Економічні основи суспільного виробництва та ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічні основи суспільного виробництва та ринкової економіки

Автор Кулаєць Г.П.

Рецензенти: Дребот С.Д. викладач Надвірнянського коледжу

Скиба Л.А. викладач Івано-франківського комерційного технікуму.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

1. Предмет курсу “Основи економічної теорії

2. Цілі і функції економічної теорії

3. Зародження економічної теорії та основні етапи її розвитку

2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ СУСПІЛЬСТВА

1. Сутність потреб і особливості їх розвитку

2. Закон зростання потреб і механізм його дії

3. Взаємозв'язок потреб виробництва та попиту

4. Економічні інтереси та їх класифікація

3. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

1. Економічна система суспільства і суть, форми, структура

2. Суспільний поділ праці як матеріальна основа економічних відносин

3. Ефективність суспільної економіки та її показники

4. ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

1. Суть власності, її економічний та юридичний зміст

2. Еволюція відносин власності

3. Типи, види й форми власності

4. Відносини власності в Україні Закон України “Про власність”

5. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

1. Натуральне господарство і товарне виробництво

2. Товар, його властивості. Праця, яка створює товар

6. ГРОШІ. ТОВАРНО-ГРОШОВІ ВІДНОСИНИ

1. Походження, суть і функції грошей

2. Історичний досвід України в творенні національної грошової одиниці

3. Закон вартості, та його дія

4. Грошовий обіг, його закони та методи регулювання

5. Сучасна інфляція: суть, причини та особливості

7. РИНОК ЯК ЕКОНОМІЧНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

1. Ринок як форма організації суспільного виробництва

2. Ринковий механізм, його функції та межі дії

8. СТРУКТУРА ТА ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

1. Структура сучасного ринку

2. Ринкова інфраструктура

3. Позичковий процент. Банки

4. Капітал у сфері торгівлі. Торговий прибуток

5. Цінні папери як фіктивний капітал сфери обігу. Фондові біржі

9. ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО

1. Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки

2. Підприємництво, його суть, принципи, умови та функції

3. Розвиток підприємницької діяльності в Україні

10. КАПІТАЛ. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК

1. Капітал: основні концепції визначення його суті

2. Основний і оборотний капітал. Амортизація

3. Кругооборот і оборот капіталу підприємства. Час і швидкість обороту капіталу

4. Витрати і доходи підприємства

5. Доходи підприємства. Економічний, бухгалтерський та чистий прибуток

6. Витрати виробництва їх суть та види

11. ФОРМИ СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ В ПРОЦЕСІ ВІДТВОРЕННЯ

1. Сутність і види економічного відтворення

2. Суспільний продукт. Методи обчислення суспільного продукту

3. Сучасні форми суспільного продукту

4. Національне багатство і його відтворення

12. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ І ЙОГО ЧИННИКИ. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ

1. Економічне зростання: суть, типи, фактори, значення

2. Теорії і моделі економічного зростання

3. Циклічність економічного розвитку

13. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ5

1. Сутність і ознаки змішаної економіки

2. Механізм функціонування сучасної капіталістичної змішаної економіки

3. Економічні функції держави

4. Методи державного регулювання економіки

14. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1. Світове господарство і суть, етапи й закономірності розвитку

2. Основні форми міжнародних економічних відносин та види інтеграційних формувань

3. Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство

4. Інтеграційні зв'язки й механізм міжнародного співробітництва України

15. ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

1. Сутність та класифікація глобальних проблем

2. Причини виникнення та загострення глобальних проблем

3. Шляхи розв'язання глобальних проблем

ПЕРЕДМОВА

Економічна теорія як наука досліджує і розкриває економічну будову суспільства її категорії, закони функціонування і розвитку, методи загальних економічних досліджень, суть суспільного виробництва та його складові частини, системи відносин власності, принципи і форми розподілу чистого продукту, формування доходів населення, стан і перспективи розвитку економіки України та ін.

Значна увага приділена висвітленню основних рис ринкової економіки, розкриті головні категорії товарного виробництва, розвитку підприємництва в Україні.

Сьогодення вимагає економічного мислення на підставі глибокого розуміння процесів, явищ і зв'язків у економічній системі. Суспільства, а також чинників, що їх визначають, засобів і методів вирішення поточних і стратегічних економічних проблем.

Завдання курсу економічної теорії полягає у наданні студентам глибоких теоретичних знань з питань закономірностей розвитку суспільного виробництва, механізму дії та ефективного використання економічних законів людьми для найбільш повного задоволення їхніх матеріальних і соціально-економічних потреб.

1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

1. Предмет курсу «основи економічної теорії»

Економіка як наука.

Вивчення кожної науки починається з визначення її предмета, тобто того кола питань, які вона досліджує, з'ясування цілей, які вона переслідує, і методів, які використовує. Отже, головним завданням даної теми є визначення:

а) предмета курсу «Основи економічної теорії»;

б) цілей і функцій даної науки;

в) загальних методів економічних досліджень.

Вперше поняття «економіка» ввів грецький мислитель Аристотель (III ст. до н. е.). Описуючи організацію господарства в маєтку рабовласника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке «ойкос» означає дім, господарство, «номос» -- вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в XVII--XVIII ст., тобто в період становлення капіталізму.

Щоб з'ясувати предмет даної науки, необхідно розкрити суть принаймні двох найважливіших категорій: «економіка» та «економічна теорія». При цьому слід зауважити, що теорія -- це форма наукового пізнання, яке дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія має бути наукою про економіку як цілісну систему, в якій усе пов'язане, взаємозумовлене й субординоване.

В економічній літературі даються різні тлумачення поняття економіки як науки. Нагадаємо деякі найвідоміші з них:

економіка -- наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми;

економіка вивчає рух економічного життя -- тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає виробити політику, реалізуючи яку уряд може впливати на економічне життя;

економіка -- наука вибору. Вона вивчає, як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;

економіка вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання;

економіка вивчає гроші, капітал, його форми й багатство. Жодне визначення не можна відхилити, оскільки у кожному з них відбивається певна сторона економічних відносин, хоч і не охоплюється повністю вся система. Водночас усі вони свідчать про те, що економіка безпосередньо пов'язана з виробництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ.

Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну й суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, а суспільну -- виробничі відносини. Детальну характеристику продуктивних сил ми розглянемо пізніше. Зараз же зазначимо, що вони складаються з двох основних частин: засобів виробництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для створення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виражають відносини «людина -- природа». Ці відносини вивчаються природничими й технічними науками.

Виробничі відносини

3 приводу виробництва складаються асамперед відносини «людина -- людина». Це -- виробничі відносини. Вони виражають ті суспільно-економічні стосунки, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ.

Дана система відносин найповніше відбиває соціальну сторону економіки, тобто її соціальні засади. Вона показує:

1) хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва -- вирішальні умови господарської діяльності;

2) як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює нас:в6е та на інших членів суспільства;

3) кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати виробництва.

Вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення, тому що ми при цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, наскільки соціально справедливий даний соціально-економічний лад тощо.

У господарстві кожної країни є також відносини, які можна представити як «виробництво -- виробництво». Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо. Ці економічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійснюється управління народним господарством.

В сукупності організаційно-економічних відносин розрізняють конкретно-економічні та загальні організаційно-економічні відносини.

Конкретно-економічні відносини -- це господарський механізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками.

Загальні організаційно-економічні відносини -- сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного господарства, тобто економіці у цілому. Це, наприклад, ринкова система організації виробництва, підприємництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосподарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається економічною теорією.

Предмет курсу “Основи економічної теорії”

Таким чином, економічна теорія вивчає.

а) соціально-економічні відносини;

б) загальні організаційно-економічні відносини.

Соціально-економічні відносини -- це ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ. Їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.

Загальні організаційно-економічні відносини являють собою певну систему господарського механізму, а саме: систему форм і методів суспільної організації і регулювання народного господарства.

Названі групи економічних відносин тісно між собою пов'язані. Завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з'ясувати існуючі тут причиново-наслідкові зв'язки, закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної, логічно зумовленої економічної системи.

Схематично предмет курсу «Основи економічної теорії» можна представити таким чином (див. схему 1).

Предмет «Основи економічної теорії» відрізняється від «Економіксу» і курсу марксистської «Політичної економії».

Предмет “Економікс”

У підручнику П. Самуельсона і В. Нордхауса «Економікс» дається таке визначення предмета: економіко -- це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання обмежених ресурсів для того, щоб виробити різноманітні товари й розподілити їх сьогодні або в майбутньому для споживання різних індивідів і груп суспільства.

З цього визначення видно, що економіко зосереджує свою увагу на вивченні організаційно-економічних відносин, зокрема тих принципів і моделей, які визначають логіку функціонування ринкової економічної системи на мікро- і макрорівнях.

Класики буржуазної політичної економії по-іншому трактували свій предмет дослідження. Вони вважали, що економічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання благ і послуг, причому з точки зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений, строго науковий підхід до досліджень дав змогу А. Сміту й Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістичному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів утілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно з цим законом прибуток «буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій буде низька ;або висока заробітна плата».



Звичайно, подібні дослідження не були в інтересах буржуазії. З 40-х років XIX ст., коли робітники повели рішучу боротьбу за свої соціальні права, буржуазні економісти перестали вивчати властиві капіталістичному способу виробництва суспільні відносини й зосередили увагу на дослідженні організаційно-господарських зв'язків. Тут вони досягли значних успіхів, широко використовуючи математику й статистику для з'ясування складних господарських процесів. Багатьом західним економістам (особливо спеціалістам з економіко-математичних методів аналізу) були присвоєні Нобелівські премії з економічних наук. Серед них, зокрема, американські вчені Пол Самуельсон, Василь Леонтьєв, Мілтон Фрідмен, англійський дослідник Фрідріх фон Хайєк, французький -- Моріс Алле та ін.

Предметом марксистської політекономії

Предметом марксистсько-ленінської політичної економії є переважно соціально-економічні відносини. Марксистський напрям в економічній науці виходить з того, що в реальному житті не існує виробництва взагалі, що в кожну історичну епоху розвиваються певні способи виробництва, характерні особливості яких визначаються специфічними соціально-економічними відносинами, Отже, щоб з'ясувати суть того чи іншого способу виробництва, необхідно розкрити властиву саме йому соціально-економічних відносин.

Така система досліджень, безумовно, мала певні позитивні результати. Саме К. Маркс дав геніальну характеристику капіталізму домонополістичного періоду і виробив ряд методологічних принципів аналізу суспільно-економічної системи.

Не виникає сумніву, наприклад, у тому, що для виявлення в суспільстві експлуатації і визначення її ступеня необхідно використати марксистську методологію аналізу.

Водночас марксистська політична економія має істотні недоліки.

1. Вона ігнорує конкретну господарську практику, тому виявляється надто затеоретизованою. Наука, яка намагається сформулювати якісь теоретичні положення, що не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна.

Крім того, марксистська політекономія фактично ухилялася від аналізу тих форм і методів господарювання, без яких не може розвиватися суспільство шляхом цивілізації. Зокрема, такі прогресивні сучасні форми організації економіки, як підприємництво, маркетинг, менеджмент, не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що в галузі організації економіки ми дуже відстаємо від західних країн.

2. Предмет марксистської політекономії був також занадто ідеологізований; політекономії, як і інші суспільствознавці, нерідко лише обґрунтовували і коментували партійні рішення, замість того щоб проводити об'єктивні наукові дослідження. Крім того, акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загальноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксистська політекономія протиставляла себе світовій економічній думці, що завдавало їй величезної шкоди. В умовах командно-адміністративної системи марксистська політична економія стала догматичною й апологетичною.

Таким чином, предмет курсу «Основи економічної теорії» за своїм економічним змістом відрізняється як від «Економікса», так і від марксистської політичної економії. В ньому дається комплексний аналіз соціально-економічних і організаційно-економічних відносин. При цьому виключається апологетика будь-якого економічного ладу, характеризуються позитивні й негативні сторони кожного історично визначеного способу виробництва. Крім того, при розгляді різних типів господарювання основна увага приділяється загальним економічним структурам. У результаті вимальовується бачення загальнолюдських цінностей економічної культури, на котрих ґрунтуються прогресивні способи виробництва. Одночасно виявляються особливості різних історичних видів економічних відносин.

Головним мірилом науковості, обґрунтованості висловлених у навчальному курсі теоретичних положень має бути їхня відповідність реальному життю, об'єктивній дійсності. З цих позицій і розглянемо цілі і функції економічної теорії.

2. Цілі і функції економічної теорії

Формування економічного мислення

Головна мета, а отже і функція економічної теорії полягає в тому, щоб дати відповідь на кардинальні економічні питання, які цікавлять усіх членів суспільства.

В нинішніх умовах переходу до ринку люди насамперед хочуть знати: що собою представляє ринкова економіка, як вона функціонує, чим обумовлюються притаманні їй піднесення й спади національного виробництва, інфляція і безробіття, які заходи впливають на рівні споживання та інвестицій, на курси гривні і торговельні баланси, заробітну плату і ціни, в чому полягає суть монетарної і фіскальної політик, яким має бути обсяг грошової маси в обігу, як формується бюджет, процентна ставка, що таке державний борг та ін.?

Ділових і підприємливих людей хвилюють питання: в яких межах і формах провадитиметься подальше законодавче забезпечення і державне регулювання підприємницької діяльності, які основні принципи цієї форми господарювання та найважливіші чинники, що визначають логіку її функціонування?

Не байдужі людям і проблеми міжнародного характеру; їх, зокрема, цікавить: який рівень життя в інших країнах світу, чим пояснюється існуюча тут різниця; яка господарська система краща, тобто забезпечує більший ефект і краще слугує людині; що являє собою, наприклад, «шведська модель суспільного розвитку»; для чого здійснюється економічна інтеграція в західноєвропейських країнах тощо.

Сьогодні в Україні також постає чимало питань, що стосуються економічних відносин між суверенними державами, структурної перебудови економіки, інтеграції України в світове господарство й багато інших.

Переконливо відповісти на такі запитання неможливо без глибокого й системного вивчення економічної теорії.

Важливим завданням економічної теорії є формування наукового економічного мислення. Це завдання науки ще називають пізнавальною функцією. Суть її полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг протягом усієї історії людського суспільства, виявляти закони й тенденції економічного прогресу.

Щоб розкрити значення даної функції, наведемо такий приклад. Не будучи спеціалістом, скажімо, у галузі чорної металургії, людина не стане розмірковувати про якість різних марок сталі або про переваги конверторного способу виплавки металу. Інша справа -- економіка. Тут кожний з дитинства щось пізнає й постійно розширює свій кругозір. У результаті формується те, що називається буденним економічним мисленням.

Така форма мислення не є науковою. Вона ґрунтується на окремих поверхових і однобічних відомостях про економіку

Тому часто те, що здавалося б абсолютно істинним, насправді при детальному дослідженні, за висловом лауреата Нобелівської премії П. Самуельсона, перетворюється в абсолютну безглуздість. На буденне мислення часто впливають такі фактори, як традиції, звичаї, натура людини та ін. Якщо, наприклад, перед будь-якою аудиторією поставити досить прості запитання про вигідність кооперативів для народного господарства або про доцільність будівництва нафтового терміналу в Одесі, то у відповідь почуємо різноманітні судження, які відіб'ють суть власної життєвої позиції учасників дискусії, їхні нахили та устремління.

На відміну від буденного наукове економічне мислення намагається виявити об'єктивну істину, тобто відобразити економічне життя таким, яким воно є насправді, незалежно від будь-яких поглядів і побажань.

Щоб одержати об'єктивні дані, необхідно проаналізувати величезну кількість статистичних даних, які всебічно характеризували б те чи інше економічне явище і дали б можливість зробити справді об'єктивні узагальнення й висновки, а отже, й і формулювати окремі економічні категорії та економічні закони.

Вивчення економічної теорії головним чином і зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які виражають і глибинну суть конкретної, завжди визначеної економічної системи.

Економічні категорії і закони

Економічні категорії -- це узагальнюючі поняття, які виражають суттєві сторони економічних явищ і процесів.

Кожна категорія виражає окремі сторони економічних відносин, а в сукупності вони характеризують економічний лад суспільства в цілому. Наприклад, щоб розкрити суть ринкової економіки, необхідно глибоко оволодіти цілою системою економічних категорій, починаючи з товару, грошей, вартості, ціни і кінчаючи маркетингом і менеджментом.

Виведення і пізнання економічних категорій -- важливий, але не останній крок на шляху проникнення в суть економічних явищ. Як відомо, економічні відносини розвиваються за певними економічними законами. З'ясування іманентних кожній системі економічних законів і є головним завданням курсу “Основи економічної теорії”.

Економічний закон -- це стійкий, істотний, причиново-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя. Якщо економічна категорія виражає який-небудь один момент або одну сторону економічних відносин, суть одного явища, то економічні закони розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох одно порядкових явищ. Крім того, в категоріях фіксується статичний стан, а в законах--динаміка, процеси руху й розвитку економічного життя. Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу.

Економічні закони характеризуються такими особливостями: вони мають сутнісний характер; виявляються через практичну діяльність людей, що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють «природно-історичному» розвитку суспільного виробництва. Тому економічні закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тенденції економічного розвитку суспільства.

Систематизація економічних законів

Економічні закони тісно між собою пов'язані. Тому, щоб зрозуміти суть того чи іншого закону, необхідно розглянути його місце і роль у системі законів.

Сукупність економічних законів -- це субординована система, в якій виділяються, з одного боку, основні (первинні, вихідні) і, з іншого, похідні (вторинні, третинні й т.д.) відносини: у зв'язку з цим і економічні закони розрізняються за сферою охоплення виробничих відносин і за роллю у розвитку суспільного виробництва.

Основний економічний закон виражає найхарактернішу рису й найглибшу суть, природу економічного ладу, найглибші імпульси економічного розвитку. Це -- ядро економічних законів. Основний закон виражає мету суспільного виробництва і засоби її досягнення.

Загальні економічні закони (системи в цілому) -- це закони, які охоплюють усі сторони і сфери економічних відносин, тобто їхню сукупність як єдине ціле (закон попиту й пропонування, спадної граничної корисності благ, закон пропорціональності).

Закони окремих сфер охоплюють певні сторони економічних відносин: виробництво, розподіл, обмін, споживання (закон підвищення продуктивності праці, закон оплати праці та ін.).

Системний підхід до вивчення економічних законів має надзвичайно велике значення. Лише на його основі можна виробити правильні рекомендації щодо їх використання, установити науково обґрунтовані принципи й методи суспільного регулювання економіки.

Пізнання економічних законів сприяє правильному їх використанню в господарській діяльності. Адже економічний розпиток відбувається відповідно до вимог економічних законів. Вони фактично означають економічну необхідність. Суспільство одержить найбільший економічний ефект тоді, коли свою діяльність будуватиме таким чином, щоб створити широкий простір для дії об'єктивних економічних законів. У цьому саме и полягає зміст використання останніх. І навпаки, коли свідомо організована господарська діяльність суперечить вимогам об'єктивних законів, то це призводить до великих збитків.

У використанні економічних законів не можна допускати ні Фетишизму, ні волюнтаризму. Необхідно здійснювати науково виважену економічну політику, що ґрунтується на глибокому пізнанні економічних законів.

Практична функція

Економічна теорія виконує й практичну функцію, яка полягає в розробці принципів і методів раціонального господарювання, науковому обґрунтовані економічної політики держави. Вчені безпосередньо беруть участь у визначенні економічної стратегії -- довгострокової господарської політики суспільства.

В сучасних умовах посилюється роль економічної теорії в підвищенні результативності суспільного виробництва. Не випадково в усіх країнах світу її вивченню в навчальних закладах приділяється значна увага. Широка економічна освіта -- важливий компонент загальнолюдських цінностей, без яких не можна досягти подальшого прогресу цивілізації.

Крім цього, вивчення курсу «Основи економічної теорії» допомагає майбутнім спеціалістам краще й ефективніше реалізувати свою спеціальність. Адже незаперечним фактом є те, що економічна сторона в діяльності кожного фахівця відіграє неабияку роль. Оволодівши економічною теорією, ступі и і краще орієнтуватиметься в економічному житті, у виборі місцями майбутньої роботи, зможе повніше реалізувати свої здібності, набуті знання, ефективніше використати їх у своїх інтересах

Методологічна функція

Методологічна функція економічної теорії означає, що дана наука виступає теоретичною основою конкретно-економічних наук, тобто розробляє загальні методологічні принципи, без яких не можна обійтися при проведенні скільки-небудь ґрунтовного конкретно-економічного аналізу. Наприклад, економічна теорія формулює загальні принципи маркетингової діяльності підприємств, які можуть бути використані в багатьох галузях, приміром, при організації маркетингу туризму тощо.

3. Зародження економічної теорії та основні етапи її розвитку

Заводження економічної думки

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує. Що завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії. Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430--355 рр. до н.е.), Платона (427--347 рр до н.е.), Аристотеля (384--322 рр. до н. є.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з'ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) -- так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Формування економічної теорії як науки

Не кожна економічна думка розвивається в систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З'явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але й формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці «Трактат політичної економії» (1615). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «політикос» -- суспільний, державний і «ойкомомія» -- управління, домашнє господарство («ойкос» -- дім, господарство, «номос» -- закон).

Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів (XV--XVIII ст.). Воно зародилося в країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфери обігу у виробництво стало початком економічної науки, що пов'язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія, її засновниками були Вільям Петті (1623--1687 рр., Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кеніє (1694 -- 1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На їхню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа й праця. Ф. Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Найвищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723--1790) і Давида Рікардо (1772--1823). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо оцінює й сучасна економічна наука.

Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи.

Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі Ж. Сісмонді, Ж. Пру-дона та ін. Ці економісти викрили багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання.

На початку XIX ст. на суспільній арені з'явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робітничого класу, К. Маркс і Ф. Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії.

Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Становлення нового суспільства вони пов'язували з найвищим розвитком матеріального виробництва, демократії та особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, виходячи з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, що певні їхні висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними дійовими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал -- Англія, Д.+.. Кларк -- США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс -- Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.

Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичною синтезу. Найповнішу уяву про його зміст може дати відомий підручник П. Самуельсона «Економіка», а також реферат підручника П. Самуельсона і В. Нордхауса «Економіко» .

Зростає також значення ліберального критичного напряму нових теорій. Це -- теорії «троякої революції», «нового індустріального суспільства», в яких порушується питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.

Запитання

1 Давньогрецькі мислителі визначили економіку як науку про домашнє господарство. Прокоментуйте це положення.

2 Чому, на вашу думку, необхідно вивчати курс економічної теорії?

3 Розкрийте предмети курсів «Основ економічної теорії», «Економіксу», «Політичної економії», «Марксистської політичної економії».

4 Охарактеризуйте цілі та функції економічної теорії як навчальної дисципліни.

5 Доведіть, чому сьогодні широка економічна освіта -- одна з найважливіших загальнолюдських цінностей, без яких неможливий подальший прогрес цивілізації.

6 Які економічні умови визначили виникнення й становлення економічної теорії як науки?

7 Визначте основні етапи розвитку економічної думки.

8 Охарактеризуйте дрібнобуржуазну, буржуазну і марксистську
політекономії як економічні течії.

9 Розкрийте основні риси сучасної економічної науки.

10 Спробуйте сформулювати основні завдання, що ставить суспільство перед економічною наукою.

2. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І ВИРОБНИЧІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА

1. Сутність потреб і особливості їх розвитку

Потреби - категорія, що відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

Різноманітні потреби можна класифікувати за суб'єктами та об'єктами

Ієрархія потреб за А.Маслоу

Класифікація потреб за ступенем реалізації:

ь абсолютні - породжені рівнем розвитку світової економіки;

ь дійсні - породжені рівнем певної країни;

ь платоспроможні.

2. Закон зростання потреб і механізм його дії

Матеріальні потреби суспільства - безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, є обмеженими.

Це породжує дію двох законів суспільного розвитку:

зростання потреб;

економії праці.

Ці закони взаємопов'язані та відображають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально наблизитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілом між виробництвом різних благ і на цій основі - створення умов для задоволення одних і просування до інших потреб найвищого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня тощо.

На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з другого, - забезпечити раціональне обмеження потреб, жорстоку черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій.

Закон зростання потреб - закон суспільного прогресу. Характеризує не просто зростання потреб, а зміну їх структури. На прикладі економічно розвинутих країн можна виділити три етапи зростання потреб:

I етап

До середини 50-х років домінували матеріально-речові потреби, однак вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу.

II етап

З сер. 50-х pp. в зв'язку з переходом до економіки споживання, коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін.

III етап

Почав формуватись у 80-ті pp., завершить зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості.

У структурі потреб відбуваються зміни:

від домінування економічних потреб - до соціальних;

від задоволення елементарних потреб - задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва;

від речової структури споживання - до переважання в ній послуг.

3. Взаємозв'язок потреб, виробництва та попиту

Вплив виробництва на потреби:

ь створює нові потреби, перетворює їх з одиничних на масові;

ь створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво:

спрямовують виробництво;

стимулюють розвиток виробництва (нові галузі, підприємства);

характеризують рівень розвитку суспільства в цілому.

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Взаємозв'язок змін змісту праці та потреб

Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники мержиналізму (з II пол. XIX ст.) - К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, А.Маршалл, В.Перето, Д.Хікс.

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки.

Її суть:

В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут - максимально задовольнити особисті потреби.

Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій дохід між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

Для визначення суб'єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.

Гранична корисність - це ступінь задоволення, який отримує людина від споживання кожної додаткової одиниці блага.

У процесі споживання блага потреба насичується, отже, гранична корисність спадає (зменшується) - це є закон спадної граничної корисності.

Практичне значення вивчення потреб полягає в наступному:

1. Глибоке дослідження потреб, визначення їх ієрархії широко використовується в менеджменті при розробці теорій мотивації.

Вивчення потреб набуває великого значення в сучасній маркетинговій діяльності, адже концепція маркетингу передбачає визначення потреб як передумови виробничого процесу. Згідно з нею виробляти слід лише такі товари, які необхідні споживачам, тоді не треба докладати великих зусиль для їх реалізації.

Потреби є вихідним пунктом розробки національної, економічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Так, суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 75 % комерційних нововведень у СІЛА були впроваджені вже в 70-х роках за результатами вивчення потреб ринку і тільки 25 % -породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби та орієнтуються на технічні й продуктові зміни, що доступні та вигідні споживачу. В арсеналі СІЛА є приблизно 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. У країнах з розвинутою ринковою економікою існує система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб. Починаючи з 60-х років, промислове виробництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію потреб. Отже, в умовах сучасного ринкового господарства потреба є і вихідним пунктом, і кінцевою метою виробництва.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою орієнтована на низькі потреби. Низький рівень споживання більшості населення в сучасних умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.

4. Економічні інтереси та їх класифікація

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб, усвідомлена потреба існування різних суб'єктів господарювання є породженням і соціальним проявом потреби.

Структура економічних інтересів (критерій - суб'єкти інтересів)

Механізм формування економічних інтересів

Джерелом суспільного процесу є суперечності. Рушійною силою розвитку економічної системи є суперечлива взаємодія виробництва і споживання.

Ця суперечність виступає як загальна и природна основа розвитку виробництва

Структура економічних інтересів (за іншими критеріями)

За сферою дії	Класові	Демографічних груп
Національні	Буржуазії	Працюючих
Регіональні	Робітників	Вже непрацюючих
Відомчі	Селян	Ще непрацюючих
Сімейні	Інтеграції	Не бажаючих працювати

Трансформація інтересів

Така трансформація відбудеться за умов, коли той чи інший вид інтересу реалізується за рахунок інтересів інших видів.

Для того, щоб інтереси виступали як спонукальні мотиви економічної діяльності, а не гальмували економічний прогрес, необхідно на них певним чином впливати.

Контрольні питання

Чому потреби виступають спонукальним мотивом економічної діяльності людей?

Як класифікують потреби за різними критеріями?

У чому полягає сутність закону зростання потреб?

Як пов'язані між: собою потреби і споживання ?

Чи існують суперечності між: виробництвом і споживанням та як вони вирішуються?

У чому полягає відмінність між економічними інтересами та потребами?

Що виступає спонукальним мотивом економічної діяльності людей?

3. ЕКОНОМІКА СУСПІЛЬСТВА ЯК СУКУПНІСТЬ ВИДІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Економічна система суспільства: суть, форми, структура

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинуте сучасне, - соціальна система.

Соціальна система - це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти, які об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. Під час виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини.

Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Отже, економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і власної логіки розвитку. В сучасних економічних умовах структурні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку.

Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожен суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець): фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.

Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту її елементів. Чим більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її органічності, чистоти. Таку тенденцію розвитку не слід розцінювати як однозначно негативну. Якщо в сучасних умовах взаємозалежність, взаємопереплетіння, конвергенція розвитку економічних систем збагачують, вдосконалюють одна одну - це прогресивний процес.

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.



Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств

У системі виробничих відносин основоположним виступають відносини власності. Що таке власність?

Західна економічна наука зводить поняття власності як відношення людини до речей (об'єктів власності).

Марксистська політекономія визначає власність як певне економічне відношення між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

В економічному змісті власності необхідно розглядати два аспекти:

Матеріально-речовий (відношення людей до об'єктів власності);

Соціально-економічний (відносини між людьми в зв'язку з привласненням ними об'єктів власності);

Отже, власність - це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результати їх функціонування.

Право власності - це регульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності регламентується законами та іншими нормативними актами.

Власність визнає:

Ш Умови поєднання робітника з засобами виробництва;

Ш відносини між людьми з приводу привласнення результатів виробництва;

Ш умови розпорядження й використання факторів виробництва;

Ш соціально-економічну структуру суспільства;

Ш економічне і політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідношення між ними.

2. Еволюція відносин власності

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна в певних економічних межах. Історія свідчить, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об'єкт власності.

Для до цивілізаційних етапів розвитку людства таким об'єктом було природне середовище.

Еволюція форм власності

У останній третині XX ст. приватнокапіталістична власність утвердилась як панівна структура економічного базису суспільства.

Приватна власність існує протягом тисячоліть, але тільки при капіталізмі досягла зрілого характеру.

Приватна власність має два аспекти:

· заснована на індивідуальній трудовій діяльності без залучення найманої праці (дрібне господарство: ремісники, селянське господарство);

· застосування найманої праці.

Становлення постіндустріальної системи призвело до того, що домінуючим об'єктом власності стає інформація, яка втілює в собі інтелектуальні витрати робочої сили.

Сьогодні в розвинутих країнах домінуючою формою власності є корпоративна власність (акціонерні підприємства). Корпорації є найбільш динамічною, провідною структурою економіки.

У США їхня частка у загальному обсязі реалізованої продукції становить близько 90%, у західних країнах - 80-90% загального обсягу виробництва.

Переваги корпорації перед класичною формою приватного підприємства:

1. Зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приватна власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору тощо);

2. Долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності (колективна форма організації виробництва);

3. Висока виробнича гнучкість і можливість акумулювати капітальні ресурси;

4. Це найдемократичніша форма власності (відбувається процес деперсоніфікації великої приватної власності на засоби виробництва, що знаходить своє вираження у втраті окремими власниками капіталу контролю над його функціонуванням).