Економічні основи суспільного виробництва та ринкової економіки

- юридичні - ґрунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права і повну економічну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб'єкта за винятком законодавчо зумовлених випадків.

3. Розвиток підприємницької діяльності в Україні

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали підвалини для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Господарському кодексу України. Згідно з ним в Україні підприємництво здійснюється за такими принципами:

- вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

- залучення до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності;

- вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання працівників, залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановленних законодавством.

- самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою - зовнішньоекономічної діяльності;

- використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка його державою. Вона законодавчо забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права й можливості стосовно доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму у будь-якій сфері підприємницької діяльності.

Розвиток підприємницьких структур, розширення можливостей вільного підприємництва потребує не лише правового забезпечення, а й економічної, матеріально-технічної та організаційної підтримки держави.

Економічна підтримка має передбачити:

- запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва шляхом створення мережі спеціалізованих комерційних банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик;

- відкриття доступу підприємцям до іноземних кредитів;

- формування розгалуженої мережі суспільних і приватних неприбуткових фондів розвитку підприємництва, які б надали гарантії за кредитами;

- запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат;

- встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти;

- розв'язання соціальних проблем.

Матеріально-технічна підтримка передбачає такі заходи:

- передачу або продаж на пільгових умовах підприємницьким структурам з державного сектору різноманітного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації;

- комерціалізацію сфери торгівлі і громадського харчування, корпоратизацію великих і середніх підприємств різних галузей економіки;

- створення технопарків і баз прокату обладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка підприємницької діяльності має сприяти налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інститутів завдяки виробленню раціональних форм обов'язкової звітності про створення, порядок реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва, підготовки підприємницьких кадрів, їх інформованості з питань підприємництва, що вимагає відкриття спеціальних навчальних закладів, перепідготовки викладачів, організації інформаційних центрів, проведення наукових досліджень з питань підприємництва в державних наукових і навчальних закладах.

Контрольні питання

1. Підприємництво, як первина ланка економіки.

2. Назвіть основні форми підприємств.

3. У чому сутність підприємництва ?

4. За яких умов може існувати підприємництво як економічне явище ?

5. Охарактеризуйте основні принципи підприємницької діяльності згідно з Господарським кодексом України.

10. КАПІТАЛ. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК

1. Капітал: основні концепції визначення його суті

Різні економічні школи по-різкому визначають суть капіталу. Проаналізуємо найбільш розповсюджені в економічній науці теорії капіталу. З точки зору натуралістичної, або речової, концепції, яка розроблялася представниками класичної та неокласичної політекономії, капітал - це або засоби виробництва, або готові товари, які призначені для продажу. Так, А.Сміт вважав, що капітал являє собою накопичений запас речей (машин, інструментів, сировини), накопичену працю, тобто все те, що використовується у виробництві з метою виготовлення готової продукції і після її реалізації отримання прибутку. Д. Рікардо писав, що капітал - це засоби виробництва. А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасній економічній науці. П. самуельсон, наприклад, визначає капітал як виробниче обладнання великих фабрик, складів готової продукції і напівфабрикатів.

З точки зору монетаристської, або грошової, теорії капітал - це гроші, які приносять процент. Основи цього підходу були закладені ще в період меркантилізму, проте у ХУІІІ - ХІХ ст.. грошова концепція була відсунута на другий план теоріями натуралістичного напряму. Але в ХХ ст.. велике значення у відродженні інтересу до кредиту та грошей в якості капіталу мала теорія Дж. М. Кейнса. В подальшому у поглядах його прихильників відбулася диференціація. Ті вчені, які зайняли монетаристські позиції, виходять з того, що капітал - це гроші або їх замінники - кредитні гроші, а інші пов'язують поняття капіталу з отриманням доходу, причому останнє пов'язується не тільки з речовими факторами, а й з людськими.

Теорії “людського капіталу” з'явилися у 60-і роки ХХ ст.., це було зумовлено розвитком НТР і зростанням особистого фактора у виробничому процесі. Їх розробляли Г.Беккер, Дж. Мінер, Т. Шульг та ін. На їх думку, у виробництві взаємодіють два фактори: “фізичний капітал”, який охоплює засоби виробництва, і “людський капітал”, до якого зараховують знання, навички, енергію. Величина “людського капіталу” оцінюється доходом, який він здатний приносити.

Названі концепції хоча і характеризують з певних позицій сутність капіталу, проте не є досить повним, в них практично не розглядаються соціально-економічні аспекти сутності капіталу.

Однобічність у підходах до проблеми, що досліджується, значною мірою подолана в концепції капіталу К. Маркса, в якій дано найбільш ґрунтовне та комплексне визначення капіталу.

Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що ні гроші, ні засоби виробництва самі по собі не є капіталом. Вони перетворюються на капітал лише тоді, коли їх власник вступить у певні соціально-економічні відносини з іншими людьми (виробниками засобів виробництва, робітниками, які пропонують на ринку праці свою здатність працювати, торговцями, що реалізують готову продукцію, тощо) з метою створення умов для виробництва певної продукції, забезпечення поєднання засобів виробництва ( за визначенням К. Маркса, це постійний капітал) з робочою силою (цей елемент виробництва він називає змінним капіталом). В результаті взаємодії речового та особистого факторів підприємець отримує продукцію, у вартості якої буде втілена додаткова вартість (К. Маркс вважає її тільки функцією змінного капіталу. У саме це твердження не приймається більшістю західних учених-економістів). Після реалізації виготовленої продукції додаткова вартість набирає форми прибутку - кінцевої мети капіталістичного виробництва.

На підставі здійсненого дослідження К. Маркс дає таке визначення капіталу: капітал - це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто само зростає.

Рух капіталу здійснюється за схемою : Г - Т - Г, де Г = Г + г, де Г - первісно авансовані гроші, Т - товар, Г - гроші, які кількісно збільшилися, зросли на величину г. Цей приріст грошей, або капіталу, К. Маркс за умов капіталістичного виробництва називає додатковою вартістю.

2. Основний і оборотний капітал. Амортизація

Відповідно до способу перенесення вартості на створений продукт капітал у виробничій форм поділяється на основний та оборотний.

До основного капіталу відносять будівлі, споруди, машини, обладнання та ін. Вони багато разів використовуються у виробничих циклах і переносять свою вартість на готовий продукт частинами, в міру зносу.

До оборотного капіталу відносять сировину, допоміжні матеріали, пальне та ін. Вони використовуються повністю за один виробничий цикл і протягом нього переносять свою вартість на готовий продукт. До оборотного капіталу належить також вартість робочої сили, яка набирає форми фонду зарплати.

Оборотний капітал у сукупності із капіталом обігу (це частина капіталу підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формах - грошові кошти, кошти в розрахунках, готові вироби) утворюють оборотні засоби.

Процес переносу вартості основного капіталу протягом його служби на вартість виробленого товару називається амортизацією. Щорічні амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами, які у кожній країні встановлюють державні органи.

Норма амортизації - це відношення суми амортизаційних відрахувань (перенесеної за рік вартості засобів праці) до первісної вартості основного капіталу, що використовується. Розраховується цей показник за формулою:

де Н_а - норма амортизації; А - щорічна сума амортизаційних відрахувань; ПВ_ок - первісна вартість основного капіталу.

Амортизаційний фонд частково використовується на капітальний ремонт елементів основного капіталу, проте основна його частина нагромаджується у грошовій формі для того, щоб у майбутньому придбати нові машини, обладнання та ін. На заміну тих, що зносилися.

Зношування основного капіталу відбувається під впливом двох факторів: 1) виробничого використання - в результаті нього засоби праці втрачають свою споживчу вартість, фізично зношуються; 2) технічного прогресу, розповсюдження досягнень, якого зумовлює появу дешевших або досконаліших засобів праці, тобто спричиняє моральний знос основного капіталу, що використовується. За сучасних умов саме моральний знос зумовлює необхідність швидкого поновлення елементів основного капіталу, що, в свою чергу, приводить до впровадження в практику господарювання ринкових країн різних форм прискореної амортизації. Як відомо, в Україні також з 1.01.1997 р. введені нові річні норми амортизаційних відрахувань на реновацію основного капіталу (для будівель, споруд та передатних обладнань - 5 %; для транспортних засобів та інформаційних систем - 25 %; для інших елементів основного капіталу - 15 %), проте вони, як стверджують дослідники, за сучасних, нестабільних економічних умов дуже часто не виконуються, фактичний строк амортизації основного капіталу складає 25 - 30 років, а його знос у промисловості становить більш ніж 60 %.

3. Кругооборот і оборот капіталу підприємства. Час і швидкість обороту капіталу

Щоб підприємницька діяльність почала здійснюватися, необхідно мати певну величину капіталу у грошовій формі. Його наявність і цілеспрямований рух повинні забезпечити індивідуальне відтворення на рівні якогось конкретного суб'єкта господарювання. Індивідуальне відтворення - це безперервний процес виробничого поєднання факторів виробництва з метою створення товарів і отримання доходів. Вихідним моментом індивідуального відтворення є кругооборот капіталу.

Перш ніж дати загальне визначення поняттю “кругооборот капіталу”, необхідно в певній послідовності розглянути стадії його руху:

Перша стадія. Рух капіталу починається зі стадії обігу, на якій капітал виступає у грошовій формі (Г) і виконує функцію забезпечення виробництва засобами виробництва (ЗВ) та робочою силою (РС):

ЗВ

Г - Т

РС

Друга стадія. Після того як уже створені умови для початку виробництва, починається рух капіталу безпосередньо на стадії виробництва (В). На цьому етапі капітал виступає у виробничій (або продуктивній) формі і виконує функцію виробництва товарів і створення вартості, невід'ємною частиною якої повинна бути додаткова вартість.

Третя стадія. Одержання підприємцем вартості та додаткової вартості неможливе, якщо капітал, тепер уже в новій функціональній формі - товарний, знову, як і на першій стадії, не пройде сферу обігу. Основною функцією капіталу в товарній формі є реалізація виробленого товару (Т) й отримання певної суми грошей (Г), яка кількісно дорівнює Г (первісно авансовані гроші) та г, що і є, за визначенням К. Маркса, додатковою вартістю: економічний суспільство господарство міжнародний

Т - Г.

Таким чином, послідовний рух капіталу, протягом якого він проходить три стадії (обігу, виробництва, обігу), набуває трьох функціональних форм (грошової, виробничої, товарної) і виконує певні функції, називається кругооборотом капіталу. Схематично він має такий вигляд:

ЗВ

Г - Т ... В ... Т - Г

РС

У цій схемі крапками позначено процеси закінчення попередньої стадії і перехід до іншої.

Рух капіталу не припиняється із завершенням одного кругообороту, вони постійно повторюються. Кругооборот капіталу, який розглядається не як окремий акт, а як постійно поновлюваний процес, називається оборотом капіталу. Він вимірюється часом і швидкістю.

Час обороту капіталу - це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається із двох частин: 1( часу виробництва та 2) часу обігу. В свою чергу, час виробництва включає в себе робочий період, перерви у процесі праці часу у виробничих запасах, а час обігу - час продажу продукції та час придбання факторів виробництва.

Швидкість обороту капіталу. Оскільки час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий ( у деяких галузях він триває кілька років, а в деяких - значно менший і може тривати кілька місяців, тижнів або днів), то для здійснення аналізу швидкості обороту необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік (360 днів). Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

360

n = ^_____ ,

о

де n - кількість оборотів за рік;

360 - кількість днів у році;

о - тривалість одного обороту.

Підприємці завжди намагаються скоротити час обороту капіталу або прискорити швидкість його обороту, оскільки це при тій самій величині авансованого капіталу дозволить отримувати більше прибутку.

4. Витрати і доходи підприємства

У процесі кругообороту й обороту капіталу витрати виробництва (С + V) відокремлюються від вартості (c + v + m) і починають функціонувати як автономна категорія. Це пояснюється в основному двома моментами. По-перше, тим, що підприємці для продовження процесу виробництва частину виручки за реалізовану продукцію, адекватну первісно авансованому капіталу, знову й знову повинні повертати у виробництво для відновлення спожитих факторів виробництва. По-друге, витрати виробництва сприймаються підприємцем як його внутрішня вартість, відшкодування якої за рахунок виручки від реалізованої продукції є неодмінною умовою його існування. Будь-яке падіння виручки нижче витрат, які підприємець робить на здійснення виробництва, веде до “проїдання” авансованого капіталу, а якщо це продовжується систематично - загрожує банкрутством.

Відокремлююсь від вартості, витрати виробництва (затрати на знаряддя праці, сировину, матеріали, паливо, трудові і природні ресурси, енергію та ін. Затрати на виробництво і реалізацію) набувають форми собівартості (вартість для себе). Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Залежно від повноти представлених затрат у вітчизняній господарській практиці розрізняють декілька видів собівартості. Див. схему 1.

Схема 1.

Види собівартості (функціональні)

Індивідуальна - це затрати на виробництво одиниці певного виду продукції. Цехова - всі затрати виробництва в межах певного цеху, за винятком загальнозаводських. Виробнича - сума затрат на виробництво продукції, що включає виробничі й загально управлінські витрати підприємства. Повна собівартість включає фабрично-заводську, а також затрати, пов'язанні з реалізацією продукції (поза виробничі затрати).

За економічним змістом витрати, що входять у собівартість, ділять на: основні пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні - включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, проценти за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо. Практично такий поділ знаходить застосування при калькуляції собівартості, де витрати поділяються на прямі - пов'язані з даним процесом виробництва (на сировину і матеріали, оплату основних виробничих працівників і т.д.). Вони відносяться на окремі види продукції. І непрямі - пов'язанні з роботою підприємства в цілому.

Собівартість - один з найважливіших показників ефективності роботи підприємства, її зниження, - прямий шлях до підвищення прибутковості. Для того, щоб ефективно сприяти зниженню собівартості продукції, необхідно насамперед знати її структуру.

Співвідношення елементів витрат у повній собівартості витрат на виробництво продукції називається її структурою. Див. схему 2.

Схема 2.

Структура витрат на виробництво промислової продукції в Україні. (1989 р. - в % до підсумку)

На підприємствах різних галузей структура собівартості неоднакова. Наприклад, у вугільній промисловості на першому місці стоять витрати на заробітну плату, у легкій промисловості значну частину собівартості складають витрати на сировину і матеріали. Тому в пошуках резервів для зниження собівартості у вугільній промисловості основна увага повинна приділятися економії живої праці шляхом її механізації, а в легкій промисловості - економії матеріальних ресурсів.

У зниженні собівартості зацікавлені як окремий підприємець, так і суспільство в цілому. Так, підприємство зниження індивідуальної собівартості (індивідуальних витрат) порівняно з суспільною (середньою, яка є основою ринкових цін) забезпечує додатковий прибуток (надлишкова додаткова вартість). Розміри такого прибутку будуть тим більшими, чим меншою буде індивідуальна собівартість порівняно з суспільною. Для суспільства низька собівартість порівняно з суспільною. Для суспільства низька собівартість означає, по-перше, ефективне використання ресурсів, які завжди є обмеженими. По-друге, можливість використання вивільнених ресурсів для виробництва додаткових матеріальних благ. По-третє, зниження собівартості окремими підприємцями створює передумови для зниження цін. В цілому все це веде до зростання прибутку суспільства.

Результатом будь-якого виробництва є продукт або благо. Маса вироблених матеріальних благ і послуг у грошовому вираженні за певний період (доба, місяць, рік) складає валовий продукт (ВП) підприємства (держави). Сума грошей, отримана підприємством за реалізований валовий продукт, називається виручкою.

Вартісна структура ВП неоднорідна. Вона, як відомо з попередніх тем, складається з двох частин: старої переносної вартості і нової вартості. Перенесена вартість відтворює матеріальні затрати (постійний капітал) на його створення, а нова вартість утворює чистий продукт підприємства. Реалізований чистий продукт - це валовий доход підприємства.

Відповідно до цього ефективне господарювання передбачає чітко визначене використання реалізованого ВП (грошової виручки). Одна його частина, еквівалентна матеріальним затратам, повертається у виробництво з метою відшкодування спожитих елементів постійного капіталу. За рахунок другої (валовий доход) формується фонд оплати праці та прибуток підприємства. Отже, з точки зору використання ВП підприємства виступає як сукупність двох величин: витрат виробництва (собівартості) і прибутку. Див схему 4.

Схема 4.

Прибуток підприємства, таким чином, є його чистий доход, який відрізняється від валового доходу на величину фонду оплати праці. Вираховується він як різниця між вартістю продукції за цінами її реалізації і повною собівартістю. Він є джерелом грошових нагромаджень підприємства й доходів держави. У Господарській практиці розрізняють прибуток балансовий і чистий (розрахунковий). Балансовий прибуток - це вся сума прибутку, отриманого підприємством після реалізації продукції (виручка мінус повна собівартість). Чистий прибуток - це той прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет.

Як нам уже відомо, для визначення поточної ефективності витрт підприємства на виробництво продукції (прибутковості) застосовується показник норми прибутку

Р

(Р = ^_________ х 100)

c + v

Однак, лише маса й норма прибутку не дають повної картини про ефективність виробництва. Щоб її мати, необхідно враховувати вплив системи інтенсивних факторів на формування прибутку. Такими факторами є: продуктивність праці, величина собівартості, якість продукції, ефективність використання капіталу (капіталовіддача).

Тому реальна ефективність підприємства може бути виявлена шляхом застосування узагальнюючого показника, такого, як норма рентабельності. Норма рентабельності - це відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основного капіталу і нормативних оборотних засобів. У вітчизняній господарській практиці норма рентабельності визначалась за формулою:

П_б

Р = ^{___________________} х 100, де

Ф_осн. + Ф_об.

Р' - норма рентабельності,

П_б - балансовий прибуток,

Ф_осн. - вартість оборотних нормованих фондів.

Дещо інакше концепція витрат виробництва, а отже, й доходів, трактується західними економістами. А саме у найзагальнішому вигляді витрати виробництва трактуються однаково, як затрати праці, землі, природних ресурсів, машин, обладнання і т.д. на виробництво даного товару (послуги). Але далі використання цих ресурсів для виробництва того чи іншого товару ставиться в пряму залежність (виходячи з факту обмеженості ресурсів) від того, наскільки це буде ефективно. Тобто, мова йде про те, що існує альтернативна: можна використати наявні ресурси для виробництва такої або іншої продукції; для надання послуги або для використання на власні потреби. Необхідно вибрати найбільш ефективний варіант. Такі витрати. Які обрані для виробництва саме данного товару (послуги) з безлічі альтернативних варіантів, вважаються органічно йому властивими. У всіх інших варіантах вони дадуть менший ефект. Таким чином, затрати ресурсів на виробництво даного товару розглядаються як втрати їх (ресурсів) для використання в будь-яких інших цілях.

Отже, економічні (або як вони називаються в “Економіксі” - вмінені) витрати будь-якого ресурсу, вибраного для виробництва товару, дорівнюють його вартості при найкращому з усіх можливих варіантів використання.

Виходячи з такої концепції, витрати окремої фірми поділяються на дві групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішні (явні) - це альтернативні витрати, що набирають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва, які не належать до числа власників даної фірми. Вони відображаються в бухгалтерському балансі. Тому їх ще називають бухгалтерськими витратами. Внутрішні (неявні) - це альтернативні витрати ресурсів, що належать самій фірмі і не оплачуються. Наприклад: а) грошову платежі, які могли б отримати фірма при найвигіднішому самостійному використанні даного ресурсу; б) нормальний прибуток як мінімальна винагорода підприємцю, що утримує його в даній галузі діяльності. Дис. схему 3.

Схема 5.

Поділ витрат на бухгалтерські й економічні породжує й різне трактування терміну “прибуток”. У бухгалтерській практиці прибуток - це загальна виручка фірми за мінусом зовнішніх витрат:

Певною мірою цей поділ можна порівняти з поділок прибутку у вітчизняній господарській практиці на балансовий і чистий.

Дещо незвичним для вітчизняної практики є поділ витрат на постійні і змінні. Постійними називаються такі витрати, величина яких не змінюється залежно від змін обсягів виробництва. Це затрати на виплату оренди (якщо є майно, що орендується), сплата процентів за кредит, заробітна плата службовців (які мають невідрядну оплату), затрати на освітлення, опалення, страхові внески, амортизацію приміщень, обладнання тощо. Змінні -це такі витрати, величина яких змінюється залежно від змін обсягів виробництва. Сюди відносяться затрати на сировину, паливо, енергію, транспортні послуги, заробітну плату (працівникам, що знаходяться на відрядній оплаті).

Розмежування витрат виробництва на постійні і змінні пов'язане з використанням західною економічною наукою так званного закону спадної віддачі або ефективності граничного продукту і своїм функціональним призначенням повинно забезпечувати можливість фірмі визначити, з яких обсягів при бажаній для фірми ціні виробництво почне давати прибуток. Суть цього закону полягає в тому, що на початку процесу збільшення виробництва змінні витрати будуть певний час зростати, але спадними темпами. А це означає, що кожна додатково використана одиниця продукції буде обходитися дешевше. Згодом змінні витрати почнуть збільшуватись зростаючими темпами, а отже зростатиме й вартість кожної додатково виробленої одиниці продукції.

Поділ витрат на постійні і змінні має суттєве значення для кожного підприємця. Змінні витрати він може регулювати, змінюючи обсяги виробництва. Постійні ж витрати, як правило, знаходяться поза контролем підприємця, є обов'язковими й повинні бути оплачені незалежно від обсягів виробництва.

Сума постійних чи змінних витрат фірми при виробництві даної кількості продукції становить загальні (сукупні) витрати. Обчислюються вони шляхом додавання до витрат на виробництво першої одиниці продукції додаткових витрат на виробництво другої, третьої і т.д., включаючи n-ну одиницю продукції.

Західна господарська практика користується й таким показником, як середні витрати. Цей показник дає можливість порівняти фактичні витрати фірм на виробництво продукції з ціною, яка завжди вказується в розрахунку на одиницю продукції. Середні витрати поділяються на постійні і змінні.

Середні постійні витрати в міру зростання виробництва знижуються. Це зумовлено самою природою постійних витрат. Якщо ці витрати впродовж певного періоду залишаються незмінними, то при нарощуванні обсягів виробництва на кожну одиницю продукції вони будуть розподілятися в меншій кількості. Розраховуються середні постійні витрати за формулою

TFC

AFC = ^__________ ,

Q

де AFC - середні постійні витрати,

TFC - сумарні постійні витрати,

Q - кількість виробленої продукції.

Середні змінні витрати, як і звичайні змінні, із збільшенням обсягів виробництва спочатку знижуються, а потім починають зростати згідно з законом спадної віддачі. Розрахунок середніх змінних витрат здійснюється за формулою:

TVC

AVC = ^__________ ,

Q

де AVC - середні змінні витрати,

TVC - сумарні змінні витрати,

Q - кількість товару, що виробляється.

Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображається категорією граничних витрат, тобто таких, які необхідні додатково для виробництва кожної нової одиниці продукції. Визначаються вони шляхом ділення приросту валових витратна приріст кількості виробленої продукції за формулою:

TC

MC = ^__________ ,

Q

lе МС - граничні витрати,

TC - приріст валових витрат

Q - приріст кількості виробленого товару.

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких фірма може контролювати безпосередньо, співставляючи витрати, які доведеться зробити при виробництві останньої одиниці продукції, з витратами, які можуть бути “зекономленими” у випадку скорочення обсягів виробництва на цю останню одиницю. Показник середніх витрат такої інформації не дає.

5. Доходи підприємства. Економічний, бухгалтерський та чистий прибуток

Розгляд попереднього питання показав багато аспектний зміст витрат підприємства, не менш багатоваріантними є і доходи підприємства. Важливо розрізняти валовий дохід, середній валовий дохід та граничний валовий дохід.

Валовий дохід - це виручка, одержана підприємством від реалізації продукції (робіт, послуг). Він являє собою добуток ціни одиниці продукції і кількості продукції. Більш докладний аналіз валового доходу потребує розгляду таких понять, як середній і граничний валовий доходи.

Середній валовий дохід - характеризує середню ціну одиниці продукції і вимірюється таким чином

Граничний валовий дохід - це додатковий дохід, що є результатом продажу додаткової одиниці продукції. Щоразу, приймаючи рішення щодо збільшення обсягів виробництва, підприємець повинен аналізувати співвідношення граничного доходу і граничних витрат. Якщо при певному обсязі виробництва граничний дохід дорівнює граничним витратам, не слід збільшувати кількість виробленої продукції. Та одиниця продукції, для якої характерна рівність граничного доходу і граничних витрат, є граничною одиницею продукції, відправним моментом виробництва.

Бухгалтерський прибуток - це надлишок валового доходу над бухгалтерськими витратами, або валовий дохід мінус зовнішні (бухгалтерські ) витрати. Економічний прибуток - надлишок валового доходу над економічними витратами (сукупності зовнішніх та внутрішніх витрат). Розраховується він таким чином: бухгалтерський прибуток мінус внутрішні витрати з урахуванням нормального прибутку.

У практиці господарювання широкого використання набув показник бухгалтерського прибутку, при цьому розрізняють балансовий прибуток в чистий прибуток.

Балансовий прибуток - це прибуток підприємства, обчислений як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), прибутку від іншої реалізації (наприклад, від реалізації основних засобів), доходу або витрат (витрати вираховуються) від позареалізаційних операцій (наприклад, отримані підприємством штрафи додаються до загальної суми прибутків, а виплачені підприємством - вираховуються із суми прибутків). При цьому прибуток від реалізації продукції обчислюється за формулою:

Чистий прибуток - це частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після проведення виплат першочергових платежів (податків до бюджету, процентів по позиках банків та ін.).

Прибуток - це абсолютний показник діяльності підприємства. З точки зору економічного аналізу дуже важливе значення має такий відносний показник, як норма рентабельності (прибутковості). Слід знати, що економісти використовують різні показники рентабельності. Усі вони показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого та ін.) отримують на одиницю реалізованої продукції ( активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо). Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки дозволяє більш ґрунтовно підійти до оцінки складових господарської діяльності підприємства й оцінити їхній внесок (позитивний чи негативний) в кінцеві результати діяльності.

Наведений вище матеріал, по суті, є загальною, кількісною характеристикою прибутку як кінцевої мети функціонування підприємства. А що ж являє собою прибуток як економічна категорія ? За економічною природою прибуток є перетвореною формою додаткового продукту, або, якщо вести мову про вартісний вираз останнього, чистого доходу. Внаслідок відхилення ціни товару від його вартості чистий дохід кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту. Джерело чистого доходу - додаткова і певною мірою необхідна праця.

Чистий дохід є категорією розподілу і виражає відносини між власниками засобів виробництва, виробниками та споживачами з приводу його створення, реалізації й привласнення.

6. Витрати виробництва, їх суть та види

Здійснення підприємством притаманних йому функцій, про які вже йшлося раніше, потребує певних витрат на придбання економічних ресурсів: землі, праці, капіталу, підприємництва, необхідних для виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг). Економічні витрати -- це ті виплати, які підприємство зобов'язане зробити, або ті доходи, які фірма змушена забезпечити постачальникам ресурсів, щоб отримати можливість використовувати їх у своїх виробничих цілях і не допустити їх використання в альтернативних виробництвах.

В економічній теорії (спочатку цей підхід почав застосовуватися в західній науці) економічні витрати поділяють на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні (або неявні) витрати -- це неоплачувані витрати, витрати, пов'язані з використанням ресурсів, які є власністю підприємства. Наприклад, неявні витрати мають місце тоді, коли підприємець буде використовувати приміщення, яке є його власністю, або застосовувати свій власний ресурс -- підприємницькі здібності. Вартість внутрішніх витрат -- це ті доходи, які могли б бути отримані за власні ресурси, якщо б вони використовувалися не у власному бізнесі, а в альтернативних виробництвах. Так, якщо б приміщення було передано в оренду, то його власник отримав би орендну плату. Таким чином, вартість внутрішніх витрат на приміщення обчислюється сумою неотриманої орендної плати. А використовуючи такий ресурс, як підприємництво у власному бізнесі, підприємець не отримує окладу менеджера, який йому виплатила б фірма, в якій би він працював за наймом. Отже, вартість внутрішніх витрат у цьому випадку -- не-отриманий дохід менеджера. Сукупні внутрішні витрати у наведеному прикладі становитимуть: неотримана орендна плата + неотриманий дохід менеджера.

Зовнішні витрати -- це витрати підприємства на оплату ресурсів, що йому не належать. Ці оплачувані витрати відбуваються у бухгалтерському обліку підприємства і називаються бухгалтерськими витратами. З метою посилення якості аналізу в короткому періоді (так називають період, протягом якого виробничі потужності підприємства є фіксованими, тобто обладнання, будівлі, верстати використовуються в незмінному обсязі) зовнішні, або бухгалтерські, витрати західні вчені поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати (fixed cost) -- це витрати, величина яких не залежить від змін обсягів виробництва. До них відносять амортизацію основного капіталу, орендну плату, покриття банківських кредитів, плату службовцям тощо. Змінні витрати (variable cost) змінюються залежно від обсягів виробництва. До них відносять заробітну плату робітників, платежі за сировину, паливо, напівфабрикати, електроенергію та ін.

У бухгалтерському обліку підприємства змінні витрати належать до прямих витрат на виробництво певного продукту: матеріальні витрати (сировина, матеріали), оплата праці виробничого персоналу тощо. Постійні витрати належать до непрямих, або накладних витрат: амортизація основних засобів, орендна плата, оплата службовців тощо.

Сукупність постійних і змінних витрат є валові, або загальні витрати підприємства (total cost). Приріст обсягу продукції призводить до зростання валових витрат, при цьому змінні витрати зростають, а постійні залишаються незмінними. Взаємозв'язок змін валових та змінних витрат особливо наочно виявляється в характері змін граничних витрат підприємства. Граничними витратами є збільшення (зменшення) валових витрат, пов'язане з ростом випуску продукції, на одну додаткову одиницю. Оскільки постійні витрати не змінюються залежно від обсягів виробництва, їх граничний показник дорівнює нулю. Тому граничні валові витрати -- це граничні змінні витрати.

Важливо обчислювати також середні витрати підприємства -- витрати (постійні, змінні, валові) на одиницю продукції.

Розглянуті зовнішні витрати підприємства відбиває такий узагальнюючий показник, як собівартість продукції -- грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції. При цьому необхідно розуміти, що витрати окремого підприємства не тотожні витратам суспільства. Сукупні витрати суспільної праці на виробництво продукту набувають форми суспільно необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості. За допомогою схеми це можна представити таким чином:

Собівартість (залежно від повноти представлених витрат) розраховується як виробнича (сукупність витрат на виробництво), як повна собівартість (вміщує виробничу собівартість, а також витрати на реалізацію продукції).

Собівартість продукції -- один з найважливіших показників ефективності діяльності суб'єкта господарювання. її зниження забезпечує підвищення прибутковості підприємства, а щоб цього досягти, необхідно визначати напрями зниження собівартості, які значною мірою залежать від структури витрат того чи іншого підприємства. Так, якщо в галузі значну частину собівартості складають витрати на сировину і матеріали (наприклад, в легкій промисловості), то значним резервом зниження собівартості продукції будуть заходи з економії матеріальних ресурсів.

Контрольні запитання і завдання

1. Що являє собою капітал з точки зору різних наукових економічних напрямів? Яке визначення, на ваш погляд, є найбільш ґрунтовним?

2. Який критерій покладено в основу поділу капіталу на основний і оборотний? Дайте визначення цим поняттям.

3. У чому полягає різниця між фізичним і моральним зносом основного капіталу?

4. Що таке амортизація, норма амортизації, амортизаційний фонд?

5. Назвіть і проаналізуйте стадії, які проходить капітал у процесі свого кругообороту.

6. У яких формах виступає капітал на кожній зі стадій? Які функції виконує кожна форма капіталу?

7. Дайте визначення поняттю “кругооборот капіталу”.

8. Що ви розумієте під оборотом капіталу? Якими показниками вимірюється оборот?

9. Назвіть фактори, що впливають на швидкість обороту капіталу.

10. Що ви розумієте під оборотом капіталу? Час обороту капіталу і його складові частини.

11. Оборотні засоби підприємства та їх склад.

12. Що таке собівартість продукції і які основні елементи затрат до неї входять?

13. Як ви розрізняєте такі поняття, як “валовий продукт” і “виручка”; “валовий доход” і “чистий доход”; “балансовий прибуток” і “чистий прибуток”?

14. Яка різниця існує між нормою прибутку й нормою рентабельності?

15. У чому полягає відмінність між зовнішніми і внутрішніми витратами?

16. Дайте визначення понять валовий дохід, середній валовий дохід, граничний валовий дохід.

17. Дайте кількісне визначення категорії прибуток.

18. У чому полягає відмінність між бухгалтерським прибутком та економічним прибутком?

19. Які види бухгалтерського прибутку ви знаєте?

20. Дайте визначення таким поняттям, як внутрішні та зовнішні витрати.

21. Охарактеризуйте постійні та змінні витрати. Для якого періоду в діяльності підприємства західні вчені вводять цей поділ?

22. Проаналізуйте зміни у валових, постійних та змінних витратах, якщо обсяг продукції підприємств збільшився.

23. Назвіть види собівартості, які розраховуються у вітчизняній господарській практиці.

24. Що таке собівартість і які основні елементи витрат до неї входять?

11. ФОРМИ СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ В ПРОЦЕСІ ВІДТВОРЕННЯ

1. Сутність і види економічного відтворення

Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, не може воно і перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв'язку і безперервному потоці свого відтворення, в то же час є процесом відтворення. Безперервне виробництво матеріальних благ і послуг є об'єктивною основою існування людського суспільства.

Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено що, в суспільному відтворенні з'являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні певних підприємств.

Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного -- максимізація добробуту населення. Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне виробництво -- на сукупний попит тощо.

Суспільно економічне відтворення засноване на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:

* виробництва, розподілу, обміну, споживання;

* домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;

* продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;

* суспільного виробництва і суспільного споживання.

В усій системі відтворювальних зв'язків визначним є виробництво, бо саме воно створює все необхідно для життя і щастя людей. Розподілено, обмінене і спожито може бути тільки те, що вироблено.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші методи:

* відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

* відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;

* відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

* відтворення національного багатства;

* відтворення споживання;

* відтворення економічних відносин;

Засоби виробництва і людський фактор у своїй єдності --продуктивні сили суспільства. Тому політична економія досліджує також і відтворення продуктивних сил як матеріальної бази всієї економічної системи суспільства.

У складі економічних відносин відтворюються різноманітні форми власності, і перш за все панівна, їх взаємозв'язок і напрями розвитку. Вивчаються відносини розподілу, товарно-грошові відносини, господарський механізм.

Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення --це відновлення процесу суспільного виробництва в зростаючих розмірах.

Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для традиційної економіки. У докапіталістичному суспільстві розширене відтворення здійснювалося лише в окремі періоди тривалого історичного процесу. У ці періоди процес виробництва відновлювався на традиційній технічній основі і в майже незмінних масштабах.

Розширене відтворення економіки -- це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення межі виробничих можливостей.

Підприємці, намагаючись одержати максимум прибутку, значну частину його капіталізують спрямовують на розширення основного оборотного капіталу, а на цій основі -- і виробництво. Проте просте відтворення продовжує існувати я елемент розширеного відтворення економіки. Так, складовою частиною розширеного відтворення суспільного виробництва є відтворення толки кількості капіталу, людського ресурсу і продукту, яке було в наявності в попередній період.

В умовах ринкового товарного виробництва і ринку відновлення процес відтворення передбачає реалізацію на ринку суспільного продукту. У зв'язку з цим у масштабі суспільного економічного відтворення велике значення мають такі ринкові категорії, як сукупна пропозиція, сукупний попит, сукупна рівновага та інші категорії ринкової економіки, які розглядаються не на рівні певної ланки, а на рівні суспільної економіки.

2. Суспільний продукт. Методи обчислення суспільного продукту

Суспільний продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системами товарного виробництва кожен продукт вступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком -- ще й ринкову вартість.

Натуральна форма суспільного продукту дає можливість розглядати його структуру за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного поділу праці і диференціації суспільного продукту. Поділ праці веде до того, що кількість видів продукції розширюється. Сьогодні кілька видів продукції вимірюється десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності продукти, як корисні блага, діляться на дві великі групи: речі і послуги.

Для того, щоб бути благом корисним, продукт необов'язково повинен набувати форми речі, матеріального блага. Корисним є і послуги, що мають нематеріальний характер. Ці послуги освіти, медицини, культури, сфери попиту тощо. Виробничі потреби задовольняються науковими, інформаційними, транспортними та іншими послугами. Зараз обсяг і якість послуг -- один з найважливіших показників економічного і соціального прогресу.

Особливості і виробничі послуги -- невід'ємна частина суспільного продукту. У зв'язку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: виробництво матеріальних благ, тобто матеріального виробництва, і виробництво послуг, тобто нематеріального виробництва.

Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.

За всієї різноманітності вироблені матеріальні продукти і послуги поділяються на два види залежно від того, які проблеми людей вони задовольняють:

* на предмет споживання, що задовольняють особисті проблеми людей;

* на засоби виробництва, які задовольняють виробничі проблеми людей.

Відповідно, як обґрунтував К. Маркс, виробництво ділиться на два великих підрозділи:

* виробництво засобів виробництва;

* виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.

Оскільки виробництво базується на глибокому поділу праці, то при аналізів результатів виробництва варто обчислити проміжки продукту і кінцевий продукт.

Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не подальшої обробки чи переробки, або перепродажу.

Більшість продуктів(сировина, матеріали, комплектуючі машини) проходить кілька виробничих циклів протягом року, преш ніж потрапляють до кінцевого споживача. У результаті окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються декілька разів.

Проміні продукти -- це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.

У системі суспільного поділу праці багато підприємств (і цілі галузі) спеціалізуються на виробництві проміжних продуктів--пшениці, залізної руди, деревини, нафти, льону, металу тощо.

Іншою стороною суспільного продукту виступає його вартість. За допомогою цієї категорії ведеться облік ринкової вартості суспільного продукту, окремих галузей сфер виробництва, а також вимірюється додана вартість. Без категорії вартості неможливо обчислити обсяг суспільно продукту.

Методи обчислення суспільно продукту. Суспільство як і підприємство має обчислювати результати суспільного виробництва, тобто суспільний продукт.

Система національних рахунків -- це адекватний ринковий економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і багатьох таблиц, що розкривають результати економічної діяльності структури економіки, найважливіші взаємозв'язки в національному господарстві.

У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та економічний агент.

Економічний агент -- це будь-який господарський суб'єкт економіки, включаючи домашні господарства і некомерційні підприємства.

Під час обліку використовується грошовий вираз ринкової вартості благ, що переміщуються, для забезпечення бази порівняння. Сам облік здійснюється у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському обліку. Спрощено можна уявити рахунок національних рахунків як бухгалтерію гігантського підприємства, яким є економіка країни, а шляхами в ньому виступають певні сектори економіки.

Одиницею обліку при складенні національних рахунків є економічна операція. Воно реєструється, як правило, в момент її оплати.

За системою національних рахунків подвійний рахунок включається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва. Статистика, розраховуючи кінцевий продукт як потік доходів, враховує в ньому тільки те, що називається доданою вартістю.

Додану вартість можна визначати двояко:

* за статистикою -- це різниця між продажем підприємств та придбання матеріалів і послуг інших підприємств;

* як економічна категорія -- це, вартість яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу ( не враховуючи заробітну плату).

За методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного рахунку, потрібно враховувати в національному продукті тільки кінцеві товари і не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення кінцевих товарів. Розраховуючи додану вартість на кожній стадії і пам'ятаючи про необхідність віднімання витрат на проміжні товари, що купується в інших фірм, за допомогою методу розрахунку кінцевого національного продукту, як потоку доходів, можна належно уникати подвійного рахунку і враховувати зарплату, процент, ренту і прибуток тільки один раз.

Концепція системи національних рахунків, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва. До того ж у системі національних рахунків принципове значення має система домогосподарств.