Узагальнення практики фінансового планування дозволяє виділити такі їх види (рис. 1.2).

Розробка фінансового плану здійснюється за такими етапами.

Першим етапом розробки фінансового плану на наступний період (квартал, рік) є аналіз фінансових показників за минулий (звітний) період.

До таких показників відносяться:

· виручка від продажу товарів (продукції, робіт і послуг);

· собівартість проданих товарів;

· валовий і чистий прибуток;

· рентабельність активів, власного капіталу і продажів;

· обсяг капіталовкладень і джерела їхнього фінансування;

· показники фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності балансу;

· показники ділової і ринкової активності тощо.

Методика фінансового аналізу докладно викладена у спеціальній економічній літературі¹. Обґрунтованим буде фінансовий план, якщо фінансисти і аналітики будуть складати динамічні ряди зазначених показників за ряд періодів (місяців, кварталів, років) та використовуватимуть їх у фінансовому плануванні.

Другий етап фінансового планування - здійснення спеціальних розрахунків і таблиць до фінансового плану (розрахунки бухгалтерського і чистого прибутку і її розподіл за напрямками, амортизаційних відрахувань, джерел фінансування капіталовкладень, планової потреби в оборотних коштах тощо). Обґрунтованим фінансовим планом буде той, при розробці якого здійснювали кілька варіантів фінансових розрахунків та вибирали оптимальний.

Третій етап в фінансовому плануванні є розробка звітів про виконання фінансових планів (бюджетів). Їх використовують для фінансового аналізу та розробки фінансових планів на майбутній період. В фінансовому плануванні доцільним є складання перспективних (на 2-5 років) і короткострокових (на місяць, квартал, рік) планів (бюджети). Відповідно до економічної ситуації в Україні складання перспективних планів на довгий період є досить проблемним. Необхідно обмежитись розробкою оперативних фінансових планів (на місяць, квартал, рік). За всіх умов складання фінансового плану він має бути предметом обговорення загальних зборів підприємства. Розглянемо призначення та зміст окремих видів фінансових планів.

Однією із складових бізнес-плану підприємства є графік беззбитковості. Він необхідний також при створенні нового підприємства, при розробці інвестиційного проекту за участю іноземного інвестора чи спонсора. У процесі планування обсягу реалізації продукції (обсягу продажів) виникає необхідність визначення мінімальної величини цього показника по підприємству в цілому як первісної критичної точки, нижче якої буде отримано збиток.

Аналіз беззбитковості представляє собою частину управлінського обліку, ключовими елементами якого є операційний важіль, поріг рентабельності (точка беззбитковості) та запас фінансової міцності підприємства. Застосування такого аналізу беззбитковості забезпечує пошук та вибір найвигідніших комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною та обсягом продажу. Передумовою здійснення цього аналізу є поділ витрат на постійні та змінні.

Практична цінність використання аналізу беззбитковості полягає в тому, що на основі використання вказаних вище інструментів фінансові менеджери можуть відповісти на такі важливі питання, зокрема:

· як можна збалансувати рентабельність та ліквідність?

· чи вигідна реалізація продукції за ціною, нижчою ніж її собівартість?

· як можна знизити рівень підприємницького ризику?

· як впливає обсяг реалізації на величину фінансового результату?

· що вигідніше для підприємства - покупка комплектуючих виробів у постачальника чи самостійне виробництво. Обчислення необхідних показників здійснюють за певним алгоритмом.

Алгоритм обчислення показників, які розраховують для подальшого аналізу беззбитковості, наведено в табл. 1.1.

Аналіз беззбитковості надасть можливість керівництву заздалегідь визначати, наприклад, за якого обсягу реалізації підприємство не матиме ні прибутків, ні збитків, або яким повинен бути обсяг реалізації продукції, щоб отримати бажану величину прибутку. На основі поділу витрат на постійні та змінні можна обчислити ”мінімальну собівартість”.

Облік витрат за постачальниками та видами ТМЦ з використанням АВС- і XYZ-аналізу дає змогу оптимізувати процес постачання.

А за ринками збуту і групами продукції - вирішити такі актуальні завдання:

· визначити найбільш вигідні ціни на експортну продукцію та на внутрішньому ринку;

· оптимізувати ціни згідно з допустимою нижньою межею для розширення ринків збуту;

· визначити кількість продукції, яку підприємство додатково має можливість виготовити та реалізувати на внутрішньому й зовнішньому ринках;

· застосовувати різноманітні варіанти зменшення цін, які дадуть змогу не зменшити, а навіть збільшити величину прибутку внаслідок реалізації продукції тощо.

Для цілей аналізу рекомендують будувати графік беззбитковості (як самостійний фінансовий розрахунок) - рис. 1.3.

Примітки. 1. ВР - виручка від реалізації продукції в грошовому вираженні (виручка - нетто від продажів). 2. ЗВ - загальні витрати. 3. ПВ - постійні (стабільні) витрати. 4. ЗВ - змінні витрати (витрати на сировину і матеріали, оплата праці робітників). 5. У точці беззбитковості ВР = ЗВ + ПВ. Прибуток = 0.6. Після проходження точки беззбитковості підприємство починає діставати прибуток. 7. Маржинальний доход (МД = ВР - ЗВ чи МД = ПВ+ Прибуток).

Графік беззбитковості показує вплив на прибуток обсягу виробництва і собівартості реалізованої продукції (у розбивці на умовно змінні й умовно постійні витрати). За допомогою такого графіка можна знайти точку беззбитковості, тобто такий обсяг виробництва, за якого загальна виручка від реалізації (при заданому рівні цін, покриває усі витрати, а прибуток дорівнює нулю). При проходженні підприємством точки беззбитковості (критичної точки в результаті зростання обсягу виробництва буде, нарешті отриманий прибуток).

У фінансовому менеджменті операційний аналіз тісно зв'язаний з поняттям виробничого важеля, розрахунок якого оснований на визначенні сили впливу даного важеля:

де СВВВ - сила впливу виробничого важеля, що показує, у скількох разів маржинальний доход (МД) перевищує прибуток (П).

Чим вище значення СВВВ, тим більше підприємницький ризик, пов'язаний з даним підприємством.

На практиці зустрічаються наступні варіанти.

1. Маржинальний доход (МД) дорівнює 0. У даному випадку виручка від реалізації покриває тільки змінні витрати, тобто підприємство працює зі збитком у розмірі постійних витрат.

2. МД більше 0 і менше постійних витрат, якщо виручка від реалізації покриває змінні витрати і частину постійних.

3. МД дорівнює постійним витратам, якщо виручки від реалізації досить для компенсації усіх витрат (змінних і постійних). При цьому підприємство не має прибутку (вона дорівнює нулю).

4. МД більше постійних витрат, якщо діяльність підприємства прибуткова. З виручки від реалізації покривають не тільки усі витрати, але і формують прибуток (Прибуток > 0). Ефект виробничого важеля (ЕВВ) виражається в тім, що будь-яка зміна виручки від реалізації призводить до ще більш інтенсивної зміни фінансового результату (чи прибутку збитку). Дія даного ефекту пов'язана з неоднаковим впливом змінних і постійних витрат на фінансові результати при зміні обсягу виробництва. Якщо в даному релевантному періоді поріг рентабельності пройдений (Прибуток > > 0), то частка постійних витрат у сумарних витратах зменшується і сила впливу виробничого важеля (СВВВ) падає. Підвищення питомої ваги постійних витрат у сумарних витратах підсилює дію виробничого важеля на даному підприємстві.

Наступним видом фінплану в їх системі є (баланс) план доходів і витрат, чи план надходження і витрат фінансових ресурсів. Склад показників такого балансу визначається джерелами надходження засобів і планових витрат на здійснення господарської діяльності. До балансу додають розрахунки кінцевих фінансових показників: прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів, направлених на споживання і нагромадження тощо. Показники балансу дозволяють визначити склад витрат і джерел їхнього покриття в рамках планового періоду (кварталу, року). Так, що чистий прибуток, який залишилася в розпорядженні підприємств, направляється на виплату дивідендів власникам цінних паперів, фінансування капіталовкладень, поповнення резервного капіталу тощо. Фінансове планування багато в чому залежить від якості прогнозу основних фінансових показників, ринкової кон'юнктури, стану грошового обігу і курсу гривні. Форма балансу доходів і витрат може бути різною. У спрощеному варіанті по ВАТ вона приведена на рис. 1.4.

Баланс доходів і витрат за приведеною формою продовжують складати окремі підприємства. Для державних підприємств ВАТ з державною часткою та казенних підприємств Мінекономіки розроблено уніфіковану форму фінансового плану. Фінансове планування для них є обов'язковим. Поряд із плановим складають звітний баланс доходів і витрат. Він являє собою зведений документ, що характеризує виконання фінансових показників за визначений період. Звітний баланс є основою для розробки планового балансу на майбутній плановий період (квартал, рік).

Джерела інформації:

1. головна книга і відповідні журнали-ордери;

2. дані оперативного фінансового обліку;

3. фінансова звітність за попередній період (баланс, звіт про фінансові результати тощо).

Складання звітного балансу доходів і витрат сприяє виявленню причин невиконання плану та виявленню резервів зростання обсягу продажів, прибутку, прибутковості. Звітний баланс доходів і витрат складають за формою фінансового плану. Наявність відхилень щодо загального обсягу фінансових ресурсів і окремих статей свідчить про надлишок коштів або про їхній дефіцит (відволікання на позапланові цілі чи про перевитрати за окремими статтями). На основі звітного балансу складають обґрунтований висновок для керівництва підприємства, де вказують причини невиконання окремих показників та визначають реальні напрями усунення недоліків і зміцнення фінансового стану підприємства.

В інвестиційному плані (бюджеті) відображають загальний обсяг реальних інвестицій (капіталовкладень), напрямки їхніх витрат і джерел фінансування. Зміст інвестиційного бюджету представлено на рис. 1.5.

Найперспективнішим нині є метод самофінансування, за якого частка власних коштів у загальному обсязі капітальних інвестицій повинна перевищувати 50%. Тим самим забезпечується фінансова незалежність підприємства від зовнішніх джерел і зменшуються витрати по обслуговуванню боргу кредиторам.

План розподілу прибутку - це традиційний розрахунок загального (валового) і чистого прибутку. Частину необхідної роботи виконують уже при прогнозуванні обсягу продажів, побудові графіка беззбитковості, де також необхідно розрахувати виручку від реалізації продукції, її повну собівартість і очікуваний прибуток. Як аналог для планування прибутку можна використовувати звіт про фінансові результати (за формою № 2).

Основним документом по управлінню поточним грошовим оборотом підприємства є платіжний баланс (календар). Його використовують для оперативного контролю за поточною платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства. Платіжний баланс розробляють за всіма статтями грошових надходжень і витрат, що проходять через поточні і позичкові рахунки підприємства. У цьому документі надходження грошових коштів і їх витрат повинні бути збалансовані. Перевищення прогнозованих витрат над передбачуваними надходженнями коштів (включаючи перехідний залишок грошей на поточному рахунку й у касі підприємства) виражає дефіцит готівки. У такій ситуації доцільно перенести частину можливих витрат на наступний календарний період чи вжити оперативні заходи по мобілізації додаткових доходів. Навпаки, при перевищенні надходжень над очікуваними витратами виникає надлишок коштів на кінець розрахункового періоду, що свідчить про здатність підприємства зберегти свою платоспроможність. Платіжний баланс складають виходячи з конкретних даних оперативного обліку операцій по поточному рахунку в банку, обліку передачі платіжних документів у банк, зведень про стан термінових і прострочених платежів, розрахунків з дебіторами і кредиторами, про залишки заборгованості за строковими і простроченими кредитами та позиками й ін. Платіжний баланс складають за визначеною формою.

Касовий план (заявка) - план обороту наявних коштів підприємства, що характеризує надходження і виплати коштів через касу. Своєчасна виплата готівки виражає грошові відносини підприємства з його персоналом. Належна постановка касового обліку і планування на кожному підприємстві сприяє стабілізації грошового обороту в країні. Оперативний контроль за виконанням касового плану покладений на фінансову службу і бухгалтерію підприємства.

Кредитний план - план одержання і погашення позичок банків (включаючи сплату відсотків за кредит). Форму кредитного плану підприємства на прикладі ВАТ на плановий квартал приведено на рис. 1.6.

У кредитних планах відображають наступні види позичок:

1. кредити на виробничі цілі (на формування основних і оборотних коштів);

2. інвестиційні кредити (на фінансування нового будівництва чи придбання нерухомості);

3. кредити на сезонні витрати виробництва;

4. сільськогосподарський кредит (на закупівлю насіння, добрив, пально-мастильних матеріалів сільгосптоваровиробниками) і інші.

Взаємовідносини між позичальником і банком регулюють кредитним договором. Перед наданням кредиту, банк перевіряє забезпеченість позички і платоспроможність позичальника. Позикодавець (банк) бере на себе кредитний ризик лише в тому випадку, коли він переконаний у виконанні позичальником (дебітором) платіжних зобов'язань щодо повернення кредиту, включаючи виплату відсотків.

Після надання кредиту банк здійснює моніторинг щодо:

· використання кредиту відповідно до договору;

· своєчасної сплати відсотків за кредит і суми внесків у погашення боргу;

При зниженні цінності наданих гарантій банк вправі вимагати від клієнта їх посилення чи часткового повернення кредиту.

При значному обороті коштів в іноземній валюті можливе складання окремого розрахунку їхнього руху на рахунках у банках з відповідним відображенням суми продажу валюти за гривню і її покупки. При складанні прогнозного розрахунку про рух валюти на плановий квартал рекомендують використовувати балансовий метод:

де - залишок валютних засобів на початок і кінець розрахункового періоду; П - очікуване надходження валютних засобів у розрахунковому періоді; Р - витрата валютних засобів.

При розробці валютного плану доцільно дотримуватись принципів валютної самоокупності і самофінансування. Оцінку рівня валютної самоокупності здійснюють за допомогою відповідного коефіцієнта, що визначають за формулою:

де - коефіцієнт валютної самоокупності; - залишок валютних коштів на початок розрахункового періоду; П - передбачуване надходження валютних коштів у розрахунковому періоді; Р - очікувані витрати валютних коштів.

Даний коефіцієнт показує, у скільки разів сума валюти, що знаходиться в розпорядженні підприємства, перевищує очікувану суму її витрат. свідчить про валютну стійкість підприємства, характеризує дефіцит чи обмеженість валютних засобів. Коефіцієнт валютного само-фінансування визначають за формулою:

де П - прибуток, спрямований на розвиток виробничої і комерційної діяльності; АВ - амортизаційні відрахування від вартості основних засобів, придбаних за валюту; ВК - валютний кредит, отриманий у банку; У - валюта, придбана на біржі чи в банку за гривню.

Зміст даного коефіцієнта полягає в тім, що підприємство за рахунок прибутку у валюті, отриманої від продажу товарів (послуг), доходу від інших валютних операцій, а також амортизаційних відрахувань від основних засобів, придбаних за валюту, відшкодовує свої поточні витрати у валюті. При розрахунку надходжень валютної виручки від експорту товарів враховують обов'язковий продаж частини її (50%) за гривні. План валютних доходів і витрат складають за формою, представленої на рис. 1.7.

На відміну від платіжного балансу (календаря), у прогнозі про рух грошових коштів на плановий період, наприклад, квартал відображають їх за видами діяльності.

Як правило, розрізняють три види господарських операцій і відповідно пов'язаних з ними грошових потоків:

1. операційна діяльність;

2. інвестиційна;

3. фінансова.

У плані грошових потоків усі надходження коштів і їх витрати відображають у періоди часу, що відповідають передбачуваним датам здійснення платежів, з урахуванням часу затримки оплати реалізованої продукції, оплати сировини, що поставляється та матеріалів, а також умов формування запасів. Сума чистого грошового потоку (перевищення надходження коштів над їхніми витратами) за кожним видом діяльності характеризує залишок ліквідних засобів на кінець розрахункового періоду. План руху грошових коштів завершується розробкою відповідного балансу. На кінець розрахункового періоду чистий грошовий потік дорівнює сумі вхідного залишку грошей на поточних рахунках і в касі плюс залишки суми (зведених) коштів за видами діяльності поточного (прогнозного) періоду. Метою розробки плану руху коштів є досягнення позитивної суми залишку ліквідних засобів у всі періоди часу. Це і буде підтвердженням фінансової стійкості підприємства. Негативна величина чистого грошового потоку (перевищення суми відтоку грошей над їхнім припливом) означає, що підприємство не може за рахунок наявних у його розпорядженні коштів (власних і залучених) покрити свої витрати, тобто є неплатоспроможним. Тому план грошових потоків на відповідний місяць чи квартал є документом, що дозволяє оцінити потребу підприємства в грошових ресурсах і ефективність їхнього використання за напрямками господарської діяльності. Прогноз про рух грошових потоків може бути складений за формою № 4 ”Звіт про рух коштів”. Більш детальний прогноз у розрізі окремих підрозділів (центрів відповідальності) може бути здійснений у процесі бюджетування доходів, витрат і капіталу підприємства.

2. СТАНОВЛЕННЯ БЮДЖЕТУВАННЯ В УКРАЇНЭ

2.1 Сутність та значення бюджету підприємства

Поняття ”бюджет” більше асоціюється з розробкою економічної політики в масштабах держави. На макрорівні Верховна Рада України затверджує щорічно бюджет. Він широко обговорюється і є важливим сюжетом засобів масової інформації. Бюджет розробляють і затверджють не тільки для всієї країни, але і на мікрорівні, у рамках планування діяльності окремого підприємства. Отже, крім ”державного бюджетування” існує і ”корпоративне бюджетування”, під яким розуміють поставлену на регулярну основну систему ”наскрізного” (комплексного) планування, контролю й аналізу господарської діяльності підприємства. Эснують різні трактування поняття бюджету. Часто його ототожнюють з планом. Вони не є тотожними, хоча основу плану підприємства завжди складає зведений бюджет.

Бюджет - це кількісне вираження централізовано встановлюваних показників плану підприємства на визначений період по:

· використанню капітальних, товарно-матеріальних, фінансових ресурсів;

· залученню джерел фінансування поточної й інвестиційної діяльності;

· доходах і витратах;

· рухові грошових коштів;

· інвестиціях (капітальних і фінансових).

Визначальними характеристиками бюджету підприємства є формалізація (кількісне вираження), централізація і ”наскрізний характер” (системність).

Поняття ”кількісне вираження” означає, що бюджет - це насамперед набір цифр. План же, крім бюджетних цифрових показників, як правило, містить у собі перелік конкретних заходів щодо досягнення економічних показників.

Іншим істотним моментом є те, що бюджет охоплює тільки централізовано встановлювані апаратом управління (директивні) показники для окремих підрозділів (центрів відповідальності). Методологія бюджетування на окремих підприємствах може відрізнятися. Має місце планування ”зверху вниз” (проекти бюджетів підрозділів розробляють служби апарату управління); ”знизу нагору” (проекти бюджетів розробляють безпосередньо підрозділи); зустрічне планування (проекти бюджетів розробляють підрозділи з наступним коригуванням службами апарат управління). Однак, в кінцевому підсумку, затвердження бюджетних показників бюджетів здійснюється ”апаратом управління (директивним органом) - підрозділ (центр відповідальності за виконання затверджених показників бюджетів)”.

У такий спосіб показники бюджетів завжди встановлюються ”зверху вниз” центральним органом (апаратом управління) підприємства й обов'язкові до виконання структурними підрозділами - центрами відповідальності (за винятком довгострокового індикативного бюджету, що встановлює цільові орієнтири стратегії розвитку підприємства на довгострокову перспективу і носить рекомендаційний характер для підрозділів підприємства.

На противагу цьому, не всі показники плану передбачають зворотний зв'язок у формі контролю й оцінки виконання. Бюджет містить у собі лише цільові показники, що встановлюються центральним органом (апаратом управління) підприємства, які об'єкт бюджетування (наприклад, структурний підрозділ) зобов'язаний виконати.

Набір цих показників може сильно варіювати залежно від повноважень по веденню господарської діяльності, делегованих керівництву підрозділу. Наприклад, відособлене дочірнє підприємство холдингової компанії може одержати бюджет у формі однієї цифри - показника чистого прибутку. Бюджет же виробничих підрозділів (цехів), цілком включених в основний виробничий (технологічний) цикл підприємства, може складатися з значного переліку показників.

Бюджетування має наскрізний характер. ”Наскрізний” характер бюджетування (системність) означає, що в бюджетному процесі сукупність бюджетів окремих центрів відповідальності в обов'язковому порядку формує зведений бюджет підприємства в цілому. Іншими словами, в кінцевому підсумку об'єктом бюджетування служить бізнес підприємства як єдине ціле, і показники бюджетів для окремих підрозділів і по окремих сегментах господарської діяльності встановлюються, виходячи з критерію максимізації кінцевих фінансових результатів підприємства в цілому, а не лише підвищення ефективності конкретного окремого сегмента.

Отже, бюджет - це ”верхівка айсберга”, формалізоване вираження витрат і ефекту по сукупності затверджених планових (управлінських) рішень для компанії в цілому й у розрізі окремих підрозділів і сегментів діяльності. Бюджет не може існувати поза планом, так само як форма не може існувати поза змістом. З іншого боку, - планування на підприємстві може здійснюватися без складання зведеного бюджету, як розробка цільових показників для окремих підрозділів і по окремих сегментах виробничо-фінансового циклу, без ”наскрізного” охоплення бізнесу.

Бюджет підприємства, як і бюджет держави, завжди розробляється на визначений часовий інтервал, що називається бюджетним періодом. Підприємство може одночасно складати кілька бюджетів, що розрізняються за тривалістю бюджетного періоду (поточний квартальний бюджет, середньостроковий річний бюджет, довгостроковий ”бюджет розвитку” на 3-5 років і т.д.). Правильний вибір тривалості бюджетного періоду є однієї з важливих передумов ефективності системи бюджетного планування в цілому.

Варто також розрізняти поняття бюджет і бюджетування. Бюджет, - це насичений кількісними показниками документ, відповідно до якого підприємство веде свою господарську діяльність. Бюджетування - це процес складання і реалізації даного документа в практичній діяльності підприємства.

Бюджетування - це частина управлінського обліку й загальної технології управління. Систему бюджетування почали впроваджувати з метою оптимізації процесу прийняття управлінських рішень, оскільки нині уже недостатньо приймати рішення на основі інтуїції та особистого уявлення про стан справ, потрібно передбачати. Передбачати означає управляти. З метою передбачення можливих проблем у майбутньому та оцінки їх наслідків, прийнятих управлінських рішень і почали на сучасних підприємствах впроваджувати систему бюджетування.

Бюджетування розглядають з трьох основних позицій:

1. Процес трансформації планів діяльності підприємства в показники доходів і витрат, платежів і надходжень, тобто в фінансово-економічні показники;

2. Інструмент підвищення відповідальності керівників за витрати досягнення поставлених цілей і одержання конкретних результатів;

3. Технологію інформаційно-аналітичної підтримки управління, призначену для підвищення економічної обґрунтованості рішень, що приймаються керівництвом.

Бюджетування дозволяє підприємству отримати переваги перед конкурентами через створення ефективної системи управління ресурсами. На основі інтеграції управлінських та інформаційних технологій підвищення ефективності управління також стало реальним.

Термін ”бюджетування”, який широко використовується в ринковій економіці західних розвинених країн, можна охарактеризувати як інформаційну систему внутрішньофірмового, корпоративного управління фінансово-господарською діяльністю підприємств на основі функціонування центрів відповідальності з допомогою відповідних фінансових інструментів - бюджетів.

Бюджети містять інформацію, яка є базою для прийняття управлінських рішень з метою підвищення ефективності діяльності не лише підприємства в цілому, а й усіх його центрів відповідальності (структурних підрозділів) та господарських одиниць, оцінки діяльності менеджерів усіх ієрархічних рівнів, забезпечення ефективного використання матеріальних, трудових, фінансових та інвестиційних ресурсів.

Бюджетування можна охарактеризувати як цілісну інтегровану інформаційну систему, яка забезпечує взаємозв'язок і взаємоузгодженість процесів планування, контролю, аналізу та прийняття управлінських рішень на рівні окремих структурних підрозділів та підприємства в цілому.

Сутність бюджетування полягає в плануванні діяльності підприємства відповідно до стратегічних і тактичних цілей, яке втілюється в конкретних показниках бюджетів, спрямованих на виконання конкретних корпоративних завдань, дані яких ідентифікуються засобами бухгалтерського обліку.

Бюджети - це засіб здійснення контролю. З цією метою фактичні дані порівнюють із бюджетними. Виявлені відхилення аналізують причини, на основі чого приймають відповідні управлінські рішення.

Основним завданням бюджетування є забезпечення управлінців інформацією про діяльність окремих центрів відповідальності та підприємства в цілому через механізм виконання бюджетів. Для комплексної оцінки діяльності центрів відповідальності вводять контрольні показники виробничо-господарської діяльності.

Впровадження системи бюджетування передбачає кілька етапів:

· бізнес-діагностику,

· формування концепції,

· визначення цілей,

· завдань і принципів побудови,

· складу й структури системи бюджетування.

Діагностика підприємства дає змогу оцінити поточний стан системи управління та ефективність діючої системи фінансового планування і контролю з точки зору повноти, достовірності та оперативності надання інформації різним рівням управління для прийняття рішень.

Структура системи бюджетування ґрунтується на визначенні центрів фінансової відповідальності, форм і регламентів.

Після цього описують процеси планування, контролю та аналізу, визначають порядок розробки та впровадження системи, що передбачає побудову:

· основного консолідованого, зведеного (генерального) плану;

· бюджетів окремих структурних підрозділів.

2.2 Роль бюджетування у прийнятті управлінських рішень. Бюджетний період. Бюджетний цикл