік та звітність [88, c. 16].

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок цінних паперів, названо в таблиці 1.2.1.



Таблиця 1.2.1

Основні законодавчі акти, що регулюють фондовий ринок в Україні [88, c. 18]

Законодавчий акт	Основний зміст
Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»	Визначає поняття цінних паперів, їх види, регулює діяльність щодо емісії та обігу цінних паперів; визначає правовий статус і організаційні засади фондових бірж
Закон України «Про господарські товариства»	Визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності, права й обов'язки учасників та засновників
Закон України «Про банки та банківську діяльність»	Установлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами
Закон України «Про приватизаційні папери»	Визначає поняття і види приватизаційних цінних паперів, порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення
Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства»	Визначає поняття довірчого товариства як інституціонального інвестора, особливості його створення і діяльності
«Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Затверджено Указом Президента України	Визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок їх створення й умови діяльності; вводить поняття «інвестиційний сертифікат» як вид цінних паперів
«Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України». Затверджена Постановою Верховної Ради України	Визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»	Визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто впровадження правил обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання -- конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку (реєстрація емісій, ліцензування діяльності тощо).

У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади:

-- законодавчою;

-- виконавчою;

-- судовою.

Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні -- це Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Основними завданнями Комісії є:

«формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів;

забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб'єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників;

підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів» [73, c. 218 -223].

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:

* податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

* регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

* зовнішньоекономічна політика -- регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

* гарантії держави по позиках приватного сектора;

* вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами [73, c. 225].

Саморегулювання здійснюється організаціями -- об'єднаннями суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють ринок:

добровільність об'єднання;

наявність різноманітних видів діяльності;

захист інтересів членів організації;

встановлення для своїх членів «правил гри» на ринку;

виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі [73, c. 228].

Серед цих шляхів регулювання фондового ринку існує також біржове регулювання. Головним принципом роботи фондової біржі є забезпечення ліквідності ринку, що реалізується укладанням масових угод, встановленням невеликої різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами. Серед них:

порядок допуску цінних паперів до торгів;

порядок торгівлі;

умови і порядок оплати цінних паперів;

зобов'язання членів біржі щодо організації належної інформації;

внутрішній розпорядок роботи тощо.

З'ясувавши основні аспекти регулювання фондового ринку в Україні, перейдемо до дослідження його структури та складових елементів.

Головним джерелом капіталу на ринку цінних паперів є грошові заощадження домогосподарств.

Капітал, що живить фондовий ринок, має властивості вразливості, мобільності і рідкісності.

Уразливість -- гроші, що вкладені у цінні папери, легше втратити (повністю або частково), ніж ті, що лежать у гаманці.

Мобільність -- зважаючи на свою вразливість, капітал реагує на щонайменшу небезпеку тим, що залишає одних емітентів заради інших або виходить з ринку цінних паперів взагалі.

Рідкісність -- капітал рідкісний у всьому світі і скрізь має величезний попит.

Увесь капітал фондового ринку складають цінні папері у різних їх формах.

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент) [11, c. 19].

До емісійних цінних паперів належать:

· акції;

· облігації підприємств;

· облігації місцевих позик;

· державні облігації України;

· іпотечні сертифікати;

· іпотечні облігації;

· сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);

· інвестиційні сертифікати;

· казначейські зобов'язання України [1].

Цінні папери, що не належать до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.

Емісійні цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній формі.

Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН).

До пайових цінних паперів відносяться:акції; інвестиційні сертифікати; сертифікати ФОН.

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; казначейські зобов'язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: іпотечні облігації; іпотечні сертифікати; заставні;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах [1].

Подібно до фінансового ринку, ринок цінних паперів можна умовно поділити на ряд частин -- секторів (табл. 1.2.2):

Таблиця 1.2.2

Сектори ринку цінних паперів [42, c. 47]

Критерії класифікації	Сектори ринку
1. Спосіб розміщення цінних паперів	первинний ринок; вторинний ринок
2. Вид розміщення цінних паперів	ринок, на якому цінні папери розміщуються прямим зверненням емітента до покупця; ринок, на якому цінні папери розміщуються через інституціонального інвестора
3. Місце операцій з цінними паперами	повна фондова біржа; позасписковий біржовий ринок; торгівля «з прилавка»; «третій ярус»
4. Економічна природа цінних паперів	ринок боргових цінних паперів; ринок пайових цінних паперів; ринок похідних цінних паперів
5. Суб'єкти випуску цінних паперів	ринок державних позик; ринок муніципальних позик; ринок цінних паперів підприємств і організацій
6. Термін обігу цінних паперів	ринок цінних паперів з установленим строком обігу; ринок цінних паперів без установленого строку обігу
7. Механізм виплати доходу	ринок цінних паперів з фіксованим доходом; ринок цінних паперів зі змінним доходом
8. Територія обігу цінних паперів	місцевий ринок цінних паперів; національний ринок цінних паперів; міжнародний ринок цінних паперів
9. Поведінка суб'єктів ринку	«ведмежий ринок»; «бичачий ринок»

Первинний ринок є ринком перших та повторних випусків (емісій) цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення (андерайтинг). На вторинному ринку здійснюється обіг раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів, тобто їх перерозподіл. Первинне розміщення провадиться прямим зверненням емітента до покупця, або передачею всієї емісії чи її частки посереднику (інституційному інвестору), який бере на себе функції розповсюдження цінних паперів.

Існує кілька місць проведення операцій з цінними паперами, причому кожне з них призначене для компаній із різними ризиками і обсягами діяльності. Найбільш відомим, престижним та ефективним є повна фондова біржа, тобто організаційно оформлений регулярний ринок з купівлі-продажу цінних паперів, що утворюється торговцями фондовими цінностями. У країнах з розвинутими фондовими ринками для того, щоб біржа прийняла акції для торгу, корпорація повинна мати не менше п'ятирічного стажу бездоганної роботи і продавати через біржу не менше 25 відсотків своїх акцій, тобто бути великою і надійною.

Позасписковий біржовий ринок обслуговує компанії, які не потрапили на повну біржу і вимоги до них простіші: трирічний стаж бездоганної роботи і продаж на біржі не менше 10 відсотків своїх акцій [42, c. 48-51].

Торгівля «з прилавка» здійснюється цінними паперами підприємств, результати діяльності яких не дозволяють їм потрапити на фондову біржу. Це переважно акції молодих маловідомих компаній, торгівля якими жорстко не регламентована.

«Третій ярус» -- це теж позабіржовий ринок, відмінність його від торгівлі «з прилавка» полягає у тому, що на цьому ринку діють такі самі правила укладення угод, що і на біржі.

Відповідно до економічної природи цінних паперів фондовий ринок поділяється на ринки: боргових, пайових цінних паперів та похідних від них. На ринку цінних паперів органів влади обертаються облігації державних (центральної влади) і муніципальних (місцевої влади) позик, на фондовому ринку підприємств (резидентів і нерезидентів) -- цінні папери приватного сектора [42, c. 56].

Залежно від терміну, на який залучаються фінансові ресурси, фондовий ринок поділяється на ринки цінних паперів з установленим строком обігу і без такого, а за механізмом виплати доходів -- на ринки цінних паперів з фіксованим і змінним доходом.

З урахуванням територій, на яких розміщуються цінні папери, ринки поділяються також на місцеві, національні, міжнародні [15, c. 42].

Виходячи з поведінки суб'єктів ринку, виділяють ринок, на якому переважають учасники, що розраховують на зниження цін і продають з надією купити пізніше, коли ціни знизяться ще більше -- «ведмежий ринок», та ринок, на якому переважають суб'єкти, що купують з розрахунком на підвищення цін -- «бичачий ринок».

Споживачами капіталу на фондовому ринку, як уже було сказано, виступають органи влади і підприємства. Постачальниками капіталу є суб'єкти, що мають тимчасово вільні кошти, тобто підприємства, організації, домогосподарства (як резиденти, так і нерезиденти). Органи влади завжди виступають тільки як боржники.

Залежно від місця, яке учасники займають на ринку цінних паперів, їх можна класифікувати як (рис.1.2.1):

споживачів;

постачальників;

торговців;

суб'єктів, що обслуговують ринок;

органи, що регулюють діяльність учасників ринку.

Рис. 1.2.1 Суб'єкти ринку цінних паперів [88, c. 43]

Інституціональні інвестори -- акумулюють вільні кошти, у тому числі випуском власних цінних паперів, і постачають їх на фондовий ринок (комерційні та інвестиційні банки, трасти, інвестиційні фонди, пенсійні фонди і страхові компанії).

Торговці цінними паперами -- з'єднують покупців і продавців фондових цінностей.

Суб'єкти, що обслуговують ринок, надають послуги щодо організаційно-технічного обслуговування операцій з цінними паперами (табл. 1.2.3).



Таблиця 1.2.3

Види діяльності суб'єктів ринку цінних паперів [88, c. 49]

Емісійна		організація випуску і розміщення цінних паперів
Брокерська		здійснення угод з цінними паперами в ролі комісіонера чи довіреної особи
Дилерська		здійснення угод з цінними паперами від власної особи і за свій кошт
Представницька		представництво інтересів однієї зі сторін в угоді по цінних паперах
Консалтингова		надання юридичних, економічних, технічних, навчальних та інших видів консультацій по цінних паперах
Аудиторська		перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку і реального фінансового стану емітента
Депозитарна		надання послуг щодо збереження, передачі, обліку цінних паперів
Клірингова		здійснення операцій зі збирання, перевірки й підготовки документів щодо виконання угод по цінних паперах
Реєстраторська		ведення реєстрів власників цінних паперів
Регулююча		правове регулювання діяльності учасників

Звичайно, що кожен учасник фондового ринку переслідує свої цілі, діючи на ньому. У табл. 1.2.4 відображені основні цілі суб'єктів фондового ринку.

Таблиця 1.2.4

Основні цілі суб'єктів фондового ринку [8, c. 115]

Суб'єкти ринку	Основні цілі суб'єктів ринку
Споживачі		отримання додаткового джерела фінансування
Постачальники:
домогосподарства		збереження і нагромадження заощаджень
портфельні інвестори		збільшення капіталу збільшенням вартості портфеля цінних паперів
стратегічні інвестори		контроль над підприємством з метою отримання прибутку від його діяльності

Торговці		отримання прибутку завдяки діяльності щодо знаходження джерел небанківського фінансування для емітента, з одного боку, та небанківських фінансових інструментів для інвесто- ра -- з іншого
Організації, що обслуговують ринок		одержання прибутку від надання платних послуг споживачам, постачальникам і торговцям
Органи, що регулюють діяльність учасників		некомерційного характеру, зв'язані зі встановленням «правил гри» та наглядом за їх виконанням

Усі постачальники ринку, вміщуючи свої капітали в цінні папери, намагаються досягти власних різноманітних цілей, котрі, однак, можна об'єднати як цілі:

дохідності;

безпеки (зменшення ризику);

ліквідності.

Безумовно, кожен з інвесторів має свої вимоги до цих показників і відповідно вибирає власну поведінку. Загальні принципи поведінки інвесторів наведено в табл.1.2.5.

Таблиця 1.2.5

Загальні принципи поведінки суб'єктів на рикнку цінних паперів [8, c, 118]

Типи інвесторів	Ознаки поведінки
Власне інвестор		згоден на помірні доходи, головним вважає збереження капіталу, воліє не ризикувати
Спекулянт		ризикує, але продумано й обачливо, розраховує отримати солідний дохід, але готовий до можливих втрат
Гравець		йде на будь-який ризик за принципом «пан чи пропав».

На ситуацію на фондовому ринку можуть впливати багато факторів. До них належать:

розмір попиту і пропонування;

характер попиту і пропонування;

суб'єктивні фактори;

ситуація на суміжних ринках;

технічні фактори [42, c. 62].

Розмір попиту визначається загальною економічною і політичною ситуацією в країні, станом галузі й конкретного емітента. Розмір пропонування залежить від:

- соціальної структури суспільства;

- розміру і структури доходів і потреб людей;

- наявності гарантій безпечності інвестування і захисту прав інвесторів.

Базовим у характері пропонування є те, що більша частка заощаджень населення акумулюється у короткостроковій високоліквідній формі; щодо характеру попиту, то споживачі потребують довгострокових низьколіквідних фінансових ресурсів. Ця суперечність вирішується створенням умов для власників заощаджень щодо збільшення строків накопичення і відмовлення від високої ліквідності; спонуканням споживачів до переорієнтації на короткострокові позикові кошти; створенням системи перерозподілу і комбінації фінансових ресурсів, що максимально задовольняє попит за наявної структури пропонування.

Суб'єктивні фактори -- це власне, психологія інвесторів і особливості цілей кожного з них; вплив заяв чи поведінки окремих авторитетних осіб на поведінку інших суб'єктів ринку; обсяг спекуляцій, який зміщує ринкові ціни від поточної вартості фондових цінностей до очікуваної [77].

Оскільки ринок цінних паперів є складовою частиною фінансового ринку, то він відчуває на собі вплив інших складових не тільки останнього, а і суміжних ринків, іншими словами, якщо умови інвестування в інші складові ліпші, то капітал залишає фондовий ринок, і навпаки. Тобто ринок цінних паперів завжди конкурує з суміжними ринками.

До технічних факторів належить усе, зв'язане з технічною стороною обігу цінних паперів. Чим ліпше технічне забезпечення, тим більше можливостей для інвестування [42, c 70].

1.3 Механізм фондового ринку України

Будь-яка людська діяльність здійснюється за тією чи іншою технологією. Так само як виробництво продукції та її реалізація у сфері торгівлі діяльність на фондовому ринку має чітко виражену технологію, досить специфічну і порівняно стабільну. Технологія фіксується на папері -- у вигляді схеми й опису, а здійснюють її люди, виконавці, використовуючи для цього свій інтелектуальний, інформаційний і технічний потенціал. Тому доцільно вивчати технологію одночасно з вивченням психології її виконавців. Ця діяльність складна, потребує спеціальних знань і досвіду, тому найуспішніше її виконують професіонали, які є посередниками між первинним емітентом і кінцевим інвестором.

Законодавством України визначено такі види професійної діяльності на фондовому ринку:

-- ведення реєстру власників іменних цінних паперів -- збирання, фіксування, обробка, збереження і надання даних, що забезпечують систему реєстрації власників іменних цінних паперів;