Друга типова лінія поведінки дрібної неспеціалізованої компанії -- симбіоз постачальника простих комплектуючих деталей. Комутант у цьому випадку виступає в ролі молодшого партнера, розрив відносин для нього небезпечний, тому що він залишиться без ринку збуту своєї продукції. Тому дрібна фірма звичайно приймає ціни, які їй нав'язують умови поставок. Багато фірм, усвідомлюючи небезпеку такого роду приймають рішення про обмеження частки обороту, що доводиться на одного великого клієнта, до 20%. У таких умовах вона завжди може протистояти сваволі одного великого замовника, опираючись на інші.

Крім того, повне підпорядкування дрібного постачальника не відповідає стратегічним інтересам компанії. Комутанти виступають у цьому випадку своєрідними обмежниками неефективного великого виробництва. Якщо провідна компанія прагне від початку до кінця зробити складний виріб, не звертаючись до допомоги дрібного постачальника, то швидкість інновацій, прийняття управлінських рішень сповільнюються, й ці ділянки матимуть низьку ефективність.

Якщо конкуруючі корпорації закриють підсобні виробництва й звернуться до продукції дрібного постачальника, то витрати знизяться і, в остаточному підсумку, дрібні незалежні виробники конкурують з дрібними підрозділами великих компаній і виграють у конкурентній боротьбі. Таким чином, велика компанія знижує глибину переробки, а дрібне підприємство одержує ємний ринок для збуту своєї продукції й відносний спокій під захистом великої фірми.

У цілому ряді галузей патентне право не в змозі реально захистити дизайн від копіювання. В інших галузях строк патентного захисту коротший від життєвого циклу товару. Це дає можливість цілком законно копіювати кращі розробки відомих фірм.

Комутант-наслідувач одержує великі конкурентні переваги порівняно з фірмою, що вивела свій товар на ринок. Відсутність безумовно-фіксованих витрат дозволяє діставати високий прибуток і знижувати ціну товару на ринку, забезпечуючи якість, що приблизно збігається з якістю оригінальних товарів відомих фірм-виробників.

13.4 Нестійкість комутантів і необхідність зміни стратегії

Використання комутантами різноманітних прийомів виживання не рятує їх від основного недоліку стратегії -- низької міри стабільності. Комутанти стійкі й невигубні тільки як клас. Окремо вони занадто слабкі, щоб протистояти натиску великих фірм. Вони не мають радикально нових товарів, ефективного устаткування, унікальної спеціалізації. Тому гинуть сотнями й тисячами в ході макроекономічних потрясінь, технологічних зрушень, змін державної політики.

Припинення бізнесу для комутанта виявляється легкістю виходу з ринку, що формує сприятливу обставину для формування нових компаній методом проб і помилок. Власне кажучи, можливість зміни бізнесу -- це просто крайній прояв взагалі властивій комутантам гнучкості.

Велика фірма, розширюючись, втрачає гнучкість, тому що велике, громіздке виробництво дуже важко перешикувати, погіршується продуктивність і керованість, зростають витрати. Так виникають «миші-переростки». Мала фірма, що збільшилася, має ряд варіантів поведінки:підвищити свого ефективність і на цій основі домогтися низьких витрат виробництва (віолентна стратегія);

- виробити ефективну спеціалізацію, що захищає від конкурентів (патієнтна стратегія);

- не змінюватися й стати легким здобутком для першого сильного суперника;

- не розширювати розмірів свого бізнесу.

14. Формування стратегії конкуренції на світовому ринку

Міжнародна діяльність фірми -- це діяльність, пов'язана з експортом та імпортом товарів, капіталів, технологій, послуг, здійсненням спільних з іншими країнами проектів, з інтеграційними процесами в різних сферах.

Стратегічні цілі експортера:

- розширення виробництва, збільшення прибутку за рахунок захоплення нових ринків за кордоном;

- досягнення економії на масштабі виробництва;

- збільшення прибутку за рахунок використання порівняльних переваг інших країн;

- збільшення валютних ресурсів фірми.

Стратегічні цілі імпортера:

- модернізація й розширення виробничої бази фірми;

- досягнення економії на заміні устаткування, сировини, комплектуючих вітчизняного виробництва більш ефективною закордонною продукцією;

- розширення виробництва, збільшення прибутку за рахунок захоплення нових внутрішніх ринків;

- розширення асортиментів на національному споживчому ринку.

М. Портер у книзі «Міжнародна конкуренція» відзначає, що керівництво фірми повинне чітко уявляти, які національні особливості країни базування визначають здатність (або нездатність) фірми створити й утримувати конкурентну перевагу на міжнародному рівні.

В основі теорії М. Портера лежать принципи стратегії підвищення конкурентоспроможності в окремо взятих галузях. Жодна країна не може бути конкурентоспроможною абсолютно в усьому, так само як і бути чистим експортером абсолютно всього. Людські та інші ресурси будь-якої країни неминуче обмежені. В ідеальному варіанті їх застосовують у найбільш продуктивних галузях.

Міжнародна торгівля дає країні можливість підвищувати продуктивність свого виробництва: спеціалізуючись на тих галузях і сегментах ринку, де її фірми порівняно більш конкурентоспроможні, ніж іноземні, та імпортуючи ті товари й послуги, за якими її фірми поступаються закордонним.

Щоб домогтися успіху в конкуренції, фірми даної країни повинні мати порівняльну перевагу у вигляді або більш низьких витрат, або різноманітних товарів, які визначають вищі ціни. Щоб зберегти за собою цю перевагу, фірми повинні згодом вирватися вперед по інших напрямах, тобто через підвищення якості товарів і послуг або підвищення продуктивності.

Глобалізація міжнародних зв'язків, відзначає Портер, усуває залежність фірм даної країни від наявності й кількості в країні тих або інших факторів. Конкуруючі фірми продають свою продукцію по всьому світу, закуповують матеріали й комплектуючі також по всьому світу, з метою одержання додаткового прибутку розміщують виробництво в багатьох країнах. Успіх фірми в міжнародній конкуренції визначають не стільки самі фактори, скільки те, де й наскільки ефективно вони використовуються. Таким чином, знання порівняльних переваг тієї або іншої країни, максимальний облік місцевих умов і конкретних факторів та правильно обрана стратегія дають фірмі можливість домагатися конкурентних переваг на міжнародному ринку.

15. Cистема інформаційного забезпечення керування конкурентоспроможністю

Теоретичні висновки й пропозиції, сформульовані в попередніх параграфах даної роботи, дозволяють зробити висновок про те, якого типу інформація повинна бути використана в регіональних системах інформаційного забезпечення конкурентоспроможності. Ця інформація може бути представлена у вигляді окремих блоків.

1-й блок. Опис споживчої товарної лінії.

Споживчу товарну лінію варто описувати, використовуючи комплексні числа. У загальному випадку модель споживчої товарної лінії, що описує всю номенклатуру товарів, що задовольняють певну потребу (або їхня сукупність), буде мати вигляд:

. (9.1)

де Пі - споживчі властивості ідеального товару,

П і Ц - споживчі властивості й ціна конкретного товару,

і - мнима одиниця.

Даний опис споживчий товарної лінії ринку кожного конкретного регіону дозволяє визначити при яких цінах які споживчі властивості товару воліють споживачі. Дана інформація досить важлива для розробки й вибору конкурентних стратегій.

Для розрахунку моделі варто зібрати дані про рівноважні ціни на даному регіональному ринку по товарах досліджуваної споживчої товарної лінії й оцінці їхніх споживчих властивостей з боку учасників регіонального ринку. Обробити ці дані й представити їх у вигляді моделі (9.1) треба за допомогою методів математичної статистики, в основному - регресiйно-кореляційного аналізу.

2-й блок. Опис характеристик восьми сегментів ринку, що споживає даний товар.

Цей опис містить у собі, по-перше, упорядковану послідовність сегментів ринку і їхню нумерацію, що повинна бути здійснена за структурою таблиці 4. Як треба з висновків цієї таблиці, віднесення сегмента до того або іншого номера є принципово важливим для вибору відповідної конкурентної стратегії.

Сегментування ринку здійснюється по доходах споживачів, причому важливо чітко визначити границі кожного з восьми сегментів.

По-друге, до найважливішої характеристики кожного сегмента варто віднести середній для сегмента коефіцієнт еластичності обсягів за ціною.

До третьої найважливішої характеристики кожного сегмента ставиться кількість споживачів даного сегмента й середній рівень доходів у даному сегменті.

3-й блок. Рівень інтенсивності конкурентної боротьби на ринку залежно від числа учасників ринку.

Як було показано вище, інтенсивність конкурентної боротьби визначається двома тридцятилітніми, однієї з яких є число й характеристика учасників ринку. У загальному випадку економічна теорія виділяє дев'ять типів ринку залежно від кількості продавців і покупців на ринку. Для кожного з типів ринку відповідає свій рівень і особливості конкурентної боротьби - від чистої конкуренції до повної її відсутності.

Для визначення рівня інтенсивності саме в такий спосіб варто визначити частки й число учасників ринку й за цим даними дати його характеристику. Розрахунковим коефіцієнтом, що дозволяє визначити формалізованим шляхом рівень інтенсивності конкурентної боротьби, є коефіцієнт, що представляє собою відношення математичного очікування ринкової частки на даному конкурентному ринку до максимальної частки на цьому ринку:

 (9.2)

При значеннях даного показника, близьких до нуля, інтенсивність конкуренції найвища, а при значеннях показника, близьких до одиниці, інтенсивність конкуренції мінімальна, тому що ринок жорстко контролюється.

4-й блок. Етап життєвого циклу попиту на товар.

Залежно від того, на якому етапі життєвого циклу попиту на товар перебуває регіональний ринок, істотно міняється рівень інтенсивності конкурентної боротьби на ньому. Якщо попит на товар тільки з'явився - це означає один рівень інтенсивності конкурентної боротьби; якщо життєвий цикл попиту перебуває на етапі падіння - рівень конкурентної боротьби зовсім іншої.

Для визначення того, на якому саме етапі життєвого циклу попиту на товар перебуває ринок і наступне визначення рівня інтенсивності конкурентної боротьби, необхідно зібрати дані про динамік споживання товару даної споживчої товарної лінії. Аналіз цих даних варто здійснювати у вигляді графіка зміни обсягу попиту на товар у часі. Це - найбільш наочний і ефективний спосіб визначення етапу життєвого циклу попиту на товар.

Таким чином, регіональна система інформаційного забезпечення конкурентоспроможності являє собою розрахункові моделі, що описують споживчу товарну лінію; таблиці баз даних по вісьмох сегментах споживачів даної товарної лінії; коефіцієнт, що характеризує ступінь мнополизированности ринку; графік із зображенням життєвого циклу попиту на товари даної споживчої товарної лінії.

Ця система з однієї сторони є цілком достатньою для ухвалення рішення про роботу на тім або іншому ринку в умовах конкуренції, а з іншого боку - є дуже компактною й може використовуватися в підприємницькій практиці будь-якої організації.

Конкуренція є найважливішим елементом ринкової економіки, що забезпечує її ефективне функціонування. У той же час, форми й методи конкурентної боротьби приймають самі різні відтінки, що найчастіше приводить до необхідності державного втручання й державному контролю над конкуренцією.

Підприємства, які припускають вийти на конкретний регіональний ринок із власним товаром, готові до конкуренції. При цьому, звичайно, було б досить до речі, якби підприємство заздалегідь знало й про рівень конкуренції на цьому регіональному ринку, і про те, які конкурентні стратегії треба йому застосувати. Для цього підприємство повинне мати відповідну інформацію, зібрати й обробити яку на практиці виявляється непросто. Причиною тому - складність такого явища як конкуренція й конкурентоспроможність. Конкуренція кожного ринку визначається тим, наскільки ринок монополізований; наскільки ринок розвинений; як реагують споживачі на товар і конкурентні стратегії. Центральним об'єктом конкуренції є товар, споживчі властивості якого приймаються або відштовхуються ринком.

Всі ці обставини привели до того, що проблема розробки й реалізації регіональних систем інформаційного забезпечення конкурентоспроможності продукції є насущним практичним завданням сучасної економіки.

Тут варто виділити кілька форм організації цих систем. Перша - інформаційна система підприємства, за допомогою якої дане підприємство вирішує виникаючі перед ним проблеми. Запропонована в даній роботі система показників, розрахункових коефіцієнтів і баз даних дозволяє побудувати інформаційну систему, функціонування якої буде здійснюватися раціонально - значна частина показників є агрегованою формою подання даних. У той же час, витрати на збір, обробку, відновлення й зберігання інформації в цій системі вимагають значних матеріальних, грошових і трудових витрат. Тому мати подібну інформаційну систему може собі дозволити не кожне підприємство.

Друга форма організації - інформаційна система регіональних структур: статистичних керувань; торгово-промислових палат; комітетів адміністрацій регіонів. Ця форма організації, на відміну від першої, передбачає можливість відкритого платного використання інформації з боку будь-якого бажаючого це зробити. Можливість концентрації зусиль і спеціалізації роботи в даному напрямку дозволить такій формі організації регіональної системи інформаційного забезпечення конкурентоспроможності працювати більш ефективно. Витрати на функціонування даної системи при правильному її керуванні будуть рознесені за рахунок користувачів системи й не ляжуть важким тягарем на одну організацію. Крім того, послугами такої інформаційної системи можуть скористатися всі бажаючі, у тому числі й підприємства малого й середнього бізнесу, що варто визнати суспільно значимим явищем.

Звичайно, запропонована в роботі система далека від досконалості і являє собою лише черговий крок в області розробки теорії й практики конкуренції й конкурентної боротьби.

Размещено на Allbest.ru