Національна економіка

2. До бюджетів міст республіканського (АР Крим) та обласного значення зараховуються 75 % суми податку, що спрямовуються на території цих міст.

3. До бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 % податку, що справляється на цій території.

З метою забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм до бюджетів АР Крим та обласних бюджетів зараховуються:

1. Прибутковий податок з громадян, що справляється на відповідній території в розмірі 25 %.

2. Плата за землю, що справляється на відповідній території в розмірі 25 %.

3. Плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності, що видаються АР Крим та облдержадміністраціями. До районних бюджетів зараховуються:

1. Прибутковий податок з громадян, що справляється на території сіл, селищ та міст районного значення та їх об'єднань в розмірі 50 %.

2. Плата за землю в розмірі 15 %.

3. Плата за ліцензії, що видаються районними державними адміністраціями.

4. Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляються районними державними адміністраціями.

5. Адміністративні штрафи, що накладаються районними державними адміністраціями.

Склад доходів та видатків бюджетів у містах визначаються міською радою, з урахуванням переданих районам повноважень.

До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів відносяться:

1. Місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування.

2. Плата за землю в таких розмірах: до бюджетів міст Києва і Севастополя - 100 %; до бюджетів міст республіканського (АР Крим) та обласного підпорядкування - 75 %; до бюджетів сіл, селищ і міст районного значення та їх об'єднань -60 %.

3. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету.

4. Надходження відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами.

5. Податок на промисел (зараховується до бюджетів місцевого самоврядування).

6. Дивіденди на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади.

7. Плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету.

8. Кошти від відчуження комунального майна, включаючи земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

9. Фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

10. Плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності.

11. Надходження від місцевих грошово-речових лотерей.

12. Плата за надані гарантії.

13. Плата за дарунки.

14. Власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету.

15. Податок на прибуток підприємств комунальної власності.

16. Платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.

17. Інші надходження.

Законодавством України регламентуються також джерела надходжень до бюджету розвитку місцевих бюджетів. До них, зокрема, відносяться:

1) кошти від відчуження комунального майна;

2) дивіденди;

3) повернення позик та відсотки за їх користування;

4) кошти, що передаються з іншої частини місцевого бюджету;

5) запозичення;

6) субвенції з інших бюджетів на інвестиційні проекти.

Витрати бюджетів розвитку місцевих бюджетів виконуються за такими напрямами:

1) погашення основної суми боргу;

2) капітальні вкладення;

3) внески до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом. Але дефіцит може бути сформованим виключно за рахунок дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит таких бюджетів покривається за рахунок запозичень. Прийняття обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевих бюджетів можуть залучатися короткострокові позики у фінансово-кредитних установах. Термін позик не повинен перевищувати трьох місяців. До того ж, позику можна одержати тільки для використання у межах поточного бюджетного року. Надання позик з одного бюджету іншому не дозволяється. Видатки на обслуговування боргу, що виникає на основі бюджетних запозичень здійснюється за рахунок коштів загального фонду. При цьому, такі суми не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків загального фонду. Виконання місцевих бюджетів забезпечують Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами ДКУ. Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. Доходи місцевого бюджету зараховуються на рахунок, відкритий в територіальному органі ДКУ.

31. Податкова система України: основні елементи та їх характеристика

Основою принципів оподаткування є законодавче регламентування встановлення і справляння податків. Принципи оподаткування можуть існувати і розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних законів. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої визначеності принципи оподаткування втрачають свої орієнтири.

Ставши на шлях розбудови своєї державності, Україна почала створення самостійної податкової системи. В 1991 р. був прийнятий закон «Про систему оподаткування», який і визначив принципи оподаткування.

Чинне українське податкове законодавство використовує не зовсім чітко термін “оподаткування”, коли йдеться про принципи оподаткування. Не зрозуміло, що мається на увазі: регулювання принципів податку, податкової системи чи податкового законодавства.

Система оподаткування - сукупність податків, встановлених законодавчою владою і що стягуються виконавчими органами, а також методи і принципи побудови податків. Роль і структура цієї системи визначаються соціально-економічним устроєм суспільства.

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір на обов'язкове соціальне страхування;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (згідно із Законом №588-XIV від 09.04.99 р.);

20) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України (згідно із Законом №1213-XIV від 04.11.99 р.);

21) збір за використання радіочастотного ресурсу України (згідно із Законом №1770-III від 01.06.2000 р.);

22) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний) (згідно із Законом №2740-III від 20.09.2001 р.).

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Спеціальний збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зазначений у пункті 25 частини першої статті 14, встановлюється у порядку, визначеному Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (згідно із Законом №2740-III від 20.09.2001 р.)

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Система податків в Україні включає три підсистеми:

1. Підсистема оподаткування юридичних осіб (підприємств, організацій).

2. Підсистема оподаткування фізичних осіб.

3. Збори в державні цільові фонди.

32. Система державних внутрішніх та зовнішніх запозичень: особливості в Україні

Формування державного боргу безпосередньо пов'язане з погашенням зобов'язань за державним кредитом. Разом з тим, на ці процеси впливають і інші фактори. Так, у випадках коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, на цій основі виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. Сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом.

Державний борг - це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди. Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій форм. Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій. Так, воно не включає заборгованість, за виплатою зарплати, пенсій, компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим є і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може виникати і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін. Державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ.

Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди. Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений.

33. Система державних цільових фондів: склад, джерела та призначення

У різних країнах формуються різні цільові фонди, які відображають специфічні риси фінансових систем цих країн. В Україні на даний час створюються такі основні цільові фонди:

А. У сфері соціального страхування:

-- Пенсійний фонд;

-- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

-- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

-- Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

Б. Тимчасові:

-- Фонд соціального захисту інвалідів;

-- Фонд охорони навколишнього природного середовища.

Соціальне страхування -- це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування при постійній чи тимчасовій втраті працездатності або місця роботи.

У системі державного соціального страхування роль страховика виконує держава, яка бере на себе зобов'язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. На ринку страхових послуг можуть функціонувати також недержавні компанії соціального страхування, які доповнюють і розширюють спектр страхових послуг. Страхувальниками є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахованими -- працівники підприємств і організацій, а з деяких виплат і непрацюючі громадяни.

Систему державного соціального страхування становлять чотири цільові фонди. При цьому між ними чітко розмежовані сфери функціонування. Пенсійний фонд відображає страхування на випадок постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії. Фонди соціального страхування передбачають страхування на випадок: тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою, вагітністю і пологами; тимчасової чи постійної втрати працездатності внаслідок нещасних випадків; втрати джерела отримання доходів унаслідок безробіття. Формами страхового відшкодування є пенсії і різного роду допомоги та виплати. До цієї групи можна віднести також Фонд соціального захисту інвалідів, хоча він відображає відносини фінансової допомоги, а не страхування.

Кожен фонд має закріплені доходи та видатки і відповідну систему управління.

Пенсійний фонд формується і використовується за такою схемою:

Управління коштами здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом його діяльності є держава.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття є важливим атрибутом ринкової економіки. Його формування і використання характеризується такими джерелами доходів і напрямами видатків:

Управління коштами здійснює Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття -- некомерційна самоврядна організація.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків створюється з метою проведення профілактичних доходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної та моральної шкоди. Функціонування фонду здійснюється за такою схемою:

Управління коштами здійснює некомерційна самоврядна організація -- Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який діє під контролем держави, представників застрахованих осіб і роботодавців.

34. Розвиток державного соціального страхування

Фінансові ресурси цільових фондів державного соціального страхування мають забезпечити:

1. Надання громадянам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством України.

2. Фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків.

3. Створення резерву коштів для забезпечення витрат застрахованим особам.

4. Покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового соціального страхування.

Ресурси фондів спрямовуються на фінансування певних програм, які передбачені законодавством України.

До них, зокрема, відносяться:

1. Виплата допомоги (з витрати працездатності, у зв'язку з народженням, похованням) (біля 70 % витрат).

2. Фінансування санітарно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей (біля 25 % витрат фондів).

3. Повне або часткове фінансування дитячих та студентських таборів та позашкільного обслуговування учнів.

4. Утворення резерву страхових фондів для забезпечення непередбачених витрат та надання соціальних послуг застрахованим особам.

5. Забезпечення поточної діяльності фондів (біля 4 % витрат).

6. Інші витрати.

При цьому кожний державний соціальний фонд вирішує певні задачі. Так, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням передбачає здійснення фінансування таких програм:

допомоги з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомоги по вагітності та пологах;

допомоги при народженні дитини та догляду за нею;

допомоги на поховання (крім пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

забезпечення оздоровчих заходів.

Страхування від безробіття включає фінансування таких витрат: допомоги по безробіттю; виплат, пов'язаних з підготовкою та перепідготовкою безробітних; надання допомоги безробітному та членам його сім'ї; дотації роботодавцям для створення робочих місць; допомоги на поховання безробітного. Зараз система соціального страхування України знаходиться в стадії реформування. Змінюється роль профспілкових організацій в управлінні фондів соціального страхування та в розподілі його коштів. Передбачається формування місцевих фондів соціального страхування. Розроблюються та впроваджуються заходи щодо підвищення ефективності роботи фондів соціального страхування.

35. Основні риси та відмінності між однорівневою та дворівневою банківськими системами

Банківська система -- сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємозв'язку та взаємодії. Головний елемент банківської системи -- центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських об'єднань, внаслідок чого формується банківська система, можливі лише за умови виконання центральним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової політики, кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки тощо. Водночас центральний банк країни ставить перед собою певні специфічні цілі. Так, Бундесбанк Німеччини підтримує основні напрями економічної політики уряду, повинен забезпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання, Центральні банки Англії та Японії своєю головною метою проголосили сприяння добробуту населення. У США Рада керуючих ФРС визначає норми резервів банків і ощадних кас, затверджує зміни в обліковій ставці федеральних банків, бере участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів, регулюючи таким чином кількість грошей в обігу. Як емісійний центр усієї країни, регулятор відсоткових ставок, банківських резервів, ФРС впливає на діяльність усіх комерційних і ощадних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових інститутів. Центральні банки розвинутих країн світу також зберігають офіційні золотовалютні резерви, здійснюють кредитування комерційних банків, уряду, виконують для нього розрахункові операції, проводять безготівкові розрахунки. Банківська система України складається з Національного банку України та інших комерційних банків, тобто є дворівнева. Якщо Центральний банк держави виконує монопольну функцію то дана банківська система називається однорівневою.

36. Інструменти регулювання центральним банком діяльності комерційних банків

Видача позик комерційним банкам (під їх боргові зобов'язання та шляхи переобліку їх портфеля векселів - рефінансування) Національним банком безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим - і їх активних (кредитних) операцій.

Важливий метод у цій групі - процентна політика центрального банку: встановлений рівень процентів за його кредитами виступає фактором регулювання попиту на кредит. Особлива дієвість рефінансування та процентної політики Національного банку України зумовлена особливостями організації ринку кредитних ресурсів держави: перепродажем кредитних ресурсів Ощадного банку іншим комерційним банкам через Національний банк.

При інфляційних тенденціях в економіці облікова (рефінансування) ставка збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб'єктам економічних відносин.

У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об'ємів виробництва, зменшуючи таким чином інфляційні тенденції в економіці.

У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується об'єм інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії та представництва за погодженням з Національним банком.

При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань комерційні банки можуть одержувати позики у Національному банку України.

37. Види комерційних банків які функціонують в Україні та їх характеристика

Сучасний комерційний банк -- це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. Специфіка діяльності комерційного банку визначається його функціями та операціями. Згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» банк -- це «юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб».

За формою власності комерційні банки можуть бути:

- унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи;

- з колективною формою власності.

Банки, в яких переважають певні операції і які обслуговують окремі галузі економіки, є спеціалізованими, наприклад - Ощадний банк України, Укрексімбанк (експортно-імпортний банк) та ін.

Ощадний банк України та Укрексімбанк - це державні банки, усі інші банки України найчастіше акціонерні товариства.

Створення нового державного банку можливе за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та позитивного висновку НБУ щодо заснування такого банку. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік мають бути передбачені витрати на формування статутного капіталу новостворюваного банку.

За організаційно-правовою формою діяльності комерційні банки можуть створюватись як:

- акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);

- товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);

- кооперативи (кооперативні банки).

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред'явника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків (паїв) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.

Кооперативні банки в Україні можуть створюватись за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

- міжнародні, які здійснюють свою діяльність як в Україні, так і за її межами;

- міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території всієї України;

- регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області).

Міжнародні банки -- це насамперед банки, які створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном.

Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, у сучасних банківських системах розрізняють:

- універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,

- спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії клієнтів -- банки з клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі -- банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів -- банки із функціональною спеціалізацією.

В Україні згідно з чинним законодавством можуть функціонувати як універсальні, так і спеціалізовані банки. Причому банк вважається спеціалізованим, якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Це можуть бути інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові) банки. Якщо ж понад 50% пасивів банку є вкладами фізичних осіб, такий банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку.

38. Роль і місце парабанківської системи у кредитній системі країни

Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні передумови: зростання доходів населення в розвинутих країнах, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки. Крім того, коло спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди), на відміну від банків, можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм, їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому - ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль за їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

39. Принципи та особливості діяльності небанківських фінансово-кредитних установ

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, у другому -- ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль за їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової потужності даної компанії.

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки створюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо). Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове і особисте страхування. Ломбарди -- це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають у розпорядженні місцевих Рад у системі установ побутового обслуговування.

40. Сутність та відмінності функціонування кредитних спілок та кредитних товариств

Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів та наймолодшими серед депозитних фінансових інститутів. Учасниками кредитних спілок виступають фізичні особи, об'єднані за деякою ознакою:

за спільним місцем роботи, за участю в одній професійній спілці чи одній релігійній організації тощо. Кредитні спілки засновуються у вигляді кооперативів або взаємних фондів. У разі заснування спілки у вигляді взаємного фонду депозити учасників називають частками, або акціями, учасників. Дохід учасникам кредитної спілки виплачується у вигляді дивідендів, а не процентів. У США депозити учасників страхуються Національним страховим фондом кредитних спілок. Стандартними активами кредитних спілок є дрібні споживчі кредити. Останнім часом активи кредитних спілок розширились за рахунок заставних та кредитних карток, а джерела фінансових ресурсів -- за рахунок чекових рахунків, по яких їх власникам сплачуються проценти. Кредитні спілки в Україні є громадськими організаціями, головна мета яких -- фінансовий та соціальний захист їх членів через залучення особистих заощаджень членів спілки для взаємного кредитування. Кредитна спілка створюється на основі певної монолітної спільноти людей, які беруть на себе відповідальність за спільну справу. Як правило, вона об'єднує громадян за спільним місцем роботи чи навчання, спільним регіоном проживання, членством в одній професійній спілці чи одній релігійній організації. Склад членів спілки не визначається одноразово в момент її заснування. Будь-який член спільноти, на основі якої створена спілка, має право стати її членом. Діяльність кредитних спілок здійснюється на засадах рівноправності їх членів. Кожен член спілки незалежно від розміру внеску має право одного голосу при вирішенні питань діяльності спілки. Членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, що постійно проживають на території України. Для заснування кредитної спілки потрібно не менш як 50 осіб.

Кредитні товариства -- установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативи, орендні підприємства, підприємства малого і середнього бізнесу, фізичні особи). їх капітал формується шляхом купівлі паїв та сплати спеціального внеску, який у разі виходу з товариства не повертається. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко- і середньострокових кредитів, посередницька діяльність.

Кредитні спілки -- громадські організації, створені на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Видають позики під мінімальні відсотки і не мають на меті одержання прибутку. Фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки.



41. Необхідність, принципи та ефективність роботи страхових компаній

Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньоорганізаційні процедури.

Структура управління компанією може будуватись за такими принципами.

1) Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника страхової компанії є обов'язковими для всього персоналу. Такий порядок, коли підлеглим структурам доводиться вирішувати справи виключно через «верхи», забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.

2) Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії.

Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.

3) Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це, здебільшого, «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не наділяються правом давати розпорядження працівникам компанії.

42. Необхідність, принципи та ефективність роботи недержавних пенсійних фондів

Недержавний пенсійний фонд (private pension fund) -- це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати (pension benefits) учасникам зазначеного фонду у визначеному законом порядку. Діяльність таких фондів не спрямована на отримання прибутку їх засновниками. Розрізняють три види пенсійних фондів: корпоративний, професійний і відкритий: корпоративний пенсійний фонд (corporate pension fund) -- недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа -- роботодавець або кілька юридичних осіб -- роботодавців. Учасниками цього фонду є виключно громадяни, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками та платниками (роботодавцями, які приєдналися до фонду після його заснування). Цей фонд нагадує виробничі пенсійні фонди у США, розглянуті нами раніше. Пенсійні внески до таких фондів сплачуватимуться за пенсійною схемою (pension scheme), до визначення умов якої засновники залучають і учасників (працівників). Внески до фондів здійснюють спільно як роботодавці, так і працівники, в тому числі у формі відрахувань із заробітної плати; професійний пенсійний фонд (professional pension fund) -- пенсійний фонд, засновниками якого є об'єднання громадян або юридичних осіб. Ці об'єднання утворюються за родом професійної діяльності громадян. Відповідно, і учасниками цього фонду є виключно громадяни, пов'язані за родом їхньої професійної діяльності;

відкритий пенсійний фонд (public pension fund) -- недержавний пенсійний фонд, засновниками якого є будь-які юридичні особи. Учасниками цього фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства незалежно від місця та характеру їх роботи.

Засновниками будь-якого пенсійного фонду можуть бути виключно юридичні особи та їх об'єднання. Юридичною формою реалізації місії пенсійних фондів -- здійснення пенсійного забезпечення учасників фонду -- є пенсійні контракти, які можуть бути укладені між пенсійним фондом та його вкладником. Вкладниками (pension fund contributor) за пенсійним контрактом можуть бути учасники та/або їхні роботодавці, які сплачують внески на користь учасників відповідно до умов пенсійного контракту. Роботодавець-вкладник, який утворив корпоративний пенсійний фонд або робить відрахування на користь своїх працівників до інших пенсійних фондів, зобов'язаний сплачувати пенсійні внески за власний рахунок. Розмір таких внесків до корпоративних недержавних пенсійних фондів повинен встановлюватися:

1) або в однаковому відсотку відрахувань від суми заробітної плати працівників-учасників,

2) або із застосовуванням прогресивної шкали відсотків відрахувань відносно суми заробітної плати залежно від віку працівників та (або) від їхнього стажу роботи на даному підприємстві із встановленням однакового відсотка відрахувань пенсійних внесків для кожної визначеної групи працівників.

43. Економічні функції держави

Держава займає велике місце як в мікроекономіці так і макроекономіці. Головна роль держави в економічних процесах - це державного регулювання економіки. Необхідність державного регулювання економіки зумовлена її економічними функціями. Цих функцій дуже багато. Але є основоположні, що служать базою для аналізу економічної ролі держави. Серед них американські автори підручника "Економікс" К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю виділяють: забезпечення правової бази й суспільної атмосфери з метою сприяння ефективному функціонуванню ринкової системи.

Захист конкуренції.

Перерозподіл доходу й багатства.

Корегування розподілу ресурсів з метою змін структури національного продукту.

Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання.

Деякі українські економісти ставлять наголос на 9 функціях:

Розробка й затвердження правових основ економіки.

Визначення мети й пріоритетів мікро- та макроекономічного розвитку.

Реалізація соціальних цінностей.

Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції.

Захист конкуренції.

Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі.

Фінансування суспільних благ і послуг.

Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку.

Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін.

44. Сутність понять: «економічна політика держави», «державне управління економікою», «державне регулювання економіки»

Економічна політика держави ґрунтується на проведенні державними інститутами генеральної лінії стратегічного і тактичного розвитку економічного укладу, вироблення комплексу дій і системи заходів у галузі управління економікою, надання визначеного напряму розвитку економічних процесів у відповідності із цілями, завданнями та інтересами країни. Вона базується на теоретичних і методологічних засадах економічної теорії і включає структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, соціальну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову, бюджетну політику тощо. Державне управління розглядається як стабілізаційний вплив, що вносить свідомий, планомірний елемент у стихію суспільного життя, механізм координації окремих політик у загальній структурі і системі державно-політичного та правового механізмів управління, у політичній системі. Управління має на меті створення умов для всебічної збалансованості виробництва і його нормального функціонування, усунення усіляких перекосів, диспропорцій і дисбалансів, підтримання конкурентоспроможності, здійснення впливу на загальний рівень ділової активності, контролю або заборони на товари, які шкідливі для людини (наркотики, порнографія), захисту людей від дії інших людей, внаслідок чого виникає забруднення атмосфери, землі, води. Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання - це насамперед антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

45. Ринковий та державний механізми перерозподілу ресурсів і доходів

Змішаною вважається економіка, у якій і державні, і приватні рішення визначають структуру розподілу ресурсів. Окрім товарів індивідуального споживання, котрі виробляються ринковою економікою, і реалізація яких забезпечує приватному бізнесу грошові доходи, існують певні види товарів і послуг - це, так звані державні або суспільні блага. Суспільні блага неподільні, вони складаються із крупних одиниць, які не можуть бути продані індивідуальним покупцям. Кожен член суспільства може користуватися вигодами суспільного продукту і не нести при цьому індивідуальних витрат на його виробництво. Прикладами суспільних благ можуть слугувати національна оборона, міліція, пожежна охорона тощо. Крім суспільних, існують ще так звані квазісуспільні блага, на котрі може поширюватися принцип виключення, тобто, на ці блага можна встановлювати ціни. Це, зокрема, вулиці та автомагістралі, бібліотеки та музеї, профілактичне медичне обслуговування та ін.

В умовах, коли ринкова система цін не виділяє ресурси на суспільні блага і послуги, виробництво яких не приносить прибутків, державний сектор економіки забезпечує суспільство такими благами, а фінансування їх виробництва відбувається з допомогою системи обов'язкових стягувань у вигляді податків.

Особливість перерозподілу ресурсів між приватним і суспільним (квазісу спільним) секторами економіки залежить від рівня зайнятості і повноти використання факторів виробництва.

В умовах неповної зайнятості і неповного використання ресурсів держава шляхом інвестування залучає фактори виробництва у ті галузі народного господарства, котрі продукують суспільні чи квазісуспільні блага і послуги. Такими діями держава забезпечує повну зайнятість та економічне зростання. По іншому відбувається перерозподіл ресурсів між приватним та суспільним секторами в умовах відсутності безробіття та залученні у виробництво усіх наявних в національній економіці ресурсів. Держава змушена вивільняти ресурси із виробництва товарів індивідуального споживання для скерування їх у виробництво суспільних благ. Для цього необхідно обмежити попит на споживання товарів приватного сектора. Фактором, що зменшує попит на товари та послуги індивідуального споживання, знижуючи приватний попит на ресурси, виступає механізм державного оподаткування. Високі податки в умовах повної зайнятості вилучають певну частину ресурсів із приватного сектора і скеровують їх у суспільний і квазісуспільний сектори економіки.

46. Податково-бюджетний механізм перерозподілу ресурсів і доходів

Державні фінансові ресурси включають кошти державного бюджету; державних позабюджетних фондів; Національного банку України та інших державних банків; підприємств і організацій державної форми власності.

Через державні фінанси перерозподіляється значна частина ВВП: в Японії, Росії та Україні - приблизно 1/3; у Франції та Нідерландах - приблизно 1/2; у Швеції - понад 2/3.

Державні фінансові ресурси є основним інструментом реалізації функцій органів державної влади, які здійснюються в процесі соціально-економічного розвитку країни. Від того, наскільки ефективно вони формуються і витрачаються, залежать стан фінансової основи держави та перспективи подальшого економічного зростання.

Бюджет є центральною ланкою фінансової та бюджетної системи країни, тому від того, наскільки ефективно організовані процеси його формування та виконання, залежить стійкість національної економіки. У зв'язку з цим необхідно розглянути структуру Зведеного бюджету України.

В системі державного регулювання економіки зведений бюджет країни виконує такі функції:

Акумуляція фінансових ресурсів у віданні центральних органів влади з метою перерозподілу між галузями, областями та населенням країни.

Забезпечення утримання державних об'єктів управління та їх інфраструктури.

Стимулювання економічного зростання в пріоритетних напрямах розвитку країни.

Соціальний захист певних верств населення.

Податкова ставка повинна встановлюватися з урахуванням можливостей платника податків і рівня дохідності.

Оподаткування прибутків повинно носити однократний характер.

Податки повинні сплачуватися обов'язково.

Податки повинні сплачуватися в простій і зручній формі.

Податкова система повинна бути гнучкою і адаптованою до умов, які змінюються.

Забезпечення регулювальної функції податків.

Об'єктами оподаткування є дохід (прибуток); вартість товарів; окремі види діяльності платників податків; користування природними ресурсами; передача майна; операції з цінними паперами; інші об'єкти, встановлені законодавством. Суб'єктами оподаткування виступають платники податків.

Податкові пільги є основним інструментом оперативного регулювання економічної ситуації в державі і мають такі види в Україні:

а) неоподатковуваний мінімум об'єкта податку;

б) вилучення з оподаткування певних елементів об'єкта податку (наприклад, витрати на науково-дослідні та дослідницько-конструкторські роботи);

в) зниження податкових ставок;

г) визначення податкової бази (податкове обчислення);

д) податковий кредит (відстрочка стягнення податку або зменшення суми податку на певну величину).

47. Фінансування діяльності бюджетних установ

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне призначення -- це повноваження, яке надане головному розпоряднику коштів бюджету законом України про державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні і часові обмеження і дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету. Кошторис має дві складові:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи -- це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року.

Асигнування -- це повноваження розпоряднику бюджетних коштів на взяття зобов'язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з кошторисом.

Установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею функцією.

48. Взаємовідносини бізнесу і держави як суперечлива система співробітництва і антагонізму

Взаємовідносини держави та підприємців в основному будуються по вертикалі, де держава як суверен встановлює правила поведінки для всіх без виключення суб'єктів, в тому числі підприємців на засадах влади та підкорення. Але держава в цілому ряді випадків вступає в горизонтальні підприємницькі відносини, наприклад як замовник, як кредитор коштів із державного бюджету.

Як вдало відмітив ще професор Вільнянський, в тих випадках, коли держава купляє меблі, вона вступає у цивільно-правові відносини. Держава вступає в такі відносини через держконтракт та держзамовлення.

В публічно-правових відносинах держава гарантує підприємцям, в незалежності від обраних ними організаційно-правових форм підприємницької діяльності, рівні права та створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Такі гаранти не тільки закріплені в чинному законодавстві, але і створені відповідні державні органи щодо їх реалізації, визначено чітко коло їх обов'язків та повноважень.

Визначені також і умови реалізації таких прав, дотримання яких суб'єктом підприємництва є запорукою неможливості відмови зі сторони державних органів. Вказані ресурси надаються державою в особі її уповноважених на це державних чи інших органів, яким держава це право делегувала, як правило на сплатній та компенсаційній основі.

Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт та поставок для державних потреб. При цьому держава реалізує такі ресурси на вигідних умовах (за державними оптовими цінами). Інші підприємці вправі отримати такі ресурси по ринкових цінах. Виключення складає лише майно, що виключене з цивільного обігу та може знаходитись лише у власності державних підприємств.

Держава не втручається в управлінську діяльність суб'єктів підприємництва. Але в передбачених законом випадках підприємець чи громадянин, що працює у підприємця за трудовим договором (контрактом), може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Наприклад, для участі у слідчих діях. В разі виникнення у підприємця збитків, орган, що приймає таке рішення повинен відшкодувати підприємцю спричинені цим збитки. Друга справа, що коштів в державному бюджеті на ці цілі не передбачається. Особливе місце серед гарантій підприємництва займають місце майнові. Так, держава гарантує недоторканність майна підприємців і забезпечує захист права власності підприємця, а рівно захист і інших майнових прав та законних інтересів. Такі гарантії проявляються у встановленні правового режиму майна підприємців, можливості вільно за своїм розсудом ними володіти, користуватись та розпоряджатись, в тому числі отриманим в результаті такої діяльності прибутком. В разі порушення таких прав держава через свої правозастосовчі та судові органи приймає ефективні та оперативні заходи щодо їх відновлення. Вилучення майна у підприємця, в тому числі основних та зворотних коштів, не допускається за виключенням передбачених чинним законодавством України випадків. Таке вилучення можливе лише за умови надзвичайних ситуацій, прямо передбачених чинним законодавством України. Наприклад, ст.7 Закону України «Про надзвичайний стан» загалом передбачає такі випадки та право держави в особі уповноважених нею осіб на компенсаційній основі використовувати майно фізичних та юридичних осіб, в тому числі суб'єктів підприємництва для їх запобігання чи ліквідації завданої шкоди. Збитки, що спричинені підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами та державними органами його майнових прав, відшкодовуються у встановленому законодавством порядку.