Зазвичай американські банки створюють трастові відділи, які займаються управлінням коштами клієнтів за договорами доручення. Ними можуть бути як великі індивідуальні, так і інституційні інвестори - пенсійні, благодійні, сімейні фонди, фонди страхових компаній та громадських організацій. Банки Америки, в тому числі інвестиційні - один з елементів системи спільного інвестування. Останнім часом вони спрямовують свою увагу, крім великих клієнтів, на дрібних вкладників-інвесторів, відкриваючи дві групи рахунків - ризикові та безризикові. Перші створюють сукупний капітал, використовуваний для фінансування ризикових операцій. Процент на них нараховується пропорційно доходу, отриманому від операцій з даним рахунком. З їх коштів можуть фінансуватися і угоди щодо торгівлі цінними паперами. Кошти безризикових рахунків інвестуються в державні зобов'язання та в забезпечені заставою кредити. Такі рахунки страхуються державою і являють собою надійну форму розміщення коштів інвесторів. Доход, отримуваний за безризиковими рахунками, нижчий від отримуваного власниками ризикових рахунків [74].

Таким чином, американські банки можуть виступати як керуючі коштами спільного інвестування компанії та як суб'єкти, що акумулюють його кошти. Однак кількісні характеристики такої діяльності значно нижчі від відповідних показників небанківських закладів - інститутів спільного інвестування, які поділяються на три основні види: компанії сертифікатів з готівковою вартістю (Face Amount Companies), об'єднані інвестиційні трасти (Unit Investment Trust Companies), менеджеріальні компанії (Management Companies).

Компанії сертифікатів з готівковою вартістю емітують сертифікати, що по суті є формою контракту між інвестором і компанією. В них визначається номінал, еквівалентний сумі коштів інвестора, термін дії контракту щодо управління ними, умови управління, включаючи умови сплати базової інвестиційної суми і доходу, які провадяться після завершення терміну дії контракту. Таким чином, компанії цього типу виступають боржником інвесторів і несуть ризики від інвестицій капіталів клієнтів у фінансові активи. Термін погашення сертифікатів компанією становить у середньому 8 років, а середній розмір номіналу - приблизно 3 тис. дол. Номінальна вартість таких сертифікатів, як правило, сплачується інвестором частками протягом певного періоду. Об'єктами інвестування виступає нерухомість, кредитування будівництва, цінні папери. Ці компанії користувались великою популярністю у інвесторів у 30-ті роки ХХ ст., а в середині 60-х років на ринку залишилось лише п'ять компаній сертифікатів з готівковою вартістю, 94 % від загальної акумуляції коштів яких припадало на “Інвесторз Синдикат оф Америка”, яка існує і сьогодні [75].

Об'єднані інвестиційні трасти формуються на підставі трастового договору на управління інвестиційним портфелем за дорученням власника. При їх створенні визначається структура портфеля, який надалі залишається незмінним. Акумулювання грошового еквіваленту майбутнього портфеля здійснюється за рахунок продажу інвесторам сертифікатів пайової участі. Завдяки статичності структури активів фонду відсутня необхідність в оперативному його управлінні та створенні ради директорів. Функції з технічного обслуговування фонду виконує так званий депозитор, статус якого визначається як статус першого принципала. Саме він вносить початковий капітал при створенні трасту (не менше 100 тис. дол.), в обмін на який отримує відповідний пакет сертифікатів, що розповсюджуються між дрібними інвесторами. Незмінна структура активів юніт-трастів не дозволяла їм реагувати на зміни кон'юнктури ринку, але й захищала від зловживань керуючих активами.

У 1993 р. кількість юніт-компаній становила 15 тис., а сукупна вартість активів - 107 млрд. дол., або приблизно п'ята частина загальних активів інвестиційних фондів Америки. Водночас кількість інвестиційних фондів третього типу - менеджеріальних компаній - досягала 5070, а вартість їх активів - 2135 млрд. дол.

Протягом останніх двох десятиліть кількісний розвиток інститутів спільного інвестування відбувався саме за рахунок менеджеріальних компаній відкритого типу. Так, на початку 1997 р. їх вже було 6000, а їх активи становили понад 3 трлн. дол. (10 % усіх фінансових активів країни та 5 % вартості активів компаній відкритого типу). Принципи організації менеджеріальних компаній передбачають формування їх як самостійних юридичних осіб у формі корпорацій, товариств з обмеженою відповідальністю або партнерств за участю спонсора чи довіреної особи, які гарантують капітал компанії. Управління компанією здійснюється зовнішніми менеджерами.

Згідно з чинним американським законодавством компанії поділяються на фонди закритого та відкритого типу. Фонди закритого типу емітують акції або пайові сертифікати, які не викуповуються ними у інвесторів і підлягають обігу на фондовому ринку з погашенням після закінчення терміну діяльності фонду. Фонди відкритого типу (взаємні фонди) викуповують акції та сертифікати у інвесторів протягом всього часу існування за ціною, еквівалентною відповідній частці активів компанії. Саме другі фонди є найпоширенішим типом інститутів спільного інвестування як в Америці, так і в усьому світі [18].

Існує декілька видів взаємних фондів: траст, партнерство, обмежене партнерство, окремий рахунок. Трастова форма передбачає здійснення управління інвестиційним портфелем або іншим майном за дорученням клієнта. Очолює взаємний фонд такого типу рада піклувальників, яка захищає інтереси клієнтів фонду.

Взаємний фонд у вигляді окремого рахунку створюється як певний самостійний рахунок спонсора компанії, на який перераховуються суми, закумульовані при продажу акцій або пайових сертифікатів взаємного фонду, а також кошти, які вносить спонсор при заснуванні компанії. Коли розмір початкового капіталу сформований, окремий рахунок регулюється відповідно до закону і набуває права юридичної особи. В деяких випадках окремий рахунок може управлятися самостійною радою піклувальників чи директорів. У цьому випадку спонсор діє як консультант з інвестицій і бере на себе функції з продажу сертифікатів та акцій дрібним інвесторам.

Законодавство різних країн обмежує інвестиційні фонди у розміщенні коштів в окремі види активів. Наприклад, українське законодавство забороняє фондам мати у власності цінні папери інших інститутів спільного інвестування, а американське дозволяє їм інвестувати в сертифікати пайової участі інших інвестиційних компаній. На практиці це створює умови для існування в Америці мегафондів, або фондів, які інвестують у цінні папери інших інститутів спільного інвестування, диверсифікуючи ризик не між первинними цінними паперами - акціями, облігаціями та іншими, а між їх представниками - цінними паперами інвестиційних фондів. Це забезпечує певний перерозподіл капіталів у середовищі інститутів спільного інвестування, а також створює своєрідний механізм стимулювання і фінансування фондів з найефективнішою інвестиційною політикою. Розміщення коштів спільного інвестування в цінні папери інвестиційних фондів - одна з форм спеціалізації інститутів спільного інвестування. Крім того, існує багато інших видів спеціалізації американських інвестиційних фондів за переважним типом активів, а саме: загальні інвестиційні трастові фонди, що вкладають кошти, як правило, в облігації корпорацій з фіксованою нормою доходу, не змінюючи інвестиційної політики протягом свого існування; фонди, що інвестують за індексом, вкладаючи кошти інвесторів в акції, емітенти яких входять до складу бази розрахунку фондових індексів; фонди дорогоцінних металів інвестують у зливки металів та папери гірничої промисловості, галузеві - в підприємства окремих галузей економіки, міжнародні - в цінні папери закордонних емітентів, фонди доходів за операціями з цінними паперами держави - в державні боргові зобов'язання, фонди штатних паперів - в цінні папери, емітовані штатами; фонди муніципальних паперів розміщують капітали як у коротко-, так і довгострокові муніципальні зобов'язання; фонди іпотек вкладають кошти в гарантовані державою іпотеки; фонди хеджування активно торгують на фондовому ринку, здійснюючи операції з акціями без покриття, опціонами та ф'ючерсами; взаємні фонди грошового ринку інвестують у короткострокові цінні папери приватних емітентів і держави [18].

За інвестиційною політикою фонди поділяються на фонди зростання, доходу і надійного розміщення коштів. Перші - інвестують в акції корпорацій, які забезпечують швидке зростання вартості активів, що відповідають одній акції, реінвестуючи прибутки в розширення виробництва. Другі - орієнтуються на акції емітентів, що традиційно виплачують акціонерам високий доход. Треті інвестують в абсолютно надійні папери держави або стабільні акції підприємств. Фонди зростання/доходу розподіляють свої активи таким чином, щоб досягти певних показників зростання вартості активів та отримання доходів.

Як видно, американський інвестор має широкі можливості щодо вибору галузевого спрямування своїх інвестицій, а також альтернативи щодо використання доходу, отриманого за цінними паперами інститутів спільного інвестування, власником яких він є. Нагромаджені інвестиційним фондом у результаті продажу цінних паперів кошти зараховуються на спеціальні рахунки: регулярні рахунки, рахунки з реінвестуванням, акумуляційні та рахунки з вилученням [20].

Регулярний рахунок передбачає, що акціонер отримує сертифікат, який посвідчує придбання акцій, а також звіт про те, в які активи його кошти вкладені. Дивіденди власнику такого рахунку сплачуються чеками з певною періодичністю відповідно до умов договору.

Рахунок з реінвестуванням означає, що дивіденди акціонеру не сплачуються, а підлягають сталому реінвестуванню. Принцип реінвестування певною мірою обмежує можливості акціонера отримувати доходи готівкою. В порядку компенсації компанією відкривається відкритий рахунок у банку, який обслуговує інвестиційний фонд. На ці рахунки зараховуються базова сума капіталу акціонера і дивіденди. Власник рахунку може виписувати чеки за цим рахунком, знімати частину дивідендів або реінвестувати їх в акції фонду [20].

Акумуляційні рахунки передбачають реінвестування не тільки дивідендів, а й сум, що додатково вкладаються на нього акціонером. Рахунки можуть бути добровільними або контрактними. В останньому випадку інвестор і компанія узгоджують порядок вкладення додаткових коштів.

Рахунки з вилученням дозволяють інвестору як реінвестувати доходи, вносити додаткові кошти в сплату цінних паперів фонду, так і знімати з рахунку не тільки дивіденди, а й частину основного капіталу.

Крім того, існують так звані двоцільові фонди - особливий вид закритих інвестиційних компаній, які емітують привілейовані та звичайні акції. Вони створюються на визначений строк, після закінчення якого привілейовані акції погашаються за попередньо узгодженою ціною, а між власниками звичайних акцій розподіляється залишкова вартість активів.

Заслуговує на увагу українського законодавства і система організації спільного інвестування Російської Федерації, де, як і в Україні, виникнення інститутів спільного інвестування пов'язане з приватизацією державного майна. На початку вони були представлені інвестиційними фондами, що створювались у формі відкритих акціонерних товариств. При цьому чекові інвестиційні фонди, які могли залучати приватизаційні сертифікати населення, повинні були існувати у вигляді закритих інститутів спільного інвестування. Останні становили быльшу частину в загальній кількості інвестиційних фондів. Інвестиційні фонди не набули розвитку через спільну для російської і української систем оподаткування причини - подвійне оподаткування коштів спільного інвестування. Аналогічна проблема постає і перед чековими фондами, але вона не настільки гостра внаслідок недооцінки вартості приватизаційного папера (ваучера) як фінансового інструменту, а також тому, що термін існування більшості таких фондів ще не минув. Максимальна їх кількість в 1994 р. становила 662. Протягом наступних двох років вона зменшилась приблизно вдвічі. На кінець 1996 р. активи цих фондів становили 2,6 трлн. рублів, а їх акціонерами були більш як 17 млн. громадян [56, c. 102-106].

Як альтернатива інвестиційним корпоративним фондам російськими законодавцями була розроблена схема діяльності пайових інвестиційних фондів. У цьому випадку капітал інституту спільного інвестування існує не у формі юридичної особи, а у вигляді відокремленого майнового комплексу, що знаходиться у спільній власності власників паїв фонду (специфічного виду цінних паперів). По суті, передача коштів інвестора в управління керуючій компанії не призводить до зміни їх власника і не створює бази для оподаткування. Такі фонди не мають на меті отримати прибутки від інвестування коштів, а лише приріст майна, база оподаткування у них також відсутня. Предметом оподаткування може бути тільки доход інвестора, який виникає в результаті перевищення ціни продажу ним паю над ціною його придбання у керуючої компанії, а також прибутки керуючої компанії, депозитарію, реєстратора, аудитора, оцінювача та торгових агентів, які надають відповідні послуги фонду [62].

На сьогоднішній день у світі існує чимало різних форм організації спільного інвестування, які відрізняються національною специфікою, назвами та особливостями формування, розподілом прибутку та ін.

Інститути спільного інвестування можуть існувати у формі як юридичних осіб, так і без створення юридичної особи. У першому випадку інвестиційні фонди створюються як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. При цьому не виключаються організаційні форми з підвищеною майновою відповідальністю - повні або командитні товариства. Однак вони не відповідають досить ризиковій специфіці діяльності інвестиційних фондів. Використання форми товариства з обмеженою відповідальністю передбачає необхідність введення додаткових приписів, які б прирівнювали в правах засновників та широке коло учасників. Крім того, в даному випадку необхідне створення додаткових інструментів акумуляції інвестиційного капіталу, хоча у більшості випадків такі функції виконують акції відкритих акціонерних товариств. Отже, останні являють собою оптимальну форму створення інституту спільного інвестування.

Альтернативними їм є інститути спільного інвестування контрактного типу, коли капітал існує у формі грошово-майнового комплексу - спільній власності інвесторів, і управляється сторонньою особою на довірчих засадах. Такі фонди поширені в Австрії, Німеччині, Швейцарії, а також у Росії. Однак, якщо в інших країнах підгрунтям для їх створення є, передусім, відносно нижчі порівняно з корпоративними видатки на управління, то в Росії - несприятливий режим оподаткування юридичних осіб - інститутів спільного інвестування. Дана проблема актуальна і для українських інвестиційних фондів та компаній, а українське законодавство містить достатньо передумов для створення аналогічних інститутів.

Крім того, інститути спільного інвестування можна поділити на формування з постійним і змінним капіталом. До першого типу належать англійський інвестиційний траст, французька інвестиційна компанія з постійним капіталом, американський фонд закритого типу, іспанське товариство по інвестиціях у цінні папери та ін. Ці інститути мають статус інститутів спільного інвестування закритого типу. Як звичайні корпорації вони емітують акції при створенні. Статутний фонд може змінюватись у порядку, який регламентується національним законодавством, рішення про суттєве збільшення фонду приймається загальними зборами акціонерів. Такі фонди не викуповують акції своїх учасників, їх ліквідність досягається шляхом котирування на вторинному фондовому ринку. Прибутки та доходи акціонерів формуються за рахунок отримання дивідендів по акціях, а також курсової різниці між цінами продажу і попередньої купівлі акцій або в результаті розподілу вартості активів таких інститутів при їх ліквідації [67].

Дрібних інвесторів найбільше цікавлять, як правило, інститути спільного інвестування відкритого типу, які постійно пропонують для продажу свої цінні папери в прагненні збільшити капітал і виконують вимоги власників цінних паперів щодо їх викупу. Продаж і купівля акцій або паїв здійснюються за ціною, еквівалентною відповідній вартості активів інституту спільного інвестування, скоригованою на розмір комісійного збору. Тобто такі інститути мають змінний капітал. Це - довірчі пайові фонди в Англії, інвестиційні компанії зі змінним капіталом або спільні фонди інвестицій у Франції, Бельгії та Люксембурзі, інвестиційні фонди в Німеччині, фонди інвестицій у цінні папери в Іспанії, взаємні фонди в США. Вони можуть мати форму як юридичної особи, так і інституту спільного інвестування контрактного типу. В Україні зазначені інститути представлені інвестиційними фондами та взаємними фондами відкритого типу. Маючи визначений статутний капітал, інвестиційні фонди оперують змінними обсягами інвестиційного капіталу.

Національні системи організації інститутів спільного інвестування збігаються і в іншому. Наприклад, фонди відкритого типу повинні гарантувати інвесторам ліквідність своїх активів і тому мають дотримуватись певних нормативів диверсифікації вкладень. Більшістю країн встановлюються нижні обмеження розміру капіталу інститутів спільного інвестування (початкових капіталів для інститутів спільного інвестування зі змінним капіталом). Багато країн наполягають на практиці перехресного контролю за операціями інститутів спільного інвестування. Ці та інші, перевірені часом приписи, закріплені в законодавствах практично всіх країн з розвинутою ринковою економікою. Незайвими вони є і для української системи регулювання діяльності інститутів спільного інвестування.

Широка популярність інститутів спільного інвестування в усьому світі пояснюється тим, що цей вид комерційної діяльності ефективно поєднує інтереси всіх сторін, причетних до діяльності інститутів спільного інвестування. Він не набув би такого поширення, якби не пропонував власникам грошей перспектив, більш цікавих порівняно з альтернативними шляхами розміщення коштів.

Крім того, інститути спільного інвестування пропонують широкий вибір напрямів інвестицій, а права інвесторів надійно захищені спеціальними законами і правилами для інвестиційних фондів, виконання яких суворо контролюється. Інститути спільного інвестування забезпечують своїм учасникам достатню міру ліквідності цінних паперів, що особливо характерно для інвестиційних фондів відкритого типу.

Слід зазначити, що інститути спільного інвестування приваблюють не тільки дрібних інвесторів, а й власників значних капіталів, що пояснюється рядом причин. У деяких галузях інвестування ризик настільки великий, що виникає необхідність розподілу можливих втрат між кількома учасниками.

Це можуть бути інвестиції у венчурні підприємства або в акції зарубіжних емітентів (особливо країн, які тільки інтегруються в міжнародний ринок цінних паперів). Інша причина, яка стимулює власників великих капіталів брати участь у спільному інвестуванні, - ускладнення фінансових інструментів, поява нових їх видів, опанувати які можна лише за умови спеціалізації у відповідній галузі. Професіоналізм фахівців з інвестування позбавляє клієнтів інвестиційних фондів необхідності вивчати ринкову кон'юнктуру. Ще один стимул участі в колективному інвестуванні полягає в тому, що в управлінні інвестиціями, як і в інших галузях, нині необхідний значний рівень спеціалізації. Диверсифікація вкладень між великою кількістю об'єктів призводить до неможливості приділення належної уваги кожному з них. Управління певною часткою капіталів передається великими рантьє саме інвестиційним фондам.

Держава, в якій створено належні умови для діяльності інвестиційних фондів, в їх особі має ефективний механізм для розвитку ринку цінних паперів, які відіграють значну роль у міжгалузевому перерозподілі капіталу, підвищують стабільність фондового ринку, стимулюють як внутрішній інвестиційний процес, так і зовнішнє інвестування, сприяють розширенню можливостей держави щодо внутрішніх запозичень. Позитивну роль інститутів спільного інвестування в макроекономічному відношенні підтверджує пільговий характер оподаткування інвестиційних фондів (або його відсутність), що характерно для національного законодавства переважної більшості країн.

Таким чином, розвиток індустрії спільного інвестування становить один з опосередкованих стимулів для розвитку фондового ринку, а саме це є обов'язковою умовою залучення капіталу в національну економіку.



Висновки до розділу 1

· Фондовий ринок ще проходить свій шлях розвитку, але все ж таки існують недоліки та проблеми в його управлінні, функціонуванні, законодавстві.

· Не дивлячись на невеликий рівень капіталізації в порівнянні з фондовими біржами розвинених країн, фондовий ринок представлений практично всіма секторами економіки, а акції українських емітентів мають стійкий попит у нерезидентів і є повноцінними представниками ринку акцій країн, що розвиваються.

· Досягнути позитивних змін на фондовому ринку значною мірою вдасться за рахунок зусиль вiдповiдних державних органів. Разом із цим не слід забувати, що держава може лише коригувати напрямки розвитку фондового ринку, а його стан та перспективи залежать виключно від дiяльностi суб'єктів господарювання.

· Ліквідний, надійний та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню економічного суверенітету.

· Провідне місце на фондового ринку належить інституціональним інвесторам - інститутам спільного інвестування.



2. Інститути спільного інвестування на фондовому ринку України

2.1 Формування інститутів спільного інвестування в умовах перехідної економіки України

На початку свого становлення та розвитку, інститутам спільного інвестування в Україні відводилась роль фінансового посередника між державою та населенням у процесі приватизації, який розпочався у 1992 році. У 1994 році, 19 лютого, Президентом Україні Л. Кравчуком було підписано Указ «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», який став першим нормативним документом, що регулював створення та функціонування учасників спільного інвестування. У Положенні «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», яке вступало в силу відповідно до Указу, такими учасниками визнавались інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Інвестиційним фондом називалась юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснювала виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Інвестиційною компанією визнавався торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, міг залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення; інвестиційна компанія створювалась у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснювала діяльність щодо спільного інвестування [1,2].

В чинному законодавстві діяльність інститутів спільного інвестування (ІСІ) регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та інститут спільного інвестування (ІСІ) визначається, як корпоративний чи пайовий інвестиційний фонд, який забезпечує діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість [2].

Сьогодні, інститути спільного інвестування в Україні згідно класифікації, поданої у Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», а саме: (рис 2.1.1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1.1 Класифікація інститутів спільного інвестування [19]

Інститут спільного інвестування залежно від порядку провадження діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу:

Інститут спільного інвестування належить до відкритого типу, якщо інститут (компанія з управління його активами - КУА) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу учасників цього інституту викуп цінних паперів, емітованих таким інститутом (компанією з управління його активами).

Інститут спільного інвестування належить до інтервального типу, якщо інститут (компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу учасників цього інституту викуп цінних паперів, емітованих таким інститутом (компанією з управління його активами), протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу) [2].

Інститут спільного інвестування належить до закритого типу, якщо інститут (компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих таким інститутом (компанією з управління його активами), до моменту його припинення.

Інститут спільного інвестування може бути строковим або безстроковим [2]:

Строковий інститут спільного інвестування створюється на певний строк, встановлений у його регламенті, після закінчення якого зазначений інститут спільного інвестування припиняється, якщо відповідно до положень абзаців четвертого або п'ятого та з дотриманням вимог абзаців шостого і сьомого цієї частини не прийнято рішення про продовження строку діяльності такого інституту спільного інвестування.

Інститут спільного інвестування закритого типу може бути лише строковим.

Строк діяльності строкового корпоративного фонду може бути продовжено за рішенням загальних зборів учасників фонду.

Строк діяльності строкового пайового фонду може бути продовжено за рішенням органу компанії з управління активами фонду, уповноваженого вносити зміни до його регламенту.

У разі продовження строку діяльності строкового інституту спільного інвестування обов'язково здійснюється викуп цінних паперів такого інституту в його учасників, які протягом трьох місяців з дня прийняття зазначеного рішення подали письмову заяву про викуп у них цінних паперів, а в учасника корпоративного інвестиційного фонду - також за умови, що цей учасник не голосував за прийняття відповідного рішення. Такий викуп здійснюється за розрахунковою вартістю станом на день прийняття рішення про продовження строку діяльності строкового інституту спільного інвестування, а кількість цінних паперів, які викуповуються в учасника, не може перевищувати кількості цінних паперів, власником яких він був на день прийняття зазначеного рішення. Порядок обов'язкового викупу цінних паперів інституту спільного інвестування встановлюється Комісією [2].

Строк, на який продовжується діяльність строкового інституту спільного інвестування, не може перевищувати строку діяльності такого інституту спільного інвестування, передбаченого його регламентом на день реєстрації цього регламенту. Кількість рішень про продовження строку діяльності строкового інституту спільного інвестування не обмежується.

Безстроковий інститут спільного інвестування створюється на невизначений строк.

Інститути спільного інвестування можуть бути диверсифікованого, недиверсифікованого, спеціалізованого або кваліфікаційного виду:

Інститут спільного інвестування вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

1) сумарна вартість цінних паперів одного емітента в активах інституту спільного інвестування не перевищує 10 відсотків загального обсягу цінних паперів відповідного випуску цінних паперів такого емітента;

2) сумарна вартість цінних паперів, які становлять активи інституту спільного інвестування в обсязі, що перевищує 5 відсотків загального обсягу випуску цінних паперів, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів;

3) не менш як 80 відсотків загальної вартості активів інституту спільного інвестування становлять кошти, в тому числі на банківських депозитних рахунках, ощадні (депозитні) сертифікати, банківські метали, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі [2].

Інститут спільного інвестування вважається спеціалізованим, якщо він інвестує активи виключно у визначені Законом активи.

До спеціалізованих інститутів спільного інвестування належать інвестиційні фонди таких класів:

1) фонди грошового ринку;

2) фонди державних цінних паперів;

3) фонди облігацій;

4) фонди акцій;

5) індексні фонди;

6) фонди банківських металів.

Інститут спільного інвестування вважається кваліфікаційним, якщо він інвестує активи виключно в один із кваліфікаційних класів активів та кошти, а також не має будь-яких вимог до структури активів.

До кваліфікаційних належать такі класи активів:

1) об'єднаний клас цінних паперів;

2) клас нерухомості;

3) клас рентних активів;

4) клас кредитних активів;

5) клас біржових товарних активів;

6) інші класи активів, які Комісія може вводити та відносити до кваліфікаційних.

Інститути спільного інвестування, які не відповідають вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії до диверсифікованого, спеціалізованого або кваліфікаційного інституту спільного інвестування, є не диверсифікованими [2].

Відкритими інститутами спільного інвестування можуть бути тільки диверсифіковані інститути спільного інвестування та спеціалізовані інститути спільного інвестування.

Інтервальними інститутами спільного інвестування можуть бути тільки диверсифіковані інститути спільного інвестування, спеціалізовані інститути спільного інвестування та кваліфікаційні інститути спільного інвестування.

Біржовими інститутами спільного інвестування можуть бути відкриті спеціалізовані інвестиційні фонди класів, зазначених у пунктах 5 і 6 частини п'ятої цієї статті. Біржовим інститутом спільного інвестування є інститут спільного інвестування, проспектом емісії цінних паперів якого передбачається, що:

1) цінні папери такого інституту підлягають обов'язковому обігу на фондовій біржі, визначеній проспектом емісії;

2) придбання цінних паперів під час їх первинного розміщення чи продаж емітентом раніше викуплених цінних паперів або пред'явлення до викупу цінних паперів такого інституту здійснюється учасниками такого інституту чи інвесторами через андеррайтера таких цінних паперів або андеррайтером за власний рахунок чи за рахунок його клієнтів;

3) андеррайтер цінних паперів такого інституту зобов'язаний підтримувати котирування (ціни попиту та пропозиції) таких цінних паперів на визначеній проспектом емісії фондовій біржі;

4) оплата цінних паперів такого інституту під час їх продажу або викупу емітентом може здійснюватися у відповідній пропорції активами, визначеними інвестиційною декларацією зазначеного інституту [80].

Проспектом емісії цінних паперів біржового інституту спільного інвестування можуть встановлюватися вимоги щодо мінімальної кількості або вартості цінних паперів, що можна придбати при їх розміщенні або пред'явити до викупу.

Порядок взаємодії компанії з управління активами біржового інституту спільного інвестування та андеррайтером цінних паперів такого інституту встановлюється Комісією.

Недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів інституту спільного інвестування серед юридичних та фізичних осіб, є венчурним фондом.

Забороняється змінювати тип та вид інституту спільного інвестування, клас спеціалізованого або кваліфікаційного інституту спільного інвестування та належність інституту спільного інвестування до біржових або венчурних.

Дуже цікаво, що словосполучення "корпоративний інвестиційний фонд", "пайовий інвестиційний фонд", "диверсифікований інвестиційний фонд", "спеціалізований інвестиційний фонд", "кваліфікаційний інвестиційний фонд", "недиверсифікований інвестиційний фонд", "біржовий інвестиційний фонд", "венчурний інвестиційний фонд" та похідні від них можуть використовуватися лише в найменуванні інститутів спільного інвестування, створених згідно з Законом.

Щоб почати свою діяльність ІСІ треба зареєструватись на фондовому ринку України.

Реєстрація інституту спільного інвестування здійснюється Комісією шляхом внесення відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру з присвоєнням такому інституту реєстраційного коду. Ведення Реєстру здійснюється Комісією [81, c. 19].

Підставою для внесення відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру є зареєстрований в установленому Комісією порядку регламент. Інформація з Реєстру розміщується на офіційному веб-сайті Комісії в порядку та обсязі, встановлених Комісією.

Реєстрація регламенту або змін до нього здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження до Комісії документів, перелік та вимоги до складення яких встановлюються Комісією.

Підставою для відмови в реєстрації регламенту та внесенні відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру, а також у реєстрації змін до регламенту є:

1) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

2) відсутність документів, подання яких передбачено законодавством;

3) наявність у поданих документах недостовірної інформації;

4) наявність у документах, які подаються для реєстрації регламенту або внесення змін до нього, взаємовиключної інформації;

5) порушення порядку створення інституту спільного інвестування.

Повідомлення про відмову в реєстрації регламенту та у внесенні відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру, а також про відмову в реєстрації змін до регламенту із зазначенням підстав відмови та вичерпним переліком зауважень надсилаються заявнику листом за підписом уповноваженої особи Комісії протягом трьох робочих днів після закінчення строку, визначеного Законом для реєстрації [2].

У разі відмови в реєстрації всі подані документи залишаються в Комісії.

Якщо заявником повністю враховані зауваження Комісії та не внесено жодних інших змін до тексту документів, Комісія не має права відмовити у реєстрації регламенту та у внесенні відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру або у реєстрації змін до регламенту.

Діяльність із спільного інвестування провадиться після внесення відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру та отримання свідоцтва про внесення до Реєстру.

Анулювання свідоцтва про внесення до Реєстру та внесення до Реєстру відповідних записів здійснюються Комісією в установленому нею.

Реєстрація регламенту та внесення відомостей про інститут спільного інвестування до Реєстру, а також реєстрація змін до регламенту здійснюються за плату, розмір якої встановлюється Комісією за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Також є певні вимоги щодо учасників та посадових осіб ІСІ та КУА. Вони також встановлені Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Згідно цього закону: 1) Учасником інституту спільного інвестування є особа, яка є власником цінних паперів інституту спільного інвестування. Зберігач активів інституту спільного інвестування, депозитарій, аудитор (аудиторська фірма), оцінювач майна інституту спільного інвестування та їх пов'язані особи не можуть бути учасниками інституту спільного інвестування, з яким вони уклали договори про обслуговування. Держава або територіальна громада, а також юридичні особи, частка державної або комунальної власності в яких перевищує 25 відсотків, також не можуть бути учасниками інституту спільного інвестування [71].

2) Фізична особа може бути учасником венчурного фонду за умови придбання цінних паперів такого фонду в кількості, яка за номінальною вартістю цих цінних паперів складає суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановленому законом на 1 січня 2014 року.

3) Фізична особа може бути учасником кваліфікаційного інституту спільного інвестування за умови придбання цінних паперів такого інституту в кількості, яка за номінальною вартістю цих цінних паперів складає суму не менше ніж 100 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановленому законом на 1 січня 2014 року.

4) Особа, яка має намір набути статус учасника інституту спільного інвестування, цінні папери якого існують у бездокументарній формі, зобов'язана відкрити рахунок у цінних паперах у зберігача цінних паперів у порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему. Учасники цивільних відносин набувають статус учасника інституту спільного інвестування з моменту набуття права власності на цінні папери інституту спільного інвестування відповідно до законодавства про депозитарну систему.

5) Власником усіх цінних паперів інституту спільного інвестування може бути одна особа.

6) Посадовими особами корпоративного фонду є голова та члени наглядової ради корпоративного фонду.

7) Посадовими особами компанії з управління активами інституту спільного інвестування є голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор, корпоративний секретар, голова та члени інших органів компанії, якщо утворення таких органів передбачено її статутом.

8) Посадовими особами корпоративного фонду, компанії з управління активами інституту спільного інвестування не можуть бути народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, Служби безпеки України, органів міліції, державні службовці.

9) Особи, які мають непогашену або незняту судимість за злочини проти власності, злочини у сфері службової чи господарської діяльності, або вчинили більше трьох адміністративних правопорушень на фондовому ринку, не можуть бути посадовими особами корпоративного фонду або компанії з управління активами інституту спільного інвестування [71].

Основна мета діяльності ІСІ - надання фінансових послуг з розміщення капіталу приватних інвесторів, головним чином вкладаючи його в цінні папери. Основними перевагами ІСІ, з точки зору інвесторів, є потенційно висока дохідність, порівняно з традиційними способами збереження та примноження капіталу, та менші витрати часу на управління інвестиціями. Об'єднання коштів багатьох окремих інвесторів дозволяє ІСІ виходити на фондовий ринок та користуватись перевагами великих інституційних інвесторів. Серед інших переваг - диверсифікація інвестицій, відсутність мінімального терміну інвестицій (у випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди) та можливість досить оперативно вилучити вкладені кошти у випадку необхідності. Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського) виступає спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницьких структур - інститутів спільного інвестування. Інститути спільного інвестування - це окремий, самостійний сегмент фінансового ринку, що є: сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на різного роду фінансові активи, грошові зобов'язання, інвестиційні цінності (гроші, депозити, цінні папери, зобов'язання та борги, валютні цінності, нерухомість та інші); сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів, причому при збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, тобто реалізація вартості і споживчої вартості, що є складовими даних активів. ІСІ є органічною частиною фінансового ринку і всі його взаємозв'язки і взаємообумовленості є безпосередніми складовими функціонування цих інститутів [41, c. 19-21].

Сутність та роль ринку ІСІ, як частини фінансового ринку найбільш повно розкривається в його основних функціях, основними з яких є:

- мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у інвестиційний капітал;

- перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

- фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

- вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

- страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

- операції, пов'язані з експортом-імпортом інвестиційних активів; інші інвестиційні операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю, тощо [44].

Особливим є механізм залучення інвестиційних ресурсів представлений на рис. 2.1.2.

Фізичні та юридичні особи маючи в своєму розпорядженні вільні кошти (назвемо їх інвестиційні ресурси) бажають здійснити інвестиції в інвестиційний фонд. Вони купують акції інвестиційного фонду чи інвестиційні сертифікати. В свою чергу інвестиційний фонд вкладає кошти отримані від продажу власних цінних паперів в цінні папери інших емітентів нерухомість та інші активи не заборонені законодавством. Таким чином економіка отримує кошти.

В Україні розвинені два види інститутів спільного інвестування це корпоративні та пайові. Корпоративні за своїми особливостями схожі зі світовими прикладами корпоративних фондів. Такі фонди створюються у вигляді публічного акціонерного товариства і, як окрема юридична особа, укладають договір на управління активами з управляючою компанією. Така компанія називається компанія з управління активами і вона має спеціальну ліцензію на цей, виключний для неї вид діяльності.

Рис. 2.1.2 Механізм формування інвестиційних ресурсів та інвестування [44]

Пайові інвестиційні фонди створюються з ініціативи компаній з управління активами. Пайовий інвестиційний фонд не є окремою юридичною особою. За світовою класифікацією українські пайові інвестиційні фонди схожі на договірні, проте в них є свої особливості.

Спільне інвестування в Україні відбувається шляхом купівлі цінних паперів інвестиційних фондів - акцій чи інвестиційних сертифікатів. При цьому укладається договір купівлі продажу цінних паперів. Для фондів таким чином відбувається операція розміщення цінних паперів. Якщо інвестор має намір отримати власні кошти назад, то він подає заявку компанії з управління активами, і, в залежності від типу фонду, компанія з управління активами викуповує цінні папери фонду. Для фонду дана операція є викупом. Розміщення та викуп відбувається за вартістю чистих активів розрахованих на акцію (пай) на день що передує розміщенню-викупу [55, c. 98-100].

Основну роль в діяльності інститутів спільного інвестування відіграють компанії з управління активами. Вони вирішують майже всі питання: бухгалтерський облік, звітність фондів, управління складом і структурою активів.

В Україні серед інститутів спільного інвестування виділяють відкриті, закриті та інтервальні типи. Відкриті фонди це такі фонди за якими компанія з управління активами бере на себе зобов'язання здійснити зворотній викуп цінних паперів у будь який день. В інтервальних фондах зворотній викуп обмежується періодами в які інвестори можуть подавати заяви на викуп. В закритих фондах такого обов'язку у компаній з управління активами немає [21].

Український ринок інститутів спільного інвестування характеризує таблиця 2.1.1.

Таблиця 2.1.1

Характеристика ринку ІСІ за типами та видами у 2012 році [30]

Ознака	Відкриті	Інтервальні	Закриті
			Диверсифіковані	Недиверсифіковані	Венчурні
КІФ	Х	2	Х	141	72
% до попереднього	Х	0,00%	Х	-2,76%	4,35%
ПІФ	36	48	9	32	755
% до попереднього	2,86%	0,00%	0,00%	10,34%	3,14%
Активи млн.грн	286,07	252,53	8351,82	96 976,17
% до попереднього	18,84%	-0,87%	0,3809	27,55%
ВЧА млн.. грн.	281,35	245,22	7775,72	86439,05
% до попереднього	20,05%	-0,52%	40,88%	29,67%
Розподіл активів %	0,30%	0,26%	8,21%	91,24%

Розвиток ІСІ характеризуємо за видами окремо корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) та пайові інвестиційні фонди (ПІФ). Одразу хочеться зазначити, що в Україні відсутні корпоративні інвестиційні відкритого типу та закритого диверсифікованого. Це пояснюється складністю в юридичному оформленні та управлінні. В закритих диверсифікованих корпоративних інвестиційних фондах немає необхідності, адже диверсифікації можна за бажанням притримуватись і без додаткового слова в назві. Корпоративний інвестиційний фонд це юридична особа - акціонерне товариство і він підпадає під вплив закону про акціонерні товариства, а також під всі нормативні документи, які регулюють діяльність акціонерних товариств. Це означає додаткові витрати на бухгалтерський облік, на виконання вимог НКЦПФР, тощо. Відкриті фонди акумулюють так звані «короткі» гроші. Інвестиційний управляючий не може розраховувати на довгострокові вкладення, адже в будь який момент інвестор може подати заяву на викуп цінних паперів і компанія з управління активами не має права відмовляти інвестору. Інвестори корпоративних інвестиційних фондів більш захищені від неефективного управління їхніми активами, адже основні рішення приймаються загальними зборами акціонерів та наглядовою радою яка представляє інтереси власників акцій. Корпоративні інвестиційні фонди зазвичай створюються для реалізації довгострокових стратегій інвестування, адже це більш складний механізм організаційно-правового оформлення та функціонування фонду. Враховуючи специфіку різних типів та видів фондів робимо висновок, що інвестори в Україні віддають перевагу закритим інвестиційним фондам. Серед корпоративних інвестиційних фондів найбільш популярні є закриті недиверсифіковані інвестиційні фонди, а серед пайових інвестиційних фондів найбільш популярні венчурні.

Венчурні фонди займають основну частку як в структурі за типами фондів, так і в активах. З 1095 інвестиційних фондів 827 є венчурними. У відсотковому співвідношенні за вартість чистих активів венчурні фонди 91,24%.(Рис.2.1.3) Це легко пояснюється тим, що ІСІ не популярні серед масового інвестора, а у компаній з управління активами не має впевненості в стабільність чи зростання фондового ринку, а саме біржового ринку. Така маленька кількість відкритих фондів показує низький попит серед інвесторів [30].

Рис. 2.1.3 Структура І СІ за вартістю чистих активів у 2012-му році [30]

Різниця між кількістю корпоративних та пайових фондів вказує на те, що компанії з управління активами не бажають пропонувати інвесторам більше прав в управлінні фондом. Окремих інвесторів, які змогли б створити фонд і заключити договір про управління активами з КУА, майже не має. На практиці, так само як і пайовий фонд, корпоративний фонд створюється з ініціативи КУА попередньо знайшовши інвесторів.

Інтервальні фонди, на сьогодні взагалі не цікаві для КУА. Інтервальні фонди по звітності схожі на відкриті, але перед кожним періодом для викупу КУА потрібно переводити активи в грошовий вираз і чекати, чи подасть заявку інвестор, або скуповувати ліквідні активи. Це дуже негативно для активного та динамічного фондового ринку, коли за кілька днів можна заробити або втратити велику суму коштів. Як видно з таблицях 2.1.2 та 2.1.3 у 2012 році в порівнянні з 2011-м, активи інтервальних фондів зменшились на 0,84%, коли активи решти фондів зростали.

Найбільше зростання у 2012-му році показали закриті (не венчурні) фонди. Це зростання в активах було на рівні 38%, а у вартості чистих активів більше 40% відносно попереднього 2011-го року.

Зростання вартості чистих активів близько 30% (29,67%) відбувалось у венчурних фондів. В відкритих фондах вартість чистих активів зросла лише на 20%. Зростання фондових індексів за рік складало 60% -70%. Те що не збігаються темпи зростання активів ІСІ та фондового ринку говорить про відмінність активів ІСІ від активів, які беруться у розрахунок індексів фондового ринку.

При здійснені інвестування в інвестиційні фонди інвестори обирає вид та тип інвестиційного фонду залежно від мети інвестування. В законодавстві існують чіткі вимоги до структури активів різних інвестиційних фондів.

Безпосередньо таким інвестуванням займаються винятково компанії з управління активами (КУА). Характерною особливістю КУА є те, що інвестування для неї -- винятковий вид діяльності, який вона не має права поєднувати з будь-якою іншою діяльністю. Основне джерело доходу КУА -- комісія з управління фондами. Залежно від видів фондів і стратегій, які вони реалізують, розмір комісії з управління коливається від 0,9% до 3,5% від середньорічної вартості чистих активів. Таким чином, КУА насамперед зацікавлена в максимізації суми активів під своїм управлінням. У деяких видах фондів передбачено додаткову винагороду -- так звану комісію за успіх -- у разі високої річної доходності фонду, хоча на практиці така винагорода виплачується украй рідко.

Прибуток інвестора може бути отримано у формі торгового доходу, а також дивідендів. Торговий дохід є різницею між ціною купівлі та продажу інвестиційних сертифікатів або акцій фонду. Додатковим доходом інвестора можуть бути дивіденди у разі їх нарахування та виплати.

Дуже важливим моментом є оподаткування. Протягом усього строку діяльності фондів вони не сплачують ані податку на прибуток, ані ПДВ. Саме тому на сьогодні практично усі заможні люди активно інвестують до різних українських фондів. їх використання частіше є безпечнішим і дешевшим, ніж офшори.

В Україні інститути спільного інвестування поки що відіграють надзвичайно малу роль в сфері залучення інвестицій в реальний сектор економіки. Ситуація ускладнюється катастрофічними наслідками світової фінансової кризи для вітчизняного фондового ринку. Проте за два після кризових роки фондовий ринок України разом зі світовими ринками все таки підіймається. Про це свідчать дані Української асоціації інвестиційного бізнесу (далі УАІБ).

Таблиця 2.1.2

Фондові індекси національних ринків у 2009-2012 роках [25]

Біржа (країна)	31.12.2009	31.12.2010	31.12.2011	31.12.2012
ПФТС (Україна)	1174,02	301,42	572,91	975,08
РТС (Росія)	3158,76	631,89	1 444,61	1 770,28
HANG SENG (Китай)	27812,65	14 235,50	21 872,50	23 035,45
WSE WIG (Польща)	55 648,53	27 228,64	2 388,72	2 744,17
DAX (Німеччина)	8 038,60	4 810,20	5 957,43	6 914,19
S&P 500 (США)	1 468,36	903,25	1 115,10	1 257,64
FTSE 100 (Англія)	6 456,90	4 434,17	5 412,88	5 899,94
NIKKEI 225 (Японія)	15 307,78	8 859,56	10 546,44	10 228,92

Так якщо падіння індексу ПФТС у 2010 році за рік становило -74,33% (з 1174,02 пунктів до 301,42 пункти), то зростання цього індексу за 2011 рік склало 90,07 (з 301,42 пункти до 572,91 пунктів), зростання ледве дотягло до половини рівня початку 2009 року. У 2012 році зростання індексу ПФТС становило 70,20% до попереднього року і у абсолютному виразі цей показник становив 975,08 пункти.