Національна економіка

Конкуренція може бути визначена як ситуація, в якій дві чи більше сторін вступають у конфлікт через те, що їхні цілі повністю або частково взаємовиключають одна одну. Одна з форм конкуренції -- коли цілі суб'єктів подібні, але взаємовиключні (тобто коли обидві сторони намагаються продати чи придбати однаковий продукт). Однак конкуренція також буде мати місце, коли цілі суб'єктів не є подібними, але взаємовиключні (коли одна сторона намагається придбати продукт якомога дешевше, а інша -- продати дорожче).

Конкуренція є не другорядним нюансом, а мотором економічного зростання як для економіки, так і для окремої фірми. На мікрорівні конкуренція -- це сила, яка стимулює компанії до пошуку нових шляхів досягнення менших витрат виробництва, або отримання більшого випуску при таких самих витратах. На макрорівні конкуренція забезпечує лише компанії, які найкраще виживають в умовах постійної боротьби та удосконалення використання ресурсів.

Для окремої компанії конкуренція та конкурентоспроможність є суттєво необхідними для виживання та досягнення цілей компанії.

У сучасній світовій економічній системі значно посилилась дія тих факторів, які ведуть до інтенсифікації міжнародної конкуренції та глобалізації виробництва. Протягом останніх років значні розбіжності, які існували між країнами до середини XX ст., почали поступово зменшуватися. Основними причинами вважають: посилення подібності інфраструктури; поширення сучасних технологій, каналів розподілу, принципів маркетингу як довгострокової тенденції; збільшення кількості продуктів та торговельних найменувань, доступних у різних частинах світу, що є прикладом збільшення подібності потреб у споживачів у різних країнах. Великі мережі роздрібної торгівлі, телереклама, кредитні картки -- ось деякі приклади феноменів, які швидко стали універсальними. Крім того, національні ринки капіталу інтегруються у глобальний ринок капіталу, який характеризується надмірними потоками фондів між країнами. Глобалізація фінансового ринку посилила короткострокові коливання обмінних курсів поруч з посиленням дії тих сил, які ведуть до вирівнювання вартості капіталу між країнами. Прискорення швидкості проведення операцій та їх обсяги на глобальному ринку капіталу призвели до того, що уряди різних країн вже не можуть значно впливати на обмінний курс національної валюти, їх спроби захистити національну валюту стають все менш ефективними.

У той же час успішні двосторонні та багатосторонні домовленості зменшили рівень тарифних ставок міжнародної торгівлі після Другої світової війни. Такі регіональні економічні угоди були створені для полегшення торговельних та інших відносин між країнами, що свідчить про зменшення торговельних бар'єрів між ними.

103. Національна, економічна і зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення

Безпека, її гарантування для будь-якої держави -- складний і багатогранний процес. Національна безпека -- державна політика, спрямована на створення внутрішніх і зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та його громадян.

Політика держави покликана захистити прав\а і свободи людини, базові інтереси й цінності суверенної національної держави в навколишньому світі. Концептуальну основу національної стратегії щодо безпеки було закладено в 1990 р. в Декларації про державний суверенітет України, окремі розділи якої присвячено зовнішній і внутрішній безпеці, міжнародним відносинам.

Найвагомішу роль у гарантуванні національної безпеки країни та її інтеграції до міжнародної системи безпеки відіграло прийняття Конституції України. В ній багато уваги приділено національній безпеці та її складовим - економічній, інформаційній, екологічній безпеці держави. Згідно з Конституцією, засновано новий державний орган -- Раду національної безпеки та оборони України (РНБУ), яка заступила створену в 1992 р. Раду національної безпеки при Президентові України.

Особливості сучасного буття України виводять у ранг чільних завдань формування та усвідомлення національних інтересів як базових засад послідовної й цілеспрямованої політики.

Для визначення цих інтересів потрібен науковий підхід, що враховує історичні, соціально-політичні та економіко-географічні чинники. Вихідним є розуміння сучасної української нації як відкритої поліетнічної спільноти, що історично склалася на території України, яка усвідомлює себе українським народом, а її члени -- громадянами суверенної держави.

Таке визначення охоплює і вузьке розуміння української нації як етнічно однорідної спільності людей української національності, що проживають в Україні, і широке -- в тому числі українська діаспора.

Перше визначення відображає переважно сферу відносин системи «держава -- громадянин», а друге -- походження, виховання, культуру. Обидва визначення слід брати до уваги для з'ясування конкретних національних інтересів, що сприятиме подоланню національної обмеженості, створенню умов для консолідації українського суспільства навколо ідеї національної держави, у якій дотримуватимуться прав людини незалежно від її етнічного походження. Цей підхід є важливим аспектом діяльності держави щодо обстоювання національних інтересів, він зумовлює і відповідну політику в інтересах національної безпеки.

Національні інтереси -- інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

Для України національними інтересами є раціональні державотворення і трансформація суспільних відносин. У такій ситуації на передньому плані державні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами загальнонаціональними та з інтересами особи. Найважливіше завдання держави в системі національних інтересів -- це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу щодо забезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умов і колективної безпеки.

Ці завдання, випливаючи з політичної та економічної доцільності, є і національними інтересами України. Актуальним є і забезпечення інтересів кожного члена суспільства, прав людини.

Розвиток ринкового механізму підприємництва супроводжується в Україні демократизацією економіки через набуття нею таких характерних рис, як децентралізація, демократизація й диверсифікація виробництва. Це зумовлює необхідність якісно нового підходу до розв'язання економічних і організаційних питань господарської діяльності підприємств усіх форм власності та типів господарювання.

Отже, сучасні менеджери повинні бути озброєні новітніми, адаптованими до вимог ринкових відносин сучасними методологією й методиками управління: прийняття рішень, організації та координації роботи організації, планування діяльності відповідно до теперішніх ринкових вимог.

Набуття Україною політичної незалежності виявило унікальну особливість її геостратегічного положення, яке виходить далеко за межі Європи і може оцінюватися під ракурсом історичної взаємодії народів та різних верств суспільства. Україна є однією з найбільших європейських держав з територією в 603 тис. кв. км і населенням близько 50 млн. чоловік. Географічний центр європейського континенту знаходиться в Україні. Це одна із причин, чому З. Бжезинський відводить їй одну із ключових ролей на «Євразійській шахівниці».

Але у найближчі десять років їй навряд чи вдасться «задіяти» національні інтереси у сфері зовнішньої політики на континентальному рівні. Потрібен час. За своїми можливостями Україна є регіональною державою. Тому такі базові принципи геополітичної доктрини, як раціональні смислові концепти національно-культурної ідентичності, чітко визначені національні інтереси та їх пріоритети, легітимна незалежність від будь-яких країн у прийнятті рішень, усвідомлення культурних та історичних стандартів і орієнтирів суспільного розвитку, вимоги моральної та політичної відповідальності у прийнятті рішень, наявність волі у розвитку і підтримці рівноправності та взаємовигідного міжнародного партнерства, апробовуватимуться українською дипломатією і громадською думкою, перш за все, на регіональному рівні.