Економічні основи суспільного виробництва та ринкової економіки

Еластичність попиту для різних товарів не однакова. Вона залежить від виду товару (першої необхідності чи ні), ступеня задоволення потреби на товари, від наявності товарів-субститутів.

Ступінь зміни пропозиції певного товару під впливом зміни ціни характеризує еластичність пропозиції (Е_пр).

У випадку, коли обсяги збільшення пропозиції, виражені у відсотках, перевищують обсяги зростання ціни, пропозиція є еластичною.

Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, то еластичність пропозиції називають одиничною (Е_лр± 1).

Коли приріст пропозиції менший за приріст цін, то пропозиція нееластична (Е_пр < 1>).

Порівняння механізму ринку з системами господарювання, що існують у. розвинутих країнах світу, свідчить, що в реальному економічному житті, крім ринкових, діють й інші сили. Наприклад, економічна політика держави, інфляція, традиції, різні монополістичні об'єднання (підприємців, трудящих, споживачів та ін.), що впливають на ціни, заважають руху ресурсів, обмежують інформацію тощо.

Функції ринку:

* інформативна,

* регулююча,

* сануюча.

Інформативна функція. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об'єктивну інформацію про суспільно необхідні витрати виробництва і суспільно необхідну якість та асортимент тих товарів і послуг, які виробляються.

Регулююча функція. Орієнтуючись на ринкові ціни і намагаючись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів, які користуються попитом. У результаті досягається відповідність між обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні пропорції. Так ринковий механізм виконує регулюючу функцію.

Сануюча функція. Цю функцію ринок виконує тоді, коли за допомогою конкуренції "очищає" суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, "дає зелене світло" ефективнішим. У цій своїй функції ринок - об'єктивний суддя, який відбирає найкорисніших для суспільства виробників, внаслідок чого неперервно підвищується середній рівень ефективності народного господарства.

Недоліки ринкового механізму:

ринок не в змозі регулювати "зовнішні ефекти" економічної діяльності. І вони не мають грошового виміру, але реально впливають (позитивно чи негативно) на добробут суб'єктів економічних відносин. Це, наприклад, такі соціальні наслідки виробництва в умовах конкуренції, як безробіття або забруднення навколишнього cеpeдовища. У даному випадку вплив негативний, і його хтось повинен компенсувати. Ринок це зробити не може, такі функції повинна, виконувати держава;

ринковий механізм не в змозі врахувати потреби знедолених груп населення: безробітних, непрацездатних і малозабезпечених, їхні потреби, як правило, незабезпечені грошима, і тому ринок їх не бачить;

ринок не може забезпечити країну суспільними благами. Йдеться, насамперед, про товари і послуги колективного користування, в споживанні яких беруть участь усі громадяни без винятку (оборона, освіта, управління, охорона правопорядку тощо). Ці блага світова економічна наука називає "суспільним товаром". Крім такої, властивості, як невиключеність із споживання, вони мають і таку особливість, як те, що дістаються усім споживачам приблизно порівну;

ринок не бачить перспективи. Криві попиту і пропозиції відображають поточні потреби суспільства. Такі стратегічні цілі розвитку країни, як здоров'я нації, достатній рівень освіти населення, культура, не забруднене навколишнє середовище, структурна перебудова економіки під впливом НТП і вичерпання продуктивних ресурсів залишаються за межами інтересів суб'єктів ринкових відносин. Часто інтереси підприємців і суспільства стосовно цих питань протилежні.

Отже, існує ряд проблем, вирішення яких мають взяти на себе державні і громадські інститути. Це - регулювання зовнішніх ефектів встановлення соціальної рівноваги, забезпечення населення соціальними благами, перспективний розвиток країни.

Таким чином, ринковий механізм має певні межі своєї дії.

Контрольні питання

1. Які інституціональні основи ринкової економічної системи? Чому потрібно ототожнювати ринкову економічну систему з капіталізмом?

2. Що таке ринкова система і чим вона відрізняється від ринкової системи?

3. Назвіть функції ринку.

4. Які ви знаєте суб'єкти ринкової економіки? Чи є держава суб'єктом чистої ринкової економіки?

5. Обґрунтуйте протилежності між категоріями попиту і пропозиції.

6. За допомогою графіка рівноваги попиту і пропозиції поясніть сутність рівноважної ринкової ціни та її кількісну визначеність.

7. Які функції виконує конкуренція?

8. СТРУКТУРА ТА ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

1. Структура сучасного ринку

Структура ринку -- це внутрішня система ринкових відносин, сукупність певних елементів ринку. Структура ринку по своїй суті дуже складна, оскільки її можна класифікувати за численними критеріями. Найважливішими серед них є такі:

1) економічне призначення об'єктів ринкових відносин -- відповідно до нього виділяється ринок товарів (він складається з ринку товарів народного споживання, ринку засобів виробництва та послуг), ринок робочої сили (або праці, як його ще називають), фінансовий ринок та ринок валюти;

2) географічне положення -- тут йдеться про місцевий, регіональний, національний і світовий ринки;

3) ступінь обмеження конкуренції-- монополістичний, олігополістичний, вільний, змішаний ринки;

4) характер продажу -- оптовий і роздрібний ринки та ін.

Визнано, що найбільш важливою з точки зору як теоретичного, так і практичного розгляду ринкових відносин є класифікація видів ринків за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин, оскільки саме вона дозволяє дослідити якісний стан і розвиток кожного з елементів цієї структури, проаналізувати взаємозв'язки між ними, тобто визначити ефективність функціонування усієї ринкової системи.

Cтруктура

Суттєвою особливістю ринку е його структурованість. Існування системи взаємопов'язаних і взаємозумовлених ринків.

Структура ринку - це внутрішня будова, розгадування, порядок окремих його елементів, їх частка у загальному просторі ринку» Ознаками будь-якої структури е тісний взаємозв'язок II елементів значна Його стійкість, цілісність сукупності усіх елементів.

Сукупність усіх ринків розчленованих на окремі елементи різноманітними критеріями, утворює систему ринків.

За критерієм ринкових об'єктів можна розглянути загальну структуру ринку, яка зображена на схемі.

Ринок капіталів, або ринок інвестиційних ресурсів, поділяється на ринок грошей і ринок цінних папері.

На ринку праці здійснюється купівлі- продаж робочої сили, або виробничого фактора праці. Цей ринок фрагментований по професіях, спеціальностях і територіях.

Товарний ринок має складну структур.

По - перше, він включає ринок товарів і послуг, або споживчий ринок, який поділяється на ринки продовольчих товарів, побутових, комунальних, транспортних послуг, послуг культури, освіти, охорони здоров'я, правових послуг, а також включає ринок житла.

По - друге, у його структурі виділяється ринок засобів виробництва, який поділяється на ринки засобів праці (речового капіталу)-машин, механізмів, обладнання, приладів, виробничих споруд, орендних засобів тощо і природних ресурсів - сировини, матеріалів, палива, енергії.

По - трете, це ринок науково - технічних розробок, або ринок інновацій, тобто технічних і наукових нововведень, винаходів і раціоналізаторських пропозицій, патентів і ліцензій. Так реалізується наука як виробничий ресурс. Особливе місце займає ринок інформації. Предметом купівлі-продажу тут виступають книги, газети, часописи, картини, аудіо і відеокасети, реклама та інші види діяльності, що несуть людям необхідні знання інформація реалізується як на споживчому ринку(для особистого споживання) так і на ринку засобів виробництва(для виробничих потреб), а також на інноваційному ринку (науково-технічна інформація).

З погляду значення для виробництва розпізнають ринок ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів, підприємницьких здібностей) і споживчий ринок (товарів і послуг для особистого споживання).

За суб'єктами ринкових відносин виділяють ринок покупця(тут пропозиція товарів перевищує попит на них, що надає перевагу покупцям), ринок продавця (тут попит значно перевищує пропозицію), посередницький ринок(сукупність економічних відносин господарюючих суб'єктів, що купують товари для їх наступного перепродажу з метою одержання вигоди), державний ринок(включає сукупність угод купівлі-продажу уряду, державних установ, місцевої влади, які купують, продають чи орендують товари і ресурси, необхідні для виконання їх функцій).

За ознакою простору дії виділяють місцевий ринок (локальний ринок обмеженої території), регіональний ринок(ринок, що охоплює значну частину території країни, наприклад, Західної України), національний ринок (охоплює усю територію країни), світовий ринок (охоплює усю планету), у тому числі й міжнародний регіональний ринок (скажімо, загальноєвропейський чи ринок Євросоюзу), У зв'язку із територіальним критерієм розрізняють внутрішній ринок і зовнішній ринок

За ступенем конкурентності виділяють вільний ринок, монополістичний ринок, ринок монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок. Це дозволяє розрізняти конкурентні і неконкурентні ринки.

З позицій відповідності законодавству існують легальний і нелегальний ринки. Останній часто називають "чорним","підпільним" Розрізняють і напівлегальній, або "сірий" ринок.

2. Ринкова інфраструктура

Ефективне функціонування передбачає наявність певних умов. Однією з них є розвинута інфраструктура ринку.

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій та установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Розрізняють:

організаційно-технічну,

фінансово-кредитну,

науково-дослідницьку інфраструктури ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжирінгові фірми, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

Одні з цих установ покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги (ярмарки, біржі, виставки, центри), інші - беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, представляють інтереси своїх членів на регіональному, державному та міжнародному рівнях (асоціації, торгові й господарські палати), треті - спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин (податкові інспекції, служби щодо контролю за цінами і стандартами, страховий нагляд тощо).

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це всі ті, хто здатен займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення. На практиці застосовується безліч варіантів прибуткового використання цих коштів, коли, наприклад, фонди громадських організацій передаються в позику комерційним банкам, інвестуються в акції тощо. У ринковій економіці кожен карбованець, долар чи франк повсякчас має працювати, перебувати в обігу, приносити прибуток. Фінансово-кредитна інфраструктури забезпечує вирішення цієї проблеми.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Інститути та організації, що утворюють цю інфраструктуру. вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поведінки підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців, моделюванням наслідків тих чи інших рішень, наданням консультацій, улагодженням конфліктів між партнерами, підготовкою економістів, менеджерів та фахівців з маркетингу.

Крім загальної інфраструктури, що обслуговує весь простір ринкових відносин, існують ще спеціалізовані, які забезпечують ефективне функціонування окремих ринків. Так, на ринку товарів і послуг діють товарні біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі, фірми, що зайняті перевезенням вантажів, наданням послуг у сфері маркетингу тощо. Ринок праці обслуговують біржі праці, державні та приватні фонди сприяння зайнятості, пенсійні фонди, державні центри підготовки кадрів тощо. Функціонування ринку капіталів забезпечують фондові та валютні біржі, страхові, холдингові та інвестиційні компанії, комерційні банки, брокерські та ділерські контори, інспекції контролю за цінними паперами, фонди державного майна, податкові інспекції та ін.

Конкуренція виступає також об'єктивно необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму. Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють:

досконалу(чисту)

недосконалу конкуренцію.

Досконала (чиста) конкуренція означає, що на ринку діють багато покупців і продавців, вільний доступ фірм на ринок тощо. Жоден продавець або покупець за цих умов не в змозі будь-яким чином серйозно вплинути на ринкову ціну товару. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для оптимального функціонування ринкового механізму.

Недосконала конкуренція виступає у формах монополістичної та олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов'язана або з його особливостями (якість, марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи з особливими послугами, що супроводжують продаж товару Зменшуючи цінову еластичність попиту за допомогою диференціації продукту, продавець одержує певну монополістичну владу над ним, тобто він може до якоїсь межі підвищувати ціну товару без ризику скорочення обсягу продажу.

Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію (або близькі субститути) продають декілька (два-три) продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію (визначає обсяги продажу, ціну тощо), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії конкурента.

Наприклад, якщо підприємство з виробництва борошна знизить ціни на 10 відсотків, покупці швидко зорієнтуються на цього постачальника. Іншим виробникам борошна доведеться також знизити ціни або надати будь-які додаткові послуги покупцям.

Конкурентна боротьба зовсім зникає, коли певний товар виробляє і продає тільки одна фірма. У даному випадку має місце монополія.

Для країн з високорозвинутою ринковою економікою характерним є існування чистої або різних видів недосконалої конкуренції (залежно від галузей). В економічному житті нашої країни ключову роль, відіграють монополії.

Ринкова економіка може успішно функціонувати якщо права її субєктів надійно, захищаються законом; якщо їм відомі межі, в яких ініціатива не карається; якщо порушники правил гри несуть не тільки матеріальну а й кримінальну відповідальність.

а)Поняття ринкової інфраструктури

Однією з важливих умові функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових; відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку.

Інфраструктура -- сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.

Інфраструктура ринку -- це система підприємств і організацій. які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

б)Основні елементи ринкової інфраструктури

Елементи ринкової, інфраструктури, через які реалізуються її )функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприсмців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів -- товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції із цін і стандартів; ринок праці -- біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості.

3. Позичковий процент. банки

Сутність позичкового капіталу

Чільне місце в інфраструктурному забезпеченні ринку посідає позичковий капітал сфери обміну та установи, що здійснюють його функціонування. Позичковий капітал сфери обміну -- це грошовий капітал, що надасться в позику його власником іншому власник-підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента.

На відміну від лихварської позики грошовий капітал є позичковим у руках кредитора (власника грошей) і промисловим та торговельним -- у руках промисловця і торговця. Загальна формула руху позичкового капіталу Г - Г¹. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Збільшення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбувається у сфері виробництва. Підприємець сфери виробництва "ділиться" часткою прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс -- капітал.

У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницького прибутку.

Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на дві частини: на процент, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, і цю частину отримує капіталіст-власник; та на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер за виробниче використання цього ресурсу.

Банки і банківська система

Посередником між капіталістом-власником виступає банк, який забезпечує формування і рух грошового капіталу.

Банк -- це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах 4 розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему -- сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму.

Банківська система країни включає:

1) центральний банк;

2) комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.

Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків-- посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.

Мета комерційних банків -- одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні банки можуть бути відкритого і закритого типів.

Комерційні банки успішно працюють за дотримання відповідних принципів:

* робота в межах реальних ресурсів;

* повна економічна самостійність і відповідальність;

* взаємодія з клієнтами на ринкових засадах;

* регулювання діяльності економічними методами і в межах закону. Комерційні банки виконують такі функції: *

* створення грошей;

* посередництво в кредиті;

* стимулювання нагромаджень господарськими суб'єктами;

* посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного механізму;

* посередництво в операціях із цінними паперами.

Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу.

Вони все більшою мірою стають джерелом довгострокового кредитування, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з мстою одержання прибутку.

Прибуток як надлишок авансованої вартості створюється у виробничій сфері. Але оскільки грошовий позичковий капітал бере участь у створенні цього надлишку, то його власник одержує певну частку прибутку у формі процента.

Сутність позичкового процента

Позичковий процент -- це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнту), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений термін. Обчислюється позичковий процент у відсотках до суми кредиту, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру та забезпечення позики, строків користування, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків.

Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової конкуренції не може бути вищою від норми прибутку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Процент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь-який товар на ринку, він залежить від попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Банківська система є складовою кредитно-банківської системи і виконує основну функцію кредитування.

Кредит, його функції форми

Кредит -- форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.

Кредит, виражаючи відносини між кредитором і позичальником, забезпечує при цьому трансформацію вільного грошового капіталу в позичковий. Необхідність кредиту в ринковій економіці обумовлена самою природою капіталу, закономірностями його кругообігу і обігу в процесі відтворення. У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб'єктів, які їх потребують.

Кредит необхідний як еластичний механізм, призначений для переливання вільного капіталу з одних галузей в інші і зрівняння норми прибутку між ними. Крім того, кредит дозволяє долати обмеженість індивідуального капіталу на шляху його зростання як складової суспільного капіталу. Кредит виконує такі функції: акумулює і мобілізує грошовий капітал; перерозподіляє грошовий капітал;

сприяє скороченню витрат обігу; прискорює концентрацію і централізацію капіталу; є інструментом регулювання економіки. Організація кредитних відносин будується на додержанні принципів повернення, строковості, матеріального забезпечення, платності.

Кредит існує в певних формах:

* комерційний -- продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;

знаряддя -- вексель, ідо оплачується через банк;

* банківський -- надасться банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб'єктам у формі грошових позик;

* споживчий надасться банками, фінансово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;

* іпотечний -- під заставу землі;

* державний -- позичальник -- держава; кредитор -- населення і приватний бізнес;

* міжнародний -- між державами в грошовій або товарній формі.

Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.

Банківський прибуток

Діяльність комерційних банків спрямована на отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками. Результативність роботи комерційного банку визначається нормою банківського прибутку -- відношенням чистого прибутку до власних коштів (власного капіталу) банку.

4. Капітал у сфері торгівлі. торговий прибуток

Суть торгового капіталу

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Він існував у рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна і самостійна форма капіталу.

Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був тією ланкою, що забезпечувала економічний зв'язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку. Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необхідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати торгових агентів тощо. Усе це вимагає додаткових витрат. Тому створюється необхідність в особливій групі капіталістів, які використовували б свої капітали виключно для обслуговування обігу промислового капіталу, -- в торговцях. Промисловець тепер уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торговець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов'язані з реалізацією продукції. називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на постійні і змінні, зовнішні і внутрішні, економічні і бухгалтерські.

Торговий прибуток

Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток -- це дохід, який отримують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;

2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може отримати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.

З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг.

Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв'язки на національному (внутрішньому) ринку.

Оптова, і роздрібна торгівля

За стадіями руху товарів розрізняють оптову і роздрібну торгівлю. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торговцями. Вона пов'язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості і сільському господарстві. формує замовлення виробництву і забезпечує постачання товарів роздрібній торгівлі.

Особливістю оптової торгівлі є те, що оптовий торговець має справу не зі звичайними споживачами, а із промисловцями і роздрібними торговцями. Окрім того це великі масштаби торгових угод, тобто товари продаються не одиницями, а великими партіями. Тому оптовик веде, головним чином, спеціалізовану торгівлю, він торгує яким-небудь одним видом товару: вугіллям, залізом, хлібом, лісом.

Різновидом оптової торгівлі є товарна біржа. На біржі немає товарів. Угоди здійснюються за встановленими стандартами і зразками товарів. Об'єктом біржової торгівлі не можуть бути товари з різними індивідуальними особливостями, а лише однорідні за своїми властивостями масові товари, такі як пшениця, спирт, кава, вовна і т. п. На біржах часто продаються товари, які є в інших місцевостях. Так, на Лондонській біржі можуть бути продані американська бавовна, канадська пшениця, бразильська кава тощо. При цьому можуть бути продані ще не вироблені товари, наприклад, зерно або бавовна майбутнього врожаю. Концентрація оптової торгівлі на біржах сприяє вирівнюванню цін на різних ринках.

Роздрібна торгівля

Роздрібна торгівля -- це реалізація товарів безпосередньо споживачам. Роздрібна торгівля відрізняється від оптової тим, що через роздрібне торгове підприємство реалізуються товари в різноманітному асортименті одиничне або невеликими партіями. Роздрібна торгівля на ранніх стадіях розвитку капіталізму здійснювалась головним чином дрібними торговцями, але потім вона стала укрупнюватись. У роздрібній торгівлі функціонують різні категорії торговців, однак панівне становище посідає великий капітал.

У сучасних умовах у сфері товарного обігу діють великі об'єднання капіталістів. Вони зосереджують у своїх руках переважну частину продажу товарів, витісняючи з ринку дрібні та середні торгові фірми. Так, у Великобританії більш ніж половина роздрібного продажу продовольчих товарів припадає тільки на чотири торгові фірми.

Великі торгові об'єднання, що виникли в результаті концентрації та централізації торгового капіталу, проникають у сферу матеріального виробництва.

У США, наприклад, більшість фірм, які торгують продовольчими товарами, увійшли у сферу виробництва, 15-20% товарів вони одержують на власних підприємствах. Поряд з цим активно розвивається і зворотний процес: проникнення компаній виробників у сферу торгівлі. У США приблизно третину промислової продукції капіталісти збувають через власні оптові відділи. Таким чином, у сучасних умовах реалізація товарів здійснюється спеціалізованими промисловими компаніями. Слід зазначити, що у взаємозв'язках торговельного і промислового капіталів відбуваються якісні зміни:

торгівля з пасивного посередника між виробництвом і споживанням перетворюється в активного суб'єкта, що значною мірою визначає тенденції їх розвитку.

5. Цінні папери як фіктивний капітал сфери обігу. фондові біржі

Фіктивний капітал

Акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій біржі, утворюють фіктивний капітал. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть бути продані. У той самий час цінні папери -- це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

Цінні папери як форма функціонування фіктивного капіталу.

Розвинуті товарне виробництво і товарний обіг неможливі без широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один з важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів, цінні папери виконують і антиінфляційні функції, знімаючи на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх значного розповсюдження в комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі як його провідна ланка посідають важливе місце в економіці розвинутих капіталістичних країн.

В нашій економіці використовувалися деякі види цінних паперів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж у суворо обмежених рамках. У 90-х рр. в Україні з'явилися фондові біржі, що свідчить про досить швидкий процес формування ринку цінних паперів. Прийняті закони "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про цінні папери і фондову біржу" і низка інших документів створили умови для його формування і розвитку. Закон "Про цінні папери і фондову біржу" визначає види цінних паперів, які можуть випускатися, і регламентує їх рух.

Цінні папери

Це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, з особою, яка є їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивіденду або процента, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно із Законом "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі. Розглянемо коротко їх суть.

Акція -- це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства. підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, й також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними піп на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більший тим вищий курс акцій. Другим фактором, що впливає на курс акцій, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обернено пропорційний нормі позичкового процента.

Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом на акції і їх пропонуванням. Курс акцій залежить від стану справ та рентабельності виробництва у відповідному товаристві. Якщо воно розвивається стабільно, прибуток і рентабельність його високі, то це за інших рівних умов веде до підвищення курсу акцій.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову (або курсову) ціну. Номінальна ціна записується на акції під час її випуску. Курс акцій і є ринковою ціною, за якою вони продаються і купуються в даний момент.

Облігація -- це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Казначейські зобов 'язання України -- це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань: довгострокові -- від 5 до 10 років; середньострокові -- від 1 до 5 років; короткострокові -- до одного року.

Ощадний сертифікат -- це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту процентів за ним.

Вексель -- це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Фондова біржа і ринок цінних паперів

Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком. Важливим його елементом є фондова біржа, що являє собою основну і найбільш ефективну організаційну форму ринку цінних паперів. Згідно з чинним законодавством України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропонування цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законів України, статуту і правил фондової біржі.

Правові норми країн з розвиненими ринковими відносинами розрізняють два ринки цінних паперів: первинний, позабіржовий, і вторинний, біржовий (фондовий) ринок цінних паперів. Крім того, виділяють загальнонаціональні, регіональні та місцеві ринки цінних паперів.

Розвиток ринку цінних паперів потребує створення широкої мережі фінансових посередників -- інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств, холдингових, страхових компаній і різних консультаційних фірм. В розвинутих європейських країнах намічається тенденція до побудови і розвитку централізованого ринку цінних паперів, так званого "прозорого" ринку. Україна пішла саме цим шляхом, узявши за приклад французьку модель.

Валютна біржа

Валютна біржа -- це організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі співвідношення попиту і пропонування. Як самостійна структура валютна біржа широко функціонувала в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у ФРН, Франції).

В Україні статус валютної біржі надано Українській фондовій біржі (м. Київ). Валютна біржа може здійснювати такі операції: укладати угоди зі своїми членами та організовувати двосторонні угоди між ними на купівлю і продаж іноземної валюти за ринковим курсом; організовувати розрахунки в іноземній і в національній валютах в угодах, які укладені на біржі; визначати поточний ринковий курс іноземної валюти до національної; організовувати операції центрального банку з підтримання курсу національної валюти.

Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на проведення валютних операцій. Операції з купівлі і продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійснювати тільки її члени, які діють від свого імені та за свій рахунок чи за рахунок своїх клієнтів, якими можуть бути національні підприємства, а також уповноважені банки -- не члени біржі.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення поняттю "структура ринку". За якими критеріями можна розглянути структуру сучасного ринку?

2. Охарактеризуйте структуру ринку за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин.

3.Назвітьфункції ринкової інфраструктури.

4. У чому полягає відмінність організаційної інфраструктури ринку від фінансово-кредитної?

5. Загальна формула руху грошового позичкового капіталу Г - Г' Поясніть джерело різниці Г'- Г.

6. Чим зумовлена різниця між капіталом-власністю і капіталом-функцією?

7. Поясніть економічну природу позичкового процента.

8. Які функції виконує кредит?

9. У чому полягає різниця між центральними банками і комерційними банками?

10. Який капітал належить до торгового капіталу? Чому?

11. Що таке витрати обігу?

12. Поясніть структуру торгового прибутку.

13. Що являють собою цінні папери?

9. ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО

1. .Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки. Види підприємств

Підприємство - первинна ланка економіки.

Політична економія вивчає функціонування економічної системи на 3-х рівнях.

Мікрорівень господарювання охоплює:

- економічно відсоблені одиниці (об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства ).

- окремі ринки, конкретні ціни і конкретний товар та послуги;

Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності;

- підприємства;

- домашні господарства (сімя ).

Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця.

Закон України «Про підприємства» трактує, що «підприємство -самостійний, господарючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науковк-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу).»

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати, платить за це готівкою або бере кредит, свої товари продає або тимчасово складає.

Одночасно поряд з організаторською формою господарювання підприємство є певним майновим комплексом, що складається з основного та оборотного капіталу.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання після реалізації товару.

Факторами виробництва є робоча сила і виробничі фонди.

За умов ринкової економіки підприємство діє як первинна ланка економіки країни ( складається із взаємодії первинних ланок ).

Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціонування економіки в цілому.

У ринковій економіці підприємство - це товаровиробник і основна виробнича ланка країни. Воно є:

- суб'єктом господарювання;

- товаровиробником;

- організаційною формою господарювання;

- суб'єктом індивідуального відтворення;

- суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту.

Суб'єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов:

- зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи - статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

- виконує господарські функції, виготовляє товар чи надає платні послуги;

- зберігає умови постійного повторення процесу виробництва - індивідуального відтворення;

- проходить ( повторює ) життєвий цикл.

Господарююча одиниця стає підприємством з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової та іншої господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.

Індивідуальне відтворення - це постійне відтворення виробництва чи надання платних послуг.

Формою індивідуального відтворення в ринкових умовах господарювання є кругообіг та обіг індивідуального капіталу підприємства.

Схема індивідуального відтворення підприємства

Життєвий цикл підприємства - це шлях, що проходить господарюючий суб'єкт з моменту реєстрації як юридичної особи до моменту його ліквідації (з причин банкрутства чи ін.).

Індивідуальне відтворення та життєвий цикл підприємств формуються залежно від організаційної форми, виду та форми власності господарських суб'єктів.

Відповідно до чинного законодавства в Україні існують такі форми підприємств, їх види:

- індивідуальне підприємство - ґрунтується на особистій власності особи та її праці;

- сімейне підприємство - засноване на власності та праці членів однієї сім ї;

- приватне - засноване власниками майна з правом використати найману працю;

- колективне підприємство - засноване на власності трудового колективу, кооперативу, громади, релігійної організації;

- державне комунальне підприємство - засноване на загальнодержавній власності;

- спільне підприємство - засноване на основі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності).

2. Підприємництво, його суть, принципи, умови та функції

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. В ньому переплітаються сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей.

А. Сміт , один з тих, хто заклав теоретичні підвалини підприємництва, розглядав підприємця як власника. Саме цим визначаються його дії в економічному житті, мотивація, поведінка, психологія.

Поняття «підприємець» часто вживають як синонім таких понять як «господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала своє діло, веде його, називають підприємцем. Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його з господарюючих суб'єктів, найбільш влучно сформулював Й.Шумпетер, перелічивши його головні функції:

- виготовлення нового блага або нової якості певного блага,

- освоєння нового ринку збуту,

- отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва,

- проведення нової відповідної реорганізації.

Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності, виділяти визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі, бути спроможним «плисти проти течії», долаючи опір соціальних сил, здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії.

Перелічені риси підприємця можуть бути реалізовані за умов:

- економічної свободи людини,

- права вибору сфери діяльності для реалізації своїх потенцій,

- персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банкрутство.

Отже, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.

Підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку.

У вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності акумулюється сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не будь-яких кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів виробництва, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Функції та умови існування підприємництва

Сутність підприємництва розкривається через основні функції - творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція підприємництва полягає у сприянні генерування та реалізації нових ідей, здійснені техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція ПЕРЕДБАЧАЄ, ЩО ВОНО НАЦІЛЕНЕ НА найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функція підприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх використанням.

Підприємець як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Можна виділити чотири їх групи:

- економічні - полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів;

- політичні - полягають у створенні в країні сприятливого політичного клімату для здійснення стабільної політики в країні. Така політика має надати усім господарюючим суб'єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури мають захищати всі види власності, в зокрема інтелектуальної, а також створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці;