Негативні тенденції в економіці

2

ПЛАН

Розділ 1. 2

1. Негативні тенденції в економіці та їхній вплив

на стан економічної безпеки 2

2. Тенденції розвитку соціальних процесів 17

3. демографічний чинник 24

4. Головні напрямки демографічної політики 33

5. Загрози національній безпеці в гуманітарній сфері 36

6. Релігійна ситуація в україні та міжцерковні конфлікти 39

7. Стан і тенденції розвитку воєнної безпеки 45

8. Особливості функціонування оборонно-промислового комплексу 54

9. Стан та оцінка загроз в екологічній сфері 58

10. Зовнішньополітичні аспекти 81

10.1. Українсько-російські відносини 84

10.2. Кримська проблема в контексті

українсько-російських відносин 93

10.3. Невикористаний потенціал близькосхідного регіону 95

11. Стан і проблеми забезпечення інформаційної безпеки 98

11.1. Проблеми забезпечення інформаційної безпеки 100

11.2. Сучасний стан інформаційного простору

в постіндустріальних країнах 105

Розділ 2. СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ 108

ЗМІЦНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 108

1. Шляхи підвищення політичної стабільності 108

2. Створення системи забезпечення економічної безпеки 112

3. Захист національних інтересів у сфері зовнішньої торгівлі 116

4. Напрями стабілізації соціальної ситуації 124

5. Заходи щодо зміцнення воєнної безпеки 132

Розділ 1.

1. Негативні тенденції в економіці та хній вплив

на стан економічної безпеки

Основними причинами глибокої економічної кризи в Україні є відсутність моделі трансформації економіки на ринкових засадах, яка б відповідала особливостям суспільства, а також відсутність надійної системи економічної безпеки.

Досі не визначено систему індикаторів економічної безпеки та їхні порогові значення, вихід за межі яких призводить до руйнівних процесів в економіці. Не запроваджено також і моніторинг стану економіки на основі зазначених індикаторів. Не здійснюється моделювання ситуацій та вироблення механізмів попередження негативних явищ в економіці.

Якщо взяти такий важливий індикатор економічної безпеки, як валовий внутрішній продукт (ВВП), що яскраво характеризує ефективність економічної системи, то він становив у 1996 р. 43,0% від рівня 1990 р. Зниження ВВП почалося в Україні з 1990 р. Так, у 1991 р. порівняно з попереднім роком ВВП скоротився на 8,7%, у 1992 р. - на 9,9%, у 1993 р. - на 14,2%, у 1994 р. - на 22,9%, у 1995 р. - на 12,2% і у 1996 р. - на 10%. Такий катастрофічний спад не спостерігався навіть за часів великої депресії 1929-1933 рр. у США. Однак тут слід зазначити, що система національних показників України поки що не передбачає коригування ВВП та інших макропоказників з урахуванням "тіньової" економіки, що призводить до їхнього викривлення і хибного уявлення про справжній стан в економіці.

Порівняно з країнами СНД, де у 1996 р. обсяги ВВП знизилися в середньому на 6%, в Україні, окрім Таджикистану (який фактично перебуває в стані війни), спостерігалося найбільше зменшення значень цього показника. Також в Україні мають місце найбільші темпи спаду обсягів виробництва промислової продукції і товарів народного споживання. Така ситуація негативно позначається на забезпеченні економічної безпеки України та її міжнародному становищі.

Частка проміжного споживання у валовому випуску товарів і послуг становила у 1996 р. 58,8%, і хоча й відбулося незначне скорочення цього показника на 0,3% порівняно з 1995 р., однак доволі високий його рівень протягом 1990-1996 рр. свідчить про вкрай недосконалу структуру виробництва, зростання цін на паливно-енергетичні ресурси, матеріали тощо.

Спостерігається таке негативне явище, як зниження питомої ваги нагромадження основного капіталу і збільшення частки приросту оборотних коштів. Це свідчить про скорочення інвестиційних можливостей держави та скрутне становище на підприємствах.

Зношеність основних фондів у багатьох галузях досягла критичного рівня і не компенсується новими капітальними вкладеннями, що призводить до технологічного відставання. Коефіцієнт вибуття основних фондів є дуже незначним і становить близько 2%, оскільки середній строк служби основних фондів є занадто великим і набагато перевищує цей показник у розвинених країнах.

Протягом останніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Якщо у 1990 р. частка базових галузей (електроенергетика, чорна металургія, паливна промисловість) становила близько 20% промислового виробництва, що відповідає показникам розвинених країн, то вже у 1996 р. цей показник збільшився до 46,7%, зокрема для підприємств чорної металургії - 21,9%, паливної промисловості - 12,1%, електроенергетичної - 12,7%. У загальному обсязі промислового виробництва у 1996 р. порівняно з 1990 р. збільшилися частки таких галузей, як електроенергетика - майже у 4 рази, паливна промисловість у 3 рази та чорна металургія - у 2 рази. Водночас частка машинобудування зменшилася у 2 рази, а легкої промисловості - у 5 разів. Співвідношення між видобувними та переробними галузями становило відповідно 16% і 69%. Тобто відбувається руйнування тих галузей, заради розвитку яких великою мірою і повинні працювати електроенергетика, паливна промисловість, чорна металургія. Таким чином, в Україні зростає частка виробництва проміжної продукції.

Зростання питомої ваги найбільш енергомістких галузей, що виробляють проміжну продукцію, та істотне зменшення частки галузей, що виробляють кінцеву продукцію, свідчить про відсутність системного підходу до здійснення структурної перебудови економіки і створює значну загрозу економічній безпеці України. Усунення цих диспропорцій вимагає активної участі держави.

Енергоємність ВВП зросла за період з 1990 до 1996 рр. у 1,34 разу і становила 4221 тонну умовного палива на 1,0 млн грн ВВП. Рівень енергоспоживання на душу населення порівняно з показником ВВП на душу населення становив в Україні 4,7 одиниці, у той час як у Франції - 0,18, Німеччині - 0,16.

Особливу загрозу економічній безпеці України становлять нині деградація промислового і науково-технічного потенціалів. За останні п'ять років виробництво в цілому скоротилося більше ніж у два рази, а в окремих галузях - значно більше. Зокрема, обсяги промислового виробництва у 1996 р. зменшилися порівняно з попереднім роком на 5,1%.

Майже у всіх галузях і регіонах України понад три чверті підприємств скоротили у 1996 р. порівняно з 1995 р. випуск промислової продукції, а кожне третє підприємство - більш як наполовину. Значний спад виробництва відбувся на підприємствах промисловості будівельних матеріалів (на 34,2%), машинобудування та металообробки (на 26,6%). Водночас слід відзначити, що відбувся приріст продукції в чорній і кольоровій металургії - відповідно на 11,9% і 8% і вперше з 1990 р. спостерігалося зростання виробництва кінцевих видів продукції чорної металургії.

Вкрай напруженою залишається ситуація в машинобудівному комплексі, де у 1996 р. скоротилося порівняно з 1995 р. виробництво 103 із 121 основних видів продукції. Протягом 1996 р. не випущено жодного магістрального електровоза, випуск вантажних автомобілів зменшився на 69,6%, легкових автомобілів - на 88,2%, автобусів і тролейбусів - відповідно на 52,2% і 59,4%, а основних видів сільськогосподарської техніки - від 23,3% до 97,1%.

На тлі деградації власного виробництва сільськогосподарської техніки під іноземні кредити було закуплено значну кількість зарубіжної техніки, що прив'язує аграрний сектор до іноземного товаровиробника і нищить власне сільськогосподарське машинобудування.

Причинами вкрай незадовільної роботи промисловості є низька конкурентоспроможність значної частини вітчизняної продукції, постійна нестача коштів, криза платежів, особливо заборгованість по зарплаті, низький рівень структурної перебудови, імпорт продукції, яка може вироблятися на підприємствах України, податковий тиск, низька продуктивність праці, безвідповідальність за виконання завдань з боку значної частини керівників підприємств, втрата керованості державним сектором економіки тощо.

Залишається низькою питома вага виробництв із замкненим циклом, що негативно позначається на забезпеченні економічної безпеки України.

Спостерігається значна затовареність на складах виробничої продукції, що пов'язано з труднощами її реалізації внаслідок низької конкурентоспроможності та низької платоспроможності споживачів. Так, на складах підприємств на кінець 1996 р. знаходився більш як дворічний випуск верстатів з ЧПУ, майже дворічний випуск великих електромашин, ковальсько-пресових машин і кранів мостових електричних.

Відбувся значний спад випуску продукції у галузях наукомісткого виробництва. Відсутність державної підтримки наукомістких, технологічно розвинутих галузей сприяє завоюванню вітчизняного внутрішнього ринку іноземними конкурентами і негативно впливає на стан забезпечення економічної безпеки.

У 1996 р. внаслідок нестабільності фінансового стану промислових підприємств спостерігався подальший спад науково-технічної та інноваційної діяльності. Так, понад 80% підприємств не виконували роботи, спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва та продукції, лише 2 із 100 обстежених підприємств займалися комплексною механізацією та автоматизацією виробничих процесів, тільки кожне п'ятнадцяте підприємство впроваджувало прогресивні технологічні процеси.

Особливо слід наголосити на необхідності збереження й ефективного використання наукового потенціалу, зосередженого в оборонно-промисловому комплексі. Натомість в Україні оборонний потенціал з кожним роком зменшується. Практично майже не фінансуються науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Надзвичайно мізерні кошти виділяються на закупівлю сучасної військової техніки та озброєнь. Україна витрачає нині на оборону близько 3,5% від загальної суми витрат державного бюджету і спостерігається тенденція до зменшення цього показника.

Слід зазначити, що протягом п'яти років незалежності України практично не здійснювалась науково-обгрунтована структурна перебудова економіки, без чого взагалі немає сенсу говорити про забезпечення економічної безпеки. Окремим структурним змінам був притаманний, як правило, безсистемний, спонтанний характер.

Спостерігається погіршення стану справ в капітальному будівництві. Підприємствами і організаціями всіх форм власності у 1996 р. освоєно капітальних вкладень на 20% менше, ніж у 1995 р. Централізовані капітальні вкладення скоротилися порівняно з попереднім роком на 44%. На погіршення стану справ у капітальному будівництві впливало зниження господарської активності, низькі фінансові можливості суб'єктів господарювання і обмеженість власних коштів забудовників, дефіцит державного і місцевого бюджетів.

Відзначається нестабільністю ситуація в паливно-енергетичному комплексі, що негативно впливає на забезпечення енергетичної безпеки України. Незважаючи на те, що у 1996 р. порівняно з 1995 р. одержано незначний приріст видобутку нафти (0,2%) і газу (1,4%), в цілому видобуток первинних енергоносіїв у перерахунку на умовне паливо скоротився на 10,8%. Зменшилося також у 1996 р. виробництво електроенергії тепловими і гідроелектростанціями відповідно на 16,8% і 13,0%. Водночас зросло на 12,8% виробництво електроенергії на атомних електростанціях, питома вага якої у загальному обсязі електроенергії склала 44% проти 37% у 1995 р.

Нафтопереробні підприємства у 1996 р. переробили лише 13,5 млн тонн нафти, що на 20,1% менше, ніж у 1995 р. Також у глибокій кризі опинилася вугільна промисловість, де допущено зниження видобутку вугілля на 16%.

Таким чином, ситуація, що склалася у паливно-енергетичному комплексі не сприяє зменшенню енергетичної залежності України і негативно впливає на забезпечення економічної безпеки. Використання Росією свого монопольного становища у сфері поставок в Україну енергоносіїв як важеля впливу на Україну вимагає вжиття адекватних заходів. Однак надзвичайно повільно вирішуються проблеми щодо поставок в Україну нафти з альтернативних російським джерел.

Слід зазначити, що Україна є найбільшим у світі імпортером природного газу, посідає третє місце за обсягом його використання і перше місце за споживанням на душу населення. Гіпертрофована структура споживання паливно-енергетичних ресурсів із завищеною часткою газу та величезною марнотратністю в цій сфері негативно впливає на забезпечення енергетичної безпеки України.

За п'ять років незалежності Української держави практично нічого не зроблено для диверсифікації джерел і шляхів постачання в Україну нафти і газу. Вкрай незадовільно здійснюється будівництво нафтового терміналу поблизу Одеси. Зволікання з введенням в дію цього стратегічного об'єкта слід розглядати як підрив національної безпеки.

Якщо ще не так давно Україна була експортером електроенергії, то нині змушена навіть частково імпортувати її з Росії для забезпечення стабільності частоти в українській енергосистемі. Через занижену частоту в українській енергосистемі колишні країни-імпортери Східної Європи прийняли рішення про підключення їх до енергосистеми Західної Європи, що загрожує Україні втратити традиційний ринок експорту електроенергії. Збільшення виробництва електроенергії і доведення до необхідного рівня частоти в українській енергосистемі дало б можливість забезпечити її паралельну роботу з енергосистемою східноєвропейських країн, сприяло б стабільному експорту української електроенергії та транзиту російської електроенергії, а також збільшенню валютних надходжень до Державного бюджету України. Нині ж криза платежів паралізує роботу енергетичної галузі; у практику увійшло відключення електроенергії цілим регіонам, що паралізує роботу і завдає значних збитків сільському господарству, промисловим підприємствам, установам освіти, культури, медицини та покриває безпросвітнім мороком міста і села України, посилюючи й без того напружену соціальну ситуацію в суспільстві.

Слід зазначити, що ринки товарів, які виробляються базовими галузями, перетворилися на придатки ринку енергоносіїв. Запровадження бартерних відносин і робота на давальницьких умовах практично виключили виробників з ринкових відносин. Прикриваючись гаслами "захисту національного товаровиробника" та "розвитку ринкових відносин", урядовці різних рівнів, нехтуючи національними інтересами і законом, активно підтримують комерційні структури, діяльність яких на ринку енергоносіїв відзначається антиринковим характером, зате приносить цим структурам та їхнім покровителям величезні дивіденди. Таким чином, замість ринкової економіки з розвиненими товарно-грошовими відносинами в Україні утверджується економіка товарних відносин, що веде до спаду виробництва, кризи платежів, зменшення надходжень до Державного бюджету і поглиблення економічної кризи.

Негативно позначається на економічній безпеці України спад у сільському господарстві. У 1996 р. валова продукція сільського господарства зменшилася порівняно з 1995 р. на 9,0%. Це значно більше середньорічного темпу зниження виробництва сільськогосподарської продукції, який за 1991-1995 рр. становив 5,4%.

У 1996 р. в Україні одержано 24,5 млн тонн зерна, що на 9,4 млн тонн менше відповідного періоду 1995 р., а врожайність зернових культур становить 19,6 центнера з гектара. Зібраний у 1996 р. врожай зернових культур є навіть дещо менший відповідного врожаю в Україні у передвоєнний 1940 р. (без врахування Закарпатської області) і найнижчий за останні 32 роки.

На врожайність 1996 р., окрім засухи у південних областях, не могло не вплинути порушення технологій при сівбі близько 60% площ озимини. Під зернові культури практично не вносилися мінеральні добрива, використання яких з 1990 р. зменшилося у 6 разів. Водночас експорт мінеральних добрив зріс лише за січень-липень 1996 р. на 120%.

Недостатня увага приділяється розвитку вітчизняного насінництва. В Україні не вистачає високоякісних сортів насіння, а тому доводиться частково завозити його з інших країн, витрачаючи для цього вкрай обмежені валютні кошти. Фактично не створюються передбачені законодавством державні страхові запаси насіння.

Держава значною мірою втратила вплив на ринки таких стратегічних продуктів, як цукор, олія, спирт, горілка, що позначилося також і на виконанні деяких міжнародних угод. Якщо у 1990 р. ці продукти вироблялися тільки з сировини державних ресурсів і їхній ринок був фактично під контролем держави, то у 1995 р. на давальницьких умовах було вироблено 81,7% цукру,95% - олії,89% - спирту, близько 50% - горілки.

Вкрай напружена ситуація склалася у тваринництві, де обсяги продукції останнім часом скоротилися більш ніж на 40%. За 1995 р. загинуло 700 тис. голів великої рогатої худоби, що дорівнює кількості худоби у Вінницькій або Хмельницькій областях,2,3 млн голів свиней, що перевищує поголів'я цих тварин у Вінницькій, Дніпропетровській, Полтавській і Харківській областях разом узятих. За станом на 01. 01. 97 у колективних і міжгосподарських сільськогосподарських підприємствах та радгоспах зафіксовано зменшення порівняно з початком 1996 р. поголів'я великої рогатої худоби - на 16%, у тому числі корів - на 12%, свиней - на 24%, овець та кіз - на 37%, птиці - на 37%.

В цілому ж в Україні за останні п'ять років виробництво молока зменшилося на 50%, м'яса - на 67%, яєць - на 59%. У кризовому стані знаходяться державні тваринницькі комплекси, птахофабрики. У першому півріччі 1996 р. фактично припинила існування половина птахофабрик. Одночасно на тлі занепаду вітчизняного птахівництва масово завозяться з інших країн куряче м'ясо, часто-густо неякісні концентрати курячих супів тощо.

Значна частина сільськогосподарської техніки агропромислового комплексу відпрацювала амортизаційні строки і потребує списання. Внаслідок різкого зростання цін та низької купівельної спроможності сільськогосподарських товаровиробників у 1993-1995 рр. проти 1990 р. зменшилася в 30 разів закупівля автомобілів, у 10 разів - зернозбиральних комбайнів, у 2,1 разу - пально-мастильних матеріалів, у 4,5 разу - мінеральних добрив.

Гальмує розвиток сільського господарства та його входження в ринок відсутність цінового паритету на сільськогосподарську та промислову продукцію. Так, з 1991 по 1996 рік оптові ціни на промислову продукцію, що споживало сільське господарство, зросли у 288 тисяч разів, а ціни на сільськогосподарську продукцію - лише у 60 тисяч.

У важкому стані опинилися переробні галузі. Технічна оснащеність харчової промисловості не відповідає вимогам часу, а значна кількість вітчизняних продовольчих товарів виявилась неконкурентоспроможною. Підриває розвиток цієї галузі неконтрольоване завезення іноземних товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні.

Криза сільськогосподарського виробництва поєднується з катастрофічним занепадом багатьох українських сіл. За останні 5 років природне скорочення сільського населення становило півмільйона чоловік. Спостерігається тенденція до старіння сільського населення. Досі в 14 тисячах сіл немає шкіл. До того ж в існуючих нині школах кожна п'ятнадцята перебуває в аварійному стані, а чверть їх потребує капітального ремонту.

Послаблює економічну безпеку хибна практика несвоєчасного прийняття Державного бюджету України. Бюджетна політика недостатньо враховує національні інтереси, стратегію економічного розвитку держави. Нераціонально використовуються кошти Державного і місцевих бюджетів. Спостерігається зростання контролю над бюджетом і в цілому фінансовою політикою в Україні з боку міжнародних фінансових організацій.

У 1996 р. дефіцит державного бюджету України становив 3625 млн грн. або 4,5% валового внутрішнього продукту. Основними причинами невиконання доходів бюджету є зниження обсягів виробництва продукції, погіршення розрахунково-платіжної дисципліни і зростання заборгованості підприємств перед бюджетом, значні обсяги бартерних операцій. Практично скорочення дефіциту бюджету у 1996 р. великою мірою досягнуто за рахунок тривалих затримок з виплатою заробітної плати та інших соціальних виплат. Насправді ж прихований дефіцит становив за два останні роки близько 10 млрд грн.

Протягом 1996 р. криза платежів набула загрозливих масштабів. Дебіторська заборгованість на кінець року збільшилася порівняно з початком року у 262 рази і становила 51,4 млрд грн., а кредиторська заборгованість збільшилася відповідно у 2,4 разу і становила 76,8 млрд грн.

Загальна сума прострочених платежів підприємств і організацій зросла за 1996 р. в 1,8 разу і становила на 01. 01. 97 20,51 млрд грн. Діяльність підприємств і організацій характеризувалася зростанням витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) та зниженням рівня рентабельності, що призвело до погіршення фінансового стану.

За останні роки зросла кількість збиткових підприємств та організацій. Якщо у 1995 р. збитковим було кожне п'яте підприємство, то у 1996 р. - кожне третє. У промисловості працювало збитково 29% підприємств (збитки становлять понад 1,7 млрд грн), у сільському господарстві - 52% (1,2 млрд грн. збитків). Прибуток підприємств і організацій зменшився за 1996 р. на 25%.

Негативно впливає на забезпечення економічної безпеки прискорення темпів зростання готівки поза банками. За 1996 р. вона зросла на 1418 млн грн. або на 54%, що призвело до зростання її частки в загальному обсязі грошової маси з 37,8% на початку року до 43,1% в кінці року, а готівки в національній валюті з 49% до 52,9%. Тобто нині більше половини всіх коштів у національній валюті існує в готівковій формі і обертається поза бюджетом. Падіння за останні шість років рівня монетизації валового внутрішнього продукту більше ніж у п'ять разів означає згортання грошових відносин, що погіршує ділову активність та економічну ситуацію в Україні в цілому.

У 1996 р. спостерігався процес зменшення питомої ваги довгострокових кредитів, наданих комерційними банками. За станом на 01. 01. 97 вона становила 10,9% загальної суми проти 12% на початку 1996 р.

Резервні активи України становили на кінець 1996 р. незначну суму і спроможні були забезпечити фінансування імпорту товарів і послуг лише на 3,5 тижня, у той час, коли у світовій практиці достатнім вважається такий рівень резервів, який покриває тримісячний обсяг імпорту.

Складною залишається ситуація із забезпеченням зовнішньоекономічної безпеки України. У 1996 р. обсяг зовнішньої торгівлі товарами становив 32,3 млрд дол. США і збільшився порівняно з попереднім роком на 14,5%. Якщо експорт збільшився на 10,5% і досяг 14,1 млрд дол. США, то імпорт - на 17,9% і досяг 18,2 млрд дол. США. Коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 0,95.

Обсяг торгівлі з країнами СНД і Балтії становив 19,9 млрд дол. США, у тому числі експорт - 7,6 млрд дол, імпорт - 12,3 млрд дол. США. Від'ємне сальдо - 4,7 млрд дол. США утворилося за рахунок торгівлі з Російською Федерацією - 3,3 млрд дол. США і Туркменистаном - 1,3 млрд дол. США. Водночас з країнами так званого далекого зарубіжжя утворилося позитивне сальдо - 0,5 млрд дол. США.

Найбільший обсяг зовнішньої торгівлі України припадає на Російську Федерацію. Зокрема, експортні поставки становили 38,7%, а імпортні надходження - 48% від їхнього загального обсягу. Така одновекторність географічного спрямування величезних обсягів зовнішньоторговельного обороту України не сприяє забезпеченню її економічної безпеки.

Як і в попередні роки товарна структура експорту формувалася за рахунок поставок чорних металів та виробів з них (30%), продукції хімічної промисловості (12%), харчової промисловості (10%), мінеральних продуктів (9%). Таким чином, існуюча структура експорту негативно впливає на структурну перебудову економіки, поглиблює її технологічне відставання і сприяє деіндустріалізації держави та перетворенню її на сировинний придаток розвинених країн.

Мінеральне паливо, нафта і нафтопродукти та газ, тобто продукти критичного імпорту, які надходять переважно з Російської Федерації, складають 50,3% від загального імпорту товарів. Така ситуація негативно позначається на забезпеченні енергетичної безпеки України.

Обсяг обороту послуг становив 5,5 млрд дол. США або 14,6% від загального обсягу зовнішньої торгівлі України у 1996 р. (у 1995 р. відповідно 3,2 млрд дол. США або 10,2%). Найбільша частина в загальному обороті послуг припадає знову ж таки на Російську Федерацію (66%).

Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну безпеку. На 01. 01. 97 державний зовнішній борг України становив 8,839 млрд дол. США і збільшився за минулий рік на 622,0 млн дол. США (зокрема, міжнародним фінансовим організаціям - 3,3 млрд дол. США, Росії і Туркменистану - 4,2 млрд дол. США). Витрати на обслуговування державного зовнішнього боргу становили у 1996 р. - 1,11 млрд дол. США. Водночас у 1997 р. ці витрати збільшаться на 280,2 млн дол. США.

Викликає стурбованість значна заборгованість (186,1 млн дол. США на 01. 01. 96) перед державним бюджетом підприємств, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду України.

Загальний обсяг іноземних інвестицій в Україну становив на початку 1997 р. 1,36 млрд дол. США. Незначні обсяги інвестицій свідчать про те, що іноземні інвестори продовжують сприймати Україну як країну з високими ризиками. До того ж переважне спрямування іноземних інвестицій у сферу внутрішньої і зовнішньої торгівлі (33% від загального обсягу) і зниження порівняно з попереднім роком їхньої частки у машинобудуванні і металообробці (10%) не сприяє здійсненню раціональної структурної перебудови вітчизняної економіки.

Серйозну стурбованість викликає зростання "тіньової" економіки, обсяги якої за експертними оцінками становлять близько 60% ВВП. "Тіньова" економіка є економічною базою для антидержавних дій, корупції, організованої злочинності. Непослідовна економічна політика сприяє посиленню так званої "тінізації" виробництва.

Загрозливих масштабів набула злочинність у сфері економіки. З виявлених у 1996 р. 61 тис. економічних злочинів 18,6 тис. припадає на розкрадання державного і колективного майна,3,9 тис. - у фінансово-кредитній системі,859 - у зовнішньоекономічній діяльності, зафіксовано 1,9 тис. фактів хабарництва. На 48,7% порівняно з 1995 р. зросло виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів (2,8 тис. випадків).

На основі експертного опитування, що було проведене в Національному інституті стратегічних досліджень із залученням фахівців Центральних державних органів та інститутів Національної АН України, було визначено пріоритетні економічні інтереси та найбільші загрози цим інтересам, які мали місце у 1996 р., а саме:

- кількісно оцінено ступінь впливу найбільш небезпечних загроз на пріоритетні економічні інтереси України станом на 1996 р. ;

- побудовано пріоритетний ряд економічних інтересів станом на 1996 р.

Результати комплексного аналізу свідчать, що нині багато з існуючих загроз економічній безпеці України є дуже небезпечними і тривалими.

До найбільших загроз економічній безпеці України у 1996 р. слід віднести:

- відсутність системи економічної безпеки України;

- неефективність державного регулювання та керованості соціально-економічними процесами;

- зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації;

- свідомі чи несвідомі дії представників вищих органів державної влади та управління, спрямовані на шкоду національним інтересам України;

- соціальну незахищеність значної частини населення, зростання бідності;

- непослідовність i безсистемність при здійсненні економічних реформ, відсутність власної моделі реформ та їхнього ідеологічного забезпечення;

- деформовану структуру виробництва, відсутність науково обгрунтованої структурної перебудови економіки;

- неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;

- неефективність управління державним сектором економіки;

- корупцію в управлінській сфері;

- недосконалість національного законодавства, пов'язаного з регулюванням економічних процесів;

- домінування видобувних і базових галузей з низьким ступенем переробки сировини;

- енергетичну кризу;

- низький рівень замкнених циклів виробництва, стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєнь;

- низький рівень заробітної платні, відсутність мотивації до праці;

- значне падіння обсягів виробництва;

- незадовільну орієнтацію на виробництво продукції проміжного споживання;

- застарілі технології у більшості галузей виробництва;

- витіснення України з частини зовнішніх ринків збуту продукції, зокрема в країнах СНД і Східної Європи;

- надмірну відкритість економіки України, невиважену лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності.

У 1996 р. значною внутрішньою загрозою в Україні було зростання "тіньової" економіки та посилення її криміналізації. Значні масштаби тіньової економічної діяльності істотно впливають на обсяги і структуру ВВП і призводять до спотворення офіційних даних про стан економіки.

"Тіньова" економіка негативно впливає на загальний стан економічної безпеки і, зокрема, окремих її видів (ресурсну, енергетичну, фінансову, зовнішньоекономічну, технологічну, продовольчу тощо).

Криміналізація економіки поступово призводить до криміналізації всієї держави, що загрожує її існуванню, а тому повинна розглядатися як значна загроза і національній безпеці України.

У 1996 р. найбільш пріоритетними національними економічними інтересами України були такі:

- створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної економіки;

- створення надійної системи економічної безпеки України;

- проведення рішучої боротьби з "тіньовою" економікою;

- зростання добробуту громадян;

- розвиток внутрішнього ринку та внутрішнього попиту;

- кардинальна модернізація виробництва та розвиток його наукомістких галузей;

- створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєнь;

- вирішення державою соціальних проблем (безробіття, бідність, злочинність, житлове забезпечення тощо).

2. Тенденції розвитку соціальних процесів

Соціальним процесам в Україні у 1994-1996 рр. був притаманний суперечливий характер. Відрадним соціальним результатом стали прояви фінансово-грошової стабілізації і насамперед значне зниження інфляції. Вже у 1994 р. вдалося зменшити зростання споживчих цін до 501,1% порівняно з 10255,0% у 1993р., або у 20 разів. У 1995 р. індекс споживчих цін знизився до 281,7%, причому вперше за 1991-1995 рр. в осінньо-зимовий період (жовтні-грудні) спостерігалося зменшення темпів інфляції.

За 1996 р. темпи інфляції кожного місяця (за винятком серпня) були найменшими порівняно з відповідними періодами 1992-1995 рр. Деяке прискорення темпів інфляції у серпні 1996 р. пояснюється виключно адміністративним підвищенням вартості житлово-комунальних послуг.

У травні-липні щомісячне зростання споживчих цін становило менше одного відсотка і було найменшим за весь період розрахунку загального індексу інфляції споживчого ринку з серпня 1991 р.

Дуже важливе значення для соціально-психологічного стану широких верств населення мало те, що у травні-серпні 1996 р., тобто протягом 4 місяців підряд, щомісячно знижувалися ціни на важливу в соціальному плані групу споживчих товарів - продовольство. За 1996 р. ціни на них зросли на 17,4% порівняно з груднем попереднього року, тоді як за відповідний період 1995 р. - на 150,1%.

Водночас значення інших соціальних індикаторів у 1994-1996 рр. значно погіршилися. Зокрема, це стосується такого важливого соціального показника, як середньомісячна заробітна платня. Реальна заробітна платня (на кінець року) у 1994 р. становила 85,3% від її рівня у 1993 р. Це зниження реальної заробітної платні виявилося найменшим порівняно з двома попередніми роками, коли такі показники становили відповідно 61,4% у 1992 р. та 48,4% у 1993 р. У 1995 р., починаючи з лютого, протягом всього року (за винятком вересня) відбувалося щомісячне зростання не лише номінальної, а й реальної заробітної платні. Внаслідок цього вперше за роки кризи середньомісячна заробітна платня за рік не лише не зменшилася, а відчутно зросла і становила у грудні 1995 р. 128,1% від її рівня у відповідний період попереднього року.

Однак цю позитивну тенденцію не вдалося закріпити і зробити незворотною. За 1996 р. так і не вдалося вийти на рівень кінця 1995 р. У грудні 1996 р. реальна заробітна платня порівнянно з груднем минулого року зменшилась на 13,8%, тоді як за відповідний період 1995 р. вона зросла на 28,1%.

Ще більшим виявилося зниження реального розміру такого важливого виду доходів, як середня пенсія. У липні 1996 р. середня пенсія становила 31,3% середньої заробітної платні. Це співвідношення зменшилося на 3,8 процентних пункта порівняно з відповідним періодом попереднього року.

Чи не найбільш небезпечною соціальною загрозою національній безпеці України у 1996 р. стали все триваліші затримки заробітної платні, пенсій, стипендій та іншіх соціальних виплат. В Економічній Доповіді Президента України за 1994 р. відзначалося, що зволікати з вирішенням цього питання не можна, адже це одне з найбільш грубих порушень прав людини. Необхідно крок за кроком утверджувати в державі цивілізовані правові відносини між працюючими і працедавцями.

Однак за 1995-1996 рр. ситуація із затримками виплати заробітної платні не тільки не поліпшилася, а значно загострилася, що загрожує соціально-політичній стабільності у державі. Якщо на 1 січня 1995 р. загальна сума заборгованості щодо заробітної платні становила 3599,8 млрд крб., то за рік вона зросла до 57541,0 млрд крб., або в 16 разів. Навіть з урахуванням зростання споживчих цін обсяги реальної заборгованості за 1995 р. зросли у 5,67 разу.

У першому півріччі 1996 р. затримки виплати заробітної платні ставали все більшими. На 6 грудня 1996 р. загальна сума заборгованості досягла 3625 млн гривень або близько 2 млрд доларів. Таким чином, з кінця 1994 р. затримки заробітної платні збільшилися у 100 разів. Лише у другому півріччі 1996 р. щомісячні темпи зростання заборгованості щодо заробітної платні вдалося зменшити до 6-8%.

Безпосереднім наслідком негативних тенденцій соціального розвитку стало зростання страйкового руху. У 1990-1993 рр. масштаби і кількість страйків в Україні щорічно зростали і досягли свого максимуму у 1993 р., коли вони відбулися на 485 підприємствах за участю 260 тисяч працівників. Всього внаслідок страйків було втрачено 2676 тис. робочих днів.

Відношення втрачених робочих днів до кількості страйкуючих становило приблизно 10: 1, що, як зазначають експерти Міжнародної організації праці, значно перевищує міжнародний стандарт.

Після 1993 р. страйковий рух в Україні пішов на спад. У 1994 р. страйкували переважно працівники освіти (93,5 тис. з 126,3 тис. страйкуючих). Відношення втрачених робочих днів до кількості страйкуючих скоротилося до 3: 1.

У 1995 р. загальна кількість працівників, які брали участь у страйках, скоротилася понад удвічі і становила 57,6 тис. чоловік. Страйки мали суто економічний характер і були нетривалими (2-4 дні). Найбільше страйкуючих у 1995 р. припадало на вугільну промисловість (48,2 тис. чоловік).

У 1996 р. ситуація у страйковому русі в Україні кардинально змінилася. Лише за січень - липень у страйках взяла участь 134,6 тис. чоловік, тобто у 2,3 разу більше, ніж за весь попередній рік. Втрати робочого часу із-за страйків досягли майже 1800 тис. людино-днів. Відношення їх до кількості страйкуючих дорівнювало 13:1. Отже, рівень цього важливого індикатора соціальної небезпеки виявися навіть вищим, ніж у 1993 р.

Основну частину страйкуючих у 1996 р. становили працівники вугільної промисловості - 104,8 тис. чоловік. Два страйки шахтарів (лютневий та липневий) спричинили значні не лише економічні, а й політичні наслідки для всієї країни.

Лютневий (1996 р) страйк шахтарів призвів до реальної загрози економічній безпеці держави. На межі зупинки опинилися коксохімічні і металургійні заводи, у тому числі цехи з неперервним циклом виробництва, відновлення роботи яких потім коштувало б дорожче, ніж будівництво нових. Зупинка ряду ТЕЦ через відсутність вугілля призвела до критичного падіння частоти струму в енергосистемі України. Як відзначав Уряд України, шахтарський страйк дезорганізував виробничу та житлово-комунальну сфери.

Хоча шахтарі і страйкували під гаслами ліквідації заборгованості щодо зарплатні, справжньою метою організаторів акції, зокрема директорів вугільних підприємств та проспілкових керівників (ЦК профспілки працівників вугільної промисловості України), було здобуття державних дотацій вугільній галузі та перешкодити здійсненню у ній реформ.

Проти страйку виступили керівники Незалежної профспілки гірників Донбасу (НПГД) та Регіональної ради страйкових комітетів Донбасу (РРСКД). Повністю підтримуючи економічні вимоги, вони агітували проти страйку саме через ймовірність використання акції гірників у політичних цілях.

Кризовий стан вугільної промисловості, необхідність її докорінної реструктурізації, що пов'язано з масштабними негативними соціальними наслідками, об'єктивно визначають цю галузь як джерело потенційних і реальних загроз національній безпеці України. Це потребує реалізації єдиної державної політики у сфері національної безпеки і оборони України. Необхідна розробка взаємопов'язаних і скоординованих дій органів виконавчої влади щодо запобігання конфліктним ситуаціям у вугільній галузі, а у разі виникнення таких ситуацій - їхнього найшвидшого та ефективного розв'язання. Як показали подальші події, спроби вирішити ці проблеми лише як соціально-економічні не змогли відвернути вже через півроку нову небезпечну ситуацію у вугільній промисловості, ефективних заходів щодо виходу з неї з мінімальними затратами також не було вжито.

Незважаючи на те, що соціально-економічні питання вугільної промисловості лише за перше півріччя 1996 р. чотири рази спеціально розглядалися урядом, липневий страйк шахтарів за своїм характером виявився не менш небезпечним, ніж лютневий, хоча за масштабами і тривалістю він поступався попередньому (у ньому взяло участь близько 40 тис. чоловік і було втрачено 60 тис. людино-днів). Крім припинення роботи, страйкуючі також вдалися до масового тривалого блокування автомобільних шляхів та залізничних комунікацій. Це поставило під загрозу нормальну життєдіяльність цілого регіону, зокрема 1100 тис. жителів м. Донецька, зашкодило транзиту вантажів і пасажирів через Донбас.

Затримання правоохоронними органами організаторів блокування транспортних магістралей, а також порушення кримінальних справ проти них мало не лише внутрішній, а й міжнародний резонанс, що негативно позначилося на авторитеті України як демократичної держави. 17 партій і громадських організацій, що входять до "Громадянського конгресу України", подали звернення до Ради Європи про порушення прав людини в Україні. Стурбованість з приводу дискримінації та перешкоди діяльності Незалежної профспілки гірників України висловили ряд іноземних і міжнародних профспілок. Зокрема, Генеральний секретар Міжнародної федерації профспілок хімічної та гірничорудної промисловості звернувся до Міжнародної Організації Праці з проханням надіслати в Україну комісію для встановлення фактів обмеження прав " на свободу об'єднання ".

Не слід применшувати також значення страйків, які відбулися у 1996 р. в інших галузях, зокрема в освітній. Особливо негативним слід визнати те, що на початок навчального року внаслідок страйків освітян 400 шкіл в Україні не працювало.

Серед несприятливих тенденцій у соціальній сфері, які набули розвитку в 1996 р., треба відзначити також загострення ситуації на ринку праці. Протягом 1993-1995 р. чисельність громадян, не зайнятих трудовою діяльністю і зареєстрованих у службі зайнятості, коливалася в межах 115-130 тис. чоловік. Офіційний рівень зареєстрованого безробіття протягом цього часу становив лише 0,3%. Однак з другого півріччя 1995 р. починається щомісячне зростання і чисельності незайнятих трудовою діяльністю громадян, і офіційного рівня безробіття.

На початок 1997 р. в державних службах зайнятості на обліку перебувало 392,3 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян (рік тому у відповідний період - 161,3 тис. громадян), з яких 351,1 тис. осіб мали статус безробітного (торік - 126,9 тис. осіб). Рівень зареєстрованого безробіття досяг 0,9% працездатного населення (на 1. 01. 96 р. - 0,46%). Водночас фактичне безробіття значно перевищує його офіційно зареєстрований рівень.

Відповідно до Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики та згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України органи державної статистики вперше провели вибіркове обстеження домашніх господарств з питань зайнятості та безробіття. За підсумками цього обстеження у жовтні 1995 р. рівень безробіття в цілому по Україні становив 4,7%, тобто у 13 разів перевищував показник зареєстрованого безробіття. Причому 43,2% (1,7 млн осіб) незайнятого населення становила молодь віком 16-29 років.

Вражаючі результати щодо фактичного рівня безробіття спостерігаються за підсумками соціологічних досліджень. Згідно з цими дослідженнями, до служб зайнятості зверталися лише 18,5% громадян, що втратили постійне місце роботи. Причому лише один з шести громадян, що звернулися, скористався цією допомогою (тобто лише 3% тих, що втратили роботу).

Наявність численної резервної армії праці (безробітних), що перевищує за самими стриманими оцінками 3 млн чоловік і яка практично повністю знаходиться поза сферою державного регулювання ринку праці, може за певних умов стати небезпечним чинником соціально-політичної нестабільності.

До цього слід додати, що одночасно із зростанням як фактичного, так і офіційно зареєстрованого безробіття швидко скорочується попит на робочу силу на ринку праці. По серпень 1995 р. включно загальна кількість вільних робочих місць і вакантних посад становила 130-140 тис., а коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду): 0,8-0,9. На початок 1997 р. загальна потреба підприємств у працівниках зменшилася до 35,2 тис. чоловік, що на 59,3% менше, ніж на початок 1996 р. Коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце досяг 11,2 (на 1.01.96 р. - 1,87).

Отже, попит на робочу силу вже значно відстає від її пропозиції навіть за рахунок офіційно зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю. Якщо ж співставити кількість вільних робочих місць з оцінками фактичного безробіття, то лише один із 100 безробітних міг би претендувати на одержання роботи.

Комплексна оцінка та прогноз потенційних і реальних загроз державній і суспільній безпеці повинні адекватно враховувати процеси, що відбуваються на ринку праці і можуть мати вагомий вплив на стан і розвиток внутрішньополітичної ситуації.

Соціальним чинником, який за певних умов може створити загрозу соціально-політичній стабільності в державі, стало також випереджаюче зростання вартості житлово-комунальних послуг. Так, якщо у 1994 р. загальний індекс споживчих цін становив 501,1%, то зростання вартості платних послуг - 881,4%, а в 1995 р. - відповідно 250,1% та 584,4%. За 1996 р. ціни на споживчі товари і послуги загалом зросли на 39,7%, у тому числі на продовольчі товари на - 17,4%, на непродовольчі товари - на 18,8%. За цей період вартість платних послуг зросла на 112,7%.

Серед платних послуг найбільше зростали ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги, які лише у 1995 р. збільшилися так: платня за житло - у 7,9 разу, опалення - у 12,1 разу, воду - у 10,2 разу, платня за газ - у 15,3 разу, електроенергію - в 11,1 разу.

За 1996 р. тарифи на житлово-комунальні послуги зростали ще двічі: у січні-лютому та у серпні. За січень-лютий платня за гарячу воду зросла у 2 рази, центральне опалення - в 1,9, холодну воду і каналізацію - в 1,8 разу. У серпні відповідне підвищення тарифів становило: на 80% зросла платня за житло, на 44% - за холодну воду, на 39% - за гарячу воду, на 37% - за центральне опалення, на 29% - за електроенергію.

Підвищення частки відшкодування населенням реальної вартості житлово-комунальних послуг одночасно з провадженням адресних субсидій малозабезпеченим верствам є необхідною складовою економічного реформування. Визначаючи необхідність цих непопулярних рішень, слід виважено підходити до впровадження конкретного механізму їхньої реалізації, враховуючи можливі соціальні і політичні наслідки. Заборгованість за житлово-комунальні послуги у багатьох громадян становить 2-4 місяці і більше. В результаті цього до житлово-комунальної сфери надходить менше 50% нарахованих сум. Соціально-економічна проблема полягає в тому, що значна частина населення не може вчасно оплатити своє житло та комунальні послуги.

Стрімке зростання цін на житлово-комунальні послуги на тлі розвитку негативних тенденцій щодо реальних доходів населення у 1996 р. і насамперед затримки виплати заробітної платні, інших соціальних виплат призводить до посилення соціальної напруженості та активізації на цьому грунті політичних сил і громадських організацій, у першу чергу профспілок. Так, у спільному зверненні п'яти профспілкових об'єднань України до Президента, Голови Верховної Ради та Прем'єр-міністра України з приводу прийнятої урядом Постанови "Про зміну розмірів відшкодування населенням вартості житлово-комунальних послуг" (серпень 1996 р) вимагалося "вжити усіх можливих заходів щодо перегляду тарифів, затверджених цією Постановою, з урахуванням реальних фінансових можливостей населення України. У разі ігнорування позиції профспілкових об'єднань ми не зможемо гарантувати стримання зростання політичної напруженості у суспільстві"

3. демографічний чинник

Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і не відчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальної поведінки, не буде бачити перспектив для існування й розвитку кожної сім'ї та особи.

До останнього часу проблеми безпеки досліджувалися переважно у військовій та політичній сферах й обмежувалися потенційними конфліктами між країнами та міжнародними загрозами. Однак результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально-демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім'ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.

Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.

На жаль, нинішня соціально-економічна криза ускладнила демографічні процеси, призвела до помилок і проблем, які болюче позначаються на головному суб'єкті нинішніх перетворень - населенні.

Загальна характеристика демографічної ситуації. Проведений аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, більш інертної та практично некерованої, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити.

Статистичні порівняння з іншими країнами свідчать, що за основними показниками природних змін населення - народжуваності, смертності, природного приросту - Україна стоїть не тільки після країн Заходу, але й республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності (9,6 ‰) вона посідає передостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення (15,4 ‰) - 2-е місце серед країн континенту, за рівнем дитячої смертності (14,4 дитини на 1000 новонароджених) її показники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн, за очікуваною тривалістю життя (67 років) - 109-е місце у світі, коли ще у 1994 р. посідала 87-е.

Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених. Вона почалася в Україні з 1991 р. і нині таке зменшення становить близько 1 млн осіб.

Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що у 1995 р. сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становив 1,6 дитини на одну жінку. Зазначимо, що для розширеного відтворенння населення необхідно мати 2,2-2,4 дитини. Падіння життєвого рівня, що триває, невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи, соціально-психологічний дискомфорт - все це примушує більшою мірою, ніж раніше обмежувати розмір сім'ї. Процес зниження народжуваності характерний для багатьох розвинених країн світу, нині це загальна тенденція демографічного розвитку. Але є та межа зниження народжуваності, яку не можна переступити, оскільки за нею - процес депопуляції набуває незворотного характеру. Україна сьогодні підійшла до цієї межі.

Крім того, різко зменшилася кількість шлюбів, зростає число розлучених, удівців і особливо удовиць, збільшується частка бездітних і однодітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави.

В Україні постійно зростає рівень смертності населення. Спостерігається особливо висока смертність чоловіків у працездатному віці, яка перевищує смертність жінок в аналогічному віці майже вчетверо. Тільки за рахунок цього фактора Україна втратила у 1969-1993 рр. понад 500 тис. чоловіків у віці від 16 до 50 років.

Відбувається зростання смертності населення від інфекційцних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Збільшилася смертність від туберкульозу, яка у 2-9 разів перевищила відповідні рівні, наприклад, Польщі, хоча остання має найвищі показники серед розвинених країн.

Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напругою. У 1995 р. проти 1990 число вбитих зросло на 85%, самогубців - на 37%. Інтенсифікується вимирання найбільш вразливих груп населення - дітей, жінок, осіб похилого віку.

В результаті зниження народжуваності населення країни "старішає". Частка осіб похилого віку у 1995 р. становила в цілому по Україні понад 1/5, а в селах - 1/3 всього населення.