Історія економічних учень

У 1853 році вийшла праця «Політична економія з точки зору історичного метода», яку написав Карл Кніс (1821-1898). На його думку господарський устрій суспільства в даний час, також як і теоретичні уявлення, є результатами строго визначеного процесу історичного розвитку. Одне і інше тісно пов'язані зі станом суспільного організму в даний час. Вони розвиваються разом з ним і разом проходять через ряд стадій. Ні одна форма організації суспільства не є абсолютною і досконалою, всі вони закономірно змінюють одна одну. Таким же чином слід дивитися і на економічні вчення.

Треба сказати, що засновники Історичної школи роблячи акцент на еволюцію, розвиток, череду послідовних стадій і тому подібне, зовсім відкинули поняття про економічний закон. «Закон» на їх думку, є щось тверде і незмінне, яке виявляється при любих обставинах. Таке поняття було не сумісне з їх упором на загальну і всебічну відносність у світі економічних явищ і стосунків.

4. Погляди Адама Мюллера - як реакція на класичну економічну теорію

Британська класична політекономія зовсім не сподобалася суспільній думці Германії ХІХ ст. Першим реакціонером на класичну теорію вважається Адам Мюллер (1779-1829). Вже у 1809 р. У своїй книзі «Основи мистецтва керування державою» Мюллер виступив як противник ідей свого тьозки Адама Сміта. Мюллер так розумів підхід Сміта: суспільство - це сукупність індивідів, економіка - це виробництво благ для поточного споживання, капітал - це речовий запас і т. п. Такий погляд Мюллер вважає механістичним і таким, що ігнорує моральні сили суспільства.

Кожна нація - це особливий організм зі своїми життєвими принципами і своєю індивідуальністю; на цій основі формується її історичне існування. Нації притаманна органічна цілісність і спадкоємність від минулого до сучасного, від сучасного до майбутнього. Матеріальне господарювання є однією з багатьох сторін цілісного народного життя, його необхідно підтримувати у єдності з високою метою суспільства. Крім речового капіталу, представленого грошима, існує також «моральний капітал», який міститься, насамперед, у національній мові, що зберігає досвід, мудрість. Одна тільки мова є тим засобом, що передає ці речі від покоління до покоління.

Мюллер не зайшов так далеко, щоб зовсім заперечувати всяку цінність вчення Адама Сміта. Для Англії воно мол годиться. Чому? Тому, що там зберігся той самий «моральний капітал», який складається з законів, звичаїв, традицій і національної солідарності. Для континентальних країн, вважав Мюллер, потрібно дещо інше - система, яка б зберігала і розвивала комплекс національних сил і як матеріальний капітал, так і моральний та інтелектуальний.

Сьогодні нам видніше, що в природі речей діють суворі економічні закономірності, спільні для всіх народів. Але і сьогодні ми не завжди розуміємо, що у різних національно-історичних умовах вони можуть по різному проявлятися і приводити до несхожих результатів. Тому слід уникати поверхових аналогій і сліпого копіювання. Знання спільних законів економічної науки неодмінно повинно доповнюватися розумінням конкретних умов кожної країни, «її інтелектуального і морального капіталу».

5. Принцип «промислового виховання націїї» та ідеї протекціонізму Ф. Ліста

«…політична економія - це наука, яка навчає тільки, яким чином мінові цінності виробляються індивідуумами, розподіляються між ними і споживаються… окрім цього, державний діяч бажає і повинен знати, як збуджуються виробничі сили цілої нації, як вони зростають, що їм сприяє, від чого вони слабіють, замирають і повністю зникають…» Так писав Фрідріх Ліст (1798-1846) у своїй відомій і самій головній праці «Національна система політичної економії» (1841). В центрі уваги його теорії - національна економіка як ціле, у її взаємозв'язках з зовнішнім оточенням.

Принцип промислового виховання нації.

Головний об'єкт Лістової полеміки - те, що Сміт називав «системою природної свободи». На відміну від Мюллера, Ліст більше всього нападає на принцип необмеженої свободи міжнародної торгівлі. Замість цього він висуває принцип промислового виховання націй. Життя нації продовжується нескінченно. Звідси відповідний погляд на багатство народу. Воно міститься не у кількості мінових цінностей, а у всебічному розвитку виробничих сил нації. Для того щоб завлекти у виробництво незадіяні ресурси, треба розвивати такі галузі, які у теперішній час не витримали б конкуренції із закордонними і імпорт був би дешевшим. «Але цю втрату треба розглядати як плату за промислове виховання нації» - говорить Ліст. Для захисту подібних вітчизняних виробництв треба сміло використовувати протекціоністську політику, у тому разі підвищення цін товарів, що імпортуються, шляхом відповідного митного збору. Ліст не заперечує свободу міжнародної торгівлі в принципі. Він вважає її корисною для таких країн, торгуючих між собою, які знаходяться на однаковій стадії промислового розвитку.

Здорова і розвинена нація повинна мати однаково гармонічно розвинуті виробничі сили у всіх трьох крупних секторах: сільському господарстві, промисловості і зовнішній торгівлі. Особливий наголос Ліст робить на розвиток морського і сухопутного транспорту (то було початком ери залізничних доріг), а також «вищих родів» технічного знання і вміння.

Стадії економічного розвитку нації та обґрунтування протекціонізму.

У своєму розвитку нормальна нація, вважає Ліст, проходить ряд стадій, починаючи зі «стану дикості». За ними слідують стани «пастушеський» і «землеробський». На зміну останньому приходе стан «землеробсько-промисловий», після якого настає стан рівномірного розвитку усіх трьох секторів. Не виключено, що Ліст самостійно розробив свою доктрину про стадії. Хоча ці питання задовго до нього були розглянуті шотландцями - Адамом Фергюссоном і Адамом Смітом.

На кожній стадії розвитку держава повинна впроваджувати політику, яка відповідає головній меті - розвитку виробничих сил. На чисто землеробській стадії - це політика повної свободи іноземної торгівлі. Ввозяться продукти промислової обробки в обмін на вивіз сировини. Землеробство вдосконалюється і кріпне, поступово налагоджується вітчизняна промисловість. Коли вона досягає визначеного ступеня розвитку, стає необхідною зміна політики. Впроваджується протекціоністська політика для вітчизняної промисловості, яка захищає її від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. І тільки після того, як національна промисловість досягне повного розвитку, знову стає можливою свобода зовнішньої торгівлі.

Беззаперечною науковою заслугою Ліста можна визнати явно сформульоване положення про нерівномірність розвитку різних країн у одну і ту ж епоху. Він вважав, що у ті часи Іспанія, Португалія і Італія були країнами чисто землеробськими, Германія і США знаходились на шляху до землеробсько-промислової стадії, Франція була близька до найвищої промислової стадії, якої досягла тільки Англія. Для останньої тільки і годилася тоді, на думку Ліста, система свободної торгівлі.

Книга Ліста в Германії мала великий успіх. Трактат складався з чотирьох книг: «Історія», «Теорія», «Системи» і «Політика».

Особливої уваги заслуговує «Історія». Займаючи майже 40 % загального обсягу трактату, вона містить не мало цікавої інформації про господарський розвиток окремих країн. Але цій книзі, однак, економічна думка зобов'язана значно більшим. Вказаним матеріалом Ліст, сам того не усвідомлюючи, розпочав цілий напрямок в економічній науці, який відомий під ім'ям Історичної школи.

6. «Нова» Історична школа в Німеччині

«Історичний метод» виявився досить привабливим. У наступному поколінні він породив велику групу німецьких дослідників. У їх числі найбільш значними досягненнями прославилися: Луйо Брентано (1844-1931), Карл Бюхер (1847-1930), Адольф Гельф (1844-188О), Адольф Вагнер (1835-1917), Альберт Шефлє (1831-19О3), Густав Шмоллєр (1838-1917). Кожний з них залишив після себе труди, цінність яких зберігається і до сих пір. В більш вузькому розумінні труди цих письменників цікаві по-різному в залежності від їх загальних установок в історичному дослідженні. Бюхер і Гельд залишилися головним чином збирачами фактів. Шмоллер і Шеффле особливе значення у своїх дослідженнях надавали моральному елементу. Вагнер і інші виділяли взаємозв'язки між економікою і правом.

Шмоллер і ряд його колег виділяли три сфери діяльності в економічній практиці: приватне господарство, державне господарство і харитативне господарство. У першому типі господарства є особистий інтерес, у другому - суспільний інтерес, заснований на принципі примусовості, у третьому - благодійність. В сферах першого типу можливі різні зловживання, які повинні регулюватися як втручанням держави, так і моральними нормами.

Спільним для цього покоління Історичної школи був такий погляд на роль держави, який дуже відрізнявся від погляду класиків політичної економії. Для письменників другого покоління Історичної школи характерно було дивитися на державу, як на гаранта не тільки підтримування порядку, але і досягнення тих цілей, які не можуть бути досягнуті вільними зусиллями окремих особистостей. У числі функцій держави вони називали турботу про розумове і естетичне виховання підданих і їх здоров'я; розвиток транспортних шляхів; турбота про стариків, жінок, дітей і інших слабких членів суспільства; допомога робітникам, отримавшим каліцтво; допомога робітникам в організації різних форм допомоги.

Серед письменників цієї хвилі соціалізм користувався великим співчуттям і повагою, особливо характерно це для Шеффлє і Вагнера. Останній був великим прихильником Карла Маркса, а Шеффлє навіть сам прогнозував, що капіталізм буде замінено соціалізмом.

7. Концепція «ідеальних типів» М. Вебера

Макс Вебер (1864-1920) був універсальним вченим, поєднавши у собі філософа, історика, соціолога і економіста. В його творчості Історична школа досягла найвищої точки. На його долю випала задача усвідомлення того, що було напрацьовано німецькими вченими ХVІІІ-ХІХст. в області розвитку людського суспільства. Вебер звільнився від упередженості «історичного метода» і націоналізму. В його творчості без труда можна знайти думку про те, що розвиток економічного життя народів і їх культури визначається загальними законами, які пробивають собі шлях крізь усі особливості національних традицій і конкретних історичних обставин. Тобто відбулося повернення до позицій того метода, з заперечення якого почалася німецька економічна думка ХІХст. Але повернення відбулося зовсім на іншому рівні. Наприкінці ХІХст. в Германії почався так би мовити кантівський ренесанс. З'явилася яскрава плеяда філософів - неокантіанців (Вільдельбанд, Рікерт та інші). У їх числі був і Макс Вебер. До найвищих цінностей Вебер відносив свободу індивідуума, а расизм і націоналізм вважав хибною ідеологією.

Вже в перших своїх роботах він наполягав на тому, що одного лише описання історичній науці недостатньо. Необхідно осмислення. У зв'язку з цим він висунув концепцію так званих ідеальних типів. Ідеальний тип - це, по суті, визначена схема, яку формує вчений для пояснення конкретних фактів і процесів історичного розвитку того чи іншого народу. Це інструмент аналізу минулого, який дозволяє находити закономірності і робити узагальнення.

Найбільший відбиток у науці залишили дослідження Вебера в області впливу Реформації на господарський перелом у Європі ХV-XVІст. У центрі цих досліджень знаходиться його робота «Протестантська етика і дух капіталізму» а також «Господарська етика світових релігій» над якою він працював до кінця своїх днів. У 1919-1920 р. Макс Вебер прочитав у Мюнхенському університеті курс лекцій, які були видані після його смерті вдовою у вигляді книги «Історія господарства». Це був зжатий і змістовний огляд економічної історії Європи з доісторичних часів до ХVІІІст. У деякому розумінні Вебер зробив те, що не вдалось Зомбарту - створив фундаментальний історико-економічний труд.

Таким чином, ми розглянули три покоління Історичної школи. Перше змогло тільки поставити задачу, тому що для її вирішення воно не мало достатньо матеріалу. Друге покоління виправдало себе саме збиранням цього колосального матеріалу, але воно ще не було готове щоб використати його з максимальною віддачею. І лише третє покоління змогло взятися за обробку і інтерпретацію. Коли ж воно це зробило, з'ясувалося, що німецький «історичний метод» не усуває, а доповнює англійську школу політекономії.

8.Історична школа в інших країнах Європи

Приклад німецької Історичної школи виявився привабливим. В ХІХст. стали з'являтися історико - економічні дослідження в інших країнах. У кращих випадках вчені інших країн не повторювали крайностей німецької Історичної школи і не протиставляли свій напрямок теоретичній політекономії. До кращих зразків таких робіт відносяться книги П. Манту (1904) «Промислова революція ХVІІІст. в Англії» і Г. Сальвіолі (1906) «Капіталізм в античному світі».

«Історичний метод», що виник, як ми пам'ятаємо, у вигляді реакції на англійську політичну економію, чудово проявив себе на англійському ґрунті. Це не було результатом простого копіювання німців. Ще у 1838 р. Томас Гук (1774-1858) почав випускати свою багатотомну «Історію цін і грошового обігу». Філософське обґрунтування історичного метода запропонував у 1876 р. Т. Кліфф-Леслі, відомий своїми теоретичними роботами. Серію видатних досліджень продовжили: Джеймс Роджерс (1823-1890), Арнольд Тойнді. У своїй «Промисловій революції в Англії» він вперше використав термін «промислова революція». Фундаментальні праці написані Уільям Кеннінгем і Ешлі, які були особисто знайомі з багатьма вченими Історичної школи в Германії.

Тема 5. Соціально - утопічні вчення

План:

1. Виникнення та класифікація утопічних моделей.

2. Модель Платона.

3. Християнський комунізм та інші комуністичні єресі.

4. Модель Томаса Мора.

5. Томазо Кампанела: комунізм у Парагваї.

6. Модель Морелі.

7. Вчення Анрі Сен - Сімона.

8. Погляди Шарля Фур'є.

9. Підхід до побудови ідеального суспільства Роберта Оуена.

1. Виникнення та класифікація утопічних моделей

У цій темі ми розглянемо розвиток утопічної думки. Але спочатку встановимо відмінності між думкою економічною і утопічною. По-перше, економічна думка має за мету пізнання життя заради практичного використання її результатів, а утопічна думка має за мету безпосередньо практику, минаючи стадію дослідження і часто припускає цю стадію вже пройденою. По-друге, думка економіста спрямована на якусь одну сторону дійсності - причому не всієї, а лише економічної її сфери. Думка утопіста принципово охоплює всі сторони життя людей. Зазвичай, саме автор наступного утопічного проекту вважав себе тією людиною, яка вже все знає.

Треба відмітити відмінність утопічних моделей, яка поділяє їх на дві категорії. Одна з груп поєднує ті моделі, які повинні здійснитися у більш чи менш віддаленому майбутньому як результат духовно - історичного процесу. Такі моделі називають хіліастичними, а відповідну ідею - хіліазмом (від грецького слова «хіліолі» - тисяча; назва пов'язана з ідеєю «тисячолітнього царства»). До хіліастичної категорії ми віднесемо іудейські апокаліптики і вчення Іохима Флорського. Інша група утопічних моделей - це такі, які не пов'язують реалізацію досконалого суспільства з історичним процесом. По переконанню авторів, в основі такого суспільства лежать декілька простих і мудрих принципів, які легко втілюються хоч завтра, аби знайшовся бажаючий государ або община. Для таких моделей нема поки що загальної рубрики, але щоб відрізняти їх від хіліастичних, назвемо їх політичними на пам'ять про Платона, першого, хто змалював проект утопії такого роду. До категорії політичних відносяться також моделі єретичних сект, а також більшість моделей Нового часу, починаючи з «Утопії «Томаса Мора.

Додатково треба зазначити, що у відповідності з нашою дисципліною, ми будемо звертати увагу на економічні моменти різних утопічних моделей, хоча й виділити їх серед усього іншого надзвичайно важко.

Староєврейські мислителі - поети і пророки - вперше представили царство загальної гармонії і справедливості у майбутньому часі. Думка їх така. Творець - істота досконала, Його витвір - наш світ - повинен бути досконалим у своєму роді. Але досконалість матеріального світу не може повністю дорівнюватися ідеалу. Щоб привести матерію до духовної досконалості, Творець утворив людину, як помічника собі на землі. Місією людини, таким чином, є сприяння задумці Творця. Сам цей задум Бог людині не відкриває, тому що людська свідомість просто не зможе осягнути його у всій повноті і тому й вірно зрозуміти. Зате людині були надані якості, яких не має ніхто в світі, крім самого Творця. Ці якості - свобода волі і здатність до творчості. Щоб утримати людину від зловживання свободою і спрямувати його творчість на сприяння здійснення задуму Творця, Він надає людині правила поведінки (заповіді). Адам і Єва порушили заповідь не вживати плодів з древа пізнання добра і зла, і були вигнані з райського саду. Змінилися всі фізико-географічні умови на землі (клімат, ґрунт і т. д.) і характер життя (від того після Адама скорочувалась тривалість життя людини).

Людині надана можливість покаятися і повернутися до повноцінного служіння Творцю, суворо дотримуючись усіх заповідей своєї релігії. Коли більшість людей прийде до такого стану, Творець пришле на землю свого місію - (від староєврейського слова «маміах», теж саме означає грецьке слово «Христос») - людину з особливим пророцьким даром, яка налагодить вічний мир і загальну справедливість.

В період ІІ ст. до н.е. - І-ІІ ст. н.е. в Іудеї було написано багато книг, де тема месіанського царства детально розроблялася. Ці книги у сучасній науці прийнято називати спільним терміном апокаліптики (грецьке слово «апокаліпсис» означає откровєніє).

Царство майбутнього відрізнялося повною перемогою над усіма бідами, навіть хвороби зникнуть. Ґрунт стане родючим і буде давати врожай більший у 10 тис. разів. Жінки будуть народжувати без болі. Працюючі не будуть стомлюватися. Таким чином, природа на Землі зміниться у бік вдосконалення. Багато з цих ідей були сприйняті християнськими мислителями і, передаючись і трансформуючись, проіснували у соціальній думці Європи аж до ХVIII - ХІХ сторіччя.

2. Модель Платона

Разом з іудео - християнським напрямком у джерел утопічної думки стоїть великий старогрецький філософ Платон. У своєму діалозі (твори Платона написані у формі діалогів Сократа, який був вчителем Платона, зі співрозмовниками. Звідси й виникло слово «діалектика» - обговорювання) «Попітейя» (перекладається як «держава») він дає план устрою досконалої держави.

Головним джерелом усіх суспільних бід Платон вважає егоїзм, як особистий так і груповий. Тому перша задача держави - виховання чотирьох властивостей: мудрості, хоробрості, самовладання, справедливості. Для цього необхідні вихователі. Тобто управляти ідеальною державою повинні філософи. Це клас інтелектуальної аристократії, яка тайним голосуванням вибирає зі свого середовища уряд.

Для забезпечення процесу виховання необхідні люди, які присвятять себе суспільному служінню, - клас воїнів. Ними можуть бути як чоловіки, так і жінки. Взагалі, у цій державі жінки мають рівні з чоловіками права й обов'язки. Щоб воїни були повністю віддані інтересам держави, в них не повинно бути власних інтересів, ніякої власності - ні власних речей, навіть кімнат. Платню воїни отримували тільки хлібом. Вони разом їдять і живуть. В них немає шлюбів і родин. Дітонародження підкорене інтересам держави, яка здійснює штучний відбір, подібно скотоводам, які відбирають самок та виробників. Чоловіки та жінки - воїни спарюються по вказівці правителів, щоб забезпечити по плану необхідну кількість дітей. Народжених відразу забирають від матерів у дитячий будинок. Матері не знають своїх дітей і годують грудних без розбору. Діти, народжені поза планом, приречені на смерть.

Матеріальне виробництво в досконалій державі здійснює третій клас - ремісники і землероби, а також четвертий клас - раби.

Як і можна було очікувати, закони у цій державі надзвичайно суворі. Смертний вирок або каліцтво присуджують навіть за незначні злочини. Обмежується свобода думки, слова і релігії. Все майно належить державі, але за жеребкуванням розподіляється між землевласниками. Держава так регулює чисельність населення, що безземельний пролетаріат виключається. Торгують тільки іноземці. Грошами служать паперові знаки (щоб виключити торгівлю із сусідніми країнами), заборонені кредит і відсоток. Всяке майно, яке перевищує встановлений (дуже невисокий) максимум, держава відбирає.

Як бачимо, справедливість у цьому випадку потребує жертви у вигляді свободи.

3. Християнський комунізм та інші комуністичні єресі

У новозавітній книзі «Діяння апостолів» описується устрій першої християнської общини, який часто називають першохристиянським комунізмом. Там всі отримували все необхідне порівну зі спільного котла. Спільний котел формувався за рахунок того, що кожний член общини приносив сюди весь свій дохід. Звісно, що католицька церква, яка панувала тоді у всій Європі, ніяк не могла відповідати такому зразку. Її різнобічна діяльність потребувала великих грошей. Крім того мало місце людське бажання (особливо у білого духівництва) жити красиво і багато.

Але ідеал першохристиянського комунізму не вмер і знайшов своїх послідовників у вигляді багаточисельних релігійних течій всередині християнства.

Славнозвісний католицький святий Франциск Ассизький заснував три ордена. Два - чоловічий і жіночий - були чернецькими. Третій - орден мінорітів - був релігійним братством, яке включало і міський пролетаріат. Вони називали себе фратічеллі («братками»), а статут братства включав добровільну бідність і спільний побут.

У той же час (Х-ХІ ст.) виникає містичне вчення абата Іохима із Флори про наступ у майбутньому «епохи третього завіту». Перший завіт (Ветхий) він називав релігією плоті, другий (Новий) - релігією плоті і Духа, а третій завіт сповістить повну свободу від плоті і буде служити тільки духу (загальне чернецтво).

З послідовників Іохима у 1158 р. з'явився рух патаренів («обірванців»). У 1260 р. на чолі патаренів стає Джерардо Сігареллі. Роздавши своє майно, він об'єднав навколо себе секту «апостольських братів «і знайшов в Італії багато прихильників. Першим правилом патаренів була відсутність особистої власності і запасів. Вони кормилися подаяннями, яке кожний розділяв між братами і сестрами. Коли Сігареллі схопили та спалили на кострі, його місце зайняв «брат» Дольчіно зі своєю подругою Маргаритою. Маючи аристократичне походження, Дольчіно також роздав все, що мав. Його секта поєднується з бунтуючим селянством, на чолі стає Дольчіно. Починається період терору. В кінці кінців, «апостольські брати «були розбиті армією, а Дольчіно і Маргарита страчені.

Від Альбігойської провінції на півдні Франції отримали назву «альбігойців» різні єретичні секти Х-ХІІІ ст., серед яких виділяються катари і вальденси. Катари були містиками з надзвичайно суворим статутом. Метою катара була найвища досконалість. Світ вважався творінням злого бога, тому смертний гріх підстерігав катара за кожним кутом. Були заборонені кровопролиття і володіння любими земними благами. Вони давали обітницю цнотливості і жебрання. Вальденси відрізнялися більшим раціоналізмом, але ідеали їх були аналогічними. І ті й інші зазнали поразки в результаті військових походів, споряджених церквою.

Комуністичним був статут і братства таборитів у Чехії (ХV ст.). Там була повна спільність майна. Була проголошена загальна рівність. По деяким фактам, крайній комунізм проводився не всіма таборитами, а однією з груп - адамітами, яких знищив сам Ян Жижка. Як і у всіх подібних випадках, коли ідея втілювалася в життя, релігійний характер руху поступово втрачався. Разом з цим втрачався і комуністичний зразок життя. Міста таборитів проіснували майже 15 років, поки не були знищені у 1454 році.

Усі ці рухи та подібні до них, як показала історія, були симптомами перемін, що насувалися у релігії і економічному житті. Реформація увібрала в себе загальний дух незадоволення римською церквою і енергією змін у економічній організації. Фактично протестантський рух був кінцем масових християнсько - комуністичних єресей.

4. Модель Томаса Мора

Треба зазначити, що утопічна думка не вмирає після реформації. Вичерпавши себе у релігійному плані, вона без якоїсь перерви стає надбанням світської думки. «Утопія» Томаса Мора була написана у 1516 р. Якщо в державі Платона метою була абстрактна справедливість, то у Мора метою є справедливість економічна. Книга Мора написана у формі діалогу. Моряк Гітлодей розповідає Мору про те, що він бачив на острові Утопія. Моряк розповідає, що на острові немає приватної власності і пов'язаних з нею злочинів. Раз немає приватної власності, всі продукти праці йдуть у спільний котел, звідки всім роздається порівну. Мор заперечує: із спільним котлом зникає стимул до праці. У відповідь він чує, що на Утопії все передбачено: праця там обов'язкова, робота суворо організована і проводиться за планом. Кожному доручений зазначений вид праці (який передається у спадок), дається завдання і перевіряється виконання. Для контролю створений особовий стан «сіфогрантів». Робочий день складає 6 годин.

Мор запитує: «Чи достатньо буде спільного котла для задоволення людських потреб, бо вони безмежні?». З'ясовується, що і це передбачено. Встановлені перелік «справедливих потреб» і норми споживання, тобто добовий пайок. Тяжкі і шкідливі роботи виконуються рабами, або найманцями із сусідніх країн (з цього приводу виникає питання, чому в інших країнах не ввели аналогічні правила). Жінки на Утопії прирівняні до чоловіків в усіх правах та обов'язках. Але родина не знищена: діти належать батькам. На Утопії є все ж таки деякі свободи: нема обов'язкової військової служби, є свобода совісті і є загальні вибори посадових осіб.

5. Томазо Кампанела і комунізм у Парагваї

Томазо Кампанела був чернець - домініканець. Його утопія «Місто Сонця» написана у 1611 році у Неаполі і надрукована у 1623 р. у Франкфурті-на-Майні. Не дивлячись на те, що Кампанела був ченцем, його утопія не хіліастична, а політична, і навіть ближча до Платона, ніж модель Томаса Мора.

Глава ідеальної держави - первосвященик, він же Метафізик. В нього три заступника: Пон - керує військовими справами; Сін - духовною сферою, культурою і наукою; Мор - матеріальним виробництвом і приростом населення. Військова служба обов'язкова і для чоловіків, і для жінок, які знаходяться на рівних правах. Навчання дітей так добре організоване, що в 10 років дитина осягає всі науки. Цьому сприяє та обставина, що в країні є лише один підручник «Мудрість», який містить доступне і коротке викладення усіх наук, пов'язаних філософською системою самого Кампанели, яка є істиною на всі часи. Тому всі наукові дослідження безкорисні і неможливі.

У місті Сонця все спільне - майно, житло, дружини, діти. Парування людей для виробництва потомства здійснюється за суворими правилами і точному розкладу, за чим наглядають лікар і астролог. Усі громадяни незалежно від статі і віку одягнені в одяг одного кольору і покрою.

Книга кампанели викликала сильне враження і не залишилася без наслідків. Кальвіністський пастор Іоган Валентин Андре, написав книгу «Христианаполь». Це був протестантський варіант «Міста сонця». Іншим наслідком утопії Кампанели була комуністична держава у Парагваї (1638-1773). Життєздатність цієї держави пояснюється тим, що об'єктом експерименту було плем'я індійців гуарані. Тут майже все було так, як у Платона і Кампанели (збережені були тільки шлюб і родина). Враховуючи рівень потреб первісно - суспільної людини, можна зрозуміти, чому у цій країні не було проблеми Мора: індійці могли отримувати із спільних складів кожному по потребі.

А ось із працею «Від кожного по здатності» було складніше. Як тільки священик відлучався з поля, його паства у ту ж мить кидала роботу, рубила плуг на дрова, різала бика на шашлик і справляла пікнік. Так виявлялась наївна помилка усіх комуністичних утопістів. Вважаючи, що знищивши приватну власність, можливо покінчити з майновими злочинами, вони чомусь не могли уявити собі крадіжку із спільного котла. Між тим, ще ніде і ніколи казнокрадство і корупція не отримували таких гігантських масштабів, як у суспільстві без приватної власності.

Коли орден ієзуїтів був ліквідований, увесь комунізм в країні рухнув в одну мить. Що стосується індійців гуарані, то втративши свою первісну культуру, вони нічого не отримали взамін, тому що наставники відучили їх приймати самостійні рішення і відчувати відповідальність за своє майбутнє.

6. Модель Морелі

Перейдемо до ХVIII ст. Тут перед нами зразу постає фігура Морелі з його «Корабельною аварією плаваючих островів» і «Кодексом природи». Для теорії цього скромного шкільного вчителя головним словом безперечно є «насильство». Мало нового ми знайдемо у Морелі. Оригінальним він був тим, що відомі вже нам моменти утопій він доводе до граничних ступенів.

Ми вже знаємо, що ідеї природного руху речей, природної свободи, природної людини володіли суспільною думкою ХVIII ст. Фактично Морелі від цієї ідеї узяв лише словесну оболонку. «Кодекс природи» вигаданий і складений самим Морелі від імені природи, не містить послідовного опису якоїсь гіпотетичної країни, він є ні що інше, як конституція для реальних країн. Цей головний закон повинен замінити все інше законодавство. Закон цей настільки мудрий, що думка про його відміну може прийти в голову тільки божевільному. Така людина повинна бути об'явлена ворогом людства і покарана особливим чином: його живцем замуровують у печері, родина його отримує інше прізвище і переселяється в інше місто

Головний пункт конституції Морелі - це знищення приватної власності. Її він не просто засуджує, він пише про неї з якоюсь загадковою пекучою ненавистю. Ось перші параграфи конституції Морелі:

1. У суспільстві нічого не буде належати чийсь власності, окрім тих речей, які необхідні для задоволення особистих потреб.

2. Кожний громадянин буде посадовою особою, забезпеченою працею. Буде отримувати пособіє за суспільний рахунок.

Все, що виробляється, буде враховуватися і розподілятися між громадянами порівну. Заборона продажу або обміну названа «священним законом». Усі міста будуть однакові по території, формі будинків, планіровці вулиць і кількості жителів. Шлюб є обов'язковим для всіх, хто досяг шлюбного віку. Розлучення допускається тільки після 10 років шлюбу. У випадку розлучення діти залишаються з батьком.

Декілька родин складають «трибу», яка займає окремий квартал міста. Чисельність усіх триб однакова, кількість триб у місті - теж. Усе - люди, речі - розподіляються на десятки, сотні і т. д. З п'яти років діти залишають дім батьків і оселяються у дитячих домах: хлопчики і дівчата окремо. Там вони отримують суспільне виховання. При досягненні десятирічного віку, кожна дитина переходить у майстерні. Це теж, що і наші ПТУ- з гуртожитком, спільним харчуванням і виробничим навчанням. Усі громадяни віком від 20 до 25 років мусять займатися землеробством. Керує всім суспільством Верховний Сенат. Його членами стають усі батьки родин після 50_тирічного віку.

Звісно, що в такій країні буде тільки одна суспільна філософія і одна суспільна наука (під якою слід розуміти «Кодекс природи» єдиного і неповторного Морелі).

Тепер ми підійшли до тієї стадії розвитку утопічної думки, яка, можливо, найбільш відома широкому загалу. У всякому випадку відомі імена Клода Анрі Сен-Сімона і Шарля Фур'є. Вони дуже не схожі один на одного, хоча обидва представляли свої теорії як суворо наукові. В обох випадках перед нами синтез двох типів утопій: хіліастичного і політичного.

7. Вчення Анрі Сен-Сімона

Сен-Сімон (1760-1825) випустив декілька книг. Потім його учні Анфантен і Базар випустили книгу «Вчення Сен-Сімона». У працях Сен - Сімона ми знайдемо багато того, що приписують Карлу Марксу. Хоча у деяких важливих моментах їх концепції далеко не співпадають.

Від попереднього утопізму вчення Сен - Сімона суттєво відрізняється еволюційно-історичним підходом. По деяким свідченням сам Сен - Сімон погано знав історію. Деякий час його консультував його секретар - відомий у майбутньому історик Огюстен Т'єрі. По теорії Сен - Сімона суспільство проходить у своєму розвитку такі епохи: рабовласницьку, феодальну і промислову.

Розвиток суспільства здійснюється у результаті взаємодії двох процесів: розвитку знання і розвитку господарства. У кожному з цих процесів відбувається внутрішня боротьба: в першому - між ідеологіями, в другому - між класами, які претендують на владу. Складне переплетіння всіх цих взаємодій періодично змінює стан суспільства. Кожна формація проходить тому дві стадії: органічну, коли все знаходиться у рівновазі; і критичну, коли щось порушує попередню рівновагу. Цим «щось» може бути наукова революція або зміни у розкладі класових сил.

В органічній фазі у влади клас, який має найбільше господарське значення. Але ось виростає економічна сила іншого класу, який заявляє свої претензії на владу. Класова боротьба виливається у політичну революцію. В результаті з'являється нова суспільна формація. По вченню СХн - Сімона, майбутнє належить промисловому класу (це підприємці і робочі в союзі з вченими). В кожній формації має місце експлуатація людини людиною. Тільки промисловий режим покінчить з нею. Тут все виробництво буде йти за планом. Стихію ринку і конкуренцію замінить асоціація. Працювати будуть всі зобов'язані - це називається право на працю. Буде верховодити принцип: від кожного по здібності, кожній здібності - по її ділам. Сен - Сімон називав це «перенести земний рай з минулого у майбутнє». Сен - Сімон першим серед утопістів висунув ідею про те, що для утворення справедливого суспільства недостатньо змінити тільки матеріальні умови життя, а починати треба з духовного перевиховання людей.

8. Погляди Шарля Фур'є

Дивною виглядає фігура Шарля Фур'є (1772-1837). З одного боку, деякі його ідеї були настільки удачливими, що дали поштовх до утворення нових форм життя і праці (кооперація, трудові товариства). З іншого боку, ні один утопіст не мав такої буйної фантазії і ніхто не написав стільки наївного і смішного, яке деколи нагадує марення божевільного.

Ось речі, які Фур'є не виносив органічно: насильство, торгівля, фінанси. Революцію він вважав засобом «пограбувати багатих, щоб збагатити інтриганів».

Він писав: «Треба любити працю, говорять наші мудреці. Чого це ради її любити? Що дає вона дев'яти десятим цивілізованих, крім нудьги і непричетності до прибутків? Тому-то багаті і не хочуть працювати, залишаючи для себе більш легку і вигідну працю по управлінню справами. Якщо навіть багатії не люблять праці, то як примусити бідних полюбити її? Щоб зробити життя щасливим, треба, щоб радісною стала праця, за якою ми проводимо більшу частину свого життя…. якщо засоби, обстановка бідні, огидні, то як збудити потяг до праці?»

Лише у ХХ ст. ця проблема була усвідомлена і вирішена. Виникли такі явища, як виробничий дизайн, наукові методи організації праці, що знижують стомлюваність організму. Випередивши свій час у постановці питань, Фур'є не зміг їх вірно вирішити. Його ідеї навпаки тягнуть назад. «Якщо, наприклад, для виконання даної роботи одному садівнику потрібно 50 годин, то поставте на роботу 50 чоловік, і вони зроблять її за годину, і кожен з них зможе за 50 годин приймати участь не в одній, а в 50_ти роботах «. Очевидно, що такий підхід годиться лише для робіт типу розрубати тушу мамонта, або зробити кам'яну сокиру. Можна собі уявити, на що буде схожий сад, після того, як по ньому пройдуться 50 лихачів, які не мають ніякої уяви про особливості рослин і методи догляду за ними.

Даний підхід успадкували марксисти, починаючи з самого вчителя. Вони ж перейняли і перекрутили видатні передбачення Фур'є про знищення протилежності між розумовою і фізичною працею, та інше. Зате вони зневажили іншу ідею Фур'є: про трудові акції і розподіл прибутку між робітниками. Зазначимо, що ця ідея знайшла навпаки втілення у країнах, що не сприйняли марксизм.

Проблему приватної власності Фур'є вирішував методом, зовсім не схожим на інших утопістів. Власність усуспільнюється, але не в масштабах усієї держави, а трудового товариства. Таким чином, вона залишається приватною (тобто недержавною), але і не особистою.

Фур'є мріяв перебудувати життя усього суспільства. Державі він одводив дуже незначну роль. Люди об'єднуються у колективи (приблизно по 1-2 тис. чол.). В одних працях Фур'є ці колективи називаються серіями, в інших - фаланстерами або фалангами. Фалангісти все роблять разом. Фур'є продумав всі сторони життя детально - працю, відпочинок, секс, догляд за дітьми, виховання, побут та інше. У понівеченому вигляді ця ідея стала колгоспом в СРСР.

Можна сказати, що Фур'є вирішив проблему, яка була не по зубам усім утопістам минулого, починаючи з Платона (крім Сен-Сімона, який таку задачу перед собою не ставив). Щоб встановити справедливість, утопісти бажали знищити приватну власність. Але кожен раз здоровий глузд підказував, що це нелегка справа. І тому, кожний раз починаючи із справедливості закінчували державним примушенням і державним контролем. Кожний раз ідеальне суспільство виходило поліцейською державою.

Фур'є вдалося знайти вихід з цього кута. Він приніс в жертву державний початок в організації суспільства. Тому цю модель справедливо називають анархічною. Саме Фур'є був одним з перших вчителів видатних теоретиків анархізму - Прудона, Бакуніна, Кропоткіна.

9. Підхід до побудови ідеального суспільства Роберта Оуена

«Влаштування комуністичних селищ буде до тих пір невдалим, доки не вдасться створити іншу вдачу. Набагато важливіше впливати на людей духовним шляхом, ніж змінювати відразу практичні умови їх життя». Так підсумував свій багаторічний теоретичний і практичний досвід Роберт Оуен (1771-1858).

Як і Етьєн Кабе, Оуен теж намагався створити комуністичне поселення в Америці. І воно теж збанкрутувало. Але було це у 1825 р. А до того Оуену вдалося здійснити визначний соціальний експеримент в Нью-Лєнарке (Шотландія).

Оуен йшов від експерименту до теорії. Це звісно не означає, що він починав свій експеримент не знаючи чого хоче. Звісно в нього були деякі ідеї. Головною з них була думка про вирішальний вплив навколишнього середовища на формування характеру людини. Навколишнє середовище Оуен розумів як весь спектр умов життя людини: від матеріальних умов до морального клімату. Але ж моральний клімат у суспільстві якраз і визначається характерами утворюючого його людей. Чи може сформуватися «добра» моральна обстановка у колективі «поганих «характерів? На це питання Оуен відповідає рішучим «Так».

Суть ідеї Оуена - виховання людей. Потрібен досвідчений і гуманний керівник, щоб взяти на себе таку педагогічну задачу.

У 1800 році Оуен стає співвласником раніше створеного іншими прядивно-ткацького підприємства у Шотландії. Підприємство знаходилося в долині, далеко від інших міст. Там було чотири фабрики, завод по виробництву прядивних танків, сільськогосподарська ферма і селище Нью-Ленарк. Ізольованість селища забезпечувала чистоту експерименту. У Нью-Ленаркі панував безпорядок. Загальна кількість населення біля двох тисяч чоловік. У той час, як усі інші власники жили у містах, не приймаючи участі у керуванні підприємством, Оуен оселився в Нью-Ленаркі і взяв на себе функції менеджера. Два роки було потрачено на упорядкування економіки підприємства, доки воно на стало рентабельним. У 1802 році Оуен переходе до вирішення соціальних задач. Він замінює весь обслуговуючий персонал і добивається відданості спільній справі і злагодженої праці. Він формує біля себе актив з розумних і авторитетних робітників і починає змушувати всіх до дисципліни, чистоти і організованості. Примушення супроводжувалося пояснювальною роботою, націленою на виховання свідомості. Робітники зрозуміли своє благо в новому порядку і стали підтримувати його добровільно. Все це схоже на те, що в 20_х роках ХХст. робив А. Макаренко, який змалював свій досвід у книзі «Педагогічна поема». Крадіжка і інші аморальні вчинки каралися тільки адміністративними заходами. Звинуваченого публічно засуджували. Ніяких каральних заходів не вживали принципово. Звичайно, на перших парах Оуен зіштовхнувся з сильною протидією з «низу». Знадобилась безмежна витримка і постійна доброзичливість господаря. Одночасно утворювалась система дитячих садків, шкіл для дітей та дорослих, культурний центр з бібліотекою, служба санітарного нагляду, соціальне забезпечення і страхування. Постійно працювала народна дружина по підтримці порядку. Все це потрібно було винайти і продумати, тому що всі ці речі були невідомими у ті часи.

Через п'ять років (т.б. у 1807 р.), коли Оуен сплатив усім повний заробіток за декілька місяців змушеного простого (тоді була бавовняна криза), пройшов останній перелом у свідомості робітників. Вони всією масою повірили в нього. В колективі стало формуватися почуття спільності і гордості своїм підприємством. Все більшу роль стали відігравати такі речі, як організаційна і соціальна активність робітників, елементи самоврядування. За десять років від початку роботи були вижиті крадіжки, пияцтво, сексуальна розпущеність, національно-релігійна ворожнеча, та інші негативні явища. Звичайними стали порядок, працелюбність, терпимість, взаємодопомога. Містечко стало чистим та красивим. Реальний прибуток на душу населення був набагато вищим, ніж на інших підприємствах. Робочий день із звичайних тоді 16 годин був скорочений до 10,5 годин.

Експеримент вдався блискуче. Але все пішло прахом, коли виник конфлікт з власниками. Оуен був змушений покинути Нью-Ленарк. Тоді з'ясувалося, що «мікроклімат» цієї общини утримувався головним чином на особистості Оуена. Можливо йому не хватило часу, щоб перевести праведне життя населення в автоматичний режим. Можливо, це відбулося б при другому поколінні, яке б народилося і виросло в Нью-Ленаркі. Але слід зазначити, що це був новаторський досвід. Оуен випередив свій час. Більшість його ідей стали звичайними рисами життя ХХ ст. Наприклад, згадаємо соціальну інженерію і патерналізм (від слова «патер» - батько. Мається на увазі, що господар фірми і співробітники знаходяться у відносинах, нагадуючи відносини між батьком та дітьми. Він краще за них знає, що їм потрібно).

Історичний досвід показав, що для цього потрібен прогрес як у матеріальному виробництві, так і у суспільній свідомості. Утопізм Оуена міститься не в тому, що ідеї його нездійсненні, а у намаганні прискорити їх здійснення. Але це стало зрозумілим лише через 100 і більше років. Але очевидно, що без Оуена та його мрії, теперішні здвигни, можливо, відбулися ще пізніше.

Тема 6. Теорія Карла Маркса

План:

1. Загальна характеристика теорії К. Маркса;

2. Трудова теорія цінності;

3. Теорія капіталу;

4. Норма експлуатації;

5. Концепція перевтілених форм.

1. Загальна характеристика теорії К. Маркса

Складність наукових положень багато в чому залежить від того як їх пояснювати. Що стосується економічного вчення К. Маркса, то воно є одним з найбільш простих в нашій науці. Його сутність можна викласти в декількох словах. Усі продукти виробництва створюються працею робітників. Товарний обмін відбувається на основі співвідношення витрат праці, уречевлених в кожному з товарів. Ці витрати утворюють цінність товарів. Рівний труд віддається за рівний труд. Тому у сфері обігу не може виникнути той надлишок продуктів, який залишається у товаровласників у вигляді прибутку на їх капітал. Однак прибуток існує, значить він створюється ще до продажу товару, тобто у сфері виробництва. Коли робітник вкладає свій труд в даний продукт, капіталіст сплачує не увесь цей труд, а тільки його частину. Оплата труда визначається таким чином, щоб робітник мав деякий мінімум коштів існування. Цей рівень оплати труда («необхідний продукт» по К. Марксу) завжди менший, ніж та кількість труда, яку витрачає робітник. Залишається різниця, яку К. Маркс називає «прибавочним продуктом». В цьому залишку уречевлений «прибавочний труд робітника», який (труд) створює «прибавочну цінність» («прибавочну вартість»). Її то і присвоює капіталіст. Присвоює без еквіваленту, задаром, в силу своєї власності на капітал. Ця прибавочна цінність стає капіталістичним прибутком і складає сутність експлуатації труда капіталом.

Навіть такої скороченої характеристики достатньо, щоб побачити спадкоємність теорії К. Маркса від Д. Рікардо. Треба відзначити, що Маркс намагався подолати суперечності в теорії свого попередника і тим самим для нього відкрилися широкі можливості сказати своє слово в науці. Таким чином, те оригінальне, що з'явилося у К. Маркса, відноситься не до фундаментальних ідей, а до того способу, яким він намагався побудувати несуперечливу теорію експлуатації труда. Не треба зменшувати - наукова задача такого роду, в принципі, може бути дуже складною і вимагати нових понять і тонких розмірковувань, які знайшли собі місце в 1 томі «Капіталу». Але не треба і забувати про те, що К. Маркс писав «Капітал» як наукове обґрунтування революційних ідей «Маніфесту комуністичної партії».

2. Трудова теорія цінності

В одному з своїх листів до Енгельса в період роботи над «Капіталом» Маркс виклав схему своєї теорії. «Цінність - повністю зводиться до кількості труда; час як міра труда…». Усе своє життя Маркс вважав, що в побудові теорії обміну він слідував за Рікардо і почав його поправляти тільки тоді, коли дійшов до «нестиковок». Між тим Маркс з перших же кроків зробив те, на що ніколи не міг наважитися його вчитель.

Згадаємо, що Рікардо казав про відносну цінність товарів, які обмінюються. Відносна, вона ж мінова, цінність - це мінова пропорція. Тобто якщо товар А обмінюється на товар Б, то кількість А відноситься до кількості Б, як трудомісткість одиниці А відноситься до трудомісткості одиниці Б.

Маркс наводить мінову пропорцію в іншому виді: А = Х*Б. Таке співвідношення не можливо зрозуміти, якщо не припустити, що з обох боків рівняння знаходиться якась «однорідна субстанція». Маркс говорить не про відносну цінність, яка пропорційна затратам труда. Для нього цінність і є затрата труда, що вимірюється робочим часом. (Приклад: 1 кг золота = 10 т заліза). Цінність фактично ототожнюється з трудомісткістю.

З початку здається, що розбіжність між підходом Рікардо і Маркса мало суттєве і скоріше казуїстичне. Але насправді завдяки цій відмінності Маркс, ще не здолавши жодної нестиковки, що дісталися у спадок від вчителя, створив собі додаткові труднощі.

Двоякий характер труда.

Пригадаємо приклад про обмін стільця на три сокири. Згідно Марксу, один труд прирівнюється до іншого у визначеній пропорції, причому обидва вимірюються не чим іншим, як робочим часом. Виникає питання. На підставі чого між такими різнохарактерними роботами встановлюється будь яка рівність?

На це Маркс відповідає: треба розрізняти дві якості в одному і тому ж виді труда. З одного боку, це конкретна трудова діяльність з усіма її прийомами та особливостями, яка переслідує якийсь результат, скажімо той же стілець. Це конкретний труд. З іншого боку, будь яка трудова діяльність представляє собою просто витрачання людської робочої сили - витрачання людського мозку, мускулів, нервів і т. п. Це абстрактний труд. Саме абстрактний труд представлений в цінності товарів, і на співвідношенні його витрат на кожний з товарів встановлюється мінова пропорція.

Поняття абстрактного труда усуває розбіжності в прийомах, рухах і т. п. праці, але не знімає іншої розбіжності, а саме: в якій мірі за одну годину робітники витрачають свої мускули та нерви? Іншими словами, яким чином можна порівняти 1 годину праці інженера-програміста і двірника. Маркс відчуває цей момент і починає розмову про «простий середній труд». По відношенню до останнього, говорить він, «порівняно складний труд означає тільки помножений простий труд, так що менша кількість складного труда дорівнюється більшій кількості простого». Але ці розмірковування не знімають питання: як відбувається встановлення пропорцій між простим і складним трудом на ринку? Маркс відповідає, що пропорції «встановлюються суспільним процесом за спинами виробників і тому здаються останнім встановленими звичаєм». Тобто пояснення Маркса ґрунтується тільки на тому, що існує «суспільний процес», який як-то (з цим можна погодитися) встановлює обмінні пропорції на ринку. Сьогодні так і кажуть: ринок встановлює ціни. Але з того факту, що ринок сам встановлює ціни, ніяк не слідує, що він це робить за теорією Маркса.

3. Теорія капіталу К. Маркса

Раніше ми з'ясували, що економічне поняття капіталу відноситься до якогось запасу і виражає відношення власника цього запасу до свого володіння. Маркс розумів капітал зовсім по іншому. На його думку, поняття капітал виражає відношення між власником запасу і робітником, якого цей капіталіст найняв для роботи зі своїм капіталом. Відома крилата фраза Маркса: «Капітал не річ, а відносини…». Під відносинами Маркс розуміє експлуатацію труда. Чи можна з цим погодитися? Згадаємо, що згідно Маркса експлуатація - це привласнення прибавочного труда без оплати. Розглянемо приклад. Майстер ходить по ярмарку і продає з лотка тканину і прикраси (тобто свій власний оборотний капітал) і отримує за нього гроші (відшкодовує витрати капіталу). На ці гроші він купляє нові відрізи матерії, матеріали і т. д. Де в цьому випадку найманий труд і хто його експлуатує. В цьому випадку річ зовсім не в тому, що наводиться приклад використання капіталу без найманої праці, а в тому, що поняття капіталу визначається економічною сутністю справи - відношенням власника до свого запасу, одним зі способів використання ним свого запасу. А К. Маркс перевів поняття капіталу з області економічної науки в область політичної пропаганди.

Треба зазначити, що Маркс дав ще одне визначення капіталу, на цей раз чисто економічне. Він стверджував, що капітал - це самозростаюча цінність. Розглянемо детальніше теорію Маркса на прикладі.

№	Показник	одиниці виміру	значення
1.	Основний капітал	тис. грн.	1000
2.	Знос основного капіталу за один виробничий цикл	%	1
3.	Знос основного капіталу за один виробничий цикл	тис. грн.	10
4.	Заробітна плата за один цикл	тис. грн.	15
5.	Витрати матеріалів за один цикл	тис. грн.	20
6.	Собівартість партій товару (3+4+5)

Подобные документы

• Історія економічних вчень

  Економічна думка епохи первісного нагромадження капіталу. Розвиток класичної політекономії, економічної думки на початку XIX ст. (ліберальний напрямок). Виникнення історичної школи. Основи математичного напряму в політичній економії в Росії та Україні.
  
  лекция [75,6 K], добавлен 12.11.2014
  

• Основні етапи еволюції економічної думки

  Панування меркантилізму у XV—XVIII столітті. Загальна характеристика класичної політичної економії. Теорія "невидимої руки" та "економічної людини" А. Сміта. Західноєвропейський утопічний соціалізм. Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії.
  
  шпаргалка [131,4 K], добавлен 27.11.2010
  

• Історія економічних вчень

  Предмет історії економічної думки. Періодизація господарського розвитку суспільства. Основні риси феодального господарства у Європі. Меркантилізм як перша економічна концепція доринкової економічної теорії. Перехід до інформаційно-технологічної революції.
  
  шпаргалка [194,3 K], добавлен 15.11.2014
  

• Становлення економічної думки

  Перші відомі спроби систематизації економічних знань. Меркантилізм - перша теоретична школа. Вчення фізіократів. Еквівалентність обміну. Марксистська (пролетарська) політекономія. Виникнення і розвиток неокласичної економічної теорії. Теорії ХХ століття.
  
  курсовая работа [37,7 K], добавлен 06.02.2013
  

• Іcторiя розвитку економiчних теорiй, та становлення рiзних наукових шкіл

  Розвиток економічних теорій. Економічна думка стародавнього світу. Економічна думка Індії. Давньогрецькі автори. Джерела економічної думки Середньовіччя. Інтереси торгової буржуазії. Монетарний меркантилізм. Розвиток економічної теорії в XVll-XlX ст.
  
  реферат [32,9 K], добавлен 04.12.2008
  

• Найдавніші писемні джерела пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу

  Характеристика історико-економічних аспектів розвитку економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу (Стародавнього Єгипту, Месопотамії, Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю). Аналіз найважливіших економічних ідей народів стародавніх цивілізацій.
  
  реферат [29,7 K], добавлен 06.10.2010
  

• Предмет, функції і методи економічної теорії

  Дослідження історії виникнення, окреслення основних етапів і напрямів розвитку економічної теорії у світі і в Україні. Взаємозв’язок макро- і мікроекономічних процесів, економічної теорії і економічної політики. Методи та функції економічної теорії.
  
  реферат [34,7 K], добавлен 02.12.2010
  

• Зародження та основні етапи розвитку економічної думки

  Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо
  
  курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005
  

• Виникнення та розвиток марксистської економічної теорії

  Передумови та основні періоди створення та розвитку марксистських економічних теорій, їх ідейно-теоретичні джерела та обґрунтування. Предметний метод дослідження в працях К. Маркса. Аналіз основних праць Маркса та Енгельса, їх значення на сьогодні.
  
  контрольная работа [29,3 K], добавлен 04.02.2010
  

• Циклічність як загальна форма економічної динаміки

  Теорії економічної динаміки. Методичні підходи до складання макроекономічних прогнозів. Застосування теорії циклічного розвитку. Чотири кондратьєвських цикли. Симетричність економічних реформ в Україні. Макроекономічні характеристики фаз довгої хвилі.
  
  реферат [26,4 K], добавлен 01.10.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам